Питання функціонування емісійного законодавства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання функціонування емісійного законодавства України

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Історичні аспекти розвитку емісійного та валютного законодавства

Розділ 2. Методологічні засади емісії грошей.

2.1 Поняття, сутність та види емісії

2.2 Механізм проведення емісії

Розділ 3. Повноваження НБУ як емісійного центру готівкового обігу

Висновки

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Актуальність теми. В Основному Законі - Конституції України статтею 99 визначено, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про Національний банк України» при виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.

Відповідно, головним завданням державної економічної політики є створення сприятливих умов для забезпечення стійкого економічного зростання з метою підвищення добробуту населення.

Останні події періоду кінця 2014 - початку 2015 року у сфері діяльності Національного банку України викликали шквал критики, адже центральний банк країни явно провалив виконання означеної функції. Як наслідок країна отримала падіння курсу національної валюти, стрімке підвищення цін на всі товари та послуги, ганебне падіння добробуту фактичного всіх верств населення. За таких умов, ґрунтовного та всебічного аналізу потребує проблема реформування емісійного та валютного законодавства.

Дослідженню теоретичних засад удосконалення емісійних відносин, методологічних питань формування й розвитку грошово-кредитної політики (як форми реалізації грошово-кредитних відносин), банківської системи і фінансового ринку присвятили свої праці такі вчені, як Алісов Є. О., Білоус В.Т., Гарбінська-Руденко А. В., Іскоростенський А.М., Кравченко Л.М., Лучковська С.І., Латковська Т.А., Половко С.М., Северин О.Є, Філіпенко Т.В., Шевчик О. С. та інші.

Проте, багато питань, пов'язаних з розвитком грошово-кредитних відносин, вирішення яких має важливе наукове і практичне значення, опрацьовані недостатньо. Майже немає комплексних досліджень впливу грошово-кредитних механізмів на створення передумов та стимулювання якісних зрушень у реальному секторі економіки на основі структурних змін, спрямованих на зростання інвестиційного потенціалу з метою забезпечення стабільного економічного зростання. Тим більше, відсутні сучасні комплексні дослідження інституту валютного регулювання та контролю, а також емісії грошей.

Метою написання кваліфікаційної роботи є виявлення шляхів реформування чинного законодавства у сфері емісійних відносин банківської системи України .

Досягненню мети сприятиме вирішення наступних завдань:

· Розкрити ретроспективу емісійних процесів на території України;

· Визначити дійсний режим емісійних відносин в Україні;

· З'ясувати правову природу емісії грошей;

· Проаналізувати практику застосування чинних норм у банківській сфері;

· Розкрити повноваження НБУ у сфері емісії грошей;

Розробити рекомендації щодо перспектив вирішення проблем досліджуваного інституту.

Об'єктом дослідження виступають суспільні емісійні відносини.

Предметом кваліфікаційної роботи постає емісійне законодавство України.

Під час написання бакалаврської роботи використовувалися методи дослідження, які відповідають фундаментальним теоретико-методологічним засадам фінансово-правової науки, її неупередженому аналізу, а також об'єктивному критичному оцінюванню нинішньої практики реагування на кризові явища в банківській сфері. Серед них методи історичного аналізу, порівняльно-правовий, спеціально-аналітичні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у формуванні нових підходів до аналізу проблеми з виробленням фахових рекомендацій вирішення проблем у емісійній сфері. Результати дослідження можуть стати предметом обговорення на семінарських та практичних заняттях та використані при підготовці методичних рекомендацій в практичній сфері застосування банківського законодавства.

Автор прийняла участь у науково-практичній студентській конференції з актуальних проблем національного законодавства (березень 2014 р.)

Структура роботи. Робота складається із вступу, 3-х розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи __ сторінок.

емісія готівковий валютний законодавство

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЕМІСІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Виходячи із положень ст. 99 Конституції України [1] та відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України як центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції і принцип організації якого визначаються Конституцією України, Законом про НБУ та іншими законами України зобов'язаний здійснювати всі дії, які сприятимуть покращенню ситуації із валютним коригуванням та збільшенню золотовалютних запасів держави [3].

На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень - цінової стабільності (ч. 2 ст. 6 Закону України "Про Національний банк України").

Національний банк України є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України (ст. 4 Закону України "Про Національний банк України"). Правління Національного банку України, зокрема приймає рішення щодо встановлення плати за надані відповідно до закону послуги (здійснені операції), видає нормативно - правові акти Національного банку (ст. 15 Закону України "Про Національний банк України").

Статтею 42 Закону України "Про Національний банк України" визначені види операцій, які здійснює Національний банк України, а також надано право встановлювати плату за надані ним відповідно до закону послуги (здійснені операції).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» НБУ монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує готівковий грошовий обіг. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про Національний банк України» Правління НБУ приймає рішення про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про Національний банк України» виключне право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку.

Окремі аспекти функціонування грошової системи визначає Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року [5].

Випуск банкнот та введення їх в обіг регламентується відповідними Постановами Правління НБУ.

Діяльність НБУ по емісії грошей в останні місяці потребує роз'яснення та, скоріш за все, буде мати наслідком політичні рішення Президента України щодо діючої Голови НБУ Гонтаревої В.О. Адже безконтрольний та непідтверджений золотовалютним запасом випуск грошей призвів до падіння курсу гривні та девальвації національної валюти майже в три рази. За таких умов повстала загроза не лише нормальним умовам функціонування грошово-кредитних відносин, а й національній економіці та безпеці в цілому.

Термін «емісія» походить від латинського emissio - випуск. Валюмта (італ. valuta -- «цінність», «вартість» від лат. valere -- «мати силу, коштувати») -- грошова одиниця, що використовується якзасіб розрахунку в торгових операціях. Валютою, зазвичай, є монети та банкноти певної держави, які є фізичним аспектом національної грошової маси. Інша частина грошової маси країни складається з банківських депозитів (депозитних грошей), власність на яку може бути передана за допомогою чеків, дебетових карток або інших форм грошових переказів. Депозитні гроші і валюта є грошима у тому сенсі, що обидва вони є допустимими як засіб платежу [40].

Історично у якості валюти використовували золото і срібло та інші метали, які мають власну мінову вартість. Тепер роль валюти виконують здебільшого кредитно-паперові гроші, вартість яких визначається законодавчо. На території держави її валюта проголошується законодавством законним платіжним засобом, тобто є обов'язковою для прийому для оплати будь-кого платежу. Відмова від такого прийому є порушенням закону.

Для належного аналізу проблем чинного законодавства класично у дослідженнях вдаються до історичного екскурсу проблеми.

Слово «гріш» походить від латинського «гроссус» -- великий. Уперше монету з такою назвою відкарбували в XII ст. у Генуї, Флоренції, Венеції. Пізніше назва перейшла до великих срібних монет Франції, Угорщини, Польщі. До сьогодні в Австрії розмінна монета називається «гріш». У Росії 1654 року з'явився мідний гріш, що відповідав двом копійкам. Суть грошей змінюється адекватно до змін характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують [36].

Спочатку в ролі грошей виступали найбільш ходові товари (худоба, хутра, тютюн, риба, сіль, мушлі тощо) і форма грошей тоді збігалась з формою (споживчою вартістю, або здатністю задовольняти певну потребу людини) цих товарів. Виникнення грошей обумовлено труднощами безпосередньо в обміні продуктами праці. На початковій стадії розвитку, коли виробники отримували надлишки своїх продуктів чи товарів і хотіли їх обміняти, зробити це було доволі складно: бажання двох суб'єктів здійснити обмін споживчими вартостями товарів не збігались. Незабаром за предметами першої необхідності на роль грошей стали претендувати предмети розкоші, передусім прикраси. Це можна пояснити тим, що попит на предмети розкоші був об'ємнішим і динамічнішим, аніж на предмети першої необхідності. За своїми фізичними даними вони були менш громіздкі, довго зберігались. Суспільний розподіл праці (відокремлення ремесла від землеробства) розширило межі товарного виробництва й обміну, що, в свою чергу, прискорило розвиток ринку. Ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги: бути однорідним, здатним довгий час зберігати свою вартість.

Є кілька найбільш повних визначень грошей:

· це особливий товар, який виконує роль всезагального еквівалента вартості;

· це те, що використовується як гроші;

· це специфічний товар, який виконує роль всезагального вартісного еквівалента і має свою специфічну вартість. Так, гроші тоді розглядались водночас і як предмет багатства, і як атрибут влади.

Зведення грошей до статусу атрибута державної влади створює парадокси, головним з яких є те, що історія грошей -- це історія боротьби приватних осіб саме проти влади держави у цій сфері. Порівнюючи обидва підходи до грошей, можна сказати, що гроші -- не предмет торгівлі і не атрибут державної влади. Швидше, вони є умовою існування ринку і проявом соціальної згуртованості, яка дає змогу державі функціонувати.

Перші монети, які знали давньослов'янські народи, були грецькі монети. Проте найбільшого розповсюдження набули срібні денарії Римської імперії. Основними функціями монет того часу були: накопичення багатства; використання як сировини для виготовлення прикрас. Лише незначною мірою вони виступали в ролі грошей при торговельних операціях між знаттю та купцями. У II ст. н. е. найбільшого поширення в Україні набувають денарії Антонія Пія, Марка Аврелія [32]. Основними районами поширення римських монет є Подністров'я, Прикарпаття, Південна Волинь, Поділля і Правобережжя Дніпра. Особливо багато таких монет виявлено на території Тернопільської області. Загалом зареєстровано близько тисячі знахідок того часу, майже 30 тисяч екземплярів монет; це, безумовно, незначна кількість усіх знахідок того часу. Більшість римських монет потрапляла до рук східних слов'ян у результаті торговельних відносин з римлянами в обмін на продукти місцевого виробництва. Достовірно відомо про те, що римляни з Дакїі вивозили багато збіжжя. Окрім зерна, слов'янські племена черняхівської культури (II -- III ст. н. е.) продавали римлянам хутро, шкіру, мед, віск. Головним імпортом на східнослов'янські землі, як свідчать скарби, були римські монети. Вивчення знахідок римських монет дає підстави стверджувати, що у більш-менш значних кількостях вони починають з'являтись на території Тернопільської та Чернівецької областей з періоду правління імператора Нерона (І ст. н. е). Монетні знахідки свідчать не лише про тривалі економічні зв'язки ранніх слов'ян з римськими провінціями, а й дають підстави стверджувати про зародження в них певного кола елементарних понять про рахунок і вагу монет, якість металу, а також деяких термінів, що, очевидно, отримало подальший розвиток у Київській Русi [38].

Київські гривні, безумовно, були головним платіжним засобом у великих операціях купівлі-продажу XII -- початку XIII ст. на території Південної та Південно-Західної Русі. За формою вони нагадували ромб із обрізаними кутами вагою 160 -- 196 г. Те, що київські гривні знаходять у скарбах поряд із дорогоцінними прикрасами, красномовно свідчить, що у XII--XIII ст. монетні злитки були радше засобом накопичення багатств, аніж засобом обігу.

Щодо чернігівської гривні існує думка про перехідний характер цього платіжного засобу від київської до новгородської гривні. Вона датується другою половиною XIII ст. В основу чернігівської гривні покладено злиток у формі ромба (як і в київської гривні), але кути його було розплющено.

Новгородські гривні у XII--XIII ст. були основною одиницею т. зв. північної системи руської ваги. Новгородські гривні -- подовгасті бруски срібла, здебільшого трикутні в розрізі (на зразок палички у формі човника).

Навала монголо-татарів і пограбування руських земель призвели до того, що багато срібла було переховано у скарби, решту вивезли загарбники. З цих залишків у XIII ст. вони відливали схожі формою на човник татарські гривні вагою 196 г.

Для господарства Південно-Західної Русі, на думку того ж М. Котляра, також характерні золоті гривні (злитки). Вони значно більшою мірою, аніж срібні, служили засобом накопичення і використовувались лише у великих торговельних операціях. У XIII ст. з'явились карбованці -- срібні злитки, вагою вдвічі менші за гривню. Ця грошова одиниця побутувала переважно в Новгородській та Московській землях. У XV ст. у Новгороді срібний карбованець остаточно витіснив гривню з обігу [17].

Карбування монет на українських землях відновлюється у другій половині XIV ст. На початку власного карбування монет Галицька Русь володіла розвинутим грошовим господарством, що підтверджується не лише знахідками монет допольських часів, а й існуванням системи кредитних відносин, яка виникла розвивалась на основі інтенсивної зовнішньої і внутрішньої торгівлі галицьких міст. У Галичині після окупації її Польщею у 1349 р. Казимир III (1333 -- 1370) і його наступники -- Людовик Угорський (1370-1382), Владислав Опольський (1372 -- 1378), Владислав Ягайло (1380 -- 1434) -- карбували у Львові срібні півгроші з гербом Галичини і написом «moneta Russie» (1337 -- 1403) та мідні монети - пули (1351 -- 1382), які випускались як дрібна розмінна монета для міської торгівлі (1 квартник -- 6 -- 8 пул). Майже кожен другий з українських скарбів XIV -- XV ст. містив празькі гроші, про які ми згадували трохи вище. Вони були випущені на межі XIII і XIV ст. за правління чеського короля Вацлава II (вагою 3,7 г, діаметром -- ЗО мм), виготовлені з високопробного срібла, ці монети досить швидко витіснили з грошового обігу Чехії, Польщі та інших сусідніх країн низькопробні і занадто легкі монети. До кінця XV ст. празькі гроші домінували на ринках Східної Європи [37].

Нумізматичні пам'ятки грошового господарства українських земель 'XVII ст. є надзвичайно численні. На початку XX ст. у зв'язку з хвилею національного відродження особливе зацікавлення істориків викликало питання дослідження історії козацько-гетьманської держави, а відповідно, вчені зацікавились і грошовим господарством Козаччини. Так, 1918 року в Чернігові було видрукувано працю «Монета и денежный счет в Левобережной Украине в XVII веке» В. Шугаєвського [35]. Багато джерел містять припущення про можливість емісії монет при Б. Хмельницькому. У монографії середини 50-х років І. Крип'якевич висловлював думку, що «Хмельницький вживав заходів щодо випуску власної монети» [21]. Відомо, що гетьман від самого початку Визвольної війни (1648 -- 1654) прагнув провадити самостійну фінансову політику, вважаючи її однією з основних ознак державності. Емісія власної монети дала б змогу Б. Хмельницькому регулювати грошовий обіг в Україні, уніфікувати ціни і податки, позбутись анархії грошового ринку, де панували іноземні монети. Проте нумізматичні знахідки на підтвердження думки про те, що Б. Хмельницький карбував власні монети, -- відсутні. Ще однією спробою запровадити власну грошову систему в Україні став Гадяцький договір 1658 p., укладений між урядом Речі Посполитої і козацькою верхівкою на чолі з гетьманом І. Виговським. Гадяцький договір визначав права й обов'язки українського козацького війська. Один з пунктів цієї угоди зазначав: «Волно будет ковати козацкую монету, на заплату тилко козацкому войску. Менниця (монетний двір) для деланя чекану и всяких денег в Киеве, или где способнее усмотрено будет, имеет быти устроена». А в іншій статті Гадяцької угоди сказано: «Деньги делать будут по обычаю княжества Литовского». Проте, наскільки відомо дослідникам, суттєвих кроків щодо реалізації намічених пунктів не було зроблено. Обраний 1665 року гетьманом Правобережної України, П. Дорошенко став продовжувачем справи Хмельницького у творенні Української держави від Перемишля до Путивля. В організації своєї держави Дорошенко провів важливі реформи: створив постійне військо, а щоб утримувати його, він пильно дбав про державні фінанси, заходився карбувати монету. Для цього було організовано карбівню у м. Лисянці, де випускались півтораки, які в Україні називали чехами. Вони були копією польських срібних монет вартістю 1,5 гроша і вагою 1,08 г (з них 1,31 г чистого срібла). На лицьовому боці монет унизу містилось число «3», яке означало її вартість у 3 півгроші, які тоді вже не карбувались, а на зворотному боці -- традиційна цифра -- 24 (гроші) як пам'ятка колишньої вартості талера [39].

Із середини XVII ст. на території Української козацької держави поширились російські срібні і в незначній кількості мідні монети. Срібні монети -- російські талери або єфимки в грошовому обігу того часу відігравали незначну роль.

До кінця XVII ст. на Гетьманщині домінували грошові одиниці, відкарбовані в Польщі та в інших західноєвропейських державах. Після Полтавської битви 1709 р. Петро І примусово запровадив у грошовий обіг українських земель російську монету, аби довести всім (хоча б на прикладі монетного господарства краю), що автономію України ліквідовано. Самійло Величко у своєму літописі розповідає, що російський цар Петро І (1682 -- 1725) «после баталии Полтавской зо шведом, монету староверную Польскую зо всей Малой России, то есть леви, орлянки, чвертки, полталярки, орти, тимфи, шостарки, шаги, чехи, осмаки и лядские зо всей Малой России вывели выгубил; тилко таляров да червоных памятка осталася; а натомисть своею медною и сребною дробною и твердою, красным кунштом изданною, наполнил Малую Россию монетою» [15].

Поряд з російськими, в обігу українських земель перебували польські та західноєвропейські монети аж до 30-х років XVIII ст., а то й довше, незважаючи на розпорядження Петра І про примусове їх вилучення з обігу.

Після поділу українських земель між Російською та Австрійською імперіями наприкінці XVIII ст. і входженням Наддніпрянщини (Східної України) до Російської імперії, а Східної Галичини (Західної України) -- до складу Австрійської імперії, усі згадки про національну грошову систему зникають. На підневільних українських територіях встановлюється грошова система держав-окупантів.

Важливим етапом у розвитку товарно-грошових відносин Російської імперії кінця XVIII ст. стало запровадження перших паперових грошових знаків -- асигнацій (1769 -- 1843 роки -- час існування). Започатковане 29 грудня 1768 року Маніфестом, виданим Катериною II (1762 -- 1796), про введення асигнацій. Асигнації мали подвійне забезпечення:

- розмінювались на мідь у Петербурзі та Москві в асигнаційних банках;

- приймались у тих же платежах і податках, як і мідна монета.

На початку XIX ст. було реалізовано фінансову реформу Карбувались нові золоті монети п'ятикарбованцевої вартості на 1/3 колишнього імперіалу, а також були визначені умови забезпечення кредитних білетів у обігу. Емісійне право Державного банку було обмежено правилом: кредитні білети в обігу до 600 млн. руб. забезпечувались золотом повністю, понад 600 млн. руб. -- наполовину, тобто понад золотий запас Держбанк міг випустити незабезпечених кредитних білетів на суму 300 млн. руб. Це емісійне правило забезпечення порівняно з емісійними системами інших країн досить суворе (в перші роки виконувалось навіть понад норму, оскільки золотий запас часто перевищував суму кредитних білетів у обігу: в 1899 р. -- 1007 млн. руб. золота і 661 млн. руб. кредитних білетів в обігу, тобто на 646 млн. руб. менше від емісійного права) [19].

У 1917 року після приходу до влади унаслідок Жовтневого перевороту 25 жовтня (7 листопада) більшовиків постало питання про зміну існуючої імперської грошової системи. Проте це відбулось не одразу. У роки першої світової війни через знецінення паперових грошей та інші внутрішні проблеми виникла криза дрібних розмінних грошей. Інколи їх випускали на місцях установи Держбанку, місцеві органи влади. З'явились свої гроші у білогвардійських та іноземних інтервентів. Так, 1918 року влада есера Чайковського в Архангельську випустила точні копії угорських грошей, з тією лише відмінністю, що, як зазначалось на них, «розмінювались вони на фунти стерлінгів».

Для подолання всезростаючої кризи на грошово-фінансовому ринку уряд у 1922 -- 1924 роках проводить грошову реформу. Першим кроком у цьому став розгляд і ухвала на засіданні Політбюро ЦК РКП (б) 14 квітня 1924 року першого проекту деномінації, що був підготовлений фінансовою комісією. Серед підсумків проведеної 1922 -- 1924 років грошової реформи виділяють такі:

-створена єдина грошова система на всій території СРСР;

-вирішено основне завдання реформи -- підвищено купівельну спроможність рубля, загалом, зросла роль грошей в економіці країни;

-зміцнено систему фінансових відносин, створено міцне грошове господарство;

-поліпшено госиодарсько-фінансову діяльність промислових підприємств;

-створено єдиний емісійний центр; з 1925 року право емісії грошей було цілком закріплено за Держбанком.

Українська РСР, увійшовши до складу Радянського Союзу (30 грудня 1922 p.), остаточно втратила ті формальні ознаки незалежності, якими вона нібито користувалась після її утворення. Особливо це стало відчутно після приходу до влади И. Сталіна. Із згортанням нової економічної політики поступово відбувається реформування й грошової системи в СРСР. У липні 1926 року було заборонено вивозити радянську валюту за межі СРСР, а в березні 1928-го -- ввозити червінці з-за кордону. У 1930 році відбулось руйнування існуючої грошової системи. Було ліквідовано срібні і золоті монети. 1931 року монети вартістю 10, 15, 20 коп. карбувались зі сплаву -- 80% міді і 20% нікелю. Їх ескіз розробив О. П. Васютинський. Перевантаженість монетного поля елементами оформлення створювала труднощі для виробництва. 1937 року курс рубля встановлювався у співвідношенні: 5 руб. 30 коп. = 1 долар США, що відповідало золотому вмісту рубля -- 0,167674 г чистого золота. Так було до 1950 року. Грошове виробництво СРСР, що почало потроху налагоджуватись після революційних і воєнних потрясінь, зазнало нового удару в роки Другої світової війни. Ленінградський монетний двір у зв'язку з воєнною обстановкою зупинив свою роботу в серпні 1941 року. Частина працівників була мобілізована в діючу армію, інша -- перейшла на оборонні заводи, основне обладнання підприємства евакуйовано в м. Краснокамськ Пермської обл. Там, на території й у спорудах паперової фабрики Держзнаку почали відновлювати виробництво. Робота Монетного двору відновилась у листопаді 1941-го. У третьому кварталі 1942 року розпочалось карбування монети. При цьому в її виготовленні були певні особливості.

Українська Центральна Рада була створена у березні 1917 року (у час загального піднесення національно-визвольних змагань у ході Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917-го). 20 листопада того ж року Третім Універсалом "-она і проголосила утворення Української Народної Республіки. Одним з головних завдань УНР було впровадження власних грошей через формування національної грошової системи. Проте, перебуваючи у федеративному зв'язку з Росією, УНР не отримувала з Москви жодної грошової підтримки. Ці та інші факти змусили прискорити процес запровадження власної валюти. Було обрано міністра фінансів М. Туган-Барановського, якого згодом замінив на цій посаді М. Лазаренка, котрий організував Генеральний секретаріат фінансів. Розпочато роботу над формуванням державного бюджету. У час найбільшої необхідності в грошах 4 грудня 1917 року було ухвалено постанову про обіг на рівні з кредитними білетами царського і Тимчасового урядів Росії різних державних позик і купонів до них, як сурогату грошей, із зазначенням терміну -- до 1 березня 1918-го. 22 грудня 1917 року Центральна Рада ухвалила Закон про утворення Українського державного банку. Було скасовано відділи російських банків в Україні. Упорядковуючи державне життя України, 19 грудня 1917 року Центральна Рада постановила випустити українські грошові знаки вартістю 100 карбованців. Цю ідею одностайно підтримали всі українські державні й політичні органи. Ідучи на випуск власних грошей, уряд наражався на певний ризик, оскільки не було відомо, як українське населення сприйме нові українські гроші. Перші українські паперові гроші були випущені 24 грудня 1917 року (за старим стилем) як кредитові білети вартістю 100 крб. (1 крб. містив 17,427 частки щирого золота, як і російські рублі). Назва «карбованець» була дотримана через те, що існувало однакове співвідношення до російського рубля, що значно полегшувало товарно-грошові відносини. Автором ескізу 100-карбованцевої купюри був видатний український художник-графік Георгій Іванович Нарбут. При її оформленні Нарбут використав вишукані орнаменти в дусі українського бароко, декоративні шрифти, уперше -- зображення тризуба. Цікаво, що саме з випуском 100 карбованців пов'язаний вибір тризуба як державного герба України. Нарбут, проектуючи ескіз купюри, звернув увагу на тризуб, котрий було вміщено на монетах княжої доби, і вдало помістив його на нових грошах. Оригінальний знак -- тризуб -- одразу запам'ятався українським патріотам. М. Грушевський, зокрема, наголосив на тому, що це «оздоба питоменна, а не позичена». Гроші виготовлялись у Києві в друкарні В. Кульженка. їх офіційна назва -- державний кредитовий білет. Випущено було 55 тис. примірників на суму 5,5 млн. крб. Написи на них велись чотирма мовами -- українською, російською, польською, єврейською. Саме тому в народі нові гроші іноді називали «єврейськими». Подаючи написи чотирма мовами, уряд намагався виявити свою лояльність і толерантність до найчисельніших національних меншин, що проживали в Україні. 100-карбованцеві купюри перебували в обігу до липня 1918 року. 6 січня 1918 року (за новим стилем) Українська Центральна Рада ухвалила Закон про випуск державних кредитових білетів УНР [19].

22 січня 1918 р. відбулось урочисте проголошення Четвертого Універсалу, за яким «Україна ставала самостійною, ні від кого незалежною державою» Але через активні зовнішні втручання у внутрішні справи молодої Української держави уряд УНР наприкінці січня 1918-го був змушений відступити спочатку до Житомира, згодом -- у Сарни Рівненської області. Трохи згодом, 9 лютого 1918 р. між УНР і державами Антанти підписано Брест-Литовський мирний договір. Радянські війська залишили Україну. Повернувшись до Києва, Центральна Рада продовжувала самостійну фінансову політику. Поява українських грошових знаків у відродженій Українській державі викликала надзвичайне захоплення серед населення. Ось як зустрічало їх українське населення: «...свої, наші українські гроші, -- переливалось на устах міліонових мас... Плакали з радості, молились і цілували «свої гроші». Там, де величні та чарівні слова універсалів викликали ще невпевненість і тривогу, «нові гроші» не царів, а селян, додавали впевненості та віри у тривалість нового життя». Попри загальну ейфорію з приводу випуску власної грошової одиниці, уряд УНР чітко визначив основні завдання фінансової політики. На думку голови Центральної Ради М. Грушевського, «основним завданням мусить бути се, щоб такий курс мали наші паперові гроші, себто щоб наш кредитовий білет на 20 гривень дійсно відповідав золотій монеті в 20 гривень, а тоді відповідатиме англійському фунту і золотому 20-марковикови і наш паперовий кредитовий білет на 20 гривень. Сього треба досягти, і тоді наша гривня буде в чести і поважанню». Такі завдання стояли перед урядом УHP у березні-квітні 1918 року.

29 квітня 1918 року за активного втручання австро-німецьких окупаційних військ було розпущено уряд УНР -- Центральну Раду, проголошено Українську державу на чолі з гетьманом П. Скоропадським, колишнім царським генералом, нащадком давнього козацького роду Скоропадських. Власне, на той час припадає певна стабілізація грошової системи України, яка могла задовільно обслуговувати державні й господарські потреби. У часи Гетьманату відновлювалась розбалансована фінансово-кредитна система України. Вдалось створити державний бюджет. Законом від 9 травня 1918 р. в Українській державі відновлювалась національна грошова одиниця -- карбованець, стабільність якого зміцнювалась. Карбованець поділявся на 200 шагів. Він забезпечувався природними багатствами України. У гетьманській державі допускався неконтрольований обіг російських рублів і «керенок», німецьких марок й австро-угорських крон. Уряд П. Скоропадського продовжив щойно розпочату Центральною Радою емісію гривень.

Протягом 1918 року в Берліні за ескізами українських художників було видруковано грошові знаки вартістю 2, 10, 100, 500 гривень. Автором ескізу 2 гривень є В. Кричевський. У час Гетьманату в обігу перебували також білети Державної Скарбниці номіналами 50, 100, 200, 1000 гривень, на яких містились і відрізні купони, які при потребі відрізались і використовувались як законний платіжний засіб. На той час інфляція набула катастрофічних розмірів, і вартість паперових грошей падала. Ось чому уряд гетьмана наказав виготовити якомога більше купюр у 1000 і 2000 гривень.

Враховуючи складну політичну ситуацію, яка була на той час в Україні, певних труднощів зазнавала й грошово-фінансова політика держави, посилився брак грошей на місцях. Тому окремі міста друкували власні гроші -- так звані грошові знаки органів місцевого самоврядування з різними назвами (бони, чеки, розмінні знаки, розмінні білети) у багатьох містах України. Зокрема, на Волині свої гроші друкували Кременець (розмінні білети вартістю 1, 2, 5 карбованців), Дубно (чеки вартістю 10 карбованців), Луцьк (розмінні знаки -- 20 гривень), і у Галичині -- Золочів (5 і 10 гривень), Тернопіль (бони -- 2, 10, 20, 50 гривень), Збараж (бони -- 1, 5,10 гривень), Сокаль (бони -- 1 гривня). 20 листопада 1920 року за наказом Симона Петлюри уряд Директорії припинив свою діяльність, отож і відпала потреба у власних грошах. Усього за часів існування Української держави випущено 24 грошових знаки. З них три -- за час існування Центральної Ради, 16 -- Гетьманату, 5 -- Директорії. У Державній друкарні Берліна було випущено 10 білетів Державної скарбниці -- сім за проектом Г. Нарбута, два -- І. Мозалевського, один -- В. Кричевського. Українські гроші виготовляли в Києві, Берліні, Кам'янці-Подільському, Станіславові. У розробці ескізів брали участь відомі українські художники -- Нарбут, Мозалевський, Красовський, Кричевський, Романовський, Золотов, Приходько, Середа. Усі українські гроші були виконані на високому мистецькому рівні, яким вражають і сьогодні.

Другу світову війну можна поділити на два виразних етапи. Перший розпочався 1 вересня 1939 року, коли німці напали на Польщу, а Радянський Союз незабаром окупував її східні території. Основна риса цього етапу, який торкався лише західних українців, полягала в переході їхніх земель під окупацію нової влади, насамперед -- радянської. Зі вступом радянських військ на Західній Україні проводився обмін польських злотих на радянські рублі й червінці. Декларація А. Гітлера від 12 жовтня 1939 року утворила з частини земель переможеної Польщі Генерал-губернаторство, уряд якого видав 1 березня 1940-го вісім паперових грошових знаків із номіналами: 1, 2, 5, 10, 20, 50,100 і 500 злотих. На всіх ужито виключно польську мову. Німецький уряд, хоч завоював Польщу й проголосив її побічним краєм Рейху, не наважився зневажити польську мову, проте все ж заборонив друкувати зображення польського герба. Другий етап почався з нападом Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року й тривав до осені 1944-го, коли німецькі війська вигнали з України. Одразу ж після вторгнення гітлерівська армія широко використовувала воєнні марки -- білети імперських кредитних кас єдиного зразка, виплачуючи їх військовослужбовцям і купуючи на них харчі на місцевих ринках. На захопленій території Радянського Союзу (як і в багатьох окупованих країнах Європи) німецька влада зберегла за національною валютою -- радянським рублем -- силу законного платіжного засобу. Упродовж періоду окупації банківські та казначейські білети залишались в обігу і приймались як купівельний і платіжний засіб. Офіційний курс окупаційної марки був значно завищений: 10 руб. за 1 марку, тобто майже в 5 разів більший порівняно з довоєнним курсом імперської марки. Основними провідниками окупаційної емісійної політики були імперські кредитні каси, які регулювали грошовий обіг шляхом введення в обіг валюти в окупаційних марках. Особливо багато цих марок було в обігу в Україні. Швидка окупація великих територій України призвела до створення 17 липня за ініціативою А. Гітлера нового міністерства для окупованих східних областей на чолі з А. Розенбергом -- його міністром. 20 серпня 1941-го з окупованих українських земель Гітлер утворив Райхскомісаріат України з гауляйтером Східної Пруссії Е. Кохом на чолі та з осідком у Рівному на Волині. Галичину у серпні 1941-го було прилучено до Генерал-губернаторства з центром у Кракові, а губернатором призначено А. Вахтера. Цей окупаційний уряд України 10 березня 1942 року в Рівному разом з Центральним Емісійним банком України випустив вісім банкнот на доброму папері з водяними знаками у валюті карбованців [24].

У повоєнний період (до 1947 р.) у грошовому обігу українських земель, що були у складі СРСР, перебували такі грошові одиниці:

*копійки - 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20;

*казначейські білети - 1, 3, 5 руб.;

*банківські білети - 1, 3, 5, 10 червінців (1 червінець = 10 руб.).

Здійснення перших трьох п'ятирічних планів призвело до інфляції, яка мала прихований характер через відсутність у радянському господарстві вільного ціноутворення і наявність примусового міжнародного курсу радянського рубля (внаслідок монополії у зовнішній торгівлі). Значно підірвала грошову систему СРСР і Друга світова війна. Необхідні були зміни. Тому 14 грудня 1947 року було опубліковано Постанову Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) «Про проведення грошової реформи і відміну карток на продовольчі та промислові товари». Одночасно з проведенням грошової реформи в країні було скасовано карткову систему і підвищено ціни на товари і послуги. Грошова реформа 1947 року ліквідувала наслідки війни у сфері грошового обігу. Було дещо відновлено вартість рубля, зміцнено його роль як міри вартості та засобу обігу.

У травні 1960 року було прийнято постанову про зміни з 1 січня 1961-го масштабу цін у 10 разів (1 руб. новими грошима замість 10 старих рублів) і про заміну старих грошей новими. Відбулось підвищення золотого вмісту рубля до 0,987412 г і зміна його курсу щодо долара США (90 коп. = 1 долар). Із першого березня 1961 року було завершено обмін старих грошей на нові у співвідношенні 10:1. Реформа 1961 року ввела нові монети. На першому випуску рубля 1961 року на гурті не було жодних зображень. Пізніше появився текст «один рубль».

Після проголошення України 24 серпня 1991 року незалежною суверенною державою перед нею постало життєво важливе завдання -- створення національної грошової системи. Вирішення її ускладнювалось розривом економічних зв'язків, яке супроводжувалось прогресуючим спадом виробництва, зростанням інфляційних процесів і початком глибокої фінансової кризи. У той час в обігу України перебували рублі колишнього СРСР і, враховуючи значну лібералізацію цін, яка мала відбутися у січні 1992 року, потреба в рублях для забезпечення готівкових розрахунків значно зросла. З метою захисту українського споживчого ринку Верховна Рада України 9 вересня 1991 року прийняла рішення про введення з січня 1992 року в обіг на території України купонів багаторазового використання. Статус купоно-карбованця передбачався як тимчасова національна валюта, яка вводиться в обіг паралельно з рублем колишнього СРСР на короткий перехідний період. Проте подальший розвиток інфляційних процесів в Україні вніс свої корективи і купоно-карбованець проіснував майже чотири роки. Правомірність випуску Національним банком України купоно-карбованців була закріплена законодавчо. Законом України «Про банки і банківську діяльність», прийнятим 20 березня 1991 року, Національному банку України було надано монопольне право на випуск національних грошей в обіг. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 28 грудня 1991 року «Про заходи у зв'язку з введенням в обіг купонів багаторазового використання» купонокарбованці вводилися тільки у готівковий обіг на території України (для розрахунків населення за продовольчі і промислові товари) з 10 січня 1992 року [6]. В той же час рубль колишнього СРСР залишався паралельно функціонувати в готівковому і безготівковому обігу. Номінальна вартість купонів багаторазового використання в українських карбованцях була еквівалентна відповідним номіналам рублів. Купоно-карбованці зразка 1991 року були представлені купюрами номінальною вартістю 1, З, 5, 10, 25, 50, 100 українських карбованців. Усі вони мали однаковий розмір -- 105,53 мм і один малюнок. Різнилися тільки номінальною вартістю і кольором. Купоно-карбованці мали один спільний захисний елемент -- водяний знак типу «шеврон», рівномірно розташовані у шаховому порядку групи з чотирьох смуг. На всіх купюрах була відсутня нумерація. Перші позитивні результати запровадження купонів багаторазового використання вплинули на прийняття Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 4 квітня 1992 року «Про розширення введення в обіг купонів багаторазового використання», згідно з якою від 1 квітня 1992 року всі грошові виплати населення повинні були здійснюватися у купонах. Відповідно і продаж усіх товарів народного споживання з того часу проводився виключно за купони багаторазового використання. У той же час у безготівковому обігу, де проводилась більша частина розрахунків між суб'єктами господарювання, продовжував функціонувати рубль. Тому для зміцнення національної грошової системи був зроблений наступний крок до розширення сфери функціонування українського купонокарбованця. Указом Президента України «Про реформу грошової системи України» від 7 листопада 1992 року з 12 листопада того року було припинено функціонування рубля в грошовому обігу на території України [9]. Єдиним законним засобом платежу в Україні в готівковому і безготівковому обігу став український карбованець. У цілому ж купони проіснували в готівковому обігу України із січня 1992 року по серпень 1996 року і зіграли важливу державну роль у становленні національної грошової системи, а з нею і державного суверенітету України. Безумовно, український купоно-карбованець прийняв на себе всі негативні явища періоду гіперінфляції -- різке падіння життєвого рівня населення і купівельної спроможності карбованця, нестабільність його курсу до іноземних валют, недостатній рівень конвертованості. Але поступово український карбованець набув усіх ознак звичайної грошової одиниці, поширившись на весь український ринок. На його основі шляхом проведення економічних перетворень було приборкано інфляцію, забезпечено макроекономічну стабілізацію і створено необхідні передумови для запровадження постійної повноцінної національної валюти України -- гривні.

Здійснилась і вже стала надбанням української історії надзвичайно важлива для нашої молодої держави подія. На п'ятому році незалежності Україна отримала один із найсуттєвіших атрибутів державності -- повноцінну грошову одиницю -- гривню, яка була введена в обіг 2 вересня 1996 року згідно з Указом Президента України «Про грошову реформу в Україні» [10].

Основним позитивним результатом цієї політики стало значне зниження темпів інфляції. Таким чином, за всіма основними показниками було досягнуто позитивних результатів, що створювало належні умови для запровадження гривні й утримання в подальшому її стабільності.

Висновки до 1-го Розділу:

Історія відносин зародження, становлення та падіння в сфері грошових відносин дає підстави стверджувати про важливість стабільності грошової для будь-якої країни світу, а тим більше для такої фінансово кволої країни як Україна. Вивчення зроблених помилок нашими пращурами у питаннях стабілізації грошової одиниці забезпечить формування рекомендацій та висновків щодо функціонування діючої моделі фінансово-грошових відносин, і особливо емісійних процесів. Бо дійсно, незабезпечена нестабільна гривня матиме наслідком відповідний стан суспільства у країні.

У цілому ж купони проіснували в готівковому обігу України із січня 1992 року по серпень 1996 року і зіграли важливу державну роль у становленні національної грошової системи, а з нею і державного суверенітету України. Безумовно, український купоно-карбованець прийняв на себе всі негативні явища періоду гіперінфляції -- різке падіння життєвого рівня населення і купівельної спроможності карбованця, нестабільність його курсу до іноземних валют, недостатній рівень конвертованості. Але поступово український карбованець набув усіх ознак звичайної грошової одиниці, поширившись на весь український ринок

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕМІСЇЇ ГРОШЕЙ

2.1.Поняття, сутність та види емісії

У зв'язку з тим, що центральні банки - це головні органи грошово-кредитного регулювання та реалізації грошово-кредитної політики, основним завданням їхньої діяльності є забезпечення стабільності національної грошової одиниці [18 , с. 73]. Тому національний банк будь-якої країни має набір функцій, що дозволяють досягти поставленої мети. Традиційно перед центральним банком ставиться п'ять основних задач, а саме бути:

- емісійним центром країни, тобто користуватися монопольним правом на випуск банкнот;

- банком банків, тобто виконувати операції не з торгово-промисловою клієнтурою, а переважно з банками даної країни: зберігати касові резерви, розмір яких встановлюється законом, надавати їм кредити (кредитор останньої інстанції), виконувати нагляд, підтримуючи необхідний рівень стандартизації і професіоналізму в національній кредитній системі;

- банкіром уряду, для цього він повинен підтримувати державні економічні програми і розміщувати державні цінні папери; надавати кредити і виконувати розрахункові операції для уряду, зберігати офіційні золотовалютні резерви;

- головним розрахунковим центром країни, виступаючи посередником між іншими банками країни для виконання безготівкових розрахунків, що засновані на заліку взаємних вимог и зобов'язань (клірингів);

- органом регулювання економіки грошово-кредитними методами [14, с. 381].

Емісія банкнот - найстаріша та одна з найбільш важливих функцій центрального банку. З розвитком капіталізму вона суттєво змінилася: якщо на ранніх етапах становлення кредитних систем комерційні банки наряду з центральними виконували емісію банкнот, то у процесі централізації банкнотної емісії в ряді найбільших комерційних банків і трансформації цих банків в центральні банки монополія на випуск банкнот закріпилася за одним банком - центральним [Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навч. посібник. - К.: "Знання", КОО, 2003. - 199с. , с.55].

Задача емісії - погасити державні витрати та наростити грошову масу для економіки. Різниця між номінальною вартістю емітованих паперових грошей і витрат емісії (затрати на спеціальний папір, типографічні затрати) формують емісійний дохід (сеньйораж), який представляє собою емісійний дохід держави.

Емісія викликає ріст грошової маси, а вилучення - її зменшення. Обидва процеси йдуть майже паралельно, як два різнонаправлених потоки різної інтенсивності. Як правило, емісія грошей перевищує їх вилучення, хоча в деякі, особливо невеликі інтервали часу, буває і навпаки. Сальдо (сума) емісійних операцій по випуску (емісія) і вилучення грошей з обігу - це емісійний результат [10, с. 29].

Поняття "випуск грошей" та "емісія" - нерівнозначні. Випуск грошей в оборот проходить постійно. Безготівкові гроші випускаються в обіг, коли комерційні банки надають позики своїм клієнтам. Готівкові гроші випускають в оборот, коли банки в процесі здійснення касових операцій видають їх клієнтам з операційних кас. Однак одночасно клієнти погашають банківські позики і здають готівку в операційні каси банку. При цьому кількість грошей в обігу може і не збільшуватися.

Під емісією ж розуміють такий випуск грошей в оборот, який призводить до загального збільшення грошової маси, що знаходиться в обігу.

Тобто можна зробити висновок, що оптимізація грошової емісії - вибір найкращого варіанту випуску готівкових та безготівкових грошей в оборот, що відповідає росту виробленої товарної маси чи рівню інфляції.

Емісійна система відповідно розглядається як законодавчо встановлений порядок випуску в обіг грошових знаків і є складовою частиною грошової системи. Регулювання емісійної системи забезпечується операціями на відкритому ринку, змінами норм обов'язкових резервів, процентних ставок та іншими інструментами грошово-кредитної політики [30].

Для отримання більш чіткого уявлення про сутність емісії доцільно, на мою думку визначити основні види емісії: готівкова та безготівкова. Під готівковою емісією розуміють випуск готівки в обіг, тобто надання центральним банком в економіку певної маси грошей. Під безготівковою визначають випуск безготівкових грошей у формі кредитних та депозитних.

Монопольне право на здійснення готівкової емісії має центральний банк держави. Законодавчо емісійна монополія за НБУ як представником держави закріплена на Заході тільки стосовно банкнот і в деяких випадках монет.

На Заході готівковий оборот займає украй невелике місце навіть в розрахунках населення - зазвичай менше 5 - 10%. Планування готівкового обороту відсутнє зважаючи на його безглуздя: гроші автоматично "продаються" банками через відділення центрального банку у міру появи попиту і не можуть використовуватися для покриття дефіциту державного бюджету. Тому монополія на банкнотну емісію не має на увазі її жорстокого контролю або зв'язку з макроекономічними показниками.

Емісія банкнот в принципі відрізняється від випуску боргових зобов'язань держави тільки тим, що банкноти - прості векселі до запитання - можуть використовуватися як законний платіжний засіб і по ним не треба платити відсоток. Оскільки сучасні гроші мають кредитний характер, банківські рахунки по суті мало чим відрізняються від банкнот і є основними компонентами грошової маси в обігу.

На Заході не пишуть на банкнотах, що вони забезпечуються золотом, дорогоцінними металами і іншими активами, але це відображено в їх публікованих балансах. Забезпеченням виступає актив центрального банку, основними статтями якого зазвичай є золотовалютні резерви, портфель державних і інших цінних паперів, кредити банкам під заставу цінних паперів. У розвинених країнах питання забезпечення банкнотної емісії вирішується по-різному, але він завжди має юридичну основу, нерідко законодавчо визначений характер забезпечення і, отже, непрямі межі паперової емісії.

Раніше при адміністративно-розподільчій системі величина емісії слугувала об'єктом директивного планування державою і ні в якому разі не могла перевищуватися. В умовах ринкової економіки директивного планування не існує, але центральний банк прогнозує розмір емісії, що передбачається, використовуючи прогнозі касових оборотів комерційних банків і власні аналітичні матеріали. При цьому важливо не тільки встановити оптимальну величину емісії, що прогнозується, а й розподіл її по окремим регіонам країни.

Про незначну роль функції центрального банку як емісійного центру нерідко свідчить відсутність спеціального підрозділу в головній конторі (наприклад, Банк Англії). Дана функція все більш розглядається як технічна і стосується в основному відділень банку, що безпосередньо займаються касовою роботою, а також друкарні, що друкує банкноти. Монополія потрібна перш за все для виключення зловживань і сприяння проведенню єдиної грошово-кредитної політики.

Правильна організація обороту готівкових коштів впливає на розмір грошової маси, від неї залежить швидкість обертання грошей, що характеризує стабільність та стійкість грошового обігу. Сфера використання готівкових грошей в народному господарстві обмежена в порівнянні з безготівковими розрахунками, і в основному їх використовує населення. Разом з тим кожне підприємство та організація без роботи з готівковою грошовою масою теж поки що обійтися не можуть: в першу чергу, це пов'язано з оплатою праці. Крім того, підприємства та організації самостійно можуть реалізовувати свою продукцію і послуги, отримуючи при цьому виручку готівкою. Також в межах встановлених законодавством сум вони можуть використовувати готівкові гроші в розрахунках між собою. Таким чином, в економіці формується готівково-грошовий обіг, який представляє собою розрахунки готівковими грошима. Оскільки емісійним центром країни є центральний банк, то він за допомогою своїх нормативних документів регулює рух готівкових грошей в країні, а комерційні банки виступають в ролі уповноважених агентів по готівково-грошовому (касовому) обслуговуванню господарюючих суб'єктів. Згідно з встановленим порядком ведення касових операцій, обов'язковими є наступні основні положення:

- підприємства можуть мати в своїх касах готівкові гроші в межах встановленого банком ліміту, інші гроші повинні зберігатись на рахунках в банках;