Роль банківської системи в економічному житті України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Роль банківської системи в економічному житті України важко переоцінити. НБУ неухильно забезпечує стабільність національної грошової одиниці відповідно до розроблених Радою НБУ основних засад грошово-кредитної політики, провадить грошово-кредитну політику що сприяє економічному й соціальному розвитку країни та забезпечує її економічну незалежність.

Запроваджувані в Україні ринкові відносини спонукають до пошуку нових і нових підходів до вдосконалення функціонування усієї банківської системи й Національного банку зокрема. Реформування банківської системи полягає в тому, щоб банківська сфера не лише повністю відповідала зростаючим економічним і соціальним запитам держави та суспільства, а йшла на крок попереду, стимулювала економіку до подальшого піднесення, нарощування темпів виробництва.

Основи діяльності будь-якої банківської установи є наявні фінансові ресурси, основними джерелами яких є власні кошти. Власний капітал банку відіграє важливу роль як від початку функціонування банківської установи, так і в процесі його подальшої діяльності. Це проявляється в його функціях: оперативні, захисні, регулюючі.

Розвиток банківської справи в Україні впливає також на фор-мування банківського законодавства держави. Швидкий розви-ток банківської системи вимагає постійного удосконалення та розширення чинного законодавства та нормативно-методологічної бази Національного банку.

Актуальність курсової роботи є дослідження стану формування та управління власними капіталом на прикладі конкретної банківської установи та розробка програми взаємопов'язаних заходів щодо удосконалення управління ними.

Мета курсової роботи - розкрити поняття , зміст, мету, завдання управління власним капіталом банку, також висвітлити шляхи покращення збільшення власного капіталу.

Основними завданнями щодо розкриття даної теми є:

визначення основних економічних категорій пов'язаних з формуванням та використанням власного капіталу банку;

дослідження порядку формування окремих складових власного капіталу банку;

дослідження методики аналізу власного капіталу;

дослідження методів та особливостей управління власним капіталом банку;

проведення структурно-динамічного аналізу зобов'язань та капіталу банку;

проведення коефіцієнтного аналізу банківського капіталу;

розробка заходів з удосконалення управління власним капіталом банку.

Суб'єктом дослідження курсової роботи є реально діючий Банк «Фінанси та кредит». Об'єктом дослідження є діяльність Банку «Фінанси та кредит», що при здійсненні банківської діяльності керується чинним законодавством України, в тому числі нормативно-правовими актами НБУ, а також внутрішніми нормативними активами: статутом банку, положенням про Правління банку, положенням про Спостережну Раду банку, іншими внутрішніми документами, що регламентують здійснення банківських операцій. Предметом дослідження є власний капітал банку.

Теоретичною основою написання курсової роботи стали праці таких авторів: Герасимович А.М., Васюренко О.В.,Кириченко О.А. та інших.

Основним інформаційним джерелом є балансовий звіт банку за три роки станом на 01.01.03 р., 01.01.010 р., 01.01.11 р., а також інша внутрішньобанківська звітність.



1. СУТНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ВЛАСНИМ КАПІТАЛОМ БАНКУ

1.1 Зміст і порядок формування власного капіталу банку

капітал управління банк

Комерційні банки є насамперед підприємствами, що спеціалізуються на посередницькій діяльності, яка пов'язана, з одного боку, з купівлею вільних грошових коштів на ринку ресурсів, а з другого - їх продажем підприємствам, організаціям та населенню. За таких умов для банків є однаково важливими як операції із залучення коштів, так і з їх розміщення. Від операцій із залучення коштів залежить розмір банківських ресурсів і, отже, масштаби діяльності комерційних банків. В свою чергу, вигідне розміщення ресурсів сприяє підвищенню дохідності та ліквідності комерційних банків, забезпечує їх економічну самостійність та стабільність.

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Банківські ресурси з точки зору джерел утворення поділяються на власні і залучені. До власних коштів банку належать статутний капітал, резервний та інші фонди, резерви на покриття різноманітних ризиків і нерозподілений прибуток. До залучених коштів відносяться кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків, і кошти, отримані від інших кредиторів.

Головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає 80% від загальної величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал.

Структура ресурсів окремих комерційних банків є індивідуальною і залежить від ступеня їх спеціалізації, особливостей їх діяльності, стану ринку кредитних ресурсів та інших факторів. Так, універсальні комерційні банки, які здійснюють переважно операції з короткострокового кредитування, як основний вид залучених ресурсів використовують короткотермінові депозити, а іпотечні банки, які займаються довгостроковим кредитуванням під заклад нерухомості, мобілізують кошти шляхом випуску та реалізації довгострокових зобов'язань (іпотечних облігацій).

На рис. 1 подано класифікацію ресурсів комерційного банку залежно від джерел їх утворення.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Класифікація ресурсів комерційного банку.

Власний капітал банку відіграє визначальну роль у процесі створення та функціонування комерційного банку, хоча за величиною становить незначну частину сукупних ресурсів банку. Частка власного капіталу у ресурсах банку має бути не нижчою за 8 %, тоді як для промислових підприємств це співвідношення, як правило, становить 50 % і вище.

Формування власної капітальної бази є необхідною умовою майбутньої діяльності банку. Тому одна з найсерйозніших проблем, що постають перед менеджментом банку, полягає у залученні та підтримці достатнього обсягу власного капіталу.

Власний капітал банку виконує такі функції (рис. 1.2):

1) захисну;

2) оперативну;

3) регулюючу.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.2. Функції власного капіталу банку.

Суть захисної функції полягає в тому, що капітал служить для захисту коштів вкладників і кредиторів, оскільки збитки від кредитних, інвестиційних, валютних операцій банку, зловживань, помилок списуються за рахунок резервів, які входять до складу капіталу. Тобто капітал банку відіграє роль своєрідного буфера, який поглинає втрати від реалізації різноманітних банківських ризиків.

Ця функція включає гарантування вкладів, захищаючи інтереси вкладників у разі ліквідації чи банкрутства банку, а також забезпечує функціонування банку у разі виникнення збитків від поточної діяльності, що покриваються, як правило, за рахунок поточних прибутків. Захисна функція капіталу є головною протягом всього періоду функціонування банку.

Функція забезпечення оперативної діяльності має важливе значення під час створення та на початкових етапах функціонування банку. В такі періоди за рахунок власного капіталу банку фінансується придбання чи оренда основних фондів, комп'ютерної та оргтехніки, організаційні заходи щодо створення систем безпеки в банку, запровадження банківських технологій та систем зв'язку. В подальшій діяльності банку функція забезпечення оперативної діяльності стає другорядною на відміну від підприємств сфери матеріального виробництва, де вона залишається головною протягом всього періоду діяльності.

Зміст регулюючої функції капіталу полягає в тому, що через фіксацію величини власного капіталу або його окремих складових наглядові органи впливають на банківську діяльність та обмежують рівень банківських ризиків. Величина капіталу банку суттєво впливає на обсяги та напрями проведення банківських операцій. Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом. Джерелами формування капіталу банку можуть бути:

Статутний капітал банку, який, у свою чергу, формується з акціонерного або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій.

Резервний фонд комерційного банку - це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку.

Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та інші), які призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку.

Нерозподілений прибуток - джерело внутрішнього походження. За своїм змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію. Краще зрозуміти сутність власного капіталу банку дає змогу його класифікація за різними ознаками (рис. 1.3). Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його ВК поділяється на акціонерний та пайовий. Акціонерний ВК формується початково від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною вищою, ніж номінальна вартість, засновники отримують емісійний дохід, який є складовою ВК.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.3. Класифікація видів власного капіталу банку.



Пайовий власний капітал початково формується за рахунок внесків коштів та майна у статутний капітал банку.

За формою інвестування виокремлюють формування ВК в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. Грошова форма найбільш поширена, універсальна і ліквідна. Власний капітал у матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо. Власний капітал у формі фінансових активів складається з акцій, облігацій тощо.

Залежно від форми власності розрізняють такі види ВК: приватний, заснований на власності фізичної особи; колективний - заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств та підприємств; державний, який на правах власності належить державі.

За ознакою резидентності розрізняють власний капітал національний, що сформований та належить за правом власності юридичним та фізичним особам-резидентам України, та іноземний, який сформований та належить на правах власності юридичним та фізичним особам-нерезидентам.

За характером використання розрізняють власний капітал, що нагромаджується та , що споживається. Перший використовується для виробничих потре, а другий - споживається, тобто використовується.

Залежно від характеру використання ВК банку поділяється на робочий та неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові дохід, а неробочий - вкладений в активи.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий та регулятивний власний капітал.

Власний капітал включає основний капітал та додатковий капітал.

Основний капітал (капітал першого рівня) є найстабільнішою частиною власного капіталу банку і відповідно до чинних в Україні нормативних актів включає такі складові:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

б) розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку банку (резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності), зокрема:

дивіденди, направлені на збільшення статутного капіталу;

емісійні різниці -- сума перевищення доходів, отриманих від первинної емісії власних акцій та інших корпоративних прав, над їх номіналом;

резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

загальні резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;

прибуток минулих років;

прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися тільки у формі грошових внесків (резидентами України -- у гривнях, нерезидентами -- у вільноконвертованій іноземній валюті або у гривнях).

Ці складові включаються до основного капіталу лише за умови, що вони відповідають таким критеріям: відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання; призначення резервів і фондів та рух коштів по них окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди знаходяться в розпорядженні банку для необмеженого і негайного їх використання на покриття збитків; будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через бухгалтерські рахунки прибутків та збитків;

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням величини можливих збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів і зменшується на суму недосформованих резервів під можливі збитки за:

кредитними операціями;

операціями з цінними паперами;

дебіторською заборгованістю;

простроченими (понад 30 днів) та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями банку;

коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках, визнаних банкрутами, або які перебувають у процесі ліквідації за рішенням уповноважених органів, або зареєстровані в офшорних зонах;

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років та поточного року.

Додатковий капітал (капітал другого рівня) є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. В Україні склад додаткового капіталу регулюється Національним банком України, який має право визначати та затверджувати перелік складових додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. За умови затвердження НБУ додатковий капітал банку може включати:

резерви під стандартну заборгованість інших банків;

резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

результат переоцінки основних засобів;

прибуток поточного року.

Порядок формування статутного капіталу банку такий:

Статутний капітал банку формується відповідно до вимог законодавства України та установчих документів банку.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти -- в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.

Статутний капітал не повинен формуватися з непідтверджених джерел.

Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо сплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено.

Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня.

Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день укладення установчого договору.

Банкам забороняється використовувати для формування капіталу бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення. [1]

Порядок формування статутного фонду також залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється як акціонерне товариство відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі AT закритого типу -- через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.

При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки.

Така складова основного капіталу, як резервний фонд на покриття непередбачених збитків (загальний фонд на покриття невизначених ризиків під час проведення банківських операцій), формується у розмірі, не меншому за 5 % від прибутку банку до досягнення 25 %-ї величини регулятивного капіталу. НБУ має право вимагати від банку збільшення розміру щорічних відрахувань до резервного фонду, якщо діяльність банківської установи створює загрозу інтересам його вкладників та кредиторів. Коли резервний фонд досяг установлених законодавством розмірів, то відрахування до нього можна припинити. У разі повного або часткового використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку до нього поновлюються.

За рахунок прибутку комерційні банки створюють також спеціальні фонди, що включаються до складу капіталу і призначені для виробничого та соціального розвитку банківської установи.

Оскільки власний капітал є основою діяльності банку, то до нього ставляться спеціальні вимоги у формі обов'язкових нормативів. Для цього у банківську практику введено поняття регулятивного капіталу банку, який використовується Національним банком України для регулювання діяльності комерційних банків, а також використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів та інших потреб.

Регулятивний капітал розраховується як сума основного та додаткового капіталу за мінусом балансової вартості таких активів:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж і на інвестиції, випущені банками;

інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших установ у розмірі 10 % і більше їх статутного капіталу в дочірні установи;

кошти, вкладені і інші банки на умовах субординованого боргу.

Більшість банків в Україні -- це відкриті акціонерні товариства. Основні переваги відкритого акціонерного товариства такі:

Досить гнучка процедура збільшення, у разі потреби, статутного фонду.

Можливість одержання банком або акціонерами додаткового емісійного доходу у випадку зростання курсової ціни акцій.

Можливість використання акціонерами акцій як інструмента застави для мобілізації додаткових обігових коштів.

Можливість вільної купівлі-продажу акцій на вторинному ринку без необхідності перереєстрації товариства.

Котирування акцій на біржовому та позабіржовому ринку, у тому числі й міжнародному, сприяє підвищенню іміджу банка і є додатковою рекламою, яка допомагає розширювати клієнтську базу і, відповідно, підвищувати потужності банку.

Водночас при збільшенні статутного фонду банку шляхом нового випуску акцій для старих акціонерів можуть виникнути й негативні моменти:

зменшення своєї частки в статутному фонді банку і, відповідно, ступеня контролю над акціонерним товариством;

перерозподіл акцій на користь нових акціонерів і втрата старими акціонерами контрольного пакета акцій.

Отже, власний капітал банку являє собою грошові кошти та виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, використовується для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. Для того, щоб ширше розкрити і зрозуміти це поняття розглянемо загальну методику оцінки власного капіталу банку, яка наведена в наступному підрозділі.

1.2 Загальна методика оцінки власного капіталу комерційного банку

Аналіз власного капіталу банку являє собою складне, комплексне завдання, під час розв'язання якого слід враховувати не лише загальний фінансовий стан банку та його діяльність, а й проаналізувати кон'юнктуру ринку банківських послуг, економічний стан учасників банку та його клієнтів. Тому, щоб дати більш-менш реалістичну оцінку стану власного капіталу, у процесі його аналізу слід дотримуватись, зокрема, таких основних положень.

На стан та перспективи формування ВК банку суттєво впливає зовнішнє середовище, в якому він функціонує, зокрема стан, в якому перебуває економіка країни.

Доцільно враховувати стратегію і тактику конкретного банку, яких він дотримується, здійснюючи банківські операції і надаючи послуги.

Необхідно враховувати вид банку, класифікованого, зокрема за такими ознаками: форма власності, коло виконуваних операцій, організаційно-правова форма діяльності.

Необхідно використовувати економічні нормативи, які застосовують при регулюванні діяльності банків органи банківського регулювання та нагляду.

Здійснюючи аналіз ВК банку, потрібно чітко розуміти його суть, а також враховувати класифікацію власного капіталу за різними ознаками.

У процесі аналізу власного капіталу банку велике значення має питання оцінки його вартості. Оцінка вартості власного капіталу дає змогу одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень поточного і перспективного плану, визначити ефективність діяльності банку.

Перший спосіб -- це визначення бухгалтерської (балансової) вартості власного капіталу банку. Згідно з цим способом усі активи та зобов'язання банку обліковуються на його балансі за вартістю їх придбання чи виникнення. Власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язань. Такий спосіб оцінювання прийнятний лише тоді, коли балансова та ринкова вартість активів і зобов'язань не дуже різняться між собою. Якщо ринкова вартість з тих чи інших причин значно відхиляється від первісної балансової вартості, то зазначений спосіб призводить до спотворення результатів, неадекватності оцінки власного капіталу банку. Цей спосіб простий, не потребує наявності спеціальної кваліфікації у працівників банку та значних витрат на здійснення оцінки.

Другий спосіб -- спосіб ринкової вартості -- полягає в тому, що активи та зобов'язання банку оцінюються за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховується власний капітал банку. Цей спосіб точніше відбиває реальний рівень захищеності банку, дає змогу більш динамічно та реалістично оцінювати вартість власного капіталу, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань постійно змінюється. Однак банки здебільшого не зацікавлені в такому способі визначення вартості власного капіталу, особливо коли він не сприяє зміцненню позицій банку на ринку. Цей спосіб здебільшого використовується менеджментом банку для внутрішніх потреб, хоча він корисний і для зовнішніх користувачів -- вкладників та кредиторів банку.

Зауважимо, що способу ринкової вартості властиві окремі недоліки. По-перше, не завжди доцільно та правильно можна оцінити активи та зобов'язання за ринковою вартістю. По-друге, зазначений спосіб трудомісткий, вимагає наявності висококваліфікованих фахівців, а також значних грошових витрат.

Сутність третього способу -- способу регулювальних бухгалтерських процедур -- полягає в обчисленні розміру власного ка капіталу за правилами та вимогами, встановленими органами, що здійснюють нагляд і контроль за банківською діяльністю. За цим способом власний капітал банку розраховується як сума низки його складових елементів.

Власний капітал банку -- це величина, яка визначається шляхом розрахунку. Вона містить ті статті власних коштів (і навіть залучених), які за економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. Основні елементи власних коштів, тобто основні фонди, створені згідно із законодавством, і резерви, утворені за рахунок внутрішніх джерел з метою підтримання діяльності банку, входять і в капітал банку, якщо вони в доповідають таким принципам:

стабільність;

субординація стосовно прав кредиторів;

відсутність фіксованих нарахувань доходів.

Під власним капіталом банку слід розуміти спеціально створювані фонди і резерви, призначені для забезпечення його економічної стабільності та погашення можливих, збитків, які перебувають у користуванні банку впродовж усього періоду його функціонування. Капітал банку містить: статутний капітал, резервний капітал, засновницький прибуток, нерозподілений прибуток поточного і минулого років, залишений у розпорядженні банку, резерви на покриття різноманітних ризиків і виконує ряд найважливіших функцій у діяльності банку.

Власний капітал банку складається із статутного фонду, спеціальних фондів банку, загальних резервів, нерозподіленого фінансового результату минулих років, фінансового результату поточного року і фонду переоцінки основних засобів. Статутний фонд є основним компонентом власного капіталу банку, а інші елементи в сукупності -- додатковими компонентами. При цьому додатковий капітал, за міжнародними стандартами, не може перевищувати основний капітал.

Формула визначення власного капіталу банку така:

К = ОК+ДК (1.1)

де К-- власний капітал банку;

ОК-- основний капітал банку;

ДК--додатковий капітал банку.

У фінансовій звітності власний капітал банку являє собою нефіксовану, неконтрактну частину вимог до активів банку. Такі вимоги виникають на момент внесення власниками коштів у статутний фонд банку. Тому власний капітал банку можна також обчислювати за формулою:

К = А - З (1.2)

де К-- власний капітал банку;

А -- активи банку;

3 -- зобов'язання банку.

Власний капітал банку є тим фундаментом, на якому будується вся споруда банківських операцій. Чим міцніший фундамент, тим міцніший банк.

В підсумку можна сказати, що аналізуючи стан власного капіталу банків,використовують різні види та методи аналізу. Серед них важливе місце посідає метод коефіцієнтів, який розкрито у третьому підрозділі.

1.3 Методи оцінювання достатності власного капіталу

Величина вланого капіталу істотно впливає на рівень надійності та довіри до банку з боку суспільства. Саме тому проблеми об'єктивного оцінювання величини банківського капіталу та методи визначення його достатності залишаються актуальними у банківській практиці.

Достатність капіталу - здатність банку захистити інтереси своїх кредиторів та власників від незапланованих збитків, розмір яких залежить від обсягу ризиків, що виникають в результаті проведення активних операцій.

Спочатку для оцінювання достатності власного капіталу банку використовувався коефіцієнт співвідношення власного капіталу та залучених коштів:

% (1.3)

де ВК - власний капітал,

ЗК - залучений капітал.

Порядок розрахунку коефіцієнта К1 має суттєві недоліки, які знижують його привабливість при проведенні аналізу. До них, зокрема, відносять такі: не враховується рівень ризикованості активів, у які вкладаються банківські ресурси; не беруться до уваги позабалансові зобов'язання банку та пов'язані з ними ризики; не враховується специфіка та призначення складових елементів власного капіталу, а також залучених коштів. Разом з тим цей коефіцієнт показує, скільки власних коштів вистачить для забезпечення надійного зберігання коштів вкладників та кредиторів.

Для оцінювання власного капіталу банку можуть використовуватися і такі коефіцієнти:

(1.4)

(1.5)

(1.6)

(1.7)

Зазначені вище коефіцієнти характеризують з того чи іншого боку функціональне призначення власного капіталу банку, однак їм властиві недоліки. По-перше, не враховується призначення окремих складових власного капіталу. По-друге, суб'єктивний характер оцінок та висновків, відсутність обґрунтованих та загальновизнаних значень перелічених вище коефіцієнтів. По-третє, велика трудомісткість визначення цих коефіцієнтів.

Іншим коефіцієнтом, який слід використовувати при аналізі власного капіталу, є відношення власного регулятивного капіталу до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви:

% (1.8)

Де РВК - власний регулятивний капітал,

Ар - загальні активи банку, зменшені на відповідні резерви.

Коефіцієнт К6 визначає достатність власного регулятивного капіталу, зважаючи при цьому на загальний обсяг банківської діяльності, незалежно від розміру різних видів ризиків. Нормативне значення К6 повинно було бути не менше 4.

Залежність банку від його засновників (акціонерів, учасників) характеризує наступний коефіцієнт:

(1.9)

де СК -- сплачений статутний капітал банку,

БВК -- балансовий власний капітал банку.

Якісну оцінку власного капіталу банку дає співвідношення:

(1.10)

де БВК -- балансовий власний капітал, або як іноді його називають брутто-капітал, який містить як відвернений (іммобілізований) власний капітал, так і фактичні залишки власного регулятивного капіталу (РВК), які можна використати для здійснення активних операцій. Від'ємне значення РВК свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких приносить дохід, а й про використання залучених та позичкових коштів не за цільовим призначенням.

Коефіцієнт захищеності власного капіталу розраховується за формулою:

(1.11)

де ОЗ -- основні засоби,

ВК -- власний капітал банку.

Коефіцієнт К9 характеризує захищеність власного капіталу від інфляції через вкладення коштів у нерухомість, обладнання та інші матеріальні активи. Однак таке одностороннє використання капітальних ресурсів може призвести до погіршення ліквідності та платоспроможності банку. Слід враховувати існуючі законодавчі обмеження. Зокрема, банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 % капіталу банку (це обмеження не поширюється: на приміщення, в яких розміщуються підрозділи банку, що виконують банківські операції; майно, яке перейшло до банків у власність на підставі реалізації прав заставодержателя; майно набуте банком з метою запобігання збиткам за умови відчуження його банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього).

Ефективність використання власного капіталу характеризує коефіцієнт його рентабельності:

%, (1.12)

де ЧП -- чистий прибуток банку;

ВК -- власний капітал банку.

Визначити ефективність використання коштів власників та доцільність їх вкладання до банку можна за допомогою коефіцієнта рентабельності статутного капіталу:

%, (1.13)

де ЧП -- чистий прибуток банку;

СК -- сплачений статутний капітал банку.

Важливим показником, який характеризує власний капітал банку є мультиплікатор капіталу.

Він відображає фінансовий важіль або політику в галузі фінансування: вибір джерел формування банківських ресурсів (боргові зобов'язання чи акціонерний капітал).

Мультиплікатор (М) капіталу обчислюється як відношення суми загальних активів (А) до власного капіталу банку (ВКБ):

(1.14)

Отже, мультиплікатор капіталу є прямим показником фінансового важеля банку. Він показує, яку кількість гривні активів повинна забезпечувати кожна гривня власного капіталу (тобто коштів власників банку) і відповідно яка частка банківських ресурсів може бути сформована у формі боргових зобов'язань. Оскільки власний капітал повинен покривати збитки за активами банку, то чим вищий рівень мультиплікатора, тим вищий ступінь ризику банкрутства банку. Водночас чим вищий мультиплікатор, тим вищий потенціал банку для більш високих виплат своїм власникам (акціонерам).

У процесі аналізу власного капіталу доцільно також використовувати коефіцієнти, що визначають співвідношення регулятивного власного капіталу з різними категоріями банківських операцій і послуг з метою зниження різних видів ризиків. Ці коефіцієнти використовують органи банківського нагляду. До них належать, зокрема, коефіцієнти, подані у табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Коефіцієнти, що використовуються для аналізу власного капіталу банку

Назва коефіцієнта	Алгоритм розрахунку
Максимальний кредитний ризик на одного контрагента	Співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контр-агента, до РВК
«Великі» кредитні ризики	Співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до РВК
Максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру	Співвідношення суми всіх зобов'язань певного інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та РВК
Максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам	Співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та РВК
Інвестування в цінні папери окремо за кожною установою	Співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (часток, паїв) окремо за кожною установою, до РВК (до РВК додається сума вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ)
Загальної суми інвестування	Співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (часток, паїв) будь-якої юридичної особи, до РВК (до РВК додається сума вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ)
Загальної відкритої (довгої/ короткої) валютної позиції	Співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до РВК

Для оцінки достатності капіталу НБУ затверджені відповідні нормативи капіталу комерційного банку:

Н1 - норматив мінімального розміру регулятивного капіталу визначений для всіх банків - має становити не менш ніж 120 млн грн.;

Н2 - норматив платоспроможності - відображає здатність банку своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, які виникають із кредитних, торговельних та ін. операцій. Чим вище значення показника тим більшу частку ризику приймають на себе власники банку, чим нижче значення показника - тим більшу частку ризику приймають на себе вкладники або кредитори банку.

Цей показник визначається з метою запобігання надмірного перекладання кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів банком на кредиторів та вкладників. Визначається як співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів та певних позабалансових інструментів зменшених на суму створених резервів за активними операціями і зважених за ступенем кредитного ризику:

Н2 = (1.15)

де РК - регулятивний капітал

АР - активи зважені за ступенем ризику.

Нормативне значення нормативу Н2 не менше 10%.

Н3 - норматив співвідношення РК до сукупних активів - відображає розмір РК необхідний для здійснення банком активних операцій. Н3 встановлює мінімальний коефіцієнт співвідношення РК до сукупних активів (готівкові кошти, банківські метали, кошти в НБУ та ін..):

Н3 = (1.16)

де СА - сукупні активи.

У процесі управління капіталом банку важливе значення має метод оцінювання його вартості. У банківській практиці існує кілька методів обчислення вартості власного капіталу банку:

метод балансової вартості;

метод ринкової вартості;

метод «регулюючих бухгалтерських процедур».

Метод балансової вартості. Згідно із цим методом усі активи та зобов'язання банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали на момент придбання або випуску. За основу прийнято бухгалтерську модель, де величина власного капіталу банку визначається із базового балансового співвідношення:



A=L+K (1.17)

де А -- активи;

L -- зобов'язання;

К -- капітал банку

звідки:

K=A-L (1.18)

Отже, капітал банку розраховують, виходячи з балансової вартості активів та зобов'язань. Такий метод оцінювання капіталу прийнятний у тому разі, коли балансова та ринкова вартість активів і зобов'язань банку не дуже різняться між собою. Але з часом дійсна вартість може значно відхилятися від первісної балансової вартості, що призводить до неадекватної оцінки банківського капіталу. У періоди, коли кредити та цінні папери знецінюються, метод оцінювання капіталу за балансовою вартістю не дає надійних результатів для визначення ступеня захисту вкладників від ризику.

Метод ринкової вартості. Цей метод полягає в тому, що активи та зобов'язання банку оцінюють за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховують і капітал банку. Такий метод оцінювання банківського капіталу найкорисніший як для інвесторів та вкладників, так і для менеджерів банку. Ринкова вартість капіталу достатньо точно відбиває реальний рівень захищеності банку від ризику банкрутства. Крім того, розглядуваний метод оцінювання є найдинамічнішим, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань, а отже і капіталу, може змінюватися щодня. Менеджмент банку має змогу приблизно оцінити зміну ринкової вартості капіталу, виходячи з поточної курсової вартості акцій банку та їх кількості на ринку.

Метод «регулюючих бухгалтерських процедур». Сутність методу полягає в обчисленні розміру капіталу за правилами, які встановлено регулюючими інстанціями. Правила в різних країнах неоднакові, але часто такий підхід є спробою зробити банки надійнішими для сторонніх спостерігачів. За методом «регулюючих бухгалтерських процедур» капітал банку розраховується як сума низки складових: акціонерного капіталу, нерозподіленого прибутку, резервних фондів, зокрема на покриття кредитних і валютних ризиків, субординованих зобов'язань і т. ін. Такий підхід має істотні недоліки, котрі полягають у розгляді боргових зобов'язань та резервів на покриття збитків як капіталу банку. Саме з цієї причини метод «регулюючих бухгалтерських процедур» критикують зарубіжні економісти.

Питання про рівень достатності капіталу, який забезпечив би довіру до банку з боку вкладників, інвесторів, кредиторів та органів нагляду, є найсуперечливішим у теорії банківської справи. В економічній літературі це питання називають проблемою адекватності капіталу. Термін «адекватність капіталу» містить уявлення про банківський капітал як джерело покриття збитків і відображає рівень надійності та ризикованості банку.

Для реєстрації банку необхідно забезпечити мінімальний обов'язковий розмір статутного капіталу і підтримувати встановлені нормативи достатності капіталу впродовж усього періоду діяльності.

Отже, банківський капітал - це грошові кошти та виражена у грошовій формі частка матеріальних, нематеріальних і фінансових активів, що перебувають у розпоряджені банків і використовуються ними для здійснення операцій з розміщення коштів та надання послуг з метою одержання прибутку. Вивчивши зміст і порядок формування власного капіталу, визначивши методику оцінки ВК банку та методи оцінювання його достатності, можна перейти безпосередньо до аналізу власного капіталу КБ «Фінанси та кредит».



2. АНАЛІЗ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ БАНКУ «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ»

2.1 Загальна характеристика діяльності банку «Фінанси та кредит»

Банк зареєстрований Національним банком України у червні 1990 року під назвою «Комерційний банк ділового співробітництва», у 1995 р. рішенням учасників був перейменований на Комерційний банк «Фінанси та Кредит», у 2002 р. назву було змінено на Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ. У 2007 р. Банк змінив форму власності з товариства з обмеженою відповідальністю на відкрите акціонерне товариство. Перетворення було здійснено шляхом обміну часток учасників у статутному капіталі Банку „Фінанси та кредит”, ТОВ на акції Банку, які випущені у бездокументарній формі. У 2009 року була проведена державна реєстрація змін найменування Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит».

Банк в межах наданих НБУ ліцензій та дозволів надає великий спектр банківських послуг клієнтам - суб'єктам усіх форм господарювання: фінансовим банківським та небанківським установам, державним та приватним підприємствам, суб'єктам підприємництва, фізичним особам, резидентам, нерезидентам, на внутрішньому та зовнішніх ринках, бере участь у державних та міжнародних програмах фінансування.

Банк є міжрегіональним банком та станом на звітну дату представлений на всій території України. З метою оптимізації регіональної мережі протягом 2010 року було закрито 3 відділення. Станом на 01 січня 2011р. до мережі Банку входить Головний банк, 16 філій та 311 відділень, кількість працівників становить близько 5 тисяч.

У жодному із проаналізованих років Банк не проводив злиття, приєднання, поділ, виділення, а також не припиняв жодних видів діяльності, дозволених банківською ліцензією. Банк не має інвестицій в асоційовані та дочірні установи компанії станом на 01.01.2011р.

Банк має обмеження на володіння активами, переданими у заставу за отриманими від НБУ кредитами рефінансування. До цих активів відносяться акції власної емісії, цінні папери у торговому портфелі банку та основні засобів у вигляді нерухомого майна.

Органами управління Банку є Загальні збори акціонерів, Спостережна рада та Правління Банку.

Загальні збори акціонерів є вищим органом управління Банку. До їх компетенції належить визначення основних напрямків діяльності банку, зміни розміру статутного капіталу Банку, призначення та звільнення голів та членів Спостережної ради Банку, Ревізійної комісії, затвердження річного звіту Банку, розподіл прибутку та збитку Банку, строку, порядку та розміру виплати дивідендів акціонерам, випуску акцій Банку.

Загальні збори акціонерів вважаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що володіють у сукупності більш ніж 60 відсотків голосів. Голосування на Загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція - один голос. Право участі у зборах мають особи, які є власниками акцій на день проведення зборів. Загальні збори акціонерів скликаються Правлінням Банку не рідше одного разу на рік. Позачергові Загальні збори акціонерів скликаються у випадку, якщо цього вимагають інтереси Банку в цілому.

Спостережна рада Банку є органом, що здійснює захист прав акціонерів Банку, і в межах компетенції, визначеної Статутом та законом, контролює та регулює діяльність Правління Банку.

Спостережна рада Банку обирається у складі не менше 3 осіб Загальними зборами акціонерів Банку або їх представниками. Члени Спостережної ради Банку не можуть входити до складу Правління та Ревізійної комісії Банку. Голова Спостережної ради обирається Загальними зборами акціонерів. Спостережна рада правомочна приймати рішення, якщо на її засіданні присутні більше половини членів Спостережної ради.

Спостережна рада Банку призначає та звільняє голову та членів Правління банку, визначає зовнішнього аудитора, контролює діяльність Правління Банку, встановлює порядок проведення ревізій та контролю фінансово-господарської діяльності Банку, приймає рішення щодо покриття збитків, проведення чергових та позачергових Загальних зборів акціонерів, тощо відповідно до Статуту Банку.

Правління Банку є виконавчим органом Банку, здійснює управління поточною діяльністю Банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності Банку, несе відповідальність за ефективність роботи Банку згідно з принципами та порядком, встановленим Статутом Банку, рішеннями Загальних зборів акціонерів та Спостережної ради Банку. У межах своєї компетенції Правління діє від імені Банку та є підзвітним Загальним зборам акціонерів та Спостережній раді Банку. Роботою Правління керує Голова Правління, який видає обов'язкові для виконання всіма працівниками Банку накази та розпорядження щодо діяльності Банку, призначає та звільняє працівників Банку, затверджує штатний розклад, видає довіреності на право представництва інтересів Банку, укладання договорів, вчинення інших дій, пов'язаних з набуттям Банком прав та обов'язків.

З метою ефективного моніторингу діяльності Банку Спостережна рада створила наступні комітети:

Комітет з питань призначення відповідає за: пошук кандидатів до вищого менеджменту Банку та перегляд членства у Правлінні; призначення та звільнення Голови та членів Правління; затвердження положень про Правління Банку; призначення та звільнення керівника служби внутрішнього аудиту Банку.

Компенсаційний комітет визначає винагороди для вищого менеджменту та прагне встановити його у відповідності до інтересів акціонерів.

Комітет з управління ризиками відповідає за: вдосконалення процесу управління ризиками, контроль підготовки внутрішньої нормативної бази, що стосується ризик - менеджменту; контроль конфлікту інтересів у Банку; впровадження заходів по реалізації отриманих рекомендацій відносно покращення ризик - менеджменту та систем внутрішнього контролю.

Для забезпечення ефективної роботи у Банку створено чотири постійно діючих комітети: Кредитний комітет, Комітет по управлінню активами та пасивами (далі - КУАП), Бюджетний комітет, Тендерний комітет.

Основні функції Кредитного Комітету: визначення стратегії кредитної політики Банку, затвердження основних напрямків та принципів кредитної та інвестиційної політики, прийняття рішення щодо впровадження та розробки окремих видів та форм кредитних продуктів; затвердження політики, процедури, методики, стандартів та інструкцій відносно управління кредитними ризиками Банку, що визначають співвідношення ризику та доходності в процесі кредитно - інвестиційної діяльності Банку; затвердження процедур, пов'язаних з виявленням, оцінкою, моніторингом та контролем кредитних ризиків; встановлення лімітів відносно кредитних продуктів, розмірів та видів забезпечення; координація кредитно - інвестиційної діяльності структурних підрозділів Банку; моніторинг кредитно - інвестиційної діяльності Банку в цілому та застосування управлінських заходів, спрямованих на приведення її у відповідність зі стратегічними цілями та пріоритетами довгострокової політики банку; оцінка якості активів та затвердження пропозицій відносно формування резервів на покриття можливих втрат по операціях кредитно - інвестиційної діяльності; за коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках в інших банках, а також по інших активних операціях Банку.

Функції КУАП: відповідальність за управління активами та пасивами Банку, а також ризиком ліквідності та ринковими ризиками, за визначення, моніторинг та впровадження наступних політик та задач по управлінню активами та пасивами Банку; розподіл капіталу Банку та підтримка адекватної платоспроможності з урахуванням ринкових та інших ризиків; моніторинг та управління активами та пасивами Банку у відповідності з бізнес - планами Банку; визначення політики та інструкцій по управлінню ризиком ліквідності та фондами Банку; визначення процедури антикризового управління у випадку виникнення кризи ліквідності (системної кризи або близької до системної); управління ринковими ризиками Банку, а саме ризиком процентної ставки, валютним та ціновим ризиками.

Основні задачі та функції Бюджетного комітету: розробка та затвердження методик, принципів тактичного планування Банку; планування основних фінансових потоків, моделювання балансу підрозділів Банку для отримання максимальної процентної маржі; планування основних банківських продуктів для отримання максимальних комісійних доходів; планування та мінімізація кошторисів адміністративно - господарських витрат на придбання основних засобів; встановлення та затвердження рівня прибутку підрозділів та Банку в цілому.

Стратегічна мета Банку:

підвищення ефективності діяльності Банку за рахунок впровадження клієнто-орієнтованного підходу ведення бізнесу шляхом визначення клієнтських сегментів, впровадження нових IT-технологій та нових технологій продажу;

підтримка ліквідності та збереження існуючої позиції на банківському ринку;

збільшення об'єму та якості комісійних послуг;

підвищення ефективності управління витратами та проблемними активами.

Банк здійснює свою діяльність згідно з чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про банки і банківську діяльність», нормативно - законодавчими актами України. Види діяльності та операції, які має право здійснювати Банк:

1. Операції з валютними цінностями:

ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті та у грошовій одиниці України;

відкриття в інших банках кореспондентських рахунків в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

ведення кореспондентських рахунків банків в іноземній валюті та у грошовій одиниці України;

неторговельні операції з валютними цінностями;

перевезення валютних цінностей та інкасація коштів;

залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

операції з банківськими металами на валютному ринку України;

операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках.

2. Операції з цінними паперами та інвестиції:

емісія власних цінних паперів;

купівля та продаж цінних паперів за дорученням клієнтів;

операції на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

інвестиції у статутні фонди та акції інших юридичних осіб.

3. Операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

з фінансовими інструментами.

4. Довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.

5. Депозитарна діяльність зберігача цінних паперів.

Банк є принциповим членом міжнародних платіжних систем MasterCard International та Visa International і пропонує своїм клієнтам повний комплекс послуг з обслуговування карток. Банк проводить емісію карток MasterCard та Visa, обслуговує приватних осіб, корпоративні картрахунки підприємств, зарплатні проекти. Емітовано 552 тис. платіжних карток MasterCard. та Visa. Привабливістю для клієнтів у співпраці з Банком є розвинута мережа відділень, значна кількість банкоматів, зручні та сучасні умови використання карткових продуктів, програми лояльності до клієнтів. Інфраструктура карткового бізнесу включає 4 994 торгово-сервісних точки, 449 власних банкоматів та 546 пунктів видачі готівки та є членом об'єднаної мережі банкоматів з АКБ Укрсоцбанком, Укрсиббанком, АКБ Правекс Банком, ВАТ «Родовід» та ПАТ «ВТБ Банк», АТ «Златобанк», АТ «Терра Банк», яка нараховує понад 4000 банкоматів. Банком реалізовано 5 250 зарплатних проектів.

Карткові технології надають можливість відкривати мультивалютні кредитні лінії, отримувати готівку, здійснювати солідні покупки за безготівкові кошти, що робить їх значно безпечнішими та зручнішими, а також подорожувати по всьому світу без жодних обмежень. Банк «Фінанси та Кредит» спільно з MasterCard створив унікальну платіжну картку MasterCard Gold SELECTIVE та ексклюзивну колекцію привілеїв до неї, мета якої - задоволення потреб українських власників преміальних карток MasterCard.

Для посилення боротьби з шахрайством Банк іде шляхом оптимізації параметрів та критеріїв моніторингу програмного комплексу для відстеження трансакцій з використанням платіжних карток/еквайрингового обладнання Банку, у тому числі операцій, які проводяться в системі Інтернет банк.

З початку звітного року Банк запропонував клієнтам - юридичним особам нові привабливі продукти у вигляді надання пакетного обслуговування поточних рахунків, для фізичних осіб - можливість розміщення вкладів у англійських функтах стерлінгів та російських рублях.

...