Размещено на http://www.allbest.ru/

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ

Факультет аграрного менеджменту

Кафедра адміністративного менеджменту та зовнішньоекономічної діяльності

Курсова робота

на тему: «Форми міжнародних розрахунків, їх переваги та недоліки»

Виконав: Кулик В.О.

Керівник: Кирилюк Д.О.

Київ-2014



План

Вступ

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

1.1 Сутність міжнародних розрахунків та їх особливості

1.2 Види, суб'єкти та підходи до класифікації міжнародних розрахунків

1.3 Забезпечення міжнародних розрахунків

РОЗДІЛ ІІ. ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

2.1 Авансовий платіж

2.2 Акредитив

2.3 Інкасо

2.4 Платіж на відкритий рахунок

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВА РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ ПРИ ЕКСПОРТІ І ІМПОРТІ ТОВАРІВ

3.1 Порівняльний аналіз використання міжнародних розрахунків

3.2 Фінансова глобалізація і ризики при міжнародних розрахунках

3.3 Перспективи розвитку діяльності банків на міжнародному ринку

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність вибраної теми полягає в тому, що в сучасних умовах активна участь України в міжнародній торгівлі пов'язана із значними перевагами: воно дозволяє ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, залучитися до світових досягнень науки і техніки, а також повно і різноманітно задовольняти потреби населення. В зв'язку з цим значний інтерес представляє вивчення форм міжнародних розрахунків вживаних при експорті і імпорті товарів, як їх достоїнств, так і недоліків. Особливу значущість ці питання мають для України і інших країн, орієнтованих на активну участь в міжнародній торгівлі товарами. Появи і подальші зміни в міжнародних розрахунках пов'язані з розвитком і інтернаціоналізацією товарного виробництва і звернення. У них відбивається відносна відособленість руху грошей в міжнародному обороті через неспівпадіння періодів виробництва і реалізації товарів, віддаленість ринків збуту. Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а також некомерційними операціями, кредитами і руху капіталів між країнами.

Мета даної курсової роботи провести дослідження і аналіз операцій по міжнародних розрахунках, їх особливості, порядок здійснення, їх переваги і недоліки з погляду експортерів і імпортерів.

Завданням даної курсової роботи є:

1) визначення сутності міжнародних розрахунків та їх особливостей;

2) виокремлення видів, суб'єктів та підходів до класифікації міжнародних розрахунків;

3) визначення забезпечення міжнародних розрахунків;

4) з'ясувати переваги та недоліки авансової форми розрахунків;

5) переваги та недоліки акредитивів;

6) охарактеризувати інкасову форму розрахунків;

7)визначити переваги та недоліки платежу на відкритий рахунок.

8) з'ясувати аспекти фінансової глобалізації і ризиків при міжнародних розрахунках;

9)окреслити перспективи розвитку діяльності банків на міжнародних ринках.

Об'єктом курсової роботи є міжнародні відносини, що виникають при міжнародних розрахунках.

До предмету даної роботи відносяться форми міжнародних розрахунків, вживаних при експорті і імпорті товарів.

Для розкриття мети та завдань даної курсової роботи використовувались тематичні розробки таких авторів як: Дзюблюк Н. Д., Петрук О. М., Руденко Л.В., Савлук М. І., Шелудько Н. М., Кривов'яз Т. В. та інші.



РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКИХ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

1.1 Сутність міжнародних розрахунків та їх особливості

Т. В. Кривов'яз у своїй праці дає наступне визначення міжнародних розрахунків [9] «Із організаційно технічного погляду, міжнародні розрахунки - це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають між суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності різних країн».

Згідно визначення О. В. Дзюблюка [5] «Міжнародні розрахунки - це операції, пов'язані з платежами за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з економічними, політичними і культурними відносинами між економічними суб'єктами різних країн. Для здійснення розрахунків банки використовують свої закордонні філії, відділення і кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводяться відкриттям рахунків лоро і ностро».

Петрук О. М. в свою чергу зазначає [13]: «Розрахунки в міжнародній торгівлі -- це регулювання платежів за грошовими зобов'язаннями та вимогами, що виникають між юридичними особами та громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин»

Визначення міжнародного розрахунку зазначають також такі автори, як: О. І. Береславська, О. М. Наконечний, М. Г. Пясецька, О. В Боршкевич, В. Б. Гордон, О. Ю. Русалова та А. В. Тимофеєв «Міжнародні розрахунки та валютні операції» , яке звучить наступним чином [11]: «Міжнародні розрахунки -- це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту. Міжнародні розрахунки здійснюються банківськими установами. У зв'язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки -- це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності».

Міжнародні розрахунки за Т. В. Кривов'язом визначаються, як [9] «взаємні грошові платежі за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають між державами, установами, підприємствами, банками і окремими особами різних країн, на основі руху товарно-матеріальних цінностей і послуг і міжнародному обороті».

Специфікою міжнародних розрахунків, як зазначає О. В. Дзюблюк є те, що [5] «продаж товарів іноземному покупцю чи купівля товарів в іноземного продавця порівняно з торгівлею на внутрішньому ринку пов'язані з додатковими і підвищеними ризиками. Це зумовлено тим, що покупець має менше можливостей оцінювати надійність іноземного постачальника, ніж продавця у своїй країні, а при недотриманні умов угоди його можливості притягнути партнера до відповідальності також обмежені».

Наступні особливості міжнародних розрахунків зазначає Т. В. Кривов'яз: по-перше, такі міжнародні розрахунки, відмінно від внутрішніх регулюються ще й законодавчими актами, а не тільки національними нормативними, також міжнародними законами та безпосередньо банківськими правилами і звичаями які мають змогу регулювати окремі способи та форми міжнародних розрахунків, визначають учасників та характер їх взаємин в розрахункових операціях. По-друге, такі міжнародні розрахунки можна здійснювати у різних валютах. Тому, здебільшого, на їх ефективність впливає і динаміка валютних курсів. З іншої сторони, досить нормальне функціонування таких міжнародних товарно-грошових відносин може досягатись тільки за умови вільного обміну своєї національної валюти на валюту безпосередньо інших країн, безперешкодний рух грошей. По-третє, особливість міжнародних розрахунків є те, що держава в країнах з частково конвертованою валютою використовує так звані валютні обмеження (це адміністративна або законодавча заборона, регламентації і лімітування операцій нерезидентів і резидентів з валютою та всіма іншими валютними цінностями). Одними з основних причин валютних обмежень являються: тиск зовнішньої заборгованості, нестача валюти, розбіжності в платіжних балансах. Головною метою їх введення є -- зосередження всіх валютних цінностей у руках самої держави, а також вирівнювання балансу платіжного і підтримання валютного курсу безпосередньо національної грошової одиниці. При цьому застосовують різні форми валютних обмежень залежно від їх внутрішньої структури і змісту:

1) виручки експортера блокується від продажу товарів у даній країні, обмежуються можливості розпоряджатися цими коштами;

2) обов'язковий продаж безпосередньо валютної виручки експортерів частково або повністю центральному і/або уповноваженому банку;

3) обмеження продажу імпортерам іноземної валюти (тільки якщо є дозвіл будь-яких установ);

4) заборона оплачувати деякі товари імпортеру іноземною валютою;

5) регулювання строків платежів за експорт та імпортом.

С. В. Голова у своїй праці зазначає, що більша частина міжнародних розрахунків опосередковує міжнародні торговельні відносини. Торговельна міжнародна операція починається безпосередньо з продажу товару імпортеру експортером. Процес продажу представляє собою обмін будь-яких товарів на грошовий еквівалент. З юридичної точки зору торгівля -- це акт, при здійсненні якого власність (товар) передається від однієї сторони (продавцем) до іншої (покупцю) в обмін на грошову вартість. Беручи відому формулу товарного обігу К.Маркса за основу: «товар -- гроші -- товар», можна зазначити, що, з одного боку, дані розрахунки є підсумковим етапом у виробничо-збутовому процесі, в ході якого може відбуватися громадське визнання корисності продукції, відшкодовуються витрати на її ж виробництво, а також розподіляється і створюється дохід. З іншого боку, розрахунки являються лише початковим етапом наступного виробничого циклу, безпосередньою передумовою відтворення. Нормальному кругообігу коштів сприяє ефективна організація розрахунків, створює умови для безперебійної реалізації продукції. Також, стан міжнародних розрахунків залежить від цілого комплексу чинників, до яких належать: «позиція країни на товарних та грошових ринках; політичні та економічні відносини між країнами; ступінь використання та ефективність державних заходів при зовнішньоекономічного регулювання; умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод; міжнародні торговельні правила та звичаї; валютне законодавство; різниця в темпах інфляції в окремих країнах; регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів; стан платіжних балансів; банківська практика; конвертованість валют».

За Д. М. Михайловим визначено, що [10]: «У багатьох підручниках до особливостей міжнародних розрахунків відносять їх документарний характер. Це досить хибне уявлення, оскільки багато країн світу вже давно використовують як документарні, так і недокументарні форми розрахунків. При цьому за останні кілька років значно зросла популярність недокументарних розрахунків через їх простоту і дешевизну. У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою економікою переважають недокументарні форми розрахунків».

Документарні форми поширені при розрахунках з деякими країнами Східної Європи, а також країнами третього світу. Це пов'язано з тим, що документарні форми дають можливість значно зменшити ризик непостачання товару або неплатежу. В українській зовнішньоторговельній практиці широко використовуються документарні форми розрахунків. Зокрема, документарні акредитиви при операціях імпорту використовуються в розрахунках з такими партнерами, як Західна Європа, Японія та Північна Америка, тобто з країнами розвинутими, які враховують підвищений ризик країни -- України -- і досить низьку платоспроможність саме українських імпортерів. Українські підприємства при експортних операціях, а також банки використовують акредитиви в розрахунках з країнами саме третього світу, платоспроможність яких оцінюється досить низько. В той же час багато українських підприємств достатньо успішно використовують і недокументарні форми розрахунків».

Наприклад, такі автори О. І. Береславська, О. М. Наконечний, М. Г. Пясецька, О. В Боршкевич, В. Б. Гордон, О. Ю. Русалова та А. В. Тимофеєв зазначають, що [11] «основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам».

В свою чергу, Т. В. Кривов'яз зазначає [9]: «Міжнародна, або зовнішньоекономічна, банківська діяльність, названа бенкінгом, містить такі елементи:іноземні організаційні одиниці банку; міжнародні кореспондентські відносини; банківські валютні перекази; принципи міжнародних банківських розрахунків і кредитів; інші міжнародні банківські послуги. Основні суб'єкти міжнародних розрахунків вступають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежу, для покупця це, насамперед, забезпечення виконання угоди поставки, тоді як для продавця це, передусім, отримання платежу в установлений термін».

За класифікацією Коцовської, В. Д. Ричаківської, Г. В. Табачука [12]: «Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Так, для раціонального і своєчасного здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції у різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів».



1.2 Види, суб'єкти та підходи до класифікації міжнародних розрахунків

Попович О.В. у своїй статті каже про те, що сьогодні виділяють дві групи розрахунків: торгові та неторгові .

Розрахунки по міжнародним торговим контрактам найбільш складні і вимагають щонайменше високої кваліфікації працівників банку. Від того, яку умову і форму розрахунків вибрали, залежить гарантія і швидкість отримання платежу, суми витрат, пов'язаних з проведенням через банки операцій. Тому зовнішньоторговельні партнери при переговорах узгоджують деталі всіх умов платежу, а потім фіксують такі умови у контракті. Також даний автор виділяє особливості та переваги міжнародних розрахунків: Міжнародні розрахунки мають свої переваги та особливості [14]:

1) На противагу внутрішніх регулюються не лише національними нормативними та законодавчими актами, а й міжнародними законами, банківськими правилами та звичаями;

2) Здійснюються в різних валютах, тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, з другого - нормальне функціонування міжнародних торгово-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на інші, тобто за умови конвертованості валюти;

3) У країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження, що безпосередньо впливають на зовнішньоторговельні розрахунки.

Шелудько Н. М. зазначає, що [18] «Розрахунки здійснюються через банки безготівковим шляхом. Для цього банки використовують свій закордонний апарат та кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям кореспондентських рахунків «лоро» (іноземних банків у даному банку) та «ностро» (даного банку в іноземних).

Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення використаних коштів».

В свою чергу, М. І. Савлук визначив [17]: «Форми розрахунків -- це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов'язань за зовнішньоторговельним контрактом. При цьому порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями -- Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо. Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки)».

Петрук О. М. зазначає [13] «У міжнародній практиці торгових відносин існує декілька варіантів форм розрахунків, які відрізняються один від одного в залежності від ступеня довіри торгових партнерів, а також від тієї ролі, яку покликані в кожному конкретному випадку відігравати банки в розрахунках між продавцем і покупцем. Основними формами розрахунків з фірмами і організаціями західних країн є акредитив, інкасо, банківський переказ, розрахунки чеками. Разом із тим кожна із вказаних форм має декілька різновидів».

Такий механізм дозволяє здійснювати міжнародні розрахунки через банки-кореспонденти шляхом зарахування зустрічних вимог та зобов'язань.

Комерційний банк здійснює міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів (організацій і підприємств), які є учасниками зовнішньоекономічної діяльності, в трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ, інкасо, акредитив. Вибір конкретної форми, в якій будуть здійснюватися розрахунки за зовнішньоторговельним контрактом, визначається за згодою сторін і фіксується у розділі «Умови платежу зовнішньоторговельного контракту.

Також Петрук О. М визначив [13]: «форми міжнародних розрахунків, що застосовуються, відрізняються за ступенем участі комерційних банків в їх проведенні: мінімальна частка участі банків при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта), більш значна -- по інкасо (контроль за передачею, пересиланням товаророзпорядчих документів і видачею їх платнику у відповідності з інструкціями довірителя) і максимальна частка участі банків при акредитиві (пред'явлення бенефіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується при виконанні останнім основних умов, що містяться в акредитиві). Відповідно зростає забезпечення платежу для експортера: мінімально -- при банківському переказі за фактично поставлений товар, максимально -- при акредитиві, який є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив. Як і інші форми міжнародних розрахунків, банківські перекази проводяться в безготівковій формі, тобто платіжними дорученнями, що адресовані одним банком іншому (іноді за допомогою банківських чеків або інших платіжних документів)».

О. В. Дзюблюк вказує на те, що [5] «Акредитивна форма міжнародних розрахунків в Україні регулюється Положенням «Про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями», яке встановлює та регулює порядок відкриття, авізування, супроводження, виконання і закриття документарних акредитивів під час розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами. Цей документ підтверджує, що клієнти банків можуть використовувати всі види акредитивів, передбачені чинними Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, розробленими Міжнародною торговельною палатою з урахуванням особливостей, які не суперечать законодавству України».

Л. В. Руденко розглядає наступне [15]: «Акредитив являє собою взяте на себе банком за проханням імпортера зобов'язання заплатити визначену суму бенефіціару (експортеру) за умови, що останній надасть відповідним вимогам акредитива документи у встановлений часовий відрізок. У торговій угоді між експортером і імпортером банк, таким чином, виступає посередником. Поряд із функцією забезпечення платежів акредитив може також виконувати кредитну функцію. Таким чином, можна виділити три основні функції, що виконує документарний акредитив:

1) Документарний акредитив є однією з форм міжнародних розрахунків - це його головна функція.

2) Специфіка здійснення розрахунків за допомогою акредитива забезпечує захист від можливих ризиків, що існують у міжнародній торгівлі, як продавця, так і покупця.

3) Документарним акредитивом виконується кредитна функція».

Також даний автор зазначає, що [16] «У більшості країн терміни «документарний акредитив» та «комерційний акредитивний лист» - синоніми. Але, наприклад, у США, Великобританії та Китаї, а також у закордонних відділеннях найбільших банків Англії та США технологічні процеси та можливості акредитивних листів суттєво відрізняються від запропонованих документарними акредитивами. Інкасо - це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера певну суму коштів або підтвердження того, що ця сума буде сплачена в обумовлені терміни. Учасниками інкасової операції є :

1) довіритель-клієнт, який довіряє здійснення операцій з інкасо своєму банку;

2) банк-ремітент, якому довіритель доручає здійснення операції інкасо;

3) інкасуючий банк, який бере участь в операції щодо виконання інкасового доручення;

4) банк-представник, який подає документи платнику і одержує платіж або акцепт;

5) платник-організація, якій подаються документи відповідно до інкасового доручення»

Інкасо - це є операція, суть якої в тому, що будь-який банк за дорученням свого клієнта отримує платіж від імпортера за надані послуги та відвантажені товари і з подальшим переведенням цих коштів на рахунок експортера у банку. Інкасові операції банк здійснює на основі отриманих від експортера інструкцій. Прийняті від експортера інкасові доручення реєструються в журналах (або автоматичному режимі), форма яких безпосередньо залежить від національної практики. Міжнародні інкасові розрахунки розглядаються в двох типах: чисте інкасо - інкасування фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами; документарне інкасо, яке містить або фінансові й комерційні документи, або тільки комерційні документи.

Переваги та недоліки акредитивної, інкасової форм та форми банківського переказу наведені в таблиці.

За трактуванням О. В. Дзюблюк, Н. Д. Галапуп, Я. І.Чайковський та інших [5] «Банківський переказ - це просте доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання і за рахунок переказника іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми. Здійснення міжнародних розрахунків за допомогою банківських переказів регулюється Законами України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та іншими нормативно-правовими актами. Банківські перекази здійснюються у безготівковій формі через посередництво платіжного доручення, яке адресує один банк іншому. При цьому комерційні та товаророзпорядчі документи (рахунки, транспортні й інші документи) направляються від експортера імпортеру безпосередньо, минаючи банки. Економічний зміст банківських переказів залежить від того, здійснюється оплата товарів до їхнього постачання (авансові платежі) чи після їхнього отримання імпортером (розрахунки за відкритим рахунком)».

1.3 Забезпечення міжнародних розрахунків

В свою чергу М. І. Савлук визначав, що [17] «Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. При цьому діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків регулюється, з одного боку, їх національним законодавством, а з іншого -- правилами та звичаями, що склалися у світі, окремими міжбанківськими угодами.

У практиці міжнародних розрахунків існує три способи платежу:

1) платіж готівкою;

2) авансовий платіж;

3) платіж у кредит.

Платіж готівкою здійснюється через банк під час передання продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцю. Це означає, що товар повністю оплачується від моменту його готовності до експорту до моменту його переходу в розпорядження покупця».

На сьогодні в міжнародних розрахунках готівкові платежі практично не використовуються, так як це досить незручний спосіб платежу.

В роботі даного автора також визначено, що [17]: «Авансові перерахунки як спосіб платежу передбачають виплату покупцем погоджених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця. Здебільшого такі перерахунки здійснюються під час і навіть до початку виконання замовлення. Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, а з іншого -- забезпечує виконання зобов'язань, узятих імпортером за контрактом. Якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання цього товару, експортер може використати аванс для відшкодування своїх збитків»

Аванс можна надаватися як в грошовій так і товарній формах. У товарній формі аванс передбачає надання замовником-імпортером комплектуючих і сировини, які необхідні для виконання замовлення. У грошовій формі аванс визначається у відсотках до вартості контрактного замовлення.

У міжнародній торгівлі аванси здебільшого надаються:

1) великим фірмам, що добре себе зарекомендували;

2) при поставках товарів, які вимагають більш тривалого виробництва і виконуються безпосередньо за індивідуальними специфікаціями;

3) при поставках товарів - дефіцитів, коли аванс являється заставою того, що дефіцитний товар буде поставлений саме цьому покупцю».

Кредитний спосіб платежу означає, що покупець оплачує тільки ту суму, яка обумовлена в контракті, через певний час після поставки товару, тобто продавець надає покупцю комерційний (товарний) кредит. Так як цей кредит надається однією фірмою будь-якій іншій, то такий кредит називають ще фірмовим товарним кредитом.

Кредити надаються на короткі і більш тривалі періоди. Сплату відсотків покупцем товару передбачає користування кредитом. У контракті завжди обумовлюються:

1) вартість кредиту, що вимірюється у річних відсотках;

2) строк погашення кредиту;

3) строк користування кредиту;

4) пільговий період, за якого по кредиту не сплачуються відсотки.

Кредит може надаватись тільки при наявності у продавця достатнього резервного капіталу. Максимальний розмір, тобто межа кредиту, не може перевищувати 10% від капіталу покупця. Кредити надаються не на всю суму контракту, а на 80--85%, решту контракту покупець сплачує авансом, що дає змогу продавцю відшкодувати частину своїх витрат, до погашення покупцем своїх зобов'язань за контрактом.

При наданні комерційного кредиту можуть виникнути питання про гарантії платежів. Серед способів затримки платежів або запобігання неплатежам основними є гарантійні листи першокласних банків, які підтверджені (резервні) акредитиви відомих банків, банківські акцепти, векселі та аваль векселів, чеків. Кредит з опціоном негайного платежу - досить поширена форма кредиту. Сутність такого кредиту полягає в тому, що імпортер може скористатися правом відстрочки платежу саме за куплений товар, при цьому він може суттєво втратити знижку з ціни товару, що надається при негайній оплаті. Ця умова має обумовлюватись в контракті та в акредитиві, якщо використовується саме форма акредитивних розрахунків.

Дослідження валютно-фінансових умов у зовнішньоторговельних контрактах показали, що важливим при проведенні торговельних операцій є правильний вибір форми розрахунків, оскільки він контрагентам дає змогу зменшувати ризики і витрати невиконання протилежною стороною своїх зобов'язань за контрактом.

Міжнародні розрахунки являють собою цілком самостійну систему, яка пов'язана з рухом між країнами товарно-матеріальних цінностей та грошей і яка має певні особливості. Конвертованість валют в момент руху товарів, послуг ніби розмиває національні кордони, переміщення капіталу в масштабах світового ринку. Так, експортеру, що реалізує продукцію за кордон з оплатою у валюті імпортера або валюті третіх країн, конвертованість валют забезпечує можливість безперебійного перетворення одержаної виручки у власну національну валюту для підтримання нормального кругообігу його коштів усередині країни.

Аналогічно вирішується проблема розрахунків для імпорту товарів, які підлягають оплаті в іноземній валюті: через механізм конвертації здійснюється обмін національної валюти імпортера на потрібні інвалютні кошти платежу.

Вільна конвертація саме національної грошової одиниці -- це не тільки форма зв'язку між національним та світовим, а також вона забезпечує країні:

1) певний вільний вибір споживачам і виробниками найвигідніших для себе ринків збуту та закупівлі за кордоном та у середині країни;

2) розширення можливостей при залученні іноземних інвестицій та при розміщенні інвестицій за кордоном;

3) стимулююча дія на ефективність, пристосовування підприємств до умов, які досить часто змінюються та гнучкість іноземної конкуренції;

4) підтягування до міжнародних стандартів щодо ціни, якості, витрат та асортименту національного виробництва;

5) можливість здійснення міжнародних розрахунків у нац. валюті.

Згідно з авторами: Коцовська, В. Д. Ричаківська, Г. В. Табачук [12] «Значна частина поточних торговельних валютних операцій в іноземній валюті пов'язана з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності резидентів, зокрема з розрахунками за експорт-імпорт товарів (робіт, послуг). Порядок проведення таких розрахунків регламентується законодавством країни, а також міжнародними правилами оформлення та оплати платіжних документів. Валюта розрахунків та форма розрахунків за експортно-імпортними операціями визначаються сторонами самостійно і фіксуються в умовах договору. Зовнішньоекономічні розрахунки за строками проведення платежів поділяються на негайні та платежі у кредит. Під платежем у кредит розуміють кредит, який експортер або імпортер надають один одному у вигляді відстрочки платежу або попередньої оплати (авансового платежу)».

Розрахунки за імпортними-експортними операціями між юридичними особами-нерезидентами України та безпосередньо резидентами України проводяться саме через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, які відкриті в уповноважених банках України у валюті гривні, а також через рахунки у гривні, які відкриваються постійним представництвам нерезидентів в Україні відповідно до ліцензій Національного банку України.



РОЗДІЛ ІІ. ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

міжнародний розрахунок банк експортер

2.1 Авансовий платіж

У міжнародній практиці розрахунків авансові платежі є найбільш вигідною формою для експортера. Аванс -- це грошова сума або майнова цінність, яка передається покупцем продавцеві до відвантаження товару в рахунок виконання зобов'язань за контрактом. Отже, аванс може бути в грошовій і товарній формах. Товарна форма авансу передбачає передання імпортером експортеру сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для виготовлення замовленого обладнання.

Грошова форма авансу передбачає сплату покупцем узгодженої за контрактом суми в рахунок належних за договором платежів до відвантаження товару (надання послуги), а іноді навіть до початку виконання контракту.

У світовій практиці розрахунків авансові платежі використовуються, якщо:

· продавець не впевнений у платоспроможності покупця;

· економічна і політична ситуація в країні покупця нестабільна;

· при поставці дорогого обладнання (кораблів, літаків), яке виготовлене за індивідуальним замовленням;

· при поставках рідкісних дефіцитних товарів, а також товарів стратегічного призначення (ядерного палива, зброї);

· у разі досить тривалих строків дії контракту.

Аванс може надаватися як у розмірі повної вартості контракту (замовлення), так і у вигляді частки, відповідного відсотка від неї. Для експортера найвигіднішим є авансовий платіж на загальну суму контракту або попередня оплата. У цьому разі експортер достатньо захищений від ризику того, що іноземний покупець відмовиться або буде неспроможним заплатити за товар, який йому вже відвантажений. Аванс на загальну суму контракту також означає, що експортер отримує у своє розпорядження вільні кошти, які він може використати на закупівлю сировини, виплату заробітної плати, технічне оснащення підприємства тощо. Більше того, попередня оплата звільняє постачальника від необхідності звертатися до банку за кредитом зі сплатою відсотків та інших витрат за користування ним.

З іншого боку, аванс, навіть у розмірі відповідного відсотка від суми контракту, слугує засобом забезпечення зобов'язань, прийнятих покупцем за контрактом. У разі відмови прийняти замовлений товар постачальник має право отриманий ним аванс використати на відшкодування збитків.

До очевидних недоліків цієї форми розрахунків належить комплексний ризик імпортера: ризик того, що експортер не доставить товар або доставить несвоєчасно і зовсім іншої якості чи специфікації. Крім того, порушення виконання зобов'язань експортера за контрактом може статися у вигляді недотримання асортименту товару, що поставляється, а також умов пакування і транспортування, що може призвести до визнання товару некондиційним. У такому разі імпортер ризикує втратити аванс (або повернути його через тривалий час за рішенням суду) і матеріальну компенсацію. Авансовий платіж також означає, що імпортер кредитує поставку на відповідний період, до того як він фізично отримає товар у своє розпорядження.

Від авансу необхідно відрізняти завдаток і відступні. Завдаток, як і аванс, видається в рахунок суми, яка вказана в договорі. У разі невиконання умов договору контрагентом, що дав завдаток, він втрачає повну суму завдатку. Якщо ж невиконання зобов'язань за контрактом виявиться з боку сторони, що отримала завдаток, то ця сторона зобов'язана повернути його у подвійному розмірі. Таким чином, завдаток не звільняє сторону, яка не виконала договір, від відшкодування збитків іншій стороні.

Відступні являють собою обумовлену в договорі суму, сплативши яку контрагент звільняється від взятих на себе зобов'язань за контрактом без відшкодування додаткових збитків іншій стороні. Таким чином, якщо аванс і завдаток спонукають контрагентів до своєчасного виконання договору, то відступні, навпаки, при відповідних обставинах можуть послабити стимули до виконання контракту.

Авансовий платіж у розмірі загальної вартості контракту використовується, коли:

валютне законодавство й органи валютного контролю країни покупця допускають авансові платежі у розмірі 100% вартості контракту;

відсутні державні обмеження або заборона на імпорт/експорт товарів;

імпортер має вдосталь ліквідних ресурсів для здійснення авансового платежу;

ціна товарів, що купуються за допомогою авансової форми розрахунків, відносно невелика в загальному обороті коштів імпортера.

У міжнародній торгівлі розрахунки у формі авансу на загальну вартість контракту використовуються відносно рідко, що пояснюється трьома основними причинами. По-перше, у зв'язку з посиленням конкуренції товаровиробників і наповненням товарного ринку рядом товарів сформувався стійкий «ринок покупця» й експортери змушені пристосовуватись до інтересів імпортерів при оплаті товарних поставок. По-друге, експортери переважно мають справу не безпосередньо з кінцевими споживачами або великими операторами ринку, а з посередниками, які здебільшого не мають достатньо власних ресурсів для 100% попередньої оплати. По-третє, самі продавці не завжди погоджуються на цю форму розрахунків, оскільки вона обумовлює надання імпортеру значних фактичних знижок. Статистика свідчить, що авансові платежі за зовнішньоторговельними контрактами у підсумку можуть знизити реальну ціну товару на 5--7% за рахунок знижки, яку отримують покупці.

На відміну від міжнародної практики, в Україні при розрахунках за імпортом головною вимогою іноземного партнера є отримання авансу на загальну вартість контракту, що пов'язано з недовірою до держави в цілому. При цьому, здійснюючи авансовий платіж, український імпортер практично кредитує іноземного партнера за контрактом, у багатьох випадках не вимагаючи знижки до продажу ціни товару за наданий кредит. Якщо ж умова знижки ціни все ж включається до контракту, то реально вона зовсім не відповідає тим втратам, яких зазнають українські підприємства при 100-відсотковому відволіканні своїх обігових коштів.

Авансові платежі, що покривають лише частину суми контракту, досить поширені в міжнародній торгівлі. При цьому основну частину платежу продавець отримує після відвантаження товару, використовуючи інші форми розрахунків, платіжні та фінансові інструменти. Наприклад, 5--10% вартості контракту сплачуються у формі авансу, а решта -- у формі відкритого рахунку або акредитива. Іноді авансові платежі безпосередньо здійснюються в межах акредитивів (при використанні акредитива «з червоним застереженням»).

Світова практика свідчить, що авансові платежі, як правило, становлять 10--30% суми контракту. При цьому частина контракту, що авансується, залежить від призначення авансу. Так, якщо видається завдаток у рахунок суми, що вказана в договорі, то він дорівнює зазвичай 10--15% суми контракту. Аванс імпортера на виконання спеціального замовлення або поповнення обігового капіталу експортера досягає 30--50% сумі контракту. Водночас аванс як форма розрахунків за контрактами з довгостроковим партнером або на основі міждержавних угод може досягати 100% суми контракту. Іноді в контракті передбачається сплата авансу кількома внесками: наприклад, 10--20% вартості замовлення -- при підписанні контракту і 15% -- після подання технічної документації. Цей метод має назву поетапних платежів.

Аванс сплачується протягом відповідного строку з дати підписання контракту. При постачаннях складних видів машин і обладнання з великим строком виробництва контракт набуває чинності після переказу покупцем авансу, який виплачується протягом 30--90 днів з дати підписання контракту. У контракті також обумовлюється, через який проміжок часу після сплати авансу буде здійснено поставку товару. Як правило, аванс реалізується через банківський переказ (також використовуються й інші інструменти -- чеки).

Розмір оплати за отримання авансу визначається обумовленою в договорі ставкою у відсотках річних, при цьому відсотки на користь покупця нараховуються з дня переказування авансу до дати реальної поставки товару. Однак частіше відсоткова ставка у контракті не вказується, а враховується сторонами при узгодженні ціни товару, тобто через зниження ціни на розмір витрат, пов'язаних з наданням авансу.

Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова повинна бути своєчасно зафіксована в контракті. При поставці товару партіями аванс може бути на обліку до останньої поставки і погашатися при кінцевих розрахунках. Аванс раціонально погашати у відповідній частці від кожної поставки. У цьому разі можливі два способи: пропорційний, коли при кожній поставці погашається частина авансу, відповідна його частині у вартості товару, і прогресивний, коли відсоток погашення авансу з кожною новою поставкою пропорційно зростає.

При інших рівних умовах для імпортера більш вигідний такий спосіб погашення авансу, який зводить до мінімуму реальний строк авансування ним експортера. Для експортера більш вигідно, якщо аванс погашається при розрахунках за останнє відвантаження товару, оскільки цей спосіб забезпечує найбільш тривале користування авансом і повністю страхує від можливих втрат у разі відмови покупця від наступних партій товару.

Оскільки авансовий платіж пов'язаний для покупця зі значним ризиком, при його використанні він часто вимагає виставлення на себе гарантії першокласного банку (гарантії повернення авансу або гарантії необхідного виконання контракту).

У міжнародний практиці, особливо в країнах Західної Європи, авансові платежі і тим більш попередня оплата не користуються широкою популярністю. Все більша частина угод укладається на умовах розстрочки платежу.

На відміну від європейських країн, в Україні авансові платежі застосовуються значно частіше. Це обумовлюється такими причинами:

по-перше, українські підприємства ще тільки набувають відповідного досвіду у зовнішньоторговельній діяльності і є новачками на світових ринках. З боку іноземних фірм до них мало довіри, і тому фірми вимагають 100-відсоткових авансових платежів;

по-друге, самі українські підприємства недостатньо юридично захищені, і це змушує їх перестраховуватись, вимагаючи 100-відсоткового авансу від своїх покупців. Наполягаючи на авансовому платежі, вони обмежують кількість потенційних партнерів, а також зменшують свій прибуток за рахунок зниження ціни товару. Крім того, відповідно до Інструкції Державної податкової адміністрації України «Про порядок відрахування і сплати податку на додану вартість», авансові платежі, отримані українськими підприємствами від іноземних і вітчизняних осіб у рахунок майбутнього експорту товарів, робіт і послуг, оподатковуються на додану вартість. Винятками є лише авансові платежі за товари, які не оподатковуються ПДВ відповідно до закону України «Про податок на додану вартість».

Це означає, що підприємство-експортер повинно відволікати з обігу і перераховувати до бюджету частину коштів від отриманих авансів до моменту фактичного відвантаження продукції на експорт. З іншого боку, у разі не поставки товару експортер може відчути труднощі з поверненням покупцеві отриманого авансу в повній сумі через затримку або неможливість повернення з бюджету раніше перерахованих коштів.



2.2 Акредитив

Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально за депонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар. Існує чимало видів акредитиву та найбільш поширеними є відзивний, безвідзивний, покритий та непокритий акредитив.

Акредитивна форма розрахунків може використовуватися як при поставці (купівлі - продажу) певних товарів, так і при поданні послуг чи виконанні робіт.

Як будь яка форма розрахунків і дана форма має свої переваги та недоліки для кожної із сторін угоди. Тому розглянемо їх детальніше. Простежимо переваги і недоліки певних видів акредитивів для кращого розуміння їх сутності.

Основними перевагами акредитивної форми розрахунків для покупця є:

1. дозволяє здійснити платіж тільки після відвантаження товару (виконання робіт, надання послуг) та отримання документів, що підтверджують факт відвантаження товару, його походження, якість, страхування тощо.

2. непокритий акредитив дозволяє не відволікати ресурси на здійснення попередньої оплати.

3. фінансування зовнішньоекономічної операції з використанням акредитива дешевше, ніж залучення кредиту на здійснення попередньої оплати.

4. обслуговуючий банк може запропонувати схему фінансування з використанням акредитива, який значно її здешевить.

5. якщо бенефіціар-нерезидент вимагає для початку виробництва аванс чи попередню оплату більш ніж за 90 днів. При використанні акредитива перебіг 90 днів починається з дня здійснення оплати українським банком на користь нерезидента, проте бенефіціар зможе отримати фінансування в своєму банку під заставу майнових прав за акредитивом та почати виробництво.

Недоліками акредитивної форми розрахунків для покупця виступають:

· акредитив дорожче поставки на умовах відстрочки платежу;

· покритий акредитив вимагає відволікання ресурсів для їх перерахування на рахунок покриття;

· при відкритті непокритого акредитива необхідно надавати банку фінансові документи для оцінки фінансового стану, передавати майно в заставу (іпотеку) та нести витрати на їх посвідчення.

Переваги акредитивної форми розрахунків для постачальника є: у разі правильного оформлення документів, передбачених умовами акредитива, гарантовано отримання платежу від банку; можна отримати фінансування під заставу майнових прав за акредитивом.

Недоліком використання акредитивної форми розрахунку для постачальника є - вимога бездоганного оформлення всіх документів, відповідно до умов акредитива, в іншому випадку банк може відмовити у здійсненні платежу.

Розглянемо питання переваг та недоліків використання трансферабельних акредитивів для усіх сторін, задіяних у цій операції.

Перевагами у використанні трансферабельних акредитивів є: перший бенефіціар (експортер) має можливість фінансувати свої за купки у постачальників (друго бенефіціару) без відволікання власних коштів; постачальник (другий бенефіціар) має впевненість у здійсненні платежу за акредитивом; сума, яку отримує посередник (другий бенефіціар), невідома як імпортеру (аплікату), так і постачальнику (другому бенефіціару).

Недоліки використання трансферабельних акредитивів такі: вимагаючи такий тип акредитива, перший бенефіціар (експортер) може викликати сумніви в імпортера (апліканта) щодо наявності у нього фінансових ресурсів; використовуючи такий акредитив, не завжди можна засекретити ім'я постачальника (другого бенефіціара). Тому з'являється ризик роботи між імпортером (аплікантом) та постачальником (другим бенефіціаром) прямо, без послуг першого бенефіціара (експортера); перший бенефіціар (експортер) сплачує додаткові комісії банку за трансфер акредитива (якщо не передбачено, що така комісія сплачується за рахунок іншої сторони).

Акредитиви з червоною смугою сьогодні зустрічаються рідко. Банки, як правило, не користуються цими термінами, а воліють використовувати власні формулювання для задоволення вимог замовників. Таким чином, перевагами у використанні акредитивів з червоною смугою є: бенефіціар (експортер) отримує авансовий платіж для відвантаження продукції апліканту (імпортеру) (при цьому не використовуючи власні кошти); аплікант (імпортер) не відволікає власні кошти для оплати авансованого його платежу бенефіціару (експортеру).

Недоліками використання акредитивів з червоною смугою такі: її кредитне з червоною смугою не регулюється окремими статтями в уніфікованих правилах та звичаїв для документарних акредитивів та інших міжнародних правилах (умови зазначаються тільки в акредитиві); ризик банку, що авізує (виконуючого), щодо неповернення авансового платежу з боку банку-емітента; ризик ненадання бенефіціаром (експортером) документів, що відповідають, умовам акредитива, або невідвантаження продукції взагалі.

Поновлювальний акредитив має і ряд свої переваг і недоліків як для покупців так і продавців.

Перевагами для покупця (апліканта) є: на вимогу покупця (апліканта) виставляється один акредитив, який й покриває регулярні поставки продукції від постачальника, при цьому немає жодної потреби вносити зміни до умов акредитива, такі як збільшення суми акредитива та подовження терміну його дії; покупцю (апліканту) не потрібно бронювати свої кошти одразу на загальну суму всіх поновлювань за акредитивом (кошти бронюють тільки на відповідні транші). Недоліком для покупця (апліканта) є те, що покупець (аплікант) зобов'язаний регулярно відволікати власні кошти для поновлення суми акредитива. При цьому він не має права (враховуючи безвідзивність самого акредитива), наприклад, у разі поставки неякісного товару скасовувати; або змінювати механізм поновлення акредитива. Продавець може продовжувати відвантажувати продукцію та отримувати експортну виручку поки не закінчиться термін дії акредитива.

Перевагою для продавця (бенефіціара) є те, що здійснюючи регулярні відвантаження продукції та виконуючи усі вимоги акредитива, продавець (бенефіціар) обов'язково отримуватиме експортну виручку, незалежно від бажань та вимог покупця.

Недоліки для продавця (бенефіціара) не існує, проте за умови, такий акредитив є ще й підтвердженим, і комісія за підтвердження сплачується за рахунок продавця, останній буде змушений сплатити таку комісію від загальної суми всіх поновлювань за акредитивом.

Необхідно також зазначити, що, здійснюючи операції за револьверним акредитивом, банк-емітент стикається з високим ступенем ризику, який полягає у тому, що цей банк на конкретний момент часу має зобов'язання на загальну суму акредитива, а у забезпечення отримує покриття від покупця (апліканта) на суму відповідного траншу.

Розглянувши переваги і недоліки безготівкової форми розрахунків можна зробити висновок, що операції пов'язані з акредитивом мають непростий економічний, юридичний характер. Оскільки існує чимало азів введення акредитивних операцій, які необхідно знати для кращого розуміння цих безготівкових розрахунків.

2.3 Інкасо

Інкасо (collection) -- операції з документами, отриманих від клієнтів, які здійснюються банком, з метою:

- отримання акцепту та/або платежу;

- видачі комерційних документів проти акцепту та/або проти платежу;

- видачі документів на інших умовах.

В міжнародних торгових розрахунках інкасова форма розрахунків здійснюється з використанням стандартизованих процедур, викладених в Уніфікованих правилах з інкасо (публікація Міжнародної торговельної палати № 322, видана в 1978 р.) (далі -- UCP № 322).

На відміну від документарного акредитива, документарне інкасо не надає експортерові гарантій платежу.

Банки, які надають учасникам зовнішньоекономічної діяльності послуги з інкасування, несуть відповідальність лише за пересилання та пред'явлення отриманих від клієнта документів, а також за перерахування клієнту отриманих за пред'явленими документами грошових коштів. Банки не несуть зобов'язань зі здійснення акцепту або платежу у випадку, коли платник не має можливості виконати свої зобов'язання з інкасо.

Відсутність у експортера платежу є причиною того, що документарне інкасо, як правило, використовується для здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними договорами з покупцями, які мають стійку ділову репутацію та є резидентами держав з низьким політичним та економічним ризиком. Учасники інкасової форми розрахунків:

Принципал (drawer) -- особа, яка доручає операцію з інкасування своєму банку.

Найчастіше довірителем виступає продавець товару (підрядник, виконавець при виконанні робіт або наданні послуг) за зовнішньоекономічним договором. Основні дії принципала:

- підписання зовнішньоекономічного договору, який передбачає використання інкасо як форми розрахунків;

- відвантаження товару перевізникові;

- отримання від перевізника транспортних документів;

- подання інкасового доручення та документів для інкасування. Банк-ремітент (remitting bank) -- банк, якому принципал доручає операцію з інкасування.

Як правило банком-ремітентом є банк, який обслуговує поточний рахунок довірителя, або інший банк, розташований в країні довірителя.

Основні дії банку-ремітента:

- перевірка відповідності документів інкасовому дорученню;

- призначення інкасую чого банку, якщо такий не був призначений принципалом;

- пересилання документів до інкасуючого банку;

- зарахування платежу на рахунок принципала.

Інкасуючий банк (collecting bank) -- банк, який не є банком-ремітентом, що бере участь в операції з виконання інкасового доручення.

Інкасуючим банком переважно призначається банк, з яким банк-ремітент уклав договір про інкасування, або банк який має кореспондентські відносини з банком-ремітентом.

Як правило, інкасуючий банк вказується принципалом в інкасовому дорученні. За відсутності такої вказівки банк-ремітент може самостійно вибрати для інкасування будь-який банк, який знаходиться в країні платника.

Основні дії інкасуючого банку:

- перевірка відповідності документів інкасовому дорученню;

- підтвердження отримання документів;

- направлення повідомлення про платіж/акцепт/неплатіж/неакцепт;

- переказ платежу до банку-ремітента.

Якщо інкасуючий банк уповноважений на представлення документів платнику, він також виконує всі дії, які входять до компетенції представляючого банку.

...