Банківські операції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Приватний вищий навчальний заклад

«МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ»

Кафедра фінансів та кредиту

ДОМАШНЯ КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Банківські операції»

Київ

2015

1. Принципи організації і правила здійснення безготівкових розрахунків в господарському обороті Україні

Та частина платіжного обороту, яка проводиться на рахунках у банках, а не готівкою, -- називається безготівковим оборотом.

Зміст і мета безготівкового платіжного обороту - обороту оплата без використання готівкових грошей. Платник і одержувач коштів використовують поточні рахунки. Операція може бути проведена як в одному банку, так і між різними кредитними установами. Це дуже зручно для клієнтів. Вони можуть здійснювати платежі на великі відстані без ризику втрати.

Механізм безготівкових розрахунків, їх форми, стандарти документів і документообіг визначає Інструкція Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України».

Ця Інструкція дозволяє суб'єктам підприємницької діяльності вільно обирати форми розрахунків, попередньо закріпивши їх договорами. Але, у свою чергу, банки повинні вивчати стан розрахунків і пропонувати клієнтам використовувати найбільш доцільні форми, враховуючи специфіку їх діяльності й організації взаємних відносин.

Організація безготівкових розрахунків повинна сприяти нормальному обігу коштів, забезпечувати безперервний хід реалізації продукції.

Основою безготівкового обороту є те, що платежі здійснюються банками на доручення клієнта шляхом списання коштів з його рахунку і зарахування їх на рахунок одержувача, вказаного клієнтом. Коли рахунки відкриті в різних банках, міжбанківські розрахунки проводяться з допомогою системи кореспондентських відносин. Отже, у платіжному обороті діють не тільки рахунки платника й одержувача коштів, а й рахунки банків, що їх обслуговують.



До початку 90-х років у нашій країні основним видом безготівкових розрахунків була акцептна форма за допомогою платіжних вимог. За цією формою увесь розрахунків розрахунковий механізм був пристосований до:

¦ несвоєчасного проведення платежів у зв'язку з відсутністю коштів на рахунках підприємств-платників;

¦ зберігання, у зв'язку з цим, неоплачених документів у картотеці;

¦ нарахування і стягування пені за несвоєчасну оплату;

¦ надання кредитів для завершення розрахунків.

Якщо порівняти зі світовою практикою, для якої характерне відтермінування платежів векселями за товари і послуги безпосередньо з боку кредитора, то в нашій країні таке відтермінування регламентувалося платіжними вимогами. У свою чергу, з цієї причини банки «несли» обов'язки із прийому-пересилання платіжних вимог, нарахування пені, контролю за оплатою проведення кінцевих розрахунків. Перераховані операції, за винятком платежів, не характерні для банків. Принаймні за кордоном офіційно не практикують ведення банками картотек розрахункових документів, які пред'явлені для оплати.

Потрібно зазначити, що Законом «Про підприємства в Україні», який прийнято 1991 року, вперше суб'єктам господарювання було дозволено використовувати для розрахунків векселі. Національним банком України розроблено низку нормативних документів щодо регламентації операцій банків з векселями, але з певних причин вексельний обіг в Україні ще недостатньо розвинутий.

У 1991 -1992 роках чинна система міжгосподарських розрахунків ускладнила взаємовідносини між сторонами, які брали в них участь. Відповідно, виникли додаткові перешкоди в освоєнні нової електронної системи між-банківських розрахунків.

1993 року розрахунки платіжними вимогами в Україні було практично відмінено. Слід звернути увагу, що облік і контроль за взаємними платежами юридичних осіб з того часу в більшості випадків здійснювалися за такими формами розрахункових документів, як платіжне доручення і платіжна вимога-доручення.

Однак розвиток взаємовідносин між суб'єктами господарювання вимагав і нових форм розрахунків. У зв'язку з цим Національним банком України були вдосконалені діючі форми розрахунків та введені нові. Тепер в Україні передбачено такі форми розрахунків:

¦ платіжними дорученнями;

¦ платіжними вимогами-дорученнями;

¦ чеками;

¦ акредитивами;

¦ векселями;

¦ платіжними вимогами;

¦ інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках, передбачених чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України.

Між суб'єктами господарської діяльності найпоширенішими стали розрахунки платіжними дорученнями, які використовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

До перших відносять платежі, безпосередньо пов'язані з одержанням продукції, виконанням робіт і наданням послуг; до других - платежі до бюджету, повернення заборгованості за кредит, фінансування капітальних вкладень та ін.

Розрахунки за товарними операціями здійснюються після відвантаження товару чи одночасно з ним. У сучасний період дуже часто здійснюється попередня оплата й авансові платежі. За нетоварними операціями платежі здійснюються в строки, обумовлені в договорах.

При рівномірних і постійних поставках продукції розрахунки між постачальниками і покупцями можуть проводитися в порядку планових платежів на підставі угод із застосуванням платіжних доручень.

Розрахунки плановими платежами подібні до розрахунків за відкритим рахунком, що використовуються при внутрішніх і зовнішніх розрахунках у західних країнах. Відкритий рахунок широко застосовується в розрахунках між постійними контрагентами, між фірмами та їх філіями; для розрахунків з брокерами та з державними організаціями; при комісійному продажу товарів у формі компенсації або при багаторазових поставках однорідних товарів малими партіями.

До розрахунків на підставі заліку взаємозаборгованості платників належать розрахунки, за якими взаємо-зобов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівновеликих сумах і лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах з використанням платіжних доручень.

Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групою платників усіх форм власності однієї або різних галузей господарства.

Підприємства, що мають постійні господарські зв'язки за поставками товарів (виконаними роботами, наданими послугами), можуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог. В угодах сторони передбачають строки та форми розрахунків, періодичність звірки взаємної заборгованості із складанням відповідного акта. Після складання акта звірки взаємної заборгованості сторона, залежно від того, на користь кого склалося кредитове сальдо взаємозобов'язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, платіжну вимогу-доручення) або оформляє вексель.

На підставі гарантованих платіжних доручень підприємство може здійснювати без обмеження суми переказ коштів:

¦ на ім'я окремих громадян - коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар і т. п.);

¦ підприємствам - на видатки для виплати заробітної плати, за організований набір робітників, для заготівлі сільськогосподарської продукції в населених пунктах, де немає банків.

Гарантованими платіжними дорученнями можуть здійснюватися розрахунки між філіями одного банку або між різними банками за наявності між ними кореспондентських зв'язків, у яких передбачена ця форма розрахунків.

Гарантоване доручення може бути прийняте до платежу тільки на повну суму.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями є малопоширеною формою розрахунків. Ця форма застосовується при розрахунках за поставлену продукцію, виконані роботи,надані послуги.

Рекомендується також використовувати в розрахунках акредитиви. Ця форма розрахунків більш популярна при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Розрахунки чеками застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами для скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. У світовій практиці чекова форма розрахунків переважає в англомовних країнах (США, Канаді, Великобританії), а також в Італії, Франції. Класичний чек використовується як для безготівкових розрахунків в одному банку, так і у сфері міжбан-ківських розрахунків.

Більшість видів чеків (крім іменних чеків) можуть передаватися на основі іменного передавального напису, який проставляється на звороті документа. Чек на пред'явника взагалі може передаватися простим врученням. Чековий обіг базується на поточному рахунку або, як його ще називають, на чековому рахунку.

У деяких країнах Європи (Австрії, Бельгії, Угорщині, Голландії, Німеччині, Швейцарії та інших) набули поширення жиророзрахунки. За своїм характером жиророзрахунки подібні до чекової форми безготівкових розрахунків.

При здійсненні розрахунків клієнти можуть застосовувати систему «клієнт - банк», яка забезпечує передачу повідомлень між клієнтами та банком протягом дня.

Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів «клієнт - банк» і опрацювання його електронних документів є окремий договір між ним і банком. У договорі обов'язково мають бути обумовлені права, обов'язки та відпо.відальність сторін у разі виникнення спірних питань і порядок їх вирішення.

Програмне забезпечення системи «клієнт - банк» має відповідати вимогам, які висуваються до технології банківських розрахунків, і мати сертифікат (дозвіл) Національного банку України.

2. Кредитний ризик і методи управління ним

Останнім часом банки різних країн усе гостріше відчувають проблему управління кредитним ризиком. Вона ще більш актуальна для вітчизняної банківської системи, рівень простроченої позичкової заборгованості в якій протягом останніх 5-7 років мав стійку тенденцію до зростання.Часто ефективність кредитних угод, про яку ми можемо судити за показниками рентабельності вкладень, рівнем проблемних кредитів у портфелі банку й іншими критеріями, залежить як від факторів зовнішнього середовища, так і від сукупності методів управління кредитним ризиком. Оскільки впливу зовнішніх факторів уникнути практично неможливо, першочерговим завданням банків повинна стати розробка системи методів управління, адекватних потенційному кредитному ризику, з урахуванням внутрішніх можливостей.

У публікаціях останніх років увага концентрується на прикладних аспектах управління кредитним ризиком. Теоретичної ж сторони питання практично не застосується. Однак теорія управління ризиками вже зараз представляється набагато ширшою, ніж просто теорія. Визнаючи її обмеженість, багато банківських фахівців вважають, що вона, натомість, сприяє кількісному виміру ризиків, визначенню ступеня їх імовірності і прийняттю правильних рішень. Спираючись на загальноприйняте визначення поняття «управління ризиком», слід зазначити, що управління банківським кредитним ризиком -- це суворо формалізований процес з чіткою послідовністю етапів, механізмів і методів управління. \

Також заслуговує на увагу теза про те, що керувати ризиком -- починати дії, спрямовані на підтримку такого його рівня, який відповідає цілям, пріоритетним у даний момент управління. Управління ризиком як процес містить у собі етапи планування стратегії у сфері ризику, реалізацію стратегічних орієнтирів банку за допомогою сукупності тактичних методів, ідентифікацію ризику, визначення й аналіз факторів ризику, розробку і здійснення заходів, спрямованих на попередження, вимір, оцінку, прогнозування, зниження, запобігання, мінімізацію наслідки реалізації ризику. Тому методи його оцінки, вимірювання і прогнозування є невід'ємним елементом системи методів управління кредитним ризиком банку, іншими словами, якщо процес управління містить у собі стадію аналізу кредитного ризику, методи його здійснення логічно віднести до сукупності методів управління кредитним ризиком банку. Під методом управління банківським кредитним ризиком розуміють сукупність прийомів і способів впливу на керований об'єкт (кредитний ризик) для досягнення поставлених банком цілей. Можна виділити три основні цілі управління банківським кредитним ризиком:

1. Попередження ризику. Дана мета досягається шляхом ліквідації передумов виникнення кредитного ризику в майбутньому.

2. Підтримка ризику на визначеному рівні. Ця мета припускає дотримання банком вимог щодо рівня ризику, що встановлюється центральним банком, а також визначається самим банком відповідно до власної ризикової стратегії.

3. Мінімізація ризику при деяких заданих умовах, що охоплює комплекс заходів прямого впливу на кредитний ризик.

Характеризуючи методи його впливу на кредитний ризик.Характеризуючи методи управління банківським кредитним ризиком, необхідно розкрити їх спрямованість, зміст і організаційну форму.Спрямованість методів управління орієнтована на об'єкт управління -- кредитний ризик у всіх його проявах.

Специфіка прийомів і способів впливу на об'єкт управління складає зміст методів управління кредитним ризиком. Організаційна форма визначає характер впливу на ризикову ситуацію. Це може бути прямий (безпосередній) і непрямий (створення відповідних умов) вплив. В економічній літературі найчастіше говорять про чотири загальні методи управління фінансовим ризиком: запобігання, зниження (мінімізація), страхування, усунення. Стосовно управління кредитним ризиком комерційного банку досить добре вивчені такі методи регулювання ризику як диверсифікація портфеля активів, аналіз платоспроможності позичальника, створення резервів для покриття кредитного ризику, аналіз і підтримка оптимальної структури кредитного портфеля, вимога забезпеченості позичок і їх цільового використання. Разом з тим методи вимірювання й оцінки кредитного ризику, як правило, розглядаються відокремлено від усієї системи методів управління. А методологія попередження, запобігання й усунення кредитного ризику дотепер не знайшла належного відображення в роботах учених-економістів. У зв'язку з цим доцільно заповнити даний пробіл у теорії управління банківським кредитним ризиком, представивши методи управління кредитним ризиком, розкривши їх зміст і організаційну форму. Дослідження причин виникнення кредитного ризику доводить, що адміністративні і персональні причини його виникнення стають усе більш важливими.

Традиційно банки велику увагу приділяють конкретним інструментам хеджування ризиків, методам розрахунку лімітів і контролю за ними, новим підходам у нагляді з боку центрального банку, розробці систем внутрішнього контролю. Рідше розглядаються такі проблеми як організація управління кредитним ризиком у взаємозв'язку з управлінням персоналом, Саме ця сфера кредитних відносин є об'єктом регулювання, що здійснюється за допомогою методів попередження банківського кредитного ризику. Заходи щодо попередження чи профілактики кредитного ризику зорієнтовані в першу чергу на роботу з персоналом банку, а також на розвиток взаємин між кредитними фахівцями і клієнтами банку. За формою організації ці дії відносяться до методів непрямого впливу, що припускає створення співробітникам більш сприятливих умов діяльності. Зміст методів попередження банківського кредитного ризику складають такі заходи:

* добір і оцінка висококваліфікованих фахівців (кредитних менеджерів, керівників кредитних відділів);

* оптимізація трудових процесів у частині розгляду заявок, процедур оформлення необхідних документів, прийняття рішень про кредити;

* постійний розвиток персоналу;

* вивчення потенційного клієнта;

* постійний моніторинг клієнта. Здійснення перерахованих попереджувальних дій дозволяє значною мірою усунути передумови виникнення кредитного ризику банківської установи. Показники кредитного ризику банку (індивідуального і сукупного), отримані в результаті аналізу ризикової ситуації, є основою для застосування тих чи інших методів регулювання ризику. Оцінку кредитного ризику розподіляють на два взаємодоповнюючих види: якісну і кількісну. Перша являє собою ідентифікацію всіх можливих факторів кредитного ризику, а також стадій кредитного процесу, при виконанні яких ризик виникає, друга -- вираження передбачуваних втрат у балах, цифрах, грошових одиницях. Іноді якісну і кількісну оцінки здійснюють на основі аналізу впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, коли визначається питома вага кожного фактора в їх сукупності і ступінь їх впливу на показник кредитного ризику. Хоча цей метод є досить працемістким, його застосування приносить позитивні результати. Коли результати вимірювання кредитного ризику не відповідають прийнятному рівню, суперечать обраній ризиковій стратегії банку, створюючи реальну загрозу його платоспроможності, найбільш дієвим методом управління вважається запобігання кредитного ризику.

Методи запобігання кредитного ризику припускають відмову від розширення кола клієнтів і фінансування проектів, реалізація яких викликає серйозні побоювання. Дані методи орієнтують банк на роботу тільки з клієнтами, які підтвердили свою надійність. Однак у більшості випадків відхилення від ризику означає втрату можливостей одержання прибутку, котрий часто сполучений з потенційним ризиком. Тому найбільш широко застосовуються методи зниження (мінімізації) кредитного ризику, зміст яких складають такі заходи:

* раціоналізація кредитів;

* резервування коштів на покриття можливих збитків по сумнівних боргах;

* диверсифікованість кредитів;

* структурування кредитів. Раціоналізація кредитів припускає встановлення лімітів. Як відомо, певні обмеження на кредитну діяльність банку накладають вимоги центрального банку, такі як максимальний ризик на одного чи групу пов'язаних позичальників, ліміти кредитування акціонерів, керівників та ін. Проте доцільним для банківської кредитної установи є створення системи лімітів кредитної діяльності, що встановлюються і змінюються самим банком. До них можна віднести ліміти повноважень по прийняттю рішень про видачу кредитів, ліміти кредитування одного позичальника, галузі, регіону, обмеження на видачу великих кредитів у рамках вже існуючих обмежень центрального банку. Особливе значення для банку має метод зниження ступеня кредитного ризику, що припускає створення за рахунок внутрішніх ресурсів банку власного резервного фонду. Такі резерви, хоча і знижують розмір прибутку, що залишається в розпорядженні банку, дозволяють оперативно переборювати тимчасові складності в його діяльності у випадку виникнення проблем з поверненням кредиту. Ключовим інструментом тактичного управління ризиком у сфері зниження кредитного ризику є методи диверсифікації кредитів. Вони припускають розподіл, з одного боку, позичок банку між широким колом клієнтів (населенням і суб'єктами, що господарюють, підприємствами різних форм що господарюють, підприємствами різних форм власності, з різних галузей, використання різних видів забезпечення), а з іншого боку -- відповідальності між учасниками угоди. Методи страхування кредитного ризику банку представлені двома видами:

* страхування кредитного ризику за допомогою страхової організації;

* страхування кредитного ризику з використанням похідних фінансових інструментів. Страхування, чи передача ризику страхової організації, являє собою передачу ризику від одного суб'єкта управління (страхувальника) до іншого (страховика). Страхування кредитного ризику можливе також на фінансовому ринку при укладенні угод з використанням похідних фінансових інструментів (опціонів, свопів та ін.). Методи усунення кредитного ризику означають, що всю відповідальність за проект, що кредитується, банк залишає за собою. Ризик мінімізують власними силами, роблячи ставку на професіоналізм менеджерів. З метою утримання кредитного ризику на визначеному рівні банк може скористатися такими заходами: припиненням на певний час діяльності у високоризикових галузях; пошуком нових секторів кредитного ринку, проведенням робіт зі створення нових кредитних продуктів; створенням невеликого структурного підрозділу, завданням якого стане повернення проблемних кредитів.

Усунення ризику варто визнати економічно доцільним, якщо можливі збитки по кредитах можуть бути компенсовані за рахунок власних коштів без збитку для фінансового стану кредитора. Таким чином, проблема управління банківським кредитним ризиком набуває трохи іншого змісту, оскільки сукупність методів управління в ній розглядається як система заходів непрямого і прямого впливу на керований об'єкт -- кредитний ризик. Вивчення цього питання виявило недостатнє застосування в практиці вітчизняних банків окремих методів управління (попередження, страхування, усунення ризику), що відносяться до методів непрямого впливу. Безсумнівно, що при виникненні серйозних проблем з поверненням кредитів переважного значення набувають методи прямого впливу. Проте застосування непрямих методів, основу яких складають методи попередження ризику, дозволяє значною мірою ліквідувати передумови виникнення в банку подібних ситуацій кредитного ризику.

3. Оцінка фінансового стану банків

На сьогодні проблема прогнозування банкрутства банків залишається надзвичайно актуальною, оскільки лише за 2006 рік в Україні збанкрутувало три банки: ТОВ “Київський універсальний банк”, ВАТ АКБ “Гарант” та АКБ “Інтерконтинентбанк”. Загалом динаміку банкрутств можна відстежити за даними, поданими на графіку 1.1, який побудовано на основі даних НБУ [24, 25].



Графік 1.1. Кількість банків, які зазнали банкрутства за 1999 - 2006 рр.

На сьогодні існує кілька загально-прийнятих методик оцінки діяльності банків. Найвідоміша -- рекомендована у 1988 році Базельським комітетом із банківського нагляду (Basel Committee on Banking Supervision), яка базується на показниках адекватності капіталу банку (Базель І). У липні 2004 року з'явилася вдосконалена методика -- Базель ІІ: “Міжнародна конвергенція виміру капіталу та стандартів капіталу: нові підходи”, яка нині перебуває в стадії впровадження [36].

Фінансова стійкість банку -- це його здатність динамічно розвиватися та безперервно виконувати функцію фінансового посередництва, гнучко реагуючи на всі фактори внутрішнього та зовнішнього середовища. Близьким до цього поняття є термін "надійність", який походить від праслов'янського "покладати, надіятися", тобто надійним є той, хто "викликає повну довіру, на якого цілком можна покластися" [5]. Отже, в основі надійності банку лежить його фінансовастійкість, адже надійним може бути лише стійкий банк. Стійкість (надійність) банку -- доволі значне за обсягом поняття, яке має містити оцінку таких факторів, як менеджмент, кваліфікація персоналу, склад акціонерів, технічне забезпечення, ризиковність ринків, на яких працює банк, тощо.

Таблиця 1.1

Алгоритм розрахунку й економічний зміст показників, що характеризують фінансову стійкість банку

№	Найменування показника	Алгоритм розрахунку за балансом	Економічний зміст показника визначає
1	Коефіцієнт надійності		Співвідношення власного капіталу(К) до залучених коштів (Зк). Рівень залежності банку від залучених коштів.
2	Коефіцієнт фінансового важеля		Співвідношення зобов'язань банку (З) і капіталу (К), розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку.
3	Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів -- достатність капіталу		Розкриває достатність сформованого власного капіталу (К) в активізації та покритті різних ризиків.
4	Коефіцієнт захищеності власного капіталу		Співвідношення капіталізованих активів (Ак) і власного капіталу (К). Показує, яку частину капіталурозміщено в нерухомість (майно).
5	Коефіцієнт захищеності дохідних активів	, де НАД -- недохідні активи; Ад -- дохідні активи; ЗБ -- збитки	Сигналізує про захист дохідних активів (що чутливі до зміни процентних ставок) мобільним власним капіталом.
6	Коефіцієнт мультиплікатора капіталу		Ступінь покриття активів (А) (акціонерним) капіталом (Ка).

Отже, визначимо найважливіші показники, які були описані у попередньому підрозділі, алгоритм розрахунку та економічного змісту яких, буде приведено у наступних таблицях. Алгоритм розрахунку та розкриття економічного змісту показників, що характеризують фінансову стійкість банківської установи наведено у таблиці 1.1.

Необхідні розрахунки цих коефіцієнтів виконано у третьому розділі першого підрозділу в таблиці 3.1.

Далі розглянемо алгоритм розрахунку та розкриття економічного змісту групи показників, які характеризують рівень ділової активності залучення пасивів і розміщення їх у певні групи активів (Таблиця 1.2). А служать вони вимірником рівня ефективності діяльності банківської установи на фінансовому ринку.

Таблиця 1.2

Алгоритм розрахунку і економічний зміст показників, які характеризують ділову активність банківської установи

№	Найменування показника	Алгоритм розрахунку	Економічний зміст показника визначає
а) в частині пасивів
1	Коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів		Питома вага залучених коштів (Зк) у загальних пасивах (Пзаг).
2	Коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів		Питома вага одержаних міжбанківських кредитів (МБК) у загальних пасивах (Пзаг).
3	Коефіцієнт активності залучення строкових депозитів		Питома вага строкових депозитів (Дстр) у загальних пасивах (Пзаг).
4	Коефіцієнт активності використання залучених коштів у дохідні активи		Співвідношення дохідних активів (Да) і залучених коштів (Зк).
5	Коефіцієнт активності використання залучених коштів укредитний портфель		Питома вага кредитного портфеля (КР) у залучених коштах (Зк).
6	Коефіцієнт активності використання строкових депозитів у кредитний портфель		Співвідношення кредитного портфеля (КР) і депозитів строкових (Дс).
б) в частині активів
1	Коефіцієнт дохідних активів		Питома вага дохідних активів (Ад) у загальних активах (Аз)
2	Коефіцієнт кредитної активності інвестицій у кредитний портфель		Питома вага кредитного портфеля (КР) у загальних активах (Аз).
3	Коефіцієнт загальної інвестиційноїактивності в цінні папери і пайову участь		Питома вага портфеля цінних паперів і паїв (ЦПП) у загальних активах (Аз).
4	Коефіцієнт інвестицій у дохідних активах		Питома вага інвестицій (ЦПП) у дохідних активах (Ад).
5	Коефіцієнт проблемних кредитів		Питома вага проблемних (прострочених і безнадійних) кредитів (КРпб) у кредитному портфелі в цілому (КР).

Важливим напрямком здійснення прибуткової банківської діяльності є управління його ліквідністю та платоспроможністю. Ліквідність банку -- це його здатність своєчасно та в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах. Нижче подано блок показників призначених для оцінки ліквідності банку (Таблиця 1.3).

Таблиця 1.3

Алгоритм розрахунку й економічний зміст показників, що характеризують ліквідність балансу банку

Найменування показника	Алгоритм розрахунку	Економічний зміст показника визначає
Показники ліквідності
1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності		Показує можливість банку погашати «живими» грішми з коррахунків і каси зобов'язання за всіма депозитами (Д).
2. Коефіцієнт загальної ліквідності зобов'язань банку		Характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобов'язань (Ззаг) всіма активами (Азаг).
3. Коефіцієнт відношення високоліквідних до робочих активів		Характеризує питому вагу високоліквідних активів (Авл) у робочих активах(Ар).
4. Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов'язань		Характеризує забезпечення дохідними активами банку (Ад) його загальних зобов'язань (Ззаг) і сповіщає про часткове погашення зобов'язань банку поверненнямидохідних активів.
5. Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів (для визначення незбалансованої ліквідності)		Розкриває, наскільки видані кредити(КР) забезпечені всіма залученими депозитами (Д) (чи є незбалансована ліквідність).
6. Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов'язань		Розкриває здатність банку погашати зобов'язання (Ззаг) високоліквідними активами (Авл) та через продаж майна (Ам).

На підставі даних наведеного балансу сформована система основних алгоритмізованих показників, які детально характеризують ефективність управліннябанківською установою (Таблиця 1.4).

Таблиця 1.4

Алгоритм розрахунку і економічний зміст показників, які характеризують ефективність управління банківською установою

Найменування показника	Алгоритм розрахунку	Економічний зміст показника визначає
1	2	3
І. Рентабельність за доходом
1. Загальний рівень рентабельності		Розмір балансового прибутку (Пб) на 1 грн доходу (Дз).
2. Окупність витрат доходами		Розмір доходу (Дз) на 1 грн витрат (Вз).
3. Чиста процентна маржа		Розкриває рівень дохідності активів від процентної різниці.
4. Чистий спред		Розкриває рівень дохідності активів від процентних операцій.
5. Інший операційний дохід		Свідчить про рівень дохідності активів (Аз) від інших нетрадиційних послуг і доходів інших (Ді).
6. «Мертва точка» прибутковості банку		Показує мінімальну дохідну маржу для покриття всіх витрат, після чого банк починає зароблятиприбуток.
7. Продуктивність праці, грн		Рівень доходу (Дз) на одного середньорічного працівника (СП).
ІІ. Рентабельність по чистому прибутку
8. Рентабельність активів, %		Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічних активів у цілому.
9. Рентабельність дохідних активів		Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічних активів у цілому.
10. Рентабельність загального капіталу		Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічного загального капіталу.
11. Рентабельність статутного фонду (акціонерного капіталу)		Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічного акціонерного капіталу.
12. Рентабельність діяльності за витратами		Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) усіх витрат банку (Вз).
13. Продуктивність праці середньорічного працівника		Рівень чистого прибутку (ЧП) на одного середньорічного працівника (СП).

Національний банк України здійснює рейтингову оцінку банківських установ за американською системою CAMELS [5], сутність якої полягає у визначенні загального стану банку на основі єдиних критеріїв, що охоплюють усю його діяльність. Така система допомагає визначати банки, фінансовий стан, операції або менеджмент яких мають недоліки, здатні призвести до банкрутства. В основі методики лежить оцінка ризику за такими основними компонентами:

- достатність капіталу (Capital adequacy);

- якість активів (Asset quality);

- менеджмент (Management);

- надходження (Earnings);

- ліквідність (Liquidity);

- чутливість до ринкового ризику (Sensitivity to market risk).

Цією методикою передбачено глибоке всебічне дослідження стану банку, а тому такий аналіз може провести лише Національний банк під час комплексної інспекційної перевірки, яка дає змогу повною мірою визначити, як керівництво банку ставиться до ризиків і як здійснює управління ними. Проте Національний банк не розголошує інформацію про результати рейтингової оцінки за системою CAMELS, оскільки цим може викликати непотрібний ажіотаж серед клієнтів тих банків, які на певний момент матимуть відносно поганий рейтинг.

Окрім системи CAMELS, Національний банк для забезпечення стійкості банків контролює ризики в їх діяльності на основі обов'язкових економічних нормативів, визначених Інструкцією НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні” [6]. Крім того, з метою швидкої реакції на проблеми банків НБУ застосовує систему показників раннього реагування. Банківські установи також оцінюють фінансовий стан один одного у процесі встановлення лімітів на міжбанківському ринку, проте клієнти до цієї інформації доступу не мають, оскільки фінансові посередники не можуть поширювати отриману від своїх колег конфіденційну інформацію. Публічними є лише висновки аудиторських компаній, проте з їхніх звітів проблематично отримати достатню кількість корисної інформації, адже основною їх метою є не оцінка фінансового стану банку, а перевірка повноти і правильності ведення обліку, складання звітності й законодавчої коректності здійснюваних банком операцій.

Отже, брак публічної інформації щодо надійності тих чи інших українських банків та відповідно безпеки вкладення у них коштів спонукав нас до розробки методики, яка б базувалася, з одного боку, на доступній для клієнтів банку інформації, а з другого -- комплексно оцінювала фінансовий стан банку та відображала ймовірність його банкрутства.

Фінансовий стан банку -- це набір визначальних для його поведінки параметрів (фінанси, бізнес-процеси, персонал, інфраструктура), які через сукупність якісних і кількісних показників комплексно характеризують фінансову діяльність банківської установи у певний період часу. Оцінка фінансового стану банку має базуватися на аналізі двох ключових характеристик -- прибутку та ризику, що виражаються через такі узагальнюючі економічні поняття, як ефективність і стійкість. На практиці одночасно досягти максимальної ефективності й мінімального ризику неможливо, оскільки це протилежні поняття. Термін "ефективність" походить із латинської мови (efficere -- приносити користь) і показує кінцевий корисний результат від використання всіх ресурсів. Ефективність діяльності банку, тобто результати його діяльності як фінансового посередника оцінюються через показники рентабельності (прибутковості) активів, економічної доданої вартості (EVA), ефективності операційної діяльності.

Розроблена методика дає змогу оцінити стійкість та ефективність банку, виходячи з аналізу лише його економічних показників діяльності, які є відображенням більшості із зазначених вище факторів (наприклад, якість активів залежить у тому числі й від кваліфікації працівників кредитного підрозділу), а тому їх аналіз, особливо у динаміці, дає змогу відстежувати теперішній та прогнозувати майбутній фінансовий стан банку. Синтетичний показник стійкості (надійності) банку розраховується на основі аналізу достатності капіталу (capital adequacy), якості активів (asset quality) та ліквідності (liquidity).

Достатність капіталу (capital adequacy) вимірюється через коефіцієнт платоспроможності (solvency ratio) і в європейській банківській практиці розглядається як основний показник діяльності, що відображає рівень прийнятого банком ризику. Згідно з міжнародними стандартами оцінки капіталу (Базелем ІІ) мінімальний розмір капіталу, який має підтримувати банк, пов'язаний із величиною прийнятих ним ризиків. Загальні вимоги до мінімальної величини капіталу можуть бути виражені таким рівнянням:

(1.1)

де sr (solvency ratio) -- коефіцієнт платоспроможності;

cr (regulative capital) -- регулятивний капітал;

ara (risk-adjusted assets) -- активи, зважені на ризик;

cc (core capital) -- основний капітал (капітал першого рівня);

cs (supplementary capital) -- додатковий к-л (капітал другого рівня).

В Україні діють вимоги НБУ щодо достатності капіталу вітчизняних банків, за якими добре капіталізованим вважається банк, у котрого співвідношення регулятивного капіталу та сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), перевищує нормативне значення (10%) і становить не менш як 17% [6].

У разі відсутності необхідної інформації для розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу за методикою НБУ ми пропонуємо дещо іншу формулу розрахунку показника достатності капіталу, орієнтовану на укрупнену інформацію щодо балансу банку:

(1.2)

де ca (capital adequacy) -- достатність капіталу;

pf(profit) -- прибуток банку;

sd (subordinated debt) -- суборди-нований борг;

se (shareholders' equity) -- акціонерний капітал;

ibc (inter-bank credits) -- міжбан-ківські кредити;

l (loans to the clients) -- кредити клієнтам;

s (securities) -- портфель цінних паперів;

i (investments in associated & subsidiary companies) -- інвестиції в асоційовані та дочірні компанії;

ar (accounts receivable) -- дебіторська заборгованість;

fa (fixed assets) -- основні засоби;

ia (intangible assets) -- нематеріальні активи;

p (provision for bad debts) -- резерви, сформовані під активні операції.

Якість активів (asset quality) є другим важливим показником стійкості банку, в межах якого аналізується якість його кредитного та інвестиційного портфелів. Завдання оцінки якості активів банку полягає в тому, щоб визначити проблемні (прострочені, сумнівні, безнадійні) активи, оцінити їх за реальною вартістю.

Під якістю кредитного портфеля розуміють ступінь кредитного ризику, притаманний цій позиції. Рівень показника якості кредиту обернено пропорційний рівневі кредитного ризику (чим вища якість позики, тим менша ймовірність її неповернення або затримки погашення, і навпаки). На основі оцінки якості кредитного портфеля банк визначає потребу в резервах на покриття очікуваних збитків за всіма видами наданих кредитів. Резерв під кредитні ризики створюється за рахунок чистого прибутку банку, тобто відбувається визнання втрат для відображення реального фінансового результату діяльності банківської установи. Обсяг необхідного резерву для покриття кредитних ризиків за наявності детальної інформації щодо кожного позичальника розраховується відповідно до затвердженої Національним банком методики, а в разі відсутності такої детальної інформації можна застосувати спрощений підхід, коли необхідна сума резерву розраховується виходячи з повного обсягу прострочених та сумнівних кредитів. Отже, рівень непокритого кредитного ризику можна обчислити як відношення обсягу недосформованих резервів до загального обсягу кредитного портфеля банку:

(1.3)

де RL (risk on loans) -- рівень непокритого кредитного ризику;

LO (overdue loans) -- прострочені кредити;

LD (doubtful loans) -- сумнівні кредити;

PL (provision on loans) -- резерви, сформовані під кредитні операції;

L (loans to the clients) -- кредити клієнтам (загальний обсяг кредитного портфеля).

Виходячи з того, що рівень показника якості кредиту обернено пропорційний рівневі кредитного ризику, показник якості кредитного портфеля можна розраховувати за формулою:

(1.4)

де LQ (loans quality) -- показник якості кредитного портфеля;

RL (risk on loans) -- рівень непокритого кредитного ризику.

Оцінка якості інвестиційного портфеля банку здійснюється аналогічно оцінці якості кредитного портфеля. Труднощі виникають лише на етапі визначення обсягу проблемних інвестицій, оскільки у банківському балансі відсутня інформація щодо ризиковості тих чи інших цінних паперів. Для вирішення цієї проблеми пропонують застосовувати фіксовані коефіцієнти ризику щодо різних груп (портфелів) цінних паперів. У цілому банківські портфелі цінних паперів класифікують так: портфель рефінансованих Національним банком ЦП, торговий портфель, портфель паперів на продаж, портфель до погашення, портфель вкладень в асоційовані та дочірні компанії.

Найменш ризиковим є портфель цінних паперів, що рефінансуються НБУ, оскільки цінні папери, що входять до його складу, Національний банк приймає вобмін на кошти (тобто коефіцієнт ризику дорівнює нулю).

Торговий портфель цінних паперів - це папери, придбані банком для перепродажу та переважно з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань їх ціни. До торгового портфеля цінних паперів можуть бути віднесені лише високоліквідні цінні папери, а отже, ми не вважатимемо їх ризиковими (коефіцієнт ризику також дорівнює нулю).

Цінні папери в портфелі на продаж - це цінні папери, які банк готовий продати у зв'язку зі зміною ринкових відсоткових ставок, потреб ліквідності, наявності альтернативних інвестицій; а також -- боргові цінні папери та акції, за якими неможливо достовірно визначити справедливу вартість; боргові цінні папери з фіксованою датою погашення, які банк не має наміру тримати до дати їх погашення. Такі цінні папери є ризиковими, оскільки за відсутності активного фондового ринку в Україні доволі складно визначити їх справедливу (ринкову) вартість. Зважаючи на це, для портфеля цінних паперів на продаж доцільно застосовувати коефіцієнт ризику від 20 до 50%.

Цінні папери в портфелі до погашення -- це боргові цінні папери, щодо яких є намір і здатність банку утримувати їх до строку погашення. Такі цінні папери обліковуються за амортизованою собівартістю і щомісяця підлягають перегляду на зменшення корисності й відповідно резервуванню. Тут також присутні значні ризики у разі погіршення фінансового стану емітента, тому від 20 до 50% таких непокритих резервами інвестицій можна вважати ризиковими.

Щодо інвестицій в асоційовані та дочірні компанії. Асоційовані компанії (associated company) -- це група суб'єктів господарювання (юридичних осіб), пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні [4, ст. 126]. НБУ використовує цей термін для компаній, у яких банк-інвестор володіє 20% або більшою часткою капіталу. Дочірнє підприємство (subsidiary company) -- підприємство, власником контрольного пакета акцій якого є інше (контролююче) підприємство. Інвестування в асоційовані та дочірні компанії є дуже ризикованим і може призвести до значних проблем, оскільки в цих випадках оцінка платоспроможності контрагента не завжди здійснюється об'єктивно. Крім того, якщо дочірня компанія банку опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнана банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірньої компанії нестиме й банк. Отже, 50% таких інвестицій можна вважати ризиковими активами.

Рівень непокритого інвестиційного ризику можна обчислити як відношення обсягу недосформованих резервів до загального обсягу інвестиційного портфеля банку:

 (1.5)

де RI (risk on investments) -- рівень непокритого інвестиційного ризику;

r1=[20%; 50%] -- коефіцієнт ризику для портфеля ЦП на продаж;

DS (digested securities) -- портфель ЦП на продаж;

PDS (provision on digested securities) -- резерви, сформовані під портфель ЦП на продаж;

r2=[20%; 50%] -- коефіцієнт ризику для портфеля ЦП до погашення;

RS (redeemable securities) -- портфель ЦП до погашення;

PRS (provision on redeemable securities) -- резерви, сформовані під портфель ЦП до погашення;

r3=50% -- коефіцієнт ризику для портфеля вкладень в асоційовані та дочірні компанії;

I (investments in associated & subsidiary companies) -- інвестиції в асоційовані та дочірні компанії;

S (securities) -- портфель цінних паперів (портфель рефінансованих ЦП, торговий портфель, портфель на продаж, портфель до погашення).

Отже, загальний показник якості активів банку можна розрахувати як інтегральний показник якості кредитного та інвестиційного портфелів:

(1.6)

де AQ (asset quality) -- показник якості активів банку.

Наступним компонентом стійкості банку є його ліквідність (liquidity), тобто здатність швидко перетворювати свої активи у грошові кошти з мінімальною втратою їх вартості з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань. Якщо банк має недостатню ліквідність, він не може отримати достатньо коштів як шляхом збільшення своїх зобов'язань, так і шляхом швидкої реалізації активів за розумною ціною, що негативно відображається на прибутковості банку. У найгіршому випадку недостатня ліквідність може призвести до неплатоспроможності банку. Базельський комітет визначає ризик втрати ліквідності як "нездатність банку регулювати скорочення пасивів або фінансувати зростання активів" [37].

Ліквідність банку визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку. Для графічного відображення збалансованості обсягів і строків погашення активів і зобов'язань банку пропонуємо побудувати матрицю ліквідності балансу (табл. 3).

При побудові матриці робиться припущення, що банк розміщує поточні пасиви у найліквідніші активи, а найдовші пасиви -- у найдовші активи. При цьому резерви, сформовані під активні операції, розміщені у матриці поруч із прибутком банку, оскільки формуються за його рахунок. За сприятливого вирішення питань із простроченими чи сумнівними активами цей резерв поповнить чистий прибуток банку.

Таблиця 1.5

Матриця ліквідності балансу банку

Для застосування матричного методу аналізу ліквідності балансу активи банку необхідно розмістити вертикально в міру зниження їх ліквідності, а пасиви -- горизонтально, починаючи з поточних зобов'язань і закінчуючи капіталом. Матриця формується, починаючи з верхньої лівої чарунки (Таблиця 1.5).

Кожен банк має прагнути, щоб матриця ліквідності його балансу розміщувалася поближче до діагоналі, тобто щоб активи та пасиви банку були збалансовані за строками. Для кількісного вираження ступеня ліквідності банку пропонуємо розрахувати коефіцієнти поточної та довгострокової ліквідності на основі матриці ліквідності.

Таблиця 1.6

Матричний метод аналізу ліквідності балансу банку

Коефіцієнт співвідношення ліквідних активів та поточних зобов'язань (поточна ліквідність, Лп) характеризує здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх поточних зобов'язань за рахунок високоліквідних активів протягом кількох днів.

(1.7)

де А1 - каса, A2 - кошти на вимогу в НБУ та в інших банках, A3 - МБК овердрафт та овернайт (розміщені), A4- клірингові рахунки (активні), A5 - дебіторська заборгованість клієнтів (стандартна), A6 - нараховані доходи (стандартні), П1 - кошти на вимогу НБУ та інших банків, П2 - кошти клієнтів на вимогу (до запитання), П3 - МБК овердрафт та овернайт (залучені), П4 - клірингові рахунки (пасивні), П5 - кредиторська заборгованість перед клієнтами, П6 - нараховані витрати.

Коефіцієнт співвідношення власних коштів банку та іммобілізованих активів (довгострокова ліквідність, Лд) характеризує здатність банку успішно розвиватися у довгостроковій перспективі, покриваючи іммобілізовані активи власним капіталом.

(1.8)

де П12 - прострочена заборгованість банку, П13 - резерви під активні операції, П14 - накопичений прибуток, П15 - субординований борг, П16 - акціонерний капітал, А12 - прострочені та сумнівні кредити, А13 - сумнівна дебіторська заборгованість, А14 - прострочені та сумнівні нараховані доходи, А15 - інвестиції в асоційовані та дочірні компанії, А16 - основні засоби та інші цінності.

Як видно у наведеному прикладі (Таблиця 1.5), банк має проблеми як із поточною (Лп = 74% за норми > 100%), так і з довгостроковою ліквідністю (Лд = 79% за норми > 100%), але при цьому він успішно виконує нормативи ліквідності НБУ (Н4 = 38% за норми > 20%, Н5 = 81% за норми > 40%, Н6 = 32% за норми > 20%). Якщо цей банк найближчим часом не збільшить обсяг власного капіталу, то ймовірність його банкрутства буде доволі високою, оскільки він фінансуєза рахунок депозитів клієнтів прострочені та сумнівні кредити, а за рахунок ощадних (депозитних) сертифікатів -- сумнівну дебіторську заборгованість, прострочені та сумнівні нараховані доходи, а також інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

Для остаточних висновків про ступінь фінансової стійкості банку необхідно отримані показники звести до певного узагальнюючого коефіцієнта стійкості, оскільки одні показники можуть перебувати в критичній зоні, а інші -- бути задовільними. І тут виникає необхідність ранжування показників або присвоєння їм вагових коефіцієнтів (Таблиця 1.7), що потребує застосування методу експертних оцінок.

Таблиця 1.7

Показники для оцінки фінансової стійкості банку

Підсумкова формула для визначення поточної оцінки фінансової стійкості банку набуде такого вигляду:

(1.9)

де FS - поточна оцінка фінансової стійкості банку на конкретну дату; Н1, ... H4 - нормативні значення для коефіцієнтів К1, … К4.

Щоб врахувати динаміку змін фінансового стану банківської установи, обчислимо динамічну оцінку його фінансової стійкості. Для цього обчислимо середні значення та середньоквадратичні відхилення всіх коефіцієнтів. Отже, підсумкова формула для розрахунку динамічної оцінки фінансової стійкості банку набуде такого вигляду:

(1.10)

де FS - динамічна оцінка фінансової стійкості банку за певний період; М1, ... М4 -математичне сподівання (середні значення) для коефіцієнтів К1, ... К4; s1, ... s2 - середньо-квадратичні відхилення для коефіцієнтів К1, ... К4.

Для побудови інтегрального показника ефективності банку пропонуємо обрати рентабельність активів (ROA), економічну додану вартість (EVA) та ефективність операційної діяльності, оскільки ці показники є взаємно незалежними і водночас містять всю суттєву інформацію про ефективність діяльності банку.

Рентабельність активів (Return on Assets, ROA) дає змогу визначити ефективність роботи менеджерів банку. Високе значення прибутковості свідчить про ефективне та збалансоване управління активами й пасивами банку, проте може бути й наслідком високої ризикованості операцій. Причинами недостатньої прибутковості можуть бути низька частка працюючих активів, висока -- строкових (платних) пасивів, використання операцій податкової оптимізації. Оптимальне значення цього показника за стандартами для банків США коливається від 1.15% (для І групи банків) до 0.75% (для IV групи банків). Для України оптимальним є значення на рівні 1%. Обчислюється рентабельність активів як відношення чистого прибутку до активів банку:

(1.11)

де t - період спостереження (днів) з початку року; PN (net profit) - чистий прибуток наростаючим підсумком за період t; AN(net assets) - середнє значення чистих активів банку у період t (без урахування МФК).

Показник економічної доданої вартості (economic value added -- EVA) відображає, наскільки дохідність власного капіталу банку перевищує дохідність за альтернативними для власників банку активами, тобто сигналізує акціонерам банку про доцільність інвестування у його розвиток.

(1.12)

де t - період спостереження (днів) з початку року; PN (net profit) - чистий прибуток наростаючим підсумком за період t; E (equity) - середнє значення власного капіталу банку у період t; іа - ставка дохідності за альтернативними активами (річна).

Ефективність операційної діяльності (operational efficiency -- Ео) відображає результативність проведення банком основних його операцій без урахування руху резервів під можливі збитки за активними операціями.

(1.13)

де Ini - чистий процентний дохід; INC - чистий комісійний дохід; Int - чистий торговельний дохід; EADM - адміністративні витрати; AN - середнє значення чистих активів банку (без урахування МФК).

Для того, щоб підсумкову оцінку ефективності банку можна було правильно інтерпретувати, необхідно зробити таке нормування кожного коефіцієнта (Таблиця 1.8).

Отже, інтегральний показник ефективності діяльності банку матиме такий вигляд:

(1.14)

де E - поточна оцінка ефективності банку на конкретну дату; H1, ... H3 - нормативні значення для коефіцієнтів К1, … К3.

Таблиця 1.8

Показники для оцінки ефективності банку

Щоб урахувати динаміку змін ефективності банку, зробимо динамічну оцінку. Для цього обчислимо середні значення та середньоквадратичні відхилення всіх коефіцієнтів. Підсумкова формула для розрахунку динамічної оцінки ефективності банку набуде такого вигляду:

...