Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

• КУРСОВА РОБОТА
• З дисцепліни: Банківські операції
• На тему: Банківські інвестиції та інвестиційні ризики
• План
• Вступ
• Розділ 1. Комерційні банки як суб'єкти ринку цінних паперів
• 1.1 Сутність інвестицій та інвестиційної діяльності
• 1.2 Характеристика ринку цінних паперів
• 1.3 Економічна сутність інвестиційних операцій банків з цінними паперами
• 1.4 Досвід роботи зарубіжних банків на ринку цінних паперів
• Розділ 2. Аналіз банківських інвестицій в цінні папери в Україні
• 2.1 Інвестиційна діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів України
• 2.2 Формування інвестиційної політики та вибір портфельної стратегії банку
• 2.3 Управління банківським портфелем цінних паперів
• Розділ 3. Інвестиційні ризики та методи їх мінімізації
• Висновки
• Список використаної літератури
• Вступ
• Інвестування є складовою економічної діяльності, що визначається організацією та методами примноження капіталу. Знання і розуміння логіки й технології процесу використання капіталу з метою його нарощування дає змогу підприємствам-інвесторам ефективно вести виробничу та фінансову діяльність, раціонально використовувати матеріальні, фінансові та трудові ресурси.

Інвестування як предмет вивчення є комплексом теоретичних підходів, методичних і практичних прийомів управління капіталом з метою забезпечення його постійного зростання з урахуванням зміни зовнішніх та внутрішніх для інвестора умов.

Основною метою курсової роботи є визначення сутності інвестиційних операцій українських комерційних банків. Відповідно до поставленої мети визначено сукупність основних завдань, спрямованих на їх досягнення:

- з'ясувати економічну сутність понять “інвестиції”, “банківські інвестиції”, “інвестиційна стратегія”, “інвестиційна політика”

- проаналізувати нормативну базу щодо здійснення інвестиційної діяльності українськими банками;

- розглянути методи інвестиційної політики комерційних банків з метою ефективного формування інвестиційного портфеля;

- розробити схему формування інвестиційної стратегії комерційних банків;

- визначити шляхи стимулювання інвестиційних операцій банків;

- сформулювати основні рекомендації щодо підвищення ефективності інвестиційної діяльності в цілому.

Об'єктом дослідження є економічні відносини в процесі формування стратегії банківських інвестицій.

Предметом дослідження є діяльність банків на фінансовому ринку України при формуванні їх інвестиційних портфелів.

Теоретико-методологічну основу роботи складають сучасні теорії формування інвестиційного портфелю, класичні теорії та новітні підходи в обранні інвестиційної стратегії комерційного банку. У процесі дослідження використовувалися загальнонаукові методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, економіко-математичні методи. Обґрунтування основних засад формування інвестиційного портфелю комерційного банку проведено за допомогою порівняння, систематизації та узагальнення фактичних даних. Визначення ефективності цих інвестицій здійснювалося на основі ретроспективного аналізу інформації, статистичних методів, історико-логічної аргументації.

Інформаційну базу дослідження складають нормативні документи, що регулюють процес інвестування комерційними банками інші законодавчі документи; матеріали та щорічна звітність діяльності українських банків.

банк інвестиційний портфельний україна

Розділ 1. Комерційні банки як суб'єкти ринку цінних паперів

1.1 Сутність інвестицій та інвестиційної діяльності

До початку 90-х років в Україні для категорії «інвестиції» не знаходилося місця як у теорії, так і на практиці. Уперше це поняття у вітчизняній економічній літературі почало зустрічатися як синонім поняття «капітальні вкладення». Інвестиції розглядалися, як правило, в ролі найважливішого економічного інструменту, що характеризував діяльність будівельного комплексу. У цьому випадку капітальні вкладення (іноді -інвестиції) розглядалися вченими у двох аспектах: як економічна категорія та як процес, пов'язаний із рухом грошових коштів (ресурсів).

Вважається, що початком процесу вивчення поняття інвестицій була перша половина 50-х років XX ст., коли М. Марковій у своїх роботах заклав основи сучасної теорії інвестиційного портфеля. Таким чином, по суті, було викладено методологію прийняття рішень в області інвестування, а також запропоновано відповідний науковий інструментарій. Варто зауважити, що формування західної наукової думки щодо інвестування відбувалося на основі вчення про фінанси. Саме в рамках теорії фінансів сформувалася як наука прикладна дисципліна «інвестиційний менеджмент», присвячена методології та техніці управління інвестиціями компанії, яка включає три взаємопов'язані напрями, що складають серцевину процесу управління інвестиціями компанії:

- інвестиційна політика (тобто дії, пов'язані з розміщенням інвестиційних ресурсів);

- управління джерелами коштів (тобто пошук фінансування та обґрунтування їх оптимальної структури);

- дивідендна політика (розрахунки обсягу доходів та їх розподіл).

У свою чергу в Україні значний імпульс для розвитку теорії інвестицій було дано становленням системи приватного підприємництва та конкуренції.[11, с.24-26]

Разом з тим у рамках даного уявлення існує багато модифікацій поняття «інвестицій», появу яких зумовлено специфікою та традиціями різних економічних шкіл та течій. Так, за теорією австрійської школи про «граничну корисність», інвестиції трактуються як обмін задоволення потреб сьогодні на задоволення їх у майбутньому.

«Найбільш загальним визначенням, яке можна дати акту вкладання капіталу, - писав французький економіст П. Массе, - було таке: інвестування представляє собою акт обміну задоволення сьогоднішньої потреби на очікуване задоволення її в майбутньому з допомогою інвестиційних благ». Таке визначення має суто психологічний підхід: передбачаються наміри, згода не задовольняти потреби сьогодні в надії одержати в майбутньому блага та послуги, які переважають за вартістю вкладені.

Найбільш чітку сутнісну характеристику інвестицій та їх подвійності дав Дж. Кейнс: з одного боку, він бачить у них розмір доходу, акумульованого з метою нагромадження та обсяг ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншого боку, за його теорією, інвестиції виступають у формі вкладень (витрат), які визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізована у рівновазі попит і пропозиція. Крім того, Дж. Кейнс трактував інвестиції як «поточний приріст цінностей капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду». Це «... та частина доходу за даний період, яка не була використана для споживання» [11, с.26].

На основі результатів аналізу теоретичних поглядів на сутність інвестицій зробимо висновок, що інвестиції - це складне та змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

Відносини, що виникають у процесі інвестиційної діяльності комерційних банків, регулюються Законами України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. та «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. Інвестиційна діяльність банків за межами країни регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність відбувається, відповідними договорами України, а також спеціальним законодавством України.

На відміну від терміна «інвестиції», поняття «банківські інвестиції» у сучасній економічній літературі, присвяченій дослідженню грошей, фінансів і кредиту, поки що належного наукового осмислення та розкриття не отримало.

Попри це вітчизняні науковці активно почали здійснювати наукові дослідження в цьому напрямі банківської діяльності. Певний внесок у розвиток теорії «банківських інвестицій» здійснює сьогодні Б. Л. Луців, який у своєму монографічному дослідженні «Банківська діяльність у сфері інвестицій» обґрунтовує теоретичні підходи до висвітлення категоріального інструментарію банківського інвестування. Зокрема, він визначає, що як похідне поняття категорії «інвестиції», «банківські інвестиції» акумулюють у собі суттєві властивості інвестицій узагалі, хоча вони мають специфічні форми свого прояву. Тому дослідження економічного змісту банківських інвестицій неможливе без взаємопов'язаного та взаємозумовленого розгляду їх на фоні розкриття суттєвих ознак деяких загальних категорій інвестиційних відносин [11, c.28].

Професор О.В. Васюренко, розглядаючи зміст банківських інвестицій, виділяє їх у три групи:

1) інвестиції у сферу економічних проектів (промисловість, транспорт, будівництво, сільське господарство тощо);

2) інвестиції у цінні папери;

3) інвестиції у передові технології та у виробничу й нематеріальну сферу (мистецтво, навчання та ін.).

У свою чергу, автори підручника «Банківські операції» за редакцією професора А.М. Мороза виділяють дві групи банківських інвестицій - це інвестиції у цінні папери та прямі банківські інвестиції, які можна класифікувати як:

- інвестиції у власну діяльність, це, насамперед, інвестиції у власні основні фонди та інші вкладення, які збільшують вартість власних активів банку;

- інвестування в інші види діяльності, ці інвестиції здійснюються:

а) за рахунок коштів банку, вони спрямовуються на створення підприємств чи на участь у їхній діяльності (крім купівлі акцій), які є передусім елементами інфраструктури банківської діяльності;

б) за рахунок кредитних ресурсів, кредитування клієнтів банку на інвестиційні потреби здійснюється як за рахунок кредитних ресурсів, залучених власними силами банку, так і за рахунок обслуговування цільових кредитних ресурсів на інвестиційні цілі зовнішнього походження [c.29-30].

У широкому аспекті під інвестуванням розуміють процес “витрачання коштів сьогодні з метою отримання ще більшої суми завтра”.

Інвестування є формою фінансово-економічної діяльності, що має за мету нарощування, примноження капіталу. Це процес зростання вартості активів, якими володіє юридична або фізична особа.

Метою інвестування є збільшення капіталу: за рахунок поточних прибутків на вкладений капітал або за рахунок зростання ринкової вартості самого капіталу внаслідок змін ринкової кон'юнктури.

Але стратегічною метою інвестора залишається примноження активів, капіталу. Досягається це через реалізацію нових технологій, створення нових робочих місць, через виробництво конкурентоспроможної продукції, через розвиток підприємств тощо. Отже, цілі не суперечать одна одній за умови, що було досягнуто зростання капіталу, а не його проїдання, неефективне використання заради цих самих цілей [28, c.8].

Окремі автори вважають інвестиції вирішальним базисом майбутньої доходності підприємства. Втілення інвестиційних проектів потребує відмови від грошових коштів сьогодні на користь отримання прибутку в майбутньому. Як правило, на отримання прибутку слід розраховувати не раніше, ніж через рік після початкових витрат (інвестицій). У цей період вони є основною причиною виникнення фінансових проблем (наприклад, з ліквідністю), які підприємство намагається вирішити через додаткове фінансування [13, c.244-245].

Згідно класифікації під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні. Фінансові інвестиції не мають матеріальних компонентів. До них належать вклади в дебіторську заборгованість або вкладення коштів у фінанансові інструменти (активи), серед яких найбільшу частку становлять цінні папери.

Фінансові інвестиції - це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

За цілями застосування інвестиції поділяють на реінвестиції (заміна застарілих засобів) і нетто-інвестиції (придбання нових активів, розширення виробництва тощо).

За характером участі в інвестуванні існують прямі і непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють особисту участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні коштів. Прямі інвестиції - господарська операція, яка передбачає внесення підприємством коштів або майна безпосередньо в статутний фонд юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані ним (за визначенням НБУ).

Непрямі інвестиції пов'язані з інвестуванням, що опосередковується інвестиційними або іншими фінансовими посередниками. Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними. Тому вони вкладають кошти в цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками. Це можуть бути інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або компаній. Акумульовані таким чином кошти посередники розміщують на свій розсуд: обирають найефективніші об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані прибутки розподіляють серед своїх клієнтів.

За терміном інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Перші - це вкладення капіталу на період не більше одного року (купівля короткострокових ощадних сертифікатів, облігацій тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період понад рік (до двох років, від двох до трьох років, від трьох до п'яти років, більше п'яти років) [3, с.365-367].

Для більш змістовного розуміння поняття інвестицій та безпосередньо банківських інвестицій слід розглянути поняття фінансовий ринок та діяльність комерційних банків на ньому, що і буде висвітлено в наступному питанні.

1.2 Характеристика ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів - особлива форма організації руху коштів. Ринок цінних паперів - це історична категорія, яка з'явилася і розвинулась в умовах товарно-грошових відносин та перетворилась в особливу сферу економічних відносин.

Формування ринку цінних паперів у міру розвитку ринкової економіки сприяло появі таких форм, що відображають більш загальні і суттєві якості його руху - накопичення у вигляді грошового капіталу і перетворення у позичковий чи виробничий. [2, с.8]. Об'єктивною передумовою його функціонування є розбіжність виникнення потреби у фінансових ресурсах того або іншого суб'єкта з наявністю джерел покриття цієї потреби. Функціональне призначення ринку цінних паперів - здійснювати посередництво у процесі руху коштів від їхніх власників до користувачів.

Інструментами ринку цінних паперів є цінні папери. Майже все, що оточує нас у житті, і сама діяльність можуть розглядатися як ресурс і бути об'єктом власності, користування тощо. Майнові права на ці ресурси можуть відокремлюватися від них та існувати в самостійній майновій формі - у вигляді цінних паперів. Кожному виду ресурсів відповідають свої цінні папери, які, у свою чергу, можуть бути предметом власності, купуватися та продаватися, бути переданими в забезпечення та ін. Цінні папери можуть розглядатися як ресурси, права на які можуть мати самостійне життя, власний фондовий ринок.

За певних обставин можуть виникати цінні папери - права на використання робочої сили, на нематеріальні активи. Підставою для появи цінного паперу може також стати ймовірність настання певної події - зміна фондового індекса, наприклад.

Отже, цінні папери - це права на ресурси, що відокремилися від своєї основи й навіть мають власну матеріальну форму (наприклад, у вигляді паперового сертифіката, запису за рахунками [3, с.334-335], які:

§ свідчать про право на володіння часткою капіталу або про відносини позики;

§ визначають взаємовідносини між організацією, яка випустила цінні папери, та їх власником;

§ передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів;

§ надають можливість передачі грошових та інших прав на ці документи іншим особам.

Головною особливістю цінних паперів є те, що вони можуть одночасно виконувати грошові функції та виступати інструментом короткострокового або довгострокового інвестування капіталу з метою отримання доходу. Забезпечення обороту фінансових ресурсів на ринку цінних паперів України здійснюється через цінні папери, які відповідно до чинного законодавства поділяються на групи:

1) пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента та одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента;

3) похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний із пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них.[2,с.8-11]

Завдання ринку цінних паперів полягає у тому, щоб забезпечити більш повне та швидке переливання заощаджень за ціною, яка влаштовує обидві сторони. Для цього потрібні біржі та діючі на ринку цінних паперів посередники.

Біржа - це організований ринок цінних паперів, який функціонує на підставі офіційно зареєстрованих правил ведення торгівлі, де угоди про розміщення та купівлю-продаж цінних паперів здійснюються обмеженою кількістю біржових посередників. Емітентами (емітент - організація чи підприємство, що випускає в обіг гроші або цінні папери) на ринку цінних паперів виступають приватні національні, державні національні, приватні та державні іноземні організації.

Розглядаючи сучасну інституціональну структуру ринків цінних паперів, слід виділити чотири категорії учасників операцій: комерційні банки; інвестиційні (торговельні) банки; власне біржові фірми та кредитно-фінансові організації, які об'єднані під назвою “інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди).

У різних країнах співвідношення сил між ними різне. Воно залежить від рівня розвитку ринків та від юридичних відмінностей у законодавствах. Так, у державах, де комерційні банки мають право здійснювати операції із всіма видами цінних паперів, наприклад у Німеччині, інвестиційні банки не відіграють значної ролі [10, c 34].

На ринку цінних паперів переплітаються інтереси банків, акціонерних товариств, товаровиробників, посередницьких організацій, власників вільних грошових коштів, акцій і приватизаційних сертифікатів. Також відзначимо, що ринок цінних паперів належить до особливих сфер соціально-економічного життя країни. Його слід розглядати з урахуванням особливостей ринку позичкових капіталів, де формуються джерела інвестиційної діяльності і закладаються основи відтворювальних процесів в економіці в цілому фондовий ринок покликаний стабілізувати фінансове становище на окремих підприємствах і в галузях, а також у цілому по народному господарству за рахунок оперативного перерозподілу коштів на ті напрямки й об'єкти, де в них відчутна найбільша потреба. Такий перерозподіл відбувається не на підставі вільних адміністративних рішень, а за принципом найбільшої ефективності перерозподілених грошових фондів. Унаслідок цього досягається не тільки стабільне фінансове становище, а й ефективний розвиток виробництва [2, c.8].

Формування сучасного ринку цінних паперів в Україні передбачає вирішення кількох важливих питань щодо визначення фундаментальних принципів подальшого розвитку національної економіки на ринкових засадах. Одним із важливих аспектів цієї проблеми є обґрунтування місця комерційних банків на ринку цінних паперів та співвідношення ролі банківських і парабанківських установ в операціях із цінними паперами [7, c.12].

Взагалі зацікавленість комерційних банків у здійсненні інвестиційних операцій пов'язана насамперед із тим, що попит на позики не завжди може бути адекватним наявному в банку капіталу. Не маючи можливості розмістити відповідні кошти в позики, комерційні банки вкладають їх в інші види активів, що можуть забезпечити належний рівень прибутковості. Тому активні операції банків не обмежуються лише кредитуванням, наприклад, промислових підприємств, а включають також інвестиційну діяльність із розміщення коштів у цінні папері: тих же підприємств.

Також відзначимо, що фондовий ринок належить до особливих сфер соціально-економічного життя країни. Його слід розглядати з урахуванням особливостей ринку позичкових капіталів, де формуються джерела інвестиційної діяльності і закладаються основи відтворювальних процесів в економіці в цілому. Ринок цінних паперів покликаний стабілізувати фінансове становище на окремих підприємствах і в галузях, а також у цілому по народному господарству за рахунок оперативного перерозподілу коштів на ті напрямки й об'єкти, де в них відчутна найбільша потреба. Такий перерозподіл відбувається не на підставі вільних адміністративних рішень, а за принципом найбільшої ефективності перерозподілених грошових фондів. Отримання доходу - це одне із завдань інвестиційної діяльності банків, яке має забезпечувати досягнення ще таких важливих цілей як безпека вкладень, зростання та ліквідність їх [7,с.11-14].

Інвестиційні операції комерційних банків мають багатоцільовий характер. Вкладення в цінні папери (особливо державні) забезпечує комерційному банку, по-перше, збереження коштів, по-друге, диверсифікацію активів, по-третє, дохідність і ліквідність. [24, с.130-135].

У банківській практиці інвестиційні операції означають вкладення коштів у цінні папери. Інвестиції відрізняються від позичок, а саме:

1. Позичка припускає використання коштів протягом відносно короткого проміжку часу з умовою повернення її або її еквівалента. Інвестування передбачає вкладення коштів з метою забезпечення надходження грошей протягом порівняно тривалого часу до того, як вкладені кошти повернуться до власника.

2. При банківському кредитуванні ініціатором угоди, як правило, виступає боржник, а при інвестуванні - банк, який намагається купити активи на ринку.

3. При кредитуванні банк часто є єдиним чи одним з не багатьох кредиторів, тоді як при інвестуванні він є одним з багатьох інвесторів.

4. Кредитування пов'язане з особистими відносинами банку з позичальником, а інвестування є знеособленою діяльністю.

Проте між кредитними та інвестиційними операціями існує тісний зв'язок:

§ зазначені операції найприбутковіші, тому і найризикованіші;

§ банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації змінювати її на користь кредитів або на користь інвестицій [23, с. 122-126].

Жоден інструмент фондового ринку не здатен забезпечити одночасно реакції усіх інвестиційних цілей комерційного банку. Саме тому розпорошення вкладень банку за видами цінних паперів і, як наслідок, формування інвестиційного портфеля дають змогу «примирити» всі цілі інвестування. Залежно від набору інвестиційних цілей кожен комерційний банк визначає свою стратегію фінансових вкладень. Вибір стратегії зумовлюється інвестиційної властивостями фондових інструментів, рівнем дохідності інвестиційних операцій, часом інвестування та мірою ризику [11]. Пріоритети банківського інвестування в Україні зумовлюють:

§ збереження та приріст капіталу;

§ придбання високоліквідних цінних паперів, що можуть виступати в ролі засобів платежу і нагромадження;

§ одержання контролю над корпоративними підприємствами шляхом придбання великих пакетів акцій;

§ спекулятивну гру на коливаннях курсів цінних паперів;

§ мінімізацію фінансових ризиків за рахунок проведення хеджування інструментами фондового ринку.

Інвестиційна діяльність комерційного банку на ринку цінних паперів, як правило, забезпечує поліпшення фінансового стану банку у зв'язку з підвищенням прибутковості операцій та збереженням показників ліквідності на необхідному рівні. Цей вид діяльності комерційних банків тісно пов'язаний з їхньою кредитною діяльністю. Цінні папери можуть використовуватись банками як застава для отримання кредиту на міжбанківському ринку, рефінансування через центральний банк, а також для проведення операцій РЕПО.

Зацікавленість комерційних банків у здійсненні інвестицій на фондовому ринку пов'язана з кількома аспектами. По-перше, вкладення в цінні папері, є

§ Альтернативою розміщення фінансових ресурсів у позички у разі недостатнього ресурсу на банківський кредит.

§ По-друге, для комерційних банків цінні папери є формою збереження їхніх активів та способом захисту залучених фінансових ресурсів клієнтів від інфляційного знецінення.

§ По-третє, розміщення банківських ресурсів у високодохідних цінних паперах забезпечує підвищення прибутковості операцій банку в цілому. Водночас вкладення в короткострокові фондові цінності підвищують ліквідність банку.

Безпосередньо сутність операцій банків з цінними паперами на фондовому ринку буде висвітлена в наступному питанні.

1.3 Економічна сутність інвестиційних операцій банків з цінними паперами

В Україні зараз випускаються та перебувають в обігу такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішньої республіканської і місцевої позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати та векселі.

Згідно з чинним законодавством комерційні банки можуть здійснювати операції з цінними паперами у таких напрямах:

1. Як емітенти цінних паперів (випуск акцій, облігацій, ощадних і депозитних сертифікатів, емісія банківських векселів).

2. Як інвестори (вкладання коштів банків у цінні папери).

3. Як посередники, що виконують операції з цінними паперами в інтересах та за дорученням своїх клієнтів (брокерські операції, дилерські, довірчі, реєстраторські, депозитні, розрахунково-клірингові, консультаційні).

Інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти чи майно.

Інвестиційними вважаються лише операції банку з акціями і облігаціями, тобто такими видами цінних паперів, які здебільшого визначаються масовим характером емісії та мають властивість обертатись на вторинному ринку. При цьому до інвестиційних слід відносити лише операції, для яких характерним є як вкладення банківського капіталу, так і отримання прибутку. Усі інші операції банків із цінними паперами до безпосередньо інвестиційних операцій банку не належать, а є складовою частиною посередницьких, трастових або позичкових операцій [1, с.31-41, 13].

Основою операцій, пов'язаних із вкладенням коштів у цінні папери, має бути інвестиційна політика банку. В основі такої політики кожного банку лежить той чи інший вид стратегії, що застосовується при вкладенні коштів у цінні папери. Як правило, банки, вкладаючи капітали, мають орієнтуватися на проведення пасивних або активних інвестицій. Пасивна стратегія орієнтована на тривалі строки зберігання цінних паперів з метою отримання доходів при мінімальному ризику. Активні інвестиційні операції, навпаки, спрямовані на швидке отримання максимального прибутку в порівняно короткі строки, але це пов'язано із значно більшим ризиком. У результаті перевага тієї чи іншої стратегії в інвестиційній діяльності визначається цільовими пріоритетами, яких дотримується банк.

Однак на практиці комерційні банки рідко с дотримуються активної чи пасивної стратегії у чистому вигляді. Здебільшого вони намагаються створити можливості для поєднання в єдиному портфелі різних цілей інвестиційної діяльності. Основним способом такого поєднання є диверсифікація інвестиційного портфеля. Диверсифікація означає наявність у портфелі комерційного банку багатьох видів цінних паперів. Можливості вкладення коштів комерційними банками у різні типи фінансових інструментів визначаються загалом особливостями законодавства країни, яке регулює відповідні банківські операції, а також системою контролю за банківською діяльністю. Сам характер операцій комерційних банків передбачає необхідність утримування портфеля інвестицій у стані, що забезпечував би нормальний рівень ліквідності банківських установ.

У країнах із розвинутою ринковою економікою інвестиційний портфель комерційних банків складається здебільшого з різних типів державних боргових зобов'язань, хоча в деяких із них банки також утримують у своїх портфелях акції корпорацій приватного сектору. В Україні на сьогодні немає законодавчих обмежень щодо типів цінних паперів, у які може бути вкладено капітали комерційних банків, що надає їм широкі можливості диверсифікації інвестиційного портфеля [10, с.33-42]

Можна виділити такі інвестиційні портфелі:

§ прибуткові (ризикові) фондові портфелі, які ставлять за мету досягнення найвищого прибутку за короткий строк, незважаючи на високий рівень ризику;

§ стабільні (надійні) фондові портфелі, що мають за мету отримання хай не дуже високого, але стабільного доходу протягом тривалого строку;

§ фондові портфелі «зростання», які розраховані на високі доходи у майбутньому.

Ці фондові портфелі відрізняються тим, що складаються практично з однакових цінних паперів, але в коленому портфелі складові частини кожного виду цінних паперів різні. Так, ризикові інвестиційні портфелі включають до 60--70 % цінних паперів, які забезпечують на даному етапі найвищі доходи або мають виразно визначену тенденцію до зростання курсової вартості. Ще 20--30 % цих портфелів складають цінні папери, які забезпечують стабільний прибуток, і останнє -- це цінні папери, які, на думку інвестора, мають принести великий прибуток, але про це ніхто не здогадується.

Взагалі, інвестиційним операціям комерційних банків властиві такі ризики як кредитний, ринковий і процентний. Кредитний ризик пов'язаний із вірогідністю того, що фінансові можливості емітента знизяться настільки, що він буде не спроможний виконати свої боргові зобов'язання. Ринковий ризик випливає з того, що за непередбачуваних обставин на ринку цінних паперів або в економіці привабливість цінних паперів як об'єкта грошових вкладень може бути частково втрачено, внаслідок чого продаж їх стане можливим лише за умови великої знижки. Кредитний і ринковий ризики на сьогодні мають відчутний вплив на поведінку вітчизняних комерційних банків, внаслідок чого операції банків з акціями підприємств майже не проводяться.

Процентний ризик, пов'язаний із фіксацією процента за цінними паперами в договірному порядку в момент їхньої емісії і відносним коливанням ринкових ставок. Чим довший строк погашення таких зобов'язань, тим вищий процентний ризик.

При визначенні переваги тих чи інших типів цінних паперів, у які інвестуються кошти банків, враховують рівень дохідності та рівень ризику. Як правило, дохідність цінних паперів є прямо пропорційною до рівня ризику, якого зазнає інвестор, вкладаючи капітал: чим більший обсяг доходів приносить певний цінний папір, тим більший ризик пов'язаний із такими інвестиціями.

Взагалі, стратегічний інвестор в особі комерційного банку перш ніж вкладати кошти в цінні папери проводить інвестиційний аналіз у три етапи. На першому етапі здійснюється аналіз загальноекономічної ситуації в країні та на ринку цінних паперів у цілому; на другому - вибір галузей і підгалузей економіки, які найбільш підходять для інвестування; третій полягає у вивченні стану окремих фірм і компаній з погляду перспективності вкладення коштів у їхні цінні папери. Результати інвестиційного аналізу дають змогу банку обрати оптимальні напрямки вкладення коштів серед багатьох видів цінних паперів різних емітентів відповідно до пріоритетних цілей інвестицій [20, с.128-134]. Маючи за результатами такого аналізу певну інформацію про ситуацію на ринку цінних паперів та стан окремих емітентів, банк може ефективно диверсифікувати власний інвестиційний портфель, розподіливши його між багатьма видами цінних паперів, емітованих різними суб'єктами ринку.

Так, вітчизняні комерційні банки мають переваги перед небанківськими фінансовими установами щодо здійснення операцій із цінними паперами. Більше того, як вважають деякі спеціалісти, є ймовірність того, що банки можуть охоплювати всю діяльність на українському ринку цінних паперів, і це призведе до монополізму у фінансовій сфері та накладення кредитних ризиків банків на інвестиційні ризики, що може зашкодити становленню ефективного ринку цінних паперів в Україні [7, с.11-14)].

Активність комерційних банків на ринку зумовлюється також необхідністю створення установ, які за статутом належать до інфраструктури ринку. Це депозитарії та реєстратори іменних цінних паперів, юридично незалежні від емітентів. На результати конкурентної боротьби між комерційними банками та небанківськими фінансовими інститутами, безумовно, вплинуть здійснювані державою заходи з формування українського фондового ринку.

Підсумовуючи, можна сказати, що на сьогодні взагалі дуже важко спрогнозувати, як буде складатися структура джерел інвестування економіки України, що прямо впливатиме на український ринок цінних паперів та визначення місця і ролі комерційних банків на цьому ринку - чи акціонерний капітал і корпоративні облігації з низькою часткою прямого банківського кредиту та за участю банків у статутних фондах корпорацій, як у США, чи банки, як у Європі та Японії. А поки що роль комерційних банків на ринку цінних паперів є визначальною, оскільки вони посідають важливе місце в організації і роботі ринку цінних паперів в умовах його формування, а також у становленні ринкової економіки в Україні. І якщо Україна прагне вийти на світові біржові ринки або на світові ринки цінних паперів, то слід цю сферу діяльності уніфікувати згідно із загальноприйнятими у всьому світі вимогами.

1.4 Досвід роботи зарубіжних банків на ринку цінних паперів

Зауважимо, що кредитування як основний вид активних операцій комерційних банків - це не єдиний спосіб розміщення банківського капіталу. Іншою важливою формою активних вкладень банків є інвестиційна діяльність на фондовому ринку. Однак аналіз діяльності різноманітних учасників ринку в економічно розвинутих країнах дає змогу вважати роль комерційних банків на ринку цінних паперів не скрізь однаковою. Так, наприклад, банки Німеччини на ринку відіграють провідну роль. Тільки комерційним банкам там надається право здійснювати всі види операцій з цінними паперами. Вони є головними учасниками торгів. На сьогодні німецькі банки не просто стежать за фінансовою стабільністю фірм, а й глибоко вникають у суто виробничу, особливо інноваційну, діяльність корпорацій, їхньою прикметною рисою є готовність узяти на себе ризик довгострокового кредитування промисловості. І, навпаки, комерційним банкам США забороняється бути членами фондових бірж, проводити будь-які операції з цінними паперами і взагалі тримати в своїх портфелях акції промислових підприємств, за винятком тих випадків, коли такі акції купуються з метою уникнення втрат, пов'язаних із неплатоспроможністю позичальника. Подібні обмеження є також у Великобританії, Франції, Канаді, де комерційні банки можуть здійснювати операції на фондовому ринку, як правило, не безпосередньо, а тільки беручи участь у капіталах фінансових компаній або через брокерські фірми.

У світі розрізняють декілька організаційних моделей ринку цінних паперів, які, насамперед, відрізняються співвідношенням банків та інших фінансово-кредитних установ, можливістю втручання державних органів. Найбільш відомі моделі американська та німецька.

Американська модель ринку більш динамічна і здатна адаптуватися до будь-яких змін глобальної економічної кон'юнктури. Для успішного впровадження в економічну систему американської моделі необхідна наявність, як мінімум, 2-х чинників:

§ системи колективного інвестування, альтернативної банківській (інвестиційні, взаємні фонди та ін.);

§ внутрішнього інвестора, що належить до категорії «середній клас», тобто такого, що має достатні прибутки для добровільного вкладення надлишкових засобів у цінні папери з прийнятним рівнем ризику.

Щодо моделі українського ринку цінних паперів, слід відзначити, що вона поєднує в собі риси двох моделей.

1) Майже в повній відповідності до рекомендацій американських експертів:

§ організована робота Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР);

§ застосовуються механізми регулятивного впливу на ринок;

§ продовжується робота над новим акціонерним законодавством;

§ впроваджується система державного моніторингу учасників ринку.

2) Інфраструктурні інститути ринку формуються в Україні на основі принципів, близьких до директив Європейського Співтовариства. Це стосується:

§ біржових і депозитарних систем;

§ способів регулювання ринків похідних цінних паперів;

§ фінансових продуктів;

§ регулювання вексельного обігу;

§ упровадження сучасних стандартів бухгалтерського обліку та облікової системи ринку в цілому [2, с.8-11].

Роль і місце комерційних банків на фондовому ринку неоднакові в різних країнах і залежать від законодавства і традицій ведення банківської справи. Так, у США, як і певною мірою в Японії, операції банків з цінними паперами законодавчо обмежуються. Тому банки цих країн вимушені шукати опосередковані шляхи доступу на фондовий ринок, а саме: через участь у капіталі спеціалізованих фінансово-кредитних установ або шляхом співробітництва з ними. У США розвиток банківської системи проходив у жорстких регламентованих обмеженнях. Були прийняті спеціальні закони: 1927 р., який обмежив географічний розвиток банківської мережі, та в 1933 р., що встановив суворе державне регулювання банківської діяльності. Законом було заборонено вкладати кошти в цінні папери та організовувати їх випуск. Таким чином, закон змусив банки розділити інвестиційну та банківську діяльність.

Якщо ж розглянути універсальну модель, то відповідно до неї банки можуть поєднувати банківські, інвестиційні та страхові операції. На практиці цим займаються у Німеччині, Франції, Нідерландах, Швейцарії. Така модель притаманна і комерційним банкам України, в яких спостерігається тенденція до універсалізації.

Глобалізаційні та інтеграційні процеси, фінансові кризи в світовій економіці поставили питання щодо місця і ролі організованих ринків цінних паперів у контексті інституційних змін. Поява нових інформаційних технологій зміни на міжнародному фондовому ринку, інтеграційні процеси спричинили укрупнення торговельних та депозитарно-клірингових систем, що в свою чергу дозволило визначити організовані ринки цінних паперів взагалі та біржові структури зокрема одним із стабілізаторів системи світової економіки в умовах її можливих коливань [7, с.11-14]. Розширення спектра фінансових послуг та підвищення ролі небанківських фінансових установ в інвестиційному процесі є важливою складовою економічного зростання країни. Інституційні та функціональні характеристики фінансового сектору економіки України дають змогу стверджувати, що сьогодні він не в повній мірі відповідає основним тенденціям світових фінансових ринків.

Підсумовуючи вищевикладене слід сказати, що основі результатів аналізу теоретичних поглядів на сутність інвестицій зробимо висновок, що інвестиції - це складне та змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

Дійшли висновку, що зацікавленість комерційних банків у здійсненні інвестиційних операцій пов'язана насамперед із тим, що попит на позики не завжди може бути адекватним наявному в банку капіталу. Не маючи можливості розмістити відповідні кошти в позики, комерційні банки вкладають їх в інші види активів, що можуть забезпечити належний рівень прибутковості. Тому активні операції банків не обмежуються лише кредитуванням.

Отже за підсумками першого розділу модно сказати, що інвестиційними вважаються лише операції банку з акціями і облігаціями, тобто такими видами цінних паперів, які здебільшого визначаються масовим характером емісії та мають властивість обертатись на вторинному ринку. При цьому до інвестиційних слід відносити лише операції, для яких характерним є як вкладення банківського капіталу, так і отримання прибутку. Усі інші операції банків із цінними паперами до безпосередньо інвестиційних операцій банку не належать, а є складовою частиною посередницьких, трастових або позичкових операцій. Якщо ж розглянути універсальну модель, то відповідно до неї банки можуть поєднувати банківські, інвестиційні та страхові операції. На практиці цим займаються у Німеччині, Франції, Нідерландах, Швейцарії. Така модель притаманна і комерційним банкам України, в яких спостерігається тенденція до універсалізації.

Розділ 2. Аналіз банківських інвестицій в цінні папери в Україні

2.1 Інвестиційна діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів України

Важливим напрямом функціонування комерційних банків на ринку цінних паперів України є діяльність, пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій.

Інвестиційна діяльність на ринку цінних паперів, як вже зазначалося, забезпечує збільшення прибутковості банківських операцій, підвищення ліквідності банків, захист їхніх фінансових ресурсів від інфляційного знецінення.

Практика функціонування вітчизняного ринку цінних паперів свідчить про недостатню активність банківських установ як інвесторів цього ринку, незначні обсяги їхніх вкладень у фондові цінності. Така позиція банків, з одного 6оку гальмує розвиток українського ринку цінних паперів, а з другого - обмежує доходи від операцій з цінними паперами.

Ось чому питання вивчення особливостей інвестиційної діяльності банків на вітчизняному ринку цінних паперів викликає неабияке зацікавлення українських вчених. [13, с.2].

Нині в Україні домінує модель, де на фондовому ринку як професіонали мають право виступати як банківські організації у вигляді універсальних і спеціалізованих банків, так і не банківські (інвестиційні компанії, брокерські фірми і та ін.).

Розподіл за видами інвестиційної діяльності комерційного банків ґрунтується на положеннях Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р., де у статті 50 визначено, що банки здійснюють прямі інвестиції та операції з цінними паперами відповідно до законодавства України про цінні папери, інвестиційну діяльність та згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України.

Банки мають право здійснювати інвестиції лише на підставі письмового дозволу Національного банку України. Без такого дозволу банк має право здійснювати інвестиції у разі, коли:

1) інвестиції в будь-яку юридичну особу становлять не більше ніж 5 % регулятивного капіталу банку;

2) юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність із надання фінансових послуг;

3) регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, установлених нормативно-правовими актами НБУ.

Банкам забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників.

Пряма чи опосередкована участь банку в капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 % капіталу банку, а сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 % розміру капіталу банку.

Це обмеження не застосовується, якщо:

· акції та інші цінні папери придбано банком у зв'язку з реалізацією права заставодержателя, і банк не утримує їх більше одного року;

· банком із метою створення фінансової холдингової групи придбано акції, емітентом яких є інший банк;

· цінні папери знаходяться у власності банку не більше одного року, а банк одержав їх у результаті андерайтингу;

· акції та інші цінні папери, придбані банком за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Отже, комерційні банки можуть брати участь в інвестуванні таким чином: обслуговувати рух коштів, що належать інвесторам-клієнтам і призначені для інвестування; мобілізувати нагромадження для заощаджень і спрямовувати їх на інвестування через ринок цінних паперів; вкладати в інвестиційні проекти власні та залучені кошти.

Із викладеного випливає, що на інвестиційному ринку банки можуть як вести власну інвестиційну діяльність, так і надавати - інвестиційні послуги.

Основними цілями комерційних банків як інституційних інвесторів на ринку цінних паперів є безпека вкладень, дохідність банківських інвестицій, їхня ліквідність та зростання.

У банківській практиці інвестиційні операції передбачають вкладення коштів у цінні папери підприємств на відносно тривалий термін. Сукупність цінних перів, придбаних банком у процесі здійснення фінансових вкладень, становить його інвестиційний портфель.

Жоден інструмент фондового ринку не здатен забезпечити одночасно реакції усіх інвестиційних цілей комерційного банку. Саме тому розпорошення вкладень банку за видами цінних паперів і, як наслідок, формування інвестиційного портфеля дають змогу "примирити" всі цілі інвестування. Залежно від набору інвестиційних цілей кожен комерційний банк визначає стратегію фінансових вкладень. Вибір стратегії зумовлюється інвестиційної властивостями фондових інструментів, рівнем дохідності інвестиційних операцій, часом інвестування та мірою ризику. Пріоритети банківського інвестування в Україні зумовлюють:

§ збереження та приріст капіталу;

§ придбання високоліквідних цінних паперів, що можуть виступати в ролі засобів платежу і нагромадження;

§ одержання контролю над корпоративними підприємствами шляхом придбання великих пакетів акцій;

§ спекулятивну гру на коливаннях курсів цінних паперів;

§ мінімізацію фінансових ризиків за рахунок проведення хеджування інструментами фондового ринку.

Інвестиційна діяльність комерційного банку на ринку цінних паперів, як правило, забезпечує поліпшення фінансового стану банку у зв'язку з підтриманням прибутковості операцій та збереженням показників ліквідності на необхідному рівні. Цей вид діяльності комерційних банків тісно пов'язаний із їхньою кредитною діяльністю. Цінні папери можуть використовуватися банками як застава для отримання кредиту на міжбанківському ринку, рефінансування через центральний банк, а також для проведення операцій РЕПО.

Зацікавленість комерційних банків у здійсненні інвестицій на фондовому ринку пов'язана з кількома аспектами. По-перше, вкладення в цінні папері, є альтернативою розміщення фінансових ресурсів у позички у разі недостатнього капіталу на банківський кредит.

По-друге, для комерційних банків цінні папери є формою збереження їхніх активів та. способом захисту залучених фінансових ресурсів клієнтів від інфляційного знецінення.

По-третє, розміщення банківських ресурсів у високодохідних цінних паперах забезпечує підвищення прибутковості операцій банку в цілому. Водночас вкладення в короткострокові фондові цінності підвищують ліквідність банку.

Станом на ІІ квартал 2007 року обсяг виконаних договорів з цінними паперами комерційними банками становив 57,61 млрд. грн. (або 34,96% від загального обсягу виконаних договорів за період), що на 21,17 млрд. грн. більше порівняно з ІІ кварталом 2006 року. Інвестиційні компанії у ІІ кварталі 2007 року зменшили обсяги виконаних договорів порівняно з ІІ кварталом 2006 року. За ІІ квартал 2007 року обсяги виконаних договорів становили 3,86 млрд. грн. (або 2,34% від загального обсягу виконаних договорів за період), що на 1,75 млрд. грн. менше порівняно з ІІ кварталом 2006 року (Додаток Г).

Незважаючи на те що кількість банків-учасників ПФТС зменшилася з, якісні показники участі, навпаки, збільшилися. Так, частка банків серед членів ПФТС за той самий період збільшилася.. Можна зробити висновок, що кожний другий член ПФТС є банком. На мою думку, це викликано відповідним рівнем їх капіталізації, жорсткою та дієвою системою контролю, чого не мають поки що інші учасники фондового ринку.

Сучасний стан національного ринку акцій показує, що комерційні банки на ньому є не портфельними, а прихованими стратегічними інвесторами. О. Сугоняко, президент Асоціації українських банків, обстоює свою позицію, вважаючи, що банківська система у структурі фондового ринку має виконувати роль стратегічного інвестора за суттю. Для цього лише треба на законодавчому рівні захистити права кредитора та інвестора[15, с.5].

Із цією думкою можна посперечатися, оскільки Закон України «Про банки і банківську діяльність» Інструкція «Про порядок регулювання діяльності комерційних банків в Україні» враховують рекомендації Базельського комітету 2001 р., в яких банки були закріплені як портфельні інвестори, а не стратегічні. І оскільки Україна намагається інтегруватися в ЄС, то НБУ не буде приводити свої інструкції в розріз із рекомендаціями Базельського комітету.

АУБ виступає за підвищення показника рівня істотної участі банків у статутних фондах інших осіб до 25 %. Але річ у тім, що такого рівня істотної участі немає в жодній західній країні. На приклад, у Європі рівень істотної участі в середньому коливається від 5 до 10 %. На нашу думку, збільшення рівня істотної участі призведе до підвищення ролі комерційних банків як стратегічних і інвесторів, чого за нинішньої системи корпоративного управління не можна допустити. За різними оцінками, сьогодні банкам та афілійованим особам належить від 50 до 80 % корпоративного сектора. Тому потрібно утримувати рівень істотної участі на рівні 5 % та перекрити можливість номінального володіння пакетами акцій дочірніми структурами та офшорними компаніями.

Проаналізувавши основні показники діяльності банків України за останні сім років вкладення в цінні папери в структурі активів складали: 2175 млн. грн. станом на 1 січня 2001 року, 4390 та 4 402 млн. грн. у 2002 та 2003 роках відповідно. Значне зростання вкладень в цінні папери прослудковується починаючи з 2004 року - 6534 млн. грн. та 14338 млн. грн. у 2006 році. За данимим НБУ у 2007 році на 1 січня вкладення комерційних банків у цінні папери складали 14466 млн. грн., а вже в жовтні ця цифра виросла до неймовірних розмірів у 24469 млн. грн.

За даними АУБ за 2005 рік, найбільші портфелі цінних паперів сформовані трьома банками. Незаперечний лідер - Ощадбанк, вкладення якого на фондовому ринку перевищують 1,8 млрд грн. Результати інших банківських установ видалися скромнішими. Укрсоцбанк витратив на купівлю цінних паперів 495,9 млн. грн, а банк «Аваль» - 488,76 млн. грн. Лідерство Ощадбанку на ринку цінних паперів пояснюється активною купівлею банком державних облігацій. За перші три місяці портфель держбанку зріс на 200 млн. грн. Такими темпами вже наступного кварталу Ощадбанк досягне планки в 2 млрд. грн, що тільки зміцнить статус держбанку як найбільшого кредитора уряду серед банківських установ. Ймовірно, саме Ощадбанку має завдячувати Мінфін успішним розміщенням останнім часом держоблігацій на первинних аукціонах, тоді як інші банківські установи воліють не вкладати кошти в низькодохідні папери.

Кілька років тому «Аваль» також вважали улюбленцем Мінфіну. В його портфелі були держоблігації на суму близько 1 млрд. грн. Тепер банк, як, утім, і Укрсоцбанк, цікавиться іншими інструментами.

Портфель цінних паперів «Аваль» збільшився у першому кварталі майже на 170 млн. грн. Такий високий показник зростання, очевидно, пояснюється купівлею банком корпоративних облігацій «Енергоатому» на суму 100 млн грн. Не можна сказати, що папери компанії (дохідністю 12% річних у гривні) надзвичайно привабливі. На ринку можна знайти й дохідніші інструменти. Проте «Енергоатом» для банку - один з найбільших клієнтів. А якщо НБУ надасть рефінансування під облігації компанії, то привабливість операції різко зросте. Щоправда, поки що НБУ не дав своєї офіційної згоди брати облігації під заставу при кредитуванні.

...