Банківська система України: сучасний стан та перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Тема моєї курсової роботи : «Банківська система України: сучасний стан та перспективи розвитку». На мою думку ця тема є дуже актуальною, тому що в будь-якій державі, незалежно від економічної системи та способу організації суспільних відносин, банківська система відіграє ключову роль. Недарма банківську систему порівнюють часто із кровоносною системою економіки держави. Адже саме вона забезпечує економіку необхідним обсягом фінансових ресурсів, забезпечуючи вільний рух капіталу, розрахунки суб'єктів господарювання, кредитування економіки, а також реалізацію цілого ряду інших функцій та завдань. Без розвинутої банківської системи неможливо навіть уявити собі розвинуту економіку держави.

Мета роботи. Дослідити банківську систему України, визначити її положення серед інших країн, виявити позитивні сторони та недоліки, а також знайти можливі шляхи покращення банківської системи, а також джерела розвитку банківської системи.

Предмет дослідження. Можливість розвитку банківської системи України.

Об'єкт. Банківська система України.

Методи дослідження. У роботі застосовуються загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, серед яких: метод наукового абстрагування; поєднання історичного та логічного; аналізу і синтезу, табличний і статистичний методи, зокрема групувань, динамічних порівнянь; графічний метод; системний підхід.

Завдання:

- розкрити теоретичні засади функціонування банківської системи України;

- дослідити структуру банківської системи;

- оцінити економічну сутність банківської системи;

- визначити ефективність правового регулювання банківської системи;

- обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення банківської системи України.

Сьогодні банківська система України - це один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочате раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємств.

Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою України у березні 1991 року Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та банків різних видів і форм власності.

Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошово-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами.

Свої функції банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні рахунки та не депозитне залучення коштів; кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян, вкладення у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів; касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами. 3 січня 1998 року банківська система України перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і статистики.



Розділ 1. Теоретичні засади функціонування банківської системи

1.1 Економічна сутність банківської системи

Розпад СРСР, прийняття ВРУ у липні 1991 р. Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної банківської системи. 20 березня 1991 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон “Про банки і банківську діяльність”, за яким на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні.

Декларація про державний суверенітет та Закон “Про економічну самостійність Української РСР”, яку законодавчо закріпили за нашою державою право самостійного формування власної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційних банків.

З огляду на пройдений шлях у розвитку банківської системи України, можна виділити 6 етапів:

- 1 етап: 1988-1990 р.р. - створення прототипу українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР;

- 2 етап: 1991 р. - перше півріччя 1992 р. - перереєстрація українських комерційних банків і початок формування банківської системи України після проголошення незалежності Української держави;

- 3 етап: друге півріччя 1992 р. - 1993 р. - розвиток банківської системи України в період становлення економічного і політичного суверенітету;

- 4 етап: 1994-1996 р.р. - розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами, впровадження національної грошової одиниці - гривні;

- 5 етап: 1997-1999 р.р. - розвиток банківської системи в умовах поглиблення світової фінансово-економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою до її ринкової трансформації та структурного реформування;

- 6 етап (від 01.01.2000 р. і дотепер) - розвиток банківської системи в умовах реструктуризації економіки, зростання основних показників діяльності банків, посилення їх позитивного впливу на процеси економічного розвитку, підвищення довіри населення до банківських установ.

Створення прототипу системи українських комерційних банків, почалося ще в 1988-1991 р.р. у складі банківської системі СРСР і пов'язано це було зі спробою державного (директивного) реформування банківської системи СРСР при здійсненні курсу на перебудову економіки проголошеного радянським урядом. На цьому етапі українські комерційні банки реєструвались у Москві як:

- комерційні банки, що були створені на основі установ Державного банку СРСР та продовжували діяти зі статусом державних банків (Промбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк, Ощадбанк, Зовнішньоекономічний банк);

- галузеві та відомчі комерційні банки (Монтажспецбанк, Укрпостачбанк, Трансбанк);

- філії великих російських комерційних банків;

- державні та кооперативні комерційні банки, що мали право здійснювати фінансово-кредитну діяльність.

У роки незалежності України було не лише реформовано, але й створено нову банківську систему:

- створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;

- здійснено перший етап реформування грошової системи держави з введенням проміжної валюти - українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці - гривні;

- створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків;

- введено в дію банкнотно-монетний двір та фабрику банк нотного паперу, що дало можливість створити потужності по друкування банкнот та карбуванню монет;

- розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках;

- напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;

- діяльність НБУ, його монетарна політика позначилася позитивно на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів.

Банки і банківська система - не звичайні економічні структури. Їхній вплив на економічні процеси (позитивний чи негативний) надто великий і потрібна жорстка регламентація та контроль їх діяльності, щоб цей вплив мав виключно позитивний характер. Це робить надзвичайно актуальним правильне визначення ключових понять - банківська діяльність, банк, банківська система.

В Законі України «Про банки і банківську діяльність» (березень 1991р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового та розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом.

Таких операцій в законі зазначено 16, однак не застережень, чи банк повинен виконувати всі ці операції, чи тільки одну з них для того, щоб одержати відповідний статус. Ця обставина давала можливість надто широко трактувати поняття банк і сферу банківської діяльності, розмивала правову межу між банками і небанківськими установами. Тому норми банківського нагляду і регулювання могли поширюватися на переважну більшість суб'єктів грошового ринку.

Аналіз багатовікової світової історії банківської справи та механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс з трьох посередницьких операцій:

- приймати грошові вклади від клієнтів;

- надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

- здійснювати розрахунки між клієнтами.

Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку взагалі - як центрального, так і комерційного. Вказані операції є базовими, вони створюють первинну сферу банківської діяльності. Це місце їх визначається самою природою грошового ринку.

Отже, комплекс з трьох базових операцій створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

В дійсності фінансові посередники, крім базових, можуть виконувати багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. При цьому вони не перестають бути банками, оскільки забезпечують комплекс базових операцій, такі банки прийнято називати універсальними. Але якщо фінансовий посередник виконує не всі базові операції (тільки одну чи дві з них), чи можна його вважати банком в економічному розумінні? На мою думку, якщо такий посередник не забезпечує комплексу базових операцій грошового ринку, він не є банком в повному розумінні цього слова, а скоріше це частина такого банку, яка може існувати тільки в кооперації з іншими подібними посередниками, що виконують решту базових операцій грошового ринку. Такі банки прийнято називати спеціалізованими.

Виконуючи базові операції, банки беруть участь у створенні депозитів, а отже в зміні маси грошей в обігу. Це визначає особливу відповідальність кожного банку за стан економіки: будь-яка зміна маси грошей може призвести до порушення ринкової рівноваги. Тому потрібна особлива система контролю і регулювання діяльності банків, щоб поставити їх діяльність по продукуванню грошової маси в певні межі, достатні для нормального розвитку економіки. Ось чому закон повинен однозначно визначити, що таке банк, і чітко окреслити межі і правила банківської діяльності.

Діяльність небанківських фінансових інститутів не пов'язана з базовими операціями і не зачіпає маси грошей в обігу. Тому немає потреби контролювати їх діяльність так ретельно як банківську, і законодавство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам.

Банківську систему в літературі часто трактують як сукупність банків, що функціонують в економіці країни. Таке визначення тлумачить банківську систему як механічне об'єднання банків, що не має заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічних функцій і не виконує самостійної ролі на грошовому ринку.

В дійсності це не так. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку. Приклад: Закон України «Про банки і банківську діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України повинна бути дворівневою, встановив, які банки відносяться до кожного з рівнів і яким буде механізм зв'язків між ними.

1.2 Структура банківської системи

Банківська система - законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. В такому тлумаченні банківська система не включає небанківські фінансові інститути грошового ринку. Цим вона помітно відрізняється від кредитної системи.

Необхідність формування банківської системи, як особливої структури, визначається двома групами причин:

- пов'язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами - забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків;

- пов'язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, які надаються ними, повинен бути дуже широким та мобільним, щоб можна було заповнити будь-який сектор ринку, яким би вузькими невигідним він не був. Для цього банки повинні керуватися в своїй діяльності не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи, в яку вони включені.

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються. Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це перш за все, дворівнева їх побудова.

На першому рівні знаходиться один банк, або декілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями. Такій установі надається статус центрального банку. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за все - підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи. Хоч ці завдання вирішуються за участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них. Покладається така координація на центральний банк, для чого він законодавчо наділяється відповідними повноваженнями.

На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками. Отже, банківська система - це не єдиний банк, що керується з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

Вона покликана виконувати такі функції:

- трансформаційну;

- створення платіжних засобів та регулювання грошової маси;

- забезпечення сталості банківської діяльності і грошового ринку.

Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб'єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, банки мають можливість змінювати (трансформувати):

- строки грошових капіталів;

- їх розміри;

- фінансові ризики.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами банківська система управляє пропозицією грошей.

Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, несуть в собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розлад усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи.

Отже, банківська система України відіграє важливу роль у формуванні ринкових відносин, здійсненні структурних перетворень, економічному піднесенні країни.

1.3 Правове регулювання банківської діяльності

В процесі розбудови демократичної правової держави та становлення ринкової економіки важливого значення набуває вдосконалення банківської системи в державі та ефективне правове регулювання банківської діяльності. Останнім часом вона зазнала суттєвих змін: створена дворівнева банківська система, все більшого розвитку набуває діяльність комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою. З урахуванням цього набуває ваги роль правового забезпечення банківської діяльності, чим і зумовлена поява такої дисципліни, як „Банківське право”.

Банківське право - це система правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними та фізичними особами), що обслуговуються банками, а також порядок здійснення банківських операцій.

Створення банківського законодавства, розвиток та формування банківської системи, забезпечення правового регулювання банківської діяльності обумовлює актуальність проблеми банківського права, визначення його місця в системі юридичних наук.

Важливу роль для визначення системи банківського права України відіграють стан банківського законодавства та банківської системи України, які на сьогодні тільки формуються і вимагають цілісності та комплексності підходу. Однак представники цієї позиції в перспективі не заперечують проти необхідності формування нової галузі права, яка повинна досліджувати механізми поєднання приватних і публічних інтересів, враховувати специфіку банківської діяльності та особливості її правового регулювання.

Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, які регулюють принципи організації та діяльності банків і порядок здійснення ними банківських послуг.

Метод правового регулювання банківської діяльності дещо неоднорідний. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністративному праву, - інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями. Існують також владні відносини між НБУ і комерційними банками. З іншого боку відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто застосовується цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин.

Правові норми, що регулюють банківські відносини, містяться насамперед у загальних, так і у спеціальних, присвячених регулюванню тільки банківських відносин, нормативних актах. До них відносяться Конституція України, закони України, постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови, положення й інструкції НБУ та Міністерства фінансів України, статути банків тощо.

Особливо великого значення для банківського права набувають норми конституційного права, що встановлюють компетенцію органів законодавчої і виконавчої влади у сфері кредитно-грошової політики, обігу державних цінних паперів. В конституційному праві закріплені загальні принципи і положення, що стосуються банківської діяльності держави. Наприклад, у ст. 99 Конституції України зазначається, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - НБУ.

Адміністративне право визначає принципи організації та діяльності органів виконавчої влади, повноваження цих органів у сфері кредитування, організації розрахунків і валютних операцій, обігу цінних паперів. Банківське право регулює, в першу чергу, майнові відносини, що виникають у сфері кредитування і проведенні розрахунків, і тим самим тісно пов'язане з цивільним правом. Наприклад, у договорах банківського рахунка та кредитного договору нормами цивільного права регулюються такі питання, як укладення цих договорів, зміст прав та обов'язків сторін, заставне забезпечення, ряд розрахункових і кредитних санкцій, відповідальність сторін за належне виконання своїх обов'язків. Крім того, комерційні банки, будучи суб'єктами господарської діяльності, здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян, керуються також у своїй діяльності нормами цивільного права.

До спеціальних принципів банківського права належать:

- принцип свободи банківської діяльності.

- принцип неухильного виконання економічних нормативів, встановлених НБУ, норм чинного законодавства.

- принцип поєднання публічних і приватних начал банківській сфері. принцип задоволення потреб клієнтів та максималізації отримання прибутку банками;

- принцип добровільності взаємовідносин і заінтересованості банківських установ та їхніх клієнтів.

- принцип підтримки конкуренції та заборони економічної діяльності, що спрямована на монополізацію і недобросовісну конкуренцію.

- принцип нагляду за діяльністю банків та інших кредитно-фінансових установ.

На практиці останній принцип знаходить відображення тому, що Верховна Рада України контролює діяльність НБУ (затверджує кошторис та звіт про його роботу, затверджу ліміт зовнішнього державного боргу); НБУ контролює діяльність комерційних банків (встановлює для них економічні нормативи, перевіряє створення їх шляхом реєстрації контролює додержання ними законодавства), здійснює контроль за веденням касових операцій; комерційні банки контролюють ліміти залишків готівки в касах для юридичних осіб, порядок відкриття та закриття рахунків, здійснення . валютних операцій через уповноважених банків тощо.

Банківська діяльність отримує своє правове виявлення в нормативних актах (джерелах права), які видаються відповідними органами держави.

Джерелом національного права є, як відомо, форма вираження державної волі в нормативних актах - офіційних письмових документах компетентного органу держави, в яких встановлюються норми права.

Важливе місце як джерела банківського права займають Цивільний кодекс України, в якому містяться гл. 71 „Про позику, кредит і банківський вклад”, гл. 72 „Про банківський рахунок”, гл. 73 „Про факторинг”, гл. 74 „Про розрахунки”, а також Господарський кодекс України (гл. 35). Норми цих глав кодексів регулюють важливі аспекти банківської діяльності.

Серед джерел банківського права важливий блок тановлять підзаконні нормативні акти, які можна поділити на дві групи.

1. Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.

2. Нормативні акти міністерств, державних комітетів, що стосуються сфери банківської діяльності, а також нормативні акти НБУ. Ці акти приймаються в межах компетенції тієї організації, що їх видає, у формі постанов, положень, наказів, інструкцій, правил тощо.

Банківська система України функціонує на підставі цілої системи нормативно-правових актів, яка визначається терміном „банківське законодавство”. Загалом його можна визначити як систему нормативних актів, що містять норми, котрі регулюють діяльність банків та інших кредитно-фінансових інститутів, а також їхні взаємовідносини з клієнтами. Банківське законодавство являє собою значний масив різноманітних та юридичною силою, формою і сферою дії нормативних актів, що мають визначену ієрархічну систему. Згідно з цим банківське законодавство має ряд особливостей.

Перша - це міжгалузевий характер банківського законодавства, адже воно містить норми різних галузей права. Найбільшого значення тут набувають норми конституційного, адміністративного, цивільного та фінансового права. Разом із тим багатогранність самої банківської діяльності дає підстави включати до складу банківського законодавства ще й норми кримінального права, цивільно-процесуального права та інших галузей права. Враховуючи інтегративний характер банківського законодавства, можна назвати його комплексною галуззю законодавства, яка становить окрему специфічну структуру в системі національного законодавства.

Другою особливістю банківського законодавства України значна кількість підзаконних нормативних актів, а законів, що регулюють різні аспекти і питання банківської діяльності, недостатньо. В таких країнах, як Великобританія, Німеччина, США, Франція, налічує більше двох тисяч законів, що забезпечують функціонування кредитної системи цих країн.

Третьою особливістю банківського законодавства є те, що основний його масив, як зазначалось, представлений відомчими нормативними актами. При цьому деякі державні органи управління спеціальної компетенції (Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку) наділені функціями нормотворчого характеру і видають підзаконні нормативні акти, які мають міжвідомчий характер і відображають специфічну сферу їх діяльності, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб. Наступною особливістю банківського законодавства є проблема розмежування його з іншими галузями законодавства (адміністративним, фінансовим і цивільним законодавством), що має практичне значення для ефективного розвитку і функціонування економіки. При цьому слід констатувати ключову роль публічних начал в регулюванні банківської діяльності, зокрема, це стосується питання меж втручання держави в банківську сферу. Для банківського законодавства характерні такі негативні риси:

а) багаторівневий характер правового регулювання банківської діяльності та наявності значної кількості підзаконних нормативних актів. У зв'язку з цим важливого значення набуває питання дотримання ієрархії джерел банківського права;

б) відсутність єдиного кодифікованого акту з банківської; діяльності;

в) динамічність норм банківського права і внесення частих змін і доповнень до нормативних актів, що регулюють банківську діяльність;

г) суперечливість і складність багатьох нормативну, актів, їх неузгодженість з актами, що стосуються взагалі народного господарства і регулюють господарські відносини;

д) недостатня кількість офіційних джерел, де публікуються нормативні акти з банківської діяльності, і труднощі що виникають з пошуком і користуванням цими актами.

Існуюча публікація цих нормативних актів не відповідає формальним вимогам обнародування, а умови їх розповсюдження не забезпечують учасникам загальнодоступності актів.

Поряд із вдосконаленням безпосередньо банківського законодавства складовою частиною цього процесу є здійснення інших заходів.

1. Норми банківського законодавства необхідно узгоджувати з нормами інших галузей національного законодавства, тобто враховувати норми актів суміжного законодавства, що виступають основою концептуального характеру.

2. Відображати в чинному законодавстві міжнародні норми і звичаї, що застосовуються в банківській практиці.

3. Чіткіше розмежовувати повноваження законодавчих та виконавчих органів у банківській сфер.

4. Обмежити до мінімуму втручання держави в банківську сферу і намагатись ліквідувати монополізацію НБУ в управлінні кредитно-банківською системою.

5. Систематично розробляти й видавати центральним банком методичні вказівки та роз'яснення щодо деталізації застосування банківського законодавства чи регулятивних правил.

6. Створити єдину державну систему реєстрації позичальників, тобто такий централізований банк даних, де б накопичувалась інформація про фінансовий стан позичальників, про попередню діяльність суб'єктів господарювання, про міжнародних партнерів, що дозволило б зменшити кредитний ризик комерційних банків.

7. Провести реформування бухгалтерського обліку в поєднанні з удосконаленням аудиторських стандартів та аудиторської практики (зокрема, розробити нормативні документи стосовно реорганізації банківського обліку та звітності в банківській системі), посилити півень їх застосування, враховуючи міжнародні стандарти бух. обліку та аудиту.

8. Законодавчо врегулювати порядок організації та функціонування електронних платіжних систем, утворити Єдину платіжну систему під захистом Національного банку України.

9. Створити спеціальне агентство з питань реструктуризації банківських активів, яке б організувало оперативну роботу з реструктуризації управління банками та їх активами.

10. Вдосконалювати порядок створення Реєстру ненадійних позичальників.

11. Потребує уваги й практика реалізації законодавства, спрямованого на запобігання використання банківської системи для легалізації брудних доходів. Важливу роль в розвитку національного банківського законодавства повинен відіграти процес міжнародного співробітництва у сфері правового регулювання банківської діяльності, адаптації його до відповідного законодавства Європейського Союзу, поступового приведення нормативних актів України до Європейських стандартів.

Отже, чинне національне банківське законодавство в цілому знаходиться на прогресивному напрямі і підпорядковується меті регулювання ринкової системи економіки. Однак найважливішою його проблемою залишається завдання розширення та якісного розвитку правового фундаменту управління банківською системою і банківською діяльністю і відповідності сучасного національного банківського законодавства міжнародним банківським стандартам.

Удосконалення банківського законодавства сприятиме функціонуванню ринкової економіки, прискоренню формування ефективної банківської системи України.



Розділ 2. Оцінка діяльності АКБ Райффайзен банк Аваль

2.1 Аналіз діяльності АКБ Райффайзен банк Аваль

Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» було зареєстровано у Національному банку України 2 березня 1992 року. Тоді компанія мала назву Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль». Центральний офіс компанії зареєстровано за адресою: Україна, м. Київ, вул. Лєскова, 9.

Нижче наводяться основні показники діяльності банку станом на 31 грудня 2009 року (згідно даних бухгалтерського обліку). Статутний капітал банку становив 2 419 935 тис. грн. (24 419,935 млн. звичайних акцій та 50 млн. привілейованих акцій); разом із сформованими резервами, емісійними різницями, прибутками минулих та поточних періодів загальний обсяг власного капіталу банку становив 5 312 935 тис. грн. Загальний обсяг балансових активів склав 54 048 003 тис. грн., у т.ч.: кредитно-інвестиційний портфель - 48 724 527 тис. грн., ліквідні активи - 7 530 532 тис. грн., основні засоби та нематеріальні активи - 2 973 000 тис. грн. (сума перелічених активів перевищує валюту балансу через формування резервів під знецінення кредитів на суму 9 597 294 тис. грн. за контрактивними рахунками).

Загальний обсяг отриманих чистих процентних доходів банку за 4 квартали 2009 року склав 4 287 797 тис. грн., чистий комісійних дохід - 1 163 878 тис. грн. Фінансовий результат банку за чотири квартали склав (2 019 070 тис. грн.): такий негативний показник обумовлений тим, що банк відповідно до вимог НБУ за 2009 рік сформував резервів під знецінення кредитів на загальну суму 5 497 025 тис. грн.

Станом на 31 грудня 2009 року штат працівників банку складався з 17491 співробітника.

ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» є компанією, що належить до міжнародного банківського холдингу Райффайзен Інтернаціональ Банк-Холдинг АГ (РБГ). Станом на 31 грудня 2006 року консолідований баланс бізнес-групи склав 205 млрд. євро. У свою чергу, ця група є членом іншої банківської групи, асоціації кооперативних банків Європи Unico Banking Group. Ассоціація має більше 170 млрд. евро власного капіталу та сукупний баланс у 3 334 млрд. євро. Станом на 31 грудня 2009 року 95,93% акцій Райффайзен Банк Аваль належали РБГ.

Згідно критеріїв резидентної приналежності банківського капіталу НБУ, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» є комерційним банком з іноземними інвестиціями. До 25 вересня 2006 року банк мав назву Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль».

Банк має один з найширших переліків послуг, що надаються клієнтам та контрагентам. Далі наводиться перелік груп послуг для клієнтів різних сегментів:

- для корпоративних клієнтів (підприємства з річним обігом у більш ніж 5 млн. євро):

- комплекс послуг з управління грошовими потоками (cash-management): включає окрім традиційного розрахунково-касового обслуговування також різні типи еквайрінгу, контроль платежів регіональних та структурних підрозділів клієнта, автоматичний розподіл ресурсів компанії між підрозділами;

- фінансування бізнесу: лізинг, фінансування основних та оборотних засобів, надання гарантій, проектне фінансування, надання послуг овердрафту на поточному рахунку клієнта;

- депозитні продукти;

- операції з цінними паперами: кастодіальні послуги, андерайтинг, купівля-продаж цінних паперів за дорученням клієнта, документарні операції (врахування та авалювання векселів, акредитиви);

- юридичні консультації, пошук іноземних партнерів для купівлі-продажу бізнесу:

- для клієнтів малого та середнього бізнесу:

1) розрахунково-касове обслуговування;

2) фінансування бізнесу: експрес-кредитування;

3) інвестиційне кредитування, фінансування поповнення оборотних коштів у вигляді кредитної лінії;

4) депозитні послуги.

- для приватних клієнтів:

1) депозитні послуги;

2) поточні рахунки;

3) кредитні картки;

4) послуги для держателів платіжних карток;

5) грошові перекази, продаж та інкасування чеків, обмін валют;

6) споживче кредитування;

7) надання депозитних сейфів.

Банк має широку мережу відділень: станом на 2009 рік їх кількість склала 1139 одиниць. Для клієнтів всіх сегментів на території України працює 2615 банкоматів. Клієнтська база юридичних осіб станом на 1 вересня 2009 року складала 233 тис. клієнтів, база фізичних осіб - 4711 тис. клієнтів.

Банк підтримує кореспондентські відносини з 201 банком світу, активно бере учать у клірингових операціях між фінансовими установами України та світу.

Також банк має дві дочірні компанії: КУА «Райффайзен Аваль» та Лізингову компанію «Райффайзен Лізинг Аваль» (щодо останньої: частка на ринку лізингу України - 9%).

ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посідає вагоме місце у банківський системі України. Нижче наводяться показники часток банківського ринку України для досліджуваного банку:

- 5,82% від активів системи;

- 7,73% від депозитів системи;

- 6,61% від балансового капіталу системи.

Організаційна структура банку має гібридний характер. Вище керівництво банку складається з трьох рівнів: Загальні збори акціонерів, Спостережна Рада та Правління банку. Спостережна Рада складається з шести членів, представників материнської групи банку. Правління банку у свою чергу складається з Голови правління банку та восьми його заступників. Заступники голови відповідають за управління діяльністю банку по окремих напрямах, перелік приводяться нижче:

- корпоративний бізнес;

- транснаціональні корпорації;

- казначейський бізнес, фінанси та бухгалтерія;

- операційна підтримка;

- банківська безпека;

- роздрібний бізнес;

- управління ризиками;

- інформаційні технології.

Для більш повноцінного сприйняття стану ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» необхідним є наведення невеликого опису ринку банківських послуг України.

Досить довгий час банківський сектор характеризувався інтенсивним зростанням, схильністю до зовнішніх запозичень, сильною конкуренцією, спричинену зокрема поширеною присутністю іноземних банківських установ, та всебічним розповсюдженням та полегшенням доступу до банківських послуг загалом. Ситуація змінилася у четвертому кварталі 2008 року, коли банківський сектор потрапив у свою турбулентну фазу із приходом економічної кризи. За період з жовтня 2008 року по липень 2009 з банківської системи спостерігався відтік депозитів у розмірі 20% пасивів по системи в цілому. До того ж, ліквідність банків було підірвано блокуванням зовнішніх запозичень через надто стрімку девальвацію гривні та високий рівень ризиків, що a priori був притаманний системі та що досяг піку у кризовий момент.

На даний момент банківська система знаходиться у своїй перехідній фазі, коли одночасно і економічна система переглядає свої відносини із банками, і самі банки намагаються проводити комплексну реорганізації своїх внутрішніх структур та системи роботи з клієнтами.

Станом на 1 січня 2010 року в Україні налічувалось 15 банків, у які НБУ було введено тимчасову адміністрацію. Задля пом'якшення дії системної банківської кризи НБУ почав впроваджувати деякі види превентивних заходів, такі як мораторій на виконання вимог кредиторів у деяких банках, зниження резервних вимог до вкладів у гривні та проведення політики рефінансування великих системних банків.

Внаслідок зниження рівня ліквідності на даний момент в Україні банки мають обмежені можливості кредитування, із метою захисту населення та банків від валютних ризиків повністю заборонено споживче кредитування у іноземній валюті. Загалом, баланс банківської системи України скоротився на 10%, від жовтня 2008 року до жовтня 2009 року.

Нижче наводиться діаграма, що зображує розподіл сил на банківському ринку України за вартістю активів станом на 01.10.2010 року:



Також інформативно нижче у таблиці 1.1 наведено основні дані по діяльності банківського ринку України за період 2006-2011 років.

2.2 Дослідження активів банку та управління ними

Аналіз активів комерційного банку є одним з найважливіших етапів управління цим типом фінансових установ. Структура активів та зобов'язань визначається прийнятими для банку стратегічними установками, тими напрямками бізнесу, які керівництво банку вважає пріоритетними. Водночас, і наявна структура пасивів та активів визначає те, як повинен функціонувати банк у коротко- та середньостроковій перспективі задля збереження своєї фінансової стійкості та зниження ризикованості діяльності. Звичайно, фінансовий стан комерційного банку дуже чутливий до стану зовнішнього макросередовища, більшість ризиків банківської діяльності так чи інакше підвладні факторам макросередовища.

Аналіз фінансової стійкості доцільно проводити у послідовному аналізі структури активів та пасивів банку та коефіцієнтному аналізі структури фінансової звітності.

У таблиці відображені структурні зміни у активах банку за 2009 рік.

Загальне скорочення активів банку за рік склало 17,39%. Як бачимо, частка кредитів скоротилася за рік на 6,19%. Від'ємний приріст пов'язаний у першу чергу із суттєвим скороченням видачі кредитів, що у свою чергу пов'язано із підвищенням ризикованості даних операцій у період фінансової кризи. Крім того, банк проводить досить жорстку політику боротьби із проблемними кредитами (із наявними несплаченими обов'язковими платежами строком більше 90 днів) щодо їх більш інтенсивного погашення, що веде до таких результатів, як скорочення кредитного портфелю банку. Слід зазначити, що у середньо- та довгостроковій перспективі для збереження сильних позицій на банківському ринку банк все ж повинен почати відновлення попереднього обсягу портфелю та його нарощення, адже кредитні доходи від кредитних операцій займали у 2009 році 84,56% від загальних доходів і формували більшу частку операційного прибутку банку.

Слід також зазначити збільшення частки високоліквідних коштів у балансі банку до 12,01%. Чистий вхідний грошовий потік склав за рік 2739,126 млн. грн. Цей показник має виключне значення для подальшого аналізу вартості банку, оскільки показує, що банк здатний формувати базу для сплати своїм акціонерам та інвесторам виплат як винагород за вкладені кошти. Однак, одним із основних факторів, що призвів до зростання грошового потоку, стало скорочення обсягу кредитування банком, особливо споживчого як більш ризикованого. Необхідно також відмітити, що одним з головних факторів зменшення вартості активів у балансі банку стало формування резервів під відшкодування можливих витрат за кредитними операціями, загальний приріст склав 141,75%, на відповідно суму резервів у відповідності з правилами обліку у банках було скорочено балансову вартість активів. У таблиці 1.3 наводиться аналіз зобов'язань банку за період 2009 року.

Таблиця - Структура зобов'язань ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2009 рік:

	01.01.2009	%	01.01.2010	%	Абсолютна зміна	Зміна за структурою
Зобов'язання перед банками	22 413 403,00	38,65	16 332 907,00	33,51	-6 080 496,00	-5,14
Заборгованість перед клієнтами:
- на вимогу	8 595 044,00	14,82	12 148 768,00	24,93	3 553 724,00	10,11
- строкова	18 287 177,00	31,54	15 518 905,00	31,84	-2 768 272,00	0,31
Емітовані цінні папери	721 978,00	1,25	190 100,00	0,39	-531 878,00	-0,86
Поточні зобов'язання с податку на прибуток	60 261,00	0,10	703,00	0,00	-59 558,00	-0,10
Відстрочені зобов'язання з податку на прибуток	365 471,00	0,63	302 877,00	0,62	-62 594,00	-0,01
Субординований борг	1 112 231,00	1,92	2 374 696,00	4,87	1 262 465,00	2,95
Резерви	56 989,00	0,10	56 832,00	0,12	-157,00	0,02
Інші зобов'язання	6 372 750,00	10,99	1 809 280,00	3,71	-4 563 470,00	-7,28
Усього зобов'язань	57 985 304,00	100,00	48 735 068,00	100,00	-9 250 236,00

Як бачимо, спостерігається загальне скорочення зобов'язань банку на 15,95% від їх вартості у 2008 році. Головними факторами скорочення стали відтік строкових коштів клієнтів та інших банківських установ (їх скорочення склало 27,12 та 15,13%% відповідно). Значний відносний приріст субординованого боргу на 113,50% не відіграв значної ролі через паралельне скорочення вартості емітованих цінних паперів та інших зобов'язань, що до того ж мають більшу вагу у структурі зобов'язань. Слід відзначити зростання онкольних депозитів у ресурсному портфелі банку. Це вказує на досить високу активність банку у роботі по залученню до роботи корпоративних клієнтів, адже саме вони формують основну частку онкольних депозитів у балансі банку.

Однак криза довіри до банківської системи позначилась на строкових депозитах, вони скоротились на 15,13%.

Таблиця - Зміни у структурі власного капіталу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2009 рік:

	01.01.2009	%%	01.01.2010	%%	Абсолютна зміна	Зміна за структурою
Статутний капітал	2 419 935,00	32,53	2 419 935,00	45,55	0,00	13,02
Додатковий сплачений капітал	2 683 602,00	36,07	2 683 602,00	50,51	0,00	14,44
Резерви	1 771 493,00	23,81	2 194 695,00	41,31	423 202,00	17,50
Нерозподілений прибуток	564 913,00	7,59	-1 985 298,00	-37,37	-2 550 211,00	-44,96
Всього капіталу	7 439 943,00	100,00	5 312 934,00	100,00	-2 127 009,00
Зобов'язання та капітал	65 425 247,00		54 048 002,00

Як бачимо, кардинальних змін у структурі власного капіталу не відбулося, однак слід відмітити зміну знаку перед статтею нерозподіленого прибутку. Причиною від'ємності цієї статті став від'ємний фінансовий результат банку за 2009 рік. Причини короткострокової збитковості банку описано нижче.

2.3 Узагальнююча оцінка фінансового стану банку

Таблиця показує формування фінансового результату банку у 2009 та 2010 роках. Можемо спостерігати значну вагу процентних доходів у загальних та збільшення їх частки за 2010 рік. Це пов'язано в основному із коливаннями валютних курсів та збільшенням грошового потоку від погашення кредитів у гривневому еквіваленті.

Необхідно звернути увагу на збільшення долі витрат на формування резервів з 21,81 до 46,05%% у загальних витратах банку за рік. Вкажемо основні причини, яки примушують банк нести та формувати ці витрати. В основному це вимоги вітчизняного законодавства щодо порядку формування цих резервів. Інструкція НБУ передбачає моніторинг кредитними підрозділами банку кредитного портфелю та присвоєння кожному кредиту відповідного класу якості, а кожному позичальнику - класу платоспроможності. За присвоєними класами заборгованості по кожному кредиту у відповідності до імовірності неповернення кредиту формується резерв - від 2 до 100% від залишкової заборгованості за кредитом, що оформлюється кореспонденцією рахунку витрат банку та рахунку резервів. Відповідно, при погіршені якості кредитного портфелю зростає вірогідність неповернення кредиту та збільшуються резерви. Фактично банк не робить жодних перерахувань коштів, тобто фізичний рух вартостей не має місце, але віднесення резервів на витрати скорочує прибуток банку, який він може направити на виплату дивідендів та розвиток.

Описане вище має два наслідки. По-перше, у короткостроковій перспективі це є корисним, адже у разі наявності збитків банк не платить податку на прибуток. По-друге, при нормальному погашені кредиту сформовані резерви стануть доходами банку, а отже відкладені податки все одно доведеться сплачувати. Однак, як каже золоте правило фінансового менеджменту, грошу зараз коштують дорожче, ніж грошу через деякий час, а отже, банк має вигоди від відстрочення податкових зобов'язань, скорочуючи вихідний грошовий потік.

Крім того, слід зазначити, що маніпуляції при формуванні резервів також можуть мати місце, адже оцінка кредитоздатності позичальника стикається з досить значним обсягом збору документів про підтвердження фінансових можливостей конкретного клієнта, а отже, можна сформувати додатковий резерв при нездатності позичальником подати офіційну довідку про доходи чи «красиву» фінансову звітність (для фізичних та юридичних осіб відповідно).

Отже, якщо прийняти, що відрахування до резерві не змінилися, можна побачити, що банк за 2010 рік отримав прибутку у три рази більше ніж за попередній рік. Це вказує на двоякість фінансової звітності банків та необхідність більш глибокої комплексної оцінки порядку формування фінансових результатів.

Після розгляду вертикального та горизонтального аналізу фінансової звітності банку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» перейдемо до аналізу фінансових коефіцієнтів та показників/ Як бачимо по коефіцієнтам співвідношення власного капіталу та залучених коштів і регулятивного капіталу та сукупних активів, зобов'язання та активи банку досить захищені від можливих непередбачених витрат власними коштами; перевищення над нормативним мінімумом у середньому складає 150-200 %. Мультиплікатор власного капіталу банку показує вартість активів, які були нарощені у ході діяльності банком. У ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» цей коефіцієнт дорівнює відповідно у середньому 7,7-8,5. Показник фінансового важелю банку у середньому дорівнює 7,5-7,9, цей показник відображає середнє перевищення рентабельності власного капіталу на рентабельністю активів банку (ROE над ROA). Він зображує вигоду, яку отримує банк від залучення коштів та їх розміщення як кредитних незважаючи на необхідність сплачувати відсоток по залученим коштам.

Аналізуючи співвідношення вартостей дохідних активів та платних пасивів слід зазначити несприятливу тенденцію до скорочення дохідних активів. Це сталося через скорочення обсягів кредитування та зменшення вартості портфелю через погашення кредитів та формування резервів. У подальшому банку необхідно вирівнювати це співвідношення у напрямку зростання.

Аналізуючи точку беззбитковості банку (середня дохідність по активам банку, за якої він зможе повністю покрити непроцентні витрати без отримання прибутку), слід зазначити, що установа досить міцно тримається на ринку, до перетину точки зниження дохідності скорочення маржі має скласти у середньому 2%.

Таблиця - Фінансові коефіцієнти та показники ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2009:

Основний власний капітал, тис. грн	7 295 289	7 334 536	7 395 553	6 840 193	6 442 221
Розмір регулятивного капіталу, тис грн (норматив - не менше 5 млн. євро)	9 423 224	9 152 478	9 396 862	7 516 530	7 706 021
Коефіцієнт співвідношення власного капіталу та залучених коштів, % (норматив - не менше 5%)	14,585	27,323	15,858	13,466	14,578
Коефіцієнт співвідношення власного регулятивного капіталу банку та сукупних активів з урахуванням створених резервів, % (норматив - не менше 7%)	14,403	15,303	16,422	12,478	14,258
Коефіцієнт захищеності власного капіталу банку від інфляції, %	0,414	0,415	0,410	0,451	0,447
Мультиплікатор власного капіталу (норматив -7-10)	8,968	8,154	7,737	8,806	8,390
Співвідношення зобов'язань та капіталу банку (фінансовий важіль)	7,948	7,185	6,865	7,935	7,565
Середня вартість залучених коштів, %	4,635				7,336
Співвідношення дохідних активів та платних пасивів банку, % (норматив - більше 100%)	106,422	180,120	99,144	101,328	92,558
Миттєвої ліквідності (норматив - не менше 20%)	0,437	0,382	0,311	0,226	0,534
Середня дохідність кредитних операцій, %	11,458				19,208
Середній спред, %	6,824				11,872
ROE, %	7,288				-31,318
ROA, %	0,813				-3,733
Процентна маржа, %	5,454				7,933
Точка беззбитковості, розмір мінімальної процентної маржі	3,929				6,020

Слід зазначити, що у 2009 році процента маржа банку зросла, а отже це означає посилення міцності банку у фінансовому плані, про те саме каже і середній спред за операціями.

Проведений аналіз свідчить про стабільну позицію банку на українському ринку, однак слід зазначити, що аналіз носить досить консервативний характер та не враховує взаємодію банку та зовнішніх факторів, які здатні оцінити діяльність керівництва банку.

У таблиці наведений прогнозний стан прибутаів та дивідендів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на 2010 - 2017 роки та оцінка вартості акцій банку в цілому.

Упродовж 2010-2012 років очікувана дохідність буде рівною 13,70%; у подальшому у період 2013-2016 років вона буде лінійно знижуватись до 10%, це пов'язано із прогнозованою стабілізацією банківського ринку України, та зниженням дохідності рину загалом, у термінальному періоді очікувана дохідність буде прийнятою за 10%. Приведена вартість дивідендів знаходиться як приведена вартість їх величини згідно очікуваної дохідності, обраною як коефіцієнт дисконтування.



Розділ 3. Шляхи покращення банківської системи України

3.1 Перспективи розвитку банківської діяльності

За підсумками 2010 року, незважаючи на появу окремих нових банків, кількість учасників ринку скоротилась на 6 одиниць. Як наслідок - на початок 2011 р. 176 банків мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій (182 на початок 2010 р.), ще 18 установ перебувають на ліквідації. У чотирьох банках («Надра», «Родовід Банк», «Соцкомбанк», «Діалогбанк») на кінець 2010 р. продовжувала діяти тимчасова адміністрація, а наприкінці січня 2011 р. було введено тимчасові адміністрації ще у двох банках («Комерційний банк «Володимирський» та «Банк Столиця»). В минулому році кількість структурних підрозділів українських банків скоротилась на 247 одиниць (або на 22,6%). При цьому на 18 банків, які перебувають у стані ліквідації, припадає 47 філіалів, решта 200 - на діючі банки. Разом з тим, окремі банки продемонстрували спроможність відкривати нові відділення, зокрема Приватбанк збільшив свою мережу на 159 нових відділень, Platinum Bank - на 45 відділень, Дочірній банк Себербанку Росії - на 40 відділень.

З 2011 р. регулятор має наміри підвищити жорсткість вимог до новостворюваних банків. Зокрема, буде посилено вимоги щодо фінансового стану засновників нового банку: НБУ відмовлятиме у реєстрації при наявності фактів збиткової діяльності за останній рік у хоча б одного співзасновника, а також у разі перевищення зобов'язань перед іншими кредиторами над активами створюваного банку (за вирахуванням коштів, вкладених у статутний капітал інших юридичних осіб).

Для створення нового відділення банку в 2011 році необхідно буде виконати дві ключові вимоги: ввести беззбиткову діяльність протягом останніх півроку та мати відпрацьовану систему внутрішнього контролю та управління ризиками.



3.2 Використання зарубіжного досвіду при вдосконаленні банківської системи України

...