Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальна економічна характеристика діяльності ТзОВ «Волинькисень-ЛХЗ» за І півріччя 2013-2014 рр. та його економічні показники

2. Історичні передумови становлення та розвитку безготівкового обороту в Україні

3. Нормативно-правове забезпечення обліку безготівкових розрахунків

4. Види і форми здійснення безготівкових розрахунків підприємств

5. Документальне оформлення безготівкових розрахунків

6. Сутність та принципи організації безготівкових розрахунків в Україні

7. Документальне оформлення безготівкових розрахунків на підприємстві ТзОВ «Волинькисень-ЛХЗ» за І півріччя 2014 року

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел



Вступ

Виробничо-господарська діяльність підприємства пов'язана з придбанням сировини, матеріалів, електроенергії, палива, напівфабрикатів, основних засобів, нематеріальних активів, сплатою податків, виплатою працівникам заробітної платні, премій і допомоги, продажем продукції тощо. Виконання таких господарських операцій не можливе без проведення грошових розрахунків. Правильно обрана форма грошових розрахунків сприяє підвищенню ефективності використання фінансових ресурсів підприємства, а отже, і підвищенню ефективності діяльності підприємства загалом.

Безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою до каси банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки банк проводить на підставі документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Дослідженням питання безготівкових розрахунків займалося багато вчених, серед них Рибченко М., Твердохлібова Д., Лисюк С., Василенко І., Наконечний О., Івасів Б., Петрашко Л. та багато інших. Актуальність обраної теми є очевидною, адже кожне підприємство рано чи пізно стикається із проблемами пов'язаними із безготівковими перерахуваннями, без поточного та інших рахунках в банках жодне підприємство не здатне успішно проводити свою діяльність. Застосування безготівкової форми розрахунків дає змогу знизити витрати на транспортування і зберігання готівки та на її облік, зменшує тривалість проведення розрахунків, підвищує рівень контролю за цільовим використанням грошових коштів.

Метою курсової роботи є розкриття суті та форм безготівкових розрахунків підприємств.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:

- розкрити суть і форми здійснення грошових розрахунків підприємств;

- визначити сферу застосування безготівкової форми грошових розрахунків;

- охарактеризувати суть і порядок проведення форм безготівкових розрахунків підприємств, а саме розрахунки з використанням платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, розрахунки платіжними вимогами, розрахунковими чеками, акредитивами і векселями.

Об'єктом дослідження курсової роботи є форми безготівкових розрахунків підприємств.

Предметом дослідження - суть та порядок проведення форм безготівкових розрахунків підприємств.

При розкритті суті форм грошових розрахунків підприємств застосовано системний та структурний методи економічних досліджень.

Інформаційну базу дослідження становили законодавчі та нормативно-правові акти з питань грошових розрахунків підприємств. При написанні курсової роботи проаналізовано монографії та статті вітчизняних авторів, що стосуються форм грошових розрахунків підприємств.

Курсова робота складається зі вступу, семи розгорнутих відповідей на питання плану, висновків та списку використаних джерел.



1. Загальна економічна характеристика діяльності ТзОВ «Волинькисень-ЛХЗ» за І півріччя 2013-2014 рр. та його економічні показники

Повна назва підприємства: Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинькисень-ЛХЗ», скорочена - ТзОВ «Волинькисень-ЛХЗ» (надалі Товариство). Юридична адреса: м. Луцьк , вул. Кременецька, 31.Засноване на спільній власності юридичного то фізичних осіб згідно Установчої Угоди. Учасники Товариства: ВАТ «Львівський хімічний завод» на чолі з А.М.Бобришовим та ВКФ «Продопттехторг ЛТД» на чолі з В.П. Важничем.

Входить до групи компаній "ЛХЗ", що включає в себе п'ятнадцять підприємств, двадцять два філії і більше п'ятдесяти магазинів-складів (пунктів продажу газів, газових сумішей і газозварювального обладнання) у Львівській, Закарпатській, Івано-Франківській, Волинській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій та Чернівецькій областях.

Метою діяльності Товариства є найбільш повне задоволення потреб населення, підприємств, організацій та установ у технічних газах, отримання прибутку та задоволення соціально-економічних інтересів трудового колективу.

Основними напрямками діяльності згідно Статуту є:

- виготовлення і торгівля технічними газами: киснем, азотом, аргоном, вуглекислотою, газовими сумішами, ацетиленом та іншими видами промислової продукції;

- будівництво будинків, дач і гаражів для потреб юридичних та фізичних осіб;

- організація прокату автомобільного та іншого транспорту, надання транспортно-експедиторських і вантажно-пасажирських послуг юридичним та фізичним особам;

- оптова та роздрібна торгівля медичним препаратами та медтехнікою;

В даний час Товариство здійснює постачання всього спектру газової продукції - технічних і харчових газів газоподібних в балонах різного об'єму і зріджених газів у цистернах, медичних газів, багатокомпонентних газових сумішей та виготовлених під замовлення клієнта. Пропонує підприємствам, що працюють в різних областях виробництва, комплексні рішення щодо забезпечення газами: послуги з оренди, установці і ремонту газового обладнання, спеціалізовані транспортні послуги, навчання працівників підприємств, професійні консультації наших фахівців, широкий асортимент газової продукції високої якості.

Постійними партнерами Товариства є наступні організації:

- Компанія "Укртехгаз" (покупець) - багаторічний і надійний партнер по забезпеченню споживачів високоякісним рідким вуглекислим газом в центральній частині і на сході України.

- Grupa Azoty Zakіady Azotowe "Puіawy" S.A. (покупець/постачальник) - завод-комплекс європейського рівня в Польщі.

- Асоціація «УА-СІГМА» - українська асоціація виробників технічних газів «УА-СІГМА»(постачальник).

- Завод автогенного обладнання «ДОНМЕТ» (покупець).

- населення (покупець).

Розмір статутного фонду згідно Статуту Товариства складає 14000 грн.

До організаційно-функціональної структури бухгалтерської служби Товариства входять : головний бухгалтер, бухгалтер, бухгалтер-касир та інспектор по кадрам.

Згідно наказу №103 «Про облікову політику ТзОВ «Волинькисень-ЛХЗ» у 2014 р. амортизація основних засобів та інших необоротних матеріальних активів здійснюється прямолінійним методом; при відпуску запасів у виробництво, продажу чи іншому вибутті їх оцінка здійснюється за методом FIFO.

Форма оплати праці на підприємстві:

а) для працівників адміністрації, бухгалтерії та відділу кадрів - погодинна ( за посадовим окладом);

б) для працівників відділу виробництва - відрядна (пряма).

Товариство перебуває на загальній системі оподаткування.

Загальну характеристику економічної діяльності Товариства відображено згідно основних показників його діяльності (див. табл. 1.1). Розрахунки проводились на основі фінансових звітів за І півріччя 2013-2014рр.

Таблиця 1.1 Загальні економічні показники ТзОВ «Волинькисень-ЛХЗ» за І півріччя 2013-2014 рр.

Показники	Одиниці виміру	За І півріччя 2013р.	За І півріччя 2014р.	Відхилення
				сума, тис.грн.	%
Виручка	тис. грн.	2520,0	2657,5	137,5	5,5
Доходи	тис. грн.	2158,4	2215,6	57,2	2,7
Витрати	тис. грн.	2388,9	2459,8	70,9	3,0
Збиток	тис. грн.	230,5	244,2	13,7	5,9
Рівень збитковості	%	9,1	9,2	0,1	1,2
Чисельність працівників	осіб	32	30	(2)	6,3
Продуктивність праці	тис. грн.	78,6	88,6	10,0	12,7
Фонд оплати праці	тис. грн.	256,0	275,0	19,0	7,4
Середньомісячна заробітна плата	грн.	1333,33	1527,78	194,45	14,6
Середня вартість основних засобів	тис. грн.	2101,1	1958,6	(142,5)	6,9
Середня вартість оборотних засобів	тис. грн.	2399,3	2086,6	(321,7)	13,0

Аналізуючи показники подані в таблиці вище можна стверджувати, що результати діяльності Товариства у І півріччі 2014 року покращилися відносно аналогічного періоду 2013 року. Про це свідчить збільшення виручки на 137,5 тис.грн. або 5,5% та підвищення доходів від операційної діяльності на 57,2 тис. грн. або 2,7%. Спостерігається збільшення облікового прибутку на 13,7 тис.грн. або 5,9% та збільшення витрат на 70,9 тис.грн або 3,0%. При збільшенні показників результативності роботи спостерігається наявність збитків від такої діяльності. Зокрема збільшення збитку на 13,7 тис.грн. або 5,9% у І півріччі 2014року порівняно з аналогічним періодом 2013року. Рівень збитковості зріс на 1,2% або на 0,1 тис.грн.

Позитивним явищем у роботі Товариства є підвищення наступних показників:

1.Продуктивність праці зросла на 10,0 тис.грн. або 12,0%.

2. ФОП та середньомісячна з/п підвищились на 19,0 тис.грн або 17,4% та на 194,5 грн. або 14,6% (відповідно).

Загалом спостерігається, що чисельність працівників скоротилась на 2-ох осіб; середня вартість основних засобів та оборотних засобів знизились на 142,5 тисн.грн або 6,9% та на 321,7 тис.грн або 13,0%( відповідно).

2. Історичні передумови становлення та розвитку безготівкового обороту в Україні

Щоб краще зрозуміти теперішній стан платіжної системи України , важливо розглянути її історичне коріння. З 1930 року до недавніх реформ єдина банківська система обслуговувала весь Радянський Союз.

У процесі розвитку банківської системи Радянського Союзу була в цілому створена налагоджена система внутрішньобанківських та міжбанківських розрахунків установ Держбанку СРСР. Як емісійно-касовий та кредитно-розрахунковий центр країни Держбанк будував свої стосунки з іншими кредитними інститутами країни на основі кореспондентських рахунків, які були відкриті в Будбанку СРСР та Держтрудощадкасах СРСР.

Тільки Державний ощадний банк, який працював разом з центральним банком, виконував функції єдиного споживчого банку, надаючи фізичним особам і господарствам ощадні депозитні рахунки.

Оскільки Радянський Союз оперував монобанківською системою і володів усіма підприємствами, платіжні операції здійснювалися через внутрішньобанківські перекази, і основною вимогою до системи та її відмінною рисою був контроль, а не швидкість, зручність чи надійність.

Внутрішньобанківські розрахунки між установами Держбанку СРСР проводилися за системою міжфілійних оборотів (МФО), яка була введена у дію 1933 року. У цю ж систему були включені й установи Зовнішторг-банку СРСР. Щорічно за міжфілійними оборотами в СРСР проводилося до 200 млн. операцій. Платежі здійснювалися незалежно від наявності коштів на кореспондентських субрахунках, але в межах кредитового сальдо на кореспондентському рахунку банку.

Слід зазначити, що операції з обліку та контролю за МФО при ручній обробці документів мали значну питому вагу в обсязі обліково-операційної роботи, і лише із застосуванням комп'ютерів та відповідного програмного забезпечення було значно скорочено час та зменшено трудомісткість операцій.

Позитивною рисою системи розрахунків через МФО було те, що вона була добре відпрацьована і дисциплінувала бухгалтерський апарат банків, оскільки вимагала виключно чіткої організації та жорсткого контролю за всіма етапами проходження платіжних документів.

Основним недоліком цієї моделі була відсутність ресурсного обмеження діяльності установ банку, оскільки платіж здійснювався в будь-якому випадку, а не лише в межах кредитового сальдо. При цьому неможливо чітко розмежувати ресурси банків.

Як показав багаторічний досвід діяльності Держбанку, такі розрахунки успішно діяли в рамках одного банку, в умовах централізовано керованої економіки. Слід підкреслити, що клієнтами Держбанку були лише державні підприємства. Тому централізоване керування як Держбанком, так і його клієнтами-підприємствами відігравало певну роль у відносній стабільності такої схеми розрахунків, незважаючи на згадані її недоліки. У деяких зарубіжних країнах успішно застосовується аналогічна система між філіями та відділеннями одного банку.

Політичні зміни, що відбулися на території колишнього Радянського Союзу, призвели до дезінтеграції радянської платіжної системи. Наприкінці 80-х років монобанківська система поступилася місцем дворівневій банківській системі, що складалася з декількох державних спеціалізованих банків. Нові банки діяли в загальнонаціональному масштабі й обслуговували спеціальні сектори економіки (сільське господарство, промисловість і будівництво, інвестиції в соціальних секторах, експорт/імпорт). Розпочалося створення комерційних банків шляхом реформування філій державних банків і перехід до них штатних працівників центрального банку, який мав широку мережу територіальних представництв для виконання місцевих функцій (розподіл грошових коштів), а також мав кореспондентські (клірингові) рахунки в кожній місцевій філії спеціалізованих банків.

Другою зміною став розпад колишнього Радянського Союзу та утворення п'ятнадцяти незалежних держав. Це спричинило створення п'ятнадцяти окремих центральних банків і п'ятнадцяти "комплектів" спеціалізованих і ощадних банків. Під час цього процесу більшість кредитних ресурсів відійшло до Російської Федерації, зменшуючи фонди платіжних систем інших республік. Більшість управлінських та технічних ресурсів також залишилось у Росії, де був розташований апарат центрального банку колишнього Радянського Союзу і де ухвалювалися основні рішення. Комерційні банки платили своїм службовцям набагато більше, ніж центральні банки, що значно ускладнювало проблему трудових ресурсів. Багато фахівців залишили свої робочі місця, і в центральних банках залишилось дуже мало висококваліфікованих працівників.

Третьою зміною стало створення національних валют у нових країнах СНД. До певного часу національна валюта використовувалась тільки для готівкових розрахунків. Безготівкові операції (як усередині держави, так і між державами СНД) продовжували здійснюватись у "радянських" рублях. Пізніше нові держави стали використовувати свою національну валюту для всіх внутрішніх розрахунків.

Кінцевою зміною стала подальша реструктуризація банківської галузі, включаючи ліцензування багатьох нових приватних банків. Більшість банків були невеликими (мали лише один або декілька офісів) і багато з них виконували лише обмежені банківські функції. Однак, деякі з них ставали комерційними банками в повному розумінні цього слова, надаючи всі послуги і займаючи визначену частку на ринку, яка постійно зростала за рахунок державних банків.

Реорганізація платіжної системи стала першочерговим завданням реформування діяльності центральних банків у країнах, що утворилися після розпаду Радянського Союзу і розпочали перехід від централізовано планованої економіки до ринкової. Оскільки роль, яку виконувала платіжна система в умовах попереднього режиму, принципово відрізняється від тієї, яку платіжна система відіграє в країнах з ринковим господарством, важливо перетворити стару систему в ефективну, надійну і безпечну.

Політична орієнтація України на формування вільної ринкової економіки призвела на початку 90-х років до істотних змін у банківській сфері країни.

Еволюція міжбанківських розрахунків в Україні на поточний час нараховує три етапи, які характеризують і реорганізацію банківської системи в цілому.

Першим етапом реорганізації банківської системи (1988 - 1991 роки), ще за часів входження України в СРСР, можна вважати розвиток елементів ринкової економіки в господарчому механізмі. У державних банках почала з'являтися клієнтура з приватних підприємців. Але механізми розрахунків не змінювалися. Було збережено порядок розрахунків за МФО. Він розповсюджувався на установи всіх державних спеціалізованих банків. Ці установи як суб'єкти господарювання мали усі атрибути юридичне самостійних осіб, але при цьому включалися в єдину державну банківську мережу. Вони керувалися зведеними кредитними та касовими планами Держбанку СРСР, виконували фінансово-кредитні та розрахунково-касові операції, вели облік за загальними правилами.

Планувалося надалі забезпечити фінансову самостійність банків. Однак, це завдання не могло бути виконано, зокрема, також і через механізм міжбанківських розрахунків: позаплановий перерозподіл грошових коштів між банками в процесі МФО створював неявні та неоформлені кредити за рахунок Держбанку. Ці кредити за характером були безстроковими та безоплатними, що само по собі ненормально.

У результаті Держбанк був позбавлений можливості регулювати грошовий обіг та контролювати діяльність спецбанків, а також застосовувати на фінансовому ринку економічні методи регулювання банківської системи, такі, як зміна норм обов'язкових резервів та процентних ставок за активними та пасивними операціями. Це звело нанівець спроби проведення грошово-кредитної політики, і саме "монобанк" в особі Держбанку, який був основою однорівневої банківської системи, був зацікавлений у переході до дворівневої банківської системи.

Ключовим моментом другого етапу (з 1991 по 1994 роки) реформування банківської системи була реструктуризація мережі банків:

- створення Національного банку України (НБУ);

- формування Національним банком України власної мережі регіональних управлінь;

- перетворення установ державних спеціалізованих банків у самостійні комерційні банки. Державні банки (Промінвестбанк, «Україна», Укрсоцбанк) акціонуються персоналом банків, а також окремими клієнтами цих банків;

- у комерційних банках відбуваються зміни у складі засновників: з числа засновників виходять міністерства;

- утворення нових комерційних банків.

Створюються банки "нової хвилі" із залученням значного приватного капіталу (подальший розвиток спільних підприємств, малих підприємств, акціонерних товариств) і коштів новостворюваних державних бюджетних та позабюджетних фондів. Під час гіперінфляції відбувається масове утворення дрібних "кишенькових" банків. Протягом 1992-1993 років реєструється понад 100 таких установ, в основному з приватним капіталом.

Робота комерційних банків базувалась на власних та залучених ресурсах, їм було надано самостійність у питаннях визначення об'єктів кредитування, строків депозитів та кредитів, процентних ставок за пасивними та активними операціями. Починаючи з 1992 року, взаємні розрахунки між ними стали здійснюватися на основі встановлення кореспондентських відносин з відкриттям взаємних коррахунків або через коррахунки, що відкриті в Національному банку України.

З моменту створення у 1991 році Національного банку України одним з найважливіших напрямів його діяльності було створення інформаційного середовища автоматизації банківської справи на базі Національного банку, а також створення ряду систем автоматизації банківської діяльності на загальнодержавному рівні.

У 1992- 1993 роках в Україні використовувалась модель міжбанківських розрахунків за кореспондентськими рахунками, що були відкриті у регіональних управліннях Національного банку України. Для здійснення міжбанківських розрахунків використовувалися спеціалізовані підрозділи НБУ - розрахунково-касові центри (РКЦ) при регіональних управліннях. Саме там були відкриті кореспондентські рахунки для комерційних банків, що знаходилися у відповідному регіоні України. Всього було створено 27 РКЦ (відповідно до кількості регіональних управлінь НБУ).

Механізм розрахунків не включав елементів заліку. Міжбанківські розрахунки відбувалися на повну суму платежів між суб'єктами господарювання.

Контроль за станом міжбанківських розрахунків здійснювався, виходячи зі стану комерційного банку в цілому як юридичної особи за "консолідованими" кореспондентськими рахунками.

У 1992 році в Україні оброблялося в середньому 1 млн. 600 тис. платіжних документів за день.

Недоліки паперової технології було усунуто на третьому етапі становлення банківської і платіжної системи України.

У 1992 році була розроблена "Концепція створення системи електронного грошового обігу". Вона передбачає впровадження в народне господарство України нової технології обслуговування банків, організацій та фізичних осіб, заснованої на виконанні різноманітних платіжних операцій за безпаперовою комп'ютерною технологією. Така система має назву "Система електронного переказу фінансових послуг або електронного грошового обігу" - СЕГО.

Комерціалізація державних банків, поява мережі нових комерційних банків, збільшення кількості суб'єктів підприємницької діяльності сприяли зростанню суспільної зацікавленості в створенні, в першу чергу, загальнодержавної автоматизованої системи, яка прискорила б міжбанківські розрахунки та підвищила б їх надійність і безпеку.

Кожний день зволікання у створенні системи призводив до значних збитків держави та підприємців унаслідок прискорення темпів інфляції та значних фінансових втрат від використання підроблених платіжних документів. Наприклад, лише в третьому кварталі 1993 року (останні місяці перед впровадженням електронної системи міжбанківських розрахунків) за допомогою фальшивих авізо з банківської системи України було вилучено понад 500 мільярдів карбованців. Справжні масштаби цього явища ще чекають з'ясування.

Враховуючи недостатній рівень інформатизації України, відсутність у комерційних банків власних систем міжбанківських розрахунків та відсутність з їх боку ініціативи щодо створення єдиної мережі електронних взаєморозрахунків, не можна було сподіватися на створення подібної системи "знизу", шляхом поступового добровільного об'єднання банків у єдину мережу електронних взаєморозрахунків. Національний банк України змушений був нав'язувати комерційним банкам свою політику та технологію у галузі створення електронної системи міжбанківських розрахунків. У той же час необхідно було врахувати всю різноманітність фінансових можливостей банків та рівня кваліфікації їх персоналу, а також обмеженість коштів самого Національного банку.

При створенні системи використовувалися принципово нові програмні, методичні та організаційні рішення.

Запроваджена система не має аналогів у країнах колишнього Радянського Союзу і наближається до рівня відповідних систем розвинених країн Європи і світу.

Програмне забезпечення та засоби захисту інформації системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України, або Системи електронних платежів (надалі - СЕП) були розроблені фахівцями Національного банку і вперше надані учасникам міжбанківських розрахунків у липні-серпні 1993 року. 5 серпня 1993 року почалася дослідна експлуатація системи.

Після відповідного доопрацювання та вдосконалення програмно-технічного забезпечення системи 1 жовтня 1993 року почалося її запровадження в промислову експлуатацію. На 1 січня 1994 року практично всі філії комерційних банків були підключені до системи електронних міжбанківських платежів. Це дозволило відмовитись від використання поштових і телеграфних авізо та значно підвищити швидкість, якість і надійність проведення платежів, безпеку і конфіденційність банківської інформації.

Існуюча система електронних міжбанківських розрахунків цілком задовольняє потреби економіки України на поточний час. Це, зокрема, підтвердив і досвід проведення грошової реформи в серпні-вересні 1996 року, коли у зв'язку з впровадженням нової національної валюти обсяг міжбанківських розрахунків збільшився в 2-3 рази і висувалися підвищені вимоги щодо швидкості та регламенту виконання платежів. СЕП успішно виконала покладені на неї в той час завдання. Так, 30 серпня 1996 року через СЕП було оброблено платежів на суму понад 500 трильйонів карбованців. Це стало переконливим підтвердженням правильності стратегічного вибору НБУ щодо створення електронної платіжної системи країни.

СЕП постійно розвивається з метою підвищення надійності її функціонування, надання більшого спектра послуг банкам - учасникам СЕП, розвитку бухгалтерської моделі.

Одночасно із створенням СЕП комерційні банки активно розробляли і впроваджували системи автоматизації внутрішньобанківської діяльності (так звані програмні комплекси "Операційний день банку" -- ОДБ). Це - програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо). Одне із завдань таких систем - автоматизація обігу платіжних документів усередині банку та обмін електронними платіжними документами з СЕП.

Оскільки СЕП дозволила практично уникнути затримки платежів на міжбанківському рівні, для комерційних банків та їх клієнтів стало доцільним використання систем "клієнт - банк" для розрахунків між клієнтом банку та банком в електронній формі.

Ще одним способом виконання міжбанківських розрахунків в Україні є встановлення між комерційними банками прямих кореспондентських відносин, що здійснюється з метою прискорення розрахунків. Враховуючи, що на території України діє система електронних міжбанківських розрахунків НБУ, учасниками якої є всі комерційні банки та яка практично задовольняє потреби банків у цій сфері, прямі кореспондентські відносини між банками встановлюються у виключних випадках. Ці винятки можуть бути пов'язані зі специфікою проведення банківських операцій, що мають постійний характер, наприклад:

- при здійсненні операцій з продажу та купівлі валютних коштів на Міжбанківській валютній біржі;

- при розрахунках між банками за операціями, що мають постійний характер та великі обсяги.

У всіх випадках Національний банк України дає дозвіл на встановлення прямих кореспондентських відносин, при умові обгрунтування їх доцільності. Платіжна система України у даний час складається з таких компонентів:

- системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України;

- систем автоматизації роботи банків (програмні комплекси "Операційний день банку");

- внутрішньобанківських платіжних систем;

- систем "клієнт - банк".

На стадії розроблення - такі компоненти СЕГО:

- система масових платежів із використанням карток;

- система обігу цінних паперів на первинному та вторинному ринках.

Окремі комерційні банки України, а також підрозділи державних банків є абонентами:

- міжнародних систем міжбанківських розрахунків;

- міжнародних систем розрахунків за допомогою карток.

Можна, без перебільшень, зробити висновок: впровадження СЕП підняло банківську індустрію України на якісно новий рівень організації безготівкового обороту і у цілому відповідає світовим стандартам у цій галузі.

3. Нормативно-правове забезпечення обліку безготівкових розрахунків

При організації бухгалтерського обліку та аудиту безготівкових розрахунків необхідно керуватися законодавчими та нормативними документами, саме:

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція) розроблена відповідно до законів України“Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, Цивільного та Господарського кодексів України, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

1. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 (із змінами).

Інструкція встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Відповідно до вимог Інструкції банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам Інструкції, інших нормативно-правових актів, а списання коштів з рахунків клієнтів мають здійснювати лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 Інструкції.

Вимоги Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов`язкові для виконання ними.

Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі меморіального ордера, платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, платіжної вимоги, розрахункового чека, акредитива і передбачає використання розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді (інформація про використання платіжних інструментів наведена в пункті 2).

Порядок оформлення, приймання, оброблення електронних розрахункових документів та здійснення розрахункових операцій з їх застосуванням регулюється окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Для здійснення розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (крім меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

В Інструкції наводяться форми розрахункових документів та порядок заповнення їх реквізитів, визначений час протягом якого вони приймаються банками до виконання, черговість та строки виконання.

Відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України до Інструкції включено положення про те, що банки не мають права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд. Зупинення видаткових операцій, арешт або стягнення коштів за рахунками клієнта, що відкриті у банках, здійснюються банками лише за постановою державного виконавця, прийнятою на підставі рішення суду (пункти 1.17, 5.1, 10.1 Інструкції). Зокрема, врегульовано питання щодо виконання банками рішень судів про арешт коштів, які приймаються з метою забезпечення цивільного позову в межах кримінальної справи та надходять до банків безпосередньо від судів або слідчих.

Процедура забезпечення арешту коштів на рахунку клієнта передбачає, що банк арештовує кошти на тому самому рахунку, на який накладено арешт, а не на окремому аналітичному рахунку, як було раніше. Кошти, що арештовані на рахунку клієнта, забороняється використовувати до надходження платіжної вимоги про примусове списання коштів за тим виконавчим документом суду, для забезпечення якого було накладено арешт, або - до отримання постанови державного виконавця щодо звільнення коштів з-під арешту.

Якщо до банку надійде платіжна вимога про примусове списання коштів за іншим виконавчим документом ніж той, для забезпечення виконання якого накладено арешт, і на цьому рахунку немає інших (крім арештованих) коштів, то банк повертає таку платіжну вимогу без виконання.

На виконання статті 1072 Цивільного кодексу України до Інструкції (пункт 2.22) включено положення щодо черговості виконання банками розрахункових документів, які оформлені згідно з рішеннями судів і на підставі яких здійснюється списання коштів, якщо розрахункові документи надходять до банку одночасно.

В Інструкції акцентовано увагу на відповідальності банків за недотримання вимог законодавства в частині забезпечення перерахування платниками податків страхових внесків до державних цільових фондів одночасно з видачею коштів на виплату заробітної плати цим платникам податків. Врегульовано питання щодо приймання банками від платників (державних, казенних, комунальних підприємств, господарських товариств, у яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків) розрахункових документів на перерахування коштів за товари, роботи і послуги відповідно до вимог Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України глава 8 “Розрахунки за акредитивами” Інструкції встановлює відповідальність виконуючого банку у разі необгрунтованої відмови у виплаті коштів за акредитивом, а також за порушення ним умов акредитива і передбачає, що відкликання акредитива не створює зобов`язань банку-емітента перед бенефіціаром, а безвідкличний акредитив, що підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку.

Глава 11 “Розрахунки за допомогою систем дистанційного обслуговування" Інструкції передбачає використання клієнтом таких систем дистанційного обслуговування, як “клієнт - банк”, “клієнт - Інтернет - банк”, “телефонний банкінг”. В цій главі описано механізми здійснення розрахунків з використанням зазначених систем (зокрема, обов'язкові реквізити документів, особливості ідентифікації клієнта в системі «телефонний банкінг»), порядок документообороту.

Зазначені системи, крім здійснення операцій за рахунками клієнтів, на підставі дистанційних розпоряджень клієнтів можуть виконувати функції надання інформаційних послуг, перелік яких визначається у договорах між банками та клієнтами.

2. Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (Затверджене постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.02.2003 за № 174/7495 (із змінами).

На виконання Закону України “Про обіг векселів в Україні” від 05.04.2001 № 2374-III постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508 затверджено Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (далі - Положення), що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.02.2003 за № 174/7495.

Положення встановлює загальні правила, порядок проведення і здійснення банками операцій з векселями, що видані та підлягають оплаті на території України в національній валюті.

Банки здійснюють операції з простими та переказними векселями за умови складання векселів у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту та заповнення їх реквізитів відповідно до вимог, зазначених у Положенні. Платіж за векселем банки здійснюють тільки в безготівковій формі. Банкам забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду.

В Положенні викладено загальні правила авалювання векселів, врахування векселів, надання банком кредитів під заставу векселів, оформлення заборгованості векселями, інкасування векселів, доміциляції векселів, зберігання векселів.

Авалювання векселів банк здійснює на підставі укладеного з позичальником договору про авалювання, який може укладатися на певний термін (генеральна угода про авалювання), та/або авалювання визначених векселів (окремий договір про авалювання).

Урахування векселів є формою кредитування банком юридичної або фізичної особи шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі. Таку операцію банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем договору про урахування векселів.

Надання банком кредитів під заставу векселів є кредитною операцією і здійснюється за принципами банківського кредитування. Особливістю цього виду кредитування є порядок надання, зберігання та реалізації застави, якою є векселі. Під забезпечення кредиту приймаються векселі, що видані лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Розрахунки з використанням векселів належать до розрахункових операцій.

До операцій за розрахунками векселями щодо погашення кредиторської заборгованості банку належать вексельні платежі на користь кредитора. Їх суть полягає в тому, що кредитор банку погоджується прийняти від банку-боржника виконання іншого (вексельного) зобов'язання від платника за векселем.

До операцій за розрахунками векселями з погашення дебіторської заборгованості перед банком відносяться вексельні платежі боржника на користь банку.

Використання векселів для розрахунків за банківським кредитом не допускається.

Банківська операція з інкасування векселів разом із супровідними документами (рахунками, транспортними документами, товаророзпорядчими документами або іншими подібними документами) відноситься до комісійних операцій і полягає в здійсненні банком за дорученням комітента (векселедержателя) операцій з векселями і супровідними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою одержання платежу та/або акцепту за векселями, передавання векселів і супровідних документів проти платежу та/або акцепту, передавання векселів і супровідних документів на інших умовах.

Доміциляція векселів відноситься до комісійних операцій. Векселедавець під час видачі векселя може зазначити особливого платника (зокрема банк), який здійснить оплату векселя відповідно до строку платежу за ним за місцезнаходженням платників за векселями, та не за місцезнаходженням цих платників.

Купівля та продаж векселів здійснюється банком відповідно до законодавства України та на підставі укладеного з продавцем (покупцем) договору. Купівля, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів здійснюється банком відповідно до законодавства України і на підставі договору про комісію і дорученням. Зберігання векселів належить до комісійних операцій, здійснюється за двома видами: відкрите та закрите.

Банк самостійно приймає рішення про організаційне проведення операцій з векселями.

Під час складання первинних документів та облікових регістрів банки, у разі прийняття рішення про здійснення операцій з поданими векселями, можуть, як зразки, використовувати форми, що наведені в додатках до цього Положення.

На виконання постанови Господарського суду м. Києва від 12.09.2006 до Положення внесені зміни, згідно з якими з абзацу тридцять восьмого пункту 1.2 глави I Положення виключене речення “У цьому разі вексель стає цінним папером на пред'явника”. Зазначені зміни затверджені постановою Правління Національного банку України від 17.08.2007 № 301, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31.08.2007 за № 1001/14268.

3. Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів (затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 01.10.2008 за № 910/15601).

Положення встановлює загальні вимоги Національного банку України до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів та їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами та визначає особливості здійснення уповноваженими банками арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку - резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку - резиденті.

У Положенні врегульовано, зокрема, порядок подання та оформлення клієнтами уповноважених банків платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах та порядок відкликання клієнтом платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах.

Крім цього, Положення визначає порядок повернення уповноваженими банками без виконання платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах у випадку, якщо операція, яку проводить клієнт, не відповідає вимогам валютного законодавства або підлягає фінансовому моніторингу і клієнт не надав відомості та документи, які дають змогу з'ясувати його особу, суть діяльності, фінансовий стан.

У Положенні врегульовано питання щодо порядку здійснення уповноваженими банками зарахування коштів в іноземній валюті за переказами, що надходять на користь банків та їх клієнтів (бенефіціарів), а також щодо порядку повернення коштів в іноземній валюті у разі анулювання раніше отриманого повідомлення про переказ коштів в іноземній валюті. Також Положенням встановлено порядок оформлення та подання органами державної виконавчої служби платіжних вимог на примусове списання коштів в іноземних валютах або банківських металів і порядок їх виконання уповноваженими банками, які обслуговують клієнта-боржника або в яких відкрито коррахунок банку-боржника.

Крім цього, у Положенні визначені вимоги щодо оформлення платіжних вимог на примусове списання коштів в іноземних валютах або банківських металів з конвертацією їх в інший вид іноземної валюти або банківського металу або продаж їх за національну валюту та навпаки (купівлю за рахунок національної валюті необхідних коштів в іноземній валюті або банківських металів). Встановлені строки виконання уповноваженими банками перерахування коштів в іноземній або національній валюті, що примусово списані з рахунку клієнта-боржника або з коррахунку банку-боржника, на рахунки органів державної виконавчої служби. авалювання вексель кредит безготівковий

Також Положенням передбачені вимоги щодо дій уповноважених банків у разі отримання документу про арешт коштів в іноземній валюті та/або банківських металів.

4.Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України (затверджене постановою Правління Національного банку України від 29.12. 2000 № 520 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21.02. 2001 за № 152/5343).

Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 р. № 520 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 лютого 2001 р. за № 152/5343 встановлює єдині правила і порядок проведення уповноваженими банками та фінансовими установами операцій з чеками в іноземній валюті.

Відповідно до цього Положення чек, як розрахунковий документ установленої форми, містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) платнику про сплату держателю чека (чекодержателю) зазначеної в ньому суми коштів в іноземній валюті протягом встановленого строку.

Світовий досвід говорить про те, що найбільш поширеними серед всіх видів чеків є іменні. Вони мають найбільший ступінь захисту, як при їх відшкодуванні так і у випадку їх втрати. Згідно з нормами цього Положення іменні чеки, які подаються чекодержателем у банк до сплати, мають містити чітко визначені реквізити, а саме:

- назву документа - "чек", що зазначено в тексті документа тією мовою, якою його складено (або без назви, якщо чек виписаний в таких країнах, як Великобританія, США, Канада, Австралія, Німеччина та інш.);

- розпорядження сплатити певну суму чекодержателю;

- назву та реквізити емітента та платника;

- назву для юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові для фізичної особи чекодержателя, на користь якого здійснюється платіж;

- зазначення валюти та суми чека;

- дату складання та номер чека;

- місце видачі чека;

- підпис особи, яка видає чек (чекодавець).

У разі відсутності цих реквізитів чек вважається недійсним, повертається чекодержателю та не приймається банком на інкасо. Термін дії іменного чека зазначено на чеку. У разі, якщо такий запис відсутній, термін дії чека становить 6 місяців з дня його видачі.

Банк на території України приймає від чекодержателя іменні чеки в іноземній валюті до сплати лише на інкасо. Чеки в іноземній валюті І групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України (далі - І група Класифікатора) та ІІ групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України приймаються банком до сплати на інкасо тільки від їх власників після пред'явлення документів, що посвідчують особу, або за їх нотаріально посвідченою довіреністю.

Фізичні особи (резиденти та нерезиденти), які мають поточний рахунок в іноземній валюті в банку, можуть одержати покриття за чеками на свій рахунок, номер якого зазначають у заяві про приймання до сплати на інкасо чеків в іноземній валюті.

Фізичні особи (резиденти та нерезиденти), які не мають поточного рахунку в іноземній валюті в банку, одержують кошти за чеком готівкою.

Положення встановлює обов'язкові реквізити і для дорожніх чеків. Дорожній чек - розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті та використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру і є грошовим зобов'язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чекодержателю (одержувачу, власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час продажу. Дорожній чек має містити такі реквізити:

- назву документа - "дорожній чек" ("travelers cheque");

- назву компанії емітента, що випустила чек: American Express, Visa, Thomas Cook, Citi Corp., Bank of America, Swiss Bakers TravelersCheques тощо;

- назву платника та його реквізити;

- підписи уповноважених осіб компанії емітента;

- номінал та назву іноземної валюти;

- серію та номер;

- місце для підпису особи, що має намір купити чек;

- місце для підпису чекодержателя при сплаті чека.

Термін дії дорожніх чеків не обмежений.

Дата та місце заповнення чека зазначаються в інформаційному повідомленні про продаж дорожнього чека. Дорожні чеки емітуютьсяу певному номіналі.

Дорожні чеки виписуються на одного власника, рідше на двох (підписи власника (двох власників) ставляться в зазначеному місці в день продажу). Чеки на двох власників можуть використовуватися ними. Будь-який з двох підписів є дійсним при одержанні готівкових коштів за чеком.

Операції з купівлі (сплати) та продажу дорожніх чеків (обмін готівкової іноземної валюти на чеки в іноземній валюті, далі - продаж) здійснюються банком за іноземну валюту І групи Класифікатора або за гривні.

Відшкодування втрачених чекодержателями дорожніх чеків здійснюється банком на підставі укладених угод з емітентом дорожніх чеків.

5. Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах (затверджене постановою правління національного банку України від 15.12.2004 р. № 639 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за № 41/10321).

Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затверджене постановою правління національного банку України від 15.12.2004 р. № 639 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за № 41/10321, яке визначає загальні правила Національного банку України щодо порядку здійснення банками операцій надання та отримання банківських гарантій в національній та іноземних валютах та порядок їх виконання (далі - Положення) визначає:

- перелік осіб, на яких поширюються вимоги цього Положення, наведені визначення таких термінів, як “гарантія”, “контргарантія” “банк-гарант”, "гарантійний випадок" та ін., а також визначені основні умови, за яких може бути надана банком гарантія та/абоконтргарантія (умовна чи безумовна, відклична чи безвідклична), у т.ч. умови її покриття.

Так, гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) cплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов'язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов'язання безпосередньо міститься в тексті гарантії.

- види гарантій, у тому числі:

платіжні гарантії;

гарантії повернення авансового платежу;

тендерні гарантії (гарантії забезпечення пропозиції);

гарантії виконання;

гарантії повернення позики та ін.;

- порядок передачі гарантії бенефіціару або через авізуючий банк, або через банк-кореспондент та/або банк бенефіціара, або безпосередньо принципалу для подальшого її передавання бенефіціару;

- порядок оформлення та подання заявником гарантії (принципалом) до банку заяви про надання гарантії або контргарантії, порядок надання гарантій або контргарантій банком, дії банку-гаранту у разі настання гарантійного випадку та порядок дострокового закриття гарантії або контргарантії, наданої банком;

- порядок авізування та внесення змін до умов гарантій, отриманих на користь бенефіціарів;

- порядок прийняття банком-резидентом (авізуючим банком) від бенефіціара вимоги щодо сплати коштів, забезпечених гарантією;

- дострокове припинення гарантії, отриманої від інших банків на користь бенефіціара;

- порядок надання гарантій банками-гарантами (резидентами) під контргарантії інших банків;

- порядок сплати банком-гарантом (резидентом) бенефіціару коштів, забезпечених гарантією, що була надана на підставі отриманоїконтргарантії інших банків;

- дострокове припинення гарантії, наданої банком-гарантом (резидентом) під контргарантію інших банків.

6. Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями (затверджене постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 514 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24.12/2003 за № 1213/8534).

Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 514 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2003 року за №1213/8534 (зі змінами) встановлює загальні правила щодо відкриття, авізування, супроводження, виконання та закриття документарних акредитивів, що здійснюють уповноважені банки для будь-яких фізичних чи юридичних осіб, представництв юридичних осіб-нерезидентів під час їх розрахунків за договорами з нерезидентами, оформленими відповідно до вимог законодавства України та/або для власних потреб

В Положенні наведено визначення акредитива, безвідкличного та відкличного акредитива, покритого та непокритого акредитива, банку-емітента, банку бенефіціара, виконуючого (авізуючого, підтверджуючого, рамбурсуючого) банку, а також рамбурсної вимоги та рамбурсного повноваження та інше.

Положення регулює, зокрема, таке:

Порядок та умови відкриття уповноваженим банком імпортного акредитива, у тому числі:

- порядок заповнення клієнтом-наказадавцем акредитива зразка “Заяви про відкриття документарного акредитива” та умови реєстрації відкритих акредитивів в журналі реєстрації відкритих (імпортних) акредитивів;

- дії уповноваженого банку-емітента при авізуванні та підтвердженні імпортного акредитива іноземними банками, у тому числі, у разі відкриття покритого та непокритого акредитива;

- порядок внесення змін та/або доповнень наказодавцем акредитива до умов імпортного акредитива та внесення відповідних змін до журналу реєстрації відкритих (імпортних) акредитивів та відображення зазначених змін на відповідних балансових (позабалансових) рахунках;

...