Діяльність комерційних банків на України

У портфелі цінних паперів на продаж обліковуються боргові цінні папери з фіксованою датою погашення, які банк не має наміру або змоги тримати до дати їх погашення або за наявності певних обмежень щодо обліку цінних паперів у портфелі до погашення; цінні папери, які банк готовий продати у зв'язку із зміною ринкових відсоткових ставок, потреб ліквідності, а також наявності альтернативних інвестицій; акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, за якими неможливо достовірно визначити справедливу вартість; фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні компанії, що придбані або утримуються виключно для продажу упродовж 12 місяців; інші цінні папери, придбані з метою утримання їх у портфелі на продаж. Останній критерій є дещо невизначеним. Проте в пункті 1.6 розділу 1 Інструкції вказується, що до цього портфеля відносять цінні папери, які не можна віднести ні до торгового портфеля цінних паперів, ні до портфеля до погашення.

Наміри банку під час придбання цінних паперів у торговий портфель та портфель банку на продаж, а також тривалість періоду утримання в портфелях є дещо подібними. Тобто як в першому так і в другому випадку, банк має продати цінні папери не тримаючи їх до дати погашення, тому операції банків з цінними паперами в даних портфелях можна назвати торговими, а вкладення короткостроковими.

У портфелі до погашення обліковуються придбані боргові цінні папери з фіксованими платежами або з платежами, що можна визначити, а також з фіксованим строком погашення. Боргові цінні папери відносяться до портфеля до погашення, якщо банк має намір та змогу утримувати їх до строку погашення з метою отримання процентного доходу.

До інвестицій в асоційовані та дочірні компанії належать акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком емітентів, які відповідають визначенням асоційованої або дочірньої компанії банку, за винятком таких цінних паперів, що придбані та/або утримуються виключно для продажу протягом 12 місяців з дати придбання.

Намір банку під час придбання цінних паперів в портфель до погашення та намір здійснення інвестицій в асоційовані та дочірні компанії, також за своєю суттю є подібними, тому операції банків з даними портфелями можна назвати інвестиційними, а вкладення довгостроковими.

Відповідно до наведеної класифікації проаналізуємо структуру вкладень українських банків у цінні папери на підставі таблиць 2 та 3.

Таблиця 3. Аналіз структури портфеля цінних паперів українських банків 2005-2010 рр., млн. грн

	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Цінні папери в портфелі банку (загальна характеристика)	7 461,1	9 575,9	18 682,4	17 999,0	37 912,5	83 278,4
питома вага	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
у торговому портфелі	629,5	3 446,9	7 028,8	5 611,0	2 791,6	7 624,0
питома вага	8,4	36,0	37,6	31,2	7,4	9,2
у портфелі на продаж	6 305,0	5 235,6	9 649,2	10 052,0	25 956,1	60 160,1
питома вага	84,5	54,7	51,6	55,8	68,5	72,2
у портфелі до погашення	250,0	358,3	767,1	837,8	7 879,8	13 917,6
питома вага	3,4	3,7	4,1	4,7	20,8	16,7
інвестиції в асоційовані та дочірні компанії	276,7	535,1	1 237,4	1 498,3	1 285,0	1 576,7
питома вага	3,7	5,6	6,6	8,3	3,4	1,9

Складено автором за даними фінансової звітності банків України [16].

Як видно із даних, наведених у таблиці 2 та 3. за період 2005 - 2010 роки всі складові портфеля фінансових інвестицій банківської системи України зростали.

Протягом аналізованого періоду найбільшу питому вагу в портфелі цінних паперів займають цінні папери на продаж 84,5 у 2005 та 72,2 у 2010 році. Проведення торгівельних операцій у порівнянні з інвестиційними значно переважає (92,9% торгівельних операцій проти 7,1% інвестиційних у 2005 році до 81,4% і 18,6% відповідно у 2010 році).

Протягом періоду, що аналізується значних змін у структурі портфеля цінних паперів не відбулося, торговельні операції продовжують відігравати провідну роль, однак значно збільшилась питома вага цінних паперів, що утримуються до погашення.

В структурі портфеля на продаж переважають в основному боргові цінни папери і складають відповідно 84,5% та 72,7% у 2005 та 2010 роках.

До складу портфеля до погашення входять виключно боргові цінні папери (закріплено нормативним законодавством). За цей період портфель цінних паперів цього типу зріс у 55,6 рази та за станом на 01.01.2011 становив майже 14 млрд. грн.

Щодо вкладень банків в акції та інші неборгові цінні папери, то динаміка зростання була не такою високою - вони збільшились у 16,63% та становлять близько 3,9 млрд. грн. Наведені данні свідчать як про низьку зацікавленість банків у купівлі акцій підприємств, так і про недостатню кількість інвестиційно привабливих акцій у вільному продажу на фондовому ринку.

Інвестиції в асоційовані компанії традиційно мають незначну питому вагу в портфелі цінних паперів українських банків. На початку 2011 року вона становила лише 1,9%.

Тому можна стверджувати, що створення дочірніх структур (зокрема у фінансовому секторі) не є пріоритетом для банків на сучасному етапі розвитку банківської системи України. Однак не можна відкидати можливість опосередкованої участі банків у функціонуванні таких структур шляхом здійснення непрямих (прихованих) інвестицій.

З всіх перелічених форм вкладень банків у цінні папери більшість мають короткостроковий спекулятивний характер та не можуть розглядатися як довгострокові інвестиції. На рис. 2 показано структуру фінансових інвестицій банків шляхом їх поділу на короткострокові та довгострокові. При цьому до довгострокових вкладень відносять портфель боргових цінних паперів до погашення та інвестиції в асоційовані компанії.

Рис. 2. Структура фінансових інвестицій українських банків за станом на 01.01.2011, %

Як видно з рис. 2, 95% фінансових інвестицій банків - це короткострокові вкладення, представлені портфелем на продаж та торговим портфелем. За станом на 01.01.2011 торговий портфель становив понад 7,5 млрд. грн., портфель на продаж - понад 60 млрд. грн.

Водночас вкладення банків у цінні папери з метою отримання дивідендів у довгостроковій перспективі становили лише п'яту частину їх інвестиційного портфеля, тобто становили 15,5 млрд. грн., або близько 1,6% від усих активів банківської системи. Як бачимо, інвестиції і цінні папери на сучасному етапі абсолютно не конкурують із кредитами.

Причин низької інвестиційної активності українських комерційних банків є кілька. Більшість із них пояснюється недосконалістю ринку цінних паперів, значним регулятивним впливом на ринок з боку держави [9,10].

Як наслідок - незначні обсяги операцій з цінними паперами порівняно з кредитними та низька ліквідність цього сегменту фінансового ринку, де більшість цінних паперів не мають регулярних котирувань; неможливість формування адекватного масиву статистичних даних, необхідних для одержання достовірних результатів за допомогою статистичних методів аналізу; брак надійних інвестиційних рейтингів внутрішніх емітентів цінних паперів.

Можна говорити про позитивну тенденцію в діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів.

Проте, існують певні негативні фактори, які гальмують процес проведення банками операцій з цінними паперами і тому виникає потреба розробки шляхів їх подолання.

Оскільки головною проблемою є нерозвиненість самого ринку цінних паперів, то необхідно вдосконалювати його інфраструктуру, а також проводити ефективну державну політику щодо оподаткування операцій на ринку цінних паперів.

Другою, не менш важливою проблемою, яка гальмує роботу комерційних банків на ринку цінних паперів, є нестабільність політики держави. Саме тому необхідно вдосконалювати законодавчу базу, яка регулює діяльність банків, а також створювати сприятливі умови для роботи банків з цінними паперами.

Іншою проблемою є низький ступінь довіри населення до самих банків і тому необхідно розробляти ефективну модель участі комерційних банків на ринку цінних паперів, посилювати банківський менеджмент та вдосконалювати власну політику банків щодо проведення операцій з цінними паперами. Розвиток операцій з цінними паперами може стати одним із провідних елементів забезпечення інтеграції банківської системи України у світовий економічний простір.[6, c 74]

2.2 Операції комерційних банків та їх проблеми вдосконалення

Банк може здійснювати операції, передбачені Законом "Про банки і банківську діяльність", Стаття 3 , Статутом банку.

Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарської кон'юнктурі. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного банківського закладу (наприклад, виконання міжнародних розрахунків чи трастові операції ). Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій, що конструюють діяльність банка відносять :

Прийом вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб.

Відкриття та ведення поточних рахунків і банків кореспондентів, переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.

Розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Систематичне виконання зазначених функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банка. Вони володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків.

Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.[7, 45]

Крім виконання базових функцій, банки пропонують клієнтам безліч інших фінансових послуг:

1. Операції з валютними цінностями.

2. Емісію власних цінних паперів.

3. Організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.

4. Операції на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг).

5. Надання гарантій доручень та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають х виконання у грошовій форми.

б. Придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи наданні послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг).

7. Лізинг.

8. Послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей і документів.

9. Випуск, купівлю, продаж, обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів.

10. Випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток.

11. Надання консультаційних та інформаційних послуг щодо їх операцій.[15, c 54]

Операції приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків, розміщення залучених коштів належать виключно до банківських операцій, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, що мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати тільки дві останні операції на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право на такі операції.

1. Здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб.

2. Здійснення випуску, обігу, погашення державно та іншої грошової лотереї.

3. Перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

4. Операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

* з інструментами грошового ринку;

* з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках з фінансовими ф'ючерсами та опціонами.

5. Довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.

б. Депозитарну діяльність і діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Комерційні банки самостійно встановлюють відсоткові ставки та комісійну винагороду за свої операцій.

Коло операцій, які може виконувати сучасний універсальний банк наведене в на рис. 3.

Рис. 3

Усі банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обслуговуються, їх прийнято поділяти на пасиви та активи.

Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку.

Ресурси комбанків - це сукупність грошей, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для використання певних операцій.

Існують власні ресурси - статутні, резервні фонди для забезпечення фінансової стабільності діяльності банку, він страхує інтереси вкладників та кредиторів. Поділяється на основний та додатковий (загальні резерви за активними операціями і поточними доходами). Статутний фонд при відкритому АТ формується від передплати на акції, в закритому - через перерозподіл акцій між засновників. Резервний фонд покриває збитки, оплата дивідендів - це стійкість комбанку. Його рівень 50% від статутного фонду. Існують спеціальні фонди для розвитку банку за рахунок прибутку.[8, c.12]

Пасиви банку можна розділити на дві великі групи :

- банківський капітал;

- залучені кошти.

Залучені ресурси - кошти на поточних, депозитних та інших рахунках клієнтів, які розміщуються на активах з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку.

Поділяються на депозитні:

1) до запитання - на поточному рахунках клієнта для розрахунку по господарським операціям, контокорентні рахунки - поточні рахунки з комісією;

2) строкові розміщенні кошти в банку на строк від 1 місяця, не здійснюють поточні платежі. Це найкращий вид депозиту під %.

Та не депозитні (позичені) кошти - залучені кошти, як міжбанківські кредити, кредити НБУ, операції з ЦП тощо для підтримки поточної ліквідності. Міжбанківський кредит - розміщення вільних ресурсів в інших банках, % ставка нижча ніж за кредитами господарствам і пов'язана з обліковою ставкою НБУ.

Так пасивні операції комбанків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.

Активні операції банків - діяльність із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності.[13, c 56]

Поділяються позичальниками на сектор прямого та непрямого фінансування. Саме у секторі непрямого фінансування з'являється третій економічний суб'єкт - фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом. Вони базуються на одному фінансовому ринку з одним суб'єктом - вільними грошовими коштами. Основні фінансові посередники - банки та небанківські фінансово-кредитні установи.

Загальне для них:

1) всі фін. посередники працюють в секторі непрямого фінансування;

2) вони акумулюють кошти та розміщають їх в доходні активи від свого ім'я, створюючи власні зобов'язання та вимоги, як позичальник банк створює свої зобов'язання перед вкладниками;

3) прибуток фінансових посередників формується, як різниця між доходами від розміщення акумулюючих грошових коштів та витратами, які пов'язані з їх залученням.

Відмінність:

1) банки не тільки акумулюють тимчасово вільні кошти, а й самі створюють гроші в процесі депозитно-кредитної діяльності, а установи - тільки акумулюють;

2) банки здійснюють розрахунок обслуговування всіх інших фінансово-кредитних посередників, тому можуть використовувати їх вільні гроші.

Нині в Україні на понад 50 мільйонів населення приходиться трохи більше двохсот банків, що в 20-25 разів нижче ніж в розвинутих країнах світу. Отже, з метою всебічного зміцнення банківської системи, забезпечення її ефективної підтримки з боку держави необхідно розглядати питання не лише якісного, але й кількісного розвитку банківської системи України.

Кількісний розвиток комерційних банків відбуватися під впливом економічних процесів, а не шляхом прямого втручання державних органів управління. Держава має стимулювати розвиток власної банківської системи, інакше з'являться можливості виникнення монополізації на фінансово-кредитному ринку, а на місце вітчизняних банків прийдуть іноземні.

Щоб Україна успішно увійшла в завершальний етап перехідного періоду з добре підготовленою банківською системою, здатною розв`язувати нові, надзвичайно складні завдання реструктуризації економіки, необхідно вже сьогодні забезпечити вирішення мінімум трьох завдань:

1) прискорити зростання економічного потенціалу банків, нагромадження

їхнього власного капіталу, звільнити їхні баланси від безнадійних боргів державних підприємств;

2) захистити банки від втручання з боку державних структур, яке не відповідає вимогам чинного банківського законодавства, створити надійну систему страхування банківських депозитів, сприяти формуванню високої довіри до банків з боку юридичних та фізичних осіб;

3) створити дієву законодавчо-правову базу діяльності банків, яка забезпечила б їм умови для надійного захисту від усіх видів ризиків та вдосконалення високої стабільності їх роботи.[ 5,c 57]

Враховуючи викладене вище потрібно вжити ряд заходів. По-перше, необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення банківського ризику (щоденна оцінка стану банківської системи, можливість своєчасно оцінити фінансовий стан будь-яких банків України за допомогою офіційної методики оцінки стану банку на основі його звітної статистики). По-друге, потрібно розробити і прийняти закон про банкрутство й ліквідацію банку (злиття, продаж загалом або частинами).

Для захисту вкладів громадян потрібно створити міжбанківський фонд обов`язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи. Необхідно створити дійовий механізм застави майна, для чого: вдосконалити процедуру реалізації майна; звільнити від ПДВ та податку на прибуток частину коштів (у розмірі неповернутої суми кредиту), одержаних від реалізації майна.

Оскільки пріоритетним напрямком у роботі банків є кредитування економіки, перспективи розвитку банківської системи проглядаються лише за умови зниження простроченої заборгованості за позичками банків.[8, c 45]

2.3. Контроль і регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку

Надзвичайно важлива роль банків у системі організації суспільного виробництва і в забезпеченні державного регулювання економіки вимагає постійного розвитку всієї банківської системи і забезпечення стабільності її функціонування. Досягнення цієї мети потребує регулярного контролю за їх діяльністю з боку центрального банку. Цей контроль, як і регулювання діяльності комерційних банків, в умовах розвиненої ринкової економіки забезпечується, головним чином, за допомогою економічних важелів, хоча це й не виключає використання суто адміністративних методів.

Регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку здійснюється в кожній країні з ринковою системою економіки. Проте організація контролю за банківськими установами має суттєві відмінності залежно від країни, особливостей її банківської системи, рівня розвитку ринкових відносин тощо. Наприклад, у США центральний банк здійснює такий контроль разом з Федеральною корпорацією страхування депозитів та Службою контролю грошового обігу.

Головна мета цього нагляду полягає в забезпеченні стабільності всієї банківської системи і в захисті інтересів вкладників. Усі заходи, які здійснює в цьому напрямку НБУ можна звести до зменшення ризиків, які, як правило, поділяють на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх слід зарахувати ризики, пов'язані з людським фактором (рівень кваліфікації працівників банку, дисципліна тощо), з технічними умовами організації банківської справи (наявність, надійність і ступінь ефективності матеріально-технічних засобів), з рівнем організації роботи банківських відділів (бухгалтерського, безпеки, зв'язку та ін.)[1, c.34]

Зменшення ризиків пов'язано з такими заходами з боку НБУ, як процедура реєстрації банків, видача їм ліцензій на здійснення окремих операцій, проведення аудиторських перевірок тощо. Організаційно цю роботу здійснює Управління з банківського нагляду НБУ і його регіональні відділення.

До зовнішніх ризиків слід зарахувати такі:

- кредитний ризик, що полягає в можливості неповернення кредиту;

- процентний ризик, пов'язаний з недоотриманням або з неотриманням плати за наданий кредит;

- валютний ризик, який означає втрати банку від несприятливої для нього зміни валютного курсу;

- ризик ліквідності, що означає неможливість банку в повному обсязі забезпечити вимоги своїх клієнтів;

- ризик за операціями з цінними паперами, що знаходить свій вираз у можливості втрат банку у зв'язку з несприятливою зміною курсу цінних паперів, які є у власності комерційного банку.[2,c.37]

Контроль за зовнішніми ризиками НБУ здійснює шляхом реалізації цілої низки заходів. До найбільш поширених і систематичних слід зарахувати:

- щомісячну звітність комерційних банків перед НБУ щодо портфеля цінних паперів, ризику процентної ставки, валюти і валютної позиції;

- надання відомостей про наслідки зовнішнього аудиту;

- вимога НБУ надати іншу інформацію, навіть ту, що становить банківську або комерційну таємницю.

Найбільш суттєві моменти контролю за функціонуванням банківської системи сконцентровано в економічних нормативах, установлюваних центральним банком стосовно комерційних банків, які є, як правило, обов'язковими для останніх. Розглянемо ці нормативи стосовно до банківської системи України.[3,c.43]

Відповідно до Закону України »Про банки та банківську діяльність» Національний банк України встановив низку нормативів, обов'язкових для всіх комерційних банків. Найбільш важливі з них містять:

- мінімальний розмір статутного фонду комерційного банку;

- мінімальний розмір обов'язкових резервів, що депонуються в НБУ;

- достатність капіталу банку;

- ліквідність балансу банку;

- максимальний рівень ризику на одного позичальника;

- мінімальний розмір резервів комерційного банку.

Мета встановлення нормативів і контролю за ними полягає в тому, щоб забезпечити фінансову стабільність банків, а відтак, і захистити інтереси вкладників.

Подальший розвиток банківської системи нашої держави знайшов своє відображення у прийнятті нової редакції Закону України »Про банки та банківську діяльність», а разом з нею і нових нормативів. З початку 2002 р. введено такі нормативи:

І. Нормативи капіталу:

- мінімальний розмір регулятивного капіталу, що являє собою базу для розрахунків економічних нормативів банку і включає як основний (1-го рівня), так і додатковий (2-го рівня) капітал;

- адекватність регулятивного капіталу;

- адекватність основного капіталу.

ІІ. Нормативи ліквідності:

- миттєвої ліквідності;

- поточної ліквідності;

- короткострокової ліквідності.

ІІІ. Нормативи кредитного ризику та інвестування:

- максимальний розмір ризику на одного контрагента;

- норматив великих кредитних ризиків;

- максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайд еру;

- максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам;

- інвестування в цінні папери окремо за кожною установою;

- норматив загальної суми інвестування;

- норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку.[12,c.45]

Встановлені нормативи регулярно контролюються НБУ і в разі їх відхилення до банків застосовуються методи економічного та адміністративного впливу.

У сукупності обов'язкових нормативів висхідними виступає норматив регулятивного капіталу. З метою забезпечення стійкості комерційних банків і можливості покриття збитків у випадку непередбачених обставин Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків мінімальний розмір статутного капіталу. Його розмір виражено у євровалюті, введеній з 1999 р. більшістю країн членів Європейського союзу. Розмір мінімального регулятивного капіталу диференційований за банками залежно від виду банку та терміну його дії з моменту заснування.

Активи банку -- це сукупність розміщених банком коштів. Вони подані різними за призначенням елементами. У числі структурних ланок: каса і прирівняні до неї кошти, будинки і споруди, різні кредити і т. ін. Усі ці активи розрізнюються між собою ступенем ліквідності, тобто ступенем здатності перетворюватись на грошову форму, а значить і ступенем ризику. Тому у світовій практиці при визначенні коефіцієнта платоспроможності банку активи банку визначають з урахуванням ступеня ризику за кожним видом активів.

Національний банк України з огляду на ступінь ризикованості активів комерційних банків виокремлює чотири групи активів. У першу групу входять, наприклад, такі види активів, як каса і прирівняні до неї кошти; кошти комерційних банків, що знаходяться на кореспондентських рахунках у Національному банку та в інших комерційних банках, і деякі інші активи. У другу групу входять кошти на рахунках в іноземних банках, кредити, гарантовані іншими банками, і подібні до них за ступенем ризикованості активи. У третю групу ввійшли такі активи, як будинки і споруди, а також кредити під заставу майна, страхування, гарантію або поручительство інших підприємств, організацій і установ.[14,c.45]

Четверта група включає значний перелік активів, найбільш характерними з яких виступають кредити без забезпечення, дебітори банку й інші подібні до них за ризикованістю активи.

Для кожної групи активів установлено коефіцієнт ризику. За першою групою він буде найменший (нульовий), а за останньою -- найвищий. Під час визначення суми всіх активів банку складові елементи цих активів зважуються на відповідний коефіцієнт ризику.

для комерційних банків установлюються й показники поточної ліквідності та короткострокової ліквідності.[11,c.35]

Нормативи ліквідності виступають важливим елементом контролю за діяльністю банку і стимулюють комерційні банки до досягнення, з одного боку, максимальної прибутковості своїх операцій, а з іншого -- до підтримки на безпечному для банку рівні ліквідності своїх активів.

Діяльність комерційних банків постійно пов'язана з ризиком. Тож необхідно враховувати ці ризики і розробляти нормативи за їх видами. Сам комерційний банк має певну систему показників ризику. До них належать, наприклад, максимальний розмір отриманих міжбанківських позик, максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам, та ін.

Розглянуті економічні нормативи достатньо жорстко фіксовані, і їхня зміна чітко прогнозована в силу їхнього обмежувального характеру. Останнє знаходить свій вираз у тому, що ці показники, як правило, встановлюють певний поріг, наприклад мінімальний розмір регулятивного капіталу, перевищення якого тільки зміцнює комерційний банк. Те ж саме можна сказати і про нормативи, що встановлюють верхню межу, з тією тільки різницею, що тут банк зацікавлений у його зменшенні (наприклад показник поточної ліквідності). Передбачуваність змін цих показників обумовлена прагненням поліпшити показники роботи банку.[3,c.35]

Усі перелічені вище нормативи сфокусовані на діяльності самого банку і забезпеченні його надійності та стійкості. Зміна даних нормативів, яку може здійснити Національний банк, буде спрямована на зміцнення банків, а значить і банківської системи, а відтак, може викликати позитивні макроекономічні наслідки в економіці. Отже, можна зробити висновок про те, що й контрольні функції Національного банку України стосовно до комерційних банків певною мірою виступають і як непрямі важелі регулювання економіки.

До числа нормативних показників, передбачених Законом »Про банки та банківську діяльність», належить і показник норми обов'язкових резервів. Однак він відрізняється від усіх попередніх тим, що його регулювальна природа більш складна. Вона пов'язана не стільки зі впливом на стан справ у конкретному банку, скільки зі впливом банківської системи в цілому на економічне життя суспільства.

За попередні роки норма обов'язкових резервів, як, до речі, і визначення бази її нарахування, постійно змінювалися. Але визначальним напрямом змін стало помітне зменшення цієї норми, що однозначно свідчить про спрямованість політики НБУ на активізацію інвестиційного процесу в економіці, тому що він визначається банківським кредитуванням.

Розглядаючи регулювальний характер дій Національного банку України, слід відзначити й те, що ця діяльність не може бути обмежена тільки її впливом на сучасний стан банківської системи і на вирішення поточних проблем в економіці. Центральному банку нашої держави необхідно зосередити свої зусилля і на вирішенні стратегічних питань, які постають перед Україною з огляду на процеси глобалізації і на зміну місця нашої Батьківщини у світовому господарстві.[12,c.75]

Як відомо, одним з важливих стратегічних пріоритетів для України є її намагання вступити до Світової організації торгівлі. Таке завдання вимагає рішучих і добре продуманих дій, спрямованих на пристосування вітчизняної банківської системи до нових умов, у які вона потрапить. Серед найбільш актуальних проблем у цьому аспекті слід назвати такі.

По-перше, реорганізація банківської системи в напрямі, який би забезпечив її існування в умовах неминучої (після вступу до COT) лібералізації фінансових ринків.

По-друге, підвищення рівня конкурентоспроможності наших банків, бо в новому середовищі вони можуть виявитися слабкою ланкою. Це означає, що вже сьогодні слід вирішувати такі нагальні проблеми, як підвищення рівня капіталізації банків, зменшення середньозваженої ставки за кредитами для безпосереднього позичальника, суттєве зменшення рівня ризиків при здійсненні окремих банківських операцій. Вирішення цих завдань допоможе підготувати нашу банківську систему до нового, досить жорсткого конкурентного середовища, яке стане реальністю для наших банків зі вступом України до Світової організації торгівлі.[www.sayt.ua]

Висновок

Комерційні банки сьогодні - основна складова частина кредитно-фінансової системи будь-якої країни. Вони займають пануюче положення на ринку позикових капіталів. Масштаби їх діяльності в економіці розвиненої країни справді величезні. Уявлення про це дає статистика грошових потоків, що проходять через комерційні банки.

Сьогодні комерційний банк здатний запропонувати клієнтові до 200 виді різноманітних банківських продуктів і послуг. Слід враховувати, що далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретної банківської установи (наприклад, виконання міжнародних розрахунків або трастові операції). Але є визначений базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати (прийом депозитів, здійснення грошових платежів і розрахунків, видача кредитів). Спостерігається загальна тенденція до спеціалізації на більш прибуткових операціях.

Систематичне виконання банком своїх функцій і створює той фундамент, на якому діждеться стабільність економіки країни в цілому. І хоча виконання кожного виду операцій зосереджене в спеціальних відділах банка і здійснюється особливою командою співробітників, вони переплітаються між собою. Так, банки володіють унікальною здатністю створювати засоби платежу, які використовуються в господарстві для організації товарного звернення і розрахунків. Йдеться про відкриття і ведення чекових і інших рахунків, службовців основою безготівкового обороту. Господарство не може існувати і розвиватися без добре відладженої системи грошових розрахунків. Звідси велике значення банків, як організаторів цих розрахунків.

комерційний банк фінансовий

Список використаної літератури

1. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. -К.: Академія,2001-313с.

2. Череп А.В., Андросова О.Ф. Банківські операції: Навч. Посібник.- К.: Кондор, 2008.- 410с.

3. Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., випр. І доп. /А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіната ін.; За ред. д-ра екон. Наук, проф. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 476с.

4. Операції комерційних банків, під ред. Р.Коцовська, , Київ, Алерта, 2003р.

5. Банківські операції: Під р./ За ред. А.М. Мороза. - 2е Вид. ВИРЮ. І доп. - К.; КНЕУ, 2002. - 476с.

6. НБУ №2, лютий 2004, ст.42 - 44.

7. // «ФІНАНСИ УКРАЇНИ»: м. Київ-01103, бул. Дружби Народів, 38.

8. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. - 5-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2006. - 311с. - (Вища освіта ХХІ століття).

9. Капран В.І., Кравченко М.С., Коваленко О.К., Омельченко С.І. К 20 Банківські операції. Навчальний посібник - К: Центр навчальної літератури, 20006. - 208с.

10.Аналіз банківської діяльності: Підручник / А. М. Герасимович, М. Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А. М. Герасимовича. -- К.: КНЕУ, 2004. -- 599 с.

11.Підсумки діяльності комерційних банків України за І-й квартал 2008 року. За даними АУБ, 2008р.

12.Сучасний стан банківської системи України та перспективи її розвитку / За ред ДДТУ Іонова Н. - Д. 2008р.

13. Основні показники діяльності банків України на ІІІ- й квартал 2008 р. / Вісник НБУ. -- 2004. -- № 9.

14. Операції комерційних банків, під редакцією Р.Коцовська, Київ, Алерта, 2003р.

15. Бахолдии А.А. Финансовая стабильность, денежно-кредитная политика и банковские риски // Финансы и кредит. - 2007. - №5(245). - С.59-61

16. Козюк В. Монетарні аспекти розвитку поглядів на проблему забезпечення глобальної фінансової стабільності // Вісник Національного банку України. - 2007.-С.34-39.

17 .www.sayt.ua

Размещено на Allbest.ru

...