Банківські операції та послуги

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи банківських операцій та послуг

1.1 Поняття, особливості банківських послуг та операцій

1.2 Класифікація традиційних послуг та операцій

2. Аналіз сучасних тенденцій розвитку ринку банківських послуг

2.1 Аналіз розвитку ринку банківських послуг в Україні

2.2 Розвиток та розширення спектру банківських послуг на прикладі ПАТ "Укрсоцбанку

3. Напрямки розвитку банківських послуг в Україні

3.1 Розвиток сучасних нетрадиційних банківських послуг

3.2 Інституційні зміни середовища діяльності комерційних банків

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Реформування економіки України, що супроводжується приватизацією і післяприватизаційною санацією підприємств, структурною реорганізацією галузей, в тому числі агропромислового комплексу, розвитком товарних, фондових бірж та позабіржових систем, що обслуговують рух грошей і капіталів, концентрацією інвестиційних ресурсів у вітчизняних власників та інше, потребує адекватних банківських послуг на ринку фінансових послуг. Адже тільки банки та інші фінансово-кредитні інститути як фінансові посередники на ринку грошей і капіталів здатні забезпечити своєчасне і необхідне зустрічне покриття потреби в оборотних ресурсах та інвестиціях тимчасово вільними коштами інституційних секторів економіки. Серед них кошти населення, так званих домогосподарств, і запозичення є домінуючими.

Пріоритетний розвиток банківської системи і становлення інших кредитно-фінансових інститутів відіграє ключову роль у формуванні ринків грошей і капіталів через механізми та інструменти банківських і небанківських послуг фінансового характеру. Проте сьогодні ці ринки ще не настільки розвинені як в Польщі чи Угорщині, а щодо Франції, Німеччини, Бельгії та інших країн відставання є доволі контрастним.

За цих обставин можна вважати, що обрана тема магістерського дослідження є актуальною. Вона цікава з позиції сьогодення як деякий огляд і бачення перспективи у цивілізованому реформуванні економіки України.

Об'єктом дослідження обрано банківську діяльність щодо створення і просування банківських послуг через ринкові механізми до учасників фінансового ринку.

Предметом дослідження є грошові, інвестиційні, кредитні, депозитні, трастові, гарантійні та інші види банківських послуг.

Мета дослідження - розкрити сучасний стан ринку банківських послуг в Україні та вказати на перспективи його розвитку.

1. Теоретичні основи банківських операцій та послуг

1.1 Поняття, особливості банківських послуг та операцій

Діяльність банків у сфері надання послуг і досі залишається однією з найменш досліджених тем у теорії та практиці банківської діяльності. Як і раніше, фахівці з банківської справи переважно всі банківські операції поділяють на 3 групи: активні, пасивні та розрахунково-касові операції. У той же час банківські послуги як самостійний напрямок діяльності банків залишаються майже поза увагою самостійних досліджень. Практика доводить необхідність та важливість окремого дослідження банківських послуг як окремого та самостійного продукту банківської діяльності. У розвинутих країнах світу банки отримують значну частку доходів саме від надання банківських послуг, яка нерідко перевищує половину загальних доходів банків.

В Україні останнім часом спостерігалися значні темпи зростання обсягу наявних банківських послуг. Лише за останні роки частка банківських доходів від надання саме послуг зросла з 19 до 25 % у загальній сумі доходів банків. Тому важливої ролі набуває з'ясування сутності банківських послуг, іх місця та ролі в діяльності банків та розмежування від інших супутних понять, як банківська операція та банківський продукт [3].

Пріоритетний розвиток банківської системи та становлення інших кредитно-фінансових інститутів відіграє ключову роль у формуванні ринків грошей і капіталів через механізми й інструменти банківських і небанківських послуг фінансового характеру. Однак для побудови конкурентної стратегії банку й успішного позиціонування на ринку необхідно чітко управляти об'єкт управління.

Банківські установи не лише надають послуги, а й виконують певні операції, реалізують банківські продукти. Банки істотно відрізняються за набором операцій та послуг, що надають клієнтам. Одні із них виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки, інші - лише окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку банківських послуг або обслуговують окремі галузі економіки [2].

Саме на сучасному етапі розвитку банківського сектора України постає проблема чіткого розуміння поняття "банківська послуга".

Банки, як і будь - які інші підприємства в економіці, створюють свої продукти, які дістали назву "банківські продукти". Специфіка банківської діяльності відрізняє банки від підприємств матеріального виробництва та інших фінансових інститутів. Щоб відповісти на питання - що таке банківський продукт, необхідно виокремити його специфічні риси, які допоможуть розробити визначення. На відміну від матеріальних продуктів, банківський продукт - поняття, скоріше, умовне. Банківський продукт є результатом здійснення цілої низки дій, спрямованих на проектування продукта, саме його виробництво, тестування та реалізацію (продаж).

Особливості банківського продукту порівняно з іншими продуктами матеріальної сфери виробництва такі :

1. Банківські продукти не набувають безпосередньо матеріального втілення у традиційному розумінні (продукція промисловості, сільського господарства);

2. Відносини з банком мають переважно довгостроковий характер (відкриття рахунків, надання кредитів);

3. Нерозривність процесу виготовлення та використання банківського продукту;

4. Оперування з грошима у різних формах - готівкою, безготівковими грошима.

У зв'язку з тим, що банки є суб'єктами підприємництва, поняття їх продуктів, з одного боку, має відповідати загальновизнаним поняттям товарів і послуг, а з іншого - враховувати особливості банківської діяльності.

Складна специфіка банківських продуктів не дала можливості донині розкрити їх економічну природу, дати науково достовірну класифікацію їх, зокрема, розмежувати поняття банківської операції та банківської послуги.

Сучасні економісти, нажаль, не акцентують увагу на принципових відмінностях між банківською операцією та послугою і, як правило, узагальнюють їх [14].

В сучасних умовах відповідно до статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківська діяльність включає в себе такі групи банківських операцій, як [17]:

- залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб;

- розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Таким чином законодавець дещо звужує сферу банківської діяльності. Проте метою такого визначення є виділення основних операцій, здійснювати які у сукупності мають право лише банки. Поряд з цими трьома видами операцій банки (інші фінансові установи), а у визначених законами України випадках - також і інші юридичні особи мають право здійснювати і інші операції, пов'язані з операціями, які складають зміст банківської діяльності. У зв'язку з цим маємо розглядати поняття "банківська діяльність" у широкому та у вузькому розумінні.

У широкому розумінні під банківською діяльністю розуміються всі види операцій, які можуть здійснювати відповідно до законодавства банки, а у визначених законом випадках - інші юридичні особи.

У вузькому розумінні банківська діяльність включає, в себе лише ті операції, які виділяють банк з числа інших фінансово-кредитних установ.

Банківські операції прийнято поділяти на активні, пасивні та комісійні. Активні операції полягають у використанні ресурсів банку (зокрема надання кредитів).

На думку В.М. Усоскіна [21], активні операції комерційного банку можна розділити на 4 великі групи:

- кредитні операції (або позички);

- інвестиції в цінні папери;

- касові операції;

- інші активи.

Пасивні операції - це операції, які полягають у залученні грошових коштів - фізичних та юридичних осіб - клієнтів банку (депозити або вклади).

Комісійні операції - це здійснення банками посередницької діяльності, зокрема, обслуговування платежів клієнтів, інкасація, зберігання валютних цінностей та цінних паперів та ін. Банківська діяльність здійснюється на підставі певних принципів. На думку О.П. Орлюк, основними принципами банківської діяльності можна визначити: незалежність банків у своїй діяльності, їх економічна самостійність;

- невтручання органів державної влади та місцевого самоврядування в діяльність банків, за винятком випадків, установлених законодавством (зокрема, в межах організації Національним банком банківського регулювання та банківського нагляду);

- розмежування відповідальності між банками та державою;

- обов'язковість отримання банками ліцензій (дозволів) на здійснення банківських операцій, передбачених законодавством;

- обов'язковість дотримання банками встановлених НБУ економічних нормативів для підтримання стабільності банківської системи країни та захисту інтересу клієнтів;

- закріплення за банками права оперативної самостійності у виборі клієнтів та видів операцій, за якими він буде спеціалізуватися;

- забезпечення фізичним та юридичним особам права вільного вибору банку;

- забезпечення виконання банком взятих на себе майнових зобов'язань перед клієнтами та третіми особами, в першу чергу повернення грошових коштів вкладникам банків.

В процесі аналізу досліджень та публікацій з цієї проблеми, були отримані різноманітні трактування цих суперечливих категорій. О. Лаврушин, наприклад, трактує банківські операції як реалізацію функцій, а банківські послуги - як операції банку, що задовольняють потреби клієнта. При цьому різниця між операціями та послугами полягає в тому, що операції здійснюються у грошовій формі, відображають грошові потоки у різних фазах відтворення, відбуваються безпосередньо через банки [8].

У російській літературі у банківській справі поняття "банківська послуга" визначається, з одного боку, як "масова операція", а з іншого - як "проведення банківських операцій за дорученням клієнта і на користь останнього за певну плату" [1].

Вплив іноземної думки та законодавча невизначеність у трактуванні банківських послуг та банківських операцій вносять певні розбіжності у погляди сучасних науковців, у їх спроби встановити зв'язок між цими поняттями і поняттям "банківський продукт", у з'ясуванні сутності цих понять.

Так, у праці В.М. Усоскіна "Сучасний комерційний банк" поняття "банківські послуги" вживається у тісному зв'язку з поняттям "банківські операції". Усі види банківської діяльності автор називає операціями, результати яких з позиції клієнтів називає інколи послугами, але частіше вживає поняття "банківські продукти", коли йдеться про зв'язок банків з ринком [20].

Є.Ф. Жуков в книзі "Менеджмент і маркетинг у банках" пропонує такі визначення цих понять: "Банківський продукт - це конкретний банківський документ (або свідоцтво), який виробляється банком для обслуговування клієнта та проведення операцій. Це може бути чек, вексель, банківський процент. Банківська послуга є банківськими операціями з обслуговування клієнта ". У наведеному підході поняття банківського продукту дуже вузьке. Воно зводиться лише до технічних розрахункових документів типу платіжного доручення, що збіднює сутність і роль банківської діяльності і продукту як ії результату [7].

Усі згадані автори розглядають поняття банківської операції і послуги з позиції суб'єктів відносин - банку і клієнтів, і по суті, ототожнюють їх.

Крім того, в окремих випадках залишається незрозумілим, де закінчується операції і починаються послуги банків. Для цього треба окреслити рамки понять "банківський продукт", "операція", "послуга". Найбільш широке з цих понять, як вже було зазначено раніше, - банківський продукт як результат діяльності банку на ринку, якій втілюється у формі операцій та послуг [9].

Слід зауважити, що банківські послуги за економічним змістом і за місцем у фінансовому механізмі банку істотно відрізняються від банківських операцій - активних і пасивних (додаток А). Отже, банківську операцію можна визначити як сукупність дій банківського працівника, яка завершується досягненням якого-небудь результату, необхідного банку або його клієнтові .

Тому серцевиною продукту, його сутністю є спрямованість на розв'язання певної проблеми. Основним продуктом банку є послуги у вигляді надання кредитів, здійснення розрахунків, управління майном і цінностями, консультації тощо.

1.2 Класифікація традиційних послуг та операцій

Банківські операції - це операції із залучення грошових коштів та вкладення їх у позички, цінні папери і послуги, випуску в обіг і вилучення з нього грошей, для розрахунків, фінансування та кредитування капітальних вкладень, касового виконання державного бюджету тощо.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції [17]:

- приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

- відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- операції з валютними цінностями;

- емісію власних цінних паперів;

- організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб,

- які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);

- лізингові операції;

- послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

- випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

- випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

- надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

- здійснення інвестицій у статутні фонди та в акції інших юридичних осіб;

- здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

- перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

- операції за дорученням клієнтів або від свого імені, з інструментами грошового ринку;

- з інструментами, що ґрунтуються на обмінних курсах та о ґрунтуються на обмінних курсах та відсотках;

- з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

- довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

- депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників

- іменних цінних паперів.

Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення зазначених вище (1-4) чотирьох операцій та визначає умови, за яких цей дозвіл надається, а саме:

- рівень регулятивного капіталу банку повинен відповідати вимогам НБУ, що підтверджується незалежним аудитором;

- банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

- банком подано план, за яким він здійснюватиме таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних фахівців, для здійснення такої діяльності.

Банківські установи мають право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України та нормативними актами НБУ.

При здійснення окремих видів операцій та послуг банківські установи повинні мати ліцензію НБУ. Загалом класифікація операцій та послуг банківської установи може бути подана схемою Дивись (рис. 1.1), та (додаток Б). Банківські установи України переважно універсальні, тобто виконують широке коло банківських операцій та послуг, охоплюють багато галузей економіки, та надають різноманітні банківські послуги та операції.

На рис. 1.2. представлена інформація про види банківських операцій та послуг, які надають банківські установи фізичним та юридичним особам.

Рис. 1.2 Основні види операцій та послуг універсального українського банку

У банківській практиці України, як правило, є дві основні групи банківських операцій, за допомогою яких залучаються банківські ресурси: активні та пасивні.

Активні операції банку - це операції з розміщення мобілізованих банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. До них належать:

- операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах із метою підтримання ліквідності банку;

- розрахункові операції, які пов'язані з платежами клієнтів;

- касові операції з приймання і видавання готівки;

- кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;

- інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

- фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

- валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;

- депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та в інших банках;

- операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

- операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

Кредитування є основним видом активних операцій комерційних банків. Конкретні сфери застосування банківського кредиту визначаються залежно від його цільового призначення та складу учасників кредитних правовідносин. Враховуючи особливості позичкових операцій банків, прийнято виділяти кредитування [5]:

- поточної діяльності підприємств, пов'язане із задоволенням їх потреб в оборотних коштах;

- інвестиційної діяльності підприємств, призначене для збільшення основних фондів, реконструкції та розширення виробництва;

- приватних осіб для задоволення різноманітних потреб споживчого характеру;

- держави для покриття бюджетного дефіциту. Важливою умовою кредитування є видача кредиту банками під забезпечення.

Формами забезпечення повернення кредитів є: застава, гарантія, страхування. Крім того, застосовується переуступка контрактів, дебіторської заборгованості, товарні запаси (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція), шляхові документи, іпотека (нерухоме майно, земля), цінні папери, майнові права, вимоги, що належать заставодавцю, дорогоцінні метали та інші активи позичальника. Щодо інвестиційних операцій комерційних банків, метою яких є отримання доходу і нарощування капіталу, то сфера застосування їх тепер обмежена, що зумовлено різними факторами: недосконалістю чинного законодавства, нестабільністю економічного становища країни (інфляція, нерозвиненість ринку капіталів та його інфраструктури, низькі темпи приватизаційних процесів).

Активні операції банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ (при проведенні операцій у безготівковому порядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою) (табл. 1.2), (додаток В).

Таблиця 1.3. Пасивні операції банківських установ

Пасивні операції
Власні ресурси	Формування статутного капіталу. Формування резервного фонду. Формування страхових фондів. Формування фондів економічного стимулювання. Формування інших фондів спеціального призначення. Формування і розподіл прибутку
Залучені ресурси	Мобілізація коштів вкладників (юридичних та фізичних осіб) на рахунки на вимогу (поточні, бюджетні). Мобілізація коштів банків-кореспондентів на кореспондентські рахунки, (рахунки лоро). Мобілізація коштів вкладників (юридичних та фізичних осіб) на строкові депозитні рахунки. Мобілізація коштів інших банків на строкові депозитні рахунки
Позичені ресурси	Отримання кредитів від інших комерційних банків. Отримання кредитів у НБУ. Емісія та розміщення власних боргових цінних паперів банку

До пасивних операцій банків належать операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для здійснення кредитних та інших активних здійснення кредитних та інших активних операцій, а саме - депозитні операції, відкриття та ведення рахунків клієнтів, отримання позичок на міжбанківському ринку, продаж власних торгових зобов'язань (векселів і облігацій). банківській послуга клієнт кредит

Ефективна організація пасивних операцій банків сприяє забезпеченню нормальної банківської діяльності на комерційних засадах, регулюванню грошової маси в країні, успішному виконанню банками традиційних розрахунково-кредитних операцій, а також розширенню діапазону банківських послуг.

Активні й пасивні операції здійснюються банками відповідно до визначених принципів із використанням тих чи інших засобів і методів, передбачених законодавством. Діяльність сучасних комерційних банків не обмежується традиційними банківськими операціями, а охоплює значно ширший діапазон банківських послуг відповідно до потреб своїх клієнтів.

Особливість банківських послуг полягає у такому [10]:

1) для надання банківських послуг банкам, як правило, не потрібні додаткові ресурси;

2) найбільшу частину доходів від надання послуг банки одержують у вигляді комісії;

3) при наданні послуг діяльність банків спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не пов'язані з матеріальними наслідками.

Банківські послуги класифікують за різними ознаками:

1. Залежно від руху матеріального продукту:

-- послуги, пов'язані з рухом матеріального продукту (наприклад, розрахунково-касове обслуговування);

-- чисті послуги (наприклад, консультаційні).

2. Залежно від контингенту споживачів:

-- послуги юридичним особам;

-- послуги фізичним особам.

3. Залежно від відображення послуги у балансі:

-- балансові;

-- позабалансові (операції, що певний час не відображаються в балансі, поки не будуть відображені в прибутках або збитках банку).

4. Залежно від плати за надання послуг:

-- платні;

-- безоплатні.

5. Залежно від можливості обліку платних послуг і можливості визначення розміру плати:

-- послуги, розміри яких підлягають обліку (розрахунково-касові, кредитні, валютні);

-- послуги, аналоги яких є у відповідних тарифах (консультаційні);

-- послуги, вартість яких не може бути встановлена об'єктивно (як правило, надаються банками в пакеті з платними товарними послугами).

Банківські послуги є видом діяльності комерційних банків, які виконують різні банківські операції за дорученням клієнтів (юридичних і фізичних осіб), і включають посередницькі, консультативні, розрахункові, довірчі (трастові) та інші послуги [4]. Серед посередницьких послуг найпоширенішими є посередництво в одержанні клієнтом кредиту, в операціях з цінними паперами, валютою та майном. Посередництво в одержанні клієнтом кредиту має місце тоді, коли банк сам не має можливості задовольнити кредитну заявку клієнта. У такому разі банк, що обслуговує клієнта, за його проханням бере кредит в іншому банку і надає його клієнту під більш високий відсоток, аніж плата за куплені ресурси. Сьогодні заслуговує на увагу посередницька діяльність банків під час емісії, розміщення та організації повторного обігу цінних паперів клієнтів. Одночас банківські послуги щодо торгівлі валютою мають на меті надання валюти клієнтам для забезпечення їхніх платежів і підтримання ліквідності у валюті: страхування ризиків знецінення коштів внаслідок зміни валютних курсів, отримання спекулятивного прибутку за рахунок зміни курсів валют. Для забезпечення платіжної дисципліни великого значення набувають розрахункові послуги банків, які передбачають ведення рахунків юридичних і фізичних осіб та здійснення розрахунків за їх дорученням. Банки виконують послуги зі збереження цінностей: надають в оренду сейфи клієнтам, здійснюють операції зі збереження цінних паперів з одночасним отриманням з них доходу, погашення облігацій із закінченим строком дії, обміну цінних паперів, їх купівлі та продажу, отримують кошти за заставними листами.

За сучасних умов у банківській практиці почали впроваджуватися нові технології в банківському обслуговуванні клієнтів - система дистанційного банківського обслуговування. Комерційні банки надають клієнтам такі послуги, як проведення банківських операцій вдома, в офісі тощо, повсюди, де це зручно клієнту [6].

На сьогодні виділяють чотири основних різновидності віддаленого банкінгу:

1) телефонний банкінг, коли за допомогою телефону або "мобілки" можна виконати безліч банківських операцій;

2) відеобанкінг - це телеміст, який працює між клієнтами і банком, за допомогою спеціальних пристроїв, обладнаних телемоніторами, клієнт може поспілкуватися зі службовцем банку і здійснити необхідні операції;

3) Інтернет-банкінг - коли клієнти використовують цю систему для управління банківськими рахунками;

4) РС-банкінг, коли доступ до рахунка банку здійснюється за допомогою персонального комп'ютера.

В Україні ця система відома як "Банк-клієнт", яка дає можливість банку продавати, а клієнту отримувати максимальний спектр банківських послуг. У перспективі таке обслуговування клієнтів банками стане основною формою банківських послуг.

Таким чином, банківські послуги - це комплекс упорядкованих дій банку, пов'язаних з обслуговуванням клієнтів, у процесі яких створюється додана вартість працівниками банку без додаткового відчуження накопиченої вартості, без посилення ризику втрати активів. Банківськими послугами можна вважати також дії банку, які супроводжують його основні функції і спрямовані на збільшення доходу банка.

2. Аналіз сучасних тенденцій розвитку ринку банківських послуг

2.1 Аналіз розвитку ринку банківських послуг в Україні

Історично формування банківської системи Україні, яке почалося із створення ще колишніх галузевих банків, зорієнтованих на обслуговування певних груп підприємств (за винятком Ощадбанку), взагалі не передбачало активну взаємодію з фізичними особами, а новостворені комерційні банки, засновані пізніше різними підприємствами чи групами підприємств, навіть попри декларування у статутах власної універсальності не приділяли роздрібним послугам належної уваги, зосереджуючись передусім на корпоративному секторі [4].

Крім того, сукупність об'єктивних обставин визначили труднощі розвитку роздрібного сегменту ринку банківських послуг. Так, зокрема, щодо кредитних послуг, такі фактори, як недостатня кількість платоспроможних позичальників, не розробленість відповідної нормативно-правової бази із захисту прав кредиторів, нестабільність політичної та економічної ситуації в країні не могли сприяти активному розвиткові споживчого кредитування в загальному асортименті банківських послуг.

Щодо депозитних послуг, то тут сфера банківської діяльності була закономірно обмежена недостатнім рівнем доходів населення, а відтак і незначною їх часткою, яка могла б бути спрямована на заощадження коштів та, відповідно, формування ресурсної бази банківських установ.

Очевидно, що тенденції зростання ВВП країни, а з ним і доходів населення, які спостерігалися до розгортання світової фінансової кризи, докорінно змінили ситуацію зумовлену вказаними чинниками, та надали потужний поштовх розвитку саме роздрібного сегменту ринку банківських послуг. Без нього неможливо уявити становлення й ефективний розвиток повноцінного ринку банківських послуг загалом.

Відтак розробка відповідної стратегії діяльності банків у взаємодії з роздрібними клієнтами видається одним з найважливіших завдань, особливо зараз у період великих фінансових потрясінь як в Україні, так і у всьому світі.

Потрібно вказати ще й на умови діяльності банківських установ, пов'язані із загостренням конкурентної боротьби між ними за клієнтів (як корпоративних, так і фізичних осіб), що змушує банки активно шукати виходи на роздрібний ринок, пропонуючи усе більший асортимент послуг для населення та реалізовувати відповідну стратегію із залучення якомога більшого їх числа власними мережами філій і відділень.

Банки залучають вільні кошти юридичних і фізичних осіб шляхом проведення депозитних операцій, у процесі яких використовують різноманітні види банківських рахунків.

Розробка депозитної політики полягає у визначенні пріоритетних напрямків розвитку та удосконалення банківської діяльності в процесі залучення та акумулювання ресурсів, розвитку депозитних операцій та підвищення їх ефективності. Саме тому потребують уточнення механізми диверсифікації депозитного портфеля, гнучкості формування депозитної політики банку, в їх комплексі із кредитною політикою, що своєю чергою залежить від якості формування банком оптимальних стратегічних напрямків розвитку на ринку депозитних послуг.

Депозитна політика комерційного банку ґрунтується на дослідженні досягнутого рівня розвитку депозитних відносин банку з клієнтами і націлена на їх вдосконалення та розвиток. Комерційному банку важливо розробляти депозитну політику насамперед тому, що це дає можливість регулювати, управляти, раціонально організовувати взаємини між банком і його клієнтами щодо зворотного руху коштів. У процесі розробки депозитної політики комерційного банку слід враховувати рівень розвитку суспільства, банківської системи держави і конкретного банку.

Для зручності зобов'язання банку класифікують за різноманітними ознаками, тобто залежно від вкладників, від форми власності, від строку і порядку повернення та інші.

В економічній літературі зобов'язання поділяють на залучені та запозичені кошти [4].

Залучені кошти - найбільша частина зобов'язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

Запозичені кошти - кошти, які банк залучає шляхом випуску облігацій чи отриманням міжбанківського кредиту.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточ них, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових картах, кредиторська заборгованість тощо. У банківській практиці залучені кошти називають депозитними зобов'язаннями.

Таблиця 2.1. Частка зобов'язань у пасивах банків в динаміці по рокам

Показник	За станом на
	01.01.2008	01.01.2009	01.01.2010	01.01.2011	01.01.2012
	Млрд. грн.	%	Млрд. грн.	%	Млрд. грн.	%	Млрд. грн.	%	Млрд. грн.	%
Пасиви	59,94	100	926,1	100	873,4	100	942,1	100	1054,3	100
Зобов'язання	52,98	88,4	806,8	87,1	753,2	86,3	80,43	85,4	89,87	85,3

В умовах кризи головним "внутрішнім" джерелом ресурсів для вітчизняних банківських установ традиційно є депозити. Причому, на відміну від локальних облігацій, через депозити банки можуть залучати не тільки гривню, але й іноземну валюту. Зростання обсягів валютних депозитів дозволить українським банкам хоч частково, але все таки компенсувати недолік інвалюти. Отже підвищений попит на депозити спричинить за собою їх подорожчання.

У 2011 році українські вкладники значно обережніше несли гроші в банківські установи, причому у другій половині року темпи приросту депозитів сповільнювалися. Лідерами із залучення коштів населення у 2011 році були Приватбанк - 15 479 мільйонів гривень, Ощадбанк - 5 748 мільйонів гривень, "Дельта банк" - 2 567 мільйонів гривень. Найбільший відтік коштів фізосіб стався у "Надрах" - 2 205 мільйонів гривень та "Райффайзен банку аваль" - 2 118 мільйонів гривень. За даними, які були представленні у двадцяти найбільших банках, наприкінці січня середня річна депозитна ставка становила 15,6% у гривні і 6,9% у доларах. Чим слабший банк, тим більші у нього депозитні ставки. За даними НБУ, частка депозитів у гривні стабільна - 51-52,5%, а частка вкладів в іноземній валюті протягом останнього року майже не знижується [9].

Можна розглянути динаміку залучення депозитів банками України за останні кілька років. Дані представлено на рис. 2.1.

Рис. 2.1 Динаміка залучення депозитів банками України (млн. дол.)

По даним НБУ депозити резидентів на кінець лютого 2012 року становили 495 млрд. грн., темп їх приросту - 15,5% у річному обчисленні порівняно з 15,4% на кінець січня. Темпи приросту депозитів не фінансових корпорацій становили 21,2% у річному обчисленні, а депозитів домашніх господарств - 13,8%. Разом з тим темпи приросту депозитів не фінансових корпорацій і домашніх господарств у національній валюті становили відповідно 15,2% і 13,7% у річному обчисленні. Темпи приросту депозитів не фінансових корпорацій і домашніх господарств у доларах США становили відповідно 43,2% та 18,9% у річному обчисленні .

Таблиця 2.2. Депозити за секторами економіки

	січень 2012 року	лютий 2012 року
Показники	залишки на кінець періоду, млрд. грн.	зміна в річному обчисленні, %	залишки на кінець періоду, млрд. грн.	зміна в річному обчисленні, %
Усього	491.50	15.4	495.11	15.5
Не фінансові корпорації	146.86	21.3	142.49	21.2
Домашні господарства	317.62	13.4	324.71	13.8
Інші резиденти	27.02	-	27.90	-
інші фінансові корпорації	18.85	4.7	18.45	-0.2
сектор загального державного управління	5.50	27.1	6.60	34.5
Не комерціині організації, що обслуговують домашні господарства	2.67	12.4	2.86	20.2

На рис.2.2. представлена інформація про зміну обсягів депозитів не- фінансових корпорацій та домашніх господарств.

Рис. 2.2 Зміна обсягів депозитів не фінансових корпорацій та домашніх господарств в динаміці.

Однією з основних функцій банківської системи є раціональний розподіл фінансових ресурсів шляхом акумулювання тимчасово вільних коштів суб'єктів господарювання і населення та спрямування їх у кредитно-інвестиційний процес, тобто в активні операції.

Активні операції банків поділяються на кредитні, інвестиційні та інші активні операції. [11,с.15]. У структурі активних операцій традиційно найбільшу питому вагу мають кредитні операції. Це пов'язано з об'єктивною властивістю капіталу спрямовуватися у сфери, де найвища норма прибутку. Саме аналіз кредитних операцій банку з погляду ступеня ризику, забезпеченості та дохідності лежить в основі аналізу якості активів, що, у свою чергу, є важливим напрямом рейтингової оцінки діяльності банку. Позикові операції являють собою один із найефективніших, тобто прибуткових способів розміщення ресурсів банку.

Зниження попиту на вітчизняну продукцію на світових ринках та зменшення попиту на внутрішньому ринку призвело до погіршення фінансового стану суб'єктів господарювання, а в окремих випадках - до їх дефолту і, як наслідок, - до неповернення кредитів банкам юридичними особами. Внаслідок девальвації гривні щодо іноземної валюти зменшилася спроможність позичальників погашати свою заборгованість перед банками, насамперед за позичками в іноземній валюті, що спричинило зростання проблемних кредитів у фізичних осіб. Тому зростають показники прострочених кредитів, наданих банками.

Таким чином, надаючи позички клієнтам банки виконують роль фінансових посередників, приймаючи кошти у вкладників і надаючи їх позичальникам.

Сьогодні на десять найбільших банків України припадає 556,7 млрд. гривень, або 52,8% активів всього банківського сектора країни. Про це свідчать дані фінансової звітності банків на початок 2012 року, оприлюднені на веб-сайті Національного банку України [10]. При цьому десятка лідерів банківської системи України в порівнянні з початком 2011-го не змінилася. Лідерство серед українських фінансових установ за розміром активів продовжує утримувати ПриватБанк: 2012 року портфель банку поповнився активами на 31,7 млрд. гривень. Слідом за ним розташувалися дві державні фінансові установи - Укрексімбанк (75,1 млрд. гривень) та Ощадбанк (73,7 млрд. гривень). Укрексімбанк за підсумками 2012 року залишився на 2-му місці в табелі по рангу, Ощадбанк - на 3-му.

Втратив у рейтингу і ОТП Банк. З десятого місця (на початок 2011 року) він з'їхав на 13-е (на початок 2012-го). ВТБ Банк зайняв 7 позицію, а Альфа-Банк - 10. Позитивну динаміку, продемонстрували ВТБ Банк (37,1), Промінвестбанк (38,2) і ПУМБ (активи збільшилися на 16,7 млрд. гривень).

У цілому активи 10 найбільших банків країни на початок цього року виросли на 49,2 млрд. гривень. Тому в умовах кризи необхідно приймати заходи для стабілізації економічних процесів в країни. Серед цих заходів - прийняття нових законів про банкрутство виробничих підприємств і фінансових установ, страхуванні депозитів, відповідальності керівників кредитних установ; надання надійних державних гарантій інвесторам (як іноземним, так і вітчизняним), що фінансують найбільш значимі з народногосподарської точки зору проекти. У нашій країні необхідно активно розвивати нові форми кредитування, такі, як акції й облігації.

Поряд з розвитком банківських форм кредиту необхідно приділяти особливу увагу в небанківським формам. Все це допоможе перебороти ту кризу, у якому перебуває українська економіка. Національний банк України в офіційному виданні "Вісник НБУ" за лютий 2012 презентував ряд стандартних графіків, які відображають динаміку фінансового стану банків України на 1 січня 2012 року. Серед них - структура наданих кредитів банківської системи України та динаміка наданих банками кредитів суб'єктам господарювання та фізичним особам станом на 1.01.2012 р., які представлені нижче.



Рис.2.3 Структура наданих кредитів банківської системи України в 2011 та 2012 роках

Рис.2.4 Динаміка наданих банками кредитів суб'єктам господарювання та фізичним особам станом на 1.01.2012 р.

Кредити, надані резидентам депозитними корпораціями (банками), на кінець лютого 2012 року становили 799 млрд. грн., темп їх приросту - 8.1% у річному обчисленні порівняно з 8.8% на кінець січня. Темпи приросту кредитів, наданих не фінансовим корпораціям, становили 13.3% у річному обчисленні, а кредитів, наданих домашнім господарствам, становили -5.1%. Разом з тим темп приросту кредитів, наданих не фінансовим корпораціям у національній валюті, становив 16.3% у річному обчисленні, а темп приросту кредитів, наданих домашнім господарствам у національній валюті, - 32.7% у річному обчисленні.

Темпи приросту кредитів, наданих не фінансовим корпораціям і домашнім господарствам у доларах США, становили відповідно 7,3% та 23,1% у річному обчисленні [3].

Таблиця 2.3. Кредити за секторами економіки[34]

	січень 2012 року	лютий 2012 року
Показники	Залишки на кінець періоду, млрд. грн.	зміна в річному обчисленні,%	залишки на кінець періоду, млрд. грн.	зміна в річному обчисленні, %
Усього	795.66	8.8	798.88	8.1
Не фінансові корпорації	570.74	14.0	575.74	13.3
Домашні господарства	200.03	-4.1	197.88	-5.1
Інші резиденти	24.90	-	25.27	-
інші фінансові корпорації	16.32	24.4	16.79	27.0
сектор загального держав. управління	8.51	-3.8	8.41	-5.4
некомерціині організації, що обслуговують домашні господарства	0,06	-15.3	0.06	-24.0

На рис.2.5. представлена інформація про обсяги кредитів наданих не фінансовим корпораціям та домашнім господарствам.



Рис. 2.5 Кредити, надані банками та іншими нефінансовими корпораціями за станом на 01.01.кожного року

По даним таблиці 2.4. можна побачити, як зростають обсяги заборгованості по кредитам в динаміці по рокам та обсяги наданих кредитів.

Таблиця 2.4. Кредити надані банками України в динаміці по рокам (млн. грн.) [17]

Показники	Дата
	01.01.2007	01.01.2008	01.01.2009	01.01.2010	01.01.2011
Кредити надані	269294	485368	792244	747348	755030
кредити, що надані суб'єктам господарської діяльності	167661	276184	472584	474991	508288
кредити надані фізичним особам	77755	153633	268857	222538	186540
Довгострокові кредити	157224	291963	507715	441778	420061
з них: довгострокові кредити суб'єктам господарювання	90576	156355	266204	244412	262199
Прострочена заборгованість за кредитами	4456	6357	18015	69935	84851

Це доволі серйозна проблема, оскільки є межа, за якою наявний в Україні капітал не зможе перекривати збитки, спричинені кредитами, наданими банками. Якщо збитки перевищуватимуть капітал, то це означатиме, що банківська система його просто не має і її доведеться капіталізувати або націоналізувати.

Саме тому банки зацікавлені у пролонгації кредитів та у різних формах реструктуризації кредитних портфелів з метою виплати лише відсотків (залежно від того, яким є рівень капіталізації банку та рівень доходів). Частина ж банків узагалі почала продавати свої кредити колекторським фірмам.

Таким чином, вагома обґрунтованість прийняття рішення щодо доцільності надання позики клієнтам (залежно від їх кредитоспроможності, галузевої належності, форм власності, особистісних якостей), а потім наступний постійний контроль та аналіз кредитного портфеля в системі управління банком дають змогу значно понизити ризик за рахунок диверсифікації кредитних вкладень, вибрати варіант раціонального розміщення ресурсів, напрями кредитної політики банку та ін. Результати аналізу дають змогу приймати рішення і про зміну напрямів та методів кредитування.

Розрахунково-касове обслуговування клієнтів є однією з трьох базових операцій банків, які конституюють їх як особливі фінансові установи. Тому ці операції тісно пов'язані з усіма іншими банківськими операціями.

За своїм характером ці операції, власне, є послугами, і за них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не процента.

Безготівкові розрахунки здійснюються на основі таких платіжних інструментів: платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки та інші.

Форми розрахунків між платником та продавцем визначаються угодою між ними. Для кожного з них характерна єдина в маштабах країни форма, сувора стандартизація, кодифікація реквізитів. Система оформлення, використання та руху розрахункових документів називається документообігом. Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та містити (залежно від їхньої форми) усі необхідні реквізити.

На сучасному етапі Україна характеризується високими темпами емісії платіжних карток, зростанням обсягів операцій населення з їх застосовуванням. У картковий бізнес прагне інвестувати кошти більшість українських банків. Перехід від оплати товарів і послуг готівкою до розрахунку банківськими платіжними картками сприяє поліпшенню економічної ситуації в країні, робить прозорішими фінансові операції і перешкоджає ухиленню від податків.

Загальні засади емісії та здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів регулюються нормами законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.04.2010 № 223 (далі - Положення), іншими законодавчими актами України. [17; 18; 19].

Саме в 2010 році була прийнята постанова Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням" від 30.04.2010 № 223, прийняття якої було заплановано у 2009 році.

Банки, які здійснюють свою діяльність на території України, мають право на свій розсуд укладати договори з платіжними організаціями платіжних систем та/або отримувати ліцензії на діяльність з емісії спеціальних платіжних засобів та еквайрингу чи на діяльність виключно з емісії або еквайрингу.

Члени та учасники платіжних систем, зобов'язані забезпечити прозорість умов та вимог до інформації, яка стосується надання платіжних послуг з використанням спеціальних платіжних засобів, для захисту прав споживачів таких послуг від незаконних дій чи сумнівних операцій зі спеціальними платіжними засобами.

Емісія спеціальних платіжних засобів у межах України здійснюється виключно банками, що уклали договір з платіжною організацією платіжної системи та отримали її дозвіл на виконання цих операцій, крім одноемітентних внутрішньобанківських платіжних систем.

Спеціальний платіжний засіб є власністю емітента і може передаватись у власність або надаватися в користування клієнту відповідно до умов договору, на підставі якого надається та використовується спеціальний платіжний засіб.

Емітент має право надавати фізичним особам, які не здійснюють підприємницької діяльності, особисті спеціальні платіжні засоби, а суб'єктам господарювання - корпоративні спеціальні платіжні засоби.

Базовим законом, що визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України є Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". Цим Законом систему електронних платежів Національного банку України (далі - СЕП) визначено державною системою міжбанківських розрахунків.

Основним нормативно-правовим актом Національного банку України, що визначає загальні вимоги щодо функціонування в Україні СЕП та порядку виконання міжбанківського переказу коштів через кореспондентські рахунки банків-резидентів у національній валюті України є Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 № 320 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.09.2006 за № 1035/12909 (із змінами).

СЕП забезпечує здійснення розрахунків у межах України між банками як за дорученнями клієнтів банків, так і за зобов'язаннями банків та інших учасників системи. В СЕП виконуються міжбанківські перекази у файловому За станом на 1 січня 2012 року учасниками СЕП були 694 установи, з яких: 175 - банки України; 453 - філії банків України; 28 - органи Державної казначейської служби України; 37 - установи Національного банку України; 1 - ПрАТ "Всеукраїнський депозитарій цінних паперів" (рис.2.6).

Рис. 2.6 Учасники СЕП на 1.01.2012 [13]

По даним рис. 2.6 можна побачити, що найбільшу групу за кількістю учасників складають філії банків України, а найменшу ПрАТ "Всеукраїнський депозитарій цінних паперів".

Аналіз статистичних даних роботи системи електронних платежів Національного банку щодо переказу коштів між банками свідчить про те, що система успішно виконувала покладені на неї функції державної системи міжбанківських розрахунків, задовольняла потреби її учасників у переказі коштів, забезпечувала максимальну швидкість, прозорість, високий рівень безпеки та надійності проведення платежів.

Таблиця 2.5. Показники ринку платіжних карток в Україні в динаміці по рокам [12]

№ з/п	Дані за станом на:	Банки-члени карткових платіжних систем (шт.)	Держателі платіжних карток (тис. осіб.)	Платіжні картки (тис .шт.)*
1	01.01.2002	58	3 214	3 630
2	01.01.2003	77	5 696	6 150
3	01.01.2004	87	10 525	11 529
4	01.01.2005	93	15 735	17 080
5	01.01.2006	101	21 831	24 780
6	01.01.2007	111	29 414	32 474
7	01.01.2008	127	35 723	41 162
8	01.01.2009	139	37 232	38 576
9	01.01.2010	146	39 395	29 104
10	01.01.2011	141	39 942	29 405
11	01.01.2012	142	35 149	34 850

Відповідно до чинного законодавства, платіжна картка - спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунка банку.

Платежі відбуваються з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також: здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором [12].

Ринок платіжних карток не залишився осторонь тих процесів, які розпочатися в економіці та фінансовій системі країни у другій половині минулого року.

Адже кризовий 2008 рік можна умовно поділити на дві частини: перше півріччя - впродовж якого тривало стале зростання всіх показників карткового ринку, та друге, коли вперше в історії вітчизняного карткового ринку було зафіксовано зниження темпів його зростання.

В умовах кризи банки різко були припинили випуск нових кредитних карток, відмовилися від запровадження нових проектів і обмежили кредитування за випущеними раніше картками.

2.2 Розвиток та розширення спектру банківських послуг на прикладі ПАТ "Укрсоцбанку"

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" на сьогодні - одне з найбільших системних універсальних банків України. Банк заснований у вересні 1990 року. Персонал фінансової установи налічує більш ніж 9 тис. осіб.

Як одна з найнадійніших фінансових установ України банк пропонує повний комплекс сучасних фінансових та платіжних інструментів, що допомагають організаціям досягнути комерційного успіху, а людям - підвищити рівень добробуту.

Укрсоцбанк є учасником авторитетної міжнародної UniCredit Group - однієї з найбільших фінансових організацій, географія якої охоплює 22 країни Європи і ще 27 країн світу. Мережа Групи складається з більш як 9 800 відділень, де працюють понад 160 679 співробітників (дані на 31 березня 2011року).

У Центральній і Східній Європі UniCredit Group має найбільшу міжнародну банківську мережу, представлену більш ніж 4 000 відділень і офісів.

Група присутня у таких країнах регіону ЦCЕ: Азербайджан, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Казахстан, Киргизстан, Польща, Румунія, Росія, Сербія, Словаччина, Словенія, Туреччина і Україна.

Укрсоцбанк має всі необхідні ліцензії на здійснення фінансової діяльності:

· Ліцензію Національного банку України від 29.06.10 № 5 та Дозвіл Національного банку України від 29.06.10 № 5--3 на право здійснення операцій, термін дії яких не обмежений;

Про провідні позиції Укрсоцбанку в банківському секторі України свідчать такі показники:

· Укрсоцбанк - один з перших банків в Україні, що в лютому 2010 року розпочав звітувати у відповідності до стандартів Базель ІІ

· Укрсоцбанк став абсолютним лідером серед банків, що надають послуги факторингу

· Укрсоцбанк отримав найвищий рейтинг надійності, згідно з дослідженням журналу "Експерт"

· Згідно рейтингу інтернет-видання "Економічна правда", Укрсоцбанк - один з двох найстабільніших банків України

Журнал Global Fіnance оголосив переможців серед кращих банків, що надають послуги торговельного фінансування (Best Trade Fіnance Banks 2011): 1. Кращою банківською групою, що надає послуги торговельного фінансування в Центральній і Східній Європі визнаний UnіCredіt Group;

...