Страхові послуги

У разі, якщо будь-яку культуру посіяно на площі, більшій за ту, котру було взято в розрахунок під час страхування, розмір збитку при її загибелі (пошкодженні) визначається з розрахунку всієї фактичної площі посіву даної культури.Збиток у разі пошкодження (загибелі) кормів, насіння, готової продукції та інших товарно-матеріальних цінностей визначається на підставі облікових даних про рух цих цінностей.

Розглянуті щойно умови страхування сільськогосподарських підприємств переконливо показують: страховики відійшли від шаблонного, непосильного і неефективного застосування принципу «страхування від усіх бід». Набір страхових послуг поступово стає індивідуалізованим і дедалі повніше враховує інтереси страхувальника. Водночас механізм страхового захисту аграріїв потребує істотного вдосконалення. Насамперед він має значно більше сприяти залученню капіталу, який можна спрямовувати на розвиток усіх галузей виробництва та переробки сільськогосподарської продукції. Доцільно посилити взаємозв'язок між страхуванням і кредитуванням, між натуральними і грошовими резервами, передбачити страхування відповідальності за контрактами із сільськогосподарськими товаровиробниками, зменшити страхові тарифи, скоротивши витрати на ведення справи і звільнивши страховиків від оподаткування премій, отриманих за страхування сільськогосподарських ризиків.

У більшості країн Західної Європи застосовується виключно добровільна форма страхування ризиків у рослинництві й тваринництві. При цьому страхові поліси купують майже всі фермери. У Великій Британії, Нідерландах, Франції та багатьох інших країнах фермери створили товариства взаємного страхування (ТВС), котрі тісно взаємодіють із національними фермерськими спілками, банками та іншими суб'єктами бізнесу. Можна сподіватися, що в далекій перспективі в Україні страховий захист сільськогосподарських товаровиробників також здійснюватиметься виключно на добровільних засадах. З поліпшенням фінансового становища сільськогосподарських підприємств почнуть, напевно, створюватися й товариства взаємного страхування. Проте нині цілком обґрунтовано вирішується питання про відновлення обов'язкового страхування врожаю, зернових культур і цукрових буряків для всіх товаровиробників за відчутної фінансової підтримки їх з боку держави. Йдеться про те, що не менше як 50 % платежів за страхування таких культур здійснюватиметься за рахунок бюджету.

8. Страхування електронної техніки

Страхування електронних пристроїв почалося в 20-х роках у Німеччині зі страхування слабкострумових установок. На той час страхувалися майже виключно засоби зв'язку, наприклад телефон і телетайп.

У 50-ті роки застосування слабкострумових установок спостерігалось особливо бурхливо (зокрема, в таких галузях, як промислова електроніка, електромедицина та техніка зв'язку) завдяки можливостям техніки напівпровідників, що характеризується різнобічністю та економічністю. У сфері промислової електроніки особливо прогресивним стало на той час застосування ЕОМ для обробки даних, страхування яких було новим для страховиків.

Після 1980 року поступовий розвиток електронних систем виявився вирішальним для страхування ЕОМ у рамках цієї галузі страхування. Цей розвиток знайшов своє відображення в перейменуванні страхування слабкострумових установок на страхування електронних пристроїв, що згодом перетворилося на окремий вид у галузі страхування технічних ризиків.

Страхувальники. Страхувальниками електронних пристроїв можуть бути власники або наймачі електронних систем. Власник може бути страхувальником: * як експлуатаційник -- від майнових збитків лише в разі, якщо виробник не несе відповідальності за своїми гарантійними зобов'язаннями; * як наймодавець установок -- від майнових збитків, якщо немає підстав для пред'явлення претензій до орендатора в зв'язку з його звільненням від відповідальності; * як фірма, що обслуговує застраховану установку -- від майнових збитків, зумовлених роботою обслуговуючого персоналу на застрахованій установці. Наймач --- від майнових збитків, за які він згідно з договором про найм чи згідно із законодавством несе відповідальність. Об'єкти страхування. У рамках майнового страхування електронних пристроїв можуть бути застраховані всі електронні системи. До них належать: * ЕОМ для обробки даних (ЕОМ, які використовуються в галузі наукових досліджень, у комерційних обчислювальних центрах і промисловості); * електронні та ядерні медичні апарати (рентгенівські апарати для діагностики та терапії, випромінювачі типу бетатрон, гамматрон, великогабаритні стерилізатори, апарати «залізні легені» тощо, тобто всі електронні та ядерні апарати, що використовуються в лікарнях, лікарняних та стоматологічних кабінетах, медичних лабораторіях); * пристрої передавання інформації (телетайпи, центральні телефонні станції (комутатори) та засоби зв'язку, установки спрямованого радіозв'язку, радіолокаційні установки, пристрої в неземних станціях авіанавігації та супутникового зв'язку, радіо- і телепередавачі, великі антенні пристрої, системи телевідеотексту, факсимільні апарати тощо); * інші пристрої, а саме:

- телевізійні пристрої, які використовуються у виробничих цілях, апаратно-студійні блоки для кіно- і телестудій, аналізатори, електронні мікроскопи, кліхографи, годинникові пристрої, викликальні та розмовні пристрої, пристрої управління дорожнім рухом, тоталізатори і т. ін.; - конторські машини, наприклад адресодрукувальні, бухгалтерські, фактурні автомати, автоматичні друкарські машинки й настільні калькулятори; - диктофони, копіювальні машини, пристрої мікрофільмування, множильна техніка.

Крім того, можуть бути застраховані носії даних та додаткові витрати, які пов'язані з виходом із ладу ЕОМ для обробки даних.

Страхові випадки. За своєю природою страхування електронних пристроїв є «страхуванням від аварій» на базі страхування від усіх ризиків. Воно покриває всі збитки, що виникають раптово й несподівано. ЦІ матеріальні збитки мають торкнутися реальної вартості застрахованого предмета, через що постає потреба його ремонту чи заміни. До страхових випадків, як правило, належать:

* пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів; * скупчення диму, сажі, газів; * дія води, вологи (якщо вона не спричинена атмосферними опадами чи не зумовлена умовами виробництва); * коротке замикання та інші аварійні ситуації, пов'язані з дією електроенергії; * помилки в конструкціях та розрахунках, помилки виробника, помилки при виготовленні та монтажу, дефекти лиття й матеріалу; * помилки в обслуговуванні, недбалість, необережність; * злий намір та зазіхання третіх осіб; * град, мороз, буря; * опускання ґрунту, зсув, обвал, лавини.

Крім стандартного обсягу покриття страховий захист може охопити деякі додаткові ризики: землетрус, виверження вулкану, тайфун, ураган, циклон; страйк і хвилювання; ризики при транспортуванні; крадіжку; додаткові витрати. Винятки. Основні причини, з яких збиток не відшкодовується, такі: * воєнні дії та всі види суспільних хвилювань; * пошкодження, зумовлені впливом ядерної енергії; * пошкодження, завдані з наміром чи в результаті грубої необачності страхувальника або його представника; * спрацювання у процесі експлуатації, а також через корозію; * помилки чи несправності, за які на підставі договору або за законом несе відповідальність третя особа; * несправності, які зумовлені виходом з ладу чи перериванням системи постачання газом, водою чи електроенергією; * витрати на виконання робіт з технічного обслуговування; * суто зовнішні недоліки (подряпини на лакованих чи полірованих поверхнях).

Страхова сума. Страховою сумою є вартість електронних пристроїв, які підлягають страхуванню. Страхове відшкодування ~-- це вартість відновлення пристроїв у межах страхової суми чи ліміту відповідальності за кожним об'єктом. Якщо змінюється страхова вартість (наприклад, за рахунок підвищення цін), то страхувальник зобов'язаний повідомити про це страховика, щоб уникнути неповного страхування.

Страхові тарифи. При встановленні розміру премій користуються нормативами, якими враховуються звичайні (не підвищені) ризики. Спеціальні пристрої або пристрої, які вперше з'являються на ринку, тарифікують з урахуванням специфічних особливостей ризику.

В Україні страхування електронних пристроїв не становить окремого виду, а предмети, що належать до електронних пристроїв, страхуються на умовах страхування майна.

Становлення ринкових відносин в Україні, приватизація державної власності, розвиток інвестування та збільшення числа власників -- потенційних страхувальників, а також вихід нашої держави на міжнародну арену в плані економічних взаємовідносин -- усе це позитивно вплине на ситуацію з проведенням технічних видів страхування.

9. Сутність та економічний зміст страхування фінансових ризиків

В світі страхування фінансових ризиків доволі популярна і поширена послуга, але в Україні в неї неоднозначна репутація і серед страховиків, і серед їхніх клієнтів. Перші стверджують, що попит на цей вид страхування в Україні наразі дуже низький, і цей напрям лише починає розвиватися. Тим часом платежі зі страхування фінансових ризиків щорічно зростають зі швидкістю, якій інші види страхування можуть лише позаздрити.

Оскільки фінансові ризики набувають характерних особливостей в конкретній галузі економічних взаємовідносин, то можна розділити страхові продукти по категоріям господарюючих суб'єктів.В залежності від виду діяльності страховиками можуть надаватися такі послуги:

для банків:

- страхування майна банків і заставного майна (будинків, споруд, внутрішніх комунікацій, електронного і технологічного обладнання, меблів, інвентарю, транспортних засобів); - страхування банкоматів та готівки в них; - страхування власників пластикових платіжних карток; - страхування працівників банку (медичне страхування, страхування непередбачених витрат під час подорожі за кордоном, страхування власного автотранспорту, майна працівників); - страхування кредитних ризиків.

для лізингових компаній: - страхування від вогню та інших ризиків переданого в лізинг майна (будинків, споруд, внутрішніх комунікацій, електронного і технологічного обладнання, меблів, інвентарю), - страхування ризику неотримання лізингових платежів, недотримання графіка лізингових платежів.

страхові послуги для підприємств:

- страхування власного та орендованого майна підприємств (будинків, споруд, - внутрішніх комунікацій, електронного і технологічного обладнання, меблів, - інвентарю та ін.); - страхування комерційних ризиків; - страхування втрати прибутку, ризику неспроможності повернення наданого - кредиту, надання послуг, виконання робіт і т.д. Тобто, будь-яке зобов'язання, яке погоджується застрахувати страховик.

Об'єктом страхування може бути:

- невиконання зобов'язань за умовами договору у випадку форс-мажору (аварії, пожежі, стихійних лих, протиправних дій третіх осіб); - ризик невиконання фінансових зобов'язань самим страхувальником або його партнером (неплатежу в строк або неповної оплати), а також банкрутства.

10. Міжнародна система «Зелена карта»

"Зелена картка" - назва системи міжнародних договорів, що застосовуються в країнах-членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка". Органом, що представляє

Україну в системі "Зелена картка" є Моторне Транспортне Страхове Бюро України (МТСБУ). Страхова компанія "Професійний Захист" здійснює продаж полісів "Зелена картка".

У разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування.

Якщо водій, який має поліс "Зелена картка", став винуватцем дорожньо-транспортної пригоди на території країн - членів міжнародної системи "Зелена картка", та його транспортний засіб став причиною пошкодження та/або знищення майна, нанесення шкоди життю та здоров'ю третіх осіб, то всі збитки відшкодує страхова компанія, таким чином наявність такого полісу позбавить його власника від сплати відшкодування потерпілим особам.

Ліміт відповідальності страховика (страхова сума) встановлюється відповідно до чинного законодавства країни відвідування.

Страховий платіж

Розміри страхових платежів розраховуються відповідно до тарифів, які затверджені Кабінетом Міністрів України та МТСБУ і залежать від:

· терміну дії договору;

· типу транспортного засобу;

· країни/країн відвідування.

Типи полісів "Зелена картка":

· Поліс "Зелена картка", що діє на території всіх країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка"

· Поліс "Зелена картка", що діє на території республік Білорусь і Молдова

Строк дії полісу "Зелена картка" обирається страхувальником і визначений в межах від 15 діб до 1-го року.

Страховий сертифікат (поліс) "Зелена картка" - страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті. Основним завданням цієї системи є захист потерпілих в ДТП за участю автовласників -нерезидентів країни. В цілому, "Зелена карта" - це поліс, створений відповідно до закону про обов'язкове страхування власників транспортних засобів, без якого Ви не маєте права керувати автомобілем на території країн - учасниць цієї системи.

Розвиток системи "Зелена картка" у світі

Починаючи з 30-х років, страхування авто громадянської відповідальності перед третьою стороною з метою захисту своїх резидентів у випадках, коли вони ставали жертвами ДТП, проводилося в кожній з країн Західної Європи в межах своєї національної території.

З розвитком міжнародного автомобільного повідомлення водій автомобіля, виїхавши в іншу країну, міг і там зіштовхнутися з матеріальними проблемами внаслідок ДТП. Страхове покриття, що надається страховиками країни резидента, діяло, як правило, в межах національних кордонів, а в тих випадках, коли воно було дійсно і закордоном, часто не відповідало вимозі країни відвідання, оскільки національні правила страхування, розміри і порядок відшкодування збитків не були скоректовані між собою.

Додаткові труднощі викликала і та обставина, що в багатьох країнах страхування міг проводити лише страховик, що функціонує в межах цієї території. Страхування в будь-якому випадку документально треба було оформити таким чином, щоб це відповідало вимозі прикордонних служб. У цій ситуації автомобіліст на кордоні змушений був укласти новий договір страхування, що діяв тільки на території країни відвідання.

У післявоєнні роки з метою усунення цих труднощів страховики країн ЄЕС засновали систему автострахування "Зелена карта", на підставі прийнятих 25 січня 1949 року рекомендацій Підкомісії шляхового транспорту Міжнародного комітету транспорту ЄЕК, ООН.

Згідно з принципами, закладеними в основу страхування по "Зеленій карті", підлягають страхуванню вантажні і легкові автомобілі, автобуси.

Система "Зеленої карти" діяла успішно до тих пір, доки не виявилося, що вона недостатньо зручна в основному з двох причин:

- зростання кількості власників автомобілів істотно збільшило частоту перетину ними кордонів. Кожного разу, як тільки автомобіль перетинав кордон, необхідно було подати "Зелену карту", що в особливо напружені періоди, наприклад, під час річних відпусток, призводило до виникнення черг на контрольно-пропускних пунктах;

- пред'явлення "Зеленої карти" водієм транспортного засобу при перетині кордону між державами - членами ЄЕС суперечило ідеалу Співтовариства. Відміна перевірки "Зеленої карти" на кордоні будь-якій людині дала б відчути, що Співтовариство надає першорядного значення його вигодам у повсякденному житті.

Шлях до вирішення проблеми було знайдено в результаті застосування системи "Зеленої карти" на основі координації приватних угод між бюро страховиків різних країн і національних законодавчих актів країн Співтовариства. Структура, яка виникла в результаті цього, виявилася ефективною, незважаючи на наявну можливість її різноманітного тлумачення через подвійну законодавчо-нормативну базу.

Мета перевірки наявності "Зеленої карти" на кордоні перебувала в забезпеченні того, щоб кожний транспортний засіб, який в'їжджає на територію країни, був покритим страхуванням цивільної відповідальності відповідно до правил цієї держави, згідно з якими жертви подорожніх аварій повинні одержувати компенсацію, незалежно від фінансового положення особи, яка вчинила ДТП.

Першим кроком до вступу України в систему було створення в березні 1994 року постановою Кабінету міністрів України Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ), яке стало локомотивом у просуванні ОСАЦВ.

ОСАЦВ введене з 01 січня 1995 Указом Президента України, а механізм його проведення - постановою Кабінету Міністрів № 372, але вже в листопаді-грудні 1994 року щодня продавалася велика кількість полісів.

11. Страхування морських суден

Серед видів морського страхування найдавнішим є страхання морських суден (каско). Каско - борт транспортного засобу річкового, морського, повітряного судна чи автомобіля). Страхування каско передбачає відшкодування збитку тільки від пошкодження чи конструктивної загибелі транспортного засобу. Виключається відповідальність страховика за збиток у зв'язку зі смертю пасажирів і спричиненням шкоди їх здоров'ю, загибеллю чи пошкодженням вантажів або майна, що перевозиться.

На страхування приймають корпус судна (у тому числі й той, щ0 будується) з машинами, устаткуванням, такелажем, фрахт, витратами на спорядження судна та інші витрати, пов'язані з його експлуатацією. Фрахт - плата за перевезення судном вантажу і пасажирів.

Згідно з договором страхування відшкодовуються збитки, які трапилися внаслідок випадковостей і небезпек плавання, а також з інших причин раптового і непередбачуваного характеру.

Виділяють такі варіанти страхового покриття: ¦ з відповідальністю за повну загибель і пошкодження; ¦ без відповідальності за пошкодження (крім випадків крушіння); ¦ без відповідальності за часткову аварію; ¦ з відповідальністю за повну загибель.

Страхувальник зобов'язаний документально довести факт настання події, передбаченої страховим полісом і надати всі претензійні документи та розрахунки, необхідні страховику для визначення суми страхового відшкодування і реалізації права суброгації. Повна виплата в розмірі страхової суми за договором відбувається у таких випадках: у разі повної фактичної, повної конструктивної загибелі судна і при пропажі судна безвісті.

У випадках зміни рейсу - зміни пункту (порту) призначення, передбаченого страховим полісом (договором морського страхування), - договір морського страхування перестає діяти і може бути в силі лише за умови оплати додаткової страхової премії.

Крім того, у страховому полісі (коносаментах і чартерах) може вміщуватися умова (так зване девіаційне обумовлення), яка передбачає можливість девіації судна без відповідальності відносно вантажовласника за збитки, які можуть бути зв'язані з девіацією. Девіація - відхилення судна від прямого шляху слідування з подальшим наміром повернутися на попередній курс.

З моменту девіації страховик звільняється від відповідальності, якщо в полісі відсутнє девіаційне обумовлення.

Законодавством різних країн, а також стандартними умовами чартеру передбачені такі стандартні умови девіації: рятування людей, суден і вантажів, уникнення небезпеки, що загрожує судну, отримання медичної і хірургічної допомоги членами екіпажу чи іншими особами, що перебувають на судні.

Огляд судна, вантажів чи іншого майна, що приймається на страхування, здійснює сюрвейєр - експерт, агент страховика. На підставі висновку сюрвейєра страховик приймає рішення про укладання договору страхування. Спеціальні розрахунки щодо розподілу витрат по загальній аварії між судном, вантажем і фрахтом називаються диспашою і складаються диспашером - спеціалістом у галузі морського права. Місце і порядок складання диспаші вказується в коносаменті. Диспашер приступає до справи тільки після заяви зацікавленої сторони (судновласників, вантажовласників, страховиків) з додаванням усіх документів, що стосуються аварійного випадку та підтверджують суму збитків і витрат. Диспашер на основі наданих документів (виписки із судового журналу, копії морського протесту, аварійної підписки, рахунків за пророблені роботи, копії актів огляду судна і вантажу, копи коносаментів тощо) виносить обґрунтоване рішення визнати чи ні наявність загальної аварії.

12. Необхідність та особливості страхування авіаційних ризиків

Авіаційне страхування - це комплекс майнового, особистого страхування та страхування відповідальності, яка випливає з експлуатації повітряного транспорту і захищає майнові інтереси юридичних та фізичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або законодавством.

Один із перших полісів зі страхування повітряних суден на випадок авіакатастрофи був виданий ще перед першою світовою війною в Лондоні. Історію розвитку повітряних перевезень можна умовно поділити на кілька етапі: 1) друга світова війна; 2) застосування реактивних лайнерів; 3) поява широкофюзеляжних літаків; 4)вдосконалення навігаційних служб; 5) розвиток допоміжних операцій з метою збільшення рентабельності авіаліній.

Розрізняють обов'язкове та добровільне авіаційне страхування. Обов'язковість низки авіаційних видів страхування обумовлена міжнародними конвенціями з цивільної авіації, до яких приєдналася Україна, та внутрішніми законодавчими актами. Поширюється на усіх авіа-експлуатантів України як на території України, так і за її межами.

Добровільні види авіаційного страхування - це широкий спектр в основному страхування майна та страхування відповідальності різних підприємств і організацій, котрі беруть участь у функціонуванні цивільної авіації. Особливості проведення авіаційного страхування зумовлені такими чинниками: ¦ авіаційне страхування має справу з особливими, відмінними від інших видів майна ризиками; ¦ значний розмір страхових сум передбачає узгодження дій страховиків і перестраховиків; ¦ авіаційні ризики можуть тягти за собою катастрофічні та кумулятивні збитки; ¦ авіаційне страхування тісно пов'язане з міжнародним страховим ринком; ¦ авіаційне страхування регулюється як національним, так і міжнародним правом; ¦ для проведення операцій з авіаційного страхування потрібна розвинена спеціалізована інфраструктура; ¦ авіаційні ризики висувають високі вимоги до професійної підготовки фахівців, які здійснюють їх страхування.

Щоб страхова компанія могла здійснювати авіаційне страхування, вона має виконувати такі неодмінні умови: 1) наявність професійно підготовлених фахівців-експертів, які володіють не лише економікою страхування, а й глибокими знаннями з питань технічної експлуатації повітряних суден, сертифікації в цивільній авіації, правил виконання польотів і, безперечно, міжнародного права. Такі фахівці, як правило, аналізують інформацію, надану страхувальником перед укладанням договору страхування, і виконують функції аварійного комісара в разі настання страхового випадку. Складність сучасної авіаційної техніки та причинно-функціональний зв'язок між елементами сучасної авіаційно-транспортної системи цивільної авіації потребують від страхової компанії використання високих професіоналів цивільної авіації на постійній основі; 2) наявність широкої системи перестрахування, оскільки страхові суми в авіаційних ризиках є одними з найбільших узагалі з усіх видів страхування (десятки, сотні мільйонів, а іноді й мільярди доларів). Звичайно, щоб розмістити такі ризики, потрібно не лише залучати фінансові можливості національного страхового ринку, а й вдаватися до послуг міжнародного страхового ринку. Таку роботу неможливо здійснити без наявності договорів перестрахування з національними страховиками та міжнародними страховими брокерами); 3) наявність фахівців із міжнародного права або договорів з міжнародними юридичними компаніями. В разі настання страхового ипадку в цивільній авіації, як правило, стикаються закони багатьох держав: країни, на території якої сталася подія, країни реєстрації авіаперевізника, країни - власника літака, та країн, громадяни яких постраждали в авіаційній події. Тому для врегулювання будь-якого серйозного страхового випадку з авіаційного страхування потрібні знання та грамотне застосування всіх цих законів; 4) наявність актуарних розрахунків з акумуляції ризиків. Розрахунок власного утримання страховика з огляду на велику акумуляцію ризиків є необхідною умовою прийняття будь-якого ризику з авіаційного страхування. Як правило, страховик виділяє загальну або акумульовану квоту - чітко визначену частку фінансових коштів (100%) на всі види авіаційного страхування. Визначення частки власного утримання страховика за кожним із видів потребує розрахунків. Під час розрахунків акумуляції ризику береться до уваги, що в разі катастрофи (аварії) літака, як правило, потрібно здійснювати виплати як за сам літак - пошкоджене майно (наприклад, 50 % від акумульованої квоти), так і за загиблих членів екіпажу (а їх в екіпажі 5 -7 осіб - 10 % від квоти), так і за загиблих пасажирів (Ан-24 - 46/48 пасажирських місць, Ту-154 - 168 таких місць - наприклад, 20 % від квоти), вантаж, прийнятий до перевезення і за пошкоджене уламками літака майно на землі (20% від квоти). Такі актуарні розрахунки можна проводити, володіючи повною технічною інформацією про місткість та призначення повітряного судна, регіони польотів експлуатанта, статистику збитків з кожного виду та фінансові можливості страхової компанії.

Відокремлюють такі особливості авіаційного страхування: ¦ комплектність (майнове, особисте, відповідальності); ¦ великі розміри страхових сум, визначених у валюті різних країн; ¦ дія полісів за межами України; ¦ значна акумуляція ризиків; ¦ необхідність перестрахування ризиків на міжнародному страховому ринку.

Правове забезпечення цього виду страхування дуже різноманітне, воно містить норми міжнародних угод та конвенцій, до яких приєдналась наша держава; нормативні акти міжнародних організацій цивільної авіації, членом яких є Україна (ІКАО, 1ATAJ; норми внутрішніх законодавчих актів, що регулюють діяльність як цивільної авіації, так і страхування.

Основні конвенції, що регулюють питання відповідальності повітряного перевізника щодо міжнародного перевезення пасажирів, багажу та вантажу І зрештою встановлюють вимоги до лімітів покриття в авіаційному страхуванні: ¦ Варшавська конвенція 1929 року та поправки до неї, відомі як Гаазький протокол 1955 року (збільшення ліміту відповідальності за смерть чи тілесні ушкодження від 125 до 250 тис. золотих франків). Офіційною мовою Конвенції с французька; ¦ Гвадалахарська конвенція 1961 року, яка встановлює відповідальність між фактичним авіаперевізником та перевізником за договором і особливо важлива в разі врегулювання питань страхових відшкодувань при спільній експлуатації літака кількома авіаперевізниками; ¦ Римська конвенція - установлює ліміти відповідальності перед третіми особами всіх авіаперевізників; ¦ Монреальські протоколи ІСАО - 1,2,3,4 (International Civil Aviation Organization - Мжнародна організація цивільної авіації) замінили золотий франк на Спеціальні права запозичення (SDR- Special Drawing Right).

У травні 1999 року на дипломатичній конференції у Монреалі було укладено Конвенцію ІСАО. її мета - повністю замінити систему Варшавської конвенції. Конвенцію ІСАО підписали 53 держави, а набере вона чинності після того, як ЇЇ ратифікують 30 держав.

До найважливіших правових актів належать також різноманітні резолюції ІАТА 600а, 6006 (International Aviation Transport Association) із питань вантажних авіаперевезень; Повітряний кодекс України (1993 p.), статті 103 і 105; Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 1989 року за № 1083 «Про порядок та умови здійснення обов'язкового авіаційного страхування»; Закон України «Про страхування».

Надзвичайно важливими при укладанні договорів з авіаційного страхування є визначення й тлумачення понять і термінів як авіаційних, так і страхових. Багато спірних питань при врегулюванні страхових виплат постає через те, що терміни конвенцій перекладаються по-різному. Тому кожен законодавчий акт чи конвенція має офіційну мову, якої і дотримуються, розглядаючи питання в судах різних країн. Наприклад, у Варшавській конвенції, мовою якої є французька, вживається лише аюво «aerodrome», тоді як у наступних конвенціях (ІАТА та ІСЮ) використовується англійське «airport», хоча різниця між поняттями «аеродром» та «аеропорт» у сучасній цивільній авіації істотна.

Саме тому уніфіковані умови авіаційного страхування, що застосовуються у сучасній міжнародній системі страхування, також містять розділ термінів і понять, таких як «insured» - застрахований, страхова сума - «agreed value», військові ризики - «war risks». Потрібно пам'ятати, що при страхуванні та перестрахуванні вживаються єдині або уніфіковані умови страхування, які мають юридичну силу лише англійською мовою. Переклади цих умов будь-якими іншими мовами мають лише інформаційну функцію, тобто при розгляді спірних питань У суді пріоритет мас англійська версія даного документа.

Зауважимо, що серед чотирьох підвидів авіаційного страхування обов'язкового з погляду міжнародних вимог є лише відповідальність повітряного перевізника перед третіми особами, пасажирами, власниками багажу, вантажу та пошти. В Україні обов'язковість страхування повітряних суден та членів екіпажу встановлено лише внутрішнім законодавством.

Кожна держава світу може встановлювати межі (ліміти) відповідальності авіаційного перевізника під час виконання польотів на її території. Наведемо, наприклад, вимоги щодо ліміту відповідальності перед третіми особами {для літака типу Іл-76, у мільйонах доларів) у деяких країнах Європи: Німеччина - ліміт 75; Швейцарія - 42,5; Данія -3; Італія - 2.

Авіаційний перевізник зобов'язаний виконувати вимоги країн щодо мінімального страхового захисту, а страховик - забезпечити таке покриття. Як бачимо, ці страхові суми досить значні. Нерідко авіаперевізників, особливо з країн СНД, перевіряють інспектори цивільної авіації в аеропортах, зокрема у Німеччині та Швейцарії. При отриманні дозволу на політ авіаційна влада вимагає надання відповідного полісу страхування з достатнім (згідно з вимогами відповідної країни) страховим покриттям.

Обов'язковість авіаційного страхування в Україні визначена міжнародними Конвенціями Цивільної авіації, до яких приєдналась Україна, Повітряним Кодексом (ст. 103), Законом України «Про страхування» (ст. 7, п. 7) та Постановою КМУ «Про порядок та умови проведення обов'язкового авіаційного страхування» № 1083 від 13 липня 1998 року.Закон «Про страхування» передбачає як обов'язковий вид -«авіаційне страхування цивільної авіації».

Розділ 17 Повітряного Кодексу має назву «авіаційне страхування» і ст. 103 має назву «обов'язкове страхування». Авіація є дуже сильно регламентованим сектором економіки. Під повітряним транспортом розуміють:

1)повітряні судна цивільної авіації, що входять до Єдиного ержавного реєстру цивільної авіації України; 2)повітряні судна та літальні апарати, що не входять до реєстру ЦА; 3)повітряні судна та літальні апарати, що входять до Єдиного державного реєстру військово-транспортної авіації.

З усіх вище перелічених об'єктів обов'язковому страхуванню підлягає тільки повітряний транспорт (п. 1). Повітряний кодекс ЦА регламентує діяльність тільки повітряного транспорту (п. 1), тобто повітряного транспорту, що входить до Єдиного реєстру цивільної авіації

Повітряний кодекс у ст. 103 та Постанова КМУ № 1083 визначають порядок та умови проведення обов'язкового авіаційного страхування і включають п'ять Положень: 1. Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу. 2. Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування авіаційних суден. 3. Положення про порядок та умови проведення обов'язкового страхування відповідальності повітряного перевізника й виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам. 4. Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт. 5. Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків.

Зауважимо, що в 2000 році було прийнято так звану Монреальську конвенцію, де зроблено першу спробу об'єднати всі попередні та застарілі вимоги міжнародних конвенцій, що регулюють авіаційне страхування. Україна приєдналася до Монреальської конвенції, але поки що не ратифікувала її.

Закон України «Про страхування» (ст. 7, п. 26) визначає як обов'язковий і такий вид як «страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів». Тому якщо суб'єктом перевезення небезпечних вантажів виступає і авіаексплуатант, тоді він також страхує свою відповідальність в обов'язковому порядку.

Мета страхування відповідальності перед пасажирами полягає у захисті страхувальника від зобов'язань виплати сум, які він за законом повинен був би сплатити пасажирам чи їх родичам у результаті смерті пасажира чи заподіяння йому фізичної травми під час знаходження його в літаку, при вході чи виході з нього, а також під час поїздки в наземному транспорті, що належить перевізнику.

Як правило, договір страхування відповідальності укладається на рік, премія за стандартним полісом виплачується в повному обсязі відразу за цілий рік і вважається заробленою з моменту початку дії договору страхування.

При нарахуванні тарифів премія встановлюється залежно від ступеня підпадання під ризик і його відповідності. Ставки залежать від величини парку літаків, типу літака, протяжності і дальності маршрутів, професійності екіпажу, ліміту відповідальності і досвіду минулих збитків.

В Англії та деяких інших країнах у випадку використання реактивних авіалайнерів, великих і середнього розміру літаків існуюча практика страхування може об'єднувати в одному полісі страхування каско і страхування відповідальності. Премія нараховується відповідно до усієї вартості парку літаків і кількості польотів, здійснюваних ними протягом періоду дії договору. Інколи тарифи розраховуються з урахуванням злету і посадки, коли виникає найбільша кількість нещасних випадків.

13. Страхування домашнього майна фізичних осіб

Страхування майна, що належить громадянам, здійснюється тільки у добровільному порядку.Договори укладаються з громадянами України та іноземними громадянами (які постійно мешкають в нашій країні) і діють тільки на території нашої держави.

Об'єктами страхування є майнові інтереси, пов'язані із володінням, користуванням і використанням предметів домашньої обстановки, побуту, які використовуються у власному господарстві, належать страхувальнику та членам його родини і призначені для задоволення побутових і культурних потреб цієї родини,

Не беруться на страхування предмети, вартість встановлення яких надто ускладнена та факт загибелі яких (від пожежі, крадіжки чи іншої причини) важко встановити. Наприклад, документи, гроші, цінні папери, рукописи, слайди та фотознімки, предмети релігійного культу, креслення та ін. Домашнє майно може бути застраховано за загальним або спеціальним договором.

У першому випадку застрахованими вважаються всі предмети домашнього майна, що є власністю страхувальника. У другому на страхування беруться: · вироби з дорогоцінних металів, коштовних, напівкоштовних і кольорових каменів; · колекції, картини, унікальні та антикварні предмети, якщо є документ компетентної організації про оцінку; · телеапаратура, відеоапаратура, комп'ютер, фото- та кіноапаратура, музичні інструменти, електронна апаратура і т. п.

Спеціальний договір може бути укладений як на страхування всіх предметів, які відносяться до тієї чи іншої групи, так і на окремі предмети.

Домашнє майно вважається застрахованим на випадок його знищення або пошкодження внаслідок: - стихійного лиха; - пожежі; - вибуху; - наїзду транспортних засобів; - падіння дерев і літаючих апаратів; - раптового зруйнування основних конструкцій споруд, в яких знаходиться майно; - аварій систем опалювання, водопостачання та каналізації; -проникнення води із сусідніх приміщень; - навмисних неправомірними третіх осіб та ін. Усі зазначені події є страховки випадками.

Розмір страхової суми за договором страхування майна визначається страхувальником і страховиком із врахуванням вартості майна і не може її перевищувати (з урахуванням зносу).

Тарифні ставки страхових платежів залежать від того, за яким договором (загальним чи спеціальним) застраховано домашнє майно. При дії договору протягом 2-3 роки, може надаватися знижка. Страхові тарифи визначають за розміром страхової суми, терміну страхування та ступенем ризику, тощо. Так розміри тарифних ставок на будівлі склалися: * у сільській місцевості - від 0,2 до 0,45% страхової суми; * у міській місцевості - від 0,18% до 0,4% страхової суми.

Серед різновидів страхування майна громадян потроху стає популярним страхування квартир. Договори укладаються з фізичними особами, яким на території України належить квартира на правах приватної, спільної власності. До складу квартири входять: житлові кімнати, передпокій, коридори, кухня, ванна та туалетна кімната, внутрішньо квартирні сходи, балкони, лоджії, вбудовані шафи й антресолі.

При страхуванні житла розмір тарифу визначається багатьма факторами: роком будівництва будинку, матеріалами стін і перекриття, величиною зносу будинку, станом інженерних комунікацій, наявністю систем безпеки і т.п., при цьому наявність одних факторів обумовлює збільшення, а інших - зменшення тарифу. Тарифи залежать і від конструктивних особливостей житла. Наприклад, наявність у квартирі надійних металевих дверей зменшить тариф при страхуванні від протиправних дій третіх осіб, але ніяк не вплине на тариф з ризику "від затоплення водою".

Так, НАСК "ОРАНТА" пропонує страхування квартир (стін; перегородок; підлоги; стелі; дверей; віконних рам, скла та вітражів; електропроводки; радіо- та телефонної проводки; газових та водяних лічильників; газових й електричних плит, газових балонів; опалювальних установок та ін.)

Страхова сума за договором встановлюється за бажанням страхувальника, але не повинна перевищувати вартості квартири за ринковими цінами даного регіону. Страховий платіж обчислюється за тарифною ставкою 0,5% страхової суми, а страхувальнику надається право укласти договір з франшизою.

При страхуванні квартири від пожежі корисно передбачити можливість відшкодування збитків, які спричинені не тільки самим вогнем, а й викликаних застосуванням засобів пожежегасіння, оскільки при гасінні "середньої" пожежі в звичайній міській квартирі, як правило, водою пошкоджуються ще 3 -- 4 сусідніх помешкання.

Размещено на Allbest.ru