Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1 Теоретична частина

1.1 Характеристика фондів банку, що формують його капітал

2 Аналітична частина

2.1 Пакет документів для отримання кредиту на купівлю основних засобів та нематеріальних активів

2.2 Техніко-економічне обґрунтування доцільності кредитування підприємства

2.3 Оцінка фінансового стану позичальника - юридичної особи

2.4 Визначення заставної вартості майна підприємства для забезпечення кредиту

2.5 Рішення банку про доцільність кредитування підприємства

Висновки

Список використаної літератури

Додаток А «Пакет документів для отримання кредиту»

Додаток Б «Бізнес-план»

Додаток В «Фінансова звітність»

Додаток Г «Кредитна угода»

ВСТУП

Стрімке зростання ринку банківських послуг розкриває широкий спектр можливостей банківської системи в цілому в Україні, у свою чергу власний капітал кожної окремої банківської установи видіграє одну з найважливіших показників стабільності та надійності банківської установи.

На сьогоднішній день актуальність цієї теми підвищується і цьому сприяють такі фактори, як нестійкий характер економіки, що спонукає банки до значних ризиків, пов'язаних з прагненням мати стабільні прибутки; зростаюча конкуренція між українськими банками та банками-нерезидентами; залучення коштів зовнішніх інвесторів та інші.

За кожним банком стоїть велика кількість клієнтів, для яких неспроможність банку надавати їм певні види послуг означає нестабільність їхньої діяльності. Тому відплив клієнтів з банків, у свою чергу, може призвести до загальної банківської кризи. Тобто низький рівень капіталізації банків вносить елемент нестабільності в економіку держави в цілому.

Об'єктом дослідження є власний капітал банків України та його роль у посткризовий період.

Предмет дослідження - економічні відносини з приводу відображення і обліку операцій з формування власного капіталу банку.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ власного капіталу банків, розкриття діючої практики з проблемних питань капіталізації банків України, а також пошук шляхів оптимізації капіталу банківських установ.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

- досліджено значення капіталу для банків та його функції;

- наведено основні джерела формування капіталу банків;

- викладено сучасний стан капіталу банків України та проведено аналіз його структури і динаміки;

- приведено законодавчі основи вирішення проблеми капіталізації українських банків;

- запропоновано об'єднання банків як один із шляхів ефективного збільшення капіталу банків;

- обґрунтовано особливості процесу об'єднання банків в Україні.

Серед вітчизняних науковців, які займаються дослідженням проблем, пов'язаних з формуванням власного капіталу банків і підвищенням рівня капіталізації банківської системи, на особливу увагу заслуговують праці Г. Азаренкової, М. Алексеєнко, З. Васильченко, О. Васюренко, А. Вожжова, І. Гуцала, Я. Грудзевича, О. Дзюблюка, О. Заруби, Л. Костирко, А. Мороза, М. Савлука, С. Юрія та ін.

1. ТЕОРИТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Характеристика фондів банку, що формують його капітал

До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років.Власний капітал банку займає незначну частку у загальному обсязі капіталу банку (до 10%), що обумовлено специфікою діяльності комерційного банку як установи, що здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів на фінансовому ринку та надає їх у позику. Проте власний капітал має важливе значення для ефективного здійснення банківської діяльності. Він виконує три важливі функції:

1) захисна - страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний захист інтересів кредиторів комерційного банку у випадку його ліквідації або банкрутства;

2) оперативна - особливо важлива у період початку функціонування банку, що надає можливість за рахунок власного капіталу профінансувати придбання основних засобів, оренду приміщення та початок фінансової діяльності;

3)регулююча - при встановленні економічних нормативів регулювання комерційних банків важливе місце відводиться нормативам капіталу банку .

Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію - страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною, її забезпечують головним чином залучені і позичені кошти. Порядок формування статутного фонду залежить від організації банку. З розвитком операцій комерційних банків, а також необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду у комерційного банку виникає проблема в збільшенні розміру цього фонду. Це відбувається шляхом проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати в першу чергу привілейовані акції, з тим щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком. Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися із звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування податком на операції з цінними паперами. Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого AT незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури - підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, пов'язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями. Щоб отримати право додаткової емісії акцій, банк не повинен бути збитковим і не мати прострочені борги перед бюджетом та кредиторами.

Виділяється декілька видів акціонерного капіталу:

номінальний (мінімальний) - це мінімальна сума засновницького капіталу, яка необхідна для створення банку та отримання банківської ліцензії;

зареєстрований - це сума статутного капіталу, зареєстрованого в територіальному управлінні НБУ ( вона має дорівнювати або може бути більшою за номінальний статутний капітал); сплачений - сума статутного капіталу. За якою надійшла фактична оплата від акціонерів;

оголошений - це запланований та заявлений керівництвом банку розмір статутного капіталу, який може перевищувати номінальний капітал на будь яку суму.

Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства.

Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку, визначеному зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 50 % від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку, які щорічно повинні дорівнювати не менше 5 % від суми отриманого прибутку. Крім резервного фонду в комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для покриття збитків від активних операцій та для виробничого і соціального розвитку банку, їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він існує у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, встановленою зборами акціонерів, виникне залишок прибутку, то ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду банку. Така операція (поповнення статутного фонду) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але також за рішенням, що приймається загальними зборами акціонерів.

Банки можуть формувати й інші спеціальні фонди, передбачені статутом, до яких відносяться:

- фонд матеріального заохочення та стимулювання; кошти отримані від переоцінки основних засобів, що проводяться за рішенням уряду країни; емісійні різниці.

З метою регулювання діяльності комерційних банків, та у відповідності до Базельських домовленостей щодо визначення адекватності капіталу, НБУ визначив порядок розрахунку регулятивного капіталу комерційного банку.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал уважається незмінним і таким, що не піддягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.

Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам. Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал.

б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):

- дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;

- емісійні різниці. Емісійні різниці (емісійний дохід) - сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску)

- власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);

- резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

- загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при

проведенні банківських операцій.

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру

очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:

- недосформованих резервів під можливі збитки за:

- кредитними операціями; операціями з цінними паперами;

- дебіторською заборгованістю; простроченими понад ЗО днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями;

- коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;

- нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

- капітальних вкладень у нематеріальні активи;

- збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

- збитків поточного року.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

а) резерви під стандартну заборгованість інших банків;

б) резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

в) сума збільшення (за результатами переоцінки) вартості основних засобів, які є власністю банку і належать до нерухомого майна (нежитлові будівлі, приміщення), що забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

г) результат поточного року (прибуток), що зменшений на суму доходів, неотриманих понад ЗО днів з дати їх нарахування (крім доходів за державними цінними паперами та цінними паперами, емітованими Національним банком). У цьому разі сума неотриманих нарахованих доходів, що приймається до коригування, зменшується на суму сформованого резерву за простроченими і сумнівними до отримання нарахованими доходами. Якщо рибуток поточного року менше загальної суми коригування, то на суму такої різниці зменшується розмір основного капіталу банку.

ґ) субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал);

д) нерозподілений прибуток минулих років;

ж) прибуток звітного року, що очікує затвердження.

Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб -резидентів і нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг - це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів включених до капіталу, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом п'яти останніх років дії угоди. На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:

- при розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може бути більше ніж 100 відсотків основного капіталу;

- розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на:

а) балансову вартість акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком, що випущені банками, у торговому портфелі банку та у портфелі банку на продаж (зменшену на суму фактично сформованого резерву за пайовими цінними паперами у портфелі банку на продаж, які обліковуються за собівартістю);

б) суму вкладень у капітал асоційованих та дочірніх установ, а також вкладень у капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу (зменшену на суму фактично сформованого резерву за цими вкладеннями);

в) балансову вартість акцій (паїв) власної емісії, що прийняті в забезпечення наданих банком кредитів (інших вкладень);

г) суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного контрагента, над установленим нормативним значенням нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)

ґ) суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного інсайдера, над установленим нормативним значенням нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайд еру (Н9),

д) суму операцій, що здійснені з інсайдерами (пов'язаними особами) на сприятливіших за звичайні умовах (у тому числі за угодами, які передбачають нарахування відсотків і комісійних на здійснення банківських операцій, які менші, ніж звичайні),

є) суму коштів, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу;

є) балансову вартість цінних паперів у торговому портфелі банку, крім цінних паперів, які перебувають у власності банку:

- не більше одного року - справедлива вартість яких визначається за даними оприлюднених котирувань цінних паперів на фондових біржах;

- не більше 181 дня - справедлива вартість яких не може бути визначена банком за даними оприлюднених котирувань цінних паперів на фондових біржах.

Власний капітал (кошти) банку являє собою грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку. Порівняно з підприємствами інших сфер діяльності власний капітал комерційного банку займає незначну питому вагу у сукупному капіталі (приблизно 8--10 %), тоді як у промислових підприємств цей показник становить 40--60 %. У комерційних банках власний капітал І має інше призначення, ніж в інших сферах підприємництва. Якщо в останніх це -- забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств та організацій, то власний капітал комерційного банку слугує насамперед для страхування інтересів вкладників і меншою мірою -- для фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності.

Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і повинен перебувати під контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Однією з вимог, яку висуває НБУ до комерційних банків, є підвищення рівня капіталізації, що сприяє збільшенню рівня фінансової стабільності і надійності банківської системи України в цілому.

Призначення банківського капіталу виражається в його функціях. Власний капітал комерційного банку виконує такі функції:

1. Захисна: власний капітал слугує насамперед для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. На сьогоднішній день це основна функція капіталу, оскільки в умовах, коли значна частина ресурсів вкладається в ризикові активи (кредити і цінні папери), навіть порівняно невеликі втрати можуть призвести до банкрутства банку.

2. Забезпечення оперативної діяльності: є другорядною для капіталу банку. Ця функція має вагу на перших етапах діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура і розгортається його діяльність (фінансування придбання комп'ютерної та оргтехніки, будівництво (оренда) офісів і т. п.).

3. Регулююча: через фіксацію розміру власного капіталу регулюючі органи впливають на діяльність банку в цілому. Розмір власного капіталу банку служить порогом допуску на банківський ринок (мінімальний розмір статутного капіталу) та регулятором розширення масштабів діяльності банку (прийняття банком додаткових ризиків, без яких неможливе отримання додаткових прибутків) регулюючі органи ставлять у залежність від адекватного нарощення капіталу.

Зважаючи на джерела і порядок формування капітал банку складається зі статутного капіталу, резервного капіталу, спеціальних фондів, нерозподіленого прибутку, субординованого боргу.

1. Статутний капітал банку формується з акціонерного або приватного капіталу банку під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків чи випуску і реалізації акцій. Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного капіталу банку регулюється Законами України «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу».

У банках, які мають статус ВАТ, статутний капітал формується шляхом відкритої підписки на акції, у ЗАТ - - шляхом розподілу акцій між засновниками відповідно до їх частки у статутному фонді.

Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися з простих акцій. Усі випуски акцій банків типу ВАТ підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). При повторній емісії, який дозволяється тільки після повної оплати акціонерами акцій попередньої емісії, банки можуть випускати також привілейовані акції. Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00 наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.

Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, а при наступній -- правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений незалежною аудиторською компанію.

2. Резервний фонд комерційного банку. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплату дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів у ньому забезпечує надійність і стабільність комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим за 25 % регулятивного капіталу, а розмір відрахувань -- меншим 5 % чистого прибутку.

Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У разі використання коштів з І резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування поновлюються.

3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та ін.) призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку. Елементом резервного капіталу { є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків по операціях банку, їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають конкретніше призначення (наприклад, резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків створюється для покриття безнадійної заборгованості по позичкових операціях).

4. Нерозподілений прибуток -- це джерело внутрішнього походження. Створюється як залишок прибутку після виплати дивідендів, відрахувань до резервного та інших фондів. Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.

5. Субординований борг -- це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути вилучені з банку раніше 5 років, а у разі банкрутства чи ліквідації

повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 % від його первинної вартості протягом 5 останніх років угоди.

Розмір власного капіталу визначається банком самостійно, але з урахуванням таких факторів:

1) вимоги НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу;

2) характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу;

3) специфіка клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власних коштів потрібно менше, ніж за наявності великих вкладників.

Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності випливає з рекомендацій Базельського комітету. Ці рекомендації були розроблені у грудні 1987 р. Згідно з ними капітал банку поділяється на:

1) основний (капітал І рівня);

2) додатковий (капітал II рівня).

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.

До додаткового капіталу банку належать:

1) нерозкриті резерви (такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку);

2) резерви переоцінки;

3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти;

4) субординований борг.

При цьому додатковий капітал не може перевищувати 100 % основного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу І і II рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів, як: акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції; Інвестиції в капітал установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи; кошти, що вкладені в інШ.і банки на умовах субординованого боргу.

2 АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА

2.1 Пакет документів для отримання кредиту на купівлю основних засобів та нематеріальних активів

Для клієнтів (позичальників) юридичних осіб:

а) Документи для ідентифікації клієнта (позичальника) та керівних осіб.

1. Заява-анкета позичальника - юридичної особи для отримання кредиту.

2. Копії паспортів осіб, які мають право першого та другого підпису.

3. Копії довідок про присвоєння ідентифікаційного номера.

4. Накази про призначення посадових осіб.

б) Правовстановлюючі документи клієнта (позичальника).

1. Копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи встановленого зразка, що засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про державну реєстрацію .

2. Копія належним чином зареєстрованого установчого документа

3. Копія документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби.

4. Картка із зразками підписів і відбитка печатки.

5. Документи, які підтверджують правомочність рішення на отримання кредиту та повноваження осіб на укладання з банком відповідних договорів.

6. Копії відповідних ліцензій або патентів та дозволів.

в) Фінансові документи клієнта (позичальника).

1. Баланс на звітну і попередню дату.

2. Звіт про фінансові результати на звітну і попередню дату.

3. Розшифровка надходжень грошових коштів за останні 12 місяців на поточні рахунки та в касу підприємства .

4. Розшифровки дебіторів та кредиторів із зазначенням назви дебітора (кредитора), суми заборгованості, дати її виникнення та погашення.

5. Розшифровка основних засобів .

г) Документи по забезпеченню кредиту.

1.Копії правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності заставодавця/іпотекодавця на запропоноване в заставу/іпотеку майно.

2.Рішення власника або уповноваженого органу та/або якщо повноваження виконавчого органу юридичної особи певним чином обмежені на передачу майна в заставу/іпотеку.

3. Заяви всіх співвласників майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, щодо їх згоди на укладення договору застави/іпотеки.

4.Копія договору/контракту на поставку з контрагентом/постачальником.

5. Інші документи на запит Банку.

2.2 Техніко-економічне обґрунтування доцільності кредитування підприємства

В цьому розділі необхідно скласти техніко-економічне обґрунтування кредитного проекту.

Типові вимоги та структура бізнес - плану (техніко-економічного обґрунтування кредитного проекту)

а) Бізнес-план або техніко-економічне обґрунтування кредитного проекту (далі - бізнес-план) це підготовлений позичальником - юридичною особою документ, який містить цілі, завдання та засоби їх досягнення як на найближчий час, так і на перспективу, з відповідними розрахунками, що підтверджують потребу позичальника в кредитних коштах, економічний ефект від реалізації кредитного проекту, а також можливість виконання зобов'язань за кредитним договором.

б) Бізнес-план підписується керівником юридичної особи-позичальника, її головним бухгалтером та при необхідності іншими посадовими особами, що можуть бути притягнені до відповідальності згідно з чинним законодавством України за недостовірність наведеної в бізнес-плані інформації, розрахунків тощо.

в) Бізнес-план подається в прошнурованому вигляді, скріпленому печаткою позичальника на останній сторінці з тильного боку . Додатки до бізнес-плану, що містять допоміжну інформацію (графіки, наукові, маркетингові дослідження чи публікації тощо) можуть бути надані в окремих примірниках, які оформлюються аналогічно.

г) Викладення інформації у бізнес-плані та її обсяг визначається самостійно позичальником з метою найбільш якісного опису суті проекту та припущень, покладених в його основу, і тих факторів, що можуть негативно вплинути на його реалізацію, а також механізмів запобігання виникненню ризиків.

д) В бізнес-плані подається інформація, яка характеризує виробничо-господарську діяльність підприємства з моменту його заснування, як в цілому, так і за структурними одиницями, та висвітлюються стратегічні питання розвитку підприємства на довгострокову перспективу.

е) Бізнес-план може містити такі розділи з висвітленням орієнтовного переліку питань:

1. Мета та актуальність проекту

- короткий опис проекту;

- мета та актуальність проекту, його фінансова та організаційна схема;

- технічні, інституційні та економічні аспекти проекту;

- інша інформація щодо проекту.

2. Юридичний статус підприємства

- повна і скорочена назви підприємства;

- юридична адреса підприємства, номер та дата державної реєстрації;

- структура органів управління;

- повна назва та юридична адреса об'єднання

- організаційна структура підприємства з визначенням холдингових, дочірніх і спільних компаній, в створенні яких бере участь підприємство;

- обґрунтування організаційно-правової форми та перспектив її подальшої зміни;

- інша інформація щодо підприємства.

3.Характеристика підприємства

- належність підприємства до певної галузі, коротка історія бізнесу підприємства, строк роботи в цій галузі;

- постійні та тимчасові зв'язки та ділова репутація підприємства;

- майновий стан підприємства, характеристика земельної ділянки, виробничих площ, та основних засобів, їх змін, умов використання;

- наявність транспортної інфраструктури, складських приміщень, шляхів сполучення, акредитація на митниці;

- інші особливості підприємства в залежності від його галузевої належності.

4. Маркетинг

4.1. Характеристика галузі

- сучасний стан галузі, існуючі тенденції змін та прогноз наслідків для конкурентоспроможності підприємства та проектної продукції;

- державне регулювання галузі.

4.2. Продукція та послуги

- характеристика товарного асортименту продукції,

- аналіз ринку ресурсів (сировини, матеріалів) та постачальників, строк зв'язку їх з даним підприємством, його стійкість та сталість;

- місце позичальника на ринку товарів та послуг;

- аналіз конкурентів;

- аналіз конкурентоспроможності запланованої продукції;

- аналіз ринку збуту, його динаміка та майбутні перспективи, характеристика потенційних споживачів продукції, існуючі та перспективні умови реалізації продукції;

- маркетингова товарна та асортиментна політика просування та реалізації продукції.

5. Виробничий план

- відомості про технологічний процес на підприємстві, відповідність діючих технологій сучасним вимогам;

- забезпеченість машинами та обладнанням з зазначенням їх кількості та терміну експлуатації;

- додаткова потреба в виробничих потужностях, заходи щодо модернізації виробництва та закупівлі нового;

- схеми виробничих потоків;

- структура матеріальних витрат по кожному виду продукції, обґрунтування та розрахунки її виробничої собівартості;

- обсяги та собівартість виробництва продукції;

-. Заходи по вдосконаленню виробничого процесу на підприємстві на основі прогресивної техніки та технології.

6. Менеджмент

- забезпеченість підприємства робочою силою:

- виробничий персонал та його кваліфікація;

- інженерно-технічний персонал та його кваліфікація;

- адміністративний персонал та його кваліфікація;

- умови праці та діюча система оплати праці, механізм стимулювання;

- заходи щодо вдосконалення системи оплати праці;

- модель моніторингу фінансової діяльності.

7. Фінансовий план

- політика ціноутворення, розрахунок постійних та змінних витрат, розрахунок собівартості продукції та послуг;

- прогнозні показники балансу підприємства;

- обґрунтування фінансування кредитного проекту та джерела його отримання (в тому числі кредит банку);

- етапність впровадження проекту, джерела покриття витрат, обґрунтування необхідного рівня забезпечення обіговими коштами та виробничими запасами по періодах впровадження проекту;

- окупність проекту при різних умовах реалізації, як при очікуваних (прогнозних) умовах, так і в припущенні, що вартість сировини, інші витрати будіть максимальні, а ціна готової продукції буде мінімальна;

- умови залучення і використання фінансових ресурсів з усіх джерел, опис механізму погашення кредиту;

- визначення та оцінка можливих ризиків, заходи по їх запобіганню, механізм страхування ризиків;

- характеристика предметів застави з обґрунтуванням можливості їх реалізації, поточної і прогнозованої ліквідності;

- розрахунок окупності кредитного проекту, рух грошових коштів та очікуваних доходів з помісячною розбивкою;

- постатейний баланс доходів та витрат з помісячною розбивкою, фінансовий результат від здійснення проекту;

- помісячний графік випуску та реалізації продукції та отримання доходів;

- графік погашення кредиту та сплати відсотків, виходячи з балансу доходів та витрат.

6.7. Висновки

- обґрунтування в стислій формі обраного варіанту реалізації проекту виходячи з попередніх розділів бізнес-плану;

-соціально-економічна оцінка результатів впровадження проекту з зазначенням очікуваних відрахувань до пенсійного та інших фондів, надходження до державного та місцевих бюджетів, розмір митних платежів, акцизу та ПДВ.

До бізнес-плану додаються контракти на купівлю товарно-матеріальних цінностей (послуг) та контракти на реалізацію продукції (послуг)

2.3 Оцінка фінансового стану позичальника - юридичної особи

Оцінку фінансового стану позичальника/контрагента банку з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником/контрагентом кредитної заборгованості банк здійснює кожного разу під час укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі для юридичних осіб - не рідше ніж один раз на три місяці.

У основу аналізу покладено такі коефіцієнти та показники:

- коефіцієнти ліквідності (миттєвої, поточної та загальної);

- коефіцієнти фінансової стійкості (маневреності власних коштів і незалежності);

- коефіцієнти рентабельності (активів і продажів);

- аналіз грошових потоків позичальника .

Розрахуємо ці показники для підприємства

а) Коефіцієнти ліквідності:

- коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1)-- характеризує, наскільки швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

КЛ1 = Ав / Зп, (1)

де Ав -- високоліквідні активи, до яких належать кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції, тис.грн;

Зп -- поточні (короткострокові) зобов'язання, які складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами, тис.грн.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ 1 - не менше ніж 0,2.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності:

КЛ1 = (117+58,2)/905 = 0,19

- коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2) -- характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені терміни:

КЛ2 = Ал : Зп, (2)

Де Ал -- ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних, тис.грн.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ 2 - не менше ніж 0, 5.

КЛ2 = (117+58,2+186+193+82,7)/905 = 0,7

- коефіцієнт загальної ліквідності (КЛ) -- характеризує, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

КЛ = Ао : Зп, (3)

де: Ао -- оборотні активи, тис.грн.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ - не менше ніж 2.

КЛ = 1621/905 = 1,79

2.Коефіцієнти фінансової стійкості:

- коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ) характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

КМ = (Вк - Ан) : Вк, (4)

де: Вк -- власний капітал підприємства, тис.грн.;

Ан -- необоротні активи, тис.грн.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ - не менше ніж 0, 5

КМ = (1232-1051)/1232 = 0,15

- коефіцієнт незалежності (КН) -- характеризує ступінь фінансового ризику:

КН = Зк : Вк, (5)

Де Зк -- залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання), тис.грн.

Оптимальне теоретичне значення показника КН - не більше ніж 1, 0.

КН = (905+250)/1232 = 0,94

3.Коефіцієнт рентабельності активів:

Р(а ) = Пч : А, (6)

де: Пч -- чистий прибуток, тис.грн.;

А -- активи, тис.грн.

Оптимальне теоретичне значення показника Р(а ) - не менше нуля.

Р(а ) = 14/2672 = 0,005

4.Коефіцієнт рентабельності продажів:

Р(п) = Пч : Ор, (7)

де Пч -- чистий прибуток, тис.грн.;

Ор -- обсяг реалізації продукції (без ПДВ), тис.грн.

Оптимальне теоретичне значення показника Р(п ) - не менше нуля.

Р(п) = 14/8656 = 0,002

5. Аналіз грошових потоків позичальника повинен здійснюватися з урахуванням такого показника К, що визначається як співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитними операціями та відсотками за нею з урахуванням терміну дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів), а для суб'єктів господарської діяльності, що кредитуються в іноземній валюті, -- з урахуванням зміни валютного курсу:

К = ((Нсм х n) - (Зм х n)-Зі ) : Ск, (8)

Де Нсм -- середньомісячні надходження на рахунки позичальника (за винятком кредитних коштів), тис.грн.;

Ск -- сума кредиту та відсотки за ним, тис.грн.;

n -- кількість місяців дії кредитної угоди, міс;

Зм - щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо) (прийняти як 5% від обсягу реалізації продукції), тис.грн.;

Зі - податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (прийняти як 10% від обсягу реалізації продукції), тис.грн.;

Для суб'єктів господарської діяльності, діяльність яких пов'язана з сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К повинно бути не менше ніж 1,5.

К = ((2250*12)-(27042*0,05*12)-27042*0,1)/1365 = 5,9

Слід звернути увагу, що аналіз грошових потоків може розраховуватися по-різному. Умовно-постійні витрати важко виділити за допомогою фінансової звітності, що вимагається банками, тому їх в різних банках трактують по-своєму. Так, деякі банки вимагають довідку підприємства з інформацією про рівень умовно-постійних витрат підприємства.

Також слід враховувати суб'єктивні фактори, які характеризуються такими показниками, як ринкова позиція потенційного позичальника; професіоналізм керівництва і його ділова репутація.

На підставі отриманих значень фінансових коефіцієнтів, банком визначається клас потенційного позичальника , який і є інформативним узагальнюючим висновком аналізу. Для визначення класу позичальника - юридичної особи використовується інтегральна оцінка позичальника . При цьому застосовується метод бальної оцінки результатів розрахунку коефіцієнтів з одночасним зважуванням сили впливу того чи іншого коефіцієнта.

Показники, зазначені у даному підрозділі, оцінуються за п'ятибальною шкалою відповідно до таблиці 1.

Показники , що впливають на інтегральну оцінку позичальників , а також їх коефіцієнт вагомості зазначено у таблиці 2.

Таблиця 2 - Значення коефіцієнтів вагомості показників

Показник	Коефіцієнт вагомості	Результат
Коефіцієнт миттєвої ліквідності	0,025	0,05
Коефіцієнт поточної ліквідності	0,10	0,5
Коефіцієнт загальної ліквідності	0,025	0,075
Обсяги реалізації	0,05	0,2
Оцінка фінансової стійкості і рентабельності	0,15	0,6
Коефіцієнт співвідношення між грошовим обігом і сумою кредиту	0,20	1
Ринкова позиція	0,20	0,6
Репутація позичальника	0,25	1
Інтегральна оцінка		4,025

Таблиця 1 - Значення показників для розрахунку інтегрального показника

Показник	Значення показників в розрізі п'ятибальної шкали
	Бали
	'' 1'' Дуже погано	'' 2 '' Погано	'' 3 '' Нижче середнього	'' 4 '' Середнє	'' 5 '' Добре
Коефіцієнт миттєвої ліквідності	0,0249 і менше	між 0,025 і 0,049	між 0,05 і 0,09	між 0,1 і 0,19	0,2 і більше
Коефіцієнт поточної ліквідності	0,09 і менше	між 0,1 і 0,19	між 0,2 і 0,34	між 0,35 і 0,49	0,5 і більше
Коефіцієнт загальної ліквідності	0,49 і менше	між 0,5 і 0,74	між 0,75 і 1,49	між1,5 і 1,99	2,0 і більше
Обсяги реалізації	Обсяги реалізації постійно знижувались і позичальник припинив будь-яку діяльність 0	Обсяги реалізації постійно знижуються 0,1	Обсяги реалізації дещо впали 0,5	Обсяги реалізації залишаються приблизно на одному рівні. 0,7	Обсяги реалізації стабільно зростають 1,0
Оцінка фінансової стійкості і рентабельності	Жоден з коефіцієнтів не відповідає нормативним значенням 0	Один з коефіцієнтів відповідає нормативному значенню 0,1	Два будь-які коефіцієнти відповідають нормативним значенням 0,5	Три будь-які коефіцієнти відповідають нормативним значенням 0,7	Всі коефіцієнти відповідають нормативним значенням 1,0
Коефіцієнт співвідношення між грошовим обігом і сумою кредиту	0,2 і менше	між 0,2 і 0,49	між 0,5 і 0,99	між 1,0 і 1,49	1,5 і більше
Ринкова позиція	Позичальник реалізує морально застарілу та не якісну продукцію 0	Позичальник Невдало конкурує, втрачаючи позиції на ринку збуту 0	Позичальник планує реалізувати на ринку нову, експериментальну продукцію 0,5	Позичальник відомий на ринку або продукція, користується попитом 0,8	Позичальник володіє, або реалізує продукцію з відомою торговою маркою 1,0
Репутація позичальника	Всі або майже всі позиції є негативними 0	Більшість позицій є негативними, але є деякі позитивні моменти 0,1	Позитивні та негативні позиції займають приблизно однакові частки 0,5	Деякі позиції, що впливають на репутацію, є невідомими 0,7	Всі позиції, що складають репутацію позичальника є позитивними 1,0

Оцінка, отримана за кожним показником, множиться на коефіцієнт вагомості цього показника , визначеного у таблиці 2.

Результати по кожному показнику додаються. Інтегральна оцінка -- це сума цих результатів.

Визначаємо клас позичальника згідно даних таблиці 3.

Таблиця 3 - Визначення класу позичальника

Інтегральна оцінка	0 -- 0,06	0,07 - 0,18	0,19 - 0,59	0,60 -0,88	0,89 і більше
Клас позичальника	Д	Г	В	Б	А

- клас «А» - фінансова діяльність хороша, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитами (погашення основної суми боргу і відсотків відповідно до умов кредитної угоди). Економічні показники в межах встановлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника , затвердженої внутрішніми документами банку); керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника -- бездоганна.

- клас «Б»- фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але вірогідність підтримки її на цьому рівні, упродовж довгого часу є низькою.

- клас «В»- фінансова діяльність задовільна і потребує детальнішого контролю, надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про вірогідність невчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в терміни, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і поліпшення фінансового стану позичальника . Забезпечення кредитної операції повинне бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення і тому подібне.

- клас «Г»- фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають встановленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року. Є високий ризик значних збитків. Вірогідність повного погашення кредитної заборгованості і відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть торкатися стану забезпечення кредиту, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (збереженість) і його ліквідність і тому подібне. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безперечних підтверджень можливості поліпшити упродовж одного місяця фінансовий стан позичальника або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»). До цього класу належить позичальник /контрагент банку, проти якого збуджено справу про банкрутство.

- клас «Д»- фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають встановленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), вірогідність виконання зобов'язань позичальником /контрагентом банку практично відсутня. До цього класу належить позичальник /контрагент банку, визнаний банкротом у встановленому чинним законодавством порядку.)

Банки звичайно встановлюють мінімальні вимоги до класу позичальника . Наприклад, не видають кредити клієнтам нижче за клас «В».

Підприємство відноситься до класу А так як інтегральна оцінка 4,025

2.4 Визначення заставної вартості майна підприємства для забезпечення кредиту

Кредити, видані банком, повинні бути належним чином забезпечені.

При проведенні аналізу достатності забезпечення банки часто шукають баланс між фінансовим станом і забезпеченістю. Одні традиційно віддають перевагу кредитам з кращим забезпеченням заставою, інші прагнуть ставити основним завданням фінансові можливості клієнта, аналіз і статистичний розрахунок.

Загальною вимогою до розміру забезпечення кредитною операцією є перевищення його ринкової вартості порівняно з сумою основного боргу і відсотків за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію застави у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань. Найпростіший і найнадійніший спосіб проводити єдину політику у сфері заставного забезпечення -- визначати вимоги до застави як коефіцієнтне співвідношення між вартістю застави і сумою кредиту з нарахованими відсотками за кредитом. Коефіцієнти розрізняються залежно від політики банку, конкретного виду забезпечення і класу позичальника .

Приклад такого підходу можна представити у вигляді таблиці 4.

Таблиця 4 - Розрахунок заставної вартості майна

Клас позичальника	Розмір заставної вартості забезпечень по відношенню до суми кредиту і % за весь період кредитування в залежності від виду забезпечення
	майнові права на грошові кошти	нерухомість	рухоме майно (авто нове)	інше рухоме майно
А	1,05	1,2	1,5	2,0
Б	1,05	1,5	1,8	2,2
В	1,05	1,8	2,0	2,5
Г	не кредитуються	не кредитуються	не кредитуються	не кредитуються
Д	не кредитуються	не кредитуються	не кредитуються	не кредитуються

Забезпеченням по кредиту може бути ліквідне майно :

- застава у формі майнових прав;

- нерухомість в обласних та міських центрах;

- автотранспорт імпортного виробництва ( не старіше 5 років) і вітчизняного виробництва ( не старіше 3 років);

- обладнання призначене для виробництва товарів широкого призначення з високим рівнем попиту ( не старіше 3 років) ;

- універсальне торгове обладнання ( не старіше 3 років).

Якщо ліквідного майна недостатньо для повного забезпечення кредиту необхідно надати додаткове менш ліквідне майно:

- автотранспорт імпортного виробництва ( старіше 5 років) і вітчизняного (старіше 3 років);

- специфічне унікальне обладнання.

Розрахунок заставної вартості

Сума кредиту складає 600000 грн., середньорічна процентна ставка по кредиту - 18%, строк кредитування 6 місяців. Сума основного боргу (кредиту) погашається щоквартально рівними частинами. Клас позичальника - А. Визначити необхідний розмір заставної вартості майна - нерухомості .

Розв'язання

Визначаємо суму щоквартального погашення кредиту:

600000 : 2 = 300000 грн.

Визначаємо суму процентів за користування кредитом протягом І кварталу:

S = Р х ( r х d / 360 ) ,

де S - сума процентів за користування кредитом, грн.;

P - сума кредиту, грн.;

r - ставка відсотку за кредит, в долях одиниці;

d - строк користування кредитом у днях

S = 600000х ( 0,18х 90 / 360 ) = 27000грн.,

Визначаємо суму процентів за користування кредитом протягом ІІ кварталу, якщо сума основного боргу на початок кварталу становитиме (600000 - 300000) = 300000 грн.:

S = 300000 х ( 0,18 х 90 / 360 ) = 13500 грн.,

Визначаємо загальну суму процентних платежів за користування кредитом протягом усього періоду:

S заг = 27000 + 13500 = 40500 грн.

7. Визначаємо суму кредиту з процентами за весь термін користування кредитом

К = 600000 + 40500 = 640500 грн.

8. Розрахуємо загальну вартість майна - нерухомості, яку необхідно надати під заставу по формулі:

ВЗ = К х П ,

де ВЗ - загальна вартість застави;

К - сума кредиту з процентами за весь термін користування кредитом;

П - коефіцієнт покриття ( визначається згідно таблиці 4 з урахуванням класу позичальника та виду забезпечення).

ВЗ = 640500 х 1,2 = 768600 грн.

Перевіряємо фактичну наявність основних засобів у даному розмірі в балансі підприємства. На балансі у підприємства є нерухоме майно вартістю 768,6 тис.грн.

Вид та розмір заставного майна обирається самостійно за даними балансу враховуючи коефіцієнт покриття, який визначається згідно таблиці 4 з урахуванням класу позичальника та виду забезпечення.

2.5 Рішення банку про доцільність кредитування підприємства

Після отримання необхідного пакету документів від позичальника комерційним банком проводиться оцінка кредитоспроможності підприємства, розрахунок суми необхідного забезпечення, здійснення експертизи бізнес-плану позичальника та на основі всіх даних складається відповідний висновок кредитного працівника щодо кредиту. Цей документ подається на розгляд кредитного комітету (комісії). Рішення про надання кредиту приймається колегіально (кредитним комітетом (комісією) банку, відділення, філії) й оформляється протоколом ( заповнити та додати до кредитної справи) .

У разі позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди представником керівництва банківської установи і клієнтом

У кредитній угоді передбачаються: мета, сума і строк позички, умови і порядок її надання і погашення, форми забезпечення зобов'язань клієнта за кредитом, процентна ставка, порядок внесення плати за позичку, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо надання і погашення кредиту, перелік документів і періодичність їх подання банку й інші умови процесу кредитування.

Видача позички оформляється розпорядженням кредитного відділу операційному відділу установи банку.

Банки не можуть надавати кредити: на покриття збитків господарської діяльності позичальника; на формування та збільшення статутного фонду клієнта; на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди; підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченими процентами.

Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва.

Підприємство отримало за інтегральним показником клас А, це показує що підприємство здатне виплатити отриманий кредит і відсотки за ним. Я не заперечую у задоволенні потреби підприємства у кредиті. На мою думку також вплинули такі суб'єктивні фактори:

- підприємство має свою клієнтську базу;

- у підприємства є досвід роботи на ринку;

- в бізнес-плані підприємства враховані більшість ризиків;

- монополістична роль на ринку;

показники ліквідності і платоспроможності, що відповідають нормам.

ВИСНОВОК

Власний капітал банку в певному розумінні для вкладників є показником надійності розміщення капіталовкладень, бо в разі банкрутства власний капітал банку іде на відшкодування збитків власникам. У цьому зв'язку розмір власного капіталу є важливим фактором стабільності функціонування банку. Для досягнення цієї стабільності банки повинні намагатися збільшувати власний капітал, особливо в умовах трансформаційного етапу розвитку економіки.

Низький рівень капіталізації банків, тобто обмежена капітальна база банків, може стати на заваді розширенню їхніх операцій з обслуговування різних груп клієнтів, а також зумовлює досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без довгострокових вкладів в економіку неможливими є заходи щодо припинення спаду та нарощування виробництва.

Слід зауважити, що розмір власного капіталу банку повинен знаходитись під суворим контролем органів, що контролюють діяльність банку.

Для того, щоб постійно нарощувати свій статутний капітал, банки перш за все проводять таку дивідендну політику, яка сприяє підвищенню ринкової вартості акцій. Але високий рівень дивідендів може свідчити як про успішну фінансову діяльність банку, так і про вірогідність його банкрутства, оскільки саме під час інтенсивного відпливу коштів із банку встановлюються високі дивіденди.

З погляду на розвиток економічних процесів одним із реальних шляхів розв'язання проблеми ефективного збільшення капіталу банків є об'єднання невеликих банків у велику фінансово-кредитну установу із значним обсягом капіталу. Але при цьому достатню увагу слід приділяти проблемам, що виникають в процесі об'єднання дрібних банків таких, як: поєднання інтересів акціонерів банку; визначення джерел фінансування перехідного періоду; вплив на менеджмент об'єднаного банку.

Слід також враховувати особливості злиття українських банків: по-перше, їх кількість досить незначна, що багато в чому пояснюється складністю проведення даної операції через недостатню пропрацьованність нормативно-законодавчої бази; по-друге, злиття і поглинання українських банків являються наслідком вимушених рішень керівництва та акціонерів.

...