Діяльність комерційних банків на України

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

У недавньому минулому комерційні банки займали особливе положення в економіці західних країн.

Державні органи завжди підтримували банки у разі кризи ліквідності або при загрозі банкрутства, щоб гарантувати стабільність фінансової системи. При цьому фінансове законодавство обмежувало сферу діяльності комерційних банків, точно визначаючи що і як вони можуть робити, і одночасно оберігало банки від появи конкурентів.

Банки при цьому грали традиційну роль посередника між вкладниками і позичальниками і забезпечували функціонування платіжної системи, відносно мало думаючи про застосування нових методів і технологій.

Однак остання чверть віку була періодом глибоких змін в банківській справі, численних новин в організації, методах управління банками і формах обслуговування корпоративних і індивідуальних клієнтів..

Один з найважливіших аспектів банківських змін отримав назву інтернаціоналізації або глобалізації. Це процес розширення сфери діяльності великих банків за межі національних кордонів, що супроводжується створенням мережі зарубіжних філій, з одного боку, і зростанням числа іноземних банків - з іншою.

Внаслідок інтернаціоналізації фінансових ринків, банки стикаються із змінами кон'юнктури ринків не тільки національних, але і світових, що ще більш ускладнює управління банківським портфелем. У умовах ринкової економіки можливість залучення додаткових ресурсів для банків однозначно зумовлена мірою їх фінансової стійкості.

Зростає зацікавленість в якості фінансового становища банку з боку його клієнтів і власників.

Фінансова стабільність банку стає питанням його виживання, оскільки банкрутство в умовах ринку виступає вірогідним результатом фінансової діяльності нарівні з іншими можливостями. Надійність банку стає першочерговим запитанням на сьогоднішній момент.

Банки займають досить вагоме місце в економіці будь-якої країни. Тому вивчення функцій банків, їх роль в економці є вкрай потрібним, особливо для України.

Банки беруть на себе відповідальність за своєчасне і повне виконання доручень своїх клієнтів по здійсненню платежів.

З цією метою застосовуються найбільш сучасні форми обчислювальної техніки і комунікацій, які дозволяють в оптимальні строки проводити розрахунки та забезпечують надійний контроль за їх здійсненням.

Комерційні банки є базовою ланкою кредитно-фінансового обслуговування господарства, що в свою чергу ґрунтується на кредитній системі, не лише комерційного банку, а й держави в цілому.

В даній контрольній роботі розглядається комерційний банк як елемент економічного впливу, його функції, типи та особливості функціонування в Україні.

І Розділ. Сутність комерційних банків, їх функції та роль в ринковій економіці

1.1 Сутність і види комерційних банків

Важливою ланкою кредитної системи України є комерційні банки, що належать до другого рівня банківської системи. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банк це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку здійснювати у сукупності такі операції залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Комерційні банки - це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого це підприємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позикового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку

Як важлива ланка банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки е юридичними особами. Як будь-яка юридична особа банки мають свої ознаки.[4, с.76]

1. Володіння майном на правах власності або на правах повного господарського відання, наявність статутного фонду, який відображається на самостійному балансі банку. Статутний фонд комерційного банку формується за рахунок власних коштів акціонерів або пайових внесків засновників банку у грошовій формі.

Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, банківські метали, а також збільшувати статутний фонд для покриття збитків.

Розмір статутного капіталу банку визначається засновниками, але не може бути меншим за розмір, встановлений НБУ. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку коливається від 1 до 5 млн. євро залежно від території, на якій здійснює свою діяльність банк, а за участю іноземних осіб він повинен бути не менше від 5 до 10 млн. євро.

2. Наявність усіх прав юридичної особи: організаційна єдність, участь у господарських відносинах, самостійна відповідальність, фірмове найменування, а також обов'язкове зазначення в статуті банку, що банк є юридичною особою.

3. Наділеність спеціальною правоздатністю, яка означає, що банк діє на основі свого статуту і здійснює банківську діяльність на підставі ліцензій, які надаються Національним банком України. [7, с.54]

4. Діяльність комерційних банків ґрунтується на економічній самостійності. Відповідно до ст. 5 Закону України “Про банки і банківську діяльність” комерційні банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Органам державної влади і місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків щд чає виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Одночасно банки відповідають за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

5. Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян виконанням банківських операцій і наданням різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.

6. Комерційні банки виступають суб'єктами ринкової економіки, діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправління, використовують ринкові категорії -- прибутковість, ризик, ліквідність. Як важливий сектор економіки, комерційні банки забезпечують народне господарство додатковими грошовими ресурсами.

Діяльність банків не обмежується акумуляцією і розміщенням коштів підприємств, організацій і населення. Вони сприяють накопиченню капіталу, не лише активно втручаючись в усі сфери господарського життя, а й безпосередньо беручи участь у функціонуванні капіталу або здійснюючи контроль над ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами й галузями виробництва, який значною мірою забезпечує розвиток народного господарства залежно від об'єктивних потреб виробництва.

Фінансуючи додаткові потреби підприємств промисловості, транспорту, сільського господарства, банки уможливлюють створення прогресивної відтвореної структури народного господарства. Сучасні комерційні банки як юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність, зазвичай, не повинні виконувати адміністративні повноваження.

Проте згідно з правилами НБУ на них у деяких випадках покладаються контрольні функції, що полягають у перевірці додержання суб'єктами господарювання порядку ведення касових операцій та норм з регулювання обігу готівки, здійснення валютного контролю за валютними операціями резидентів і нерезидентів через уповноважені банки.[5, с 45] Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет), страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Існують певні обмеження щодо прямої чи опосередкованої участі банку у капіталі будь-якого підприємства, установи, який не повинен перевищувати 15 відсотків капіталу банку.

Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 відсотків розміру капіталу банку. Законодавством обмежено можливість комерційного банку мати у власності нерухомість.

Так, банки можуть мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше ніж 25 відсотків капіталу банку. Однак це обмеження не поширюється на: а) приміщення, які забезпечують технологічне здійснення банківських функцій; б) майно, яке перейшло банку у власність внаслідок реалізації прав заставодержателя відповідно, до умов договору застави; в) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам за умови, що воно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

У ст. 9 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що комерційні банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група, причому банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з додержанням вимог антимонопольного законодавства України. Банківські об'єднання створюються за попередньою згодою Національного банку України та підлягають державній реєстрації внесенням відповідного запису до Державного реєстру банків.

Закон передбачає також можливість створення комерційними банками банківських спілок та асоціацій з метою захисту Інтересів своїх членів, координації та вдосконалення банківської діяльності.[7, с 54] Характеризуючи сутність комерційних банків та їх специфіку, слід зазначити їх велике значення у механізмі функціонування фінансової системи держави завдяки їх зв'язкам з усіма секторами економіки

Важлива роль комерційних банків у ринковій економіці зумовлена основними функціями, які вони виконують, а саме:

1) мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал;

2) кредитування підприємств, держави і населення,

3) здійснення розрахунків і платежів у господарстві,

4) випуск кредитних грошей,

5) емісійно-засновницька діяльність, пов'язана з випуском і розміщенням цінних паперів,

6) довірче управління майном клієнтів (трастові операції);

7) консультування клієнтів, надання їм економічної та фінансової інформації.

Останнім часом у діяльності комерційних банків спостерігається тенденція розширення їхніх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності, здійснення нетрадиційних для цієї сфери фінансового підприємництва дій (операції з цінними паперами, лізингові та факторингові операції й інші види кредитно-фінансового обслуговування).[3, с 88] Для визначення суті комерційних банків та їх специфіки велике значення має їх класифікація. Комерційні банки можна класифікувати за різними критеріями. За формою власності розрізняють банки державні, акціонерні, кооперативні, приватні та змішані.

За територіальною ознакою банки поділяються на міжнародні, загальнонаціональні, регіональні та міжрегіональні, що обслуговують декілька регіонів країни.

За організаційно-правовою формою -- банки, які утворюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативні банки. За належністю статутного капіталу та способом його, формування - пайові та акціонерні банки. Пайові банки утворюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків) у формі товариств з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Акціонерні банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства закритого або відкритого типів.

Порядок створення і діяльності акціонерних банків визначається Законами України “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу” тощо. Акціонерний банк -- це кредитна установа, що є об'єднанням на підставі угоди коштів фізичних і юридичним осіб (у тому числі іноземних) з метою спільної господарської діяльності та одержання прибутку.

Статутний капітал, акціонерного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. [15, с 45] Основний капітал акціонерного банку формується емісією та продажем акцій фізичним і юридичним особам, а потім збільшується за рахунок капіталізації прибутку й випуску нових акцій

Статутний фонд акціонерного банку формується з основного капіталу, поділеного на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості Розмір статутного фонду визначається акціонерами банку, але не може бути меншим за розмір, встановлений НБУ. Банкам забороняється випуск акцій на пред'явника. Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошенню , передплати акцій та збільшення його статутного капіталу.

Банки мають право придбавати власні акції з наступним письмовим повідомленням Національного банку України про, укладені угоди, яке мас бути надіслане протягом 5 робочих днів з дати укладення угод. Банкам не дозволяється придбавати власні акції, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень

Про намір придбати загальну кількість власних акцій у розмірі 10 і більше відсотків загальної емісії банк письмово повідомляє Національному банку України за 15 календарних днів до укладення угод. Національний банк України має право заборонити банку купівлю власних акцій у разі, якщо це може призвести до погіршення його фінансового стану. [12, с 65] Акціонерний банк діє на підставі установчого договору та статуту. В статуті фіксуються мета діяльності акціонерного банку, розмір та порядок створення фондів, склад і компетенція органів, а також обов'язково такі відомості: види акцій, що випускаються; номінальна вартість акції; співвідношення акцій різних видів; кількість акцій, що купуються засновниками; наслідки невиконання зобов'язань з викуплення акцій.[11, с 43]

Акціонерний банк є юридичною особою, власником свого майна, має повну господарську самостійність з питань вибору форм управління, використання прибутку, несе відповідальність за зобов'язаннями тільки своїм майном, а акціонери відповідають за зобов'язання банку лише в межах належних їм акцій. Акціонерний банк може мати філії і представництва на: території України та за кордоном, але за письмовою згодою НБУ.

За видами здійснюваних операцій комерційні банки бувають універсальні та спеціалізовані. Універсальні банки здійснюють широке коло банківських операцій і надають різноманітні послуги, перелік яких дедалі розширюється.

Сучасні комерційні банки здатні виконувати понад 200 різних видів банківських операцій і послуг. Спеціалізовані банки здійснюють деякі банківські операції, які тісно пов'язані з особливостями господарської діяльності підприємств, специфікою виробництва тощо. За спеціалізацією банки в Україні можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо, більше ніж 50 відсотків його активів е активами одного типу, а статусу спеціалізованого ощадного банку -- якщо більше ніж 50 відсотків його пасивів е вкладами фізичних осіб. За масштабом діяльності розрізняють великі, середні та дрібні банки. Однак чинне законодавство не містить конкретних критеріїв щодо віднесення банків до тієї чи іншої групи.[1, с 34]

Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” на території України можуть діяти банки, статутний фонд яких, сформований за рахунок українських юридичних і фізичних осіб; банки за участю іноземного капіталу (спільні банки); іноземні банки, статутний капітал яких формується за рахунок коштів нерезидентів -- іноземних юридичних і фізичних осіб. [13, с 19] За характером відносин банки також поділяють на: банки-гаранти і банки-кореспонденти; за структурою: багато-профільні та безфілійні; за фінансовим станом: стабільні, проблемні, кризові та банкрути.

Отже, для ефективного функціонування і розвитку банківської системи необхідні подальша структуризація і спеціалізація комерційних банків, розвиток різних видів банківських установ, що сприятиме розширенню діапазону банківських операцій і фінансових послуг та вдосконаленню кредитно-фінансового механізму в країні.

1.2 Функції комерційних банків.

Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

Залежно від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількісністю та змістом системи функцій комерційних банків.

П.С. Роуз виділяє такі основні банківські функції: ощадну, трастову, страхування, брокерську, платежів та розрахунків, інвестиційного планування, кредитну, управління грошовими потоками та функцію андеррайтера. [1,14]

У найбільш агрегованому вигляді, з точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій, що наведені у Рис. 1.



Рис. 1. Функції комерційних банків.

В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків при платежах та розрахунках між окремими самостійними суб'єктами.

Платіжний механізм - структура економіки, що здійснює "обмін речовин" у господарській системі.

Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки а в сфері роздрібного товарообміну основна маса угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиліття активно упроваджуються форми безготівкового розрахунку.

Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків. Виступаючи посередниками, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожніми чеками тощо.

Ця функція є дуже вигідною та корисною для підприємців, оскільки дозволяє скорочувати витрати на утримання штату касирів, бухгалтерів, охорони, спеціального транспорту тощо. Здійснення безготівкових розрахунків через електронну систему платежів дозволяє істотно скоротити тривалість фінансово-господарського обороту та значно зменшити рівень невиробничих витрат обігу.

До того ж комерційні банки здійснюють посередництво в кредиті, шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб.

Особливість посередницької функції банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їхнього використання позичальником.

Перерозподіл ресурсів здійснюється по горизонталі господарських зв'язків від кредитора до позичальника, за допомогою банків без участі проміжних ланок в особі вищестоящих банківських структур, на умовах платності і зворотності. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції позикових засобів. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Ощадно-капіталотворча функція полягає в залученні тимчасово вільних ресурсі» суспільства, зокрема в мобілізації грошових доходів і заощаджень та перетворенні їх у реально діючий капітал.

Як підприємства, так і домашні господарства при одержанні грошових доходів окрему їх частину спрямовують на накопичення з метою забезпечення наступних великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий мертвий скарб.[3, с 45]

Комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал. Цей капітал випускається банками в обіг шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим господарюючим суб'єктам та домашнім господарствам на відповідних умовах.

Комерційні банки, виступають на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, не тільки максимально мобілізують наявні в господарстві заощадження, але і формують досить ефективні стимули до нагромадження засобів.

Стимули до нагромадження і заощадження коштів формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Крім високих відсотків, виплачуваних по внесках, кредиторам банку необхідні високі гарантії надійності розміщення накопичених ресурсів у банк. Створенню гарантій служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Тісно пов'язана зі попередньою кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин -- тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них.

Об'єктивно коливні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох факторів, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю оберненості продукції, коливань цін на неї тощо.

Водночас у разі безпосереднього надання вільних грошових коштів їх власниками в позику підприємцям виникають суттєві ускладнення. Так, розміри пропозиції вільних грошей далеко не завжди відповідають розмірам попиту на позиковий капітал. Терміни вивільнення фінансових ресурсів у їх власників також: можуть не збігатися з термінами, впродовж яких ці ресурси потрібні позичальникам.

Тому саме банки, мобілізуючи ресурси різних розмірів та різної терміновості повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних господарюючих одиниць за рахунок тимчасового їх надлишку в інших. Причому в необхідних сумах і на потрібні терміни.

Кредитно-інвестиційна функція забезпечується банками за допомогою механізму створення кредитних засобів обігу. В основі цього механізму лежить система регулювання обов'язкових резервів комерційних банків. Так, якщо норма обов'язкового резервування становитиме, наприклад, 10%, то саме ця частина загальної суми залучених коштів має зберігатися банком у резервній формі (кошти на коррахунку та в касі). Наприклад, якщо банк залучив депозит у сумі 100 млн. грн., його резерв одразу має збільшитися на 10 млн.

Решта 90 млн. можуть бути використані банком на кредитно-інвестиційну діяльність. Так, якщо банк надасть кредит позичальнику в сумі 90 млн. грн для закупівлі товарів у фірмі, яка обслуговується в іншому банку, то ці кошти врешті-решт надійдуть на користь цієї фірми саме в її банк. Цей банк, у свою чергу, отримавши 90 млн. грн, має збільшити свій резерв на 9 млн. грн (10% від 90 млн. грн), а решту 81 млн. грн також зможе використати як кредит чи інвестиції.

Як бачимо, вже на цьому, далеко не останньому, етапі грошового обороту, величина створених банками кредитних засобів обігу -- 171 млн. грн (90 + 81) -- значно перевищує суму початково залученого в банківську систему депозиту (100 млн. грн).

У зв'язку з формуванням фондового ринку одержує розвиток і така функція банків, як посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта на підставі договору чи комісії доручення.

Банк виконує усі функції зберігача майна й активно керує власністю, наприклад аналізує стан портфеля цінних паперів, дає рекомендації і пропонує способи інвестування капіталу і т.д. Якщо у ведення банку здається реальна власність, банк може здавати її в оренду, експлуатувати відповідно до інструкцій принципіала.

Види операцій є, одним з поміж багатьох, важливих критеріїв, що дозволяє класифікувати комерційні банки за різними типами. Крім того, до числа таких критеріїв належать:

Ш галузева орієнтація;

Ш територіальне розміщення;

Ш форма власності.

За видами операцій комерційні банки поділяються на універсальні та спеціалізовані.

Універсальний комерційний банк здійснює всі або майже всі види банківських операцій (понад стандартний набір кредитно-розрахункових функцій). При цьому банк може організовувати так зване ІпакетнеІ обслуговування своїх клієнтів: надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів, операції з цінними паперами, прийом вкладів, валютні операції, консультаційні та інші послуги.

Територіальна ознака класифікації банків вказує на обсяг мережі філіалів того чи іншого банку, а також масштаби здійснюваних ним операцій. Залежно від територіального розміщення комерційні банки прийнято поділяти на:

§ міжнародні, що обслуговують клієнтів у різних країнах, здійснюючи операції на міжнародних ринках позичкових капіталів;

§ національні, які функціонують в масштабах країн;

§ міжрегіональні, що обслуговують потреби у кредитно-фінансових послугах кількох регіонів;

§ регіональні, масштаби операцій яких обмежуються рамками певного регіону країни.

Серед критеріїв класифікації комерційних банків важлива роль належить формі власності, що визначає особливості формування статутного фонду банку та порядок управління ним. Відповідно до цього критерію розрізняють наступні типи банків: державні, приватні та змішані.

У державних банків капітал повністю належить державі в особі центральних органів влади й управління, зокрема, міністерству фінансів або галузевим відомствам, які виступають засновниками банків. Створення таких банківських установ має на меті, як правило, реалізацію певних загальнонаціональних програм розвитку тих чи інших галузей або регіонів. Державні банки можуть бути створені також місцевими органами влади. Основним завданням таких муніципальних банків є кредитно-фінансове обслуговування місцевого господарства.

Приватні банки можуть бути створені у формі: акціонерних товариств відкритого чи закритого типу, капітал яких формується шляхом емісії акцій; товариств з обмеженою відповідальністю, та повних товариств, що створюються на основі пайових внесків юридичних та фізичних осіб.

Змішаний тип організації банку передбачає можливість поєднання державної і приватної форм власності на його капітал у різних співвідношеннях відповідно до інтересів господарюючих суб'єктів та держави у реалізації певних програм.

Основною формою організації банківського бізнесу в сучасних умовах є акціонерна, оскільки вона дозволяє найкраще організувати управління банком та має широкі можливості щодо залучення додаткового капіталу.[4, c.34]

1.3 Роль комерційних банків в економіці

Базовою ланкою кредитної системи, основою, на якій ґрунтується уся діяльність, пов'язана з кредитно-фінансовим обслуговуванням господарства, є комерційні банки.

Комерційні банки ѕ це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції у різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи населення та підприємства всіх галузей економіки.

Усі функції тісно пов'язані між собою та дозволяють комерційному банку виступати у якості органа, що емітує платіжні засоби для обслуговування усього кругообороту капіталу в процесі виробництва й обігу товарів.[15, c.37]

Окрім зазначених базових функцій, комерційні банки можуть виконувати ряд інших операцій, конкретне коло яких визначається особливостями різних секторів ринку і потребами тих груп клієнтів банку, на які він орієнтує свою діяльність. У цьому полягає відмінність комерційних банків від спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що надають обмежене коло послуг.

Так, комерційні банки можуть здійснювати операції з купівлі та продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої торгівлі, виконувати довірчі операції, пов'язані з управлінням майном, грошовими коштами та іншими матеріальними цінностями фізичних та юридичних осіб за їх дорученням, надавати консультаційні послуги своїм клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності, проводити лізингові та факторингові операції, організовувати зберігання фінансових і матеріальних цінностей у спеціально обладнаних сховищах, видавати гарантії за третіх осіб, надавати економічну й фінансову інформацію, здійснювати операції з цінними паперами, а також ряд інших операцій, пов'язаних з обслуговуванням різних клієнтів.

Сучасні тенденції у розвитку банківської справи в країнах з розвинутою ринковою економікою характеризуються збільшенням числа здійснюваних банками операцій та глобальним характером політики, що проводиться на ринку, пошуком нових її форм та методів. Це призводить до поступового втручання банків у традиційні сфери діяльності спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що забезпечує можливості для перемоги у конкурентній боротьбі за клієнтів.

Однак при тому, що банки в основній своїй масі надають величезну кількість послуг компаніям, фірмам, населенню, вони можуть робити і акценти в своїй діяльності на окремі види операцій, орієнтуючись на потреби різних груп клієнтів у відповідності з обраною для себе стратегією застосування капіталу. Тому універсальність комерційних банків як загальна притаманна їм риса не виключає і їх спеціалізації.

Спеціалізовані комерційні банки, не відмовляючись в принципі від можливості надання універсального набору послуг, концентрують зусилля на здійсненні кількох основних банківських операцій або на обслуговуванні обмеженого кола клієнтів. Спеціалізація впливає на характер усієї діяльності банку, визначаючи особливості формування його активів і пасивів, побудову балансу, а також специфіку організації роботи з клієнтурою. Загалом в силу набуття досвіду роботи у певній сфері банківської справи, розробки технічних прийомів і методів реалізації тих чи інших операцій підвищується їх якісний рівень. Це в свою чергу зумовлює зростання дохідності окремих спеціальних операцій комерційних банків, а тому їхня діяльність в інших сферах стає необов'язковою.[17, c.12]

У розвинутих країнах найбільш поширеними видами спеціалізованих банків є інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та експортно-імпортні. Їх діяльність зосереджена на кількох операціях для більшості клієнтів. Так, інвестиційні банки займаються переважно емісійно-засновницькою діяльністю, забезпечуючи посередництво і гарантії розміщення цінних паперів на фондовому ринку.

Інноваційні банки здійснюють довгострокове кредитування, в результаті якого можлива реалізація крупних науково-технічних проектів. Ощадні банки орієнтують свою діяльність на залучення дрібних вкладів населення на певний строк і надання позик приватним особам. Іпотечні банки видають довгострокові кредити під заставу нерухомого майна ѕ землі, житлових будинків, споруд виробничого призначення. Експортно-імпортні банки займаються кредитуванням і видачею гарантій за операціями, пов'язаними в основному із зовнішньою торгівлею та міжнародним рухом капіталів.

Окрім певного типу операцій комерційні банки можуть також зосереджуватись на обслуговуванні окремих галузей економіки ѕ промисловості, сільського господарства, торгівлі, будівництва, енергетики, транспорту і зв'язку.

Для успішного розвитку ринкової економіки значення посередницької функції в кредиті полягає в тому, що вони своєю діяльністю зменшують ступінь ризику і невизначеності в економічній системі.

Кошти можуть переміщатися від кредиторів до позичальників і без посередництва банків, однак при цьому різко зростають ризики втрати коштів, що віддаються в позику, і зростають загальні витрати по їхньому переміщенню, оскільки кредитори і позичальники не інформовані про платоспроможність один одного, а розмір і терміни пропозиції коштів не збігається з розмірами і термінами потреби в них.[12, c.35]

У розвинутих країнах найбільш поширеними видами спеціалізованих банків є інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та експортно-імпортні. Їх діяльність зосереджена на кількох операціях для більшості клієнтів. Так, інвестиційні банки займаються переважно емісійно-засновницькою діяльністю, забезпечуючи посередництво і гарантії розміщення цінних паперів на фондовому ринку. Інноваційні банки здійснюють довгострокове кредитування, в результаті якого можлива реалізація масштабних науково-технічних проектів.

Ощадні банки орієнтують свою діяльність на залучення дрібних вкладів населення на певний термін і надання позик приватним особам.

В рамках тенденції до спеціалізації банківської діяльності у промислово розвинутих країнах можна відзначити створення комерційними банками вузькоспеціалізованих дочірніх компаній, що займаються одним-двома видами операцій (наприклад, лізингом, факторингом та ін.).

Окрім певного типу операцій комерційні банки можуть також зосереджуватись на обслуговуванні окремих галузей економіки, промисловості, сільського господарства, торгівлі, будівництва, енергетики, транспорту і зв'язку.[5 , 45]

Всі комерційні банки виконують певні функції, систематичне виконання яких і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому, а переплітаючись між собою, вони створюють потужну базу фінансового розвитку країни: управління грошовим обігом; забезпечення платіжного механізму; акумуляції заощаджень, та важливою функцією банків є їх здатність „робити гроші” - розширювати кредитні ресурси народного господарства.

Отже, можна сказати, що дуже важлива роль в економіці країни належить кожному окремому банку, а ще важливіша роль належить всій банківській системі.

Користування послугами комерційних банків стає все нагальнішою потребою підприємств, фірм, державних установ, громадських організацій і приватних осіб. Всі вони потребують відкриття в банках різних рахунків для зберігання грошових коштів, послуг обміну валюти, купівлі-продажу цінних паперів, надання позичок, тощо.

Все це зумовлює необхідність того, щоб всі члени суспільства були добре обізнані зі структурою і роллю комерційного банку в сучасній економіці. Особливо це необхідно для сучасного українського суспільства, яке йде шляхом ринкових реформ і створення сучасної банківської системи.

Сьогодні стан розвитку економіки потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування.[9, c 4]

Сучасний стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування.

Ця потреба обумовлюється тим, що банківська система України - одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки і є одним з основних чинників політики економічного зростання. Адже через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання.

Упродовж останнього десятиріччя проблема збереження фінансової та економічної стабільності постає дедалі гостріше. Тому центральні банки багатьох країн беруть на себе роль відповідального органа або координатора національних програм щодо оцінки стабільності фінансової системи.[3, 46]

Слід зазначити: ступінь розвитку фінансової системи та її основного елемента -- банківської системи, характер і ефективність грошово-кредитної політики й фінансової політики великою мірою визначають реальні можливості української економіки у вирішенні питань стійкого і тривалого розвитку країни, підвищення конкурентоспроможності, характеру участі країни у світових інтеграційних процесах. Банківська система є невід'ємною складовою механізму сучасної ринкової економіки.

Основою її структурної побудови виступають комерційні банки, які володіють інструментарієм впливу на фінансову, інвестиційну, виробничу та інші сфери економіки.

Стабільність банківської системи є однією з найважливіших умов розвитку національної економіки. Разом із прозорістю і прогнозованістю вона дає змогу точніше визначити основні напрями діяльності банківської системи, підвищити її привабливість для інвесторів та інших суб'єктів господарювання.

Стабільність банківської системи визначається не тільки конкурентоспроможністю, а й рівнем ризиків, притаманних банківській діяльності. Тому на сьогодні досить актуальним питанням є визначення економічної сутності категорій "фінансової та економічної стабільності" і основних індикаторів її оцінки.

Дослідженню економічної сутності й передумов, необхідних для стабільного функціонування банківської системи, присвячено ряд наукових праць як вітчизняних, так і іноземних авторів.

Так, А.А. Баходцін розглядає фінансову стабільність у тісному зв'язку із грошовою стабільністю, зазначаючи, що "збереження грошової стабільності забезпечує необхідні умови для досягнення фінансової стабільності, оскільки незмінність, цінових пропорцій і збалансування макроекономічних параметрів є важливими передумовами для стабільності економіки.

Збереження фінансової стабільності, яка забезпечує умови для стійкої роботи фінансових ринків та інституцій, надійного функціонування платіжної системи й системи нагляду, доцільно розглядати як передумову економічної стабільності"[15.51-61].

А П. Шпіка визначає фінансову стабільність як процес, що включає достовірну оцінку фінансових ризиків та ефективну систему управління ними, використовуючи новаторський підхід.

Серед вітчизняних досліджень слід відзначити праці Л.М. Стрельбицької й О.І. Барановського. На їхню думку, головною загрозою економічної стабільності банківської системи є порушення банками вимог чинного законодавства, що, у свою чергу, призводить до виникнення ризиків у їхній діяльності.

В. Козюк розглядає категорію глобальної фінансової стабільності з точки зору макроекономічних аспектів та пропонує таке визначення: “Глобальна фінансова стабільність -- це розвиток фінансового сектору, який сприяв би довгостроковому зростанню глобальної економіки в цілому, забезпечив безперешкодне фінансування дефіцитів платіжних балансів із приватних джерел, створив рамкові умови для запобігання кризовим ситуаціям у фінансово-банківській і валютно курсовій сферах окремих країн та їх поширенню в інші країни за збереження принципу мобільності капіталів для алокаційної ефективності економіки та гнучкості валютних курсів як фактора уникнення суперечливих монетарних цілей центробанків”.[16.].

Акумулювання вільних коштів і перетворення їх в капітал визначає роль банків як основних фінансових інститутів, що стимулюють процес нагромадження і використання кошів в господарстві. Стимули до нагромадження і заощадження грошових ресурсів формуються на основі гнучкої політики банків, що пропонують власникам коштів зручну форму зберігання грошей у вигляді різноманітних депозитів, які приносять дохід у формі проценту.

Сконцентровані таким чином ресурси перетворюються на позичковий капітал, що використовується банками для надання кредиту підприємствам. Використання кредиту забезпечує розвиток виробництва та збільшення споживання, тобто загальний економічний розвиток суспільства.

Загалом банківська система є одним із найважливіших елементів економіки країни, тому ефективна діяльність комерційних банків - сьогодні особливо актуальне питання, окрім того банківська система є специфічною галуззю економіки країни де значення та функції капіталу відрізняються від інших сфер економіки.

ІІ Розділ. Аналіз стану комерційних банків в Україні

2.1 Аналіз динаміки та структури портфелю цінних паперів комерційних банків України

В Україні діє змішана модель діяльності банків на ринку цінних паперів, на якому комерційним банкам дозволяється здійснювати як інвестиційну, так і торгівельну (професійну) діяльність. У результаті проведення банками операцій з цінними паперами формується власний портфель цінних паперів комерційного банку.

В залежності від наміру та мети формування портфеля цінних паперів, банки здійснюють інвестиційні та торговельні (спекулятивні) операції на ринку цінних паперів. Діяльність банків, як інвесторів на ринку цінних паперів, передбачає вкладення коштів у цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою отримання прибутку.

Українські банки досить обережно ставляться до формування своєї інвестиційної політики, що цілком природно. Адже ризик українських емітентів цінних паперів досить високий, довіру до ринку облігацій внутрішньої державної позики, підірвано, активізація довірчих операцій банків із цінними паперами є майже неможливою за браком достатніх заощаджень у населення, окремі сегменти фондового ринку, зокрема ринок похідних фінансових інструментів, взагалі не функціонують. Суттєві обмеження накладають і нормативні вимоги НБУ щодо інвестиційної діяльності банків.

Очевидно, що структура ринку цінних паперів впливає на процес формування та якісний склад портфеля цінних паперів комерційних банків.

Банківська система України залишається найбільш потужним та динамічно зростаючим сегментом приватного фінансового сектору України, табл. 1.

Таблиця 1. Основні показники діяльності банків за 2005 - 2010 рр., млн.грн. [7]

Показники	Роки
	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Кількість зареєстрованих банків	179	193	198	198	197	194
Кількість діючих банків	158	170	175	184	182	176
Кількість банків з іноземним капіталом	19	35	47	53	51	55
Активи	100234	340179	599396	926086	880302	942088
Власний капітал банків	25451	42566	69578	119263	115175	137725
Зобов'язання банків	188245	297613	529818	806823	765127	804363
Кредитний портфель	156268	268294	485368	792244	747348	755030
Депозити фізичних осіб	72542	106078	163482	213219	210006	270733
Вкладення в цінні папери	14338	14466	28693	40610	39335	83559

Як видно з табл. 1, кількість діючих банків в Україні зросла із 158 у 2005р. до 176 у 2010 р.

Помітною є тенденція до зростання банків з іноземним капіталом - з 2005 р. кількість їх зросла майже утричі (з 19 до 55). У повній власності (100% корпоративних прав) іноземних інвесторів перебуває близько 11% (20 банків) від загальної кількості діючих банків.

На рис. 1 показано динаміку кількості банків з іноземними інвесторами та частку таких інвестицій в українській банківській системі. На кінець 2010 р. частка іноземного капіталу виросла до 40,6%, що підвищує залежність банківської системи від іноземних інвесторів.

За останні шість років рівень функціонального розвитку українських банків істотно підвищився. Однак, незважаючи на загальну тенденцію до збільшення банківського капіталу в Україні, порівняння обсягів власного капіталу вітчизняних банків з обсягами банків провідних країн світу засвідчує істотну різницю.

Так, сукупний обсяг власного капіталу всіх діючих банків в Україні на 01.01.2011 р. становив 137725 млн. грн, що не можна порівняти з обсягами власних капіталів іноземних банків. Зростання активів банківської системи за 2005-2010 роки на 841854 млн. грн. обумовлене різними причинами, серед яких можна виділити бум споживання через збільшення реальних доходів населення, поліпшення доступу до кредитів та суттєве збільшення активності іноземного капіталу в Україні та банківському секторі зокрема.

Рис. 1. Динаміка впливу іноземного капіталу на українську банківську систему

За період з 2005 по 2010 рік активи банківської системи України стрімко зростали і за станом на кінець 2010 року наблизились до 942 млрд. грн. Протягом аналізованого періоду їх обсяг збільшився в 9 разів, що свідчить про суттєве зростання фінансового потенціалу банківського сектора. Певною мірою зазначена тенденція торкнулася і обсягів фінансових інвестицій банків - вони зросли у 6 разів і на кінець 2010 року становили 83,6 млрд. грн.

Але в той же час необхідно відмітити, що вкладення в цінні папери є незначною складовою банківських активів. Їх питома вага в активах у 2009 році становила 4,5%, а на кінець 2010 року - 8,8%.

Зазначений процес міг бути викликаний кількома чинниками - швидкими темпами приросту кредитного портфеля банків, який залишається основною складовою банківських активів і приносить банкам переважну частину доходів; недостатнім рівнем розвитку ринку цінних паперів в Україні; недостатньою привабливістю цінних паперів українських емітентів та відсутністю гарантій стосовно отримання дивідендів за ними (тут доречно згадати непрозору структуру власності більшості компаній); низьким рівнем довіри до державних цінних паперів; послабленням стимулів до інвестування в цінні папери іноземних емітентів у зв'язку з іпотечною кризою в США восени 2007 року. Перелічені чинники призвели до переміщення більшої частини банківських ресурсів на ринок позичкових капіталів.

Сукупний обсяг інвестицій банку в цінні папери у 2010 році збільшився на 44,22 млдр.грн. чи у два рази порівняно з 2009 роком. Це викликано в першу чергу значним накопичення банками ліквідності продовж 2010 року.

Аналізуючи діяльність банків України на ринку цінних паперів необхідно відмітити позитивні тенденції в проведенні таких операцій, про що свідчить поступове але постійне збільшення їх частки серед інших учасників. У 2010 році комерційні банки посіли друге місце серед учасників, які зареєстрували найбільші випуски облігацій і їх частка становила 33,5% в загальному обсязі. Найбільший випуск облігацій зареєстрував ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» - близько 1 млрд. грн. за двома випусками [13, с. 24]. Протягом останніх років частка банків в загальному обсязі учасників ринку цінних паперів кардинально змінювалася, що відобразилося на структурі зареєстрованих випусків облігацій, обсяг яких змінювався від 20,11% (2005 рік) до 0,0% (2009 рік). У 2010 році банки зареєстрували випуск облігацій на суму 3,15 млрд. грн. (33,5% загального обсягу). Причиною різкого зниження випуску облігацій у 2009 році є наслідки світової фінансової кризи, проте сьогоднішня тенденція свідчить про подолання банками негативних явищ кризи та відновлення своїх позицій [14].

З таблиці 2 бачимо, що лише у 2008 році банки значно збільшили портфель цінних паперів (крім акцій). Це зростання відбулося переважно за рахунок державних облігацій. У 2009 році збільшення портфелю цінних паперів банків (і акцій, і інших цінних паперів) майже не відбулося.

Таблиця 2 . Портфель цінних паперів банків у 2005 - 2010 рр., млн.грн. [1]

Показники	Сума, млрд. грн.	Питома вага, %
	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2005	2006	2007	2008	2009	2010
1. Цінні папери, крім акцій	8 452,00	10 347,00	19 692,00	31 555,00	32 005,00	70 429,00	70,25	71,57	75,25	82,76	87,34	92,83
1.1 За секторами економіки:
сектор інших фінансових установ	470,00	524,00	1 513,00	2 699,00	2 270,00	2 276,00	3,91	3,62	5,78	7,08	6,19	3,00
сектор загального державного управління	3 656,00	4 556,00	6 252,00	17 402,00	20 897,00	58 085,00	30,39	31,51	23,89	45,64	57,03	76,56
сектор нефінансових корпорацій	3 885,00	4 458,00	7 426,00	8 033,00	6 919,00	8 564,00	32,29	30,84	28,38	21,07	18,88	11,29
інші ( сектори економіки, депозитні корпорації, нерезиденти)	441,00	809,00	4 501,00	3 421,00	1 919,00	1 504,00	3,67	5,60	17,20	8,97	5,24	1,98
1.2 За типом портфеля:	8 452,00	10 347,00	19 692,00	31 555,00	32 005,00	70 429,00
у торговому портфелі	640,00	2 422,00	5 104,00	4 150,00	1 592,00	6 442,00	5,32	16,75	19,50	10,88	4,34	8,49
у портфелі на продаж	5 230,00	5 444,00	9 560,00	23 011,00	24 950,00	54 399,00	43,47	37,66	36,53	60,35	68,09	71,70
у портфелі до погашення	2 582,00	2 481,00	5 028,00	4 394,00	5 463,00	9 588,00	21,46	17,16	19,21	11,52	14,91	12,64
інвестиції в асоційовані та дочірні компанії	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00
2. Акції в портфелі банків	3 580,00	4 110,00	6 478,00	6 575,00	4 639,00	5 440,00	29,75	28,43	24,75	17,24	12,66	7,17
2.1 За секторами економіки:
банківський сектор	37,00	242,00	281,00	435,00	10,00	9,00	0,31	1,67	1,07	1,14	0,03	0,01
сектор інших фінансових корпорацій	505,00	1 022,00	2 434,00	2 906,00	1 586,00	2 250,00	4,20	7,07	9,30	7,62	4,33	2,97
сектор нефінансових компаній	2 910,00	2 688,00	3 215,00	2 605,00	2 054,00	1 956,00	24,19	18,59	12,29	6,83	5,61	2,58
нерезиденти	128,00	158,00	548,00	629,00	989,00	1 225,00	1,06	1,09	2,09	1,65	2,70	1,61
2.2 За типом портфеля:	3 580,00	4 110,00	6 478,00	6 575,00	4 639,00	5 440,00
у торговому портфелі	476	2202	3554	3038	1518	1402	3,96	15,23	13,58	7,97	4,14	1,85
у портфелі на продаж	2836	1373	1686	2038	1807	2461	23,57	9,50	6,44	5,34	4,93	3,24
у портфелі до погашення	0	0	0	0	0	0	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00
інвестиції в асоційовані та дочірні компанії	268	535	1238	1499	1314	1577	2,23	3,70	4,73	3,93	3,59	2,08

З метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме - за прямими інвестиціями, Національний банк України встановлює норматив загальної суми інвестування (Н12).^* Лише у 2005 році норматив інвестування становить 54% при нормі 60%, у 2008 та 2009 роках - 33% і 29% відповідно [15].

Структура портфеля цінних паперів в 2010 році порівняно з 2005 роком збільшилась й складається на 75% з цінних паперів на продаж, 12,5% до погашення та 10% у торговому портфелі. Найбільш стрімкий ріст, в абсолютному вираженні, за підсумками 2010 року показали цінні папери у портфелі банків на продаж, які на кінець 2010 року склали майже 57 млрд.грн.

Як бачимо з таблиці 1., сукупний обсяг вкладень банками в цінні папери станом на 01.01.2011 складає 83,5 млрд.грн., що на 44,22 млрд.грн., або в два рази більше ніж станом на 01.01.2010 року.

Аналізуючи структуру інвестиційного портфеля українських банків, слід зупинитися на існуючих вимогах до відображення вкладень у цінні папери у фінансовій звітності банків. Такі вимоги встановлені Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України, що затверджена постановою Правління НБУ № 358 від 03.10.2005. Згідно з нею виокремлено три види банківських вкладень у цінні папери:

а) цінні папери, які обліковуються в торговому портфелі;

б) цінні папери в портфелі банку на продаж;

в) цінні папери в портфелі банку до погашення;

г) інвестиції в асоційовані та дочірні компанії. [6, c.23].

До торгового портфеля повинні бути віднесені цінні папери, придбані банком для перепродажу та переважно з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань їх ціни або дилерської маржі. До торгових цінних паперів також можуть бути віднесені будь-які цінні папери, щодо яких банк під час первісного визнання прийняв рішення про намір і змогу обліку їх за справедливою вартістю з визнанням переоцінки через прибутки чи збитки. До торгового портфеля слід включати лише ті цінні папери, які обертаються на активному і високоліквідному ринку (акції, облігаціх, інвестиційні сертифікати).

...