Страхові послуги

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Страхові послуги

1. Особливості маркетингу в страхуванні

страхування медичний промисловий фінансовий

Маркетинг у страхуванні -- це комплекс заходів, спрямованих на формування й постійне вдосконалення діяльності страховика, а саме: а розробка конкурентоспроможних страхових продуктів послуг для конкретних категорій споживачів страхувальників; б упровадження раціональних форм реалізації цих продуктів за належного сервісу та реклами; в збір і аналіз інформації щодо ефективності діяльності страховика.

Функції маркетингу: 1. дослідна вивчення ринку, сегментація, попит споживачів

2. управлінська -- прогнозування, планування та розробка страх продуктів, контроль продаж та зворотній звязок

3. фінансова -- отримання та максимізація прибутку страховика.

Завдання страхового маркетингу: 1. Формування попиту на страх послуги. Методи впливу: ціленаправлена реклама, диференціація страхових тарифів, сервісна діяльність страховика, проведення певних організаційних заходів. 2. Задоволення стр інтересів клієнтів з точки зору кількості та якості страхових послуг.

Запровадження маркетингових технологій здійснюється поетапно:

1. утворення відділу департаменту маркетингу, якому підпорядков відділи розвитку -- дистрибуції -- продаж. Завдання: вив-ня потреби ринку та його сегментація, аналіз стахов продуктів ін. страховиків, розробка конкурентоздатних страхов продуктів.

2. Визначення та аналіз реалізації стр послуг.

3. Підготовка персоналу компанії і рекламна компанія.

Маркетингова діяльність повязана з розвязанням низки специфічних завдань, розробкою маркетингової політики страховика, його стратегії й тактики на ринку. Для вирішення цих завдань страховики створюють службу маркетингу, функції якої виконує окремий відділ або окремий працівник страхової організації залежно від її розмірів, розгалуженості, спеціалізації, кадрового потенціалу та ставлення керівництва організації до проблем просування своїх послуг на ринку.

Фаховий рівень та ділові якості спеціалістів служби мають відповідати таким основним вимогам:відданість справі і щира зацікавленість у розвитку фінансової потужності, прибутковості діяльності та зміцненні авторитету страховика, високий рівень теоретичної підготовки та практичних навичок з основних видів страхування, на яких спеціалізується страховик,уміння цілеспрямовано збирати, нагромаджувати й аналізувати інформацію та розробляти на її базі відповідні висновки й пропозиції, ініціатива, комунікабельність, виконавська дисципліна, уміння зосередитись на головному, широка загальна ерудиція.

Основоположними принципами страхового маркетингу є: глибоке й постійне вивчення конюнктури страхового ринку; сегментація страхового ринку з метою забезпечення адресності страхових послуг; швидке та гнучке реагування на потреби зміну потреб страхувальників; інновація, тобто постійне вдосконалення, модифікація, пристосування страхових послуг до вимог потенційних споживачів.

Маркетинг слід розглядати як систему дій страхової компанії щодо пошуку споживачів страхувальників, зясування їхніх потреб, а потім створення страхових послуг, що якнайкраще задовольнятимуть ці потреби, та створення ефективної системи просування цих послуг до визначеної категорії страхувальників.

Ефективність зазначених дій значною мірою залежить від цілеспрямованості маркетингу та здатності страховика враховувати при цьому як поточні, так і віддалені завдання з просування своїх послуг на ринку. У звязку з цим страховий маркетинг можна класифікувати так: за цілеспрямованістю маркетингових дій страховика -- товарний і організаційний маркетинг,за ступенем довгостроковості завдань, що вирішуються, -- стратегічний і оперативний маркетинг.

Товарний ринковий маркетинг націлений на вдосконалення діяльності та підвищення прибутковості страховика за допомогою аналізу стану зовнішнього середовища і гнучких змін товарної та збутової політики відповідно до змін у цьому середовищі.

Основними завданнями товарного маркетингу є: дослідження ринків та аналіз власного страхового портфеля; розробка вимог до пропонованих і майбутніх страхових послуг; створення ефективних каналів просування страхових послуг до споживачів.

Організаційний маркетинг націлений на вдосконалення діяльності та підвищення прибутковості страховика за допомогою оптимізації його внутрішнього устрою. Основними завданнями організаційного маркетингу є: вибір оптимальної системи збуту страхових послуг, виходячи з особливостей поведінки споживачів і специфічних властивостей страхових послуг; створення адекватної системи стимулювання персоналу страховика щодо збуту страхових послуг; удосконалення та розвиток структури страхової організації виходячи з її завдань, з урахуванням особливостей та кваліфікації персоналу, а також специфіки ринків у звязку з організацією системи збуту страхових послуг; удосконалення внутрішнього розподілу праці.

Оперативний маркетинг націлений на вирішення поточних завдань щодо просування страхових послуг. Основними завданнями оперативного маркетингу є: аналіз поточного стану реалізації страхових послуг; професійна підготовка персоналу страховика та страхових посередників; організація рекламних заходів і підтримання звязків з громадськістю; розробка та впровадження додаткових супутніх послуг для страхувальників.

Стратегічний маркетинг націлений у майбутнє. Основними завданнями стратегічного маркетингу є: дослідження страхового ринку та його сегментація; визначення показників оцінки та прогнозування ефективності окремих видів страхових послуг; розробка пропозицій та створення маркетингових програм з огляду на загальну стратегію розвитку страховика.

За змістом здійснюваних операцій маркетинг страховика включає: планування, ціноутворення, рекламування, створення мережі продажу страхових послуг, виходячи з наявного та потенційного попиту на страхові послуги.

До процесу маркетингу є залученим весь персонал страховика, незалежно від структурного підрозділу, в якому вони працюють. Це означає, що найважливішою складовою страхового маркетингу є адекватна побудова взаємовідносин взаємодії між споживачем і персоналом страхової організації.

Процес побудови взаємовідносин між страховиком і страхувальником, який лежить в основі страхового маркетингу, включає два етапи, що відіграють вирішальну роль у сприйнятті страхової послуги страхувальником, оскільки повязані з підвищенням рівня її відчутності, матеріальності.

Перший: укладення договору й сплата страхових премій {матеріалізація страхової послуги для всієї сукупності страхувальників у вигляді набутого страхувальниками спокою та впевненості через отримання гарантії страхового захисту.

Другий: проведення страхової виплати {індивідуальна материалізація гарантії у страховому захисті при настанні страхового випадку, передбаченого договором страхування.

2.Права і обов'язки сторін страхової угоди

Законодавство встановлює певні зобов'язання як для страхової компанії, так і для страхувальника під час укладання дії договору страхування. Зосередимо на них увагу. Згідно з чинним законодавством, страховик зобов'язаний:

· ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

· протягом 2-х робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхового відшкодування страхувальнику;

· при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату (страхове відшкодування) у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

· відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

· за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;

· тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан за винятком випадків, передбачених законодавством України. Таємницею страхування, згідно зі ст. 40 Закону України "Про страхування", є конфіденційна інформація щодо діяльності та фінансового стану страхувальника -- клієнта страховика, яка стала відомою йому під час взаємовідносин із клієнтом чи з третіми особами при провадженні діяльності у сфері страхування, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Обов'язками страхувальника є:

· своєчасне внесення страхових платежів;

· при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

· повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього об'єкта страхування. Згідно зі ст. 989 Цивільного кодексу України, якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір є недійсним;

· вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих унаслідок настання страхового випадку;

· повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

Законом України "Про страхування" (ст. 22, 23, 24) урегульовано питання заміни страхувальника. Так, у разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового страхування, права й обов'язки страхувальника переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. При цьому страховик або будь-хто із спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування. В інших випадках права та обов'язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.

Принцип заміни страхувальника передбачається й у договорах особистого страхування. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права й обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства покладено обов'язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих.

Якщо судом визнано страхувальника-громадянина недієздатним, його права й обов'язки за договором страхування переходять до опікуна. Виняток становить договір страхування цивільної відповідальності, дія якого припиняється з часу втрати дієздатності страхувальником - громадянином. У разі визнання судом страхувальника-громадянина обмежено дієздатним він здійснює свої права й обов'язки страхувальника за договором страхування лише за згодою піклувальника.

Якщо страхувальник -- юридична особа реорганізовується і встановлюються його правонаступники, права та обов'язки страхувальника згідно з договором переходять до правонаступника.

Таким чином, основний обов'язок страховика -- здійснити страхові виплати у разі настання страхового випадку, основний обов'язок страхувальника -- своєчасно вносити страхові внески. Основним правом страхувальника є отримання страхових відшкодувань. Здійснення страхових виплат проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у визначеній формі. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Аварійні комісари -- це особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків. Діяльність аварійних комісарів в Україні регулюється Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів" від 5 січня 1998 р. № 8

Разом з тим, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Отже, дія договору страхування вимагає від сторін -- страхувальника і страховика -- дотримуватися встановлених норм, які вказують на їх права й обов'язки.

3. Види особистого страхування

Однією з галузей страхування є особисте страхування, здійснюване з метою надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя й здоров'я.

До підгалузей особистого страхування належать:

1. страхування життя (пенсій),

2. страхування від нещасних випадків;

3. медичне страхування.

Останні дві підгалузі в економічній літературі об'єднуються під назвою «страхування здоров'я».

Здійснення особистого страхування має певні особливості. Зокрема при його проведенні дуже важко правильно оцінити той ризик, який береться на страхування. Через це таке страхування пов'язане, по суті, з установленням умовної страхової суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також накопиченням страхових сум. Ризики, які існують при страхуванні життя, пов'язані з невизначеністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя людини, наприклад годувальника сім'ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку.

Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена й відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров'я від нещасного випадку.

Договори страхування життя мають певні особливості:

1. відповідальність страхової компанії настає, якщо страхувальник (застрахований) помер за будь-якої причини;

2. договір страхування вважається договором приєднання, оскільки цей договір, і особливо загальні його умови, виробляється лише страховиком;

3. страхувальник погоджується на умови, які пропонує йому страховик;

4. договір страхування життя -- це договір доброї волі, бо в його основу покладено довіру між страховиком і страхувальником. Наприклад, страхувальник, укладаючи договір, зобов'язаний відповідати на поставлені запитання, і відповідати чесно. Інакше договір страхування вважається недійсним.

Договором страхування передбачається, що страхова компанія зобов'язується сплатити страхувальникові (застрахованому, вигодонабувачеві) фіксовану страхову суму чи пенсію або погасити кредит, що його взяв страхувальник для придбання якогось товару в кредит. Фіксована сума виплачується вигодонабувачеві у випадку смерті застрахованої особи. Разом із тим фіксована виплата страхової суми передбачена і при дожитті страхувальника (застрахованого) до закінчення дії договору страхування. За умовами такого договору страхувальник (застрахований) може в обумовлений період або при досягненні певного віку одержати пенсійні виплати.

При проведенні страхування життя основними випадками є дожиття до закінчення строку страхування або смерть страхувальника (застрахованого) протягом його дії. Саме тому страховій компанії потрібно визначити ймовірність цих подій. З цією метою складають таблицю смертності, яка базується на показниках статистичного обліку населення або матеріалах самої страхової компанії і показує смертність осіб, що помирають із року в рік у кожному віці із даної кількості народжень. Страховикові, який здійснює страхування життя, важливо знати фактори, які впливають на смертність населення.

До таких факторів можна віднести:

· вік;

· професію;

· місце проживання;

· стать.

Дострокове припинення договору страхування призводить до зміни початкових відносин між страховиком і страхувальником, а мета, задля якої створювався резерв, лишається недосяжною. Тому резерв стає вільним. Якщо страховик має здійснити виплату, він сплачує страхувальникові (застрахованому) певним чином обчислену страхову (викупну) суму, яка становить лише частину накопиченого резерву. Але за умовами договору такий обов'язок на нього може й не покладатися, якщо договір діє недовго.

Страхова компанія може пропонувати страхувальникові, якого спіткали труднощі зі сплатою внесків, зменшити їх розмір або розмір страхової суми (і припинити сплату внесків). Така (по суті, не вигідна для страховика) операція називається редуціюванням. Світова страхова практика поділяє страхування життя на страхування капіталів та страхування рент.

Страхування капіталів передбачає можливість укласти договори страхування з умовою виплати певної суми при дожитті страхувальника до зазначеного в договорі строку (події) або в разі його смерті. Страхування капіталів передбачає створення нових капіталів. Великим попитом користується змішане страхування життя, згідно з умовами якого передбачається виплата, якщо страхувальник доживе до зазначеного строку (віку) або помре протягом дії договору страхування.

Якщо йдеться про рентне страхування, то певна обумовлена договором частка виплачується страхувальникові (застрахованому) у вигляді регулярних періодичних виплат, а загальна сума останніх залежить від тривалості життя страхувальника (застрахованого).

Практика вітчизняного страхування передбачала такі види страхування життя:

1. змішане страхування життя;

2. страхування дітей;

3. страхування до вступу в шлюб (весільне);

4. довічне страхування;

5. страхування додаткової пенсії.

4. Обов'язкове страхування громадян від нещасних випадків: необхідність, види страхування

Законодавчими актами визначається перелік об'єктів обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права та обов'язки учасників страхування, а також коло страхових організацій, яким доручається здійснення обов'язкового страхування.

Обов'язкове особисте страхування залежно від джерела сплати страхових платежів поділяється на обов'язкове державне й обов'язкове.До 2001 року в Україні обов'язкове державне особисте страхування охоплювало:

· військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

· осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

· медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними службових обов'язків;

· працівників митних органів;

· працівників прокуратури;

· народних депутатів;

· службових осіб державної контрольно-ревізійної служби;

· службових осіб державних податкових інспекцій;

· службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

· посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

· спортсменів вищих категорій;

· працівників державної лісової охорони;

· суддів;

· донорів крові і (або) її компонентів.

Необхідність проведення обов'язкового державного особистого страхування працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників інших відомств була зумовлена потребою їх соціального захисту, оскільки вони самі стоять на захисті інтересів держави і їх діяльність постійно пов'язана з високим ступенем ризику. Страхувальниками, а відповідно і платниками страхових платежів, виступали відповідні міністерства і відомства.

Досвід проведення такого страхування засвідчив недосконалість умов його проведення та низьку ефективність. Тому Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про страхування”» доручено Кабінету Міністрів України подати до Верховної Ради України проект Закону України, яким передбачити заміну обов'язкового державного страхування на безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційних виплат з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого. До прийняття такого закону стосовно цих категорій працівників діють норми, встановлені законами України та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють питання державного захисту цих категорій працівників.

Новою редакцією Закону України «Про страхування» обов'язковими видами особистого страхування в Україні визначено:

· страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

· страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

· страхування спортсменів вищої категорії;

· страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

· страхування від нещасних випадків на транспорті;

· страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

· страхування життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

· страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України, на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

· страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного виливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіантів.

Обов'язковому особистому страхуванню медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків, а також настання інвалідності або смерті від СНІД підлягають працівники, які подають медичну допомогу населенню, проводять лабораторні та наукові дослідження з проблем вірусу імунодефіциту людини і виробляють вірусні препарати.

Розмір страхової суми, що підлягає виплаті при інфікуванні застрахованого вірусом імунодефіциту людини або настанні інвалідності внаслідок захворювання на СНІД, регламентується розміром мінімальних заробітних плат, а в разі смерті застрахованого працівника внаслідок захворювання на СНІД його спадкоємцям виплачується страхова сума залежно від розміру грошового утримання померлого за останньою займаною ним посадою.

Особливість обов'язкового особистого страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд) полягає в тому, що воно здійснюється з метою захисту їхнього життя та здоров'я під час виконання ними своїх обов'язків.

Державне обов'язкове страхування спортсменів вищої категорії поширюється лише на спортсменів збірних команд України і проводиться на випадок загибелі чи смерті застрахованого під час підготовки або участі в змаганнях, а також утрати застрахованим працездатності внаслідок поранення, контузії, травми або каліцтва, хвороби, інвалідності, що трапилися під час підготовки або участі в змаганнях. З урахуванням цього визначається й особливий порядок формування страхових платежів.

Страхові суми виплачуються у випадках загибелі або смерті застрахованого залежно від розміру грошового утримання за останньою посадою, що її обіймав застрахований, а в разі втрати ним працездатності або встановлення йому інвалідності страхові суми виплачуються в розмірі, який визначається з розрахунку середньої заробітної плати пропорційно до терміну втрати працездатності чи залежно від встановленої групи інвалідності.

Обов'язкове державне страхування інших категорій здійснюється на випадок загибелі або смерті застрахованого під час виконання службових обов'язків, втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов'язків. Розмір страхової суми залежить від грошового утримання за останньою посадою та ступеня втрати працездатності. Інші умови є аналогічними.

До особливої категорії обов'язкового страхування відноситься обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті. Це пов'язано з тим, що транспорт є джерелом підвищеної небезпеки щодо осіб, які експлуатують транспортні засоби, та пасажирів, які ним користуються. Саме тому, за чинними в Україні умовами, обов'язковому страхуванню від нещасних випадків підлягають:

· пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту (крім внутрішнього міського) під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;

· працівники транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях (далі -- водії), а саме:

· водії автомобільного, електротранспорту, машиністи і помічники машиністів поїздів (електровозів, тепловозів, дизель-поїздів);

· машиністи поїздів метрополітену, провідники пасажирських вагонів, начальники (бригадири) поїздів;

· поїздові електромонтери;

· кондуктори;

· працівники вагонів-ресторанів, водії дрезин та інших одиниць рухомого складу;

· механіки (начальники) рефрижераторних секцій (поїздів);

· працівники бригад медичної допомоги.

Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в поїзд, морське або річкове судно, автобус чи інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки, а водії -- тільки на час обслуговування поїздки.

Страхувальниками з цього виду страхування виступають самі пасажири, які сплачують страховий платіж додатково при оплаті проїзного квитка, а для водіїв -- юридичні особи і громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності -- власники транспортних засобів, які страхують водіїв на час обслуговування поїздок.

Страховий платіж становить для пасажирів при поїздках на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області в розмірі до двох відсотків, а на маршрутах приміського сполучення -- до п'яти відсотків вартості проїзду. Страховий платіж за водіїв визначається у розмірі до одного відсотка страхової суми за кожного застрахованого.Страхову суму встановлено в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Розмір виплати страхової суми залежить від ступеня втрати працездатності чи смерті застрахованого.

До страхових випадків належать:

· загибель або смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку на транспорті;

· одержання застрахованим травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності;

· тимчасова втрата застрахованим працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

Особисте страхування на повітряному транспорті здійснюється за рахунок власників або експлуатантів повітряних суден. Обов'язково підлягають страхуванню члени екіпажу та авіаційний персонал під час перебування на борту повітряного судна, а також пасажири повітряного транспорту. Розмір страхової суми на повітряному транспорті становить 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Інші умови аналогічні страхуванню на решті видів транспорту.

Незважаючи на те, що Законом України «Про страхування» передбачено обов'язкове страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків, його практичне втілення стримується через відсутність чіткого переліку відповідних професій та умов страхування.Виплата страхової суми здійснюється в строки, визначені компетентним органом, після отримання страховиком всіх необхідних документів.

Суттєві зміни в розвиток страхової справи в Україні вносить прийнятий у 1999 році Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який введено в дію 1 квітня 2001 року.

Особливістю Закону є те, що він визначає особливу правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Не можна не звернути увагу на те, що цей Закон дублює багато положень і визначень Закону України «Про страхування». Особливо це стосується суб'єктів та об'єктів страхування від нещасного випадку. Водночас він визначає єдиного страховика -- Фонд соціального страхування від нещасних випадків, що суперечить Закону України «Про страхування». Неузгодженість багатьох інших положень цих законів є однією із головних причин перенесення термінів впровадження Закону України. «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що призвело до значних невиправданих витрат із його впровадженням та виконанням.

5. Розвиток медичного страхування в Німеччині

Системи охорони здоров'я країн Західної Європи традиційно поділяють на дві групи: створені за "бевериджською" та "бісмарківською" моделями"¹. Першу систему, так звану бюджетну, запропонував В. Беверидж (W. Веуегіс^е) у 1942 р. у Великій Британії. Ця система полягає в тому, що медичне обслуговування доступне для всіх громадян і фінансується за рахунок цільового оподаткування. Медичний персонал отримує заробітну плату залежно від кількості пацієнтів, яких він обслуговує. Така система домінує в багатьох розвинутих країнах і запроваджена в Данії, Ірландії, Швеції, Фінляндії та інших країнах. До її переваг можна віднести загальну доступність медичного обслуговування, контроль з боку держави за витратами, справедливість розподілу засобів.

За основу другої системи було прийнято німецьке соціальне законодавство О. Бісмарка. За нею медицина фінансується за рахунок обов'язкових внесків підприємству спеціальні фонди, які створюються за професійною або територіальною ознакою. Страхувальниками працюючого населення в системі обов'язкового медичного страхування є підприємства, установи та організації. Управління цими фондами здійснюють представники застрахованих.

Громадяни, які не підлягають такому медичному страхуванню, або охоплені різноманітними державними соціальними програмами, або застраховані в приватних страхових компаніях. Така система набула найбільшого поширення у Німеччині, Швейцарії та Франції.

Сьогодні в Німеччині медичне страхування здійснюється через суспільні лікарняні каси, побудовані здебільшого за територіальним принципом і частково за професійним або галузевим.Витрати на охорону здоров'я у Німеччині постійно зростають і становлять близько 10,6 % ВВП, або 2840 евро на одну особу¹.

У суспільних лікарняних касах застраховано близько 90 % населення країни. Страхові внески діляться між роботодавцем та працівником приблизно порівну і становлять 12-14 % заробітної плати працівника до оподаткування. При розрахунку внесків до уваги беруться лише перші 63 тис. євро річного доходу працівника, а для східних земель - 52,8 тис. євро. Непрацюючі члени родини, як правило, є автоматично застрахованими за такою страховкою безкоштовно. Набір послуг, що відшкодовуються медичною касою, включає визначений перелік необхідних медичних послуг і не залежить від величини внесків окремої особи.

Менше 10 % населення Німеччини мають приватні медичні страховки і відповідні внески в державні лікарняні каси не здійснюють. Страхуватися приватно мають право особи, річний дохід яких становить більше 47 250 євро. Ця межа переглядається урядом щороку. Внески в цьому випадку залежать від обраного набору послуг, віку, стану здоров'я, сфери діяльності і т. ін. застрахованої особи. За приватною медичною страховкою можна отримати більш якісний та повний перелік медичних послуг, але відшкодування страховою компанію здійснюється лише після їх фактичного надання й оплати страхувальником. Приватна страховка не завжди дорожча за державну, оскільки можна обрати мінімально необхідний набір послуг. Близько 0,3 % населення країни не має медичної страховки.

Переваги німецької системи медичного страхування:

· гарантований державою високий рівень медичного обслуговування громадян незалежно від їх фінансових можливостей;

· максимальне охоплення обов'язковим медичним страхуванням населення;

· високі витрати на фінансування галузі охорони здоров'я у країні в цілому;

· пропаганда профілактичних оглядів і превентивного лікування з боку суспільних лікарняних кас;

· значне державне фінансування наукових досліджень у сфері медицини, медичних навчальних закладів та клінік при них.

Німецька система медичного страхування має цілу низку переваг, проте треба назвати і її недоліки, на які слід звернути увагу, розробляючи модель медичного страхування для України.

По-перше, постійне збільшення розмірів відрахувань на медичне страхування, які нині становлять приблизно 13,4 % заробітної плати до оподаткування¹. Сьогодні прогнозується подальше зростання цього показника. Насамперед це пов'язано з погіршенням демографічної ситуації в країні.

По-друге, суттєве збільшення організаційних витрат в системі охорони здоров'я. У лікарняних касах вони становлять приблизно 5 % від суми внесків. У розрахунку на одну застраховану особу в 1992 р. вони становили 106 євро, а у 2005 р. - 159 євро, що свідчить про неефективну організацію роботи суспільних лікарняних кас. Крім того, додаткові витрати створює мережа посередників, які збирають та акумулюють рахунки за медичні послуги і передають у лікарняні каси.

Система надання переважної більшості медичних послуг через приватні праксиси (лікарські кабінети) теж має низку недоліків:

- конкуруючи за пацієнта, праксиси не обмінюються необхідною інформацію стосовно стану його здоров'я, що суттєво впливає на ефективність лікування;

- кожен праксис повинен мати повний набір дорогого медичного обладнання на противагу, наприклад, українським поліклінікам, де її лікарі використовують спільно;

- лікарі різних напрямів працюють у різних пракейсах, що створює певні незручності й додаткові затрати часу для пацієнтів.

По-третє, обмежений контроль з боку суспільних лікарняних кас за обсягами та якістю наданих медичних послуг. Рахунки за медичні послуги збирають та акумулюють посередницькі організації, а потім передають їх у лікарняні каси. За таких умов лікарняні каси безпосередньо не спілкуються з пацієнтами і відповідно не контролюють обсяг і якість наданих послуг. З іншого боку, в цій анонімності полягає і перевага такої системи охорони здоров'я. Лікарняна каса не може обмежувати необхідний обсяг медичних послуг для застрахованих осіб заради економії коштів. Крім того, на сьогодні в Німеччині, немає єдиного носія, в якому накопичується вся інформація про стан здоров'я людини.

По-четверте, лікарняні каси не накопичують страхові внески і не мають можливості займатися інвестиційною діяльністю та отримувати прибутки від розміщення зібраних коштів.

По-п'яте, перелік гарантованих медичних послуг за обов'язковим медичним страхуванням постійно зменшується. Сьогодні це вже стосується низки стоматологічних послуг, купівлі окулярів і контактних лінз тощо. Також є проблема черг до певних лікарів, а деякі операції потрібно очікувати майже півроку.

Системи охорони здоров'я країн Західної Європи існують уже понад 100 років і головною їх перевагою на сьогодні є значний обсяг фінансування. Але водночас вони мають і цілу низку недоліків, основним з яких є відсутність накопичувальної складової в системі обов'язкового медичного страхування, що має загрозливі наслідки за теперішньої демографічної ситуації.

Висновки:

1. Страхова справа у Німеччині розділена між системою державного соціального забезпечення і приватним сектором. Соціальне страхування є обов'язковим для всіх найманих працінників, якщо вони не застраховані у приватному секторі. Приватний страховий сектор у Німеччині представлений такими видами страхових компаній: акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування, публічно-правові (державні) страхові компанії.

2. Найбільшого розвитку у Німеччині набуло індивідуальне (особисте) страхування, яке займає більше 80 % страхового ринку. Незважаючи на це, порівняно з іншими промислово розвиненими країнами Європи щільність страхування на одного жителя та ступінь страхового проникнення в країні досить низькі.

3. Федеративний устрій Німеччини є важливим фактором у розвитку каналів розподілу страхових послуг. Регіональні страховики підтримують свою присутність у всіх федеральних землях. Продаж страхових полісів здійснюється через мережу страхових агентів, страхових брокерів, напряму у відділеннях страхових компаній.

4. Страхова діяльність у Німеччині піддається досить жорсткому державному регулюванню. Всі компанії, що діють на німецькому страховому ринку підлягають нагляду з боку Федерального органу з нагляду за ринком фінансових послуг (BAFIN).

5. Система медичного страхування Німеччини тривалий час вважалася однією з найкращих в ЄС. її перевагами є: гарантований державою високий рівень медичного обслуговування громадян; максимальне охоплення обов'язковим медичним страхуванням населення; високі витрати на фінансування галузі охорони здоров'я; масштабна пропаганда профілактичних оглядів і лікування; значне державне фінансування наукових досліджень у сфері медицини. Але сьогодні зміна економічних та демографічних факторів виявила цілу низку її суттєвих недоліків, на які слід звернути увагу, розробляючи модель медичного страхування для України. Серед головних - постійне збільшення розмірів відрахувань на медичне страхування та зменшення переліку гарантованих медичних послуг.

6. Страхування майна підприємства

Найпоширенішим і навіть традиційним видом страхування підприємницьких ризиків є страхування майна промислових підприємств від вогню та інших небезпек. Страхування від вогню полягає у відшкодуванні збитків від раптових і непередбачуваних випадків пожежі або вибуху, а також деяких інших супутніх явищ. За цим видом укладаються основний та додатковий договори страхування. За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству. Ставки страхових внесків за договорами страхування майна коливаються від 0,05% до 0,5% вартості майна (при страхуванні приміщень, меблів). При страхуванні обладнання промислових підприємств страховий збір коливається від 0,15% до 1% їх вартості, а якщо страхуються дорогі марки автомобілів, то ставки страхових внесків можуть досягти 17 %.

Стандартний поліс вогневого страхування передбачає покриття таких ризиків: пожежа, удар блискавки, вибух газу. Якщо страхувальник зазнав збитків при здійсненні заходів, спрямованих на врятування майна, запобігання пожежі та ін., то такі збитки підлягають відшкодуванню.

За додатковим договором страхування можуть бути застраховані можливі збитки внаслідок: - стихійних лих - землетрусів, бурі, смерчу, повені, паводків, гірських зрушень тощо; - вибуху парових котлів, газосховищ, агрегатів, машин тощо; - пошкодження застрахованого майна внаслідок аварії електричної мережі та впливу електроструму; - пошкодження застрахованого майна в результаті аварії водопроводу, каналізаційної та опалювальної системи, систем гасіння пожежі; - крадіжки зі зломом; - биття скла, дзеркал, вітрин. Додатковий договір передбачає страхування: - майна, одержаного підприємством згідно з договором майнового найму (якщо воно не застраховане у наймодавця), або прийнятого від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо; - майна на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, що передані в оренду іншим підприємствам і організаціям. Для повного відшкодування збитків, завданих основним і оборотним фондам, необхідна їх оцінка.

Основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на момент підписання договору, що визначається за балансовою вартістю та вартістю придбання з урахуванням зносу. Страхова сума не повинна перевищувати страхової вартості. Якщо вона менша, то страхувальник має право на відшкодування тільки тієї частини збитку, що відноситься до загальної суми збитку так, як страхова сума до страхової вартості. Йдеться про так зване «недострахування». Страхувальник сплачуватиме меншу за розміром страхову премію. Страхова вартість визначається: - для товарів, що виготовляє страхувальник (незавершеного будівництва та готової продукції), - це затрати на виготовлення аналогу; - для товарів, якими страхувальник торгує, сировини, яку страхувальник використовує для виробництва товарів, та природних ресурсів - це ціна покупки заміни; - для машин і устаткування - витрати на придбання або відновлення застрахованого об'єкта аналогічного втраченому (за мінусом зносу); - для будівель і споруд - за вартістю будівництва будівлі чи споруди повністю аналогічної тій, що знищена, із урахуванням місцевості, техніко-експлуатаційного стану будівлі та її зносу.

При настанні страхового випадку страхове відшкодування виплачується після того, як повністю виявлено причини та розмір збитків. Розмір збитку в разі загибелі (руйнування) будівель, споруд та іншого майна, що належить до основних засобів, визначається на підставі повної балансової або договірної вартості, за якої вони застраховані, а в разі пошкодження цих об'єктів - на основі вартості відновлення (ремонту) і в межах страхової суми.

Витрати на відновлення враховують: - витрати на придбання матеріалів та запасних частин для ремонту; - витрати на оплату ремонту; - витрати на доставку матеріалів до місця ремонту та інші видатки, необхідні для доведення пошкодженого майна до стану, що був перед настанням страхового випадку.

До суми збитку входять також втрати від пошкодження майна внаслідок заходів, що вживалися для його рятування, зберігання та впорядкування застрахованого майна після настання страхового випадку, витрати на складання кошторисів на відновлення пошкоджених об'єктів, проведення експертиз тощо.

Кількість і вартість майна, наявного на момент настання страхового випадку, визначається за даними бухгалтерського обліку і звітності та на підставі первинних документів про надходження та видатки, Інвентаризаційних залишків невикористаних матеріалів. Після розрахунку розміру збитку, визначають розмір страхового відшкодування.

Якщо майно було втрачене або пошкоджене з вини страхувальника, то страхове відшкодування зменшується на ЗО %. Якщо за фактом знищення або пошкодження майна відкрито кримінальну справу, то страховик сплачує 30 % страхового відшкодування, а решту - після закінчення розслідування. Страхове відшкодування виплачується: - у випадку повної загибелі майна-у розмірі дійсної (відновної) вартості з вирахуванням зносу та вартості залишків майна, придатного для подальшого використання, але в межах страхової суми; - у разі часткового пошкодження майна - у розмірі різниці між заявленою страховою сумою та вартістю залишків майна, придатних для подальшого використання, а при страхуванні за відновною вартістю - в розмірі витрат на його відновлення, але не більше страхової суми.

7. Страхування врожаю сільскогосподарських культур і багаторічних насаджень

Тривалий час перелік страхових подій у сільському господарстві був надто великий. Страховикові важко було визначати справжні причини та розміри конкретних ризиків. До того ж існував порядок, згідно з яким платежі з добровільного страхування могли здійснюватися тільки за рахунок прибутку, що залишався в господарстві після оподаткування. Через це платити за страхові послуги для більшості господарств було непосильним.Останнім часом застосовується значно коротший перелік страхових ризиків, а страхові платежі дозволено відносити на витрати виробництва.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень здійснюється на випадок їх пошкодження або загибелі з таких причин: вимерзання, град, злива, буря, ураган, повінь, пожежа. Крім того, до страхових подій належать вимокання, випрівання, спричинені стихійним лихом. На прохання страхувальника перелік страхових випадків можна доповнювати або скорочувати.

Уточнено склад страхових ризиків у разі вирощування врожаю в захищеному ґрунті. Тепер страхування врожаю може здійснюватися на випадок: граду, бурі, урагану, пожежі, а також пошкодження самої споруди.Страхування багаторічних насаджень здійснюється на випадок повної загибелі внаслідок вимерзання, сильних снігопадів, повені, бурі, зливи, граду, землетрусу, пожежі.

Зауважимо, що й після уточнення наведений перелік страхових ризиків значно ширший, ніж застосовуваний у країнах із розвиненою ринковою економікою. Так, у Великій Британії, Нідерландах і багатьох інших країнах страхування врожаю сільськогосподарських культур обмежується такими ризиками: пожежа, повінь, град, обприскування хімічними речовинами (третьою стороною).

Поряд із наведеними умовами з лютого 1999 р. НАСК «Оранта» ввела в дію Правила добровільного страхування сільськогосподарських культур за іншим варіантом, де об'єктом страхування є майновий інтерес товаровиробника, пов'язаний з відшкодуванням фактичних затрат на посів та вирощування сільськогосподарських культур у результаті повної загибелі рослин на всій посівній площі або на її частині незалежно від фази розвитку.

Страховими подіями за цим видом страхування можуть бути:

* вимерзання озимих культур і багаторічних сіяних трав посіву минулих років;

* градобій, злива, буря, ураган або затоплення посівів (якщо воно є наслідком стихійного лиха);

* вогонь на пні колосових та інших сіяних культур.

На страхування не приймаються культури, які висівають щоб отримати зелене добриво або пасовище, а також культури, посіви яких протягом останніх трьох років жодного разу не дали врожаю.

Отже, господарства мають змогу вибирати варіанти страхування сільськогосподарських культур. Це особливо важливо з огляду на те, що останніми роками (крім 2001р.) істотно зменшувалися показники врожайності сільськогосподарських культур. Відшкодування вартості втраченого врожаю, визначеної порівнянням урожаю з гектара в поточному році із середнім показником за останні 5 років, досить суб'єктивне. Адже показники врожайності можуть бути низькими не лише через стихійні події, а й унаслідок безгосподарності, нестачі потрібних сортів насіння, органічних та мінеральних добрив, пестицидів, машин і механізмів, а також пального для своєчасного й повного виконання агротехнічного комплексу робіт. Водночас за умов реструктуризації сільського господарства нині вже здебільшого неможливо дістати дані про врожайність окремих культур за попередні роки в межах нових господарських формувань.Страхова сума встановлюється за кожним окремим видом майна згідно із договірною сумою, яка не повинна перевищувати дійсної вартості майна з передбаченням франшизи.

Вартість урожаю сільськогосподарської продукції для цілей страхування можна визначити множенням планової площі посіву тієї чи іншої культури на середньорічну урожайність (у розрахунку на один гектар) за останні 5 років і на погоджену зі страховиком ціну за одиницю продукції. Страхова сума не повинна бути вищою за 70 % вартості врожаю (50 % -- у разі обов'язкового страхування врожаю).

Страхувальники, здебільшого, не мають змоги створювати адекватні внутрішньогосподарські резерви. Отже, на випадок ризиків господарства захищені лише наполовину. Доцільно, щоб рівень франшизи визначався за домовленістю між учасниками страхового договору. Їм потрібно дати право диференціювати розмір франшизи залежно від виду сільськогосподарських культур.Страхові платежі визначаються в цілому за договором і за кожним видом майна, що передається на страхування.

Страхові платежі мають бути сплачені в повному обсязі або в розмірі не менш як 25 % річної суми зі страхування врожаю сільськогосподарських культур і не менш як 50% відповідної суми зі страхування тварин та іншого майна до вступу договору страхування в дію, але не пізніше ніж через 30 днів від дня його підписання. Зі страхування тварин, багаторічних насаджень та іншого майна остаточні розрахунки за внесками мають бути закінчені протягом трьох місяців після сплати першого платежу.

Якщо страхування здійснюється на умовах відшкодування затрат на вирощування сільськогосподарських культур у разі їх загибелі або пошкодження (другий варіант страхування), страхова сума визначається в межах планових або фактичних затрат на посів (висаджування) та вирощування відповідної культури. Може застосовуватися безумовна франшиза. Вона залежить від зони та умов вирощування тієї чи іншої культури, але не повинна перевищувати 20 % загальної вартості витрат на її вирощування. Як видно з наведеної далі таблиці, тарифні ставки з добровільного страхування затрат на вирощування сільськогосподарських культур значно нижчі, ніж зі страхування врожаю сільськогосподарських культур.

Визначення збитку і страхового відшкодування. Розмір збитку в разі загибелі (пошкодження) сільськогосподарських культур визначається після збирання.врожаю згідно з вартістю втраченої внаслідок страхової події продукції за певною культурою або групою культур (залежно від того, як вони були прийняті на страхування) і розраховується множенням на всю площу посіву різниці між вартістю прийнятого на страхування врожаю з 1 га, прийнятого на страхування та вартістю фактично одержаної продукції в поточному році з 1 га.

Якщо на всій площі або її частині, де загинула (була пошкоджена) основна культура, або на частині такої площі здійснено пересів (підсів), збиток визначається з урахуванням вартості фактично одержаного валового врожаю цієї культури (за цінами, про які досягнуто домовленості під час укладання договору страхування), а також фактичної вартості врожаю на площі пересіву (підсіву) за цінами реалізації відповідної продукції.

...