Організаційно-методологічні основи управління фінансовою стійкістю банку

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кочетков Володимир Миколайович

УДК 336.717.18

ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СТІЙКІСТЮ БАНКУ

Спеціальність 08.06.01 - економіка, організація та управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ -- 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фінансів Міжнародного Соломонового університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант -- доктор економічних наук, професор

ЩЕЛКУНОВ Володимир Ігорович,

Національний авіаційний університет, завідувач кафедри економіки

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

ЄРМОШЕНКО Микола Миколайович,

Національна академія управління, проректор з наукової роботи;

доктор економічних наук, професор

ГОНЧАРОВ Валентин Миколайович,

Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля, начальник департаменту міжнародних зв'язків;

доктор економічних наук, професор

ДЗЮБЛЮК Олександр Валерійович,

Тернопільська академія народного господарства, завідувач кафедри банківської справи.

Провідна установа -- Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, відділ проблем реформування відносин власності, антимонопольної політики і розвитку підприємництва, м. Київ

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. В. Матвєєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Подальший етап розвитку країни в умовах дії загальносвітових глобалізаційних процесів вимагає випереджального інноваційного підходу. Саме тому побудова динамічної, гнучкої, заснованої на різних формах власності системи фінансово-кредитних установ, яка зорієнтована на комерційний успіх, -- це запорука відтворення повномасштабних ринкових економічних відносин. В посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002--2011 роки” відзначається, що “основна увага має зосереджуватися на забезпеченні стійкості та надійності банківської системи, посиленні її концентрації, активному залученні в банківську сферу іноземного капіталу, у т. ч. країн-членів ЄС, значному розширенні механізмів довгострокового кредитування та інструментарію банківських послуг”.

В останні роки умови і становище комерційних банків істотно змінилися. Відносна стабілізація курсу національної грошової одиниці, зниження інфляції спонукають банки забезпечувати прибутковість за рахунок розширення обсягу банківських операцій та послуг. Разом з тим вони не мають можливості ефективно вкладати кредитні ресурси у сферу реального виробництва у зв'язку з його низькою рентабельністю. Тому банківська діяльність продовжує залишатися ризиковою. У цій ситуації особливої актуальності набувають дослідження з управління фінансовою стійкістю банку, глибинних причин її порушення та механізму виникнення фінансової кризи. Конструктивна роль таких досліджень полягає у їх спрямованості на розроблення цілісного підходу до оптимізації фінансового управління банками в умовах нестабільності і ризику, пошуку можливих шляхів досягнення динамічного стану фінансової стійкості та виходу на траєкторію стабільного зростання. банк фінансовий стійкість

Аналізу основних аспектів управління фінансовою стійкістю фінансово-кредитних організацій, зокрема банків, та їх ролі у ринковій економічній системі присвячені праці багатьох провідних вітчизняних та зарубіжних вчених. У процесі дослідження були вивчені та узагальнені результати праць, авторами яких є українські вчені: В. В. Вітлінський, І. В. Волошин, А. М. Герасимович, С. Ф. Голов, А. О. Дробязко, О. В. Дзюблюк, В. П. Малюков, К. Є. Раєвський, М. І. Савлук, В. І. Сушко, О. Л. Устенко, Р. І. Шіллер, О. І. Ястремський; західні економісти: Е. Альтман, К. А. Блумфілд, Є. Ф. Бріхем, Е. Белтенспергер, Б. Бухвальд, Е. Долан, П. Ф. Друкер, К. Кемпбелл, Т. Кох, Н. М. Марковіц, Р. С. Мертон, Ф. Мишкін, Е. Рід, П. Роуз, Дж. Сінкі, У. Харрісон, Н. Фрідмен, Д. Л. Чессер; російські вчені: Л. Г. Батракова, В. В. Іванов, О. І. Лаврушин, Ю. С. Масленченков, Г. С. Панова, О. С. Стоянова, Є. Б. Ширинська, В. М. Усоскін, В. Е. Черкасов.

Сучасному банку в процесі діяльності постійно потрібно вирішувати дилему “прибутковість -- ліквідність”, від успішного вирішення якої багато в чому залежить його функціонування. Існування цієї проблеми зумовлене ризиковим характером здійснення багатьох банківських операцій. Суб'єктивні та об'єктивні чинники ринкового механізму суттєво впливають на банківську сферу, здійснюючи прямий чи непрямий вплив на самі банки, як підприємства ринкової інфраструктури, на їх клієнтів та ділових партнерів. Надзвичайно високе значення банків в ефективно функціонуючій ринковій системі зумовлює такий стан справ, коли суспільство не ставитиме під сумнів платоспроможність та стабільність банківської системи, а депоненти та акціонери будуть впевнені у фінансовій стійкості свого банку. Однак, незважаючи на значний обсяг вагомих наукових робіт з досліджуваних питань, можна констатувати, що саме цей напрям не знайшов достатнього висвітлення в теорії та практичних розробках. Методологічне та прикладне значення вказаної проблеми, а також необхідність вирішення ряду практичних питань обумовили вибір теми даної роботи, її цільову спрямованість та методи дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась у відповідності з плановими темами науково-дослідних робіт Європейського університету, а саме “Наукові основи економічної адаптації підприємництва в умовах трансформації економіки” (номер держ. реєстрації 0101U007351), “Економічні проблеми теорії і практики менеджменту сталого розвитку економічних систем” (номер держ. реєстрації 0101U007350) та “Теоретичні основи і методи організації маркетингової діяльності з ефективного використання потенціалу соціально-економічних систем” (номер держ. реєстрації 0101U007349).

Роль автора у виконанні цих тем полягала у здійсненні розробок, пов'язаних з методологічним аспектом управління банком на рівні парадигми стійкості та вдосконаленням універсального аналітичного та модельного інструментарію для її досягнення.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження -- розробка методології управління фінансовою стійкістю банку в нестабільній економіці, створення системи аналітичних засобів і модельного інструментарію для підвищення наукового обґрунтування фінансових рішень та оптимізації фінансового управління в умовах невизначеності і ризику.

Реалізація поставленої мети обумовила такі задачі дослідження:

-- визначити види, принципи побудови та організаційну структуру банків як підприємств ринкової інфраструктури;

-- дослідити проблеми формування і основні функції банківської системи України;

-- розкрити сутність та методологічні аспекти визначення фінансової стійкості банку;

-- обґрунтувати досягнення фінансової стійкості як прояву ефективності банківського менеджменту;

-- визначити теоретичні аспекти і розробити методичні підходи до аналізу фінансової стійкості банку;

-- розробити концептуальні засади організації комплексного аналізу фінансової стійкості банку;

-- удосконалити методологічні підходи щодо рейтингової оцінки діяльності банків;

-- розширити класифікацію та визначити методологічні аспекти управління банківськими ризиками;

-- визначити критерії і розробити методичні основи оцінки і моніторингу фінансового стану клієнтів в процесі управління фінансовою стійкістю банку;

-- дослідити механізм формування резервів для покриття збитків від банківських ризиків;

-- запропонувати методологічні підходи до моделювання банківських ризиків в механізмі управління фінансовою стійкістю;

-- сформулювати підходи до вибору орієнтирів фінансового розвитку банків України на основі дослідження стану їх фінансової стійкості;

-- розробити концепцію прогнозування фінансової стійкості банку на основі адаптаційної системи планування;

-- удосконалити організацію і визначити роль нетрадиційних банківських операцій та послуг у зміцненні фінансової стійкості банку;

-- дослідити вплив системи страхування депозитів на зміцнення фінансової стійкості банків і розробити пропозиції щодо вдосконалення її організації.

Об'єкт дослідження -- фінансово-економічні процеси в діяльності банків як підприємств ринкової інфраструктури України.

Предмет дослідження -- механізм формування і розвитку оптимального фінансового управління, спрямованого на зміцнення фінансової стійкості банку.

Методи дослідження. Виходячи із специфіки теми, методологічну основу дослідження становлять теоретичні положення з проблеми управління фінансовою стійкістю банків. Під час розроблення теоретичних питань використані методичні, інструктивні та нормативні матеріали Національного банку України, праці зарубіжних та українських економістів, а також матеріали провідних наукових центрів нашої країни з досліджуваної проблеми. Спрямованість дослідження визначалась сучасними вимогами до управління і функціонування банків в умовах ринкової економіки.

В процесі дослідження використовувалися: метод системної оцінки і діалектичний підхід при визначенні видів, принципів побудови та організаційної структури банків як підприємств ринкової інфраструктури, дослідженні проблем формування банківської системи України; методи концептуально-логічного аналізу при формуванні основних теоретичних концепцій комплексного управління фінансовою стійкістю банку; методи системно-структурного аналізу та економіко-математичного моделювання для вдосконалення методології рейтингової оцінки банків; нормативні, балансові і оптимізаційні методи та методи економіко-математичного моделювання для вдосконалення управління банківськими ризиками в механізмі забезпечення фінансової стійкості; системний підхід, методи експертної оцінки та економіко-математичного моделювання при аналізі сучасного стану і розробці шляхів зміцнення фінансової стійкості банків України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в удосконаленні та актуалізації концептуально-теоретичних засад управління фінансовою стійкістю банку та шляхів її зміцнення, формуванні системи аналітичного забезпечення і модельного інструментарію оптимізації фінансового управління в умовах невизначеності та ризику, з урахуванням вимог міжнародних стандартів і досвіду розвинутих країн.

Поставлена мета й розв'язання наведених вище задач дозволили отримати результати, наукова новизна яких полягає у наступному:

вперше:

запропоновано нове трактування фінансової стійкості банку та її складових на основі дослідження етимології терміну “стійкість”, також запропоноване визначення основних параметрів фінансової стійкості та проведена класифікація факторів, що її формують. На відміну від існуючих поглядів, які характеризуються існуванням великої кількості різнорідних, на рівні парадигми, теорій, методологічних підходів і прикладних рекомендацій, у дисертації доведено, що інтегральна характеристика фінансової стійкості банку не може бути обмежена групуванням певних кількісних показників, оскільки це якісна категорія, щодо якої необхідно виділити такі взаємопов'язані складові: стійкість капітальної і ресурсної бази; організаційно-структурну і комерційну стійкість банку;

визначено теоретичні аспекти і запропоновані методичні підходи до аналізу фінансової стійкості банку. На відміну від існуючих підходів дослідження фінансової стійкості пропонується цілісний підхід до оптимізації управління банком, який полягає і базується на визначених автором принципах: урахування специфіки країни, науковий характер, комплексність, забезпечення системного підходу до аналізу, об'єктивність, конкретність, точність, дійовість, оперативність, демократизм, проведення аналізу за планом і систематично;

розроблено інтегративний підхід до дослідження фінансової стійкості банку. На відміну від існуючих теоретичних концепцій забезпечення фінансової стійкості, які не в повній мірі охоплюють основні аспекти цього процесу у взаємозв'язку і взаємообумовленості, використання запропонованого підходу надає можливість проведення комплексного аналізу фінансової стійкості включаючи: оцінку фінансово-економічної ситуації в країні; аналіз власних, запозичених і залучених коштів; аналіз активів; аналіз доходів, витрат і прибутковості; аналіз зростання банку; аналіз ліквідності і платоспроможності; аналіз додержання економічних нормативів;

сформульовано нові підходи до визначення критеріїв оцінки фінансового стану клієнтів банку на основі проведеної класифікації факторів кредитного ризику. На відміну від існуючих підходів визначення показників кредитоспроможності, що розраховані за даними минулих періодів, у дисертації запропоновано застосування експертної оцінки у поєднанні із узагальненням кількісних та якісних показників. В зв'язку з цим в основу покладено критеріальний підхід з присвоєнням кожному кредиту інтегрованого коефіцієнта, що відображає ступінь кредитного ризику диференційовано для позичальників-юридичних осіб, позичальників-комерційних банків та позичальників-фізичних осіб. Це дозволило провести класифікацію позичок та визначити розмір відрахувань у страховий резервний фонд. Обґрунтована необхідність створення єдиного реєстру ненадійних позичальників у формі електронної системи;

уточнено механізм формування резервів для покриття збитків від банківських ризиків, що забезпечує виконання банками в повному обсязі нормативних вимог щодо формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат в процесі банківської діяльності, який є невід'ємною складовою заходів щодо поліпшення якості активів та мінімізації рівня ризиків. На цій основі обґрунтовано роль формування резервів за активними операціями для забезпечення підвищення фінансової стійкості і надійності банку;

сформульовано нові підходи до вибору орієнтирів фінансового розвитку банків України з метою підвищення їх конкурентоспроможності та фінансової стабільності. На підставі цього пропонується: по-перше, нарощувати регулятивний капітал шляхом збільшення статутного капіталу та зниження рівня ризикованості активних операцій; по-друге, поліпшити якість активів за рахунок збільшення робочих активів; по-третє, необхідно проводити більш виважену процентну політику у поєднанні зі збалансованістю термінів повернення активів та зобов'язань; по-четверте, поліпшити ефективність стратегічного прогнозування на основі бізнес-планування та бюджетування; по-п'яте, розширити спектр банківських операцій, зокрема, за рахунок здійснення лізингових операцій. На основі проведеного дослідження стану фінансової стійкості найбільших банків України в дисертації сформульовано головні напрямки їх розвитку;

розроблено пропозиції щодо удосконалення організації і представлено нове теоретичне обґрунтування ролі нетрадиційних банківських операцій та послуг у зміцненні фінансової стійкості банків. На відміну від існуючих підходів, різноманітність яких зумовлена відмінністю поглядів на функції та завдання комерційних банків, у дисертації обґрунтовано організаційні засади та пріоритетну роль лізингових операцій і розвитку безготівкових розрахунків на основі створення єдиної національної пластикової картки;

розроблено і запропоновано концепцію системи страхування депозитів та обґрунтована необхідність її функціонування в умовах становлення і трансформації банківської системи країни. На відміну від існуючого механізму, за яким страхуванню підлягають депозити тільки фізичних осіб з певними кількісними обмеженнями, у дисертації обґрунтована необхідність вдосконалення системи страхування депозитів при наявності відповідних інституціональних та фінансово-економічних передумов, що дозволить запобігти кризі банківської системи внаслідок втрати банками ліквідності та одночасного вилучення грошей із депозитних рахунків, а також захистити вкладників у випадку банкрутства банків;

удосконалено:

теоретичне обґрунтування ролі банків, як багатофункціональних ділових підприємств, що оперують у різних секторах ринку позичкового капіталу. На відміну від традиційних підходів до визначення суті банку, як установи, що здійснює певний набір операцій та послуг від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, у дисертації пропонується використання системного підходу і діалектичного методу для з'ясування ролі банків, як головної ланки грошово-кредитної системи при виконанні ними основних базових функцій за двома принципами побудови: сегментування та універсальності і, як важливої складової, ринкової інфраструктури, що забезпечує безперервність відтворювального процесу;

підходи до рейтингової оцінки діяльності банків, для якої характерним є проведення аналізу з трьох позицій: по-перше, з позиції кредитоспроможності або надійності комерційних паперів, емітованих банками; по-друге, з позиції інвестиційної привабливості акцій банку; по-третє, з позиції страхової надійності для органів зі страхування депозитів та ризиків банку. У зв'язку з цим у дисертації пропонується підхід, який ґрунтується на застосуванні методів прикладного статистичного аналізу з урахуванням динаміки фінансового стану банків і розширення набору фінансових коефіцієнтів, що використовуються під час аналізу;

комплексну теоретичну модель управління банківськими ризиками, що є важливим елементом механізму фінансового управління банком. На відміну від існуючих підходів, які базуються на теорії ймовірності і математичній статистиці і не можуть в повній мірі відповідати об'єктивним умовам перехідної економіки, використання запропонованої моделі надає можливість прийняття оптимальних управлінських рішень щодо формування активів і пасивів банку;

знайшли подальший розвиток:

система пріоритетів у виконанні головних функцій Національним банком на основі аналізу генезису банківської системи України в умовах ринкової економіки. Це дозволило сформулювати комплекс заходів, спрямованих на досягнення фінансової стійкості та надійності банківської системи, а також виділити основні чинники, що стримують її розвиток: по-перше, низька інвестиційна привабливість самого банківського бізнесу; по-друге, недостатній рівень організації банківського нагляду;

зміст поняття ефективного управління банком, що важливо для розуміння шляхів досягнення ним фінансової стійкості, яке припускає виділення п'ятьох основних напрямків: стратегічне планування, маркетинг, управління технологічним розвитком, фінансовий контроль, підготовка кадрів. Це дозволило обґрунтувати можливість застосування в умовах трансформаційних процесів економічного розвитку України методологічних підходів до оцінки діяльності банків;

методологія рейтингової оцінки банків відповідно до вимог поточної економічної ситуації, яка характеризується постійними змінами нормативно-законодавчого поля, нестабільністю економічного розвитку, нерозвиненістю фондового ринку та високою волатильністю параметрів фінансового ринку. Закладено застосування методів розпізнавання образів та кластерного аналізу, що може використовуватись банківськими аналітиками для “експрес-оцінки” роботи власного банку, аналізу фінансової стійкості банків-контрагентів, а також слугувати додатковим інструментом нагляду за банківською системою, зокрема пруденційного;

методологія управління банківськими ризиками. Розроблена нова система класифікації, яка включає непрямі та фінансові ризики і дозволяє виділити ті з них, які суттєво впливають на банківську діяльність, а також запропонувати методи мінімізації через управління ризиками за такими напрямками: по-перше, макроекономічний на рівні держави, який реалізується засобами адміністративного й економічного регулювання ризиків; по-друге, внутрішньобанківська стратегія управління ризиками, яка реалізується через виконання менеджерами банку своїх функцій. Відповідно до цього процес управління ризиками складається з трьох основних етапів: а) усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер; б) обчислення величини ризику за допомогою кількісних методів; в) мінімізація ризиків з використанням відповідних методів управління;

методологія прогнозування фінансової стійкості банку на основі розробки адаптаційної системи планування. На відміну від існуючих поглядів щодо нівелювання граней між стратегічним і тактичним плануванням, у дисертації визначені три компоненти системи планування: стратегічне, тактичне й оперативне (фінансове) планування, з виділенням трьох рівнів планування: планування діяльності банку взагалі; планування діяльності окремих підрозділів; функціонально-операційне планування. При цьому важливе місце відводиться підвищенню ефективності системи контролю для забезпечення досягнення банком своїх цілей.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що нові підходи, а також комплекс моделей, методик та практичних рекомендацій, розроблених у дисертації, можуть бути використані як основа системи підтримки прийняття оптимальних фінансових рішень, з одного боку -- на рівні банку, з другого -- на рівні державного регулювання з метою дослідження діяльності банків, стану банківської системи країни, її стійкості і надійності.

Основні практичні рекомендації та пропозиції за результатами дослідження з проблем забезпечення фінансової стійкості банку ефективно використовувалися у практичній роботі Національного банку України. Зокрема, основні результати наукового дослідження були використані при розробці “Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2001--2003 роки” та проекту закону України “Про банківський кредит” (довідка про впровадження № 18-113/2176 від 12.06.2001 р.).

Методи оцінки і аналізу фінансової стійкості банків знайшли застосування в практичній діяльності Асоціації українських банків з координації зусиль банківської системи, спрямованих на підвищення надійності і ліквідності окремих банків (довідка № 10 від 13.12.2000 р.).

Запропоновані у дисертаційній роботі рекомендації щодо шляхів та методів забезпечення фінансової стійкості і надійності банку мали практичне застосування у акціонерному поштово-пенсійному банку “Аваль” (довідка № 19-01/381 від 20.02.2001 р.).

Наукові положення щодо визначення концепції стійкості банку та універсального аналітичного апарату для її досягнення, висновки та рекомендації, викладені у дисертації, застосовуються у практичні діяльності ВАТ “Державний ощадний банк України” (довідка № 33-09/88 від 13.06.2001 р.).

Основні результати і пропозиції, обґрунтовані в дисертації, використовуються в роботі Державного експортно-імпортного банку України з метою підвищення його фінансової стійкості і надійності. Безпосереднє застосування в роботі банку знайшли: теоретичні та методологічні принципи аналізу фінансової стійкості, комплексний підхід до вдосконалення аналізу банківської діяльності, методологічні аспекти мінімізації та моделювання банківських ризиків, методичні основи аналізу фінансового стану клієнтів банку, методологія рейтингової оцінки діяльності банків. Викликають інтерес результати аналізу проблем забезпечення фінансової стійкості банками України і напрями їх вирішення. Результати дисертаційного дослідження використані в практичній діяльності Укрексімбанку України (довідка № 12/168 від 13.11.2001р.).

Результати дисертаційного дослідження використані для поглиблення теоретико-методичного забезпечення навчального процесу на кафедрі банківської справи Київського національного економічного університету при викладанні навчальних дисциплін “Банківські операції” і “Аналіз банківської діяльності” (довідка № 08/12-148 від 16.12.2002). Були впроваджені також в навчальний процес Міжнародного Соломонового університету теоретичні результати роботи, які стосувалися розвитку методологічних питань оптимізації фінансового управління банком в умовах нестабільності і ризику, пошуку можливих шляхів досягнення фінансової стійкості та виходу на траєкторію стабільного зростання. Матеріали дисертаційної роботи було використано при викладанні навчальних курсів “Гроші та кредит”, “Аналіз банківської діяльності”, “Банківські операції” (довідка № 9/1 від 19.01.2004р.).

Результати наукових досліджень, зокрема методологія прогнозування фінансової стійкості банку на основі розробки адаптаційної системи планування та пропозиції щодо вдосконалення організації проведення нетрадиційних банківських операцій використовуються в практичній діяльності АКБ “Східно-Європейський банк” (акт № 99 від 20.01.2004 р.).

Апробація результатів дисертації.

Результати дисертаційного дослідження оприлюднені на вітчизняних і міжнародних науково-практичних і науково-методичних конференціях, семінарах: “Инвестиционные ресурсы для стабилизации функционирования систем энергетики” (Киев, 1996 г.); “Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти” (Київ, 1999 р.; Київ, 2001 р.); “Проблемы анализа финансового состояния банков и оценки межбанковских рисков” (Киев, 2000 г.); “Ризикологія в економіці та підприємництві” (Київ, 2001 р.); “Теорія і практика управління організацією з погляду тисячоліть” (Київ, 2001 р.); “Маркетинг: теорія і практика” (Київ, 2001 р.); “Проблеми впровадження інформаційних технологій в економіці та бізнесі” (Ірпінь, 2001 р.); “Недержавна система безпеки підприємництва як суб'єкт національної безпеки України” (Київ, 2001 р.); “Организация процесса анализа и управления рисками в коммерческом банке” (Киев, 2002 г.); “Трансформація курсу “Економічний аналіз діяльності підприємництва” (Київ, 2002 р.); “Factors of Economic Growth in Ukraine and Neighboring Countries” (Kyiv, 2003).

Публікації. Основні наукові і прикладні результати дисертаційного дослідження опубліковано у 36 наукових працях загальним обсягом особисто належних здобувачеві 40,13 друк. арк., з них одна індивідуальна монографія, дві колективні монографії, один колективний підручник, 21 стаття у провідних фахових наукових журналах і збірниках наукових праць, 8 -- у матеріалах та тезах конференцій, три публікації -- в інших виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація містить вступ, п'ять розділів, висновки, список використаних джерел та додатки. Загальний обсяг дисертації 388 сторінок. Робота налічує 34 таблиці і 26 рисунків. Список використаних джерел складається із 362 найменувань і займає 27 сторінок. Дисертація містить 3 додатки на 10 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і задачі дослідження, сформульовано об'єкт, предмет і методи дослідження, відображено наукову новизну, практичне значення, апробацію отриманих результатів та подано перелік публікацій за темою дисертації.

У розділі 1 “Теоретичні засади організації діяльності банків в умовах ринкової трансформації економіки України” обґрунтована соціально-економічна суть банківської діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, розглядаються організаційно-правові засади діяльності банків та теоретичні основи формування банківського менеджменту.

Банки -- це багатофункціональні підприємства ринкової інфраструктури, що оперують у різних секторах ринку позичкового капіталу. Вони надають клієнтам повний спектр послуг, традиційно відіграють роль базової ланки кредитної системи і можуть бути побудованими за принципами сегментування чи універсальності. При всій різноманітності банківських операцій є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій відносять: здійснення грошових платежів і розрахунків; залучення депозитів; видачу кредитів. Ефективність операцій банку прямо пов'язана з його розміром. Великі банки мають можливість поглибити спеціалізацію, диверсифікувати активи й у такий спосіб розосередити ризики. Система універсальних банків має істотні переваги перед системою спеціалізованих банків. Прагнення максимально задовольнити запити клієнтів веде до створення великого числа банківських філій. При цьому відбувається розподіл потужностей банку, що допомагає йому уникнути зайвих витрат. В остаточному підсумку різноманітний асортимент послуг знижує ступінь ризику шляхом його рівного розподілу. Збитки від одних угод покриваються прибутками від інших, вигідніших.

Необхідність удосконалення організаційної структури банку може бути викликана такими чинниками: виникненням інформаційного розриву між головною конторою і філіями; затримкою в прийнятті рішень унаслідок перевантаження органів управління головної контори; недостатньою підготовленістю персоналу, викликаною відсутністю у структурі банку навчального центру і програм перепідготовки. Один з головних напрямків удосконалення організаційної структури -- це створення регіональних управлінь, що мають значні повноваження під час проведення операцій і контролю. Нижнім же рівнем є широка мережа відділень банку, що спеціалізуються на наданні всього спектра найсучасніших банківських послуг. При цьому досягається підвищення самостійності відділень, їхньої відповідальності й ініціативності. Важливим елементом організаційної структури банку є навчальний центр. Таким чином, перехід на сучасну триступеневу організаційну структуру в сполученні зі створенням навчального центру відкриває нові можливості і висуває нові завдання щодо вдосконалення управління сучасним банком.

Банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку України та банків різних видів і форм власності. НБУ є центральним банком, який проводить єдину державну грошово-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Значення і роль банківської системи визначається, насамперед, принциповими змінами в національній економіці. Зберігаються позитивні тенденції стабільного функціонування банків, посилюється їх позитивний вплив на соціально-економічний розвиток країни. Потрібно також відзначити послідовність здійснення НБУ грошово-кредитної політики, завдяки чому вдалося істотно знизити темпи інфляції. Таке зниження інфляції -- результат відмови від проведення кредитної емісії і преференційного кредитування, збереження в реальному вимірі позитивних значень облікової ставки і позитивних відсотків за банківськими кредитами. Політика НБУ направлена на досягнення установленого рівня інфляції, підтримку стійкості національної валюти і посилення стабільності банківської системи. Разом з тим слід зазначити, що стан банківської системи України, по суті, гальмує економічний розвиток країни: банки досі не стали дійовим механізмом акумулювання заощаджень та їх трансформації в інвестиції, вкрай низька їхня роль у міжгалузевому перерозподілі капіталу. Банківська система має недостатній капітал для того, щоб давати великі і довгострокові кредити вітчизняним підприємствам, у неї вузька і, переважно, короткострокова ресурсна база. Українські банки використовують недосконалі технології, їх персонал і менеджмент перебувають на низькому, за світовими критеріями, професійному рівні. Серед чинників, що стримують розвиток банківської системи країни, переважають два: низька інвестиційна привабливість самого банківського бізнесу і недостатній рівень організації банківського нагляду. Отже для досягнення стійкості банківської системи в період трансформації ринкової економіки НБУ потрібно здійснити додаткові заходи, спрямовані на підвищення платоспроможності і надійності функціонування банківської системи, а саме: підвищити рівень капіталізації банків; удосконалити систему реєстрації банків і порядок надання ліцензій на здійснення банківських операцій; розробити стратегію роботи з великими профільними банками, що має зменшити ризик виникнення кризи банківської системи; вдосконалити систему страхування вкладів і депозитів; використовувати оцінку рейтингу банків за системою САМЕL; установити жорсткіший контроль за формуванням банками фондів страхування кредитних ризиків; ефективніше використовувати систему раннього реагування, яка дає змогу виявляти проблеми в діяльності банків на початкових стадіях їх виникнення.

Необхідно завершити “розчищення” банківської системи від нежиттєздатних організацій. Для цього, на наш погляд, мають бути виконані такі завдання: розширення переліку статистичної інформації про стан кредитних організацій; проведення інспекційних перевірок на достовірність наданої звітності на основі принципів прозорості і публічності, обчислення реальних показників достатності капіталу, стану ліквідності та якості активів банків, оцінювання динаміки розвитку банків; спрощення (формалізація) процедур злиття банківських організацій; скорочення кількості банків із генеральними валютними ліцензіями; стимулювання довгострокових заощаджень шляхом підтримки розвитку банків, що залучають довгострокові заощадження; вдосконалення функціонування системи гарантування банківських депозитів, що враховує зарубіжний досвід, а також введення обов'язкового застосування цієї системи у тих банках, що залучають значні обсяги заощаджень приватних осіб.

Розділ 2 “Методологічні основи комплексного управління фінансовою стійкістю сучасного банку” присвячено науковому обґрунтуванню організації комплексного управління фінансовою стійкістю банку в умовах невизначеності та ризику.

Слід виділити низку суттєвих недоліків, притаманних існуючим визначенням фінансової стійкості банку. По-перше, методологія і практика визначення фінансової стійкості ще не повною мірою охоплюють основні аспекти цього процесу у взаємозв'язку і взаємообумовленості, а система показників, які використовуються, являє собою зведення відокремлених характеристик, часто не пов'язаних між собою, що суттєво ускладнює визначення і забезпечення фінансової стійкості банку. По-друге, недостатньо повно враховуються фактори, що формують стійкість банку. По-третє, недостатньо розроблені теоретичні аспекти формування фінансової стійкості банку і відсутні методологічні підходи до прогнозування фінансової стійкості шляхом розроблення бізнес-плану банку. Основні напрямки вдосконалення методологічних та теоретичних принципів визначення й аналізу фінансової стійкості банку випливають, передусім, із загальних напрямків удосконалення діяльності банків в умовах трансформації економічного розвитку країни. Це потребує нових підходів і врахування нових факторів, що формують фінансову стійкість банку.

Ринкова категорія “фінансова стійкість банку” відображає фінансовий стан банківської установи в існуючому середовищі, на базі чого можливо виділити основні параметри фінансової стійкості банку (рис. 1).

До них належать: соціально-політична ситуація в країні, її загальноекономічний стан, стан фінансового ринку, внутрішня стійкість банківської установи. Виділені параметри фінансової стійкості банку дають змогу провести систематизацію і класифікацію факторів, що її формують. Отже, залежно від характеру впливу факторів на стан фінансової стійкості банку їх можна підрозділити, передусім, на дві групи: ендогенні та екзогенні (рис. 2). До останніх, у свою чергу, слід віднести: економічні, соціально-політичні та фінансові. До економічних факторів можуть бути віднесені: стан економіки, інвестиційний клімат, стан платіжного балансу країни, рівень дефіциту державного бюджету, податкова політика. До соціально-політичних факторів слід віднести такі: соціальну стабільність, стійкість уряду, політичну стабільність.

Фінансові фактори -- це стан грошового ринку, кредитна, процентна і валютна політика НБУ, величина його валютних резервів. До ендогенних факторів належать: адекватність капіталу банку, якість активів банку, рівень менеджменту, рівень рентабельності, ліквідність балансу банку, платоспроможність банку. Наведені фактори є загальними для всіх банків й істотно впливають на досягнення ними стану фінансової стійкості. Сучасний рівень економічних знань з цих питань характеризується існуванням великої кількості різних на рівні парадигми теорій, методологічних підходів і прикладних рекомендацій. Інтегральна характеристика фінансової стійкості не може бути обмежена групуванням певних кількісних показників, оскільки це якісна категорія.

Фінансова стійкість -- це спроможність банку як системи трансформування ресурсів (персоналу, фінансових ресурсів, активів, обладнання та інформаційних технологій) з максимальною ефективністю і мінімальним ризиком виконувати свої функції у ринковому середовищі попри вплив ендогенних та екзогенних факторів. Щодо забезпечення фінансової стійкості банку необхідно виділити такі взаємопов'язані напрямки: стійкість капітальної бази; стійкість ресурсної бази; організаційно-структурна стійкість банку; комерційна стійкість банку. Домінантами комплексного управління фінансовою стійкістю банку слід вважати: по-перше, організацію комплексного аналізу фінансової стійкості; по-друге, організацію рейтингової оцінки стану фінансової стійкості; по-третє, управління банківськими ризиками (рис. 3).

Ефективне управління, що веде до успіху, припускає прогнозування та своєчасне передбачення можливих змін, пристосування до них і контроль за їх рухом. Акціонери, депоненти і працівники банку розраховують на такий рівень управління діяльністю банку, який зможе забезпечити безпеку фондів і заощаджень, а також прибутковість операцій. У зв'язку з цим поняття ефективного управління охоплює такі основні напрямки: стратегічне планування; маркетинг; управління технологічним розвитком; фінансовий контроль; підготовка кадрів. За допомогою системи рейтингу CAMEL можна судити про фінансовий стан кредитної установи, її становище серед інших банків. В умовах глобалізації банківської діяльності дедалі більше вітчизняних банків виходять на міжнародні фінансові ринки для проведення своїх операцій. При цьому їх діяльність стає все тісніше взаємозв'язаною з діяльністю зарубіжних банків. Це обумовлює необхідність вивчення можливості використання наведених методів та підходів до оцінки надійності та стійкості банків країни. Позитивною якістю системи CAMEL є те, що вона враховує рекомендації Базельської угоди. Насамперед це стосується поділу капіталу банку на основний та додатковий залежно від його мінливості, зважування активів за ступенем ризику і визначення на цій основі відносних показників оцінки достатності капіталу. Але в умовах України поки що неможливе повноцінне використання зазначених принципів і методів аналізу. Передусім це пов'язано з тим, що в нашій країні відсутні відповідні експертні установи, які б на професійному рівні здійснювали збір, узагальнення, систематизацію і публікацію матеріалів, котрі відображають діяльність банків. Деякі показники, які використовують у міжнародній практиці, недостатньо пристосовані для українських банків. Так, особливості формування початкового капіталу вітчизняними банками, структура сукупного капіталу, особливості побудови балансу і склад його окремих статей, інфляційні процеси, недостатність відповідних фондів кредитних ризиків -- все це не дає змоги використовувати цю методику без адаптації до умов перехідної економіки України. У зв'язку з цим необхідне створення власної системи рейтингової оцінки банків на національному рівні з використанням зарубіжного досвіду.

У вітчизняній економічній літературі поки що немає єдиного підходу до аналізу фінансової стійкості банку. Немає навіть сталої думки щодо його змісту. У цій ситуації особливої актуальності набувають дослідження з управління фінансовою стійкістю банку. Конструктивна роль таких досліджень полягає у їх спрямуванні на розроблення цілісного підходу до оптимізації управління банком. Аналіз фінансової стійкості являє собою систему спеціальних знань, пов'язаних із дослідженням тенденцій усебічного розвитку, науковим обґрунтуванням планів і управлінських рішень, контролем за їх виконанням, оцінкою досягнутих результатів, а також пошуком, вимірюванням і обґрунтуванням резервів підвищення ефективності фінансових показників діяльності банку. Аналітичне дослідження, його результати і їх використання в банківському менеджменті мають відповідати певним принципам (вимогам), що накладають свій відбиток на це дослідження і повинні обов'язково виконуватися у процесі організації, проведення і практичного використання результатів аналізу фінансової стійкості. Основними з цих принципів є: урахування специфіки тієї країни, де функціонує банк; науковий характер; комплексність; забезпечення системного підходу до аналізу; об'єктивність, конкретність, точність; дійовість; проведення аналізу за планом і систематично; оперативність; демократизм.

В аналізі фінансової стійкості методика являє собою сукупність аналітичних способів і правил дослідження діяльності банку, спрямованих на вивчення різних об'єктів аналізу, які допомагають одержати найбільш повну оцінку фінансової стійкості і прибутковості банку, котра враховується його керівництвом у процесі прийняття управлінських рішень щодо вироблення подальшої стратегії розвитку банку. Для проведення комплексного аналізу фінансової стійкості використовуються такі методи: порівняння; приведення показників у порівнянний вид; використання абсолютних і відносних показників; групувань; балансовий; графічний; табличне відображення аналітичних даних. Для проведення комплексного аналізу фінансової стійкості необхідно мати аналітичні матеріали, що дають змогу одержати достовірну, повну і всебічну інформацію про банк (його фінансовий стан і результати діяльності). До такої інформації відносять, насамперед, законодавчо-правову, нормативну, планово-бюджетну, обліково-статистичну і аналітично-пошукову інформацію.

В дисертації розроблені концептуальні засади організації комплексного аналізу фінансової стійкості банку. Система комплексного аналізу включає оцінку фінансово-економічної ситуації в країні, аналіз власних, запозичених і залучених коштів, активів, доходів, витрат і прибутковості, темпів зростання банку, ліквідності і платоспроможності, дотримання економічних нормативів.

Розділ 3 “Рейтингова оцінка стану фінансової стійкості банку” містить дослідження існуючих методів рейтингової оцінки банківської діяльності, що дозволило сформулювати пропозиції щодо вдосконалення методології рейтингової оцінки стану фінансової стійкості банку.

Основний принцип складання рейтингу полягає в тому, щоб відбити становище учасника ринку серед йому подібних за допомогою у певний спосіб обробленої інформації. У суспільстві з ринковою економікою банківський рейтинг -- це, насамперед, інструмент демонстрації інвестиційної привабливості банку через уміння його менеджменту професійно і прибутково працювати в такій складній сфері, якою є фінансовий бізнес. Банки аналізуються з трьох позицій: по-перше, з позиції кредитоспроможності або надійності комерційних паперів, термінових боргів, значних депозитних сертифікатів, кредитних угод, документарних акредитивів та інших інструментів, емітованих банками; по-друге, інвестиційної надійності для потенційних покупців акцій банку; по-третє, страхової надійності для установ зі страхування депозитів та ризиків банку.

Недоліком системи рейтингів є передусім те, що, незважаючи на спрямованість до об'єктивності, рейтинги можуть значною мірою відображати суб'єктивні оцінки аналітиків рейтингових агенцій. Головною перепоною для використання в Україні підходів, заснованих на дослідженні ринку облігацій, є практично відсутність ринку облігацій, емітованих вітчизняними банками. Крім того, існує проблема “коротких” вибірок емпіричних даних про діяльність українських банків, за якими неможливо одержати статистично значущі оцінки. Ідеї опціонного підходу до вартості фірми для оцінки ймовірності виконання банком своїх зобов'язань для ринків, що розвиваються, також не набули широкого застосування на практиці. Основною перепоною для використання цього підходу у вітчизняній практиці є те, що інформація про ринкову вартість капіталу банку відсутня, а тому неможливо оцінити і ринкову вартість його активів. Крім того, гіпотеза про абсолютну ліквідність активів українських банків є досить сумнівною. Підхід на основі “Z-аналізу” також не знайшов помітного поширення в практиці вітчизняних банків. Це пояснюється насамперед необхідністю адаптації коефіцієнтів моделі Альтмана до специфічних умов фінансового ринку України. Використання моделі Крамонова має такі недоліки: по-перше, коефіцієнти характеризують стан банку тільки з позиції “витратних” показників; по-друге, їх питома вага встановлюється суб'єктивно; по-третє, механічний підсумок коефіцієнтів ускладнює інтерпретацію результатів розрахунків. Крім того, рейтинги, отримані подібним чином, не мають строгого економічного “змісту” і є інструментом для класифікації банків за принципом “краще -- гірше”. Одним із найбільш перспективних підходів до аналізу вітчизняних банків є підхід, що ґрунтується на застосуванні методів прикладного статистичного аналізу, зокрема методів розпізнавання образів та кластерного аналізу. Основними напрямками вдосконалення цього підходу є такі: урахування динаміки фінансового стану комерційних банків; розширення набору фінансових коефіцієнтів, що використовуються під час аналізу.

У зв'язку з постійними змінами нормативно-законодавчого поля, нестабільністю економічного розвитку, нерозвиненістю фондового ринку та високою волатильністю параметрів фінансового ринку країн, що розвиваються, існує необхідність постійного коригування принципів оцінки фінансового стану банків відповідно до вимог поточної економічної ситуації. Таким чином, методологія аналізу діяльності вітчизняних банків повинна давати змогу враховувати ті постійні зміни, що відбуваються в навколишньому середовищі, тобто мати такі особливості: враховувати поточні умови функціонування банків; мати гнучкий математичний апарат, котрий на основі однакових критеріїв оптимальності давав би змогу аналізувати будь-які набори показників діяльності банків; давати змогу ідентифікувати конкретні недоліки в роботі банків; передбачати прогнозне використання; бути достатньо простим в обчисленні; передбачати можливість наочної графічної візуалізації даних з метою організації активного діалогу аналітика і комп'ютера у процесі пошуку тенденцій та закономірностей. Застосування сучасного інструментарію багатовимірного статистичного аналізу дає змогу значно розширити методологічні можливості та принципи рейтингової оцінки стану фінансової стійкості банків.

Викладений в дисертації підхід до вдосконалення методологічних принципів рейтингової оцінки стану фінансової стійкості банків на основі використання методів розпізнавання образів та кластерного аналізу може служити додатковим інструментом нагляду за банківською системою, насамперед пруденційного, а також використовуватись банківськими аналітиками для “експрес-оцінки” роботи власного банку, аналізу фінансової стійкості банків-контрагентів та незалежними рейтинговими агенціями для складання рейтингу вітчизняних банків.

У розділі 4 “Методологічні підходи до мінімізації та моделювання банківських ризиків і використання їх в управлінні фінансовою стійкістю” обґрунтовано напрями трансформації методології мінімізації та моделювання банківських ризиків.

Розглянуті в дисертації підходи до класифікації ризиків дають можливість виділити систему ризиків, які суттєво впливають на банківську діяльність. Основними з них є непрямі та фінансові. До непрямих відносяться ризики: регулятивний, стратегічний, законодавчий, операційний, технологічний, інфляційний, ризик репутації, а до фінансових слід віднести такі: ризик події, ціновий, ризик емітента, ризик розрахунку, ризик країни, банківські ризики: ліквідності, кредитний, валютний, процентний.

В дисертації розглядаються методологічні підходи до управління банківськими ризиками. З урахуванням специфіки банківської сфери методи регулювання й управління ризиками повинні реалізовуватися за такими напрямками: по-перше, макроекономічне управління банківськими ризиками, яке реалізується засобами адміністративного й економічного регулювання ризиків і яке передбачає існування ефективної системи банківського законодавства і нормативних активів НБУ, що містять у собі механізми і процедури подолання кризових явищ; по-друге, внутрішньобанківська стратегія управління ризиками, яка реалізується через виконання менеджерами банку своїх функцій. Мета процесу управління полягає в обмеженні чи мінімізації рівня ризику. При цьому, процес управління ризиками складається з трьох основних етапів: 1) усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикованих сфер; 2) обчислення величини ризику за допомогою кількісних методів; 3) мінімізація ризиків з використанням відповідних методів управління.

Вибір методу управління залежить від особливостей та причин виникнення кожного виду ризику. Серед основних методів регулювання або мінімізації ризиків слід виділити такі: систематичний аналіз і постійний контроль фінансового стану клієнтів банку, їх платоспроможності; страхування ризику; розподіл ризику у випадку, коли загальна сума коштів, а відповідно і ризик розподіляються між кількома банками; мінімізація ризиків (обмеження ризику шляхом дотримання економічних нормативів банківської ліквідності, які встановлюються НБУ); зважування ризиків; використання плаваючих процентних ставок. Отже, для того щоб ефективно управляти банківськими ризиками, необхідно не тільки здійснювати прогнозування їх появи (включаючи місце, сферу і час), а й мати підготовлений план дій щодо зниження рівня ризикованості банківської діяльності.

Запропонована класифікація факторів кредитного ризику (рис. 4) дає змогу більш обґрунтовано виділити критерії оцінки і методичні підходи до аналізу фінансового стану клієнтів, їх кредитоспроможності.

Рівень кредитоспроможності клієнта свідчить про ступінь індивідуального ризику банку, який пов'язаний з наданням конкретної позички конкретному позичальнику. Дослідження існуючих підходів дає змогу виділити критерії оцінки фінансового стану клієнтів, їх кредитоспроможності: характер клієнтів; здатність запозичувати грошові кошти; здатність заробляти грошові кошти під час поточної діяльності для погашення боргу; обсяг капіталу; забезпечення кредиту; умови, в яких здійснюється кредитна операція; контроль за законодавчою основою діяльності позичальника; відповідність характеру позички стандартам банку та органів нагляду.

...