Кредитна взаємодія банків та підприємства

Размещено на http://allbest.ru

АНОТАЦІЯ

банк комерційний економічний позичальник

Актуальність обраної теми полягає в необхідності регулювання діяльності підприємств і банків та їх взаємодії у ринкових умовах для підвищення ефективності фінансово-кредитної системи України та економіки держави в цілому.

Метою курсової роботи є обґрунтування тенденцій розвитку взаємовідносин підприємств з комерційними банками; визначення організаційно-правових норм кредитування юридичних осіб, обґрунтування пропозицій щодо удосконалення взаємовідносин підприємств з банками.

Згідно з метою дослідження були поставлені такі задачі:

- розглянути організацію й механізм функціонування банківських установ та підприємств;

- проаналізувати фактичний стан, правове забезпечення та нормативну базу діяльності системи банків України та підприємств;

- визначити основні напрямки удосконалення взаємовідносин підприємств з банками;

- дослідити ефективність системи банківського нагляду.

Об'єктом дослідження - система комерційних банків та підприємств на сучасному етапі.

Предмет дослідження - кредитні відносини комерційних банків з підприємствами.

В результаті проведеної роботи були досліджені кредитні відносини комерційних банків з підприємствами.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів та висновків, містить 22 наукових джерел інформації.

Загальний обсяг роботи - 46 сторінок.

Ключові слова: КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК, ПІДПРИЄМСТВО, ВКЛАД.

ВСТУП

За останні роки в економіці і банківській системі України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки.

У сучасній Україні здійснення будь-яким підприємством своєї основної фінансової функції - обслуговування платежів і розрахунків - неможливо без участі комерційних банків. З погляду підвищення ступеня надійності переміщення коштів у будь-якій формі між суб'єктами економічних відносин такий порядок у відомій мірі виправданий.

З появою банків як спеціальних інститутів професійного управління грошовими ресурсами різко зросли гарантії переміщення коштів в економіці. Банки як фінансові посередники, що обслуговують платежі і розрахунки в економіці, грають винятково важливу роль в організації і функціонуванні платіжної системи будь-якої країни. Відомі випадки, коли банкрутство декількох великих банків країни ставало причиною найсильніших потрясінь всієї її фінансової системи.

Актуальність обраної теми полягає в необхідності регулювання діяльності підприємств і банків та їх взаємодії у ринкових умовах для підвищення ефективності фінансово-кредитної системи України та економіки держави в цілому. У цьому зв'язку дослідження питань організації роботи з готівкового обігу та порядку ведення касових операцій установами банків України набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об'єктом дослідження є система комерційних банків та підприємств на сучасному етапі.

Предмет дослідження - кредитні відносини комерційних банків з підприємствами.

Метою даної роботи є теоретичне обґрунтування основ організації, розкриття діючої практики з підприємств та комерційних банків України, їх взаємозв'язок, а також пошук напрямків удосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України, що знайшло своє відображення у законах „Про банки і банківську діяльність”, „Про Національний банк України”, Господарський Кодекс України, постанові Правління НБУ „Положення про кредитування”.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСОНОВИ ПІДПРИЄМСТВ І КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ, ЇХ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК

1.1 Підприємства і комерційні банки як економічна категорія

Підприємство - це самостійно відокремлена і економічно самостійна ланка виробничої сфери народного господарства, що спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт і наданні послуг. Головне завдання підприємства полягає в задоволенні потреб ринку в його продукції або послугах з метою одержання прибутку. Основними законодавчими актами, які регулюють діяльність підприємства в Україні, є Закони України: “Про власність”, “Про підприємництво”, “Господарський Кодекс України” та інші.

Основними задачами діючого підприємства є:

- отримання доходу;

- забезпечення споживачів продукцією;

- забезпечення персоналу підприємства заробітною платнею та нормальними умовами праці;

- створення робочих місць для населення;

- охорона навколишнього середовища.

Підприємства у ході свого виробничого процесу виконують такі функції:

- виготовлення продукції;

- продаж та поставка продукції споживачеві;

- післяпродажне обслуговування;

- матеріально - технічне забезпечення виробництва на підприємстві;

- управління та організація праці персоналу підприємства;

- сплата податків і внесків до бюджету та інших фінансових органів;

- дотримання діючих державних законів і нормативів.

Підприємства класифікуються за рядом ознак:

1. Мета і характер діяльності (комерційні, некомерційні);

2. Форма власності (приватні, колективні, комунальні, державні, змішані);

3. Правовий статус і форма господарювання (одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства);

4. Національна належність капіталу(національні, іноземні, змішані);

5. Галузево - функціональний вид діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні, лізингові, банківські тощо);

6. Розмір за чисельністю працівників (малі, середні, великі);

7. Технологічна цілісність та ступінь підпорядкування (головні, дочірні, асоційовані, філії).

Доступ до позичкового фонду, що формується в господарстві через вищезазначені причини, підприємство має через систему комерційних банків.

В Україні останніми роками сформувалася дворівнева кредитно-грошова система. Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність", банківська система складається з Національного банку України та мережі комерційних банків, в тому числі колишніх державних спеціалізованих (Промінвестбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк, Ощадний банк). До банківської системи належить також Експортно-імпортний банк (Ексімбанк), хоч валютними операціями і всім, що пов'язане з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності підприємств, мають право займати (поряд з Ексімбанком) та інші банки, якщо вони мають на це дозвіл (ліцензію) Національного банку.

Національний банк України -- це її емісійний центр. Саме він проводить державну політику в сфері грошового обігу та кредиту, координує роботу комерційних банків, здійснює контроль за їх діяльністю. Безпосередньо підприємства він не обслуговує, виступаючи в ролі "банку банків". Всі підприємства мають рахунки і найрізноманітніші партнерські відносини з комерційними банками. Створюються вони за участю або без участі державної власності як акціонерні товариства, або на пайових засадах у формі товариств з обмеженою відповідальністю і діють, подібно до інших комерційних підприємств, з метою одержання прибутку. Тобто головним принципом діяльності комерційних банків є реалізація економічних інтересів їх власників. Специфіка реалізації цього принципу в банківському бізнесі полягає в тому, що економічні інтереси банку можуть задовольнятися у максимальній мірі лише тоді, коли його діяльність відповідає економічним інтересам його клієнтури, тобто суб'єктів підприємництва та фізичних осіб.

Банківська система створена у вигляді дворівневої структури управління фінансовими ресурсами, яка представлена НБУ та його підрозділами та комерційними банками різних форм власності, спеціалізації та територіального статусу[8, с.23-25].

Національний банк України регулює діяльність банківської системи в межах законодавчої й нормативної баз, несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом. Основною функцією НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Комерційний банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такіо перації:

- залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних

- осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних

- умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських

- рахунків фізичних та юридичних осіб.

Комерційні банки відрізняються між собою не тільки кількістю здійснюваних операцій (універсальні та спеціалізовані), що впливає і визначає їх організаційну структуру, а й розгалуженням цієї мережі.

Універсальні комерційні банки займаються всіма видами банківських послуг. Спеціалізовані банки, на відміну від універсальних, функціонують на вузьких секторах грошового ринку чи займаються вузьким колом банківських операцій, де потрібні особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Тому ця діяльність для універсальних банків виявляється не вигідною, вони залишають відповідні ніші на грошовому ринку для спеціалізованих банків. Найчастіше спеціалізовані банки виникали в таких секторах ринку:

- споживчого кредиту;

- іпотечного кредиту;

- сільськогосподарського кредиту;

- залучення малих вкладів та обслуговування малого бізнесу;

- в зовнішньоекономічній діяльності;

- в сфері інвестування капіталу тощо.

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази комерційних банків виступають депозитні операції. Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах. Вклад (депозит) - це гроші, передані в банк їх власником для зберігання, та які залежно від умов зберігання числяться на тому чи іншому банківському рахунку.

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємства незалежно від форм власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм - позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків[14].

1.2 Характеристика їх зв'язку і функціонування

В умовах сучасної економіки комерційні банки стають важливим елементом ринкової інфраструктури. Вони створюються і функціонують у формі товариств з обмеженою відповідальністю або аукціонних товариств. Їх діяльність можлива тільки за умови отримання власного прибутку, що істотно змінює характер відносин підприємств і банків, зміст послуг, що надаються, порядок кредитування. Взаємовідносини підприємств і банків тепер будуються з урахуванням взаємних інтересів і повинні приносити користь обом сторонам. Вони виникають з приводу розрахунково-касового та кредитного обслуговування підприємств, а також у зв'язку з появою нових послуг, характерних для ринкової економіки.

Найважливіша особливість відносин підприємств з комерційними банками - їх договірний характер. Ініціатива укладення договорів виходить від підприємства. Воно самостійно вибирає банк для свого розрахунково-касового та кредитного обслуговування. Якщо підприємство знаходиться за місцем знаходження банку, то банк зобов'язаний відкрити рахунок підприємству. В іншому випадку, потрібна згода банку. Однак при відкритті рахунків, призначених виключно для зберігання грошових коштів, а не для розрахунків, підприємство вільно у виборі банку і може мати вклади в одному або декількох банках. Такий порядок дає підприємству можливість, орієнтуючись на власні інтереси, вибрати банк, де організовано виконуються операції, вище культура обслуговування, ширше перелік надаваних послуг.

Одним із найважливіших принципів банківської комерції є принцип "все для клієнта". Помилкова думка про те, ніби банк має змогу постійно збільшувати свою прибутковість за рахунок, наприклад, різкого підвищення процентів за кредит, а також інших методів "оббирання" клієнтів. Подібна тактика банку погіршує економічний стан останніх, відштовхує їх від банку, а це призводить то того, що успіхи банку будуть нестійкими, короткотерміновими, такий банк неминуче почне втрачати клієнтуру і, отже, програвати в конкурентній боротьбі між банками за клієнтуру. Цю обставину фінансова служба підприємства повинна враховувати при побудові своїх відносин банками, як, до речі, і те, що банк -- підприємство суто партнерське. Всі взаємовідносини між ним і підприємством добровільні, починаючи із закріпленого в законі права підприємства обирати собі обслуговуючий комерційний банк, а банку -- приймати чи не приймати на обслуговування те чи інше підприємство.

Основна функція комерційних банків -- здійснення на договірних засадах кредитного, розрахункового та касового обслуговування підприємств, організацій та фізичних осіб. Всі напрями партнерських відносин між підприємством і комерційним банком, в тому числі в галузі кредитування, регулюються двосторонніми договорами. В них фіксуються умови, за яких банк здійснює ведення рахунків клієнтів, кредитування, безготівкові розрахунки за їхніми дорученнями, касове обслуговування, в тому числі проведення інкасації та перевезення грошових знаків, довірчі операції, консультативні послуги, які пов'язані з банківською діяльністю, тощо.

Законодавством України встановлено, що кожне підприємство має право відкривати розрахунковий рахунок в одному або кількох комерційних банках, за своїм вибором. Розрахунковий рахунок використовується для проведення всіх розрахунково-касових операцій (платежі підприємства своїм постачальникам, до державного бюджету, зарахування коштів, які надходять підприємству від покупців, видача готівки для виплати заробітної плати робітникам і службовцям підприємства, тощо). Що ж до інших банківських операцій, в тому числі відкриття депозитних рахунків, одержання і погашення кредитів, то підприємство має право вступати в партнерські відносини не тільки з банками, в яких відкриті його розрахункові рахунки, а й з іншими банками. Цим створюються умови для конкуренції банків між собою для "боротьби за клієнтуру", що сприяє впровадженню ринкових відносин і поліпшенню банківської справи в країні.

Кредитні ресурси комерційних банків, за рахунок яких вони мають змогу надавати позички підприємствам, формуються за рахунок їх статутних фондів і залучених коштів -- залишків грошових коштів на розрахункових і поточних рахунках своїх клієнтів, депозитів, а також кредитів Національного банку, міжбанківських кредитів інших комерційних банків.

Основним документом, який регулює кредитні відносини між підприємством і банком, є кредитний договір. Підприємство і банк самостійно виробляють форми своїх договірних відносин, тому кредитні договори можуть складатися або один раз на рік або на кожний випадок одержання кредиту підприємством, а кредити можуть надаватися одноразово або відповідно до відкритої кредитної лінії.

Форма кредитного договору довільна. Будь-яких спеціальних інструкцій щодо складання кредитних договорів між комерційним банком і підприємством Національний банк України не видає.

Кредитний договір визначає права і зобов'язання позичальника і банку, за допомогою яких реалізуються основні принципи банківського кредитування: строковість, поворотність, платність, забезпеченість кредитів товарно-матеріальними цінностями або відповідними витратами виробництва, цільовий характер позичок. Зокрема, банк зобов'язується в певні строки надати кредит підприємству на умовах і на цілі, визначені договором. Фіксується домовленість щодо суми кредиту, строку Його погашення, процентної ставки за кредитом, обсягу прав банку, пов'язаних з використанням наданого кредиту та забезпеченням його поворотності, інші домовленості (наприклад, спрямування валюти позички: або на оплату товарно-матеріальних цінностей, або на розрахунковий рахунок, або для використання в іншій спосіб).

Зі свого боку, підприємство зобов'язується використати кредит за призначенням, здійснити заходи для своєчасного повернення боргу, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом у встановленому розмірі. Договорами, зазвичай, передбачається збільшення процентної ставки за затримку повернення позички понад обумовлений строк, при чому кошти, сплачені банками за прострочені кредити, підприємство, згідно з діючими правилами організації бухгалтерського обліку і звітності в Україні, не може відносити на собівартість продукції, а покриває лише за рахунок прибутку, що залишається у підприємства після сплати всіх податків і обов'язкових неподаткових відрахувань. Не включаються вони і до складу валових витрат (тобто не зменшують оподатковуваний прибуток).

Щоб гарантувати повернення виданих позичок, комерційні банки в процесі кредитування підприємств постійно дбають про матеріальну забезпеченість кредитів. Для цього діючим законодавством передбачені певні положення, які банки використовують у взаємовідносинах зі своїми позичальниками.

По-перше, при складанні кредитних угод банк має право обумовити видачу кредиту укладанням договору застави. Предметом такого договору є майно (або майнові права), яке може бути відчужене підприємством-позичальником та на яке може бути накладене стягнення в разі невиконання зобов'язань із погашення позички. Об'єктами застави можуть бути основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, товари, цінні папери. їхня вартість, повинна бути достатньою для погашення кредиту, процентів за користування ним, а також для сплати штрафних санкцій за затримку повернення позички.

По-друге, банк має право вимагати до видачі кредиту подання підприємством гарантії третьої юридичної особи; така гарантія -- це зобов'язання гаранта погасити борг за позичкою в разі її несплати підприємством-позичальником. Кредитування під гарантію банки застосовують щодо підприємств, фінансовий стан яких, за їх оцінкою, визначається нестійким (наприклад, якщо підприємство функціонує збитково, або якщо воно має низькі показники ліквідності).

Щодо таких підприємств банки мають право запроваджувати, також, кредитування на умовах страхування кредитного ризику. В цьому випадку підприємство для одержання банківського кредиту спочатку звертається до страхової компанії і укладає з нею договір на страхування кредитного ризику. Банк має право вимагати від підприємства переуступити йому право вимоги від страхової організації сплати страхового відшкодування в разі несплати боргу у встановлений строк. В такому випадку між підприємством, страховою організацією та банком укладається відповідний договір. В будь-якому випадку одержання кредитів на умовах страхування кредитних ризиків пов'язане зі значними додатковими витратами для позичальників.

По-третє, банки в процесі кредитування мають право вимагати від підприємств подання всієї необхідної інформації і звітності для контролю за використанням кредиту, фінансовим станом і станом обліку та збереження заставленого майна (бухгалтерські баланси, дані про залишки товарно-матеріальних цінностей тощо), здійснювати перевірки стану забезпеченості кредитів як за даними бухгалтерського обліку, так і в натурі.

У кредитних договорах в обов'язковому порядку передбачається відповідальність підприємства-позичальника за використання не за цільовим призначенням одержаного кредиту у вигляді штрафу в розмірі не менше ніж 25 % від розміру використаного не за призначенням кредиту. Причому за порушення цієї норми діючого банківського законодавства комерційний банк несе матеріальну відповідальність перед Національним банком України (у разі, якщо кредит виданий за рахунок кредитних ресурсів НБУ).

Найважливішим зобов'язанням підприємства при його вступі у кредитні відносини з комерційним банком є своєчасне повернення боргу і процентів за користування кредитом. Кошти для погашення заборгованості направляються насамперед для сплати процентів, потім -- простроченої заборгованості; сума, що залишається спрямовується на погашення основної суми кредиту. Як і будь-який інший кредитор, банк має право порушити справу про банкрутство свого боржника, подавши відповідну заявку до арбітражного суду[14].

1.3 Сучасні проблеми у взаємодії підприємств і комерційних банків

Банки складають невід'ємну рису сучасного грошового господарства. Знаходячись у центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки виступають зв'язуючою ланкою між виробником і споживачем. В умовах ринку банки виходять в число основних, ключових елементів економічного регулювання. У цьому плані особливу роль відіграють кредити.

Основною формою кредитних відносин є банківський кредит. Це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання, де у ролі посередника виступає банк.

Враховуючи складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб'єктів господарювання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.

Упродовж останніх років банківський сектор економіки був одним із найприбутковіших та розвивався найбільш динамічно порівняно з іншими галузями. Але в результаті кризи українські банки опинилися в скрутному становищі.

Вчасно не скоригувавши свою політику та не вживши ефективних заходів для мінімізації впливу кризи, банки розраховують на компенсацію втрат за рахунок держави і власних клієнтів. Банки переживають кризу ліквідності; їм необхідні кошти, які вони намагаються залучити всіма можливими методами. Арсенал засобів і винахідливість банкірів вражає - вони підвищують відсоткові ставки за наданими кредитами, не повертають депозити, затримують проведення платежів, вимагають додаткових платежів та ін.

У результаті нестачі власних ресурсів, банки скоротили кредитування економічних суб'єктів. Скорочення кредитування економіки банківським сектором може негативно відбитись на розвитку практично усіх секторів економіки.

Важливим чинником, що обмежує обсяги кредитування, а також конкурентоспроможність банківської системи України за сучасних умов є недостатній рівень їх капіталізації, який проявляється у тому, що попри зростання капіталу, темпи збільшення капіталу банків не встигають за розширенням їх зобов'язань та активів. Низький рівень капіталізації також сприяє зростанню кредитних ставок та знижує конкурентоспроможність банків.

У січні-лютому 2010 р. вперше з часу введення гривні на кредитному ринку зафіксовано істотний спад обсягів кредитування економіки (-16 млрд грн.), або 2,2%. Це спричинено гострим дефіцитом та різким зростанням вартості кредитних ресурсів, а також зниженням кредитної платоспроможності позичальників та взаємною недовірою між банками і позичальниками. Крім того, середньозважена вартість кредитів у національній валюті за I квартал 2010 року збільшилася з 26,5% до 27,9%, в іноземній валюті - з 10,4% до 10,7%. Інтегральна ставка за кредитами збільшилася з 21,9% до 23,2% .

Очевидно, що найбільш значними проблемами банківського кредитування підприємств в Україні є нестабільність фінансової та політичної системи, недосконале та непостійне законодавство, надто високі кредитні відсотки, невигідні умови кредитних угод для позичальників, надзвичайно довга процедура розгляду можливості отримання кредиту тощо.

Аналізуючи проблеми банківського кредитування в Україні бачимо, що банківська система України потребує значного реформування, направленого на здешевлення кредитів, їх доступності, економічно обґрунтованих кредитних ставках, вдосконалення законодавчої бази, переймання досвіду іноземних держав (так, у Японії ставка за банківський кредит становить 7 - 8%, у Росії - 12,36 - 12,81% тощо).

Першочергового вирішення потребує проблема забезпечення можливості кредитування аграрних підприємств, оскільки тут йдеться уже про їх виживання.

Для вирішення цієї проблеми необхідно розробити державну політику, спрямовану на часткову компенсації відсоткової ставки за кредитами комерційних банків для підприємств, підтримку короткострокового кредитування, пільгове довгострокове кредитування, надання кредитів аграрним підприємствам із незадовільним фінансовим станом під гарантії уряду, зниження вартості кредитів, розвиток лізингового кредитування .

З метою удосконалення кредитних відносин між сільськогосподарськими підприємствами і кредитними установами, а також підтримки вітчизняного сільськогосподарського виробництва доцільно на державному рівні створити аграрну кредитну корпорацію, яка б сприяла удосконалення кредитної політики; підтримки сільськогосподарських та інших видів діяльності; підвищила ефективність функціонування сільськогосподарських товаровиробників[23].

Таким чином, розглянувши проблему банківського кредитування підприємств очевидно, що Україна має досить багато проблем у цій сфері.

Проблеми банківського сектору не лише гальмують розвиток підприємництва, сприяють занепаду сільськогосподарського виробництва, а й призводять до економічного спаду у всіх сферах економіки. А тому, необхідно, орієнтуючись на досвід розвинутих ринкових держав, розробляти власні державні програми у сфері банківських відносин, які б сприяли підвищенню та рості могутності економіки України.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРЄМСТВА З КОМЕРЦІЙНИМ БАНКОМ

2.1 Фактори оцінки підприємства-позичальника

У цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників - юридичних осіб в сучасних умовах складається з двох основних етапів:

· аналіз фінансового стану;

· аналіз якісних показників діяльності підприємства.

Перший етап - розрахунок і оцінка показників фінансової діяльності певного підприємства (фірми) на основі аналізу його фінансової звітності в розрізі таких компонентів, як прибутковість, платоспроможність, ділова активність (ефективність), фінансова стійкість. За кожним з цих компонентів нараховуються бали від 1 (“сильний” рейтинг) до 5 (“незадовільний” рейтинг) залежно від рівня показників та коефіцієнтів:

Таблиця 2.1

Бал	Рейтинг
1	Сильний
2	Задовільний
3	Середній
4	Граничний
5	Незадовільний

Бали за кожним з компонентів підсумовуються та діляться на 4 (за кількістю компонентів) для отримання сукупної попередньої рейтингової оцінки першого етапу, яка необхідна для подальшого визначення кінцевої рейтингової оцінки й категорії надійності позичальника. Для аналізу кожного з наведених компонентів використовуються відповідні показники. Так, для аналізу оцінки прибутковості підприємства беруться показники, що дають можливість оцінити ефективність використання як сукупних активів в цілому, так і власного капіталу зокрема. Основними серед цих показників є:

Показники платоспроможності дозволяють оцінити ступінь здатності підприємства відповідати за своїми зобов`язнаннями. Вони включають:

Для аналізу ефективності (ділової активності) використання активів у діяльності підприємства застосовують такі показники:

Необхідним та важливим доповненням процедури визначення фінансового стану потенційного позичальника виступає другий етап оцінки кредитоспроможності - аналіз якісних показників діяльності підприємства, основними елементами якого є:

· аналіз історії позичальника;

· ринкова позиція позичальника та ступінь його залежності від циклічних і структурних змін в економіці та відповідній галузі;

· ефективність менеджменту позичальника;

· наявність забезпечення ( застава, гарантія, поручительство).

Аналіз історії позичальника дозволяє дійти висновку щодо наступної тенденції розвитку на підставі вивчення характеру попередніх взаємовідносин клієнта з банком та історії погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому. Дуже важливим моментом є період існування підприємства: практика показує, що найбільш критичними є перші 3 - 5 років активної діяльності.

Оцінка ринкової позиції позичальника включає ознайомлення з такими елементами:

· місцезнаходження підприємства - дозволяє з`ясувати його ефективність з точки зору відповідності виду діяльності та характеру господарських операцій (віддаленість від постачальників, наявність кваліфікованих трудових ресурсів, доступність для покупців тощо);

· вид діяльності підприємства - надає можливість врахувати фактори, унікальні для даного сегменту ринку. При цьому беруться до уваги капіталомісткість галузі, ефективний розмір підприємства в галузі тощо);

· метод операцій - визначається належність підприємства до однієї з 3 основних груп: 1. виробництво, 2. оптова торгівля, 3. роздрібна торгівля;

· юридична форма підприємства - показує, якою частиною майна підприємство буде відповідати перед кредиторами у разі його ліквідації та якою буде процедура ліквідації;

· наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника;

· макроекономічна ситуація в економіці та стан розвитку галузі позичальника - враховується пріоритетність галузі для банку, стадія зрілості галузі, чутливість галузі до змін макроекономічних умов, рівень банкрутства у галузі, середній життєвий цикл підприємств у галузі[9, с.67-71].

Для визначення ефективності менеджменту позичальника враховується:

· наявність у менеджерів негативного досвіду керівництва іншими підприємствами;

· рівень компетентності менеджерів у ключових сферах управління: виробництві, фінансах, збуті.

· частота зміни керівництва, її причини та наслідки;

· наявність ретельно підготовленого бізнес - плану;

· наявність позитивних аудиторських висновків.

Дуже важливу роль в оцінці якісного боку діяльності позичальника окрім вищенаведених грають такі компоненти, як наявність (відсутність) картотеки, тривалість періоду прибуткової (збиткової діяльності).

Рейтингова оцінка якісних показників діяльності потенційного підприємства - позичальника визначається шляхом підсумовування відповідних балів, що встановлюються за кожним з компонентів, та діленням на кількість компонентів. Кінцева загальна рейтингова оцінка потенційного позичальника визначається як середнє значення від рейтингової оцінки 2-го етапу і сукупної попередньої рейтингової оцінки 1-го етапу. Виходячи зі значення кінцевої рейтингової оцінки підприємству присвоюється відповідна категорія надійності, наприклад:

Кінцева рейтингова оцінка Категорія (клас) надійності позичальника

1 - 1,5 А. Фінансова діяльність дуже добра

1,6 - 2,2 Б. Фінансова діяльність добра

2,3 - 3,0 В. Фінансова діяльність задовільна

3,1 - 4,0 Г. Фінансова діяльність погана

4,1 - 5,0 Д. Фінансова діяльність збиткова

Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями.

Клас А - фінансова діяльність дуже добра ( прибуткова, рівень рентабельності вищий, ніж середньо галузевий), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов`язнань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до прийнятої методики оцінювання фінансового стану підприємства або фірми); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна. Забезпечення за кредитною операцією може бути першокласним; забезпечені гарантії банків України; інші забезпечення, яке можна реалізувати за вартістю, що перевищує суму основного боргу та відсотків за ним і строк реалізації якого не перевищує 60 днів. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні.

Клас Б - фінансова діяльність позичальника близька за характеристиками до класу А, але ймовірність підтримування її на такому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники, які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їхньої діяльності. Забезпечення кредитної операції має не викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо). Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в його діяльності.

Недоліки в діяльності позичальників, які віднесені до класу Б, мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.

Клас В - фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньо галузевий рівень, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятим значенням). Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі й у строки, передбачені договором. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника.

Клас Г - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею низька.

Клас Д - фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою або безумовною гарантією; показники не відповідають установленим значенням; імовірність виконання зобов'язань з боку позичальника практично відсутня.[6, с. 29-31]

Спираючись на дані кінцевої загальної рейтингової оцінки та присвоєну категорію, відповідальний кредитний працівник повинен визначити, чи відповідає рівень кредитоспроможності підприємства - позичальника вимогам кредитної політики банку. У разі позитивного висновку здійснюється перехід до наступного етапу банківського кредитування - підготовки до складання кредитного договору. На цьому етапі здійснюється структурування позики, у процесі якого банк остаточно визначає основні характеристики кредиту:

· вид кредиту;

· суму;

· термін;

· спосіб погашення;

· забезпечення;

· ціну кредиту.

Структурування справляє великий вплив на ефективність кредитної угоди. Якщо, наприклад, банк встановив занадто короткий термін погашення кредиту, то позичальник може залишитись без необхідних для нормального функціонування ресурсів. Неправильне визначення суми кредиту також може негативно вплинути на успішність кредитування. Так, якщо сума буде зниженою, то позичальнику незабаром стануть потрібні додаткові кошти, що поставить під загрозу повернення первісної позики. У зворотній ситуації клієнт буде розпоряджатися зайвими ресурсами і зможе їх витрачати на непередбачені кредитним договором цілі.

Дуже важливе значення має визначення вартості кредиту, в основу якого покладено встановлення відповідної процентної ставки. Тут повинні враховуватись вартість залучених банком ресурсів, категорія надійності позичальника, ступінь кредитного ризику, витрати з оформлення позики та контролю за її погашенням, маржа прибутку від кредитної операції.

Для визначення оптимальної для банку процентної ставки за кредитом розраховується мінімальна норма доходності.

де %В - процентні витрати за залученими ресурсами, %;

М_пр - мінімальна норма прибутку для кредитної операції, %

Д - мінімально припустимий доход за позикою як сума процентних та комісійних платежів, гр.. од.;

В - операційні витрати банку з оформлення та обслуговування кредиту, гр.. од.;

n - термін кредитування, дні;

К_з - основна сума кредиту + відповідна сума обов`язкового резерву на коррахунку банку в НБУ.

Виходячи з цього, оптимальна процентна ставка за кредитом розраховується так:

Д - мінімально припустимий доход;

К - основна сума кредиту;

n - термін кредитування у днях.

Після завершення етапу остаточного структурування позики відповідний кредитний підрозділ приступає до підготовки та складання кредитного договору. Проект кредитного договору в пакеті з усією кредитною документацією подається в Кредитний комітет банку для прийняття рішення щодо надання кредиту. У разі позитивного рішення уповноважені керівники банку та підприємства - позичальника підписують кредитний договір. Підписаний договір є офіційною підставою для безпосереднього перерахування банком грошових ресурсів на користь позичальника.

Одразу після надання грошових коштів у кредит банк приступає до найважливішого та визначального етапу кредитування - кредитного моніторингу та контролю якості кредитного портфеля.

Головним завданням кредитного моніторингу є відстежування зміни кредитоспроможності позичальника та визначення конкретних дій, які необхідно вжити у разі виникнення проблем. В основу процесу кредитного моніторингу покладено процедуру аналізу поточного фінансового стану позичальника (згідно з першим етапом механізму оцінки кредитоспроможності) та оцінки якісних показників його діяльності. Поряд із цим ретельно вивчається та аналізується інформація про здійснення позичальником поточних платежів з погашення процентів та основної суми кредиту.

За станом погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за ним обслуговування боргу вважається:

- добрим - якщо заборгованість за кредитом і відсотки за ним сплачуються у встановлені строки чи з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки за ним сплачуються в установлені строки чи з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та відсотки за ним сплачуються в установлені строки чи з максимальною затримкою до семи календарних днів;

- слабким - якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки сплачуються в строк чи з максимальною затримкою до 30 днів;

- незадовільним - якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника більше ніж на 180 днів.

Комерційні банки мають як мінімум один раз на квартал здійснювати оцінювання фінансового стану наявних позичальників та щомісяця - оцінку стану обслуговування боргу. Відповідно до присвоєної позичальнику категорії надійності та визначеного рівня погашення ним кредитної заборгованості й відсотків здійснюється класифікація кредитного портфеля та визначається категорія кредитної операції.

Основні види економічної діяльності суб`єктів господарської діяльності визначаються чинним законодавством України (Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами). На підставі статистичної Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) виділяють такі галузі за видом діяльності суб`єктів господарювання:

Таблиця 2.3

Вид підприємства	Секції КВЕД	Розділи КВЕД
1.Підприємства виробничої сфери	C, D, E	10-37 включно, 40,41
2.Підприємства сільськогосподарського сектору	A, B	01, 02, 05
3.Підприємства будівельного сектору	F	45
4.Підприємства торгівлі	G	50, 51, 52
5.Підприємства, що надають послуги	H, I, K, O	55, 60-64, 70-74, 90-93
6. Інші	L, M, N, P, Q	75, 80, 85, 95, 99

Визначення форми власності та виду емітента дає змогу оцінити додатковий ризик, що пов`язаний з можливими наслідками роботи банку як власника боргових цінних паперів або з додатковими витратами банку як власника пайових цінних паперів, якщо видом підприємства передбачено додаткову відповідальність учасників.

Банк має оцінити фінансово - майновий стан та результати фінансово - господарської діяльності фірми, яка бере гроші в кредит, а саме:

У вищенаведених формулах складові показників розраховуються відповідно до статей балансу, зазначених у Рекомендаціях щодо визначення фінансового стану позичальників, схвалених постановою Правління Національного банку України від 29.09.97 № 323[9, с.143-145].



2.2 Оцінка якісних показників діяльності приватного підприємства «Дельта»

Розглянемо кредитні стосунки між комерційним банком “Мегабанк” та приватним підприємством “Дельта”. Задля здійснення кредитних операцій, комерційний банк проводить оцінку даного підприємства.

Оцінка якісних показників діяльності приватного підприємства “Дельта”

Таблиця 2.1

Компонент	Умови	Присуджений бал
1. Взаємовідносини клієнта з банком	Переходить на обслуговування в банк	2
2. Наявність іншого неповерненого кредиту	немає	1
3. Період з моменту державної реєстрації підприємства	5 років	1
4. Період з моменту останньої структурної реорганізації	3 роки	1
5. Наявність у менеджерів негативного досвіду керівництва іншими фірмами	немає	1
6. Рівень професійної компетентності директорів	компетентні	1
7. Наявність перспективного бізнес - плану	Закладено умови ефективного використання позикових коштів	1
8. Наявність у позичальника картотеки	наявна	3
9. Період, протягом якого підприємством отримані позитивні аудиторські висновки	Позитивні, останні 3 роки	1
10. Наявність гарантії, застави, поручительства	Є гарантія, поручительство, страхування, заставне майно з частковим забезпеченням	6
11. Період прибуткової (збиткової) діяльності	Прибуткова діяльність за останні 3 роки	1

Кінцева рейтингова оцінка 1,7

Присуджена категорія (клас) Б

Працівники кредитних відділів комерційного банку “Мегабанк”, зробивши оцінку приватного підприємства “Дельта”, яке займається виробництвом та реалізацією ковбасних виробів, вирішили присудити вищевказаному підприємству категорію Б, визначивши фінансову діяльність позичальника доброю. Проаналізувавши досягнення та недоліки фірми - позичальника, працівники кредитного відділу Мегабанку зробили декілька висновків щодо діяльності “Дельти”, а саме:

Таблиця 2.2

Переваги	Недоліки
1. не має неповернених кредитів; 2. фірма офіційно зареєструвалась до відповідних державних органів 5 років потому, тобто за цей період набула постійних клієнтів, її продукція користується попитом, кількість споживачів постійно зростає; 3. момент останньої структурної реорганізації відбувся 3 роки назад, тобто дане підприємство має постійну виробничу і загальну структуру, а саме необхідну кількість висококваліфікованих працівників, підрозділів та виробничих дільниць задля виготовлення власної продукції; 4. негативного досвіду у менеджерів фірми немає, рівень компетентності директорів достатньо високий, розроблений перспективний бізнес - план, існує картотека, гарантія, страхування, поручительство; 5. період прибуткової діяльності 3 роки, а збиткової немає взагалі.	1. лише переходить в обслуговування до банку, тобто не є постійним перевіреним клієнтом банку; 2. заставне майно фірми лише з частковим, а не повним забезпеченням;

Отже, категорія позичальника є високою, а діяльність прибутковою, тому кредитний відділ Мегабанку надасть у позику необхідну суму фірмі “Дельта”.

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ПОКРАЩЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ ПІДПРИЄМСТВА І БАНКУ

3.1 Шляхи покращення якості зв'язку підприємства і банку

Економічна ситуація, що склалася із кредитним забезпеченням реального сектора банківською системою України, а саме підприємств малого та середнього бізнесу, на сьогодні не відповідає потребам активізації підприємницької діяльності і стимулювання розвитку виробництва. Тому для удосконалення практичної реалізації механізму кредитного забезпечення підприємницької діяльності на сьогодні вкрай актуальним залишається питання організації кредитних відносин комерційних банків із суб'єктами підприємницької діяльності на засадах взаємовигідного партнерства. З цієї точки зору, становлення якісно нового рівня кредитних взаємин є необхідною умовою підвищення конкурентоспроможності комерційних банків в умовах перехідної економіки.

Найбільш вагомими макроекономічними чинниками, котрі перешкоджають діяльності комерційних банків, знижують ефективність їх функціонування у механізмі кредитного забезпечення підприємницької

діяльності, нині залишається економічна нестабільність в країні, недосконалість податкового законодавства і нормативно-правого регулювання банківської діяльності, а також високий ступінь ризику кредитного забезпечення реального сектора економіки. Відтак основні напрями щодо вирішення цих проблем можна було б, на наш погляд, умовно поділити на дві групи: загальноекономічний та суто банківського спрямування.

Загальноекономічний напрям передбачає потребу у наступних заходах:

а) структурної перебудови економіки із тим, щоб поліпшити фінансовий стан підприємств і підвищити їхню кредитоспроможність;

б) скорочення рівня державних витрат, які поглинають значні обсяги як емітованих коштів, так і кредитних ресурсів, не створюючи при цьому нову вартість;

в) реформування податкової системи і зниження частки готівки в обігу, яка, обслуговуючи тіньовий оборот поза банківською системою, суттєво знижує потенціал мультиплікаційного ефекту [7].

Що ж стосується власне банківського напряму, то його основна мета, на

наш погляд, має полягати у вдосконаленні відповідних елементів організації кредитних відносин, а саме :

а) на рівні взаємовідносин “банк-клієнт”, з точки зору підвищення

ефективності кредитних операцій і поліпшення схеми надання позик;

б) на рівні Національного банку України, з точки зору удосконалення діючого механізму рефінансування;

в) на рівні самого комерційного банку, з точки зору вдосконалення

відповідних аспектів фінансового менеджменту, що охоплюють продукування кредитних послуг і підтримання стабільності банківської системи шляхом мінімізації ризиків та оптимального управління портфелем кредитних вкладень загалом[8].

Необхідно відзначити, що у період ринкових перетворень в економіці України у розрізі банківського напряму слід виокремити наступні можливі шляхи удосконалення кредитних взаємовідносин, а саме:

· застосування відповідних заходів щодо стимулювання довгострокового кредитування банками суб'єктів підприємницької діяльності;

· оптимізація процентної політики банку щодо встановлення диференційованих підходів до кредитування підприємств малого та середнього бізнесу;

· удосконалення механізму зменшення або унеможливлення кредитних ризиків шляхом створення єдиної нормативної бази для визначення фінансового стану підприємств і системи рейтингів

надійності позичальників, поліпшення умов забезпечення кредиту;

· створення належної інфраструктури кредитного ринку та розробка

відповідних правових документів щодо захисту прав кредиторів;

· удосконалення юридичної основи реструктуризації заборгованості та відповідних економічних механізмів видозміни заборгованості;

· вдосконалення організаційної структури підрозділів банку та розмежування функцій у кредитному процесі.

У розвинутих країнах ефективність кредитного ринку оцінюється в першу чергу виходячи з того, наскільки успішно він забезпечує інноваційну функцію в розвитку економіки. Сьогодні в Україні менше половини підприємств реального сектора економіки здійснюють вкладення у свої основні кошти, із яких 16 % - за рахунок кредитів. Нині гострою проблемою реального сектору економіки, який потребує начних фінансових вливань, є низька технічна оснащеність підприємств.

У цьому зв'язку необхідно відзначити, що важливою проблемою банківської системи України є певна її відірваність від завдань розвитку національної економіки. Тому, з метою удосконалення кредитних взаємин комерційних банків із суб'єктами підприємницької діяльності в Україні, становлення якісно нових партнерських відносин, за необхідне видається вжити такі заходи :

По-перше, сучасна стратегія банків у механізмі кредитного забезпечення підприємницької діяльності потребує суттєвого коригування з метою спрямування кредитних ресурсів на потреби реального сектора економіки. Задля цього необхідно переглянути зміст кредитної політики комерційних банків та вжити відповідних заходів НБУ в плані розширення обсягів рефінансування.

По-друге, стратегія комерційних банків щодо кредитного забезпечення підприємницької діяльності має бути орієнтована передусім на задоволення виробничих потреб підприємств малого та середнього бізнесу.

По-третє, необхідний систематичний аналіз (в режимі моніторингу) макроекономічної інформації з метою покращення галузевої структури кредитного портфеля, пошуку перспективних клієнтів у різних галузях та секторах економіки.

Вищевказані заходи обумовлюють необхідність вирішення ряду питань, пов'язаних із удосконаленням роботи комерційних банків у механізмі кредитного забезпечення підприємницької діяльності, експертного аналізу кредитоспроможності позичальників.

За цих обставин, для суб'єктів підприємницької діяльності, особливо для малого і середнього бізнесу, довгострокові кредитні вкладення банків є досить важливим джерелом формування фінансових ресурсів, позаяк саме вони забезпечують розвиток підприємства у перспективі[6].

3.2 Кредитна взаємодія банку і підприємства

Значення розвитку кредитного ринку в Україні полягає у значному впливі системи кредитування на розвиток економіки в цілому. Метою розвитку кредитного ринку в Україні є створення ефективних ринкових механізмів залучення фінансових ресурсів в фінансово-кредитну сферу та забезпечення функціонування на цій основі ринку кредитування із застосуванням сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів, що дозволить поступово знизитивартість кредитів та збільшити строки кредитування для суб'єктів господарювання та населення.

Тенденцією останніх років є збільшення частки довгострокових кредитів у кредитному портфелі комерційних банків. Так, якщо станом на 1.01.2010 року обсяг довгострокових кредитів (на строк більше одного року) складав 3362,1млн.грн. (частка у загальному обсязі кредитів дорівнювала 13,9%), то станом на 1.10.2011 року - 21660,7 млн. грн. (32,8%). Загальний рівень середньозваженої процентної ставки за кредитами порівняно з початком 2010 року знизився на 29,2 процентного пункту, з 43,9% річних на початку січня 2010 року до 14,7% річних у квітні 2011 року, у тому числі у національній валюті - на 33,8 процентних пункту з 51,9% до 18,1% річних.

Водночас, продовжувалися позитивні тенденції до збільшення депозитної бази банків та кредитних вкладень на фоні зниження відсоткових ставок. Не дивлячись на зменшення у березні обсягів коррахунків банків на 16.7%, середньозважена ставка за кредитами у січні зменшилася до 2.8% (за кредитами овернайт - до 2.3%) порівняно із 3.3% (2.8%) у лютому. Кредитні вкладення у березні збільшилися на 5.4% (з початку року - на 10.1%) до 157.9 млрд. грн. Кумулятивний (з початку року) приріст кредитних вкладень є найбільшим для аналогічного періоду починаючи з 2009 р. Кредитні вкладення банків фізичним особам у березні продовжували зростати більшими темпами (на 8.4%) ніж кредити юридичним особам (на 4.5%).

...