Комерційні банки
Зміст діяльності комерційних банків у ринковому господарстві. Кредитні відносини банків і підприємств, розрахункові операції. Види суб'єктів процесу кредитування, вимоги до них. Проблеми та перспективи розвитку комерційних банків на сучасному етапі.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.04.2013 |
| Размер файла | 863,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Комерційні банки
1. Зміст діяльності комерційних банків та їх роль у ринковому господарстві
Банки як провідні суб'єкти фінансового посередництва
Гостра суперечливість між функціональними можливостями банків як комерційних структур та правовою обмеженістю їх діяльності робить надзвичайно актуальним правильне визначення самого поняття «банк». Будь-яка двозначність в його тлумаченні може створити можливість для використання в комерційних цілях функціональних переваг банківської діяльності й уникнути законодавчого її обмеження.
В українському законодавстві спочатку переважав надто широкий підхід до визначення банку. У першому Законі України «Про банки та банківську діяльність» (березень 1991 р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом (ст. 3). Таких операцій у законі зазначено 16, однак не застережено, чи банк повинен виконувати всі ці операції, чи тільки одну з них для того, щоб одержати відповідний статус. Ця обставина давала можливість надто широко трактувати поняття банк і сферу банківської діяльності, розмивала правову межу між банками і небанківськими фінансовими посередниками. Тому норми банківського нагляду і регулювання могли поширюватися на переважну більшість суб'єктів грошового ринку [11, 443].
Аналіз багатовікової світової історії банківської справи та механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій [11, 444]:
приймати грошові вклади від клієнтів;
надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;
здійснювати розрахунки між клієнтами.
Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку взагалі - як центрального, так і комерційного. Перелічені операції є базовими, вони створюють первинну (родову) сферу банківської діяльності. Це місце їх визначається самою природою грошового ринку.
Отже, комплекс із трьох базових операцій - депозитних, кредитних і розрахункових - створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.
Насправді банківські посередники, крім базових, можуть виконувати й багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. При цьому вони не перестають бути банками, тому що забезпечують комплекс базових операцій. Такі банки заведено називати універсальними. Але якщо фінансовий посередник виконує не всі базові операції, а тільки одну чи дві з них, чи можна його вважати банком в економічному розумінні? Якщо такий посередник не забезпечує комплексу базових операцій грошового ринку, він не є банком у повному розумінні цього слова, а скоріше це частина такого банку, яка може існувати тільки в кооперації з іншими подібними посередниками, що виконують решту базових операцій грошового ринку. Такі банки називають спеціалізованими [11, 445].
Якщо ж посередник грошового ринку не виконує жодної з названих базових операцій, тобто позбавлений ознак банку, він належить до небанківських фінансових інституцій [21, 241].
У зв'язку з виконанням депозитно-позичкових операцій банки беруть участь у забезпеченні обороту платіжними засобами, у нарощуванні їх маси в обороті, активно впливаючи на пропозицію грошей. Відтак виникає ще одна специфічна риса в діяльності банків - зберігання вільних резервів на кореспондентських рахунках у центральних банках і нормування залишку їх по залучених депозитах. Обов'язкове нормування депозитів є однією з найбільш жорстких вимог законодавства до банків, яка ставить їх у нерівні конкурентні умови на ринку з небанківськими посередниками. Тому в літературі інколи цю рису теж відносять до базових ознак банку. Проте для цього немає достатніх підстав і немає в цьому потреби.
По-перше, обов'язкове нормування депозитів є похідною рисою, яка випливає з базових операцій банків,
По-друге, ця риса не властива всім банкам, зокрема не нормуються пасиви центральних банків. Вона є відмітною рисою тільки банків другого рівня.
По-третє, теоретично не виключається така ситуація на грошовому ринку, за якої відпаде потреба в нормуванні депозитів як інструментів монетарного регулювання [11, 447].
Місце банків на грошовому ринку
Серед фінансових посередників ключове місце займають банки. Це проявляється в такому:
на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;
банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають. Більше того, діяльність банків з пропозиції грошей багато в чому визначає становище всіх інших посередників на грошовому ринку. Саме банки ведуть рахунки останніх, сприяють формуванню їх грошових фондів, здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування і через це мають можливість впливати на їх діяльність;
банки мають можливість надавати економічним суб'єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фінансових операціях. Тому можливості впливу на грошовий оборот і економіку загалом у банків значно ширші, ніж у будь-якого виду небанківських фінансових посередників [11, 524].
Виділення банків в окрему групу характерне для всіх наявних класифікацій фінансових посередників. Навіть назвавши першу групу фінансових посередників депозитними інституціями, Фредерік С. Мишкін зауважив, що маються на увазі банки [21]. Така одностайність із виділенням банків у самостійну групу фінансових посередників базується на двох їхніх функціональних особливостях:
банки приймають гроші на поточні (чекові) депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми коштами. Це робить забезпечення ліквідності надзвичайно актуальною проблемою в діяльності банків. Ця обставина примушує їх вкладати значну частину мобілізованих коштів у високоліквідні активи, зокрема в короткострокові позички, що не обтяжені ніякими додатковими умовами, які могли б погіршити ліквідність цих посередників;
розміщуючи свої резерви в позички, банки спроможні створювати нові депозити і цим впливати на пропозицію грошей, що робить їх діяльність надзвичайно відчутною і вразливою для економіки [11, 525].
Завдяки цим двом функціональним особливостям діяльності банків виникає об'єктивна необхідність у системному суспільному контролі за банками. Основними цілями такого контролю є:
не допустити, щоб банки заради своїх корпоративних інтересів надмірно збільшували пропозицію грошей і порушували товарно-грошову рівновагу на ринку, завдаючи шкоди суспільству в цілому. Для цього створюється централізована система контролю і регулювання банківських резервів через центральні банки;
забезпечити достатню надійність комерційних банків заради захисту інтересів їх вкладників. Для цього створюються спеціальні системи забезпечення стабільності банків, основними елементами яких є централізоване встановлення економічних нормативів діяльності банків та контролю за їх дотриманням [11, 525].
Щоб забезпечити такий суспільний контроль за банківською діяльністю, банки не тільки абстрактно-теоретично, а й практично виділяються в окрему інституційну структуру. Вона називається банківською системою і функціонує на підставі окремого, банківського законодавства, яке передбачає досить жорстку регламентацію роботи банків та чіткий механізм нагляду і контролю за їх діяльністю. Цим досягається урівноваженість інтересів власників банків та їх працівників, з одного боку, та інтересів їх вкладників і суспільства в цілому - з іншого. Маючи завдяки своїм функціональним особливостям явні переваги перед іншими посередниками у своїй комерційній діяльності, банки через систему контролю і нагляду ставляться в такі умови, за яких їхні можливості і становище на ринку вирівнюються з положенням інших його суб'єктів.
Отже, банки займають особливе місце в ринковому середовищі тому, що здійснюють грошово-кредитне обслуговування всіх елементів (ланок) ринкової інфраструктури. Відповідно до цього визначаються основні завдання банків:
забезпечення безперервності й ефективності грошового обороту;
здійснення контролю на макро- та мікроекономічному рівнях;
проведення заходів щодо стабілізації національної грошової одиниці;
сприяння підвищенню ефективності економіки України в цілому та виробничої сфери зокрема тощо.
2. Комерційні банки, їх типи та функції: види комерційних банків, функції комерційних банків, кредитні відносини банків і підприємств, розрахункові операції банків, нові банківські послуги
Види комерційних банків
За формою власності комерційні банки можуть бути:
унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя. Такі банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи;
з колективною формою власності.
Нині в Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк). Статутні капітали цих банків сформовано за рахунок бюджетних коштів.
Створення нового державного банку можливе за наявності відповідного рішення Кабінету Міністрів України та позитивного висновку НБУ щодо заснування такого банку. При цьому в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік мають бути передбачені витрати на формування статутного капіталу новостворюваного банку.
За організаційно-правовою формою діяльності комерційні банки можуть створюватись як:
акціонерні товариства відкритого і закритого типів (акціонерні банки);
товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки);
кооперативи (кооперативні банки) [4, 6].
Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників шляхом випуску і розміщення акцій банку. Причому всі емітовані акції мають бути іменними, оскільки банки за чинним законодавством не мають права на випуск акцій на пред'явника. Власником капіталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними.
Пайові банки формують свій капітал за рахунок грошових внесків (паїв) у статутний капітал. При цьому за кожним із учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником цього капіталу. Пайові банки в Україні створюються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в статутний капітал банку.
Кооперативні банки в Україні можуть створюватись за територіальним принципом: місцеві та центральний кооперативні банки. До особливостей створення та функціонування місцевих кооперативних банків слід віднести:
законодавче обмеження мінімальної кількості учасників банку 50-ма особами. Причому у разі зменшення кількості учасників кооперативного банку (у межах області) і неможливості протягом одного року збільшити їх кількість до законодавче встановленого мінімуму діяльність такого банку припиняється через зміну організаційно-правової форми або ліквідації;
кожен учасник банку незалежно від розміру своєї участі в капіталі має право лише одного голосу;
клієнтами кооперативного банку можуть бути тільки його учасники.
Станом на 1 жовтня 2003 р. в Україні було зареєстровано 168 банків - акціонерних товариств (119 - відкриті, 49 - закриті) та 25 пайових банків (товариств з обмеженою відповідальністю).
Залежно від величини активів усі банки поділяються на чотири групи:
малі банки з активами до 50 млн. грн.;
середні - з активами від 50 млн. грн. до 100 млн. грн.;
великі - з активами від 100 млн. грн. до 1 млрд. грн.;
найбільші банки з активами понад 1 млрд. грн.
На банківському ринку України за даними на початок четвертого кварталу 2003 р. більшість банків малі та середні. До групи великих банків входить 53 із 155-ти функціонуючих банків. Сімка найбільших банків за обсягом активів - це Промінвестбанк, Приватбанк, «Аваль», Укрексімбанк, Ощадбанк, Укрсоцбанк, Перший Український міжнародний банк (ПУМБ). Ці самі банки є найбільшими і за іншим критерієм - обсягом капіталу. На них припадає понад 40% загального капіталу банківської системи України, що свідчить про значний рівень концентрації банківського капіталу.
За розміром статутного капіталу банки можна поділити так:
малі банки зі статутним капіталом до 5 млн. євро;
середні - зі статутним капіталом від 5 до 10 млн. євро;
великі - зі статутним капіталом від 10 до 30 млн. євро;
найбільші - зі статутним капіталом понад 30 млн. євро.
Безумовно, лідером за цим критерієм є Промінвестбанк (обсяг статутного капіталу на початок четвертого кварталу 2003 р. становив понад 195 млн. грн.). Решта банків із найбільших за обсягом активів входять до групи великих за розміром статутного капіталу. Усього в цій групі на зазначену дату було 13 банків. Лише 20 банків належать до категорії середніх і мають статутний капітал від 5 млн. до 10 млн. євро. Більшість банків, що функціонують на вітчизняному ринку, належать до категорії малих.
Як бачимо, найбільші за величиною активів, статутного капіталу та капіталу - це передусім комерційні банки, створені на базі трансформованих відділень колишніх державних спеціалізованих банків: Промбудбанку, Житлосоцбанку, Ощадбанку, Зовнішекономбанку СРСР. Конкурентами цих банків стають банки так званої нової хвилі, тобто створені за період існування України як самостійної держави, а саме: Приватбанк, «Аваль», Перший український міжнародний банк.
За секторами ринку в яких функціонують банківські установи, усі банки можна поділити на:
міжнародні, які здійснюють свою діяльність як в Україні, так і за її межами;
міжрегіональні, які здійснюють свою діяльність на території всієї України;
регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону (міста, району, області) [4, 7].
Більшість комерційних банків, що функціонують на банківському ринку України, є регіональними. Причому значна частина таких банків (понад 50%) сконцентрована в Києві та Київській області, а також в областях, які традиційно вважаються індустріальне розвиненими (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Харківська - понад 20%).
До міжрегіональних відносять банки, які мають розгалужену мережу своїх філій та відділень на території країни. Передусім це Ощадбанк, який на початок 2003 р. мав більш як 8500 установ. До цієї групи входять також «Аваль» - близько 900, Промінвестбанк, Укрсоцбанк - близько 100, Укрексімбанк, Правексбанк - близько 50 банківських установ.
Міжнародні банки - це насамперед банки, які створюються за участі іноземного капіталу і можуть мати свої філії за кордоном. Із 195 банків, зареєстрованих на 1 жовтня 2003 р., 29 були створені з участю іноземного капіталу. З них сім банків - із 100-відсотковим іноземним капіталом. Серед них «Креді Ліоне Україна», «Райфайзенбанк Україна», «Сосьєте Женераль Україна» - це банки, які входять до групи великих за обсягом активів.
Залежно від діапазону операцій, що їх виконують комерційні банки, у сучасних банківських системах розрізняють:
універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам,
спеціалізовані банки, які у своїй діяльності орієнтуються на:
а) обслуговування певної категорії клієнтів - банки з клієнтською спеціалізацією;
б) обслуговування переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі - банки з галузевою спеціалізацією;
в) надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів - банки із функціональною спеціалізацією.
Найяскравіше виражена функціональна спеціалізація, оскільки вона принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, побудову балансу банку, а також специфіку роботи з клієнтурою. У банківських системах різних країн за функціональною спеціалізацією розрізняють інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, депозитні банки. Інвестиційні та інноваційні банки спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки (у тому числі через облігаційні позики) і надання довгострокових кредитів. Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів. Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частка їхніх пасивів формується за рахунок власного капіталу і капіталу, мобілізованого за допомогою випуску іпотечних облігацій. Облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому в них серед активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних - операції, пов'язані із залученням тимчасово вільних грошових коштів у депозити до запитання [4, 9].
В Україні згідно з чинним законодавством можуть функціонувати як універсальні, так і спеціалізовані банки. Причому банк вважається спеціалізованим, якщо понад 50% його активів є активами одного типу. Це можуть бути інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові) банки. Якщо ж понад 50% пасивів банку є вкладами фізичних осіб, такий банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку.
Представником банку з вираженою функціональною спеціалізацією в Україні є Ощадбанк, у пасиві якого близько 90% - це кошти фізичних осіб. Законом України «Про банки і банківську діяльність» [1] заборонена спеціалізація інших комерційних банків на залученні вкладів від фізичних осіб. Частка цих депозитів не повинна перевищувати 5% капіталу банку.
Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також від особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, які можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими коливаннями виробничого процесу. Все це впливає на специфіку формування активів і пасивів банків.
Ще більший ступінь деталізації, диференційованості видів банків зумовлений їх спеціалізацією на обслуговуванні конкретного типу клієнтури. Так, для зарубіжної банківської справи характерно, що біржові банки обслуговують виключно операції біржових структур, страхові - страхових інституцій, а кооперативні банки здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування кооперації. Саме тому банки з клієнтською спеціалізацією називають «кишеньковими», тобто створеними для фінансового обслуговування певної фірми. Так, учасниками кооперативних банків є кооперативи. Особливість пасивних операцій цих банків полягає у створенні поряд з традиційними резервних фондів спеціального призначення. Серед активних операцій переважають операції з надання коротко - та середньострокових кредитів здебільшого під заставу фінансових і матеріальних цінностей, у тому числі й за рахунок коштів фондів спеціального призначення.
За Законом України «Про банки і банківську діяльність» [1] банки мають право створювати такі об'єднання: банківські корпорації, банківські холдингові групи та фінансово-холдингові групи.
До складу банківської корпорації чи банківської холдингової групи можуть входити тільки банки, а до складу фінансової холдингової групи - й інші установи, у тому числі ті, що надають фінансові послуги. Окремий банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання, при цьому він несе відповідальність за інших учасників згідно з укладеним між ними договором.
Усі банківські об'єднання створюються за попередньою згодою Національного банку України, підлягають обов'язковій реєстрації, а ліквідуються за рішенням його учасників або з ініціативи НБУ за рішенням суду. НБУ може ініціювати ліквідацію банківського об'єднання у випадку, коли його діяльність суперечить антимонопольному законодавству або загрожує інтересам вкладників чи стабільності банківської системи. При цьому ліквідація об'єднання не припиняє діяльності банку - його учасника.
Функції комерційних банків
Будучи самостійними суб'єктами грошового ринку, банки виконують певні економічні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення.
Банки виконують такі функції:
трансформаційну;
емісійну [11, 450].
Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.
У зв'язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції [11, 450]:
трансформація ризиків;
трансформація строків;
трансформація обсягів;
просторова трансформація.
Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов'язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо. Завдяки цим заходам банки беруть на себе переважну частину ризиків непогашення позичок.
Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи. Це вигідно не тільки банкам (вони одержують більш високий дохід), а й їхнім клієнтам. Позичальники одержують можливість профінансувати свої довгострокові проекти, а кредитори банків - одержати більший дохід за своїми вкладами в банках.
Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів. Без банків ці кошти залишались би розпорошеними, використовувалися б з низькою віддачею чи взагалі не використовувалися.
Просторова трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкта. Таким чином розсуваються географічні межі грошового ринку, він перетворюється у міжнародний і світовий, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку в будь-якому місці світового ринку.
Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.
В економічній літературі називаються й інші функції банків, наприклад функцію акумуляції коштів, функцію регулювання грошового обороту. Акумуляція коштів є складовою трансформаційної функції, оскільки будь-який вид трансформації вимагає попередньої акумуляції грошових коштів. Регулювання грошового обороту теж досягається через дві названі нами функції - трансформаційну та емісійну. Через першу здійснюється структурне, якісне регулювання грошового обороту, а через другу - кількісне: маси грошей в обороті та загальної пропозиції грошей. Тому виділяти такі функції навряд чи є потреба. Проте це питання вимагає подальшого, більш глибокого аналізу [11, 452].
Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій. Перелік операцій, які може здійснювати сучасний комерційний банк, змінюється залежно від країни та виду банку. Коло операцій, що можуть виконувати найбільш універсальні банки, якими є німецькі комерційні банки, показано на рис. 2.1.
Рис. 2.1. Основні види операцій та послуг сучасного універсального комерційного банку (на прикладі Німеччини) [11, 452]
З функціями банків безпосередньо пов'язана їх роль в економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і платіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню грошового обороту. За кожним з напрямів прояву ролі банків стоїть їх копітка робота щодо забезпечення кожному господарюючому суб'єкту сприятливих умов для функціонування.
Кредитні відносини банків і підприємств
Кредитні операції банків здійснюються на основі положення НБУ «Про кредитування» (вересень 1995 р.). До основних принципів кредитування відносяться (рис. 2.2):
Рис. 2.2. Основні принципи кредитування
До основних умов банківського кредитування відносять:
1. Операції проводяться тільки в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.
2. Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників та держави.
3. Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів. Про видачу кредитів у іноземній валюті обов'язково повідомляється НБУ.
4. Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.
5. Кредити надаються тільки право - та кредитоспроможним позичальникам, які мають власні оборотні кошти і самостійний баланс.
6. Позики видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.
7. Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо [3].
Забороняється надання кредитів на такі цілі:
покриття збитків від господарської діяльності позичальників;
формування статутних фондів;
погашення раніше отриманих позик;
придбання цінних паперів інших підприємств і організацій;
без відповідного забезпечення, крім випадків надання бланкових кредитів.
Кредитний механізм - сукупність взаємопов'язаних прийомів та способів, що забезпечують реалізацію на практиці об'єктивних функцій кредиту як економічної категорії та дотримання принципів кредитування.
Основними елементами кредитного механізму є:
1. Суб'єкти кредитування.
2. Об'єкти кредитування.
3. Форми кредитування.
4. Механізм надання чи погашення позик.
5. Система формування кредитних ресурсів та їх резервування.
6. Система формування та використання резервів із відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності.
7. Економічний контроль та банківський нагляд за ходом та результатами кредитної діяльності.
Суб'єкти кредитування - особи, які беруть участь у процесі кредитування. Види суб'єктів та основні вимоги до них представлені на рис. 2.3:
Рис. 2.3. Види суб'єктів процесу кредитування та вимоги до них
Для отримання кредиту клієнт подає до банку такі документи
заяву;
фінансово-економічну інформацію;
форми бухгалтерської звітності;
показники дебіторської та кредиторської заборгованості;
розрахунок економічної окупності об'єкта;
відомості про спосіб забезпечення позики та ін.
Оцінка фінансового стану позичальника проводиться за такими показниками:
обсяг реалізації продукції;
прибутки і збитки;
рентабельність;
ліквідність активів;
рух грошових коштів, стан рахунків;
собівартість продукції;
ліквідність, оцінка забезпечення та ін. [3]
Об'єкти кредитування - певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.
До основних об'єктів кредитування можна віднести:
1. Додаткові потреби в коштах для оплати товарно-матеріальних цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи.
2. Сезонні та несезонні затрати виробництва й обігу.
3. Потребу в додаткових коштах в зв'язку з тимчасовим їх замороженням.
4. Потребу для здійснення інвестицій в основні фонди.
Сучасна банківська практика використовує посуб'єктний метод кредитування, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника.
Під формою кредитування розуміють вид банківського рахунка, який відкривається клієнтові при кредитуванні, де відображається рух кредитної заборгованості, що здійснюється за певними правилами, відповідно до нормативно-правової бази банку.
Основні форми кредитування подані на рис. 2.4.
Кредитні взаємовідносини між банками та позичальниками регламентуються в кредитних договорах, які укладаються, як правило, в письмовій формі. Зміст угоди складають такі розділи:
1. Предмет договору (мета, сума, строк, погашення, відсоток тощо).
2. Умови забезпечення кредиту (форма забезпечення, посилання на додаткові документи, наприклад договір застави).
3. Зобов'язання банку (відкриття рахунка, надання консультацій, перевірка забезпечення та цільового використання кредиту тощо).
4. Зобов'язання позичальника (використання на вказані цілі, стягненням банком штрафів, власне повернення кредиту в строк, інформація про хід виконання угоди, подача звітності тощо).
5. Права банку (відстрочка погашення, перевірка використання та забезпечення, можливість розірвання угоди тощо).
6. Права позичальника (дострокове погашення, можливість відстрочки тощо).
7. Особливі умови договору (перерахунок суми кредиту, зміна%, зміна умов договору, спірні питання, зміна юридичної адреси тощо).
8. Реквізити сторін [3].
Комерційні банки мають право вносити зміни до умов договорів, які не суперечать чинному законодавству, та вимагати додаткової інформації від клієнта, якщо вона не суперечить інтересам сторін.
Надання комерційними банками позик здійснюється при наявності дотримання позичальниками всіх вимог, особливо тих, які стосуються реальних можливостей забезпечення своєчасності повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним. Види кредитів представлені на рис. 2.5.
Рис. 2.4. Форми кредитування та сфери їх застосування [3]
Порядок видачі (надання) позик передбачає такі етапи:
1. Подання в банк заяви, де зазначається:
сума кредиту;
цільове призначення;
термін користування;
пропонована форма забезпечення;
характеристика об'єкта кредитування.
Рис. 2.5. Види кредитів [3]
Розрахункові операції комерційних банків
Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль у забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро- та макрорівнях.
Розрахунково-касове обслуговування клієнтів є однією з трьох базових операцій банків, які конституюють їх як особливі фінансові установи, що називаються банками. Тому ці операції тісно пов'язані з усіма іншими банківськими операціями. Будь-яка операція банків - і пасивна, і активна, і надання послуг - неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже - розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому для виконання таких операцій банкам не потрібні додаткові резерви, оскільки необхідні кошти мають бути у тих клієнтів, за дорученням яких банки здійснюють платежі чи касові операції.
За своїм характером ці операції, власне, є послугами, і за них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не процента. Одержання таких доходів обходиться банкам відносно дешево і без значних ризиків для їх фінансового стану. Тому зростання обсягів розрахунково-касових операцій є надійним і вигідним способом збільшення доходів і підвищення рентабельності банківської діяльності.
Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату необхідних для виробництва матеріальних ресурсів, виплату заробітної плати працівникам, оплату зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень тощо. Тому чим швидше та надійніше банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів, тим кращі умови створюються в останніх для відтворювального процесу, зміцнення платіжної дисципліни, оздоровлення фінансового стану, а в кінцевому підсумку - для підвищення життєвого рівня населення [4, 70].
Розрахунково-касові операції банків забезпечують переважну частину потоків сукупного грошового обороту. Будь-які перебої в розрахунково-касових операціях неминуче призводять до гальмування грошових потоків та розбалансування грошового обороту, що негативно впливає на стан економіки в цілому, на розвиток виробництва товарів та послуг.
Важлива роль своєчасного здійснення грошових платежів у забезпеченні функціонування економіки кожної країни обумовлює необхідність створення спеціальних платіжних систем, спроможних надати всім економічним агентам (фізичним та юридичним особам) можливість виконати свої платіжні зобов'язання.
Платіжна система в широкому розумінні - це сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а також механізмів та процедур їх застосування всіма суб'єктами грошового обороту. Учасниками платіжної системи є всі види підприємств, державні структури, громадські організації, населення, комерційні та центральний банки. Установлення в межах платіжної системи для всіх її учасників визначених законом норм та правил поведінки ставить їх у рівні умови, захищає інтереси кожного з них. Тому створення високоефективної, дійової та надійної платіжної системи є одним із ключових економічних завдань держави.
Особливе місце в платіжних системах посідають банки. Вони не тільки беруть участь у них як звичайні платники та одержувачі платежів, а й як посередники в платежах, покликані якнайшвидше, в режимі реального часу доставити грошові кошти від платника до одержувача. Цю свою роль у платіжній системі банки виконують через сукупність розрахунково-касових операцій, які, по суті, є ключовим елементом платіжної системи, приводними пасами всього грошового обороту.
В організації розрахунково-касових операцій можна виділити три етапи: підготовка організаційних, технічних та технологічних передумов для здійснення платежу; формування та передавання інформації щодо платежу; переказування чи передавання грошей, тобто сам платіж. На першому етапі здійснюються такі дії, як. відкриття в банках рахунків для учасників платіжної системи, створення комп'ютерних систем зв'язку, приймання, оброблення, обліку та передавання інформації, емісія платіжних карток тощо. На другому етапі виконуються такі операції, як підготовка, забезпечення захисту, передавання банку та перевірка на справжність інформації, необхідної для здійснення платежу, на певних інструментах (носіях). На третьому етапі здійснюються приймання - видавання готівки по рахунках клієнтів, переказування грошей з рахунку платника на рахунок одержувача чи залік взаємної заборгованості.
Важливе місце в розрахунково-касових операціях посідають платіжні інструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконання касових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних карток тощо). Такі інструменти, що виготовлені з паперу за строго стандартизованою формою, заведено називати розрахунковими документами. Інструменти, що застосовуються для здійснення платежів на електронній основі, заведено називати платіжними картками [4, 71].
Інколи до платіжних інструментів відносять також паперові гроші, розмінну монету, безготівкові кошти на банківських рахунках. Це надає їм надто широкого трактування і призводить до стирання межі між платіжними засобами як різними видами грошей та платіжними інструментами, котрі є технічними знаряддями здійснення платежів. Визнаючи реальність такої межі, водночас слід зауважити, що інколи буває важко визначити її на практиці. Так, вексель та чек при їх передаванні по індосаменту використовуються як засоби платежу, тобто як гроші, а при їх інкасації в банку - як платіжні інструменти, за допомогою яких здійснюється переказування грошей по рахунках чи видача готівки.
Розрахунково-касові операції банки здійснюють з урахуванням загальних принципів, на яких базується організація платіжних систем. Особливе значення для організації банками розрахунково-касового обслуговування клієнтів мають такі принципи:
економічні агенти (юридичні особи) - власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою чи безготівкове) та право вибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі;
зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання при згоді банків. Кожний клієнт має право відкрити кілька рахунків у різних банках та право на збереження в таємниці стану його рахунків. В Україні це право підприємств суттєво обмежене: їх платежі готівкою іншим підприємствам не можуть перевищувати 3,0 тис. грн. у день.
переказ коштів чи видача готівки з рахунку здійснюються банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку. За умови низької платіжної дисципліни, як, наприклад, в Україні в сучасний період, держава може сама визначати черговість платежів, щоб захистити інтереси певних учасників платежів, зокрема державного бюджету, як це було в Україні до 2001 р.;
форма переказування банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі (контракті) з контрагентом, при невтручанні банку в договірні відносини між ними. Економічні агенти, як правило, вибирають ті форми розрахунків, які найкраще захищають їхні інтереси в кожній конкретній господарській операції;
строк переказування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх господарському договорі. Безготівкові платежі між господарськими агентами будуються на принципі строковості і можуть бути залежно від визначеного в договорі строку достроковими, строковими і простроченими. Стосовно господарської операції, яка оплачується, платіж може бути: попереднім (авансовим); компенсаційним, тобто зробленим негайно після здійснення господарської операції; відстроченим, тобто здійсненим через певний строк після такої операції;
відносини між банком і клієнтом у процесі розрахунково-касового обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. У договорі передбачаються права та обов'язки сторін, а також їх відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань з фіксацією розмірів штрафів за кожне з таких порушень [4, 72].
Указані принципи організації грошових розрахунків обумовлені закономірностями функціонування ринку і найповніше виявляються в країнах з високорозвиненими ринковими економіками. У країнах з перехідними економіками, в тому числі і в Україні, ці принципи поступово утверджуються, і на певних етапах спостерігаються істотні відхилення від їхніх вимог у практиці організації платіжних відносин та розрахунково-касових операцій банків.
Так, в Україні тривалий час обов'язковим є зберігання юридичними особами своїх грошових коштів на рахунках у банках. До 1998 р. діяла вимога про здійснення розрахунків між господарськими агентами лише шляхом переказування коштів на рахунки в банках, причому підприємство могло мати лише один рахунок у національній валюті й один - в іноземній. З 1998 р. підприємства мають право мати по два такі рахунки, а з 1999 р. будь-які обмеження щодо кількості рахунків скасовано. З 2001 р. підприємства можуть самостійно визначати черговість платежів зі своїх рахунків, оскільки Законом «Про порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» скасована обов'язкова черговість платежів та безспірне списання коштів з рахунків платників. Самі підприємства при виборі форм розрахунків віддають перевагу попередній оплаті і майже не застосовують оплату з відстрочкою платежу, тобто комерційний кредит у сфері розрахунків. Водночас широкого застосування набули бартерні відносини, за яких взагалі відпадають розрахункові операції банків.
Нові банківські послуги
Конкуренція між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також всередині самої банківської системи сприяє подальшій універсалізації банківської справи, розвитку та розширенню кола операцій та послуг, що їх може виконувати сучасний універсальний банк. Крім традиційних, базових для комерційних банків України операцій, вони виконують нові, не традиційні для них операції та послуги. До перших належать операції і послуги, пов'язані з формуванням банківських ресурсів, їх розміщенням в активи та здійсненням розрахунків між клієнтами.
Виникнення та подальший розвиток нетрадиційних банківських операцій та послуг зумовлені багатьма причинами. Зокрема, це:
зниження рівня дохідності традиційних банківських операцій та послуг;
загострення конкуренції між банківськими та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також між самими комерційними банками. Конкуренція вплинула на залучення банків до певних видів діяльності, які можуть здійснювати також небанківські фінансово-кредитні установи;
необхідність підвищення якості обслуговування своїх клієнтів. Це виявляється, зокрема, в тому, що відбувається закріплення за кожним солідним клієнтом окремого менеджера, котрий надає йому весь комплекс послуг та здійснює необхідні операції;
диверсифікація банківських доходів, зокрема шляхом збільшення в них частки непроцентних доходів, включаючи комісійні доходи;
необхідність підвищення ліквідності та платоспроможності комерційного банку;
необхідність зменшення ризиків, пов'язаних зі здійсненням традиційних операцій і наданням традиційних послуг;
залучення нових клієнтів з метою розширення та вдосконалення структури ресурсної бази комерційного банку [4, 340].
До нетрадиційних для банків України операцій та послуг можна, зокрема, віднести: лізинг; факторинг; довірчі (трастові) послуги; операції з дорогоцінними металами; гарантійні, посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги; фінансовий інжиніринг.
У своїй діяльності комерційні банки все більше уваги приділяють наданню клієнтам послуг. Зауважимо, що в економічній літературі розрізняють поняття «банківські операції» та «банківські послуги». Не вдаючись до аналізу всіх поглядів щодо змісту цих понять, зазначимо, що між ними існують суттєві відмінності, хоча на практиці банківські операції та банківські послуги зовнішньо розрізнити дуже важко. Передусім це пов'язано з тим, що окремі банківські операції та послуги взаємозв'язані, надаються клієнтам одночасно, в одному «пакеті». Наголосимо, що банківським послугам притаманні такі ознаки:
для надання банківських послуг банкам не потрібні додаткові ресурси;
доходи від надання послуг банки одержують у вигляді комісії. Комісійні доходи обчислюються банками пропорційно сумі активу чи зобов'язання незалежно від часу або є завчасно фіксованими;
при наданні послуг діяльність банків спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не породжують або зовсім не повинні завершуватися матеріальними наслідками у традиційному розумінні.
Банки надають клієнтам різноманітні послуги. Для з'ясування їх суті слід розглянути критерії, за якими можна класифікувати банківські послуги. Так, залежно від суб'єктів - одержувачів банківських послуг розрізняють послуги, які надаються юридичним та фізичним особам.
З погляду зв'язку банківських послуг з рухом матеріального продукту розрізняють послуги, пов'язані з рухом матеріального продукту, та «чисті» послуги, тобто послуги, безпосередньо не пов'язані з рухом матеріального продукту.
Залежно від обліку послуг у балансі банку їх поділяють на:
послуги, що обліковуються на балансових рахунках. Ці послуги, у свою чергу, можуть бути активними та пасивними;
послуги, що обліковуються на позабалансових рахунках. За критерієм стягнення банками плати за надання послуг розрізняють платні та безоплатні послуги. Наявність останніх пов'язана з тим, що в окремих випадках комерційні банки самі заінтересовані в наданні клієнтам безоплатних послуг. Це дає їм змогу, зокрема, залучати нових клієнтів, збільшувати банківські ресурси, розширювати асортимент суміжних послуг та операцій, підвищувати рівень обслуговування клієнтів [4, 342].
Здійснюючи нетрадиційні банківські операції та надаючи послуги, слід особливу увагу звертати на їх правове оформлення. Найпоширенішою підставою виникнення зобов'язань є договір. За ознаками, які характеризують юридичні наслідки укладення окремих договорів, можна виокремити такі групи цивільно-правових договорів, якими оформляються нетрадиційні банківські операції та послуги:
договори про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (договори купівлі-продажу іноземної валюти, акцій; біржові та позабіржові угоди тощо);
договори про передання майна у тимчасове користування (договір оренди, договір лізингу тощо);
договори про надання послуг (договір доручення, договір комісії, кредитний договір, договір схову, договір про посередницькі послуги тощо).
З погляду змісту та суб'єктного складу зобов'язання про надання банком послуг поділяють на:
послуги юридичного характеру, що оформляються, зокрема, договором доручення і договором комісії;
послуги фактичного характеру, що оформляються, зокрема, договором схову;
послуги, в яких поєднуються юридичні та фактичні дії (договір на інкасацію готівки тощо).
В Україні значна частка нетрадиційних операцій та послуг не набула широкого застосування в практичній діяльності комерційних банків. Передусім це пов'язано з повною відсутністю чи недосконалістю існуючої законодавчої бази, яка регулює здійснення таких операцій або надання послуг, а також із сучасним станом економіки країни.
3. Проблеми та перспективи розвитку комерційних банків на сучасному етапі
Проблема капіталізації банків
Ефективність діяльності банківської системи України значною мірою залежить від рівня її капіталізації, який на сьогодні занизький. Як відомо, сумарний сплачений статутний капітал усіх банків нашої країни приблизно дорівнює обсягу капіталу одного із провідних зарубіжних банків. Порівнювати ж наш рівень із рівнем капіталізації банківських систем економічно розвинутих країн просто некоректно.
Проблемою недостатньої капіталізації зумовлюється і недосконалість як усієї вітчизняної банківської системи, так і окремих банків, які не мають можливості залучати значні ресурси й проводити масштабні активні операції (насамперед кредитні та інвестиційні).
Зауважимо, що відставання темпів нарощування капіталів вітчизняних комерційних банків від темпів зростання їхніх активів поступово перетворюється на стійку тенденцію (див. додаток 1).
Природно, що на сьогодні актуальною залишається проблема відставання темпів капіталізації банків від темпів зростання їхніх активів навіть попри те, що за нормативу адекватності капіталу в 10% його фактичний рівень становить близько 15%. За оцінками Асоціації українських банків, це є резервом для потенційного збільшення активів приблизно на 60 млрд. грн. Та якщо за останні кілька років приріст банківських активів суттєво перевищував відповідне зростання капіталу, а середній норматив його адекватності знизився з 21 до 15%, то це не може не викликати занепокоєння [12].
Вочевидь, банки, не здатні збільшити свій капітал, змушені будуть (через неспроможність дотримуватися нормативу його адекватності) зменшувати обсяги кредитування. А оскільки близько 70% доходів комерційних банків припадає саме на позичкову діяльність, то зменшення її масштабів за таких обставин є прямою загрозою стабільності усієї банківської системи.
Проблемними є не лише кількісні показники, що характеризують рівень капіталізації, а й її якість. Річ у тім, що в структуру капіталу багатьох вітчизняних банків певною мірою входить переоцінка основних засобів, нараховані, але не сплачені відсотки, субординований борг. Поступове зростання цих та деяких інших складових за певних обставин можна вважати завуальованою формою штучного нарощування капіталу, що теж посилює загрозу фінансовій стабільності банківської системи.
Зрозуміло, що пошук адекватних підходів до розв'язання проблеми нарощування капіталізації вітчизняної банківської системи має перебувати у площині вирішення питання про джерела надходжень коштів та про формування складових капіталу банків, які можуть бути збільшені за цей рахунок.
Аналізуючи джерела вкладення коштів у банківську систему України шляхом внутрішнього чи зовнішнього інвестування, особливу увагу слід приділяти співвідношенню можливостей вітчизняних інвесторів та ризиків, якими може супроводжуватися залучення капіталів із-за кордону. З одного боку, йдеться про достатність у вітчизняних підприємств і фізичних осіб належного обсягу фінансових ресурсів для інвестування у банківський капітал, про готовність здійснювати відповідні вкладення коштів, а з другого - про можливі наслідки поглинання зарубіжним капіталом українських банків. Цю проблему слід ретельно проаналізувати передусім із позиції безпеки для фінансової системи країни в умовах нестабільності світової економіки та налагодження належного контролю національних органів регулювання за діяльністю такої ключової галузі економіки, як банківська сфера [12].
Нині іноземні банки активно не конкурують із вітчизняними кредитними установами на фінансовому ринку нашої країни, що можна пояснити зокрема порівняно високим рівнем ризиків та обмеженим колом клієнтів, яких ці банки обслуговують (особливо після обвалу ринку ОВДП у 1998 році). На сьогодні в Україні діють лише 7 банків зі 100-відсотковим іноземним капіталом, що становить не більше 5% від їх загальної кількості. Частка іноземного капіталу в статутному капіталі усіх банків системи на 1 січня 2005 року становила лише 9,6%. Тобто у «чистому» вигляді питома вага іноземних банків є незначною.
Водночас слід розуміти, що в подальшому (з урахуванням тенденцій глобалізації економічних процесів) нерезидентам за будь-яких умов будуть надані ширші можливості інвестувати кошти у вітчизняну банківську систему. Тому вже тепер необхідно розробити цілий комплекс обмежень, яких слід суворо дотримуватись у процесі залучення іноземного капіталу в банківську систему країни. По-перше, йдеться про недопущення надмірної концентрації іноземного банківського капіталу на одному із сегментів ринку банківських послуг з метою обмеження можливостей його подальшої монополізації, а відтак і відповідного диктату цін на банківські послуги для клієнтів. По-друге, потрібно забезпечити належний рівень прозорості джерел зовнішнього інвестування. По-третє, необхідно розробити систему заходів, спрямованих не лише на стимулювання припливу іноземних коштів у вітчизняну банківську систему, а й на запозичення передового досвіду, передусім - новітніх технологій ведення банківського бізнесу, нових послуг і продуктів, програмного забезпечення, що заохочувало б вітчизняні банки до підвищення рівня обслуговування власної клієнтури [12].
...Подобные документы
Особливості організації банківської справи та основних функцій комерційних банків. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків. Походження та розвиток комерційних банків. Функції комерційних банків. Операції комерційних банків.
курсовая работа [40,1 K], добавлен 10.04.2007Сутність і призначення комерційного банку на сучасному етапі, контексти розгляду даної установи. Законодавче обґрунтування створення та діяльності комерційних банків в Україні, опис їх основних операцій та послуг, різновиди банків і напрямки діяльності.
реферат [19,1 K], добавлен 20.10.2010Аналіз економічних нормативів банківської системи України. Особливості управління фінансовою стійкістю комерційних банків, методи її оцінювання. Заходи мінімізації ризиків і підтримка стійкості банківських установ для їх функціонування в сучасних умовах.
статья [29,9 K], добавлен 13.11.2017Види активних операцій комерційного банку. Кредитна діяльність банків України. Досвід зарубіжних банків щодо активних операцій. Процес кредитування. Формування відсоткової ставки за позиками. Перспективи розвитку активних операцій вітчизняних банків.
курсовая работа [328,6 K], добавлен 24.02.2009Історія походження банків, їх види та значення в економіці держави. Характеристика головних функцій банківсько-кредитних установ на сучасному етапі. Порядок залучення грошових коштів і наданні їх в позику. Роль комерційних банків в ринкових умовах.
контрольная работа [32,0 K], добавлен 21.12.2013Кредитні операції - основа діяльності комерційних банків. Економічна сутність та види кредитних операцій комерційного банку. Умови і форми кредитування. Організація та планування процесу кредитування. Аналіз кредитної діяльності КБ "ПриватБанк".
дипломная работа [431,2 K], добавлен 24.11.2008Визначення та зміст головних напрямів, завдань і критеріїв фінансового аналізу діяльності банків. Показники, що використовуються в даному процесі. Сутність фінансових результатів діяльності комерційних банків, а також їх економічне обґрунтування.
контрольная работа [2,3 M], добавлен 20.05.2019Поняття, функції, типи та інструменти правового впливу на діяльність комерційних банків в Україні. Загальна характеристика пасивних та активних операцій банку. Нормативні значення економічних нормативів для комерційних банків, встановлених Нацбанком.
реферат [2,7 M], добавлен 30.01.2015Дослідження діяльності комерційних банків в ринковій економіці. Створення комерційних банків України, їх розвиток та становище за роки незалежності. Особливості акумуляції фінансових ресурсів суспільства, їх ефективного і раціонального використання.
курсовая работа [745,7 K], добавлен 20.12.2015Роль комерційних банків як головних суб'єктів грошово-кредитних відносин у суспільстві. Аналіз сучасного стану кредитних операцій і практичне використання принципів банківського кредитування. Основні напрями покращення кредитних операцій в Україні.
курсовая работа [135,1 K], добавлен 14.10.2010Ринок цінних паперів в системі ринкових відносин комерційних банків. Операції комерційних банків по емісії власних цінних паперів. Оцінка інвестиційної якості портфелю цінних паперів, формування резервів для покриття можливих збитків від операцій з ним.
курсовая работа [212,1 K], добавлен 12.04.2010Сутність, зміст та порядок здійснення операцій комерційних банків щодо залучення вкладів населення. Порядок нарахування та сплати відсотків по депозитним вкладам фізичних осіб. Аналіз ефективності проведення операцій комерційних банків з депозитами.
курсовая работа [48,5 K], добавлен 14.01.2010Ресурси комерційного банку, їх формування і прогнозування. Операції комерційних банків з обслуговування платіжного обороту та організації розрахунків суб’єктів господарювання. Послуги комерційних банків в умовах ринку. Фінансові звіти та їх оцінка.
курсовая работа [76,5 K], добавлен 26.08.2013Теоретичні основи, суть, значення та види інвестиційних операцій комерційних банків та основні фактори ризику. Інвестиційна діяльність як гарант стабільності функціонування банківської системи, аналіз її оцінки та основні проблеми і шляхи вдосконалення.
курсовая работа [633,5 K], добавлен 13.10.2010Дослідження особливості організації банківської справи, видів комерційних банків, критеріїв класифікації, особливостей побудови і функціонування, основних функцій комерційних банків. Розгляд шляхів практичного використання функціонування комерційних банкі
курсовая работа [56,5 K], добавлен 22.01.2009Економічні, правові основи взаємовідносин комерційного банку з НБУ. Повноваження Центрального банку як регулятивно-наглядового органу. Кредитування (рефінансування) комерційних банків. Мінімальний розмір регулятивного капіталу діючих банків України.
курсовая работа [30,0 K], добавлен 01.10.2011Організація діяльності та функціонування комерційних банків, їх економічна сутність, порядок створення та організації діяльності, структура активних і пасивних банківських операцій та механізм їх здійснення; порядок формування ресурсів комерційних банків.
методичка [261,6 K], добавлен 17.02.2009Ресурси комерційних банків: зміст, значення, класифікація. Функції та класифікація власного капіталу. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку. Порядок формування статутного фонду. Залучені і запозичені кошти комерційних банків.
реферат [42,6 K], добавлен 18.03.2014Теоретичні основи та економічна сутність регулювання діяльності комерційних банків. Грошово-кредитне регулювання банків як основа діяльності банківської системи України. Підвищення рівня прибутковості банку внаслідок дій органів банківського нагляду.
дипломная работа [151,1 K], добавлен 15.09.2010Поняття та класифікація валютних операцій, головні проблеми та перспективи вдосконалення відповідної системи. Механізм формування валютного курсу в Україні. Природа і сутність комерційних банків, їх роль і місце в економіці держави, головні операції.
курсовая работа [265,2 K], добавлен 30.08.2014
