Організація міжнародного кредитування

Про результати перевірки Валютно-кредитна рада інформує кабінет Міністрів для прийняття рішень (у випадку наявності санкцій). Кабінет Міністрів затверджує заключний звіт про реалізацію проекту.

Процедура надання державних гарантій за кредитними лініями

Активізація інноваційної діяльності підприємств в умовах ринкової економіки пов'язана передусім з пошуком джерел і форм інвестування, які мають забезпечити баланс між інноваційними витратами та фінансовими можливостями.

Успішність економічної діяльності в інноваційній сфері останнім часом дедалі тісніше ставиться у залежність від ступеня залучення кредитних ресурсів банківських установ до системи фінансового забезпечення відтворювальних процесів. Таким чином, банки стають одними з учасників інноваційного процесу, забезпечуючи не тільки його фінансування, а й зв'язок між усіма учасниками -- державою, інвестиційно-інноваційними фондами, науково-технічними установами та споживачами. Проте існуючі механізми кредитування і надто високі ставки за кредити в Україні не сприяють надходженню фінансових ресурсів у сферу інновацій.

Серед суттєвих чинників, що обмежують довгострокове інноваційне кредитування, слід назвати такі: високий рівень відсоткових ставок за банківські кредити; великий кредитний ризик, ризик зміни відсоткових ставок, ризик незбалансованої ліквідності; переважно поточний та короткостроковий характер банківських пасивів; низька ліквідність об'єктів застави, що можуть бути передані для забезпечення інноваційного кредиту; зацікавленість банків у кредитуванні господарських операцій із швидкою оборотністю грошових потоків; обмежена можливість рефінансування в НБУ.

Одним з перспективних джерел фінансування інноваційної діяльності на підприємствах, можуть бути також кошти іноземних інвесторів. їх використання має ряд переваг порівняно з позичковим капіталом та іншими видами фінансово-кредитного забезпечення. Так, на відміну від позик і кредитів, не збільшуючи зовнішнього боргу держави, вони сприяють одержанню коштів для розвитку виробництва, зацікавлюючи в цьому безпосередньо іноземного інвестора. Вивезення прибутків, зароблених інвесторами завдяки їхнім внескам та участі у виробництві, є набагато меншою небезпекою, ніж повернення кредитів з відсотками.

Важливим інструментом стимулювання розвитку виробництва вважається надання державних гарантій за іноземними кредитними лініями, що значно полегшує вихід підприємств на ринок капіталів. Існують два діаметрально протилежні погляди на державні гарантії за іноземними кредитами:

- без таких гарантій неможливо підтримати вітчизняне виробництво через слабкість банківської системи України;

- необхідно зовсім відмовитися від іноземних кредитів чи накласти на них мораторій до стабілізації економічної й політичної ситуації.

Гарантії уряду забезпечують легший доступ до одержання кредитних коштів, тому вони є однією з форм субсидіювання підприємств. Обсяг цієї субсидії можна оцінити виходячи зі зниження витрат підприємства на сплату відсотків за банківський кредит. У разі неповернення підприємством кредиту обсяг субсидії дорівнює сумі бюджетних витрат на його погашення й обслуговування. Такі випадки в умовах ринкової економіки практично виключені завдяки використанню процедури банкрутства.

Тобто, на перший погляд, надання державних гарантій при одержанні кредитів чи державної допомоги на їх обслуговування не порушує дії ринкового механізму: держава просто допомагає підприємствам отримати кредит на ринкових умовах. Однак з народногосподарського погляду це означає фінансування проектів, які без участі держави не були б здійснені через високі витрати чи недостатню надійність. При обмеженості кредитних коштів це призводить до заміни (витіснення) рентабельних інвестицій.

Таким чином, втручання держави створює певні перешкоди для фінансування більш прибуткових проектів, а отже, спотворює умови конкуренції і знижує загальну ефективність народного господарства.

Надання державних гарантій, як правило, базується на прийнятій системі пріоритетів. Вибіркова підтримка певних секторів економіки призводить до зміни відносних цін, а отже, і структури виробництва, яка в результаті такого втручання перестає відповідати пріоритету споживачів.

Досвід промислово розвинених країн свідчить про те, що надання державних гарантій, порівняно з іншими формами субсидіювання, виявляється доцільним лише тоді, коли завдяки гарантіям на ринку залишаються ті підприємства, що мають шанси зберегти свою рентабельність протягом тривалого часу.

Надання державних гарантій, порівняно з іншими формами субсидіювання підприємств, має дві важливі переваги:

- держава одержує можливість надавати підтримку підприємствам без використання бюджетних коштів;

- для підприємств необхідність повернення кредитів стає стимулом до максимально ефективного використання залучених коштів.

Однак в Україні реалії такі, що кредити під гарантію уряду не тільки не мають зазначених переваг, але навіть становлять серйозну економічну проблему, пов'язану з борговими зобов'язаннями держави. У процедурі надання гарантій беруть участь як мінімум 11 установ (міністерства економіки, фінансів, зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Фонд держмайна, банк-агент, назване Національне агентство, галузеві управління Кабінету Міністрів, центральний орган виконавчої влади відповідної галузі, незалежна організація, що здійснює цінову експертизу, інші інститути). Збільшення кількості учасників експертизи збільшує витрати на її проведення, але аж ніяк не підвищує ступеня обґрунтованості вибору інноваційного проекту.

Одним з найважливіших аргументів при виборі інноваційних проектів є їх відповідність пріоритетним напрямкам використання іноземних кредитів і розвитку економіки. Так, дотепер немає глибокого економічного обґрунтування пріоритетів на основі аналізу порівняльних переваг і реальних можливостей їх використання, а також тенденцій розвитку субсидованих галузей в інших країнах. Найчастіше пріоритетність пов'язується з необхідністю використовувати наявний виробничий потенціал, тобто випливає з минулого, а не орієнтується на майбутнє. Усе це збільшує ймовірність виключення ефективних проектів. Разом з тим, формулювання «окремі, надзвичайно важливі об'єкти « може служити підставою для будь-якого суб'єктивного рішення.

Таким чином, аналіз процедури надання державних гарантій свідчить, що вона має принаймні три серйозні недоліки, пов'язані з відсутністю чіткої відповідальності за прийняті рішення, неринковою оцінкою майна, що не відбиває його реальної ліквідності, а також відсутністю надійного економічного обґрунтування пріоритетності використання іноземних кредитів.

Практика реалізації інноваційних проектів за кредитами під гарантію уряду свідчить, що підприємства пріоритетних галузей мають досить реальні шанси компенсувати зміну кон'юнктури (наприклад, цін на сировину, обмінного курсу, ринків збуту), що пов'язано з можливістю домогтися для себе спеціальних умов. Можливість одержати пільги для конкретного інноваційного проекту у процесі його реалізації за спеціальним рішенням уряду зводить нанівець твердість процедури й умов надання державних гарантій за іноземними кредитами.

Фактично багато підприємств не несуть відповідальності за повернення коштів і тому не зацікавлені в їх ефективному використанні. У першу чергу це стосується кредитів, що надаються на умовах погашення зовнішніх зобов'язань з бюджету з подальшим відшкодуванням витрат держави в національній валюті чи постачаннями продукції в державний резерв.

Бюрократична і непрозора процедура експертизи інноваційних проектів має бути скасована. Комерційні банки і самі підприємства повинні взяти на себе відповідальність за експертизу проектів і повернення кредитів, використовуючи для цього методики визначення ефективності інновацій.

Альтернативою такого процесу може бути організація фінансування інноваційних проектів без надання державних гарантій.В останні роки збільшується частка таких кредитів (негарантованих державою).

Залучення зовнішніх кредитних ресурсів під гарантії Уряду України та НБУ є вимушеним кроком. Через економічну нестабільність в нашій державі зарубіжні банки, як правило, не ризикують мати справу з українськими підприємствами на основі прямих зв'язків.

Іноземні кредити залучаються в Україну під гарантії Кабінету Міністрів українськими підприємствами, здатними забезпечити їх повну валютну окупність. Проте часто виникають проблеми щодо виконання зобов'язань вітчизняних позичальників перед іноземними кредиторами і державою. Погіршання фінансового стану українських підприємств зменшує їхні можливості своєчасно забезпечити виконання взятих ними зобов'язань за іноземними кредитами, гарантованими урядом. У разі виникнення простроченої заборгованості за кредити платежі здійснюються за рахунок державного бюджету.

Щоб мінімізувати ризик перенесення зовнішніх боргів позичальників на державний бюджет, у травні 1997 р. постановою Кабінету Міністрів України № 414 було визначено нову процедуру надання державних гарантій забезпеченню зобов'язань українських позичальників за іноземними кредитами.

Рішення про надання юридичним особам -- резидентам України права використання іноземних кредитів, які залучаються Україною, приймаються на засіданні Кабінету Міністрів за поданням Валютно-кредитної ради та оформлюються постановою уряду. Гарантії Кабінету Міністрів надаються незалежно від форм власності юридичних осіб-резидентів. Ці гарантії надаються для забезпечення зобов'язань вітчизняних підприємств щодо погашення іноземних кредитів, які залучаються у формі:

-- кредитів (кредитних ліній), наданих Україні іноземними державами, міжнародними фінансовими організаціями та іноземними банками відповідно до міжнародних договорів України;

-- міжбанківських кредитних ліній, оформлених за рішенням уряду Державним експортно-імпортним банком (Укрексімбанком) чи іншими банками -- агентами Кабінету Міністрів України з іноземними банками та міжнародними фінансовими організаціями; кредитів в іноземній валюті, що надаються міжнародними фінансовими організаціями, іноземними банками, фінансово-кредитними та іншими установами, фірмами та організаціями відповідно до міжнародних договорів України за умови обслуговування зазначених кредитів банками-агентами.

В періоди, коли Україна не одержує кредитів від МВФ та інших міжнародних фінансових організацій -- потреби у зовнішньому фінансуванні задовольняютьсь в основному за рахунок прямих іноземних інвестицій та залучень довгострокового капіталу у формі довгострокових негарантованих урядом кредитів.

Майже половина залученого іноземного капіталу належить інвесторам із п'яти країн: США, Нідерландів, Росії, Великобританії, Німеччини. Досить значними є обсяги інвестицій в Україну з офшорних зон.

Іноземні кредитори розцінюють ризик роботи в сучасній українській економіці як високий; звідси -- серйозні вимоги до позичальників. У перспективі Україна має отримувати іноземні кредити без урядових гарантій. Коли закордонні банки будуть надавати позики на основі прямих контактів з українськими підприємствами, гарантійні зобов'язання держави стануть непотрібними.

Для підвищення ефективності іноземних кредитів в Україні необхідно подальше вдосконалення організації залучення, використання й погашення позик, обмеження й поступова відмова від іноземних кредитів на покриття дефіциту бюджету, коли дефіцит утворюється не за рахунок розширення інвестицій; забезпечення незв'язаного характеру кредитів, щоб позики стимулювали національне виробництво.

Умови надання та використання кредитів

Умови отримання кредиту -- це складний комплекс різних показників. На них суттєвий вплив мають напрями використання кредитних ресурсів; характер суб'єктів кредитних відносин; рівень інтернаціоналізації кредитних ринків та їх підпорядкованість національному кредитному контролю. Основними показниками серед умов міжнародного кредиту є вартість, строк та валюта кредиту.

Вартість кредиту (витрати позичальника на кредит) складається із ставки відсотка, комісійних та інших одночасних зборів, винагород неявного характеру.

Серед елементів вартості кредиту розрізняють договірні та приховані елементи. Договірні виграти, обумовлені укладеними угодами, поділяються на основні та додаткові. До основних відносять суми, які позичальник безпосередньо сплачує кредитору: відсотки, витрати на оформлення, установи, комісії. До додаткових -- суми, що сплачуються позичальником третім особам (наприклад за гарантію, яка ними надана). Крім основного відсотка, сплачується спеціальна (залежно від суми та строку кредиту) та одноразова (незалежно від терміну та строку позики) банківська комісія. При середньо- та довгостроковому кредитуванні сплачується комісія за зобов'язання надати позичку та за резервування коштів. При проведенні кредитних операцій банківським консорціумом позичальник сплачує одноразову комісію за управління банку-менеджеру, за переговори, а також банкам - коменеджерам за участь.

До прихованих елементів вартості кредиту відносять інші витрати, які пов'язані з отриманням кредиту та не зафіксовані в угоді. Це -- завищені ціни товарів за фірмовими кредитами; примусові депозит в певних розмірах відносно до позики; вимоги страхування кредиту страховій компанії, яка пов'язана з банком; завищення банком комісії за інкасацією документів та ін. Деякі елемента вартості кредиту навіть не можна оціниш в грошах, хоча їх значущість вагома (наприклад у разі отримання контролю над фірмою або позичальником).

Головним елементом вартості кредиту є ставка відсотка. Хоча міжнародний кредит певною мірою і є незалежним від внутрішніх процесів національних економік, та відсоткові ставки по ньому не формуються безпосередньо на базі відсотків за внутрішнім кредитом, в кінцевому підсумку вартість міжнародного кредиту базується на відсоткових ставках країн, які є провідними кредиторами. Та внаслідок того, що на величину «ціни» кредиту впливає ще багато факторів, має місце розрив у рівнях ставок. В основі цього -- певні економічні причини. Більшість економістів серед них виділяють такі, як обмеження у переливі капіталу; різниця у податкових режимах для міжнародних та внутрішніх операцій; резервні вимоги до банків на внутрішньому ринку; різниця в операційних витратах за аналогічними операціями; наявність витрат при переході від валюти до валюти; неповна відповідність фінансових інструментів на міжнародному та національному ринках.

Сучасний ринок характеризується зв'язаністю всіх його складових, тому всі ставки відсотка перебувають між собою у зв'язку та в сукупності створюють структуру ставок. В основі структури ставок відсотка на міжнародному ринку, як і на національному, перебувають короткострокові ставки грошового ринку. Внаслідок того, що основна частина грошового ринку представлена міжбанківськими депозитами, широко використовуються ставки за 3 -- 6-місячними депозитами.

Базою для середньострокових кредитів та облігацій з плаваючою ставкою на міжнародному ринку слугують ставки лондонського міжбанківського депозитного ринку. Це пояснюється рівнем розвитку та масштабами цього ринку (одна третина євроринку), наявністю мінімуму обмежень доступу до нього.

Найбільш широке застосування має ставка ЛІБОР, яка утворюється як середня ставка відсотка, за якою банки в Лондоні надають один одному короткострокові незабезпечені позики (від 1 місяця до 1 року). Як ставка пропонування (розміщення) грошових коштів вона, як правило, перевищує на 1/8 % лондонської міжбанківської ставки залучення коштів.

Внаслідок того, що офіційні органи не фіксують ставки ЛIБОР, в кожній кредитній угоді обумовлюється, які саме ставки використовуються. В Лондоні існує традиція, згідно з якою найбільші банки об 11 год. кожного дня фіксують власні ставки ЛІБОР. За рухом цієї ставки можна спостерігати за щоденними публікаціями «Financial Times» ставок за 3 -- 6-місячними міжбанківськими доларовими депозитами, які є середнім арифметичним (округленим до найближчих 1/16 %) ставок на 11 год. банків National Westminster Bank, Bank of Токуо, Дойчебанк, Банк Насьональ де Парі й Morgan Garanty Trast со. of New York. Ставки ЛIБОР найширше застосовуються як базисні при наданні середньострокових банківських кредитів та випуску облігацій на умовах плаваючої ставки. Встановлюється відповідна маржа, яка залишається незмінною на весь термін кредиту, тоді як сама ставка коливається. При корекції ставки на відповідний період застосовується обумовлена в контракті ставка, яка зафіксована за два дні до початку нового процентного періоду.

Вирівнювання національних ставок відсотка відбувається не тільки внаслідок руху між країнами короткострокових капіталів, а й залежно від динаміки валютних курсів. Чим вищий валютний курс, тим нижчий відсоток за вкладами у євровалюті. За єврокредитами практикують міжнародні відсоткові ставки, які включають як змінну ЛІБОР. За аналогією в інших світових фінансових центрах визначають такі ставки: в Парижі міжнародні кредити, які надаються у валюті ПІБОР, у Люксембурзі -- міжнародні кредити, які надаються у валюті ЛЮК-СИБОР, у Кувейті міжнародні кредити, які надаються у валюті КЗБОР. Рівні цих ставок за кожною із валют мають тенденцію вирівнюватися завдяки тісному зв'язку між регіональними центрами євроринку.

Для міжнародного кредиту важливо, яка валюта опосередковує відносини, бо її нестійкість може призвести до втрат для кредитора. Внаслідок цього вибір валюти зумовлений такими факторами, як рівень відсоткової ставки, практика міжнародних розрахунків, рівень інфляції.

Суттєвими показниками при наданні кредиту виступають сума (ліміт) кредиту, який надано валюті, частика позичкового капіталу, яку надано в товарній або грошовій формі. Сума та вартість фірмового кредиту фіксується в комерційному контракті, який укладено. Сума банківського кредиту (кредитна лінія) визначається кредитною угодою або шляхом обміну телексами (в разі короткострокової позички). Кредит може надаватись у вигляді одного або декількох траншів (частин).

Термін міжнародного кредиту зумовлений низкою факторів: метою та масштабом кредиту, аналогічною практикою в наданні попередніх кредитів на ці ж цілі, традиціями, національним законодавством, міждержавними угодами. Для визначення ефективності кредиту розраховуються його повний та середній строки.

Повний термін фірмового та банківського кредиту поділяється на такі три періоди: термін використання кредиту, пільговий (граційний) період, упродовж якого надається відстрочка, тобто не відбувається погашення кредиту, термін погашення, упродовж якого і відбувається сплачення заборгованості за кредитом.

На відміну від банківського кредиту період використання фірмового кредиту по суті збігається зі строком постачання товару за контрактом. При цьому початком повного терміну слугує дата акцепту покупцем тратт, які виставлені експортером після поставки останньої партії товару.

Пільговий період особливо важливий при комерційних угодах, постачанні комплектного устаткування, тому що в цьому випадку початок його погашення по можливості наближується до моменту введення в експлуатацію устаткування, яке було закуплене. В такий спосіб виникає можливість скоротити строки відшкодування інвестицій імпортера, тому що погашення відбувається за рахунок виручки від експорту частини продукції, яку виробляє підприємство, створеною за рахунок коштів, отриманих у кредит. У цей період інколи утримується більш помірна ставка, ніж в інші періоди кредиту. Пільговий період часом встановлюється і в міжнародних довгострокових банківських кредитах, які гарантуються державою, в консорціальних єврокредитах при постачанні у значних масштабах машин, устаткування, промислових комплексів, при реалізації за рубежем інвестиційних проектів. При цьому пільговий період може охоплювати декілька років після завершення постачання та будівництва.

Водночас повний термін не дає змоги визначити, впродовж якого періоду позичальник розпоряджався усією сумою кредиту. Для порівняння ефективності кредитів з різними умовами використовують показник середнього терміну. Середній термін вказує, впродовж якого часу вся сума кредиту була у розпорядженні боржника. Середній строк приблизно визначається як половина терміну використання плюс увесь пільговий період і плюс половина терміну погашення кредиту

За умовами повернення кредити поділяються на:

· кредити з рівномірним погашенням однаковими частинами впродовж певного погодженого терміну;

· кредити з нерівномірним погашенням залежно від зафіксованого в угоді графіка (наприклад невеликі внески в початковий період погашення з поступовим збільшенням частини внесків до кінця терміну кредиту);

· кредити з одночасним погашенням усієї суми кредиту та нарахованих відсотків;

· ануїтетні кредити (здійснення внесків на погашення основного боргу одночасно з виплатою відсотків).

Відповідно до практики, яка існує, при розрахунку початку погашення кредиту приймається дата завершення виконання експортером (підрядчиком) відповідних зобов'язань згідно з підписаним комерційним контрактом. При цьому більшість таких дат безпосередньо фіксується в контракті.

При отриманні кредиту і кредитор, і боржник заінтересовані в тому, щоб валюта позики характеризувалася високою мірою усталеності. Тому кредити надаються у вільноконвертованих валютах, хоча погашення кредиту може відбуватися іншою валютою.

Валютою кредиту можуть бути національні валюти, євровалюти та міжнародні розрахункові одиниці.

Використання тієї чи іншої національної грошової одиниці в практиці міжнародного кредитування зумовлене такими факторами, як місце країни у міжнародній торгівлі, наявність широких експортних можливостей, сталого грошового обігу та розвиненої мережі кредитних інститутів, а також довір'я основної маси позичальників на міжнародному ринку, насамперед першокласних позичальників.

Тривають дебати щодо умов надання міжнародних кредитів та їх впливу на розвиток країн, які стали на шлях ринкових реформ. Найбільшого поширення набула така думка, що умови надання фінансової допомоги міжнародними інститутами є занадто деталізованими та численними. Це змушує уряди спрямовувати свої зусилля на те, щоб виконувати ці вимоги, а не підвищувати життєвий рівень громадян. Було запропоновано ряд альтернатив. Дана стаття присвячена історії розвитку умов надання міжнародних позик і змалюванню альтернатив нинішнім програмам надання кредитів МВФ і Світового банку.

Протягом останніх років роль Світового банку змінилася. Створений з метою сприяння економічному розвитку шляхом подання фінансової та технічної допомоги, банк перетворився на установу, котра підтримує не тільки формування економічної інфраструктури, але й програми у сфері охорони здоров'я та освіти, а також інші проекти, спрямовані на боротьбу з бідністю у країнах, що розвиваються.

У свою чергу, Міжнародний Валютний Фонд було створено з метою подання короткострокової фінансової допомоги країнам з дефіцитом платіжного балансу. Після відмови від системи фіксованих валютних курсів у 70-х роках МВФ перетворився на організацію, яка управляє фінансовими кризами на ринках країн, що розвиваються. Сьогодні МВФ розповсюджує економічну інформацію та виконує роль довгострокового позичальника, радника і консультанта.

Міжнародні фінансові інститути надають кредити країнам, що розвиваються, на певних умовах. Умови щодо надання міжнародних позик висуваються з метою забезпечення гарантій того, що кредитування певної країни відбуватиметься лише в разі проведення певної політики, тож остаточна її реалізація слугуватиме запорукою подальшого отримання фінансової допомоги. Цікаво, що є низка країн, котрі отримують міжнародні кредити попри невиконання первинних умов їх надання.

Умови надання міжнародних кредитів.

Деталізовані вимоги ускладнюють отримання кредитів країнами, що розвиваються, оскільки дуже часто вони "обмежують роль національних політичних інститутів і розвиток відповідальних та демократичних інститутів". Намагання виконати численні вимоги може суттєво обмежити прийняття внутрішньополітичних рішень у процесі проведення реформ. Не можна нав'язувати інституціональні реформи ззовні, вони повинні розроблятись і реалізовуватись у самій країні.

Спершу обмежені лише макроекономічними показниками, умови надання міжнародних позик з роками змінилися. Якщо у 80-х роках країни, що розвиваються, повинні були задовольняти лише декільком вимогам для кожної окремої програми кредитування, то на кінець 90-х кількість цих вимог у середньому перевищила дюжину. Зростання кількості умов підвищило ризик того, що країни будуть неспроможні їх виконати, та спричинилося до небажання урядів вести переговори з приводу отримання кредитів. Оскільки деталізовані умови надання позик часто не залишають урядам альтернативних варіантів розробки політики реформування, вони розглядаються як замах на національний суверенітет.

Незважаючи на посилену увагу з боку Світового банку Нігерія не змогла добитися суттєвого прогресу в своєму економічному розвитку. Натомість зросла залежність країни від кредитів цієї організації, тоді як гранти міжнародних донорів з роками скоротилися. Нігерія дуже часто зверталася за допомогою до МВФ і Світового банку, але переговори неодноразово відкладалися через велику кількість висунутих вимог. У 1999 році Світовий банк і МВФ висунули до 13 африканських країн у середньому по 114 вимог - перше місце серед них посіла Танзанія зі 150 вимогами. Зазначені країни не змогли виконати таку кількість вимог і водночас значно підвищити життєвий рівень населення.

Умови надання міжнародних кредитів, базовані на результатах програм реформування, а не на діяльності уряду.

В результаті тісної співпраці МВФ і Світового банку протягом останнього десятиріччя програму умов надання міжнародних кредитів було значно вдосконалено. Основний наголос було зроблено на збільшенні власності держави в процесі проведення реформ та роз'ясненні її інституціональної ролі.

Одним із наслідків такого співробітництва стало рішення про те, що потрібно висувати такі умови надання міжнародних кредитів, які були б пов'язані з результатами програм реформування, а не з діяльністю урядів. Головна ідея полягала в мінімізації кількості вимог, які стосувалися зокрема управління бюджетною сферою та прозорості діяльності уряду, що дозволяє повністю контролювати процес вироблення та здійснення державної політики, що, в свою чергу, є важливим аспектом розробки реципієнтами власних програм та запорукою успішного проведення реформ. У переліку умов надання міжнародних кредитів, які базуються на результатах реформ, а не на діяльності урядів, лише зазначаються бажані наслідки. Уряди ж самостійно визначають шляхи досягнення поставлених цілей.

Виконавчий директор МВФ Хорст Колер визнав, що країни, котрі розвиваються, стикаються з певними проблемами через деталізацію умов подання міжнародної фінансової допомоги. Переглядаючи розробки МВФ з цього питання, він зазначив, що увага повинна приділятися посиленню ролі держав-реципієнтів у розробці реформ і забезпеченні політичної підтримки їх стабільного впровадження, а також пом'якшенню умов для отримання міжнародних кредитів. Розглядаючи дану проблему і намагаючись внести необхідні зміни, МВФ розпочав публічне обговорення умов надання міжнародних позик.

Лізинг як вид підприємницької діяльності і форма кредитних відносин. Об'єкти і суб'єкти лізингу

Особливу роль в сучасних міжнародних економічно-фінансових відносинах відіграє лізинг. Це особлива форма руху позикового капіталу, який надається насамперед у формі кредиту з наступним правом купівлі товару. Серед інших форм лізингу найбільш поширеним є фінансовий лізинг як різновид довгострокового кредитування, що за своїми результатами рівнозначний продажу товару в розстрочку. При цьому обладнання здається на термін, який близький або дорівнює строку амортизації.

Лізинг -- це комплекс майнових та економічних відносин, що виникають у зв'язку з придбанням у власність майна і наступного передання його у тимчасове користування і володіння за певну плату.

За економічною природою лізинг схожий з кредитними відносинами й інвестиціями. Такі принципи кредитних відносин, як строковість, поверненість, платність, притаманні і лізингу. При лізингу власник майна передає його на певний строк у тимчасове користування і в обумовлений строк повертає його назад, а за послугу отримує комісійні. Тільки учасники оперують не грошовими коштами, а майном (основним капіталом). І тому лізинг класифікують як товарний кредит в основні фонди, а за формою він схожий з інвестиційним фінансуванням.

З погляду майнових відносин лізингова угода складається з двох взаємозв'язаних частин:

угода про купівлю-продаж;

угода, що стосується тимчасового використання майна.

Лізингова операція -- це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди; специфічна форма фінансування вкладень (або альтернативна форма міжнародного кредитування) в основні фонди при посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та передає його в довгострокову оренду.

Основними елементами лізингової операції є:

об'єкт і суб'єкти (сторони лізингової угоди);

термін лізингової угоди;

лізингові платежі;

послуги, що надаються за лізингом.

Об'єктом лізингової операції є будь-яка форма матеріальних цінностей, яка не зникає у виробничому циклі, а також земельні ділянки та інші природні об'єкти. За природою об'єкта, що орендується, розрізняють лізинг рухомого і нерухомого майна.

Суб'єктами лізингової операції виступають сторони угоди, якими є:

власник майна (лізингодавець) -- особа, яка спеціально придбаває майно для здавання його у тимчасове використання;

користувач майна (лізингоотримувач) -- особа, яка отримує майно у тимчасове використання;

продавець (постачальник, виробник) майна -- особа, яка продає майно, що є об'єктом лізингу;

інвестор -- особа, що бере участь у фінансуванні лізингової угоди (у разі високої вартості угоди для фінансування проекту лізингодавцем залучаються банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та ін.).

Іноді продавець та власник майна є однією особою. Суб'єктів лізингової угоди можна поділити на прямих учасників і непрямих.

До прямих учасників лізингової угоди відносять:

лізингові фірми або фінансові компанії. Останні поділяються на компанії, що спеціалізуються тільки на фінансуванні лізингової угоди (оплата майна), й універсальні компанії, що здійснюють фінансування не тільки угоди, а й пов'язаних з її з реалізацією операцій, наприклад технічне обслуговування, навчання, консультації;

виробничі, торговельні, транспортні підприємства та населення, які мають ліцензію на лізингову діяльність і достатню кількість фінансових коштів;

постачальники об'єкта угоди (виробничі та торговельні компанії).

До непрямих учасників лізингової угоди відносять установи, у статуті яких передбачена лізингова діяльність. Такими є:

комерційні банки;

інвестиційні банки;

страхові компанії;

брокерські компанії;

інші посередницькі фірми.

Строк лізингової угоди -- це період лізингу, тобто строк дії угоди.

Фактори, що впливають на визначення строку лізингової угоди:

строк служби устаткування;

період амортизації устаткування;

цикл появи дешевшого аналога об'єкта угоди;

динаміка інфляційних процесів;

кон'юнктура ринку позичкових капіталів.

Сутність лізингової операції полягає в тому, що потенційний лізингоотримувач, у якого відсутні вільні фінансові кошти, звертається до лізингової компанії з пропозицією укласти лізингову угоду. Відповідно до цієї угоди лізингоотримувач вибирає продавця, який має необхідне майно; лізингодавець придбаває його у свою власність і передає його лізингоотримувачу у тимчасове володіння і використання за обумовлену в угоді лізингову плату. По закінченні угоди залежно від його умов майно повертається лізингодавцю чи переходить у власність лізингоотримувача.

Процес організації лізингової операції складається з кількох етапів.

Перший етап: виробник обладнання і майбутній лізингодавець укладають угоду про купівлю-продаж і виступають як продавець і покупець. При цьому користувач майном юридично не бере участі в угоді купівлі-продажу, хоча є активним учасником угоди, бо вибирає обладнання і конкретного постачальника. Усі технічні питання реалізації угоди купівлі-продажу (комплектність, строки та місце постачання, гарантійні зобов'язання і т.п.) вирішуються між виробником і лізингоотримувачем, на лізингодавця покладається забезпечення фінансового боку угоди.

Другий етап: покупець майна здає його у тимчасове користування, виступає як лізингодавець. При цьому хоча продавець майна уклав угоду купівлі-продажу з лізингодавцем, він несе відповідальність за якість обладнання перед користувачем. Для реалізації угоди лізингу у лізингодавця має бути достатньо вільних фінансових коштів або він має доступ до «дешевих» коштів.

Важливим елементом лізингової операції є встановлення графіка виплат -- лізингових платежів, які включають такі елементи:

амортизація фінансованого активу;

витрати лізингодавця, а саме:

витрати, пов'язані із залученням капіталу, тобто процентні виплати за кредит;

операційні витрати лізингодавця, пов'язані з укладанням та управлінням лізинговим контрактом;

прибуток лізингодавця.

Виплати можуть здійснюватися:

за фіксованою у момент укладання контракту лізинговою ставкою, тобто протягом усього контракту лізингоотримувач здійснюватиме лізингові платежі рівними частками;

із застосуванням плаваючої чи змінної ставки, яка змінюється у часі протягом усього терміну контракту залежно від еволюції грошового чи облігаційного ринку, тобто процентної ставки-застереження (наприклад, тримісячна міжбанківська ставка ЛІБОР), і залишається фіксованою до моменту її нової зміни.

Лізинговий процент -- це плата за ресурси, лізингова маржа та ризикова премія.

У загальновизнаній практиці ознаками, за якими визначаються види лізингів:

якість учасників угоди;

тип майна;

сектор ринку;

форма лізингових платежів;

обсяг зобов'язань (обсяг обслуговування);

термін використання майна і пов'язані з ним умови амортизації.

Класифікація лізингових угод здійснюється за такими ознаками:

залежно від кількості учасників (суб'єктів) угоди:

прямий лізинг -- вид лізингу, згідно з яким власник майна сам, без посередників здає об'єкт у лізинг. Це дає змогу виробникові одержувати всі економічні переваги від лізингу своєї продукції і використовувати їх на розширення та технічну реконструкцію виробництва;

непрямий лізинг -- вид лізингу, згідно з яким передавання майна у лізинг відбувається через посередника;

зворотний лізинг («ліз-бек») полягає в тому, що лізингова фірма спочатку придбаває у власника обладнання, а потім надає це обладнання продавцеві (початковий власник) в оренду;

за типом майна:

лізинг рухомого майна поділяється на лізинг виробничого і будівельного обладнання, комп'ютерів, транспортних засобів, верстатів тощо;

лізинг нерухомого майна -- лізингодавець будує або купує нерухомість за дорученням орендаря і передає йому для користування з виробничою та комерційною метою з правом викупу або без нього, по закінченні строку договору;

лізинг майна, що вже перебував в експлуатації;

за обсягом обслуговування майна, що передається:

чистий лізинг -- угода, за якої технічне обслуговування устаткування, переданого у користування, покладається на лізингоодержувача;

лізинг з повним набором послуг -- повне обслуговування об'єкта угоди покладається на лізингодавця;

лізинг з частковим набором послуг -- лізингодавець виконує лише окремі функції обслуговування об'єкта лізингу;

за ступенем окупності:

лізинг з повною окупністю -- вид лізингу, згідно з яким термін угоди дорівнює нормативному терміну служби майна і відбувається повна виплата лізингодавцеві вартості лізингового майна;

лізинг з неповною окупністю майна, за якого термін угоди менший від нормативного терміну служби майна і тому виплачується тільки частина вартості лізингового майна;

за умовами амортизації:

лізинг з повною амортизацією майна і, відповідно, з повною виплатою лізингодавцеві вартості лізингового майна;

лізинг з неповною амортизацією майна і з неповною виплатою вартості лізингового майна;

залежно від ступеня окупності й умов амортизації лізингового майна:

фінансовий лізинг -- це договір (угода) лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін, не менший терміну, за який амортизується 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення терміну договору об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю;

оперативний лізинг -- це договір (угода) лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін, менший від терміну, за який амортизується 90 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення терміну договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві і може бути переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу. Договір укладається на строк від двох до п'яти років. Об'єктом такого лізингу виступає обладнання з високими темпами морального старіння;

з правового погляду:

дійсний лізинг -- повинен відповідати чинному законодавству й економічному змісту лізингу;

фіктивний лізинг -- має спекулятивний характер і розрахований на одержання прибутку за рахунок чинних у країні податкових та інших пільг. Ця угода здійснюється для прикриття операції купівлі-продажу в розстрочку, яку б хотіли здійснити сторони насправді;

залежно від сектору ринку, де відбуваються лізингові операції:

внутрішній лізинг -- усі учасники угоди представляють одну країну;

міжнародний (зовнішній) лізинг -- лізингодавець і лізингоодержувач перебувають у різних країнах. Продавець майна може перебувати в одній із цих країн чи взагалі в іншій державі;

залежно від форми лізингових платежів:

грошовий лізинг -- передбачає, що всі платежі здійснюються у грошовій формі;

компенсаційний лізинг -- передбачає платежі у формі поставки товарів, що виробляються на орендованому обладнанні, або у формі надання зустрічних послуг;

змішаний лізинг -- базується на поєднанні грошових та компенсаційних платежів.

Міжнародний ринок лізингових послуг почав формуватися і розвиватися після Другої світової війни під впливом таких факторів:

недостатній обсяг ліквідних коштів;

загострення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій;

зменшення прибутку підприємств, що обмежує їхні можливості виділення достатніх коштів для бажаного розширення виробництва;

сприяння розвитку лізингових операцій з боку урядових і фінансових органів в інтересах стимулювання економічного зростання, зокрема в сфері інвестицій.

Міжнародний лізинг -- це договір лізингу, що укладається суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Міжнародний лізинг буває: прямий експортний; прямий імпортний; транзитний (непрямий).

Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн. Привабливість цього виду лізингу полягає в такому:

лізингодавець має можливість одержати експортний кредит у своїй країні і тим самим розширити ринок збуту власних товарів і послуг;

орендатор забезпечує повне фінансування використання сучасних машин, устаткування і прискорене технічне переоснащення виробництва.

Експортна лізингова операція -- міжнародна операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в національної фірми і надає в найм іноземному лізингоодержувачу (рис. 9.1).



Рис. 9.1. Спрощена модель експортного лізингу

Імпортна лізингова операція -- лізингова операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми і надає його вітчизняному лізингоодержувачу (рис. 9.2).

Рис. 9.2. Спрощена модель імпортного лізингу

Транзитний (непрямий) міжнародний лізинг -- лізингова операція, в якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні і постачає його орендатору, котрий перебуває в третій країні (рис. 9.3).



Рис. 9.3. Спрощена модель транзитного міжнародного лізингу

Міжнародний лізинг має як позитивні риси, так і негативні.

До переваг міжнародного лізингу можна віднести:

для лізингодавця:

інвестування у формі обладнання порівняно з грошовим кредитом знижує ризик неповернення коштів, тому що зберігається право власності за лізингодавцем;

існування амортизаційних та податкових пільг для лізингодавця, якими він може, так би мовити, поділитися з лізингоодержувачем шляхом зменшення лізингових платежів;

для лізингоодержувача:

лізинг передбачає 100-відсоткове фінансування і не потребує негайного початку платежів, які відбуваються не одночасно, а частково;

для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного зносу і старіння обладнання, тому що майно не придбавається у власність, а береться у тимчасове користування;

лізингове майно не на балансі у лізингоодержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати податків на це майно;

лізингові платежі відносяться на витрати виробництва та обігу (собівартість) лізингоодержувача і, відповідно, знижують оподаткований прибуток;

орендна плата виплачується після того, як обладнання встановлено на підприємстві і досягло відповідної продуктивності;

лізинг дає змогу збільшити виробництво без накопичення капіталу;

обслуговування і ремонт майна здійснюється власником;

дає змогу орендатору використовувати найсучасніше обладнання;

термін лізингу може бути значно більшим за термін міжнародного кредиту;

податкові пільги;

для всіх учасників міжнародного лізингу:

лізинговий контракт може включати додаткові послуги з обслуговування обладнання;

лізингова угода є більш гнучкою порівняно з позичковою, оскільки дає змогу обом сторонам застосувати зручну схему виплат;

виробник обладнання отримує додаткові можливості для збуту своєї продукції і негайний платіж;

з погляду господарської діяльності лізинг служить засобом реалізації продукції, розвитку виробництва, упровадження науково-технічного прогресу, створення нових робочих місць. Тому держава має бути зацікавлена в поширенні і заохоченні лізингових операцій.

До недоліків міжнародного лізингу можна віднести:

На лізингодавця покладається ризик морального старіння обладнання й отримання лізингових платежів, а для лізингоодержувача вартість лізингу більша, ніж ціна купівлі чи банківського кредиту.

Лізингоотримувач не є власником своїх основних коштів і тому не може передати їх як заставу у разі необхідності банківської позики, що знижує його шанси щодо отримання такої позики на вигідних умовах.

Порівняно з продажем обладнання в кредит для лізингу характерний більший ризик, який полягає в тому, що лізингодавець зазвичай не може обмежити прийняття лізингоодержувачем додаткових боргових зобов'язань і у випадку банкрутства останнього не в змозі вимагати своє майно.

Лізинг може бути дорожчим за кредит.

Загалом вважається, що переваг лізинг має більше, ніж недоліків. Історичний досвід розвитку лізингу в багатьох країнах підтверджує його важливу роль в оновленні виробництва, розширенні збуту продукції й активізації інвестиційної діяльності. Особливо привабливим лізинг може стати у зв'язку з введенням податкових та амортизаційних пільг. Лізингові операції мають значний попит на світовому ринку, бо забезпечують переваги для учасників угоди.

Отже, значення міжнародного лізингу в кредитуванні зовнішньої торгівлі полягає в тому, що:

міжнародні лізингові платежі впливають на стан платіжного балансу країни;

орендні платежі, що виплачуються іноземними лізинговими компаніями, збільшують зовнішні витрати країни, а їх надходження позитивно впливає на платіжний баланс;

придбання майна після закінчення лізингової угоди рівнозначне імпорту, й у зв'язку з цим лізингові операції стали об'єктом державного регулювання;

хоча держави і сприяють розвитку міжнародного лізингу, але трапляються труднощі, пов'язані з гострою конкуренцією на світовому ринку, невідповідністю національних законодавств, методик розрахунків, систем оподаткувань.

Вигоди від використання лізингу очевидні, тому поширення лізингової діяльності в українській економіці є важливим і необхідним. У сучасних умовах в Україні слід створити сприятливе економічне і психологічне середовище для розвитку лізингового кредиту, сформувати стабільний ринок лізингових послуг.

Економічною передумовою широкого розвитку лізингу є запровадження таких норм амортизаційних відрахувань, які передбачають прискорену амортизацію основних фондів з метою більш швидкого оновлення їх. За таких умов значно зростає прибутковість проведення лізингових операцій закупівлі обладнання для здачі в оренду. Найпростішою формою лізингу є прокат обладнання на короткостроковий період. Значні перспективи має використання вітчизняними підприємствами лізингу в сфері міжнародної торгівлі, що дозволяє фінансувати поставки сучасного обладнання в нашу країну. За допомогою міжнародних лізингових компаній кожне підприємство дістає змогу придбати в оренду потрібне йому обладнання з-за кордону.

Лізинговий кредит вигідний для українських товаровиробників як зручне джерело фінансування, засіб економії коштів, метод зменшення ступеня інвестиційного ризику та інструмент технічного оновлення виробництва. Лізинг можна розглядати як одну із найперспективніших форм виробничого інвестування, здатну суттєво пожвавити процес технологічного оновлення виробництва в Україні.

Задачі

Задача 1

Відповідно до умов кредитної угоди використання кредиту на загальну суму 140 млн. грн. здійснюється рівними сумами по 20 млн. грн. через кожні 3 місяці, починаючи з 1 січня 2006 р. Погашення кредиту - вісьмома рівними піврічними внесками, починаючи з 1 липня 2007 р.

Визначити повний і середній строки кредиту.

Задача 2

Сума кредиту - 250 млн. грн. Використання - 31.12.2004 -

150 млн. грн., 31.12.2005 - 100 млн. грн. Погашення п'ятьма рівними річними внесками, починаючи з 31.12.2007 р.

Визначити середній строк кредиту.

Задача 3

Кредит в сумі 60 млн. грн. використовується в повному обсязі протягом 2004-2005 рр. Повернення - чотирма однаковими піврічними внесками, починаючи з 1 січня 2007 р. Відсоткова ставка - 10% річних. Визначити повний строк і ціну кредиту при нарахуванні відсотків за строком використання кредиту.

Задача 4

Відповідно до умов кредитного договору використання кредиту на суму 80 млн. грн. здійснюється 4 рівними частинами сумою в 20 тис. грн. через кожні 3 місяці, починаючи з 1 січня 2007 року. Погашення кредиту - дванадцятьма рівними піврічними внесками, починаючи з 1 липня 2007 р. Визначити повний та середній строки кредиту.

Задача 5

Якою буде вартість строкового депозиту в сумі 12 тис. через рік і 9 місяців, що розміщений в комерційному банку на умовах 17% при нарахуванні простого відсотку. Чи зміниться сума, якщо процент буде нараховуватися щоквартально ?

Задача 6

Визначити суму, яку первісно необхідно внести в банк строком на 3 роки, щоб після закінчення цього періоду отримати суму 5 тис. грн. при відсотковій ставці 16% і за нарахування складних відсотків.

Задача 7

Кредит у сумі 80 млн. грн. погашається рівномірними внесками протягом двох років піврічними внесками. Процентна ставка 7% річних. Визначити ціну кредиту. Метод нарахування відсотків - регресивний.

Задача 8

Визначити майбутню вартість 15200 грн. за таких умов : а) строк вкладу 3 роки при 18% нарахуванні складних відсотків; б) ті ж умови при нарахуванні складних відсотків кожні 6 місяців.

Задача 9

На рахунку клієнта в банку 1200 тис. грн. Депозитна ставка банку - 12,5% річних. Пропонується ввійти всім капіталом у спільне підприємство. При цьому прогнозується подвоєння капіталу через 5 років. Оцініть привабливість варіантів.

Задача 10

Визначте процент додаткових витрат та ціну кредиту, якщо відомо, що додаткові витрати здійсненні в сумі 720 дол. США, позичка підлягає поверненню через 180 днів, сума позички - 50 000 дол. США, розмір річної процентної ставки - 3%.

Задача 11

Визначити величину помісячних відсоткових ставок, суми нарахованих відсотків, середню відсоткову ставку і ціну кредиту на основі методики ЛІБОР, якщо відомо:

? сума кредиту, наданого комерційним банком - 60 000 дол. США;

? базова відсоткова ставка - 5% річних;

? величина маржі (спред) - 2%;

? процентні ставки переглядатимуться кожних 3 місяці;

? строк користування позичкою - 9 місяців.

Прогнозний центр ЛІБОР повідомив, що після закінчення кожних шести місяців базова процентна ставка в наступні місяці змінюватиметься щомісячно в сторону зростання. Індекс зростання складатиме 0,2 пункту щомісячно.

Задача 12

Відповідно до умов кредитного договору використання кредиту на суму 80 млн. грн. здійснюється 4 рівними частинами сумою в 20 тис. грн. через кожні 3 місяці, починаючи з 1 січня 2007 року. Погашення кредиту - дванадцятьма рівними піврічними внесками, починаючи з 1 липня 2007 р. Визначити повний та середній строки кредиту.

Задача 13

Відповідно до умов кредитної угоди використання кредиту на загальну суму 100 млн. грн. здійснюється рівними сумами по 25 млн. грн. через кожні 3 місяці починаючи з 1 січня 2005 р. Погашення кредиту - п'ятьма рівними піврічними внесками, починаючи з 1 липня 2006 р.

Визначити повний і середній строки кредиту.

Задача 14

Відповідно до умов кредитної угоди використання кредиту на загальну суму 160 млн. грн. здійснюється рівними сумами по 40 млн. грн. через кожні 3 місяці починаючи з 1 січня 2005 р. Погашення кредиту - чотирма рівними річними внесками, починаючи з 1 липня 2006 р.

Визначити повний і середній строки кредиту.

Задача 15

Підприємство „Б» 31.01.2003 р отримує позички за кредитною лінією МБРР і Укрексімбанку в сумі 1200 тис. дол. США протягом чотирьох років під просту відсоткову ставку 5,3% річних. Плата за управління кредитом 3,4% від суми позички. Розробити графік надання і повернення позички і визначити ціну кредиту. Як змінюється ціна кредиту в умовах нарахування складних відсотків?

Задача 16

Визначити номінальну вартість кожного векселя, загальну вартість операцій за форфейтингом, суму яку отримає форфейтер, середню вартість одного векселя, якщо відомо:

...