Банківська система України: сучасний стан та перспективи розвитку

При формуванні і вдосконаленні банківської системи України обов'язковою умовою повинно бути використання світового досвіду. Звичайно, банки розвинутих країн працюють в інших економічних умовах, але їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі.

Кредитування в інших країнах пов'язане із істотним кредитним ризиком, але він вимірюється дещо в інших масштабах. У світовій практиці майбутнє банку, частка прострочених (понад 90 днів) кредитів якого наближається до 7% від загального обсягу, є досить проблемним. Для надійних банків цей показник становить близько 3%.

В світовій банківській практиці велика увага приділяється оцінці і мінімізації кредитного ризику на рівні всього кредитного портфеля. Здійснюється оцінка обсягу, структури та якості кредитного портфеля, а вже потім приймаються заходи, які дозволяють оптимізувати його структуру для зменшення ризику.

Дуже поширений є такий спосіб захисту від кредитного ризику, як продаж кредитів. Банк, виходячи з проведеної ним оцінки кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має змогу повернути кошти, що були спрямовані у кредитні вкладення (повністю або частково). Ефект від здійснення таких операцій багатобічний. По-перше, за рахунок продажу активів з низькою прибутковістю звільняються ресурси для фінансування більш прибуткових активів; по-друге, продаж активів уповільнює зростання банківських активів, що допомагає керівництву банку досягти кращого балансу між збільшенням банківського капіталу та ризиком, пов'язаним із кредитуванням; по-третє, таким чином зменшуються відповідні статті балансу банку (ті, що характеризують його діяльність не з кращого боку).

Однією із поширених у деяких країнах форм продажу банками своїх кредитних вкладень є так звана сек'юритизація кредитів. При здійсненні сек'юритизації банк пропонує для продажу не самі кредити, а цінні папери (фінансові вимоги), які були випущені під ці кредити. Трансформація позик у цінні папери дозволяє банку вивести з балансу частину ризикованих активів.

Кількість і обсяги проблемних кредитів можуть бути значно зменшені у разі застосування універсального методу розрахунку обсягу кредиту, що широко застосовується в західній банківській практиці. Зміст його полягає в тому, що видається лише частина загальної величини позички. Інша ж частина (у процентах до визначеного обсягу кредиту) банком не кредитується, а її сума визначається банком на підставі оцінки ризику конкретної операції.

Домінуючою концепцією є теорія диверсифікації банківських ризиків. Сутність її полягає у всебічній диверсифікації операцій банку, в тому числі і кредитних. Сучасні дослідники вважають, що надання кількох великих є значно не безпечнішим, ніж численні дрібні позички. Хоча економісти також відмічають, що при такому методі мінімізації ризику проблема його скорочення розв'язується не за рахунок знищення економічних чинників його появи, а шляхом використання суспільних ресурсів для покриття структурних вад функціонування окремих господарських суб'єктів.

Яскравим проявом процесу диверсифікації кредитного ризику є розвиток у світовій практиці консорціального кредитування.

З іншого боку поширеним є державне регулювання максимального розміру ризику на одного позичальника, що запобігає надмірній орієнтації банку при проведенні ним кредитних та позабалансових операцій на одного великого позичальника.

Наприклад, у США обсяг кредитів одному клієнту або групі клієнтів, пов'язаних інвестиційно-засновницькими відносинами, не повинен перевищувати 10% суми власних коштів банку. Кредити, надані банком державним установам, вважаються наданими одному клієнту.

У Німеччині обсяг усіх великих кредитів, кожен з яких дорівнює або перевищує 15% власного капіталу банку, не повинен перевищувати останній більш як у 8 разів. Найбільший з великих кредитів не повинен перевищувати 50% власних коштів банку.

В наш час банки розвинутих капіталістичних країн застосовують складну систему великої кількості показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Ця система диференціюється залежно від характеру позичальника, а також може ґрунтуватись як на сальдових, так і на оборотних показниках звітності клієнтів.

Так ряд американських банків використовують систему оцінки кредитоспроможності, побудовану на чотирьох групах основних показників: ліквідності фірми, оборотності капіталу, залучення коштів, показники прибутковості.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає 3 блока:

1) оцінка підприємства і аналіз його балансу, а також іншої звітності;

2) оцінка кредитоспроможності клієнтів на основі методик, прийнятих окремими комерційними банками;

3) використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції.

Ще один метод мінімізації кредитного ризику - це страхування.

В закордонній практиці кредитне страхування вперше набуло розвитку в Європі після першої світової війни. В наш час страхуванням кредитних ризиків в основному займаються спеціалізовані страхові компанії. Прийняття кредитного ризику головним чином пов'язане з формуванням бази даних про фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такої інформації є банки. Серед страхових компаній, що займаються страхуванням кредитів, широко практикується обмін інформацією.

Існують також спеціалізовані фірми, що надають за відповідну плату необхідну інформацію, в тому числі і конфіденційного характеру.

Наприклад, в світовій практиці одним з найбільш відомих джерел даних про кредитоспроможність є фірма “Дан енд Бредстріт”, яка збирає інформацію про близько 3 млн. фірм США і Канади і надає її за підпискою. Коротка інформація і оцінка кредитоспроможності кожної фірми друкуються у загальнонаціональних та регіональних довідниках. Більш детальна інформація може бути надана у вигляді фінансових звітів.

Взагалі інфраструктура фінансових ринків розвинутих країн представляється великою кількістю кредитних бюро, спеціальних комерційних агентств.

Проведений системний аналіз зарубіжного досвіду дає можливість фінансовим суб'єктам та банківській системі України в цілому уникнути певного відсотку фінансових ризиків та кризових явищ в економіці, як наслідок.

Задачею українських банків є використання того досвіду, що вже набутий розвинутими країнами. По-перше, він вже є провірений на практиці; по-друге, дозволить мінімізувати кошти і час для банківської системи; по-третє він може виступити базисом для сучасних методологій управління кредитним ризиком в комерційних банках.

Висновок

Виконавши курсову роботу по темі «Банківська система України: сучасний стан та перспективи розвитку» я розкрила теоретичні засади функціонування банківської системи; дослідила структуру та виявила економічну сутність банківської системи України, а також виявила шляхи використання зарубіжного досвіду при вдосконаленні банківської системи України.

Можна зробити висновок, що підвищення ефективності банківської діяльності потребує сьогодні здійснення реструктуризації банківського сектора. Для забезпечення швидкого розвитку та зростання банківського сектора необхідна загальна консолідація існуючих банків. Більш ефективні банки, визнані такими за результатами їхньої діяльності, повинні мати можливість розширювати свою ринкову частку порівняно з менш ефективними. Тільки за таких умов можна посилити проникнення банків в економіку. Для подальшого успішного розвитку банківської системи в першу чергу має бути визначена стратегія розвитку фінансової системи України в цілому. З метою забезпечення стабільного функціонування та розвитку банківської системи, доступності кредитів для підприємств та населення, їх здешевлення потрібні насамперед подальша розбудова банківської системи, підвищення її кредитної спроможності, для чого необхідно:

- вирішувати завдання щодо підвищення рівня капіталізації банківської системи, зміцнення і поліпшення її ресурсної бази, підтримувати збалансованість темпів зростання кредитного портфеля з темпами капіталізації;

- активізувати механізми і удосконалити форми сполучення капіталів комерційних банків і промислових підприємств;

- забезпечити впровадження сучасних систем управління фінансами підприємств з боку комерційних банків, у тому числі обслуговування конкретної інвестиційної програми підприємства;

- стимулювати збільшення інвестиційних резервів підприємств на рахунках банків; амортизаційні відрахування і прибуток, що призначений на розвиток виробництва, доцільно розміщувати на спеціальних рахунках у банках з обов'язковим використанням цих коштів за цільовим призначенням і тільки як довгострокові кредити;

- заохочувати спільні кредитні, насамперед інвестиційні, проекти комерційних банків, державних інвестиційних інститутів і приватних інвесторів;

- поліпшити кредитну політику, в тому числі щодо зниження рівня ризикованості здійснюваних операцій шляхом впровадження спеціальних інструментів страхування та резервування довгострокових кредитів;

- здійснити розбудову інститутів довгострокового кредитування, насамперед утворити Державний банк реконструкції та розвитку та забезпечити його функціонування.

З огляду на стратегічні завдання, що стоять перед економікою України в 2008-2015 роках, має відбутися: зростання активів комерційних банків до рівня 70 % ВВП; балансового капіталу - до 45-50 млрд. грн..; обсягів кредитів - до рівня понад 50 % ВВП; депозитів фізичних осіб та їхньої частки в структурі зобов'язань банківської системи - до 60 %. Необхідно підвищити роль банків як посередників на фондовому ринку і в розвитку іпотечного ринку.

Список використаних джерел

1. Господарське законодавство України: 36. нормативних актів / Уклад. В. С. Щербина, О. В. Щербина. - К.: Атіка, 2001.

2. Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Пронська, О. М. Вінник та інші; за заг. ред. В. С. Щербини. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

3. Барановський О. Банківська система України: сьогодні і завтра// Дзеркало тижня. - 2003 - №14 (439).

4. Влада. Банки. Бізнес: політекономія взаємодії і розвитку. Наукова монографія//За редакцією С. К. Реверчука. - К.:Атака, 2002.

5. Вступ до банківської справи. //За редакцією М. І. Савлу. - К.: Лібра, 1998.

6. Вінник О. М. Інвестиційне право: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2000.

7. Джунь В. В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні: Монографія. - Львів, 2000.

8. Зозуля Т.О. Визначення якості активів комерційних банків.//Фінанси України. - 2004, №7, с.107.

9. Олексієнко С. Управління ризиками в системі банківського менеджменту.//Банківська справа. - 2004, №2, с.24.

10. Сігайов А. До питання регулювання банківських ризиків.//Економіка України. - 2004, №5, с.32. банківський економічний актив

11. Загорий Г.В. О методах оценки кредитного риска.//Деньги и кредит. - 2003, №6, с.31.

Размещено на Allbest.ru