Порядок надання та погашення кредитів, наданих на поточні потреби, облік цих операцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра банківської справи

Комплексна курсова робота

тема:

Порядок надання та погашення кредитів наданих СГ на поточні потреби, облік цих операцій



Зміст

Вступ

Розділ 1. Суть кредиту, що наданий СГ , його класифікація та роль в економіці

1.1 Економічна суть кредиту, його форми, види, функції та принципи банківського кредитування

1.2 Класифікація кредитів за ступенем ризику та процент, як плата за кредит

1.3 Тенденції та проблеми формування ринку кредитних послу в Україні

Розділ 2. Механізм надання та погашення кредитів наданих СГ, облік цих операцій

2.1 Основні етапи процесу кредитування

2.1.1 Оцінювання кредитоспроможності позичальника

2.1.2 Формування банком резерву на можливі втрати від кредитних операцій

2.1.3 Банківський кредитний моніторинг, а також проблемні кредити і орядок їх погашення

2.2 Умови, порядок надання та погашення кредиту, що наданий СГ та облік цих операцій

2.2.1 Умови, порядок видавання кредиту СГ та облік операцій щодо видачі кредиту

2.2.2 Порядок погашення короткострокового кредиту, наданого СГ та його облік

Розділ 3. Документальне оформлення та облік операцій із кредитування ТОВ "Патріот" на оплату за партію товарів на прикладі Львівської обласної дирекції ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"

Висновок

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

В Україні банківська система є найбільшим фінансовим посередником. З поміж інших фінансових інституцій, як-то інвестиційні фонди, кредитні спілки, пенсійні фонди, лізингові, страхові і трастові компанії, комерційні банки є найпотужнішими і найрозвинутішими. Все ж, незважаючи на відносну величину, українська банківська система незадовільно виконує функцію ефективного розміщення фінансових ресурсів в економіці, тобто трансформації заощаджень підприємств і домогосподарств у інвестиції конкурентоспроможних підприємств.

Незважаючи на обмеженість джерел фінансування підприємств і збільшення попиту на банківські кредити з боку бізнесу, обсяги банківського кредитування є незначними. Висока вартість кредитів та їх висока ризикованість перешкоджають істотному розширенню банківського кредитування. Зі свого боку, потенційні вкладники недовикористовують банківську систему через низьку довіру до неї та невластиві їй фіскальні функції. Потенційно банківська система готова обслуговувати значно більші за обсягом фінансові потоки у економіці.

Переважна більшість підприємств використовують власні кошти як джерело фінансування підприємницької діяльності. Згідно опитування 51 підприємства, що його здійснив Міжнародний центр перспективних досліджень на замовлення Світового банку, 67% використовують власні кошти для фінансування підприємницької діяльності. Крім того, 31% підприємств використовували як джерело фінансування попередню оплату покупців. Лише 10% підприємств використовували банки як джерело фінансування. Великі та середні підприємства є більш успішними в отриманні банківського фінансування. Натомість згідно опитування малого бізнесу, що його здійснила Міжнародна фінансова корпорація (МФК)10, лише 4% малих підприємств отримали банківські позики.

Водночас дослідження засвідчили, що потреба у банківському кредитуванні в

Україні є майже вдвічі більшою. Наприклад, відповідно до опитування MSI/КМІС11 близько 20% підприємств зверталися до банків із запитом про кредит. При цьому вдалося отримати кредит менше половині цих підприємств (41,4%). Про потребу у додатковому фінансуванні свідчать також результати опитування, що його провів Міжнародний центр перспективних досліджень на замовлення Світового банку. Згідно цього дослідження, 86% опитаних малих підприємств та 56% великих підприємств планують розширювати свою діяльність. При цьому, малі підприємства планують звернутися до банків із запитом про фінансування. Водночас переважна більшість як великих (83%), так і малих підприємств (71%) називають високу ціну банківських кредитів як найбільшу перешкоду на шляху розширення їх діяльності (дані за 2000 рік).

Що стосується сьогоднішньої ситуації то обсяги кредитів наданих юридичним особам значно збільшилися з 2002 по 2006 роки, в зв'язку з цим спостерігалась тенденція розвитку банківського сектора економіки. Але разом з тим, на сьогодні в зв'язку з світовою економічною кризою, яка поглинає найбільші світові банки, яка "ламає" економіку, і наша країна не виняток, ми маємо ситуацію за якої взагалі припинились видачі кредитів як СГ, так і фізичним особам. Відповідно це позначається на економіці країни, так і на населенні загалом, відбувається зниження обсягів виробництва, великі підприємства простоюють, збільшується число безробітних, інфляція зростає. Тому на сьогоднішній день потрібно всіма зусиллями протистояти цій проблемі, яка здавалося не торкається нашої держави, бо наш фондовий ринок, ще не настільки розвинутий, як наприклад у США, чи Німеччині, але тим не менше досить вагомо б'є по кишені пересічного українця.



Розділ 1. Суть кредиту, що наданий СГ, його класифікація та роль в економіці

1.1 Економічна суть кредиту, його форми, види, функції та принципи банківського кредитування

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Спершу, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками - коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Виникла потреба в передачі продавцем покупцеві товару з відтермінуванням платежу, тобто у кредит.

Кредит - це економічні відносини між юридичними, фізичними особами та державою з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента.

У кредитних відносинах беруть участь дві сторони: позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб'єктами кредитних відносин, а ті гроші чи матеріальні цінності, витрати чи проекти, стосовно яких укладається кредитна угода, є об'єктами кредиту. Суб'єкти кредитних відносин можуть одночасно виступати і кредиторами, і позичальниками. За своєю формою, кредитні відносини - це фінансові відносини між кредитором і позичальником, пов'язані із рухом грошових фондів, з метою збільшення (приросту) їх вартості. Зміст кредиту полягає в акумуляції тимчасово вільних грошових коштів одного суб'єкта і передачі їх за встановлену плату в тимчасове користування іншій особі.

Розрізняють такі основні форми кредиту:

? товарну, що виникає між продавцями і покупцями, коли покупці одержують товари чи послуги з відтермінуванням платежу (комерційний кредит);

? грошову, що найбільш характерна в банківській практиці;

? гарантійну (зобов'язання банку гарантувати платіж клієнтові в разі коли той не зможе оплатити свої рахунки - акцептний, авальний кредити).

Кредити можна класифікувати за різними критеріями, наприклад, залежно від суб'єктів кредитних відносин - банківський, державний, міжнародний; залежно від груп позичальників - населенню, суб'єктам господарювання, міжбанківський кредит; за призначенням - споживчий, інвестиційний тощо; за сферами спрямування - спрямований у сферу обігу

(кредит у поточну діяльність), спрямований у сферу виробництва (кредит в інвестиційну діяльність); за забезпеченням, за строками користування, за строками погашення, за ступенем ризику тощо.

На даний час розрізняють чотири функції кредиту.

За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже, кредит виконує перерозподільну функцію.

Ще однією функцією кредиту є створення безготівкових кредитних коштів для функціонування грошового обігу, ця функція виступає у формі емісійної.

Кредитові властива також контрольна функція. Вступивши у кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю.

Розглядають ще функцію кредиту - капіталізацію, у цьому разі трансформуються заощадження в позиковий капітал, що приносить доходи.

Усі функції кредиту тісно пов'язані між собою.

Принципи кредитування - це основні вихідні положення, на які спирається як теорія, так і практика кредитного процесу.

Принципи кредитування такі:

? строковість - кредит повинен бути повернений у строк, що визначений кредитною угодою;

? поверненість - виникає із суті кредиту, цим кредит якраз і відрізняється від фінансових відносин;

? платність - сплата процентів, об'єктивний супутник кредиту, тому що кредит - комерційна операція;

? забезпеченість - мета цього принципу: захистити інтереси банку, зменшити ризик операції;

? цільове використання- вкладення коштів у сферу обігу, виробництво тощо.

Кредити в поточну діяльність - це кредити, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів та здійснення затрат.

Кредити в поточну діяльність включають усі кредити, надані на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати та інші цілі. До кредитів у поточну діяльність відносять:

? операції РЕПО;

? ураховані векселі;

? факторингові операції;

? кредити за внутрішніми торговельними операціями;

? кредити за експортно-імпортними операціями;

? кредити в поточну діяльність.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Роль кредиту полягає в ефективній організації грошового обороту, у розширенні виробництва, розвитку сільського господарства, вирішенні соціальних проблем.

1.2 Класифікація кредитів за ступенем ризику та процент, як плата за кредит

Кредитні операції є одними з найбільш ризикованих із усіх банківських операцій.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України встановлено порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків.

Цей резерв є спеціальним резервом, необхідність реформування якого зумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності.

Кредитний ризик - це можливе падіння прибутку банку і навіть втрата частини його акціонерного капіталу в результаті неспроможності позичальника погашати й обслуговувати борг (виплачувати проценти).

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки здійснюють класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитних операцій.

За ступенем ризику кредити класифікуються на п'ять груп:

? стандартні кредити;

? кредити під контролем;

? субстандартні кредити;

? сумнівні кредити;

?безнадійні кредити.

Кредитні операції є одним із джерел доходів банків. Доходи від цих операцій надходять у вигляді процентів.

Базою для процентної політики банків є грошово-кредитна політика держави та вплив на рівень ринкової ціни процента з боку центрального банку, який використовує для цього директивні і недирективні методи.

Директивні:

? обмеження верхнього рівня ставок;

? обмеження різниці між процентами.

Недирективні:

? рівень резервних вимог НБУ;

? обсяг, умови та ціна кредитів, що надаються банкам;

? нормативи ліквідності банків;

? система оподаткування прибутку банків.

Процентами або прирівняними до них доходами називається будь-яка винагорода за надання коштів та зобов'язання їх надати, а також за прийняття кредитного ризику контрагента, і яка розраховується пропорційно часу та сумі коштів, які є об'єктами кредитної операції.

Види процентних ставок за кредит такі:

? фіксовані - виплати за процентами незмінні протягом усього терміну кредиту;

? плаваючі - ставки за процент коливаються залежно від розвитку ринкових відносин, зміни депозитного процента, попиту та пропозиції на кредитні ресурси і т.д.;

? базові - середня ставка.

Банк може нараховувати процентні доходи, використовуючи один з двох методів:

? метод простої процентної ставки (метод рівних платежів), згідно з яким сума всіх майбутніх доходів лінійно розподіляється протягом періоду дії кредитної угоди;

? метод фактичної процентної ставки (актуарний метод), згідно з яким береться до уваги фактор часу, в результаті чого абсолютна сума доходу, що нараховується у ближчий період, менша за абсолютну суму доходу, що нараховується в пізніший період.

Отже, кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.



1.3 Тенденції та проблеми формування ринку кредитних послуг в Україні

Ринок кредитних послуг в Україні характеризується суттєвим збільшенням обсягів кредитних вкладень за рахунок як внутрішніх джерел (нарощування статутного капіталу банків, вкладів фізичних, юридичних осіб), так і зовнішніх запозичень (наприклад, за 2006 рік приріст приватних негарантованих державою кредитів, залучених у вільно конвертованих валютах від нерезидентів, становив 9.2 млрд. доларів США, або 41,6% і на початок 2007 року їх загальний обсяг дорівнював 22.1 млрд.доларів США).

На від початкових етапів формування банківської системи України, останні п'ять років для розвитку кредитних відносин були доволі сприятливими, оскільки темпи інфляції, розмір дефіциту державного бюджету виявилися незначними та прогнозованими. Економіка почала функціонувати на фінансових, а не бартерних розрахунках, кількість банків, що перебувають під особливим режимом нагляду з боку НБУ, значно зменшилася. Крім того, на вітчизняному банківському ринку почали функціонувати великі іноземні банки.

За таких умов обсяг кредитного портфеля банківських установ України впродовж 2002-2006 років зріс у 8.4 раза. При цьому показник зростання протягом зазначеного періоду кредитів фізичних осіб сягнув аж 55 разів. Дані про структуру кредитних вкладень і темпи їх зростання наведено в Додатку А

Доволі потужне зростання обсягу кредитного портфеля за п'ять років (із 32.1 млрд.грн. до майже 270 млрд.грн), як це видно з таблиці, не єдина особливість зазначеного періоду. Позитивним є і те, що питома вага кредитів, наданих фізичним особам, суттєво зросла - із 4.3 на початок 2002 року до 28.8% на початок 2007 року. Хоча в банках поступово і налагоджується кредитна дисципліна, однак сума прстрочених кредитів збільшилася в 2.4 раза і виявилася досить значною - понад 4.4 млрд.грн., що не може не турбувати як банки, так і урядовців та всіх громадян України.

У банківській системі Львівщини зміни у структурі наданих кредитів, темпах їх зростання відбулися адекватно до змін у всій Україні

(див. Додаток А, таблиця 1.2). Так, темпи зростання загального обсягу кредитних вкладень впродовж 2002-2006 років становила 8.1 раза, а кредитів фізичним особам - 71 раз.

У зв'язку зі стрімким зростанням обсягів кредитів фізичним особам більшість спеціалістів, рейтингові агенства висловлюють занепокоєність щодо значного підвищення ризиковості кредитної політики вітчизняних банків. Зокрема, на ІХ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України", яка проходила наприкінці 2006 року в Українській академії банківської справи НБУ (м. Суми), директор департаменту банківського регулювання і нагляду НБУ Віктор Зінченко зазначив, що такі світові рейтингові агенства, як Fitch Ratings, Standard & Poor's теж уже зауважили, що політика банків із кредитування фізичних осіб в Україні є вкрай ризиковою.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників НБУ постановою від 19 березня 2007 року за № 83 суттєво підвищив вимоги щодо формування банками резервів за кредитами фізичних осіб.

Основними причинами ситуації, що склалася на нашу думку, є:

? значний рівень конкуренції між банками, що зумовлює підвищення рівня ризиків з метою отримання доходів;

? плановий характер роботи більшості банків, тобто доведення до всіх його структурних підрозділів незалежно від їх місця розташування завищених показників нарощування активних операцій, що й зумовлює зростання ризиків з метою досягнення заданих критеріїв;

? надання в багатьох випадках кредитів без отримання від фізичних осіб довідок чи інших даних про підтвердження джерел їхніх доходів;

? коливання курсу іноземних валют;

? кадрова проблема.

Не менш суттєвою для вітчизняних банків проблемою є і відсутність законодавчих обмежень та вимог у разі виїзду громадянина України за кордон на машині, придбаній у кредит.

Дослідження тенденцій розвитку та проблем сфери кредитних послуг в Україні засвідчує потребу більш ефективного розвитку та забезпечення стабільності банківської системи. Цього можна досягти, запровадивши досконалі механізми регулювання кредитних послуг, а саме:

Національному Банку України в найближчій перспективі доцільно ініціювати прийняття Верховною Радою України Закону України "Про кредит і кредитні відносини", який би законодавчо врегулював усі кредитні взаємовідносини між кредиторами та боржниками;

Розробити механізми, які б не давали змоги банкам кредитувати фізичних осіб без наявності інформації про їх доходи.

Запровадити публікацію в доступних широкому колу юридичних, фізичних осіб засобах масової інформації даних про рейтингові оцінки банків, які встановлені за результатами інспектувань, що забезпечить більш зважений підхід банків до допустимого рівня ризиків;

НБУ необхідно запровадити кваліфікаційні вимоги до працівників так званих "віддалених робочих місць", які беруть участь у виборі кола позичальників банку, що повинно зменшити обсяг проблемних кредитів;

Ініціювати перед відповідними державними установами встановлення вимоги отримання Прикордонною службою від власників транспортних засобів, придбаних у кредит, дозволу відчужувача на можливий перетин автомашиною державного кордону України;

Найближчим часом здійснити масові перевірки банківських установ щодо дотримання ними вимог "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту";

НБУ необхідно також ініціювати внесення змін до чинних законодавчих актів, які регулюють механізми застосування штрафних санкцій

Реалізація цих пропозицій та проведення подальших досліджень основних чинників формування ринку кредитних послуг дасть змогу успішніше реалізовувати інтереси суспільства та забезпечувати ефективну стратегію розвитку національної економіки України.



Розділ 2. Механізм надання та погашення кредитів наданих СГ, облік цих операцій

2.1 Основні етапи процесу кредитування

2.1.1 Оцінювання кредитоспроможності позичальника

Кожний етап процесу кредитування вносить свій вклад в якісні характеристики кредиту, визначає ступінь його надійності і дохідності для банківської установи.

Етапи кредитування загалом можна прокласифікувати так:

? попередній, що має кілька складових:

- розгляд кредитної заяви та інтерв'ю з клієнтом;

- оцінка кредитоспроможності позичальника;

- структурування кредиту;

? поточний етап - підготовка та укладення кредитного договору, договору застави, надання кредиту;

? підсумковий етап - контроль за цільовим використанням і погашенням кредиту, станом збереження забезпечення, закриття кредитної справи після остаточного погашення кредиту.

Кредитний процес розпочинається із розгляду кредитним економістом кредитної заяви, в якій обумовлено необхідну суму кредиту, його цільове використання, вид, термін та ймовірне забезпечення. Банк вимагає, щоб до заяви були долучені документи і фінансові звіти, які пояснюють причину необхідності кредиту. Це можуть бути угоди на проект, що кредитується, розрахунок техніко-економічного обгрунтування кредиту, документи на забезпечення кредиту, документи про відсутність кредитної та бюджетної заборгованості.

Банки пропонують також клієнтам-позичальникам заповнити анкету позичальника (склад засновників, форма власності, основні види діяльності тощо), інші документи, передбачені кредитною політикою.

Інтерв'ю з клієнтом - це особисте знайомство економіста кредитного відділу (керівника банку) із клієнтом у тому разі, якщо інформації з поданого позичальником пакета документів недостатньо.

Оцінка кредитоспроможності позичальника на підставі ретельного аналізу його фінансового стану та урахування суб'єктивних чинників, що випливають із його діяльності, ще конкретніше підтвердить попередню роботу економіста кредитного відділу.

Під час структурування кредиту банк ще раз узгоджує вид кредиту, суму, термін, вид забезпечення, встановлює процентну ставку за користування кредитом, способи надання і погашення кредиту.

Вид і термін кредиту залежать від того, куди будуть вкладені позичені кошти - у сферу обігу чи у сферу виробництва. Сума кредиту відіграє також значну роль, оскільки недостатня сума не дасть змоги завершити захід, що кредитується, надмірна сума може бути використана позичальником не за ціллю та непогашена ним. Способи надання, погашення кредиту допоможуть позичальникові правильно розпоряджатися кредитними коштами.

Розмір процентної ставки та порядок її сплати встановлюється банком залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, облікової ставки Національного банку України, строку користування кредитом.

Пропозиції кредитного економіста банку після структурування кредиту можуть зовсім не збігатися з попереднім бажанням позичальника, отже, треба знаходити компромісне рішення.

Поточний етап розпочинається з кінцевого узгодження з позичальником усіх умов кредитного договору, договору забезпечення кредиту та документального оформлення цих договорів.

Кредитний договір є основним розгорнутим юридичним документом, що підтверджує права та обов'язки як банку, так і позичальника. Як додаток до кредитного договору оформляють також графік погашення кредиту і процентів за ним.

Підсумковий етап процесу кредитування характеризується тим, що банк здійснює контролюючі функції, перевіряє цільове використання кредиту, надходження кредитної заборгованості та процентів за нею, оформляє акти відхилень, вирішує всі питання за несвоєчасного повернення кредиту тощо.

Після остаточного погашення позичальником кредиту кредитну справу закривають і передають в архів банку.

Як вже попередньо сказано, кредитування - це особливо ризикована діяльність будь-якої банківської установи.

Зменшення кредитного ризику досягається банком, якщо він дотримується таких найосновніших методів:

? аналізу кредитного проекту та кредитоспроможності позичальника;

? аналізу забезпечення кредиту;

? правильного документування кредиту;

? кредитного моніторингу;

? дотримання економічних нормативів кредитного ризику;

? створення відповідного резерву на відшкодування можливих втрат від кредитних операцій тощо.

Банки-кредитори під час оцінювання кредитоспроможності позичальника зосереджують свою увагу на репутації, порядності, професійній спроможності, матеріальній забезпеченості контрагента, на загальних економічних умовах, але, перш за все, ретельно аналізують його фінансовий стан.

Для оцінювання фінансового стану позичальника - юридичної особи банки використовують матеріали, отримані безпосередньо від клієнта, відомості про нього з архіву банку, інформацію, отриману від інших банків та з довідкових джерел.

Найпершими джерелами визначення показників фінансового стану позичальника є:

- балансовий звіт;

- звіт про фінансові результати;

- звіти про рух грошових коштів, матеріальний стан.

До основних показників кредитоспроможності позичальника, що визначаються із його балансового звіту належать:

Коефіцієнт загальної ліквідності=Оборотні активи/Поточні зобов'язання ?2;

Коефіцієнт поточної ліквідності=((Грошові кошти та їх еквіваленти)+(Поточні фінансові інвестиції)+(Дебіторська заборгованість))/ Поточні зобов'язання ?0,5-1;

Коефіцієнт миттєвої ліквідності=((Грошові кошти та їх еквіваленти)+(Поточні фінансові інвестиції))/ Поточні зобов'язання ?0,2;

Коефіцієнт маневрування власних коштів=((Власний капітал)-(Необоротні активи))/Власний капітал ?0,5;

Коефіцієнт незалежності=Залучені кошти/ Власний капітал ?1;

Із звіту про фінансові результати слід визначити показники ділової активності:

Коефіцієнт оборотності=Чистий дохід від реалізації/[((Вартість активів на початок періоду)+ (Вартість активів на кінець періоду))/2];

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів=Собівартість реалізованої продукції/Середня вартість матеріальних запасів;

Коефіцієнт рентабельності продажу=Чистий прибуток/Чистий дохід від реалізації.

Банківські установи для аналізу фінансового стану позичальника керуються власними положеннями, а також рекомендаціями Національного банку України, що висвітлені в Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями (постанова за №279 від 06.07.2000 року, зі змінами та доповненнями).



2.1.2 Формування банком резерву на можливі втрати від кредитних операцій

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву: за бюджетними кредитами; за

кредитними операціями між установами в системі одного банку; за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно; за коштами, що розміщені банком на умовах субординованого боргу; за позабалансовими зобов'язаннями з кредитування (крім зобов'язань, наданих банком), за якими банк не повинен надавати кошти за першою вимогою контрагента (тобто за якими банк не несе ризику); за коштами в іноземній валюті, що перерахована Національному банку.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні".

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісячну в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум заборгованості за кредитними операціями (у тому числі надання зобов'язань з кредитування) за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання оборотно-сальдового балансу (щомісяця).

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогу уповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.

"Стандартні" кредитні операції - це операції за якими кредитний ризик є незначним і становить 1% чистого кредитного ризику.

"Під контролем" - це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить 5% чистого кредитного ризику.

"Субстандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20% чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

"Сумнівні" кредитні операції - це операції, імовірність виконання зобов'язань з боку постачальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50% чистого кредитного ризику.

"Безнадійні" кредитні операції - це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку постачальника /контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Отже, для зменшення кредитного ризику банки створюють резерв на можливі втрати від кредитних операцій, розробляючи внутрішнє положення, але беручи до уваги відповідне Положення Національного банку України.

Даний резерв розподіляється на резерв під стандартну і нестандартну заборгованість (кредити під контролем, субстандартні, сумнівні і безнадійні).

Банки для нарахування резерву класифікують надані кредити за ступенем ризику, а для цього враховують такі критерії:

а) оцінку фінансового стану позичальника;

б) погашення позичальником кредиту і процентів за ним.

Клас позичальника за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується на додаткові показники:

Клас "А" фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень; вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо).

Клас "Б" - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А", але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу "Б", мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж "інвестиційний клас", що підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо).

Клас "В" - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки країн - членів СНД дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо. До цього класу можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо).

Клас "Г" - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення , яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). До цього класу належить позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справу про банкрутство.

Клас "Д" - фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавству порядку.

Погашення позичальником кредитної заборгованості і процентів за нею є:

? добрим - якщо погашення здійснюється у відповідні строки або кредит пролонгований (збільшений термін погашення) не більше ніж на 90 днів (із пониженням класу позичальника);

? слабким - спостерігається прострочення не більше ніж 90 днів або допускається пролонгація понад 90 днів за умови сплати процентів у строк чи з максимальною заборгованістю до 30 днів (із пониженням класу позичальника);

? незадовільне - якщо прострочення спостерігається понад 90 днів або кредит пролонгований понад 180 днів (із пониженням класу позичальника);

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків за ступенем ризику щодо заборгованості класифікують так, як це відображено в Додатку Б, таблиця 2.1.

НБУ встановив такі норми відрахувань за категоріями кредитної операції: стандартна - 2%; під контролем - 5%; субстандартна - 20%; сумнівна - 50%; безнадійна - 100%.

Облік формування резервів під кредитну заборгованість за операціями з клієнтами супроводжується записами, які подані в Додатку Б, таблиця 2.2.

Зазначені рахунки для обліку резервів за чинним планом рахунків бухгалтерського обліку банків класифікують як контрактивні. Отже, на суму сформованого резерву зменшується вартість відповідного активу - кредитного портфеля банку.

Отже, банки зобов'язані створювати резерви для відшкодування можливих втрат від кредитних операцій за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи надані депозити і кредити іншим банкам.

2.1.3 Банківський кредитний моніторинг, а також проблемні кредити і порядок їх погашення

Кредитний моніторинг - це контроль банку впродовж усього процесу кредитування . Попередній моніторинг здійснюється ще до терміну видавання кредиту, оперативний моніторинг передбачає періодичний аналіз кредитного досьє позичальника, форм забезпечення кредиту, перегляд кредитного портфеля банку (оцінку виданих кредитів), зовнішні аудиторські перевірки.

У процесі контролю за кредитними операціями особливу увагу банк повинен приділяти таким проблемам: дотримання принципів кредитування (цільової спрямованості, забезпеченості, терміновості); виявлення проблемних кредитів і розроблення заходів із ліквідації заборгованості.

З огляду на важливість моніторингу створюються в банках окремі структурні підрозділи з перевірки кредитів.

Кредитний моніторинг можна розділити також на внутрішній та зовнішній.

Внутрішньобанківський моніторинг характерний тим, що тут контроль здійснюється, переважно, за документами, які відповідають тому чи іншому етапові процесу кредитування, при цьому оцінюється ступінь кредитного ризику.

До зовнішнього моніторингу належать зустрічні перевірки руху товарів, придбаних за рахунок кредитних коштів; зустрічі та переговори з позичальниками, які допустили прострочення платежів, телефонні дзвінки, листування, інспекційні перевірки на місцях, зустрічі та переговори із поручителями позичальників.

Кредитний моніторинг за цільовим використанням кредиту розпочинається тоді, коли позичальник подає платіжне доручення на перерахування кредитних коштів. Усі реквізити платіжного доручення звіряють з умовами кредитного договору - це попередній контроль за цільовим призначенням кредиту.

Оперативний контроль за цільовим використанням кредиту розпочинається після одержання позичальником об'єкта кредиту.

Отже, важливий напрям банківського кредитного моніторингу - оцінювання стану його забезпечення. Такий контроль також розподіляють на попередній і поточний.

Що стосується проблемних кредитів, то проблемною кредитною заборгованістю вважають у банку таку, за якою передбачається її несвоєчасне повернення.

Виникнення проблемної заборгованості зумовлено різними причинами, найпоширенішими з яких є:

? причини, які не можуть контролюватися банком і перебувають поза сферою його діяльності;

? прорахунки і помилки керівництва підприємства, яке одержало кредит, або його неефективне управління;

? недосконале й неякісне дослідження кредитної заявки, некваліфікована розробка кредитного договору, здійснена банківськими фахівцями, та слабкий і несвоєчасний контроль.

Про виникнення труднощів щодо обслуговування кредиту можуть свідчити такі фактори:

? несплата процентів, неповернення основної суми боргу або її частини;

? несприятлива зміна у вартості забезпечення кредиту;

? більш низькі, ніж передбачалося, надходження на рахунок;

? фінансові показники відбивають несприятливе становище позичальника.

При виявленні проблемного кредиту треба зразу ж вдаватися до відповідних заходів (Додаток В, рис. 2.1).

Модифікація кредитного договору передбачає пролонгацію кредиту або банк направляє до позичальника свого менеджера для поліпшення управління та спільне розроблення заходів для повернення проблемного кредиту.

Реалізація забезпечення здійснюється через аукціони (реалізація застави) або виставлення претензій гарантові, поручителеві, страховикові.

Якщо позичальник не забезпечує виконання зобов'язань щодо сплати боргу відповідно до кредитного договору, то згідно з Законом України "Про банкрутство" кредитор має право у передбаченому порядку звернутися з заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи.

До звернення до господарського суду банк надсилає позичальникові листа з повідомленням про вручення, що містить вимогу виконати свої зобов'язання перед банком у місячний строк з дня отримання цього листа і попередження про те, що в разі його невиконання протягом зазначеного строку банк звернеться до господарського суду з заявою про порушення провадження у справі банкрутства позичальника.

Заява банку в господарський суд подається у письмовій формі з додаванням документів, що підтверджують задоволені вимоги до позичальника, а також повідомлення про вручення йому листа і підтвердження про надіслання позичальникові копії заяви з додатками.

Виконання судового рішення банк може здійснити шляхом конфіскації майна позичальника, накладення арешту на кошти боржника, що перебувають у третьої особи.

Банкрутство позичальника розглядається як виняткове вирішення питання безнадійних кредитів.

Банку слід мати на увазі, що у разі визнання господарським судом фактів банкрутства позичальника та прийняття рішення про примусову ліквідацію і відкриття конкурсного провадження боргові зобов'язання, забезпечені заставою, гасяться з майна позичальника поза конкурсом.

2.2 Умови, порядок надання та погашення кредиту, що наданий СГ та облік цих операцій

2.2.1 Умови, порядок видавання кредиту СГ та облік операцій щодо видачі кредиту

Банки України надають кредити суб'єктам господарювання в межах кредитного потенціалу, на комерційній основі за обов'язкового виконання таких умов:

? кредит надається тільки для цільового фінансування конкретного проекту чи господарської операції, техніко-економічне обгрунтування яких свідчить про їх достатню дохідність у конкретній галузі економіки;

? проведений банком комплексний аналіз кредитоспроможності позичальника свідчить про можливість повернення кредиту;

? кредит надається під якісне забезпечення (понад 150 відсотків від суми кредиту);

? видавання кредиту здійснюється після повного погашення попередньої кредитної заборгованості.

Короткостроковий кредит у поточну діяльність надається під такі об'єкти: поповнення оборотного капіталу, тимчасове нагромадження запасів товарно-матеріальних цінностей, готової продукції, товарів.

Найкласичніша форма короткострокового кредиту в поточну діяльність - це контокорентний кредит, який надається, переважно, банками зарубіжних ринкових країн.

Кредит базується на активно-пасивному контокорентному рахунку, який у загальному розумінні, поєднує поточний рахунок клієнта банку та кредитний (позичковий) рахунок. На цьому рахунку виникає як кредитове, так і дебетове сальдо, і, власне, дебетове сальдо вказує на те, що клієнтові необхідний кредит, у нього немає власних коштів для розрахунків.

Банк у цьому разі встановлює ліміт на суму кредиту під дебетове сальдо контокорентного рахунку.

Видавання кредиту основується на укладеному договорі про контокорентний кредит, у якому, крім ліміту суми, обумовлюють термін кредиту, гранично допустимий строк наявного дебетового сальдо, процентну ставку за кредит, розмір оборотної комісії (у відсотках від суми обороту за дебетом і кредитом контокорентного рахунку). Цей кредит можуть надавати без забезпечення фінансово стійким позичальникам, іншим - під заставу (заклад) цінних паперів.

Вітчизняні банки надають подібний кредит овердрафт, але за поточним рахунком позичальника.

Суб'єкти господарювання (юр. особи) отримують кредит, незалежно від статусу, від форм власності, від приналежності до галузі, але за наявності в них реальних можливостей і правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту і процентів за ним. Найчастіше банки надають кредити тим суб'єктам господарювання, які відкрили в них поточні рахунки, проте і без відкриття рахунків надання кредиту в поточну діяльність можливе.

Позичальники - юридичні особи для одержання кредиту подають пакет документів:

? заяву;

? анкету позичальника;

? техніко-економічне обгрунтування кредитного проекту, яке включає розрахунок рентабельності об'єкта кредитування, визначає строки окупності його та джерела погашення кредиту;

? основні фінансові звіти діяльності за останні звітні дати;

? документи, що підтверджують забезпечення кредиту;

? торговельні та інші контракти, що підтверджують цільове використання затребуваного кредиту, а також інші документи (відповідно до конкретних кредитних процедур).

Після якісно проведеного підготовчого етапу процесу кредитування та подання на засідання кредитного комітету (кредитної комісії) спеціального документа із висновками кредитних підрозділів і служб банку, задіяних у процесі кредитування, кредитний комітет надає остаточне кредитне рішення та встановлює кінцеву ціну кредиту.

Рівень кредитної процентної ставки залежить від багатьох факторів, основними з яких є:

? ставка рефінансування НБУ;

? депозитна процентна ставка (ціна депозитів);

? рівень інфляції;

? строк, розмір кредиту;

? кредитний ризик, якість застави тощо.

Крім цього, при визначенні кредитної процентної ставки береться до уваги мінімальна норма дохідності за кредитними операціями. Для визначення дохідності кредитної операції використовують формулу ефективної процентної ставки:

Ie=ni+G/n(1-G),

де Ie - ефективна процентна ставка;

ni - термін кредиту, зважений на процентну ставку;

G - частка комісійних у відносних одиницях.

Протокол засідання кредитного комітету є підставою для укладення проектів кредитного договору та договору застави, узгодження їх із службою безпеки та юридичною службою.

Проекти договорів узгоджують із позичальником, а після підписування договорів керівниками обох сторін та скріплення гербовими печатками вони вважаються основними юридичними документами кредитних відносин.

Договори реєструють у внутрішніх банківських документах. У кредитному підрозділі залишається кредитна справа позичальника, в яку підшивають весь пакет поданих позичальником документів, акти, листи, інші документи, що оформляються під час кредитного моніторингу.

У бек-офіс банку подається розпорядження про надання кредиту. Розпорядження містить інформацію про ліміт кредиту, процентну ставку, терміни погашення та основні вимоги до відкриття і ведення активного кредитного (позичкового) рахунку.

Кредит позичальникові видають із кредитного рахунку в безготівковому порядку шляхом оплати розрахункових документів за товарно-матеріальні цінності, роботи, послуги, придбані на умовах, передбачених кредитним договором та контрактами з постачальниками.

Кредити в поточну діяльність, які надані суб'єктам господарювання обліковуються на рахунках:

206 Кредити в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання

2062 Короткострокові кредити в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання

2063 Довгострокові кредити в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання

2066 Неамортизований дисконт за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання

2067 Прострочена заборгованість за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання

2068 Нараховані доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання

2069 Прострочені нараховані доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання

1.Видача кредиту.

Видача кредиту СГ перерахуванням коштів на поточний рахунок СГ (балансовий рахунок 2600) чи в інший банк (балансовий рахунок 1200), чи на відкриття акредитива (балансовий рахунок 2602) здійснюється бухгалтерськими записами:

Д-т 2062 Інші короткострокові кредити в поточну діяльність, які надані СГ;

У кореспонденції з рахунками:

К-т 2600 Поточні рахунки СГ;

К-т 1200 Кореспондентський рахунок у Національному банку України;

К-т 2602 Кошти в розрахунках СГ.

2. Внесення кредиту на прострочену заборгованість.

У разі несплати СГ у визначений в угоді термін суми кредиту, заборгованість виноситься на рахунки простроченої заборгованості за кредитами. При цьому робляться такі бухгалтерські проведення:

- за кредитом, що наданий СГ у поточну діяльність:

Д- т 2067 Прострочена заборгованість за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання;

К-т 2062 Короткострокові кредити в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання.

3. Визнання сумнівної заборгованості за кредитами.

Віднесення до сумнівної заборгованості кредиту, наданого СГ, можливе за умови, що фінансовий стан позичальника погіршився настільки, ще керівництво банку може прийняти рішення про визнання його сумнівним дебітором. Таке рішення має бути оформлене протоколом кредитного комітету банку та документами, що підтверджують такий стан. У цьому разі здійснюються такі проведення:

у поточну діяльність:

Д-т 2096 Сумнівна заборгованість за іншими кредитами в поточну діяльність, які надані СГ;

К-т 2067 Прострочена заборгованість за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання.

2.2.2 Порядок погашення короткострокового кредиту, наданого СГ та його облік

Розрізняють джерела погашення кредитів - первинні, вторинні.

Первинне джерело - виторг від реалізованої продукції, вторинне - виторг від реалізації застави, перерахування коштів гарантом, страховиком, поручителем.

Порядок, форма та конкретні строки погашення короткострокового кредиту в поточну діяльність обумовлюються у кредитному договорі, підтверджуються графіком погашення, що є додатком до кредитного договору.

Погашення кредиту може здійснюватися одноразово та на виплат (у розстрочення).

Під час погашення кредиту частинами (на виплат) передбачаються конкретні строки погашення, виходячи із кредитної заборгованості, що фактично сформувалася на початок певного періоду. У кредитному договорі можуть бути передбачені і умовні строки погашення, пов'язані з надходженням на рахунок позичальника виторгу.

Проценти нараховуються щомісяця та сплачуються щомісячно у строки, передбачені договором за схемою "за період" і "на період" (авансом).

Нараховуються проценти за короткостроковим кредитом за методом простої процентної ставки:

(Сума процентів)=[(Сума кредиту)*(Процентну ставку)*(Кількість днів користування)]/100*365(360).

Варіанти сплати сум процентів і сум кредиту можуть бути такими:

...