Організація безготівкових розрахунків у комерційних банках

Середньо- і довгостроковий кредит надається підприємствам для покриття витрат по формуванню основних фондів на строк понад один рік. Цей строк використання кредиту обумовлюється тривалим функціонуванням основних засобів і перенесенням їх вартості на продукт частинами.

· до запитання (онкольні) - видаються на невизначений строк. Позичальник повинен погасити такий кредит за першою вимогою банку. Якщо банк не вимагає погашення, то кредит повертається на розсуд позичальника;

· прострочені - по яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;

· відстрочені (пролонговані) - щодо яких за клопотанням позичальника банком прийняте рішення про перенесення строків погашення кредиту на більш пізню дату.

4. Залежно від забезпечення:

Забезпечені (ломбардні) - надаються під забезпечення (заставу майна, поручительство, гарантію, страхування ризику неповернення кредиту тощо);

Незабезпечені (бланкові) - надаються без забезпечення. Незабезпечені (бланкові) кредити, що називаються у банківській практиці довірчими, надаються лише під зобов'язання позичальника погасити позичку. Вони пов'язані з великим ризиком для банку, тому потребують ретельнішого вивчення кредитоспроможності позичальника і надаються під більш високий процент.

5. За методами надання:

· у разовому порядку, коли рішення про надання приймається окремо по кожному кредиту;

· відповідно до відкритої кредитної лінії, тобто кредити надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування без погодження кожний раз із банком умов кредитного договору;

· гарантовані - банк бере на себе зобов'язання у разі потреби надати кредит клієнту визначеного розміру протягом відповідного періоду. Гарантовані кредити, в свою чергу, можуть бути двох видів: з обумовленою датою видачі кредиту та з наданням кредиту в міру виникнення потреби в ньому.

6. Залежно від кількості кредиторів:

· надані одним банком;

· консорціумні, тобто такі, що надаються консорціумом банків, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників потрібну кредитоодержувачу суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;

· паралельні, що передбачають участь в їх наданні кількох банків. Тут кредити одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених, умовах.

7. Залежно від порядку погашення:

· поступово (в розстрочку);

· водночас із закінченням строку кредитного договору;

· у відповідності з особливими умовами, визначеними кредитними договорами.

8. За характером і способом сплати процентів:

· з фіксованою процентною ставкою;

· з плаваючою процентною ставкою;

· зі сплатою процентів у міру використання наданих коштів (звичайний кредит);

· зі сплатою процентів одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).

Кредити з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки. З метою зменшення ризику недоотримання прибутку або запобігання збитків в умовах інфляції при видачі кредитів на значні строки банки використовують плаваючу процентну ставку. В цьому випадку у відповідності з кредитним договором процентні ставки періодично переглядаються і звичайно прив'язуються до рівня облікової ставки центрального банку та фактичного темпу інфляції.

За ступенем ризику:

· стандартні;

· нестандартні, до яких, в свою чергу, відносяться: кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитних договорів.

Кредитний договір - це юридичний документ, що визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Кредити надаються після укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсоток за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству.

На практиці комерційні банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є:

1. Опис суб'єктів угоди - визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визначаються юридичні права сторін, що підписують договір.

2. Опис умов кредитування - вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обґрунтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, що кредитуються, та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку.

3. Зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується тощо. Розмір плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку.

4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода).

5. Обмежувальні умови, до яких відносяться: захисні та негативні.

Захисні статті - це перелік дій чи умов, яких повинен дотримуватись позичальник протягом дії кредитного договору (зобов'язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).

Негативні статті - це список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями);

6. Права суб'єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, права достроково погашати кредит.

7. Санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на суму кредиту, або на суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення спорів.

8. Строк набуття угодою чинності.

9. Можливості зміни умов угоди.

10. Юридичні адреси суб'єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.

Договір укладається на один рік і більш тривалий термін, якщо клієнт користується кредитами постійно або об'єктом кредитування є основні засоби, або на більш короткий термін при тимчасовій потребі в коштах або наданні окремого кредиту. Кредитний договір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування.

Кредитний ризик - це ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і процентів за його користування. Звідси, під кредитним ризиком слід розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність належних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, який приймає рішення про кредитування, та інші обставини.

Найбільш загальні засоби страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх диверсифікації, а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень і нормативів, та здійснення у разі необхідності заходів по їх коригуванню.

Істотну роль при цьому відіграє наявність у банку належної інформаційної бази і сучасних технологій, кваліфікованого персоналу, а також проведення постійних заходів з прогнозування економічної кон'юнктури. Однак здійснення подібних заходів потребує значних витрат і доступне лише досить великим банкам.

Розділ 3. Перспективні напрями розвитку безготівкових розрахунків у платіжному обороті України

безготівковий комерційний банк кредитний

Україна як молода незалежна держава чітко визначила своїм пріоритетним напрямом подальшого розвитку поступове і безупинне входження до складу Європейської спільноти. Таке спрямування, з одного боку, відкриває перед нашою країною новітні горизонти співпраці з розвиненими країнами Європейського Союзу, що повинно стати новим поштовхом економічного розвитку. З іншого - європейський вибір накладає величезну відповідальність Уряду, Верховної Ради і Президента України перед власними громадянами, по-перше, за правильність такого вибору, по-друге, за забезпечення стрімкого зростання рівня життя і наближенням його до європейських стандартів.

Пожвавлення економічних стосунків українських суб'єктів господарювання зі своїми партнерами в провідних країнах Європи та світу будуть вимагати від національної банківської системи стати більш ефективним посередником в експортно-імпортних операціях і розрахунках. Тому такі питання, як правильність вибору методів і форм безготівкових розрахунків, швидкість і якість проведення таких розрахунків, взаємні гарантії оплати і поставки товарів або здійснення послуг, впровадження нових форм і видів безготівкових розрахунків, стануть, безперечно, предметом більш широкої взаємодії українських банків і їх клієнтів, а також наукових і теоретичних новацій.

Актуальність питань подальшого розвитку і поглиблення безготівкових

розрахунків між суб'єктами господарювання як в Україні, так і за її межами обумовили вибір теми даного наукового дослідження. Теоретичні, методичні та економіко-організаційні питання розвитку сучасних форм і видів безготівкових розрахунків, платіжних систем стали провідними темами досліджень відомих зарубіжних економістів. Ці проблеми відображено і у вітчизняній науковій літературі, зокрема, у дослідженнях О.Д. Василика, В.В.Вітлінського, А.С.Гальчинського, В.М. Гейця, В.М. Кравця, А.І.Кредісова, В.І. Міщенка, О.М.Мозгового, А.М. Мороза, С.В. Науменкової, Ю.М. Пахомова, М.І Савлука, А.С. Савченка, В.С. Стельмаха, В.П. Страхарчук, М.Ф.Тимчука, А.С.Філіпенка, В.А. Ющенка та інших. Разом з тим у згаданих публікаціях недостатньо висвітлені проблеми впровадження новітніх безготівкових форм електронних розрахунків, з позицій необхідності інтеграції платіжної системи України у європейську платіжну систему.

Систематизація літературних джерел, проведений аналіз існуючих рекомендацій із проблем розвитку сучасних видів і форм безготівкових розрахунків, статистичних матеріалів і ресурсів Інтернет дозволяють зробити ряд висновків і узагальнень щодо діючого в Україні механізму безготівкових розрахунків у банківській системі України.

Згідно з Законом України „Про Національний банк України” від 20.05.99 № 679-14 у контексті безготівкових розрахунків НБУ виконує такі функції:

– визначення системи, порядку і форм платежів, у тому числі між банками;

– визначення напрямів розвитку сучасних електронних банківських технологій;

– координація та контроль створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації [7].

Такий напрям діяльності НБУ знайшов своє відображення і в „Основних засадах грошово-кредитної політики на 2005 рік”, схвалених рішенням Ради НБУ від 10 вересня 2004 р. № 17. У цьому документі передбачено у 2005 році збільшити частку грошової маси в банківській системі та відповідно зменшити частку грошової маси поза банками. На думку фахівців НБУ, це буде сприяти подальшому розвитку Національної системи масових електронних платежів і розширенню сфери безготівкових розрахунків. Треба зазначити, що за останні п'ять років у цьому напрямі НБУ проводиться велика поетапна робота [19].

Так, в 2001 році була розроблена Інструкція про безготівкові розрахунки в національній валюті (затверджена Постановою Правління НБУ від 29.03.2001 № 135 ) на заміну попередньої Інструкції про безготівкові розрахунки в господарському обороті України від 02.08.96. У 2004 році, після внесення значних змін і доопрацювання, була проваджена нова редакція Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті (затверджена Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22).

Проведений порівняльний аналіз згаданих документів дозволяє виділити такі позитивні зміни у нормативному забезпеченні процесів безготівкових розрахунків і платежів у нашій країні:

1. Насамперед, НБУ чітко відокремив безготівкові розрахунки в національній і іноземній валюті. Тобто, відокремлення безготівкових розрахунків у середині країни, які безперечно повинні бути підпорядковані внутрішньому законодавству, а також міжнародних безготівкових розрахунків, які мають певні відмінності в правилах і звичаях від нашого національного законодавства. Порядок здійснення міжнародних безготівкових розрахунків регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями (Міжнародною торговельною палатою (Франція, Париж), Світовою організацією торгівлі (СОТ), Комісією з права міжнародної торгівлі ООН). А тому таке відокремлення може сприйматися як засіб захисту власних національних інтересів.

2. У новій Інструкції відбулися зміни складу платіжних інструментів безготівкових розрахунків. Тепер вони визначені в таких формах, як меморіальний ордер, платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив, банківські платіжні картки, векселя. Як бачимо, крім уже традиційних форм, у новій редакції Інструкції з'явився новий платіжний інструмент у формі меморіального ордера. Цей платіжний інструмент відрізняється від інших тим, що він не підлягає вільному вибору клієнта, а складається з ініціативи банку для оформлення операцій зі списання коштів з рахунку платника, а також у випадку внутрішньобанківських операцій.

3. У новій редакції Інструкції Національний банк України відреагував і на зміни Цивільного кодексу України, а саме: на вимогу статті 1074, яка не допускає обмеження права клієнта щодо розпорядження коштами, що зберігаються на його рахунках, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком винятково за рішенням суду.

4. У новій редакції згаданої Інструкції також передбачено розширення систем дистанційного обслуговування клієнтів. Так, якщо раніше йшлося тільки про особливості розрахунків в електронних системах типу „клієнт-банк”, то тепер цей перелік розширено такими системами як „клієнт-Інтернет-банк„ та „телефонний банкінг”. Це ще зовсім нові форми платіжних інструментів в українському грошовому обороті та законодавстві України. Відповідно в Інструкції введено такі нові поняття, як „дистанційне обслуговування”, „дистанційне розпорядження клієнта”, „електронний розрахунковий документ”, „реєстр електронних розрахункових документів”. Встановлено, що юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою системи дистанційного обслуговування і оброблення банком дистанційних розпоряджень є договір про розрахунково-касове обслуговування. Такий договір має обумовлювати права, обов'язки та відповідальність сторін, порядок вирішення спорів у разі їх виникнення тощо.

5. Для здійснення безготівкових розрахунків за допомогою систем „клієнт-банк” та „клієнт-інтернет-банк” у новій Інструкції пропонується застосовувати електронні розрахункові документи. Такі документи трактуються, як документи, інформація в яких подана у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити розрахункового документа, і які можуть бути сформовані, передані, збережені і перетворені у візуальну форму представлення електронними засобами. Водночас чітко визначені обов'язкові реквізити електронного розрахункового документа, до яких віднесено: дату і номер; назву, ідентифікаційний код (номер) платника та номер його рахунку; назву та код банку платника; назву, ідентифікаційний код (номер) одержувача та номер його рахунку; назву та код банку одержувача; суму цифрами; призначення платежу; електронний цифровий підпис (ЕЦП); інші реквізити, які віднесені під час формування електронного розрахункового документа системою електронних платежів до допоміжних реквізитів” [15].

6. Новою Інструкцією платникові дозволено формувати електронні розрахункові документи на підставі паперових, оформлених належним чином, які вже стали традиційними, а саме: платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, а також платіжних карток. Але в цьому контексті застосовані і певні обмеження оформлення клієнтами електронних документів на підставі „традиційних” розрахункових документів. Це стосується документів, які мають додатки (реєстр розрахункових чеків, реєстр документів за акредитивом), а також випадків формування електронних розрахункових документів на підставі платіжних вимог на примусове списання, стягнення коштів та у разі договірного списання коштів. Такі платіжні вимоги можуть бути надіслані до банку виключно в паперовій формі.

У кінці кожного робочого дня відповідальний виконавець роздруковує реєстр електронних розрахункових документів, отриманих від клієнта, засвідчує його своїм підписом і відбитком штампа банку і підшиває в документи дня, як первинний документ. Така процедура говорить про спробу НБУ уникнути всіляких негараздів, а саме: комп'ютерних збоїв, несанкціонованого втручання в електронну систему банку та інше. Скептикам електронного обігу можна заперечити, що і паперові носії можуть теоретично зникнути, наприклад, згоріти, що також не дає гарантії їх стовідсоткового зберігання. Але порівняння таких ризиків не є предметом нашого дослідження [12 ].

7. Інструкцією визначено особливості здійснення розрахунків за допомогою системи „телефонного банкінгу”, що трактується, як дистанційне

обслуговування клієнтів за допомогою телефонних каналів зв'язку. При цій системі застосовується дещо відмінна ідентифікація клієнта. По-перше, вона проводиться за допомогою засобів ідентифікації, передбачених у договорі між банком і клієнтом; по-друге, засобами ідентифікації вважаються номер клієнта, особистий ПІН-код, сукупність цифрових і літерних компонентів (банк надає їх клієнту після укладання договору); по-третє, передавання дистанційного розпорядження та реєстрація його банком здійснюється за погодженим доступом в автоматичному режимі. Крім того, введені певні процедури по доступу до системи та передавання дистанційних розпоряджень від клієнта до банку. До них відносяться такі вимоги:

– клієнт повинен правильно ввести значення засобу ідентифікації;

– клієнт повинен ввести код операції та всі параметри, які запитуються системою;

– клієнт повинен підтвердити це розпорядження.

Така процедура не вбачається занадто складною, адже йдеться про списання коштів з рахунку. Тому питання зайвого або неправомірного втручання не вбачаються надмірними. Хоча поки що ці розрахунки стосуються комунальних послуг та телефонних переговорів, але в подальшому їх спектр може значно розширитися [19].

Не зовсім прийнятною вбачається в цій Інструкції можливість банку відмовити у виконанні електронного розрахункового документа, переданого по телефону. Як аргумент, для цього визначено обставини, коли клієнт не надасть банкові документи і відомості, які б підтвердили суть його діяльності та фінансовий стан. І зовсім незрозумілою, на нашу думку, є можливість відмови у здійсненні операції через те, що вона містить ознаки фінансового моніторингу. Такі дії НБУ швидше спрямовані на виконання Закону України „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”.

Застосування системи телефонного банкінгу призведе до зростання конкуренції на ринку банківських послуг завдяки активному виходу на ринок інших фінансових посередників і небанківських корпорацій у співдружності з фінансовими й технологічними компаніями, що володіють новітніми інформаційними технологіями. Причому ці тенденції будуть характерні для всіх сегментів ринку банківських і фінансових послуг. Прийняттю згаданої вище Інструкції передувало прийняття цілого ряду законів і законодавчих актів, без яких впровадження новітніх платіжних систем в Україні неможливе. Йдеться, у першу чергу, про прийняття законів України „ Про електронні документи та електронний документообіг ” і „ Про електронний цифровий підпис”, якими закладено законодавчу основу електронного документообігу і правовий статус електронного цифрового підпису (ЕЦП). Прийняття цих законів є логічним продовженням першого прийнятого у травні 2001 року Закону України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, яким було визначено загальні засади функціонування платіжних систем в Україні. Крім того, народними депутатами України внесено на розгляд Верховної Ради проект Закону України „ Про електронну торгівлю”.

Ці та багато інших законів та законодавчих актів, розроблених і запропонованих останнім часом, говорять про намагання Національного банку України тримати „руку на пульсі” у зв'язку з постійним розширенням так званої „електронної комерції” або “електронної торгівлі” (е-commerce) та „емісією електронних грошей”, які будуть обслуговувати таку торгівлю. Цей досить молодий та новий вид розрахунків і напрям розвитку торгівлі несе неабияку небезпеку не тільки на мікрорівні, де задіяні окремі підприємства та банки, а й на макроекономічному рівні. На перший погляд може здатися, що для України ще проблема такого розширення не існує. Але навіть у даний час, коли в Україні електронна комерція (торгівля) не зовсім розвинена, така думка є досить хибною. Інтеграція нашої країни у Європейське співтовариство неминуче призведе до збільшення товарно-грошового обороту. Існуюча платіжна система, форми та інструменти безготівкових розрахунків навряд чи зможуть задовольнити нові реалії. Адже Україні, яка як стратегічні орієнтири визначила вступ до СОТ та ЄС і безперечно з часом буде признана країною з ринковою економікою, не можна відрізнятися і відставати в цих питаннях від провідних країн світу [15].

Сучасні світові тенденції розвитку електронної комерції (торгівлі) в провідних країнах світу свідчать про їх значний обсяг, що вже сьогодні неможливо не враховувати. Безперечним лідером такої торгівлі і розрахунків можна без перебільшення назвати одну із наймогутніших економічно-розвинених країн світу - Сполучені Штати Америки. Спеціалісти стверджують, що оборот електронної торгівлі вже становить майже 2 відсотки від загального товарообігу США.

Статистика електронної комерції провідних країн світу говорить про стрімке зростання такої торгівлі. У країнах з розвиненою інфраструктурою оборот електронної комерції (торгівлі) у відсотках до національного ВВП становить у: США - 5,8 %; Японії - 1,04 %; ФРН - 1,12 %; Канаді - 2,4 %; Великобританії - 1,4 %; Франції - 0,76 %; Італії - 0,61 %. І це тільки початок. Уже сьогодні можна прогнозувати, що з розвитком телекомунікаційних мереж і каналів зв'язку, підвищення рівня надійності захищеності таких трансакцій, комп'ютерної оснащеності українських громадян і підприємств відбудеться значне розширення електронної торгівлі, а відповідно і сумарних розрахунків цій торгівлі. Це є тільки питання часу. Тому робота, яка проводиться НБУ в цьому напрямі, вбачається дуже вчасною і необхідною. Щодо цього можна повністю погодитися з думкою директора департаменту інформатизації НБУ А.С. Савченко про те, що “система електронних платежів (СЕП) - колиска електронних платежів в Україні, але не можна все життя залишатися в колисці” [12]. Іншими словами, можна вважати роботу в напрямку впровадження нових видів, форм, інструментів і платіжних систем безготівкових розрахунках в епоху тотальної „електронізації” грошових розрахунків тільки початком великої роботи в цьому напрямі.

Разом з тим уже сьогодні завантаженість Системи електронних платежів (СЕП) швидко збільшується. Так, в Україні за 2004 рік через СЕП виконано 225 623 тисячі початкових платежів, що на 18 % більше, ніж за попередній 2003 рік, а в сумарному виразі такий приріст складає 33%. Обсяг електронних платежів досягнув у 2004 ріці 2 353 766 млн. грн. Таке стрімке зростання завантаженості СЕП в Україні та тотальна „електронізація” грошових розрахунків і торгівлі в майбутньому несе певну небезпеку, про яку уже сьогодні відкрито говорять провідні вчені. Так, відомий український вчений-економіст і теоретик М.І. Савлук висловлює певні занепокоєння щодо деяких аспектів такого розвитку. На його думку, інтенсивніший розвиток електронних грошей, особливо у сфері роздрібного обороту, несе небезпеку послаблення регулятивної ролі центральних банків у грошовій сфері та економіці в цілому, зниження ефективності монетарної політики ЦБ. Виникне реальна загроза самому існуванню центральних банків [20]. Але ж і не розвиватися електронні гроші і торгівля не можуть. До цього спонукає стрімке зростання виробництва в світовій економіці, гіпервисокі темпи зростання внутрішнього і зовнішнього платіжних оборотів. Загальновідомий факт, про так звану “чекову проблему” або „чековий бум”, коли в 80-х роках у провідних європейських країнах переміщення та обробка такої традиційної форми безготівкових розрахунків як чек стала цілою проблемою. Банки ледве справлялися з таким потоком чеків, тому впровадження електронних розрахунків у розрахунково-платіжний безготівковий оборот стало вкрай необхідними.

У контексті зазначених проблем актуальним є питання, як не порушити монетарної стабільності внаслідок безконтрольного введення в обіг електронних грошей. Адже теоретично емісію електронних грошей може здійснити будь яка установа, навіть не банківська. А це в свою чергу може різко збільшити грошову масу в обігу і тим самим спричинити небажану інфляцію. З позицій зазначених проблем передчасною є думка російського економіста А.С. Генкіна, який закликає якомога швидше перейти від державних грошей до так званих „приватних грошей”. На його думку, централізована грошова система є неефективною, тому її необхідно міняти на приватну. Але без відповіді на запитання, як забезпечити контроль за емісією приватних грошей, як не послабити центральну монетарну роль НБУ і як впливати на пропозицію грошей, не можна відходити від державної урегульованості грошового ринку. Такі побоювання розділяє і Європа, яка розпочала роботу в цьому напрямі ще у 1993 році. Європейський центральний банк (ЄЦБ) уже тоді розпочав аналізувати схеми з оплати карт багатоцільового використання і прийшов до висновку, що в разі розповсюдження таких продуктів центральні банки країн ЄС зобов'язані проводити постійний моніторинг таких систем, обмінюватися інформацією та приймати політичні рішення з метою збереження цілісності платіжної системи. Пізніше як пріоритетні завдання ЄЦБ визначив забезпечення захисту електронних грошей, управління ризиком у відповідних системах, вирішення проблем транскордонних переказів, правові вимоги до емітентів, а також регулюючу роль у цих процесах ЄЦБ.

Головним документом у цьому напрямі можна вважати Директиву 2000/46/ЄС, прийняту Парламентом і Радою Європи. Оцінюючи цей документ, слід зазначити такі позитивні моменти:

– ця директива дала правову оцінку і визначення електронним грошам як електронному заміннику монет і банкнот, призначеному в основному для розрахунків невеликими сумами;

– були чітко встановлені вимоги до первинного капіталу та власних коштів тих установ, які мають право емітувати електронні гроші. Так, мінімальна сума первинного капіталу була встановлена у розмірі 1 (одного) мільйона євро. Причому цих емітентів електронних грошей (ELMI) внесено в Директиві 2000/28/ЄС до списку кредитних установ, що, по суті, зняло питання про не контрольованість таких установ з боку центральних банків.

Спеціалісти та аналітики висловлюють і інші побоювання щодо розширення новітніх розрахункових технологій за допомогою електронних грошей і розрахунків. Ці побоювання стосуються можливості таких розрахунків здійснювати трансакції безпосередньо між покупцем і продавцем без участі банківської установи. Тобто на сьогодні традиційно використовуються опосередковані розрахунки між покупцем і продавцем, де кінцевий розрахунок здійснюється через банківські рахунки. Прямі ж розрахунки без участі банківських установ можуть привести до скорочення банківської ресурсної бази і суттєво вплинути на обсяги банківського кредитування, що не може не викликати занепокоєння.

Дискусійним є і питання щодо правомірності втручання у приватне життя людини. Мається на увазі той факт, що з такою тотальною „елетронізацією” розрахунків може виникнути ситуація, коли всі покупки споживача, навіть ті дрібні, які ми звикли оплачувати готівкою, якоюсь мірою втратять свою анонімність. Тобто, практично будь-які трансакції можна буде відстежити, зібрати інформацію про них і неправомірно її використати. На думку учасників таких дискусій, це може призвести до всіляких зловживань тих, хто володітиме конфіденційною інформацією.

Водночас викликають занепокоєння питання контрольованості таких операцій та забезпечення їх повного оподаткування, але ці проблеми є предметом майбутніх досліджень. Багато нарікань противників електронних розрахунків стосується так званого „шахрайства” в електронній сфері. Свідченням цього є негативна статистика втрат банків і компаній, що обслуговують карткові розрахунки. Такі втрати у всьому світі становлять 3 відсотки від грошей, що зберігаються на картках.

На нашу думку, ще однією великою проблемою на сьогодні є прийнятність електронних грошей до оплати, адже на відміну від звичайної готівки вони ще до цього часу не стали законним платіжним засобом. Тобто продавець може в оплату прийняти електронні носії, але закон його не зобов'язує це робити. Крім того, постають питання про оснащення торговельних точок технічними пристроями для роботи з електронними грошима, які потребують свого практичного вирішення.

Незважаючи на наведені електронних розрахунків доводи, вважаємо, що в нових електронних формах та інструментах безготівкових розрахунків безперечно є й багато корисного.

По-перше, держава в особі Національного банку України звільняється від необхідності підтримувати і оновлювати велику масу готівки, дбати про дорогі засоби її захисту від підробок, забезпечувати належну охорону при друкуванні, зберіганні і розподілі.

По-друге, скорочуються можливості зловживань при проведенні таких юридично правомірних дій, як накладання арешту на майно, конфіскація майна (привласненими електронними грошима значно складніше скористатися).

По-третє, значно скорочуються витрати підприємств і організацій на обслуговування їх платіжного обороту. Так, у опублікованому звіті Emarketer наведено дані про витрати авіакомпанії з продажу авіаквитків. Такі витрати через звичайний механізм торгівлі і розрахунків оцінений компанією у розмірі 8 доларів США на один квиток, а за допомогою електронної торгівлі - всього 1 долар. Як бачимо, економія витрат від такого впровадження очевидна.

По-четверте, важливою перевагою новітніх електронних розрахунків є їх швидкість. Уже забулися ті часи, коли розрахунки проводилися в термін декілька днів або й тижнів (передаванням через спеціальну кур'єрську пошту). Зараз же це вирішується навіть не за хвилини, а вже за секунди.

По-п'яте, у електронних розрахунках набагато вища технологічна здатність обслуговувати міні-платежі, що сприятиме інтенсивному проникненню безготівкових розрахунків у роздрібний товарообіг, а також у грошові відносини населення.

Наведені переваги свідчать про необхідність більш активного впровадження електронних розрахунків. При цьому актуальним є питання вибору адекватних технологій таких розрахунків за допомогою систем електронних грошей. Найбільш перспективними на сьогодні вважаються як мінімум три новітні платіжні технології, що можуть з успіхом конкурувати з аналогами із-за кордону. Це банківські не персоніфіковані електронні гаманці Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП), небанківські трансферабельні електронні гроші систем Pay-Cash та WebMoney.

Висновки

Розрахункові відносини в Україні так як і національна економіка України знаходиться на етапі становлення. Саме тому, як раз зараз необхідно правильні основи розрахункових відносин, вибрати правильні шляхи їх розвитку і привести у відповідність до нових умов розвитку і життя нормативно-правову базу.

В умовах ринкового господарювання, виникнення підприємств різних форм власності в здійснені розрахунків усунено зайву централізацію, регламентацію, уніфіковано порядок їх здійснення. Однак, здійснюючи розрахунки, як підприємства, так і кредитні установи зобов'язанні суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, сприяти прискоренню платежів та зміцненню розрахункової дисципліни.

В сучасних умовах гроші є невід'ємним атрибутом господарського життя. Тому всі угоди, які пов'язані з поставкою матеріальних цінностей і наданням послуг, завершуються грошовими розрахунками. Останні можуть приймати, як готівкову, так і безготівкову форму розрахунку.

Організація грошових розрахунків з використанням безготівкових грошей є більш переважливою, на відміну від розрахунків із застосуванням готівкових, грошей, оскільки в першому випадку досягається значна економія на “издержках обращения”. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяє розгалужена гілка банків, а також зацікавленість держави в їх розвитку.

Таким чином безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки шляхом запису по рахункам в банках, коли гроші списуються з рахунку платника і зараховуються на рахунок отримувача. Безготівкові розрахунки в господарстві організовані по визначеній системі, під якою розуміють сукупність принципів організації безготівкових розрахунків, вимог, що застосовуються до їх організації, визначених певними умовами господарювання, а також форм і способів розрахунків і пов'язаного з ними обігу документів.

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

У сучасних умовах використовуються такі основні форми безготівкових розрахунків:

- платіжне доручення;

- платіжні вимоги-доручення;

- чеки;

- акредитив;

- платіжні вимоги;

- векселя;

- інкасові доручення (розпорядження).

Форми безготівкових розрахунків розрізняють залежно від характеру і змісту відповідних розрахункових документів.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам-власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

Отже, питання розрахункових документів, є досить актуальним на сьогоднішній час. Воно є дуже важливим для розвитку національної економіки, і потребує більш чіткої законодавчої регламентації. На мою думку в законодавстві треба більше уваги приділяти таким формам безготівкових розрахунків як чеки, акредитив і вексель.

Стабільність фінансової системи України і національної економіки безпосередньо пов'язана зі стабільністю розрахункової системи, тобто з наявністю надійного механізму платежів, що дозволяють безперебійно здійснювати розрахункові операції.

Список використаних джерел

1. А.В. Демніковський, Сучасний вексельний обіг: Нав. посібник- К.: тов.”Знання”, КОО, 1996

2. Агарнов М.М. Основы банковского права. Курс лекций. -М.: Издательство БЕК, 1994. 62-63с

3. Гарантии и акредитивы в современной банковской практике - М., 1994

4. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 № 436-IV

5. Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2002.- 602 с.

6. Закон України від 20.05.99 № 679 “Про Національний банк України”

7. Закон України від 07.12.2000 № 2121 “Про банки і банківську діяльність”

8. Закон України від 05.04.2001 № 2346 “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”

9. Закон України від 28.11.2002 № 249 “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”

10. Закон України від 24.07.2009 № 1617-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків”

11. Кравець В. Інтернет-комерція в Україні // Вісник НБУ. - 2004. - № 3.- С. 9-12.

12. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: навч. посібник. -К.: Товариство “Знання”, коо, 1998.

13. Махаєва О. Електронні гроші в Європі та Україні // Вісник НБУ. -2004. - № 9. - С. 22-24.

14. Міщенко В.І., Шаповалов А.В., Юрчук Г.В. Особливості та перспективи розвитку електронної комерції (е-комерції) в банківському бізнесі //Банківська справа. - 2001. - № 4. - С. 18-27.

15. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затверджене постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 516 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 за № 1256/8577 (зі змінами)

16. Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 514 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2003 року за №1213/8534 (зі змінами)

17. Постанова Правління Національного банку України від 05.01.2010 № 4 “Про внесення змін до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах”, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.01.2010 за № 102/17397

18. Савлук М.І. Електронні гроші: сутність та порівняльний аналіз якісних властивостей // Вісник НБУ. - 2004. - № 11. - С. 10-14.

19. Савченко А.С. СЕП: виповнюється перше десятиліття // Вісник НБУ. -2003. - № 7. - С. 28-31.

20. Стойко О.Я. (ред.) Банківські операції.Підручник. - К.: КУНЕС, 2002 р.

21. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV.

22. Шевченко С. СЕП і СТП: підсумки роботи за рік // Вісник НБУ. - 2005.- № 2. - С. 41-42.

23. Шпарко А., Смахтіна Л. Європейський вибір України // Вісник НБУ. -2003.- № 7. - С. 32-37.

Размещено на Allbest.ru

...