Управління кредитним портфелем банку ПАТ "Універсал Банк"

Рис. 2.2 Тенденції зміни ризику кредитного портфеля ПАТ «Універсал Банк»

Отже, динаміка, склад та структура активів ПАТ «Універсал Банк» відповідає основним принципам і напрямам розвитку банку. Найбільшу питому вагу в загальних активах ПАТ «Універсал банк» складають кредити юридичних осіб (64%), а кредити фізичних осіб (36%). Кредитний ризик ПАТ «Універсал Банк» знизився на 0,01% що є позитивним у розвитку кредитної діяльності банку.

2.3 Оцінка доходності кредитних операцій

Дохідність сукупності кредитних операцій, як і дохідність інших фінансових операцій, вианачасться річною процентною ставкою і характеризує рівень процентних доходів, отриманих на інвестовані кошти [51].

Загальна дохідність кредитних операцій за деякий період визначається часткою від ділення суми отриманих процентів на суму наданих кредитів (таблиця 2.11).



Таблиця 2.11

Загальна дохідність кредитних операцій станом на 01.01.2012-01.01.2014 роки

Найменування показника	01.01.2012	01.01.2013	01.01.2014
Процентні доходи	601 477	789 406	629 511
Усього кредитів	3 997 451	4 542 471	4 034 427
Дохідність кредитних операцій, %	15,05	17,38	15,60

Отже, станом на 01.01.2014 р. дохідність кредитних операцій становила 15,60%, що на 0,55% більше за 01.01.2012 р. і на 1,78% менше станом на 01.01.2013 р.

Щоб забезпечити найкращу дохідність кредитних операцій банком розробляється індивідуальний підхід до кожного клієнта.

Беручи за основу аналіз формування кредитного портфеля ПАТ «Універсал Банк» проведемо аналіз кредитоспроможності та доходності кредитних операцій банку.

Кредитна активність, на протязі 2013 року, залишалася на низькому рівні, внаслідок відносно недостатнього рівня платоспроможності позичальника. Протягом 2009-2013рр. Вітчизняна банківська система накопичила значний обсяг проблемної заборгованості. Обсяги якої становлять біля 10% від кредитного портфелю [55].

Враховуючи низькі темпи видачі нових кредитів, слід очікувати, що надалі якість кредитного портфеля банківського сектора буде поліпшуватися в основному за рахунок формування банком резервів під негативно класифіковані активи і їх списання (відповідно до постанови від 01.06.2011 року №172 «Про затвердження Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву»). Основними заходами позбавлення від проблемної заборгованості залишається реалізація заставного майна та передача кредитів колекторським компаніям [55].

Динаміку кредитного портфелю ПАТ «Універсал Банк» станом на 01.01.2012-01.01.2014 рр. наведено в таблиці 2.12.

Таблиця 2.12

Динаміка кредитного портфелю ПАТ «Універсал Банк»

Назва статті	Значення станом на
	31.12.2011	31.12.2012	31.12.2013
1.Поточні та незнеціненні кредити	3 286 482	3 766 023	3 395 430
2.Кредити, умови яких протягом року були переглянуті	356 676	-	-
3.Прострочені кредити	973 885	14 828	29 580
4.Знецінені кредити	1 037 230	761 620	900 515
5.Інші кредити	-	-	282 957
6.Резерв під знецінення кредитів	(1 624 181)	(517 143)	(574 055)
7.Усього кредитів	3 997 451	4 025 328	4 034 427

Отже, проаналізувавши таблицю 2.12 можемо відмітити що найбільшу частку кредитів в ПАТ «Універсал Банк» займають поточні та незнеціненні кредити і станом на 01.01.2014 р. вони становлять 3 395 430 тис. грн., що на 108 948 тис. грн. більше в порівнянні з 01.01.2012 роком. Найменшу частку займають прострочені кредити і станом на 01.01.2014 р. становлять 29 580 тис. грн., що на 944 304 тис. грн. менше у порівнянні з 01.01.2012 роком, але більше на 14 752 тис. грн. у порівнянні з 01.01.2013 роком.

Отже, проаналізувавши показники дохідності кредитного портфелю ПАТ «Універсал Банк» можна зробити такі висновки, що дохідність за кредитними операціями зменшується у зв'язку з неплатоспроможністю позичальника але слід очікувати, що надалі якість кредитного портфеля банківського сектора буде поліпшуватися в основному за рахунок формування банком резервів під негативно класифіковані активи і їх списання.



3. Вдосконалення формування кредитного портфелю банку

3.1 Зарубіжний досвід кредитної діяльності банків

Активізація кредитної діяльності банків України в останні роки супроводжується одночасним зниженням її прибутковості, що зумовлено передусім нестабільністю фінансових ринків, недосконалістю нормативно-правового забезпечення та високим рівнем конкуренції. За таких умов зростають вимоги до якості управлінського процесу в банках, зокрема виникає необхідність розробки нових і вдосконалення існуючих методик оцінювання та підвищення ефективності кредитної діяльності [22].

Дослідження кредитного процесу у вітчизняних комерційних банках свідчить, що його організація має як певні закономірності, так і специфічні особливості. Зокрема, організація кредитного процесу українських комерційних банків зумовлюється [22]:

- їх стратегічними завданнями;

- приналежністю до міжнародних фінансових груп;

- урахуванням/неврахуванням національних стандартів з організації кредитного процесу зарубіжних країн;

- характером здійснюваної ними кредитної політики;

- ступенем централізації (чітким розподілом кредитних повноважень) прийняття рішень;

- створенням/відсутністю вертикалей, які покривають всі етапи кредитног циклу;

- станом адміністрування кредитних операцій;

- ступенем залучення банками кредитних брокерів і колекторських агентств;

- інформаційним і кадровим забезпеченням кредитного процесу;

- рівнем банківського ризик - менеджменту;

- порядком урегулювання проблемної заборгованості.

Обґрунтовуючи удосконалення існуючих та використання нових управлінських методів і моделей, дослідники розглядають практичні аспекти управління банківськими операціями в комерційних банках України, вибірково спираючись на ті чи інші теоретичні підходи. Проте, такі розробки потребують застосування системного підходу до визначення сутності, джерел, механізмів дії, порівняння результатів окремих методів оцінки та управління ризиками. Сучасні моделі управління неможливо побудувати без досконалого вивчення елементного складу об'єкту дослідження, а саме, -- без детального, багатовекторного розгляду середовища, причин та механізмів виникнення та дії ризиків у банківській системі, без врахування рекомендацій Банку міжнародних розрахунків та критичного аналізу сучасної практики управління ризиками в комерційних банках ЄС та США [31].

У практиці роботи зарубіжних банків аналізу кредитного ризику та управління ним приділяється велика увага. П. Роуз зазначає, що «банківські ризики мають тенденцію концентруватися в кредитному портфелі. Якщо у банку з'являються серйозні фінансові труднощі, то проблеми зазвичай виникають через кредити, які неможливо стягнути внаслідок прийняття помилкових управлінських рішень, незаконних маніпуляцій з кредитами, проведення неправильної кредитної політики і непередбаченого економічного спаду» [47].

Зарубіжні банки для оцінки кредитного ризику застосовують спеціальні методики кредитного рейтингу. Здебільшого ці методики являють собою сукупність параметрів, які оцінюють кредитоспроможність і мають комплексний характер. Багато в чому вони схожі, тому що охоплюють приблизно однакове коло показників і відомостей і дозволяють співставити безліч факторів кредитного ризику [31].

Розглянемо основні методики оцінки кредитоспроможності позичальника в зарубіжних країнах.

Англійські клірингові банки роблять оцінку можливого ризику неплатежу по кредиту із використанням методик PARSEL і CAMPARI.

Методика PARSEL включає [30]:

Р -- Person -- інформація щодо персони потенційного позичальника, його репутації;

А -- Amount -- обґрунтування суми кредиту, що запитується;

R -- Repayment -- можливість погашення;

S -- Security -- оцінка забезпечення;

Е -- Expediency -- доцільність кредиту;

R -- Remuneration -- винагорода банку (процентна ставка) за ризик надання кредиту.

Методика CAMPARI більш розширена в системі оцінки [30]:

С -- Character -- репутація позичальника;

А -- Ability -- оцінка бізнесу позичальника;

М -- Means -- аналіз необхідності звертання за позикою;

Р -- Purpose -- мета кредиту;

А -- Amount -- обґрунтування мети кредиту;

R -- Repayment -- можливість погашення;

I -- Insurance -- спосіб страхування кредитного ризику.

У практиці американських банків застосовують «правило п'яти Сі» [30]:

1C -- customer's character (характер позичальника) -- репутація позичальника, ступінь відповідальності, готовність і бажання погашати борг.

Банк прагне отримати психологічний портрет позичальника, використовуючи для цього бесіду з ним, досьє з архіву, консультації з іншими банками і фірмами та іншу доступну інформацію, щоб з'ясувати, як позичальник (фірма чи приватна особа) ставився до своїх зобов'язань у минулому, чи були у нього затримки в погашенні позик, який його статус у діловому світі [30].

2С -- capacity to pay (фінансові можливості) -- припускає ретельний аналіз доходів і витрат позичальника та перспектив зміни їх у майбутньому. У позичальника є три джерела коштів для погашення позики: поточні касові надходження, продаж активів, інші джерела надходження (включаючи запозичення на грошовому ринку). Критичне значення для погашення позики має динаміка дебіторської заборгованості підприємства і зміни його товарних запасів. Частіше за всіх з цими статтями пов'язані труднощі в погашення позики.

3С -- capital (капітал, майно) -- велику увагу банк приділяє власному (акціонерному) капіталу фірми, його структурі, співвідношенню з іншими статтями активів і пасивів.

4С -- collateral -- забезпечення позики, достатність, якість і ступінь реалізованості застави у випадку непогашення позики.

5С -- current business conditions and goodwill (загальні економічні умови) -- визначають діловий клімат в країні і впливають на стан і банку, і позичальника. Наприклад, стан економічної кон'юнктури, конкуренція інших виробників аналогічного товару, податки, ціни на сировину [30].

Багато американських банків для оцінки здатності позичальника погасити кредит використовують чотири групи основних показників фінансового стану, які розраховуються на основі даних бухгалтерської звітності: ліквідність активів, оборотність капіталу, залучення коштів, прибутковість [33].

Показниками ліквідності активів є:

1) коефіцієнт ліквідності (відношення найбільш ліквідних активів до короткострокових боргових зобов'язань), що дозволяє прогнозувати здатність клієнта оперативно погасити борг банку в найближчій перспективі на основі оцінки структури оборотного капіталу;

2) коефіцієнт покриття (відношення оборотного капіталу до короткострокових боргових зобов'язань), що характеризує межу кредитування і достатність обігових коштів для погашення всіх короткострокових боргів.

Показники оборотності капіталу -- це оборотність всіх активів, оборотність основного капіталу,оборотність дебіторської заборгованості, оборотність запасів. Характеризуючи швидкість обігу основного і оборотного капіталу і якість активів, показники оборотності допомагають більш точно оцінити тенденції зростання коефіцієнта покриття. При збільшенні цього коефіцієнта за рахунок зростання запасів і уповільнення їх оборотності висновок про підвищення кредитоспроможності позичальника не робиться [22]

Коефіцієнти залучення розраховуються як відношення всіх боргових зобов'язань до загальної суми активів або до основного капіталу. Вони показують залежність фірми від позикових коштів, що також визначає її кредитоспроможність.

Показники прибутковості розраховуються як частка прибутку в доходах, норма прибутку на активи, норма прибутку на акцію. Висока прибутковість фірми забезпечує виплату відсотків по кредиту та збільшення доходів, спрямованих на інвестиції [18].

У Франції для загальної оцінки підприємства на предмет кредитування використовується методика, до якої входять наступні показники [22].

Фінансово-економічна оцінка підприємства, що включає характер діяльності підприємства і тривалість його функціонування, а також фактори виробництва [22]:

1) трудові ресурси (освіта, компетентність та вік керівника, наявність у нього наступників, частота переміщення керівників по робочих місцях, структура персоналу, показники простою, співвідношення оплати праці і доданої вартості);

2) виробничі ресурси (співвідношення амортизації та засобів, що амортизуються, рівень інфляції);

3) фінансові ресурси;

4) економічне середовище (на якій стадії життєвого циклу знаходиться продукція, що випускається, стадії розвитку ринку основної продукції підприємства, чи є підприємство монопольним виробником, умови конкуренції, комерційна політика фірми, ступінь засвоєння прийомів і способів маркетингу).

Оцінка кредитоспроможності підприємства базується на його звітних балансах та звітах про прибутки і збитки. Методики оцінки кредитоспроможності позичальника диференційовані за галузевою приналежністю і формою власності. Вони розрізняються для фірм та приватних осіб.

Дані щодо підприємства збираються в Центрі з визначення ризиків (Банк Франції). Цей Центр отримує від банків щомісячну інформацію про суму кредитних ліній, відкритих кожному підприємству, та кредитів, коли вони перевищують певну межу, з розбивкою за великими категоріями. Це дозволяє банкам отримувати інформацію про загальну суму кредитів, наданих банківською системою кожному клієнту, а державним органам -- стежити за динамікою обсягу і кредитів за галузями господарства та здійснювати селективну кредитну політику [31].

У картотеці Центру чотири розділи. У першому розділі 10 груп (від «А» до «К») залежно від розміру активу балансу. Другий розділ називається кредитним котируванням, має 7 груп з шифрами від 0 до 6 [22].

В залежності від оцінок керівників інших підприємств, що мають з ним ділові зв'язки, підприємство отримує свій шифр. Третій розділ класифікує підприємство щодо платоспроможності. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів, і залежно від цього клієнти банків поділяються на три групи [22]:

1) шифр 7 -- пунктуальність у платежах, відсутність реальних труднощів у коштах протягом року;

2) шифр 8 -- тимчасові труднощі, які не ставлять під загрозу платоспроможність підприємства;

3) шифр 9 -- платоспроможність підприємства сильно скомпрометована.[ ]

Четвертий розділ картотеки ділить всіх клієнтів на дві групи в залежності від того, приймає до обліку чи ні Банк Франції їх векселі та цінні папери.[33]

Банки Німеччини застосовують методику кредитного рейтингу, який включає в себе оцінку кредитоспроможності зацікавленої в кредиті фірми та гарантій, що надаються нею. Кредитоспроможність клієнта в одному з німецьких банків визначається за 17 критеріями, розбитим на 5 груп [22]:

1) менеджмент: якість менеджменту, грамотність ведення фінансової документації;

2) ринок (галузь): розвиток ринку і галузі, вплив динаміки кон'юнктури, географії одержувачів продукції і постачальників, експортних та імпортних ризиків, гострота конкуренції, продукція і асортимент, стандарти;

3) відносини з клієнтом: ведення рахунків, відкритість клієнта і його готовність представляти інформацію про свою діяльність;

4) економічні умови: оцінка річного балансу, спільні майнові умови;

5) перспектива розвитку підприємства: розвиток за період після опублікування останнього річного балансу, виробниче планування, планування прибутковості і майбутнього обслуговування капіталів, специфічні ризики виробництва.

За кожним з вказаних критеріїв оцінка робиться за шестибальною шкалою («6» -- найгірший показник). Забезпечується перевірка оцінок на основі наявної документації. Рейтинг кредитоспроможності розраховується як середній показник на підставі виставлених за кожним параметром балів [31].

Окремо, також за шестибальною шкалою, визначається рейтинг вартісних гарантій в залежності від повноти їх надання та покриття ними зобов'язань за кредитом і відсотками. На підставі оцінки кредитоспроможності та наданих гарантій визначаються ризики кредитування і приймається рішення щодо надання кредиту: при загальному ступені ризику 1-4 класу кредитування здійснюється, при ризику 5 і 6 -- кредитування не здійснюється або припиняється.

Розглянуті методи базуються на бальній оцінці фірми -- одержувача кредиту за кожним компонентом оцінки. Критерії, за якими здійснюється отримання тієї чи іншої кількості балів, строго індивідуальні для кожного банку, базуються на його практичному досвіді і періодично переглядаються.

Особлива увага приділяється також достовірності відомостей. Інформація щодо перевірки рейтингу підбирається зазвичай на основі аналізу кредитної заявки. З неї виділяють найбільш істотні фактори, що визначають діяльність клієнта. Додаткову інформацію отримають в ході особистої зустрічі з клієнтом, внутрішньобанківської інформації про рахунки та історії кредитних взаємовідносин з позичальником, особистих спостережень та інспекцій, відомостей з інших джерел [31].

Дуже цікавий і важливий закордонний досвід прогнозування фінансового стану позичальника в майбутньому кредитному періоді. Так, на основі розрахунку очікуваного обсягу доходів (перш за все суми виручки від продажу продукції), суми витрат, розміру прибутку складаються порівняльні баланси доходів і витрат. Потім складається касовий кошторис позичальника на майбутній період з даними про джерела грошових коштів (прибуток, амортизація, кредитори) та їх використання (капіталовкладення, погашення заборгованості). Прогнозні дані про грошові потоки також надаються позичальником і служать підставою щодо оцінки кредитоспроможності [22].

При оцінці кредитоспроможності враховуються також майбутні зміни кон'юнктури, наявність реальних умов надходження коштів від реалізації продукції з урахуванням запланованого рівня цін, платоспроможного попиту на відповідні види продукції. При цьому зарубіжні банки запрошують фахівців для аналізу галузевого та інвестиційного аспекту кредитної заявки (якщо співробітники кредитного відділу не володіють необхідними знаннями щодо тих галузей виробництва та сфери послуг, в яких зайнятий клієнт) [31].

При виявленні неблагополучної (проблемної) позики вживаються заходи щодо забезпечення погашення кредиту. Найкращий варіант -- розробка разом з позичальником плану заходів для відновлення стабільності компанії та усунення диспропорцій. Якщо ці заходи не досягають мети, то банк відстоює свої інтереси шляхом продажу забезпечення, оголошення неплатника банкрутом. Банк повинен діяти без зволікання, тому що коли позичальник затримує платежі торговим кредиторам, страховій компанії, податковим органам, то на його майно буде накладено арешт. У цьому випадку банк виявиться у довгій черзі кредиторів, що вимагають відшкодування боргу [22].

Перший крок при виявленні проблемної позики -- це об'єктивна оцінка ситуації, що склалася.

Перш за все необхідно усвідомити позицію позичальника -- чи він хоче виправити становище, чи можна йому довіряти, чи здатне керівництво компанії відновити її прибутковість. Велике значення має також стан самого банку. Якщо у нього багато безнадійних боргів, не варто вплутуватися в дорогу операцію судового стягнення, а краще залагодити справу мирним шляхом, анулювавши частину боргу, що залишився. Інше рішення може полягати в продажу банком застави. Для цього необхідно встановити, що банк дійсно має безумовне право розпоряджатися заставою, і з'ясувати, які можливості його реалізації. Звичайно це дорога і тривала процедура.

Отже, можна констатувати, що в Україні необхідно заохочувати створення рейтингових агентств, тому що їхня діяльність буде сприяти підвищувати надійність банківської системи України в цілому та зниженню кредитних ризиків банків [22].

Також можна зауважити, що використання українськими банками зарубіжного досвіду в удосконаленні управління активами в контексті кредитного ризику повинно йти шляхом створення механізму розподілу кредитних ризиків, дія якого полягає в страхуванні від імовірних, небажаних відхилень фактичних результатів від прогнозованих за допомогою таких фінансових інструментів, як кредитні деривативи, емісія цінних паперів, сек'юритизація активів, реструктуризація кредитних портфелів [22].

Отже, проаналізувавши зарубіжний досвід можна сформулювати наступні висновки [22]:

1. Досвід роботи зарубіжних банків розвинутих країн, оснований на детальному опрацюванні всіх кредитних процедур, багатофакторному аналізі кредитоспроможності потенційних позичальників, дозволяє значно знизити кредитний ризик.

2. Спільний аналіз усіх факторів стосовно кожного конкретного випадку дає можливість прийняти зважене рішення щодо кредитоспроможності позичальника, доцільності видачі йому кредиту, цінових і нецінових умов кредитного договору.

3. Управління кредитним ризиком банку дає змогу своєчасно прийняти відповідні заходи з метою забезпечити необхідний рівень фінансового стану, прогнозувати наслідки зміни рівня кредитного ризику, оцінити можливі втрати та ефективність розроблених і впроваджених заходів.

4. Вітчизняному банківському секторові необхідно на основі світового банківського досвіду удосконалювати такі методи управління кредитним ризиком як лімітування, резервування коштів під покриття очікуваних і непередбачених втрат, диверсифікованість, страхування, хеджування, сек'юритизація боргових зобов'язань, умови дострокового стягнення сум, нетінг тощо.

3.2 Рекомендації щодо мінімізації кредитних ризиків

Кредитний ризик (credit risk) - наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання [54].

Під час оцінки кредитного ризику розрізняють індивідуальний та портфельний кредитні ризики. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов'язаннями [54].

Керування кредитними ризиками виробляється за наступним планом 41]:

- керування кредитним портфелем;

- кредитна функція й операції;

- якість кредитного портфеля;

- непрацюючий кредитний портфель;

- політика керування кредитними ризиками;

- політика по обмеженню кредитних ризиків;

- класифікація активів;

- політика по резервуванню для компенсації кредитних утрат.

Кредитна політика повинна визначати вимоги до фінансової звітності організацій і приватних осіб - позичальників усіх категорій. Необхідні директиви по фінансовій звітності, що має аудиторський висновок, що не має аудиторського висновку, проміжної фінансової звітності, по звіті про рух коштів і інших звітних документів. Ці директиви повинні встановлювати процедури аналізу кредитів зовнішніми, що перевіряють для періодичного коректування даних. Якщо термін погашення кредиту більше року, потрібно підготувати фінансові прогнози на цей термін, щоб упевнитися, що позичка може бути погашена позичальником [47].

Цілісність і вірогідність кредитного процесу залежать від об'єктивних кредитних рішень, що забезпечують прийнятний рівень ризику стосовно передбачуваного доходу. Тому кредитний процес повинний включати аналіз кредитних посібників і інших письмових методик, застосовуваних різними відділами банку, а також аналіз можливостей і реальної продуктивності усіх відділів банку, задіяних у цьому процесі. Він також повинний охоплювати процедури по створенню, оцінці, твердженню, видачі, відстеженню, інкасації й обробці різних кредитних інструментів, наданих банком, зокрема, структурно в кредитний процес повинно входити наступне:

- докладна методика кредитного аналізу і процес затвердження кредиту з прикладами форм кредитних заявок, внутрішніх форм із коротким викладом інформації з кредиту, внутрішніх кредитних посібників і кредитних справ;

- критерії для затвердження кредитів, визначення політики процентних ставок і кредитних лімітів на всіх рівнях управління банком, а також критерії для прийняття розпоряджень по видачі кредитів через мережу філій;

- заставна політика для усіх видів кредитів, що діють методи і практика у відношенні переоцінки застави, а також документація по заставах;

- адміністрування і відстеження процедур,

- включаючи відповідальних осіб, критерії відповідності і методи контролю;

- методика обробки виключень.

Кредитний ризик кількісно оцінюється як відношення обсягу невиконаних зобов'язань по поверненню наданих банком на тих чи інших умовах позикових засобів до загального обсягу зобов'язань клієнтів і розраховується на основі кредитної історії банку [56].

Тому що момент виникнення зобов'язань і момент невиконання клієнтом своїх зобов'язань звичайно розділені в часі, то величина реалізованого кредитного ризику і потенційного кредитного ризику по знову укладеним чи не закритих договорам відрізняються.

Аналіз кредитних ризиків слід проводити в два етапи: задачею першого етапу є виявлення загального обсягу не виконаних клієнтами зобов'язань, угруповання їх у відповідності зі специфічними характеристиками цих клієнтів і виданих їм позичок і узагальнення тенденцій реалізації кредитних ризиків; на другому етапі аналізу необхідно використовувати ці висновки для класифікації позичок кредитного портфеля й оцінки реальної ринкової вартості активів банку. Аналіз реалізованих кредитних ризиків слід проводити по окремих групах активів і позичок. Усередині кожної групи потрібно виділити позички, по яких клієнти порушують договірні зобов'язання, визначити, як раніше дані позички класифікувалися і які фактори вплинули на якість кредиту [56].

Аналіз реалізованих кредитних ризиків, як і будь-який етап аналізу, повинний підсумовуватися виділенням сильних і слабких сторін банку на різних сегментах ринків активних операцій. Отримані результати можна також використовувати для уточнення методики класифікації кредитів, яку слід застосувати на наступному етапі.

В основі аналізу потенційних кредитних ризиків лежить класифікація позичок кредитного портфеля банку і його інших активів, здійснювана або по рекомендаціях НБУ або за власною методикою банку, що враховує не тільки фактори вже реалізованих кредитних ризиків [56].

Після аналізу реалізованих кредитних ризиків треба здійснити нову процедуру класифікації кредитного портфеля і портфелів активів, що припускає індивідуальну оцінку рівня ризику всіх активних операцій банку й одержання на цій основі узагальнених характеристик банківських активів.

Завершальним етапом оцінки кредитного ризику може бути оцінка реальної ринкової вартості кредитів і цінних паперів банку. У залежності від класу кредитів на основі проведеного аналізу реалізації кредитних ризиків визначається можлива частка витрат по них (з урахуванням реалізації наявних застав). Вартість портфелів цінних паперів визначається на основі існуючих ринкових котирувань і їхніх прогнозів. Далі цю оцінка,слід, використовуватися при визначенні достатності капіталу банку і його реального розміру [56].

Управління власним кредитним ризиком надає банку ряд конкурентних переваг економічного і ринкового характеру і має стратегічне значення як для внутрішньої діяльності банку, так і для клієнтів і контрагентів.

Таким чином, можна зробити наступні рекомендації щодо керування кредитними ризиками ПАТ «Універсал Банк» [56]:

Кредитна політика повинна бути достатньо гнучкою, для того щоб банк мав можливість швидко реагувати і пристосовуватися до нових ринкових умов і зміну структурі своїх доходних активів.

Як основа для надійної кредитної політики повинні розглядатися фактори надійності кредитної діяльності:

- ліміт на загальну суму виданих кредитів,

- географічні ліміти,

- коцентрація кредитів,

- перерозподіл по категоріях,

- обмеження по про процентному співвідношенні кредитів, виданих комерційному сектору, сектору нерухомості, комерційному сектору, фізичним чи юридичним особам.

3. Кредитна політика повинна стимулювати диверсифікованість кредитного портфеля і сприяти перебудові балансу між максимальним доходом і мінімальним ризиком. Обмеження по концентрації звичайно відноситься до максимального розміру кредитів, виданих одному клієнту, зв'язаній групі чи сектору економічної діяльності (наприклад, сільському господарству, текстильної промисловості).

4. Кредитна політика повинна описувати види кредитів і інших кредитних інструментів, що банк має намір надавати клієнтам, і містити директиви по спеціальних кредитах. Вибір видів кредитних інструментів повинен ґрунтуватися на досвіді службовців кредитного відділу, структурі депозитів банку й очікуваному кредитному попиті.

5. Кредитна політика повинна встановлювати максимальний термін для кожного виду кредитів, а кредити повинні видаватися з реальним графіком погашення. Планування терміну погашення повинне залежати від очікуваного джерела погашення, від призначення кредиту і від корисного терміну дії застави. При цьому повинно враховуватися оптимальне співвідношення активних і пасивних операцій банку.

Кредитна політика повинна описувати розподіл відповідальності за прийняті оцінні рішення і містити офіційні, стандартні процедури оцінки, включаючи процедури по переоцінці, зв'язані з відновлюванням чи пролонгацією позичок. Допустимі види переоцінок і ліміти по них повинні бути обговорені для кожного виду кредитного інструменту. Також повинні бути визначені обставини, при яких необхідна участь кваліфікованих незалежних оцінювачів. Повинні бути детально описані допустимі співвідношення суми кредиту з оціненою вартістю як проекту, так і застави, а також методи оцінки по різних видах кредитних інструментів Кредитна політика також повинна дотримуватися вимоги до авансових платежів, де це можливо.

Кредитна політика повинна визначати несплачені зобов'язання усіх видів і описувати, які звіти представляються правлінню по цих несплатах. Дані звіти повинні містити досить інформації для того, щоб визначити фактор ризику, потенційні збитки й альтернативні шляхи вирішення проблем. Потрібно встановити додаткові заходи по збиранню платежів, які повинні бути систематичними. Необхідно також прийняти відповідні директиви, що забезпечують надання керівництву інформації з усіх випадків неотримання засобів.

3.3 Напрями вдосконалення управління кредитним портфелем банків

Кредитування -- це кредитний процес, що включає сукупність механізмів реалізації кредитних відносин. Кредитні операції є важливим джерелом доходів, найбільшою статтею активів. Кредитний портфель є також найбільшим джерелом ризиків щодо надійності та безпеки банку [56]. Проблеми кредитного портфеля, що виникають через зниження стандартів кредитування, неефективного моніторингу кредитів, послаблення місцевої економіки та загальних кризових економічних явищ - головні причини збитків. Ефективною можна назвати тільки таку роботу банку, коли оцінка його діяльності свідчить про високий рівень дохідності при виконанні всіх необхідних нормативів.

Дохідність банку - це позитивний результат його фінансово-господарської діяльності. За рахунок доходів оплачуються всі операційні витрати, формується прибуток, обсяг якого визначає рівень дивідендів, зростання капіталу, розвиток пасивних та активних операцій [56].

Кредитні операції комерційного банку, безперечно, найголовніші джерела отримання доходів. Саме питання про ефективність кредитних операцій є на сьогоднішній момент одним із найголовніших для банку.

Стан банківської системи України за підсумками 2013 року характеризувався такими основними тенденціями: поліпшилася загальна якість активів, зросла ефективність їх використання; збільшилася питома вага робочих активів (процентних) у сумарних активах, що позитивно вплинуло на процентну дохідність банків [55].

На проблему ефективного використання кредитних ресурсів необхідно дивитися з двох сторін: ефективність використання кредитних ресурсів позичальником (фізичними та юридичними особами) і кредиторами (банками). З приводу перших можна зазначити, що причиною неефективної діяльності є не тільки власні прорахунки, а й вплив загальнодержавних чинників: прорахунки у грошово-кредитній і фіскальній політиці, вкрай низькі темпи приватизації державного сектора, криза платежів, незадовільний розвиток фінансового та фондового ринків, ринків робочої сили, нерухомості та землі [56].

Комерційні банки ж не завжди ефективно формують портфель, що призводить не тільки до неодержання доходів, а й до збитків через пролонговані, прострочені і безнадійні щодо повернення кредити [27].

Необхідно зазначити, що процес управління кредитним портфелем комерційного банку включає багато аспектів [56]:

- оцінка платоспроможності позичальника не тільки на початковому етапі, а й впродовж усього кредитного процесу;

- оцінка грошового потоку клієнта - зіставлення обсягів припливу і відпливу коштів позичальника за певний період;

- обов'язкова диверсифікація всіх кредитів, наданих банком за певними критеріями, величинами - строки, наявність забезпечення, вид позичальників, їх галузева належність, форма власності, фінансовий стан та низка інших, що загалом дозволяє банку знизити ризик можливих втрат, пов'язаних із кредитною діяльністю та інші.

Аналітична робота щодо мінімізації кредитного ризику лежить в основі сучасних методів організації кредитування, необхідні умови якого можна сформулювати так [56]:

- по-перше, позики видаються у межах наявних у банку кредитних ресурсів;

- по-друге, усі питання, пов'язані з кредитуванням, вирішуються виключно на договірній основі;

- по-третє, відносини ґрунтуються на комерційних засадах, що визначають пріоритетність прибуткового господарювання;

- по-четверте, банки дотримуються всіх нормативів, установлених регулюючими органами.

Робота банку з управління ризиком кредитування не закінчується видачею кредиту, а надалі реалізується шляхом контролю за виконанням умов кредитної угоди, головна мета якої - забезпечити регулярну сплату чергових внесків у погашення боргу та процентів за ними [56].

Зарубіжний досвід показав, що для того, щоб зважена кредитна політика забезпечила максимальну можливість уникнення проблемних позик, вона має базуватися на таких етапах [22]:

- періодична перевірка всіх видів кредитів, наприклад, кожні 30, 60, 90 днів можуть перевірятися всі великі позики і вибірково дрібніші;

- детальна розробка етапів перевірки кредитів, щоб забезпечити аналіз усіх важливих умов кредитної угоди;

- найчастіша перевірка великих кредитів, оскільки непогашення їх відчутніше відбивається на фінансовому стані банку;

- найчастіша перевірка проблемних кредитів, збільшення частоти перевірок відповідно до зростання проблем стосовно конкретного позичальника;

- частіші перевірки в умовах економічного спаду.

Вважається, що найбільш надійним джерелом є професійний і ретельний аналіз фінансових звітів, при зіставленні яких із минулими даними слід звернути особливу увагу на такі чинники [56]:

- надання фінансових звітів у встановлені терміни;

- різке збільшення дебіторської заборгованості;

- сповільнення оборотності запасів;

- зниження частки короткострокових активів;

- непропорційне зростання короткострокової заборгованості;

- зниження коефіцієнтів ліквідності;

- збільшення частки основного капіталу в сумі активів;

- зниження обсягу продаж;

- зростання прострочених боргів;

- виникнення збитків від операційної діяльності;

- зміна умов комерційного кредитування.

Для банку важливе значення має також підтримка персональних контактів з клієнтом - відвідування компанії та її філіалів, зустріч з керівництвом, які при задовільному фінансовому стані можуть сигналізувати про можливість майбутніх негараздів. Так, банківських працівників мають насторожити такі факти [56]:

- зміна поведінки або звичок вищого керівництва;

- подружні проблеми керівництва;

- різка зміна ставлення до банку, небажання співпрацювати;

- заміна ключових працівників;

- захоплення створенням нових підприємств, скупкою нерухомості;

- неякісне складання фінансових звітів;

- прийняття необґрунтованого ризику;

- встановлення нереалістичних цін на продукцію;

- повільна реакція на погіршення ринкових умов;

- слабкий операційний контроль;

- брак взаємодії в управлінні;

- втрата важливих клієнтів;

- створення спекулятивних запасів;

- невчасна заміна застарілого обладнання.

Сучасна практика організації кредитних відносин між банками і позичальниками має цілковито ґрунтуватися на індивідуальному підході банківської установи до кожної конкретної позичкової операції. При цьому перехід до ринкових відносин висуває на перший план оцінку економічної кон'юнктури та якісних параметрів розвитку даного позичальника. Це означає, що банківські позики повинні надаватися, насамперед, тим господарствам, у продукції, роботах чи послугах у яких суспільство зацікавлене найбільше [17].

На практиці така зацікавленість виявляється у динаміці ринкового попиту, аналіз якого має перманентне проводитися банком. Цей аналіз може мати безпосередній вплив на прийняття фінансово-кредитною установою остаточного рішення щодо кредитування тих чи інших цілей, визначених у заяві позичальника. Враховуючи, що ціль кредиту є важливим індикатором ступеня ризику даної позичкової операції, банк повинен уникати кредитування тих заходів клієнта, які мають надто ризиковий чи сумнівний характер. Особливо це стосується покриття збитків у господарській діяльності позичальника, а також витрат, непередбачених його статутом. Правильний вибір цілей кредиту визначає низький ризик і гарантує прибутковість позичкових операцій банку [18].

Вибір оптимального методу кредитування передбачає встановлення такого порядку видачі і погашення позик, який найбільше відповідав би особливостям діяльності клієнта. Відповідно до цього визначається, куди буде спрямовано кредит: на оплату розрахункових документів чи на поточний рахунок позичальника, і за рахунок яких джерел погашатиметься позика. Значно спрощує і вдосконалює організацію кредитних відносин застосування такого методу кредитування як овердрафт, суть якого полягає у тому, що банк оплачує розрахункові документи клієнта на суми, які перевищують кредитовий залишок на його рахунку, внаслідок чого утворюється дебетове сальдо, тобто видається кредит [49]. Як правило, в угоді між банком і клієнтом зазначається максимальна сума овердрафту -- ліміт, який встановлює банк на основі ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів, бізнес-планів і планів реалізації продукції фірми -- позичальника.

Для вдосконалення організації кредитного процесу можна запропонувати такі етапи кредитування, в основі яких лежить контроль за здійснюваними кредитними операціями [56]:

1. Формування портфеля заявок на кредит - збір та аналітична обробка інформації про попит на кредит та вибір оптимальних для банку пропозицій. Розгляд заявок на кредит потенційних боржників.

2. Вивчення кредитоспроможності та фінансового стану потенційного позичальника (фактично оцінка величини кредитного ризику).

3. Прийняття рішення про доцільність видачі позик та вибір конкретної форми її надання. Оформлення кредитної угоди, де остаточно визначаються всі умови кредитування.

4. Видача кредиту.

5. Контроль за використанням позички, яким передбачається перевірка фактичного витрачення коштів за їх цільним призначенням, обумовленим в угоді.

6. Повернення кредиту і сплати процентів за ним.

7. Робота із сумнівними та безнадійними позичками.

Таким чином можна зробити висновок, що зростання прибутковості кредитних операцій банків має здійснюватися за рахунок:

- запровадження гнучкої системи встановлення нормативів обов'язкового резервування коштів залежно від строків їх залучення;

- удосконалення системи управління ризиками банку;

- врегулювання в законодавчому порядку питання щодо віднесення комерційними банками на валові витрати коштів, що спрямовуються на формування резервів, створюваних для відшкодування можливих втрат за активними операціями, а також спрощення процедури списання безнадійної заборгованості за кредитами;

- здійснення заходів щодо очищення балансів банків від сумнівних та безнадійних кредитів та нарахованих відсотків за ними;

- удосконалення системи ціноутворення міжбанківських кредитних ресурсів та дотримання реального рівня облікової ставки Національного банку України;

- розроблення методології планування в комерційних банках;

- поліпшення ліквідності активів банківської системи шляхом: впровадження дієвої системи гарантування вкладів населення; подальшого розвитку ринку міжбанківських ресурсів і створення для банків рівних умов купівлі-продажу вільних ресурсів;

- контроль за відповідністю між строками повернення активів і зобов'язань, що може негативно вплинути на поточну ліквідність або на рівень прибутковості кредитних операцій тощо.



Висновки

На основі проведеного дослідження можемо сформулювати наступні висновки:

1. Кредитний портфель банку - це сукупність кредитів, наданих одним банком на певну дату з метою одержання доходу у вигляді відсотків.

2. Рівень показника якості кредитного портфеля обернено пропорційний рівню кредитного ризику (чим вище якість позички, тим менше ймовірність її неповернення або затримки погашення, і навпаки). Те ж саме ставиться до рівня забезпеченості й прибутковості позички (чим надійніше її забезпечення, і чим більший дохід вона приносить, тим вище якість кредитного портфеля).В процесі дослідження використовуються загальні та спеціальні методи дослідження.

3. Кредитування є найважливішим напрямком здійснюваних банком активних операцій, так як кредитний портфель становить здебільшого від третини до половини сукупного обсягу активів банку. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, що має свій рівень дохідності та ризику.

4. Кредитний портфель комерційного банку є одним із найризикованішим напрямків і найвагоміших компонентів структури відсоткових доходів. Тому для успішного кредитування - забезпечення повернення наданих позичок та підвищення дохідності кредитних операцій, банки мають впроваджувати ефективну та гнучку систему управління кредитним портфелем.

5. Головним регулятором банківської діяльності з метою створення загальних умов для функціонування комерційних банків і впровадження принципів сумлінної банківської конкуренції виступає Національний Банк України;

6. Економіко-правове регулювання управління кредитним портфелем банківських установ зі сторони НБУ відбувається за допомогою економічних нормативів (Н1-Н12) та обов'язковому резервуванню. Порядок формування та використання резервів за кредитними операціями регулюється «Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» № 279;

7. Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» є універсальним банком, який виконує всі види банківських операцій і надає своїм клієнтам - юридичним та фізичним особам - широкий спектр різноманітних послуг, згідно ліцензії Національного банку України №92 від 07.12.2007 року. Основна діяльність Банку полягає у здійсненні комерційної діяльності, торгівлі цінними паперами, проведенні операцій з іноземними валютами, наданні позик та гарантій, залученні вкладів від населення, а також проведенні розрахунково - касових операцій.

8. За аналізований період 2011-2013 рр. чітко виражена тенденція зменшення як активів, так і зобов'язань ПАТ «Універсал Банк». Це пояснюється наслідками світової фінансової кризи, яка негативно вплинула на банківський сектор економіки. Протягом 2013 року банк, продовжував нарощувати клієнтську базу як закладення підгрунття для подальшого розвитку, забезпечуючи високий рівень банківських послуг.

9. Найбільшу питому вагу в загальних активах ПАТ «Універсал банк» складають кредити юридичних осіб (64%), а кредити фізичних осіб (36%). Динаміка, склад та структура активів ПАТ «Універсал Банк» відповідає основним принципам і напрямам розвитку банку. Найбільшу питому вагу в структурі зобов'язань банку склали кошти клієнтів (фізичних та юридичних осіб) -- 60%. Це є позитивною тенденцією, адже саме за рахунок цієї статті балансу відбулося зростання депозитної бази ПАТ «Універсал Банк». Отже, висока частка коштів клієнтів в структурі зобов'язань ПАТ «Універсал Банк» може пояснюватися проведенням маркетингової політики банку щодо залучення нових клієнтів;

10. Збиткова діяльність ПАТ «Універсал Банк» в 2011 та 2013 роках пояснюється наслідками світової фінансовою кризи, що негативно вплинуло на банківський сектор економіки.

11. Дохідність ПАТ «Універсал Банк» за кредитними операціями зменшилась у зв'язку з неплатоспроможністю позичальника але слід очікувати, що надалі якість кредитного портфеля банківського сектора буде поліпшуватися в основному за рахунок формування банком резервів під негативно класифіковані активи і їх списання.

12. При оцінці основних методів управління кредитним ризиком на рівні портфеля банківських позичок в цілому головним чином виділяється три основні методи:

- лімітування;

- диверсифікація;

- формування резервів.

13. Оскільки оцінка кредитоспроможності є передумовою для одержання позики позичальником і можливості погашення її у встановлені кредитним договором строки, у міжнародній практиці кредитування банківські установи застосовують досить різні системи аналізу кредитоспроможності, що відрізняються складом та кількістю елементів.

- англійських банках використовуються системи оцінки кандидата в позичальники PARSER або CAMPARI;

- у Франції загальна фінансово-економічна оцінка підприємства на предмет кредитування вивчається в таких розрізах: трудові ресурси, виробничі ресурси, фінансові ресурси та економічне середовище;

- у Російській Федерації економічний аналіз діяльності підприємства та умов його кредитування проводиться за такими напрямками: солідність, здібності, доходність, реальність, обґрунтованість, повернення та забезпеченість;

- у випадку, якщо в ролі позичальника або гаранта (поручителя) виступає комерційний банк, у світовій банківській практиці для оцінки його кредитоспроможності використовується система CAMEL.

14. Ефективним можна назвати тільки таке управління кредитним портфелем банку, коли оцінка його діяльності свідчить про високий рівень дохідності при виконанні всіх необхідних нормативів.

15. Зростання прибутковості кредитних операцій банків, а отже й вдосконалення управління кредитним портфелем може здійснюватися за рахунок наступних дій:

- запровадження гнучкої системи встановлення нормативів обов'язкового резервування коштів залежно від строків їх залучення;

- удосконалення системи управління ризиками банку;

- врегулювання в законодавчому порядку питання щодо віднесення комерційними банками на валові витрати коштів, що спрямовуються на формування резервів, створюваних для відшкодування можливих втрат за активними операціями, а також спрощення процедури списання безнадійної заборгованості за кредитами;

- здійснення заходів щодо очищення балансів банків від сумнівних та безнадійних кредитів та нарахованих відсотків за ними;

- удосконалення системи ціноутворення міжбанківських кредитних ресурсів та дотримання реального рівня облікової ставки НБУ;

- поліпшення ліквідності активів банківської системи шляхом: впровадження дієвої системи гарантування вкладів населення; подальшого розвитку ринку міжбанківських ресурсів і створення для банків рівних умов купівлі-продажу вільних ресурсів;

- контроль за відповідністю між строками повернення активів і зобов'язань, що може негативно вплинути на поточну ліквідність або на рівень прибутковості кредитних операцій тощо.

На нашу думку, використання запропонованих напрямків вдосконалення менеджменту кредитного портфелю може надати можливості суттєво підвищити ефективність функціонування банківських установ та активізувати кредитний процес, спрямований на збільшення вкладень у реальний сектор економіки.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність».

2. Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» Затверджена Постановою Правління НБУ від 14 квітня 2002р №141.

3. Положення про кредитування у ПАТ «Універсал Банк» протокол №38 від 27.09.2010р.

4. Положення про порядок створення і реєстрації комерційного банку. Затверджено постановою Правління НБУ від 21.07.2010р, №281.

5. Положення НБУ «Про кредитування» №246 від 28.09.2009 р.

6. Положення про кредитування у ПАТ «Універсал Банк» (Кредитний комітет Банку) від 27.09.2009р., №38.

7. Посібник по кредитуванню ВАТ «Універсал Банк» (Кредитний комітет Банку).

8. Річний звіт по ПАТ «Універсал Банк» за 2011р.

9. Річний звіт по ПАТ «Універсал Банк» за 2012р.

10. Річний звіт по ПАТ «Універсал Банк»" 2013р.

11. Александрова М.М., Маслова С.О., Гроші Фінанси. Кредит.: Навчально-методичний посібник.2-е видання перероблене і доповнене. К.: КНЕУ, 2004. 598 с.

12. Банківська система // Бюллетень НБУ. 2011р.. №3, ст. 25- 43.

13. Боришкевич О., Банківське кредитування міжнародної торгівлі//Вісник НБУ. 2011. №4.с. 47-49.

14. Берегова Г. Методи аналізу кредитного ризику та побудова моделі оцінки кредитоспроможності позичальника. // Регіональна економіка. 2005. №4. ст. 113- 122.

15. Башуєв І., Ніколаєнко А. Структура і основні напрямки управління банківським ризиками // Финансовая консультация. 2000, №43- 44. с. 39.

16. Бюгель Ю.В. Управління кредитним портфелем комерційного банку в ринкових умовах господарювання. : Дис... канд. наук: 08.00.08 - 2009.

17. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник.К.: Видавничий центр "Академія", 2004. с. 156.

18. Возможности и риски финансовой интеграции // Єршов М.В. Зубов // Вопросы економики. 2005. №12. с. 4-7.

19. Вишняков І. В. Методи і моделі оцінки кредитоспроможності позичальників : Посібник. К.: КНЕУ, 2003р. с. 144.

20. Волохов В., Структура зобов'язань комерційних банків як фактор ефективності їх кредитних операцій // Вісник НБУ. 2004. №8. с. 45-47.

21. Галасюк В., Галасюк В., Методи оцінки кредитоспроможності позичальника (аналіз здатності позичальника генерувати SC- потоки) // Вісник НБУ. 2003. №7. с. 38-44.

22. Голуб В. Методичні аспекти ціноутворення на кредитні послуги банку // Вісник НБУ. 2003. №7. с. 48-51.

23. Гузенко О.П.Адаптація світового досвіду управління активами КБ в контексті кредитного ризику / О.П. Гузенко О.П. К.: стаття, 2009. 5 с.

24. Ермасова Н.Б. Управление кредитними рисками в банковской среде // Деньги и кредит. 2003. №6. с. 17-23.

25. Дроб'язко О. Банки України // Финансовые риски. 2002. №4. с. 43-47.

26. Жоваников В.Н. Менеджмент кредитных рисков:теоретические аспекты и практические решения // Финансы и кредит. 2003. №10. с. 2-15.

27. Зайцев О. Информация для кредитора // Банковская практика за рубежом. 2003. №12. с. 50-53.

28. Зайцев О.Расчет надежности//Банковская практика за рубежом. 2003. №12-с. 43-50.

29. Зайцев О. Каждый кредит прибылен по-своему // Банковская практика за рубежом. 2004. №2. с. 34-39.

30. Зайцев О. Утомление кредитного голода // Банковская практика за рубежом. 2004. №7. с. 24-27.

...