Організація безготівкових розрахунків у комерційних банках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: «Організація безготівкових розрахунків у комерційних банках»

Вступ

Україна офіційно оголосила формування соціально орієнтованої ринкової економіки як стратегічного курсу своєї державної економічної і правової політики. Сьогодні завдання полягає в тому щоб, зробити своєчасний вибір оптимального варіанта того чи іншого тактичного руху, виходячи з ситуації, яка реально складається в країні. І, як уявляється такими головними пріоритетами економічної політики українського уряду мають ставати відбудова державної керованості економіки, стимулювання виробництва на підвищення ефективності праці, створення сприятливих умов підприємницької й в цілому трудової активності.

Проведення в Україні економічної реформи, спрямованої на застосування ринкових принципів регулювання господарської діяльності, не могло не відновити в господарській і цивільно-правовій практиці правових інститутів, притаманних ринковій економіці, зокрема інституту - розрахунків. Цей інститут існував у дореволюційний час і досяг значної досконалості у багатьох зарубіжних країнах.

На мою думку, сьогоднішній рівень національної економіки України знаходиться в кризовому стані і це супроводжується деформаціями механізмів розрахункових відносин. Хронічні, а часті безнадійні платежі - характерна риса діючої системи розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більш стає неефективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері кошти на розрахункові (поточні) рахунки господарських суб'єктів у банківських установах не надходять.

В умовах ринкового господарювання, виникнення підприємств, установ, організацій різних форм власності і здійснення підприємствами господарської діяльності супроводжується виникненням між ними розрахункових відносин як в готівковій, так і безготівковій формах. Однак, здійснюючи розрахунки як підприємства, так і кредитні установи зобов'язані суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, вдосконалювати системи розрахункових відносин в Україні, сприяти прискоренню платежів та зміцненню розрахункової дисципліни і тому питання розрахункових відносин є досить актуальним на цьому етапі становлення національної економіки України.

Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективної синхронно діючої системи розрахунків.

Якщо говорити про ступінь дослідженості теми курсової роботи, то слід відмітити, що вона розроблена не досить детально, як в законодавстві України так і в юридичній літературі.

Нормативна база, яка регламентує розрахункові відносини не є досить розгалуженою. Сюди в першу чергу входить Закон України «Про підприємства в Україні»; Закон України «Про банки і банківську діяльність»; Інструкції Національного Банку України «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», «Про порядок ведення касових операцій у народному господарстві України», «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України» тощо. Питання розрахунків регламентується окремими листами Національного Банку України та низкою інших нормативно-правових актів.

Серед правової літератури, де можна знайти матеріал цікавий для моєї праці - це навчальний посібник В.Д. Лагутіна «Гроші та грошовий обіг» в своїй роботі чітко визначає загальні ознаки, принципи і систему розрахункових відносин, багато уваги приділяє формам і видам розрахунків.

Також треба зазначити підручники російського видавництва такі, як М.М. Агарков «основы банковского права»; В.И. Колесникова і Л.А. Кросилекая «Банковское дело»; В.П. Поляков «Основы денежного обращения и кредита», тощо. Ці підручники хоч і написані на основі російського законодавства, але в них висвітлені основні аспекти для моєї праці.

Досить приємним, є той момент, що цьому питанню в Україні приділяють увагу. Зокрема в підручнику «Цивільне право» під редакцією Підопригори О.А., «Фінансове право» під редакцією Л.К. Воронової, навчальний посібник А.В. Демнівського «Сучасний вексельний обіг», тощо.

Отже питання розрахункових відносин, є досить актуальним зараз в Україні, воно має велике значення для становлення і нормального функціонування економіки.

Автор ставить перед собою мету більш детально вивчити правову природу розрахункових відносин в Україні, а саме з'ясувати поняття, принципи і систему безготівкових розрахунків; види безготівкових розрахунків і їх використання в господарській діяльності; поняття, принципи та особливості готівкових розрахунків в Україні; здійснити аналіз нормативної бази, яка регламентує питання розрахунків, чітко дослідити особливості використання деяких форм безготівкових розрахунків і значення розрахункових відносин для національної економіки України, викладає це в курсовій роботі, яка складається з вступу, трьох розділів та висновку.

Розділ 1. Характеристика безготівкових розрахунків

1.1 Поняття, принципи і система безготівкових розрахунків

Розрахункові відносини в Україні зумовлені наявністю товарного виробництва, товарного обороту грошей. В Україні більшість розрахунків здійснюється у безготівковій формі.

Зобов'язання платника (покупця, замовника,і іншого споживача) розрахуватись з своїм контрагентом за поставлену йому продукцію (виконану роботу, надані послуги) виникає в наслідок укладення відповідного договору поставки, купівлі-продажу, підряду, тощо).

Існування цього зобов'язання базується на відповідному виконанні отримувачем засобів (поставщиком, підрядчиком, виконавцем тощо), свого зобов'язання по цьому договору, яке є зустрічним по відношенню до зобов'язання платника.

В юридичній літературі періоду до кредитної реформи 1930-1932р.р. права і зобов'язання сторін по здійсненню розрахунків за поставлену продукцію, виконанні роботи, надані послуги ніколи не розглядались в якості самостійних правовідносин, незалежних від договору, з якого вони виникають.

В період після вказаної реформи в літературі з'явилось поняття розрахункових правовідносин. Прихильники цієї точки зору доказували, що безготівкові розрахунки, що здійснюються сторонами через банк, відокремлюються від договору, з я кого вони виникли і набувають самостійності, тобто перетворюються в самостійні правовідносини. Вони пояснюють це наступним чином. Так як банк не включається в правовідношення по наданню відповідних послуг, то в той же час стає одним із суб'єктів розрахункових правовідносин, суб'єктивний склад розрахункових по наданню послуг, за які здійснюються розрахунки.

Розрахунки за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги відокремлюються від своєї основи - відповідного договору і перетворюються в самостійні розрахункові правовідносини тільки завдяки посередництву банка. Якщо розрахунки здійснюються безпосередньо, минаючи банк, особливих самостійних розрахункових правовідносин не виникає [6].

Теорія розрахункових правовідносин була народжена існуючими після кредитної реформи 1930-1932р.р. адміністративно-командними методами управління економікою, особливим правовим положенням банку, який є одночасно органом управління і господарюючим суб'єктом, що об'єктивно потребувало спеціального правового регулювання і виділення самостійних розрахункових правовідносин [6].

Зараз, коли Україна стала ринковою державою, безготівковій формі розрахунків і розрахункам взагалі стали приділяти багато уваги як в юридичній літературі так і в законодавстві України.

Безготівковий грошовий обіг - це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержуванням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні - прискорюється обіг грошових коштів господарських суб'єктів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо.

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним, - коли оплата передує відправленню продукції. Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових документів. Інкасо - це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням клієнта і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. Акредитив - це розрахунковий документ, за яким один банк доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені чи надані послуги[23].

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

Кризовий стан національної економіки України супроводжується деформаціями механізмів безготівкового грошового обігу. Хронічні, а часто й безнадійні неплатежі - характерна риса діючої системи безготівкових розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більш стає неефективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері кошти на рахунки господарських суб'єктів у банківських установах не надходять. Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективно і синхронно діючої системи безготівкових розрахунків.

Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платіжних відносин між господарськими суб'єктами. Суть таких відносин можна передати формулою “Перш ніж продати продукцію, слід зважати, кому продаєш”[2].

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускається.

Господарські суб'єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів.

Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам - власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро-, так із макроекономічної точок зору.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має правильне визначення її принципів - основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв'язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків впливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб'єктів сфери безготівкового обігу платника, одержувача грошових коштів банку.

Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).

Принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки.

2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюється через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби. В кризовій економіці здійснення розрахунків між господарськими суб'єктами готівкою (а часто й валютною іноземних держав), минаючи установи банків і поза їхнім контролем, посилює нелегальний режим функціонування багатьох підприємств і організацій, призводять до розширення дефіциту реальних “живих” грошових коштів.

3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відпуску товарів - необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському обороті країни.

4. Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, непередбачені договором. Цей принцип організації безготівкових розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі ринкових відносин.

5. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, що є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного). Якщо на рахунку покупця немає достатніх грошових коштів, платежі не можуть бути здійснені в принципі “Не постачати, не маючи гарантій оплати” - правило ринкових відносин. Банком відкривається і обслуговується картотека неоплачених вчасно розрахункових документів. Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок платника.

6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов'язаний проконтролювати ці рахунки, щоб попередити зловживання, що мають місце під час оплати безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк зобов'язаний стягнути штраф з підприємства (організації), яке виписало такий документ.

7. Постачальники і покупці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання найраціональних форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах [13].

Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається лише несприятливими кризовими умовами господарювання.

Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи).

В системі юридичних і економічних наук виділяється таке поняття, як спосіб безготівкових розрахунків.

Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні - це економічно і фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Спосіб розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб'єктами своїх грошових зобов'язань один перед одним. різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують два основних способи платежу:

- перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них.

- зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів [13].

Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашені грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб.

Критерії вибору способу платежу пов'язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообігу коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції [21].

В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні товарообміні операції з передачею права власності на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції - це форми натурального заліку взаємних вимог.

У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як - попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують у вітчизняній економіці, не дає можливість на ділі оптимізувати економічні інтереси суб'єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців (несправних платників). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).

Використання способу платежу на основі попередньої оплати - це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані. Відзначимо, що в колишній плановій економіці попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її проведення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції.

За своїм економічним змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового безкоштовного предмету, який одержує постачальник.

В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення - заліку взаємної заборгованості. Розрахунки. засновані на заліку взаємозаборгованності платників, - це розрахунки, за якими взаємозобов'язання господарський суб'єктів один до одного погашаються рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

При заліку взаємозаборгованності використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованності ведуться на основі угоди між підприємствами; сторони і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.

Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов'язань між господарськими суб'єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованності обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету.

Безготівкові розрахунки в своїй цілісності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного відособленого об'єкта економічних відносин, а відповідно й окремого дослідження економічної науки.

Завдання економічної науки полягає в тому, щоб науково відображаючи й обґрунтовуючи практику безготівкових рахунків, одночасно впливати на неї, виробляти правильні прикладні рекомендації щодо вдосконалення і раціональної зміни системи безготівкових розрахунків.

Одна з актуальних наукових проблем - визначення структурно-функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи:

- принципи безготівкових розрахунків;

- вимоги до організації розрахунків;

- форми розрахунків;

- розрахункові документи;

- способи безготівкових розрахунків;

Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження.

Як правило, безготівкові розрахунки поділяються за об'єктом розрахунків, тобто залежно вид призначення платежу, на дві групи:

- розрахунки за товарні операції - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконанні роботи;

- розрахунки за нетоварні операції - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.

В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

- внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

- міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Безготівкові розрахунки класифікуються також як:

- гарантовані, тобто, такі що забезпечують гарантію платежу за рахунок депоновання грошових засобів;

- негарантовані, тобто, такі за яких платіж не гарантується;

Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть буди:

· прямі - здійснюються безпосередньо між постачальниками;

· транзитні - здійснюються за наявності проміжних структур (ланок) [13].

У сучасних умовах досить чітко проявилися основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України:

· оптимізацію форми і способів безготівкових розрахунків, їх організації; вибір найраціональних у певних економічних умовах форм розрахунків, якій давали б найбільший ефект;

· підвищення самостійності господарських суб'єктів за умови доскональної організації і здійснення безготівкових розрахунків у господарському обороті, грошова відповідальність підприємств недоодержанням грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;

· постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які дозволили б на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері.

1.2 Безготівкові розрахунки: нормативно-правові акти

Основними законодавчими актами, що регулюють порядок відкриття, використання і закриття рахунків клієнтів банків є:

1. Цивільний кодекс України. Параграф 3 глави 71 регулює відносини між банком і вкладником при укладанні договору банківського вкладу. Глава 72 визначає взаємовідносини між банком та клієнтом при відкритті банківського рахунку[22].

2. Господарський кодекс України. Розділ II визначає основи діяльності суб'єктів господарювання. Параграф 1 глави 35 визначає особливості правового регулювання фінансової діяльності, в тому числі - банківської[4].

3. Закон України від 20.05.99 № 679 “Про Національний банк України”. Статтею 7 цього Закону визначено, що Національний банк України встановлює для банків правила проведення банківських операцій [7].

4. Закон України від 05.04.2001 № 2346 “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”. Стаття 6 цього Закону визначає коло осіб, яким банки мають право відкривати рахунки, а також орган (Національний банк України), який встановлює порядок відкриття банками рахунків та їх режими. Види рахунків, що можуть відкриватися банками, встановлюються статтею 7 Закону [9].

5. Закон України від 07.12.2000 № 2121 “Про банки і банківську діяльність”. Глава 11 цього Закону встановлює обов'язок банків ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки та осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів [8].

6. Закон України від 28.11.2002 № 249 “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”. Статтею 4 цього Закону визначено, що банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу, які відповідно до статті 5 зобов'язані проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний). Ідентифікація осіб, що здійснюють фінансові операції, здійснюється згідно з вимогами статті 6 цього Закону [10].

7. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затверджене постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 516 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 за № 1256/8577 (зі змінами). Цим Положенням регулюється загальний порядок залучення банками України грошових коштів (як у національній, так і в іноземній валюті) або банківських металів від юридичних та фізичних осіб на їх поточні, вкладні (депозитні) рахунки та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів [16].

8. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492, зі змінами, (далі - Інструкція).

Інструкція регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам - інвесторам, виборчим блокам політичних партій і визначає:

1. Загальні вимоги до функціонування рахунків, якими, зокрема передбачено, що банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. До поточних також належать рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України; поточні рахунки типу “Н”, що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України; поточні рахунки типу “П”, що відкриваються в національній валюті постійним представництвам; карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції; поточні рахунки виборчих фондів.

2. Порядок ідентифікації клієнтів при відкритті рахунку в банку, зокрема наведено перелік документів, які є підставою для здійснення ідентифікації клієнта - фізичної особи, його довіреної особи, а також особи, яка уповноважена діяти від імені клієнта - юридичної особи.

3. Порядок відкриття поточних рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання.

4. Особливості відкриття поточних рахунків окремим категоріям клієнтів банків, зокрема для забезпечення спільної діяльності, яка здійснюється на підставі договорів (контрактів) без утворення юридичної особи, для формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу, пайового або неподіленого фонду) суб'єкта господарювання - юридичної особи (крім банків), для формування статутного капіталу новостворюваного банку, для забезпечення діяльності приватного нотаріуса або адвоката.

5. Порядок використання коштів за поточними рахунками суб'єктів господарювання.

6. Порядок відкриття поточних рахунків фізичним особам, зокрема поточних рахунків на ім'я малолітніх осіб, неповнолітнім особам, на користь третьої особи, на ім'я іншої фізичної особи на підставі довіреності.

7. Порядок використання коштів за поточними рахунками фізичних осіб. Звертаємо увагу на обмеження режимів функціонування поточних рахунків фізичних осіб - нерезидентів та рахунків фізичних осіб - резидентів в іноземній валюті. Також встановлено заборону використання поточних рахунків фізичних осіб для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності (при цьому відповідальність за використання поточного рахунку фізичної особи для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності, покладено на власника рахунку).

8. Особливості відкриття карткових рахунків. Слід зазначити, що операції за картковими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених відповідними нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток.

9. Порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків суб'єктам господарювання та використання коштів за цими рахунками. Особливістю використання коштів за цими рахунками є те, що кошти на вкладний (депозитний) рахунок суб'єкта господарювання перераховуються з його поточного рахунку і після настання обставин їх повернення, визначених договором банківського вкладу, повертаються на поточний рахунок суб'єкта господарювання, крім випадків, передбачених законодавством України. Проведення розрахункових операцій за вкладними (депозитними) рахунками суб'єктів господарювання, крім операцій, пов'язаних з реалізацією майнових прав на суму вкладу (депозиту), відповідно до укладених договорів застави та законодавства України, а також видача коштів готівкою з вкладного (депозитного) рахунку суб'єкта господарювання забороняються.

10. Порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам (на ім'я малолітніх осіб, неповнолітніми особами, на користь третьої особи, на ім'я іншої фізичної особи на підставі довіреності) і використання коштів за цими рахунками. У разі відкриття вкладного (депозитного) рахунку на користь третьої особи ця особа набуває права вкладника з часу пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами. До набуття особою, на користь якої відкрито вкладний (депозитний) рахунок, прав вкладника ці права належать особі, яка відкрила вкладний (депозитний) рахунок.

11. Порядок відкриття поточних рахунків типу “Н“ у національній валюті та використання коштів за цими рахунками. Такі рахунки відкриваються банком офіційним представництвам, представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються на території України підприємницькою діяльністю, представництвам іноземних банків, організаціям і установам, які згідно з чинними міжнародними договорами України та законодавством України залучаються до здійснення програм або проектів міжнародної допомоги чи міжнародної технічної допомоги, військовим частинам Чорноморського флоту Російської Федерації, що дислокуються на території України, які одержують для свого утримання бюджетні кошти за кошторисами Міністерства оборони Російської Федерації.

12. Порядок відкриття поточних рахунків типу “П” у національній валюті та використання коштів за цими рахунками. Такий рахунок відкривається постійним представництвам, якими є представництва юридичних осіб-нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність нерезидента на території України.

13. Порядок відкриття поточних рахунків в іноземній валюті іноземним представництвам і використання коштів за цими рахунками.

14. Порядок відкриття поточних рахунків у національній та іноземних валютах установам міжнародних організацій і використання коштів за цими рахунками.

15. Порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків іноземним представництвам і використання коштів за цими рахунками.

16. Порядок відкриття рахунків нерезидентам-інвесторам і використання коштів за цими рахунками.

17. Порядок відкриття, використання та закриття поточних рахунків виборчих фондів кандидатів на пост Президента України, політичних партій, виборчих блоків політичних партій, кандидатів у народні депутати від яких зареєстровано в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, кандидатів у народні депутати України, зареєстрованих в одномандатних виборчих округах.

18. Вимоги до заповнення картки із зразками підписів.

19. Порядок зміни рахунків клієнтів, коли закриття раніше відкритих рахунків з одночасним відкриттям нових рахунків клієнтів відбувається не за їх ініціативою, в результаті чого змінюються всі або окремі (один або кілька) банківські реквізити клієнтів - назва банку, код банку, номер рахунку, валюта рахунку.

20. Порядок закриття рахунків клієнтів банків, зокрема, визначено підстави закриття поточних рахунків клієнтів банків.

12 лютого 2010 року набрала чинності постанова Правління Національного банку України від 05.01.2010 № 4 “Про внесення змін до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах”, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.01.2010 за № 102/17397 (далі - Постанова).

Постанова підготовлена відповідно до статті 7 Закону України “Про Національний банк України” з метою:

- приведення окремих норм Інструкції про порядок відкриття використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (далі - Інструкція) у відповідність до вимог Закону України від 24.07.2009 № 1617-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків”;

- врегулювання питання подальшого функціонування поточних рахунків відкритих та закритих акціонерних товариств - клієнтів банків, які у зв'язку з набранням чинності Законом України “Про акціонерні товариства” зобов'язані змінити своє найменування на публічне або приватне акціонерне товариство.

Згідно з Постановою:

а) внесено зміни до Інструкції щодо:

- уточнення переліку документів, які подаються для відкриття поточного рахунку представництву іноземного банку, зокрема передбачено подання копії свідоцтва про акредитацію представництва іноземного банку.

- виключення вимоги про необхідність здійснення банком зміни рахунків клієнтів у разі реорганізації банку шляхом перетворення;

б) з огляду на те, що зміна найменувань клієнтів банків - відкритих і закритих акціонерних товариств на публічні або приватні акціонерні товариства здійснюватиметься одноразово і не за їх ініціативою, а на виконання вимог Закону України “Про акціонерні товариства”, а також з метою забезпечення безперебійного обслуговування таких клієнтів, дозволено їм не закривати поточні рахунки, як це передбачено пунктом 20.2 Інструкції, а у встановлений строк після отримання нового свідоцтва про державну реєстрацію подати до банку оновлений пакет документів.

Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 р. № 520 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 лютого 2001 р. за № 152/5343 встановлює єдині правила і порядок проведення уповноваженими банками та фінансовими установами операцій з чеками в іноземній валюті.

Відповідно до цього Положення чек, як розрахунковий документ установленої форми, містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) платнику про сплату держателю чека (чекодержателю) зазначеної в ньому суми коштів в іноземній валюті протягом встановленого строку. Світовий досвід говорить про те, що найбільш поширеними серед всіх видів чеків є іменні. Вони мають найбільший ступінь захисту, як при їх відшкодуванні так і у випадку їх втрати. Згідно з нормами цього Положення іменні чеки, які подаються чекодержателем у банк до сплати, мають містити чітко визначені реквізити, а саме:

· назву документа - "чек", що зазначено в тексті документа тією мовою, якою його складено (або без назви, якщо чек виписаний в таких країнах, як Великобританія, США, Канада, Австралія, Німеччина та інш.);

· розпорядження сплатити певну суму чекодержателю;

· назву та реквізити емітента та платника;

· назву для юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові для фізичної особи чекодержателя, на користь якого здійснюється платіж;

· зазначення валюти та суми чека;

· дату складання та номер чека;

· місце видачі чека;

· підпис особи, яка видає чек (чекодавець).

У разі відсутності цих реквізитів чек вважається недійсним, повертається чекодержателю та не приймається банком на інкасо. Термін дії іменного чека зазначено на чеку. У разі, якщо такий запис відсутній, термін дії чека становить 6 місяців з дня його видачі…

Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 514 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2003 року за №1213/8534 (зі змінами) встановлює загальні правила щодо відкриття, авізування, супроводження, виконання та закриття документарних акредитивів, що здійснюють уповноважені банки для будь-яких фізичних чи юридичних осіб, представництв юридичних осіб-нерезидентів під час їх розрахунків за договорами з нерезидентами, оформленими відповідно до вимог законодавства України та/або для власних потреб. В Положенні наведено визначення акредитива, безвідкличного та відкличного акредитива, покритого та непокритого акредитива, банку-емітента, банку бенефіціара, виконуючого (авізуючого, підтверджуючого, рамбурсуючого) банку, а також рамбурсної вимоги та рамбурсного повноваження та інше [17].

1.3 Види безготівкових розрахунків

Платіжне доручення. Згідно з Положенням “Про безготівкові розрахунки” в господарському обороті України, поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення. Сукупність цієї форми зводиться до того, що на бланку банку, заповненого у відповідності з вимогами НБУ, володар рахунку дає доручення банку, що його обслуговує, про перерахування визначеної їм суми зі свого рахунку на рахунок суб'єкта розрахункових відносин за поставлену продукцію, надану послугу тощо. Таким чином платіжне доручення - розрахунковий документ який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної сумі коштів зі свого рахунку.

Розрахунки платіжним дорученням - одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України. Позитивною рисою розрахунків із застосуванням платіжних доручень є їхній універсальний характер. Доручення широко застосовується в розрахунках за найрізноманітними платежами.

Технологія розрахунків платіжними дорученнями полягає в тому що банк платника списує зазначену у доручені суму з рахунка платника і зараховує її на рахунок постачальника.

Платіжні доручення в Україні застосовуються при розрахунках за поставлені товарно-матеріальні цінності і надані послуги, для попередньої оплати товарів і послуг, внесення авансових платежів у випадках, передбачених чинним законодавством, погашення кредиторської заборгованості постачальником за раніше одержані товари і послуги. Крім того, підприємства й організації розраховуються платіжними дорученнями при здійсненні нетоварних операцій: розрахунків із державним бюджетом, органами соціального страхування тощо.

При розрахунках за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у платіжному дорученні в рядку “призначення платежу” вказується назва (вид) відвантаженої продукції (виконаних робіт, послуг), номер, дата товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг).

Для одержання товарно-матеріальних цінностей від постачальників підприємство виписує доручення типової форми. Приймання товарів, що надійшли на підприємство, здійснюється на основі супровідних документів постачальника. Виявлені при прийманні розходження (недостача, пересортирація) оформляються відповідним актом.

Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями така:

1) отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, покупець направляє платіжне доручення в свій банк;

2) банк списує відповідні грошові кошти з рахунка покупця і направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника;

3) банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника. Рахунок-фактура - документ, який виписує продавець для оплати покупцем товарно-матеріальних цінностей, що реалізуються (або виконаних робіт чи поданих послу).

Рахунок-фактура містить опис та ціну товарів (робіт, послуг) [13].

Ця форма безготівкових розрахунків застосовується для здійснення попередньої оплати за отримання поставлених товарів, поданих послуг. Підприємства за допомогою платіжних доручень, акцентованих банком, можуть переказувати через підприємства зв'язку пенсії, аліменти, заробітну плату, витрати на відрядження, авторський гонорар окремим громадянам, а юридичним особам - на виплату заплати, за організований набір робітників для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків[23].

Доручення банк приймає до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними або взятими у кредит коштами. Незалежно від наявності коштів на рахунку клієнта банк приймає доручення на перерахування коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру до державних цільових фондів, вимагаючи відрахування на утримання доріг.

Усі примірники платіжних доручень мають бути ясно і чітко оформлені. Доручення приймаються до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжного доручення не враховується.

Доручення застосовуються також при розрахунках у порядку планових платежів на підставі договорів та угод рівномірних і постійних поставках між постачальниками і покупцями.

При рівноправних і постійних поставках товарів (наданні послуг) розрахунки між постачальниками і покупцями можуть здійснюватися дорученнями, періодичним перерахуванням коштів у строки і в розмірах, обумовлених у договорах.

У двосторонньому договорі передбачаються розмір та строки перерахування коштів, періодичність звернення розрахунків і порядок проведення кінцевого розрахунку покупцем. Останній платіж за договором, як правило, має врахувати взаємну заборгованість між постачальником і покупцем.

Розрахунки платіжними дорученнями досить прості і зручні. Їхнім недоліком є відсутність повної гарантії платежу постачальнику.

Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить: по-перше, вимогу постачальника (одержувача коштів) до покупця (платника) на підставі надісланих йому (покупцеві), обминаючи банк, документів оплатити вартість відвантажених товарів, виконаних робіт і наданих послуг; по-друге, доручення покупця (платника) своєму банкові оплатити вказані документи, перерахувати відповідну грошову суму постачальникові. Отже, платіжна вимога-доручення є найбільшим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів:

· верхня частина - особливості платіжної вимоги;

· нижня частина - особливості платіжного доручення.

Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

З метою забезпечення гарантованої прискореної доставки платникам вимог-доручень вам передаються у комплекті з розрахунковими та відвантажувальними документами за поставку згідно з договором (угодою) продукцію (виконанні роботи, надані послуги, тощо).

Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші обумовлені угодою документи, при згоді оплатити її повністю або частково здає вимогу-доручення в установу банку, що його обслуговує. Після цього акцентована за платіжною вимогою-дорученням сума перераховується з рахунка платника на рахунок постачальника. Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення[13].

Платник здає в банк нижню частину вимоги-доручення.

Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання.

У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одержувачеві коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.

Порядок сплати, строки проходження документів між покупцем і платником визначаються сторонами господарських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Це вигідно для банка, бо він виконує тільки доручення свого клієнта. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміново, він на документі робить помітку - телеграфом. Оскільки витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення.

На мою думку, саме ця правова форма розрахунків найнадійніша для підприємницьких стосунків і одночасно для банку. Справа не в тому, що бланк, розроблений банком складається з двох частин, а тому, що виписана вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а подається безпосередньо платнику-покупцеві. Банківські правила рекомендують для прискорення доставки вимог-доручень платникам передавати їх у комплекті розрахункових та розвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором.

Позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб'єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків у зв'язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є малопоширеною.

Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарантії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнює рух грошових коштів.

Чеки. Чек, як форма безготівкового розрахунку має широке розповсюдження, як у нашій, так і у світовій практиці. Для чіткого з'ясування взаємовідносин чека і близьких йому інститутів необхідно з'ясувати юридичну природу чека. В кожній країні мається своє визначення поняття «чек». Українське законодавство визначає чек - як грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред'явникові чека або іншій вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпорядження коштами, що є на розрахунковому рахунку.

При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб'єктами. Це:

— чекодержатель - юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеками;

— банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки.

У сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називаються грошовими чеками. Розрахунковий чек містить письмове розпорядження чекодавця банку-емітенту сплатити чекодержателю зазначену суму в чеку суму коштів.

В Україні використовується строго фінансова уніфікована форма розрахункового чека. Бланки чеків брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженим НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів. З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовленні комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов'язкових вимог і мати фірмову позначку банку[7].

Чек є цінним папером. Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності.

Залежно від того, на чию користь виписаний чек (легітимація чекодержателя), розрізняють три їх види:

1) Чек на пред'явника. В чеку не зазначене найменування одержувача; гроші видаються пред'явнику. Такий чек дуже зручний в умовах ринкової економіки, бо він поруч з назвою “чек” має додатковий напис “на пред'явника”. Він не має ніяких даних про чекодержателя, тому дуже зручний для проведення різних угод, бо може бути переданий з рук в руки, оплата йде без затримки, і тому такого виду чеки мають найбільше розповсюдження. Однак чекодержатель, не вписуючи в лицеву сторону своє прізвище, повинний розписатися на звороті, стверджуючи факт отримання коштів.

2) Ордерний чек - переказ якого можливий лише шляхом індосаменту (надпис на зворотному боці чеку). Ордерний чек видається на ім'я певної особи, але з застереженням, що його видано з “Наказу” цієї особи. Переказний підпис може бути (меншим, коли надпис містить найменування особи, який чек передано, і “бланкові”, який містить тільки підпис переказуючої особи. Правильним держателем ордерного чеку визначається будь яка особа, до якої чек перейшов за безперервною низкою надписів. Право особи, яка одержала чек за індосаментом, не залежить від прав попередника. Повноваження за кількома надписами не припиняються ні зі смертю перепоручетеля, ні припиненням юридичної особи, від імені якої був зроблений перепоручительний надпис, ні зміною правового статусу перепоручителя (наприклад, оголошення неплатоспроможним). Ордерні чеці повинні містити ім'я свого першого набувача. В країнах СНД ордерні чеки не вживаються [21].

...