Договір банківського рахунку, його правова характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО РАХУНКУ

1.1 Поняття договору банківського рахунку

1.2 Порядок укладання договору банківського рахунку

1.3 Галузева належність договору банківського рахунку

1.4 Припинення договору банківського рахунку та його правові наслідки

РОЗДІЛ 2. БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ ЗА РАХУНКОМ

2.1 Операції за рахунком, що виконуються банком

2.2 Кредитування рахунку. Проценти за користування коштами клієнта

2.3 Списання грошових коштів

РОЗДІЛ 3. БАНКІВСЬКА ТАЄМНИЦЯ. ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТІВ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Відкриття та ведення банківських рахунків - одна з найбільш традиційних банківських операцій і, мабуть, найбільш поширена банківська послуга. Банківський рахунок - це те, з чого починається функціонування банківської системи країни.У сучасній дійсності банківські рахунки стали не тільки невід'ємною частиною господарської діяльності індивідуальних підприємців та юридичних осіб, але і частиною повсякденного життя фізичних осіб.

Договір банківського рахунку широко поширений в банківській практиці. Разом з тим залишається чимало спірних питань його про юридичну та економічну природу і виконуваних за рахунком операціях. Банківські рахунки увійшли в життя кожного: часом фізична або юридична особа має не просто банківський рахунок, а кілька рахунків в іноземних валютах. При цьому в Росії щодня здійснюються мільйони операцій за рахунками громадян, підприємців, юридичних осіб - резидентів і нерезидентів. Договір банківського рахунку спрямований не тільки на забезпечення будь-яких фінансових цілей фізичних та юридичних осіб. Важливою метою банківського рахунку є забезпечення циркуляції грошової маси. Забезпечити стабільність ринку банківських послуг - одне з найважливіших завдань держави, оскільки саме воно при встановленні правового регулювання має можливості враховувати найважливіші економічні показники і закономірності в даній сфері. Крім того, стабільність цивільного обороту залежить від стабільності та досконалості правового регулювання відносин, що виникають з договорів банківського рахунку і від сумлінності сторін при виконанні прийнятих на себе зобов'язань [4]. В Україні продовжується процес становлення вітчизняної банківської системи, яка відіграє важливу роль у формуванні ринкових відносин, створенні відповідної інфраструктури, посиленні стабілізаційних процесів та здійсненні структурних перетворень у державі.

Для подальшого розвитку та розбудови банківської системи України необхідно реалізувати комплекс заходів з боку законодавчої та виконавчої влади, Національного банку України, банківських установ, інших зацікавлених осіб з метою формування такого банківського сектора, який відповідає загальноприйнятому світовому уявленню про сучасний банківський бізнес. Перехід до нового етапу розвитку країни передбачає підвищення рівня життя населення на основі високоефективної соціально орієнтованої ринкової системи господарювання, яка дозволяє більш повно використати економічний потенціал держави. Здійснення такого переходу можливо за умови створення та подальшого розвитку в країні надійної банківської системи та більш досконалої технології здійснення банківськими установами операцій з грошовими коштами. Від рівня правової урегульованості банківських відносин багато в чому залежить успіх ринкових реформ в Україні.

На сьогодні існує чимало прогалин у регулюванні відносин у банківській сфері взагалі та в регулюванні відносин, які виникають при укладанні договорів банківських рахунків зокрема. Конструктивну роль у підвищенні ефективності механізмів регулювання відносин, які виникають при укладанні договорів банківських рахунків, має відіграти юридична цивілістична наука.

Актуальність дослідження даної теми обумовлена потребами здійснення банками операцій з банківськими рахунками, необхідністю створення науково обґрунтованої системи цивільно-правових договорів та необхідністю приведення чинної нормативної бази у відповідність зі світовою практикою розвитку договірних відносин у цій сфері.

Метою дослідження є виявлення правовідносин, що виникають між банками та їх клієнтами з приводу договору банківського рахунка, сутності та правової природи останнього, визначення предмету, форми та змісту договору банківського рахунка, порядку його розірвання та відповідальності за його невиконання, прогалин та недоліків у нормативному регулюванні цих відносин. банк клієнт договір рахунок

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають між банківськими установами та їх клієнтами у процесі здійснення правовідносин, що виникають при укладанні та виконанні договорів банківського рахунку.



РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО РАХУНКУ

1.1 Поняття договору банківського рахунку

Приступаючи до дослідження правової природи договору банківського рахунку слід, на нашу думку, перш за все зазначити, що елементи, притаманні договору банківського рахунка як інституту цивільного права, існували й раніше.

Так, договір депозиту (збереження) був відомий ще римському праву. У дореволюційній літературі та роботах з права перших років радянської влади договір банківського рахунка, що іменувався тоді поточним рахунком, розглядався у рамках банківського вкладу. Простий поточний рахунок був найбільш розповсюдженим видом вкладної операції. Пізніше договір банківського рахунку розглядався як договір змішаного типу, що поєднує елементи позики, доручення й комісії. [20,с.144]

На сьогоднішній день, згідно положень Цивільного кодексу України, договір банківського рахунку виділено в окремий самостійний вид, чи було вирішено тривалий спір щодо наявності чи відсутності змішаного характеру договору банківського рахунка, який включає в себе елементи договорів позики, комісії, доручення, зберігання.

Регулюються банківські рахунки загальними нормативними актами держави - Конституцією України, Цивільним кодексом і спеціальними актами банківського законодавства.

Правове регламентування банківського рахунку здійснюється на основі значної кількості нормативно-правових актів, які належать до різних галузей законодавства України. Так, правовому регулюванню банківських рахунків присвячено главу 72 Цивільного кодексу України. На рівні норм спеціальних банківських законів слід вказати статті 47, 51 і 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Постанову Правління Національного Банку України Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах № 492 від 12.11.2003 р. та низку інших нормативних актів.

Банківський рахунок можна розглядати як юридичний факт, що породжує правовідносини з великою кількістю учасників з приводу зберігання і руху грошей. У цій їх множині виділяються публічно-правові суб'єкти в особі податкових органів держави і НБУ, після - приватноправові суб'єкти в особі конкретного банку і клієнтів, що укладають договір. При відкритті банківського рахунку, перш за все, виникають правовідносини між комерційним банком і НБУ, між комерційним банком і податковими органами. Потім другий ряд правовідносин - між клієнтами банку і правовими органами.

Цивільно-правове регулювання відносин з приводу банківського рахунка характеризується тим, що воно являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку з банківським рахунком, у тому числі особливості суб'єктного складу, прав та обов'язки сторін договору, регламентують його правову природу.

Інститут банківського рахунку включає:

-- сукупність правових норм, які регламентують зміст, мету банківського рахунку, пов'язані з ним права і обов'язки різних осіб, систему відносин, що виникають у зв'язку з банківським рахунком;

-- договір банківського рахунку, що укладається відповідно до норм цивільного права як угода про встановлення цивільних прав і обов'язків клієнта і банку;

-- реальні правовідносини між сторонами договору банківського рахунку, а також здійснювані по рахунку операції. [12,с.9]

Зазначимо, що юридична наука розмежовує поняття банківського вкладу та банківського рахунку, хоч останній є по суті вкладом, що оформлений банківською установою у відповідний вид банківського рахунку. Критерії вказаного розмежування базуються на підставах добровільності чи обов'язковості відкриття, мети та порядку функціонування, режиму використання коштів.

Для розуміння сутності банківського рахунка та договору банківського рахунка звернемося до нормативного визначення даного правового інституту: згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність» під банківським рахунком розуміють рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою платіжних інструментів;

відповідно до положень Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» рахунком визнається поточний рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства;

ч. 1 статті 1066 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Отже, договір банківського рахунку - договір за яким одна сторона (банк) зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий іншій стороні (клієнтові, володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком та має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Правове регулювання відносин між установами банків і клієнтами ґрунтується на договорі банківського рахунка. Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (власнику рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій, а банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (ст. 1065 Цивільного кодексу України).

У банківській практиці договір банківського рахунка охоплює поняття "договір про здійснення розрахунково-касового обслуговування", який застосовується у відносинах банків із суб'єктами господарювання, і "договір на відкриття й обслуговування банківського рахунка", що використовується у відносинах банків з громадянами. [13,с.12-15]

Відносини, які виникають між банком і клієнтом, умовно можна поділити на дві групи: а) відносини, що стосуються відкриття та закриття банківського рахунка; б) відносини, пов'язані зі зберіганням у банку коштів клієнта та здійсненням банком розрахункових операцій, тобто безпосередньо здійснення розрахунково-касового обслуговування.

За своєю правовою природою інститут банківського рахунка становить складну конструкцію, яка включає як приватні, так і публічні елементи. По-перше, він є сукупністю правових норм, що стосуються різних галузей права (цивільного, фінансового, адміністративного). По-друге, банківський рахунок слід розглядати як правовідносини з численним складом учасників з приводу зберігання і руху коштів. Тут можна виділити публічно-правові суб'єкти у вигляді податкових органів держави і НБУ та приватно-правові суб'єкти у вигляді конкретного банку і клієнта, які укладають договір. По-третє, укладенню договору банківського рахунку передують два види публічно-правових обов'язків: перший -- обов'язок клієнта -- юридичної особи тримати свої гроші в банку; другий -- право вибору юридичною особою банку для обслуговування та необмежена кількість рахунків, які можна відкривати. Крім того, між банком і клієнтом виникають договірні відносини про встановлення цивільних прав і обов'язків, які відображують їхні інтереси.

Правовідносини, пов'язані з відкриттям рахунків у банку, виникають внаслідок здійснення певних юридичних фактів, зокрема, подання: заяви на відкриття рахунка; документів, що підтверджують законність створення юридичної особи; картки із зразками підписів осіб і відбитком печатки.

Відповідно до ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли він не має можливостей прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необгрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на відповідний захист.

Зазначений договір укладається за довільною формою і має містити реквізити сторін, номер та вид рахунків, умови відкриття та закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, зобов'язання сторін, відповідальність за їх невиконання, інші положення за домовленістю сторін та умови, за яких договір може бути розірвано.

У договорі банківського рахунка встановлюється плата за користування послугами банку у вигляді періодичної фіксованої плати або в певному розмірі для конкретної операції.

Договір банківського рахунка є двостороннім, консенсуальним, безстроковим і платним. У ньому зазначаються права й обов'язки сторін (банку і його клієнта). Так, одна сторона -- власник рахунка вправі вимагати від банку оперативного здійснення банківських операцій, а його обов'язком є виконання всіх встановлених правил розрахунків. Відповідно банк має право використовувати тимчасово вільні кошти власника рахунка, вимагати виконання банківських правил, зобов'язується здійснювати касово-розрахункове обслуговування власника рахунка, зберігати банківську таємницю.

Зміст відносин між банком і власником рахунка визначається не тільки волею учасників, а й банком, який визначає умови договору. Права й обов'язки власника рахунка і кредитної установи здійснюються на умовах, визначених у правилах Національного банку України. Власник рахунка зобов'язаний виконувати правила здійснення розрахунків і не може включати умови, пов'язані з додатковими зобов'язаннями по договору. [14,с.39]

Списання коштів з рахунків здійснюється банками на підставі розпорядження клієнтів. Списання коштів з рахунка клієнта без його розпорядження допускається на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Отже, обидві сторони розрахункових правовідносин (комерційний банк і власник рахунка) не мають права ухилятися від закону -- вони діють лише в його межах.

1.2 Порядок укладання договору банківського рахунку

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необгрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.Укладення договору банківського рахунка є підставою для відкриття відповідного рахунка. Відкриття рахунку -- фактична дія, вчинена на виконання договору банківського рахунка. Якщо клієнт відкриває декілька рахунків у одному банку, то він повинен укласти у кожному конкретному випадку самостійний договір, у якому повинні зазначатися і безпосередні реквізити цього рахунка. [16,с.56]

Порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом -- власником рахунка Таким нормативно-правовим актом є Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 18.12.1998 р. № 527, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24.12.1998 р. за № 819/3259.

Документи на відкриття всіх банківських рахунків підприємств особисто подають до банку особи, які мають право першого та другого підписів і повноваження яких перевіряються уповноваженим працівником банку. У разі зміни особи (осіб), яка (які) має право підпису, новопризначена особа (особи) має особисто подати до банку картки із зразками підпису та пред'явити паспорт. Підставою для відкриття рахунків фізичним особам є для громадян України, які: постійно проживають в Україні -- паспорт громадянина України, для неповнолітніх, яким не виповнилося 16 років -- свідоцтво про народження; постійно проживають за кордоном -- паспорт громадянина України для виїзду за кордон, службовий або дипломатичний паспорт України. Законодавством передбачено особливі вимоги щодо відкриття поточних рахунків іноземним громадянам. Поточні рахунки відкриваються фізичним особам (у тому числі приватним нотаріусам, адвокатам, патентним повіреним) на підставі заяви; документа, що засвідчує особу (паспорта або документа, що замінює його); договору про відкриття та обслуговування рахунку між установою банку і громадянином; картки із зразками підписів. Зразки підписів засвідчуються працівником банку, який відкриває рахунок.

У договорі між установою банку та фізичною особою зазначаються серія, номер, дата та ким видано документ, що засвідчує фізичну особу (паспорт або документ, що замінює його), адреса особи, а також ідентифікаційний номер фізичної особи -- платника податку (резидента), що вноситься в договір на підставі відповідного документа, виданого податковим органом. Якщо договір укладається з фізичною особою, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це відповідні державні органи і в паспорті якої зроблено відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера, в договорі ідентифікаційний номер не зазначається, а уповноважений працівник банку в присутності особи, яка відкриває рахунок, знімає копію сторінки паспорта з такою відміткою.

2. Відповідно до загальних положень про форму правочину договір банківського рахунка повинен бути укладений у простій письмовій формі. При цьому договір може бути укладений як шляхом складання єдиного документа, так і шляхом обміну документами. Відповідно до законодавства України про банківську діяльність відкриття рахунку проводиться відповідно до вибору особи, яка бажає його відкрити (володільця рахунка), а також за згодою банку, однак оголошення банком умов, на яких відкривається той чи інший рахунок у цьому банку, має ознаки публічної оферти. Відповідно пропозиція клієнта укласти такий договір на оголошених банком умовах, шляхом подання заяви про відкриття рахунку слід вважати акцептом. Відмова банку у відкритті рахунка, вчинення операцій за яким дозволяється законом, установчими документами банку і його ліцензією, допускається тільки у випадках відсутності в банка можливості прийняти клієнта на обслуговування. Ці причини можуть зумовлюватися виробничими або економічними чинниками, а також у випадку, передбаченому законом (наприклад, у випадку коли законом забороняється такому заявнику відкривати такий рахунок у банку, відсутність у банку ліцензії на проведення розрахунків за таким видом рахунка та ін.). В інших випадках така відмова банку є безпідставною, що дозволяє клієнту звернутися до суду з вимогою про спонукання до договору, тобто вимогою до укладення договору на висловлених банком умовах, або вимагати відшкодування збитків відповідно, або використання іншого способу та форми захисту порушеного права відповідно до глави З ЦК.

1.3 Галузева належність договору банківського рахунку

Правове регулювання банківських договорів здійснюється на підставі значної кількості різноманітних нормативно-правових актів, які належать до різних галузей вітчизняного законодавства, і, як наслідок, постає питання про галузеву приналежність банківських договорів. Ми не беремо за мету проаналізувати всі договори, які використовуються в банківській діяльності, а лише ті, які належать до виключно банківських операцій, для здійснення яких необхідна ліцензія Національного банку України.

Основу правового регулювання банківських договорів мають складати певні теоретичні положення правової науки, які дозволяють оцінювати їх оптимальність як з позицій практичних потреб, так і з позицій юридичної розробки.

Взагалі, питання щодо галузевої належності банківських договорів серед науковців є досить спірним. Досить велика група авторів розглядає цивільно-правову концепцію. Так, цивільно-правова наука традиційно розглядає банківське право як частину цивільного права. Зокрема, така думка була висловлена Іоффе О.С. Серед цивільних зобов'язань він виділяє групу зобов'язань з кредитування та розрахунків.

Наприклад, Шешелія Р.В. вважає, що кредитні відносини в широкому розумінні не можна вважати комплексними, бо комплексним інститутом є тільки відносини, які виникають у зв'язку з видачею, використанням та поверненням грошових коштів, тобто кредитні відносини в вузькому розумінні, оскільки визначенні в цьому інституті відносини цивільно-правового характеру та інститут в цілому належить до сфери цивільного права [25].

Орлюк О.П. вважає, що значне поширення імперативних норм при регулюванні банківської діяльності не підриває цивільно-правової природи банківських відносин, пояснюючи, що ці норми ґрунтуються на рівноправності, автономії, самостійності та свободі поведінки учасників у процесі здійснення банківської діяльності, в першу чергу, на договірних відносинах.

Ряд авторів дотримуються точки зору, відповідно до якої банківські договори є інститутом господарського права. Наприклад, Коган Л.М. вважає, що відносини, в яких беруть участь банки, є господарсько-правовими. Танчук І.А. розглядає кредитні правовідносини як частину господарського права, включаючи кредитні зобов'язання в групу господарських зобов'язань з передачі майна у володіння, користування, розпорядження на умовах повернення рівноцінного майна. Агарков М.М. з цього приводу писав, що „в складі господарського права вирізняють цивільне право і торгівельне право, які, зазвичай, розділяють в якості предмета юридичних дисциплін. Банківське право, в основному, являє собою спеціальний розділ торгового права, який присвячений банкам” [9]. Але така точка зору характерна для 20-70-х років, тобто специфічного періоду, коли в основу правового регулювання було закладено співвідношення та взаємодію планової економіки та майнових елементів у виробництві.



1.4 Припинення договору банківського рахунку та його правові наслідки

Обидві сторони договору банкіського рахунка мають право на його розірвання при чому застосовуються не загальні правила про одностороннє розірвання договору, передбачені ст. 615 Цивільного кодексу України, а спеціалі правила з урахуванням специфіки договору банківського рахунка.

Відповідно до Інструкції Національного банку України № 492 від 12.11.2003 р., поточні рахунки клієнтів банків закриваються:

-на підставі заяви клієнта;

-на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (за заявою ліквідатора, голови або члена ліквідаційної комісії, управителя майна тощо);

-у разі смерті власника рахунку -- фізичної особи та фізичної особи-підприємця (за заявою третьої особи, зокрема спадкоємця);

-на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.

Банк закриває поточний рахунок юридичної особи на підставі документа, виданого державним реєстратором в порядку, установленому законодавством України, який підтверджує державну реєстрацію припинення юридичної особи.

За наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації фізичної особи-підприємця, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи визнання безвісно відсутньою банк закриває рахунки таких осіб і протягом трьох робочих днів надає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу щодо таких рахунків. Залишки коштів за такими рахунками перераховуються на окремі аналітичні рахунки, що відкриті за балансовим рахунком, визначеним Національним банком для обліку кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку. У разі ненадходження протягом семи робочих днів розпоряджень від спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу або рішення суду стосовно вжиття чи невжиття заходів щодо цих коштів банк зараховує ці кошти на балансовий рахунок, визначений Національним банком для обліку коштів за недіючими рахунками клієнтів.

У разі припинення юридичної особи (унаслідок злиття, приєднання, поділу, перетворення), зміни її найменування або зміни імені фізичної особи (прізвища/імені/по батькові) поточний рахунок закривається.

У разі припинення юридичної особи внаслідок злиття, приєднання, поділу, перетворення поточний рахунок може бути закритий юридичною особою-правонаступником.

У разі припинення юридичної особи внаслідок її ліквідації для проведення ліквідаційної процедури використовується один поточний рахунок юридичної особи, що ліквідовується, визначений комісією з припинення (ліквідатором, ліквідаційною комісією тощо).

Закриття інших рахунків, які не використовуються для проведення ліквідаційної процедури, здійснюється ліквідатором (ліквідаційною комісією) на підставі заяви про закриття рахунку, підписаної особою, яка згідно з рішенням учасників юридичної особи, суду або органу, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, призначена ліквідатором (за умови проведення ідентифікації), та копії рішення учасників, суду або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами про ліквідацію юридичної особи, засвідченої нотаріально або органом, який прийняв таке рішення. Додатково подається картка із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчена нотаріально, якщо на рахунку є залишок коштів.

Поточний рахунок, який використовувався для проведення ліквідаційної процедури, закривається ліквідатором на підставі його заяви про закриття поточного рахунку.

Закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття рахунку.

За наявності коштів на рахунку банк здійснює завершальні операції за рахунком (з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів на підставі платіжного доручення на інший рахунок клієнта, зазначений у заяві, тощо). Датою закриття рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день.

Якщо на рахунку власника немає залишку коштів, а заява подана в операційний час банку, то датою закриття рахунку є день отримання банком цієї заяви.

У день закриття рахунку банк зобов'язаний видати клієнту довідку про закриття рахунку.

Вкладні (депозитні) рахунки клієнтів у разі залучення строкових вкладів закриваються після закінчення строку дії договору банківського вкладу та повернення коштів вкладнику. У разі залучення вкладу на умовах його видачі на першу вимогу вкладний (депозитний) рахунок закривається після повернення коштів вкладнику.

Для дострокового розірвання дії договору банківського вкладу або повернення частини вкладу за бажанням вкладника -- фізичної особи вкладник зобов'язаний повідомити про це банк шляхом подання заяви, яка складається за довільною формою, і в якій вкладник -- фізична особа, зокрема, має зазначити номер і дату укладання договору банківського вкладу, суму вкладу або його частину, а також зазначити дату, коли банк зобов'язаний повернути кошти вкладнику. Таку заяву вкладник -- фізична особа подає до банку у двох примірниках не пізніше ніж за два робочих дні до дати отримання коштів, зазначеної в заяві. Один примірник заяви з відміткою банку про отримання повертається вкладнику -- фізичній особі.

У разі закриття поточного або вкладного (депозитного) рахунку суб'єкта господарювання банк протягом трьох робочих днів з дня закриття рахунку (включаючи день закриття рахунку) повідомляє про це відповідний орган державної податкової служби.

Після прийняття Національним банком рішення про відкликання в банку банківської ліцензії (власником банку рішення про ліквідацію банку) і призначення ліквідатора поточні та вкладні (депозитні) рахунки клієнтів закриваються ліквідатором банку. Повідомлення про закриття рахунків клієнтів ліквідатор банку надсилає до відповідних органів державної податкової служби у порядку, установленому Державною податковою адміністрацією України.

До можливості для банку за його вимогою розірвати договір банківського рахунка законодавець ставить більш вимогливо. Так, відповідно до ч.2 статті 1075 Цивільного кодексу України, це ожливо здійснити в наступних випадках:

-якщо протягом місяця після попередження клієнта сума грошових коштів, що зберігається на рахунку, виявиться меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договром;

-при відусутності операцій за рахунком протягом року, якщо інший строк не становлений договором;

-в інших випадках, встановлених договром або законом.

Окрім вищевказаних підстав, Інструкцією НБУ № 492 передбачено право банка відмовитися від договору банківського рахунку та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом трьох років підряд і на цьому рахунку немає залишку коштів.

У випадку розірвання договору банк зобов'язаний видати залишок грошових коштів клієнту або перевести їх на інших рахунок за його вказівкою. Ці операції банк робить в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.



РОЗДІЛ 2. БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ ЗА РАХУНКОМ

2.1 Операції за рахунком що виконуються банком

Стаття 1068. Операції за рахунком, що виконуються банком

1. Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

2. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

3. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банкывського рахунка або законом.

4. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

1. Банк зобов'язаний вчиняти операції щодо переказу грошових коштів з поточних рахунків клієнтів за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них. Статтею 40 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини банків та через їх власні розрахункові системи. Національний банк встановлює обов'язкові для банків стандарти й правила ведення бухгалтерського обліку та звітності, що відповідають вимогам законодавства України. Правила та умови здійснення операцій за рахунками клієнтів закріплені у відповідних нормативних актах Національного банку України. Так, наприклад, відносини учасників безготівкових розрахунків регулюються Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22, а відносини, щодо розрахунків готівкою -- Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 69. При здійсненні операцій за рахунками банк зобов'язаний дотримуватися також правил і звичаїв ділового обороту, які є уніфікованими й застосовуються у світовій банківській практиці. Так, на території України діють Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (Багатостороння угода. Правила від 1 січня 1993 р., публікація МТП № 500), які є обов'язковими для всіх учасників розрахункових відносин, якщо відсутня угода про інше.

2. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, а також за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в операційний день. Таким днем визнається частина робочого дня банку, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, і протягом якої за наявності технічної можливості можна здійснити їх обробку, передачу та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою -- членом платіжної системи самостійно та зазначається в їх внутрішніх правилах. Зарахування грошових коштів, що надійшли на рахунок клієнта, а також за розпорядженням клієнта, видачу або перерахування з його рахунка грошових коштів банк здійснює відповідно до порядку, передбаченого Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22.

Як правило, в договорі банківського рахунка передбачається зобов'язання клієнта сплатити певну суму за виконання банком відповідних операцій. Ця норма є факультативною, оскільки для вступу її в силу необхідне позитивне погодження сторін договору. Якщо останні не передбачили такої умови, операції банку за рахунком клієнта здійснюються безвідплатно. Плата за здійснення операцій визначається у процентному відношенні (наприклад, 0,1%) до грошової суми, що перераховується банком за розпорядженням клієнта. Розмір оплати послуг банка може залежати від суми переказу.

2.2 Кредитування рахунку.Проценти за користування коштами клієнта

Кредитування рахунка[15,с.17-18]

1. Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

2. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

1. Сторони договору банківського рахунка можуть передбачати положення про надання клієнту овердрафта -- короткострокового кредиту, що надається банком надійному клієнту понад його залишок на поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунка (постанова НБУ «Про заходи щодо реалізації Програми реформування бухгалтерського обліку та звітності Національного банку України і комерційних банків України» від 21 листопада 1997 р. № 388). При кредитуванні банком поточного рахунка клієнта за відсутності на ньому грошових коштів утворюється дебетове сальдо, а банківська установа вважається такою, що надала клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Положення про кредитування в договорі банківського рахунка має супроводжуватися відкриттям відповідного рахунка, правовий режим якого передбачає можливість надання овердрафта (див. систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку у вищезазначеній постанові НБУ). 2.Права й обов'язки сторін стосовно кредитування рахунка визначаються договором. Сторони встановлюють порядок кредитування, за яким узгоджують ліміт грошових коштів банку, в межах якого здійснюються платежі, період кредитування) розмір відсотків за користування кредитом, кількість овердрафтів у межах відповідного періоду тощо. Неврегульовані договором права й обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються загальними положеннями про позику та кредит (§ 1 і 2 глави 71 ЦК), якщо інше не встановлено законом.

Стаття 1070. Проценти за користування коштами, що знаходяться на рахунку

1. За користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

2. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

У договорі банківського рахунка може бути передбачена будь-яка з наступних вимог: а) банк зобов'язаний сплатити клієнту проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку; б) банк не зобов'язаний сплачувати клієнту проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку. Якщо договір взагалі не містить умов щодо оплати процентів за користування коштами, то банк зобов'язаний сплачувати проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнтав силу ч. 1 коментованої статті.

2.3 Списання грошових коштів з рахунку

Підстави списання коштів з рахунка:

1. Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

2. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

1. За загальним правилом, підставою для списання коштів із рахунка клієнта є його розпорядження. Розпорядження може бути дано у формі відповідного розрахункового документа (платіжного доручення, чека та ін.) або згоди на оплату розрахункового документа кредитора (платіжна вимога, акцептована платником).

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Ініціювання переказу проводиться шляхом: подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми грошей у готівковій формі; подання ініціатором до відповідної установи -- члена платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; використання держателем спеціального платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання грошей у готівковій формі; подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання (ст. 21 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні").

2. Списання коштів розрізняють договірне та примусове. Договірним є списання грошей, що банк здійснює згідно з дорученням його клієнта та в порядку, передбаченому в укладеному ними договорі, а примусове -- це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом (ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затверджена постановою Національного банку України № 135 від 29.03.2001 р., зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 р. за № 368/5559).

Відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підставами для перерахування грошових коштів з рахунка клієнта (володільця рахунку) можуть стати не тільки рішення суду, але вказівки державного виконавця про перерахування грошових коштів клієнта -- боржника на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби районного, міського, районного у місті відділу юстиції. При чому вимоги державного виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими для всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України (ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження").

Стаття 1072. Черговість списання грошових коштів з рахунка

1. Банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

2. У разі одночасного надходження до банку кількох розрахункових документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунку клієнта у такій черговості:

1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

2) у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;

3) у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;

4) у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;

5) у п'яту чергу списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.

3. У разі відсутності (недостатності) грошових коштів на рахунку клієнта банк не веде обліку розрахункових документів, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

1. Черговість вчинення банком операцій по списанню грошових коштів щодо розпорядження клієнта залежить від кількості грошових коштів, які є на рахунку. Якщо на ньому достатньо грошових коштів для здійснення всіх розпоряджень клієнта та інших встановлених законом осіб, то банк зобов'язаний проводити оплату у порядку календарної черговості, тобто по мірі надходження платіжних документів до банку.

При недостатності грошових коштів, коли залишок грошових коштів менший обсягу вимог, що ставляться, операції банком проводяться виходячи із пріоритетності різноманітних платежів, за винятком укладення договору банківського рахунку з умовою кредитування (ст. 1088 ЦК).

В рамках однієї черги списання проводиться у порядку календарної черговості надходження розрахункових документів до банку.

2. У випадку здійснення виконавчих державним виконавцем стосовно виконання рішень, передбачених ст. З Закону України "Про виконавче провадження", а також у випадку визнання клієнта (володільця) банкрутом повинні застосовуватися спеціальні черги задоволення вимог кредиторів (стягувачів).

Так, відповідно до ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження", у разі недостатності суми, стягненої з боржника для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, ця сума розподіляється державним виконавцем між стягувачами в наступному порядку черговості. У першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги про стягнення з вартості заставленого майна. У другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника. У третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами, вимоги щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, вимоги щодо виплати наданої адвокатами юридичної допомоги, виплати винагороди, що належить автору за використання його твору, відкриття, винаходу, промислового зразка, на які видано відповідні свідоцтва. Після повного задоволення зазначених вимог задовольняються вимоги громадян із соціального страхування та вимоги громадян про відшкодування збитків, заподіяних їхньому майну злочином або адміністративним правопорушенням. У четверту чергу задовольняються вимоги щодо податків і неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов'язкового страхування (крім вимог щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування). У п'яту чергу задовольняються всі інші вимоги. При чому вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог стягувачів попередньої черги. У разі недостатності стягненої суми для повного задоволення всіх вимог однієї черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній кожному стягувачеві сумі.

3. Відповідно до ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у наступному порядку: у першу чергу задовольняються: вимоги, забезпечені заставою; виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, -- у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб; витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якща аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимо'ги громадян -- довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників). У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника. У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства. У шосту чергу задовольняються інші вимоги. При чому вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі ж недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

Відповідно до положень коментованої статті банк не зобов'язаний проводити облік невиконаних розрахункових документів, хоча умова про це може міститися безпосередньо у договорі банківського рахунку.



РОЗДІЛ 3. БАНКІВСЬКА ТАЄМНИЦЯ. ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТІВ

Банківська таємниця:

1. Банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

2. У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

1. Положення коментованої статті забезпечують гарантування банком таємниці банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати клієнтові матеріальної чи моральної шкоди.

...