Фондовий ринок України

З часів світової фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. фондові ринки багатьох країн ще й досі не можуть досягти своїх докризових показників. Це стосується і вітчизняного фондового ринку.

Очікування рецесійних процесів у США, зниження кредитного рейтингу США з найвищого ААА до АА+, боргова криза в Європі, загроза дефолту Греції - усе це призводить до панічних настроїв інвесторів по всьому світу, що негативно впливає на розвиток фондового ринку. І хоча в 2011 році і спостерігалося зростання світового ВВП, все ж фондовий ринок переживає не найкращі часи.

Щодо фондового ринку України, то окрім вище перелічених зовнішніх чинників нестабільного розвитку фондового ринку, можна також визначити і внутрішні причини, такі, як високі темпи монетизації та рівня доларизації економіки, незавершеність ринкових перетворень, випереджаюче зростання монетарного сектора порівняно з реальним та неефективна структура економіки України.

Ступінь розвитку фондового ринку в країні є показником успішного проведення ринкових реформ, показує ефективність функціонування монетарного сектора та усієї економічної системи загалом.

Варто зазначити, що фондовий ринок сьогодні тісно пов'язаний з грошовим, товарним ринком та реальним сектором економіки, тому зміни на цих ринках будуть впливати відповідно і на діяльність фондового ринку.

Український фондовий ринок сформувався за дуже короткий період часу.

Сьогодні вітчизняний фондовий ринок бурхливо розвивається, проте досі характеризується низькою інформаційною прозорістю, схильністю до маніпуляцій і махінацій, відсутністю ефективної системи захисту прав інвесторів, нерозвиненістю правової бази, що є бар'єром для залучення великих інституційних інвесторів.

Окрім цього, в Україні відсутня єдина система показників оцінювання рівня ефективності функціонування фондового ринку. Замість цього здійснюється простий аналіз наявних результатів, отриманих протягом певного періоду часу, використовуються різні методики обчислень.

Для оцінювання стану і темпів розвитку фондового ринку та визначення його ролі в процесі акумуляції фінансових ресурсів використовують, як правило, два основні види показників:

- показник, який оцінює сукупну ефективність фондового ринку, її потужність, конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках (капіталізація фондового ринку);

- показник ефективності, що відображає тенденції й динаміку процесу купівлі-продажу цінних паперів (біржові індекси, відношення обсягів торгів цінними паперами до ВВП або до капіталізації).

Капіталізація вітчизняних фондових бірж характеризує рівень розвитку фондового ринку України. Порівняно із країнами з розвиненою ринковою економікою, капіталізація фондових бірж України є надзвичайно низькою і становить лише 0,4% від сукупного світового ВВП, у той час, як США - 21,1%, Японії - 7%, Німеччини - 4,5%, Африки - 3,2%, Росії - 2,6%

Недоліком вітчизняного розуміння поняття "капіталізація фондового ринку" є те, що у нього закладено не ринкову вартість цінних паперів, що котируються на фондовій біржі, а сумарну номінальну вартість зареєстрованих випусків акцій. Тобто в основу визначення ринкової капіталізації фондової біржі в Україні закладено не вторинний ринок цінних паперів, а первинний, що не є предметом дослідження капіталізації у розвинених країнах. А за кількістю зареєстрованих випусків акцій, на основі якої розраховується номінальна капіталізація в Україні, неможливо ефективно оцінити рівень розвитку фондового ринку.

Таким чином, темпи приросту капіталізації фондових бірж в Україні значно перевищують показники інших досліджуваних країн. Дана тенденція є позитивним явищем у розвитку фондового ринку України, і відображає приріст фінансових ресурсів, що залучаються в обіг через фондову біржу. Водночас абсолютна капіталізація фондових бірж України є надзвичайно низькою.

Важливим індикатором фондового ринку України є також індекс ПФТС, який розраховується щодня за результатами торгів ПФТС на основі середньозваженої ціни по угодах. На рис. 2.11 зображена динаміка індексу ПФТС в період з січня 2007 до січня 2012 рр. [16, с.41].

Рис. 2.11 Індекс ПФТС з січня 2007 по січень 2012

3. Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку в Україні в умовах глобалізації

3.1 Проблеми розвитку інфраструктури фондового ринку України в посткризовий період

Кризові події актуалізували питання вдосконалення інфраструктури фондового ринку як одного з найважливіших напрямів підвищення його стійкості. Фондовий ринок потребує створення значної нормативної бази, і як наслідок цього - дуже складної інфраструктури, яка залежить від кожного нормативного акта, який приймається з метою регулювання та гарантування прав учасників ринку.

Інфраструктура фондового ринку найбільш повно відображає особливості моделі фондового ринку, що склалася у країні.

Інфраструктуру фондового ринку умовно можна поділити на два блоки інститутів за ознакою функціонального призначення установ, що входять до її складу: функціональну і технічну. Підприємства функціональної інфраструктури фондового ринку безпосередньо організують торгівлю цінними паперами. Це фондові біржі, їхні філії в областях, позабіржові торгівельно-інформаційні системи. Технічну інфраструктуру становлять підприємства, які забезпечують облік прав власності на цінні папери, їх зберігання, проведення розрахунків при купівлі чи продажу цінних паперів, інформаційне обслуговування. До суб'єктів технічної інфраструктури належать реєстратори, депозитарні та клірингові установи, інформаційно-торгівельні електронні мережі.

При визначенні складу інститутів фондового ринку треба зважати на те, що його не можна зводити до спеціалізованих структур, які безпосередньо здійснюють операції з цінними паперами. Як зазначив В. Соболєв, особливістю інфраструктури фондового ринку є його багатошаровість [19, с. 150]. Це пояснюється, з одного боку, тим, що механізм державного регулювання цієї частини ринкової інфраструктури характеризується високим ступенем регламентування. Одним з елементів цього механізму є вимога професійної спеціалізації учасників фондового ринку. Це означає, що більшості учасників фондового ринку заборонено займатися більш ніж одним із видів діяльності на ньому, до того ж для такої діяльності потрібен відповідний дозвіл НКЦПФР. З іншого боку, необхідність розвитку фондового ринку як єдиного цілого породжує тенденцію до створення професійних об'єднань його учасників, а також інших інститутів, які безпосередньо не здійснюють професійну діяльність на ньому.

З урахуванням цих моментів до складу інфраструктури фондового ринку, перш за все, включаються відповідні інститути: спеціалізовані інститути (комерційні банки, інвестиційні фонди та компанії, торгівці цінними паперами, реєстратори, зберігачі та депозитарії, біржі та торгівельно-інформаційні системи);

емітенти цінних паперів і неспеціалізовані інститути (підприємства сфери матеріального виробництва, довірчі товариства, страхові компанії, пенсійні фонди); державні органи, які регулюють діяльність суб'єктів фондового ринку; професійні об'єднання учасників ринку; юридичні, аудиторські, консалтингові фірми; інформаційні та рейтингові агентства; спеціалізовані навчальні заклади; компанії - розробники і постачальники програмного забезпечення. Деяких представників спеціалізованих і неспеціалізованих інститутів можна об'єднати в одну загальну групу фінансових посередників. Крім цього, важливішим елементом інфраструктури фондового ринку виступає відповідна частина господарського законодавства.

Характеризуючи інститути фондового ринку, слід звернути увагу на таку його рису, як взаємопроникнення фондового і грошового ринків, у тому числі й за допомогою інститутів. Теоретично це пояснюється тим, що грошові потоки пов'язують разом усю економічну систему і розділити окремі сфери їх руху можливо тільки формально, наприклад, розділивши функції управління цими сферами між окремими державними органами (наприклад, НБУ і НКЦПФР), проте внутрішня єдність відповідних сфер потребує чіткої координації виникнення та розвитку механізмів руху відповідних грошових потоків, які не контролюються.

Інституційна структура фонового ринку формується протягом останніх двадцяти років. Якщо останні роки ХХ століття відображали вкрай безсистемний характер формування інституційного устрою та його відрив від суспільних потреб, то перше десятиріччя ХХІ століття засвідчує про якісні зміни у структурі інституційних одиниць - поступово зникли інститути спільного інвестування, що були створені під потреби приватизації, та виникли якісно нові інститути - корпоративні та пайові інвестиційні фонди. Крім того, прискореними темпами відбувається розвиток інститутів без документарного обігу цінних паперів і структур, орієнтованих на розвиток недержавного пенсійного забезпечення. Станом на кінець жовтня 2001 року в Україні діяли 739 торгівців, 10 організаторів торгівлі (у т. ч. фондові біржі), 208 реєстраторів, 386 зберігачів, 2 депозитарії, 1 710 інститутів спільного інвестування (корпоративних і пайових інвестиційних фондів), 356 компаній з управління активами (КУА), три саморегулівні організації фондового ринку (СРО).

Однією з найбільш болючих проблем інфраструктури українського фондового ринку є розвиток депозитарної системи, оскільки саме від правової та технічної досконалості депозитарної системи залежать надійність і безпечність обліку прав власності на цінні папери, швидкість і витратність їх обігу, коло інвесторів, які отримають доступ до ринку.

Попри те, що розвиток депозитарної системи України розпочався ще 1997 року (з ухваленням Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», яким була визначена структура Національної депозитарної системи, роль і місце в ній Національного депозитарію України як центрального депозитарію, визначено його функції), нормативно-правова і технологічна бази депозитаріїв в Україні досі перебувають у процесі становлення, багато питань не регламентовано чинним законодавством і

потребують подальшого вдосконалення.

Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» визначається, що для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формі відкритого акціонерного товариства було утворено Національний депозитарій, основними акціонерами якого стали ДКЦПФР, якій належало 430 акцій (86% від статутного капіталу) і Національний банк із 22 акціями, решта була розподілена між безпосередніми учасниками ринку, які навіть не в змозі були ініціювати позачергові збори акціонерів. У 2009 році Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) запропонувало матеріальну допомогу на створення депозитарної системи, але лише в разі, якщо частка держави в акціонерному капіталі Національного депозитарію не буде перевищувати 20%. Ураховуючи, що Національний депозитарій майже повністю належав державі, 4 березня 1999 року Комісія затвердила ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз» (МФС) реципієнтом допомоги США за проектом розвитку інфраструктури фондового ринку України.

Із жовтня 2009 року цілісний майновий комплекс цього депозитарію було передано до Всеукраїнського депозитарію цінних паперів (ВДЦП). Таким чином, на сучасному етапі розвитку депозитарної системи України в нашій країні існують два працюючі депозитарії - комерційний ВДЦП і державний НДУ [3].

Між двома депозитарними установами точиться гостра боротьба. Користуючись потужною підтримкою держави, НДУ протягом останніх років демонструє позитивну динаміку - збільшує клієнтську базу та депозитарні активи. Протягом 2011-2012 рр. низка емітентів прийняли рішення про перехід на обслуговування до НДУ - 2011 року кількість емітентів - клієнтів НДУ зросла у 19 разів, за 10 місяців 2012-го клієнтська база емітентів зросла ще на 94% (серед таких емітентів: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія “Оранта-Життя”», Публічне акціонерне товариство АКБ «Індустріалбанк», ТОВ «Компанія

з управління активами “СВОП”» (ЗНВПІФ «Проектне інвестування» і ЗНВПІФ «Приватні інвестиції»), ПуАТ «Хайдельберг Цемент Україна» та ін.). Відбувається зростання й депозитарних активів НДУ - 2011 року НДУ збільшив активи в 4,3 раза - до 76 млрд. грн. У січні - жовтні 2012 року обсяг активів збільшився у 2,4 раза і досяг 181 млрд. грн.

Попри активне лобіювання державою інтересів НДУ, більша частка ринку (близько 86%) припадає на ВДЦП. ВДЦП є найбільшим і найпотужнішим розрахунково-кліринговим депозитарієм - 2012 року його послугами користується понад три тисячі емітентів, триста зберігачів цінних паперів. У жовтні 2012-го на кореспондентських рахунках ВДЦП у депозитаріях-кореспондентах обліковуються цінні папери номінальною вартістю близько 25 мільярдів гривень, на кореспондентських рахунках депозитаріїв - кореспондентів у ВДЦП обліковуються цінні папери номінальною вартістю близько 2 мільярдів гривень.

На початку 2012 року держава вирішила переформовувати депозитарну систему шляхом об'єднання депозитарних установ, що, з одного боку, відповідає

загальним тенденціям розвитку світового ринку, для якого характерні централізація та об'єднання установ фондового ринку.

Але питання викликають способи об'єднання. Чому держава (в особі НКЦПФР) вирішила створювати Центральний депозитарій (ЦД) на базі НДУ? Така позиція не влаштовує, перш за все, самих учасників ринку. До того ж і міжнародні організації. МВФ, Світовий банк, ЄБРР, USAID пропонують об'єднати ВДЦП і НДУ в центральний депозитарій, узявши за основу ВДЦП, оскільки саме він обслуговує понад 85% ринку. Вони радять, щоб усі нинішні акціонери ВДЦП і НДУ мали можливість стати власниками ЦД, при цьому держава була б міноритарієм ЦД, а інші кінцеві акціонери ЦД мали до 5% акцій кожен.

Жорстка конфронтація між учасниками ринку і державою пояснюється тим, що управління фондового ринку (і не тільки фондового ринку) здійснює «неефективна» підсистема - держава, яка не здатна приймати правильні рішення, унаслідок чого її реформи генерують потік інституціональних інновацій, більша частина яких виявляється нездатною до розвитку у визначеній траєкторії, наслідком чого стає криза, загибель, самознищення системи. У силу винятковості свого становища держава є монополістичною організацією, що несе, з одного боку, можливість стабільності, стійкості, а з іншого - небезпеку реалізації не суспільних, а групових й особистих інтересів. На жаль, в Україні ця монополізація управління приносить більше негативу.

Сьогодні український держапарат не мотивований до ефективних реформ, оскільки він представлений безліччю службовців, яким певні інститути або політичні рішення приносять нелегітимні приватні вигоди. Отже, формування нових інститутів, що припускають функціонування конкурентних механізмів в економічній сфері, наштовхується на опір тих чиновників, які отримують вигоди з існуючих адміністративних обмежень. У цих умовах важливого значення набуває самоорганізація професійних учасників ринку, науковців, громадськості, оскільки без одночасного розвитку інститутів самоорганізації суспільства бюрократичний апарат сам себе змінити не зможе.

У зв'язку з цим особливого значення набуває розвиток саморегулівних організацій (СРО). Незважаючи на формальне становлення українських СРО (зараз їх три) як частини інфраструктури, говорити про її суттєве наповнення ще зарано, бо зараз це лише інструмент контролю за діяльністю професійних учасників ринку цінних паперів.

Основне завдання регулятивної діяльності - це підтримка зв'язків між суб'єктами господарювання, регулювання їхньої діяльності. Зв'язки і відносини між людьми виникають стихійно у процесі самоорганізації, тому спочатку не мають потреби в спеціальних регуляторних органах. Тільки згодом для їхнього

становлення і розвитку формуються спеціалізовані види регулятивної діяльності і відповідні їм організації, що й забезпечують погодженість, упорядкованість різних сфер суспільного життя. Саме в процесі самоорганізації формувалися ринкові відносини в розвинених країнах світу (формування так званого «класичного ринку»). Потім уже було сформовано певні інституції (державні та недержавні) для регулювання ринкових відносин. У пострадянських країнах формування ринкової економіки йшло всупереч законам самоорганізації систем - спочатку було створено інститути (організація), а потім уже економічна система мала «відповідати» цим інститутам [не вперше в нашій історії порушуються закони розвитку - Петро І створив біржу (елемент ринкової економіки) у феодальній країні].

Таким чином, при регулюванні фондового ринку (і не тільки) слід ураховувати той важливий факт, що державне регулювання являє собою двоїстий процес одночасного регулювання (організації) і саморегулювання (самоорганізації) економіки, коли зв'язки і взаємовідносини між економічними суб'єктами стають результатом, з одного боку, спонтанного формування інститутів та норм, а з іншого - результатом організуючої діяльності держави. Отже, держава відіграє подвійну роль в ентропійно-негентропійному процесі - з одного боку, держава може бути для економічної системи генератором ентропії (флуктуації, що приводять систему в стан хаосу), з іншого - держава може виступати фактором порядку, оскільки ті ж флуктуації, підсилюючись, підводять систему до самоорганізації. Досягнення ефективних результатів функціонування економічної системи можливо лише за умови збалансування частки організації (управління) зверху і частки самоорганізації знизу.

Важливими елементами інфраструктури фондового ринку України є інститути спільного інвестування та недержавні пенсійні фонди. Серед інституціональних інвесторів найбільшими темпами розвиваються інвеститури спільного інвестування (ІСІ).

Чималу роль у розвитку механізму колективного інвестування в розвинених країнах відіграє держава, вчасно усвідомивши, що цей спосіб трансформації заощаджень в інвестиції створює надійне джерело інвестицій для фондового ринку. Період бурхливого розвитку колективних інвестицій почався з кінця 1970-х років у США - активи тільки взаємних фондів у США збільшилися з 1979 до 2007 рр. у 126 разів і досягли 12 трлн доларів. Не зважаючи на кризові події, унаслідок яких інвестори вилучили з інвестиційних компаній 525 мільярдів доларів, на кінець 2011 року інвестиційні компанії керували 13,1 трильйона доларів, що на 943 мільярди доларів більше за попередній рік.

В Україні розвиток ІСІ розпочався у 2001 р. і на 01.07.2012 р. кількість зареєстрованих корпоративних і пайових інвестиційних фондів становила 1 650 ІСІ, з яких 268 - корпоративні, 1 382 - пайові інвестиційні фонди. Не зважаючи на кризові події, за перше півріччя 2012 року зросла не тільки кількість ІСІ (на 38 одиниць), а й загальна вартість активів майже на 9% і становила 115 110,53 млн. грн. [8]. У той же час негативна економічна ситуація вкотре впливає на результати діяльності українських - за підсумками першого півріччя 2012-го відкриті фонди - мінус 8,07%, інтервальні - мінус 9%, закриті - мінус 5%.

Ефективний механізм трансформації заощаджень населення в інвестиції сприяє зростанню ролі домашніх господарств як суб'єктів макроекономічного розвитку. Побудова такого механізму трансформації заощаджень населення в інвестиції залежить від інформаційної інфраструктури ринку. Процеси прийняття

інвестиційного рішення тісно взаємопов'язані з процесами формування та обробки інформації, оскільки якість прийнятих рішень значною мірою залежить від повноти, оперативності, достовірності, точності і своєчасності вихідної інформації.

Перспективним напрямом функціонування ІСІ є взаємодія з банками. Участь банків у створенні інститутів спільного інвестування відкриває можливості для зниження вартості банківських ресурсів, перерозподілу та зменшення ризиків, активізації діяльності банківських установ на ринку цінних паперів, консолідації заощаджень індивідуальних інвесторів у єдиний пул із наступним диверсифікованим вкладенням у різні проекти з перспективною капіталізацією.

Ще одним рішенням проблеми нестачі ліквідності може бути активне залучення фізичних осіб на фондовий ринок України. Заощадження населення в Україні переважно перебувають поза межами інвестиційного простору - за оцінками австрійської компанії IMAS International і Erste Bank, трохи менше ніж 50% українського населення зберігають грошові заощадження вдома або в сейфі.

За оцінками експертів, у потенційних внутрішніх приватних інвесторів перебуває близько 90 млрд. дол. Завдяки удосконаленню інфраструктури фондового ринку, розвитку Інтернет-трейдингу, зниженню податків й брокерських комісій можна залучити значну частку цих приватних заощаджень.

Важливим елементом інфраструктури фондового ринку є недержавні пенсійні фонди (НПФ), які забезпечують своєю діяльністю рішення соціальних завдань шляхом додаткового пенсійного забезпечення населення і виступають інвесторами інституціонального типу. Пенсійні фонди є найбільш надійними і стабільно працюючими соціально-фінансовими інститутами в країнах із розвинутою ринковою економікою. У світі проходить процес старіння населення.

У 1990 році в країнах ЄС частка людей віком 65 років і старше становила 21%, до 2050-го вона досягне 40%. Протягом 2005-2012 pp. обсяги пенсійних активів, накопичених приватними фондами 13-ти найбільших ринків світу, коливалися в межах 20-25 трлн доларів США. За станом на 01.01.2012 р. цей показник становив 23,3 трлн доларів (на 2,9 трлн доларів, або на 15% більше, ніж роком раніше, що свідчить про суттєву компенсацію падіння вартості активів, яке мало місце в найбільш кризовому 2008 році). На 1 січня 2011 року загальні пенсійні активи найбільших країн світу становили 70% від їх ВВП, тоді як у 2008-му - 58%. За таких масштабів активів недержавні пенсійні фонди та компанії, які керують їхніми активами, є важливими інституціональними інвесторами в низці країн, таких як США, Великобританія, Нідерланди, Ірландія тощо. Обґрунтованим аргументом НПФ є те, що їхній інвестиційний горизонт становить 40-60 років. Інших інвесторів з подібними специфічними за строками обігу активами не існує.

В Україні система пенсійного забезпечення перебуває в стадії реформування - активи накопичувальної системи становлять усього 0,1 млрд. nдол., або 0,1% від ВВП. Кількість НПФ в Україні теж незначна та внаслідок кризових явищ зазнала скорочення (у першому півріччі 2012-го). Тільки впровадження нової системи обов'язкового пенсійного забезпечення зможе посилити соціальну захищеність населення, надати працівникам можливість заощаджувати кошти, дозволить збільшити пропозицію фінансових ресурсів в економіці. За прогнозами Кабінету Міністрів України, другий рівень пенсійної системи буде запроваджено з 2013 року. За мов існуючого дефіциту інвестиційних коштів особливого значення набуває те, наскільки привабливою і надійною для населення країни стане система пенсійного забезпечення.

Розглянувши основні тенденції розвитку інфраструктури українського фондового ринку, можна стверджувати, що фондовий ринок зараз переживає драматичний період змін, зумовлених частково впливом сучасної фінансово-економічної кризи, але більше - внутрішніми проблемами.

У процесі вдосконалення інфраструктури фондового ринку вирішальну роль має державне регулювання, оскільки стабільний економічний розвиток країни залежить від адекватної системи регулювання ринку цінних паперів. Головне завдання державної політики в умовах посиленої невизначеності полягає в тому, як незначним резонансним впливом підштовхнути систему на один із власних і сприятливих шляхів розвитку, як забезпечити самокерований і само підтримувальний розвиток. Державне управління має зводитися до пошуку і реалізації таких керуючих впливів, що не регулюють безпосередню поведінку об'єкта управління, а формують внутрішній механізм його самоорганізації.

3.2 Перспективи розвитку фондового ринку України в умовах посилення інтеграційних процесів

Головною метою функціонування та розвитку фондового ринку в Україні повинно стати залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на відновлення та забезпечення дальшого зростання виробництва.

Ліквідний, надійний та прозорий фондовий ринок має забезпечити реалізацію національних інтересів України, сприяти зміцненню економічного суверенітету шляхом:

сприяння надходженню інвестицій у реальний сектор економіки;

створення ефективної системи захисту прав і інтересів інвесторів, як вітчизняних, так і іноземних;

створення сприятливих умов для розвитку інститутів спільного інвестування, в тому числі недержавних пенсійних фондів;

розбудови сучасної надійної системи виконання угод з цінними паперами та обліку права власності на цінні папери;

розбудови ефективної системи організованої торгівлі, яка має визначати ринкову вартість цінних паперів вітчизняних емітентів;

концентрації і централізації торгівлі корпоративними цінними паперами українських емітентів на організованому ринку на засадах конструктивної конкуренції та інновацій;

створення умов для підвищення конкурентоспроможності фондового ринку України з дальшою цивілізованою його інтеграцією в міжнародні ринки капіталу;

гармонізації політики держави на фондовому ринку з грошово-кредитною, валютною і бюджетно-податковою політикою з метою розвитку фондового ринку України. фондовий ринок біржа інфраструктура

Посилення конкурентоспроможності фондового ринку України потребує у подальшому розвитку:

проведення сприятливої державної політики щодо оподаткування на фондовому ринку;

перетворення торговців цінними паперами у повнофункціональні, фінансово стійкі інститути, що надаватимуть широкий перелік фінансових послуг; 

спрощення процедури ввезення та вивезення капіталу при здійсненні інвестиційної діяльності на фондовому ринку;

запровадження міжнародних стандартів розкриття інформації: міжнародних стандартів бухгалтерського обліку Комітету з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IASC) та міжнародних стандартів розкриття інформації Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO);

створення незалежних інформаційних та рейтингових агенцій, що здійснюють розкриття інформації про фондовий ринок;

налагодження тісного співробітництва в рамках IOSCO та інших міжнародних організацій для створення позитивного іміджу українського фондового ринку.

Податкове стимулювання розвитку фондового ринку України потребує:

звільнення від обкладення податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість некомерційних (неприбуткових) організацій фондового ринку;

включення до складу емісійного доходу емітента сум перевищення виручки від повторного розміщення цінних паперів над ціною викупу таких цінних паперів;

скасування плати (державного мита) за реєстрацію інформації про новий випуск цінних паперів в частині, що відповідає сумі раніше зареєстрованої емісії, та реєстрацію інформації про випуск цінних паперів, розміщення яких здійснюється на організаційно оформленому ринку;

відмови від оподаткування курсових різниць, що виникають при перерахуванні у національну валюту інвестицій на фондовому ринку, які надходять в іноземній валюті;

скасування оподаткування майна та коштів, що надходять підприємству - платнику податків від інвесторів на виконання інвестиційних зобов'язань за договорами купівлі-продажу державних пакетів акцій під час приватизації такого підприємства;

застосування податкової застави щодо забезпечення податкового боргу професійного учасника фондового ринку в розмірі, що не перевищує подвійної суми такого боргу.

Удосконалення системи регулювання ринку цінних паперів в Україні потребує:

визначення пріоритетів державної політики на фондовому ринку та розроблення заходів щодо його дальшого розвитку;

забезпечення єдиного підходу до регулювання діяльності на фондовому ринку як банківських, так і небанківських фінансових установ;

розширення повноважень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо регулювання діяльності небанківських фінансових установ;

оптимізації державного регулювання фондового ринку та розвитку саморегулювання, посилення контролю за дотриманням учасниками фондового ринку регулятивних вимог;

поступової передачі саморегулівним організаціям (CPO) професійних учасників фондового ринку частини повноважень щодо перед ліцензійної роботи, проведення моніторингу діяльності своїх членів, підготовки, перепідготовки та попередньої сертифікації фахівців;

підвищення вимог до ліцензування професійних учасників фондового ринку;

розроблення програми оперативних дій щодо регулювання фондового ринку в разі фінансової кризи;

спрямування зусиль Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку переважно на регулювання відкритого обігу цінних паперів;

створення системи контролю за торгівлею цінними паперами за участю афілійованих осіб;

забезпечення правового захисту працівників Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які здійснюють правозастосовчі функції;

розроблення та запровадження ефективної системи обміну інформацією між державними органами, що здійснюють регулювання і контроль на фондовому ринку;

створення єдиної бази даних про акціонерні товариства.

Корпоративне управління потребує у подальшому розвитку фондового ринку:

удосконалення системи розкриття інформації про вартість цінних паперів та об'єкти інвестування через інструменти фондового ринку;

вжиття заходів щодо розкриття інформації про інвесторів, які придбавають великі і контрольні пакети акцій, у першу чергу тих підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, монополістів, банків та страхових компаній;

створення умов для переведення боргу та зобов'язань підприємств у цінні папери;

запровадження нових фінансових інструментів для поліпшення умов інвестування;

встановлення ефективних механізмів захисту інвесторів, у тому числі запровадження норми колективного позову;

розроблення нормативно-правових актів щодо врегулювання процедури отримання інвесторами доходів від володіння корпоративними правами.

Розбудова інфраструктури фондового ринку потребує:

розвитку професійної діяльності з управління цінними паперами, кастодіальної, з інвестиційного консультування;

зосередження торгівлі акціями та облігаціями підприємств та угод з великими пакетами цінних паперів на організаційно оформленому ринку;

організації обміну інформацією між організаційно оформленими ринками;

запровадження електронного документообігу при укладанні та виконанні угод з цінними паперами, прийняття єдиних стандартів та сертифікації систем електронного цифрового підпису та шифрування даних;

здійснення заходів щодо запобігання маніпулюванню ринком, нечесній торговій практиці і порушенню етики професійної діяльності на фондовому ринку.

Також розвиток законодавства України про цінні папери потребує:

прийняття Законів України "Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди)", "Про цінні папери та фондовий ринок" (нова редакція), "Про акціонерні товариства", "Про недержавні пенсійні фонди", "Про електронний документообіг та електронний підпис".

В цілому фондові ринки безперервно змінюються і розвиваються. Національні та світовий фондові ринки успішно розширяють свої межі й коло учасників, збільшують обсяги, оновлюють форми, впроваджують сучасні фінансові інструменти, удосконалюють технології торгівлі.

Попри невеликий рівень капіталізації порівняно із фондовими біржами розвинутих країн вітчизняний ринок представлений практично всіма секторами економіки; активи українських емітентів користуються попитом у нерезидентів і є повноцінними представниками ринку акцій країн, що розвиваються.

Подальші перспективи розвитку українського фондового ринку багато в чому будуть залежати від ситуації на світових фондових ринках. Однак для посилення привабливості локального фондового ринку для вітчизняних та іноземних інвесторів необхідно здійснити ряд кроків: сприяти надходженню інвестицій у реальний сектор економіки, сформувати ефективну систему захисту прав і законних інтересів інвесторів, активізувати процеси концентрації та централізації торгівлі корпоративними цінними паперами українських емітентів на організованому ринку на умовах конкуренції, погоджувати політику держави на фондовому ринку із грошово-кредитною, валютною і бюджетно-податковою політикою.

Таким чином, формування повноцінного фондового ринку в Україні є важливою складовою ринкових перетворень, що сприятиме оздоровленню економіки, залученню інвестицій у перспективні галузі та об'єкти, прискоренню

процесу приватизації державного майна.

Подальші дослідження повинні проводитися у сфері законодавства, що регулює фондовий ринок і систему захисту прав інвестора, а також політики держави на фондовому ринку, яка має бути узгоджена з усіма учасниками, безпосередньо задіяними у цьому процесі.

Висновки

У нинішній час в нашій країні поступово розвивається ринок цінних паперів. Практично усі суб'єкти економічних відносин, безпосередно стикаються з обліком операцій з цінними паперами, а значить, виникає потреба враховувати в практичній діяльності особливості операцій з цінними паперами, так чи інакше, брати участь на ринку цінних паперів.

До висновку необхідно відмітити, що сьогодні перед українським ринком цінних паперів постає ряд проблем, швидке і ефективне рішення яких стане поштовхом до його подальшого розвитку. Це такі завдання, як:

- контроль за діями учасників ринку цінних паперів з метою обмеження монополістичної діяльності;

- комп'ютеризація фондового ринку і створення єдиного інформаційного простору для підвищення інформованості суб'єктів ринку;

- захист інтересів інвесторів і потреба удосконалення процедури реєстрації цінних паперів та захист їх від підробки;

- встановлення чітких засобів відповідальності державних та комерційних структур за порушення процедури випуску та обігу цінних паперів.

Фондовий ринок передбачає велику організацію із ринку позикового капіталу; валютний ринок; ринок металів і ринку цінних паперів. Цілісне функціонування і розвиток цих галузей передбачає вливання великих коштів в економічну цілісність і розвиток фондового ринку. Фондова біржа являє собою організований ринок, на якому власники цінних паперів здійснюють через членів біржі, операції купівлі - продажу. Розвиток світового та вітчизняного фондового ринку показує, що виникнення фондових бірж і ринку цінних паперів є найхарактернішою ознакою ринкових відносин будь-якого рівня. Розвиток фондового ринку визначає ринок цінних паперів. Він є багато перспективною соціально-економічною складовою ринкової економіки. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій в економіку шляхом придбання, володіння і вільного розпорядження цінними паперами. Ринок цінних паперів є важливим сектором фінансового ринку і функціонування фондового ринку .

Аналіз фондового рину засвідчив, що 2013 рік мусить стати роком збільшення інвестиційної привабливості іноземних інвесторів. Завдяки створення законодавчої бази фондовий ринок стає більш стабільним для інвестора , що стає передумовою збільшення капіталу і інвестицій . Розробка інформаційного поля засвідчує що фондовий ринок стає більш доступним для інвестора. Запропоновані шляхи ефективності підвищення засвідчують що фондовий ринок України потребує змін в нормативній базі і державного регулювання. Фондовий ринок України розвивається великими темпами його факторами стають: стабільність , інвестиції , законодавча база і інтеграція.

Інтеграція породжує для створення єдиного ринку капіталу.

Список використаних джерел

1. Котлер Ф. Управление маркетингом. - М.: Экономика. - 1980. с. 18

2. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. - М.: Республика. - 1992. - с.61.

3. Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006 № 3480-ІV // Із змінами та доповненнями №3480-15 від 01.01.2013р.

4. Кузнєцова Н.С., Назарчук І.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. К.: Знання, 1998.- 246 с.

5. Мендрул О.Г.,Павленко І.А. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навч. посібник. 2-ге видавництво До: КНЕУ, 2000. - 156с.

6. Свердан М. Розвиток фондового ринку Украiни // Цiннi папери України. - 2003. - N13 (251) - 3 квітня. 2003 року.

7. Мальська М.П., Н. Л. Мандюк., Ю.С.Занько., Корпоративне управління: теорія та практика - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 360 с.

8. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 472 с.

9. Положення про затвердження положення про функціонування фондових бірж № 1542 від 19.12.2006/ГКЦБФР / / Офіційний вісник України. - 2007. - № 5. - С.186.

10. Дегтярьова О.І. Біржова справа. Підручник. - М.: ЮНИТИ, 2000

11. Шелудько В.М. Фінансовий ринок. Навчальний посібник. Київ: Знання-Перс, 2002, 535 с.

12. Національне рейтингове агентство «Рюрік»,/Аналітичний огляд ринку облігацій за І півріччя 2011 року.

13. Національне рейтингове агентство «Рюрік»,/Аналітичний огляд ринку облігацій за 2011 року.

14. НБУ «Вісник» за 2011-2013рр.

15. Звіт про «Український фондовий ринок -- 2011: впевненість, стійкість та зростання»/К.: ТОВ «МЕГА-ПРІНТ ПЛЮС»

16. Дерябін А.В. Біржі в інфраструктурі ринку / / Економіст. -1992. - № 3.-С.41

17. Мозговий О.М. Фондовий ринок: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999. - 316 с.

18. Сайт про емітентів цінних паперів України: www.smida.gov.ua

19. Мозговий О.М., Лукяненко Д.Г. Ринок цінних паперів і регуляторна структуризація в умовах глобалізації. // Ринок цінних паперів України. - 2005. - № 9-10. с. 3-11.

20. Сайт ПФТС: www.pfts.com.ua

21. Ляшенко І.М. Фондові індекси.- К.: Товариство „Знання”, 1997.- 125 с.

22. Ладиженський М.Г. Нові тенденції на світовому фондовому ринку // Фінанси України. - 2004. - № 7. - С. 139-140.

23. Сайт Асоціації учасників фондового ринку: України www.aufru.kiev.ua

24. Сайт “Інвестиційні фонди України”: www.if-ua.com

25. Рубцов Б.Б. Современные фондовые рынки. М.: «Альпина Бизнес Букс», 2007. - 925 с.

Размещено на Allbest.ru

...