Споживче кредитування та перспективи його розвитку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Споживче кредитування та перспективи його розвитку в Україні

Божок Михайло



ВСТУП

Споживче кредитування стає усе більш і більш цікавим видом бізнесу, як для банків, так і для небанківських фінансових установ. За даними експертів, станом на 01.01.2009 біля 85,7% обсягу споживчого кредитування приходиться на частку банківської системи, середня сума позики на одну людину в Україні складає приблизно 105 євро, що значно менше аналогічних показників країн Східної Європи - 790 євро в Польщі, а тим більше Західної Європи - 6058 євро в Германії та 9603 євро в Великобританії [88]. Споживче кредитування є одним з найпоширеніших видів банківських операцій у розвинутих країнах світу і є одним зі стимулюючих факторів розвитку економік цих країн. Вітчизняні комерційні банки прагнуть до збільшення обсягів кредитування за такими програмами. Разом з тим дана практика призводить до зростання кредитних ризиків. Проблеми розвитку споживчого кредитування розглядаються в працях багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців. економічний кредит банківський

У них досліджується зміст і форми проведення споживчого кредитування, визначаються напрями його розвитку в Україні. Проте у науковій літературі недостатньо розглядаються питання, пов'язані з ефективністю операцій споживчого кредитування. Актуальність теми дипломного проекту полягає в необхідності дослідження сучасного стану, структури та обсягів споживчого кредитування населення комерційними банками України та небанківськими фінансовими установами, як нового суттєвого явища в економіці України 21 сторіччя, доцільності проведення оцінки ефективності різновидів споживчого кредитування та загального рівня порівняльної привабливості споживчого кредитування населення. Об'єктом дипломного дослідження є - банківські та небанківські продукти споживчого кредитування населення.

Предметом дипломного дослідження є - сутність та портфельний ряд продуктів споживчого кредитування в комерційних банках банківської системи України та небанківських фінансових установах споживчого кредитування. Мета дипломного дослідження полягає у теоретичному обгрунтуванні важливості впровадження банківськими та небанківськими установами України продуктів споживчого кредитування населення України, розкриттю діючої практики розвитку банківських та небанківських продуктів споживчого кредитування, а також пошуку напрямків удосконалення розвитку сегменту продуктів споживчого кредитування на основі систематизації існуючих тенденцій розвитку цього сектору в зарубіжних кредитного-фінансових установах.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішуються такі завдання: - досліджено економічну сутність, класифікаційний розподіл та особливості процесу споживчого кредитування населення в Україні; - проведено аналіз практики споживчого кредитування в банківській системі України та аналіз послуг в кредитному портфелі споживчого кредитування ЗАТ „Кредит Європа Банк” (м. Київ), який розпочав свою діяльність з 2 кварталу 2007 року; - розрахований фактичний середньозважений рівень процентних ставок споживчого кредитування та доказана більш вища дохідність кредитних операцій споживчого кредитування відносно рівня доходності кредитування юридичних осіб; - виконано оцінювання глибини падіння ринку споживчого кредитування в банківській системі України у другому півріччі 2008 року та на протязі 2009 року як наслідок впливу світової фінансової кризи 2008 - 2009 років - проведено аналіз діючої практики зниження кредитних ризиків споживчого кредитування в зарубіжних кредитно-фінансових установах; - запропоновано шляхи удосконалення процесу споживчого кредитування за рахунок оперативного використання автоматизованих банків даних нових інформаційних утворень в Україні - бюро кредитних історій юридичних та фізичних осіб; - проведено аналіз шляхів та основних тенденцій появи нових фінансових установ споживчого кредитування як складових фінансових груп і холдінгів та входження іноземного капіталу на ринок споживчого кредитування в Україні через ці установи; - запропонована оптимальна сегментація ринку споживчого кредитування між комерційними банками, фінансовими компаніями споживчого кредитування , кредитними спілками і ломбардами за обсягами кредитів та ризикованістю кредитування; - виявлена особлива місія ПАТ „Кредит Європа банк” на ринку спожичого кредитування України в кризовий період - трансформація низьковідсоткових міжбанківських валютних еврокредитів іноземного головного банку в високовідсоткові короткострокові гривневі споживчі кредити населенню на придбання нових автомобілів тільки іноземного виробництва, тобто фактично - інвестування росту виробництва автомобілей за кордоном та забезпечення їм ринку збуту на території України за рахунок „викачування” коштів з населення України з додатковим забезпеченням прибутку системі банків „Кредит Європа банк” та „перекачуванні” нарощених капіталів в головний іноземний банк, як повернення єврокредитів з відсотками.

Методами дипломного дослідження є - структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистичний аналіз хронологічних рядів параметрів. Інформаційною базою дипломного дослідження були - звітні документи ЗАТ „Кредит Європа Банк”, статистичні матеріали Національного банку України, Асоціації українських банків, Держкомстату України, Держфінпослуг України за 2007 - 2009 роки.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в тому, що впровадження пропонуємих пропозицій і рекомендацій щодо шляхів розвитку банківських та небанківських продуктів споживчого кредитування дозволить: 1. Ввести обов'язковість довідок про реальні оподатковані доходи громадян як основу процесу споживчого кредитування та законодавче обмеження сум споживчого кредитування відповідним розміром доходів за період кредитування є основним напрямком економічного підходу до розробки Закону України „Про споживче кредитування”, який повинен зупинити механізм незабезпеченого доходами громадян України споживчого кредитування, оскільки механізм застави придбаного товару має інфляційний характер та направлений на створення „кризи переспоживання” в Україні і нестабільності роботи банківської системи України. 2. В банківському секторі: - зосередити увагу банківських установ на привабливість розвитку сектору банківського споживчого кредитування населення, поточний рівень якого в розрахунку на душу населення в Україні в 6 разів нижче середньоєвропейського; - ініціювати участь банківських установ в створенні та розширенні діяльності кредитних бюро для формування кредитної історії всіх фізичних осіб, які коли-небудь звертались за кредитом у будь-яку кредитну установу країни; - використати досвід кредитування банків для формування начальних вибірок достатніх обсягів із поділом клієнтів на “ добрих” та “ поганих” з виділенням основних вхідних параметрів моделей кредитування. 2. В небанківському секторі: - створити систему спеціалізованих дочірніх банківських структур - фінансових компаній споживчого кредитування, в яких банк буде гарантом фінансової стабільності, джерелом вільних ресурсів для нарощування обсягів споживчого кредитування та організатором телекомунікаційних мереж автоматизованих систем мережевого обслуговування точок продажу продуктів споживчого кредитування і систем приймання платежів позичальників; - прийняти Закон України „Про ломбарди” та регулювання їх позикових ставок згідно ризиковим розрахункам, але не в 3 раза більше, ніж для всіх інших суб'єктів ринку та видів споживчого кредитування. Це надасть можливість організувати діяльність банківських та небанківських фінансових установ у відповідності з цілісною системою управління розвитку споживчого кредитування населення для задоволення соціальних потреб населення України.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ

1.1 Економічна сутність споживчого кредиту

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Слово “кредит” походить від латинського “сreditum”, що означає “позика”, “борг”. Деякі лінгвісти пов'язують його із “credos”, тобто “вірю”. Отже, категорія кредиту так чи інакше розглядається економічною наукою, як відносини про надання позики однією особою іншій, що засновані на довірі та передбачають повернення наданої вартості у певний строк з сплатою ціни за користування. Таким чином, можна говорити, що кредитним відносинам притаманні такі базові ознаки:

- феномен кредитування означає передачу вартості однією особою іншій у тимчасове користування на умовах повернення та платності;

- економічною основою кредиту є тимчасово вільна від обігу мобілізована вартість, що здатна до відчуження та формування позичкового капіталу;

- кредитні відносини передбачають наявність довіри, тобто передбачають вільний рух інформації між позичальником і кредитором [16].

Таким чином, кредит - це економічні відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу передачі тимчасово вільних коштів на умовах їх повернення та сплати ціни за користування. Кредит є однією з основних форм руху позичкового капіталу.

Найповніше суть категорії кредит проявляється у функціях, що він виконує. Сучасні економісти відзначають три його основні функції: перерозподільчу, емісійну та контрольну [13].

Перерозподільча функція кредиту полягає у перерозподілі за допомогою кредиту грошових капіталів між різними суб`єктами народного господарства на засадах повернення та платності. Ця функція проявляється як в процесі мобілізації тимчасово вільних грошових коштів суб`єктів господарювання, так і в процесі їх розміщення на ринку позичкового капіталу. Таким чином, за допомогою цієї функції відбувається своєрідне зосередження позичкового капіталу у найпріоритетніших сферах економічної діяльності.

Емісійна функція кредиту полягає у можливості створення за рахунок кредиту додаткових засобів платежу. Особливого значення дана функція отримала при переході від використання реальних грошей до вводу кредитних засобів обігу. Будь-яка емісія грошей в обіг є результатом кредитної операції. Видача позики збільшує масу грошей в обігу, погашення кредиту її зменшує. Отже, в наслідок вмілого використання кредиту у рамках цієї функції, уряд отримує ефективний інструмент регулювання економіки.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб`єктів кредитної угоди. Отже, кредит значно посилює контрольні процеси у народному господарстві, підвищує ефективність використання коштів, стимулює процес розширеного відтворення.

Загальноприйнято виділення форм кредиту за наступними функціональними ознаками: характер кредитних відносин, склад учасників кредитної операції, об'єкт і сфера кредитування та ін. Таким чином, в економічній літературі аналізуються наступні форми кредиту: товарна і грошова.

В економічній літературі на даний час немає єдиного підходу до визначення сутності споживчого кредиту і різні науковці трактують його по різному.

Споживчий кредит -- це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту -- кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

Головними параметрами споживчого кредиту є:

1) доступність кредиту;

2) величина відсоткової ставки;

3) строки надання і погашення;

4) здатність позичальника повернути кредит.

При споживчому кредиті позичальниками є фізичні особи - населення, а кредиторами - підприємства торгівлі і сфери послуг, банки, спеціальні кредитні установи. Торгові підприємства надають споживчий кредит у вигляді товарів, проданих в розстрочку, а банки - у вигляді короткострокових і довгострокових позик на придбання дорогих товарів тривалого користування. Споживчі товари тривалого користування - легкові автомобілі, меблі, побутова техніка - є головним об'єктом споживчого кредиту, який стимулює платоспроможний попит населення на ці товари.

На відміну від інших кредитів, об'єктом споживчого кредиту можуть бути і товари, і гроші. Товарами, що продаються в кредит, як і оплачуваними за рахунок банківських позик, є предмети споживання тривалого користування. Суб'єктами кредиту, з одного боку, виступають кредитори, в даному випадку - це комерційні банки, спеціальні установи споживчого кредиту, магазини, ощадбанк і інші підприємства, а з іншого боку - позичальники - люди.

Споживчий кредит - сума грошових коштів, переданих кредитною організацією (як правило, банком) на певних умовах фізичній особі (громадянинові) для придбання тих або інших товарів або послуг. Іншими словами, це позика або аванс. Основними відмінними рисами вітчизняного споживчого кредиту є:

- договірний режим відносин між кредитором і позичальником, забезпечується за допомогою висновку між ними особливої угоди кредитного договори;

- платність споживчого кредиту забезпечується встановленням і подальшим стягуванням з позичальника процентної ставки за кредитом;

- терміновість споживчого кредиту забезпечується встановленням і подальшим дотриманням позичальником терміну користування кредитом (терміном погашення кредиторської заборгованості);

- цільове використання споживчого кредиту забезпечується систематичним контролем кредитора за операціями, що здійснюються позичальником з кредитними засобами.

Технології банківських кредитних операцій з фізичними особами в сфері споживчого кредитування в принциповому плані аналогічні іншим видам кредитних операцій. Споживчі позички надаються на комерційній основі з дотриманням усіх принципів кредитування в межах кредитних ресурсів банку. Однак мають місце й певні особливості.

Комерційні банки надають кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи із вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дачних та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банкові в забезпечення фізичною особою, та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей, об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника.

Видача кредиту готівкою оформляється в банку видатковим касовим ордером.

Фізичні особи погашають споживчі кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунка, переказами через пошту або готівкою. Банківський споживчий кредит у розстрочку платежу, як правило, передбачає погашення його та відсотків за ним щомісячно рівними частинами. Банківська практика довела, що погашати частину заборгованості щомісячно зручніше, ніж заощаджувати кошти і погашати одразу весь борг. Встановлення строків погашення кредиту селянськими (фермерськими) господарствами має бути пов'язано з надходженням виручки від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг).

Споживчий кредит охоплює як кредит, пов'язаний із задоволенням потреб поточного характеру, зокрема з розвитком виробництва в особистому господарстві, так і кредит на придбання, будівництво і підтримку нерухомого майна. Кредит на поточні потреби сприяє реалізації товарних запасів, повнішому і своєчаснішому задоволенню потреб населення, що постійно ростуть. Кредит на поточні потреби сприяє також розвитку особистого господарства, що робить у відомому сенсі умовним поняття «Споживчий кредит», точнішим є поняття «Кредитування населення».

Форми кредиту є зовнішнім проявом характеру і організації кредитних відносин. У окремих джерелах економісти розрізняють за складом учасників, об'єктам величині позикового відсотка і сфері функціонування [14].

У інших джерелах в основу класифікації форм кредиту покладені дещо інші ознаки. Наприклад, характер кредитних відносин, склад учасників (суб'єктів) кредиткою операції, зміст об'єкту операції, рівень і джерело сплати відсотка, речовий прояв кредитної операції та інші.

Звідси виникають певні розбіжності відносно споживчого кредиту до однієї з форм кредиту, або до певного виду кредиту. Розглянемо думки окремих авторів з приводу суті споживчого кредиту.

У підручнику «Банківська справа» під редакцією проф. Лаврушина О.І. мовиться, що «до споживчих позик відносять будь-які види позик, що надаються населенню, зокрема позики на придбання товарів тривалого користування, іпотечні позики, позики на невідкладні потреби і інші»[18].

У сучасному фінансово-кредитному словнику споживчий кредит характеризується як «форма кредиту, при якій позика надається фізичній особі для придбання товарів і послуг споживчого характеру».

Споживчий кредит - це засіб задоволення споживчих потреб населення, а не тільки потреби в товарах і послугах. Кредитування кінцевого споживача при цьому може здійснюватися як в грошовій, так і в товарній формах, як банками, так і небанківськими фінансово-кредитними інститутами, а також торговими підприємствами.

Для задоволення конкретної потреби в якому-небудь товарі у разі недостатнього рівня заощаджень, фізичні особи звертаються в комерційний банк для отримання кредиту в грошовій формі, або в магазин для оформлення покупки товарів в розстрочку. Кредитні відносини між комерційним банком, магазином, з одного боку, і фізичною особою - з іншою, мають форму споживчого кредиту.

Крім того, підприємства за наявності грошових коштів можуть надавати своїм працівникам кредит на придбання або будівництво нерухомості.

Таким чином, споживчий кредит - це грошові, товарні або товарно-грошові відносини, що складаються між позичальником - фізичною особою і кредитором, як який можуть виступати банки, роздрібні торгові підприємства, ломбарди, кредитні кооперативи, каси взаємної допомоги, пункти прокату.

З погляду населення, яке виступає в ролі позичальника, споживчий кредит можна трактувати як форму економічних відносин, суть яких полягає в запозиченнях фізичними особами для придбання різних споживчих товарно-матеріальних цінностей і послуг.

Існує думка, що споживчий кредит виникає від бідності. Якщо слідувати логіці цього переконання, то, найбільшого поширення споживче кредитування повинне було б набути в країнах, що розвиваються. Але насправді найбільший об'єм споживчого кредитування доводиться на США, Німеччину, Великобританію і інші індустріальні держави з високим рівнем економічного розвитку, більшість населення яких «живуть в кредит». Іншим підтвердженням цьому є наявність різноманітних банківських і небанківських методик споживчого кредитування, вживані в цих країнах. Тому твердження, що споживчий кредит виникає від бідності вельми спірно. Фізичні особи, що використовують споживчий кредит, мають можливість підвищити свій рівень споживання. Вони отримують в своє розпорядження предмети підвищеного попиту, нерухомість, різні послуги (освіта, відпочинок і так далі), які могли б бути доступні громадянам лише у далекому майбутньому. Чинник часу дуже важливий. Дійсно, виплати, що направляються на погашення споживчого кредиту, як і грошові заощадження населення, мають одні і той же результат - придбання того або іншого товару. Проте принциповою відмінністю є той факт, що заощадження є первинними, а споживчий кредит дозволяє населенню задовольняти потреби до того, як будуть накопичені ці грошові заощадження[12].

Однією з найважливіших особливостей споживчого кредиту є його рухливість, яка найяскравіше виявляється у випадку, якщо розглядати споживчий кредит з погляду його забезпечення, раніше всієї застави. Якщо останній представлений цінностями, то споживчий кредит можна віднести до банківського кредиту. Якщо застава представлена землею або будовами, тобто нерухомим майном, то споживчий кредит приймає форму іпотечного кредиту.

Істотною особливістю споживчого кредиту є той факт, що об'єктом кредитування є витрати, пов'язані із задоволенням особистих потреб населення. Тому банківський кредит, що надається фізичній особі для здійснення підприємницької діяльності не можна вважати споживчим кредитом. Разом з тим, достатньо складним представляється розмежувати на практиці кредити, використані на особисте споживання або для здійснення підприємницької діяльності. Саме тому банківська практика відносить до споживчих кредитів будь-які види кредитів приватним особам, що декілька спотворює суть споживчого кредитування.

Таким чином, на основі аналізу викладених вище різних точок зору маємо можливість сформулювати економічну сутність споживчого кредиту як: „Споживчий кредит - це невиробничий кредит, тобто не призначений для отримання додаткового прибутку, який надається для задоволення споживчих потреб населення (кредит фізичній особі) чи найманих працівників (кредит юридичній особі), під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості та сплачується за рахунок джерел, не пов'язаних з експлуатацією наданого кредиту”.

1.2 Класифікація споживчих кредитів

Класифікація споживчих кредитів може бути проведена за декількома ознаками, наприклад, по об'єкту кредитування, суб'єктам кредитування, по термінах кредитування, по забезпеченню і методу погашення, за умовами надання, по методу стягування відсотків.

За сроками використання виділяють:

короткострокові - терміном до 1-го року;

середньострокові - терміном до 3-х років;

довгострокові - терміном більше 3-х років.

Необхідно окремо відмітити срок кредитування - “До запитання”. Такий срок має на увазі, що позичальник повинен повернути кредит наданий банком на протязі 7 днів з дня письмового повідомлення його кредитором.

По забезпеченню:

забезпеченні заставою (майновими правами, майном, цінними паперами);

з іншим забезпеченням (гарантією фізичних, юридичних осіб або страхової компанії);

бланкові. Бланковий кредит надається банком тільки в межах існуючих власних засобів (без застави майна або інших видів забезпечення - тільки під зобов`язання повернути кредит) з розрахунку підвищеної процентної ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту та перевіриний авторитет в банківських колах.

За ступенем ризику:

стандартні кредити;

нестандартні кредити;

сумнівні;

небезпечні;

безнадійні.

За способом надання:

одноразові - однією повною сумою, яка передбачена кредитним договором;

у вигляді кредитної лінії - декількома частинами, загальна сума яких не перевищує суму договору;

у вигляді відновлювальної кредитної лінії - клієнт може неодноразово брати і погашати будь-які суми за умови, що сальдо по судному рахунку не перевищить ліміту, який обумовлено в кредитному договорі. Клієнтами по даній формі кредитування можуть виступати фізичні особи з стабільним графіком надходження доходів (в першу чергу працівникам банку). Список клієнтів, які не є працівниками банку затверджується кредитним комітетом. Суму ліміту вираховують як Ѕ від сукупного доходу, який отримує позичальник (заробітна плата, премії, інші виплати) за останні три місяці.

Грошові споживчі кредити за термінами погашення класифікуються на:

кредити в розстрочку платежу;

револьверні (відновлювальні) кредити;

кредити без розстрочки платежу.

Кредити на будівництво житла виділені в окрему категорію і мають назву іпотечних кредитів, надаються вони під заставу нерухомості.

Кредит у розстрочку платежу передбачає погашення його і відсотків за ним щомісячно рівними частинами. Терміни погашення таких кредитів - від двох до п'яти років, суми кредиту залежать від об'єкта кредитування, кредити надаються під забезпечення гарантів.

Кредитна картка представляє собою пластинку з ідентифікатором власника. Умовою отримання картки є платоспроможність клієнта. По кожній картці встановлюється ліміт кредитування.

Від операцій з кредитними картками банк отримує прибуток, який складається з:

комісійні, що справляються з торгівельних організацій при сплаті рахунків за відпущений власнику кредитної картки товар (в основному від 1 до 4% об`єму продаж по кредитній картці);

щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо вона справляється);

відсотка за кредит, що надається власникам карток в рамках ліміту кредитування.

Кредитні картки пердбачають участь трьох сторін: банка-емітента кредитної картки, її власника і торгівельної організації, яка приймає кредитні картки в якості платіжного засобу за товари та послуги. Для отримання кредитної картки клієнт повинен надати банку встановлену банком суму грошових коштів. Оплата товарів та послуг може бути проведена і при відсутності грошових коштів на рахунку клієнта, тобто за рахунок банківського кредиту. Банк за свої послуги отримує відсоток від суми кожної операції. Користувачі кредитної картки також повинні перераховувати визначену суму коштів за обслуговування картки та її щорічне поновлення.

Даний варіант постійного надання споживчого кредиту отримує все більше поширення за кордоном. Такі міжнародні фінансові асоціації, як “ВИЗА”, “Америкен Експрес”, “Мастеркард”, надають власникам пластикових карток практично будь-яку послугу в будь-якій сфері обслуговування. Дані кредитні картки акцептуються приблизно в 220 країнах” [21].

Банківські кредитні картки є зручними інструментами і надають клієнту револьверну кредитну лінію, якою можна користуватися по мірі необхідності. Однак банкіри зарубіжних банків дійшли висновку, що в зв`язку з зростанням числа неплатоспроможних позичальників, збільшення числа вкрадених чи таких, які використовуються в цілях шахрайства кредитні картки життєво важливим для банку є ретельне керування і контроль за програмами випуску кредитних карток. Існують свідчення на користь того, що даній області властивий ефект масштабу, оскільки звичайно вигідними є операції з кредитними картками тільки найкрупніших банків. Але не дивлячись на це, кредитні картки мають гарні перспективи в зв`язку з розвитком технології, що дозволяє їх власникам отримувати доступ до повного набору фінансових послуг.

Овердрафт - при користуванні ним оплата чеків відбувається з рахунку клієнта. Якщо ж кошти відсутні на рахунку банк покриває від'ємне сальдо кредитом в рамках встановленого ліміту. Погашення кредиту відбувається за рахунок поточних надходжень або спеціальних внесків клієнтів.

Спеціальні чекові рахунки використовуються деякими банками, які випускають для своїх клієнтів спеціальні чеки визначеного номіналу. Банк встановлює клієнту ліміт кредитування і на його величину видає чеки. Використання клієнтом чеків веде до вичерпання ліміту кредитування, а надходження на чековий рахунок відновляють ліміт. Плата за чековий кредит справляється у відсотках від використаної суми (рис.2.1.1).

Доходи банки за цей кредит отримують із відсотків, що стягуються з торговельних підприємств за оплату торговельних рахунків, відсоткової суми за кредит і плати за картку.

Позички без розстрочки платежу, характерна тим, що погашення боргу і відсотків за ним здійснюється одночасно. Ці кредити називаються бріджинг-позички. Це короткострокові кредити приватним особам або сім`ям на покриття поточних потреб в грошових коштах, які повертаються єдиною сумою в кінці терміну кредитування або ж на момент погашення боргової розписки позичальника. За даним кредитом можуть надаватися відносно невеликі суми з терміном погашення, як правило, в межах 30 діб, або іншого незначного періоду часу.

Крім вказаних кредитів, індивідуальним позичальникам надають також обліковий короткостроковий кредит (дисконт векселя), кредит з індивідуальними умовами для придбання дорогих товарів, навчання дітей, персональні позички студентам тощо.

Кредити, що надають фізичним особам вітчизняні банки можна поділити на дві групи. Перша об'єднує позички, надані для поліпшення житлових умов і домашнього господарювання. Вони порівняно великі за обсягом і надаються на відносно тривалий строк. До першої групи належать позики, видані:

- на будівництво індивідуальних будинків із надвірними будівлями;

- на купівлю у громадян індивідуальних житлових будинків із надвірними будівлями;

- на реконструкцію, капітальний ремонт індивідуальних будинків;

- на будівництво надвірних будівель;

- на будівництво та купівлю садових будинків;

- на купівлю незаселених будинків у сільській місцевості;

- на капітальний ремонт садових будинків і будинків у сільській місцевості;

- на будівництво гаражів;

- на купівлю квартир і капітальний ремонт власної квартири;

- на початковий внесок до житлового або житлово-будівельного кооперативу.

До другої групи належать позики на нагальні потреби і під заставу цінностей та цінних паперів"[23].

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів та послуг, які є об`єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт жилих будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов`язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об`єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.

Строк освоєння кредитів, пов'язаних із будівництвом, реконструкцією, капітальним ремонтом об'єктів, неповинен перевищувати 2-х років. Строк освоєння кредитів, наданих на придбання будинків, квартир тощо, не повинен перевищувати 2-х місяців.

Фізичні особи погашають кредити у терміни, встановлені строковим зобов'язанням, шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Таким чином, у своїх проявах споживчий кредит розмаїтий, тому в теорії і на практиці розрізняють цілий ряд видів споживчого кредиту. Їм властиві свої особливості. Споживчі кредити класифікуються за певними ознаками: за строками використання (короткострокові, середньострокові, довгострокові), по забезпеченню (забезпечені заставою, з іншим забезпеченням, бланкові), за ступенем ризику (стандартні кредити, нестандартні кредити, сумнівні, небезпечні, безнадійні), за способом надання (одноразові, у вигляді кредитної лінії, у вигляді відновлювальної кредитної лінії) та за терміном погашення (кредити в розстрочку платежу, револьверні (відновлювальні) кредити, кредити без розстрочки платежу). З розвитком людського суспільства чільне місце займає та чи інша форма або навіть вид споживчого кредиту. Але на будь-якому етапі розвитку людства споживчий кредит відіграє досить важливу роль.

1.3 Правове регулювання процесу споживчого кредитування в Україні

Нормативно-правові акти, що регулюють порядок надання споживчих кредитів в Україні на сьогоднішній день є:

Цивільний Кодекс України, від 16.01.2003 № 435 IV

Закон України «Про кредитні спілки» від 20.12.2001 № 2908-ІІІ;

Закон України «Про заставу» від 2.10. 1992 № 2654-XII

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції від 01.10.2011 року);

Закон України «Про банки та банківську діяльність» вiд 07.12.2000 № 2121-III

Закон України «Про національний банк України» (в редакції Закону вiд 16.06.2011);

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції від 16.10.2011);

Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції від 10.11.2011).

Відповідно до статті 1054 ЦКУ кредитним договором є зобов'язання банку або іншої фінансової установи (кредитодавця) надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Проценти за кредитним договором визначаються залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (Стаття 1056-1). Підвищення ризику призводить до підвищення такого проценту. В умовах економічної кризи рівень ризику неповернення кредиту значно зростає, що штовхає банки в односторонньому порядку змінювати розмір процентів. Це призвело до масових свавільних підвищень зі сторони банків. Для врегулювання ситуації було внесено зміни до ЦКУ від 12 грудня 2008 року. Згідно з якими до ЦКУ було введено статтю 1056-1: Проценти за кредитним договором:

1. Розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

2. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

3. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Такі зміни викликають ряд колізій в національному законодавстві:

1. Регулюються тільки кредитні договори, укладені з банками, але при цьому немає ніяких змін відносно кредитних союзів, ломбардів, інших фінансових установ, які теж уповноваженні укладати кредитні договори. Це підтверджується відсутністю змін в інших законах, наприклад в законі «Про кредитні союзи». Таким чином, виходить, що Закон діє тільки проти банків, які, між іншим, при всіх своїх мінусах є ще й основними донорами економіки. В той же час зміни обійшли кредитні союзи, які через особливості свого правового статусу, кредитуванням бізнесу (реального сектора економіки), практично не займаються.

2. Якщо стаття 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" забороняє в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу, так само як і ст. 525 ЦК України не допускає односторонніх змін умов договору, то стаття 11 Закону «Про захист прав споживачів» навпаки зберігає за банками таке право зі всіма витікаючими наслідками.

3. Здійснюється регулювання лише тих відносин, які виникли після набрання чинності законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України…».

Що стосується договорів, які були укладенні до набрання даним законом чинності то виходить, що положення про зміну процентної ставки з набранням чинності закону з 10 січня 2009 року виконуватися через статтю 1056-1 Цивільного кодексу не може, оскільки визнається нікчемним, і такими, що не потребують судового рішення. Але пункт 2 статті 5 ЦКУ про дію цивільного законодавства в часі передбачає зворотною дію в часі актів цивільного законодавства у випадках коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність для особи. Стаття 1056-1 пом'якшує юридичні наслідки для позичальника, а отже дія даної статті має поширюватися і на правочини укладенні до набрання законом чинності.

Згідно з ухвалою Правління Національного Банку України від 10.08.2010 року облікова ставка становить 7,75 % річних.

Таким чином, всі кредити, надані банками після 10.08.2008 р., вже враховують облікову ставку НБУ у розмірі 7,75 % річних, і законних підстав для підвищення процентної ставки за цими кредитами банки не мають.

Щодо кредитів, які отримані до підвищення облікової ставки НБУ 10.08.2010 р., слід розуміти, що клієнт банку на підставі ст. 4 Закони «Про захист прав споживачів», ст. 56 Закону «Про банки та банківську діяльність», «Про затвердженні правил надання банками України інформації споживачеві про умови кредитування і сукупної вартості кредиту» має право і повинен при підвищенні процентної ставки за наданим кредитом перед підписанням додаткової угоди на вимогу банку просити надати обґрунтування причин і обставин підвищення процентної ставки за кредитним договором, її розрахунок і відповідність її підвищення чинному Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Закон України "Про захист прав споживачів" який прийнятий ще Верховною Радою УРСР вiд 12.05.1991р. № 1023-XII, в новій редакції від 10.11.2011. Основних нововведень можна відзначити чотири. Надається визначення таким поняттям, як введення продукції в обіг, засоби дистанційного зв'язку, споживчий кредит, строк служби, фальсифікована продукція та ін.

Врегульовуються питання прав споживачів в разі придбання ними продукції у кредит, у випадках укладення договору поза торговельними або діловими приміщеннями, укладення договору на відстані. Визначаються умови, лише при додержані яких дозволяється вживання понять "знижка", "зменшена ціна", "розпродаж".

Забороняється нечесна підприємницька практика, під якою розуміється будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Зміни до Закону України "Про захист прав споживачів" ставлять до фінансово-кредитних установ, які надають кредити, досить жорсткі вимоги. Підтвердженням цього є стаття 11 «Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит», що визначає порядок укладання договору, умови кредиту, права і обов'язки сторін.

Отже кредитування споживчих потреб населення здійснюється відповідно до чинного законодавства банком при дотриманні принципів терміновості, повернення, цільової спрямованості, платності, забезпеченості. Державне регулювання споживчого кредитування полягає в регулюванні процентних ставок, строків, додержання принципів соціальної справедливості, доступності кредитів та захисту прав споживачів



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРАКТИКИ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ

2.1 Місце споживчих кредитів в кредитному портфелі банківської системи України

Основне досягнення банків минулого (2005) року -- більш ніж двократне зростання обсягів роздрібних кредитів. Асоціація українських банків оприлюднила фінансові результати діяльності банків за 2005 рік [86, табл. А.2А.7 Додатку А]. Один із чинників зростання банківського сектору -- розширення співпраці з населенням. Якщо великі компанії або взагалі не кредитувалися, або віддавали перевагу співпраці із західними банками, то попит громадян та банківські послуги різко зріс.

Порівняно з 2004 роком вклади українців збільшилися на 76%, кредити фізичним особам -- у 2,3 рази. Рекордні темпи зростання роздрібних кредитів передусім є наслідком іпотечного буму. Лідерами за темпами нарощування кредитів громадянам стали Райффайзенбанк (278%) та УкрСиббанк (235%) -- найактивніші на ринку житлового та автокредитування (табл.2.1)

Частка споживчих кредитів у загальному кредитному портфелі банків країн Західної Європи сягає 50 %, у східноєвропейських країнах близько 19 %, в українських банках на початок 2006 року вона склала 12 %. Процентні ставки по споживчих кредитах складають у Японії -- 1,9 %, Великобританії -- 3,7 %, у США -- 4,2 %, Франції -- 6,6 %.

Базові умови споживчих кредитів в банках України на придбання товарів тривалого користування: кредити видаються в гривнях, доларах і євро; сума кредиту -- від 5 тис. грн. до 20 тис. дол.; термін кредиту -- від 1 до 5 років; мінімальний внесок позичальника за рахунок власних коштів -- 1030 % суми, зазначеної в рахунку-фактурі; процентна ставка -- 1925 % річних; забезпечення -- застава майна; обов'язкове страхування: страхування застави, страхування титулу власності, особисте страхування від нещасного випадку; погашення основної суми і відсотків -- щомісяця (можливе дострокове погашення).

Споживче кредитування в Україні під “товари на виплат” є беззаставним і виконується простіше. Базові умови такого кредитування: термін кредиту -- від 1 до 24 місяців; сума кредиту -- до 5 тис. грн.; валюта -- гривня; процентна ставка -- 1,83 % на місяць; погашення основної суми і відсотків -- щомісяця (можливо дострокове погашення кредиту).

З 1 кварталу 2005 року по 1 квартал 2006 року (тобто за рік) обсяг виданих кредитів фізичним особам по банківській системі збільшився з 15 млрд.грн. до 38 млрд.грн. ( на + 23 млрд.грн.), при цьому обсяг залучених строкових депозитів фізичних осіб зріс з рівня 35 млрд.грн. до рівня 52 млрд.грн. ( на +17 млрд.грн.), а обсяг залучених поточних депозитів фізичних осіб зріс з рівня 10 млрд.грн. до рівня 16 млрд.грн. ( на +6 млрд.грн.). Таким чином, основним ресурсним джерелом для зростання обсягів кредитування фізичних осіб у банківській системі України за 2005 -2006 року є залучені строкові і поточні депозити фізичних осіб [86].

Слід зазначити, що зазначена ресурсна база може бути використана для короткострокового споживчого кредитування і ,тільки в дуже обмеженому обсязі, для іпотечного кредитування, оскільки максимальний термін депозитів фізичних осіб складає від 1 до 2 років, а іпотечні кредити видаються на термін 10 - 15 років. При цьому відносно дешеві поточні депозити фізичних осіб є нестабільною ресурсною базою і не можуть бути використані для іпотечного кредитування. Таким чином, вартість іпотечних кредитів визначається ставкою строкових депозитів фізичних осіб, що при ринковій економіці не може бути нижче індексу зменшення вартості грошей (дисконтна ставка Національного банку України чи рівень інфляції).

Оскільки облікова ставка НБУ в 2005 -2006 році складає 9,5%, а офіційна інфляція не перевищує 10% у рік, то природною ринковою реакцією комерційних банків є встановлення процентної ставки на строкові депозити фізичних осіб на рівні від 10,5% (3 місяці) до 12,0% (12 місяців) у національній валюті. Отже, природної є і ставка іпотечних кредитів у національній валюті, що не знижується нижче рівня 16 - 17% річних, тобто на 5,0 - 5,5% вище вартості ресурсів.

Одночасно, оскільки більш 72% іпотечних кредитів видано в іноземній валюті, то на іпотечному ринку в банківської систем України, в основному, працює інша система ціноутворення. Штучно, ставка строкових депозитів в іноземній валюті для фізичних осіб у банківській системі встановлена на 4 - 5 % нижче ставки строкових депозитів у національній валюті, тобто на рівні 7,0%(3 місяці) і 8,0%(12 місяців), при цьому ставка депозитів у євро встановлюється штучно на 0,5 - 0,7% нижче, ніж ставка в доларах США. Природно, що при такій ціні ресурсів в іноземній валюті, яка сформована за рахунок внесків населення в іноземній валюті, процентна ставка по іпотечних кредитах в іноземній валюті на сьогоднішній день у банківській системі складає від 11,5% до 12% річних, тобто на 4% вище вартості ресурсів.

Оскільки тільки 40% строкових вкладів у валюті мають термін більш 12 місяців, ресурсна база споживчих іпотечних кредитів у банківській системі України може бути оцінена як 57,22 млрд.грн.*0,44*0,4 = 10 млрд.грн., що відповідає реальному обсягові виданих споживчих іпотечних кредитів у банківській системі України в 2006 році.

Таким чином, як показав аналіз, у банківській системі України з урахуванням відсутності ресурсних джерел з терміном залучення більш 1 року для видачі іпотечних кредитів на 1020 років використовуються тільки довгострокові вклади населення в іноземній валюті (12 місяців), як найбільш стійка частина залучених пасивів. Отже, розширення обсягів іпотечного кредитування буде стримуватися розширенням цього виду ресурсної бази банків України до моменту впровадження нових механізмів залучення довгострокових ресурсів для іпотечного кредитування.

Після оцінки стану споживчого кредитування на макрорівні банківської системи України, проведемо оцінку стану споживчого кредитування на мікрорівні одного з найбільших в Україні комерційного банку - АКБ “Приватбанк” [85].

За станом на 31.12.2002 року в банку працювало 15 826 співробітників у порівнянні з 10 342 співробітниками станом на 31.12.2001 року. На сьогоднішній день у банку працює понад 28 тисяч співробітників, з них 3 650 у головному офісі банку.

Приватбанк є лідером серед українських банківських установ по кількості клієнтів, його послугами користуються понад 16% населення України, тому основні тенденції банківського сегменту споживчого кредитування яскраво висвітлює аналіз діяльності цього окремого банку.

Технологічна інфраструктура АКБ «Приватбанк» , як соціальнозначимого банку України, за станом на 01.05.2006 року характеризується як [85]:

- кількість філій і відділень по Україні - 2 010;

- кількість автоматів самообслуговування (банкоматів) по Україні - 3153 ( в 1,5 рази більше ніж банкоматів у всіх банків банківської системи України разом);

- кількість платіжних POSтерміналів у мережі торгівлі і послуг України - 16 626 (48 % від загальної кількості терміналів всіх банків банківської системи України в торгівельній мережі разом);

- кількість емітованих пластикових карток для безготівкових розрахунків і роботи з автоматами самообслуговування - 9 566 600 (49% від загальної кількості емітованих пластикових карток всіма банками банківської системи України);

У табл. Б.1 Б.3 Додатку Б приведені звітні баланси і звіти про фінансові результати АКБ “Приватбанк” за 2000 2005 роки [84 86]. У табл.Б.4 - Б.5 Додатку Б приведені звітний баланс та звіт про окремі показники діяльності АКБ «Приватбанк» за 2 квартал 2006 року [85].

Станом на 01.01.2006 року (за результатами 2005 року) АКБ „Приватбанк” згідно з даними табл. А.1 - А.7 Додатка А є лідером і займає наступні рейтингові місця в банківській системі України [86]:

Обсяг валюти активів балансу - 21 664,360 млн.грн.( 1 місце);

Обсяг власного капіталу - 2 307,466 млн.грн.( 1 місце);

Обсяг статутного капіталу - 1 130,000 млн.грн. ( 2 місце);

Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля

- 16 763,230 млн.грн.( 1 місце);

Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб

- 9 966,027 млн.грн.( 1 місце);

Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб

- 4 016,333 млн.грн.( 3 місце);

Обсяг балансового прибутку - 472,042 млн.грн.( 1 місце);

Прибутковість статутного капіталу - 41,774 % ( 11 місце);

Прибутковість активів балансу - 2,179 % ( 6 місце);

На графіках рис.2.1 наведена динаміка росту обсягів інвестиційно-кредитного портфелю АКБ “Приватбанк” у 2001 - 2006 роках [86]. Як показують графіки - кредитування юридичних осіб є найбільш вагомою часткою активних операцій банка. Але з 3 кварталу 2004 року (системна криза депозитної бази банків за рахунок політичних ризиків виборів Президента України) - АКБ “Приватбанк” почав пріоритетно нарощувати частку кредитування фізичних осіб, що особливо виражено у 1 кварталі 2006 року(рис.2.2), коли обсяги кредитів юридичним особам зменшились на 2 млрд.грн., а водночас обсяги кредитів фізичним особам зросли на 1,2 млрд.грн. і обсяги міжбанківських кредитів зросли на 0,9 млрд.грн. Таким чином, АКБ “Приватбанк” виконує диверсифікацію кредитів по зменшенню обсягів, наданим одному позичальнику, що суттєво зменшує ризик одночасного неповернення кредитів багатьма позичальниками.

Наведена на рис.2.2 динаміка структури інвестиційнокредитного портфелю АКБ “Приватбанк” показує, що зміни у структурі характеризуються наступним:

вагова частка кредитів, наданих юридичним особам, зменшилась з рівня 67,3%(4 квартал 2003 року) до 41,55% (1 квартал 2006 року);

вагова частка кредитів, наданих фізичним особам, підвищилась з рівня 28,18%(4 квартал 2003 року) до 39,48% (1 квартал 2006 року);

вагова частка наданих міжбанківських кредитів підвищилась з рівня 1,88%(4 квартал 2003 року) до 13,17% (1 квартал 2006 року);

- вагова частка активів, вкладених в цінні папери, підвищилась з рівня 2,63%(4 квартал 2003 року) до 5,81% (1 квартал 2006 року);

Не зважаючи на те, що збільшилась доля кредитів, наданих фізичним особам, зменшилась доля АКБ “Приватбанк” на ринку споживчого кредитування в зв'язку з появою більш сильних конкурентів.

Результати аналізу динаміки структури споживчого кредитування в кредитному портфелі АКБ “Приватбанк” у 2001 - 2006 роках. Споживче кредитування фізичних осіб представлене у двох сегментах [85]:

а) Кредитування населення на потреби поточного характеру:

нецільове споживче кредитування (кредитні картки, овердрафт депозитних карток, кредитування “до зарплати” по зарплатним карткам);

споживче кредитування придбання побутової техніки для дому;

споживче кредитування на навчання, лікування, туризм, окремі життєві події;

споживче "Автомобильне кредитування";

б) Кредитування населення на потреби капітального характеру:

інвестиційне іпотечне кредитування будівництва нерухомості (квартири, котеджі з земельними ділянками, сільські будинки з земельними ділянками, гаражі, дачі);

інвестиційне іпотечне кредитування придбання нерухомості на вторинному ринку та капітальний ремонт нерухомості (квартири, котеджі з земельними ділянками, сільські будинки з земельними ділянками, гаражі, дачі);

Як показує аналіз графіків рис.2.4 2.8, динаміка структури споживчого кредитування в АКБ “Приватбанк” з 2002 по 2006 рік характеризується:

зменшенням частки кредитування на потреби капітального характеру з 45% (2002 рік) до 32% (2006 рік);

підвищенням частки кредитування на потреби поточного характеру з 55%(2002 рік) до 68% (2006 рік);

зростанням частки кредитів на придбання автомобілів(поточне кредитування) з 20%(2002 рік) до 41% (2006 рік);

зростанням частки нецільового споживчого кредитування(поточне кредитування) з 2%(2002 рік) до 8% (2006 рік).

Таким чином, з ростом обсягів споживчого кредитування банк все більше орієнтується на попит населення у короткострокових кредитах на задоволення потреб поточного характеру.

2.2 Кредитування населення на потреби поточного характеру

Короткострокові споживчі кредити надаються громадянам на потреби поточного характеру (придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів) та на нагальні потреби (лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо) строком до 1го року, а для кредитування покупки автомобілів - до 35 років [64, c. 58].

В портфелі банківських послуг споживчого кредитування на поточні потреби фізичних осіб АКБ «Приватбанк” пропонує наступний комплекс банківських продуктів [85]:

автомобіль в кредит;

авторозстрочка;

товари в розстрочку;

подійове кредитування;

кредити на навчання;

кредитні ліміти на пластикові кредитні картки;

кредитна картка „Товари в розстрочку”;

кредитна картка „Універсальна”

Придбати автомобіль в кредит в АКБ “Приватбанк” можливо лише за 30 хвилин. Забезпеченням по кредиту виступає автомобіль, що купується та знаходиться у користуванні позичальника, але залишається в заставі в банку до моменту повної виплати кредиту. Первинний внесок позичальника становить від 10% до 20% в залежності від віку та марки автомобіля.

Погашення покупцем заборгованості за кредитом здійснюється наступним чином: відсотки за користування кредитом щомісяця (відсотки нараховуються прості на залишок заборгованості за кредитом); сума кредиту - щомісяця відповідно до графіка.

...