Місце та роль страхової угоди в організації здійснення страхування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Місце та роль страхової угоди в організації здійснення страхування

1.1 Сутність страхової угоди і принципи її укладення

1.2 Обов'язки страховика і страхувальника за договором страхування

або права і обов'язки суб'єктів страхових відносин

1.3 Етапи проходження страхової угоди

Розділ 2. Особливості реалізації страхової послуги у страховій компанії «Альфа Страхування» за допомогою укладення та ведення страхової угоди

2.1 Характеристика діяльності страхової компанії «Альфа Страхування»

2.2 Правила страхування та організація оформлення купівлі-продажу страхових послуг у страховій компанії «Альфа Страхування»

2.3 Порядок проведення виплати страхового відшкодування у страховій компанії «Альфа Страхування»

Розділ 3. Проблеми укладення та ведення страхової угоди у страховій компанії «Альфа Страхування»

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

Економічні та соціальні перетворення в Україні, розвиток міжнародних відносин зумовили формування страхової галузі. Формування економіки, процеси роздержавлення і приватизації, зростання конкуренції приводять до переорієнтації та розвитку системи захисту юридичних та фізичних осіб від матеріальних втрат, які можуть виникнути в результаті стихійного лиха, нещасного випадку та інших ризикових обставин. У зв'язку з цим необхідно вдосконалювати систему і механізм нагромадження коштів для забезпечення належної матеріальної підтримки тих, хто постраждав і поніс певні втрати. Страховий ринок в Україні розвинутий недостатньо. В державі на сьогодні функціонує понад 240 страхових компаній, посередницьких та інших організацій, які причетні до страхової справи. Незважаючи на молодий вік українського страхового ринку, спостерігається постійне зростання обсягів наданих страхових послуг.

Слід зазначити, що державна політика в галузі страхування потребує вдосконалення через подальший розвиток нормативної бази, інтеграцію України в міжнародні структури в галузі страхування, забезпечення оптимального співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням, залучення страхового ринку до вирішення соціальних питань тощо. Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що розвинута страхова справа сприяє розвитку підприємництва та вирішенню багатьох соціальних проблем. Страхування - об'єктивно необхідний атрибут ринкової економіки, ступінь його розвитку свідчить про зрілість ринкових відносин.

Метою дослідження є вивчення умов для забезпечення ефективного функціонування національного ринку страхових послуг у період становлення ринкової економіки, адаптація світового досвіду у галузі страхування відповідно до національних особливостей, становлення в Україні цивілізованого страхового ринку, що забезпечить успішне здійснення економічних реформ, стабільний розвиток національної економіки, подальшу інтеграцію у світове господарство, розвиток світової економіки та міжнародних відносин.

Об'єктом дослідження виступає страхова компанія «Альфа Страхування».

Предметом курсової роботи є визначення місця страхової угоди в організації здійснення страхування.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, які, в свою чергу, поділяються на підрозділи, висновків та пропозицій, списку використаних джерел та додатків.

При написані курсової роботи були використані підручники, навчальні посібники, монографії тощо.

Розділ 1. Місце та роль страхової угоди в організації здійснення страхування

1.1 Сутність страхової угоди і принципи її укладення

Згідно з нормами Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страховиком і страхувальником, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток в межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Основними елементами договору страхування є:

¦ об'єкт страхування;

¦ використання системи страхування;

¦ страхова сума;

¦ страховий тариф за узгодження сторін;

¦ розмір страхової премії;

¦ термін (строк) страхування;

¦ порядок змін та припинення дії договору страхування;

¦ права, обов'язки та відповідальність сторін договору.

При складанні договору страхування страховикам необхідно керуватися положеннями ст.16 Закону України «Про страхування», де чітко визначені:

¦ дефініції договору страхування;

¦ необхідні реквізити та обов'язкова інформація;

¦ обов'язки страховика;

¦ обов'язки страхувальника;

¦ порядок виплати страхових сум;

¦ умови відмови у виплаті страховиком відшкодувань тощо. Особливість договорів страхування полягає в тому, що вони формально є двосторонніми, а в силу їх умов - по суті, тристоронніми і навіть в окремих випадках, багатосторонніми. Так, за договором особистого страхування вигодонабувачами (одержувачами страхової виплати) можуть виступати: страхувальник чи застрахована особа, або після смерті страхувальника чи застрахованої особи інший одержувач, або законні спадкоємці зазначених осіб. Крім того, умови страхування дітей передбачають двох і більше страхувальників.

Договір страхування може бути укладений не тільки з власником, але й з користувачем майна, наприклад, договір страхування автомобіля, яким користується особа, що має доручення від власника, або інвалід, який одержав автомобіль в користування від держави.

Особливістю договірних страхових зобов'язань є також те, що, оплачуючи страхову послугу, страхувальник втрачає право власності на внесені страхові платежі, тобто право володіння, користування і розпорядження своїми грошима. Ці платежі надходять до страхового фонду і перерозподіляються на користь тих страхувальників, які постраждали від страхового випадку. Якщо ж конкретний страхувальник у період страхування не постраждав, то його страхові внески є незворотною платою за ризик. Виняток становить тільки страхування на дожиття. При страхуванні на дожиття страхувальник за своїм договором страхування індивідуально накопичує резерв внесків, який до кінця терміну страхування досягає розміру сплачуваної йому страхової суми. В період дії договору він може, припинивши сплату внесків, одержати суму, що накопичилася у вигляді викупної суми. Тим самим, втрачаючи на час страхування право володіння і користування відповідною частиною своїх грошей, він зберіг право розпорядження ними.

Найважливішою умовою страхових відносин є те, що і страховик, і страхувальник повинні мати правоздатність і дієздатність для вступу в такі правові відносини: зокрема, страховик в силу свого статуту і відповідної ліцензії на страхову діяльність, а страхувальник фізична особа має бути дієздатною для оформлення договору страхування за своїми цивільним статусом і віком. Крім того, страхувальнику необхідно мати достатнє, стале джерело прибутку для сплати страхових внесків.

Невідповідність договору страхування вимогами закону тягне за собою визнання такого договору страхування недійсними. При цьому недійсним він вважається з моменту його укладення. Наслідком визнання договору страхування недійсним є обов'язок кожної із сторін відшкодувати іншій все отримане за договором страхування.

Правила страхування, згідно з якими укладаються договори, розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню органами нагляду при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Під час укладання договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором чи аудиторською фірмою.

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом). Договір страхування набуває чинності з моменту внесення першого платежу, якщо інше не передбачене договором. Страховий поліс (від франц. «police» - розписка) - це документ, іменний або на пред'явника, що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором добровільного страхування або підтверджує умови обов'язкового страхування відповідно до чинного законодавства (без укладення договору) та містить зобов'язання страховика виплатити страхувальнику в разі настання страхового випадку, визначеного умовами договору страхування, певну суму коштів (страхову компенсацію чи відшкодування).

Умови полісу визначають відносини між сторонами, тому вони обов'язково містять права і обов'язки страховика та страхувальника.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він виконує функції документа, який згідно з вимогами законодавства падає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір.

Страхове законодавство тлумачить страховий поліс лише як можливий доказ факту укладання договору страхування, до того ж із доданням правил страхування [ 6, 85].

У Законі України «Про страхування» докладно висвітлюються реквізити, які мають подаватися у страховому свідоцтві (полісі), а саме:

¦ назва документа;

¦ назва та адреса страховика;

¦ прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси та дати народження;

¦ прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача та його адреса;

¦ зазначення об'єкта страхування;

¦ розмір страхової суми за договором страхування, відмінним від договору страхування життя;

¦ розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

¦ перелік страхових випадків;

¦ розміри страхових внесків(платежів, премій) і строки їх сплати;

¦ страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

¦ строк дії договору;

¦ порядок зміни і припинення договору;

¦ умови здійснення страхової виплати;

¦ причини відмови у страховій виплаті;

¦ права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

¦ інші умови за згодою сторін;

¦ підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування та договорів страхування майна громадян [ 1].

При укладенні договорів страхування використовуються такі види забезпечення виконання зобов'язань, як: неустойка, застава, поручительство та гарантія. Все частіше трапляються випадки використання допоміжних заходів забезпечення виконання зобов'язань, серед яких виділяють валютні застереження, авальований або доміцильований вексель.

Крім цього, існує ціла група особливих заходів забезпечення виконання зобов'язань за договорами страхування, в яку входять вимоги однієї із сторін про:

¦ відкриття страховиком валютного або поточного рахунку у конкретному банку;

¦ відкриття страховиком банківського депозитного рахунку;

¦ перестрахування страховиком у конкретному вітчизняного перестраховика чи, частіше за все, у перестраховика - нерезидента;

¦ умовну та безумовну франшизи;

¦ придбання страховиком цінних паперів конкретних суб'єктів господарювання або держави;

¦ проведення аудиту у визначеній аудиторській фірмі;

¦ передачу страхувальником страховику права вимоги до осіб, винних у заподіянні шкоди;

¦ надання страховиком фінансової допомоги страхувальнику, а частіше іншій особі, з якою страхувальник має корпоративні стосунки [ 8, 115].

1.2 Обов'язки страховика і страхувальника за договором страхування або права і обов'язки суб'єктів страхових відносин

Законодавство встановлює певні зобов'язання як для страхової компанії, так і для страхувальника під час укладання і дії договору страхування.

Згідно з чинним законодавством, страховик зобов'язаний:

- ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

- протягом 2-х робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхового відшкодування страхувальнику;

- при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату (страхове відшкодування) у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення неустойки (штрафу, пені) розмір якої визначається умовами договору страхування;

- відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

- за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;

- тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.

Обов'язками страхувальника є:

- своєчасне внесення страхових платежів;

- при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

- повідомити страховика про інші чинні договори страхування;

- вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих унаслідок настання страхового випадку;

- повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також й інші обов'язки страхувальника [13, 75].

Законом України «Про страхування» (ст.22,23,24) урегульовано питання заміни страхувальника. Так, у разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового страхування, права й страхувальника переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. При цьому страховик або будь-хто із спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування. В інших випадках права та обов'язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.

Принцип заміни страхувальника передбачається й у договорах особистого страхування. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права й обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства покладено обов'язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих.

Якщо судом визнано страхувальника-громадянина недієздатним, його права й обов'язки за договором страхування переходять до опікуна. Виняток становить договір страхування цивільної відповідальності, дія якого припиняється з часу втрати дієздатності страхувальника-громадянином. У разі визнання судом страхувальника-громадянина обмежено дієздатним він здійснює свої права й обов'язки страхувальника за договором страхування лише за згодою піклувальника.

Якщо страхувальник - юридична особа реорганізовується і встановлюється його правонаступники, права та обов'язки страхувальника згідно з договором переходять до правонаступника.

Таким чином, основний обов'язок страховика - здійснити страхові виплати у разі настання страхового випадку, основний обов'язок страхувальника - своєчасно вносити страхові внески. Основним правом страхувальника є отримання страхових відшкодувань. Здійснення страхових виплат проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у визначеній формі. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Аварійні комісари - це особи, які займаються визначенням настання страхового випадку та розміру збитків.

Разом з тим, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток [ 10, 150].

Отже, дія договору страхування вимагає від сторін - страхувальника і страховика - дотримуватися встановлених норм, які вказують на їх права й обов'язки.

1.3 Етапи проходження страхової угоди

Страхова угода в процесі своєї реалізації проходить чотири основних етапи:

I етап - подавання страхувальником заяви про прийняття об'єкта на страхування. Оформленню заяви на страхування передує аквізиційна робота, яка полягає у залученні страховиком чи страховими посередниками нових клієнтів та стимулюванні наявних клієнтів до укладання нових договорів страхування. У країнах з високим рівнем страхування окремі страхові компанії дедалі частіше застосовують таку форму аквізиції, як спілкування з клієнтом за допомогою телефону, надсилання йому полісів поштою та безготівкове отримання платежів. Ця форма аквізиції сприяє розширенню поля пошуку потенційних клієнтів, значно скорочує час ділового спілкування, дає змогу знизити накладні витрати й рівень тарифних ставок. Проте вона значно обмежує можливості аргументації з боку страховика (застосування наочної реклами, залучення інших фахівців тощо) і може бути застосована лише до окремих видів страхування з незначним обсягом відповідальності, де ефект дає масовість реалізації страхових полісів (наприклад, страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів). У вітчизняних умовах нині така форма спілкування дає добрий ефект для поновлення дії на новий термін договорів з обов'язкових видів страхування з клієнтами - юридичними особами. Після заздалегідь проведеного маркетингового дослідження ринку та рекламної кампанії через один із каналів аквізиції вибирають потенційного клієнта (конкретний громадянин чи представник юридичної особи) і попередньо ознайомлюються з ним. Робота починається зі складання заяви клієнтом, яка може бути в письмовій чи усній формі і має містити істотну інформацію про умови майбутнього страхового захисту.

На стадії подання заяви починається реалізація принципів наявності страхового інтересу і найвищої сумлінності. У заяві, яка подається за розробленою страховиком формою, страхувальник повинен довести свій інтерес в об'єкті страхування. Інакше договір не буде укладено. Заява містить перелік питань, що стосуються об'єкта страхування. Страхувальник повинен відповісти на прославлені питання абсолютно чесно і якомога точніше. Зазвичай заява містить також декларацію страхувальника, у якій він заявляє, що подана ним інформація є правдивою, а також застереження, в яких страховик застерігає страхувальника про відповідальність за неправдиві відповіді на запитання стосовно об'єкта, що має бути прийнятий на страхування. Для надання юридичної ваги заяві разом з декларацією і застереженням страховик розглядає її як невід'ємну частину договору страхування.

Додаткова інформація під час безпосередніх переговорів сторін втримується шляхом залучення вузькопрофільних спеціалістів (сюрвеєрів, медичних експертів у разі страхування життя). Крім того, страховик може отримувати дані про властивості ризиків, що подаються на страхування, використовуючи джерела інформації власної бази даних як про клієнта, так і про об'єкт страхування. Отримавши заяву, страховик на її основі приймає рішення чи приймати йому пропозицію страхувальника. Уже на цьому етапі страховик розпочинає роботу з мінімізації ризику і розміру можливого збитку від страхового випадку. Водночас провадиться градація обставин, що можуть призвести до страхового випадку чи спричинити значні збитки. З метою мінімізації ризику та розвитку довготривалих ділових взаємовигідних стосунків з клієнтом здобуту інформацію доводять до його відома, аби він мав змогу прийняти відповідні рішення та вжити профілактично-попереджувальних заходів, усунути чи локалізувати найімовірніші причини можливого страхового випадку щодо об'єкту страхування.

II етап - андеррайтинг вирішення страховиком питання щодо прийняття даного об'єкту на страхування. Після отримання заяви від страхувальника про прийняття ризику на страхування, страховик повинен вирішити чи приймати даний ризик, чи відмовити у прийнятті. Процес прийняття ризику на страхування називається андеррайтингом. Андеррайтинг спрямований на вирішення п'яти основних завдань:

¦ оцінка запропонованого ризику з точки зору характеристики об'єкта страхування та ступеню ризику і розміру максимально можливого збитку;

¦ на основі оцінки вирішення питання щодо прийняття ризику на страхування або відхилення поданої заяви;

¦ у разі згоди щодо страхування даного об'єкта - визначення строків страхування, розмірів страхового забезпечення, обсягу страхової відповідальності;

¦ обчислення розміру страхової премії за договором страхування з врахуванням істотних характеристик даного об'єкта;

¦ визначення частки участі перестраховика в прийнятті ризику на перестрахування.

Андеррайтинг залежить від виду страхової послуги, які з цією метою можна поділити на стандартизовані та специфічні. За окремими видами страхування андеррайтинг проводиться достатньо умовно або взагалі не проводиться. Мова йде про стандартизовані види страхових послуг, за якими страховику добре відомі об'єкти страхування і мають значні обсяги статистичної інформації про можливі страхові випадки. Так, в розвинених країнах дуже велика кількість договорів страхування автотранспорту укладається по телефону, навіть без попереднього огляду автомобілів. На те, проводити чи не проводити андеррайтинг може вплинути і те, як давно певний страхувальник є клієнтом компанії, і скільки разів він отримував відшкодування.

Якщо об'єкт страхування не є новим для страховика і є достатньо розповсюдженим, а ризики за таким об'єктом є достатньо відомими, то андеррайтинг може проводитися фахівцем страховика, який займається аквізицією. Але, якщо мова йде про специфічні страхові об'єкти ( космічні об'єкти, морські та річні транспортні засоби, ядерні об'єкти, об'єкти високотехнологічного обладнання, об'єкти екологічного ризику, великі будівельно-монтажні конструкції об'єктів тощо), то андеррайтинг є обов'язковим. При цьому, як правило, для проведення андеррайтингу залучають фахівців вузького профілю (спеціалістів з відповідних технологій). До роботи з проведення андеррайтингу залучаються і представники страховика, які займаються перестрахуванням. Важливо визначити, яку частку ризику компанія може прийняти на власне утримання, а яку повинна передати до перестрахування. Андеррайтинг завершується або відмовою страхувати певний об'єкт, або підписанням договору (видачею страхового полісу).

В західних країнах андеррайтинг часто є незалежною професією, але в Україні через об'єктивні причини такий інститут не поширений. Тому андеррайтинг здебільшого проводиться фахівцями страхових компаній з залученням у випадку необхідності фахівців з інших галузей.

III етап - укладення договору страхування( видача страхового полісу). Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом ( полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

З моменту отримання страхового платежу страховик несе повну відповідальність за договором страхування, крім випадків коли договір вважається недійсним. Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

IV етап - відшкодування збитків за договором страхування. Здійснення страхових виплат та виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника і страхового акта [ 7, 35].

Розділ 2. Особливості реалізації страхової послуги у страховій компанії «Альфа Страхування» за допомогою укладення та ведення страхової угоди

2.1 Характеристика діяльності страхової компанії «Альфа Страхування»

страховий угода виплата відшкодування

Під структурою компанії розуміються насамперед зв'язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети. Це поділ роботи на окремі завдання, що виконуються керівництвом, галузевими та функціональними управліннями (департаментами), відділами, секторами й іншими підрозділами центрального офісу та регіональної мережі компанії.

Організаційна структура відображується в таких формах, як поділ праці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад, внутрішньо-організаційні процедури. Структура управління компанією може будуватись за такими принципами. Принцип лінійного підпорядкування означає, що вищестоящі керівники наділяються правом давати розпорядження нижчестоящим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності. Наприклад, указівки керівника страхової компанії є обов'язковими для всього персоналу. Такий порядок, коли нижчестоящим структурам доводиться вирішувати справи виключно через «верхи», забезпечує відповідний рівень контролю за діями структурних підрозділів компанії. Проте в разі додержання лише функції лінійного підпорядкування центральний апарат, і особливо керівництво перевантажується розглядом порівняно дрібних питань. Внаслідок цього управління втрачає оперативність, найкваліфікованіші працівники відволікаються від опрацювання перспективних, глобальних проблем розвитку компанії.

Принцип функціонального підпорядкування. Право давати розпорядження надається щодо виконання конкретних функцій, незалежно від того хто їх виконує. Наприклад, головний бухгалтер може дати вказівку з обліку матеріальних, грошових цінностей, що перебувають у розпорядженні будь-якого підрозділу компанії.

Носій функцій може отримувати вказівки від кількох керівників відділів чи інших функціональних підрозділів і має, у свою чергу, звітувати перед ними про виконання тих чи інших видів робіт. Це не поширюється на дисциплінарну відповідальність. Накласти стягнення або матеріально заохотити працівника може керівник компанії або та особа, якій делеговані ці права.

Принцип лінійно-штабного підпорядкування. Це здебільшого «мозкові» центри (штаби), які виконують консультаційні функції у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії. До них, крім штатних працівників, нерідко залучають учених, консультантів і експертів з вузів, наукових лабораторій та інших установ. Такі фахівці опрацьовують ті чи інші питання та подіють керівництву свої висновки і пропозиції. Консультанти не користуються правом давати розпорядження працівникам компанії Страхові компанії при опрацюванні своїх організаційних структур використовують здебільшого всі три принципи. Важко уявити, наприклад Національну акціонерну страхову компанією СК «Альфа» без урахування можливостей раціонального поєднання лінійного та функціонального підпорядкування підрозділів, їх співробітників. Що ж до принципу лінійно-штабного підпорядкування, то він у багатьох компаніях довго недооцінювався [ 19, 95].

ЗАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» - динамічна страхова компанія України з універсальним портфелем послуг, які включають і комплексні програми захисту інтересів бізнес, і широкий спектр страхових продуктів для приватних осіб. З березня 2007 року входить до міжнародного консорціуму «Альфа-Груп». СК «Альфа Страхування» має широкий спектр ліцензій на здійснення класичних ризикових видів страхування. Страховий портфель компанії надійно захищений договорами з лідерами світового ринку перестрахування: Munich Re, Hannover Re, SCOR та ін. Завдяки цьому СК «Альфа Страхування» гарантує своїм клієнтам і партнерам надійний страховий захист.

Статутний капітал компанії становить 94,48 млн. грн. Компанія - член Ліги страхових організацій України (ЛСОУ), Моторно (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ), Американської Торгівлі Палати (АСС), Європейської Бізнес Асоціації (ЕВА). Структура СК «Альфа» доволі складна. Вона охоплює чотири рівні управління: центральний офіс (Правління компанії), обласні (Київську і Севастопольську міські) дирекції, міські та районні відділення й філії. Центральний офіс знаходиться в м. Київ. Правління СК «Альфа» вирішує насамперед питання стратегії розвитку компанії, опрацювання правил страхування, здійснення актуарних розрахунків, можливостей раціонального поєднання лінійного та функціонального підпорядкування підрозділів, їх співробітників. Завдяки розгалуженій мережі регіональних підрозділів СК «Альфа Страхування» представлена в усіх регіонах України. Працівники Компанії мають багаторічний досвід роботи на ринку страхування, а партнери - визнаний авторитет у своїй сфері. Філія страхової компанії знаходиться і в місті Івано-Франківську на вулиці Довгій, 62. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування» ( попередня назва ЗАТ «УСК «ВЕСТА») зареєстроване 7 червня 2000 року. СК «Альфа Страхування» виконує такі види страхування, як:

1) КАСКО - це страхування транспортного засобу від ризиків, які можуть виникнути у процесі експлуатації автомобіля. Під страхуванням КАСКО розуміється тільки страхування самих транспортних засобів і воно не включає в себе страхування відповідальності перед третіми особами, страхування водія та пасажирів, майна, що перевозиться у автомобілі.

Страхування здійснюється за тарифами, складеними з урахуванням типу транспортного засобу, його віку, вартості, характеру використання, стану зберігання. У цьому виді страхування беруться також до уваги стаж водія, випадки участі в ДТП, тривалість здійснення страхування та деякі інші чинники.

2) Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності. Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за збиток, заподіяний майну потерпілих, складає 25500 гривень на одного потерпілого. Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за збиток, заподіяний життю і здоров'ю потерпілих, складає 51000 гривень на одного потерпілого.

Збиток відшкодовується у встановленому судом розмірі. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 2550 грн. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, і сумою, яка повинна бути відшкодована страховиком, платить особа, яка визнана винною в здійсненні дорожньо-транспортної події.

3) Особисте страхування. В особистому страхуванні розглядають такі страхові ризики: смерть страхувальника (застрахованого); тимчасова втрата працездатності; постійна втрата працездатності; закінчення страхувальником (застрахованим) активної трудової діяльності у зв'язку із виходом на пенсію; дожиття страхувальника (застрахованого) до закінчення строку страхування.

4) Страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи. У разі, якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов'язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов'язковим протягом всього строку дії договору страхування життя.

5) Страхування від нещасних випадків об'єднує короткострокові договори страхування, відповідальність за якими у страховика виникає у разі тимчасової втрати працездатності, постійної втрати працездатності, у разі смерті внаслідок нещасного випадку.

Під нещасними випадками розуміються такі події:

¦ травмування;

¦ укуси тварин, комах, зміїв;

¦ переохолодження, обмороження;

¦ отруєння хімічними речовинами;

¦ утоплення.

6) Медичне страхування. Об'єктом МС вважається здоров'я та працездатність застрахованої особи. Відповідальність страховика настає вразі захворювання, звернення до медичного закладу, наявність потреби в профілактичних заходах. МС може проводитися як в добровільній так і в обов'язковій формі.

Обов'язкове медичне страхування розповсюджується на всі верстви населення та не залежить від віку, стану здоров'я застрахованої особи та роду її зайнятості. Тарифи на медичні та інші послуги з добровільного медичного страхування встановлюються за договором страховика і медичної установи, що обслуговує застрахованих. Розміри страхових внесків встановлюються на договірній основі страховика і страхувальника з урахуванням оцінки ймовірності захворювання страхувальника у зв'язку з віком, професією, станом здоров'я тощо [ 20].

Філія страховика - це відокремлений підрозділ, що не є юридичною особою. Він може мати власну назву, яку дозволяється використовувати згідно з Положенням про філію, має відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик отримав ліцензії Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю і право на здійснення яких було надано філії загальними зборами учасників страховика. Таке право може бути надане повністю або з обмеженнями.

Зі світової практики відомі три системи організації роботи страхових компаній з філіями. Кожна з них має свої переваги і недоліки. Вибір тієї чи іншої системи з філіями залежить від конкретних обставин.

Централізована система. Вона передбачає прийняття всіх рішень, що стосуються андеррайтингу та відшкодування збитків центральним офісом (головною конторою). Тут підписуються поліси, здійснюються розрахунки, пролонгуються поліси. На філії покладається видача, отримання і перевірка анкет на страхування та покриття збитків. Ці документи пересилаються до центрального офісу для прийняття рішень. Переваги цієї системи полягають у тому, що вона вимагає менше висококваліфікованих фахівців, скорочують витрати на ведення справи. До недоліків слід віднести те, що працівники філій мають малі перспективи для кар'єри, на прийняття рішень витрачається багато часу, причому рішення не завжди враховують місцеві умови.

Децентралізована система. За цієї системи більшість рішень, що стосуються укладення договорів і відшкодування збитків, приймаються у філії. Остання самостійно поновлює договори і веде облік. Звичайно, що рішення філії мають узгоджуватися з політикою, що її проводить компанія в цілому. Перевагою є те, що у філії працює більше кваліфікований персонал, ніж при централізованій системі, клієнти мають можливість оперативно отримати більше послуг. До недоліків можна віднести недостатній обсяг роботи для кваліфікованих працівників, ускладнення щодо перестрахування ризиків.

Регіональна система. За такої системи серед філій виокремлюються головні для даного регіону. У них зосереджуються група фахівців з андеррайтингу, оцінювання та відшкодування збитків. Вони обслуговують потреби кількох філій, що працюють у даному регіоні. Це компромісний варіант, де враховуються переваги і недоліки централізованої і децентралізованої систем.

У філіях зосереджується великий обсяг інформації про поліси, страхові внески, відшкодування збитків, заробітну плату, комісійні винагороди. Для опрацювання цієї інформації використовуються комп'ютери. Існує тісний зв'язок між філіями і головним офісом. Висока швидкість роботи факсів, комп'ютерів, принтерів, ксероксів дозволила прискорити оформлення страхових послуг. Відпала потреба в ручній роботі, що її виконували різні службовці.

Представництво страховика являє собою відокремлений підрозділ останнього, який не є юридичною особою, діє згідно з Положенням про представництво, не має права безпосередньо здійснювати страхову, а також будь-яку підприємницьку діяльність. Представництво виконує функції і завдання щодо сприяння організації і здійснення статусної діяльності страховика, виступає від імені страховика і фінансується ним. Представництва можуть бути створені на території як України, так і іноземних держав. Вони мають такі завдання: збір інформації, реклама, пошук клієнтів страховика в даному регіоні або країні, виконання репрезентативної функції.

У деяких країнах (наприклад, у Росії) існують також агентства страхових компаній, які надають представницькі послуги, виконуючи водночас деякі операції, пов'язані з підготовкою проектів страхових договорів, обстеженням наслідків страхових випадків.

Про створення чи ліквідацію філій і представництв страхова компанія в 10-денний термін інформує Укрстрахнагляд. Страховик несе повну відповідальність за діяльність його відокремлених підрозділів. Зауважимо, що створення регіональної мережі - справа досить дорога. З певним розвитком посередницьких структур компаніям, можливо, стане вигіднішим користуватися послугами страхових агентів і брокерів для підтримання необхідних зв'язків з віддаленими від центрального офісу страхувальниками.

Зарубіжний досвід показує, що останніми роками структури управління спрощуються. Так, у Великій Британії є чималі за нашими мірками компанії, які мають всього два-три структурні функціональні підрозділи. Багато компаній практикують періодичне переміщення співробітників з одного підрозділу до іншого. Це сприяє підвищенню їхньої кваліфікації, допомагає оволодіти знаннями ведення справи й на інших ділянках роботи компанії.

Працівники сприймають такі заходи позитивно, як один із способів боротьби із закостенінням організаційної структури.

Організаційна структура страхової компанії вдосконалюється в кілька етапів. Перший передбачає вивчення всіх переваг і недоліків діючої системи управління. Тут слід з'ясувати, на яких саме видах робіт позначається дефіцит потужностей компанії, а на яких є зайві ресурси. Доцільно порівняти структуру своєї компанії зі структурами аналогічних за профілем вітчизняних і зарубіжних страховиків. При цьому порівняння має бути не суто механічним, а враховувати можливість застосування критеріїв мотивованої організації праці, опрацьованих американським психологом та економістом Херцбергом. Ці критерії зводяться ось до чого. Будь-які дії мають бути усвідомленими [11, 105].

Більшість людей відчувають радість від роботи, за яку вона відповідають. Вони прагнуть бути причетними до наслідків діяльності, мати контакти з колегами. Дії кожного працівника мають бути важливими для когось конкретно. Кожний на робочому місці прагне довести, на що він здатний. Фахівець не погодиться на те, щоб з питань, з яких він найкомпетентніший у даній організації чи підрозділі, рішення приймались безе його участі. Кожний прагне побачити себе в наслідках праці. Результати роботи повинні мати своїх справжніх творців, а не бути знеособленими. Нерідко керівники присвоюють лише собі позитивні наслідки роботи своїх підлеглих. Це створює напруженість у колективі. Кожний має власний погляд на те, як можна поліпшити свою роботу, її організацію. Працівник має намір реалізувати свою мету і не боїться санкцій. Він сподівається на те, що до нього поставляться зацікавлено. Тому в компаніях слід стимулювати приплив нових ідей.

Людям подобається відчувати свою значущість. Керівництво компанії має постійно дбати про те, що кожний працівник усвідомлював, наскільки важлива саме його праця для успіху. Кожна людина прагне успіху. Успіх - це реалізована мета. Мета має бути відпрацьована в колі співробітників так, щоб досягнення її піддавалось вимірюванню за рівнем і термінами виконання. Успіх без визнання призводить до розчарування. За тим, яким способом, в якій формі і з якою швидкістю працівники дістають інформацію, вони оцінюють, яка їхня реальна значущість в очах безпосереднього керівництва і менеджерів взагалі. Підлеглим не подобається, щоб рішення про зміни в їхній роботі і на робочих місцях керівники приймали без їхнього відома, без урахування їхніх знань і досвіду. Кожному виконавцеві потрібна (навіть більш ніж керівникові) інформація про якість власної праці, причому оперативна, щоб він міг коригувати свої дії. Для всіх нас контроль з будь-якого боку неприємний. Кожна робота виграє від максимально можливого ступеня самоконтролю.

Більшість людей у процесі роботи прагнуть здобути нові знання. Підвищені вимоги, що дають шанс для подальшого розвитку, сприймаються з більшим бажанням, ніж занижені. Будь-яка особистість реагує негативно, коли її зрослі завдяки наполегливій праці досягнення тягнуть за собою підвищення навантаження, особливо за відсутність відповідних змін в оплаті та інших формах стимулювання. Має бути вільний простір для ініціативи щодо поліпшення роботи та виявлення індивідуальних відповідальності працівників протягом всього ланцюжка «витрати-результати». Докладний аналіз за переліченими критеріями дасть багатий грунт для висновків і пропозицій щодо потреби внесення змін в організаційну структуру компанії.

На другому етапі опрацьовується проект створення (для нових компаній) або вдосконалення організаційної структури компанії. Важливішу інформацію для опрацювання містять матеріали, отримані на першому етапі роботи, а також стратегічні наміри компанії щодо її подальшого розвитку. Проект має передбачати можливість забезпечення його реалізації фінансовими, трудовими та іншими ресурсами. На заключному етапі впроваджується нова організаційна структура компанії. Ця робота має бути виконана з мінімальними витратами часу на пристосування до неї як персоналу компанії, так і споживачів її відповідних послуг. Не завжди всі структурні підрозділи починають діяти з моменту відкриття компанії. Краще чинять ті компанії, які поступово, у міру ресурсного забезпечення і готовності до надання відповідних послуг, доводять фактичну структуру до проектної [ 2, 65].

2.2 Правила страхування та організація оформлення купівлі-продажу страхових послуг у страховій компанії « Альфа Страхування»

Купівля-продаж страхових послуг оформляється страховим договором, а підтвердженням цього акту є страхове свідоцтво (поліс), виданий покупцеві (страхувальнику) продавцем (страховиком). Існують види страхування в яких поліс і договір представляють собою один і той самий документ (наприклад, страхування від нещасних випадків). Існують види страхування, де страховим полісом виступає інший документ (наприклад, при страхуванні від нещасних випадків на транспорті, страховим полісом часто виступає квиток на проїзд, в якому вказано адресу і телефон компанії, яка проводила страхування, при страхуванні туристів страховим полісом може виступати документ на проживання на туристичній базі і в готелі). Існують більш складні види страхування, в яких окремо укладається договір страхування, окремо додатки до договору, в яких деталізуються окремі умови і окремо видається страховий поліс (Додаток А).

Правила страхування представляють собою деталізовані умови конкретного виду страхування. Вимоги до правил страхування регламентуються статтею 17 Закону України « Про страхування». Згідно з цією статтею Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Якщо Правила страхування викликають у контролюючих органів сумнів щодо доцільності впровадження такого виду страхування або відповідності його діючим нормам законодавства, або можливості компанії нести відповідальність перед страхувальниками, це може бути підставою для невидачі ліцензії на проведення страхування.

Кожний страхувальник, що реалізує свої страхові інтереси, знайомиться з правилами відповідного виду страхування, і якщо умови страхування, котрі містяться у правилах, влаштовують страхувальника, він може укласти договір страхування зі страховиком. Проте, правила страхування можуть виконувати функції лише загальних умов страхування. Тоді, згідно з цими загальними умовами, укладається договір страхування між страховиком і страхувальником на конкретних умовах, визначених цим договором. Укладаючи договір, страхувальник насамперед приводить свої майнові інтереси у відповідність до істотних умов страхування страховика. Якщо правила страхування дозволяють, він вибирає об'єкти, які доцільно застрахувати, обсяг страхової відповідальності, який його влаштовує (набір страхових ризиків), рівень страхового забезпечення, розмір страхової суми, термін страхування, отримувача страхової суми або відшкодування. Інші істотні умови визначає страховик, розробляючи правила і пропонуючи цей вид страхування потенційним страхувальникам за заздалегідь обчисленими базовими тарифними ставками. Правила страхування пропонують страхувальнику конкретний набір умов страхування, які мають бути ним враховані при реалізації свого наміру укласти договір з цього виду страхування [ 4, 120].

У статті 17 Закону України «Про страхування» встановлені вимоги до змісту правил страхування. Правила повинні містити такі умови страхування:

¦ перелік об'єктів страхування;

¦ страхові ризики;

¦ порядок визначення розмірів страхових сум та ( або) розмірів страхових виплат;

¦ виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

¦ строк та місце дії договору страхування;

¦ порядок укладення договору страхування;

¦ права та обов'язки сторін;

¦ дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

¦ перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

¦ порядок і умови здійснення страхових виплат;

¦ строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

¦ причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

¦ умови припинення договору страхування;

¦ порядок вирішення спорів;

¦ страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

¦ страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

¦ особливі умови.

У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування, вони розробляються безпосередньо страховиком для кожного виду страхування окремо і узгоджуються з Держфінпослуг при первісному отриманні ліцензії на право здійснення страхової діяльності. Коли потрібно змінити зміст правил, то страховик також погоджує всі зміни з Держфінпослуг. Якщо страховик бажає застосовувати нові правила за будь-яким із видів страхування, на який він вже має ліцензію, він також зобов'язаний подати текст нових правил до органу страхового нагляду для їх узгодження. Отже, на один базовий вид страхування, що потребує отримання ліцензії, страховик може мати декілька підвидів правил страхування залежно від різновидів об'єктів страхування, страхових ризиків.

Держфінпослуг має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та (або) доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам статті 17 Закону України «Про страхування». Один із двох узгоджених примірників правил повертається страховику у зброшурованому вигляді з дозвільним штампом ДКРРФПУ.

За існуючими вимогами, українські страховики не мають права складати комбіновані правила страхування, що охоплюють декілька базових видів страхової діяльності, які ліцензуються, навіть якщо ці страховики вже мають потрібні ліцензії. Проте, договір страхування може бути комбінованим і містити комплексне (складне) страхове зобов'язання страховика стосовно всіх частин об'єкта страхування, страхових ризиків і страхових випадків, передбачених правилами страховика за тими видами страхування, для здійснення яких він має ліцензію, і які враховують усі страхові інтереси страхувальника щодо складного об'єкта страхування.

2.3 Порядок проведення виплати страхового відшкодування у страховій компанії «Альфа Страхування»

Здійснення страхових виплат та виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника ( його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Проте є обставини, за яких страховик може відмовити у здійсненні страхової виплати або страхового відшкодування. До них законодавство відносить:

1. Навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, у стані необхідної оборони ( без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України.

2. Вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що привів до страхового випадку.

3. Подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку.

4. Отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні.

5. Несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

6. Інші випадки, передбачені законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить законодавству України. Рішення про відмову в страховій виплаті приймається страховиком у строк, не більший передбаченого правилами страхування, та повідомляється страхувальникові в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Страхувальник може оскаржити відмову страховика в страховій виплаті в суді. Негативний фінансовий стан страховика - це не підстава для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відшкодування страхувальникові. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток у страхуванні, таке право вимоги відоме як суброгація [12, 55].

...