Форми та способи безготівкових розрахунків, їх облік

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський інститут банківської справи Університету банківської справи

Національного банку України (м. Київ)

Кафедра банківської справи

КОМПЛЕКСНА КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Банківські операції"

на тему: Форми та способи безготівкових розрахунків, їх облік

м. Черкаси - 2012 рік



ЗМІСТ

ВСТУП3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ БАНКАМИ ФОРМ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

1.1 Економічна сутність та принципи організації безготівкових розрахунків

1.2 Основні форми безготівкових розрахунків, особливості їх організації

1.3 Способи здійснення платежів при безготівкових розрахунках

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИКА ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ ПРИ ОРГАНІЗАЦІЇ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

2.1 Сучасний стан розвитку безготівкових розрахунків в Україні

2.2 Методичні підходи до організації розрахунків з використанням акредитивів

РОЗДІЛ 3. ОБЛІК БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

3.1 Розрахунки платіжними дорученнями, платіжними вимогами, платіжними вимогами-дорученнями і їх облік

3.2 Облік розрахунків з використанням акредитиву, розрахункового чека та векселя

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Ринок банківських послуг останнім часом розвивається під значним впливом передових технологій. Одним із напрямків банківської діяльності, який останнім часом набуває все більшого значення, є застосування безготівкових розрахунків.

Ефективне функціонування економіки важко уявити без системи розрахунків між суб'єктами господарської діяльності, забезпечення надійності та своєчасності платежів. Найголовніше у банківській сфері це налагоджені міжбанківські відносини, які є обов'язковим елементом системи безготівкових розрахунків, тому дослідження питань організації та здійснення безготівкових розрахунків України набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об'єктом дослідження є безготівкові розрахунки.

Предмет дослідження - організація безготівкових розрахункових операцій банків та їх облік.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ і розкриття діючої

практики з питань безготівкових розрахунків в Україні, облік цих розрахунків, а також пошуку напрямків вдосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій, щодо цього питання.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

ѕ досліджено теоретичні підходи до розкриття сутності безготівкових

розрахунків

ѕ розкрито основні форми та способи беготівкових розрахунків;

ѕ досліджено сучасний стан розвитку безготівкових розрахунків в Україні;

ѕ визначено методичні підходи до організації розрахунків з використанням акредитивів;

ѕ проаналізовано особливості обліку безготівкових розрахунків

У процесі дослідження були використані наступні методи: методпорівняння (зіставлення показників за поточний та попередні роки), структурно-логічний метод (побудова структури та логіки курсової роботи), графічний та табличний методи (аналіз структури та динаміки показників).

Методологічною основою дослідження послужили статті вітчизнянихекономістів в економічних виданнях, монографічні роботи, нормативні та законодавчі акти, що регулюють процедури використання платіжних карток і операцій з ними.

безготівкові розрахунки облік акредитив



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ БАНКАМИ ФОРМ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

1.1 Економічна сутність та принципи організації безготівкових розрахунків

Досліджуючи публікації в даній сфері, варто відзначити наступних вітчизняних науковців - А. Загороднього, Г. Паршина, Л. Новосьоловой, Л. Лозовского, Е. Стародубцева, К. Трофимова та ін. Вони приділяли увагу саме визначенню поняття безготівкові розрахунки та їх народногосподарському значенню. Таким чином, проблема даної статті полягає в досліджені сутності категорії безготівкові розрахунки на підприємстві.

Суть безготівкових розрахунків як зазначає А.Г. Загородній полягає в тому, що платежі здійснюються шляхом списання коштів із банківського рахунку платника на банківській рахунок одержувача, тобто проведенням відповідних засобів на банківських рахунках учасників розрахунків [1].

Наведене поняття безготівкових розрахунків більш детальніше наведене в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, згідно якої безготівкові розрахунки являють собою перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Новосьолова Л.А. підкреслює, що «необхідною умовою проведення безготівкових розрахунків є наявність у платника і отримувача коштів рахунку в банку.

Аналогічним чином висловлює свою позицію в економічній літературі Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б про те, що "безналичные расчеты - форма денежного обращения, при которой хранение и движение денежньіх средств происходит без участия наличных денег, посредством зачисления денег на банковский счет и перечисления со счета плательщика на счет получателя" [2].

Щож до самого визначення, то безготівкові розрахунки - це система грошових розрахунків, які здійснюються без участі готівки, тобто шляхом перерахування банком певної суми з рахунка платника на рахунок одержувача коштів або шляхом зарахування взаємних вимог.

Основна частина здійснення безготівкових розрахунків припадає на комерційні банки, оскільки саме вони виконують розрахунково-платіжну функцію в платіжному обороті. При цьому, банки при здійсненні безготівкових розрахунків не стають стороною в основному зобов'язанні, на виконання якого проводяться розрахунки, а лише відповідають перед клієнтами та несуть відповідальність відповідно до договору на розрахунково-касове обслуговування.

Платежі в безготівкових розрахунках здійснюються в межах коштів, що містяться на рахунку платника. У разі необхідності банк може надати платнику кредит для здійснення розрахунків.

До правових гарантій, що забезпечують взаємовідносини учасників безготівкових розрахунків належать, по-перше, банк повинен гарантувати право підприємства безперешкодно розпоряджатися своїми коштами, по-друге, законодавче встановлення строків проведення операцій по банківським рахункам.

До гарантій прав власника рахунка належить недопустимість обмеження його права розпорядження ним. Банки не мають права відмовляти клієнтам у здійсненні операцій, передбачених законом та договором банківського рахунку.

Характерною особливістю безготівкових розрахунків є те, що списання грошових коштів з рахунку здійснюється банком за розпорядженням уповноваженого підприємства. Без відповідного розпорядження списання коштів допускається виключно за рішенням суду, а також у випадках, встановлених законом та договором між банком та клієнтом.

Безготівкові розрахунки здійснюються на підставі розрахункових документів, до яких відповідно до чинного законодавства належать платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселя, чеки, акредитиви та інші платіжні інструменти [3,4].

Визначаючи законодавчо права та обов'язки їх щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а відтак і на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безгот1вкового обороту над готівковим, тому в міру завершення впливу фінансово-економічної кризи, забезпечення правової бази розвитку 11 приватного сектору розширюватиметься сфера безготівкового обороту і звужуватиметься готівкова.

В економічній літературі та практиці наводяться переваги безготівкових розрахунків в порівнянні із готівковою формою. Такі переваги обумовлені в значній мірі тією роллю, яку виконують безготівкові розрахунки в господарській діяльності.

Ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого підприємства значною мірою залежить від організації розрахунків.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принцепове значення має правильне визначення її принципів - основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроеконмічному рівні мають розглядатися у взаємозв'язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків впливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб'ектів сфери безготівкового обігу платника, одержувача грошових коштів банку.

Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).

Принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки.

2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюється через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби. В кризовій економіці здійснення розрахунків між господарськими суб'єктами готівкою (а часто й валютною іноземних держав), минаючи установи банків і поза іхнім контролем, посилює нелегальний режим функціонування багатьох підприємств і організацій, призводять до розширення дефіциту реальних “живих” грошових коштів.

3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться , як правило, після видпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну видпуску товарів - необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському обороті країни.

4. Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, непередбачені договором. Цей принцип організації безготівкових розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі ринкових відносин.

5. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, шо є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного). Якщо на рахунку покупця немає достатніх грошових коштів, платежі не можуть бути здійснені в принцепі “Не постачати, не маючи гарантій оплати” - правило ринкових відносин. Банком відкривається і обслуговується картотека неоплачених вчасно розрахункових документів. Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок платника.

6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов'язаний проконтрулювати ці рахунки, щоб попередити зловживання, що мають місце під час оплати безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк зобов'язаний стягнути штраф з підприємства (організації), яке виписало такий документ.

7. Постачальники і покуці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання найраціональних форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах.

Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається лише несприятливими кризовими умовами господарювання.

Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи).

1.2 Основні форми безготівкових розрахунків, особливості їх організації

Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств та банківських установ і, як підсумок, соціальний стан населення.

Питаннями дослідження форм безготівкових розрахунків займаються і присвятили свої праці багато науковців, таких, як: Васюренко О. В., Вітрянський В. В., Карпенко О. А., Косова Т. Д., Лагутін В. Д., Мороз А. М., Петрук О. М., Поддєрьогін А. М. та ін.

Основними формами безготівкових розрахунків є:

ѕ платіжне доручення;

ѕ платіжна вимога;

ѕ платіжна вимога-доручення;

ѕ акредитив;

ѕ розрахунковий чек;

ѕ вексель.

Всі платіжні документи повинні відповідати вимогам встановлених стандартів і мати в обов'язковому порядку наступні реквізити:

ѕ найменування розрахункового документа;

ѕ номер, дата, місяць і рік виписки;

ѕ найменування та номери банків платника і одержувача коштів;

ѕ номери рахунків платника і одержувача коштів (в банку);

ѕ найменування платника і одержувача;

ѕ призначення платежу (крім чеків);

ѕ сума платежу цифрами та прописом;

ѕ на першому примірнику розрахункового документа повинні бути підписи керівника підприємства, головного бухгалтера, відбиток печатки.

Від правильного вибору форми безготівкових розрахунків залежить точність оцінки діяльності підприємства, виконання його планових завдань, своєчасність отримання коштів для безперервного поновлення виробничого процесу, оперативність і правильність утворення відповідних фондів. Кожна з форм безготівкових розрахунків має свої переваги і недоліки. Так, за даними НБУ, найбільшу питому вагу від загальної суми початкових платежів у платіжній системі України має платіжне доручення та меморіальний ордер, а саме 78,87 та 21,1 %, відповідно. Інші платіжні інструменти мають питому вагу меншу ніж 1 %. Так, розрахунки вимогами-дорученнями складають

0,00087 %, акредитивами - 0,00039 %, чеками - 0,00014 % [5].

Платіжне доручення - документ, який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунка(Рис 1.1, Додаток А).

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру. Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

ѕ за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

ѕ в порядку попередньої оплати;

ѕ для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості

ѕ підприємств;

ѕ для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним

ѕ особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо)

ѕ на їх рахунки, відкриті в установах банків;

ѕ в інших випадках за згодою сторін.

Доручення приймаються до виконання від платника протягом 10-ти календарних днів. День заповнення доручення не враховується.

Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних фондів сум податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках. У разі відсутності (недостатності) коштів на основному рахунку підприємства банк приймає такі доручення та розрахункові документи на безспірне списання (стягнення) коштів й обліковує їх на позабалансовому рахунку № 9803 «Розрахункові документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у платників», виконуючи платежі згідно з черговістю, встановленою чинним законодавством. Якщо законодавством не визначено черговість виконання платежів, то такі документи виконуються банками у календарній черговості їх надходження.

Якщо на кореспондентському рахунку банку недостатньо коштів для виконання розрахункових документів на перерахування (стягнення) коштів з рахунка клієнта, банк їх приймає та обліковує на позабалансовому рахунку № 9804 «Розрахункові документи не сплачені в строк через відсутність коштів у банку».

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1. Механізм розрахунків платіжними дорученнями

Зміст документообігу при розрахунках платіжними дорученнями:

1. Постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) і виписує рахунок-фактуру.

2. Платник, отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, направляє платіжне доручення в обслуговуючий банк.

3. Якщо платник і постачальник обслуговуються в одному банку, то сума прийнятого банком до виконання доручення списується в дебет рахунка платника і зараховується в кредит рахунка одержувача. Якщо рахунки відкрито в різних банках, то наступні розрахунки проводяться в порядку міжбанківських розрахунків у день подачі платіжного доручення.

4. Банк платника направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника.

5. Банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника.

6. Банк постачальника передає постачальникові виписку з поточного рахунка про зарахування коштів, до якої додається копія платіжного доручення з відміткою банку платника.

Платіжна вимога - розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника; це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунку платника(Рис 1.2, Додаток Б).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.2. Розрахунки з використанням платіжної вимоги

Зміст документообігу при розрахунках платіжною вимогою:

1.Одержувач коштів виписує і передає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника та реєстр платіжних вимог.

2.Банк одержувача пересилає платіжну вимогу та реєстр банку платника.

3.Банк платника видає платнику платіжну вимогу та повідомляє про платіж.

4.На основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунку платника.

5.З банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк одержувача.

6.Банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувача коштів

Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

ѕ верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

ѕ нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму постачальникові.

Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень може здійснювати банк одержувача через банк платника(Рис 1.3, Додаток В).

З метою гарантованої прискореної доставки платником вимог-доручень рекомендується передавати їх у комплекті з розрахунковими та вивантажувальними документами за поставлену згідно з договором (угодою) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо).

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього розрахункового документа і здає його в банк, що його обслуговує. Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів із дня виписки. День заповнення вимоги-доручення не враховується.

Банк приймає до оплати вимоги-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника.

У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він про мотиви відмови повідомляє безпосередньо одержувача коштів у порядку і в строки зазначені в договорі.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3. Розрахунки з використанням платіжної вимоги-доручення

Зміст документообігу при розрахунках платіжною вимогою-дорученням:

1. Постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги), виписує вимогу-доручення і разом із товарно-транспортними документами, які передбачені угодою, направляє платникові.

2. Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші документи, при згоді оплатити її заповнює нижню частину вимоги-доручення і здає її в обслуговуючий банк.

3. Банк платника на основі першого примірника платіжної вимоги-доручення списує кошти з рахунка платника.

4. Банк платника перераховує кошти в банк постачальника в день їх списання.

5. Банк постачальника проводить зарахування коштів на рахунок свого клієнта.

Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний: виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи й надані послуги; надати повноваження іншому (виконуючому) банкові здійснити цю оплату(Рис 1.4, Додаток Г).

При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між чотирма суб'єктами:

ѕ заявник акредитива - платник, який звернувся до банку, що його

обслуговує, для відкриття акредитива;

ѕ банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму

клієнтові;

ѕ бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений

акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);

ѕ виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за

дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

а) покритий - акредитив, при якому для здійснення платежів завчасно

бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-

емітенті або виконуючому банку;

б) непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності

коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок

банківського кредиту.

Акредитиви бувають:

ѕ Відкличний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

ѕ Безвідкличний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися акредитиви:

а) депоновані - списанням коштів з аналітичного рахунка «Розрахунки акредитивами», відкритого у виконуючому банку;

б) гарантовані - наданням виконуючому банкові права списувати кошти з кореспондентського рахунка банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

Размещено на http://www.allbest.ru/

4

Рис 1.4. Розрахунки з використанням акредитива

Зміст документообігу при розрахунках акредитивом:

1.Між постачальником і платником укладається договір.

2.Платник подає банку-емітентові заяву для відкриття акредитива.

3.Банк-емітент на підставі заяви перераховує кошти з рахунка платника на аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами».

4.Банк-емітент повідомляє банк бенефіціара про відкриття акредитива.

5.Банк бенефіціара повідомляє бенефіціара про відкриття й умови акредитива.

6.Бенечріціар відвантажує платнику товар, виконує роботи або послуги.

7.Бенефщіар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, в обслуговуючий банк.

8.Банк бенефіціара надсилає спецзв'язком реєстр документів разом з іншими документами за акредитивом до банку-емітента.

9.Банк-емітент після перевірки виконання всіх умов акредитива на підставі реєстру документів за акредитивом списує кошти з аналітичного рахунка «Розрахунки акредитивами».

10.Банк-емітент перераховує кошти на рахунок бенефіціара.

11.Банк бенефіціара після отримання коштів від банку-емітента списує суму за акредитивом з позабалансового рахунка 9802 і зараховує на рахунок бенефіціара.

Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється у межах 15-ти днів з дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження документів спецзв'язком між банками.

Керівник установи банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжити строк дії акредитива на 10 днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент у свою чергу повідомляє про це виконуючий банк, а останній -бенефіціара.

Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим банком документів за акредитивом.

Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів(Рис 1.5).

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Не дозволяються розрахунки чеками між фізичними особами.

При розрахунках чеками в економічні відносини між собою вступають такі суб'єкти:

ѕ чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює оплату за

допомогою чека та підписує його;

ѕ чекотримач- підприємство, яке є одержувачем коштів за чеком;

банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий Чек)

підприємству або фізичній особі.

Потрібно зазначити, що у сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називаються грошовими чеками. Термін дії чекової книжки-один рік. За погодженням з установою банку термін дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

Чек містить такі елементи:

а)назву «розрахунковий чек»;

б)назву власника чекової книжки та номер його рахунка;

в)назви банку емітента і його номер МФО;

г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекотримача;

д) назву чекотримача;

є)доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму; є)призначення платежу;

ж) число, місяць та рік складання чека, місце складання чека;

з) підписи чекодавця та відбиток печатки.

Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банкові чекодавця без виконання.

Чек із чекової книжки пред'являється до виконання в банк чекотримача протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується).

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву в одному примірнику.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 1.5. Механізм розрахунків з використанням розрахункового чека

Зміст документообігу при розрахунках чеками:

1. Платник подає до банку-емітента заяву для отримання чекової книжки, а також платіжне доручення на депонування коштів.

2. Банк-емітент депонує кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками».

3. Платник на основі заяви отримує в своєму банку чекову книжку.

4. Платник, одержавши рахунок постачальника на товар або послуги, виписує і передає постачальникові чек.

5. Постачальник відвантажує покупцеві товар.

6. Постачальник здає в обслуговуючий банк чек разом із трьома примірниками реєстрів.

7. Банк чекотримача, після перевірки правильності складання реєстру реквізитів чеків та своєчасності пред'явлення його до оплати, приймає чек із реєстром та разом із другим і третім примірниками реєстру інкасує чек до банку-емітента.

8. Банк-емітент списує суму чека з рахунка покупця, на якому вона була депонована

9. Банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекотримача.

10. Банк постачальника зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника

Вексель - безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг.

Розрізняють вексель простий і переказний(Рис 1.6, 1.7, Додаток Д).

Простий вексель - це цінний папір, за яким одна сторона (векселедавець) зобов'язується заплатити другій стороні (векселедержателю) певну суму грошей у визначений термін.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.6. Механізм розрахунків з використанням простого векселя

Зміст документообігу при розрахунках простим векселем:

1.Покупець (векселедавець) вручає вексель продавцю (векселетримачеві).

2.Продавець (векселетримач) відвантажує товар, продукцію, виконує роботи, надає послуги

покупцю, замовнику.

3.Продавець пред'являє вексель до оплати.

4.Покупець оплачує вексель.

Переказний вексель (тратта) - вексель, виданий у формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж (рис. 1.7)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.7. Механізм розрахунків з використанням переказного векселя

Зміст документообігу при розрахунках переказним векселем:

1.Векселедавець (трасант) направляє платнику (трасату, тобто особі-боржнику) товар, а також тратту.

2.Платник (трасат) повертає акцептований вексель векселедавцю (трасанту).

3. Векселедавець (трасант) направляє акцептований вексель ремітентові - одержувачу грошей за переказним векселем.

4. Ремітент направляє вексель трасату до оплати.

5. Трасат оплачує і одночасно погашає вексель, роблячи відмітку про оплату на його зворотній стороні.

1.3 Способи здійснення платежів при безготівкових розрахунках

Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні - це економічно і фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Способи розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб'єктами своїх грошових зобов'язань один перед одним. Різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників. У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують два основних способи платежу:

ѕ перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них;

ѕ зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів. Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашенні грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб.

Критерії вибору способу платежу пов'язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації (продажу) продукції.

У сучасній ринковій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують у вітчизняній економіці, не дає можливості на ділі оптимізувати економічні інтереси суб'єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців (несправних платників).

Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило, не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).

Використання способу платежу на основі попередньої оплати - це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності.

У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані. Відзначимо, що в колишній плановій економіці попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її проведення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції.

За своїм економічним змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового безплатного кредиту, який одержує постачальник. В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення заліку взаємної заборгованості. Розрахунки, засновані на заліку взаємозаборгованості платників, - це розрахунки, за якими взаємозобов'язання господарських суб'єктів один до одного погашаються в рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

При заліку взаємозаборгованості використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованості ведуться на основі угоди між підприємствами; строки і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.

Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов'язань між господарськими суб'єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом. Заліки надають можливість скоротити взаємну заборгованість господарських суб'єктів і тим самим прискорити розрахунки. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованості обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету.



РОЗДІЛ 2. ПРАКТИКА ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ ПРИ ОРГАНІЗАЦІЇ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

2.1 Сучасний стан розвитку безготівкових розрахунків в Україні

Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно-розрахункової системи та платіжною кризою. Своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов'язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб'єкта окремо.

Вітчизняний ринок безготівкових розрахунків за короткий проміжок часу почав набувати глобальні риси помітно недавно, які в якійсь мірі притаманні західному ринку, основними з яких є різноманітність форм і територія розповсюдження.

Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система безготівкових розрахунків, збільшується попит на готівку та кредит банків. Крім того, лібералізація цін ускладнила формування кредитних процесів банків, негативно вплинула на проведення безготівкових розрахунків. Таким чином, в сучасних умовах, коли спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів, необхідно не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але і вдосконалювати організацію безготівкових розрахунків.

Безготівковий грошовий обіг - це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержанням товарів та оплатою їх.

Так, у 2004 році, після внесення значних змін і доопрацювання, була

проваджена нова редакція Інструкції про безготівкові розрахунки в

національній валюті (затверджена Постановою Правління НБУ від 21.01.2004

№ 22). Таким чином, порядок безготівкових розрахунків суворо

регламентований законодавством. Здійснення розрахункових операцій через

банк знижує потребу в готівці, сприяє концентрації в банку вільних грошових коштів для кредитування, забезпечує їх збереження і ефективніше

використання, оптимізує і прискорює грошовий обіг держави.

Безготівкові розрахунки становлять приблизно 68 відсотків усіх

розрахунків у господарському обороті. У розвинутих країнах готівка

становить незначну частину грошової маси: 5-7%. В нашій країні за даними

НБУ [6] станом на 1 лютого 2011 року готівковий оборот займає близько

32% усього грошового обороту (Рис. 2.1):

Рисунок 2.1 - Частка безготівкових та готівкових розрахунків у платіжному обороті держави

В Україні питома вага безготівкових розрахунків здійснюється платіжними дорученнями (81%), значно меншу вагу в безготівкових розрахунках займають розрахунки чеками (8%) та платіжними вимогами-дорученнями (6%)(Рис. 2.2).

Рисунок 2.2 - Питома вага безготівкових розрахунків: 81 % - платіжним дорученнями;8 % - розрахунки чеками; 6 % - розрахунки платіжними вимогами-дорученнями; 1% - розрахунки акредитивами; 4 % - інші.

Згідно з даними звітності (форма № 410 “Звіт про кількість клієнтів

банків та кількість відкритих клієнтами рахунків”) станом на 01.01.2010 року установи 180 банків обслуговують понад 127,2 млн. клієнтів: юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які відкрили поточні та вкладні (депозитні) рахунки, з них:

ѕ 125,2 млн. - фізичні особи;

ѕ 2 млн. - суб'єкти господарювання [6].

Нижче наведений рисунок характеризує динаміку кількості рахунків клієнтів банків:

Рисунок 2.3 - Динаміка зростання кількості рахунків клієнтів банків

Аналізуючи дані, слід відмітити, що упродовж 2008 - 2009 років

кількість клієнтів, які обслуговуються в банках, зростає переважно за рахунок клієнтів-фізичних осіб.

Як видно з рисунку 3.3 загальна кількість відкритих рахунків клієнтів на звітну дату склала 159,5 млн., у тому числі:

ѕ поточних - 98,4 млн. (61,7% від загальної кількості рахунків,

відкритих у банках);

ѕ вкладних (депозитних) - 61,1 млн. (38,3%).

Таким чином, слід відмітити, що при порівнянні з базовим показником на 01.01.2007 року спостерігаємо наступну тенденцію: збільшення частки поточних рахунків на 11 % станом на 01.01.2008 року і відповідно збільшення на 4 і 3 % у наступних роках. Порівняне зменшення кількості поточних рахунків пов'язано передусім зі світовою фінансовою кризою, коли довіра до банківської системи впала, що позначилось і на кількості здійснюваних операцій банками і нашої держави. Як наслідок, спостерігалося явище, що під час кризових умов населення менше заощаджує і більше витрачає грошових коштів. Як результат процесів нестабільності національної економіки все ж таки спостерігався приріст кількості поточних рахунків у порівнянні з базисним 2007 роком на 2,71 %, хоча темпи приросту ще не значні. Частка рахунків фізичних осіб складає майже 97,7% від усіх відкритих рахунків клієнтів (95,1 млн. поточних рахунків і 60,8 млн. вкладних (депозитних) рахунків) [6].

На сучасному етапі спостерігається тенденція, що населення перестає користуватися звичайними банківськими механізмами, такими як накопичення коштів, і тому банком потрібно знаходити щось інше.

Здійснення безготівкових розрахункків є тим джерелом прибутків, яке вже сьогодні використовується на ринку України. Перед користувачами стоїть проблема вибору найбільш ефективної і водночас дешевої платіжної системи. Отже, ринок безготівкових розрахунків останнім часом розвивається надто стрімко, що в найближчі роки дасть змогу розвиватися і закріплюватись в міжнародних масштабах, стрімко розширюючи географію наданих послуг, що викличе, як наслідок, вихід на даний ринок нових гравців, тобто зростання конкуренції, зниження тарифів та поліпшення якості наданих послуг.

Останнім часом велика увага приділяється активізації використання платіжних карток в сфері безготівкових розрахунків. Національний ринок платіжних карток досяг у своєму розвитку значного прогресу. Сьогоднішній рівень розвитку національного карткового ринку дозволяє сказати, що платіжні картки стали звичним та повсякденним фінансовим інструментом для пересічного громадянина, а власне ринок досяг стадії своєї зрілості.

На початок 2011 року за даними офіційної статистики 127 українських банків емітували платіжні картки. За останні 8 років кількість активних платіжних карток, емітованих в Україні, зросла з 3,6 до 41,2 млн. (в 11,4 разів), кількість банкоматів, встановлених українськими банками, зросла з 1,8 до 20,9 тис. (в 11,4 разів), кількість платіжних терміналів - з 14,8 до 94,3 тис. (майже у 6,5 разів). Українські держателі платіжних карток здійснили у 2011 році 532 млн. операцій, що у 7,2 разів більше, ніж у 2007 році (74 млн.), а загальний обсяг операцій за ті ж роки зріс з 20,0 до 225,1 млрд. гривень (понад 11,2 раз).

Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно-розрахункової системи та платіжною кризою. Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система безготівкових розрахунків, збільшується попит на готівку та кредит банків.

Кожна з форм безготівкових розрахунків має свої переваги і проблеми. Розрахунки платіжними дорученнями завжди прості, зручні і забезпечують швидке здійснення платежу. Але, вони мають і недолік - не гарантують платіж постачальнику. Щоб подолати цей недолік в банківській практиці використовуються розрахунки акцептованими банком платіжними дорученнями. Також в останній час дуже широко стала використовуватися попередня оплата поставок [7, с. 39-40].

Відносно новою, мало розповсюдженою формою розрахунків є розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. Такі розрахунки дозволяють закріпити договірну дисципліну, дозволить ширше упровадити акцепт матеріальних цінностей та визволити установи банків, обслуговуючих постачальника та покупця від формального контролю за правильністю оформлення документів і документообігу. Але вони потребують вдосконалення в напрямку збільшення відповідальності платника, прискорення документообігу, використання фінансових санкцій.

Розповсюдженою формою розрахунків в ринковій економіці є акредитивна форма розрахунків. Це сама безпечна й надійна форма розрахунків, при якій більша доля відповідності лягає на банки. Ця форма розрахунків більш вигідна для постачальника, ніж для покупця, тому що останній несе видатки по відкриттю акредитиву, крім того, сума, на яку відкритий акредитив, вилучається з обороту до виплати по ньому, що є негативним для підприємства [8, с. 45].

Від правильного вибору форми безготівкових розрахунків залежить точність оцінки діяльності підприємства, виконання його планових завдань, своєчасність отримання коштів, оперативність і правильність утворення відповідних фондів.

Сьогодні, в часи економічної кризи розв'язати назрівши проблеми здатний унікальний фінансовий інструмент - вексель, як проста форма кредитних грошей для оплати товарів та послуг, надання позик, гарантій міжбанківських кредитів

Вагомість векселя у сучасній ринковій економіці досить значна. Цю вагомість надає векселю безспірність оплати за ним.

У більшості країн світу з ринковою економікою у разі оголошення фірми-боржника за векселем банкрутом, з реалізації її активів покриваються, в першу чергу, всі вексельні претензії до неї, незалежно від строків платежу за ним. Тому платіж за векселем і має безспірний та першочерговий характер. Чим вищий рівень економії грошей у платіжному обороті, тим він стійкіший, тому при проведенні безготівкових розрахунків шляхом передачі боргів з допомогою векселя досягається економія не тільки грошей, а й часу на проведення розрахунків, знижуються втрати від інфляції, закріплюються господарські зв'язки.

Особливого значення у практиці передачі боргів набувають векселі у разі простроченої кредиторської заборгованості, погашенні остаточної частини заборгованості за розрахунками під час заліку взаємозаборгованості. Вексель може забезпечити значно інтенсивнішу систему боротьби з неплатежами та заборгованістю. Крім того, вексель можна застосовувати в міжнародних кредитних відносинах, тому необхідно налагодити функціонування вексельного обігу на основі сучасного міжнародного вексельного права [9, с. 49-52].

За переходу до ринкових відносин запровадження безготівкових розрахунків має активно сприяти виконанню таких завдань:

ѕ удосконаленню комерційного розрахунку на підприємстві;

ѕ оптимізації форм і способів безготівкових розрахунків;

ѕ підвищенню відповідальності підприємств за своєчасне й у повному обсязі здійснення платежів за всіма зобов'язаннями;

ѕ постійному пошуку нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які б дали змогу на економічному підґрунті подолати негативні процеси в грошовій сфері;

ѕ зміцненню договірної дисципліни;

ѕ прискоренню обороту коштів.

Система безготівкових розрахунків має бути пов'язана з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови буде забезпечений безперервний кругообіг коштів суб'єктів господарювання і, як наслідок, розвиватиметься виробництво. Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме нормальним ринковим відносинам. Отже, проблема органічного зв'язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формується сьогодні в народному господарстві, набуває особливої актуальності.

Для створення та удосконалення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має з'ясування основних нормативних положень (або принципів), які б регулювали безготівкові розрахунки і максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Отже, своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов'язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб'єкта окремо, в тому числі і сільськогосподарських підприємств. Тому обов'язковою умовою є подальше удосконалення безготівкових розрахунків [10, с. 28].

2.2 Методичні підходи до організації розрахунків з використанням акредитивів

Розглянуті вище форми розрахунків не є гарантованими, участь банків в них зводиться до виконання чітких наказів клієнтів, що обмежує ризиковість неплатоспроможності клієнтів. На практиці це є певні операції, пов'язані із недостатніми знаннями партнера, великими сумами розрахунків тощо вимагають додаткових гарантій як з бору платника, так ї з боку продавця. Надати такі гарантії можуть банки шляхом емісії акредитивів. До того ж банки як учасники міжнародних розрахунків з використанням акредитивів можуть виступати в таких випадках:

ѕ банки може провести сплату;

ѕ банк може бути кредитором (покриття акредитиву);

ѕ банк може покрити акредитив за рахунок коштів самого банку.

До того ж надається можливість надання банком специфічних гарантій за даним видом розрахунків. Так, участь банків в обслуговуванні міжнародних розрахунків із застосуванням документарного акредитиву за дорученням зобов'язує виконати платіж третьою особою за поставлений товар чи надані роботи, послуги. Якщо дана операція відбувається за рахунок коштів клієнта, то банк приймає участь у здійсненні розрахункових операцій, якщо за рахунок коштів банку, то це означає, що банк виступає кредитором [11].

Визначаючи поняття акредитиву, маємо, що це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Акредитив (від лат. accredo - довіряю) - це умовне грошове зобов'язання, що надається банком-емітентом за дорученням та з інструкціями клієнта - наказодавця (апліканта, заявника, наказодавця, емітента) акредитива (та від його імені) або від власного імені:

ѕ здійснити платіж на користь одержувача коштів (бенефіціару) чи визначеної ним особи бенефіціара або акцептувати і сплатити виставлені бенефіціаром переказні векселі (тратти);

ѕ або уповноважити інший банк (виконуючий) провести такий платіж, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або надати повноваження іншому банку здійснити негоціацію (купити або врахувати переказні векселі) проти передбачених документів з урахуванням дотримання умов аккредитива.

При здійсненні операцій по акредитиву приймають участь:

Заявник акредитива - (імпортер, покупець, платник, аплікант, емітент, наказодавець) особа, за дорученням якої банк-емітент відкриває акредитив.

Продавець (експортер, бенефіціар) - особа, на користь якої відкритий акредитив.

Банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив за дорученням свого клієнта.

Виконуючий банк - банк отримувача коштів або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

...