Валютні ризики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Події 2008 року в світі демонструють важливість впливу валютної сфери на економіку. Розвиток кризи в світовому масштабі показав наскільки тісно переплітається валютна та фінансова сфера, наскільки синхронізованими в часі можуть бути процеси, що відбуваються в них, наскільки глобальним може бути їх географічне поширення і який при певному збігу обставин може бути масштаб їхнього впливу на основні сфери економічної діяльностію. Слід зазначити, що фінансові кризи не є новим явищем для світової економіки.

У світовій практиці з метою запобігання валютним ризикам використовується широкий спектр методів і засобів під назвою «хеджування валютних ризиків». Найбільш поширеними і часто вживаними серед них є валютні ф'ючерси, валютні опціони, «свопи» та форвардні угоди. етодів хеджування безпосередня купівля (продаж) валюти не є обов'язковим, а само хеджування перетворилося в систему управління валютними ризиками, яка охоплює всі сегменти валютного ринку і є запорукою стабільності як національних, так і міжнародних фінансових ринків.

Слід окремо зазначити, що криза ставить під серйозний сумнів спроможність ринкової системи до саморегулювання без масштабного втручання держави, що надало привід окремим експертам цілком серйозно говорити про фактичний колапс ринкової економіки.

Продовження процесу економічних перетворень, інтеграція України в світову економічну систему, вихід на міжнародні фінансові ринки, вдосконалення валютного законодавства і нор­мативні бази сприяли тому, що розвиток валют­ного ринку в останні роки характеризувався:

- збільшенням обсягів операцій з інозем­ною валютою у всіх сегментах;

- вдосконаленням його структури і спря­мованості на вирішення конкретних економіч­них і фінансових проблем суб'єктів господа­рювання і держави в цілому;

- розширенням переліку валют, за якими проводилися операції на валютному ринку;

- відсутністю різких коливань валютних курсів;

- вдосконаленням законодавчої та норма­тивної бази діяльності суб'єктів валютного ринку;

- впровадженням нових видів валютних операцій та форм розрахунків;

- врегулюванням діяльності нерезидентів на українському ринку тощо.

Вдосконалення валютного ринку, розвиток його міжбанківського сектора, зростання обсягів експортно-імпортних операцій, розширення на українському ринку діяльності нерезидентів, збільшення обсягів іноземного інвестування досить гостро поставили проблеми підвищен­ня рівня ризику операцій з іноземною валю­тою.

Таким чином тема валютні ризики є досить актуальною в умовах сьогодення. В даній роботі хочу висвітлити проблему валютних ризиків взагалі, методи і засоби запобігання валютним ризикам, також висвітлити вітчизняний досвід і його перспективи.



1. Теоретична основа валютних ризиків

1.1 Сутність та поняття валютних ризиків

В сучасних умовах з'являється необхідність проведення узгоджених дій, координації економічної, зокрема валютно-кредитної і фінансової, політики держав. Звідси спроби знайти оптимальне поєднання ринкових механізмів, національного і міжнародного регулювання, компроміс між національними і загальними інтересами країн.

В умовах швидкого розвитку інтернаціоналізації та глобалізації економічних процесів валютний фактор виступає одним з основних елементів розвитку світової економіки. Процеси, що відбуваються у валютній сфері, формуються під дією великої кількості економічних та політичних чинників міжнародного, а також внутрішнього характеру.

Валютний та фінансові ринки носять глобальний та інтернаціональний характер. Швидке переміщення величезних фінансових ресурсів між різними країнами здійснюється шляхом використання сучасних технічних можливостей. Сучасний міжнародний платіжний оборот, пов'язаний з оплатою грошових вимог і зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн, обслуговується валютним ринком.

Валютний ринок є однією з головних форм забезпечення світових господарських зв'язків, виконуючи по суті функції міжнародної грошової системи та сприяючи здійсненню міжнародних інвестицій та торгівлі.

Валютний ринок - це система економічних відносин між його суб'єктами щодо здійснення операцій з купівлі-продажу валют і валютних цінностей за допомогою сучасних засобів фінансової телемунікації, де цінами виступають. Розбудова повноцінного валютного ринку та ефективна організація валютних відносин в Україні визначаються необхідністю їх належного регулювання з боку держави. Одне з ключових місць у цьому процесі належить механізму реалізації валютної політики, що охоплює всі необхідні важелі впливу на валютні відносини і є одним із найважливіших елементів у загальній системі заходів щодо підтримання макроекономічної стабільності в країні, стимулювання економічного зростання та підвищення добробуту населення.

Валютна політика як одна з головних форм регулювання зовнішньоекономічних відносин набуває ключового значення у практичній реалізації державного впливу на перебіг усіх господарських процесів з метою реалізації стратегії економічного розвитку та розбудови в Україні ефективно функціонуючого ринкового механізму.

Головним елементом валютної політики слід вважати валютне регулювання - діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.

Залежно від виду використовуваних державою у процесі валютного регулювання інструментів валютне регулювання може бути прямим або опосередкованим. Пряме валютне регулювання полягає в корекції поведінки суб'єктів ринку через застосування обмежуючих законодавчих актів і втручання органів виконавчої влади. Опосередковане валютне регулювання полягає у використанні економічних, зокрема валютно-кредитних, методів впливу на поведінку економічних агентів ринку.

Переважання прямих чи опосередкованих засобів валютного регулювання визначають, таким чином, його характер - адміністративний або ліберальний. Становленні під впливом попиту і пропозиції валютні курси. З початком розгортання світової фінансової кризи Україна була абсолютно не підготовленою до серйозних впливів зовнішніх кризових явищ по причині паралельного розгортання внутрішніх економічних та політичних кризових явищ.

На валютному ринку України у 2008 році відбувалися коливання попиту та пропозиції іноземної валюти. Протягом січня-серпня на міжбанківському ринку спостерігалося стійке перевищення пропозиції іноземної валюти над попитом на неї. НБУ врівноважував валютний курс переважно через купівлю іноземної валюти. За даними НБУ загальний обсяг валютних інтервенцій упродовж січня-серпня 2008 року становив 6.6 млрд. дол. США. Обсяг міжнародних резервів наприкінці серпня перевищив 38 млрд. дол. США і збільшився з початку 2008 року на 5.6 млрд. дол. США.

Починаючи з вересня звітного року на міжбанківському ринку України спостерігався дефіцит іноземної валюти, який був спричинений загостренням світової фінансової кризи та зменшенням зовнішнього споживання, які провокували зменшення валютних надходжень за експортними операціями резидентів та їх зовнішніми запозиченнями. Внаслідок цього щоденні обсяги надходжень іноземної валюти на рахунки підприємств зменшилися з 595 млн. дол. США у серпні до 357 млн. дол. США у грудні 2008 року.

Задля мінімізації дефіциту іноземної валюти та зниження девальваційного тиску на гривню впродовж ІV кварталу 2008 року Національний банк України проводив активні валютні інтервенції шляхом продажу 10.3 млрд. дол. США.

Для нейтралізації негативних наслідків світової фінансової кризи Національним банком України, починаючи з жовтня 2008 року, було прийнято низку постанов Правління Національного банку України.

Протягом 2009 року ситуація на валютному ринку України визначалась перевищенням попиту на валюту над її пропозицією, що пояснювалось значними платежами за зовнішнім боргом та погіршенням умов зовнішньої торгівлі.

Відбулося суттєве звуження міжбанківського валютного ринку - обсяг операцій з купівлі-продажу валюти зменшився на чверть. При цьому спостерігалось скорочення валютних надходжень на користь резидентів, що спричиняло зменшення пропозиції валюти на міжбанківському валютному ринку. Водночас відбулося збільшення переказів іноземної валюти нерезидентів для погашення раніше отриманих від них кредитів. Це збільшувало дефіцит іноземної валюти на міжбанківському ринку України, а також посилювало вразливість гривні і збільшувало амплітуду коливань її обмінного курсу.

З метою зменшення девальваційного тиску на гривню Національний банк України в 2009 році активізував проведення валютних інтервенцій на міжбанківському ринку.

Для стабілізації обмінного курсу гривні Національний банк України продовжував регулярне проведення інтервенцій із продажу іноземної валюти. При цьому було підтримано платежі НАК «Нафтогаз України» за його зовнішніми контрактами, що сприяло своєчасному розрахунку компанії за імпортований газ. Крім цього, тривало проведення валютних аукціонів із продажу іноземної валюти для задоволення потреб клієнтів банків - фізичних осіб. З середини лютого 2010 року міжбанківський валютний ринок України демонструє наочні ознаки стабілізації. На ньому, зокрема, спостерігається: домінування пропозиції іноземної валюти над попитом на неї: за січень-квітень 2010 року обсяг чистої валютної пропозиції становив 2,6 млрд. дол. США; поступове підвищення ринкових котирувань гривні: з початку 2010 року гривня на міжбанківському ринку укріпилася відносно долара США на 0,87%.

Виходячи з кризи 2008 року ми можемо зазначити, що валютний ризик э одним з най найбезпечніших ризиків.

Головним чинником валютних ризиків є коротко - та довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту й пропозиції валюти на національних і міжнародних валют­них ринках. У довгостроковому періоді визна­чальну роль відіграє загальний економічний стан країни, рівень виробництва, збалансованість ос­новних макроекономічних пропорцій, обсяги зовнішньої торгівлі тощо, а в короткостроково­му - збалансованість окремих ринків і загаль­ний стан ринкового й конкурентного середови­ща. Коливання кількісних показників окремих чинників та їх певне співвідношення відігра­ють вирішальну роль у змінах валютних курсів, а тому можуть мати суттєвий вплив на харак­тер виникнення і рівень валютного ризику.

Серед довгострокових чинників коливань валютних курсів передусім необхідно виокре­мити такі:

- загальна економічна ситуація в країні;

- політична ситуація;

- рівень відсоткових ставок;

- рівень інфляції;

- стан платіжного балансу;

- система валютного регулювання та ін.

Короткострокові зміни валютних курсів є наслідком постійних щоденних коливань, зу­мовлених частою зміною попиту і пропозиції на ту чи ту валюту. Оскільки обсяги зовніш­ньоекономічних операцій, у тому числі й тор­говельних, постійно зростають, а світовий ва­лютний ринок функціонує цілодобово, такі тим­часові коливання є неминучими, що стає постій­ним джерелом валютного ризику. Крім того, підприємства та банки, що працюють на валют­ному ринку, можуть потерпати і від цілеспря­мованих валютних спекуляцій, досвід яких має вже й Україна. Тому визначення характеру і розмірів валютних ризиків і запобігання їм стає однією з досить актуальних проблем здійснення експортно-імпортних операцій та міжнародних фінансових розрахунків.

Під валютним ризиком розуміють мож­ливість грошових утрат суб'єктів валютного ринку через коливання валютних курсів. Під суто економічним кутом зору такий ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами.

За час існування системи вільного курсоут­ворення сформовані певні закономірності ди­наміки валютних курсів, що завдяки впливу на відсоткові ставки, спрямованість експортно-імпортних потоків, конкурентоспроможність товарів на зовнішніх ринках, умови перетікан­ня капіталів тощо призводять до певних еко­номічних наслідків.

З погляду практики виникнення валютно­го ризику пов'язано зі станом валютної пози­ції, тобто співвідношенням між вимогами й зо­бов'язаннями щодо іноземної валюти. У разі закритої валютної позиції, тобто коли вимоги й зобов'язання збігаються, ризик зведено до мі­німуму. Коли ж валютна позиція відкрита, суми вимог і зобов'язань не збігаються, через що й виникає валютний ризик. У такому разі бан­кові доведеться в майбутньому купувати валюту за новим курсом і продавати за старим. Якщо за відкритої валютної позиції сума валютних зобов'язань банку перевищує суму вимог, то це буде коротка валютна позиція, якщо ж навпа­ки, - довга. Збитки виникають тоді, коли до­водиться відповідно до раніше укладеної уго­ди продавати валюту за курсом, нижчим від поточного, а купувати (прийняти раніше куп­лену валюту) за курсом, вищим від нього.

валютний страхування ризик

1.2 Види валютних ризиків

За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяють на:

- операційні;

- трансляційні (бухгалтерські);

- економічні.

Операційний валютний ризик

Цей ризик можна визначити як можливість недоотримання прибутку або понесення збитків в результаті безпосереднього впливу змін обмінного курсу на очікувані потоки коштів. Експортер, який одержує іноземну валюту за проданий товар, програє від зниження курсу іноземної валюти відносно національної, тоді як імпортер, що здійснює оплату в іноземній валюті, програє від підвищення курсу іноземної валюти відносно національної.

Невизначеність вартості експорту в національній валюті, якщо рахунок-фактура на нього оформляється в іноземній валюті, може стримувати експорт, тому що виникають сумніви в тому, що експортовані товари в кінцевому результаті можна буде реалізувати з прибутком. Невизначеність вартості імпорту в національній валюті, ціна на який встановлена в іноземній валюті, збільшує ризик втрат від імпорту, тому що в перерахунку на національну валюту ціна може виявитися неконкурентною. Таким чином, невизначеність обмінного курсу може перешкоджати міжнародній торгівлі.

Може показатися, що невизначеність прибутковості експортних операцій, коли товари оцінюються в іноземній валюті, можна запобігти, якщо призначити ціну в базовій національній валюті компанії-експортера. Проте це лише перенесе валютний ризик на імпортера, що згодом віддасть перевагу мати справу з постачальниками, готовими оформляти рахунки-фактури у валюті країни-імпортера. Крім того, знецінення іноземної валюти, які підривають прибутки від експорту товарів у перерахунку на національну валюту, супроводжується підвищенням курсу національної валюти і призводить до зростання ціни експорту в іноземній валюті, що знижує його конкурентоздатність. Особливо руйнівний ефект буде в умовах попиту, чутливого до зміни ціни. Описана проблема добре знайома експортерам автомашин, текстильних виробів і алкогольних напоїв.

Прикладом нестабільності розміру обсягу продажу може служити ситуація, коли компанія бере участь у тендері (торгах) за контракт. Компанія повинна усвідомлювати, що тендер у національній валюті може поставити її в невигідне конкурентне положення, а тендер в іноземній валюті може спричинити за собою валютний ризик (у залежності від результату тендера). Успіх у тендері пов'язаний з валютним ризиком, а невдача - ні. Це створює певні проблеми, і надалі буде показано, що найбільш ефективний захист від подібних ризиків можуть забезпечити валютні опціони.

Успіх у тендері має наслідком посилення ступеня схильності компанії валютному ризику. Багато машинобудівних підрядних фірм працюють на Ближньому Сході по контрактних цінах у доларах США, тоді як їхні витрати оцінюються в іншій валюті. Ці фірми виявилися вразливими для ризику збитків від падіння курсу долару і зіткнулися з необхідністю застрахувати себе на випадок, якщо тенденція до ослаблення долара збережеться протягом тривалого періоду.

Тендер в іноземній валюті може розглядатися як джерело умовного операційного валютного ризику. Дуже часто ризик, пов'язаний за участю в тендері, вважається різновидом економічного валютного ризику, особливо якщо під ним розуміється весь залишковий ризик, який важко однозначно визначити або як операційний, або як трансляційний. Цей вид ризику можна визначити як «умовний операційний валютний ризик». Імпортери, які одержують рахунки-фактури в іноземній валюті, також стикаються з невизначеністю при оцінці вартості імпорту в національній валюті. Для них це стає особливо проблематичним у випадку чутливості збуту до цінових змін, тоді коли, приміром, їхніми конкурентами являються внутрішні виробники, які не відчувають впливу змін обмінних курсів, або імпортери, які одержують рахунки-фактури в іноземній валюті, курс якої змінюється в сприятливому напрямку. Що стосується товарів, виготовлених за новітніми технологіями, то звичайно в якості їхніх постачальників виступають або США, або Японія. Розходження в змінах курсу долара й ієни стосовно фунту стерлінгів впливають на відносну конкурентоздатність (ціну) американського і японського обладнання.

Сама складна в теоретичному плані проблема виникає у зв'язку з датою виникнення операційного валютного ризику. Один із варіантів - вважати її датою виписки рахунку-фактури. Але як тоді бути з замовленнями, на котрі ще не оформлений рахунок-фактура? Якщо експортер одержав замовлення, накладна на яке буде виписана в іноземній валюті, то ризик існує з моменту реєстрації замовлення, якщо ціна в іноземній валюті визначається в момент одержання замовлення.

Завдання визначення операційного ризику може вимагати оцінки ситуації, коли ціна угоди встановлена в одній валюті, а оплата буде проводитися в інший. Можуть виникнути сумніви щодо валюти, схильної до ризику: це валюта ціни або валюта платежу? Відповідь - це валюта ціни. Підвищення курсу валюти платежу стосовно базової валюти не супроводжується відповідним зростанням курсу валюти ціни щодо базової валюти. Більш висока вартість покупки одиниці валюти платежу (наприклад, одного долара) буде компенсуватися меншим числом одиниць (тобто доларів), які відповідають вартості товарів або послуг з угоди, вираженої у валюті ціни.

Трансляційний валютний ризик

Цей ризик відомий також як розрахунковий, або балансовий, ризик. Його джерелом є можливість невідповідності між активами і пасивами, вираженими у валютах різних країн. Наприклад, якщо британська компанія має дочірню філію в США, то в неї є активи, вартість яких виражена в доларах США. Якщо в британської компанії немає достатніх пасивів у доларах США, які компенсують вартість цих активів, то компанія схильна до ризику. Знецінення долара США щодо фунта стерлінгів призведе до зменшення балансової оцінки вартості активів дочірньої фірми, тому що балансовий звіт материнської компанії буде виражатися у фунтах стерлінгів. Аналогічно, компанія з чистими пасивами в іноземній валюті буде схильна до ризику у випадку підвищення курсу цієї валюти. Наприклад, компанія взяла кредит у швейцарських франках, тому що у Швейцарії були низькі процентні ставки, а потім обміняла франки на фунти стерлінгів для фінансування проекту в Сполученому Королівстві. Балансовий звіт покаже збільшення вартості пасивів у фунтах стерлінгів у випадку, якщо курс швейцарського франка стосовно фунта стерлінгів зросте.

Важливо дати відповідь на питання, наскільки серйозну погрозу представляє трансляційний ризик. Якщо компанія вважає, що він не має особливого значення, то тоді немає необхідності хеджувати такий ризик. На підтримку цієї точки зору можна сказати, що відбиток у балансовому звіті змін активів і пасивів при їхній оцінці в базовій валюті є всього лише бухгалтерською процедурою, яка не має суттєвого значення. Той факт, що вартість активів дочірньої компанії в США, виражена у фунтах стерлінгів, коливається разом із рухом обмінного курсу долара США до фунта стерлінгів, може ніяк не вплинути на основну діяльність або прибутковість (у доларах США) дочірньої компанії. Тому витрати на хеджування трансляційного ризику можуть вважатися безглуздими, тому що фактично не існує ризику втрат від коливань курсу. Ця точка зору виправдана, якщо зміни курсу розглядаються як відхилення від відносно стабільного курсу. Проте якщо існує визначена тенденція зміни курсу, то сама ця тенденція може виявитися суттєвою, хоч відхилення від курсу в ту або іншу сторону можуть і не мати значення. Тенденція до зниження вартості долара США щодо фунта стерлінгів у довгостроковій перспективі могла б мати суттєву значимість для материнської компанії. Навіть якби знецінення долара і не мало наслідків для діяльності дочірньої фірми, майбутні надходження прибутку у фунтах стерлінгів від дочірньої в материнську компанію зменшилися б, і було б правильним відобразити таке зменшення в балансовому звіті материнської компанії при оцінці активів дочірньої філії. Таке зменшення вартості активів дочірньої компанії у фунтах стерлінгів вже мало б суттєве значення для материнської компанії, і в цьому випадку виникнуло би питання про необхідність певних заходів для хеджування валютного ризику.

Ігнорування відхилень обмінного курсу в ту або іншу сторону від постійного в цілому курсу в довгостроковій перспективі цілком виправдано для активів, наприклад, дочірніх компаній, оскільки подібні активи носять довгостроковий і навіть безстроковий характер. Для активів короткострокового характеру виникає проблема з термінами їхнього погашення, тому що ці терміни можуть співпасти з періодом, коли буде особливо несприятливий рівень обмінного курсу. Подібному ризику схильні боргові зобов'язання компаній, виражені в іноземній валюті. Боргові цінні папери можуть мати термін погашення без права його продовження. Навіть якщо обмінний курс фунта стерлінгів до долара просто коливається в межах постійного рівня (при розгляді його на тривалому відрізку часу), для британського позичальника американських доларів ситуація виявиться дуже несприятливою, якщо термін погашення наступить у момент, коли курс долара стосовно фунта стерлінгів буде особливо високим. Активи і пасиви, які не можна розглядати як безстрокові, особливо якщо умови і терміни погашення не є гнучкими, створюють можливість валютного ризику, який є суттєвим для компанії. З цієї причини в даному випадку необхідно з усією серйозністю поставитися до хеджування трансляційних валютних ризиків.

Економічний валютний ризик

Економічний ризик визначається як можливість несприятливого впливу змін обмінного курсу на економічне положення компанії, наприклад, можливість зменшення обсягу товарообігу або зміни цін компанії на фактори виробництва і готової продукції в порівнянні з іншими цінами на внутрішньому ринку. Ризик може виникати внаслідок зміни гостроти конкурентної боротьби, як з боку виробників аналогічних товарів, так і з боку виробників іншої продукції, а також зміни схильності споживачів певній торговій марці. Вплив можуть мати й інші джерела, наприклад, реакція уряду на зміну обмінного курсу або стримування зростання заробітної плати в результаті інфляції, викликаної знеціненням валюти.

У найменшому ступені економічному ризику підлягають компанії, які платять витрати тільки в національній валюті, не мають альтернативних джерел факторів виробництва, на які могли б вплинути зміни валютного курсу. Ці компанії реалізують продукцію тільки всередині країни і не зустрічають конкуренції з боку товарів, ціни на які можуть стати більш виграшними в результаті сприятливої зміни курсу. Проте навіть такі компанії не цілком захищені, тому що зміни обмінного курсу можуть мати наслідки, яких не зможе уникнути жодна фірма. Наприклад, курс фунта стерлінгів, який знижується може призвести до підвищення процентних ставок, що, у свою чергу, знизить загальний рівень споживчих витрат на внутрішньому ринку і збільшить витрати, пов'язані з погашенням боргових зобов'язань.

Коливання обмінних курсів можуть вплинути на ступінь конкуренції з боку інших виробників, впливаючи на структуру їхніх витрат або на їхні продажні ціни, виражені в національній валюті. Компанія, яка продає винятково на внутрішньому ринку, з витратами, оплачуваними тільки в національній валюті, постраждає від підвищення курсу внутрішньої валюти, оскільки конкурентні імпортні товари будуть більш дешевими, так само як і товари внутрішніх виробників-конкурентів, витрати яких сплачуються частково в іноземній валюті.

Зміни вартості валюти країни можуть мати додаткову значимість для компанії, яка розмістила свою філію в цій країні з метою забезпечення дешевого джерела постачань або на свій внутрішній ринок, або на ринки інших країн-споживачів. Наприклад, японський виробник автомашин, який побудував завод у Сполученому Королівстві для випуску машин за конкурентними цінами, не буде радіти підвищенню курсу фунта стерлінгів щодо інших європейських валют.

Деякі сировинні товари за традицією оцінюються в певних валютах. Яскравим прикладом цього є ціни на нафту в доларах США. Компанії, які одержують прибуток в інших валютах, можуть бути вразливі для ризику можливих збитків від підвищення курсу долара стосовно валют, у яких вони одержують свої прибутки. Одним із прикладів таких фірм є авіакомпанії. Якщо вони до того ж купують літаки в США і мають у результаті боргові зобов'язання в доларах, то посилюється їхня схильність ризику втрат від підвищення курсу долара щодо національних валют, у яких вони одержують прибутки.

Моментом виникнення операційного валютного ризику варто вважати дату опублікування прейскуранта.

Прихований ризик

Існують операційні, трансляційні й економічні ризики, які на перший погляд не очевидні. Наприклад, постачальник на внутрішньому ринку може використовувати імпортні ресурси, і компанія, яка користується послугами такого постачальника, побічно схильна до операційного ризику, тому що підвищення вартості витрат постачальника в результаті знецінення національної валюти змусило б цього постачальника підвищити ціни. Ще одним прикладом може бути ситуація з імпортером, якому виписується рахунок-фактура в національній валюті і який виявляє, що ціни змінюються його закордонним постачальником відповідно до змін обмінного курсу з метою забезпечення сталості цін у валюті країни постачальника.

Приховані операційні і (або) трансляційні ризики можуть виникнути й у тому випадку, якщо закордонна дочірня компанія схильна до ризику. Припустимо, що американська філія британської компанії експортує продукцію в Австралію. Для американської дочірньої компанії існує ризик втрат від зміни курсу австралійського долара, і вона може понести збитки в результаті несприятливих змін курсу австралійського долара стосовно долара США. Подібні збитки підірвуть прибутковість філії. Виникає непрямий операційний ризик, оскільки надходження прибули від дочірньої компанії скоротяться. Материнська компанія також зіткнеться з трансляційним ризиком, якщо зменшення прибутку від філії буде відбито в оцінці вартості активів філії в балансовому звіті материнської компанії.



2. Оцінка валютних ризиків та їх мінімізація

2.1 Оцінка валютних ризиків

валютний страхування ризик

Правильна оцінка валютного ризику в умовах крайньої неврівноваженості ризикової кон'юнктури приймає важливе економічне значення. Стихія ринку в котрий раз може звести нанівець довгострокові зусилля навіть крупної компанії і тому передбачення можливих валютних збитків має велике значення в внутрішньофірмовому фінансовому плануванні, в підвищенні ефективності основної діяльності банку або корпорації. Оцінка ризику завжди включає величину ризикового періоду, суму під ризиком, а також ризик втрат по зобов'язанням, які можуть виникнути в майбутньому (якщо, наприклад, будуть заключені контракти, про які початі переговори).

Кожний банк, перш ніж здійснювати операції, пов'язані з валютним ризиком, повинен ознайомитися з усією складністю сфери управління ним та його аналізу та зрозуміти її. Особливе значення має створення відповідних систем оцінки валютного ризику.

Валютний ризик - це ризик потенційних збитків від зміни валютних курсів. Розрізняють операційний, трансляційний та економічний валютні ризики. На жаль, в економічній літературі не існує загальновизнаних визначень цих типів ризиків, особливо стосовно економічного валютного ризику.

Операційний валютний ризик визначають як можливість неотримання прибутку в результаті впливу зміни валютного курсу на грошові потоки. Природно, що негативні зміни у прибутковості банку призведуть до зміни у його вартості.

Трансляційний валютний ризик виникає у разі невідповідності між активами та пасивами, вираженими у різних іноземних валютах.

Економічний валютний ризик визначають як можливість несприятливого впливу зміни валютного курсу на економічний стан банку.

Політика банку щодо управління валютним ризиком охоплює такі напрями:

- вибір певних операцій в іноземній валюті, які проводитиме банк;

- установлення лімітів для валютних позицій;

- установлення правил бухгалтерського обліку для переоцінки валютних позицій;

- організацію аналітичної роботи.

Операції комерційних банків з іноземною валютою залежно від ініціатора проведення операцій можна поділити на три групи:

- операції, які здійснюються з ініціативи банків-кореспондентів (зовнішні операції).

- операції, які здійснюються з ініціативи клієнтів (клієнтські операції).

- операції, які здійснюються з ініціативи самого банку (внутрішні операції).

Успіх проведення операцій з іноземною валютою залежить від наявності валютної позиції кожного банку. Валютна позиція - це співвідношення вимог та зобов'язань банку в іноземній валюті. Стан валютної позиції є головним чинником виникнення валютного ризику.

У банківській практиці виділяють такі позиції:

Закрита валютна позиція - позиція, яка виникає у разі збігу вимог та зобов'язань, виражених в одній валюті з урахуванням позабалансових операцій.

Відкрита валютна позиція - позиція, яка виникає у разі незбігу вимог у певній валюті та зобов'язань у тій самій валюті. Коли вимоги перевищують зобов'язання, виникає довга валютна позиція, або позитивна (+). Коли зобов'язання перевищують вимоги, виникає коротка валютна позиція, або негативна (-).

Комерційний банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

Головним в аналізі валютного ризику є рух грошових коштів (а саме чітке розмежування їх надходження і відплив) через кореспондентські рахунки «ностро» та «лоро» банку. Аналіз сальдо цих рахунків є джерелом інформації про валютний ризик. Коли банк має незбалансоване сальдо на рахунках «ностро», це є свідченням про наявність відкритої валютної позиції у цій валюті.

В умовах нестійкості фінансового ринку найбільш дієвим методом управління валютною позицією є лімітування. Під лімітом відкритої валютної позиції розуміють установлення кількісних обмежень на співвідношення між відкритою валютною позицією і власним капіталом. Ліміти обмежують обсяг ризику, пов'язаного зі зміною валютного курсу.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Н = Вп / К * 100%,

Де Н-норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку;

Вп - загальна відкрита валютна позиція банку за балансовим та позабалансовими активами та зобов'язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті;

К - регулятивний капітал банку.

Розраховуючи норматив ризику загальної відкритої валютної позиції, уповноважений банк бере за основу суму регулятивного капіталу, яка обчислена за балансом станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів.

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами. При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгих відкритих валютних позицій та коротких відкритих валютних позицій банку.

У межах установленого нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції, у тому числі обмеження ризику загальної довгої відкритої валютної позиції банку та ризику загальної короткої відкритої валютної позиції банку, Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку можуть установлювати певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, пов'язаних з питаннями курсоутворення національної валюти та створення чіткішого й прозорішого механізму контролю за валютними операціями окремих банків.

З метою запобігання порушенням при застосуванні Національним банком вимог чинного законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування можуть вносити пропозиції (у межах установленого нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції) щодо встановлення лімітів довгої/короткої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій та неконвертованій валюті за погодженням з органами банківського нагляду на розгляд і затвердження Правлінням Національного банку або Комісією Національного банку.

Ліміт валютної позиції визначається щодня й окремо щодо кожної іноземної валюти. Для визначення нормативу за кожною іноземною валютою береться підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами та зобов'язаннями банку у даній валюті. У Великобританії, наприклад, для обмеження впливу валютного ризику не встановлюється ліміт відкритої позиції, а розраховується показник достатності капіталу банку для проведення валютних операцій.

На розмір відкритої валютної позиції комерційного банку впливають:

- купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

- одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;

- купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

- надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

- погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунка витрат);

- інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів за незмінності пасивів, і навпаки).

У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:

- купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов'язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;

- купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їхніх зобов'язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів;

- купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, що не пов'язані з виконанням вищезазначених зобов'язань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку та пунктом обміну іноземної валюти;

- купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;

залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

- з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання здійснюється з відповідного рахунка витрат);

- за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат;

- з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

Окрім лімітів, які встановлюються центральними банками, комерційні банки встановлюють для себе також і внутрішні ліміти відкритих валютних позицій, виходячи з можливого рівня ризику з урахуванням стратегії банківських операцій, кваліфікації персоналу та технічних можливостей. Загальні принципи встановлення таких лімітів повинні полягати у тому, щоб вони були більш жорсткими у тих випадках, коли мова йде про довгу позицію, відносно валют за якими очікується падіння курсу, і коротку позицію відносно валют зі зростаючим курсом.

Валютні позиції поділяють на операційні та структурні.

Операційні позиції пов'язані зі свідомим ініціюванням спекулятивного ризику.

Структурні позиції охоплюють збереження протягом тривалого часу постійних розмірів активів та зобов'язань в іноземній валюті (нерухомість, субсидії іноземним філіалам, цінні папери, номіновані в іноземній валюті). Внутрішні ліміти комерційних банків можуть розмежовувати ці позиції за різною природою їх виникнення, але ліміти, які встановлює центральний банк, як правило, охоплюють ці обидва різновиди валютних позицій.

Слід виділити ще одну відмінність між позиціями залежно від виду операцій: балансові чи позабалансові. Балансові позиції за операціями з іноземною валютою повинні включати в себе активи і пасиви банку в іноземній валюті, зокрема:

- власність банку за кордоном, яка оцінюється в іноземній валюті;

- готівкова іноземна валюта та розрахункові документи, номіновані в іноземній валюті;

- залишки в іноземній валюті на кореспондентських рахунках «ностро» у вітчизняних та іноземних банках;

- залишки в іноземній валюті на кореспондентських рахунках «лоро», відкритими іншими банками;

- строкові депозити в іноземній валюті в інших банках;

- заборгованість за операціями в іноземній валюті з кредитно-фінансовими установами, пов'язана з претензіями за кредитами;

- залишки заборгованості за кредитами в іноземній валюті, виданими клієнтам банку.

До позабалансових операцій в іноземній валюті відносять гарантії, видані банком в іноземній валюті, операції форвард. На позицію в іноземній валюті впливають лише ті позабалансові операції, які пов'язані з купівлею-продажем іноземної валюти за наперед установленим курсом.

Загальний підхід до проблеми обмеження валютного ризику полягає у тому, щоб обмежити розмір відкритої валютної позиції за кожною валютою щоденно на кінець робочого дня. Межі, які застосовуються до позицій на кінець робочого дня, називаються нічними лімітами. Вони існують для управління валютним ризиком протягом періоду, коли банк не працює, а отже, не має позицій реагування на події ринку. У банку, який більш активно проводить операції в іноземній валюті, можуть використовуватися межі на основі принципу «протягом дня» - денні ліміти. Денний ліміт - це гранично припустима величина відкритої валютної позиції протягом робочого дня.

Даний підхід може бути розширено безпосередньою оцінкою потенційних збитків, які може спричинити відкрита позиція. Для прямого оцінювання ймовірних втрат банк може визначити очікуваний розмір збитку, спричинений несприятливою зміною валютного курсу. З цією метою практикується використання деяких припущень щодо потенційно можливої несприятливої зміни валютного курсу. І на основі припущення розраховуються втрати, які мав би банк, здійснивши переоцінку відкритої позиції за цим гіпотетичним ку рсом. Тоді розмір потенційних збитків підлягає лімітуванню. Цей ліміт може бути виражений як абсолютна величина збитку чи як відсоток, наприклад від прибутку банку.

Для безпосередньої оцінки потенційних збитків дуже важливо, щоб несприятливі зміни валютного курсу, які використовуються у таких обчисленнях, не були «приблизними».

2.2 Мінімізація валютних ризиків

Коливання курсів валют можуть бути сприятливими і приносити прибуток компанії або бути несприятливими і приносити збитки. Фінансовий менеджер компанії може дотримуватися думки, що з урахуванням довгострокової перспективи ці прибутки і збитки будуть перекривати один одного. Таке ставлення до ризику вважається нейтральним: компанія є толерантною до ризику. Нейтральне ставлення до ризику може бути прийнятним, якщо потенційні прибутки або збитки по ньому відносно малі в порівнянні з оборотами компанії.

Якщо потенційний прибуток / збиток від валютного курсу складає значну частку очікуваного прибутку по запланованій операції, то компанія буде ставитися до ризику набагато більш уважно і шукати шляхи до управління ним. Менеджмент ризику включає:

- використання всіх можливих засобів для запобігання ризику, що приводить до значних збитків;

- контроль ризику, якщо немає можливостей уникнути його повністю, максимальне зменшення суми можливих збитків;

- свідоме згоду на ризик або навіть його навмисне збільшення у випадку, якщо є ознаки сприятливого руху курсу. Світова практика має широким набором засобів, що допомагають або уникнути валютного ризику, або його контролювати. На жаль, такі методи управління валютними ризиками часто недоступні російським учасникам зовнішньоекономічної діяльності.

Охарактеризуємо коротко основні стратегії, що дозволяють фінансовому менеджеру нейтралізувати валютні ризики.

Стратегії, що дозволяють мінімізувати валютні ризики. Стратегія випереджень Стратегія «leads & lags», що припускає свободу і запізнювань («leads & вибору дати платежу, найбільш прийнятна у відносинах між двома фірмами, які тісно пов'язані один з одним, так як наявність загальних цілей допомагає знайти найбільш вигідний варіант взаєморозрахунків. Більше того, постійний грошовий потік між такими фірмами просто зобов'язує їх використовувати цю стратегію, так як вона дає їм можливість точно прораховувати обсяги фінансових потоків між фірмами на певну дату, і, отже, опосередковано впливати на платоспроможність кожної фірми. Однак все це вимагає наявності єдиних цілей і чіткої узгодженості дій. Найбільш ефективно стратегія «leads & lags» використовується, коли материнська фірма має повний контроль над своїми дочірніми компаніями і філіями, так як розтягування термінів платежу може призвести до помітного погіршення фінансового стану однієї з фірм-учасниць договору, але не на шкоду загальному стану справ всієї корпорації.

Очевидно, що якщо угода «leads & lags» полягає з компаніями, які не на всі 100% належать МНК, то інші акціонери не погодяться із зменшенням своїх прибутків. Це говорить про те, що укладення такої угоди між двома незалежними фірмами потребує всебічної аналітичної проробки та визначення додаткових угод, компенсуючих збитки однієї з сторін.

По мірі розширення валютних операцій при загальній нестійкості валютно-кредитного обороту актуальною стає необхідність в страхуванні ризиків, пов'язаних з курсовими коливаннями. Система мір по зменшенню валютних втрат називається «хеджуванням» (hedging - огороджування).

В страхуванні мають необхідність підприємства, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю, банки, що працюють з іноземною валютою, їх клієнти, приватні особи.

З-поміж методів страхування валютних ризиків треба назвати такі.

Структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості.

- зміна термінів платежів (leads and lags)

- форвардні угоди

- операції «своп»

- опціонні угоди

- фінансові ф'ючерси

- кредитування та інвестування в іноземній валюті

- реструктуризація валютної заборгованості

- паралельні позички

- лізинг

- дисконтування вимог в іноземній валюті (форфетування)

- використання валютних коштів

- здійснення платежів за допомогою зростаючої валюти

- самострахування

Українські підприємства можуть суттєво знизити валютний ризик зовнішньоекономічних угод, використовуючи два методи: 1) правильний вибір валюти; 2) регулювання валютної позиції по контрактам. Метод правильного вибору валюти ціни зовнішньоекономічного контракту полягає в встановленні ціни в контракті в такій валюті, зміна курсу якої вигідно для даної організації. Для експортера такою валютою буде «сильна» валюта, тобто така, курс якої підвищується напротязі терміну дії контракту. Для імпортера вигідна «слабка» валюта, курс якої знижується. Але слід на увазі мати, що прогноз руху курсу валют в самому найкращому випадку можливий з вірогідністю не більше 70%.

Збалансованість структури грошових вимог і зобов'язань по контрактам може бути досягнута двома способами:

- при одночасному підписанні контрактів на експорт і імпорт або на організацію прийому іноземних туристів і на організацію виїзду громадян-туристів за кордон. Слід звернути увагу на те, щоб ці контракти в одній валюті і терміни сплат приблизно співпадали. В цьому випадку збитки від зміни курсу валют по експорту компенсуються прибутком і навпаки;

- якщо підприємство спеціалізується тільки на одному виді діяльності, то необхідна диверсифікація валютної структури, тобто контрактів з використанням різних валют, що мають тенденцію до протилежної зміни курсів.

В Україні використовуються два основні методи страхування від валютних ризиків:

1) валютні застереження;

2) форвардні операції.

Валютні застереження являють собою спеціально включені в текст контракту умови, у відповідності з якими сума платежу повинна бути переглянута в тій же пропорції в якій відбудеться зміна курсу валюти платежу по відношенню до валюти застереження. Валютне застереження «рівного ризику» збільшує межі коливань валютних курсів і тим самим період часу, на протязі якого партнери можуть без перегляду умов контракту співпрацювати на взаємовигідній основі. Валютні застереження бувають:

- непрямі;

- прямі;

- мультивалютні;

- на базі СДР.

Непряме валютне застереження використовується в тих випадках, коли ціна товару зафіксована в одній з найбільш розповсюджених в міжнародних розрахунках валют (долар США, японські ієна та інші), а платіж передбачений в іншій грошовій одиниці, зазвичай національній валюті.

Пряме валютне застереження використовується, коли валюта ціни і валюта платежу співпадають, але величина суми платежу, що обумовлена в контракті, ставиться в залежність від змін курсу валюти розрахунків по відношенню до іншої, більш стабільної валюти, валюти застереження.

Мультивалютні застереження - це застереження, дія яких основана на корекції суми платежу пропорційно зміні курсу валюти платежу, але не до однієї, а до спеціально підібраного набору валют («валютний кошик»), курс яких розраховується як їх середня величина по визначеній методиці. Наприклад, на базі середньоарифметичного відсотку відхилення курсу кожної з валют «кошика» від початкового рівня або на базі зміни розрахункового середньоарифметичного курсу обумовленого набору валют. Мультивалютні застереження не отримали широкого використання.

Сутність форвардних операцій по страхуванню валютних ризиків полягає в наступному. При поданні комерційної пропозиції або при підписанні контракту експортер, знаючи приблизний графік надходження платежів по контракту, укладає з своїм банком угоду про переуступку йому майбутніх надходжень в валюті по завчасно визначеному (терміновому) курсі. Таким чином, експортер наперед може визначити суму свого доходу в національній валюті і виходячи з цього встановлювати ціну контракту. Цей терміновий курс може бути більше (тобто котируватись з премією) або менше (тобто котируватись з дисконтом), чим курс валюти на дату проведення такої угоди, і залежить від різниці в процентних ставках на міжбанківському ринку по депозитам в відповідних валютах.



3. Перспективи розвитку страхування валютних ризиків у Україні

3.1 Перспективи розвитку страхування валютних ризиків у Україні

Компанії, які займаються зовнішньоторговельними операціями (експортери й імпортери), в усьому світі є активними учасниками міжнародного валютного ринку, що ще має назву - Форекс. В експортерів існує постійний інтерес продавати іноземну валюту, а в імпортерів - купувати її.

Курси валют на міжнародному ринку Форекс постійно міняються. У результаті цього реальна вартість товару що купується чи продається за валюту може значно змінитися, і контракт, який вважався вигідним, може в підсумку виявитися збитковим. Звичайно, можлива і зворотна ситуація, коли зміна курсу валюти приносить прибуток, але задачею торгової компанії не є одержання прибутку від зміни валютних курсів. Для торгової компанії важливо мати можливість планувати реальну собівартість товару що купується чи продається.

При великих фірмах, що займаються експортно-імпортними операціями, існують аналітичні відділи, які займаються прогнозуванням валютних курсів. Однак прогнозування не дозволяє цілком виключити невизначеність, тому компанії широко використовують у своїй діяльності на ряду із давно відомими нові методи хеджування валютних ризиків.

На сьогоднішній день, завдяки ринку Форекс, з'явився досить надійний спосіб хеджування валютного ризику, що полягає у фіксації поточної вартості засобів за допомогою укладання угод на ринку Форекс.

Хеджування приводить до того, що для компанії зникає ризик зміни курсів, що дає можливість планувати діяльність і бачити фінансовий результат, не перекручений курсовими коливаннями, дозволяє заздалегідь призначити ціни на продукцію, розрахувати прибуток, зарплату і т.д.

Угоди на ринку Форекс здійснюються за принципом маржинальної торгівлі. Цей вид торгівлі має ряд особливостей, що і зробили його дуже популярним.

Невеликий стартовий капітал дозволяє здійснювати угоди на суми, багаторазово (у десятки і сотні разів) його перевищуючі. Це перевищення називають важелем (Leverage).

Торгівля проводиться без реального постачання грошей, що скорочує накладні витрати і дає можливість відкривати позиції як покупкою, так і продажем валюти.

Хеджування валютного ризику за допомогою угод без руху реальних засобів (з використанням важеля) дає додаткові можливості:

- дозволяє не відволікати з обороту компанії значні кошти;

- дозволяє продати валюту, що буде отримана в майбутньому.

...