Організація міжнародного кредитування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація міжнародного кредитування

лізинг фінансовий кредит комерційний

Вступ

Міжнародні фінансові організації відіграють важливу роль у підтриманні економічних реформ в Україні.

Політика відкритості та курс на розбудову демократичного суспільства і ринкової економіки молодої Української держави, знаходили підтримку у країн-партнерів України та міжнародної спільноти. Практичним втіленням цієї підтримки є допомога, що надається нашій країні міжнародними фінансовими організаціями, у вигляді кредитів та позик. Вони використовуються, зокрема для реалізації ключових проектів розвитку вітчизняної економіки, технічної допомоги, прямих інвестицій в економіку України. Загальна спрямованість допомоги міжнародних фінансових організацій нашій країні відповідає статутним цілям цих організацій і передбачає підтримку проведенню економічних реформ, лібералізації та структурної перебудови економіки, розбудові громадянського суспільства в Україні.

Крім того, реалізація інвестиційних проектів розвитку економіки України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями, безпосередньо впливає на надходження у країну прямих іноземних інвестицій, оскільки для фінансування цих проектів зазвичай залучаються кошти іноземних інвесторів, країн та організацій-донорів. Необхідно також наголосити на тому, що кредити та позики міжнародних фінансових організацій надаються позичальникам на пільгових умовах, тобто є середньо- та довгостроковими, передбачають пільговий період та невисокі процентні ставки. Можливість залучення пільгових фінансових ресурсів є вкрай важливою для України з огляду на гостру потребу в капітальних вкладеннях, яку відчувають виключно усі галузі вітчизняної економіки, тоді як вітчизняний ринок капіталів залишається неспроможним задовольнити ці потреби.

Сутність облікового кредиту та механізми його здійснення

Міжнародні кредити мають різні види і форми, різноманітні варіанти механізмів кредитування.

За формою міжнародні кредити можна поділити на фінансові і комерційні.

Фінансовий кредит - це грошовий кредит, наданий банками на умовах повернення, терміновості, платності і забезпеченості.

Багато держав, використовуючи створені системи кредитування експорту і страхування експортних кредитів, здійснюють фінансову підтримку своїм банкам-кредиторам і фірмам-експортерам.

Кожен банк встановлює свій порядок видачі кредитів, перелік обов'язкових документів, наданих позичальником банку. Переважно це установчі документи; ліцензія, якщо діяльність, для здійснення якої береться кредит, підлягає ліцензуванню; баланс позичальника; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір поручництва, гарантія, договір про заставу, договір страхування); економічне обґрунтування одержання прибутку, достатнього для своєчасного погашення кредиту; документи, що підтверджують повноваження особи, яка підписала кредитний договір та інші документи.

Комерційний кредит - це кредит як різновид розрахунків, тобто розрахунків із розстрочкою платежів.

Основними видами комерційного кредиту є:

* фірмовий кредит;

* вексельний кредит;

* обліковий кредит;

* кредит за відкритим рахунком;

* овердрафт;

* акцептний кредит;

* факторинг;

* форфейтування;

* лізинг.

Детальніше розглянемо обліковий кредит.

Обліковий кредит - це купівля векселя банком до настання терміна оплати по ньому. Купівля такого векселя супроводжується індосаментом власника векселя (векселетримача), у результаті чого вексель, а разом із ним і право вимоги платежу за ним цілком переходять від векселедавця в розпорядження банку. Вексель, пред'явлений до обліку в банк, негайно ним оплачується, тобто векселетримач одержує кредит від банку.

Таким чином, обліковий кредит - це кредит, наданий банком векселетримачу шляхом купівлі векселя до настання терміна платежу по ньому. Облік векселя проводиться банком за плату. Плата, стягнута банком за авансування грошей при дисконті векселя, називається обліковою ставкою.

Банки, здійснюючи операції з векселями, можуть одночасно застосовувати декілька облікових ставок. Ці дисконтні ставки називаються приватними обліковими ставками. Облікова ставка, яку застосовує центральний банк в операціях із кредитними установами називається офіційною обліковою ставкою. Рівень її звичайно нижче рівня приватних облікових ставок.

На додаток до процентних і акцептних платежів банки можуть стягувати премію за ризик із номінальної вартості переказного векселя, поданого для обліку. Така премія називається лодинг (loading). Ставка лодинга варіюється в залежності від репутації, престижу і кредитоспроможності платника за векселем та індосантів, а в ряді випадків - також і від операції, що послужила підставою для оформлення векселя.

Обліковий кредит - кредит, що надається банком держателю векселя шляхом купівлі у нього векселя до настання строку платежу з певною знижкою відносно його номінальної вартості. Облік векселів проводиться банком за певну плату. Банки скуповують векселі у векселетримачів за ціною, що менша його номінальної вартості, а погашення векселя векселедавцем відбувається за номінальною ціною. Величина „скидки» відносно векселя залежить від того, за скільки днів (місяців) раніше буде погашено вексель. За достроково отриману суму векселетримач сплатить банку певну суму (дисконт), як і в умовах звичайного кредитування. Сума дисконту утримується банком наперед і вираховується, наряду із комісією, із номінальної суми векселя. Якщо, наприклад, векселетримач звертається в банк з проханням купити у нього вексель за 30 днів до дня платежу за векселем, банк купить і облікує його, але сплатить векселетримачу меншу суму, тобто суму за мінусом вартості кредиту (30 днів) і суми комісії за послугу. Пізніше, через 30 днів, обліковуючий банк утримає повну суму з векселедавця. Купівля векселя супроводжується індосаментом - передатковим надписом векселетримача. В результаті вексель, а разом з ним і право вимоги платежу переходить до банку.

Міжнародні фінансові та фірмові кредити. Основні форми міжнародних фірмових кредитів

Як економічна категорія, міжнародний кредит виражає відносини між кредиторами і позичальниками різних країн із приводу надання, використання і погашення залучених коштів.

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародний кредит означає кредитні відносини між державами, банками і підприємствами (фірмами) різних країн. В основі міжнародного кредиту - передача грошових (валютних) чи товарних ресурсів з однієї країни в іншу країну на засадах принципів кредитування.

На міжнародний кредит впливають багато чинників: платіжний баланс країн, розмір відсоткової ставки, вид валюти, валютний курс, цільове призначення та рівень рентабельності кредитних операцій тощо.

Міжнародні кредити мають різні види і форми, різноманітні варіанти механізмів кредитування. За формою міжнародні кредити можна полити на фінансові і комерційні.

Фінансовий кредит - це грошовий кредит, наданий банками на умовах повернення, терміновості, платності і забезпеченості.

Комерційний кредит - це кредит як різновид розрахунків, тобто розрахунків із розстрочкою платежів.

Одним із основних видів комерційного кредиту є фірмовий кредит.

Фірмовий кредит - це традиційна форма кредитування експорту, при якій експортер надає кредит іноземному покупцеві (імпортеру) у формі відстрочки платежу. Різновидом фірмового кредиту є аванс покупця (імпортера), який виплачується експортеру після підписання контракту.

Фірмовий (комерційний) кредит є однією з найстаріших форм зовнішньоторговельного кредиту. Він є позичкою, яка надається експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими словами, це не що інше, як комерційний кредит у зовнішній торгівлі. Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має декілька різновидів: вексельний кредит; аванс покупця; кредит за відкритим рахунком. Частіше всього фірмові кредити реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком.

Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпортера. Останній, одержавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано.

Кредит за відкритим рахунком проводять через відповідні рахунки банків імпортера та експортера. Зокрема, згідно з борговою угодою експортер записує на рахунок імпортера його борг у сумі, еквівалентній загальній вартості відвантажених товарів із заліком відсотків, що нараховуються. Імпортер, у свою чергу, зобов'язується в термін, який вказано в угоді, погасити суму кредиту та сплатити відсотки.

За фірмового кредиту імпортер часто сплачує так званий аванс покупця експортеру у розмірі найчастіше 10-20% вартості поставки у кредит. У такий спосіб аванс покупця виступає як свого роду зобов'язання останнього прийняти товари, які поставляються у кредит.

Зв'язок фірмового кредиту з банківським полягає в тому, що хоча фірмовий кредит і відображає відносини між постачальником та покупцем, він все ж таки передбачає участь банківських коштів. При продажу машин, устаткування фірмовий кредит надається на більш довгі строки (до 7 років), що відволікає на тривалий час значні кошти експортера та примушує його звертатися до банківського кредиту або рефінансувати свій кредит у банку.

До початку 60-х років ХХ століття фірмові кредити були переважною формою зовнішньоторговельного кредиту. Вони за своїм вартісним обсягом більше ніж у 2 рази переважали банківський експортний кредит. Але швидкий розвиток міжнародної торгівлі, необхідність імпорту взаємопов'язаної продукції одночасно у декількох постачальників, збільшення термінів кредиту виявили недоліки фірмового кредиту. Серед них, з точки зору імпортера, найсуттєвішими є: обмежені строки кредиту, порівняно невеликі обсяги кредитування, прив'язаність імпортера до продукції фірми постачальника тощо. Тому із зростанням масштабів міжнародної торгівлі та її диверсифікацією частка фірмових кредитів у загальній сумі зовнішньоторговельного кредиту почала поступово зменшуватися.

Банківський зовнішньоторговельний кредит має для імпортера певні переваги перед фірмовим. Зокрема, вони полягають у тому, що цей вид кредитування надає більше можливостей для маневрування при виборі постачальника певної продукції, а окрім того, забезпечує довші терміни кредиту, більші обсяги поставок за кредитом, порівняно нижчою є і вартість кредиту. Банківські кредити за цільовим призначенням поділяють на: експортні та фінансові; за технікою надання на: акцептні та акцептно-рамбурсні кредити.

Експортний кредит полягає у тому, що він надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин, устаткування і т.п. Ці кредити надаються в грошовій формі та мають «зв'язаний характер (тобто боржник зобов'язаний використовувати кредит тільки для купівлі товарів у країни кредитора).

Фінансовий кредит дає змогу здійснювати купівлю товарів на будь-якому ринку, і таким чином виникають умови для вибору варіантів комерційних угод. Досить часто фінансовий кредит не пов'язаний з товарними поставками, і він може бути призначений, наприклад, для погашення зовнішньої заборгованості, підтримання валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті тощо. Основними споживачами фінансових кредитів виступають ТНК та ТНБ, які часто використовують їх для різного роду спекуляцій та фінансових маніпуляцій. Фінансові кредити можуть брати також центральні банки промислово розвинених країн, які використовують їх для погашення дефіциту платіжного балансу та здійснення валютних інтервенцій.

Інструменти міжнародного ринку банківських кредитів

Міжнародні кредитні відносини ґрунтуються на певній методологічній основі. Одним із її елементів є принципи, яких мають дотримуватися у процесі практичного виконання будь-якої операції на міжнародному ринку банківських кредитів і які знайшли своє відображення у міжнародному кредитному законодавстві.

Міжнародний ринок банківських кредитів -- це сфера ринкових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між країнами на умовах повернення та платності, формується попит та пропозиція.

Сучасний міжнародний ринок банківських кредитів виник у 50-ті роки XX ст.

Основними сегментами міжнародного ринку банківських кредитів є:

традиційні коротко-, середньо- і довгострокові іноземні кредити, що характеризуються єдністю місця і валюти позики;

ринок середньо- і довгострокових єврокредитів (синдикованих кредитів, що виникли з 1968 р.) від 1 до 15 років та більше.

До основних операторів міжнародного ринку банківських кредитів належать: Світовий банк та його організаційні структури, держави, корпоративні позичальники, банки і фінансові інституції, фізичні особи.

Сучасна характеристика міжнародного ринку банківських кредитів:

- відбувається постійна зміна структури; спостерігається вдосконалення механізму діяльності ринку; на ринку переважають представники розвинених країн; тенденція до сек'юритизації -- переважання на ринку позичкових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабливими для представників промислово розвинених країн.

Стратегія надання позичкових коштів тій чи іншій країні, як з боку урядів, міжнародних організацій, так і з боку комерційних структур визначається політичними, економічними та гуманними чинниками. Гуманні чинники переважають лише в кількох країнах, які періодично направляють допомогу країнам, що розвиваються (до 1 % ВВП). Це -- Швеція, Норвегія, Данія, Голландія, Фінляндія, Канада.

Одним з важливих інструментів кредитування та засобом мінімізації ризику при здійсненні зовнішньоторговельних операцій виступає товарний акредитив. Товарний акредитив -- це зобов'язання банку за дорученням та за рахунок клієнта впродовж встановленого терміну видати певному одержувачу обумовлену суму в певній валюті за умови подання ним необхідних документів. Надання акредитиву може бути пов'язаним з виставленням клієнтом векселя.

В основі акредитива лежить бажання постачальника мати більшу впевненість у тому, що покупець оплатить поставки. Згідно з укладеним договором покупець повинен до поставки товарів здійснити переказ певної суми до вказаного експортером банку. Після своєчасного та документально підтвердженого відправлення товарів продавець може одержати кошти, які перебувають у банку згідно з акредитивом.

Відповідно до вимог, які були прийняті Міжнародною торговельною палатою до товарного акредитива, існують дві основні форми акредитива: відзивний та безвідзивний. Форма акредитива встановлюється при укладенні договору. Будь-який акредитив, якщо його не визначено як безвідзивний, є відзивним акредитивом.

Значні за розмірами банки надають акцептний кредит або кредит у формі акцепту тратт. Суть цього виду кредиту полягає у домовленості експортера з імпортером, що платіж за товар буде здійснено через банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт.

Поширення кредиту у формі акцепту тратт зумовлене обмеженнями комерційного кредитування. Експортер дуже часто не знає платоспроможності та надійності імпортера з іншої країни. Під час продажу товару в кредит такому покупцеві у експортера виникають сумніви щодо сплати векселя, який акцептований імпортером. Тому він у деяких випадках скоріше утримається від кредитування під акцепт невідомого йому імпортера. Навіть у випадку, коли в експортера не виникає сумнівів щодо платоспроможності імпортера та в оплаті акцептованої ним тратти, кредитування імпортера під вексель може бути утрудненим для експортера, насамперед тому, що останньому буде важко облікувати у будь-якому банку тратту, яка акцептована невідомим або маловідомим у цій країні імпортером з іншої країни. Все це і зумовило розвиток банківського кредитування імпортера у формі акцептних кредитів.

Основні риси акцептної операції полягають в тому, що експортер під час продажу товарів у кредит ставить перед імпортером вимогу оплачувати товари з допомогою акцепту тратт експортером, банку імпортера (або будь-яким іншим банком за домовленістю з імпортером). Імпортер робить запит у свого банку (або в іншого) про можливість надання йому акцептного кредиту. Після отримання згоди банку імпортер повідомляє експортера про свою згоду на запропоновану форму розрахунку за товари банківськими акцептами, й сторони укладають угоду.

Відповідно до умов контракту експортер відвантажує товар, оформляє товарні документи та одночасно виписує тратту на банк імпортера. Вказані товарні документи, що одночасно виписані також і на ім'я банку-імпортера, разом із траттою експортер передає своєму банку для пересилання документів банку імпортера. Банк імпортера після отримання товарних документів разом з траттою, повідомляє імпортера про його зобов'язання внести банку суму тратти до настання терміну її оплати й видає імпортеру товарні документи, звичайно під зберігальну записку, яка гарантує належність товару банку. Після цього банк імпортера акцептує виставлену на нього експортером тратту та відсилає її банку експортера.

У випадку невиконання імпортером своїх зобов'язань перед банком за акцептним кредитом банк за рахунок своїх коштів оплачує тратту, яка акцептована ним, і таким чином змушений нести збитки.

Акцептно - рамбурсний кредит є певним ускладненням акцептного кредиту. Місце банку імпортера посідає міжнародний першокласний банк. Звичайно це пов'язано з вимогами експортера отримати тратту, яка акцептована великим банком і може бути легше врахованою, ніж тратта, яка акцептована банком імпортера, котрий є недостатньо відомим у країні експортера.

Хід акцептно-рамбурсної операції в основному повторює акцептну операцію. На прохання імпортера його банк забезпечує йому одержання акцепту великого міжнародного банку. Якщо банк імпортера вважає можливим надати кредит імпортеру, він звертається з проханням про акцепт тратт, що виставлені експортером до міжнародного банку. Міжнародний банк дає згоду банку імпортера, якщо не має сумніву щодо його платоспроможності. Після цього за кілька днів до терміну акцепту тратт вищеназваним міжнародним банком банк імпортера надсилає міжнародному банку своє зобов'язання здійснити переказ йому грошових коштів дах їх оплати. Таке зобов'язання банку про переказ (рамбурсирування) сум для оплати акцептованих тратт називається рамбурсним зобов'язанням. Відповідно до цього одержала назву і форма кредитування імпортерів.

Брокерські кредити є різновидом комерційного кредитування торговельними посередниками експортерів та імпортерів. Брокери нерідко видають гарантії за кредитами, які отримують експортери та імпортери, за особливу винагороду, яка має назву делькредере.

Свої основні економічні функції -- фінансування на інтернаціональному рівні світового процесу виробництва та міжнародного платіжного обороту -- міжнародний кредит може здійснювати лише при забезпеченні позичальників довгостроковими та середньо - строковими фінансовими ресурсами.

Експортери під час надання середньо - та довгострокових кредитів насамперед застосовують такий інструмент, як вексель. У зв'язку З наявністю значного ризику, пов'язаного з оплатою тратт імпортером, труднощами обліку тратт, які акцептовані імпортером, подальший розвиток фірмового кредиту супроводжувався створенням системи страхування експортних кредитів спеціалізованими банками. Спочатку банки вийшли у сферу зовнішньої торгівлі як кредитори фірм експортерів. Але з часом національні банки країни фірми-експортера почали здійснювати більш гнучку політику зовнішньоторговельного кредитування. Вони почали надавати кредити безпосередньо імпортеру. Це дало йому можливість розплачуватися за поставки експортера коштами, одержаними від банку. Такий метод банківського кредитування зовнішньої торгівлі називається кредитом покупцю. Кредити покупцю найбільш вигідні саме імпортеру -- в нього з'являється можливість вибору фірми-постачальника, хоча і тільки в окремій країні. Одночасно термін кредиту подовжується, а вартість деякою мірою знижується. При цьому фірми-постачальники, які усунені від безпосередньої участі у кредитуванні експорту, не мають можливості підвищити ціни кредиту. Останнє досить часто відбувається при застосуванні фірмового кредиту і навіть кредиту постачальнику.

Вартість банківського кредиту покупцю фіксується на декілька років на рівні, нижчому за вартість позичкових коштів на ринку капіталів, що сприяє підвищенню їх конкурентоспроможності. Строк кредиту покупцю перевищує строк кредиту постачальнику (переважно це середньо - та довгострокові позики). Банки при цьому можуть відкривати кредитні лінії для іноземних позичальників на оплату товарів, які були придбані. У цих механізмах банки виступають партнерами підприємницької діяльності клієнтів. Вони беруть участь у переговорах про торговельно-виробниче співробітництво, виступають центрами економічної інформації та вивільняють експортерів від різного роду фінансових та комерційних ризиків.

Останнім часом ринок єврокредитів перетворився на важливе джерело позичкових коштів для світової економіки. Специфічними інструментами надання середньострокових та довгострокових банківських кредитів на ринку єврокредитів є роловерні та консорціальні кредити.

Найменування роловерних кредитів, ставка за якими періодично переглядається, походить із факту рефінансування банками позичок 3 -- 6-місячними депозитами. Це означає постійне повторювання відновлення потреб у рефінансуванні.

До основних форм роловерного кредиту відносять: роловерні європозики, відновлювані роловерні кредити та роловер-стендбай єврокредити (роловерний кредит підтримки).

Роловерні європозики на початку свого використання мали фіксовані ставки відсотка. Внаслідок краху Бреттон-Вудської системи при їх наданні почали використовувати «плаваючі» ставки відсотка.

Відновлювані роловерні кредити не мають встановленого загального розміру суми кредиту. При його одержанні обговорюється лише дата зміни «піни» та обсягу кредиту в межах терміну надання, що, як правило, збігається з часом зміни ставки відсотка. Базою для їх виникнення слугували національні револьверні, або контокорентні, кредити, в яких практикують використання овердрафту.

Роловер стенд-бай єврокредит (роловерний кредит підтримки) має характер підстрахувального. При укладенні договору на його отримання позика фактично не надається. Банк лише бере на себе зобов'язання надати впродовж дії договору єврокредит за першою вимогою позичальника.

При цьому базою для регулювання ціни кредиту виступає ставка, яка застосовується в операціях провідних банків у Лондоні -- ЛІБОР (London Interbank Offered Rate). Ця ставка пропонується на лондонському міжбанківському ринку. Дана ринкова ставка за короткостроковими кредитами зазнає значних коливань, особливо поза межами встановлених строків. Унаслідок цього процентні ризики, які беруть на себе позичальники відповідно до угод, дуже високі -- значно вищі за інші ризики.

Якщо кредит не вибирається повністю зразу ж після його надання, за невикористану частину кредиту сплачується комісія за зобов'язання. На додаток до цього позичальник повинен оплатити витрати на консультації тощо.

Терміни за роловерними кредитами значною мірою коливаються залежно від положення позичальника та ринкової кон'юнктури. Як правило, термін такого кредиту становить від 3 до 10 років. Кошти передаються позичальнику до закінчення терміну, але в разі дострокового погашення береться комісія. Час від часу позичальник має право на користування кредитом на «револьверній» (відновлювальній) основі, маючи можливість погасиш та отримати його протягом одного й того ж терміну кредиту.

Роловерна система кредитування виконує важливу функцію трансформування короткострокових коштів у більш тривалі. Справа в тому, що використання короткострокових коштів для кредитів довгострокового терміну призводить до втрату банківській ліквідності. Крім цього, існування єврокредитних ринків, де є можливість отримати значні за розмірами позики, вимагало, щоб такого роду можливості використовувалися не тільки для задоволення сьогочасних потреб, а й для інвестування та довгострокових державних програм. Необхідність розв'язання цих завдань вимагала розробки специфічного механізму кредитування. Ним і стала банківська кредитна діяльність на основі пасивних операцій з сертифікатами на депозит та активних операцій з відновлюваними роловерними кредитами. Останні слугують основою і для пасивних операцій, коли банки мають можливість за рахунок роловерних позик короткого терміну надавати кредити на більш тривалі строки;

Але надання кредитів на більші терміни за рахунок коштів меншого строку навіть з допомогою такого механізму не ліквідує ризику втрати ліквідності, особливо коли йдеться про значні кошти, типові для міжнародного ринку. Деякою мірою рішення було знайдено з допомогою застосування принципу розподілення ризику.

Намагання зменшити ризик при наданні позичок примусило банки вдосконалювати механізм кредитування, використовуючи, зокрема, випуск пінних паперів під роловерні єврокредити. Після укладення контракту позичальник видає кредитору зобов'язання про своєчасне погашення позички, відсотка та комісій. Таке зобов'язання надає додаткові гарантії кредитору і є, по суті, ліквідним папером, який можна переоблікувати. При наданні кредиту також застосовується емісія сертифікатів, які підтверджують участь у єврокредиті. Такі сертифікати теж можуть як перепродаватися іншим фінансовим установам, так і обліковуватися.

Середньострокові та довгострокові кредити на значну суму надаються, як привило, банківськими консорціумами (синдикатами) і мають назву синдиційованих. Техніка надання таких кредитів передбачає, що один банк, який має назву управляючого та підтримується банко-менеджерами, проводить переговори з позичальником про умови кредиту. Члени управляючої банківської групи підписуються на певні частини спільного кредиту, тобто вони стають банка-ми-андерайтерами. Як правило, вони роздрібнюють частки своєї участі й передають їх іншим кредиторам. При організації консорціального кредиту на додаток до базової відсоткової ставки та маржі сплачуються комісії за управління, участь, посередництво (агентська), а також витрати на консультації тощо.

Банківські синдикати внаслідок розпорошення ризику кредитних операцій серед багатьох банків мають більше можливостей трансформації короткострокових пасивів у довгострокові активи, ніж будь-який інший, навіть великий за розмірами банк. По суті середньострокові банківські кредити надають позичальнику кошти на короткі строки (3 -- 6 місяців), але з систематичним подовженням до закінчення терміну кредиту.

Синдиційовані кредити порівняно з національним банківським кредитом мають як недоліки, так і переваги. Їх недоліки пов'язані з тим, що, будучи за своїми параметрами середньостроковими, вони надаються в цілому на коротші терміни. Крім того, ставка відсотка за еврокредитами частіше вища за ставки банківського кредиту, який підтримується державою. Переваги ж їх полягають у тому, що кредити можуть бути надані в будь-якій вільноконвертованій валюті, й це надає позичальнику можливість використовувати ці кошти на свій розсуд, не обмежуючи свої господарські рішення. Довгострокове кредитування (строком на 10--15 і більше років) добуло розвитку насамперед у практиці кредитування урядів країн, які стикаються з проблемами заборгованості. Розрізняють такі форми довгострокових кредитів: міждержавні кредити за рахунок асигнування бюджетних фондів; двосторонні державні; міжнародних та регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій; по лінії надання допомоги, яка разом з технічною допомогою, безвідплатними дарами, субсидіями включає позики на пільгових умовах.

Наприклад, МВФ у межах фідуційного фонду надає кредити найбіднішим країнам, що розвиваються, строком на 10 років, якщо вони мають труднощі з платіжним балансом. На строк 15 років надає кредити і Фонд структурної адаптації країнам, які відповідають вимогам Міжнародної Асоціації Розвитку (МАР).

Досить часто здійснюється змішаний вид міжнародного кредиту. Наприклад, звичайні форми кредитування експорту поєднуються з наданням фінансової допомоги або «м'яких» кредитів.

Новою формою кредитування, яка найчастіше використовується при наданні кредитів країнам, що розвиваються, є спільне фінансування кількома кредитними установами значних за розмірами проектів, переважно в галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування виступають Світовий Банк, МВФ, ЄБРР, які залучають до цих операцій комерційні банки. Необхідно зауважити, що останні частіше кредитують на пільгових умовах (за ставкою, меншою від ринкової) найбільш привабливу частину проекту.

Практикують дві форми спільного кредитування:

паралельне фінансування, за якого проект поділяється на дві частини, що кредитуються різними кредиторами в межах установленої квоти;

співфінансування, за якого всі кредитори надають кредити впродовж реалізації проекту.

Спільне фінансування надає певні переваги позичальнику, оскільки відкриває йому доступ до пільгових кредитів. Але більш вигідним воно є для кредиторів. За такого фінансування вони отримують додаткові гарантії своєчасного погашення позички боржником. Має місце і посилення фінансової залежності країни-боржника від кредитора.

Синдикати комерційних банків часто надають кредит за умови отримання країною-позичальницею кредитів МВФ або МБРР. Це має на меті регулювання доступу позичальників на світовий ринок позичкового капіталу, виходячи з політичних та економічних міркувань.

Однією з особливостей сучасної зустрічної торгівлі є складний фінансовий механізм її забезпечення та велика роль банків у ньому. Сторони повинні мати механізм взаємного кредитування, функціонування якого забезпечується через традиційний розрахунково-фінансовий механізм банку.

Водночас набула розвитку практика, згідно з якою банки надають середньо - та довгострокові кредити при здійсненні компенсаційних угод найбільш складного характеру з точки зору економічних зв'язків між сторонами (компенсаційних проектів, які включають елементи виробничої кооперації).

Банки надають довгострокові кредити за компенсаційними угодами. Ці кредити ґрунтуються на механізмах взаємного постачання товарів на однакову вартість. Такі кредити завжди мають цільовий характер: отримуючи у кредит (приміром на 10 років) машини, устаткування для створення та реконструкції підприємств, освоєння природних ресурсів, позичальник на погашення кредиту здійснює зустрічне постачання продукції побудованих або реконструйованих підприємств. Характерна риса компенсаційних угод -- значні масштаби та довгостроковий характер, взаємна зумовленість експортної та імпортної угод. Кредит за компенсаційними угодами слугує для імпортера засобом ув'язки платежів за придбані машини та устаткування, виручки від зустрічних поставок товарів та експорт як компенсацію відповідних витрат.

Частиною довгострокового міжнародного кредитування є міжнародні позики -- міжнародні кредити, які надаються у валюті, залучення державними або приватними корпораціями позичкових коштів на національному та світовому ринках позичкових капіталів шляхом випуску своїх боргових зобов'язань, тобто емісії пінних паперів (середньострокових нот, довгострокових облігацій та ін.). Найбільш поширені емісії облігацій, які можуть бути поділені на два сектори: іноземні облігаційні позики та власне міжнародні облігаційні позики, або європозики.

Синдиковані єврокредити. Ціна синдикованого кредиту

У міжнародному бізнесі поширена практика надання синдикованих кредитів.

Єврокредит -- це міжнародна позика грошової суми. Проте він має особливі риси, що роблять його одночасно надзвичайно цікавим та складним. Єврокредит є точною відповідністю євродепозиту: на міжнародному ринку капіталів банки збирають грошові кошти у вигляді депозитів та використовують їх у формі кредитів. Інакше кажучи, євродепозит відповідає ресурсам банків, тоді як єврокредит стосується їх використання.

Джерело ресурсів банків не змінилося: йдеться про депозити, що набувають форми депозитних угод або депозитних сертифікатів. Навпаки, банківське посередництво протягом останніх років докорінно змінилося. До кінця 70-х років єврокредит був одним із основних засобів використання ресурсів євробанків. З початку 1980-х років у зв'язку з появою євровекселів, ситуація змінилася. Проте це не означає, що єврокредити втратили своє значення. Статистика фіксує зростання обсягів єврокредитів: 1982 р. -- трохи більше 100 млрд дол., 1983 р. -- 52 млрд дол., 1988 р. -- 120 млрд дол., 1997 р. -- понад 400 млрд дол.

Однією з особливостей єврокредиту є те, що фінансові інститути, які надають позики, об'єднані в пули або синдикати і з позичальниками їх пов'язують детально розроблені правові відносини. Так, усі єврокредити набувають синдикованої форми. Саме під назвою «міжнародні синдиковані кредити» єврокредити реєструються та аналізуються деякими міжнародними організаціями.

Синдиковані (консорціальні від лат. Consortium - участь) кредити - це кредити, надані двома і більше кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальникові. Для надання синдикованого кредиту група банків-кредиторів об'єднує на визначений термін свої тимчасово вільні кошти.

Об'єднання банків, що надають позики, в пул або синдикат пояснюється досить простими причинами:

- прагненням зібрати якомога більші фонди;

- намаганням розподілити ризики між учасниками банківських об'єднань;

- розширенням кола учасників за рахунок збільшення кількості банків, що розміщені в різних країнах.

Підготовка заявки на синдикований кредит здійснюється головним банком або кількома головними банками. Після завершення збору фондів банк починає відігравати центральну роль агента (або уповноваженого) інших банків. Нарешті, угода про єврокредит містить точні відомості про:

- природу та коло обов'язків і прав банків;

- використання банками методів управління правовими та комерційними ризиками, що можуть виникнути протягом терміну надання позики.

Головний банк -- це банк, що обирається майбутнім позичальником з метою підготовки операції з єврокредиту, яку він має намір здійснити. Якщо обсяг єврокредиту є значним, головними можуть бути кілька банків.

Саме головний банк у співпраці зі своїм клієнтом визначає найважливіші параметри позики:

- розмір кредиту;

- термін, на який від видається;

- валюту, в якій буде надаватись кредит;

- процентну ставку;

- комісійні.

Крім фінансових умов, головний банк разом із клієнтом визначає також основні правові засади, які буде включено в майбутню угоду про кредит, а саме: яке право застосовуватиметься, якими мають бути дії на випадок неплатоспроможності, умови відстрочення, непередбачувані обставини тощо.

Головний банк доводить до відома інших банків, що він забезпечить взаємодію фінансових та правових умов, та пропонує їм взяти участь у синдикаті, котрий має намір створити з певною часткою відкритого кредиту. Виконуючи це, головний банк здатен взяти на себе відповідальність стосовно майбутніх позичальників, інших членів синдикату та у деяких випадках -- третіх осіб.

Перед майбутнім позичальником головний банк бере на себе відповідальність за будь-яку помилку, допущену ним, особливо щодо надійності та платоспроможності інших банків-позикодавців.

Головний банк несе відповідальність перед своїми партнерами за прорахунки, допущені в інформуванні їх стосовно економічного та фінансового стану, а також платоспроможності позичальника.

Агентом, що представляє членів синдикату у відносинах із позичальником з приводу надання єврокредиту, може бути банк, обраний іншими членами синдикату. Він є їхнім уповноваженим і за це отримує винагороду. Згода щодо вибору агентом конкретного банку дається на стадії, що передує укладанню угоди. Утім частіше за все агентом стає головний банк. А його роль як «головного» закінчується разом із укладенням угоди про єврокредит.

Агент завжди виконує роль попередника бухгалтерського та технічного характеру між банками-позикодавцями та позичальником. Так, увесь рух фінансових ресурсів обов'язково проходить через нього. У технічному плані саме через агента проходить обмін усією документацією та інформацією, котру сторони домовляються передавати один одному протягом терміну дії угоди. Усі найважливіші рішення, особливо за умов виникнення непередбачуваних обставин, приймаються більшістю банків синдикату.

Об'єднання банків у синдикати з питань надання єврокредитів загалом дозволяє розподілити ризики між його членами, але не ліквідувати їх. Завжди існує ризик неплатоспроможності позичальника (комерційний ризик) так само, як і правовий ризик (ризик суверенітету), пов'язаний зі змінами у законодавчій або адміністративній сферах протягом терміну проведення операції з надання єврокредиту. Отже, угода про єврокредит повинна містити застереження, що здатні обмежити дію цих двох ризиків.

Комерційний ризик існує з самого початку створення банківського пулу або синдикату. Оскільки банки беруть на себе зобов'язання сепаратно, а не солідарно, у випадку неплатоспроможності одного з банків, що бере участь у синдикаті, інші не повинні його замінювати та вносити свої власні кошти. Зі свого боку, позичальник уже не отримає всієї суми, на яку розраховував.

Проте в момент погашення або виплати боргу, що здійснюється, позичальником, ситуація дещо інша. Тут передбачено, що всі платежі, які здійснює позичальник через агента, повинні розподілятись останнім між усіма банками, що входять до синдикату, пропорційно їх участі у кредитуванні.

Протягом терміну, на який надається кредит (від п'яти до семи років), банки зберігають за собою можливість передати весь початковий комерційний ризик або його частину, поступаючись своєю участю у кредитуванні іншим банкам. Тобто в інтересах банків, які з самого початку брали участь у створенні синдикату, передбачено два види правових операцій: перевідступлення прав на участь та неповна участь у синдикаті.

Ризик суверенітету, або правовий ризик, виділено через те, що угода про єврокредит зачіпає значну кількість правових порядків:

- банки-позикодавці підпорядковуються різним державам, залежно від їхнього громадянства або місцезнаходження (це стосується відділень банків);

- валюта, що використовується банками, часто є валютою третьої особи;

- позичальник підпорядковується власному правовому порядку, а якщо це суверенна держава, то вона сама його втілює;

- у такому випадку суверенітет може суттєво змінити реалізацію єврокредиту.

Так, учасники угоди про єврокредит намагаються вмістити ризик суверенітету в договірні рамки. До того ж договірні рамки стосуються ризику як на стадії укладання угоди про єврокредит, так і на стації її виконання.

Положення, що стосуються визначення процентної ставки, є дуже простими. Єврокредити не супроводжуються фіксованою процентною ставкою протягом усього терміну дії угоди про позику: процента ставка змінюється залежно від установленої угодою періодичності та визначається виходячи із заздалегідь визначених параметрів. Необхідність мати змінювану процентну ставку пояснюється положенням євробанків, котрі постійно повинні поповнювати свої резерви на ринку капіталів, не знаючи, у що це їм обійдеться: тягар цієї невпевненості несе позичальник.

Угода про єврокредит установлює період процентної ставки, що може коливатись між 3 та 12 місяцями. Процентна ставка визначається, виходячи з двох складових:

- базисної банківської ставки;

- спеціальної надбавки -- маржі, спреду, премії.

При цьому базисна банківська ставка є змінною складовою, а спеціальна надбавка, що включає банківський дохід, оцінку ризику та накладні витрати -- постійною. Ця надбавка фіксується на весь термін «життя» кредиту. Розмір спеціальної надбавки залежить від:

- співвідношення попиту та пропозиції на кредит;

- платоспроможності (рейтингу) боржника;

- терміну, на який надається кредит;

- кредитного ризику;

- кон'юнктури ринку.

Для першокласних позичальників надбавка встановлюється на мінімальному рівні (близько 0,375 % річних), а для менш значних -- на рівні 3--4 та більше відсотків річних.

Найбільш поширеною базисною ставкою є міжбанківська ставка пропозиції (Interbank Offered Rate, ІБОР). Це середня ставка, за якою транснаціональні банки надають кредити на оптовому міжбанківському євроринку (Interbank Market), де обсяг окремого кредиту є еквівалентним не менш ніж 400 тис. дол. на відповідний термін запозичення. Вищезазначеній абревіатурі передує літера, що позначає фінансовий центр, де надаються ці міжбанківські кредити.

Так, ставка ЛІБОР (London Interbank Offered Rate, LIBOR) -- це ставка, за якою великі банки, що розташовані в Лондоні, надають кредити один одному. Ця ставка відіграє роль основної короткострокової відсоткової ставки, що характеризує європейський грошовий ринок та являє собою еталонну ставку при виконанні широкого спектра транзакцій. Корпорація може запозичити гроші за ставкою, що дорівнює, наприклад, ЛІБОР + 2 %. Ставка ЛІБОР є статистичною характеристикою, що широко використовується інвесторами.

Відома міжбанківська ставка, що пропонується в Лондоні (ЛІБОР), протягом певного проміжку часу користувалася практично повною монополією у цій сфері завдяки зробленій їй рекламі, що справляла враження об'єктивності. Але учасники угоди про єврокредит часто ухиляються від слідування цій практиці та обирають ту базову ставку, що застосовується найбільшою кількістю солідних банків. Можуть використовуватись такі ставки, як ПІБОР (Paris Interbank Offered Rate) -- Паризька міжбанківська кредитна ставка, СІБОР (Singapore Interbank Offered Rate) -- Сінгапурська міжбанківська кредитна ставка, прайм рейт (prime rate, США) -- базова ставка за кредитами небанківського сектору тощо.

До базової ставки додається маржа (spread), розмір якої залежить від якості підпису позичальника. Вважається, що маржа буде тим нижчою, чим більше довіри заслуговує платоспроможність позичальника. В іншому разі позичальник ризикує заплатити вищу маржу. Безперечно, оцінки, зроблені американськими спеціалізованими фірмами Moody`s та Standard & Poor`s, відчутно впливають на міжнародне банківське співтовариство. Крім того, передбачається приватний перегляд маржі (наприклад, щорічний) з метою взяття до уваги еволюції, що відбулася в оцінці якості підпису позичальника протягом дії угоди з позики.

Угода про єврокредит може бути складена в єдиній валюті, що одночасно є валютою, в якій здійснюється позика, та валютою, в якій повертається борг. Проте на практиці часто мають місце багатовалютні позики, коли валюта, що позичається, може бути змінена на вимогу боржника.

З 80-х років ХХ ст. обсяги синдикованих банківських кредитів почали швидко зростати і вже в середині 1990-х років за обсягами обігнали традиційні міжнародні банківські кредити.

Діяльність світового кредитного ринку тісно пов'язана зі світовим фінансовим ринком. Їх взаємозв'язок посилюється у зв'язку з тенденцією до сек'юритизації (англ. securities -- цінні папери) -- заміщення традиційних форм банківського кредиту на випуск цінних паперів.

Загальні умови кредитування за міжнародними кредитними лініями.

Загальні умови кредитування за кредитними лініями передбачають залучення міжнародних ресурсів для економічного розвитку і визначені Кабінетом Міністрів України. Пріоритетними напрямками розвитку економіки і відповідного отримання міжнародних середньо- і довгострокових кредитів є такі галузі і об'єкти:

машинобудування;

АПК;

медична та мікробіологічна промисловість;

авіабудування;

автомобілебудування;

ракетобудування;

легка переробна промисловість;

інфраструктура;

окремі важливі об'єкти Кабінету Міністрів.

Залучення іноземних кредитів шляхом відкриття кредитних ліній збільшує прямі інвестиції в економіку України через поставки обладнання, надання фінансових кредитів, заснування спільного підприємництва, шляхом створення спільних підприємств і ін.

Пріоритети, що надаються Кабінетом Міністрів в галузі залучення кредитних ресурсів:

підприємствам, які працюють на національну економіку, тобто кредитуванню тих підприємств, більша частина статутного капіталу яких є вітчизняною;

підприємствам, які характеризуються високим рівнем рентабельності (переробна і харчова промисловість, деякі підприємства

машинобудування, інфраструктура і ін.);

для підприємств, що закуповують новітні технології та сучасне обладнання;

для закупівлі обладнання іноземних фірм, які згодом прийматимуть рішення про заснування спільних підприємств в Україні;

для реалізації комплексних вітчизняно-зарубіжних проектів, що передбачають структурну перебудову підприємств і галузей та забезпечують вирішення виробничих і соціальних проблем;

підприємствам будівництва та вугільної промисловості.

Наявність різноманітних видів міжнародного кредиту обумовлює використання на практиці різних за своїм змістом і специфікою механізмів здійснення міжнародних кредитних операцій. Розглянемо механізми міжнародного банківського кредиту, який в сучасних умовах переважає в сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Банки виступають як одні з головних організаторів зовнішньоекономічної діяльності своїх клієнтів.

В Україні використання оптимальних за структурою механізмів міжнародних банківських кредитних операцій забезпечуватиме стимулювання експорту, що є важливим для , розвитку національної економіки. Експортери на світовому ринку сьогодні, по суті, не можуть продати своїх товарів без відстрочки платежу і відповідного банківського кредитування імпортерів. У зовнішньоторговельній діяльності за поставки експортера імпортери розплачуються, як правило, коштами, одержаними від банку.

Приватні міжнародні позики (позики приватних банків, банківських синдикатів) надаються найчастіше підприємствам (фірмам), тих країн-позичальників, які отримують кредити МВФ або Світового банку.

Банки надають експортні та фінансові міжнародні кредити. Експортний кредит надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування зовнішньоторговельних угод. Особливістю експортного кредиту є його зв'язании характер: позичальник, зобов'язаний використовувати дану позику тільки для купівлі товарів у країні кредитора. Фінансовий кредит дає змогу імпортеру здійснювати купівлю товарів на ринку будь-якої іншої країни. Зрозуміло, що фінансовий кредит створює більш вигідні умови для імпортерів товарів. Експортер кредитує імпортера у формі виставлення переказного векселя-трати.

Імпортер кредитує експортера при оплаті товарів авансом (при попередній оплаті).

Банки можуть відкривати кредитні лінії для іноземних постачальників на оплату закуплених товарів (послуг) або проведення робіт. Розрізняють міжнародні кредитні лінії загального призначення та спеціальні. Кредитні лінії загального призначення відкриваються на певну суму і дозволяють кредитувати різних імпортерів у країні, що отримала даний кредит. Механізм спеціальних (або проектних) кредитних ліній передбачає кредитування певних конкретних інвестиційних проектів.

Можливість скористатися коштами міжнародних кредитних ліній для фінансування виробничих потреб вітчизняних недержавних малих та середніх підприємств уперше з'явилася у 1994 році, коли Європейський банк реконструкції та розвитку відкрив в Україні свою першу кредитну лінію. З того часу кількість міжнародних кредитних проектів постійно зростала. У 1995 році для управління міжнародними кредитними лініями при Національному банку України було створено спеціальну Групу управління проектами міжнародних кредитних ліній, що здійснює загальну координацію та контроль за використанням кредитних коштів та перевіряє відповідність фінансової діяльності банків і підприємств-учасників встановленим нормам. Сьогодні група курує чотири міжнародні проекти.

Кредитні лінії Європейського банку реконструкції та розвитку для малих та середніх підприємств (ЄБРР) - наймасштабніший, найуніверсальніший і, відповідно, найвідоміший проект. Угоду про відкриття першої кредитної лінії, призначеної для допомоги приватним малим та середнім підприємствам в Україні, було укладено в грудні 1994 року. Загальна сума фінансування становила 121,2 млн. дол. США та була надана Національному банку чотирма траншами для подальшого кредитування українських компаній через уповноважених банків-учасників.

У рамках програми кредитуються комерційно успішні українські приватні підприємства, що мають не більше 500 постійних працівників, під проекти вартістю від 180 000 до 4 000 000 доларів США. При цьому не менше 30% вартості проекту має фінансуватися за рахунок коштів підприємства-позичальника. Фінансування здійснюється у доларах США на термін до 5 років. Відсоткова ставка за користування кредитом становить LIBOR + 8%. (Ставка LIBOR за кілька останніх років коливалась на рівні 2-7%.) Слід враховувати ще й обов'язкову одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 2% від затвердженої суми кредиту (кредитної лінії) та плату за зобов'язання - 0,5% річних на суму невикористаного залишку. Тож шляхом простого додавання можна зробити висновок про те, що надзвичайно вигідна для підприємств на початку фінансування (у 2000 році) вартість кредитних ресурсів, у світлі останніх тенденцій розвитку кредитної сфери, впритул наблизилась до середньоринкового рівня.

Контроль за фінансовим станом позичальника за міжнародними кредитними лініями

Контроль за фінансовим станом позичальника, якому надані державні гарантії Кабінету Міністрів проводиться щоквартально центральним органом виконавчої влади відповідним міністерством для підприємств, що належать до сфери їх управління, Фондом державного майна - щодо підприємств, які перебувають у стадії приватизації, банками-агентами - щодо всіх позичальників. Відправними документами для проведення контролю за фінансовим станом є звітність позичальника щодо свого фінансового стану, яка подається позичальниками за формами та у терміни, встановлені законами щоквартально Контролюючим органом - банку, міністерству і ін. Інформація про результати перевірок в тридцятиденний термін після закінчення звітного кварталу подається відповідним центральним органом центральної влади - Міністерством, Фондом державного майна, банком-агентом до Міністерства фінансів. У разі виявлення порушень Міністерство фінансів інформує про це Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України.

...