Економічна сутність кредитування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

банківський кредитування грошовий валютний

ВСТУП

1. СУТНІСТЬ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ТА ПРИНЦИПИ КРЕДИТУВАННЯ

2. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ КРЕДИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКА

3. МЕТОД КРЕДИТУВАННЯ ЮИДИЧНИХ ОСІБ

4. МЕТОДИКА ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ТА ФОРМУВАННЯ РЕЗЕРВІВ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Однією з найважливішою категорією ринкової економіки, що відображає реальні в'язки і відносини економічного життя суспільства. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва і являє собою економічні відносини з приводу зворотнього руху позиченої вартості. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредитором і позичальником. За його допомогою вільні кошти підприємств, приватного сектора і держави акумулюються, перетворюючись у позичковий капітал, котрий передається за плату в тимчасове користування.

Кредит в ринковій економіці необхідний, передусім, як еластичний механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування норми прибутку. Він дає змогу подолати обмеженість індивідуального капіталу. У той же час кредит є необхідним інструментом для підтримки неперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації товарів, що є особливо важливим в умовах становлення в Україні ринкових відносин.

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Банківський кредит - необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні, правильно й ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України.

Відомо, що кредитні операції належать до базових операцій, якими банки, власне і відрізняються від небанківських кредитних установ і які створюють первинну сферу банківської діяльності. Як свідчить національний і світовий досвід, саме кредитування приносить фінансово-кредитним установам значну частину прибутків та водночас воно пов'язане з кредитним ризиком та ризиком втрати ліквідності та платоспроможності банку, а в підсумку - з ризиком банкрутства.

Актуальність теми курсової роботи пов'язана з тим, що ефективне кредитування на сьогоднішній день - це одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи України. Кожній фінансово-кредитній установі саме кредитні операції приносять найбільші доходи і від того, наскільки правильно будуть обрані методи і дотримані умови кредитування, в значній мірі, залежить результат кредитної операції.

1. СУТНІСТЬ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ТА ПРИНЦИПИ КРЕДИТУВАННЯ

Кредитна система -- це база, на якій будуються всі економічні відносини у суспільстві. Нині в Україні сформовано лиш одну складову кредитної системи -- банківську. Інша ж її складова -- сукупність кредитних відносин, здійснюваних банками та небанківськими кредитними організаціями, -- перебуває в процесі становлення. Його перебіг в Україні складний. Центральний і комерційні банки постійно прагнуть удосконалити організацію кредитних відносин в країні, принаймні усунути численні її недоліки. Та оскільки теоретична база і відповідно теоретичне обгрунтування організації кредитних стосунків між банками й позичальниками у нас лише започатковуються, це удосконалення зводиться до постійних змін уже діючих положень, заміни одних інструкцій іншими, що завдає клопоту і працівникам, і клієнтам банків.

Саме для того, щоб повністю і точно розкрити суть та проблеми питання дипломної роботи розглянемо та надамо тлумачення основним економічним поняттям, на яких і побудований процес кредитування.

Кредит як кредитні відносини -- економічна категорія, закони його існування -- об'єктивні. Будь-який законодавчий документ не може змінити сутності цього явища. Воно не залежить від суб'єктивних суджень людей.

Незважаючи на те, що сьогодні більшість вітчизняних економістів розглядає кредит як економічні відносини (а не як позичку), в статті 5 розділу 2 проекту Закону "Про банківський кредит" подано таке його визначення:

"Банківський кредит -- грошові кошти в національній чи іноземній валюті, що надаються кредитодавцем позичальнику на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості і цільового використання (тобто кредит ототожнюється з грошима, які виконують абсолютно інші, не властиві кредиту функції). Звідси випливає, що кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його власністю. Відмітимо, що останнє суперечить Закону України "Про власність", чинному з 15.04.1991 р., в статті 4 якого зазначено: "Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном... Має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать Закону..." [2], тобто дарувати, продавати, міняти або зберігати і нікому не віддавати. За таких обставин безумовне цільове використання позичальником позики є вельми проблематичним: якщо він саме як власник позики має право робити з позиченими коштами все, що заманеться (тобто і не повертати їх), то, виходить, банк не вправі ні проконтролювати, ні вплинути на позичальника як щодо цільового використання позички, так і щодо стягнення боргу та відсотків.

Однак практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують у правах користування позикою: по-перше -- її терміном, по-друге -- умовою цільового використання. Наявність зазначених обмежень не дає підстав вважати надані на певний час (позичені) кошти власністю позичальника.

Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, наведеному в статті 2 нового Закону України "Про банки і банківську діяльність": "Банківський кредит -- будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми" [1].

Як бачимо, в цьому законі кредит уже не ототожнюється із грошовими (або матеріальними) коштами (як, скажімо, у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" чи в проекті Закону "Про банківський кредит"), а розглядається як зобов'язання, що випливають (відповідно до статей 4 та 151 Цивільного кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто кредит розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як такі що не суперечать йому.

Таким чином, у різних законах України маємо різні підходи до тлумачення суті однієї й тієї ж економічної категорії -- кредиту, на якому, зрештою, будуються всі кредитні відносини в країні. А це, безумовно, справляє негативний вплив на організацію банківського кредитування в цілому.

Якщо припустити, що всі викладені вище засади не суперечать одна одній, одержимо таку сукупність принципів кредитування:

1) повернення (поворотність) кредиту, 2) терміновість кредитування (терміновість кредиту, терміновість повернення кредиту), 3) цільовий характер кредитування (цільовий характер кредиту), 4) диференційований характер кредитування (диференційований характер кредиту), 5) забезпеченість кредиту, 6) платність кредитування (платний характер кредиту, платність кредиту).

Не претендуючи на вичерпну оцінку перелічених принципів, спробуємо дати наукове обгрунтування їх тлумаченням та відповідності цілям і завданням сучасної організації банківського кредитування.

Передусім розглянемо суть і, власне, необхідність принципу поворотності (так його названо в підручнику "Финансы, денежное обращение, кредит" за ред. проф. Дробозиної) або принципи повернення кредиту (за Положенням НБУ "Про кредитування"). Перше джерело поворотність кредиту тлумачить як принцип кредитування, що "виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником..."[92, с.130]. У положенні НБУ пояснення суті принципу повернення кредиту немає. Та головне, на наш погляд, з'ясувати -- про повернення (чи поворотність) чого йдеться -- позички чи кредиту. Якщо погодитися, що кредит і позичка -- одне й те ж, то немає значення, як говорити: повернення (або поворотність) позики чи повернення (або поворотність) кредиту. Але якщо виходити з того, що кредит -- це економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості (тобто позички), то тоді вираз "повернення кредиту" виявиться просто абсурдним, оскільки означатиме повернення... економічних відносин. Отже, мова може йти лише про повернення позички, тобто про зворотний рух позиченої вартості як істотної ознаки кредиту, який існує об'єктивно і тому не потребує суб'єктивних принципів його організації. Із цього випливає, що немає ніякого значення, буде чи ні поворотність -- суттєву рису кредиту введено до складу принципів кредитування, оскільки мова йде про надання позички, яка має зворотний характер руху, а не про будь-які надані грошові кошти (як, наприклад, у випадку фінансування).

Зупинимося на власне поверненні позички. Воно в організації кредитування самозрозуміле -- позичка має бути повернена. Інша річ -- коли? Тобто особливого значення набуває своєчасність повернення, а не повернення взагалі -- необхідне, проте не залежне від термінів, тому на практиці немає абсолютно ніякого значення, включена чи ні поворотність до складу принципів кредитування, оскільки кредитна природа позички передбачає обов'язковість її повернення.

Значення має лише строк повернення позички, тобто принцип терміновості (чи строковості) кредитування. Тож для банків у процесі надання позички важливо встановити саме строк її повернення, який має бути узгоджений із позичальником, дотриманий останнім і відображений у кредитному договорі.

Строк повернення позики, як правило, залежить від особливостей кругообороту коштів позичальника, а також від того, з якою метою ця позика береться. У зв'язку із цим для правильної організації і кредитування, яка забезпечує банку своєчасність повернення позички, важливого значення набуває принцип цільового кредитування, тобто цільової спрямованості позички, наданої банком (а не цільовий характер кредиту). Саме тому мету кредитування або цільову спрямованість позички, наданої банком, зазначають у першому пункті ("Предмет договору") типової кредитної угоди як її обов'язковий реквізит.

Цільове кредитування передбачає наявність об'єкта, мети або предмета кредитування, тобто того, заради чого й виникають кредитні відносини між банком та позичальником. Об'єктом кредитування може бути як частина запасів товарно-матеріальних цінностей, які тимчасово не мають власних джерел покриття і які банк згоден кредитувати, так і тимчасовий розрив у платіжному обороті позичальника, тобто ситуація, коли виручки від реалізації продукції недостатньо для виконання термінових платежів. Тимчасовий розрив у платіж-ному обороті може мати об'єктивні (сезонність виробництва та реалізації продукції) і суб'єктивні (недоліки в господарській діяльності позичальника) причини. Та в будь-якому разі він є предметом кредитних відносин між банком і позичальником. Після прийняття банком рішення щодо надання позички зазначений розрив стає об'єктом або метою кредитування. Зауважимо, що і в міжбанківських кредитних відносинах саме тимчасовий розрив у платіжному обороті комерційного банку теж стає об'єктом кредитування.

Зважаючи на викладене вище, важко погодитися з авторами, які вважають, що нині кредитуються не об'єкти, а суб'єкти, тож, мовляв, цільове кредитування відходить у минуле. Це суперечить реальності, що, як і раніше, вимагає від комерційних банків постійного попереднього і послідовного контролю за цільовим використанням наданих позичальникам коштів.

Розглянемо принцип диференційованого характеру кредитування (саме кредитування, а не кредиту, як пишуть деякі автори). На наш погляд, поняття "диференційований характер кредиту" не відповідає самій суті останнього, адже кредит як об'єктивне явище нікого сам не обирає. Однак банки в процесі кредитування диференціюють позичальників, тобто з метою захисту власних інтересів застосовують суб'єктивний; підхід до надання позичок. Це зумовлено прагненням мінімізувати чинники, що призводять до їх неповернення. Як правило, диференціації передує аналіз кредитоспроможності позичальників, за рівнем якої їх і поділяють на групи чи класи. Деякі банки оцінюють не лише рівень кредитоспроможності позичальника, а й ризиковість цілі, з якою береться позика, що, на наш погляд, має сенс.

На жаль, принцип диференційованого характеру кредитування належно не відображено ні в Положенні НБУ "Про кредитування", ні в проекті Закону "Про банківський кредит".

Ще одна важлива засада організації кредитування -- принцип забезпеченості кредиту. У Положенні НБУ "Про кредитування" зазначено: "Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника" [8]. У проекті Закону "Про банківський кредит" читаємо: "Умова забезпеченості кредиту означає наявність у кредитодавця майнових прав реалізувати предмет забезпечення кредиту з метою компенсації заборгованості позичальника за кредитним договором..." [66, с.25]. У підручнику з основ банківської справи наголошується на тому, що принцип забезпеченості кредитів застосовується з метою захисту інтересів банку та недопущення збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника [66, с.25]. В підручнику "Финансы, денежное обращение, кредит" принцип забезпеченості кредиту трактується так: "Цей принцип полягає у необхідності забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов'язань і знаходить практичне відображення в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний у період загальної економічної нестабільності..." [90, с.120].

Крім розглянутих принципів кредитування, вважаємо за доцільне зазначити ще один, який використовується, але досі залишається поза складом принципів кредитування. Мова про договірний характер кредитування -- обов'язкове укладення кредитного договору учасниками кредитної угоди, тобто кредитором і позичальником.

На основі наукового обгрунтування та узагальнення принципів кредитування виділимо наступні основні умови надання позичок юридичним особам:

1. Операції проводяться в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.

2. Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників і держави.

3. Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів.

4. Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.

5. Позики надаються тільки плато- та кредитоспроможним позичальникам, які мають .власні оборотні кошти і самостійний баланс на конкретні цілі.

6. Позики видаються на забезпечення потреб виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.

7. Позики видаються, як правило, за умови наявності відповідного забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком

8. Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо.

Саме такими, на наш погляд, повинні бути принципи та умови кредитування банками своїх клієнтів.

2. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ КРЕДИТНОЇДІЯЛЬНОСТІ БАНКА.

Однією з основних операцій комерційного банку є кредитування. Кредити становлять більше 50% всіх активів банку й приносять близько 2/3 усіх прибутків.

Кредитна політика комерційного банку -- це стратегія і тактика банку, щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів кредитування та дотримуючись умов надання позик клієнтам. [25, с.40]

У низці праць зазначається, що кредитна діяльність комерційних банків є одним з основних джерел їхніх прибутків і збитків, а кредитні ризики - головна проблема банків. Варто зазначити, що кредитна діяльність будь-якої банківської установи завжди пов'язана з ризиком і ніколи не можна усунути ймовірність порушення боржником строків погашення позичкових коштів, не сплати відсотків на них і, навіть, не повернення основної суми боргу. Багато з цих чинників впливають на величину ризику та його ймовірність. [51, с.150]

Особливе місце в банківському бізнесі посідає кредитний ризик. Ідеться про невпевненість банку в тому, що позичальник буде спроможним і збереже намір виконати свої зобов'язання згідно з умовами угоди, інакше кажучи - про ймовірність збитків в результаті кредитної операції

Сутність стратегії кредитного ризику полягає, зокрема, в тому, що кожного разу, коли банк прагне придбати прибутковий актив (у вигляді позички), він бере на себе ризик того, що позичальник може виявитися неплатоспроможним, тобто не зможе (чи не схоче) своєчасно погасити основну суму боргу й відсотки, та при цьому банку не вдасться скористатися забезпеченням позики.

Кредитний ризик щодо позичальника - це об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих і зворотних зв'язків.

Кредитний ризик щодо кредитної угоди - об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору, і при цьому банку не вдається своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат від неї.

Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ризик щодо кредитної угоди - це добуток (одночасна поява) кредитного ризику щодо позичальника та кредитного ризику щодо способу забезпечення позики. А звідси випливає, кредитний ризик щодо кредитної угоди завжди буде меншим від кредитного ризику щодо позичальника або дорівнюватиме йому в разі відсутності забезпечення позики. Ця обставина є дуже важливою при прийнятті практичних кредитних рішень (вирішення питання про надання позики, створення страхового резерву, встановлення адекватної ставки відсотка за позичкою). Підставою для прийняття подібних рішень має бути величина кредитного ризику щодо кредитної угоди. На практиці ж дуже часто такі рішення, приймаються з урахуванням лише кредитного ризику щодо позичальника, що призводить до їх неадекватності [51, с.158].

До основних найбільш поширених методів мінімізації кредитного ризику віднесемо:

а) диверсифікацію капіталу;

б) оцінку юридичної і фінансової кредитоспроможності позичальника;

в) регулювання обсягів кредитних вкладів;

г) використання ефективних форм забезпечення повноти і своєчасності повернення позички;

д) створення комерційними банками резервів для відшкодування втрат від кредитної діяльності тощо [ 17, с.56].

Методи мінімізації кредитного ризику тісно пов'язані з дотриманням основних принципів кредитування, що були розглянуті в попередньому підрозділі.

До елементів кредитної політики відносяться ціль та задачі кредитної політики; вибір напрямку кредитування; технологія здійснення кредитних операцій; контроль в процесі кредитування.

Ціль кредитної політики відображає кінцевий результат діяльності банку, витікає з його призначення - задовольняти потреби клієнтів в отриманні додаткових грошових засобів. Ці засоби, що отримані на основі повернення, забезпечуються життєдіяльність організацій, юридичних осіб, створюють умови для безперервності виробничого процесу.

Задачі кредитної політики мають більш приватний характер: вони можуть бути пов'язані з покращенням складу банківських кредитів, необхідністю прискорення обертаємості, підвищення питомої ваги забезпечених позик і т.д.

Вибір напрямку кредитування витікає з цілі кредитної політики, забезпечує її виконання. Цей елемент є частиною стратегії банку. Банки можуть концентрувати свої зусилля на кредитному обслуговуванні організацій певних галузей народного господарства, спеціалізуватись на кредитуванні, головним чином, юридичних осіб.

Також важливим елементом кредитної політики є контроль в процесі кредитування, що здійснюється банком.

Кожен з перерахованих елементів тісно пов'язаний з іншими. Порушення одного з них призводить до ускладнень або до збитків від кредитної діяльності. Банк, наприклад, не може ставити за ціль кредитування, не здійснюючи спостереження, контроль, перевірку того, як вона реалізується. Позика може бути гарно оформлена, однак якщо ціль або напрямок кредитування вибрані невірно, то це негативно відобразиться на ефективності кредитної операції. [25, с.63]

Банк, як самостійна кредитна установа, здійснює свою кредитну політику з врахуванням певних факторів. Фактори, що впливають на кредитну політику, умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх факторів відносяться: політичні та економічні умови; рівень розвитку банківського законодавства; стан міжбанківської конкуренції; ступінь розвитку банківської інфраструктури та інше.

До внутрішніх факторів, що мають вплив на кредитну політику, відносяться: ресурсна база банку та її структура; ліквідність кредитної установи; спеціалізація банку; наявність спеціально навченого персоналу.

Способи і методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрішньобанківських документах, основними серед яких є: стандарти кредитування та кредитні інструкції.

Стандарти кредитування містять зразки документів, з якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування.

Кредитна інструкція, - це опис послідовних дій з реалізації конкретної кредитної процедури. Інструкція, що відповідає конкретній кредитній процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов'язаних кроків із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень.

Особливості кредитного процесу в кожному банку значною мірою залежать від таких чинників, як його масштаби., організаційна структура, кваліфікація персоналу, величина кредитного портфеля, вид позички, склад клієнтури тощо. [25, с.74]

Технологія кредитування - це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій. Використання на практиці ефективних способів впливу на хід процесу кредитування невіддільне від проведення наукових досліджень у цій сфері, вивчення та узагальнення практичного досвіду банківської діяльності. [53, с.110].

Порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.

Погляди різних авторів щодо тлумачення та кількості стадій .кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати, відрізняються.

На першому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. Якщо позичальник бажає встановити успішні контакти з банком, які задовольнять усі його прохання щодо надання позички, то він повинен проникнутися довірою до банку, а банк має довіряти йому. [53, с.74].

Чим більше позичальник обізнаний у кредитуванні, компетентний у сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає що підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити це, тим більше поступок зробить йому банк.

Зі своєї сторони банк поставить ряд питань до позичальника. За позитивних наслідків банк готовий прийняти документи позичальника до розгляду і надати заключення за певну плату.

На цьому етапі позичальник для одержання позики звертається в банк з клопотанням (заявою) на ім'я керівника установи банку. У заяві зазначається: цільове призначення позики, її сума, строк користування, включаючи конкретні строки погашення позики, запропоноване забезпечення, а також характеристики проекту (заходу), що кредитується та його економічної ефективності.

Для вирішення питання про надання позички позичальником надаються необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:

1. Нотаріально завірені копії установчих документів, положень, реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення окремих видів підприємницької діяльності, документи, що посвідчують право власності на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні позички.

2. Техніко-економічне обгрунтування кредитованого заходу, що характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутню позику.

3. Річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати, декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення позичок, а при необхідності - висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану.

4. Копії контрактів на підтвердження кредитної операції або договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу.

5. Виписки із рахунків позичальника, у разі якщо його поточний рахунок відкрито в іншому банку.

6. Перелік майна (майнових прав), що пропонується в заставу, оригінали і належним чином завірені копії документів, що підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права).

Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підписів на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

У разі необхідності банк може вимагати пред'явити інші документи і відомості, що підтверджують забезпеченість повернення позички та надійність фінансового стану позичальника.

Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і хорошу репутацію, перелік документів може бути скорочений.

Термін розгляду заяви позичальника визначається керівником установи банку і обчислюється з часу подання позичальником повного ( пакета документів.

До укладення кредитного договору, на другому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника і лише після позитивної оцінки показників діяльності підприємства-позичальника йде мова про подальше кредитування. [ 53, с.141]

Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду можливості і доцільності надання йому позики і визначає ймовірність своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.

Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну оцінку позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачити здатність і готовність клієнта повернути взяті їм у борг засоби у відповідності з умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником.

Завдання аналізу: 1) виявити фінансовий стан клієнта, 2) попередити втрати кредитних ресурсів внаслідок неефективної господарської діяльності позичальника, 3) стимулювати діяльність підприємства в напрямку підвищення її ефективності, 4) підвищити ефективність кредитування, 5) оцінити рівень ризику кредитування для банку.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках:

а) загальне уявлення про клієнта;

б) аналіз фінансового стану клієнта;

в) аналіз ефективності угоди, що кредитується.

Чим точніше банк на цьому етапі кредитного процесу зуміє визначити кредитоспроможність клієнта, тим більше можливість у банку для зниження кредитного ризику.

Третім етапом кредитного процесу є банк прийняття банком рішення про можливість, умови та форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на підставі проведення техніко-економічного обгрунтування повернення позики.

Фахівці кредитного підрозділу до укладення кредитної угоди між банком- кредитором і позичальником повинні чітко і глибоко:

а) вивчити і проаналізувати надані позичальником документи, його кредитну історію, здійснити перевірку і обстеження діяльності суб'єкта господарювання;

б) здійснити оцінку кредитоспроможності позичальника та гаранта чи поручителя;

в) проаналізувати техніко-економічне обгрунтування заходу що пропонується до кредитування, оцінити його ефективність, окупність;

г) визначити ступінь ризику кредитної операції;

д) визначити умови кредитування: розмір позики, порядок її надання,

строк користування та строки погашення, розмір відсоткової ставки, строки сплати відсотків, економічні санкції в разі невиконання умов договору;

ж) здійснити експертизу проектно-кошторисної документації або внести пропозицію щодо залучення до цієї роботи фахівців зі сторони.

Фахівці служби безпеки або працівники, відповідальні за забезпечення безпеки кредитної діяльності:

а) перевірити достовірність документів, наданих позичальником для одержання кредиту;

б) вивчають історію взаємовідносин позичальника з фінансовими установами;

в) перевіряють надійність партнерів позичальника, які причетні до кредитної операції, реальність виконання ними своїх зобов'язань;

г) перевірити наявність майна, яке пропонується у заставу, визначають можливість та доцільність прийняття банком такої застави;

д) здійснюють контроль за зберіганням заставленого майна;

ж) у разі невиконання позичальником умов кредитного договору вживають заходів щодо задоволення вимог банку за рахунок предмета застави.

Фахівці юридичного відділу:

а) розглядають наявність і правильність оформлення установчих документів, реєстраційних свідоцтв, патентів, ліцензій на здійснення різних видів господарської діяльності, документів, які підтверджують право оренди, володіння землею, майном, гарантують здійснення кредитної операції;

б) розглядають договори (контракти, що супроводжують кредитну операцію).

Кожна із зазначених служб готує і подає Кредитному Комітету свої висновки щодо можливості та умов видачі позички, її суми, строку, умов погашення, відсоткових ставок, форми забезпечення зобов'язань.

На підставі висновків служб банку Кредитний Комітет приймає відповідне рішення, яким дає свою згоду на надання позики. Рішення про надання позик позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру позики, приймається колегіальне більшістю голосів і оформляється протоколом. Завершується ця стадія оформленням і укладанням кредитного договору, який стає для банку засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу. [53, с.145]

Важливою умовою кредитування та стадією процедури отримання позички є четвертий етап, що пов'язаний з визначенням умов забезпечення повернення позички. У центрі розв'язання даної проблеми знаходиться обгрунтований вибір предмета застави для цього має бути забезпечене правильне оформлення заставних документів, чітке визначення прав і зобов'язань банку і позичальника згідно з нормами чинного заставного права. [53, с.148]

Під формою забезпечення повернення позички слід розуміти конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання.

Для будь-якої кредитно-фінансової установи забезпечення наданих позик є серйозною проблемою. Належне забезпечення кредитної операції суттєво знижує ризик втрат від неповернення позики. Отримання достатнього забезпечення по виданим позикам може досягатись за рахунок застави майна позичальника, гарантії і поручительства третіх осіб, страхування або забезпечення в інших формах, що прийняті в банківській практиці (уступка дебіторської заборгованості тощо).

Позики, що надаються банком, в основному забезпечуються заставою.

Предметом застави, згідно закону України «Про заставу», який регулює всі аспекти надання в заставу майна, може бути:

а) земельні ділянки в межах передбачених чинним законодавством, нерухоме майно, що пов'язане з землею, будівлі, споруди, квартири та інше майно, віднесене законодавством України до нерухомого та на яке може бути звернене стягнення і яке може бути відчужене;

б) рухоме майно - майно, яке не віднесене до нерухомого, не пов'язане з землею, що вільно пересувається (транспортні засоби, товари тривалого користування);

в) цінні папери - векселі, облігації, акції, ощадні сертифікати тощо.

Банки надають перевагу саме таким формам забезпечення повернення кредиту, а такі форми забезпечення, як поручительство (гарантії) юридичних осіб, страхування можуть бути використані лише при наданні кредиту надійним позичальникам. Таким чином, право на заставу - це спосіб забезпечення зобов'язань, при якому кредитор (в даному випадку банк) має право у разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставного майна перед іншими кредиторами.

Кожна з форм забезпечення оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення позики.

При використанні права на заставу між банком, з одного боку, і юридичною або фізичною особою, з другого, укладається договір про заставу.

Договір застави укладається як правило, після укладення кредитного договору. Однак угода про заставу може і передувати угоді про видачу позики. Але в цьому разі сторони повинні домовитись про розмір забезпечення заставою вимог.

На п'ятому етапі кредитного процесу банк на основі кредитного договору здійснює процедуру надання позики. Конкретний спосіб надання позики, а також вид позичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної операції. [53, с.151].

Методи надання банками позик юридичним особам детально будуть розглянуті в наступному підрозділі магістерської роботи.

Шостою стадією кредитного процесу є систематичний моніторинг стану кредитного процесу, що поєднується з постійним аналізом якості кредитного портфеля банку посідає одне з центральних місць у системі фінансового менеджменту [53, с. 152].

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням позички, своєчасним і повним погашенням та сплатою відсотків за нею.

Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження заставленого майна! [25, с. 118]

У період дії кредитного договору щоквартально здійснюється аналіз

господарської діяльності позичальника, його фінансового стану відповідно до затвердженого порядку, в разі потреби проводяться перевірки на місцях грошових і розрахункових документів, бухгалтерських записів, звітних бухгалтерських і статистичних документів, а також стану наданої банку застави. При цьому можуть бути використані всі види фінансової та іншої інформації, одержаної від позичальника, інших джерел, а також висновки аудиторських організацій про фінансовий стан позичальника. Періодичність перевірок визначається банком залежно від строку дії кредитного договору.

Сьомий етап кредитування включає повернення позичальником суми боргу з відсотками та завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення обумовлюється в тексті кредитного договору. Порядок погашення позички визначається кредитним договором. Погашення може здійснюватись одноразово (передбачає повернення позики в повній сумі в обумовлений кредитним договором строк) чи в розстрочку (передбачає періодичну сплату платежів відповідно до надходження коштів від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг та інших доходів).

Банк має право змінювати черговість сплати боргу за позичкою та відсотках на підставі обґрунтованого клопотання позичальника, враховуючи фінансові можливості установи банку.

В випадку якщо позичальник не має можливості сплатити борг, останній стягується з гарантів (поручителів).

У разі погіршення фінансового стану позичальника, надання недостовірної бухгалтерської та статистичної інформації, ухилення від контролю банку, знецінення заставленого майна або встановлення факту незабезпеченості позички банк може наполягати на достроковому стягненні заборгованості за позичкою або її частині, а також суми відсотків за користування коштами банку. [22, с.94]

Позичальник не звільняється від погашення боргу за позичкою, сплати процентів і пені при настанні будь-яких обставин, у тому числі і незалежних від позичальника.

У структурі будь-якого комерційного банку функціонує кредитне управління (відділ), яке безпосередньо веде роботу з клієнтами з питань кредитування. [25, с. 132]

3. МЕТОД КРЕДИТУВАННЯ ЮИДИЧНИХ ОСІБ

Комерційні банки, виходячи з пріорітетів грошово - кредитної політики, власних інтересів та потреб позичальників, можуть застосовувати різні методи кредитування, які визначають форму позичкового рахунка, порядок видачі і погашення, методи контролю за цільовим використанням позики та засоби регулювання заборгованості.

У банківській практиці відомо два основних методи кредитування:

а) одноразова видача позички на конкретний термін, коли питання про надання щоразу вирішують індивідуально, з обов'язковим оформленням пакету документів, необхідних для одержання позички;

б) видача позички в міру виникнення потреби в ній протягом заздалегідь обумовленого періоду. При цьому документи необхідні для видачі позики, оформлюють тільки один раз на початку кредитної угоди між банком і позичальником. Такі позички видають у межах заздалегідь встановленого банком ліміту кредитування, який вичерпується в міру того, як позичальник використовує позичку. [53, с.164]

У світовій банківській практиці найбільш поширеними методами кредитування є кредитна лінія, автоматично поновлюваний (револьверний) кредит, контокорент, овердрафт.

Зауважимо, у вітчизняній банківській практиці можна виділити і надати перевагу таким методам кредитування господарських суб'єктів:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії із заздалегідь обумовленою сумою надання за потребою (кредитна лінія, овердрафт). [15, с.405]

Кожен метод кредитування обумовлює відповідну форму позичкового рахунку. Форма позичкового рахунку визначає режим функціонування рахунку, тобто порядок документального оформлення операцій щодо видачі та погашення позички і їх відображення в облікових реєстрах. Для проведення операцій з кредитування банк може відкрити наступні позичкові рахунки: простий (окремий) позичковий рахунок, спеціальний позичковий рахунок і поточний рахунок з правом на овердрафт.

Простий позичковий рахунок використовується в банківській практиці для відображення кредитних операцій як при видачі разової позики на цільову

потребу, так і при наданні позик траншами в межах кредитної лінії. Кожна позика може бути видана лише за наявності документа, який містить дозвіл на її видачу. Погашення позики здійснюється з поточного рахунку позичальника за його власні кошти. Клієнту може бути відкрито декілька простих позичкових рахунків. Це залежить від кількості та видів позик, які він отримує в банку.

Спеціальний позичковий рахунок застосовується, коли позичальник відчуває постійну або сезонну потребу в позичкових коштах. Рахунок відкривається на весь період кредитування на підставі дозволяючого документа, але для виконання операції з видачі позики спеціальний документ не потрібен. Операції з видачі позички здійснюються шляхом сплати грошово-розрахункових документів (оплата сировина і матеріалів, робочої сили, платежів до бюджету та інше) безпосередньо зі спецпозичкового рахунку. Кредит погашається або плановими платежами з поточного рахунку, або через використання строкового зобов'язання з умовними строками погашення. В даний час ця форма рахунку майже не використовується комерційними банками. Застосування спецпозичкового рахунку можливе також при кредитуванні за кредитною лінією.

Поточний рахунок з правам на овердрафт відкривається позичальникам, які укладають з банком спеціальну угоду для отримання такого виду позики, як овердрафт. Право використання овердрафта надається лише надійним клієнтам. В угоді банк визначає максимальну суму овердрафта, або, іншими словами, ліміт за овердрафтом, мету позики і її тривалість, умови надання позики і порядок його погашення.

Зауважимо, що серед методів банківського кредитування найбільш поширені у практиці українських банків цільові короткострокові позички, які видаються з простих позичкових рахунків. Ці позички мають разовий характер і обслуговують конкретні комерційні операції. При цьому за цільовим призначенням виділять позички: для здійснення конкретної господарської діяльності виробничого призначення (придбання певного виду сировини); проведення торгівельно-посередницької операції; придбання певних цінних паперів або контрактів товарної біржі. [39, с.192]

Користувачами таких позичок можуть бути організації, що не мають поточних рахунків у банку-кредиторі.

Доцільно відмітити, що разова позичка видається для задоволення певної цільової потреби в коштах на конкретний термін. Цей метод є основним при кредитуванні нових клієнтів, що не мають кредитної історії, що ще не склалася в даному банку. Як правило, ця форма фінансування є безумовним контрактом, тобто з моменту укладення кредитного договору на банк накладаються певні зобов'язання по термінах.

Для видачі разової позики клієнтам відкриваються звичайні (прості) позикові рахунки. Погашення заборгованості по цих рахунках здійснюється в узгодженні з позичальником терміни на основі термінових зобов”язань-доручень.

Підприємству відразу може бути відкрито декілька простих позикових рахунків, якщо воно одночасно користується позикою під декілька об'єктів і, отже, позики видаються на різних умовах, на різні терміни і під неоднакові відсотки. [52, с.215].

Ще одним із методів банківського кредитування є кредитна лінія.

Кредитна лінія - це юридичне оформлення зобов'язання банку надати позичальнику протягом визначеного періоду кредит у межах погодженого ліміту. За формою кредитна лінія - це письмова угода між банком і потенційним позичальником із зазначенням терміну та умов надання позички на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати позички у заздалегідь визначених розміру протягом певного часу, на певні цілі і на умовах, передбачених угодою. Особливість кредитної лінії як форми фінансування полягає в тому, що вона не є безумовним контрактом обов'язковим для банку, а ось простий кредитний договір є консенсуальним, тобто його висновок вже спричиняє обов'язок кредитора прокредитувати клієнта.

Водночас позичальник може й не скористатися своїм правом на отримання позички або взяти лише частину суми. В свою чергу комерційний банк може відмовитись надавати черговий транш у рамках затвердженого ліміту, якщо зауважить значне погіршення фінансового стану клієнта або порушення ним умов договору. Початкову домовленість щодо розміру кредитної лінії може бути скасовано (скоректовано) банком в разі раптової зміни кон'юнктури ринку або у зв'язку з нормативними обмеженнями (наприклад перевищення нормативне встановленого ліміту заборгованості на одного позичальника). Як правило, кредитні лінії відкриваються на певний час найчастіше на рік. Більшість із них являє собою тривалі зв'язку з банком як автоматично продовжуються на новий термін. [39, с.196].

Обсяг кредитної лінії (ліміт) строк користування нею, строки погашення кредиту та інші характеристики позички визначаються із урахуванням фінансового стану позичальника, розміром його власного капіталу, масштабів діяльності і стану його відносин з банком, укладених договорів та контрактів на виконання виробничих програм, наявності надійного забезпечення і обумовлюється кредитним договором на відкриття кредитної лінії: Протягом строку дії кредитного договору можуть змінюватися характеристики позики в залежності від фінансового стану, умов і потреб позичальника насправді це виливається у перманентну, пролонгацію кредиту, що дає можливість використовувати кредитну лінію як довгострокове джерело коштів. Кредитна лінія відкривається, як правило клієнтам із стійким фінансовим положенням і гарною репутацією.

Вигідність кредитної лінії для позичальника в тому, що він має доступ де значних кредитних ресурсів, але сплачує відсоток тільки за ту суму, яку фактично позичив на даний момент.

В забезпечення повернення позики у вигляді кредитної лінії береться сума подвійного розміру установленого банком згідно кредитного договору ліміту. Варто підкреслити, що позички по кредитним лініям надаються платоспроможним позичальникам - клієнтам банку, які ведуть стабільну виробничу або торгівельну діяльність, що характеризується швидким обігом коштів, що мають постійні замовлення (контракти) на виробництво, послуги і реалізацію продукції.[42, с.130]

Розрізняють кредитну лінію, яка відновлюється і що не відновлюється.

По не відновлюваних кредитних лініях після першого часткового або повного повернення позички подальше її надання не здійснюється. Не відновлювальні кредитні лінії відкриваються клієнтам, які спланували потребу в позичкових коштах на визначений період в майбутньому та узгодили з банком можливість повного або часткового отримання позички в межах ліміту в обумовлені терміни. Фактично такі лінії є гарантійним зобов'язанням банку профінансувати позичальника в межах визначеного ліміту у потрібний клієнту термін протягом певного відрізку часу. Прикладом невідновлюваної кредитної лінії є сезонна кредитна лінія. Сезонна кредитна лінія відкривається банком за умови, коли фірмі періодично бракує оборотних коштів через сезонну циклічність виробництва чи необхідність створення товарних запасів у сховище. Кредити цього виду погашаються після закінчення виробничого циклу за рахунок виторгу від продажу продуктів виробництва. Погашення основної суми боргу й процентів здійснюється одноразово. Ризик банку за відкриттям сезонної кредитної лінії полягає у небезпеці непогашенню боргу, зумовленій раптовим спаданням попиту, зниженням цін, неврожаєм тощо. Ось чому, як правило, банк вимагає забезпечення такої кредитної лінії власністю позичальника.

По відновлюваних кредитних лініях після повного або часткового повернення позички здійснюється подальше кредитування в межах, що не перевищують визначеного кредитною угодою ліміту. Ліміт є максимально допустимою заборгованістю за кредитною лінією. Відновлювані лінії характеризуються значними оборотами за позичковим рахунком.

Вартість кредитної лінії оцінюється за двома критеріями. Першим є потреба негайно сплатити комісійні платежі. Фактично це і є ціною банківського зобов'язання тримати лінію вільно. Ціна залежить від вартості всієї лінії або її невикористаної частини, і, крім того, від репутації позичальника різних послуг, які надаються банком, тощо.

Другим критерієм вартості кредитної лінії є ставка процентів, що сплачуються за позичений капітал. Як правило, усі кредитні лінії мають змінні ставки процентів, котрі базуються на ставках грошового ринку плюс премія за ризик. [39, с. 180]

При наданні позички у формі кредитної лінії позичальнику відкривається один позичковий рахунок з якого проводиться перерахування коштів платіжними дорученнями клієнтам відповідно до цільового призначення кредитної лінії. Позичкові рахунки, при цьому використовуються такі ж самі як і при кредитуванні у разовому порядку в залежності від цільового призначення. Можливість перерахування коштів (дотримання ліміту) контролюється кредитним працівником та підтверджується шляхом візування платіжних доручень клієнта.

Отже, кредитна лінія - це гнучкий механізм короткострокового кредитування, завдяки йому задовольняється тимчасова потреба позичальника у вільних коштах здебільшого гроші йдуть на покриття поточних часто сезонних витрат. Отже, головне призначення кредитної лінії для клієнта - забезпечити власну ліквідність чи, як кажуть, мати "ліквідну подушку". [42, с.120]

Комерційні банки у країнах з розвинутою ринковою економікою, особливо англійські, практикують кредитування у формі овердафту. Але в останні роки ця тенденція помічається і в українських банках. Для деяких вітчизняних банків цей метод кредитування не є новим і досить широко використовується в банківській практиці. Отже, овердрафт - короткострокова позичка, яка надається банком надійному клієнту понад залишок на його поточному рахунку у межах наперед обумовленої суми (ліміта кредитування), шляхом дебетування цього рахунку за рахунок кредитних ресурсів банку. [39, с. 145].

Банки кредитують клієнтів у такий спосіб з метою оптимізації платіжного обороту і виконання в повному обсязі зобов'язань клієнтів по поточних платежах.

Здійснення кредитування у формі овердрафту залежить перш за все від наявності у позичальника поточного рахунку в тому банку, який буде здійснювати його кредитування. Але, звичайно, якщо у клієнта банку немає особливої домовленості з останнім щодо його кредитування за поточним рахунком, то він не може здійснювати платежі на суму, що перевищує його залишок на рахунку, оскільки банк може повернути платіжні документи неоплаченими. Так, Інструкція НБУ "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" передбачає, що банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах коштів наявних на їхніх рахунках. Однак, коли клієнт домовляється з банком про кредитування у формі овердрафту, то банк дозволяє йому збільшувати витратні операції на поточному рахунку в межах погодженого ліміту. [73, с.56].

Овердрафт може утворюватись тільки протягом операційного дня. При закритті банком поточного операційного дня, від'ємне сальдо на рахунку клієнта, яке виникло при дозволеному овердрафті закривається за рахунок надання кредитних ресурсів у рамках укладеного договору.

Овердрафт дає змогу клієнтові долати короткочасні труднощі з готівковими коштами. Завдяки йому можна виплачувати борги, коли настає строк їх оплати, у разі, якщо витрати тимчасово перевищують надходження. Клієнти часто називають овердрафт позичкою під обігові кошти, і це дійсно так. Овердрафт не дуже зручний для фінансування капіталовкладень наприклад з метою придбання нерухомості чи транспортного засобу. Грошові кошти для подібних потреб краще залучати використовуючи позичкові рахунки, графік погашення позичених коштів за якими більш підходить для такої мети. [73, с.57]

...