Банківська система України

Якщо аналізувати динаміку кількості банків з іноземним капіталом в Україні, то можна побачити, що до 2009 року їх чисельність зростала як в абсолютному (з 35 банків у 2006 році до 53 у 2008), так і у відносному вимірі (з 20,6% до 28,8%). Починаючи з 2009 року до 1 квітня 2012 року чисельність банків з іноземним капіталом фактично не змінювалась і становила 53 (на рис. 2.1).



Рис. 2.1. Динаміка впливу іноземного капіталу на українську банківську систему

При цьому протягом усіх років, крім 2009 року, зростала і частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків, яка на 1 квітня 2012 року склала 41,8%. Істотне перевищення частки іноземного капіталу у статутному капіталі банків над часткою банків з іноземним капіталом в їх загальної кількості свідчить про те, що під контролем іноземних фінансових структур перебувають переважно великі банки, які значно перевершують за рівнем конкурентоспроможності малі та середні вітчизняні банки, що несе певні негативи.

Взагалі, основними вигодами для України від присутності іноземного капіталу в банківській сфері можуть бути:

а) впровадження передових методів банківської діяльності (стратегічного менеджменту та новітніх інформаційних технологій);

б) збільшення кредитних ресурсів і забезпечення стабільності джерел їх формування;

в) розширення спектра і підвищення якості послуг, комплексний підхід до обслуговування клієнтів;

г) здешевлення банківських послуг і впровадження системи страхування банківських ризиків;

д) досвіду санації, реорганізації і реструктуризації банків в умовах об'єднань, поглинання і злиття банків;

е) підвищення конкурентоспроможності і кваліфікаційного рівня банківських працівників до європейських стандартів надання послуг.

Але деякі з цих переваг спростовуються тим, що інноваційні продукти створюються та реалізуються у високорозвинених країнах і, зазвичай, не експортуються до країн з нижчим розвитком, де розташовані філії банку; філії та дочірні закордонні банки не встановлюють нижчих відсоткових ставок за кредитами, порівняно з національними банками, збільшуючи цим самим прибутковість своєї діяльності [13 c. 23-27].

Водночас, зростання присутності іноземного капіталу у банківській системі здатне провокувати значні загрози фінансовій безпеці України: відтік капіталів за кордон у формі виведення прибутків з негативними наслідками для платіжного балансу країни; ймовірність посилення іноземного контролю над банківською системою України і економікою держави в цілому; переважне кредитування підприємств з високими прибутками і низькими ризиками, тоді як брак кредитних ресурсів відчувають, насамперед, стратегічні для української економіки підприємства; перехоплення іноземними банками вигідних видів діяльності і менш ризикованої клієнтури, що загрожує банкрутством місцевим банкам; наростання розриву між розвитком фінансового і реального секторів економіки.

Зважаючи на небезпеки, які можуть виникнути в результаті наростання іноземного капіталу в банківському секторі України, доцільно було б вжити таких заходів для протидії їм:

- встановити на законодавчому рівні тимчасове обмеження на питому вагу іноземного капіталу в банківській системі Україні на рівні до 50%, щоб дати можливість вітчизняному банківському сектору досягнути необхідного рівня стійкості та конкурентоспроможності, відносно банківських систем розвинених європейських держав;

- на рівні Національного банку України забезпечити контроль відповідності капіталізації та розміру резервів іноземних інвесторів вимогам вітчизняного законодавства, а також перевірку репутації цих банків за інформацією, наданою незалежними рейтинговими агентствами;

- ухвалити Закон України «Про діяльність банків із іноземним капіталом», в якому чітко прописати всі особливості інтеграційних процесів, враховуючи як інтереси інвесторів, так і країни приймання. Цим Законом також можна створити сприятливі умови і заохотити банки з іноземним капіталом, зокрема із 100% іноземним капіталом, інвестувати в розвиток української економіки, особливо у пріоритетні галузі [14].

Отже, аналіз впливу на банківську систему України процесів глобалізації, зокрема шляхом нарощування іноземного капіталу у банківському секторі, показав, що протягом останніх років відбувалося зростання як кількості банків з іноземним капіталом, так і частки іноземного капіталу у статутному капіталі банків. Така тенденція, крім деяких позитивів (забезпечення економіки стабільними кредитними ресурсами, розширення спектру послуг та підвищення їх якості, підвищення кваліфікації працівників) несе із собою ряд потенційних загроз фінансовій безпеці України.

2.3 Аналіз законодавчого поля, що регулює діяльність банківських установ

Враховуючи специфіку банківської діяльності, під джерелами регулювання банківських установ розуміють систему зовнішніх форм, що регулюють суспільні відносини у сфері створення та функціонування банківської системи, здійснення банківських операцій, а також організації та здійснення банківського регулювання і нагляду центральним банком, органами державної влади, банківськими установами й об'єднаннями в межах їхньої компетенції.

До джерел законодавчого поля, що регулює діяльність банківських установ України належать:

а) Конституція (Основний Закон) України.

б) Закони України:

1) загальні закони;

2) спеціальні закони;

в) Підзаконні нормативно-правові акти:

1) Постанови Верховної Ради України;

2) Укази Президента України;

3) Декрети Кабінету Міністрів України;

4) Постанови Кабінету Міністрів України;

5) Постанови Правління Національного банку України.

г) Локальні акти кредитно-фінансових установ;

д) Міжнародні правові акти, звичаї і стандарти.

У статті 93 Конституції України було закріплене за Національним банком України право законодавчої ініціативи, підтверджуючи цим роль та місце центрального банку в системі органів державної влади держави[3]. Введення НБУ до суб'єктів законодавчої ініціативи набуло особливого значення, оскільки це давало змогу центробанку самостійно, незалежно від інших гілок влади, спрямовувати політику держави на досягнення стабільності національної грошової одиниці. Однак слід звернути увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 08. 12. 2004 р. статтю 93 викладено в новій редакції. Згідно з цими змінами Національний банк України позбавлено права законодавчої ініціативи. Основний закон конституційно закріпив автономний статус Національного банку України в структурах влади. Вперше на нього було покладено головну функцію - забезпечення стабільності національної валюти, а отже, - і купівельної спроможності на споживчому ринку. Власне, центробанк відповідає за стабільність не лише гривні, а й споживчих цін, що є надзвичайно важливим для підвищення життєвого рівня населення. Однак визначальне місце в правовому регулюванні банківської діяльності належить, звичайно, спеціальним законам, зокрема, Законові України «Про банки і банківську діяльність» від 07. 12. 2000 р. №2121 і Закону України «Про Національний банк України» від 20. 05. 1999 р.

Метою Закону України «Про банки і банківську діяльність» є правове забезпечення стабільного розвитку та діяльності банків в Україні й створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника[1]. Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні й правові засади створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. із змінами і доповненнями від 1 грудня 2005 року №3163-IV. Цей закон визначає місце і роль НБУ в державі, його сутність, значення, функції та особливості фінансової політики. Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» від 28 серпня 2001 року №368 із змінами і доповненнями від 16 листопада 2005 року №430. Ця Інструкція вводиться з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності. Інструкція розроблена відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів. Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України» від 7 грудня 2004 року №598 із змінами і доповненнями від 13 грудня 2006 року №458

Ця Інструкція рунтується на основних вимогах щодо розкриття інформації у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, нормативно-правових актів Національного банку України. Ця Інструкція визначає: склад фінансової звітності; зразки форм фінансової звітності; порядок, періодичність складання та вимоги до розкриття інформації у фінансовій звітності; порядок подання до Національного банку та оприлюднення фінансової звітності. Регулятивні (підзаконні нормативні) акти стосуються безпосередньо правил здійснення банківських операцій, що їх розробляють компетентні наглядові органи. Сюди можна віднести Постанови Кабінету Міністрів, Постанови Правління НБУ, Укази Президента. Приклади охоплюють і правила регулювання достатності капіталу; порядок формування обов'язкових резервів; правила здійснення валютних операцій тощо.

Щодо регулювання банківських відносин актами Президента України, то варто зауважити, що з 1999 р., коли припинили діяти перехідні положення Конституції України, акти Президента отримали концептуальніше спрямування. Як приклад можна навести Указ Президента України «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень» від 14 липня 2000 р. №891/2000, в якому глава держави визначив шляхи реформування банківського законодавства і завдання центробанку для зміцнення банківської системи України, підвищення її ролі у процесах економічних перетворень, поліпшення правових та організаційних умов її функціонування [8, 99]. Варто зазначити про акти Президента, відповідно до яких здійснюють процедуру призначення та зняття з посади членів Ради НБУ. Такі повноваження Президент отримав за Конституцією України і Законом «Про Національний банк України». Відповідно до ст. 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Президент України призначає сім членів наглядової ради державного банку, ухвалюючи відповідний Указ. Характеризуючи акти Президента (укази та розпорядження), варто відзначити, що вони не мають суперечити Конституції та законам України і володіють пріоритетним значенням стосовно інших підзаконних актів. Такі акти приймає Президент України в межах своїх повноважень, що визначені ст. 106 Конституції і не можуть бути передані іншим особам або органам. Щодо актів Кабінету Міністрів України як джерела банківського регулювання, то їх варто розглядати з урахуванням таких особливостей. Згідно зі ст. 53 Закону не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як у межах, визначених цим Законом. Отже, можна зробити висновок, що у разі прийняття урядом акта, який суперечитиме виконанню центробанком своїх завдань у сфері забезпечення стабільності національної валюти, останній має право не виконувати таке розпорядження уряду. Такі повноваження центробанку є однією з істотних ознак його незалежності.

Особливе місце у процесі формування правового поля діяльності банків відведено НБУ[2]. Нормативно-правові акти НБУ мають спеціальний характер та виконують значну роль у регулюванні банківських відносин. Здійснення правотворчої діяльності Національного банку України реґламентовано: правилами підготовки, надсилання та обліку проектів законодавчих актів і законодавчих пропозицій, що їх вносить на розгляд Верховної Ради України Національний банк України у порядку законодавчої ініціативи, затверджених постановою Правління Національного банку України від 23. 02. 1998 р. №60; інструкцією про порядок підготовки, видання, реєстрації та систематизації нормативно-правових актів Національного банку України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 30. 12. 1999 №634; методикою проведення аналізу впливу регуляторного акта Національного банку України та Методикою відстеження результативності регуляторного акта Національного банку України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 14. 04. 2004 р. №471. Отже, банківська діяльність повинна регулюватися законодавчим полнм для нормального функціонування.

3. Перспективи та подальший розвиток банківської системи України

3.1 Проблеми банківської системи України та шляхи їх вирішення

Розгортання світової валютно-фінансової кризи поставило банківську систему України у вкрай складні умови та зумовило існування таких основних загроз стабільності банківської системи як недостатній рівень капіталізації, нестабільність ресурсної бази, погіршення фінансових результатів, посилення боргового навантаження, скорочення обсягів кредитування, погіршення якості кредитного портфеля банків. Активна протидія з боку банків наведеним загрозам протягом 2008-2012 рр. дозволила зберегти відносну стабільність у банківській системі, що надає підстав охарактеризувати її стан як стабільно неефективний: діяльність стабільних банків не мала бажаного результату щодо фінансової підтримки реального сектора економіки. Невирішеність проблем які постали перед банківською системою зумовлює існування таких основних загроз стабільності банківської системи:

а) недостатній рівень капіталізації, що загрожує банкрутством банків;

Незважаючи на підвищення рівня капіталізації банківської системи з 10,0% на кінець 2007 до 15,8% на кінець 2011 рр., 7 з 18 найбільших банків не виконали план з капіталізації. На початок 2012 р. у стані ліквідації перебувало 24 банків. Причин виникнення цієї проблеми декілька.

По-перше, бухгалтерська «технічна» причина: за зниження курсу гривні збільшилась вартість валютних позик у гривневому виразі, тоді як норматив мінімального розміру регулятивного капіталу визначено у гривнях, і його вартість девальвація істотно не змінила. Відтак дотримання нормативу адекватності капіталу вимагає збільшення капіталу.

По-друге, зростання обсягу прострочених та ризикових активів визначало потребу у нарощуванні капіталу. Збільшення частки проблемних кредитів у загальному обсязі кредитного портфелю банків до 9,2% за офіційними даними та до 40% за експертними оцінками, засвідчує масштаби потреби банків у нарощуванні капіталу.

На вирішення проблеми недостатньої капіталізації у 2010 р. банки активно нарощували капітал за рахунок державної програми рекапіталізації (для окремих банків збільшення капіталу було однією з умов пролонгації кредитів, отриманих від НБУ, а також необхідністю для виконання нормативу адекватності регулятивного капіталу. НБУ активно підтримував процеси рекапіталізації, збільшивши максимально допустиму питому вагу субординованого боргу в регулятивному капіталі, що дозволило провести докапіталізацію «дочок» іноземних банків та шляхом залучення коштів від материнських іноземних компаній). За Базельським комітетом були створені Базель І та Базель II які зосереджували увагу на дотриманні вимог необхідного рівня капіталу банку. У багатьох випадках капітал банку був недостатнім, а ризиковані активи були представлені під виглядом інноваційного арбітражу. Оскільки капітал був розбитий на частини і баланси зменшилися слідом за фінансовою кризою, світова спільнота закликала до посилення регуляторного контролю за виявленням ризиків, кинула виклик ненадійним діловим моделям та прийняла всі дії, направлені на збереження стабільності.

Згідно з Базелем II мінімальний капітал першого рівня повинен відповідати 4% активів, а загальний капітал (сума капіталу першого та другого рівня) - 8% активів. У підсумку протягом 2011 р. сплачений зареєстрований статутний капітал вітчизняної банківської системи збільшився з 82,4 до 140,2 млрд грн, а норматив адекватності - з 14,0 до 19,2% (21,0% на 01.02.2011 р.). Разом з тим, слід визнати, що нарощування банками капіталу:

- виявилося неспроможним істотно поліпшити стан банківської системи: чисті активи (скориговані на резерви за активними операціями).

- не справило істотного позитивного впливу на стан економічної системи країни: обсяг наданих кредитів скоротився на 5,7% і продовжив своє зниження у перші місяці 2011 р. Відтак фінансові ресурси, акумульовані банківською системою, не трансформувалися у кредити реальному сектору економіки.

б) нестабільність ресурсної бази, зумовлена високим рівнем недовіри до банків, що обмежує можливості банківської системи до кредитування.

Якщо у 2007 - на початку 2008 рр. банки активно залучали кошти із зовнішніх ринків, у 2009 році основу ресурсної бази для банків становили внутрішні ресурси, насамперед, кошти фізичних і юридичних осіб (понад 40%), кредити НБУ (понад 10%), кошти інших банків (до 40%). Питома вага інших складових, зокрема, заборгованості банків за цінними паперами власного боргу (2%), залишалася незначною.

Відтак для збереження ресурсної бази банки концентрували зусилля на стимулюванні припливу депозитів шляхом підвищення розміру гарантій по внесках, розширення лінійки депозитних програм в частині полегшення переведення депозитів з однієї валюти в іншу, активнішого використання короткострокових депозитів (від 7 днів). Гнучка депозитна політика дозволила зберегти клієнтську базу без суттєвого підвищення процентних ставок: вже з липня 2010 р. темпи приросту депозитів зберігалися на рівні 1%. Тим часом вести мову про відновлення темпів припливу коштів на депозити передчасно, а погіршення термінової структури ресурсів обмежує ліквідність банківських установ і вимагає додаткових зусиль щодо оптимізації платіжних календарів, забезпечення достатнього обсягу ліквідних активів.

Нині важливим аспектом формування ресурсної бази банків є оптимізація її валютної структури. Обмежені можливості банків щодо надання валютних кредитів (через заборону валютного кредитування населення і високі валютні ризики) містять потенціал зменшення попиту банків на валютні ресурси, в першу чергу, з боку банків з іноземним капіталом.

в) забезпечення діяльності вітчизняних банків відповідно до міжнародних стандартів корпоративного управління. Для цього потрібно забезпечити: удосконалення нормативного забезпечення організації корпоративного управління в банках і запровадження Національним банком України системи оцінки якості корпоративного управління; підвищення рівня відповідальності керівників і власників банку за безпечність його роботи та стабільність функціонування; підвищення якості та ефективності систем внутрішнього контролю в банках, внутрішнього і зовнішнього аудиту, у тому числі за рахунок забезпечення належної реалізації Міжнародних стандартів аудиту та об'єктивної сертифікації зовнішніх аудиторів та інші. З метою гарантування потенційним інвесторам надійності капіталовкладень, забезпечення отримання повної та об'єктивної інформації про діяльність компаній було розроблено міжнародні стандарти і правила, які були б законодавчо закріплені й впроваджені в практичну діяльність підприємств.

Таким чином, у 1998 році Організація Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) спільно із Світовим банком, Міжнародним валютним фондом та іншими міжнародними інституціями ініціювали глобальну програму створення універсальних стандартів та норм корпоративного управління, направлену на поліпшення національних систем корпоративного управління. В свою чергу, метою принципів, розроблених Європейським Банком Реконструкції та Розвитку (ЄБРР), є сприяння встановлення взаємовигідних відносин між корпоративними підприємствами, кредиторами та інвесторами у випадках надання кредиту або вкладання капіталу. Принципи ЄБРР розробленні таким чином, що дозволяє адаптувати їх до конкретної держави з відповідним урахуванням діючого законодавства.

г) розвиток систем ризик-менеджменту та вдосконалення управління ризиками, що потребує: забезпечення постійного моніторингу та оцінки ризиків з метою ефективного функціонування систем ризик-менеджменту, запобігання прийняттю неконтрольованих і нерегламентованих рішень, пов'язаних із банківськими ризиками; дальше наближення зовнішнього аудиту банків до вимог стандартів аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів (IFAC); удосконалення методики формування банками резервів на покриття ризиків під активні операції та інше. В загальних рисах у банківській системі існує майже 300 різноманітних ризиків. Для українських банків основними зараз є такі: ризики процентних ставок, валютного курсу, кредитні ризики, ризики операційних рахунків, ліквідності, інвестиційні ризики, технологічні, ризики позабалансових зобов'язань (гарантій), платоспроможності, рефінансування, кадрові ризики, податкові, системні (банківські), ризик країни (дефолт, інфляція).

З вищенаведеного портфеля ризиків видно, що левову частку їх складають дві групи: кредитні та валютні ризики. За умов нашої країни велике значення мають і державні ризики. Управляти ризиком означає чинити дії, спрямовані на підтримання такого його рівня, що відповідає поставленим на даний момент цілям управління. Мета процесу управління ризиками полягає в обмеженні чи мінімізації їх рівня.

Процес управління банківськими ризиками складається з трьох основних етапів:

- усвідомлення наявності ризиків, визначення причин їх виникнення та ризикових сфер;

- обчислення величини ризиків за допомогою кількісних методів;

- мінімізація ризиків шляхом використання відповідних методів.

Активна протидія НБУ та комерційних банків наведеним загрозам дозволила зберегти відносну стабільність у банківській сфері, ознаками якої стали:

- підвищення рівня капіталізації;

- призупинення відпливу коштів з банківських депозитів;

- збільшення кредитування юридичних осіб;

- відсутність масових банкрутств та дефолтів вітчизняних банків.

Наведені тенденції надають підстав охарактеризувати стан банківського сектору як стабільно неефективний: незважаючи на збереження відносної стабільності з погляду антикризової стратегії, діяльність банківської системи не мала бажаного результату щодо розширення фінансової підтримки реального сектору економіки. Така ситуація пов'язана з переважно рестрикційним характером методів банківського антикризового регулювання. Намагання банків вирішити зазначені проблеми шляхом застосування традиційних методів (резервування, підвищення процентних ставок, використання міжбанківських операцій, накопичення високоліквідних активів та капіталу, припинення кредитування) вело до виникнення нових проблем - збільшення частки непрацюючих активів, посилення залежності від рефінансування з боку НБУ та стану міжбанківського ресурсного ринку, заморожування кредитного ринку. За продовження такої політики банків та збереження депресивного стану вітчизняної економіки банківська система продовжить скорочення активів і обсягів кредитування в усіх сегментах кредитного ринку і за всіма категоріями клієнтів. З цих причин актуалізується завдання посилення ефективності функціонування банківської системи за збереження її стабільності.

Показники ефективності роботи банківського сектору і темпи його розвитку визначальним чином залежать від швидкості відновлення реального сектору економіки, а фінансові можливості останнього - від банківського кредитування. Це визначає необхідність використання системно-структурного підходу, що передбачає комплексне вирішення взаємопов'язаних проблем фінансового та реального секторів економіки шляхом диференційованого застосування монетарних інструментів.

За цим підходом, по-перше, заходи щодо стабілізації банківської системи мають спрямовуватися на послаблення дії зовнішніх загроз, а саме:

- на подолання негативних тенденцій в реальному секторі економіки країни, що поліпшить платоспроможність основних клієнтів та партнерів банків і стан фінансового ринку в цілому;

- на гальмування інфляційних тенденцій та підтримання валютної стабільності;

- на посилення контролю за фіскальною дисципліною;

- на розв'язання суперечності між необхідністю підтримання рівня доходів населення як основи розширеного відтворення ресурсної бази банківських установ та потребою у зменшенні соціального навантаження на бюджет і нейтралізації інфляційних факторів з боку попиту;

- на переорієнтацію грошово-кредитної політики НБУ від підтримання номінальної стабільності до стимулювання економічного зростання на основі модернізації та структурної перебудови економіки;

- на створення сприятливого інвестиційного клімату і підвищення рейтингів України.

По-друге, перехід банківської системи до розширеного кредитування економіки можливий лише за подолання низки внутрішніх проблем банківського сектору, що вимагає вирішення таких завдань:

- реформування банківського сектору шляхом ліквідації слабких банків і інтенсифікації процесу консолідації банківського сектору, створення єдиної банківської інфраструктури, удосконалення вимог до універсальних банків, розвитку спеціалізованих кредитних організацій;

- подальшої капіталізації банківської системи на основі вирішення комплексу проблемних питань, а саме:

- суперечності між необхідністю ужорсточення контролю за виконанням банками вимог щодо нормативу адекватності капіталу та потребою вивільнення ресурсів для розширеного кредитування економіки, що потребує зниження нормативу адекватності;

- протиріччя між об'єктивною необхідністю входження держави в капітал банків та наслідками процесу одержавлення банків, зокрема зростанням неефективності корпоративного управління банком;

- різновекторності поточної політики одержавлення та стратегічної потреби завчасного визначення чітких критеріїв моменту «виходу» держави із оздоровлених банків, механізмів їх продажу та використання отриманих коштів на реформування економіки;

- невідповідності завдання збільшення надходжень до бюджету необхідності запровадження пільгового оподаткування доходів на капітал, інвестований в банківську систему;

- суперечності між необхідністю зниження доларизації економіки та доцільністю для банків тримати частину капіталу в іноземній валюті, що допоможе протистояти валютним ризикам;

- створення «госпітального банку», що акумулюватиме погані активи банків на основі принципів, запроваджених в країнах Європейського співтовариства щодо протидії банківським кризам. Це потребує розробки методичних засад моделі викупу проблемних активів банку, уточнення критеріїв віднесення активу до категорії проблемного, визначення джерел фінансування викупу проблемних активів банків, забезпечення ефективного управління проблемними активами на основі обов'язкової участі всіх сторін (банки, держави) у розподілі ризиків (збитків), запровадження податкових пільг щодо операцій продажу та обслуговування проблемних активів;

Розглянувши проблеми банківського сектору України та можливі шляхи їх розв'язання, треба зазначити, що банківський сектор України розвинений ще дуже слабко, причиною чого є як дії органів державної влади (такі як, наприклад, спроби змусити найбільші банки надавати кредити під пільгові проценти певним підприємствам або галузям промисловості, податкова політика та ін.), так і загальноекономічні проблеми, і діяльність самих банківських установ.



3.2 Напрями вдосконалення функціонування банківської системи України

Внаслідок фінансово-економічної кризи в Україні збільшилась кількість збиткових банків, які мають «неякісний» кредитний портфель, що зумовлює низьку ліквідність банків, існування багатьох збиткових банків із «негативним» кредитним портфелем.

Для підвищення ефективності та вдосконалення функціонування банківської системи України необхідно здійснити наступні заходи:

а) Стимулювати банки до активнішого управління проблемними кредитами - використання європейської схеми побудови процесів моніторингу і контролю активів та надання підтримки з боку НБУ банкам.

б) Банківському сектору України підвищити рівень капіталізації через: залучення до банків додаткового акціонерного капіталу; розроблення банками планів підвищення рівня капіталізації; стимулювання капіталізації прибутку в банках; удосконалення методики розрахунку обсягів і нормативів регулятивного капіталу та нормативів ризику; впровадження обов'язкового котирування та продажу банками власних акцій на відкритому фінансовому ринку.

в) Підвищити якість підготовки банківських працівників, що потребує узгодження навчального процесу із відповідними запитами банків, враховуючи постійний динамізм фінансового ринку та зміни банківських технологій здійснення різноманітних операцій.

г) Підвищити якість та конкурентоспроможність банківських послуг шляхом активізації процесів консолідації банків; розвитку структури банківського сектору; забезпечення надійності банківських автоматизованих систем; створення умов для застосування електронних банківських технологій; стимулювання розвитку факторингу та лізингу; створення умов розширення безготівкових розрахунків в економіці; стимулювання банківського обслуговування малого та середнього бізнесу, населення; розвитку нових сегментів ринку банківських послуг.

д) Здійснити швидке удосконалення інформаційних технологій для впровадження нових інформаційних продуктів.

е) Нарощувати довгострокові ресурси банківської системи за рахунок розвитку механізмів рефінансування, збереження нульової норми резервування; забезпечення рівності доступу до рефінансування всіх банків; доповнення механізму довгострокового рефінансування обмеженнями на використання наданих коштів

є) Розробити механізм і умови участі держави в капіталах банків - використання банків з державною участю як каталізаторів становлення пріоритетних сегментів фінансового сектора; створення «довгих грошей»; посилення контролю за кредитною діяльністю організацій.

ж) Створити умови конкурентного співіснування іноземних та українських банків через вдосконалення чинного законодавства, надання пільгових умов та гарантування кредитів на інвестиційні проекти; адміністративного обмеження доступу іноземних банків, концентрації додаткової пропозиції ресурсів на сегментах ринку з найістотнішою присутністю зарубіжних кредиторів; зміцнення конкурентоспроможності вітчизняних банків за рахунок чіткішого розподілу сфер діяльності та сегментів ринку.

и) Забезпечети валютну стабілізацію шляхом недопущення значних курсових стрибків; підтримання адекватного рівня пропозиції іноземної валюти на валютному ринку; посилення контролю за операціями купівлі-продажу іноземної валюти; продовження практики проведення цільових аукціонів з продажу іноземної валюти; звільнення від сплати збору до Пенсійного фонду операцій з купівлі банками іноземної.

і) Запровадити маржинальну торгівлю цінними паперами - успішне здійснення операцій із цінними паперами сприятиме диверсифікації діяльності банків і підвищуватиме рівень ліквідності активів банку та посилить його конкурентне становище. [25 c. 17]

ї) Здійснювати синдикований кредит, що підвищить якість кредитного портфеля банків, дасть змогу видавати великі кредити з меншим рівнем ризику

й) Активізувати маркетингову діяльність - створити необхідні умови для пристосування до вимог ринку, що підвищить конкурентоспроможність й прибутковість. Для розширення її діяльності використовують програми «Агент-банку» - сприяє збільшенню кількості клієнтів банку та Mystery Shopping - допомагає забезпечити виконання стандартів сервісу і створити імідж банку, що піклується і цінує своїх клієнтів. [26 c. 23]

На практиці в організаційному плані реалізація допоміжних функцій забезпечується елементами, які у своїй сукупності являють собою інфраструктуру банківської системи, що у нормальних ринкових умовах повинна охоплювати інформаційне, технічне, науково-методичне, кадрове та законодавчо-правове забезпечення діяльності банків.

Без цих елементів інфраструктури нормальне функціонування банків в умовах ринку неможливе. Тому необхідність інтегрування їх до банківської системи об'єктивно випливає з потреби всебічного регулювання діяльності кредитних установ, включаючи також діяльність допоміжних організацій в інтересах розвитку всієї банківської системи відповідно до потреб суб'єктів економічних відносин, яких вона обслуговує.

Таким чином, банківська система в умовах ринку попри належний рівень капіталізації банківських установ та розвиток різних видів спеціалізованих комерційних банків нарівні з банками універсальними, що в сукупності утворюють другий рівень системи, має включати також інфраструктуру, яка обслуговує обидві рівні - верхній і нижній, забезпечуючи нормальне функціонування банківської системи загалом.

Глибоку кризу банківської діяльності не можна подолати суто банківськими заходами, кредитними, монетарними інструментами, бо її першопричини криються в економіці. Саме тому потрібно ставити питання про економіку і банки, а не суто банківську проблему

Отже, функціонування банківської системи повинно бути економічним та з правовим забезпеченням стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.



Висновки

Розглядаючи таку цікаву і складну тему, у курсовій роботі я намагалася вивчити і проаналізувати теоретичні аспекти розвитку та функціонування банківської системи України в умовах переходу до ринкової економіки.

Керуючись у своїй роботі теоретичними матеріалами, я прагнула якнайповніше виявити різні тенденції проблеми та напрямки вдосконалення банківської системи України. Можна сказати, що банківська система - це цілісне утворення, яке забезпечує стійке положення в країні. Банківська система є частиною суспільства, яка функціонує в рамках законів і підпорядковується юридичним нормам. Сучасна банківська система країни - це сфера різноманітних послуг своїм клієнтам: від традиційних депозитно-позикових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до найновіших форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, які використовуються банківськими установами (лізинг, факторинг, траст тощо). Сучасна банківська система України як система ринкового типу перебуває в процесі становлення і має перспективи розвитку. Можна сказати, що банківська система має досить складну форму, що містить два рівня, які всвою чергу мають свої підрозділи. Як і НБУ так і комерційні банки виконують багато різноманітних функцій, які допомагають нормально функціонувати банківській системі України. Ми бачимо, що за результатами банківської діяльності банківська система помітно розвивається.

Отже, аналіз впливу на банківську систему України процесів глобалізації, зокрема шляхом нарощування іноземного капіталу у банківському секторі, показав, що протягом останніх років відбувалося зростання як кількості банків з іноземним капіталом, так і частки іноземного капіталу у статутному капіталі банків.

Розглянувши проблеми банківського сектору України та можливі шляхи їх розв'язання, треба зазначити, що банківський сектор України розвинений ще дуже слабко, причиною чого є як дії органів державної влади (такі як, наприклад, спроби змусити найбільші банки надавати кредити під пільгові проценти певним підприємствам або галузям промисловості, податкова політика та ін.), так і загальноекономічні проблеми, і діяльність самих банківських установ.

Отже, функціонування банківської системи повинно бути економічним та з правовим забезпеченням стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.



Список використаних джерел

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 р. (із змінами і доповненнями від 09.09.2010 р.) - К.: - 520 с.

2. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 №679-ХІУ (зі змінами та доповненнями).

3. Конституція України [Електронний ресурс]: / Режим доступу:

http://eleronur.cc.ua/ku/ku100.html.

4. Банківський нагляд: Навчальний посібник / Міщенко В.І.; Яценюк А.П.; Коваленко В.В.; Коренєва О.Г. - К.: Знання, 2004. - 406 с

5. Банківські операції: Підручник/ А.М. Мороза, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А.М. Мороза. - К.:2005. - 384 с.

6. Коцовська Р.Р., Павлишин О.П., Хміль Л.М. Банківські операції Навч. посібник - К: УБС НБУ: Знання. - 2010. - 390 с.

7. Банківська справа: Центральний банк і грошово-кредитна політика. Банківські операції: у 5 т. / В.О. Сичов, В.Т. Александров, В.В. Астапенко таін.; за ред. В.О. Сичова. - Т. 1. - К.: НВП «АВТ лтд.», 2004. - 628 с.

8. Васюренко О.В. Банківський менеджмент. Київ: Видавничий центр «Академія», 2001, 320 с.

9. Національне рейтингове агентство «Рюрік» за 2012 р.-К. 2012. - 185 с.

10. Карчева Г. Системний аналіз ефективності діяльності банків України [Текст] / Г. Карчева // Вісник Національного банку України. - 2006. - №11.

11. Васюренко О.В. Банківські операції. Київ: Знання, 2004, 324 с.

12. Барановський О. Іноземний капітал на ринках банківських послуг України, Росії та Білорусі / О. Барановський // Вісн. Нац. банку України. - 2011. - №32.

13. Кузнецова А. Оцінка впливу іноземного капіталу на функціонування банківської системи / А. Кузнецова, О. Другов, В. Рисін // Вісн. Нац. банку України. - 2009. - №12.

14. Колісник М.Б. Банківська система України як учасник глобалізаційних процесів / М.Б. Колісник // Науковий вісник НЛТУ України. - 2011. - №21. - С.

15. Ладюк О.Д. Банківська система України в умовах її інтеграції у світовий фінансовий простір / О.Д. Ладюк, О.В. Собкевич // Наука й економіка. - 2011. - №2.

16. Основні показники діяльності банків України // Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://www.bank.gov.ua/bank_supervision/dynamics.html

17. Гетьманцев Д.О. Банківське право України: Навч. посіб. / Д.О. Гетьманцев, Н.Г. Шукліна. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 344 с.

18. Ващенко Ю.В. Банківське право: Навч. посіб. / Ю.В. Ващенко. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 344 с.

19. Гриценко Р. Теоретичні аспекти організації банківського нагляду в сучасних умовах / Р. Гриценко // Вісн. Нац. банку України. - 2005. - №4.

20. Кравченко І., Багратян Г., Мазіна Є. Банківська система та проблеми стратегічного розвитку // Вісник Національного банку України. - 2012 - №1.

21. Колобов Ю.В. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України // Вісник Університету банківської справи Національного банку України - 2011 - №3.

22. Вовчак О.Д. Банківська справа в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку / О.Д. Вовчак // Фінанси України. - 2007. - №10.

23. Пшик Б. Перспективи розвитку маржинальної торгівлі цінних паперів в Україні / Б. Пшик // Вісник Національний банк України -2010. - №4 (170)

24. Тимошенко Т.О Проблеми банківської системи України: шляхи вирішення / О.П. Тимошенко // Економіка та держава - 2011. - №26

25. Гриньова В.М., Колодізєв О.М. Проблеми та перспективи структурної перебудови банківської системи України // Фінанси України. - 2011. - №18.

26. Тігіпко С.Л. Напрями розвитку банківської системи України: проблеми вибору і впровадження // Вісник Національного банку України. - 2010. - №29.

27. Шейко О.П. Аналіз сучасного стану та перспектив розвитку національної банківської системи // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 9. - Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС, 2011.

28. www.bank.gov.ua/ bank_supervision/dynamics.html

29. http://rurik.com.ua

30. http://rada.gov.ua

31. http://www.kmu.gov.ua

Размещено на Allbest.ru

...