Податок на додану вартість

-- стан економіки, дефіцит державних фінансових ресурсів, які зумовлюють прийняття законодавчих і нормативних документів з оподаткування фіскального спрямування.

До суб'єктивних факторів слід віднести:

-- відсутність альтернативних варіантів розробки законодавчих і нормативних документів з оподаткування; монополію Міністерства фінансів, податкової служби в їх підготовці, що мала місце на перших етапах становлення системи оподаткування;

-- залучення до розробки законодавчих і нормативних документів з оподаткування недостатньо професійно підготовлених фахівців, а в результаті низька їх якість, необхідність наступного внесення змін;

-- лобіювання розробки та прийняття окремих законодавчих і нормативних документів з оподаткування, Податкового кодексу держави в цілому, які спрямовані на вдосконалення системи оподаткування;

-- неузгодженість чинного законодавства із питань оподаткування.

Можна констатувати, що в сучасних умовах негативний вплив більшості факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру, які зумовили наявність недоліків системи оподаткування, значно знизився. Отже, створилися умови для прийняття рішень щодо вдосконалення системи оподаткування.

Але слід зауважити, що вдосконалення системи оподаткування не можна розглядати спрощено, наприклад, шляхом зниження ставок оподаткування і таким чином зменшення податкового навантаження на платників. Така спроба мала місце при підготовці малого Податкового кодексу. Вдосконалення системи оподаткування об'єктивно потребує активізації регулювальної функції податків.

Закономірно, що вдосконалення системи оподаткування суб'єктів господарювання в цілому пов'язано зі змінами стосовно основних податків (податку на прибуток, податку на додану вартість), сфер і напрямів підприємницької діяльності (виробничої сфери, банківської і страхової діяльності, операцій із цінними паперами, торгово-посередницької діяльності, малого підприємництва).

Оподаткування прибутку є досить активним важелем, із допомогою якого держава суттєво може впливати на фінансово-господарську діяльність підприємств. Це значною мірою пов'язано з визначенням об'єкта оподаткування, методикою його розрахунку. При оподаткуванні прибутку можлива реалізація його регулювальної функції.

Чинний порядок визначення оподатковуваного прибутку дає можливість платнику податку активно впливати на формування абсолютної суми оподатковуваного прибутку, а отже, і податку на прибуток, враховуючи:

-- склад основних валових витрат, що виключаються із суми скоригованого валового доходу;

-- склад валових витрат подвійного призначення, на суму яких також зменшується скоригований валовий дохід;

-- встановлений порядок визначення амортизаційних відрахувань, які зменшують оподатковуваний прибуток.

Важливою особливістю оподаткування прибутку суб'єктів господарювання з числа резидентів є те, що коли у платника податку оподатковуваний прибуток за результатами звітного податкового періоду (кварталу) має від'ємне значення (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), дозволяється зменшення оподатковуваного прибутку у наступному звітному податковому періоді (кварталі), а також у кожному наступному звітному податковому періоді (протягом двадцяти періодів) до повного погашення від'ємного значення оподатковуваного прибутку.

Ця пільга потребує уточнення. Доцільне скорочення періоду надання зазначеної пільги. Він має становити не більш як вісім податкових періодів (два роки). Крім того, повинні враховуватися причини виникнення від'ємного значення оподатковуваного прибутку. Зменшення від'ємного значення оподатковуваного прибутку має відбуватися на нових підприємствах, а також на тих, які здійснюють реконструкцію, технічне переозброєння, освоєння нової продукції.

Необхідно також зупинитися на оподаткуванні дивідендів у системі оподаткування прибутку. Сплата акціонерними підприємствами податку на дивіденди до бюджету здійснюється за рахунок утримання з акціонерів нарахованих ним дивідендів, тобто частини чистого прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів. На суму сплаченого акціонерним підприємством податку на дивіденди зменшується загальна сума нарахованого підприємству податку на прибуток. Таким чином, має місце перерозподіл частини чистого прибутку, спрямованого на виплату дивідендів та його повернення акціонерному підприємству. Доходи, отримані суб'єктами господарювання у формі дивідендів від підприємств резидентів, не оподатковуються податком на прибуток. Отже, до бюджету практично не надходять кошти від оподаткування дивідендів. Виникає запитання -- чи доцільно зберігати такий порядок оподаткування дивідендів?

3.2 Вдосконалення податку на додану вартість

Вдосконалення системи оподаткування значною мірою пов'язане з внесенням змін у непряме оподаткування. Як відомо, домінуюче становище серед непрямих податків займає податок на додану вартість. Механізм оподаткування суб'єктів господарювання, який сформувався з прийняттям у 1997 році Закону "Про податок на додану вартість", має ряд позитивних особливостей:

-- установлений порядок формування податкового кредиту та його відшкодування;

-- упорядкування надання податкових пільг;

-- урівняння умов сплати ПДВ до бюджету підприємствами-виробниками і підприємствами торгівлі.

Без сумніву, позитивне значення матиме реалізація пропозицій щодо зниження ставки ПДВ, що передбачено в проекті Податкового кодексу. Податок на додану вартість має виражене фіскальне спрямування. Водночас ПДВ, як і інші непрямі податки, негативно впливає на фінансово-господарську діяльність і фінансовий стан підприємств -- платників цих податків.

Удосконалення непрямого оподаткування повинно зменшити негативний вплив сплати непрямих податків до бюджету суб'єктами господарювання. Це потребує прийняття відповідних рішень щодо визначення розмірів непрямих податків та умов їх сплати до бюджету.

Можна стверджувати, що механізм впливу сплати непрямих податків на фінансово-господарську діяльність і фінансовий стан підприємств і платників вивчений ще недостатньо. Це створює певні складності в прийнятті рішень із вдосконалення непрямого оподаткування.

Отже, спробуємо викласти основні положення щодо впливу непрямих податків на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання.

По-перше, цей вплив справляється через ціноутворення. На суму непрямих податків зростає ціна реалізації товарів (робіт, послуг).

По-друге, сплата непрямих податків до бюджету може супроводжуватися тимчасовим використанням обігових коштів платників, тобто їх іммобілізацією, що негативно впливає на фінансовий стан підприємств. Це найскладніший напрям впливу непрямих податків на діяльність підприємств, який потребує поглибленого вивчення і стосується окремих непрямих податків; сфери діяльності суб'єктів господарювання (виробничої, торговельної, надання послуг, у тому числі фінансових).

Спробуємо узагальнити основні напрями й фактори, які впливають на обсяги і період іммобілізації обігових коштів суб'єктів господарювання при сплаті непрямих податків.

Іммобілізація обігових коштів суб'єктів господарювання може мати місце:

1) при оплаті товарів (робіт, послуг), у ціну яких включені непрямі податки;

2) при сплаті непрямих податків до бюджету.

У першому випадку сума і час іммобілізації обігових коштів залежать від таких факторів: обсягів непрямих податків у ціні (ставок податків); пільг щодо окремих податків, форми розрахунків за товари; джерела і терміну відшкодування, сплачених у ціні товарів непрямих податків.

У другому випадку сума і час іммобілізації обігових коштів залежать від таких факторів: умов реалізації та оплати товарів (робіт, послуг), у ціну яких включені непрямі податки; обсягів і напрямів реалізації товарів; ставок і пільг щодо непрямих податків; встановлених термінів сплати непрямих податків до бюджету.

Як уже зазначалося вище, позитивною особливістю чинного механізму оподаткування ПДВ є використання податкового кредиту. Однак при формуванні та відшкодуванні податкового кредиту все ж має місце іммобілізація обігових коштів суб'єктів господарювання, що видно на рис. 1 (див.: Додаток 1).

Отже, підсумовуючи сказане, можна констатувати, що прогнозоване зниження ставки оподаткування ПДВ до 17% є важливим кроком, спрямованим на зниження податкового навантаження в цілому, розширення ринку збуту. Це має позитивно вплинути на фінансовий стан суб'єктів господарювання -- платників ПДВ до бюджету.

Водночас виникає кілька питань. Чому пропонується знизити ставку ПДВ саме на 3 %? Потребує вивчення питання про диференціацію ставок ПДВ залежно від сфери діяльності та об'єкта оподаткування. Доцільним є зниження ставок оподаткування за окремими товарами (роботами, послугами), а не повне звільнення їх від ПДВ. Останнє пов'язане з негативними наслідками для суб'єкта господарювання -- платника ПДВ, оскільки не формується податковий кредит.

Таким чином, становленя системи цивілізованих ринкових відносин в Україні потребує подальшого розвитку теорії оподаткування з метою досягнення її відповідності соціально-економічній ситуації. Відомо, що податкові відносини відбивають перерозподіл вартості при відчуженні частини доходів власників у загальнодержавне користування. Однак такого розуміння суті податкових відносин недостатньо для того, щоб на практиці створювати ефективний податковий механізм.

Первинний розподіл суспільної вартості, як відомо, породжує такі елементи виробництва, якими є капітал, рента, зарплата. На базі їх формуються перерозподільні відносини, у тому числі й податкові. Вони визначають практику використання конкретних податкових форм і податкових методів управління.

Виходячи з цього, необхідно розрізняти об'єкт оподаткування, джерело податків і податковий потенціал.

Сьогодні такий підхід іще не посів цілісного місця у фінансово-господарському житті України. Нинішнє оподаткування здебільше базується на в'язкому складі підзаконних актів, малозрозумілих пільг і звільнень від податків, приправлене незрозумілими актами стягнень і поборів. Процеси оподаткування навіть стали предметом політичних спекуляцій та інтересів владних структур.

Звичайно, за таких умов вищі державні чиновники обурюються щодо стійкого "небажання" суб'єктів підприємницької діяльності сплачувати податки в повному обсязі. Водночас це дає можливість тим же чиновникам твердити, що "недисциплінованість" підприємців, мовляв, не дає змоги наповнювати бюджет, тому держава не може своєчасно і в повному обсязі сплачувати заробітну плату і пенсії, а відтак і виконувати на необхідному рівні усі визначені функції держбюджету.

Зрозуміло, що з наукової точки зору такі твердження є не чим іншим, як підміною визначень. Знайомство з усім ланцюгом чинних в Україні податків свідчить, що реально не сплачує податків, а отже, і не наповнює державної казни не підприємство і не "безсовісний" підприємець, а кінцевий споживач товарів і послуг -- тобто той, кому недоплачено заробітну плату, пенсію і т. ін. Саме при купівлі товару ми сплачуємо всі без винятку податки -- як місцеві, так і державні. Отже, чим більші розмір і різновидність податків, тим вища ціна кінцевого продукту і, звичайно, менший рівень його споживання, а в цілому і нижчий життєвий рівень народу.

Візьмемо хоча б нарахування на фонд оплати праці, які становлять у сукупності 37,5%. Саме за рахунок них українська продукція має деформовану і обтяжливу структуру собівартості. Але знову парадокс -- прямі виплати на заробітну плату, за оцінками наукових співробітників і спеціалістів, становлять десь близько 6-- 9%, тоді як у розвинених країнах цей показник дорівнює не менш ніж 20%. Саме він у сукупності з низькою якістю продукції робить її неконкурентоспроможною не тільки на світовому, а й на внутрішньому ринку, що, у свою чергу, не дає можливості ні підприємству, ні підприємцям зробити виплату заробітної плати, бо вони не в змозі водночас сплатити і заробітну плату, і всі необхідні нарахування. Коло замкнулося, породивши негативні наслідки, що мають природу надзвичайного розвитку і впливу на цілісність економічної системи.

По-перше, заробітна плата не виплачується зовсім або ж виплачується в натуральній формі, у результаті чого робітники перетворюються на люмпенів, втрачаючи навички, кваліфікацію і навіть бажання працювати. При цьому споживчий попит неухильно падає з відомими наслідками і для виробництва і для бюджету. По-друге, заробітна плата виплачується "чорною готівкою". Споживчий попит при цьому зберігається, люди працюють. Але підприємство чи підприємець змушені виводити "у тінь" значну частину свого грошового обороту, яка набагато перевищує реальний заробітний фонд. Із цих грошей, звичайно, не сплачуються не тільки нарахування на заробітну плату, а й усі інші податки. Все це знову ж відбивається на бюджеті.

Податок на додану вартість і далі сіє розбрат на управлінській землі, хоч із самого початку його запровадження було науково доведено, що він не має права на існування в українському середовищі. Усім відомо, що в розвинених країнах податок на додану вартість вводиться з метою обмеження у сфері споживання. Всі розуміють, що Закон "Про податок на додану вартість" в Україні -- це не що інше, як податок на наміри підприємця, а не на результат його діяльності. Але навіть попри те, що з самого початку свого введення ПДВ став чужорідним елементом, "посварив" державних чиновників із підприємцями, він досі ще тримається. Або, точніше, його тримають, хоч він створив надзвичайно вибоїсте правове поле для учасників фінансових правовідносин і не сприяє їх взаєморозумінню.

Тож не дивно, що в Україні досі ПДВ так і не зміг реалізуватися як повноцінний податковий інструмент, оскільки керівництво держави повною мірою використовує його фіскальну функцію, ігноруючи стимулюючу і розподільчу функції ПДВ.

Потрібен системний підхід до податкової політики, котрий дав би змогу створити податкову систему, що була б не суто фіскальною складовою, а могла б функціонально коригувати економічну систему і реально стимулювати виробничу діяльність суб'єктів оподаткування.

То що ж має являти собою податкова система держави? На відміну від попередніх визначень, на думку авторів, податкова система держави має бути організаційно-економічним механізмом, покликаним коригувати і стимулювати фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання в суспільстві.

Податкова система не може бути осторонь загальної економічної системи держави. Більш того, вона є одним із головних механізмів функціонування цієї системи нарівні з виробничо-господарською чи господарсько-підприємницькою системами.

Виходячи з такого концептуального бачення, податкова система функціонально повинна бути спроможною як здійснювати операції платників, так і забезпечувати податкові зобов'язання, для чого вона має виконати функції:

-- визначення, розрахунку й узагальнення податкового потенціалу суб'єктів підприємницької діяльності як єдиної юридичної бази оподаткування;

-- розробки нормативних актів та правового захисту таких категорій, як право на власність, право на судовий захист, правові умови настання відповідальності, процесуальні права заставника при реалізації майна, юридичне розуміння реорганізації, правові умови позасудової реалізації майна і таке інше;

-- визначення концепції соціально-економічного розвитку держави та юридичних і фізичних суб'єктів суспільства, яка передбачала б нейтралізацію наслідків кризового стану, формування соціальне орієнтованого ринкового середовища відкритого типу, підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг із метою поступового входження до світової економічної системи як її складової частини;

-- правового захисту платника податків як наповнювача бюджету, користувача бюджету і гаранта розвитку бюджету;

-- стимулювання інвестиційної діяльності як за пріоритетними напрямами державних потреб, так і за вигідними напрямами приватної діяльності юридичних і фізичних суб'єктів суспільства.

Слід також пам'ятати, що орієнтація податкової системи у перехідний період тільки на цілі суто фіскального характеру не дає і не може дати бажаних результатів, бо процеси відтворення виробничого потенціалу зазнають таких деформацій, що не вистачає ні часу, ні грошових витрат на компенсування негативних наслідків, а процес падіння економічної системи подібний до землетрусу, якому не можна запобігти і якого не можна зупинити.

ВИСНОВКИ

На основі досліджених нормативно-правових актів та наукової літератури у відповідності до мети курсової роботи можна зробити наступні висновки.

1. Суть податку на додану вартість полягає у сплаті податку продавцем (виробником, постачальником) товарів, робіт, послуг з тієї частини вартості, яку він додає до вартості своїх товарів (робіт, послуг) до стадії реалізації їх. Додана вартість створюється в процесі всього циклу виробництва і обігу товарів, починаючи із стадії виготовлення їх і закінчуючи реалізацією кінцевому споживачеві. Відповідно податок сплачується на кожній стадії виробництва та обігу. ПДВ має широку податкову базу, практично охоплює всі види товарів і послуг. Продавець включає податок на додану вартість у вартість товарів та наданих послуг. Але й сам він сплачує ПДВ за придбані ним у процесі виробництва товари (роботи, послуги). Таким чином, сума сплаченого ним податку становить різницю між сумами податку, отриманими від покупців за реалізовані товари і послуги, та сумами податку, сплаченими постачальникам при придбанні тих товарів і послуг, які необхідні в процесі виробництва опо-датковуваних товарів (робіт, послуг). Платник ПДВ має право на вирахування податку, сплаченого ним постачальникам. На цьому, власне, і базується механізм дії податку на додану вартість.

2. Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою рухливістю та мінливістю. З часу прийняття першого Закону України «Про податок на добавлену вартість» від 20.12.1991 р. видано ще чотири законодавчі акти, якими вносили зміни та доповнення до Закону. Пізніше став діяти Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. «Про податок на добавлену вартість», до якого 13 разів вносилися зміни та доповнення. Сьогодні податок на додану вартість в Україні регулюється Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року.

3. Вдосконалення системи оподаткування значною мірою пов'язане з внесенням змін у непряме оподаткування. Як відомо, домінуюче становище серед непрямих податків займає податок на додану вартість. Механізм оподаткування суб'єктів господарювання, який сформувався з прийняттям у 1997 році Закону "Про податок на додану вартість", має ряд позитивних особливостей: установлений порядок формування податкового кредиту та його відшкодування; упорядкування надання податкових пільг; урівняння умов сплати ПДВ до бюджету підприємствами-виробниками і підприємствами торгівлі.

Без сумніву, позитивне значення матиме реалізація пропозицій щодо зниження ставки ПДВ, що передбачено в проекті Податкового кодексу. Податок на додану вартість має виражене фіскальне спрямування. Водночас ПДВ, як і інші непрямі податки, негативно впливає на фінансово-господарську діяльність і фінансовий стан підприємств -- платників цих податків.

Удосконалення непрямого оподаткування повинно зменшити негативний вплив сплати непрямих податків до бюджету суб'єктами господарювання. Це потребує прийняття відповідних рішень щодо визначення розмірів непрямих податків та умов їх сплати до бюджету.

Можна стверджувати, що механізм впливу сплати непрямих податків на фінансово-господарську діяльність і фінансовий стан підприємств і платників вивчений ще недостатньо. Це створює певні складності в прийнятті рішень із вдосконалення непрямого оподаткування.

4. Податок на додану вартість і далі сіє розбрат на управлінській землі, хоч із самого початку його запровадження було науково доведено, що він не має права на існування в українському середовищі. Усім відомо, що в розвинених країнах податок на додану вартість вводиться з метою обмеження у сфері споживання. Всі розуміють, що Закон "Про податок на додану вартість" в Україні -- це не що інше, як податок на наміри підприємця, а не на результат його діяльності. Але навіть попри те, що з самого початку свого введення ПДВ став чужорідним елементом, "посварив" державних чиновників із підприємцями, він досі ще тримається. Або, точніше, його тримають, хоч він створив надзвичайно вибоїсте правове поле для учасників фінансових правовідносин і не сприяє їх взаєморозумінню. Тож не дивно, що в Україні досі ПДВ так і не зміг реалізуватися як повноцінний податковий інструмент, оскільки керівництво держави повною мірою використовує його фіскальну функцію, ігноруючи стимулюючу і розподільчу функції ПДВ.

Потрібен системний підхід до податкової політики, котрий дав би змогу створити податкову систему, що була б не суто фіскальною складовою, а могла б функціонально коригувати економічну систему і реально стимулювати виробничу діяльність суб'єктів оподаткування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ