Загальна характеристика власного капіталу комерційного банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Загальна характеристика власного капіталу комерційного банку

1.1 Економічна сутність та функції власного капіталу

Власний капітал відіграє визначальну роль у процесі створення та функціонування комерційного банку, хоча за величиною становить незначну частину сукупних ресурсів банку.

Формування власної капітальної бази є необхідною умовою майбутньої діяльності банку. Тому одна з найсерйозніших проблем, що постають перед банками України, полягає у залученні та підтримці достатнього обсягу власного капіталу.

На сьогодні немає однозначного визначення поняття «капітал банку». Чимало вчених у своїх працях трактують його як власні кошти банку, інші - як сукупність усіх ресурсів, що перебувають у розпорядженні банку (власних, залучених і позикових), і таких, які банк розміщує в активні операції з метою одержання прибутку. Проте ми будемо керуватися офіційним трактуванням Національного банку України: «Капітал банку - це залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань».

Капітал банку - це сукупність коштів, внесених власниками банку під час його створення, яка збільшується у процесі банківської діяльності внаслідок капіталізації одержуваного прибутку, додаткових внесків до статутного фонду[2].

Власний капітал банку виступає його фінансовою основою. Створення комерційногобанку розпочинається з вирішення одного з найважливіших питань - формування статутного капіталу, який є основною складовою власного банківського капіталу [8, с.].

Власний капітал банку являє собою грошові кошти і виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. Власний капітал банку має незначну питому вагу в сукупному банківському капіталі, якщо порівнювати його з власним капіталом в інших сферах підприємницької діяльності. Це пояснюється специфікою банківської діяльності. Тому власний капітал банку має дещо інше призначення, аніж в інших сферах підприємництва. Відмінність між власним капіталом банку та власним капіталом підприємства полягає в тому, що капітал банку виконує дещо інші функції.

Найчастіше в науковій літературі та наукових працях вчених зазначаються три функції власного капіталу банку - захисну, регулювальну й оперативну. Проте такі науковці як Вожжов А.П., Клименко О.І, Ю. Потійко вважають, що даний перелік може бути значно розширений й іншими, не менш важливими, функціями.

Захисна функція забезпечує захист вкладників і кредиторів у випадку банкрутства; збереження платоспроможності банку за рахунок створення резервів, продовження діяльності банку в разі несприятливої ситуації і непередбачених витрат (ні залучені, ні запозичені кошти не можуть бути використані на погашення збитків від поточної діяльності, оскільки вони самі є боргом).

Капітал допомагає підтримувати довіру клієнтів і переконувати кредиторів у фінансовій могутності банку.

Оперативна функція - забезпечення фінансової основи діяльності банку, підтримка обсягу і характеру банківських операцій відповідно до завдань банку. Тобто капітал є основою для створення та організації діяльності банку, а також його діяльності на початкових етапах до моменту накопичення достатнього обсягу залучених і запозичених коштів; для структурного розвитку (розширення діяльності, створення філій); розробки і впровадження нових послуг; закупівлі обладнання.

Регулююча функція капіталу банку пов'язана з функціонуванням банків згідно із законами і правилами, що дає можливість НБУ контролювати діяльність комерційних банків.

Регулювання обсягу капіталу банку є важливим інструментом запобігання різним банківським ризикам, що підтримує довіру клієнтів та сприяє фінансовій надійності банків.

Отже, капітал банку в процесі організації банківської діяльності одночасно виконує кілька функцій, що забезпечує найбільший ефект від здійснення банківських операцій.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом. Одна частина, призначена для забезпечення банківської діяльності, є найбільш постійною та складається зі статутного капіталу, емісійних різниць, переоцінки основних засобів; частково - із загальних резервів банку та субординованого капіталу. Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій та послуг банку від можливих збитків. Ця частина більш рухома та частково складається з резервного капіталу, резервів на покриття можливих втрат від активних операцій. Третя частина призначена для регулювання величини власного капіталу, однак може використовуватись також для забезпечення банківської діяльності та для страхових потреб банку. Тому обсяг цієї частини більш рухомий, може змінюватися залежно від зміни стратегічних та тактичних цілей самого банку, а також від зміни вимог регулюючих та наглядових органів. Зазначена частина власного капіталу виступає у формі нерозподіленого прибутку, частково для цього можуть залучатися кошти на умовах субординованого боргу.

Краще зрозуміти сутність власного банківського капіталу дає змогу його класифікація за різними ознаками [Додаток А].

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його власний капітал поділяється на акціонерний і пайовий. Акціонерний власний капітал формується початково від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною вищою, ніж номінальна вартість, засновники (акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку й деяких інших коштів, так і через додаткову емісію акцій.

Пайовий власний капітал початково формується за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові банки організовуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю і кооперативних банків, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску. У разі виходу учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

За формою інвестування виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій іноземній валюті (для засновників чи учасників банків-нерезидентів). Грошова форма найбільш поширена, універсальна і ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал у матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо. Власний капітал у формі фінансових активів складається з акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу банків за рахунок фінансових активів не здійснюється.

Залежно від форми власності розрізняють: приватний (заснований на власності фізичної особи); колективний (заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств та підприємств); державний (який на правах власності належить державі).

За ознакою резидентності розрізняють власний капітал національний, що сформований та належить за правом власності юридичним та фізичним особам-резидентам України, та іноземний, який сформований та належить на правах власності юридичним та фізичним особам-нерезидентам.

За характером використання розрізняють власний капітал, що нагромаджується, та власний капітал, що споживається. Перший використовується для виробничих потреб, тобто для здійснення банківських операцій та надання послуг, а другий - споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання та соціальний розвиток колективу банку.

Залежно від характеру використання в банківській діяльності власний капітал банку поділяється на робочий та неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові дохід, а неробочим - капітал, вкладений в активи, які не тільки не приносять банкові доходів, а іноді й спричинюють збитки.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий та регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності банків та деяких інших потреб. Обчислення регулятивного власного капіталу проводиться за досить складною формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні статті балансу, що характеризують банківські ризики.

Виходячи з порядку і джерела формування розрізняють: статутний капітал; резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви; нерозподілений прибуток; субординований капітал.

1.2 Законодавчо-нормативна база управління власним капіталом

В Україні формування банківського капіталу регламентується на рівні таких законів та нормативно-правових актів як:

1) Закон України «Про банки і банківську діяльність» №2121-111 від 7 грудня 2000 року;

2) Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджену постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 №368;

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» розкривається сутність поняття «банківський» капітал та визначається його чітка структура.

Згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський капітал складається з основного і додаткового. На підставі показників основного і додаткового капіталу визначають регулятивний капітал банку.

Основний капітал банку включає статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у статутний капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають і інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати таким критеріям:

1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

2) фонди і рух коштів до них та з них повинні окремо розкриватись у опублікованих звітах банку;

3) фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи збитків;

4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків[2].

Загальний розмір основного капіталу визначають з урахуванням величини можливих збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів і зменшують на суму[2]:

- недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими (понад 30 днів) та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями банку; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках, які визнано банкрутами, які перебувають в процесі ліквідації за рішенням уповноважених органів або зареєстровано в офшорних зонах;

- нематеріальних активів за мінусом суми зношеності;

- капітальних вкладень у нематеріальні активи;

- збитків попередніх років і поточного року.

Додатковий капітал є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. В Україні склад додаткового капіталу регулює Національний банк України, який має право визначати та затверджувати перелік складових для включення до додаткового капіталу, а також умови та порядок такого включення. За умови затвердження НБУ додатковий капітал банку може включати[2]:

- резерви під стандартну заборгованість інших банків;

- резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

- результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

- результат переоцінки основних засобів;

- прибуток поточного року;

- субординований борг, прирівняний до капіталу (субординований капітал).

Субординований капітал включає кошти, залучені від юридичних осіб (резидентів і нерезидентів) і в національній, і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу. Субординований борг - це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які не можуть бути вилучені з банку раніше, ніж через п'ять років, а у разі банкрутства чи ліквідації банку повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів[2].

На капітал другого рівня накладають певні обмеження, зокрема його величина не може бути більше, ніж 100% основного капіталу, а субординований капітал не може перевищувати 50% основного капіталу.

Ще одним нормативним документом, що регулює діяльність банків є Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Даний нормативний документ був введений з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності[1].

Інструкція розроблена відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів.

Відповідно до статей 2, 58-59 Закону України «Про Національний банк України» та статей 2, 4, 7-12, 30-36, 47-50, 52, 69, 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України установив порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи капіталу, що є обов'язковими до виконання всіма банками:

- мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1),

- адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2),

- адекватності основного капіталу (Н3).

Національний банк установлює норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), якого всі банки зобов'язані дотримуватися.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) діючих банків має становити не менше ніж 120 млн. грн. [1].

Національний банк залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу в гривнях визначається Національним банком кожний рік та має дотримуватися банками на кінець кожного періоду (року), що регулюється. Контроль за дотриманням банками мінімального розміру регулятивного капіталу здійснюється Національним банком за нормативними значеннями, що зафіксовані в гривнях.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) (Н2) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори / вкладники банку[1].

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту (вкладень в боргові цінні папери) безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження[1]:

а) І група активів зі ступенем ризику 0%:

- готівкові кошти;

- банківські метали;

- кошти в Національному банку;

- боргові цінні папери органів державної влади, що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери, емітовані Національним банком, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

- нараховані доходи за борговими цінними паперами органів державної влади, що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

- боргові цінні папери органів державної влади в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

- зобов'язання з кредитування, які надані клієнтам та за якими банк не бере на себе ризик;

- валюта та банківські метали до отримання, за купленими опціонними контрактами з метою хеджування;

- облігації Державної іпотечної установи, розміщення яких здійснюється під гарантію Кабінету Міністрів України, надану відповідно до Закону про Державний бюджет України на відповідний рік;

- нараховані доходи за облігаціями Державної іпотечної установи, розміщення яких здійснюється під гарантію Кабінету Міністрів України, надану відповідно до Закону про Державний бюджет України на відповідний рік

- кредити та зобов'язання з кредитування, які надані Міжнародному банку реконструкції та розвитку, Європейському банку реконструкції та розвитку, Міжнародній фінансовій корпорації.

б) II група активів зі ступенем ризику 10%:

- короткострокові та довгострокові кредити, що надані органам державної влади;

- нараховані доходи за кредитами, що надані органам державної влади;

в) III група активів зі ступенем ризику 20%:

- боргові цінні папери органів місцевого самоврядування, що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

- боргові цінні папери органів місцевого самоврядування в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

- нараховані доходи за борговими цінними паперами органів місцевого самоврядування, що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

- кошти до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

- нараховані доходи за коштами до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

- депозити овернайт, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

- інші короткострокові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

- нараховані доходи за депозитами овернайт, іншими короткостроковими депозитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

- кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

- нараховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими короткостроковими кредитами

- валюта та банківські метали, які куплені за умовами спот у банку-контрагента, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

г) IV група активів зі ступенем ризику 50%:

- кошти до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

- нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

- депозити овернайт, які розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

- короткострокові та довгострокові кредити, що надані органам місцевого самоврядування;

- нараховані доходи за кредитами, що надані органам місцевого самоврядування;

- гарантійні депозити в інших банках (покриті);

- зобов'язання з кредитування, які надані банкам

- валюта та банківські метали, які куплені за форвардними контрактами;

- активи до одержання;

- валюта та банківські метали, які куплені за умовами спот у банку-контрагента, що не належить до інвестиційного класу;

- кредити овернайт, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

- валюта та банківські метали до отримання за іншими опціонними контрактами;

- дисконт/премія до отримання за форвардними валютними контрактами;

- хеджовані процентні доходи майбутніх періодів в іноземній валюті;

- витрати майбутніх періодів, які хеджовані;

- іпотечні кредити, що надані фізичним особам у національній валюті та повністю забезпечені заставою нерухомого майна житлового призначення, яке належить позичальнику на праві власності та є вільним від будь-яких обмежень речових прав на нерухоме майно;

- іпотечні облігації, емітовані Державною іпотечною установою;

д) V група активів зі ступенем ризику 100%:

- прострочені нараховані доходи за коштами на вимогу в інших банках;

- прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування;

- короткострокові вклади (депозити), що розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

- довгострокові вклади (депозити), що розміщені в інших банках;

- гарантійні депозити в інших банках (непокриті) за даними аналітичного обліку;

- кредити овердрафт, кошти за операціями репо

- довгострокові кредити, що надані іншим банкам;

- нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

- фінансовий лізинг (оренда), що наданий іншим банкам;

- прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам;

- кредити, що надані суб'єктам господарювання;

- нараховані доходи за кредитами, що надані суб'єктам господарювання;

- прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані суб'єктам господарювання;

- дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;

- транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат;

- акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж;

- боргові цінні папери, випущені банками, небанківськими фінансовими установами та нефінансовими підприємствами, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

- нараховані доходи за борговими цінними паперами в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

- прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

- товарно-матеріальні цінності;

- основні засоби;

- інші активи банку;

- зобов'язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями);

- непокриті акредитиви;

- цінні папери до отримання за операціями андеррайтингу;

- інші зобов'язання, що надані клієнтам.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим, ніж 10 відсотків.

Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити:

- протягом перших 12 місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) - не менше 15 відсотків;

- протягом наступних 12 місяців - не менше 12 відсотків;

- надалі - не менше 10 відсотків.

Норматив адекватності основного капіталу (Н3) встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.

Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму[1]:

- недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків;

- нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

- капітальних вкладень у нематеріальні активи;

- збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

- збитків поточного року.

Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим 9%.

З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках)

Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення високоліквідних активів до поточних зобов'язань банку. Цей норматив установлює мінімально необхідний обсяг високоліквідних активів для забезпечення виконання поточних зобов'язань протягом одного операційного дня. Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 відсотків.

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно) до зобов'язань банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно). Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 40 відсотків.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконати короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до зобов'язань з кінцевим строком погашення до одного року. Цей норматив установлює мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов'язань протягом одного року.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 60 відсотків.

Крім вищезазначених нормативів Національним банком України встановлюються й інші нормативи, а саме:

1) Н7: норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (не більше 25 відсотків);

2) Н8: норматив великих кредитних ризиків (не більше 8-кратного розміру регулятивного капіталу);

3) Н9: норматив максимального розміру кредитів. гарантій та поручительств. наданих одному інсайдеру (не більше 5 відсотків);

4) Н10: норматив максимального сукупного розміру кредитів. гарантій та поручительств. наданих інсайдерам (не більше 30 відсотків);

5) Н11: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (не більше 15 відсотків);

6) Н12: норматив загальної суми інвестування (не більше 60 відсотків).

Всановлення таких нормативів Національним банком України забезпечує стабільну діяльність банків та своєчасне виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігає неправильному розподілу ресурсів банку та втраті капіталу через ризики у банківській діяльності.

1.3 Методологія оцінки достатності власного капіталу

Термін «достатність капіталу» відображає загальну оцінку надійності банку, ступінь його схильності до ризику.

Достатність капіталу - здатність комерційного банку надавати традиційний вибір банківських послуг стандартної якості незалежно від можливих збитків за активними операціями [7, с. 523].

Щоб якісно оцінити власний капітал банку необхідно звернути увагу на достатність капіталу банку. Визначення достатності капіталу банківської установи відіграє значну роль, і не лише для оцінки окремо взятого конкретного банку, а й для того щоб можна було визначити надійність усієї вітчизняної банківської системи. Національний банк України постійно повинен аналізувати достатність капіталу з метою прийняття правильних рішень щодо запровадження структурних змін у банківській системі. Це може стосуватись як реорганізацій окремих банків, так і злиття банківських установ, а також розширення мережі нових філій. Капітал дає можливість банківській установі виконувати наступні функції [18, с. 465-470]:

* забезпечувати якісне банківське обслуговування, як суб'єктів підприємницької діяльності, так і населення, надаючи їм необхідні обсяги банківських операцій та відповідні послуги;

* забезпечувати довіру, як до окремих банківських установ, так і до всієї національної банківської системи, а також впевненість у стабільності банківської діяльності;

* рівномірно розподіляти ризик банківської діяльності між усіма учасниками банківського процесу (банківські установи, інвестори, клієнти, кредитори, позичальники);

* задовольняти попит клієнтів на кредити;

* забезпечувати надійний захист від можливих втрат та збитків.

Отже, необхідно постійно оцінювати капітал банку та визначати його достатність для ефективної роботи як на сучасному етапі так і у перспективі. Для отримання вичерпної оцінки капіталу банківської установи необхідно враховувати цілу низку факторів, як кількісних, так і якісних. Кількісні параметри достатності капіталу характеризують відповідні коефіцієнти, а до якісних факторів відносяться такі як: стан ліквідності банківської установи, професійність та підготовленість керівництва банку, якісна структура активів, а також прибутковість банку. Основні принципи оцінювання капіталу на основі ризиків визначаються за міжнародними стандартами, які, як вже зазначалось вище, були розроблені Базельським комітетом і затверджені ще у липні 1988 року. Ці принципи визнаються міжнародною банківською системою і використовуються багатьма країнами при визначенні рівня власного капіталу. Існує декілька причин, чому принципи оцінювання власного капіталу банку на основі оцінки ризиків вважаються значним кроком у формуванні та розвитку критеріїв достатності власного капіталу. Це, по-перше, визначені принципи допомагають зміцнити капітал банку, оскільки вимагають суттєвого посилення акціонерного капіталу, шляхом емісії звичайних акцій. Крім того, розроблені принципи обмежують розмір резервів щодо покриття збитків від кредитів, за дебіторською заборгованістю та цінними паперами, тобто резервів, які вважаються частиною капіталу банку. По-друге, визнається те, що кредитний ризик, притаманний різним типам активів, є відносною величиною, а тому і вимоги щодо обсягу капіталу у співвідношенні із сумою різних типів активів, пов'язаних із різним кредитним ризиком, є також різними. По-третє, банківські установи повинні постійно контролювати той факт, чи є їхній капітал достатнім щоб забезпечити відповідну компенсацію ризику позабалансових операцій.

У банківській практиці існують різні методи визначення достатності капіталу:

1. Метод лівериджу (важеля). Суть методу полягає тому, що відповідно до зростання активів банку необхідно забезпечувати пропорційне збільшення капіталу банку.

Цей метод полягає у встановленні показника співвідношення власних і залучених коштів банку. Коефіцієнт показує, скільки власних коштів потрібно для забезпечення надійного збереження коштів вкладників і кредиторів та у скільки разів залучені кошти банку не можуть перевищувати власний капітал. Коефіцієнт має дорівнювати не менше 5%.



Даний метод має певні недоліки, а саме:

- не проводиться диференціація між різними видами капіталу, які мають різну якість;

- не враховується рівень ризикованості активних операцій, у які вкладаються банківські ресурси;

- не враховуються позабалансові зобов'язання і пов'язаний з ними ризик, які у будь-який момент можуть перетворитися на балансові операції і збільшити ризик.

У сучасній банківській практиці цей метод скоріш за все використовується як допоміжний, додатковий паралельно з іншими методами.

2. Метод експертних оцінок

Даний метод передбачає вивчення діяльності кожного банку в контексті конкретних ринкових умов і врахування взаємозв'язку зовнішніх і внутрішніх показників.

Метод експертних оцінок адекватності капіталу банку використовує такі характеристики:

- якість управління портфелем;

- рівень ліквідності активів;

- рівень і динаміка прибутковості;

- ризикованість активних операцій;

- динаміка депозитної бази;

- структура балансу;

- регіональні особливості ринку, на якому працює банк.

Якщо стан фінансового ринку характеризується підвищеною ризикованістю або виявлена слабкість внутрішніх структур банку, то навіть ті банки, які задовольняють умові мінімального стандарту капіталу, можуть бути визнані такими, що мають недостатній капітал, і перед банком може поставлена вимога збільшення капіталу понад мінімального рівня.

Метод експертних оцінок з успіхом використовується для оцінювання адекватності капіталу окремих банків, але з урахуванням значних розмірів банківської системи і різноманітності ринків, використання його є проблематичним.

3. Метод визначення капіталу за міжнародними стандартами.

З метою забезпечення стабільності міжнародної фінансової системи і зменшення відмінностей у системі регулювання банківської діяльності в різних країнах у 1987 році Базельським комітетом з нагляду банківської діяльності була прийнята угода про єдині стандарти достатності капіталу, яка одержала назву «Базельська угода про конвергенцію капіталу».

Базельська угода базується на визначенні структури капіталу і врахуванні кредитного ризику активів та позабалансових зобов'язань. Основні стандарти угоди єдині для всіх банківських установ, а регулюючі органи мають право самостійно встановлювати коефіцієнти ризику та визначати деякі складові капіталу.

Згідно Базельської угоди банківський капітал поділяється на два типии:

- основний капітал, або капітал першого порядку (рівня);

- додатковий капітал, або капітал другого порядку (рівня).

Основний капітал включає звичайні акції, безстрокові привілейовані акції, якими не передбачається накопичення дивідендів; нерозподілений прибуток; додатковий дохід у вигляді коштів акціонерів, внесених без додаткового випуску акцій; премії за акціями, якщо вони продаються з надлишком ринкової вартості порівняно з номінальною; неконтрольний пакет акцій консолідованих дочірніх компаній. Основний капітал є найстабільнішою частиною сукупного капіталу.

Додатковий капітал включає субординовані боргові зобов'язання; загальні резерви на покриття збитків за кредитами та орендою; безстрокові, довгострокові та конвертовані привілейовані акції, які дають право на накопичення дивідендів; резерви переоцінювання основних засобів, коли вони можуть бути оцінені за вищою вартістю і різниця зараховується до капіталу. Додатковий капітал є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися.

Складові капіталу другого порядку регулюються самостійно країнами, які підписали Базельську угоду. До розрахунку показників достатності капіталу береться фактичне значення додаткового капіталу, але сума не повинна перевищувати розміру основного капіталу. Це означає, що загальна величина додаткового капіталу може бути більшою за основний капітал, але сума перевищення не зараховується до розрахунку нормативів достатності капіталу. Крім того, жодна з форм додаткового капіталу не може становити більш ніж 50% основного. Резерви на покриття збитків за кредитами та орендою включаються до складу додаткового капіталу за умови, що вони є загальними (а не спеціальними) і становлять не більш як 25% зважених за коефіцієнтами ризику активів.

Відрахування (відвернення) складаються з інвестицій та інших вкладень у неконсолідовані дочірні підприємства, вкладень у капітальні цінні папери, інших вкладень, які регулюються органами нагляду кожної країни.

Сукупний капітал визначається як сума основного і додаткового капіталу за мінусом відрахувань.

Базельською угодою також передбачено врахування кредитного ризику, пов'язаного з різними видами активів та позабалансових зобов'язань банку. Кожний вид балансових активів банку множиться на коефіцієнт ризику, який відображає ймовірність неповернення даного активу. Кожний елемент позабалансових зобов'язань конвертується в активи через перевідні коефіцієнти і також зважується на відповідний коефіцієнт ризику. Суму всіх активів та позабалансових зобов'язань з урахуванням рівня ризиків називають сукупними активами, зваженими за ризиком.

Міжнародні стандарти достатності капіталу вимагають додержання мінімально допустимих нормативів:

- мінімального статутного капіталу;

- нормативу регулятивного капіталу;

- адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності;

- співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів.

4. Метод коефіцієнтів.

Крім нормативних показників в банківській практиці для характеристики достатності капіталу використовуються додатково й інші показники. До таких показників відносять:

К2 = Власний капітал / Пасиви банку

К3 = Власний капітал / Активи

К4 = Власний капітал/Робочі активи

К5 = Власний капітал/Ризикові активи

Зазначені вище коефіцієнти характеризують з того чи іншого боку функціональне призначення власного капіталу банку, однак їм властиві недоліки. По-перше, не враховується призначення окремих складових власного капіталу. По-друге, суб'єктивний характер оцінок та висновків, відсутність обґрунтованих та загальновизнаних значень перелічених вище коефіцієнтів. По-третє, велика трудомісткість визначення цих коефіцієнтів.

Залежність банку від його засновників (акціонерів, учасників) характеризує наступний коефіцієнт:

К8 = Статутний капітал / Балансовий власний капітал

Коефіцієнт захищеності власного капіталу розраховується за формулою:

К10 = Основні засоби / Власний капітал

Коефіцієнт К10 характеризує захищеність власного капіталу від інфляції через вкладення коштів у нерухомість, обладнання та інші матеріальні активи. Однак таке одностороннє використання капітальних ресурсів може призвести до погіршення ліквідності та платоспроможності банку. Слід враховувати існуючі законодавчі обмеження. Зокрема, банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25% капіталу банку (це обмеження не поширюється: на приміщення, в яких розміщуються підрозділи банку, що виконують банківські операції; майно, яке перейшло до банків у власність на підставі реалізації прав заставодержателя; майно набуте банком з метою запобігання збиткам за умови відчуження його банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього).

Ефективність використання власного капіталу характеризує коефіцієнт його рентабельності:

К11 (ROE) = (Чистий прибуток / Власний капітал)*100%

Визначити ефективність використання коштів власників та доцільність їх вкладання до банку можна за допомогою коефіцієнта рентабельності статутного капіталу:

К12 = (Чистий прибуток / Статутний капітал)*100%

Важливим показником, який характеризує власний капітал банку є мультиплікатор капіталу. Він відображає фінансовий важіль або політику в галузі фінансування: вибір джерел формування банківських ресурсів (боргові зобов'язання чи акціонерний капітал).

М (мультиплікатор капіталу) = Активи / Власний капітал банку

Отже, мультиплікатор капіталу є прямим показником фінансового важеля банку. Він показує, яку кількість гривні активів повинна забезпечувати кожна гривня власного капіталу (тобто коштів власників банку) і відповідно яка частка банківських ресурсів може бути сформована у формі боргових зобов'язань. Оскільки власний капітал повинен покривати збитки за активами банку, то чим вищий рівень мультиплікатора, тим вищий ступінь ризику банкрутства банку. Водночас чим вищий мультиплікатор, тим вищий потенціал банку для більш високих виплат своїм власникам (акціонерам).

Так як визначення достатності капіталу передбачає оперування досить великим обсягом даних, тому на нашу думку найповніший аналіз достатності капіталу банківської установи можна досягти лише комплексним поєднанням всіх методів, наведених вище.

2. Аналіз достатності власного капіталу ПАТ «Укрексімбанк»

2.1 Аналіз структури та динаміки власного капіталу ПАТ «Укрексімбанк»

Для аналізу внутрішньої ситуації банку потрібно дослідити динаміку зміни розміру капіталу та його структуру.

Згідно фінансової звітності ПАТ «Укрексімбанк» обсяги власного капіталу в 2008-2010 роках були наступними:

1) на 01.01.2009 р. - 4 505 710 тис. грн.

2) на 01.01.2010 р. - 10 880 593 тис. грн.

3) на 01.01.2011 р. - 17 553 482 тис. грн.

Таку динаміку можна зобразити за допомогою рисунка.

Динаміка власного капіталу ПАТ «Укрексімбанк»

Проаналізуємо темпи зміни власного капіталу за 2008-2010 рр.

Темп зміни за 2009 р. =((ВК₂₀₀₉ / ВК₂₀₀₈) - 1)Ч100% = ((10 880 593/4 505 710) - 1)Ч100%= 141,48%

Темп зміни за 2010 р. =((ВК₂₀₁₀ / ВК₂₀₀₉) - 1)Ч100%=((17 553 482/10 880 593) - 1)Ч100%= 61,33%

Отже, розрахувавши показники динаміки капіталу за 2008-2010 рр. ми виявили, що за 2009 рік банк практично в 2,5 рази збільшив власний капітал. У 2010 році ПАТ «Укрексімбанк» також збільшив свій капітал. Темп зміни капіталу, що збільшився у 2010 році, склав 61,33%.

Визначимо темпи зміни активів за ті ж періоди, щоб зручніше було порівнювати зміни розміру капіталу.

Темп зміни за 2009 р.=((А₂₀₀₉ / А₂₀₀₈) - 1)Ч100%)=((57 179 003/48 259 946) - 1)Ч100%= 18,48%

Темп зміни за 2010 р.=((А₂₀₁₀ / А₂₀₀₉) - 1)Ч100%)=((73 160 611/57 179 003) - 1)Ч100%)= 27,95%

Отже, порівнюючи темп приросту активів з капіталом можна припустити, що банк проводить достатньо зважену політику щодо формування капіталу. Починаючи з 2009 року позитивним є те, що банк збільшив капітал задля належного покриття ризиків, які збільшувалися в аналізований період.

Визначивши динаміку власного капіталу та активів банку було з'ясовано, що у 2009 банк мав здатність за рахунок зростання капіталу на 141,48% покривати зростання активів на 18,48%. В 2010 році ситуація залишалася незмінною, зростав капітал і зростали активи. В той час, як банки зменшували активні операції, ПАТ «Укрексімбанк» продовжував надавати кредити.

Для детального аналізу власного капіталу ПАТ «Укрексімбанк» також є важливим визначення його структури, що представлено у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Структура власного капіталу ПАТ «Укрексімбанк» за 2008-2010 рр.

Стаття балансу	Рік	Темп приросту, %	Оптимальне значення
	2008	2009	2010	2010-2008	2010-2009	2009-2008
Статутний капітал	67,97	91,94	93,39	25,42	1,45	23,97	більше 50%
Нерозподілений прибуток	13,81	0,28	0,42	-13,39	0,14	-13,53	max 10%
Резервні та інші фонди	18,22	7,78	6,19	-12,03	-1,59	-10,44	min 25%
Всього	100	100	100	-	-	-

Отже, було проведено аналіз структури капіталу для з'ясування наскільки якісно капітал банку здатен виконувати захисну функцію. Якість капіталу безпосередньо залежить від його стабільності, тобто частки таких елементів, як статутний та резервний капітал.

У ПАТ «Укрексімбанк» протягом всього аналізованого періоду переважна частина капіталу сформована за рахунок статутного капіталу. Це означає, що банк забезпечує високу якість інтересів клієнтів. Негативним явищем у структурі власного капіталу банку є те, що резервний капітал знаходиться на низькому рівні. Його абсолютні обсяги протягом 2008-2009 рр. були майже незмінними (821 042 тис. грн. та 846 383 тис. грн. відповідно). Позитивні зрушення в даному напрямі були зроблені протягом 2010 року, а саме резервний капітал збільшився майже в 1,5 рази (1 087 097 тис. грн.).

Щодо нерозподіленого прибутку, то відзначимо його мізерну частку в 2009 та 2010 роках. На таке різке падіння відносно 2008 року вплинула фінансова криза, яка викликала зменшення банківських операцій, що в результаті вплинуло на результат діяльності банку.

Отже, проаналізувавши динаміку та структуру власного капіталу ПАТ «Укрексімбанк» зазначимо, що банк підтримує статутний капітал на належному рівні. Його нарощення позитивно впливає на покриття певних недоліків, які можуть виникати в процесі банківської діяльності.

2.2 Аналіз достатності капіталу ПАТ «Укрексімбанк»

Достатність капіталу банку визначається за допомогою нормативів капіталу. До нормативів капіталу відносять: норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) (Н2), норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (НЗ).

Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) має становити 120 млн. грн. Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим, ніж 10%, а нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 9%. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» статутний капітал банку повинен бути не менше 120 млн. грн. Відповідно до фінансової звітності ПАТ «Укрексімбанк», а саме Примітки 31.1, статутний капітал банку становив:

- на 01.01.2009 - 3 062 633 тис. грн.

- на 01.01.2010 - 10 003 513 тис. грн.

- на 01.01.2011 - 16 393 510 тис. грн.

Отже, мінімальне значення статутного капіталу, яке вставив Національний банк України, виконується банком в повному обсязі, та набагато перевищує його, що позитивно впливає на роботу банку.

Іншим важливим показником банку є обсяг регулятивного капіталу. Відповідно до фінансової звітності банку (Примітка 31.1) розмір та склад регулятивного капіталу ПАТ «Укрексімбанк» можна представити у таблиці:

Таблиця 2.2. Структура регулятивного капіталу за 2008-2010 рр.

Найменування статті	Рік
	2008 (тис. грн.)	2009 (тис. грн.)	2010 (тис. грн.)
Основний капітал	3 162 978	9 460 540	15 666 181
Додатковий капітал	1 781 011	3 708 552	3 725 025
Відвернення	-	-	-
Всього РК:	4 943 989	13 169 092	19 391 206

Отже, протягом аналізованого періоду норматив Н1 відповідає, встановленому Національним банком України, нормативному значенню і навіть перевищує його. Це є позитивно для банку, оскільки Н1 є одним із найважливіших показників, який призначений для покриття різноманітних негативних ризиків, які можуть виникати у банківській діяльності.

Наступним етапом аналізу власного капіталу ПАТ «Укрексімбанк» є розрахунок адекватності власного капіталу (платоспроможності) банку, тобто нормативу Н2. Норматив Н2 розраховується за формулою:

Щоб розрахувати активи, зважені на кредитний ризик, необхідно розподілити сукупні активи на 5 груп, відповідно до величини ризику, що зазначені в пункті 1.2 і зважити їх на відповідний коефіцієнт.

Отже, розподілимо активи на 5 груп за ступенем ризику та розрахуємо норматив адекватності капіталу банку за 2008 р.

І група (0%): «Грошові кошти та їх еквіваленти» (1 рядок балансу) - 5 318 409 тис. грн. і зважуємо на 0% кредитного ризику.

5 318 409 Ч 0 = 0 (тис. грн.)

ІІ група (10%): сума державних цінних паперів у торговому портфелі, портфелі на продаж і в портфелі до погашення.

У портфелі на продаж: 1 144 932 тис. грн.

У портфелі до погашення: 0 тис. грн.

У торговому портфелі: 0 тис. грн.

1 144 932 Ч 0,1 = 114 493,2 тис. грн.

ІІІ група (20%): державні цінні папери із затримками та цінні папери місцевих органів влади.

У портфелі на продаж: тис. 0 грн.

У портфелі до погашення: тис. 0 грн.

У торговому портфелі: тис. 0 грн.

Як бачимо, банк не має державних цінних паперів із затримками та цінних паперів місцевих органів влади. Тому, сума зважених активів в даному випадку буде дорівнювати 0 тис. грн.

IV група (50%): Іпотечні кредити фізичним особам, що забезпечені заставою. Відповідно до Примітки 5 іпотечні кредити були надані у розмірі 593 781 тис. грн. Зважаючи на те, що в період 2007-2008 рр. дуже багато видавалося іпотечних кредитів в іноземній валюті, можемо припустити, що частка наданих кредитів фізичним особам в національній валюті приблизно складала 16%. Це ми можемо побачити з рисунка

Отже, можемо визначити частку іпотечних кредитів, що були надані в національній валюті, забезпечені заставою:

593 781 Ч 0,16 = 95 004,96 тис. грн.

Також до цієї групи відносимо 4 рядок балансу «Кошти в інших банках», які складають - 1 301 207 тис. грн.

Суму активів зважуємо на 50%:

(95 004,96+1 301 207) Ч 0,5 = 698 105,95 тис. грн.

V група (100%): від сукупних активів віднімаємо всі статті активів балансу, які були попередньо використані, тобто:

48 259 946-5 318 409-1 144 932-0-95004,96-1 301 207 = тис. грн.

Визначаємо загальну суму активів, зважених на кредитний ризик:

114 493,2 + 698 105,95 + 40 400 393,04 = 41 212 992,19 тис. грн.

Для того, щоб розрахувати норматив Н2, необхідно обчислити розмір сукупної валютної позиції, яка обчислюється за формулою:

СВП = |Чиста валютна позиція| + |Валютна позиція у металах|

За основу розрахунку валютної позиції візьмемо два види валют: долар(США) та євро. За валютну позицію у металах візьмемо рядок 4 статті «Інші валюти» з Таблиці 30.1.

Розрахуємо сукупну валютну позицію 2008 р.

СВП = 190 557 + 85 989 + 14 955 = 291 501 тис. грн.

Розрахуємо норматив Н2:

Н2 = 4 943 989 / (41 212 992,19+ 291 501) = 11,91%

За 2009-2010 рр. активи, зважені на кредитний ризик розраховуються аналогічно до розрахунку за 2008 рік. В результаті проведених розрахунків було з'ясовано, що:

Активи зважені на кредитний ризик у 2009 р. складали:

49 859 617,65 тис. грн.

Сукупна валютна позиція: 2 225 860 тис. грн.

Н2: 13 169 092 / (49 859 617,65+2 225 860) = 25,28%

Активи, зважені на кредитний ризик у 2010 році складали:

53 424 662,6 тис. грн.

Сукупна валютна позиція: 4 351 490 тис. грн.

Н2: 19 391 206 / (53 424 662,6 + 4 351 490) = 33,56%

Отже, за результатами розрахунків нормативу адекватності регулятивного капіталу за період 2008-2010 рр. з'ясовано, що банку вдається дотримуватися нормативного значення даного показника. Це означає, що ПАТ «Укрексімбанк» своєчасно і в повному обсязі розраховується за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу(Н2), тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку. У даному випадку, норматив Н2 кожного року має тенденцію до збільшення. Тобто зростає частка ризику, яку беруть на себе власники банку. І навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори / вкладники банку.

Розрахуємо норматив співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів(Н3) за формулою:

Чисті активи зазначені в балансі у статті «Усього активів»

...