Іншої тактики дотримується Укрсоцбанк. До його портфеля цінних паперів також потрапив держмонополіст - Південно-Західна залізниця. Ймовірно, банк залишається одним з найбільших держателів цих паперів. Крім того, за неофіційним даними, в Укрсоцбанку сформовано другий за розміром портфель облігацій держпозики. Проте апетити банку на фондовому ринку останнім часом стали скромнішими. Портфель цінних паперів Укрсоцбанку скоротився майже на 70 млн. грн. За словами начальника відділу випуску фінансових інструментів банку Еріка Наймана, зниження сталося через погашення Мінфіном ОВДП. Приблизно на стільки само скоротилися вкладення в цінні папери іншого великого банку -УкрСиббанку.

Як розповів начальник департаменту інвестиційного бізнесу УкрСиббанку Олександр Суляєв, зміна розміру портфеля цінних паперів пов'язана з активною роботою банку на вторинному ринку облігацій. З метою підвищення ліквідності і окремих паперів, і ринку облігацій загалом банк постійно підтримує тверді котирування в ПФТС, купує й продає облігації «своїх» і не лише «своїх» емітентів, а також проводить значні обсяги операцій РЕПО. Така активність відображається в постійній зміні розміру портфеля цінних паперів, який перебуває на балансі банку.

Різко скоротив операції на фондовому ринку і дніпропетровський банк «Кредит-Дніпро». Його портфель, і без того невеликий, скоротився майже на 100 млн. грн - до 73,39 млн грн. Але на загальному тлі зростання вкладень банків у цінні папери ці «втрати» не такі істотні. Деякі середні банківські установи витратили на придбання паперів утричі більше, ніж торік. Серед них -- донецький Донміськбанк, портфель якого сягнув позначки майже 120 млн. грн.(Додаток Д).

Специфіка українських банків проявляється й при здійсненні операцій з державними цінними паперами - банки є основними учасниками даного ринку, оскільки лише вони мають право купувати державні облігації на первинному ринку, що дає змогу отримувати прибутки при їх продажу іншим суб'єктам ринку цінних паперів. Крім того, виключно банківські установи можуть отримати рефінансування від Національного банку України під заставу державних боргових зобов'язань та деяких корпоративних облігацій (наприклад, облігацій Південно-Західної залізниці) для підтримки своєї ліквідності. Так, за підсумками 2003 року банки отримали рефінансування від НБУ під заставу державних цінних паперів в обсязі 2677,9 млн. грн., що складає 74,8% від загального обсягу торгів на організованому ринку цінних паперів України [22].

Особливістю банків, як суб'єктів фондового ринку, є також значно ширші можливості, порівняно з іншими учасниками ринку, щодо розширення клієнтської бази. Суб'єктам ринку, які стали клієнтами банку, при залученні депозитів та при видачі кредитів, можуть бути запропоновані послуги щодо операцій з цінними паперами. Крім того, лише банки можуть укладати угоди з валютними деривативами.

Отже, банківським установам України притаманні специфічні риси порівняно з іншими фінансово-кредитними установами, що дозволяють банкам утверджуватися на ринку цінних паперів в якості провідних учасників. Операції з цінними паперами дивер-сифікують діяльність банку, забезпечують оптимізацію прибутків та покращують конкурентне становище на фінансовому ринку, який розвивається швидкими темпами.

2.2 Формування інвестиційної політики та вибір портфельної стратегії банку

Комерційні банки відрізняються своєю стратегією і тактикою дій на ринку цінних паперів. Ця різноманітність визначається як різними цілями, так і різними стратегіями, що їх використовують банки. Сам процес інвестування може бути реалізова ний різними способами з використанням великої кількості інвестиційних інструментів.

Основним етапом процесу управління банківським інвестиційним портфелем є формування основних напрямів інвестиційної політики для досягнення поставлених цілей. Зазвичай цей етап починається з розроблення схеми розміщення активів.

Головними інвестиційними цілями є

· дохідність,

· безпека вкладень,

· зростання капіталу,

· ліквідність.

Під інвестиційним портфелем банку ми розуміємо певну кількість цінних паперів, придбаних, по-перше, з метою одержання доходу за рахунок пайової участі, процентного доходу, приросту ринкової вартості капіталу, комісійних за надання інвестиційних послуг і курсової різниці, коли банк виконує функцію дилера, а по-друге, з метою забезпечення ліквідності.

У цьому випадку банківські менеджери повинні усунути суперечності між спробами досягнення двох взаємовиключних цілей: збільшення платоспроможності та ліквідності, з одного боку, та підвищення дохідності, з іншого. Можна досягти високої ліквідності, сформувавши портфель із державних цінних паперів. Висока дохідність, у свою чергу, досягається за рахунок високодохідних, але ризикованих вкладень. Пересада

В Україні банки формують портфелі цінних паперів, до складу яких входять [13]:

· Торговий портфель банку - боргові цінні папери та акції, придбані банком з мстою отримання прибутку від короткотермінових коливань ринкової ціпи. Цінні папери в даному портфелі обліковуються виключно за справедливою вартістю.

· Портфель на продаж - боргові цінні напери з фіксованою датою погашення, які банк не має наміру тримати до дати їх погашення; пінні папери, які банк готовий продати у зв'язку зі зміною ринкових відсоткових ставок, потреб ліквідності, наявності альтернативних інвестицій; акції та боргові цінні напери, за якими неможливо достовірно визначити справедливу вартість; фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні компанії, які придбані та утримуються виключно для продажу протягом 12 місяців здати придбання.

· Портфель до погашення включає боргові цінні напери, щодо яких банк має намір і здатність утримувати до строку їх погашення.

· Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії - вкладення в пайові цінні папери, на основі яких банк має не менше 20% (вкладення в асоційовані компанії) або не менше 50% (вкладення в дочірні компанії) голосів об'єкта інвестування, та які будуть утримуватись в портфелі цінних паперів банку більше 1-го року.

Діяльність банків, пов'язана з придбанням, утриманням та продажем цінних паперів, у комплексі складає інвестиційний процес. Щодо його складу існує багато позицій. На наш погляд, етапи інвестиційного процесу для вітчизняних банків можна сформулювати так:

1. Розробка інвестиційної політики банку.

2. Аналіз цінних паперів:

а) фундаментальний аналіз;

б) технічний аналіз;

в) сучасна портфельна теорія та методики, запропоновані в її розвиток.

3. Формування банківського портфеля цінних паперів.

4. Моніторинг портфеля цінних паперів та формування резервів на відшкодування можливих збитків за операціями з цінними паперами.

5. Оцінка ефективності портфеля цінних паперів [22].

Узагалі аналіз активів комерційного банку дозволяє зробити два висновки:

1) інвестиції в цінні папери мають більшу ліквідність порівняно з банківськими позичками;

2) короткострокові інвестиції більш ліквідні, ніж довгострокові, оскільки несуть менший курсовий ризик.

Після задоволення попиту на банківські позички кошти, що залишилися, можуть спрямовуватися на відкритий ринок інвестицій (довгострокові цінні папери, можливості реалізації яких менші, ніж у вторинних резервів, тому вони приносять більший дохід). Часто інструментами відкритого ринку є державні та муніципальні цінні папери.

Пропоную розглянути схеми розміщення активів більш детально, оскільки їхня роль в управлінні портфелями українських інвесторів, в тому числі й банків, є й досі недооціненою. За основу можна взяти дослідження

Л.Дж. Гітмана та М.Д. Джонка, а також Ф.Дж. Фабоцці, оскільки вони здаються мені найбільш детальними та повними порівняно з іншими дослідженнями в цій сфері.

1) Розміщення з фіксованою структурою портфеля означає, що в кожній із категорії активів (зазвичай їх кількість - від 3 до 5) розміщується фіксована частина портфеля. Наприклад, якщо є чотири категорії активів, такі як акції, облігації, короткострокові цінні папери та нерухомість, то розміщення за фіксованою схемою може бути таким (табл. 2.1):

Таблиця 2.1. Розміщення активів з фіксованою структурою портфеля

Категорія	Розміщення (%)
Прості акції	30
Облігації	50
Короткострокові цінні папери	5
Нерухомість	15
Разом портфель	100

Зазвичай за такого підходу питомі співвідношення залишаються незмінними в часі, тобто фіксованими. Але ринкова вартість портфеля врешті-решт може змінюватися, тому і його склад може коригуватися щорічно або після серйозних ринкових зрушень для збереження бажаних фіксованих пропорцій.

2) Розміщення з гнучкою структурою (стратегічне розміщення) означає

періодичне коригування співвідношення кожної категорії активів, що базується або на ринковому, або на технічному аналізі (своєчасності проведення операцій). Для прикладу, початкове розміщення та скориговане розміщення активів можуть базуватися на такій системі гнучкого зважування (табл. 2.2):

Таблиця 2.2. Стратегічне розмішення активів

Категорія	Початкове розміщення (%)	Скориговане розміщення (%)
Прості акції	30	40
Облігації	50	50
Короткострокові цінні папери	5	10
Нерухомість	15	0
Разом портфель	100	100

Зміна питомої ваги окремих інструментів інвестування може бути викликана очікуванням зниження інфляції, що, у свою чергу, приведе до зростання курсу акцій та облігацій паралельно зі зниженням дохідності операцій із нерухомістю. Таким чином, така система дозволяє отримати більшу віддачу в нових ринкових умовах.

На нашу думку, стратегічне розміщення активів безпосередньо пов'язано з інвестиційним горизонтом. Комерційний банк, який має короткий інвестиційний горизонт і необхідність збереження капіталу, буде мати оптимальний рівень ризику, відмінний від інвестора з довгим горизонтом (наприклад, страхова компанія або пенсійний фонд). У цьому випадку виникає така невідповідність: менш ризикована стратегія банку може бути більш ризикованою для страхорої компанії або пенсійного фонду.

1. Тактичний метод розміщення активів являє собою спеціальний підхід, який використовує ф'ючерси на фондові індекси та процентні ф'ючерси для зміни схеми розміщення активів у порт фелі. Коли облігації стають менш привабливими, ніж акції, ця стратегія вимагає купувати ф'ючерси на фондовий індекс і продавати ф'ючерси на облігації, і навпаки, коли акції здаються менш привабливими, ніж облігації, потрібно продавати ф'ючерсні контракти на фондовий індекс і купувати ф'ючерсні контракти на облігації.

Таким чином, тактичне розміщення часто означає купівлю активів після зниження цін на них і продаж після підвищення. Тут виникає певна невідповідність: визначаючи за об'єктивними оцінками, який клас активів має найбільшу перспективу одержання доходу, ця стратегія розміщення активів вказує на той клас активів, який знаходиться в найгіршому становищі. При цьому інвестиції переводяться в непопулярні види активів, а оцінка останніх базується на врахуванні їхньої «непривабливості» та премії за ризик. Саме в цьому і полягає ефективність методу тактичного розміщення активів.

Формування інвестиційної політики передбачає врахування обмежень, які накладаються орг нами регулювання та клієнтами. Прикладом обмежень з боку перших слугує перелік допустимих класів активів, у які фінансовий інститут може інвестувати свій капітал. Наприклад, українське законодавство визначає переліки та нормативи вкладень коштів для банків з урахуванням специфіки їх діяльності.

Так, питання стосовно віднесення цінного папера до портфеля банку регламентується трьома нормативними документами НБУ:

Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України [15], Положенням про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій із цінними паперами та Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні [14], відповідно до яких вкладення банку в цінні папери можна віднести до одного з чотирьох портфелів.

Розрізняють декілька типів портфелів цінних паперів:

* портфелі росту орієнтовані на цінні папери, курсова вартість яких зростає на фондовому ринку. Ціль таких портфелів полягає у збільшенні капіталу (добробуту) інвесторів;

* портфелі доходу орієнтовані на цінні папери, що забезпечують високу та стабільну доходність;

* портфелі ризикованого капіталу складаються переважно з цінних паперів молодих компаній або підприємств «агресивного» типу, що обрали стратегію розширення виробництва шляхом освоєння нових видів продукції;

* збалансовані портфелі є комбінацією паперів різного типу. Такий портфель може складатися як за рахунок ризикованих цінних паперів, так і тих, що забезпечують стабільний поточний доход. Таким чином, цілі приросту капіталу і отримання високого доходу за умови мінімізації фінансового ризику бувають збалансованими;

* спеціалізовані портфелі орієнтовані на окрему групу цінних паперів (галузеву, регіональну тощо).

Головна мета в формуванні портфеля та визначенні його структури полягає в досягненні оптимальної комбінації між ризиком та доходом інвестора. Зменшення ризику досягається за рахунок диверсифікації портфеля, тобто комбінації в ньому цінних паперів різних компаній. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі вірогідні невисокі доходи за одними цінними паперами будуть компенсуватися за рахунок прибутку за іншими. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення в портфель цінних паперів різних галузей, не пов'язаних тісно між собою, щоб уникнути синхронності коливань ділової активності. Проте диверсифікація портфеля усуває тільки ризик, пов'язаний з придбанням паперів конкретних компаній. Ринковий ризик, обумовлений загальною економічною кон'юнктурою, диверсифікацією не усувається.

При формуванні портфеля інвестор повинен визначити для себе параметри, якими він буде керуватися:

* визначити тип портфеля, тобто чи буде він орієнтуватися на папери, що приносять найбільший поточний доход, або ті, що забезпечують приріст їх курсової вартості;

* оцінити для себе оптимальну комбінацію ризику та доходності цінних паперів.

Банк встановлює також власні застереження щодо інвестицій, а саме, визначає певний граничний відсоток вкладення коштів в інструменти одного емітента, відсоток вкладень в певну галузь, у певний тип цінних паперів (табл. 2.3).

Таблиця 2.3. Кількісні критерії розподілу інвестицій (Меріл Лінч)

Тип портфеля	Акції, %	Облігації, %	Грошовий резерв, %
Збереження капіталу	10	55	35
Підтримання поточної ліквідності	зо	60	10
Довгостроковий ріст	70	25	5
Підтримання дохідності та перспектив росту	40	50	10
Агресивний (спекулятивний)	50	35	15

Будь-який портфель цінних паперів банку потребує постійного перегляду у зв'язку з високим динамізмом ринку цінних паперів. В Україні таку необхідність зумовлено тим, що банк повинен здійснювати оперативні заходи, зокрема приймати рішення про продаж окремих цінних паперів. Рішення про продаж приймається не частіше, але й не рідше одного разу на квартал, а основним критерієм такого рішення є очікуване значення норми поточної дохідності цінних паперів. Рішення про продаж приймається в тому випадку, якщо значення поточної дохідності не відповідає вимозі [11, с.75-77]

2.3 Управління банківським портфелем цінних паперів

При з'ясуванні доцільності здійснення банком фінансових інвестицій проводиться аналіз, що враховує дві взаємопов'язані абсолютні характеристики: оголошену поточну ринкову ціну (Цп), за якою його можна придбати на ринку, і теоретичну, або внутрішню, вартість (Вв). Названі абсолютні характеристики змінюються в динаміці і з позиції конкретного інвестора, а тому можуть не збігатися. Порівняно з ціною, яка реально існує і об'єктивна в тому розумінні, шо вона оголошена і актив за нею рівнодосяжний будь-якому учаснику ринку, внутрішня вартість є більш невизначеною і суб'єктивною - кожний інвестор має свої погляди на внутрішню вартість активу, спираючись в її оцінці на результати власного, тобто суб'єктивного аналізу, тому можливі три ситуації: Цп > Вв; Цп < Вв; Цп = Вв.

Перше співвідношення говорить проте, що з позиції конкретного інвестора даний актив продається в теперішній момент за завищеною ціною, тому інвестору немає сенсу купувати його на ринку. Друге співвідношення свідчить проте, що ціна активу занижена, тобто його доцільно придбати. Третє рівняння свідчить проте, що поточна ціна повністю відображає внутрішню вартість активу, тому спекулятивні операції з його купівлі-продажу недоцільні. Таким чином, якщо в кожний момент ринкова ціна конкретного активу існує в єдиному числі, то внутрішня його вартість численна. Можна сказати, що, в принципі, кожний фінансовий актив має стільки оцінок значень цього показника, скільки існує на ринку інвесторів, які зацікавлені в цьому активі.

Яким же чином розраховується внутрішня вартість фінансового активу, що має на деякий момент То поточну ціну Цп? У заиежності від того, що виступає методологічним та інформаційним забезпеченням процесу оцінювання, є три основні теорії оцінки: фундаменталістична, технократична і теорія прагматиків, що наведені на рисунку. В Україні найбільш поширена фундаменталістична [13].

Макроекономічний аналіз. З його допомогою банківська установа здійснює відстеження, оцінку та критичний аналіз основних економічних індикаторів і визначає їх вплив на стан ринку цінних паперів. Саме макроекономічний аналіз дозволяє банку визначити, який сегмент фінансового ринку (фондовий, валютний, кредитний) на цей момент є найбільш дохідним та привабливим для вкладення коштів.

За рівнем дохідності впродовж більшості років, що аналізуються, найбільш привабливим є ринок акцій (57,9% в 2006 р.). Другим за прибутковістю є ринок кредитування суб'єктів господарювання та фізичних осіб (20,2% в 2006 р.). Ринок державних цінних паперів (9,8% в 2006 р.) є більш привабливим, ніж ринок міжбанківського кредитування (7,9% в 2006 р.), який забезпечував найменшу дохідність. Крім того, простежується тенденція до зменшення дохідності кредитних операцій та вкладень в державні цінні папери.

Отже, найбільш дохідним сегментом фінансового ринку для інвестування коштів банківськими установами (за серед ньостатис-тичними даними) є ринок акцій.

Галузевий аналіз - складова фундаментального підходу до формування портфеля цінних паперів допомагає банкам більш повно визначити економічну ситуацію в країні та напрямки інвег тиційних вкладень. Цей тип дослідження дає можливість банківсь ким установам скоротити перелік цінних паперів, що будуть аналізуватися, на основі встановлення найбільш інвестиційно привабливих галузей. Для здійснення галузевого аналізу необхідним є вивчення динаміки та структури основних видів економічної діяльності. динаміка зміни обсягів виробництва в Україні за основними видами економічної діяльності свідчить, що найбільш привабливими галузями за підсумками 2006 року, є машинобудування (35,8% приросту порівняно з 2005 роком), целюлозо-паперова та поліграфічна промисловість, обробка деревини та харчова промисловість. Майже у всіх галузях ріст обсягів виробництва у 2006 році був вищий, ніж у попередньому році. Стабільно високі темпи приросту на протязі двох років спостерігається у деревообробній промисловості.

Оцінка фінансового стану емітента. На основі отриманих даних про найбільш привабливі галузі для здійснення інвестицій, банківська установа здійснює оцінку підприємств, які представляють ці галузі економіки, та цінних паперів, емітованих ними.

Для визначення інвестиційної привабливості підприємств банк здійснює ретроспективний аналіз даних, порівняння їх з найкращими, найгіршими та середніми показниками в галузі. Ця система оцінки має певні недоліки, що, в першу чергу, пов'язано з концентрацією уваги на оцінці підприємства та неврахуванні налізу самих цінних.паперів. На думку авторів, банк повинен розраховувати також показники, що стосуються оцінки фінансових інструментів емітентів, особливо, якщо цінні папери котируються на біржах або в торгово-інформаційних системах. Це дасть можливість банківській установі порівнювати діходність цінних паперів з доходами від кредитування та інших операцій, а також дозволить відібрати ті цінні папери, що недооцінені на ринку.

Щодо пайових цінних паперів, то найважливішим є показник загальної дохідності акцій, який вираховується за формулою 2.1:

R = (P₁-P₀+D)/P₀

де R - дохідність паперу;

Р, - ціна в кінці періоду;

Р₀ - ціна на початок періоду;

Р₁ - дивідендний дохід, отриманий за даний період.

Цей показник порівнюється з дохідністю інших акцій, облігацій, кредитних операцій. Загальна дохідність акцій включає дохідність від приросту ціни та дивідендну дохідність. Основну увагу банківські установи України повинні звертати саме на курсову дохідність, оскільки більшість вітчизняних емітентів на сучасному етапі не сплачують дивідендів або сплачують не регулярно (фрагментарно).

При оцінці портфеля цінних паперів необхідно виходити з того, що інвестиційна політика банку може бути активною і пасивною при управлінні цим портфелем (рис 2.1.)



Рис 2.1. Інвестиційна політика банку

Пасивний підхід до управління портфелем базується на принципі «слідування у фарватері ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля цінних паперів має чітко відбивати тенденції кон'юнктури ринку цінних паперів як за загальним обсягом (на основі загальноринкових індексів динаміки), так і за складом. Інакше кажучи, динаміка портфеля цінних паперів банку в мініатюрі повинна копіювати динаміку ринку цінних паперів у цілому.

Основна увага при пасивному підході до управління портфелем приділяється забезпеченню його реструктуризації за видами цінних паперів та його глибокої диверсифікації.

Пасивна політика управління передбачає:

- формування пасивного портфеля;

- купівлю цінних паперів, рух яких відповідає руху всього ринку;

- відсутність значних оборотів з купівлі-продажу цінних паперів, що входять у портфель;

- більш довгострокові інвестиції;

- високий рівень диверсифікованості портфеля, малу частку окремих цінних паперів;

- розосереджений портфельний ризик;

- мінімальні витрати на аналітичну підтримку, на виплати комісійних брокерам.

Передусім пасивний підхід характеризує менталітет формування консервативного портфеля.

Активний підхід до управління портфелем базується на принципі «випередження ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля цінних паперів повинна відбиватися на прогнозних розрахунках ринкової кон'юнктури, а не відображати поточну її динаміку. Для цього підходу характерна індивідуалізована оцінка майбутньої ринкової вартості цінних паперів з наступним включенням до складу реструктурованого портфеля недооцінених у поточному періоді цінних паперів. Активний підхід передбачає також глибоку індивідуалізацію методів прогнозування кон'юнктури ринку цінних паперів, що базується переважно на методах технічного аналізу.

Активне управління передбачає, що:

- фінансовий менеджер постійно здійснює детальний аналіз кон'юнктури ринку. Виграш досягається внаслідок купівлі цінних паперів на нижніх точках поточних коливань курсової вартості і продажу їх на верхніх точках;

- інвестиції не є довгостроковими, вони носять короткостроковий характер;

- значні витрати на оновлення складу портфеля, пов'язані з інформаційною, аналітичною, експертною та торговельною активністю на ринку цінних паперів;

- активна гра на підвищення з недооціненими цінними паперами;

- активна гра на зниження з переоціненими цінними паперами;

- значні спекулятивні обороти за цінними паперами, що входять до складу портфеля, активна купівля-продаж; намагання «побити» ринок;

- портфель переважно диверсифікований, значна частка окремих багатообіцяючих цінних паперів, на яких сконцентрований портфельний ризик.

Дії фінансового менеджера під час активного управління:

- перекидання коштів;

- купівля цінних паперів в очікуванні гарних результатів і продаж незадовго до їхнього оголошення (ціни в момент оголошення дивідендів найчастіше падають);

- спекуляції новими випусками цінних паперів;

- постійний пошук акцій і секторів із заниженими цінами, а також компаній, що реорганізуються;

- відстеження настрою ринку.

Більшою мірою активний підхід до управління портфелем відбиває менталітет агресивного його формування.

Вибір принципового підходу до оперативної реструктуризації портфеля цінних паперів визначає систему методів її здійснення в банку [21].

У процесі здійснення операцій з цінними паперами банківським установам доцільно значну увагу приділяти проведенню ефективного управління портфелем фінансових інвестицій, яке забезпечить дохідність, що буде достатньою для фінансування витрат пов'язаних із залученням ресурсів, та гарантуватиме певну величину прибутку.

В Україні вітчизняні банки можуть використовувати як активне, так і пасивне управління. Згідно методології доцільно використовувати як для управління портфелем облігацій, так і для акцій.

Вітчизняним банкам основну увагу слід зосередити саме на портфелі інструментів з фіксованим доходом. Ринок цих фінансових активів в Україні розвивається швидше, ніж ринок акцій. Саме банки є провідними операторами на ринку державних зобов'язань. Відбувається також значний приріст емісії корпоративних боргових інструментів, які за обсягами торгів займають перші місця на організованому майданчику торгівлі цінними паперами.

Основними методами пасивного управління, які можуть використати банківські установи України до портфеля облігацій, є:

1) індексація;

2) імунізація портфеля боргових цінних паперів.

Індексація полягає в побудові портфеля боргових зобов'язань, характеристики якого повністю повторюють певний облігаційний індекс. Впровадження даної методики вітчизняними банками стримується майже повною відсутністю індексів, що характеризують інструменти з фіксованим доходом.

Вважаємо за доцільне, щоб саме банки, які є провідними операторами на ринку боргових зобов'язань, розробили ці індикатори, оскільки їх використання допоможе банківським установам:

формувати індексні портфелі для власних потреб;

будувати клієнтські портфелі на основі облігаційних індексів;

використовувати індекси як джерело доходів у наданні інформаційних послуг щодо рийку цінних паперів, оскільки менеджерам інших фінансово-кредитних установ необхідно буде здійснювати певну плату за використання фірмового індексу [22].

Отже, банківським установам України для забезпечення високої дохідності та ефективності фінансових інвестицій слід використовувати методи активного та пасивного управління портфелем акцій й облігацій. Більш консервативному банку доцільно скористатися методами пасивного управління, перш за все, індексацією. Для гарантування покриття витрат на обслуговування ресурсів, прийнятною є імунізація портфеля облігацій.

Агресивному та схильному до ризику банку потрібно використовувати активне управління шляхом визначення недооцінених цінних паперів та прогнозування зміни тих чи інших економічних показників, що тісно корелюють з ринком цінних паперів.

Підводячи підсумок слід зробити висновок, що основним етапом процесу управління банківським інвестиційним портфелем є формування основних напрямів інвестиційної політики для досягнення поставлених цілей. Зазвичай цей етап починається з розроблення схеми розміщення активів.

Головна мета в формуванні портфеля та визначенні його структури полягає в досягненні оптимальної комбінації між ризиком та доходом інвестора. Зменшення ризику досягається за рахунок диверсифікації портфеля, тобто комбінації в ньому цінних паперів різних компаній.

Розділ 3. Інвестиційні ризики та методи їх мінімізації

Банківські операції з цінними паперами забезпечують значно вищий рівень дохідності порівняно з іншими видами діяльності на фінансовому ринку, але водночас ці операції є ризикованими та потребують застосування механізмів, які б значно зменшили ризикованість вкладень у цінні папери. Управління ризиками вкладень у цінні папери є складним процесом ідентифікації, оцінки, управління, моніторингу і контролю за ризиками.

Ідентифікація ризику полягає у виділенні в складі банківських операцій з цінними паперами факторів невизначеності розвитку подій, що викликає невизначеність фінансового результату. Найбільш повна і універсальна класифікація ризиків розроблені аудиторською компанією Соорегs & Lybrand.

Проаналізуємо ризики, що притаманні основним видам вкладень банків в цінні папери, а саме в облігації та акції.

Найголовнішими ризиками, що притаманні інвестиціям в акції є:

1) ринковий, а саме фондовий ризик (ймовірність зміни ціни акцій в несприятливому для банку напрямі). Цей тип ризику, є свою чергу, можна розподілити на спеціальний фондовий ризик (ризик несприятливої зміни ринкової вартості фінансового інструмента під впливом факторів, пов'язаних з емітентом цінних папе-рів) та загальний фондовий ризик (ризик несприятливої зміни ринкової вартості фінансового інструмента, пов'язаний з коливанням цін на ринку фондових цінностей);

2) ризик ліквідності (ймовірність виникнення проблем з реалізацією акцій на ринку в прийнятні для банку терміни та за сприятливими цінами).

Найголовнішими ризиками, що притаманні для інвестицій в облігації є:

1) кредитний ризик (ймовірність непогашення емітентом номіналу та відсоткових платежів за борговими цінними паперами);

2) ринковий, тобто відсотковий ризик. Він розподіляється на спеціальний відсотковий ризик (ризик несприятливої зміни ціни під впливом факторів, пов'язаних з емітентом цінних паперів) та загальний відсотковий ризик (ризик несприятливої зміни ціни, пов'язаний з коливанням ринкових відсоткових ставок);

3) ризик ліквідності.

При формуванні портфелів цінних паперів виникає також ризик концентрації, тобто вкладення значної кількості грошових ресурсів в цінні папери певного виду, певного емітента, певної галузі, а також операційний ризик, тобто ймовірність невчасної перереєстрації та розрахунків за цінними паперами.

Оцінка ризику - це, перш за все, вимірювання кількості ризику та його напрямку на найближчі періоди.

Основними показниками, що використовуються для вимірювання ринкового ризику цінних паперів є:

1) волатильність;

2) бета-коефіцієнт;

3) вартісна оцінка ризику (VaR)

Валатшіьність показує зміну дохідності фінансового інструмента і відображає рівень коливань дохідності, тобто міру ризику. Високий рівень волатильності свідчить, що дохідність змінюється в широкому діапазоні. Низький рівень волатильності означає, що його дохідність змінюється несуттєво, тобто актив має менший ринковий ризик.

Як правило, зростаюча волатильність асоціюється з падінням вартості активу, однак ріст волатильності ринкового індексу відповідає падінню цін на акції, що входять до нього. Але ріст волатильності може бути викликаний не тільки падінням цін. Зростаючий ринок також має високий рівень волатильності. Ситуація, коли ріст волатильності викликаний різким зростанням цін, спостерігається на ринку рідше.

Спостерігаючи за волатильністю окремої акції чи індексу, можна виділити періоди спокійної торгівлі, коли волатильність відносно невисока, і періоди агресивної торгівлі, що відповідають високій волатильності. Висока волатильність, як правило, спостерігається, коли ринком керують емоції. Волатильність має тенденцію зростати, коли будь-яка важлива інформація з'являється на ринку. Чим більше інформація несподівана, тим більша її відносна важливість і тим більший вплив вона має на ціну акції та її волатильність.

Переважно розраховується історична волатильність, яка відображає минулі зміни ціни акції. Доволі часто історичну волатильність також називають фактичною або реалізованою волатильністю.

Найбільш поширеними видами історичної волатильності є статистична волатильність та волатильність Паркінсона.

Статистична волатильність розраховується як стандартне відхилення дохідності акції, розраховане для фіксованого часового інтервалу. Денна волатильність для п-денного періоду розраховується, як відхилення п денних дохідностей від їх середнього значення. Для статистичної волатильності переважно використовуються ціни закриття (в Україні при відсутності в певний день угод за конкретною акцією можна використати середню ціну попиту і пропозиції) і стандартне відхилення розраховується для восьми найбільш популярних часових періодів 10, 20, 30, 60, 90, 120, 150, 180 днів.

Статистична волатильність розраховується за такою формулою 3.1:

де х₁ -- дохідність цінного паперу в день t

X - середньоденна дохідність.

Дохідність фінансового інструмента доцільно визначати так (формула 3.2.):

х₁ = lnP_t /P_t-1,

де P_t - ціна фінансового інструмента в поточний торговий день;

P_t-1 - ціна фінансового інструмента в попередній торговий день

Обчислена в такий спосіб волатильність може бути нормалізована на будь-який бажаний часовий інтервал, наприклад t днів, множенням денної волатильності на квадратний корінь з t.

Підсумовуючи усе вищесказане, можна відзначити, що значення волатильності, розраховані для різних періодів, дозволяють визначити "нормальний" рівень волатильності. характерний для даного фінансового інструмента, відхилення від цього рівня і сприятливі можливості для торгівлі (шляхом емпіричного тестування банку доцільно визначити "нормальний" рівень волатильності для конкретних акцій).

Недоліками розрахунку волатильності, як міри ризику цінних паперів:

· враховуються відхилення в обидві сторони (сприятливу і несприятливу) під очікуваного значення, що спотворює реальну величину ризику;

· у випадку розподілу ймовірностей, що відрізняється від нормального значення (особливо для асиметричних розподілів), відбувається спотворення (можливе як збільшення, так і зменшення) величини ризику;

· оцінка ризику у вигляді стандартного відхилення ускладнює процес управління ризиком, оскільки не показує величини можливих грошових втрат.

Для оцінки середньоквадратичного відхилення необхідні дані про котирування цінного паперу, на основі яких розраховуються дохідності, які є базовою інформацією для розрахунку ризику на основі середньоквадратичного відхилення.

Для визначення впливу зміни ринкової кон'юнктури на котирування фінансового інструмента можна скористатися коефіцієнтом бета (вперше запропонований в моделі У. Шарпа). Він вимірює чутливість дохідності фінансового активу до коливань ринкової дохідності (формула 3.3.):

в_i = у_im/у_m^2,

де у_im - коваріація дохідності цінного паперу і та ринкового портфеля;

у_m - волатильність ринкового портфеля.

Таблиця 3.1. Залежність рівня ризику цінного папера від в-коефіцієнта

Значення в-коефіцієнта	Рівень ризику цінного папера
в=1	середній
в>1	високий
в<1	низький

Результатом цього етапу оцінки портфеля є визначення того, наскільки вдалося знизити рівень портфельного ризику відносно середньоринкового його рівня, сформованого за заданим рівнем прибутковості інвестиційного портфеля.

В умовах функціонування вітчизняного ринку цінних паперів ця оцінка має бути доповнена показником рівня ліквідності сформованого портфеля [21, с.170].

Наступним етапом, після ідентифікації та вимірювання банківських ризиків вкладень у цінні папери, є визначення способів управління ризиками. Основними серед них є:

1. Використання ефекту від'ємної кореляції - ця методика полягає в пошуку цінних паперів, рух котирувань за якими є протилежно спрямованим. Це зменшуватиме загальний ризик портфеля цінних паперів і потребує постійного моніторингу кореляцій між цінними паперами, що є в портфелі, а також з іншими цінними паперами, то можуть стати потенційними об'єктами для купівлі па ринку.

2. Використання бста-коефіцієпта - полягає в придбанні цінних паперів, що мають бету більше (агресивні фінансові інструменти), в період зростання ринкового індексу, та цінних паперів, що мають бету менше (захисні фінансові інструменти), в період падіння ринкового індексу.

3. Диверсифікація - включення до складу портфеля цінних паперів різних емітентів та галузей (функціонування яких не є взаємозалежним), що зменшуватиме ризик портфеля при погіршенні фінансового становища певного емітента або при кризі в певній галузі.

4. Управління загальним відсотковим ризиком для облігацій - використання показників дюрації, випуклості, кривих дохідності.

5. Хеджування ризиків з допомогою деривативів

6. Лімітування. Банк може визначити такі ліміти при здійсненні інвестицій у цінні папери:

§ ліміти на емітентів;

§ ліміти па активи;

§ ліміти stop-loss,stop out;

§ ліміти take profit, take out;

§ ліміти для контролю ризику ліквідності.

Ліміти на емітентів - гранична величина ліміту, що відкривається, на певного емітента цінних паперів (групу взаємозалежних емітентів), що володіють односпрямованою і приблизно однаковою чутливістю до впливу змін в економічній кон'юнктурі або в чинному законодавстві, а також обмеження на вкладення в певну галузь (взаємозалежні галузі).

Ліміти на активи - гранична величина вкладень в певний вид фінансового інструмента (враховуючи вітчизняні законодавчі обмеження).

Ліміт stop-loss - визначає максимальний розмір збитків від одноденного зниження цін (дохідності) за даним інструментом. Визначає, при якому падінні цін (дохідності) за 1 день необхідно приймати рішення про проведення подальших операцій. Звичайно він встановлюється трохи нижче розрахункового рівня УаК для одержання можливості маневру.

Ліміт stop-out - встановлює суму максимальних збитків за певним видом цінних паперів, або за портфелем в цілому. При одержанні збитку, рівного величині ліміту, всі операції припиняються і приймається рішення про подальші дії, наприклад, продаж даного фінансового інструмента. Він використовується як обмеження більш високого рівня, тому що поширюється на ряд інструментів, і припускає максимальну оперативність процедур прийняття рішень та їхнього виконання. Звичайно він виражається у вартісних одиницях і також може бути встановлений нижче встановленого рівня VaR.

Ліміт take profit - показує розмір максимального одноденного росту цін (дохідності) за певним цінним папером. Застосовується для того, щоб при досягненні максимального, з погляду аналізу, результату убезпечити себе від можливого наступного різкого зниження вартості інструмента.

Ліміт take-out - відрізняється від попереднього тим, що встановлюється на певний вид цінного паперу чи для портфеля в цілому.

Лімітування ризиків повинно спиратися не тільки на розрахунки УаК, але і на зіставлення порівняльного рівня дохідність-ризик за різними цінними паперами. Саме такий підхід дозволяє оптимі-зувати портфель цінних паперів банку.

Ліміти для контролю ризику ліквідності - це ліміт максимальної величини спреду за цінними паперами, мінімальної кількості угод, мінімального обсягу угод, ліміти на періодичність укладання угод.

Крім можливого встановлення лімітів, банки також здійснюють управління ризиками вкладень у цінні папери, створюючи резерви відповідно до вимог Національного банку України.

Банки України створюють резерви у випадку зменшення корисності цінних паперів, тобто при визначенні втрат економічної вигоди в сумі перевищення балансової вартості цінних паперів над сумою очікуваного відшкодування. Перегляду на зменшення корисності та резервуванню підлягають цінні папери в портфелі на продаж, за якими неможливо визначити справедливу вартість та цінні папери в портфелі до погашення. Справедлива вартість цінних паперів визначається на основі котирувань на організаційно-оформленому ринку, або на основі ринкової вартості подібної фінансової інвестиції. Для цінних паперів, за якими неможливо визначити справедливу вартість, здійснюється визначення суми очікуваного відшкодування за цінними паперами на основі розрахункових формул шляхом дисконтування майбутніх грошових потоків.

Свідченням про зменшення корисності цінних паперів в портфелі банку можуть бути відомості про:

§ фінансові труднощі емітента;

§ фактичне розірвання контракту внаслідок невиконання умов договору, або прострочення виплати процентів чи основної суми;

§ високу ймовірність банкрутства, або іншу фінансову реорганізацію емітента;

§ визнання збитку від зменшення корисності цих цінних паперів у попередньому звітному періоді;

§ зникнення активного ринку для цих цінних паперів через фінансові труднощі емітента [22].

Крім того, визначене зменшення корисності за цінними паперами коригується на фінансовий стан емітентів. Визначення класу емітентів здійснюється на основі рекомендацій НБУ щодо оцінки позичальників.

Клас емітента	Процент коригування
Клас А (найбільш платоспроможні)	0%
Клас Б	5%
Клас В	20%
Клас Г	50%
Клас Д (неплатоспроможні)	100%

Процент коригування суми очікуваного відшкодування за цінними паперами залежно від класу емітента.

Коригування очікуваного відшкодування на фінансовий стан емітента не здійснюється щодо державних цінних паперів та облігацій органів місцевого самоврядування (в яких офіційний кредитний рейтинг «інвестиційного класу»).

Здійснюючи побудову портфелів цінних паперів, банківським установам з метою уникнення зменшення робочих активів внаслідок формування резервів за цінними паперами при зменшенні їх корисності слід здійснювати придбання переважно цінних паперів, що котируються на організаційно-оформленому ринку, тобто за якими можна визначити справедливу вартість, а як наслідок відпаде необхідність у створенні резервів. Проте, ці інструменти доцільно обліковувати в торговому портфелі, або в портфелі на продаж, оскільки враховуючи вимоги НБУ щодо формування резервів за цінними паперами, банківським установам невигідно формувати портфелі до погашення з фінансових інструментів, за якими можна визначити справедливу вартість, тому що у випадку зменшення їх корисності банки змушені створювати резерви.

Визначивши найбільш прийнятні методи управління ризиками вкладень у цінні папери, банківські установи повинні здійснювати постійний моніторинг рівнів ризику з метою можливого оперативного коригування існуючої системи управління ризику в напрямку її більшої ефективності.

Таким чином, з метою зменшення ризиків вкладень у цінні папери, вітчизняним банківським установам доцільно розробити власну систему управління ризиками. Це питання є надзвичайно актуальним, оскільки фінансовий ринок України на сучасному етапі перебуває в стадії становлення внаслідок трансформації ринкових відносин та характеризується підвищеною ризикованістю.

Портфель цінних паперів, який повністю відповідає цілям його формування як за типом, так і за складом включених у нього фінансових інструментів, являє собою збалансований інвестиційний портфель.

Висновки

Розглядаючи питання інвестиційних операцій комерційних банків з цінними паперами ознайомився з поняттями інвестицій та безпосередньо банківських інвестицій у трактуваннях багатьох вчених і дійшов висновку, що процес інвестування є формою фінансово-економічної діяльності, що має за мету нарощування, примноження капіталу. Це процес зростання вартості активів, якими володіє юридична або фізична особа.

Метою інвестування є збільшення капіталу: за рахунок поточних прибутків на вкладений капітал або за рахунок зростання ринкової вартості самого капіталу внаслідок змін ринкової кон'юнктури.

Було розглянуто поняття ринку цінних паперів та місця банків на цьому ринку як інвесторів. Головною особливістю цінних паперів є те, що вони можуть одночасно виконувати грошові функції та виступати інструментом короткострокового або довгострокового інвестування капіталу з метою отримання доходу. Інвестиційні операції комерційних банків мають багатоцільовий характер. Вкладення в цінні папери забезпечує комерційному банку, збереження коштів, диверсифікацію активів, дохідність і ліквідність.

Завершальним етапом розгляду теоретичних основ інвестиційних операцій було дослідження світового досвіду у даному питанні і з'ясувалося, що Україні притаманна модель за якою банки можуть поєднувати банківські, інвестиційні та страхові операції. На практиці цим займаються у Німеччині, Франції, Нідерландах, Швейцарії. Така модель притаманна і комерційним банкам України, в яких спостерігається тенденція до універсалізації.

У другому розділі було висвітлено основні напрямки діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів України та основи формування портфельної стратегії банків. Головна мета в формуванні портфеля та визначенні його структури полягає в досягненні оптимальної комбінації між ризиком та доходом інвестора. Зменшення ризику досягається за рахунок диверсифікації портфеля, тобто комбінації в ньому цінних паперів різних компаній. Серед основних було виділено пасивну та активну стратегії управління портфелем цінних паперів. Дійшли висновку, що більш консервативному банку доцільно скористатися методами пасивного управління, перш за все, індексацією.

Агресивному та схильному до ризику банку потрібно використовувати активне управління шляхом визначення недооцінених цінних паперів та прогнозування зміни тих чи інших економічних показників, що тісно корелюють з ринком цінних паперів.

В третьому розділі було розглянуто основні інвестиційні ризики, методи їх визначення та способи управління ними.

Зважаючи на вищевикладене, бачимо, що основними інвестиційними цілями банків України на ринку цінних паперів у сучасних умовах є забезпечене дохідності фінансових вкладень при мінімізації ризику, пошук високодохідне корпоративних цінних паперів з метою отримання контролю над окремими піе приємствами, збільшення обсягів торговельних операцій з надійними фондовими цінностями.

Список використаної літератури

1. Волков М.В. Структура и классификация рынка ценных бумаг. Операции с ценными бумагами в деятельности банков. Управление портфелем ценных бумаг // Финансы и кредит (рус.У- 2005.- № 10.- С.31-41

2. Довга С. Роль банків на ринку цінних паперів в Україні // Банківська справа (укр.У-2000.-№4.-С.8-11)

3. Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. - 523 с.

4. Ковалев А.П. Ценные бумаги плюс безопасность // Банковская практика за рубежом (рус.).-2006.-№10.-С.36-51

5. Кондрашихін А. Інвестиційні ризики українського ринку цінних паперів // Банківська справа (укр.У- 2003.- № 2.- С.62-71

6. Костюченко О.А. Правові аспекти банківської діяльності: Посібник: Навчальне видання.- К.: Криниця, 2003.- 320 с- І8ВК 966-7575-50-0

7. Луців Б.Л. Інституційні особливості банків як учасників ринку цінних паперів // Банківська справа (укр.У- 2001,- №6.-С.11-14)

8. Миркин Я.М. Банковские операции: Ч. 3: Инвестиционные операции банков. Змиссионно-учредительская деятельность банков: Учебное пособие:.- М: Инфра-М, 1996.- 144 с- І8ВИ 586225-117-0

9. Мозговий О., Баторшина А. Інституційна складова розвитку національного ринку цінних паперів // Ринок цінних паперів. Вісник Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (укр.У- 2005.- № 5.- С.47-59)

10. Назарчук М., Карпенко Л. Про деякі особливості розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні // Економіка України (укр.У- 2005.- № 10,- С.33-42)

11. Пересада А.А., Майорова Т.В. Управління банківськими інвестиціями: Монографія: Наукове видання.- К.: КНЕУ, 2005.- 388 c.- ISBN 966-574-673-1

12. Петров А.В. Операции банков с ценными бумагами // Расчеты и операционная работа в коммерческом банке рус.У- 2000,- № 3.- С.77-88

13. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: Кондор, 2004.- 461 с.

14. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні. Закон України від 30.10.1996 р. № 448/96-ВР.

15. Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України. Положення, затверджене постановою Правління НБУ від 03.10.2005 р. № 358

16. Про здійснення операцій з цінними паперами українських емітентів. Положення, затверджене постановою Правління НБУ від 05.02.2003 р.

17. Про інвестиційну діяльність. Закон України від 18.09.1991 р. № 1560-ХII.

18. Про порядок визначення справедливої вартості та зменшення корисності цінних паперів. Положення, затверджене постановою Правління НБУ від 17.12.2003 р. № 561.

19. Про цінні папери і фондовий ринок. Закон України від 23.02.2006 р. № 3480-ІУ.

20. Рисін М.В. Механізм управління інвестиційним портфелем банку // Регіональна економіка (укр.).- 2005.- № 3.- С.128-134

21. Сало І.В., Криклій О.А. Фінансовий менеджмент банку: Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. - 314 с.

22. Тиркало Р.І., Кравчук І.С. Банківські операції з цінними паперами: Монографія: Наукове видання.- Тернопіль: Карт-бланш, 2004.- 211 c.- ISBN 966-7952-38-Х

23. Циганов С.А. Особливисті функціонування комерційних банків на ринку цінних паперів // Фінанси України (укр.У- 2000.- № 6,- С. 122-126

24. Черкасова С.В. Інвестиційна діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів // Фінанси України (укр.У- 2003.- № 10.-С.130-135

25. Ческидов Б.М. Развитие банковских операции с ценными бумагами- М.: Финансы и статистика, 1997.- 336 с- ІШЧ 5-279-01694-7

26. Шапран В.С. Банки на ринку корпоративних цінних паперів: створення адекватної системи регулювання // Економіст (укр.У- 2004.- № 12.- С.50-54

27. Шматко Н. Оцінка доходності цінних паперів у банківському портфелі // Вісник Національного банку України (укр.).- 2005.- № 1,- С.57-59

28. Щукін Б.М. Інвестування: Курс лекцій. -- К.: МАУП, 2004. -- 216 с: іл. -- Бібліогр.: с. 214.

Размещено на Allbest.ru

...