4) лютий 2015 року:

Коливання пари доллар/євро

У лютому продовжилось різке падіння курсу євро щодо долару США на світовому ринку. На кінець місяця курс євро закріпився трохи вище позначки 1,35 (у порівнянні з 1,39 на початку місяця). Причиною подальшого падіння євро у лютому були значні проблеми фінансової системи Греції, що є членом Єврозони. Хоча доля Греції у загальному ВВП Євросоюзу складає лише біля 3%, новини про реальний дефіцит бюджету країни та розмір її державного боргу спричинили побоювання інвесторів в тому, що такі ж проблеми можуть виникнути у інших південних країнах Євросоюзу (таких як Португалія, Іспанія та Італія). Багато інвесторів почали вихід з активів Єврозони - цей розпродаж великою мірою і спричинив послаблення євровалюти щодо більшості основних світових валют. На нашу думку, у наступному місяці падіння євро сповільниться і не перетне позначку 1,32, оскільки країни Єврозони вже пообіцяли Греції підтримку та почали узгодження кроків щодо фінансової допомоги країні в обмін на жорсткі фінансові та фіскальні дії уряду Греції.

Укріплення гривні

У лютому курс гривні стабілізувався у межах 7,98 - 8,00 грн./дол.США. Наприкінці місяця курс долара США на міжбанківському валютному ринку становив 7,99 грн./дол. Причиною стабільності національної валюти було введення НБУ дієвих механізмів звуження гривневої ліквідності та загальне зменшення попиту на валюту з боку населення. Курс гривні у подальшому буде залежати від економічного курсу нового Кабміну. На нашу думку, курс залишиться в межах 7,95 - 8,20 до кінця наступного місяця, оскільки процес формування нового уряду ймовірно завершиться тільки у третій декаді березня.

5) березень 2015:

Коливання пари доллар/євро

У березні курс євро щодо долару США на світовому ринку стабілізувався в межах 1,34-1,36 євро за долар. На кінець місяця курс євро закріпився на рівні 1,35. Причиною стабілізації курсу євро було часткове вирішення проблем Греції, оскільки країни Єврозони вже пообіцяли Греції підтримку та почали узгодження кроків щодо фінансової допомоги країні. Греція в свою чергу пообіцяла запровадити жорсткі фінансові та фіскальні дії та зменшити рівень дефіциту бюджету країни.

Подальше укріплення гривні

У березні курс гривні помітно укріпився до 7,92-7,94 грн./дол.США. Наприкінці місяця курс долара США на міжбанківському валютному ринку становив 7,925 грн./дол. Причиною укріплення національної валюти була стабілізація політико-економічного середовища, введення НБУ дієвих механізмів звуження гривневої ліквідності, обмеження кредитування у валюті, збільшення привабливості гривневих депозитів внаслідок падіння ставок у валюті та загальне зменшення попиту на валюту з боку населення. Курс гривні у подальшому буде залежати від економічного курсу нового уряду. На нашу думку, курс залишиться в межах 7,90 - 8,05 до кінця квітня, оскільки на даний момент на внутрішньому ринку не існує суттєвих причин для збільшення попиту на валюту.

6) квітень 2015 року:

Коливання пари доллар/євро

У квітні курс євро щодо долару США на світовому ринку поступово знизився з 1,35 дол./євро на початку квітня до 1,32 наприкінці місяця. Зниження курсу євро відбулося як наслідок неповного вирішення проблем Греції, очікування інвесторами ймовірного виникнення фінансових проблем у інших країн ЄС та низькими показниками росту економіки ЄС порівняно з США та іншими провідними країнами світу.

Стабільність гривні

У квітні курс гривні тримався у діапазоні 7,92-7,93 грн./дол.США. Стабільність національної валюти була викликана стабілізацією політико-економічного середовища, значним зниженням ціни на газ для України (за результатами нового українсько - російського договору), введенням НБУ дієвих механізмів звуження гривневої ліквідності, обмеженням кредитування у валюті та зменшенням привабливості валютних депозитів внаслідок падіння ставок за ними. Курс гривні у подальшому буде залежати від кроків уряду та позиції МВФ щодо подальшого кредитування України. Курс залишиться в межах 7,90 - 7,95 до кінця травня, оскільки на даний момент на внутрішньому ринку не існує суттєвих причин для збільшення попиту на валюту.

Шляхи подолання та перспективи розвитку національної валюти

Стабільність національної валюти залежить від економічної стабілізації в країні і навпаки. Очевидно, економічну стабілізацію слід розуміти не як стан, а як стратегічний процес, що полягає у наближенні до економічної стабільності. Цей процес має значну тривалість. Із розглядуваних країн лише ті, що втратили стабільність внаслідок другої світової війни, можуть сьогодні бути охарактеризовані як такі, що вийшли з розряду нестабільних економічних систем. У інших країнах процес стабілізації триває.

Відповідно повинні формулюватися і критерії стабілізації. Як продемонстрував досвід, ними не можуть виступати зниження до певної, заздалегідь визначеної величини темпів інфляції, коливань курсу національної валюти, збалансування дефіциту бюджету чи платіжного балансу. Критерієм може бути лише посилення дії ринкових регуляторів, і для кожного конкретного стану економічної системи існує свій, індивідуальний, рівень макроекономічних показників, за якого система отримує здатність до саморегулювання.

Отже, стабілізація є комплексним поняттям, що враховує стан усіх без винятку складових економічної системи. За умови визначення економічною політикою держави критерієм стабілізації недостатню кількість конкретних економічних показників неминучим є наростання макроекономічних диспропорцій. Так, в Україні протягом останніх років здійснювалася політика грошово-фінансової стабілізації, було досягнуто низьких показників інфляції та стійкого високого курсу гривні. Однак нині спостерігається глибока криза фінансів підприємств, 50% яких у 1997р. були збитковими, різке погіршення структури грошової маси, майже половина якої представлена готівкою, збільшення внутрішнього боргу, не наголошуючи вже на перманентному спаді виробництва. Досягнення локальної стабільності (наприклад, грошової) є неодмінною складовою стратегії економічної стабілізації.

Економічне зростання є показником дієвості процесів саморегуляції у довготривалому періоді. Адже їхня основа - узгодження інтересів приватних економічних суб'єктів з суспільним інтересом та між собою, а вони, у свою чергу, базуються на потребі постійного зростання. Економічне зростання є логічним наслідком успішної стабілізації, дає можливість утримувати стабільність протягом тривалого часу. Зростання є також необхідною умовою стабілізації через те, що у більшості стабілізаційних процесів необхідні значні зусилля стосовно структурної перебудови економіки. Отже, практика нестабільних економік засвідчила, що економічне зростання є невід'ємною складовою економічної стабілізації.

Перший етап економічної стабілізації, що пов'язаний з усуненням головних деструктивних чинників та інституційним шоком, часто супроводжується спадом виробництва. Однак він не може тривати більше, ніж 2-3 роки. Оскільки далі, що особливо показово для України, цей спад, власне, починає генерувати чинники, що руйнують економічну систему.

Перехід до економічного зростання можна розглядати як критерій успішності першого етапу стабілізаційної стратегії. Економічне зростання, що зумовлюється підвищенням стабільності економіки і зміцнює цю стабільність, характеризує процес розширеного суспільного відтворення. Виходячи із визначення, наведеного у першому розділі роботи, єдність стабілізації та зростання може бути охарактеризована поняттям економічна безпека. Країни, у яких під дією вбудованих регуляторів запрацював процес суспільного відтворення, через що сформувалася значна протидія зовнішнім та внутрішнім загрозам, мають високий рівень економічної безпеки (країни-колишні учасниці другої світової війни, Японія і, певною мірою, деякі НІК). Ряд перехідних економік знаходяться на шляху підвищення економічної безпеки, проте чотирирічний досвід економічного зростання поки що недостатній для оцінки його стійкості. Для більшості країн Латинської Америки та деяких перехідних економік, до яких відносяться майже всі колишні радянські республіки, характерно збільшення насамперед внутрішніх та зовнішніх загроз економічній безпеці.

Для забезпечення ефективної економічної стабілізації критично важливими є три головні характеристики економічної стратегії: її структура, послідовність та інституційне забезпечення.

Структура економічної політики у ринковій економіці визначається структурою суб'єкта політики та теоретичною основою його діяльності, рівнем розвитку ринкового середовища, інституційною структурою суспільства, певними екзогенними чинниками. Структурованість економічної стратегії передбачає наявність чітко визначеної та вірно сформульованої мети, набору стратегічних напрямів, що виходять з головних тенденцій розвитку економічної системи, стратегічних завдань і пріоритетів, які, власне, покликані забезпечити стабілізацію та економічне зростання, та відповідних їм заходів економічної тактики.

Досвід засвідчив, що країни із розвиненою структурою економічної стратегії - Німеччина, Франція, Японія, Південна Корея, Тайвань, Китай - мали найбільший успіх. У цих державах завдання та напрями економічної стратегії було чітко підпорядковано стратегічній меті - стабілізації економіки та забезпеченню економічного зростання. Певні диспропорції призводили до структурних суперечностей, інфляційних тенденцій, хоча швидко були ліквідовані дією переважно властивих цим системам ринкових важелів.

В Україні, де характеру стратегічних напрямів набули антиінфляційна політика, мінімізація бюджетного дефіциту та стабілізація валютного курсу, спостерігається тривалий економічний спад та розпад тих складових економічної системи, що не входять до зазначених напрямів, насамперед власне виробничого комплексу. Стабілізаційна стратегія у перехідних економіках була успішною передусім у країнах, де держава залишила за собою роль головного реформатора або повернула її (Польща, Угорщина, Чехія, Китай), координуючи та контролюючи процеси економічної трансформації.

Структурованість економічної стратегії передбачає також наявність розвинених суб'єктів та об'єктів економічної стратегії. Тому слід зазначити, що вбудовані регулятори економічної системи за своєю формою є діями економічних суб'єктів у досягненні власних економічних інтересів. Таким чином, адекватне функціонування системи ринкових регуляторів можливе лише за умови здатності приватних економічних суб'єктів розробляти та здійснювати власні ефективні економічні стратегії. У свою чергу, економічна стратегія держави прямо чи опосередковано повинна впливати на діяльність приватних економічних суб'єктів, формується у розрахунку на їхню раціональну реакцію.

У зв'язку з цим однією з найважливіших рис успішних стратегій стабілізації було саме першочергове сприяння розвиткові приватних економічних суб'єктів, зміцненню національних виробників як первинної ланки національної економіки, відновленню та розширенню їхніх зв'язків. Якщо у Західній Європі після другої світової війни відновлення ефективних суб'єктів приватної економічної влади не вимагало значних зусиль, то в Японії та НІК (Південна Корея), а особливо у перехідних економіках, усе було навпаки. Японії та НІК завдяки застосуванню стратегії сприяння розвитку національних підприємств, інституційних схем їхньої взаємодії, підтримки державної та приватної власності вдалося закласти підвалини стабільної економічної системи. Натомість розрахунок на самостійний розвиток приватних підприємств після лібералізації економіки у Центральній та Східній Європі, Латинській Америці не мав бажаних результатів, через що уряди цих країн змушені були перейти до активної політики розвитку інституційної структури. Головною причиною трансформаційної кризи та кризи у Латинській Америці 80-90-х є переоцінка здатності приватних економічних суб'єктів здійснювати ефективну економічну стратегію за умов різкого відходу держави від регулювання економіки.

Виходячи з наведеного вище, можна визначити причину надмірної тривалості трансформаційної кризи в Україні. Вона полягає у тому, що в економічній стратегії держави останніх років об'єктом виступали економічні показники, а не конкретні економічні суб'єкти. Це призвело до постійного погіршення становища підприємств, перешкодило створенню нових ефективних приватних власників. Отже, стратегія економічної стабілізації реалізовувалася без попереднього забезпечення суб'єктної бази цієї стратегії. За таких умов переслідування економічним суб'єктом власних інтересів може набувати руйнівного для суспільства характеру, що й продемонстрував досвід країн Латинської Америки, Центральної та Східної Європи і України.

Економічна безпека держави як категорія вищого порядку має виступати у цій діалектичній парі визначальною саме тому, що її підтримання неможливе без належного рівня економічної безпеки економічних суб'єктів. Ефективною може визнаватися лише така економічна стратегія держави, що реально сприяє розвиткові дієвих приватних економічних стратегій.

Політика економічної лібералізації та "шокової терапії" становить значну небезпеку для приватних економічних суб'єктів, хоча і встановлює видиму безпеку держави: низькі рівні інфляції, дефіцитів бюджету та платіжного балансу. Як засвідчив досвід перехідних економік, ці показники економічної безпеки держави при збереженні несприятливої для розвитку національного виробництва економічної політики є нетривкими.

Виходячи з динамічності структури економічної стратегії, необхідною є вимога щодо її послідовності. Адже у нестабільній економіці відбуваються постійні зміни стану економічної системи, макроекономічних показників, що враховуються при розробці економічних стратегій різних рівнів. Радикально, особливо у перехідних економіках, змінюється інституційна структура, у тому числі - структура органів державної влади. Таким чином, через трансформації, що відбуваються з суб'єктами та об'єктами економічної стратегії, постійно мають змінюватися її напрями, завдання та пріоритети, а також стратегічна мета. Найбільший успіх у процесі стабілізації мали країни, що здійснювали послідовну економічну стратегію, кожний з етапів якої спирався на досягнення попереднього та формував передумови переходу до наступного. За умов нестабільності ринкова економіка виявляє тенденцію до збільшення стихійних неконструктивних явищ і водночас не чинить опір державному впливу. Тому за найефективнішу можна вважати стратегію, за якої здійснюється активне державне втручання на ранніх стадіях розбудови ринку з поступовим наданням частини управлінських функцій приватним економічним суб'єктам у міру їхньої готовності до цього.

Слід зазначити, що у певний короткий проміжок часу економічна стратегія держави може становити загрозу для економічних суб'єктів. Вона відіграватиме стимулюючу роль. Найяскравіший приклад - стратегія "шокової терапії". Однак у країнах, де вона мала успіх, її часові рамки були жорстко обмежені. Критичним чинником стало й економічне підгрунтя, на якому вона здійснювалася. Отже, можна констатувати, що такий тип стабілізаційної стратегії результативний, якщо він застосовується за наявності значної інфляції попиту та припиняється відразу після досягнення стабілізуючого ефекту. Можна згадати також лібералізацію зовнішньої торгівлі, що призводить до зростання конкурентного тиску. Це, у свою чергу, загрожує безпеці національних виробників. Будучи застосованою після проведення структурної перебудови та на базі активної промислової політики, така лібералізація мала б успіх. Проте реалізована без належної підготовки, вона може пригнічувати національне виробництво. Тому актуальним є питання щодо необхідності вчасної відмови від заходів економічної політики, що вже виконали своє призначення та перетворилися на дестабілізуючі чинники. Це стосується важелів грошово-кредитної, курсової, бюджетно-податкової політики, регулювання цін, наявності державного капіталу в певних галузях тощо. Для визначення дійсної ролі цих чинників у стабілізаційному процесі необхідний постійний моніторинг їхнього впливу на економічну безпеку держави.

У більшості нестабільних економік перший етап стабілізаційної стратегії розпочинався з жорстких засобів монетарного регулювання, хоча у країнах, де ця стратегія була найефективнішою, не ці заходи відігравали визначальну роль. Монетарні обмеження там поєднувалися із регулюванням розподілу кредитних ресурсів, розвитком структур інвестування. У довготерміновому плані головним напрямом стабілізаційної стратегії має бути зміна технологічної та інституційної структури економічної системи.

З огляду на те, що промисловий потенціал нестабільних економік, як правило, потребує істотного вдосконалення, найбільша увага приділялася промисловій політиці. Зважаючи на те, що формування ефективної інституційної структури приватних економічних суб'єктів лише тривало, стратегії економічної стабілізації на перспективних напрямах передбачали розвиток державної власності з наступним поступовим зменшенням її ваги. Звертає на себе увагу активне сприяння розвитку широкої мережі коопераційних зв'язків, особливо в Японії та НІК, а також у деяких перехідних економіках. Така мережа істотно прискорила процес становлення інституційної системи розробки і реалізації стратегій приватних економічних суб'єктів, сприяє збільшенню стійкості економічної системи, отже - підвищенню рівня економічної безпеки як підприємств, так і держави. Широкого поширення набув пріоритет підвищення ефективності використання власності над зміною її форми.

Тому з огляду на важливість модернізації промислової структури стратегія стабілізації насамперед повинна зміцнювати фінансовий потенціал економіки: проблема фінансування економічних перетворень була однією з ключових у повоєнній відбудові, у НІК, Китаї. Вона вирішувалася за рахунок комбінації державних, позичкових та внутрішніх приватних ресурсів. Руйнування фінансів підприємств внаслідок деформованої економічної стратегії у перехідних економіках призвело до надто повільної структурної перебудови і, як наслідок, тривалої інфляції, внутрішніх та зовнішніх дисбалансів. Через особливу важливість фінансової системи її лібералізація у більшості нестабільних економік, що досягли певних успіхів, проводилася поступово та після суттєвого зменшення макроекономічних диспропорцій.

Специфічною рисою нестабільних економік є можливість використання на користь економічного зростання навіть тих чинників, що у стабільних розвинених економіках розглядаються як негативні. Це стосується інфляційного фінансування економічного зростання, стимулюючої та компенсаційної ролі державних інвестицій, цільового використання зовнішньої і внутрішньої заборгованостей та характерних для НІК конверсії "рентної активності", патерналістських і корпоративістських тенденцій. Вихід за межі традиційного підходу до регулювання ринкової економіки, вдале використання елементів нестабільності виступали чинниками, сприятливими для економічної стабілізації у ряді розглядуваних країн.

Таким чином, заходи державної економічної стратегії повинні відповідати насамперед поточному стану нестабільної економічної системи, враховуючи її успадковані складові та майбутні елементи, що тільки зароджуються.

Новітня економічна історія України може слугувати яскравим прикладом еклектичного застосування різних інструментів економічної політики, спроб використання важелів ринкового регулювання за умов ринкової недостатності, намагань некритичного застосування окремих заходів, "випробуваних" зарубіжним досвідом, у відриві від загального стратегічного контексту. Наслідками стали дезінтеграція економічної системи, збільшення антагоністичних суперечностей, порушення процесу суспільного відтворення. Застосування заходів економічної політики, не адекватних станові економічної системи, є серйозною загрозою економічній безпеці України.

Спільним елементом успішних економічних стратегій у нестабільних економічних системах є опора їх на чіткі інституційні структури реалізації економічної влади від мікро- до макрорівня. Саме наявність таких структур, до яких входять інститути державної влади, координації інтересів на мікрорівні, зв'язку мікро- та макрорівня, механізми включення до міжнародних суспільних відносин, є визначальним чинником ефективності економічної стратегії. Інституційна база також виступає основою економічної безпеки, забезпечуючи розподіл стратегічних функцій між мікро- та макрорівнем і визначаючи оптимальну для даних умов масу економічної влади у суспільстві.

Характерною особливістю ролі та місця держави у нестабільних економічних системах є необхідність постійного доведення легітимності її існування та політики. Тому особливого значення набуває консолідація інтересів найвпливовіших суб'єктів економічної влади через розподіл вигод, отриманих завдяки економічному зростанню.

Встановлення партнерських відносин держави і бізнесу, прозорість економічної політики, значна увага, що приділялася розвитку людського капіталу і соціальної сфери, повинні стати важливими чинниками стабілізації національних економік, концентрації інтересів різних рівнів на економічній стабільності й зростанні. Було досягнуто також однакове спрямування стратегій зміцнення економічної безпеки підприємств та держави у цілому. Однак у Латинській Америці, більшості перехідних економік, у тому числі й в Україні, де економічна політика часто знаходиться під впливом іноземних владних суб'єктів або національних напівтіньових угруповань, економічна політика держави може бути однією із значних загроз економічній безпеці підприємств.

Враховуючи досвід країн Європейського Союзу, пропонуємо такі альтернативні варіанти вирішення окреслених проблем:

1. Повний перегляд правил валютного контролю, скасування будь-яких валютних обмежень та перетворення гривні у тверду світову валюту. Цей варіант, на перший погляд, виглядає не надто реалістичним у найближчій перспективі, але його варто розглядати як стратегічну мету розвитку валютного регулювання в Україні. Такий підхід цілком відповідає практиці й досвіду країн ЄС, за умов якого контролю підлягають не розрахунки в іноземній валюті, як такі, а самі зовнішньоекономічні операції. Це також передбачає зміцнення української валюти до рівня світових валют.

2. Поступове внесення змін до валютного регулювання України шляхом прийняття закону про валютний контроль, яким, зокрема, передбачити вирішення окреслених в звіті проблем. Крім того, прийняття такого законодавчого акту потребуватиме внесення змін до чинних підзаконних актів а саме до правил і процедур, що встановлює НБУ. Це є реалістичним варіантом вирішення проблем валютного контролю, зокрема, з огляду на те, що вже існує відповідний законопроект. Цей законопроект, звісно, вимагатиме доопрацювання, і, в цьому контексті, Європейська Бізнес Асоціація - як представник міжнародного бізнесу, може виступити в ролі експерта.

3. Еволюційний розвиток валютного контролю шляхом внесення змін до регуляторних документів НБУ

Такий підхід є не досить ефективним, оскільки сам регулятор, яким є НБУ, є досить консервативним органом щодо зміни чинних правил.

Реформа норм валютного регулювання (контролю) в Україні дуже запізнюється. Багато стимулюючих трансакцій, які в іншому разі були б можливі в Україні, зараз просто не можуть виконуватися завдяки недосконалому валютному регулюванню.

Очевидний недолік цього полягає в тому, що ціна грошових ресурсів в Україні є однією з найвищих у Європі. Прості українці та українські підприємства більш за все страждають внаслідок такого недосконалого регулювання. Більш того, при відсутності чітких та прозорих правил проведення міжнародних платежів та інвестування за межами України, українські бізнесові структури не можуть працювати на рівні із своїми іноземними конкурентами. Знаючи про таку ситуацію, будь-який іноземний інвестор буде дуже обережним щодо прийняття рішення про інвестування в Україну, і це знов може мати негативний вплив на українську економіку.

Українське економічне зростання впродовж останніх кількох років відбувалося в значній мірі завдяки експорту. Ризики обміну гривні на іноземну валюту, наприклад, євро, американські долари чи російські рублі, є головними ризиками для українського чи іноземного підприємства, яке здійснює експорт з України. Однак, на відміну від законодавств більш розвинутих країн чи навіть великої кількості законодавств країн, що розвиваються, в Україні не можна хеджувати такі ризики за допомогою таких розвинутих фінансових продуктів, як валютні деривативи. Єдиною та головною причиною того, що ці інструменти не застосовуються в Україні, є те, що чинні норми валютного регулювання, які просто унеможливлюють використання таких інструментів і, доки новий Закон про валютний контроль та валютне регулювання не буде прийнятий, існуюча ситуація навряд чи зміниться.

Звіти НБУ не обнадіюють: депозити в січні скоротились з-за росту долара,кредитний портфель також скоротився для перекриття скорочення депозитів, але різниця залишається не в кращу сторону завдяки негативному впливу монетарної політики, не дивлячись на те що валюта починає стабілізовуватись, деякі експерти очікують поліпшення в кінці цього півріччя.

Для покращення цієї ситуації пропонуються такі заходи, як «шокова терапія»,для цього важливо поставити чіткі цілі, враховуючи специфіку економіки держави, необхідно щоб суб'єкти та об'єкти були достатньо розвинуті. Стабілізацію необхідно проводити з мікро- до макрорівней. Також пропонується внесення змін до регуляторних документів НБУ та поступово змінити державне валютне регулювання, та як одна за маловірогідних рішень є вихід української гривні на міжнародний ринок.

Висновки

Як правило, місце і значення фондової біржі в економічному просторі держави визначається, виходячи зі стану процесу роздержавлення власності, а кількісно оцінюється як рівень питомої ваги акціонерної власності у валовому національному продукті. Своєю діяльністю фондова біржа сприяє концентрації попиту і пропозиції цінних паперів, їх збалансованості завдяки біржовим цінам, які реально відображають рівень ефективності функціонування акціонерного капіталу.

Розвинутий фондовий ринок залучає інвестиційні ресурси, а також направляє їх у виробництво. В Україні досить великий науково-промисловий потенціал завдяки літакобудівній, космічній, суднобудівній та військово-промисловій галузі. Хоча сьогоднішній стан вітчизняного ринку цінних паперів не є відображенням стану розвитку економіки чи окремої її галузі. Розвиткові фондового ринку задля залучення інвестицій у високотехнологічні галузі необхідне державне сприяння.

Переважна більшість торгів в Україні все-таки проходить на неорганізованому (тобто позабіржовому) фондовому ринку.

Для активізації роботи фондових бірж необхідні певні зміни в законодавчій базі, яка регулює роботу фондового ринку. Над її формуванням працюють фахівці Державного комітету з цінних паперів та фондового ринку при Міністерстві Фінансів.

Проте і на сьогоднішній день фондові біржі України динамічно розвиваються і нарощують свій потенціал. Саме через фондові біржі в майбутньому будуть інвестуватись значні кошти в економіку України, а її громадяни зможуть стати повноцінними власниками потужних прибуткових підприємств, як це має місце в ринково розвинених країнах.

Важливою умовою ефективного функціонування ринкової економіки є побудова повноцінного валютного ринку, одним із суб'єктів якого є валютна біржа. Основними функціями валютної секції Української міжбанківської валютної біржі є: акумулювання попиту й пропозиції на валютні ресурси; встановлення єдиного ринкового курсу гривні для проведення безготівкових операцій банків; організація торгів і укладення угод з купівлі-продажу іноземної валюти; проведення розрахунків в іноземній валюті та гривні; збір та аналіз інформації про процеси, що відбуваються на валютному ринку тощо.

УМВБ відіграла досить важливу роль на шляху становлення та подальшого розвитку системи валютного регулювання. Проведений аналіз діяльності валютної біржі в Україні дав змогу виявити певні недоліки, виходячи з яких і з урахуванням зарубіжного досвіду, доцільно запропонувати такі напрями її реформування:

1) Прийняття спеціалізованого законодавства, яке регулювало б усі аспекти функціонування валютної біржі, оскільки на сьогодні ці питання регулюються виключно локальними нормативними актами й немає жодного подібного централізованого законодавчого документа, а чинні на сьогодні централізовані нормативно-правові акти лише частково регулюють це питання.

2) Надання на законодавчому рівні Українській міжбанківській валютній біржі більш вагомої ролі у встановленні офіційного курсу валют, що дуже важливо в кризові періоди та періоди фінансової нестабільності в країні. Важливість такого кроку пояснюється тим, що валютні інтервенції з боку національного банку, які виступають найбільш дієвим способом зміцнення національної валюти, дають найвищий ефект при проведенні їх саме через валютну біржу, оскільки на біржовому ринку сконцентрована велика кількість важливих учасників, які здійснюють операції з іноземною валютою в значних розмірах.

3) Відокремлення валютної секції зі складу універсальної Української міжбанківської валютної біржі і створення на її базі окремої спеціалізованої валютної біржі, оскільки на сьогодні спеціалізацією УМВБ є переважно торгівля на фондовому та товарному ринках, а це суперечить сутності й основному призначенню валютної біржі, тобто організації торгівлі саме валютою.

4) Комерціалізація валютної біржі в Україні.

5) Створення та введення в дію інтернет-магазину для здійснення роздрібної та оптової торгівлі валютою, що стане передумовою для подальшого впровадження інтернет-трейдингу на валютному ринку нашої країни. Позитивним прикладом стало впровадження в 2009 р. інтернет-трейдингу на українському фондовому ринку, що призвело до значного зростання кількості учасників ринку і, як наслідок, до колосального збільшення обсягів торгів, а також до підвищення конкурентоспроможності фінансового ринку України в цілому.

6) Спрощення на законодавчому рівні процедури доступу до складу членів валютної біржі, що дасть змогу суттєвим чином збільшити кількість учасників біржі, а, отже, забезпечити підвищення рівня ліквідності валюти.

7) Зростання економічної та інформаційної потужності валютної біржі, у тому числі шляхом надання можливості іноземним компаніям брати участь у торгах валютою або ставати членами біржі.

Реалізація наведених вище заходів дасть можливість значною мірою підвищити ефективність функціонування валютної біржі в Україні та її роль у системі державного валютного регулювання.

Список використаних джерел

1. Про підприємництво: Закон України від 7 лют. 2011 р., №698 - ХП // Закони України: В 12 т. - Т.1. - С. 91 - 201.;

2. Внукова Н. М., Грачов В. І., Кузьминчук Н. В. Ринок фінансових послуг: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - Х.: ВД «ІНЖЕК», 2011.;

3. Гаршина O. K. Цінні папери: Навч. посіб. - К: Видавн. дім «Слово», 2012.;

4. Крамаренко В. І. Біржова діяльність: Навч. посіб. - К: ЦУЛ, 2013.;

5. Бітюк, П. О. Фондові біржі в Україні і світі [Текст] / П. О. Бітюк // Фондовий ринок. - 2009. - № 36. - С. 4-14.;

6. Назарчук, М. Про деякі особливості розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні / М. Назарчук, Л. Карпенко // Економіка України. - 2005. - № 10. - C. 33-42.;

7. Ричка, М. А. Інноваційний розвиток фондового ринку України / М. А. Ричка, Г. В. Ігнатенко // Проблеми науки. - 2012. - № 2. - С. 34-40.;

8. Шапран, В. Інформаційна концепція розвитку фондового ринку: чи підтримують її в Україні / В. Шапран // Цінні папери України. - 2005. ?№ 11. - С.8.;

9. Бобров, Є. А. Особливості розміщення акцій українських компаній на зарубіжних фондових біржах [Текст] / Є. А. Бобров // Фінанси України. - 2007. - № 11. - C. 73-86.;

10. Майорова, Т. В. ІРО як форма залучення інвестиційного капіталу/ Т. В. Майорова // Фінанси України. - 2010. - N 6. - С. 80-89;

11. Сіржук, Р. Розкриття інформації на фондовому ринку / Р. Сіржук // Цінні папери України. - 2007. ? № 11. - С. 9.;

12. Оскольський, В. В. Українська фондова біржа: працюємо на економіку / В. В. Оскольський // Фінанси України. - 2000. - № 2. - C. 46-50;

13. Блага, Н. В. Інформаційна прозорість фондового ринку України / Н. В. Блага // Фінанси України. - 2005. ? № 3. - С. 90?95;

14. Еш, С. М. Фінансовий ринок : навчальний посібник / С. М. Еш ; Мін-во освіти і науки України. - К. : ЦУЛ, 2011. - 528 с. - ISBN 978-966-364-880-4;

15. Пепа, Т. В. Біржова діяльність: навчальний посібник / Т. В. Пепа, Т. І. Пішеніна, В. В. Лавринович ; Мін-во освіти і науки України. - К. :Ліра-К, 2009. - 540 с.;

16. Ярчук Ю. Саморегулювання на фондовому ринку / Ю. Ярчук // Цінні папери України. - 2003. ? № 12. - С. 10?11;

17. Смолянська, О. Ю. Фінансовий ринок : навчальний посібник / О. Ю. Смолянська; Мін-во освіти і науки України, Полтавська державнааграрна академія. - К. : ЦНЛ, 2005. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru