Сутність банку, його функції та основні принципи діяльності в умовах банківської системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність банку, його функції та основні принципи діяльності в умовах банківської системи України

Зміст

Вступ

Розділ 1.Загальна характеристика банківської діяльності

1.1 Сутність і функції банків

1.2 Поняття та принципи банківської діяльності

1.3 Банківська система України: зміст та структура

Розділ 2.Характеристика ПАТ КБ «ПриватБанк»

2.1 Загальна характеристика комерційного банку «ПриватБанк»

2.2 Функції та принципи ПАТ КБ «ПриватБанк»

2.3 Структура комерційного банку ПриватБанк та функції структурних підрозділів

Розділ 3. Перспективи розвитку банківської системи

3.1 .Плани розвитку банківської системи України

3.2 Шляхи вдосконалення банківської системи України

Висновки

Висновок по 1 розділу

Висновок по 2 розділу

Висновок по 3 розділу

Список використаних джерел

Вступ

Банківська система - одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обігу йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки, кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.

Сучасна банківська система - це найважливіша сфера національного господарства будь-якої розвиненої держави. Її практична роль визначається тим, що вона керує в державі системою платежів і розрахунків; більшу частину своїх комерційних справ здійснює через внески, інвестиції і кредитні операції; поряд з іншими фінансовими посередниками банки направляють заощадження населення до фірм і виробничих структур. Комерційні банки, діючи відповідно до грошово-кредитної політики держави, регулюють рух грошових потоків, впливаючи на швидкість їхнього обігу, емісію, загальну масу, включаючи кількість готівки, що перебувають в обігу. Стабілізація ж зростання грошової маси - це застава зниження темпів інфляції, забезпечення сталості рівня цін, при досягненні якого ринкові відносини впливають на економіку народного господарства найефективнішим чином.

Сучасна банківська система - це сфера різноманітних послуг своїм клієнтам. Від традиційних депозитно-позикових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до новітніх форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, використовуваних банківськими структурами (лізинг, факторинг, траст і т.д.)

Своєрідність банківських систем зумовлена великою кількістю банків, що функціонують у тій чи іншій країні. У загальному банки - це фінансові установи, що здійснюють різноманітні види операцій з грошима, цінними паперами та надають фінансові послуги суб'єктам господарювання. Банки випускають, зберігають, надають у кредит, купують і продають, обмінюють гроші і цінні папери, контролюють рух фінансових ресурсів, обіг грошей і цінних паперів, надають розрахунково-касові послуги.

Державний банк, акціонерні та приватні банки і становили банківську систему України.

Таким чином метою даної курсової роботи являється докладне вивчення сутності, принципів, функцій банків та банківської системи України. Для цього необхідно вирішити такі завдання: по-перше, визначити сутність банківської системи України, по-друге, принципи та функції банків , на прикладі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», в третє перспективи розвитку банківської системи України.

Розділ 1.Загальна характеристика банківської діяльності

1.1 Сутність і функції банків

Банки являють собою особливий вид підприємництва, пов'язаний з рухом позичкових капіталів, їх мобілізацій і розподілом .

Основними функціями банків, виконуваними в ринковому господарстві, є посередництво в русі кредитних ресурсів, здійснення платежів, мобілізація вільних грошових коштів підприємств і населення і перетворення їх в капітал. Безпосереднє надання вільних грошових капіталів їх власниками в позичку промисловим і торговим підприємцям утруднено рядом проблем. По-перше, слід враховувати, що розміри грошового капіталу, пропонованого в позичку, можуть не відповідати розмірам попиту на пропонований капітал. По-друге, терміни вивільнення грошових капіталів у їх власників часто не збігаються зі строками, на які ці капітали необхідні позичальникам. І, по-третє, в умовах безпосередньої кредитної угоди кредитор, як правило, не має ніякої інформації про кредитоспроможність позичальника. Усунення цих перешкод стало основою діяльності кредитних установ, згодом взяли форму комерційних банків.

Діяльність сучасних банків різноманітна. Вони не тільки організовують грошовий оборот і кредитні відносини, але також здійснюють фінансування економіки, купівлю - продаж цінних паперів, довірче управління майном і ряд посередницьких операцій . Визначає сутність банку, слід розглянути коло виконуваних ним операцій, оцінити місце банку в господарстві, що дозволить проаналізувати реальну діяльність конкретних фінансових установ. Сутність всіх елементів банківської системи єдина і не залежить від певного предмета розгляду: комерційний чи емісійний, спеціалізований чи універсальний, приватний чи державний, міжрегіональний або місцевий банк. Хоч, це не означає, що на практиці всі ці банки однакові. Навпаки, вони мають свої особливості, які відбивають різноманіття елементів банківської системи. При всій єдності сутності банку на практиці функціонує безліч їх видів . За характером виконуваних операцій розрізняються універсальні і спеціалізовані банки. За типом власності банки класифікуються на державні, акціонерні, кооперативні, приватні та змішані. За масштабами діяльності виділяються банківські консорціуми, великі, середні та малі банки.

По середовищі обслуговування банки можна поділити на регіональні,міжрегіональні, національні та міжнародні .За кількістю філій банки поділяються на без філіальні і багато філіальних. Залежно від обслуговуваних галузей їх можна поділити на багатогалузеві і обслуговують переважно одну з галузей. Однак, перш за все розрізняють емісійні та комерційні банки. Комерційні банки-багатопрофільні кредитні установи, що виконують операції у різних секторах ринкової економіки. Вони являють собою основну ланку всієї кредитної системи. Повний комплекс операцій, який дозволено здійснювати комерційним банкам, відрізняє їх від спеціалізованих фінансових установ, що надають обмежене коло фінансових послуг.

Сутність комерційних банків визначає функції, виконувані ними в умовах ринкової економіки. Однією з найважливіших функцій є посередництво в кредиті, що вони здійснюють шляхом перерозподілу коштів, тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб.

Особливість посередницької функції комерційного банку полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Перерозподіл ресурсів здійснюється від кредитора до позичальника, за посередництва банків без участі проміжних ланок в особі вищестоящих банківських структур, на умовах терміновості, платності, зворотності і забезпеченості. Плата за віддані й отримані в тимчасове користування кошти формується під впливом попиту та пропозиції на ринку кредитів. В результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин. Значення посередницької функції комерційних банків для успішного розвитку ринкової економіки полягає тому, що вони своєю діяльністю зменшують ризик і невизначеність в економічній системі, залучаючи кошти, які можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників на основі широкої диверсифікованості своїх активів, знижуючи сукупні ризики власників грошей, розміщених на банківські рахунки.

Друга найважливіша функція комерційного банку - стимулювання нагромаджень у господарстві. Здійснення структурної перебудови економіки має спиратися на використання, головним чином, внутрішніх накопичень господарства. Саме вони, а не іноземні інвестиції, повинні становити основну частину коштів, необхідних для реформування економіки. Хоча, фактично склалася в Російській Федерації економічна ситуація не стимулює населення і підприємницькі структури до заощадження і накопичення ресурсів. Комерційні банки формують на фінансовому ринку попит на кредитні ресурси, мобілізуючи наявні в господарстві заощадження, застосовуючи досить ефективні стимули до накопичення коштів на рахунок обмеження поточного споживання. Стимули до нагромадження і заощадження коштів формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Крім високих і стабільних відсотків, виплачуваних по внесках, кредиторам банку необхідні гарантії надійного розміщення та своєчасного повернення вкладених у банк заощаджень.

Третя функція банків - посередництво в платежах між окремими самостійними суб'єктами - при переході до ринку набула нового змісту. В умовах державної монополії на суспільну власність всі розрахунки між суб'єктами цієї власності проводилися через єдиний державний банк, у зв'язку з чим форми розрахунків, порядок платежів, міра відповідальності сторін були пристосовані до безумовної концентрації всіх розрахунків в одному банку. Гарантом здійснення платежів при такій системі розрахунків виступала держава. Створення незалежних комерційних банків призвело до розосередження розрахунків і підвищення ризиків, пов'язаних з цим видом їх діяльності. Ліквідація системи розрахунків з використанням рахунків міжфіліальних оборотів (МФО) і перехід на розрахунки між банками через кореспондентські рахунки також підвищили ризики, по-скільки розрахунки проводяться не між філіями одного банку, а між самостійними комерційними банками. У цих умовах особливо важлива відповідальність банків за своєчасне та повне виконання доручень своїх клієнтів по здійсненню платежів.

Однією з умов створення здорового ринкового господарства в країні є формування фондового ринку, у зв'язку з чим отримала розвиток функція комерційного банку, яка полягає в посередництві при здійсненні операцій з цінними паперами. Маючи ліцензію ЦБР на здійснення банківських операцій, комерційний банк має право здійснювати випуск, купівлю, продаж, облік, зберігання та інші операції з цінними паперами, які є платіжними документами, з цінними паперами підтверджують залучення коштів у внески і на банківські рахунки, з іншими цінними паперами, операції з якими не вимагають спеціальної ліцензії. Банки мають право здійснювати довірче управління (траст) пакетом цінних паперів за договором з фізичними та юридичними особами. Банк має право надавати консультаційні послуги, пов'язані з випуском і обігом корпоративних цінних паперів, розміщувати свої ресурси в цінні папери від свого імені, при цьому ризики, пов'язані з таким розміщенням, доходи і збитки від зміни ринкової оцінки придбаних цінних паперів відносяться на рахунок акціонерів банку.[4]

1.2 Поняття та принципи банківської діяльності

БАНКІВСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ (banking) - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківську діяльність визначають через банківські послуги, які банк надає своїм клієнтам. Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування).

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, в т.ч. шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік таких фінансових послуг встановлюється Національним банком.

Крім надання фінансових послуг, банк може здійснювати діяльність щодо: 1) інвестицій; 2) випуску власних цінних паперів; 3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей; 4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа; 5) інкасації коштів і перевезення валютних цінностей; 6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій); 7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.[1]

Відповідно до статті 1 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банківська діяльність включає в себе такі групи банківських операцій, як:

- залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб;

- розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.[1]

Таким чином законодавець дещо звужує сферу банківської діяльності. Проте метою такого визначення є виділення основних операцій, здійснювати які у сукупності мають право лише банки. Поряд з цими трьома видами операцій банки (інші фінансові установи), а у визначених законами України випадках - також і інші юридичні особи мають право здійснювати і інші операції, пов'язані з операціями, які складають зміст банківської діяльності.

У зв'язку з цим маємо розглядати поняття “банківська діяльність” у широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні під банківською діяльністю розуміються всі види операцій, які можуть здійснювати відповідно до законодавства банки, а у визначених законом випадках - інші юридичні особи. У вузькому розумінні банківська діяльність включає в себе лише ті операції, які виділяють банк з числа інших фінансово-кредитних установ. У цьому контексті, аналізуючи поняття “банківське право”, “банківське законодавство”, “банківські правовідносини” тощо, ми будемо вживати термін “банківська діяльність” саме у широкому розумінні. Для операцій, які у сукупності можуть здійснювати лише банки, ми пропонуємо використовувати термін “операції виключної компетенції банків”.

Банківські операції прийнято поділяти на активні, пасивні та комісійні.

Активні операції полягають у використанні ресурсів банку (зокрема надання кредитів). На думку В.М. Усоскіна[5], активні операції комерційного банку можна розділити на 4 великі групи: кредитні операції (або позички); інвестиції в цінні папери; касові операції; інші активи.

Пасивні операції - це операції, які полягають у залученні грошових коштів - фізичних та юридичних осіб - клієнтів банку (депозити або вклади).

Комісійні операції - це здійснення банками посередницької діяльності, зокрема, обслуговування платежів клієнтів, інкасація, зберігання валютних цінностей та цінних паперів та ін.

Банківська діяльність здійснюється на підставі певних принципів. На думку О. П. Орлюк[6], основними принципами банківської діяльності можна визначити:

- незалежність банків у своїй діяльності, їх економічна самостійність;

- невтручання органів державної влади та місцевого самоврядування в діяльність банків, за винятком випадків, установлених законодавством (зокрема, в межах організації Національним банком банківського регулювання та банківського нагляду);

- розмежування відповідальності між банками та державою;

- обов'язковість отримання банками ліцензій (дозволів) на здійснення банківських операцій, передбачених законодавством;

- обов'язковість дотримання банками встановлених НБУ економічних нормативів для підтримання стабільності банківської системи країни та захисту інтересу клієнтів;

- закріплення за банками права оперативної самостійності у виборі клієнтів та видів операцій, за якими він буде спеціалізуватися;

- забезпечення фізичним та юридичним особам права вільного вибору банку;

- забезпечення виконання банком взятих на себе майнових зобов'язань перед клієнтами та третіми особами, в першу чергу - повернення грошових коштів вкладникам банків.

1.3 Банківська система України: зміст та структура

Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було започатковане з прийняттям в 1991 році Закону Української РСР «Про банки та банківську діяльність»

ЗАКОН УКРАЇНИ Про банки і банківську діяльність

Стаття 4. Банківська система України

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб. Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України «Про Національний банк України» (679-14), інших законодавчих актів та нормативно-правових актів Національного банку України.[2]

Бамнківська система України - це складова економічної системи держави, що включає в себе Національний банк України; інші банки (резиденти та нерезиденти, зареєстровані у встановленому законодавством порядку на території України); небанківські фінансові установи, виключною діяльністю яких є прийняття вкладів, розміщення кредитів або ведення рахунків клієнтів; Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; банківську інфраструктуру, а також зв'язки та взаємини між ними[12].

Сьогодні банківська система України - це один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочате раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку[12].

Поряд із законодавчо визначеною структурою банківської системи, як дворівневої,можна визначити наступні елементи банківської системи України:

Національний банк України

НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи. НБУ визначає та проводить грошово-кредитну політику, монопольно здійснює емісію гривні та організовує готівковий грошовий обіг, виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування та ін.[2]

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

ФГВФО є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку[3]. Фактично - другий регулятор на банківському ринку України.

Банки, банківські групи, банківські холдингові компанії, банківські спілки та асоціації

Банк - ядро системи, оскільки на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги. Банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.

Банківська група - група юридичних осіб, які мають спільного контролера, що складається:

- з материнського банку та його українських та іноземних дочірніх та/або асоційованих компаній, які є фінансовими установами;

- з двох або більше фінансових установ та в якій банківська діяльність є переважною.

Банківська холдингова компанія - фінансова холдингова компанія, в якій переважною діяльністю фінансових установ, що є її дочірніми та асоційованими компаніями, є банківська діяльність.

Асоціація (спілка) банків є договірним об'єднанням банків, створена з метою захисту та представлення інтересів своїх членів[2].

Небанківські установи, які наділені правом надавати окремі види банківських послуг в силу отримання ліцензії Національного банку України

НБУ ліцензує (окрім, власне, банківської діяльності) валютні операції, видає ліцензії небанківським фінансовим установам, які мають намір стати учасниками платіжних систем, на переказ коштів без відкриття рахунків, сертифікує фахівців з тимчасової адміністрації і реорганізації банків, фахівців з ліквідації банків. Останніх можна вважати окремими складовими системи.

Банківська інфраструктура

Банківська інфраструктура - сукупність організацій та установ, що безпосередньо забезпечують функціонування банківської системи[12]. Наприклад, Засвідчувальний центр - установа для забезпечення реєстрації, засвідчення чинності відкритих ключів та акредитації центрів сертифікації ключів.

«До банківської системи не включаються інші фінансово-кредитні установи, що за своїм статусом не є банками […] Включення фінансово-кредитних установ до банківської системи спотворить її сутність»[6]

Виділяють наступні специфічні функції банківської системи України:

а) створення грошей і регулювання грошової маси;

б) трансформаційна функція;

в) стабілізаційна функція.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки), і вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.

Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів господарювання і передаючи їх іншим, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й строки грошових капіталів та фінансові ризики.

Банківська система також виконує стабілізаційну функцію, тобто функцію забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку. Для банківської діяльності характерна висока ризикованість і банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, тому боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи

Данило Гетманцев зазначає, що банківська система бере участь у виконанні основних функцій фінансової системи України, зокрема, шляхом:

1. Забезпечення способів переміщення фінансових ресурсів у часі, через кордони держав та між окремими галузями тощо;

2. Розробки та забезпечення способів управління ризиками;

3. Забезпечення механізму об'єднання фінансових ресурсів та їх розподілу між окремими суб'єктами господарювання;

4. Забезпечення безперебійного функціонування платіжних систем, зокрема, шляхом удосконалення способів клірингу та здійснення розрахунків, що сприяють торгівлі;

5. Забезпечення насичення ринку ціновою інформацією, що дозволяє координувати децентралізований процес прийняття рішень в окремих галузях економіки[7].

На 1 жовтня 2014 в країні функціонує 168 банків, у тому числі:

банки з приватним українським капіталом - 49%;

банки з іноземним капіталом (крім російських) - 16%;

банки з російським капіталом - 14%;

державні банки - 21%[14].

Станом на 08 січня 2015 у стані ліквідації знаходиться 25 банків.

Кількість клієнтів банків - 74,4 млн, з яких 72,2 млн - фізичні особи (резиденти і нерезиденти).

Більшість банків є учасниками міжнародних карткових систем та / або НСМЕП, у розвитку якої бере активну участь НБУ. Станом на 1 жовтня 2014 року в обігу перебувало 69,75 млн платіжних карт, емітованих вітчизняними банками, з яких майже 48% були активними; інфраструктура обслуговування карткового бізнесу налічує 38,5 тис. банкоматів і 205,8 тис. банківських терміналів; еквайрингова мережа складається з 178,6 тис. торговельних терміналів. У країні функціюють 32 платіжних системи (у тому числі 15 внутрішньобанківських; 14 внутрішньодержавних, платіжними організаціями яких є резиденти; 3 міжнародні).

Регіональна мережа банківських установ складається з більш ніж 18 000 точок продажу (включаючи філії та дочірні компанії). При цьому, найбільше число банків сконцентровано у промислових і столичному регіонах. В цілому банківська система України характеризується високим рівнем конкуренції і має потенціал розвитку[1].

Розділ 2. Характеристика пат КБ «ПриватБанк»

2.1 Загальна характеристика комерційного банку «ПриватБанк»

Заснований у 1992 році, комерційний банк ПриватБанк є лідером банківського ринку країни. За даними дослідження GFK Ukraine у першому кварталі 2014 року нас вважають основним банком 39,3% клієнтів - фізичних осіб, що більше, ніж у наступних за нами двадцяти банків разом взятих. Серед корпоративних клієнтів цей показник становить 22,8%.

ПриватБанк є одним з найбільш інноваційних банків світу. Наприклад, понад десять років назад банк став одним із перших у світі, що почав використовувати одноразові SMS-паролі. До останніх інновацій, які отримали визнання по всьому світі, належать такі продукти, як платіжний міні-термінал, вхід в Інтернет-банкінг через QR-код, онлайн-інкасація, а також десятки різноманітних мобільных додатків.

У 2009-му році Global Finance сьомий рік поспіль визнає ПриватБанк кращим банком в Україні, так само як й інші впливові видання у різні роки віддавали ПриватБанку звання «The Bank of Year» (журнал «The Banker») та «Кращий банк» (журнал - «Euromoney»).

Проводячи послідовну політику зміцнення стабільності банку та вдосконалення якості обслуговування, ПриватБанк вважає одним з пріоритетних напрямків своєї роботи розвиток комплексу сучасних послуг для індивідуального клієнта. На сьогоднішній день банк пропонує громадянам України понад 150 видів найсучасніших послуг, серед яких поточні, вкладні операції, карткові продукти, різноманітні програми споживчого кредитування, які здійснюються у партнерстві з провідними вітчизняними торговельними, ріелтерськими компаніями і автовиробниками. ПриватБанк є уповноваженим Урядом України банком з виплати пенсій і соціальної допомоги громадянам, а також виплати компенсацій жертвам нацистських переслідувань. Сьогодні свою пенсію і соціальні виплати в Приватбанку отримують понад 1,5 мільйона чоловік. Також свої кошти довіряє ПриватБанку майже третина всіх вкладників України. Понад 35% клієнтів українських банків обирають ПриватБанк при відкритті поточного рахунку і понад 28% користуються послугами банку під час здійснення грошових переказів.

Національна мережа банківського обслуговування ПриватБанку, що включає в себе більш 3 000 філій та відділень по всій Україні, дозволяє будь-якому клієнту отримати найвищий рівень обслуговування практично в будь-якій точці країни. Широке коло закордонних партнерів ПриватБанку не тільки демонструє його визнання як провідного учасника світової банківської системи, але й, найголовніше, дозволяє найбільш широко задовольняти потреби клієнтів банку, пов'язані з їх міжнародною діяльністю. ПриватБанк підтримує кореспондентські відносини з найбільшими іноземними банками, ефективно співпрацюючи з ними на різних сегментах фінансового ринку. ПриватБанк є уповноваженим банком з обслуговування кредитних ліній Світового банку реконструкції та розвитку (МБРР), Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) і Українсько-Німецького Фонду, спрямованих на розвиток малого та середнього бізнесу. ПриватБанк єдиний з українських банків має закордонну філію на Кіпрі, також банк активно розвиває систему сучасних фінансових послуг у Росії, Латвії, Португалії, Грузії за допомогою своїх дочірніх банків «Москомприватбанк», ParitateBanka, TAOПріватБанк. Представництва банку працюють в Казахстані та Китаї.

ПриватБанк є визнаним лідером вітчизняного ринку платіжних карток. На сьогоднішній день банком випущено більше 18,5 млн. пластикових карт (близько 40% від загальної кількості карт, емітованих українськими банками). У мережі обслуговування пластикових карт банку працює 6 837 банкоматів, пластикові картки банку приймають до оплати понад 46,6 тисяч торгово-сервісних точок по всій Україні. Наявність широкої мережі обслуговування карткових продуктів дозволяє ПриватБанку активно впроваджувати послуги з автоматизованої видачі корпоративним клієнтам заробітної плати із використанням пластикових карт.

ПриватБанк - найбільший за розмірами активів український банк і лідер роздрібного банківського ринку України.

Загальні активи ПриватБанку станом на 1 січня 2015 року становили 204 млрд гривень. ПриватБанк володіє другою за чисельністю мережею відділень та найбільшою мережею банкоматів та терміналів серед банків України. На кінець 2014 року в мережі працювало близько 7500 банкоматів, 12 тис. терміналів самообслуговування та 108 тис. POS-терміналів. Національна мережа банківського обслуговування ПриватБанку включає в себе близько 2500 відділень. ПриватБанк є найбільшим емітентом і еквайєром платіжних карток в Україні. На кінець 2014, банком емітовано понад 30 мільйонів карток. Банку належить власна система грошових переказів «PrivatMoney» та найбільший в Україні інтернет-банкінг і платіжна система «Приват24». Також банк виступає екваєром електронної платіжної системи LiqPay. Чистий прибуток ПриватБанку у 2014 році склав 749 млн гривень, що на 60% менше ніж у 2013 році (1,873 млрд грн).[1]

ПриватБанку належать дочірні банки в таких країнах як Грузія (ПриватБанк), Латвія (ПриватБанк), Португалія та Італія. За даними британського журналу The Banker, ПриватБанк утримує восьму позицію в рейтингу найбільших банків Центральної та Східної Європи та 332-у в рейтингу тoп-1 000 світових банків.[2]

Співвласниками ПриватБанку є українські бізнесмени та олігархи, засновники фінансово-промислової групи «Приват» Геннадій Боголюбов та Ігор Коломойський, частка яких становить по 36,9% у кожного. Власником 16,2% є кіпрська компанія Triantial Investments Ltd, якою у свою чергу у рівних частинах володіють ті ж Геннадій Боголюбов та Ігор Коломойський. Решта 9,8% володіють міноритарні акціонери.

Значною подією в українській банківській системі був запуск у 2001 році системи «Приват24», проекту, що дав можливість клієнтам керувати своїми рахунками онлайн в режимі реального часу, виконувати регулярні платежі, переказ коштів і т. д.

У лютому 2002 року ПриватБанком випускаються мільйонна пластикова карта.

У 2003 році ПриватБанк був визнаний найкращим банком за якістю обслуговування клієнтів системою Western Union. У тому ж році банк отримав STP Excellence Award від Deutsche Bank, що підтвердив професіоналізм ПриватБанку в міжнародних розрахунках.

ПриватБанк став першим українським банком, що розмістив єврооблігації на суму 100 млн доларів США на європейському ринку. Крім того, ПриватБанк є першим в Україні, що отримав «B-» рейтинг агентства Standard & Poor's. Міжнародне рейтингове агентство Fitch присвоїло остаточний довгостроковий «B-» рейтинг єврооблігацій ПриватБанку.

За рішенням акціонерів на засіданні 30 квітня 2009 року діяльність банку була приведена у відповідність із Законом України «Про акціонерні товариства»: відповідні зміни були внесені до Статуту Банку асоціації, і акціонерні компанії тип був змінений з закритого для громадський. Крім того, назва банку було змінено на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Ці зміни вступили в силу 21 липня 2009 року (Ліцензія Національного банку України № 22 від 29 липня 2009 року).

У 2010 році банк виступив ініціатором створення благодійної організації - Всеукраїнський благодійний фонд «Допомагати просто!»

У 2014 році, під час проросійських виступів на сході і півдні України, ПриватБанк та особисто один з його найбільших акціонерів Ігор Коломойський зайняли активну проукраїнську позицію. Як наслідок, керівництво банку заявляло про тиск з боку Центробанку Росії на дочірній російський Москомприватбанк, який зрештою було вирішено продати[11].

2.2 Функції та принципи ПАТ КБ «ПриватБанк»

Виділяють такі функції ПриватБанку

- Посередницька функція - Приватбанк виступає як сполучна ланка між господарюючими агентами в економіці країни. Грошові кошти, тимчасово вільні у підприємств та організацій, накопичення населення акумулюються в банківській системі країни і потім прямують через банк в інвестиції, формуються ресурси для розвитку економіки. Банк здійснює посередництво у кредитах, в платежі, в операціях з цінними паперами. Критерієм посередництва є вигідність для обох сторін угоди. При цьому плату за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції позикових засобів Наявність посередника в особі банку скорочує ризик неповернення коштів; підвищує ефективність розрахунків у звязку зі спеціалізацією банків на подібного роду операціях і зниженням з цієї причини витрат обігу. Тобто в банківській системі відбувається створення позикового капіталу, рух якого здійснюється з одних галузей економіки та сфер діяльності, в інші, з більш високою рентабельністю;

- Накопичувальна функція - розширення кредитних ресурсів і депозитів за рахунок багаторазового збільшення грошової бази - ефекту мультиплікатора;

- Стимулююча функція - Банк стимулює господарюючі субєкти до накопичення і заощадження. Тобто банк повинен не тільки мобілізувати тимчасово вільні грошові ресурси, але сформувати активні стимули до накопичення коштів на основі обмеження поточного споживання. Це досягається на основі гнучкої депозитної політики ПриватБанку через:

- Встановлення високих процентних ставок по депозитах;

- Гарантування схоронності грошових засобів, які знаходяться на рахунках клієнтів банку;

- Надійності банківської системи;

- Різноманітності пропонованих банківських послуг та ін У звязку з цим величезне значення має інформація про банк, її послуги, тарифи, фінансовому становищі і інші аспекти його діяльності Всі клієнти повинні мати вільний доступ до цієї інформації, щоб визначити ризик співпраці з даним фактором, можливу вигоду або втрати для себе. Усі банки зобовязані публікувати щоквартальні баланси в періодичній пресі, на першу вимогу клієнта надавати баланс на останню звітну дату та іншу потрібну йому інформацію, якщо вона не є конфіденційною

Принципи - це основні положення діяльності банку, які забезпечують реалізацію покладених на банки функцій і виконання банківських операцій. Основним принципом діяльності банку є робота в межах реально існуючих ресурсів. Приватбанк може здійснювати банківські та інші операції в межах залишків коштів, які є на коррахунку банку та в його касі. Кошти на коррахунку та в касі повинні забезпечувати, в першу чергу, виконання зобов'язань клієнтів по здійсненню ними платежів та розрахунків. При роботі в межах реально існуючих ресурсів банк повинен забезпечити не лише кількісну відповідність між своїми ресурсами і вкладеннями, але досягти якісного їх відповідності. Так, при формуванні ресурсної бази необхідно враховувати обсяг і структуру активів банку з урахуванням строків, напрямків операцій, прийнятих ризиків і інших аспектів його діяльності. Чим вище частка довгострокових активів, що тим вище повинна бути величина довгострокових зобов'язань або власних коштів банку. Високоризикові також активи вимагають їх покриття не залученими ресурсами клієнтів, а власними коштами банку Таким чином, можливості здійснення банком активних операцій визначаються обсягом й структурою пасивів (зобов'язань) банку. Тому банки повинні приділяти першорядну увагу формуванню оптимального структури балансу банку, відповідності статей його активів наявних джерел пасивів.

Принцип роботи в межах реально наявних ресурсів підвищує зацікавленість банку у залученні депозитів, стимулює пошук їх довгострокових джерел і збільшення власних коштів, активізує їх боротьбу за клієнтську базу, пошук найбільш рентабельних напрямків вкладення банківського капіталу, а отже, розвиток бізнесу та надійності банку

Недотримання принципу роботи в межах реально наявних ресурсів призведе до неспроможності банку відповідати за зобов'язаннями перед клієнтами, до втрати ліквідності і, в кінцевому рахунку, до банкрутства банку. З огляду на важливість дотримання цього принципу, банки повинні приділяти велику увагу планування структури балансу, її оптимізації в залежності від наявних зобов'язань і можливих напрямків розвитку бізнесу. У більшості банків створено підрозділи з управління активами та пасивами, та контролю за ризиками, в першу чергу, ризиком ліквідності. Одним з інструментів оптимізації структури балансу банку є лімітирование обсягу і структури активних і пасивних операцій банку.

Принципи ПриватБанку:

Принцип економічної самостійності - припускає свободу розпорядження власними коштами, залученими ресурсами банку, формування клієнтської бази, розподілу доходів і прибутку, формування та використання фондів банку. Економічна самостійність передбачає і економічну відповідальність. Банк відповідає за своїми зобов'язаннями перед клієнтами, учасниками і співробітниками. Відповідальність банку визначається обсягом взятих на себе зобов'язань і не обмежується розмірами своїх доходів. Банк зобов'язаний відповідати перед своїми контрагентами всіма належними йому коштами та майном, на які відповідно до законодавства може бути накладено стягнення. Весь ризик від своїх операцій банк бере на себе. банківський система комерційний

Принцип побудови взаємин банку з клієнтами на ринковій основі означає, що комерційний банк надає послуги клієнтам на основі платної, так само як і клієнти мають право на адекватну винагороду за проведення окремих операцій з банком. Ціна за банківський продукт формується з урахуванням витрат на їх надання, середніх ставок банківського ринку, норми прибули банку, вимог мінімізацію банківських ризиків, підтримання достатнього рівня ліквідності та інших обставин. Наприклад, за вкладами населення ставки встановлюються з урахуванням ставки рефінансування, рівня інфляції у країні, потреби банку в ресурсах, середніх процентних ставок по аналогічних операцій у інших банках та ін Банк має право встановлювати тарифи за розрахункове, касове служба, відкриття рахунку, проведення платежів і інші послуги з урахуванням витрат банку на здійснення цих операцій, середньої норми прибутку, тарифів на аналогічні послуги в інших банках. У будь-якому випадку, встановлюючи плату за обслуговування, банк керується принципом самоокупності, рентабельності операції.

Принцип непрямого регулювання діяльності банку

- Сукупність методів впливу держави на діяльність банків допомогою економічних важелів і стимулів. Держава в особі Центрального Банку визначає основи діяльності комерційних банків у відповідність з Федеральним законодавства, нормативних актів Банку Росії, етичними та професійними стандартами. Відповідність формалізованим встановленим вимогам, нормативам, критеріям є підставою для прийняття рішень про можливість видачі ліцензії банку, розширення або призупинення його діяльності, відкликання ліцензії. Держава не вправі здійснювати пряме адміністративний вплив, втручатися в діяльність банку, не маючи на те належних законних обставин.

2.3 Структура комерційного банку ПриватБанк та функції структурних підрозділів

Організаційна структура управління (ОСУ) ПриватБанку є однієї з найбільш прогресивних як серед банків України, вона є комбінованою, тому що містить ознаки широко розповсюджених у світовій практиці видів ОСУ:

Горизонтальна: у ній виділено лише 3 рівні управління:

вищий - Head-office (Головний офіс);

середній - Middle-office (Головні регіональні управління, Регіональні управління, самостійні філії);

нижчий - Front-office (відділення).

Лінійно-функціонально-штабна: сформовані штаби при Голові Правління банку, при Директорах, регіональних управлінь та філій;

Дивізіональна клиєнто - і функціонально-орієнтована: виділені підтримуючі й бізнесові напрямки, орієнтовані на комплексне обслуговування певних груп клієнтів або виконання комплексу однорідних функцій.

Дивізіональна продуктова: в межах окремих бізнесів виділяються підрозділи, що спеціалізуються на розробці і просуванні до клієнтів однорідних продуктів або послуг;

Дивізіональна регіональна: регіональна мережа структурних підрозділів банку представлена у всіх адміністративно-територіальних центрах України і Автономній Республіці Крим, підрозділи банку функціонують також у всіх містах обласного підпорядкування, районних центрах і в найбільш перспективних населених пунктах.

Мережна: наявність пов'язаних (дочірніх) банків і компаній;

Проєктно-матрична: в межах ОСУ банку часто створюються тимчасові проектні групи для реалізації конкретного проекту або робочі групи для вирішення важливих завдань.

В структурі банку виділяються:

· бізнесові доходні напрямки, котрі отримують дохід у результаті прямого контакту із клієнтами.

· бізнесові керуючі напрямки, які займаються, в основному, управлінням і координацією діяльності та частково вступають у прямий контакт із клієнтами.

· підтримуючі напрямки, що забезпечують необхідні умови, для функціонування інших напрямків діяльності підрозділів банку, при цьому не вступаючи в прямий контакт із клієнтами.

Таким чином структура банку побудована за принципом, в якому чітко розділяються заробляючи і підтримуючі напрями. Таке ділення дозволяє значно підвищити ефективність роботи банку.

Для підготовки, обговорення та прийняття стратегічних і важливих тактичних рішень безпосередньо під керівництвом Голови Правління функціонують колегіальні органи: правління Банку, стратегічний комітет, кредитний комітет, бюджетний комітет, комітет з питань безпеки.

Станом на 01.01.2012р. до складу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» входять:

Головний офіс, розташований у м. Дніпропетровськ - Україна;

Регіональні підрозділи у складі 36 філій, у тому числі філія на Кіпрі, та 3102 відділення;

Представництва: м. Київ, Україна; м. Москва, Російська Федерація; м. Алмати, Республіка Казахстан; м. Лондон, Велика Британія; м. Пекін, Китайська Народна Республіка

Процес організації роботи нових підрозділів у ПриватБанку передбачає послідовну реалізацію ряду етапів, а саме:

1). Усвідомлення проблеми та визначення цільових установок підрозділи (призначення, цілей, завдань і функцій);

2). Вибір типу ОСУ підрозділи - функціональна, проектна та ін;

3). Визначення складу підрозділів більш низьких рівнів та їх структури;

4). Встановлення взаємозв'язків з іншими підрозділами банку:

* Управлінських;

* Фінансово-економічних.

5) організація забезпечення:

* Матеріально-технічного (приміщення, меблі, ПЕОМ, зв'язок і т.д.);

* Технологічного (процедур, стандартів, програм і т.д.);

* фінансового;

* Інформаційного.

6) розробка нормативно-регламентуючих документів (штатних розкладів, положень, регламентів роботи тощо);

7) закріплення ОСУ і штатних розкладів розпорядчими документами (наказами, розпорядженнями);

8) підбір і розстановка персоналу.

Розділ 3. Перспективи розвитку банківської системи

3.1 Плани розвитку банківської системи України

Досвід попередніх років однозначно свідчить: не можна керувати фінансами держави, не маючи чітко визначеної, науково обґрунтованої стратегії їхнього розвитку. Оскільки банківська система - це частина фінансової системи, то визначення стратегії розвитку банківської системи є надзвичайно важливим, і концепція розвитку - це той основний стрижень, що дасть розуміння головної мети і шляхів її реалізації.

У рамках цієї концепції повинні бути визначені головні принципи функціонування системи. Це:

однакові умови для роботи кожного комерційного банку;

публічність, відкритість;

однакове конкурентне середовище.

Однакові умови - це умови, за яких економічні нормативи, встановлені НБУ, однакові для всіх комерційних банків - малих, середніх системних, а також за яких резервні вимоги однаково повинні виконуватися всіма банками.

Публічність, відкритість - принципи, за яких будь-який з банків може стати банком з обслуговування тих чи інших програм уряду, тих чи інших фондів за умови, що цей банк відповідає певним вимогам, параметрам і ці вимоги публічно оголошуються всім банкам, а не деяким у коридорах влади окремими чиновниками.

Однакове конкурентне середовище - принцип, за якого клієнт сам обирає банк, у якому хоче обслуговуватися, а не за вказівкою Міністерства, фонду, окремого чиновника. Це коли клієнт, що візьме валютний кредит у банку і купить устаткування на Заході, матиме рівні умови, такі ж, якби він взяв кредит в українсько-німецькому фонді (ПДВ).

Необхідно змінювати цю практику і головним тут має стати принцип; узяв гроші в борг - поверни. І в цьому не тільки банк, але й держава повинні бути зацікавлені. Слід прийняти закони про кредит і про заставу.

Зниження інфляції, економічна стабільність національної валюти сприяють зниженню процентних ставок за кредитами. З'явилися додаткові ресурси для кредитування, і банки зацікавлені в кредитуванні реального сектора економіки, тому що тільки його розвиток забезпечить додаткові робочі місця, підвищить купівельну спроможність населення, що, у свою чергу, працюватиме на накопичення капіталу. А через накопичення капіталу в економіці можна буде переходити до збільшення капіталу комерційних банків.

Сьогодні ця тема широко дискутується. Йдуть суперечки про те, яка кількість банків необхідна, про мінімальний капітал.

Якщо ми говоримо про недостатність капіталу в цілому по системі (і це так - банківський капітал України становить близько 6% ВВП, тоді як у країнах Центральної і Східної Європи майже 40%), то від того, що із 170 працюючих сьогодні банків буде сформовано 30 або 50, загальний капітал не збільшиться. Отже, кількість працюючих сьогодні банків - це не головна перешкода зростання капіталу.

Ми повинні відповісти на питання, який капітал хочемо бачити в банківській системі України. Іноземний, як це вже реалізовано в Польщі? Близько 70% банківського капіталу - іноземний, і вже сьогодні йдуть суперечки про обґрунтованість передання національної банківської системи під іноземний контроль. Тоді це завдання вирішується через інвестиційну привабливість країни для іноземного капіталу. Або ми хочемо бачити капітал національний. Тоді завдання нашої держави - змінити економічну ситуацію, що сприятиме розвитку легального бізнесу. Розвиток банківської системи в Україні відбувається в умовах конкуренції, що зростає як з боку фінансових установ, особливо банків із 100-відсотковим іноземним капіталом, так і з боку не фінансових організацій, таких, як кредитні спілки, пенсійні фонди, трасти та ін. Усе більший тиск на банківський сектор чинять компанії, що володіють новітніми технологіями. Це насамперед Інтернет-банки і high-tech альянси (інтернет-провайдери, провайдери мобільного зв'язку з банками і т.п.).

Ситуація ускладнюється нестабільністю соціально-економічних умов і неадекватністю чинного законодавства, а також регулятивних заходів НБУ вимогам успішного розвитку як окремих комерційних банків, так і банківської системи в цілому.

Як наслідок, банки України в процесі своєї діяльності вирішують серйозні проблеми, найбільш актуальними а яких у даний час є збереження їхнього капіталу, захист прав банків як кредиторів і забезпечення сприятливих умов для успішного розвитку перспективних напрямів банківського бізнесу.

Головною умовою успішної діяльності банків є їх фінансова стабільність, під якою слід розуміти, перш за все, ліквідність банку і його захищеність від будь-яких ризиків. Фінансова стабільність забезпечується наявністю в банків капіталу в достатньому розмірі, що виконує такі важливі функції:

· створення банку як фінансової установи на основі статутного фонду;

· забезпечення довіри клієнтів до банку;

· задоволення попиту клієнтів на кредитні ресурси:

· покриття збитків від неефективної поточної діяльності банку до моменту вирішення керівництвом банку відповідних проблем.

3.2 Шляхи вдосконалення банківської системи України

З розвитком банку виникає необхідність у залученні додаткового капіталу для розвитку нових напрямів діяльності, розширення спектру банківських продуктів і послуг, запровадження нових технологій і т.д. Залучення додаткового капіталу надає можливість посилити конкурентоспроможність банку і забезпечити клієнтів високоякісними банківськими послугами.

Приділяючи особливу увагу фінансовій стабільності банківської системи, НБУ неодноразово підвищував вимоги до мінімального розміру капіталу банків.

Слід також відзначити високу концентрацію капіталу в банківській системі України - 55% банків володіють 81,9% капіталу системи.

З наведених даних випливає, що банківська система України має недостатній рівень капіталізації, багато банків мають серйозні труднощі з нарощуванням капіталу, а отже, й обсягу активних операцій. Це обумовлено як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками.

Зовнішні чинники - інфляція, девальвація національної валюти, стагнація виробництва, падіння обсягів зовнішньоекономічної діяльності, недосконале законодавство про захист капіталу банків (відсутність механізму хеджування, нерівні можливості вітчизняних та іноземних банків і т.д.).

Чинники цієї групи мають стосовно банків об'єктивний характер, тому дуже складно оцінити їх негативний вплив на кінцеві результати діяльності суб'єктів.

Слід зазначити, що зростання цін, девальвація гривні не тільки не сприяє збільшенню капіталу українських банків, але й знецінює сформований капітал, що у свою чергу зумовлює падіння його прибутковості і як наслідок істотно уповільнює капіталізацію банків, тому що прибуток є одним із головних джерел нарощування капіталу банку.

Знецінення капіталу внаслідок інфляційних і девальваційних процесів для українських банків є причиною невиконання встановлених НБУ нормативів капіталу (Н-1 - Н-5), що змушує НБУ застосовувати до цих банків неадекватні заходи.

Наприклад, незалежно від якості роботи банку, терміну його існування, наявності окремих пунктів ліцензій, НБУ в 1999 р. затвердив нові ліцензійні вимоги. По деяких пунктах ліцензій вимоги до капіталу банку збільшено до EUR 5 млн. - EUR 10 млн. Але падіння курсу гривні до ЄВРО в 1999 р. становило 34%, і всі зусилля українських банків для виконання програм капіталізації здебільшого не мали успіху. Субординований борг, залучений в іноземній валюті, на вимогу НБУ фіксується у складі капіталу в гривнях, що також позначається на рівні капіталізації. Усе це поставило чимало банків перед проблемою подальшого продовження ліцензії на різні види операцій.

Слід зазначити також, що банк, який має малий капітал, зазнає значних труднощів у розвитку своєї матеріально-технічної бази, в результаті чого знижується його конкурентоспроможність.

При цьому іноземним банкам дозволено фіксувати капітал в іноземній валюті, вони мають роками відпрацьовані технології обслуговування клієнтів, злагоджену команду високопрофесійних фахівців, що продають якісні, недорогі продукти, і за ними, як правило, стоять величезні капітали їхніх засновників.

...