Економічна сутність кредитування

Овердрафт надається банком платоспроможним позичальникам для покриття тимчасового дефіциту безготівкових коштів на поточному рахунку для проведення платежів шляхом автоматичного дебетування позичкового рахунку та кредитування поточного рахунку позичальника. Тому, якщо витрати клієнта постійно перевищують доходи тобто його рахунок знаходиться постійно в овердрафті вважається, що він має стійку овердрафтну основу (тверду основу) замість плаваючої. З стійким овердрафтом необхідно ретельно розбиратися і доцільно перетворювати в позичку певного терміну, тобто формально потрібно признати її більш постійну основу. Безумовно, постійні позики не слід заохочувати і зниження твердого овердрафту, як правило, повинно стати вимогою, банку. Отже, для банку було б нерозумно погоджуватись на кредитування клієнта в такому випадку, оскільки сума боргу з кожним місяцем зростатиме, без будь якої перспективи на погашення. Замість цього варто переконати клієнта впорядкувати свій бюджет, реорганізувати власні фінанси та знизити витрати чи зовсім відмовитись від деяких. [39, с.146]

Ліміт овердрафту визначається потребами клієнта в позичці. Але він не повинен перевищувати суму, яка, на думку банку, може бути повернена клієнтом вчасно і в повному обсязі. Тому визначення суми ліміту є важливим завданням банку. Методика розрахунку суми ліміту у кожного банку своя і визначається нормативними документами банку. Комерційні банки України, використовуючи досвід зарубіжних, при кредитуванні у формі овердрафту можуть встановлювати один з таких видів ліміту:

а) ліміт як максимально допустимий розмір планового дебетового сальдо на рахунку позичальника, що може виникнути протягом операційного дня в результаті перевищення суми платіжних доручень позичальника над залишком його рахунку;

б) ліміт у розмірі не більше середньомісячного кредитового обороту позичальника;

в) ліміт як максимально допустима сума заборгованості яку може мати позичальник за даним видом позики (з урахуванням нарахованих, але не погашених відсотків) протягом строку дії договору.

Для визначення ліміту овердрафту доцільно використовувати середньомісячний оборот за кредитом поточного рахунку клієнта банку за період не менше шести повних календарних місяців, що передують прийняттю рішення про відкриття овердрафту (або за попередній сезон виробництва для підприємства із сезонним характером виробництва). При визначенні ліміту овердрафту не потрібно враховувати надходження, пов'язані з наданням усіх видів кредитів, фінансовою допомогою, транзитними оборотами.

Середньомісячний оборот за кредитом поточного рахунку клієнта за 6 місяців визначається шляхом обчислення середнього кредитного обороту по поточному рахунку за 6 місяців, на кількість місяців. До встановлення ліміту овердрафту доцільно підходити диференційовано, залежно від ступеню надійності та класифікації позичальника.

Банку доцільно щомісячно переглядати ліміт овердрафту залежно від зміни обсягів обороту за кредитом поточного рахунку. Так, при зміні обсягів оборотів за минулий місяць більше, ніж на 30% від середньомісячного кредитового обороту, що розраховувався за попередній місяць бажано змінювати розмір ліміту. [73, с.60]

Відсоткова ставка встановлюється індивідуально для кожного позичальника і є договірною. При кредитуванні у формі овердрафту вона встановлюється залежно від таких факторів:

а) джерел надходження грошових коштів, необхідних для кредитування;

б) вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу;

в) вартості послуг банку при наданні такого виду позики;

г) ризику, якому піддається банк при такій формі обслуговування;

д) зміни кон'юнктури ринку ресурсів і ставки НБУ.

Відсотки за овердрафтом можуть розраховуватись щоденно на суму, дебетового залишку коштів на рахунку або щомісяця, виходячи з фактичної

кількості днів користування овердрафтом та фактичних залишків на рахунку овердрафту. Саме тому овердрафт є однією з найдешевших форм залучення коштів, оскільки клієнт сплачує відсотки тільки за ті кошти, які він узяв у борг і використав; йому не потрібно платити відсотки за позичені кошти для того, щоб вони лежали без руху на іншому рахунку. [39, с. 152]

Банки також можуть установлювати за кредитування у формі овердрафту обігову комісію, яка стягується за обслуговування такої позички. Комісійні - це винагорода банку за втрачену можливість кредитування іншого клієнта і встановлюється від суми ліміту, а також це оплата послуг (розгляд документів на оформлення овердрафту, підготовка угоди, тощо).

За несвоєчасну сплату суми основного боргу, процентів та комісій по овердрафту, встановлюється пеня у вигляді відсоткової ставки до суми несвоєчасно погашеної заборгованості.

Всі наведенні вище умови кредитування у формі овердрафту детально описуються в договорі, що укладається між банком і клієнтом. Рішення про кредитування на умовах овердрафту приймається Кредитним Комітетом відповідної установи банку в межах граничних розмірів, встановлених Правлінням банку, за умови наявності кредитних ресурсів. [73, с.61]

4. МЕТОДИКА ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ТА ФОРМУВАННЯ РЕЗЕРВІВ

Результати кредитної діяльності комерційного банку безпосередньо

залежить від того, наскільки якісно здійснена структуризація процесу банківського кредитування, наскільки чітко визначені завдання основних етапів цього процесу та функції працівників, що відповідають за проведення кредитних операцій. Одним з етапів кредитного процесу та визначальною умовою кредитних відносин, без сумніву, є визначення кредитоспроможності клієнтів, її достовірність істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Точність оцінки важлива й для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг. [53, с.31]

Помилки комерційного банку в оцінці кредитоспроможності позичальників можуть привести до погіршення якості кредитного портфеля, через що банк змушений збільшувати витрати на додаткове резервування. У кращому випадку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому -- до його банкрутства. [34, с.54]

Щоб уникнути такої невтішної перспективи, слід розробити і застосовувати єдину науково обгрунтовану методику оцінки кредитоспроможності позичальників. Однак про яку єдину науково обгрунтовану методику (чи навіть -- про підхід) можна говорити, якщо немає єдиного науково обгрунтованого визначення самого поняття кредитоспроможності?

Його визначень в економічній літературі чимало. Проаналізуємо деякі з них:

1. “Під кредитоспроможністю позичальника розуміють його спроможність повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями ”[78,с.287].

2. "Кредитоспроможність (сгеdіt-worthiness) -- система умов, що визначають спроможність підприємства залучати позиковий капітал і повертати його в повному обсязі у передбачені терміни" [75, с.161].

3. "Кредитоспроможність позичальника -- це його спроможність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями" [25, с. 183].

4. "Кредитоспроможність (сгеdіt-worthiness) -- спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним чином обслуговувати свій борг" [52, с.533].

5. "1. Наявність передумов для отримання кредиту, що підтверджують спроможність повернути його. 2. Спроможність повернути кредит" [76, с.109].

6. "Кредитоспроможність -- це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями" [8].

Розглянемо основні відмінності наведених вище визначень. Так, у

першому, третьому і четвертому з них кредитоспроможність пояснюється як "спроможність", у другому -- як "система умов", у п'ятому -- як "наявність передумов", а в шостому -- як "здатність". Очевидно, етимологія терміна "кредитоспроможність" усе ж не випадкова і варто говорити про кредитоспроможність як про "спроможність".

У першому, третьому і шостому визначеннях ідеться про "позичальника", у другому -- про "підприємство", у четвертому -- про "компанію" та "приватну особу", у п'ятому суб'єкт не згадується взагалі. Звичайно, у визначенні поняття кредитоспроможності суб'єкт неодмінно має бути вказаний і, швидше за все, ним повинен бути "позичальник", адже у його ролі можуть бути і фізичні, і юридичні особи.

У першому, третьому і шостому визначеннях мовиться про спроможність "розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями", у другому -- про здатність "залучати" і "повертати" капітал, у четвертому -- про спроможність "залучати позиковий капітал" і "обслуговувати свій борг", у п'ятому -- про передумови "отримання" кредиту та здатність "повернути" його. Говорити про кредитоспроможність як про здатність "залучати" капітал або як про передумови для "отримання кредиту" не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з точки зору банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника "залучати" кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов'язаннями. Недостатньо точно відображає суть явища і положення про спроможність повертати "капітал" чи "кредит" (як вже розглядалось повернути можна лише позичку) -- позичальник має бути здатним не лише повернути "капітал або "кредит", а й заплатити за користування ним. На нашу думку, сутності поняття кредитоспроможності найбільшою мірою відповідає формулювання про спроможність позичальника "розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями", адже вони передбачають і повернення позички, і виплату відсотків, і інші зобов'язання позичальника.

Порівнявши різноманітні визначення, перевагу надамо шостому (за нашим переліком) формулюванню, яке міститься в Положенні Національного банку України "Про кредитування "Кредитоспроможність -- це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями". Вочевидь, це визначення найточніше відображає сутність проаналізованого вище поняття.. І зауважимо, що і воно не є вичерпним. Чому?

Розглянемо ще один аспект проблеми..

Як відомо, свої зобов'язання підприємство може погашати різними видами активів -- грошовими коштами, готовою продукцією, товарами тощо. Здатність підприємства виконувати зобов'язання характеризується його платоспроможністю.

Виникає запитання: чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності? І чи потрібно застосовувати термін "кредитоспроможність" якщо існує поняття платоспроможності?

Звичайно, потрібно. Між кредито- і платоспроможністю є істотна відмінність. Кредитні зобов'язання позичальника перед банком, на відміну від інших, мають погашатися виключно грошовими коштами. Тож для банку, який надає кредит, важливо, щоб позичальник був не лише плато-, а й кредитоспроможним.

Це обумовлює необхідність використання в процесі оцінки кредитоспроможності позичальників поняття "потік грошових коштів". Зауважимо на відмінності цього терміна від поняття "грошовий потік". Потік грошових коштів, слід розуміти як рух виключно грошових коштів, тоді як грошовий потік трактується як рух грошових коштів, і їх еквівалентів.

Зважаючи на викладені вище аргументи, пропонуємо удосконалити визначення кредитоспроможності, що міститься в Положенні НБУ "Про кредитування", і попередньо сформулювати його так: кредитоспроможність -- це спроможність позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями .виключно грошовими коштами.

Як бачимо, характеризувати кредитоспроможність позичальника безвідносно до конкретних умов кредитування некоректно.

Висновок щодо кредитоспроможності позичальника, який фіксується в тих чи інших документах, неодмінно має містити посилання на конкретні умови кредитування, у контексті яких здійснювалася оцінка кредитоспроможності.

Отже, враховуючи всі викладені аргументи, визначення кредитоспроможності остаточно можна сформулювати так: кредитоспроможність -- це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Таке визначення, на наш погляд, повною мірою відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати..

Визначивши сутність поняття кредитоспроможності зосередимося на проблемі побудови єдиної обгрунтованої методології оцінки кредитоспроможності позичальників. Вона, як і раніше, потребує вирішення хоча дехто вважає існуючу методологію досить ефективною. З'ясуємо, хто має рацію.

Цілісної системи факторів кредитоспроможності не існує, їх. як правило згадують побіжно, як щось і так зрозуміле. Прикладом може слугувати таке твердження: "Кредитоспроможність позичальника залежить від різних чинників у тому числі від його фінансового стану -- рівня забезпечення власними засобами, рівня рентабельності, наявності достатнього обсягу ліквідних активів від фінансової дисциплінованості позичальника і його контрагентів” [24, с.191]

При проведенні дослідження зацікавило, чому йдеться саме про таку кількість чинників і чому названо саме ці, а не інші? Було зроблено припущення що і з кількістю і з вибором факторів усе гаразд. Продовжуючи вивчення існуючої методології оцінки кредитоспроможності, виявлено, що застосовувані банками методи оцінки кредитоспроможності позичальника різноманітні, але всі вони містять певну систему фінансових коефіцієнтів. Ці набори коефіцієнтів різняться не тільки складом, а й кількістю. Так, методика банку Сгеdіt lіоne побудована на п'ятьох коефіцієнтах [78, с.289--290], автори книги "Техніка фінансового аналізу" запропонували понад 10 [81, с.114--115], а автори праці "Аналіз фінансових звітів (на основі GААР)" -- понад 15 показників кредитоспроможності [49, с.314]. Причому різні дослідники групують їх по- різному. Так, автори "Стратегії і тактики антикризового керування фірмою” інформують, що "американські банки використовують чотири групи основних показників: ліквідності фірми, обіговості капіталу, залучення засобів і прибутковості" [78, с.287], а в книзі "Аналіз фінансових звітів (на основі

GAAP)" стверджується,, що "для аналітичних цілей коефіцієнти можна розділити на три основні групи, причому дві з них мають підгрупи; кожна група характеризує певний аспект фінансового добробуту компанії. Основні групи -- це ліквідність, а дві її підгрупи -- ліквідація і функціонування; леверидж -- із двома такими ж підгрупами; прибутковість" [49, с.272].

Припустимо, що з'ясовано, скільки яких коефіцієнтів потрібно і як їх групувати. Продовжуючи освоювати "традиційну" методологію оцінки кредитоспроможності позичальників, виявлено безліч несподіванок. Приміром, багато з широко використовуваних коефіцієнтів (якщо не більшість) цілковито непридатні для такої оцінки. Звучить неправдоподібно? Давайте розглянемо деякі з них.

Існує думка, що "значення цього показника, що дорівнює не менше 1, зазвичай свідчить про стійкий фінансовий стан позичальника" [66, с.73]. Проте спеціалісти добре розуміють, що сьогодні, в епоху інформаційних технологій і систем електронних платежів, для зміни залишку грошових коштів на рахунку потрібні не години, не хвилини, і навіть не секунди, а лічені їх частки. Це означає, що уточнений коефіцієнт ліквідності може миттєво змінюватися в десятки, сотні, а то й тисячі разів. Водночас баланс, на основі даних якого розраховується цей коефіцієнт, складається відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" лише чотири рази на рік. Отже, оцінюючи кредитоспроможність, не тільки недоцільно, а й небезпечно використовувати уточнений коефіцієнт ліквідності, який розраховується поквартально.

Вищесказане ще більше стосується коефіцієнта абсолютної ліквідності і коефіцієнта поточної ліквідності (коефіцієнта покриття).

Можна було б продовжити розгляд коефіцієнтів, котрі, затвердженням Томаса Карліна й Альберта Макміна III, становлять "інструмент фінансового аналізу, який частіше, ніж інші, переоцінюють і яким більше, ніж іншими інструментами, зловживають" [49, с.268], але для проведення подальшого дослідження зупинимось на розгляді існуючих коефіцієнтів і продовжує вивчати, існуючу методологію оцінки кредитоспроможності позичальників. Наступне, що виявлено -- відсутність єдиного розуміння "нормативних" значень коефіцієнтів. Наприклад, стосовно "нормативного" значення коефіцієнта поточної ліквідності (коефіцієнта покриття) деякі спеціалісти стверджують таке: "щодо промислових підприємств поточне співвідношення 1,2 і вище розцінюється як хороший стан ліквідності" [78, с.290]; або таке: "зазвичай на практиці вважають, що коефіцієнт покриття 2:1 близький до нормального для більшості форм діяльності..." [81, с.158].

Слід зазначити, що крім терміну "норматив" [49, с.276], вживають також терміни: "критичне нижнє значення", "орієнтовне нижнє значення", "рекомендована нижня межа" [50, с. 101-102], "нормальне значення" [66, с.73], "оптимальне значення" [24, с.200] та ін., що, звісно, не додає процесу інтерпретації значень коефіцієнтів ясності й однозначності.

Отже, цілком закономірно виникає запитання: які "нормативні " значення вибрати для використовуваних коефіцієнтів і чому саме такі?" Припускається, що "нормативні" значення коефіцієнтів мають бути саме такими, а не іншими.

Підхід, застосований при розробці методики оцінки кредитоспроможності позичальників, можна характеризувати як "цілеспрямований", тобто підсумковий результат використання методики повинен однозначно інтерпретуватися і давати можливість чітко відповісти на конкретне запитання, а саме: кредитоспроможний позичальник чи ні?

Називаючи застосовуваний підхід цілеспрямованим, необхідно усвідомлювати, що цілі може мати лише суб'єкт стосовно об'єкта, на що, зокрема, акцентують увагу Метьюс і Перера [61, с.151]. У нашій ситуації суб'єктом є кредитор, а об'єктом -- позичальник. Отже, основними характеристиками цього підходу є цілеспрямованість і, як наслідок, суб'єктивність.

Наступний етап побудови нової методології -- визначення факторів, від яких залежить кредитоспроможність позичальників. [35, с.54]

Кредитоспроможність як "спроможність" визначається, з одного боку, "необхідністю" погашення кредитної заборгованості, а з іншого -- “можливістю" позичальника зробити це. Тобто відповідність "необхідності" та "можливості” й означатиме "спроможність". Конкретизуючи сказане, зазначимо, що "необхідність" відображається умовами кредитування (величина кредиту, величина відсотків, період кредитування тощо), а "можливість" -- здатністю позичальника генерувати грошові потоки, достатні для погашення заборгованості за даних умов кредитування.

Зважаючи на викладені вище міркування, доцільно зупинитися на, двох основних факторах, які визначають кредитоспроможність позичальника:

а) умови кредитування;

б) здатність позичальника генерувати грошові потоки.

Оцінка кредитоспроможності позичальника може здійснюватись двома методами:

а) метод коефіцієнтів грунтується на доборі оптимальних для конкретного позичальника коефіцієнтів та їх нормативних значень і аналізі їх у динаміці й порівнянні з середнім значенням у галузі або із значеннями на аналогічних підприємствах;

б) метод рейтингової оцінки грунтується на присвоєнні певної оцінки (бала) за значення того чи іншого показника в кожній групі коефіцієнтів (на вибір банку) відповідно до встановленої банком шкали. Потім виводять загальну оцінку (бал), яка й визначає ступінь кредитоспроможності конкретного позичальника.

Кожен банк удається до своїх методів оцінки кредитоспроможності позичальників, однак усі ці методи підпорядковані певній системі фінансових показників, які характеризують клієнта: обов'язковість у розрахунках за раніше одержані кредити, поточний фінансовий стан, здатність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел. [67, с.311]

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються банком на основі специфіки його кредитної діяльності. Для такої оцінки банком використовуються об'єктивні і суб'єктивні показники діяльності клієнта.

До об'єктивних показників діяльності клієнта належать: 1) об'єм реалізованої продукції, 2) прибуток, 3) грошові потоки, 4) збитки, 5) склад і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості, 6) рентабельність діяльності підприємства, 7) рентабельність продукції, 8) коефіцієнти ліквідності балансу, 9) собівартість продукції, тощо. Чинники суб'єктивного характеру включають: 1) ефективність керування підприємством, 2) макроекономічну ситуацію, 3) стан розвитку галузі позичальника, 4) ринкову позицію позичальника і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці і галузі, 5) наявність державних замовлень і державної підтримки, 6) історію погашення позички в минулому, 7) форму власності тощо.

Комерційні банки західних країн використовують на практиці складні системи різноманітних фінансових показників для оцінки кредитоспроможності своїх клієнтів Ці системи відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються, як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення їх пріоритетності. Так у практиці банків США застосовується «правило п'яти Сі».

Останнім часом знайшли своє втілення в практиці європейських, американських, російських та деяких українських банків методики аналізу кредитоспроможності клієнта - системи CAMPARI та РАRТS, які грунтуються на послідовному розгляді зафіксованих у кредитній заявці та фінансових документах найсуттєвіших факторів, що характеризують клієнта, із метою виявлення потенційного ризику надання кредитної позики. [67, с.24].

Ці методи оцінки кредитоспроможності позичальника стали досить популярними завдяки вдалому поєднанню в них аналізу особистих і ділових якостей клієнта.

Та все ж класичним підходом до оцінки кредитоспроможності позичальника вважається аналіз бухгалтерського балансу підприємства. Однак бухгалтерська звітність - не єдине джерело інформації для аналізу кредитоспроможності. Більшість фінансових показників дає лише загальне уявлення про стан клієнта. Тому додатково розглядають репутацію позичальника, його кредитну історію та інше. [15, с.44]

Варто зауважити, що в Україні НБУ також розробляє для комерційних банків рекомендації щодо визначення фінансового стану і кредитоспроможності позичальників. Згідно "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" від 06.07.2000р. №279 критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників на підставі аналізу їх балансів та звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника, яка розроблена банком є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування. [9]

ВИСНОВКИ

1. На сучасному етапі в теорії та практиці кредитних відносин в Україні науковий підхід до кредиту як до економічної категорії ще належно не застосовується. Нехтування об'єктивними законами кредиту, який є економічними відносинами, з приводу зворотного руху позиченої вартості, а не позиченою вартістю, тобто позичкою, призводить до негативних наслідків у реалізації зазначених відносин на практиці. Це виражається у формі численних недоліків в організації кредитування клієнтів вітчизняними банками. Зазначені недоліки пов'язані з браком знань про об'єктивні закони існування кредиту. Із цієї причини чітко не визначено принципи організації банківського кредитування та поняття кредитоспроможності. Виходячи з цього, надано тлумачення та обгрунтування основним економічним поняттям, зокрема кредиту та принципам кредитування, на яких побудований процес кредитування.

2. Зважаючи на те, що позички є найприбутковішими активами банку і становлять основну частину їх активів, кредитна діяльність банку потребує ретельної організації. Організацію кредитної діяльності банку визначає чітко розроблена кредитна політика. Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності і ринкової стійкості комерційних банків. Визначено, що кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.

3. Комерційні банки, виходячи з пріорітетів грошово - кредитної політики, власних інтересів та потреб позичальників, можуть застосовувати різні методи кредитування, які визначають форму позичкового рахунка, порядок видачі і погашення, методи контролю за цільовим використанням позики та засоби регулювання заборгованості. Визначено та надано тлумачення методам кредитування, які використовують на практиці українські банки, а саме: одноразова позика, кредитна лінія та овердрафт. Дослідження показало, що у вітчизняних банках майже абсолютно переважають одноразові позички, які надаються з простих позичкових рахунків для обслуговування, конкретних комерційних операцій. Але в останні роки питома вага позичок виданих по відкритим кредитним лініям і у формі овердрафту значно збільшилась.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121 III.

2. Закон України "Про власність" від 07.02.1991 р. № 697-12-ХІІ

3. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 №679-ХІУ зі змінами і доповненнями станом на 07.12.2000 р.

4. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" зі змінами і доповненнями за станом на 01.01.2001р.

5. Інструкція НБУ №7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України". Затверджено постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 року №204.

6. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України. Затверджена постановою Правління НБУ №388 від 21.11.1997 р.

7. Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» від 01.02.1998 р. зі змінами і доповненнями за станом на 17.12.2001 р.

8. Положення НБУ «Про кредитування» від 28.09.1995 р. №246 зі змінами і доповненнями станом на 12.12.1999 р.

9. Положення НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями від 06.07.2000 р. // Нормативні акти НБУ --2000- №9-с.50.

10. Положення «Про проведення оцінки фінансового стану позичальників АБ «Енергобанк», затв. правлінням банку від 26.04.2002 р

11. Положення «Про овердрафтне кредитування АКІБ "УкрСиббанк" від 28.12.2000р.

12. Адибеков М.Г. Кредитние операции: классификация, порядок привлечения й учет /Под ред. А_И. Ичкасова.-М.:Консалтбанкир, 1995. -88с. із..антонов Н.Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит, й банки.-М.: Финсгатинформ, 1995.-272с.

14. Банковское дело / Под ред. В.И. Колесникова й Л.П. Кроменецкой. М. ФинансьІ й статистика. 1996. С.216.

15. Банки й банковские операции: Учебник / Под ред. Жукова. - М.: Банки й биржи, 1997. -471с.

16. Банківська енциклопедія / Під ред. А.М. Мороза. - К. : Ельтон, 1993.

17. Банківська енциклопедія / Під ред. проф. Мороза А.М.--К.: Ельтон, 1993.-- с. 147

18. Банківські операції: Підручник / За ред. проф. Мороза А.М.--К.:КНЕУ, 2000.-- 384с.

19.Банковские операции. 4.2. - Учетно-ссудньїе операции й агентские услуги банков: Учебное пособие / Под ред.О.Й. Лаврушина. - М.: ИНФРА-М, 1996. -208с.

20.Банковские операции: Учебное пособие / Под ред. О.Й. Лаврушина. - 4.1. М.: ИНФРА-М, 1995-96с.

21. Банковские учреждения в развивающихся странах. - Т. 11. / Интерпретация финансовьіх отчетов. Крис Дж. Балтроп й Диана МакНотон. Всемирньїй банк. -Вашингтон, 1994.

22.Банковское дело / Под ред. О.И.Лаврушина.- М.:Банковский й биржевой научно-конссультационньш центр. 1992. - с.169.

23.Банковское дело: стратегическое руководство.--М.: "Консалтбанкир", 1998-432 с.

24. Бор М.З., Пятенко В.В. Менеджмент банков: организация, стратегия, планирование. - М.: ИКЦ. "ДИС", 1997. -288с.

25.Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. Посібник. -- К.: Т-во "Знання",КОО,2000р.--243 с.

26.Вітлінський В., Наконечний Я. Методи формування резервів на, пркриття кредитних ризиків: Банківська справа. // Фінанси України. - 1998, №12.

27.Вітлінський В., Пернаківський О. Кредитний ризик та його врахування при обчисленні ставки відсотку. // Банківська справа. - 1997, №5. 28.Вітлінський В., Пернаковський О. Інтелектуалізована оцінка кредитоспроможності позичальника. // Фінанси України.- 1998, №6.

29. Волохов В. «Підвищення ефективності кредитування шляхом розподілу функцій в кредитному процесі» // «Вісник НБУ» - №1 2002 р. - с.30.

30. Воробієнко А. Банківські кредити // Все про бухгалтерський облік. №100/2000р.- с. 11.

31.Вступ до банківської справи: Учбовий посібник / Під ред. М.І.Савлука. -- К.:"Лі6раМ998.--344с.

32.Галасюк Б.Б., Галасюк Б.Б. Понятия денежньїх потоков й условньїх денежньїх потоков в контексте финансовой концепции капитала МСБУ // - 2000.-- С. 17-19. 33.Версаль І. Показники ефективності банківської діяльності. // Фінанси України. 1998. №7.

34. Галасюк В. В., Галасюк В'. В. Оцінка кредитоспроможності позичальників: Що оцінюємо? // Вісник НБУ. - 2001. -- №5. - С. 54--56.

35. Галасюк В.В., Галасюк В.В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ. - 2001,- №9 - с. 54-57

36. Галасюк В.В. О необходимости использования понятия "условньш денежньїй поток 'У/ Финансовьіе риски. -- 2000. -- МУ. - С. 125-128.

37. Гладких Д. Ціноутворюючі фактори на ринку кредитних ресурсів // Вісник НБУ - 1999.- №2-с. 35.

38.Гриджук Д. М. Забезпечення кредитних зобов'язань у діяльності банків. -К.: "Істина", 2001.-256с.

39. Гроші та кредит / За ред. Б.С.Івасіва. Тернопіль: Карт-бланки, - 2000. - с.268;

40. Гроші,та кредит: Підручник / За ред. Проф. В.С. Івасіва - К:. ККЕУ, 1999. -404 с.

41. Гроші та редит / За ред. М.І.Савлука. -К.: Либідь, 1992. -с.189.

42. Гроші, банки та кредит у схемах і коментаріях/ За ред. Б.А.Луціва. - Тернопіль.: Карт-бланки, 2000.-С. 141.

43.Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях. Навч. посібник / За ред. Б.Л.Луціва.--Тернопіль: Карт-бланш,2000.--225 с.

44. Заруба О. Вдосконалення кредитної політики в комерційних банках. //Банківська справа. - 1996.-№ 1

45. Заруба О. Фінансовий менеджмент в банках. - К., 1997.

46. Зимовець В. Сукупний банківський кредит та дисконтна ставка в перехідній економіці. // Економіка України. - 1998, №7.

47. Иванов В.М. Деньги й кредит -К.: МЛУП, 1999.- с.12

48. Иванов Д. Л. Международньїй банковский бизнес. - М, 1994. Коган М. Л. Предприятие - клиент банка. М.: Аркаюр, 1994.

49.Карлин Т.Р., Макмин А.Р. Анализ фннансових отчетов (на основе СААР). Учебник - М.: ИНФРА-М. 1999. -- 448с.

50.Ковалев В.В.. Финансовий анализ: Управление капиталом. - м.: ФинансьІ й статистика, 1995-432 с.

51. Кредитний ризик комерційного банку: Навч. Посібник / За ред. В.В.Вітлінського -- К.: Т-во "Знання",КОО,2000.--251 с.

52.Кредитування: теорія і практика: Навч. посів. -- К.:.Т-во "Знання", КОО, 2000 --215с. (Вища освіта XXI століття).

53.Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник .--К.: Т-во "Знання",КОО,2000.--215 с.

54. Лексис В. Кредит й банки. - М.: Перспектива, 1994. - 118с.

55.Львов В.С., Иванов В.В. Анализ финансового состояния коммерческого банка. -М.: Издательство агенства «Яхтсмен», 1996. - 144с.

56. Панова Г.С. Кредитная политика комерческого банка. - М., 1997. - 644с.

57. Маркова О.М. й др. Комерческие банки й их операции: Учебн. Пос./ О.М. Маркова, Л.С. Сахарова, В.Н. Сидоров. - м.: Банки й биржи, ЮНИТИ, 1995 -288с.

58. Матвієнко В. Держава і банки - К: Демократична Україна, 1996. - 159с.

59.Мирун Н.И., Герасимович А. Банковское обслуживание предприятий й населення. - К.: Національная академия управлення, 1996-278с.

60. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку / Перекл. з англ, за ред. С.Ф. Голова. -- К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 1998. -736с.

61 .Мзтьюс М.Р., Перера М.Х.Б. Теория бухгалтерского учета: Учебник / Пер. с англ. М.: Аудит, ЮНИТИ, 1999. -663с.

62. Олексієнко М. Д. Банківські гарант та поручительства // Фінанси України, № 772000р.-с. 112.

63.Ольшаньїй А.Й. Банковское кредитование: Российский й зарубежньїй опьіт: Предоставление кредита, обеспечение возврата, предупреждение поступлений.

64. Операції комерційних банків: Курс лекцій. - Львів Центр Європи, 1997. - 280 с.

65. Опорний конспект лекцій семінару №4 Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності для співробітників служби банківського нагляду НБУ. - Одеса, 1997.

66. Основи банківської справи / Під ред. Л.М. Мороза. К.: Лібрп. 1994. - с.62

67. Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. - М., 1997.-464с.

68. Полфреман Д., Форд Ф. ОсновьІ банковского дела.-М.ИНФРА - М, 1996. - 622с.

69.Поляков 'В.П., Московкина Л.А. ОсновьІ денежного обращения й кредита: Учебное пособие - 2-е изд. -М.: ИНФРА-М, 1997 - 192 с.

70.Потійко Ю. Ще раз про кредит/ Вісник НБУ - 2000.- №12 - с.4.

71.Пуховкіна М.Ф., Клименко В.В. Основні напрямки регулювання кредитного ризику // Вісник НБУ, №5/1999 р.-с.37

72.Роуз П.С. Банковский менеджмент: Предоставление финансовьіх услуг. Пер. с англ. - М. Дело, 1997.- 768с.

73.Савченко Г. Кредитування у формі овердрафт // Банківська справа -2000.-№5-с.56.

74. Синки Дж. Ф. Управление финансами в коммерческих банках: Пер. с англ. -М.1994-947с.

75. Словарь-справочник финансового менеджера. -- К.: "Ника-Центр", 1998. -- 480 с. (Серия "Библиотека финансового менеджера"; Вьіп. 1).

76.Словник-посібник економічних термінів: Рос.-укр.-англ. / О.М.Дрозд, В.В.Дубічинський, А.С.Д'яков та ін.; За ред. Т.Р.Кияка. -- К.:. Вид. Дім.

77. Соколов Я. В. Основи теории бухгалтерского учета -- М.: ФинансьІ й статистика, 2000.-- 496с.

78. Стратегия й тактика антикризисного управлення фьіирмой/ Под общей редакцией проф., д.з.н. А.П.Градова й проф., д.з.н. Б.Я.Кузина. -- Санкт-Петербург: Спеціальная литература, 1996. -- 510с.

79.Сугоняко О., Кампо В., Жуков А. Конституція і розвиток банківської діяльності: актуальні правові проблеми // Вісник НБУ, 2000. - №6. - С.26-28.

80.Сусіденко В. "Принципи банківського кредитування : зміст і реалізація в умовах перехідної економіки" / "Банківська справа", № 3 /1999 р.--с.37.

81.Техника финансового анализа / Пер. с англ. Под ред. Л. П. Бельїх. -- М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996.-663с.

82. Тимоти У. Кох. Управление банком. 41. - Уфа: Спектр, 1993.- 132с.

83. Тиркало Р.І.Андрушків Т.І. Кредитний ринок у системі фінансових ринків України // Банківська справа, -1998-№2-с. 26

84.Уайтинг Д.П. Осваиваем банковское дело: Пер. с англ. - М.: Банки й биржи, ЮНИТИ, 1996.-240с.

85. Україна на роздоріжжі. Урокиз міжнародного досвіду економічних реформ / За ред. Акселя Зіденберга і Лутца Хоффмана. К.: Видавництва «Фенікс». - 1998. - 477с.

86. Управление капиталом. Вьібор инвестиций. Анализ отчетности. -- М.: Финан-сьІ й статистика, 1995. -- 432 с.

87. Уніфіковані процедури розгляду та супроводження кредитних проектів по системі Укрексімбанку.

88.Усоскин В.М. Современньїй коммерческий банк.: управление й операции. -М.:ИПУ., "Вазар-ферро", 1994,320с.

89.Фабричнов С.А. й др. Деньги, банки й банковские операции: Учебн. пос./С.А.Фабричнов, Е.Ф.Сисоева, И.Т.Затонских.- Воронеж:ИНФРА, 1995.-216с.

90. ФинанасьІ, денежное обращение, кредит / Под ред. Л.А. Дробозиной. - М ФинансьІ. Издательское обьеденение ЮНИТИ. 1997. - с.329.

91. Финансово-кредитньш словарь. - М. ФинансьІ й статистика. 1996

92. ФинансьІ, денежное обращение, кредит / Под ред. Л.Л. Дробозиной. М.: Финанси Издательское обьединение ЮНИТИ. 1999. - с.337.

93. Чайковський Я.І. Методи банківського кредитування: порівняння зарубіжноп досвіду і вітчизняної практики. Вісник ТАНГ.-2001р. - №6-ст. 54-58

94. Чайковський Я.І. Проблеми і напрями забезпечення повернення банківського кредиту. Вісник ТАНГ. -2001р.-№2- с. 74-75.

95.Челноков В.А. Банки: Букварь кредитования. Технология банковских ссуд Околобанковское рьшочное пространство. - М: АОЗТ " Антидор", 1996. -368с.

96.Чмелик Г.В., Панченко Г.П. Дещо про беспірне стягнення коштів у боржника - держави // Вісник НБУ. - 1999.-№7

97. Шевченко Р.І. Банківські операції: Навч.-метод. Посібник для самостійного вивчення дисципліни. -К.:КНЕУ, 2000.-160 с.

98.Ширинская Е.Б. Операции коммерческих банков: российский й зарубежньїй ощ Іт.-2-е изд., перер. й доп. - М.: ФининсьІ й статистика, 1995. - 160с. ч

99. Зкономический анализ: ситуации, тести, примерьі, задачи, вьібор опти-мальних решений, финансовое прогнозирование: Учеб. Пособие / Под ред. М.И. Баканова, А,М.- Шеремета. -- А/.: ФинансьІ й статистика, 2000. -- 656с.

100. Зкономический анализ деятельности банка / Учебное пособие. - М.: Инфра. -1996.-144с.

Размещено на Allbest.ru

...