Амортизаційна політика підприємства в ринкових умовах господарювання підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Амортизаційна політика підприємства в ринкових умовах господарювання підприємства»

Вступ

Перехід до ринкової економіки вимагає від підприємств підвищення ефективності виробництва, конкурентно-здатності продукції та послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і керування виробництвом, подолання безгосподарності, активізації підприємництва, ініціативи.

Необхідною умовою реалізації основної мети будь-якого виробництва є одержання максимального прибутку на вкладений капітал, зокрема на основний капітал. Основний капітал - це вкладення коштів з довгостроковою метою в основні засоби, фінансові інвестиції, нематеріальні активи. Економічне зростання в Україні неможливо забезпечити без підвищення ефективності виробництва на промислових підприємствах та оновлення їх техніко-технологічної бази. Одним із важливих елементів цього процесу є раціонально грамотно побудована амортизаційна політика, яка потребує відповідного державного регулювання. Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних фондів на продукт, що виготовляється з їх допомогою. Для заміщення зношеної частини основних засобів виробництва підприємства роблять амортизаційні відрахування, тобто відрахування певних грошових сум відповідно до розмірів фізичного і морального зносу засобів виробництва.

Амортизаційні відрахування є одним із важливих джерел фінансування простого та розширеного відтворення, які дозволяють цілеспрямовано покращити структуру і склад основних фондів в процесі, що визначає необхідність цілеспрямованого управління цим процесом, як на макрорівні, так і на мікроекономічному рівні. Як показує досвід індустріально розвинених країн світу, підвищенню інноваційного потенціалу у більшості сприяє проведення амортизаційної політики як складової інвестиційної політики на всіх рівнях управління, що дозволяє забезпечити оновлення виробничого потенціалу у середньому кожні 5-10 років.

Для сучасної економіки України характерна невелика частка амортизаційний відрахувань у собівартості продукції, що призводить до унеможливлення в Україні навіть простого відтворення, не кажучи вже про розширене, тобто зберігається тенденція звуження відтворення засобів виробництва, що виражається у прогресуючому зростанні фізичного та морального зношування основних засобів, оскільки їхній стан значною мірою залежить від обсягів інвестицій в основний капітал та від розміру амортизаційний відрахувань. Обсяг амортизаційний відрахувань постійно скорочується за рахунок зменшення сукупної залишкової вартості основних засобів. Отже сприяння, формування ефективної, сприятливої для економічного зростання амортизаційної політики є нагальним і невідкладним питанням. Метою курсової роботи є аналіз сутності та підходів до формування амортизаційної політики. А також оцінка ефективності, та узагальнення сучасних поглядів щодо формування амортизаційної політики. висвітлення питань і проблем, пов'язаних з амортизаційною політикою підприємства, визначення основних методів амортизації основних засобів, недоліків та переваг одних методів амортизації порівняно з іншими . П (С) БО 7 «Основні засоби» надає підприємствам право самостійно проводити амортизаційну політику, що дозволить визначати термін експлуатації основних засобів і обирати метод нарахування амортизації, виходячи з власних економічних інтересів.

Економічна природа амортизації, основне її завдання - це заміна спрацьованих основних засобів і нагромадження коштів на розширене їх відтворення шляхом створення амортизаційного фонду (теорія відтворення).

Правильно обрана амортизаційна політика підприємства - це одна із складових успішного функціонування підприємства в ринкових умовах, його конкурентоспроможності. Об'єктом дослідження є амортизаційна політика підприємства ТОВ «Радуга». Предметом дослідження є формування та ефективність амортизаційної політики підприємства.

Розділ 1. Теоретичні засади формування амортизаційної політики підприємства

1.1 Роль і значення основних фондів та амортизаційної політики в ринкових умовах господарювання

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства конкурентоспроможність його продукції на ринку.

У період переходу до ринкових відносин, в умовах конкурентної боротьби між товаровиробниками, підвищенню ефективності використання основних фондів слід приділити особливу увагу оскільки від раціонального використання основних фондів залежить ефективність діяльності підприємства.

До найбільш прогресивних змін, викликаних реформуванням бухгалтерського обліку, можна віднести право підприємств самостійно встановлювати порядок нарахування амортизації, обравши один із методів, запропонованих П(С)БО 7. Амортизація - це надзвичайно складне економічне явище, що поєднує особливості витрат виробництва і джерел коштів, процесу руху вартості і важеля управління відтворенням, відшкодування зношених і нагромадження нових засобів праці. Під амортизацією можна також розуміти складний фінансово-економічний механізм розподілу вартості основних фондів, яка амортизується протягом строку їх корисного використання (експлуатації), і перенесення її на новостворений продукт з наступним нагромадженням коштів для відтворення (придбання) основних фондів.

Поняття «амортизаційна політика підприємства» включає планування, нарахування та використання амортизації. Зміст амортизаційної політики підприємства складає сукупність економічних категорій та важелів, які виявляють свою дію через сутність і функції амортизації. Амортизаційна політика - це управління процесом відтворення основних фондів, направлене на підвищення технічного рівня виробництва, запобігання надмірному зносу активної частини основних фондів, вдосконалення видової, технологічної і вікової структури основних засобів, нарощування основного капіталу і об'єму випуску продукції, підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції, максимізацію прибутку і активізацію інвестиційної діяльності підприємства.

Амортизаційна політика підприємства у значній мірі відображає амортизаційну політику держави на різних етапах її економічного розвитку. Вона базується на встановлених державою принципах, методах і нормах амортизаційних відрахувань. Разом з тим, кожне підприємство має змогу індивідуалізувати свою амортизаційну політику, враховуючи конкретні умови, що визначають її параметри.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:

а) суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

б) реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

в) суми ввізного мита;

г) суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

д) витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

є) витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;

ж) інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Необхідною умовою правильного використання та відтворення основних фондів є їх класифікація за ознаками.

Підприємству не байдуже, в яку групу основних виробничих засобів укладати кошти. Воно заінтересоване в оптимальному підвищенні питомої ваги машин, устаткування, тобто активної частини основних засобів, які обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства. Ясна річ, що для забезпечення нормального функціонування активних елементів основних виробничих засобів необхідні будівлі, споруди, інвентар, тобто пасивна частина основних засобів.

Важливим фактором підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності, постійним джерелом фінансування їхнього розвитку є амортизаційні відрахування. Відповідно до чинних законодавчих актів підприємства формують свою амортизаційну політику, яка складається із сукупності способів управління порядком нарахування й використання амортизаційних відрахувань. Ефективність амортизаційної політики залежить від того, настільки точно визначено терміни експлуатації активів, що вводяться в дію, а також від вибору підприємством методу нарахування амортизації.

Протягом тривалого функціонування в господарській діяльності суб'єктів господарювання основні фонди зазнають фізичного та економічного зносу, а також техніко-економічного старіння.

Фізичний знос основних фондів виникає внаслідок втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, що призводить до економічного спрацювання, тобто до поступового зменшення їхньої первісної реальної вартості, що зумовлене не тільки функціонуванням основних фондів, а й їхньою бездіяльністю. На темпи і розміри фізичного спрацювання засобів праці впливає сукупність чинників, які можна поділити на дві групи: дія навколишнього середовища та експлуатаційне навантаження. Під впливом чинників навколишнього середовища значна частина основних засобів піддається корозії, втрачає свій первісний стан, а інколи зазнає повного руйнування і назавжди виходить з ладу. Вплив експлуатаційного навантаження може проявлятися у двох формах: екстенсивній та інтенсивній. В залежності від співвідношення цих форм визначають швидкість і розміри фізичного спрацювання основних засобів. Внаслідок фізичного спрацювання основних фондів погіршуються їхні техніко економічні та соціальні характеристики - знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо.

Рисунок 1 - Види спрацювання і старіння основних засобів праці та форми їх усунення.

Розрізняють фізичне часткове та фізичне повне спрацювання основних фондів. Часткове спрацювання можна усунути. Це означає, що споживні вартості основних фондів відновлюються за рахунок ремонту. Повного спрацювання не можна усунути, воно зумовлює необхідність ліквідації зношених фондів та заміни їх новими. Між окремими видами спрацювання і старіння основних засобів праці та формами їхнього відтворення існує певний зв'язок [рисунок 1].

Процес відтворення основних засобів має низку характерних ознак, зокрема:

основні засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

у процесі відтворення основних засобів одночасно відбувається рух їхньої споживчої вартості;

за допомогою амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних засобів на готову продукцію;

основні засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу.

Техніко-економічне старіння основних фондів - це процес їхнього знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення наявних та створення нових засобів виробництва, запровадження нової прогресивної технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Техніко-економічне старіння властиве найбільш активній частині основних засобів, зокрема знаряддям праці, обчислювальній техніці, транспортним засобам та ін. Наявність на підприємстві значної кількості знецінених в результаті дії технічного прогресу засобів праці завдає їм відчутних економічних збитків. Техніко-економічне старіння буває двох видів: першого і другого виду.

Перший проявляється у втраті частини вартості засобів праці без відповідного фізичного спрацювання, а завдяки здешевленню їх виготовлення у нових умовах, тобто з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу. Таким чином, при техніко-економічному старінні першого виду споживча вартість основних засобів не змінюється, а змінюється лише їх вартість за рахунок здешевлення.

Другий вид характеризується скороченням тривалості їх дії, обумовленої не зниженням їх продуктивності, а тим, що подальша експлуатація старих засобів праці в поєднанні з новими призводить до збільшення витрат виробництва.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування.

1.2 Основні поняття про основні засоби

Характеристика та класифікація основних засобів

Основні засоби (ОЗ) - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року.

Істотне значення в обліку ОЗ має розподіл їх за ознакою належності на власні й орендовані. Власні засоби можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного фінансування з відповідних джерел на розширення роботи підприємства,власних прибутків, коштів Амортизаційного фонду, спеціальних фондів. Орендовані ОЗ показуються у балансі орендодавця, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих же засобів. Основні засоби (ОЗ) - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року.

Згідно з діючою типовою класифікацією основні засоби групуються за їх функціональним призначенням, галузями, речовим натуральним характером і видами, за використанням і належністю:

За функціональним призначенням та видом діяльності (виробнича, комерційна, банківська) ОЗ поділяють на такі класи:

виробничі основні засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому (комерційному, банківському) процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини й устаткування, робочі машини і обладнання тощо, які діють у сфері матеріального виробництва). Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції;

невиробничі основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі діяльності і призначені здебільшого для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб трудящих (будови і споруди, обладнання, машини і апарати тощо, використовувані у невиробничій сфері). На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.

За галузями народного господарства ОЗ поділяються на: промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт, зв'язок тощо.

За натурально-речовими ознаками основні засоби поділяють на окремі види:

Земля;

Будови;

Споруди;

Передавальне обладнання, машини й устаткування, які, в свою чергу, поділяються на силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні та регулюючі прилади й лабораторне устаткування, обліковуючи техніку, інші машини й устаткування (транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар і приналежності, господарський інвентар), робочі та продуктові тварини, багаторічні насадження і т. ін.

За використанням основні засоби поділяють на:

діючі (усі основні засоби, що використовуються у господарстві),

недіючі (ті, що не використовуються в даний період часу через тимчасову консервацію підприємства або окремих цехів),

запасні (різне устаткування, що перебуває в резерві і призначене для заміни об'єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються).

За такого групування визначають суму амортизації.

За ознакою належності основні засоби поділяють на:

Власні;

Орендовані - основні засоби, що показуються в балансі орендодавця або орендаря так, щоб запобігти можливості подвійного врахування одних і тих самих засобів.

Власні засоби можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного фінансування з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, коштів Амортизаційного фонду, спеціальних фондів. Орендовані ОЗ показуються у балансі орендодавця, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих же засобів.

Не належать до основних засобів:

предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

предмети вартістю, що не перевищує границю вартості предметів, які входять до складу малоцінних необоротних активів, визначеної підприємством;

спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;

спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;

формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

На сьогодні П(С) БО №7 дозволяє підприємству самостійно визначати, що відносити до ОЗ, а що ні, виходячи з того, що ніхто не забороняє підприємству прийняти рішення про зарахування до складу ОЗ саме тих видів МШП, котрі найбільш відповідають цьому поняттю з економічної точки зору.

Як і будь-який актив, ОЗ відображається в балансі при додержанні двох умов:

існує імовірність одержання економічних вигод від його використання;

оцінка ОЗ може бути достовірно визначена.

Відносно імовірності одержання економічних вигод підприємство має визначити цілі використання такого ОЗ. Виходячи з визначення ОЗ за П(С) БО №7, такими цілями є:

використання ОЗ в процесі виробництва;

використання ОЗ в процесі поставки товарів, виконання робіт і надання послуг;

використання ОЗ для надання в оренду іншим особам;

використання ОЗ для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій.

У процесі господарської діяльності можливе проведення ремонтів, модернізацій та інших видів робіт з ОЗ. Відповідно до П(С) БО 7 в тому випадку, якщо підприємство проводить ремонт ОЗ, у результаті чого планується відновити його первісний ресурс, то незалежно від величини витрат на такий ремонт підприємство не збільшує балансову вартість ОЗ, а відображає такі витрати у складі витрат звітного періоду.

Якщо такі роботи передбачають модернізацію або інше поліпшення об'єкта ОЗ, у результаті яких передбачається, що функціональні можливості об'єкта покращаться, в результаті чого зростуть економічні вигоди від його використання, сума витрат на такі поліпшення збільшує балансову вартість такого об'єкта.

В ході господарської діяльності підприємство згідно з П(С) БО №7 має право проводити переоцінки (дооцінки, уцінки), в тому випадку, якщо балансова вартість об'єкта істотно відрізняється (більше ніж на 10%) від його справедливої вартості. Якщо в результаті переоцінки балансова вартість об'єкта збільшується (дооцінка), сума дооцінки відображається в статті «Інший додатковий капітал». Якщо в результаті переоцінки балансова вартість зменшується (уцінка), сума уцінки відображається як витрати.

1.3 Методи амортизаційної політики

Важливими моментами при формуванні амортизаційної політики на підприємствах є норма амортизації та проблема вибору оптимального методу нарахування амортизації. Практика зарубіжного досвіду показує, що в світі існують певні закономірності при встановленні норм амортизації. Необхідно встановлювати таку норму амортизації, яка буде враховувати ступінь завантаження основних фондів, їх змінність, відповідати технічному рівню основних засобів і характеру їх використання; розробити систему граничної межі для норм амортизації, після чого підприємства самі собі будуть вибирати оптимальний термін використання основних фондів, враховуючи власні можливості, аналітичні прогнози та інші показники.

Методи нарахування амортизації умовно можна поділити на два види:

методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів. До них відносяться прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;

метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об'єктів основних засобів. До нього відноситься виробничий метод нарахування амортизації.

Відмінність застосовуваних методів амортизації полягає в різному рівні нарахованих амортизаційних відрахувань, а також у способі їх розподілу. Залежно від виду основних засобів, умов експлуатації, моральної зношуваності підприємством на власний розсуд застосовується найбільш економічно доцільний метод амортизації. Наприклад, метод прямолінійного списання характерний рівномірним розподілом вартості основних засобів протягом усього періоду експлуатації. Цей метод найдоцільніше застосовувати для пасивної частини основних засобів, таких, як будівлі, споруди, меблі тощо.

Застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості найбільш економічно виправдане стосовно активної частини, зокрема машин, механізмів, верстатів, іншого виробничого обладнання. Справа в тому, що при використанні цього методу амортизаційні відрахування в перші роки експлуатації, коли об'єкт основних засобів експлуатується найбільш інтенсивно, досить високі, але з часом знижуються. В результаті цього значна частина вартості основних засобів амортизується вже в перші роки експлуатації об'єкта. Те ж саме стосується і кумулятивного методу.

Метод зменшення залишкової вартості характерний тим же: з часом амортизаційні відрахування мають тенденцію до зменшення. Його використання з урахуванням умов та інтенсивності експлуатації, морального зносу, інших факторів. Така самостійність цілком виправдана: для кожного підприємства перелічені фактори будуть різні, тому і термін експлуатації одного і того ж об'єкта основних засобів на різних підприємствах буде відрізнятися.

Розглянемо особливості використання кожного з методів:

Прямолінійний метод. Прямолінійний метод амортизації за П(С) БО №7 полягає у тому, що річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів. Нарахування амортизації проводиться щомісячно.

Порядок нарахування амортизації при застосування прямолінійного методу можна подати у вигляді двох простих формул:

Річна сума амортизації визначається за формулою (1.1):

де А - річна сума амортизаційних відрахувань, грн.;

- амортизуюча вартість об'єкту, грн.;

Т - очікуваний період корисного використання об'єкту.

Місячна сума амортизації визначається за формулою (1.2):

де В - місячна сума амортизації, грн.;

А - річна сума амортизаційних відрахувань, грн.;

Таким чином, при застосуванні прямолінійного методу вартість об'єкта, що амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом терміну його корисного використання. Метод заснований на припущенні, що сума нарахованої амортизації залежить від терміну (тривалості) експлуатації об'єкта основних засобів.

При застосуванні цього методу:

річна сума амортизації однакова протягом усіх років експлуатації об'єкта;

сума зносу накопичується рівномірно;

залишкова вартість об'єкта основних засобів рівномірно зменшується до рівня ліквідаційної вартості.

Недоліком такого методу є те що при його використанні не враховується моральний знос, а також він не дає реальної оцінки виробничої потужності основних засобів в різні роки експлуатації. Застосування цього методу не завжди відображає повне перенесення вартості основних засобів не створену продукцію, в результаті чого створюється не до амортизована частина вартості основних засобів, що є прямим збитком підприємства.

Метод зменшення залишкової вартості

Суть даного методу полягає в визначенні річної суми амортизації об'єкту основних засобів виходячи з залишкової вартості такого об'єкту на початок звітного року чи з початкової вартості по введених на протязі року об'єктам. Річна сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення залишкової вартості об'єкта основних засобів на річну норму амортизації:

За ПБО №7 це метод, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість. Нарахування амортизації проводиться щомісячно (1.3):

де А - річна сума амортизаційних відрахувань, грн.;

-залишкова вартість об'єкта основних засобів, грн.;

-річна норма амортизації, частин.

Річну норму амортизації підприємство визначає самостійно за наступною формулою (1.4):

де -річна норма амортизації (в частинах);

-термін корисного використання об'єкта основних засобів, років;

-ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів, що визначається підприємством самостійно, грн.;

- початкова (залишкова) вартість об'єкта основних засобів, грн.

Використання методу зменшення залишкової вартості при нарахуванні амортизації передбачає наявність ліквідаційної вартості об'єкта основних засобів. В протилежному випадку об'єкт основних засобів буде повністю «з амортизований» на протязі року.

Відзначимо, що у відповідності до П(С) БО №7 базою для нарахування амортизації при використанні даного методу є залишкова вартість на початок звітного року або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації.

Тому, починаючи з дати введення в експлуатацію об'єкта основних засобів до кінця звітного року, у якому був введений цей об'єкт, базою для нарахування амортизації буде первісна вартість такого об'єкта. Іншими словами, якщо об'єкт основних засобів були введений в експлуатацію в липні, то з серпня по грудень (включно) сума амортизаційних відрахувань буде визначатися шляхом множення первісної вартості об'єкта на норму амортизації. З січня наступного звітного року сума амортизації такого об'єкта основних засобів буде визначатися шляхом множення залишкової вартості такого об'єкта на норму амортизації.

Даний метод нарахування амортизації базується на припущенні, що амортизація починає нараховуватися з початку звітного року, хоча практично це буває далеко не завжди. Тому у всіх випадках, коли амортизація нараховується не з початку звітного року, залишкова вартість наприкінці запланованого строку експлуатації не досягає ліквідаційної вартості. У зв'язку з цим підприємство може прийняти рішення про зміну строку амортизації й до амортизувати частину вартості, що залишилася, або ж вважати залишкову вартість об'єкта ліквідаційною вартістю.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості

Цей метод є різновидом методу зменшення залишкової вартості.

Норма амортизації в цьому випадку розраховується аналогічно нормі амортизації при використанні прямолінійного методу нарахування амортизації, тобто використовується подвійна ставка амортизаційних відрахувань, розрахована методом прямолінійного списання. При цьому норму амортизації при використанні прямолінійного методу можна представити як:

де А - річна сума амортизаційних відрахувань за рік, грн.;

Са - вартість об'єкта, що амортизується, грн.

Перетворивши дану формулу, одержимо норму амортизації для методу, що розглядається:

Даний метод нарахування амортизації не припускає обов'язкової «наявності» ліквідаційної вартості об'єкта основних засобів. При цьому дотримується правило, при якому сума амортизації останнього року розраховується таким чином, щоб залишкова вартість об'єкта в кінці експлуатаційного періоду була не менша його ліквідаційної вартості.

Кумулятивний метод

Річна сума амортизації в цьому методі визначається як добуток амортизуючої вартості й кумулятивного коефіцієнта:

де - кумулятивний коефіцієнт;

- первісна вартість;

- ліквідаційна вартість.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишилась до кінця строку корисного використання об'єкта, на суму чисел років корисного використання цього об'єкта.

Кумулятивний коефіцієнт можна розрахувати по формулі:

де - кількість років, що залишилися до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів;

- сума чисел років корисного використання об'єкта основних засобів.

Сума чисел років - це результат сумування порядкових номерів тих років, протягом яких функціонує об'єкт.

Якщо строк експлуатації об'єкта досить довгий, суму чисел років визначають по формулі кумулятивного числа:



де N - строк корисного використання об'єкта основних засобів, роки.

Визначення суми амортизації методом зменшення залишкової вартості та кумулятивним методом є найбільш прогресивними з точка зору методології бухгалтерського обліку наведена нижче:

у перші роки, коли інтенсивність використання об'єкту максимальна, амортизується більша частина його вартості;

у перші роки накопичуються кошти для заміни об'єкта, що амортизується;

забезпечується можливість збільшення частини витрат на ремонт об'єктів, що амортизуються, що приходиться на останні роки експлуатації без відповідного збільшення витрат виробництва (собівартості продукції) за рахунок того, що сума нарахування амортизації в ці роки зменшується.

Виробничий метод

Для окремих видів основних засобів нарахування амортизації здійснюється на підставі сумарної кількості виробленої продукції об'єктом за весь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиницях виробленої продукції, відпрацьованих годинах, кілометрах пробігу та ін.).

Місячна сума амортизації визначається виходячи з фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється співвідношенням амортизуючої вартості об'єкта основних засобів і плануючого обсягу продукції (робіт, послуг) за весь строк корисного використання такого об'єкта основних засобів. Як ми вже відзначали, вартістю об'єкта основних засобів, що амортизується, є первісна вартість, зменшена на його ліквідаційну вартість.

Таким чином, норму амортизації за цей методі можна розрахувати за формулою:



де - норма амортизації, частка;

- первісна вартість об'єкта основних засобів, грн.;

- ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів, грн.;

- розрахунковий обсяг діяльності (виробництва), одиниці.

При використанні даного методу сума амортизації, що визнається витратами звітного періоду, і балансова вартість об'єкта при використанні даного методу змінюються в порівнянні з попереднім періодом прямо пропорційно обсягу виготовленої продукції (робіт, послуг).

В основі цього методу лежить припущення, що фактично отриманий дохід від експлуатації відповідного матеріального активу в кожному звітному періоді пов'язаний з випуском одиниць продукції, виробленої з його участю в цих звітних періодах. Існує думка, що на такий вид устаткування, як верстат, амортизація повинна нараховуватися в облікових цілях пропорційно одиницям виробленої на ньому продукції в кожному звітному періоді (на основі первинно визначеного загального випуску продукції), а не просто пропорційно часу з початку експлуатації (як передбачає прямолінійний метод). При цьому стверджується, що більшість виробничих активів беруть участь у створенні доходу (і відповідно зношуються) тільки тоді, коли вони використовуються у виробництві, а не просто з часом.

Метод нарахування зношування пропорційно випуску продукції теж дуже простий, раціональний і систематичний. Його найкраще використовувати в тому випадку, коли можна визначити фактичний обсяг виробленої продукції активом, на який нараховується зношування. Використання також доцільне, коли економічна вигода того чи іншого необоротного активу зменшується у зв'язку з експлуатацією його у виробництві, а не у зв'язку з впливом часу на нього. Цей метод забезпечує також відповідність суми амортизації, що визнається витратами поточного періоду, отриманим доходам, у випадку якщо використання відповідного необоротного активу неоднаково в різні періоди. Однак, незважаючи на всі плюси, цей метод у за кордонній практиці не знайшов широкого застосування, оскільки неможливо або дуже складно визначити фактичний обсяг продукції, виробленої з використанням того або іншого необоротного активу.

П(С) БО №7 передбачає те, що підприємства самостійно вирішують, який один метод нарахування амортизації вони вибирають, велике економічне значення має визначення строків корисного використання об'єктів та формування вартості, яка амортизується.

Таким чином, ми можемо зробити такі висновки:

1. Основні засоби (ОЗ) - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року. Основні засоби групуються за їх функціональним призначенням, галузями, речовим натуральним характером і видами, за використанням і належністю.

Розглядаючи економічну природу амортизації ми можемо виділити три концепції амортизації: класичну, економічну та фіскальну:

Класична концепція базується на принципах теорії вартості та об'єктивних закономірних процесах обігу засобів праці;

Економічна (бухгалтерська) концепція амортизації ґрунтується не на потребах відтворення, а на необхідності перенесення частини вартості основних засобів на вартість продукції, виробленої за їх допомогою у такій величині, яка б точно відображала втрату вартості засобів праці в процесі виробництва та внаслідок морального зносу;

Фіскальна (податкова) концепція амортизації передбачає звільнення від оподаткування частини прибутку на суму нарахованої амортизації.

До методів нарахування амортизації відносяться:

метод прямолінійного списання;

метод зменшення залишкової вартості;

метод прискореного зменшення залишкової вартості;

кумулятивний метод;

виробничий метод;

метод, передбачений податковим законодавством.

Підприємства самостійно, завдяки амортизаційній політиці, встановлюють розміри економічної амортизації, від якої залежить розмір прибутку підприємства. Правильне розуміння економічної природи, концепцій і функцій амортизації та усвідомлення її значення дозволить обґрунтовано вирішувати проблеми, які пов'язані з встановленням оптимальних строків використання основних засобів, визначенням методів нарахування амортизації, розробленням норм амортизаційних відрахувань, формуванням та використанням амортизаційного фонду, тобто дозволить проводити ефективну

1.4 Аналіз основних змін у ПКУ стосовно нарахуванню амортизації основних засобів. Сутність податкової амортизації

У цьому розділі розглянуто сутність податкової амортизації , її негативні та позитивні сторони. Проаналізовано нові правила податкової амортизації згідно з новим Податковим кодексом. Розглянуто та порівняно норми податкової амортизації окремих груп об'єктів основних засобів з нормами, встановленими Податковим кодексом України.

Від 01.04.2011 набрав чинності розділ III Податкового Кодексу, згідно з ним, змінився перелік об'єктів основних засобів за групами.

Повільні темпи оновлення і вибуття машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних засобів на промислових підприємствах, великий коефіцієнт економічного спрацювання призводять до того, що устаткування містить майже третину фізично спрацьованих і технічно застарілих його одиниць. Саме цим передовсім пояснюється невідкладне завдання прискорення й підвищення ефективності відтворення основних засобів, зростання технічного рівня застосовуваних засобів праці за рахунок правильно обраної політики амортизації.

Несумісність методологій нарахування амортизації основних фондів за податковим законодавством і бухгалтерським, призводить до нелогічного закінчення їх корисного використання. Що робити підприємцю у цій ситуації?

Отже моєю метою буде дослідити та знайти відповідь на таке досить складне питання.

Під амортизацією слід розуміти систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

До сильних сторін податкового методу амортизації можна віднести те, що податковий метод застосовується насамперед з метою спрощення обліку, зменшення облікових робіт. Досягається це завдяки тому, що для бухгалтерського обліку амортизацію окремо не розраховують, це вже зроблено в податковому обліку. Для бухгалтерського обліку беруть суму амортизації з податкового обліку. Вибір методу нарахування амортизації на підприємстві спирається не на обґрунтованість методу, а на простоту і не трудомісткість його використання.

До слабких сторін амортизації за податковим методом в сегменті факторів експлуатації об'єкту основних засобів, які впливають на очікуваний спосіб отримання економічної корисності від його використання слід віднести те, що:

не враховується строк експлуатації;

не враховується фізичний та моральний знос;

не враховуються виробничі фактори використання основних засобів;

розрахована в основному для мети оподаткування;

не допрацьований нормативно.

податковий метод зрівнює предмети, які мають зовсім різні терміни використання і функціональні можливості, що не призводить до економічно обґрунтованого нарахування амортизації.

Положення про податкову амортизацію не поширюється на підприємства, що випускають продукцію, ціни на яку встановлюються державою.

Норми амортизації слід поділити на три періоди:

норми амортизації для основних засобів придбаних до 01.01.2004 р.: група 1 - 1,25%; група 2 - 6,25%; група 3 - 3,75%.

норми амортизації для основних засобів придбаних після 01.01.2004 р. група 1 - 2%; група 2 - 10%; група 3 - 6%; 4 група 4 - 15%.

норми амортизації для основних засобів придбаних після 01.04.2011 р. передбачають розподіл основних засобів підприємства на 16 груп.

З 1 квітня 2011 року набрав чинності новий Податковий Кодекс. Згідно нового Податкового Кодексу: основні засоби - це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Особливості переходу платників податку на прибуток на нові правила податкової амортизації: платники податку станом на 01.04.11 р. повинні провести інвентаризацію основних засобів, інших необоротних активів та нематеріальних активів і визначити їхній перелік за групами - передбачає розподіл основних засобів підприємства на 16 груп, а нематеріальних активів - на 6 груп [таблиця 1].

Таблиця 1 - Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації

Групи	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
група 1 - земельні ділянки	-
група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом	15
група 3 - будівлі	20
Споруди	15
Передавальні пристрої	10
група 4 - машини та обладнання	5
з них:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерел безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень	2
група 5 - транспортні засоби	5
група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
група 7 - тварини	6
група 8 - багаторічні насадження	10
група 9 - інші основні засоби	12
група 10 - бібліотечні фонди	-
група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи	-
група 12 - тимчасові (не титульні) споруди	5
група 13 - природні ресурси	-
група 14 - інвентарна тара	6
група 15 - предмети прокату	5
група 16 - довгострокові біологічні активи	7

Податковий Кодекс констатує, що вартість, яку амортизують, за кожним об'єктом основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів потрібно визначити як первісну (переоцінену) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкцію тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності рядок. При цьому до переоціненої вартості основних засобів не включають суму їхньої дооцінки, проведеної після 01.01.10 р. Виключення з переоціненої вартості тільки таких до оцінок підтверджує, що суми до оцінок більш ранніх періодів (проведені до 01.01.10 р.) потрапляють до амортизованої вартості основних засобів для нарахування податкової амортизації.

За пп. 14.1.19 Кодексу вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, яку амортизують, визначають як первісну або переоцінену вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за вирахуванням їхньої ліквідаційної вартості.

Це й забезпечить підґрунтя для подальшого пооб'єктного нарахування податкової амортизації за правилами, передбаченими Кодексу.

Амортизовану в податковому обліку вартість основних засобів розраховують за даними бухгалтерського обліку. Якщо ж складеться ситуація: загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку виявиться меншою, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на 01.04.11 р., тоді тимчасову податкову різницю, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизують у податковому обліку як окремий об'єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років. У протилежному випадку - якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку більша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку - різницю, яка виникає амортизують на загальних підставах. Згадане перевищення - не що інше, як частина амортизованої вартості основних засобів, про-інвентаризованих на 01.04.11 р., котрі будуть по об'єктно амортизуватися в податковому обліку в порядку й за методами, передбаченими ст.ст. 145 та 146 Кодексу

Розрахунки проведені з використанням нових правил нарахування податкової амортизації, встановлених Податковим кодексом України [таблиця 2].

Таблиця 2 - Порівняння нейтральних норм податкової амортизації окремих груп об'єктів основних засобів з нормами, встановленими Податковим кодексом України.

Групи	Норми (%)	Відхилення
згідно з Податковим кодексом України	пропоновані	згідно з Податковим кодексом України*	нейтральні**	з використанням індексації	без використання індексації
			з використанням індексації	без використання індексації
3	2	20,57	12,39	20,72	+8,18	-0,15
4	5	60,19	43,77	73,2	+16,42	-13,01
	8	90,00	127,66	213,52	-37,66	-123,52
5	8	60,19	127,66	213,52	-67,47	-153,33
6	6	68,38	49,98	83,59	+18,40	-15,21

* Нормами податкової амортизації згідно з Податковим кодексом України виступають норми, розраховані виходячи з мінімально допустимих строків корисного використання об'єктів основних засобів для методу зменшення залишкової вартості.

** У таблиці подано нейтральні норми податкової амортизації для ситуації, коли індекс інфляції становить 18,7% (після індексації - 10%), а темпи економічного зростання -3,4%, що відповідає показникам за 2010 р.

При інфляції (18,7% за 2010 р.) і темпах зростання ВВП (3,4% за 2010 р.), з позицій дотримання нейтральності податкової амортизації, доцільно індексувати вартість об'єктів основних засобів на індекс цін інвестицій в основний капітал, з одночасним встановленням норм податкової амортизації на рівні реальної економічної.

Як видно з таблиці , в умовах високої інфляції та низьких темпів зростання економіки норми податкової амортизації, розраховані на основі навіть мінімально допустимих строків корисного використання об'єктів основних засобів, є меншими від нейтральних норм. Більше того, той спосіб індексації, що передбачений Податковим кодексом України (з використанням індексу споживчих цін і порога індексації на рівні 10%), не дозволяє підприємствам досягти точки нейтральності (по окремих групах об'єктів), з огляду на що податок на прибуток підприємств фактично де-стимулює інвестиції в основні засоби.

Отже повертаючись до моєї гіпотези, на основі проаналізованого вище матеріалу можна сказати наступне:

при розробці системи податкової амортизації слід керуватися принципом податкової нейтральності як вихідним критерієм для визначення межі між стимулюванням і де-стимулюванням інвестиційної діяльності підприємств; фонд амортизаційний податковий ринковий

розробка класифікації об'єктів основних засобів повинна враховувати закономірності зміни їх реальної вартості внаслідок старіння (реальну економічну амортизацію);

при виборі того чи іншого варіанта політики податкової амортизації необхідно враховувати фактори інфляції та темпів реального економічного зростання.

Отже, при низьких темпах економічного зростання і високому індексі цін інвестицій в основний капітал (що відповідає умовам, які склалися в останні роки в економіці України) -- добрий результат дають норми податкової амортизації, рівні нормам реальної економічної, з наступною індексацією вар тості об'єктів основних засобів. Така політика в цілому може вважатися прийнятною на стадії економічного спаду, коли інвестиційні перспективи підприємств не є сприятливими. У період кризи, коли господарюючі агенти зазнають значних збитків, певне збільшення прибутку за рахунок зменшення податкової амортизації можна вважати виправданим як для самих підприємств, так і для держави.

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

року, хоча практично це буває далеко не завжди. Тому у всіх випадках, коли амортизація нараховується не з початку звітного року, залишкова вартість наприкінці запланованого строку експлуатації не досягає ліквідаційної вартості. У зв'язку з цим підприємство може прийняти рішення про зміну строку амортизації й до амортизувати частину вартості, що залишилася, або ж вважати залишкову вартість об'єкта ліквідаційною вартістю.

Розділ 2. Розрахункова частина. Амортизація основних фондів на підприємстві ТОВ «Радуга»

2.1 Характеристика ТОВ «Радуга»

Дане товариство є Товариство з обмеженою відповідальністю «Райдуга», друкарня широкоформатного друку . Яке за класифікацією видів економічної діяльності є: видавнича справа яка здійснюється відповідно до діючого законодавства в Україні і статутних документів підприємства.

ТОВ « Радуга» розташоване за адресою: Україна, місто Київ, вулиця Танкістів 6. Метою створення і діяльності ТОВ «Радуга" є одержання прибутку на вкладений капітал шляхом здійснення виробничо-господарської та іншої діяльності, згідно з цим Статутом, а також задоволення на основі одержаного прибутку соціально-економічних інтересів Власника та членів трудового колективу Підприємства.

Предметом діяльності ТОВ « Радуга» є основна діяльність - інша поліграфічна діяльність (КВЕД 22.22.0);

До виробничо-господарської діяльності відноситься - виробництво та реалізація товарів народного споживання.

ТОВ «Радуга» є юридичною особою згідно законодавства України.

Підприємство володіє відокремленим майном на праві власності, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок, круглу печатку із своїм найменуванням, кутовий та інші штампи, зареєстрований у встановленому порядку, бланки та інші реквізити, ідентифікаційний код.

Майно ТОВ «Радуга» складають виробничі і невиробничі фонди, а також інше майно, вартість якого відображається на самостійному балансі підприємства.

Статутні документи зареєстровані від 07 липня 2008 року. Воно займається друком плакатів, банерів, постерів та інших видів видавничої справи. Вартість основних фондів на підприємстві на кінець звітного періоду 32,400 тисяч гривень, вартість статутного капіталу 41,300 тисяч гривень.

2.2 Оцінка вартості основних фондів

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують:

забезпечення підприємства основними засобами;

стан основних засобів;

ефективність використання основних засобів.

Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан і структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно і безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосованих у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Рисунок 2- Показники відтворення засобів праці.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними фондами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства.

Забезпеченість підприємства основними виробничими фондами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних фондів до чисельності працівників підприємства. Отже, збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором.

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних фондів до вартості майна підприємства.

...