Наступний етап аудиту -- перевірка своєчасності внесків у статутний капітал засновниками підприємства.

Моментом фактичного надходження внесків у статутний капітал є:

* для грошей -- дата зарахування їх на рахунок у банку чи внесення у касу підприємства;

* для основних засобів, матеріальних і нематеріальних активів -- дата складання акта приймання-передання основних засобів, мате­ріальних і нематеріальних активів або інших документів, що підтверджують надходження вказаних об'єктів на підприємство.

Повноту внесків засновників у статутний капітал підприємства перевіряють шляхом зіставлення його розміру, що зафіксований в установчих документах і числиться на рахунку 40 "Статутний капітал", із величиною заборгованості за рахунком 67 "Розрахунки з учасниками" і встановленими строками її погашення.

З метою систематизації наслідків перевірки рекомендується складати відомість такої форми.

Аудит повноти надходження внесків засновників у статутний капітал підприємства (тис. грн)

Одним із важливих завдань є перевірка дотримання принципу стабільності величини статутного капіталу, її відповідності розміру, визначеному засновницькими документами.

Керуючись Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал", аудитор перевіряє правильність розподілу прибутку між учасниками (власниками) підприємства або спря­мування прибутку до статутного капіталу, резервного капіталу тощо. Так, у статтях розділу "Внески учасників" наводяться дані про збіль­шення статутного капіталу підприємства та зміни неоплаченого капіталу в результаті збільшення або зменшення дебіторської за­боргованості учасників за внесками до статутного капіталу підпри­ємства.

Власний капітал зменшується внаслідок виходу учасника, випуску чи анулювання викуплених акцій акціонерним товариством, зменшен­ня номінальної вартості акцій або з інших причин. Тому здійснюючи аудит статутного капіталу, слід перевірити наявність і обґрунтованість змін у статутному капіталі й установчих документах підприємства.

Завершальним етапом аудиту є узагальнення виявлених відхилень в обліку статутного капіталу порівняно з чинними нормативними положеннями і обґрунтування пропозицій щодо їх усунення.

Перевіряє забезпечення майбутніх витрат і платежів (рахунок 47) за такими субрахунками:

3.Підвищення кваліфікації кадрів, у т.ч. органів місцевого самоврядування, з допомогою інноваційного інструменту здобуття фінансових знань - Віртуального університету Міністерства фінансів

Функціонування центру знань і досконалості Міністерства фінансів, де акумулюється найкращий досвід управління у фінансовій сфері.

Рисунок 3.1 - Модель проактивного управління для формування бюджету 2014р.

471 "Забезпечення виплат відпусток"

472 "Додаткове пенсійне забезпечення"

473 "Забезпечення гарантійних зобов'язань"

474 "Забезпечення інших витрат і платежів".

Слід врахувати, що за кредитом рахунка 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів" відображається нарахування забезпечень, за дебетом -- їх використання.

Зокрема, сума забезпечення виплат відпусток визначається щомісячно як добуток фактично нарахованої заробітної плати працівникам і відсотка, обчисленого як відношення річної планової суми на оплату відпусток до загального планового фонду оплати праці. На цьому субрахунку також узагальнюється інформація про забезпечення обов'язкових відрахувань (зборів) на обов'язкове державне пенсійне страхування, соціальне страхування.

Обґрунтованість включення резервованих сум на рахунки виробничих витрат встановлюють на підставі записів із дебетом ра­хунків 23 "Виробництво", 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати" і кредиту рахунка 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» встановлено групування витрат операційної діяльності підприємства за такими елементами:

§ матеріальні затрати;

§ витрати на оплату праці;

§ відрахування на соціальні заходи;

§ амортизація;

Синтетичний облік фінансових результатів на ТОВ “Фалькон” має особливості, що випливають із специфіки торговельної діяльності та порядку ціноутворення в оптовій і роздрібній торгівлі, з особливого порядку обліку доходів і витрат обігу.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 “Запаси” придбані або отримані запаси, включаючи товари, зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість запасів, що придбані за плату є собівартістю запасів, яка складається із суми, що сплачується згідно з договором постачальнику (продавцю) і витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів - транспортуванням їх до місця використання та доведенням до стану, в якому вони придатні до використання у запланованих цілях.

ПсБО 9 “Запаси” не конкретизує порядок визначення первісної (балансової вартості товарів (додаток №42)) та визначення фактичної собівартості реалізованих товарів з врахуванням первісної їх вартості та облікових цін на товари в оптовій та роздрібній торгівлі.

Якщо за відомчими методичними рекомендаціями буде встановлено спрощений порядок визначення собівартості реалізованих товарів, що дорівнює тільки договірній (купівельній) їх вартості, то витрати обігу торгівлі слід буде списувати на фінансові результати повністю в кінці звітного року з кредиту рахунку 93 “Втрати на збут” на дебет субрахунку 791 “Фінансовий результат від основної діяльності”, а щомісячний запис за розрахунком витрат обігу на реалізовані товари (Дт 902 - Кт 93) здійснюватись не буде. Тобто витрати обігу будуть списуватись аналогічно як списуються витрати на збут.

Синтетичний облік фінансових результатів в торгівлі ведеться за загальною схемою бухгалтерського обліку фінансових результатів виробничих підприємств з врахуванням особливостей відображення в обліку собівартості реалізованих товарів:

1. На оптово-збутових, оптових і посередницьких підприємствах, які обліковують товари за купівельними цінами, собівартість реалізованих товарів складається із купівельної їх вартості (без ПДВ) і витрат підприємства на придбання товарів, на доставку їх та доведення товарів до придатного для реалізації стану.

2. На підприємствах роздрібної торгівлі, в тому числі на, які обліковують товари за продажними цінами, включаючи товарні надбавки, собівартість реалізованих товарів складається із продажної їх вартості за виключенням (мінусом) товарних надбавок, що за щомісячним розрахунком відносяться до реалізованих товарів, і витрат підприємства на придбання товарів, на їх доставку та доведення товарів до придатного для реалізації стану.

Відповідно до типового положення про склад витрат обігу та порядок їх планування і розподілу в торговельній діяльності з врахуванням положень ПсБО 9 “Запаси” витрати підприємства на придбання товарів, на їх доставку та доведення до придатного для реалізації стану мають щомісячно списуватись на дебет рахунку 902 "Собівартість реалізованих товарів" в сумі, що відноситься до реалізованих за місяць товарів. При цьому названі витрати розподіляються за щомісячним розрахунком на витрати, що відносяться до реалізованих товарів і до залишку товарів на кінець звітного місяця. Інші витрати обігу, а також адміністративні витрати та інші операційні витрати списуються на рахунок 791 "Фінансовий результат від основної діяльності" заключними записами в кінці року. Активи відображається в балансі за умови, що оцінка його може бути достовірно визначена і очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов'язаних з його використанням. Витрати на придбання та створення активу, які не можуть бути відображені в балансі, включаються до складу витрат звітного періоду і звіті про фінансові результати. Зобов'язання відображаються у балансі, його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Власний капітал відображається в балансі одночасно з відображенням активів або зобов'язань, які призводять до його зміни. Між статтями Активу і Пасиву існує взаємозв'язок. Кожна стаття балансу має свої джерела фінансування. Джерелами фінансування довгострокових активів є власний капітал і довгострокові позикові кошти. Але не виключається формування довгострокових активів і за рахунок кредитів банку.

У процесі діяльності для збереження фінансової стійкості й відповідно взаємозв'язку статей балансу підприємство постійно контролює зміни у складі і структурі активів підприємства.

На самому початку аудиту фінансової звітності суб'єктів підприємницької діяльності встановлюється відповідність її чинним законодавчим та іншим нормативно-правовим актам (затвердженим положенням (стандартам), Положенню про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, Інструкції про порядок заповнення форм бухгалтерської звітності, затвердженої Мінфіном, тощо).

Під час аналізу показників фінансової звітності з метою встановлення її реальності й достовірності аудитори покликані виявляти нереальну дебіторську заборгованість. При цьому особливу увагу слід зосередити на контролі позовної давності заборгованості, що рахується на балансі як реальна, а фактично термін її стягнення через арбітраж чи суд адміністрацією підприємства пропущений і вона підлягає списанню на збитки. У такому разі аудитор зобов'язаний встановити причини утворення нереальної дебіторської заборгова­ності, місце її виникнення та відповідальних осіб.

Аудит встановлює також несвоєчасно погашену кредиторську заборгованість (кредити і позики, не погашені в строк; кредити за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк; поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом, з оплати праці тощо).

Аудитор перевіряє правильність і своєчасність складання балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух коштів, звіту про власний капітал. Однак насамперед слід встановити відповідність даних аналітичного обліку оборотам і залишкам із рахунків синтетичного обліку у головній книзі, оборотній відомості за синтетичними рахунками і балансу. Перевірка ідентичності даних синтетичного й аналітичного обліку в умовах автоматизованої системи обліку здійснюється в автоматичному режимі. При цьому кожна стаття балансу має бути проінвентаризована і підтверджена актами звірки, довідками тощо.

Під час аудиту правильності оцінки статей бухгалтерського балансу і фінансової звітності слід встановити:

-- обгрунтованість довгострокових фінансових інвестицій, відстрочених податкових активів та інших необоротних активів;

-- правильність оцінки незавершеного будівництва, виробничих запасів, готової продукції, товарів;

-- реальність відображення у балансі основних засобів і нематеріальних активів;

-- достовірність відображення в обліку заборгованості покупців і замовників за відвантажену продукцію, яка забезпечена векселями і за виданими авансами у рахунок наступних платежів та сум нарахованих дивідендів, процентів, роялті, що підлягають надходженню;

-- правильність сум статутного капіталу, пайового капіталу, додаткового вкладеного капіталу, резервного капіталу, нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та вилученого капіталу;

-- взаємну погодженість показників фінансової звітності.

Необхідність аудиторської перевірки фінансової звітності пов'язана з і публікацією. Такий порядок передбачений Законом України "Про аудиторську діяльність". У ньому, зокрема, вказується, що суб'єкти підприємницької діяльності, звітність яких оприлюднюється, повинні бути перевірені на предмет достовірності такої звітності і для підтвердження зобов'язані мати аудиторський висновок.

Аудит фінансової звітності повинен підтвердити реальність інформації про активи і пасиви підприємства.

Світова практика аудиту свідчить про те, що відповідальність за фінансову звітність несе керівництво суб'єкта підприємницької діяльності.

ВИСНОВОК

В результаті дослідження теми дипломної роботи було визначено, що забезпечення позики має важливе значення в кредитних операціях банку, оскільки в кінцевому підсумку це є гарантом отримання прибутку банком та запобігання кредитного ризику. Крім того, забезпечення позики позичальником необхідно для гарантії збереження банківських активів.

Спеціальні форми забезпечення виконання зобов'язань можна розділити на 3 групи по мірі їх надійності. До першої групи відносяться форми, які можуть забезпечити виконання боржником своїх обов'язків лише при наявності у нього достатніх грошових коштів і майна. До цієї групи відносяться неустойка і задаток. Більш надійними вважаються форми, коли при порушенні договору разом із боржником відповідальність несе третя особа, яка має стійке фінансове становище - поручитель або гарант, або коли із майна боржника виділяється певна частина, із вартості якої в першу чергу будуть погашені вимоги даного кредитора (застава).

Вибір форми забезпечення залежить, передусім, від характеру основного договору. Неабияку роль відіграє і те, який порядок дій кредитора передбачено у випадку порушення його прав, і наскільки швидко будуть задоволені його вимоги і в якому обсязі. Позичальник в якості кредитного забезпечення може використовувати одну або одночасно декілька форм, що закріплюється в кредитному договорі. Забезпечувальні зобов'язання по поверненню кредиту оформлюються разом із кредитним договором і є обов'язковим додатком до нього.

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов'язання згідно з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення -- на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.

Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи: 1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики; 2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку. Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 № 2121-ІІІ // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності - 2001 - випуск 6 - С. 3-35.Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 р., №280/97.

2. Закон України «Про заставу» від 02.10.92 № 2654-ХІІ (зі змінами і доповненнями станом на 26.03.2007 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. Додаток до журналу Вісник НБУ - 2004 - випуск 3 - С. 6-42.

3. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 року № 368 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. Додаток до журналу Вісник НБУ - 2001 - випуск 10 - С. 4-37.- 7.

4. Василик О.Д., Павлюк К,В. Бюджетна система України. Київ: Центр навчальної літератури, 2004.

5. Гаркавенко О.С. Бюджетне планування: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2003.

6. Деркач М. Формування фінансової бази регіонів // Екон. України. - 2003. - № 1.

7. Дзюбик С.Д. Фіскальна політика. Київ: УАДУ, 2004.

8. Закон України ,,Про державний бюджет на 2008” /Урядовий кур'єр / - від 9.01.07 №4

9. Закон України Про Державний бюджет на 2007 рік” (http://www.rada.gov.ua)

10. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 37 - 38. - Ст. 189.

11. Аптекар С., Краснова В. Про формування місцевих бюджетів//Економіка України. - 2004.

12. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес, 2004.

13. Бюджетний менеджмент: Підручник / Федосов В., Опарін В., Сафонова Л. та ін. За заг. ред. В. Федосова. - К.: КНЕУ, 2004.

14. Кваша О.О. Парадигмальний підхід до прогнозування доходів зведеного бюджету України // Наукові праці НДФІ, № 10, 2006 р.

15. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Львів: “Новий Світ - 2000”, 2005

16. Слухай С. Прямі бюджетні трансферти в системі міжбюджетних відносин /'Фінанси України'.- 2006. - № 12.

17. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки. Київ: Вікар, 2003.

18. Чугунок І.Я., Самошкіна О.А. Теоретико-методологічні засади удосконалення програмно-цільового методу планування видатків бюджету. // Фінанси України. 2004. - № 5.

19. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. Київ: НІОС, 2005,

Януль І.Є. Бюджетний процес в Україні та напрями його вдосконалення // Фінанси України. - 2006. - № 9.

20. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник. - К.: Алерта, 2004. - 478 с.

21. Банківський менеджмент: Навчальний посібник / О.А. Кириченко, І.В. Гіленко, С.Л. Роголь. - третє видавництво, перероблене і доповнене. - К.: Знання-Прес, 2002. - 438 с.

22. Банківські операції: Підручник / За ред. А.М. Мороза - К.: КНЕУ, 2002 - 476 с

Размещено на Allbest.ru