Відповідальність сторін у договорі страхування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика договору страхування

1.1 Поняття договору страхування

1.2 Форми і види страхування. Співстрахування та перестрахування

1.3 Порядок укладення зміни та припинення договору страхування

Розділ 2. Зміст договору страхування

2.1 Істотні умови договору страхування

2.2 Права та обов'язки сторін. Відповідальність сторін у договорі страхування

2.3 Проблеми та спори що виникають з договору страхування

Розділ 3. Окремі аспекти договору страхування та їх виконання

3.1 Зобов'язання з добровільного та обов'язкового страхування

3.2 Підстави звільнення страховика від обов'язку за страховими виплатами

3.3 Вирішення спорів і припинення дії договору

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Термін "страхування", на думку західних філологів, має латинське походження. В основі його - слова "securus" і "sine сига", які означають "безтурботний". Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов'янських мовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна "страхування" пов'язують зі словом "страх".

Економічно розвинуте суспільство не може існувати без страхування, яке є невід'ємною частиною суспільних відносин, гарантом благополуччя і стабільного розвитку. Можна із впевненістю припустити, що однією із умов формування людського суспільства була потреба в забезпеченні безпеки, заснованої на інстинкті самозбереження. Відносини, що виникають між особами, зацікавленими у страхуванні свого життя, майна, відповідальності та інших майнових інтересів, що не суперечать чинному законодавству України (страхувальниками), з однієї сторони, та особами, які здійснюють страхування (страховиками), з іншої, опосередковуються договором страхування. Таким чином, цей договір є правовим засобом, який опосередковує процес надання страхової послуги страховиком страхувальникові.

Розвиток суспільства та конкуренція на ринку страхування призвели до створення якісно нових страхових продуктів, що, в свою чергу, спричинило на практиці розробку нових договорів страхування та необхідність їх врегулювання на законодавчому рівні.

У свідомості українців страхування поступово закріплюється в якості обов'язкового компоненту організації життя, адже економічно розвинуте суспільство не може існувати без страхування, яке є невідємною частиною суспільних відносин, гарантом благополуччя та стабільного розвитку.

Цей інститут не лише важливий у сучасних умовах життя і діяльності громадян, підприємств, установ, організацій, банківських, комерційних структур та українського суспільства в цілому, а й відпрацьований у теорії юридичної науки та в практиці.

Правовим засобом, що опосередковує надання страховиками страхових послуг, є договір страхування, що виступає основним регулятором конкретних страхових правовідносин.

Таким чином, дослідження юридичної природи договору страхування є дуже актуальним і набуває неабиякого значення у сучасних реаліях, адже його результати знайдуть як теоретичне, так і практичне застосування.

Обєктом дослідження даної роботи є закономірності правового регулювання суспільних відносин договором страхування.

Предметом дослідження виступає юридична природа договору страхування. договір страхування укладення

Метою даної роботи є поглиблення теоретичних знань про юридичну природу договору страхування, вивчення його особливостей та формування власної позиції з проблемних питань, щодо яких точаться наукові дискусії.

Розділ 1. Загальна характеристика договору страхування

1.1 Поняття договору страхування

У житті кожної людини та діяльності організацій можуть настати моменти, коли внаслідок дії стихійних сил природи чи допущеної ким-небудь помилки або нещасного випадку завдається шкода майну, ушкоджується здоров'я або настає навіть смерть громадянина. Досить назвати такі трагічні події наприкінці 20 ст. як Чорнобильська катастрофа, землетрус у Вірменії, загибель теплохода "Адмірал Нахімов", внаслідок яких загинули тисячі людей. На компенсацію або зменшення шкідливих наслідків цих подій спрямовані норми різних галузей права, в тому числі цивільно-правові норми інституту страхування. Соціально-економічна суть страхування полягає в тому, що за рахунок внесків, здійснюваних юридичними особами та громадянами, створюються страхові фонди, що використовуються для компенсації шкоди особам, які постраждали внаслідок стихійних лих. нещасних випадків або інших передбачених у законі подій.[14;c.93]

Страхування - особливий вид договірних цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів фізичних або юридичних осіб у разі настання визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати цими особами страхових платежів (страхових премій) чи внесення ними страхових внесків.

Створювані при цьому грошові фонди (страхові фонди) спрямовані виключно на відшкодування шкоди чи збитків, яких завдано відповідним особам у результаті настання страхових випадків.

Законодавець також визначив, що страхування є окремим різновидом фінансової діяльності та має специфічні призначення, знати і вміти використовувати які необхідно з метою ефективного використання страхування в якості дієвого інструменту ринкової економіки.

Законодавче визначення договору страхування міститься у ст. 16 Закону України "Про страхування" та ст. 979 Цивільного кодексу України.[2]

У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це, насамперед, мета страхування - захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого - страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.[1]

За загальною характеристикою договір страхування є:

-двосторонній;

-реальний (якщо інше не передбачено договором - проблема: ч.2 ст. 997 ЦК);

-відплатний.

Сфера застосування договору страхування визначається з урахуванням його суб'єктного складу (страхувальниками можуть виступати будь-які учасники цивільних відносин у межах свого рівня цивільної дієздатності) та підстави його укладення.

За цим критерієм договір страхування поділяється на дві форми:

1) договір добровільного страхування (здійснюється з ініціативи страхувальника (застрахованої особи));

2) договір обов'язкового страхування (здійснюється у випадках, встановлених законом - ст. 7 закону «Про страхування»).

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Різновидами договору страхування є співстрахування та перестрахування.

Стаття 986. Співстрахування

1. За згодою страхувальника предмет договору страхування може

бути застрахований за одним договором страхування кількома

страховиками (співстрахування) з визначенням прав та обов'язків

кожного із страховиків.

Стаття 987. Договір перестрахування

1. За договором перестрахування страховик, який уклав договір

страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик

виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

До джерел правового регулювання договору страхування належать:

акти цивільного законодавства

- Цивільний кодекс;

- Закон України «Про страхування» в ред. від 04.10.2001 р.;

- Закон вiд 01.07.2004 № 1961-IV Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

- Закон України «Про захист прав споживачів» в ред. від 01.12.2005 р.

- Кабінет Міністрів України; Постанова, Порядок вiд 04.02.2004 № 124

- Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента;

- Держфінпослуг; Розпорядження, Умови, Форма типового документа, Вимоги вiд 28.08.2003 № 40 Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності Зареєстровано: Мін'юст України вiд 15.09.2003 № 805/8126.

локальні правові акти

- Правила страхування.

Правила страхування розробляються страховиком для кожного

виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому

органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду

страхування.

-договори страхування, звичаї ділового обороту тощо.

Отже, визначальною ознакою договору є угода сторін. Проте для деяких цивільно-правових договорів самої лише угоди сторін недостатньо. Потрібно виконати ще певні дії, наприклад передати речі, гроші, сплатити внески, після чого договір вважається укладеним. Такі договори іменуються реальними (на відміну від консенсуальних). До них належить договір страхування, який набуває сили з моменту сплати страховиком першого страхового внеску (якщо договором або законом не передбачено інше). Договори страхування укладаються за правилами страхування. Факт укладання договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує в собі значення документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, передає згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і.є доказом укладення страхового договору.[43;c.10]

Отже, законодавець надає страховому свідоцтву лише значення можливого доказу факту укладення договору страхування, до того ж із додаванням правил страхування.

У Законі докладно висвітлені реквізити, які мають міститися у страховому свідоцтві (полісі): а) назва документа; б) назва, юридична адреса і банківські реквізити страхувальника; в) прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника, його адреса; г) об'єкт страхування; д) розмір страхової суми; е) зазначення страхового ризику; є) розмір страхового внеску, строки і порядок його внесення; ж) строк дії договору; з) порядок зміни і призупинення договору; й) інші умови за згодою сторін, у тому числі доповнення до правил страхування або винятки з них; і) підписи сторін.

Вимоги законодавця до необхідних реквізитів страхового полісу, які мають виконуватися страховими організаціями, фірмами, компаніями, безперечно сприятимуть не тільки одноманітності в оформленні страхових зобов'язань, а й будуть важливим орієнтиром установлення умов договору страхування для сторін і правозахисних органів при конфліктних ситуаціях та вирішенні страхових спорів.[41;c.81]

Отже, з огляду на сказане договір - це не тільки юридичний факт, з яким пов'язане виникнення страхових правовідносин, а й регулятор поведінки сторін у цих правовідносинах, який безпосередньо визначає права та обов'язки його учасників.[41;c.82]

1.2 Форми і види страхування. Співстрахування та перестрахування

Страхування проводиться спеціалізованими страховими організаціями, які можуть бути державними й недержавними. Послуги, що надаються ними, охоплюють різноманітні види страхового захисту. Все їх розмаїття можна розмежовувати при допомозі класифікації по об'єктах страхування та видах небезпек.

В основу такої класифікації доцільно покласти виділення взаємопов'язаних елементів сукупності страхових відносин, що знаходяться між собою в певній підпорядкованості. Для такого розмежування слід застосувати два критерії: відмінності в об'єктах страхування і в обсязі страхової відповідальності. Застосування цих критеріїв дозволяє здійснити дві класифікації -- по об'єктах страхування і по видах небезпек. Перша класифікація є загальною, а друга стосується лише майнового страхування.[26;c.113]

Страхування здійснюється в двох формах - у формі добровільного й обов'язкового страхування. Страхову діяльність у формі добровільного страхування, котра підлягає ліцензуванню на українському страховому ринку, можна класифікувати в залежності від об'єктів страхування таким чином:

1. Особисте страхування:

* страхування життя;

* страхування від нещасних випадків;

* медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

* страхування медичних витрат;

* страхування здоров'я на випадок хвороби.

2. Майнове страхування:

* страхування окремих видів транспорту (повітряного, наземного крім залізничного, водного, залізничного);

* страхування вантажів і багажу;

* страхування від вогневих ризиків і ризиків стихійних явищ;

* страхування фінансових ризиків;

* страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

* страхування інвестицій;

* страхування судових витрат;

* страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

* страхування інших видів майна від інших ризиків.

3. Страхування відповідальності:

* страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

* страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

* страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

* страхування інших видів відповідальності перед третіми особами. Крім того, в залежності від принципу розподілу відповідальності між страховиками (особливо, коли обсяг страхової відповідальності великий) застосовуються особливі засоби страхування:

1. Співстрахування - страхування одного об'єкту за одним договором страхування декількома страховиками одночасно, причому для кожного з них визначені його права й обов'язки перед страхувальником. Кожний страховик відповідає перед страхувальником тільки в частині, яка зазначена для нього договором співстрахування. Взаємної відповідальності страховиків перед страхувальником немає.

2. Перестраховування - страхування одним страховиком (який називається цедентом, або перестраховиком) ризику виконання усіх або частини його зобов'язань перед страхувальником в іншого страховика (який називається перестрахувальником) згідно з укладеним між цедентом і перестрахувальником договором перестрахування. Перший страховик - цедент відповідає перед страхувальником в обсязі укладеного між ним і страхувальником договору страхування, незалежно від наявності наступних перестрахувальників. Звичайно перестраховування - це роздрібнення значних ризиків для скорочення частки збитку страховика при можливому настанні страхового випадку. Операція перестраховування здійснюється між страховиками після укладання основного договору страхування між страхувальником і цедентом. При цьому декілька перестрахувальників беруть на себе частину ризиків за основним страховим договором і плату за ці ризики від цедента (перестраховика). Процедура здійснення перестраховування, його обсяг і основні вимоги щодо перестраховування страховиком - цедентом значних ризиків, прийнятих ним на страхування, регулюються чинним законодавством України.[43;c.10]

Під обов'язковим страхуванням розуміється обов'язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного страхувальника, але й державні інтереси.

Суспільство, в особі держави, встановлює обов'язкове страхування, тобто обов'язковість внесення відповідним колом страховиків фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріальної шкоди чи надання грошової допомоги стосується інтеоресів не лише конкретної особи, що постраждала, але й суспільних інтересів. Інакше кажучи, обов'язкова форма страхування поширюється на пріоритетні об”єкти страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхування будівель і деяких тварин у громадян, страхування пасажирів та страхування окремих категорій службовців в Україні є обов'язковим.

В обов'язковому страхуванні страхові відносини між страховиком і страхувальником виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об'єктів, що підлягають страхуванню, перелік страхових подій та винятки з них, максимальні страхові тарифи та мінімальні страхові суми, рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про страхування» форми типового договору, порядок проведення обов'язкового страхування та особливі умови ліцензування обов'язкової форми страхування визначаються Кабінетом Міністрів України. Отже, на відміну від добровільного, під час укладання договорів обов'язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається «свободи маневру, вільного вибору», адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов'язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами.[40;c.110]

Принцип обов'язковості однаково поширюється як на страхувальника, так і на страховика. Страхувальник має обов'язково застрахувати передбачений законодавством об'єкт і вносити визначені страхові платежі, а страховик зобов'язаний прийняти до страхування певні об'єкти, не маючи права відмовити в цьому.

До обов'язкового страхування відносяться наступні його види:

- особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

- страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу;

- страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

- страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

- страхування авіаційних суден і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах.

Для обов'язкової форми страхування властиве суцільне охоплення об'єктів, які законодавством України віднесено до неї. Принципом обов'язкової форми страхування є поширюваність її на об'єкти, вказані в законі, без будь-яких дій страхувальника. В його обов'язки не входить повідомляти страховому органу про появу в господарстві нового об'єкта. Під час чергової реєстрації цей об'єкт буде враховано, а страхувальника ознайомлено з величиною страхових внесків і строками їх сплати. Обов'язкове страхування передбачає відповідальність страхувальника за вчасність внесення в повному обсязі страхових платежів. У разі порушення останнім цих вимог, страхові платежі стягаються за рішенням суду, а також нараховується пеня[32;c.46].

Право на здійснення обов'язкових видів страхування може отримати будь-який страховик, якщо він має відповідну ліцензію. Винятки становлять державні види обов'язкового страхування. Ці види, згідно з чинним законодавством, проводить Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», правонаступниця Держстраху. Державне обов'язкове страхування проводиться за рахунок коштів бюджету і поширюється, здебільшого, на державних службовців, робота яких пов'язана з підвищеною небезпекою для їхнього життя й здоров'я.

Обов'язкове страхування здійснюється в силу вимог закону чи іншого нормативного акту. Страхова відповідальність у цьому випадку наступає автоматично, з моменту появи об'єкта страхування. Обов'язкове страхування не обмежується будь-яким періодом та діє до тих пір, поки існує страхувальник. Сфера обов'язкового страхування розрахована на визначене коло страхувальників та має встановлені нормативними актами межі та форми страхового захисту.

Метою обов'язкового страхування є підвищення соціальної захищеності окремих категорій громадян, посилення стабільності в економіці завдяки раціональному використанню страхових фондів, розширення кола страхувальників і помітне зниження на підставі цього страхових платежів.

Загальноприйнятою є класифікація обов'язкового страхування за наступними трьома ознаками:

- за правом вибору страхувальником страховика;

- за правовою формою здійснення обов'язкового страхування;

- за мірою повноти обов'язкового страхування.

Розглянемо їх більш детально:

за правом вибору страхувальником страховика:

а) обов'язкове страхування за вибором у будь-якого страховика, страховій організації, що мають ліцензію на здійснення таких організацій; б) обов'язкове страхування у визначеній нормативним актом страховій організації;

за правовою формою здійснення обов'язкового страхування:

а) страхування, яке виникає автоматично в силу вимог нормативного акту; б) страхування на підставі угоди, укладення якої обов'язкове для обох сторін;

за мірою повноти обоє 'язкового страхування: в повній вартості об'єкта страхування або частковій його вартості.[34;c.190]

У ст. 6 Закону України «Про страхування» наведений перелік видів обов'язкового страхування, які здійснюються (або мають здійснюватися) в нашій країні, та встановлено, що нові види обов'язкового страхування можуть бути введенні лише шляхом внесення змін у цей Закон. До складу обов'язкового страхування українським законодавством віднесено такі види:

1) державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

2) державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

3) державне обов'язкове страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

4) державне особисте врахування працівників митних органів;

5) державне особисте страхування працівників прокуратури;

6) державне страхування життя і здоров'я народних депутатів;

7) державне особисте страхування службових осіб державно-контрольної служби України;

8) державне особисте страхування службових осіб ;

9) державне обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

10) особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

11) державне страхування спортсменів вищих категорій;

12) державне страхування посадових осіб інспекцій

державного архітектурно-будівельного контролю;

13) державне страхування працівників державної лісової охорони;

14) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

15) страхування життя і здоров'я суддів;

16) державне страхування донорів крові та (або) її компонентів;

17) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

18) страхування членів екіпажу та авіаційного персоналу;

19) страхування працівників замовника авіаційних робіт та пасажирів, які перевозяться за заявкою замовника без придбання квитків;

20) страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

21) страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт;

22) страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

23) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

24) страхування авіаційних суден;

25) обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах;

26) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.[38;c.211]

Дія Закону України «Про страхування» не поширюється на державне соціальне страхування, яке теж є обов'язковим.

Юридичним фактом, з яким пов'язане виникнення зобов'язання з обов'язкового майнового страхування, є факт наявності у громадянина, організації на правах власності, повного господарського відання чи оперативного управління майна, яке відповідно до законодавства підлягає обов'язковому страхуванню. Таким фактом є прийняття на баланс будівель або споруд, вивезення продукції з поля, її скиртування, оприбуткування за первинними документами тощо. Майно вважається застрахованим незалежно від волі страхувальника і від сплати ним страхових платежів. Підставами для виникнення зобов'язання з обов'язкового страхування пасажира є укладення ним договору перевезення та оголошення посадки на відповідний транспортний засіб.

За зобов'язанням з обов'язкового страхування майна страхова організація у разі настання передбаченої законом події (страхового випадку) відшкодовує страхувальникові або іншій особі, якій належить застраховане майно, заподіяну шкоду: за повної загибелі майна - у повній сумі страхового забезпечення, за часткового пошкодження - у розмірі відповідної частини страхового забезпечення. Страхувальник зобов'язаний вносити встановлені страхові платежі (ч. 2 ст. 370 ЦК).

Існують такі види обов 'язкового майнового страхування:

а) основних виробничих фондів, що належать державним підприємствам та організаціям;

б) державного майна, зданого в оренду або інший вид користування;

в) документів Національного архівного фонду, які мають особливу історико-культурну цінність (унікальних документальних пам'яток);

г) пам'яток Музейного фонду України, які тимчасово вивозяться за межі України для експонування на виставках або для реставрації;

д) майна, прийнятого ломбардом під заставу (заклад) тощо.

Обов'язкове страхування майна, що належить до основних виробничих фондів державних підприємств та організацій, здійснюється на випадок його пошкодження або знищення внаслідок техногенних аварій чи стихійного лиха. Це майно страхується на основі договору зі страховиком, який одержав відповідну ліцензію в Укр-страхнагляді і визначений за погодженням зі страхувальником. Об'єкт вважається застрахованим у повному обсязі з моменту укладення договору, але не раніше сплати першого платежу.

Взаємовідносини між страховиком і страхувальником будуються як на застосуванні законодавчих норм, так і на добровільних засадах і оформлюються договором страхування. В законодавчому порядку встановлюються об'єкти страхування, що підлягають добровільній формі та його найбільш загальні умови. Конкретні особливості щодо змісту та специфіки укладання й виконання страхових договорів, правила страхування розробляються самостійно страховою організацією для кожного виду страхування. А далі ці правила затверджуються Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю під час видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування визначають загальні умови і порядок здійснення конкретним страховиком того чи іншого виду добровільного страхування. Правила проведення одного й того самого виду страхування різними страховиками можуть бути істотно різними. Тому страхувальник може обрати найбільш прийнятний для себе варіант страхування, і відповідно,- страховика. Страховик, у свою чергу не залишається пасивною стороною - він має право вибору: прийняти ризик даного страхувальника чи відхилити його. Якщо обидві сторони досягнуть попередньої згоди, вони укладають договір, у якому конкретизуються загальні умови страхування, викладені у правилах.[36;c.82]

Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін. На відміну від обов'язкового, добровільне страхування завжди діє в межах певного періоду, обумовленого договором. Саме в договорі чітко фіксується початок прав і обов'язків сторін та дата припинення їх. Це має виняткове значення, бо страхове відшкодування (страхова сума) виплачується лише тоді, коли страховий випадок відбувся в період страхування.рава і обов'язки сторін у добровільному страхуванні виникають лише в разі обов'язкових виплат разового або періодичного страхових внесків, одразу ж після виплати першого з них, якщо черговий внесок за довгостроковим добровільним страхуванням не виплачується, то дія договору припиняється[35;c.17].

Розмір страхової суми за договором довгострокового страхування визначається за домовленістю партнерів.

Існують такі види договорів добровільного майнового страхування: майна, тварин і сільськогосподарських культур, що належать кооперативним та суб”єктом підприємницької діяльності; морського: домашнього майна, що належить громадянам: транспортних засобів: будівель і домашніх тварин, що належать громадянам, вантажів; ризику непогашений кредитів і відповідальності позичальників за непогашення кредитів ти інших фінансових ризиків тощо.

За договором страхування майна, тварин і сільськогосподарських культур, що належать кооперативним та громадським організаціям, страхова сума визначається угодою сторін, але вона не може бути меншою 50 відсотків від вартості основних та оборотних засобів, по страхуванню будівель дачно- і житлово-будівельних кооперативів -- найнижчою її межею є заборгованість за виданими кооперативу кредитами банку. Застрахованим може бути не лише власне майно страхувальника, а й прийняте ним від інших осіб на комісію, зберігання, переробку тощо. У добровільному порядку страхують тепер своє майно колективні сільськогосподарські підприємства, а також орендарі, селянські (фермерські) господарства.

Договори морського страхування, де об'єктом морського страхування може бути будь-який майновий інтерес, пов'язаний з торговельним мореплавством, а саме: судно, вантаж, фрахт, прибуток, очікуваний від вантажу, заробітна плата та інші види винагороди капітана, інших осіб. які належать до суднового екіпажу, а також ризик, прийнятий на себе страховиком (перестрахування). Об'єкт страхування зазначається у договорі морського страхування (ст. 242 Кодексу торговельного мореплавства). За відповідною угодою (генеральним полісом) мають бути застраховані всі або певного роду вантажі, які страхувальник одержує чи відправляє протягом певного строку. Проте на вимогу страхувальника по окремих відправках вантажів, охоплених дією генерального поліса, страховик видає поліси або страхові сертифікати. Страховик не несе відповідальності за збитки, що виникли внаслідок умислу чи грубої необережності страхувальника, одержувача та їх представників, однак він відповідає за легку необережність цих осіб (ст. 256 Кодексу торговельного мореплавства).[32;c.46]

1.3 Порядок укладення зміни та припинення договору страхування

Порядок укладення, зміни та припинення договору страхування підпорядковується як загальним нормам, що містяться в главі 53 ЦК України, так і спеціальним вимогам, передбаченим страховим законодавством.

Деякі цивілісти виділяють певні принципи, на яких мають укладатися договори страхування:

- по-перше, необхідно, щоб під час укладення договору страхування було враховано інтереси всіх сторін (страхувальників, страховиків, вигодонабувачів, застрахованих осіб тощо). Так, згідно зі ст. 20 ЗУ «Про страхування» страховик зобовязаний ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування.

- по-друге, договір страхування повинен бути укладений відповідно до чинного законодавства. При цьому страхові правовідносини мають бути оформлені письмово. Невідповідність договору вимогам закону тягне за собою визнання такого договору недійсним.

За загальним правилом (ст. 638 ЦК України), договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (для консенсуальних договорів) та виконали обумовлені договором дії з передачі майна або інші дії за договором (для реальних договорів).[2]

Ст. 18 ЗУ «Про страхування» містить положення, згідно з яким договір страхування укладається на підставі письмової заяви або іншим чином вираженого наміру страхувальника укласти договір страхування.

Загальний порядок укладення договору страхування полягає у наступному. Страхувальник звертається до страховика із заявою про укладення договору страхування. Після вивчення цієї заяви страховик оформлює договір страхування. І якщо з організаційно-технічної точки зору в порядку укладення договорів страхування не існує проблем, то юридична природа дій кожної зі сторін та документів, що ними оформлюються на цій стадії, є предметом досить жвавої наукової дискусії.

Пропозицію укласти договір може бути відкликано до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозицію, одержану адресатом, не може бути відкликано протягом строку для відповіді, якщо інше не випливає з її суті чи обставин, за яких її було зроблено.

Ст. 982 ЦК України як істотні умови договору страхування називає такі: предмет договору страхування, страховий випадок, страхова сума, розмір страхового платежу та строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Заява на страхування подається за формою, визначеною страховиком. У більшості випадків заява на страхування, що використовується в українській страховій практиці, являє собою документ, який містить розділи, що заповнюються як страхувальником, так і страховиком.

Щодо змісту та обєму інформації, що міститься у заяві, то вони залежать від обєкту страхування і, відповідно, не є однаковими для всіх заяв. Наприклад, при укладенні договору страхування життя необхідно надати інформацію про стан здоровя в минулому та на теперішній час, хронічних захворюваннях і т. ін. При страхуванні автомобіля слід вказати наявність та найменування двигуна, завода-виробника, рік випуску, вартість, номер шасі та ін.[29;c.269]

Після отримання заяви страховик проводить процес андерайтингу, за результатами якого він приймає рішення щодо укладення договору страхування із заявником. Рішення про укладення договору страхування з потенційним клієнтом багато в чому залежить від ступеню вірогідності настання страхового випадку.

Укладення договору страхування відбувається на основі правил страхування, що передбачають весь комплекс питань та умов, які складають зміст договору. Тому в основному угода сторін зводиться до прийняття або відмови від укладення договору на запропонованих умовах та до конкретизації окремих пунктів у договорі страхування, хоча сторони можуть домовитися про зміну чи виключення окремих положень з правил страхування, а також про їх доповнення.

Згідно до ст. 17 ЗУ «Про страхування» правила страхування повинні містити: предмет договору страхування; порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат; страхові ризики; виключення із страхових випадків і обмеження страхування; строк та місце дії договору страхування; порядок укладення договору страхування; права та обов'язки сторін; дії страхувальника у разі настання страхового випадку; перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків; порядок і умови здійснення страхових виплат; строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат; причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування; умови припинення договору страхування; порядок вирішення спорів; страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя; страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови.[1]

Договір страхування укладається в письмовій формі, недодержання якої зумовлює нікчемність договору(ст. 981 ЦК України). Факт укладання договору може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), які не відносяться до цінних паперів. Страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) передається страховиком страхувальнику разом з правилами страхування після внесення останнім першого страхового внеску, якщо інше не передбачено договором.

Статтею 981 ЦК України передбачено два способи укладення договору страхування: шляхом складання одного документа, який підписується сторонами, та шляхом видачі страховиком страхувальнику страхового свідоцтва (полісу, сертифікату).

Після набрання чинності договором можуть виникнути ситуації, коли сторони будуть змушені змінити або розірвати договір страхування.

Існують загальні підстави для зміни договору та спеціальні підстави, визначені законом саме для договору страхування.[17;c.391]

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення, якщо внаслідок завданої ним шкоди іншій стороні постраждала сторона у значній мірі позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобовязання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, то договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони; якщо розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом, - договір може бути змінений судом. Для обох випадків необхідна наявність одночасно таких умов:

- в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

- виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

При розірванні договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у звязку з виконанням цього договору (ст. 652 ЦК України).

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобовязанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо ж договір змінено або розірвано у звязку з істотним порушенням договору однією зі сторін, контрагент може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.[4;c.184]

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

- закінчення строку дії договору;

- виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

- несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки.

- ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника - фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених законом;

- ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

- прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним.

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України.

Розділ 2. Зміст договору страхування

2.1 Істотні умови договору страхування

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобовґязаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Договори страхування оформлюються відповідно до чинних правил страхування і повинні містити такі реквізити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, імґя та по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, імґя, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення обґєкта страхування; розмір страхової суми за договором страхування майна; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обовґязки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.[16;c.341]

Однією з істотних умов договору страхування є предмет договору. Предметом договору виступають майнові інтереси, які не суперечать законодавству. Другою істотною умовою є страховий випадок. Це подія, передбачена договором страхування або законодавством, в разі настання якої виникає обовґязок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Суттєвими умовами договору страхування є також страхова сума і страхова виплата. Страхова сума -- грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов договору страхування зобовґязаний здійснити виплату в разі настання страхового випадку. Страхова виплата -- грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. За договором страхування життя страхові виплати здійснюються в розмірі страхової суми або її частини та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету). Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю сторін під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхова сума може бути встановлена по окремому страховому випадку, групі страхових випадків, договору страхування у цілому. Страхове відшкодування -- грошова сума, яка виплачується страховиком за договорами майнового страхування і страхування відповідальності. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) -- плата за страхування, яку страхувальник зобовґязаний внести страховику згідно з договором страхування. Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.[9;c.115]

Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком математично на підставі відповідної статистики настання страхових випадків з урахуванням вимог чинного законодавства. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. «Про граничні розміри страхових тарифів з добровільного страхування майна громадян» були затверджені граничні розміри страхових тарифів з добровільного страхування майна громадян -- від знищення і пошкодження будівель внаслідок стихійного лиха та загибелі тварин внаслідок хвороби, нещасних випадків і стихійного лиха.

Строк дії договору страхування встановлюється за згодою сторін. Моментом набрання чинності договору страхування вважається момент оплати першого внеску страхувальником, якщо інший момент не передбачений договором.

Підставою припинення договору страхування є закінчення строку його дії або при його достроковому припиненні. Стаття 997 ЦК встановлює порядок та випадки припинення договору.[2]

2.2 Права та обов'язки сторін. Відповідальність сторін у договорі страхування

Договір страхування є двостороннім договором, оскільки права та обов'язки набувають обидва контрагенти -- страховик і страхувальник. При призначенні в договорі вигодонабувача стороною в договорі залишається страхувальник, який виконує свої обов'язки, якщо перерозподіл обов'язків не передбачений в договорі.

Обов'язки сторін за договором страхування умовно можна розділити на три групи:

1) обов'язки, які сторони повинні виконати в процесі укладення договору;

2) обов'язки, які сторони виконують протягом дії договору;

3) обов'язки, які виникають після настання страхового випадку.

Обов'язок страховика при укладанні договору -- ознайомити страхувальника з правилами і умовами страхування. Обов'язки під час виконання договору:

- не розголошувати інформацію, яка йому стала відомою у зв'язку з укладенням договору, щодо страхувальника, застрахованого, вигодонабувача, яка пов'язана із станом їх здоров'я, майновим становищем, та інші відомості, пов'язані з комерційною таємницею, особистим чи сімейним життям.

Обов'язки у разі настання страхового випадку:

- протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення виплати страхувальникові;

- відшкодувати витрати, яких зазнав страхувальник при настанні страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

- здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата здійснюється на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої визначеної в договорі особи і страхового акта, який складається безпосередньо страховиком або уповноваженою ним особою. Строк виплати за конкретним страховим випадком передбачається укладеним сторонами договором.[7;c.36]

Обов'язки страхувальника при укладенні договору:

- надати інформацію про ступінь страхового ризику. Страхувальник зобов'язаний сповістити страховика про всі відомі йому обставини, які мають істотне значення для визначення ступеня страхового ризику. Страхова компанія, яка бере на себе ризик страхувальника, має бути впевнена, що страхувальник не приховує від неї ніяких відомостей;

- повідомити про інші діючі договори страхування щодо об'єкта страхування. Страхування не може мати на меті збагачення страхувальника, тому законодавець передбачив, що якщо майно застраховане у кількох страховиків, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна

Обов'язки на етапі виконання договору страхування:

- своєчасно сплачувати страхові внески (страхову премію, страхові платежі). Сплата страхових внесків -- головний обов'язок страхувальника.

Визначаючи розмір плати, страховик може застосовувати розроблені ним тарифи. Останні становлять собою ставки страхових внесків з одиниці страхової суми або з об'єкта страхування. При визначені розміру страхових тарифів виходять із загальної умови: страхових премій, сплачених страхувальниками, має бути достатньо для того, щоб здійснити можливі виплати всім застрахованим особам за окремими видами страхування. Розмір страхових тарифів залежить від ризиків, наявних в конкретному виді страхування, та від розміру виплат;

- вживати заходів щодо запобігання настанню страхового випадку. Незважаючи на те, що страх загибелі речі (у випадку майнового страхування) переходить від страхувальника на іншу особу -- страховика, страхувальник не звільняється від обов'язку належним чином турбуватися про збереженість речі. Якщо виникає загроза настання страхової події, страхувальник зобов'язаний вживати заходів до її усунення і утримувати застраховане майно в належному стані. Застраховане майно повинно експлуатуватися згідно з правилами протипожежної безпеки, належним чином зберігатися, використовуватися;

- інформувати страховика про будь-які зміни страхового ризику.

Обов'язки в разі настання страхового випадку:

- вживати заходів щодо зменшення збитків, завданих настанням страхового випадку. При настанні страхової події страхувальник повинен не пасивно спостерігати, як настають наслідки, що зумовлять сплату йому страхового відшкодування, а зобов'язаний вживати заходів до зменшення їх розміру (наприклад, у випадку пожежі -- викликати пожежників тощо);

- повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами договору. Вимога страхувальника про виплату має бути заявлена своєчасно. Так, зазвичай за договором добровільного страхування домашнього майна страхувальник протягом доби зобов'язаний письмово повідомити страховика про вчинену, наприклад, крадіжку. Такий само строк встановлений і відповідними правилами страхування тварин, автомобілів. За відсутності страхувальника з такою заявою повинен звернутися будь-який повнолітній член його сім'ї;

- повідомити страховика про відшкодування шкоди винною чи відповідальною за шкоду особу.[13;c.101]

У випадку одержання за договором майнового страхування повного відшкодування від винної особи страхувальник позбавляється права на отримання страхової виплати.

На страховика і страхувальника можуть покладатися й інші обов'язки, що випливають із специфіки укладеного договору, які будуть розглянуті в процесі висвітлення окремих видів страхування.[20;c.276]

2.3 Проблеми та спори що виникають з договору страхування

Метою договору страхування є врегулювання відносин між його сторонами, проте трапляються ситуації, коли за допомогою лише договору вирішити певні питання не видається можливим - як правило, це буває тоді, коли інтереси сторін істотно відрізняються, або є протилежними, і досягти згоди вони не можуть. Частіше за все в результаті між сторонами виникає спір про право (невизнане, оспорюване або порушене). Тоді для розв'язання ситуації, що склалася, можна обрати одну з форм захисту цивільних прав та законних інтересів: досудову (неюрисдикційну) або судову (юрисдикційну).[19;c.190]

Найбільш поширеними справами, що випливають із договорів страхування є спори про:

1. визнання договору страхування недійсним;

2. визнання факту настання страхового випадку, стягнення страхової виплати і штрафних санкцій;

3. стягнення безпідставно виплаченого страхового відшкодування (страхової виплати);

4. регресні вимоги страховиків до третіх осіб.

1. Визнання договору страхування недійсним.

Ст. 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1) зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.[18]

...