Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В.ГЕТЬМАНА

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Банківські операції»

на тему: «Управління ліквідністю банку»

Виконав: студент 2 гр., 4 курсу, спец. 6105

кредитно-економічного факультету

заочної форми навчання

Біланюк Сергій

Перевірила: Остапішина Т.П.

2010

Зміст

Вступ

1. Економічна сутність ліквідності банку, мета та завдання аналізу

2.Аналіз коефіцієнтів ліквідності

3. Аналіз ресурсної бази банку з позицій ліквідності

4. Аналіз потребі банку в ліквідних коштах

5. Методи управління ліквідністю

6. Характеристика фінансового стану та результатів діяльності акціонерного банку «Ажіо»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. На початковому етапі розвитку економіки незалежної держави спостерігалось послаблення ліквідності комерційних банків. Причини цього були в бюджетному дефіциті, інфляції, зростанні цін, спаді виробництва, зростанні неплатежів, що перейшло в платіжну кризу.

Є небагато можливостей впливу на кожен із названих процесів і на сукупність їх у цілому в прагненні подолати негативні наслідки розвитку економіки, а також послабити ліквідність банків. Обмежені можливості такого впливу має в своєму розпорядженні й кредитна система. Поглиблення банківської реформи в Україні та всебічне зміцнення на цій основі національної банківської системи, забезпечення на ділі її ефективної підтримки з боку держави розглядається як одне з пріоритетних завдань економічної політики на сучасному етапі.

За висловом відомого англійського економіста і державного діяча Дж.М. Кейнса, ліквідність -- не що інше як "спрямованість до кращого -- бажання забезпечити себе ліквідними ресурсами на випадок непередбачених обставин, труднощів і депресій " („Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”). Більша частина проблем у банківській сфері, що пов'язані з ліквідністю, виникає за межами банків, походить від клієнтів банків.

Таким чином актуальність проблеми ліквідності комерційного банка в наш час важко переоцінити. Саме поняття ліквідності банку включає в себе цілу низку заходів, що їх мають проводити фахівці банку з метою підтримання ліквідності установи на належному рівні і в той же час не втратити можливість отримання додаткового прибутку.

Мета і завдання курсової роботи. Основною метою дипломної роботи є розробка організаційно-методичних рекомендацій з удосконалювання управління активами комерційного банку.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань:

· розкрити сутність і зміст активів комерційного банку;

· виявити шляхи управління активами, що забезпечують отримання максимального прибутку і, в той же час підтримання на належному рівні ліквідності банківської установи;

· дослідити на прикладі діючого комерційного банку методи управління активами банку;

ліквідність банк кошти фінансовий

1. Економічна сутність ліквідності банку

Ліквідність банку -- це його здатність своєчасно та в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах. Банківська ліквідність залежить від багатьох чинників, які поділяються на дві групи: внутрішні та зовнішні. До внутрішніх чинників належать: дисбаланс грошових потоків, викликаний невідповідністю структури вимог та зобов'язань банку; структура та стабільність депозитної бази банку; достатність капіталу; якість активів; фінансовий стан позичальників; репутація банку, яка впливає на здатність швидкого запозичення коштів на ринку; неправильна стратегія управління ліквідністю (наприклад, пріоритетність прибутковості над ліквідністю). До комплексу зовнішніх належать чинники загальноекономічного характеру: грошово-кредитна політика; стан грошового ринку; низька ліквідність окремих сегментів фінансового ринку для конкретних видів активів, що ускладнює їх продаж за прийнятною ціною в короткі строки; можливості запозичення коштів у центральному банку; регулятивні обмеження в країні; загальні кризові явища в економіці, які унеможливлюють безперебійне залучення коштів.

Ліквідність банку тісно пов'язана з поняттям ліквідності балансу. Цей показник визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов'язань (статей пасиву) на певний момент часу. Отже, ліквідність банківського балансу є складовою загальної ліквідності банку, а відтак процедура визначення ліквідності балансу є необхідним етапом аналізу рівня ліквідності банку.

Проте ліквідність балансу є лише необхідною, але не достатньою умовою для висновків про те, що банк ліквідний. Насправді може виникнути ситуація, коли банк повністю чи частково неліквідний (тобто не має можливості постійно підтримувати свою ліквідність), і разом з тим його баланс достатньо ліквідний. Виникнення такої ситуації пов'язане із невідповідністю між строками розміщення активів та строками виконання зобов'язань банку.

У банку потреба в ліквідних коштах може виникнути як під час здійснення пасивних операцій, так і внаслідок проведення активних операцій, якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування (табл. 1).

Таблиця 1 джерела формування та напрями використання ліквідних коштів

Операції	Попит	Пропонування
Активні операції	Надходження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити Вихід на ринок цінних паперів	Настання строків погашення наданих банком кредитів Продаж активів банку Доходи від надання недепозитних банківських послуг
Пасивні операції	Настання строків погашення заборгованості за позиками, одержаними банком Настання термінів платежів до бюджету Виплата дивідендів акціонерам Зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків	Залучення депозитів від клієнтів Запозичення коштів на грошовому ринку Випуск депозитних сертифікатів Проведення операцій РЕПО

Отже, банк вважається ліквідним, якщо він має можливість постійно і безперебійно виконувати свої зобов'язання, проводити активні операції та забезпечити поповнення ліквідних коштів у будь-який момент часу через запозичення коштів на ринку за середньою ставкою або реалізацію своїх активів без суттєвої втрати їх вартості.

Сутність проблеми банківської ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні кошти рідко дорівнює їх пропонуванню в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних коштів призводить до виникнення ризику втрати ліквідності, порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій і -- що найнебезпечніше для банку -- до втрати депозитів. І навпаки, невиправдано високий рівень ліквідності породжує дилему «ліквідність -- прибутковість», адже найліквідніші активи не генерують доходів. Якщо фактична ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи, то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами, адже не використані можливості щодо отримання прибутку призводять до зниження вартості бізнесу.

Імовірність настання ситуації невідповідності між попитом і пропонуванням ліквідних коштів називають ризиком незбалансованої ліквідності. Очевидно, що ризик ліквідності майже завжди супроводжує банківську діяльність (рис. 1).

Рис. 1. Наслідки реалізації ризику незбалансованої ліквідності

Значення ліквідності в діяльності банку. Банківська ліквідність відіграє життєво важливу роль як у діяльності окремого банку, так і у фінансовій системі держави. Неліквідний банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, його рейтинг знижується, що значно ускладнює запозичення коштів із зовнішніх джерел, банк втрачає потенційний прибуток. Тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі банку, а моніторинг ліквідності та вживання відповідних заходів щодо підтримання достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання кожного банку.

Практика управління ліквідністю свідчить, що недостатній її рівень часто стає першою ознакою наявності в банку серйозних фінансових труднощів. За таких умов, як правило, починається відплив клієнтів і закриття рахунків, що, у свою чергу, веде до підвищення потреби в ліквідних засобах і поглиблення кризи ліквідності. Банки змушені шукати джерела поповнення грошових коштів через продаж найбільш ліквідних активів та запозичення на ринку. За таких обставин проведення подібних операцій ускладнюється, адже кредитори неохоче надають позики банку, котрий перебуває на межі банкрутства, вимагаючи додаткового забезпечення і підвищення процентних ставок, а продаж активів може здійснюватися за несприятливих ринкових умов. Такі дії банку зводять нанівець доходи, потребують додаткових витрат та зумовлюють швидке наростання фінансових проблем. Фінансові проблеми такого роду мають характер висхідної спіралі в частині їх виникнення та низхідної спіралі в розрізі доступу до джерел фінансування з метою підвищення ліквідності. Отже, підтримання достатнього рівня ліквідності слід визнати пріоритетним завданням у діяльності кожного банку.

Винятково важлива роль ліквідності в життєдіяльності банку та підтриманні рівноваги банківської системи в цілому зумовлює доцільність централізованого регулювання ліквідності через установлення органами банківського нагляду обов'язкових нормативів ліквідності. Показники ліквідності встановлюються з урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні і обов'язкові для виконання. Дотримання нормативів ліквідності є необхідною умовою нормальної діяльності банку, проте не повинно трактуватися як безспірне свідчення ефективного управління ліквідністю. Установлення мінімальних вимог не може вирішити широкого кола питань, пов'язаних з банківською ліквідністю. З метою оцінки ефективності процесу управління банківською ліквідністю застосовуються дві основні характеристики: швидкість перетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартість підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найбільш стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат, а найліквідніші активи -- непрацюючі та низькодохідні.

Мета та завдання аналізу ліквідності банку. Метою аналізу банківської ліквідності є оцінювання та прогнозування можливостей банку щодо своєчасного виконання своїх зобов'язань за умови збереження достатнього рівня прибутковості. Банк постійно вирішує завдання пошуку оптимального співвідношення між активами і зобов'язаннями як з погляду забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх дохідності та вартості.

Завдання аналізу ліквідності банку:

o визначення фактичної ліквідності;

o оцінювання відповідності фактичних значень нормативів ліквідності вимогам, які встановлено НБУ;

o виявлення чинників, які викликали відхилення фактичних значень показників ліквідності від нормативних вимог;

o аналіз стабільності ресурсної бази банку;

o прогнозування потреби банку в ліквідних коштах;

o порівняльний аналіз вартості та доступності альтернативних джерел поповнення ліквідних коштів;

o аналіз різних напрямів розміщення надлишкових ліквідних коштів;

o інваріантний аналіз ліквідності банку за різних сценаріїв розвитку подій (як правило, оптимістичний, найбільш імовірний та песимістичний).

З метою вирішення дилеми «ліквідність -- прибутковість» потреби банку в ліквідних коштах мають постійно аналізуватися для уникнення як надлишків, так і дефіциту, а інструментарій аналізу ліквідності банку досить різноманітний (рис. 2).

На практиці існує три основні стратегії управління ліквідністю, які, по суті, є проявом загальних підходів до управління активами і пасивами банку:

o трансформації активів (управління ліквідністю через активи);

o запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви);

o збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви).

Сутність стратегії трансформації активів полягає в нагромадженні високоліквідних активів, які у разі виникнення попиту на ліквідні кошти продаються доти, доки не будуть задоволені потреби. Відтак відбувається перетворення (трансформація) активів у грошову форму. Стратегія трансформації активів є традиційним і найпростішим підходом до управління і здебільшого використовується невеликими банками, які не мають широких можливостей запозичення коштів та доступу на грошові ринки. Вона оцінюється як менш ризикована порівняно з іншими, проте й досить дорога з погляду вартості, адже підтримка значного запасу ліквідних коштів у цілому знижує показники прибутковості банку.



Рис. 2. Методи та прийоми аналізу ліквідності банку

Напрями аналізу за використання стратегії трансформації активів:

o визначення оптимального для банку співвідношення високоліквідних та загальних активів з урахуванням стабільності ресурсної бази;

o порівняльний аналіз цінової динаміки на ринках, придатних для реалізації активів банку (якщо такий вибір існує).

За стратегії запозичення потреби банку в ліквідних коштах задовольняються переважно за рахунок купівлі грошей на ринку, що дає змогу уникнути нагромадження високоліквідних активів, які приносять низькі доходи. При цьому запозичення здійснюються лише після виникнення попиту на грошові кошти. На вибір зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів впливають: доступність, відносна вартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних засобах, правила регулювання, обмеження. Основними джерелами запозичення ліквідних коштів для банків є міжбанківські кредити, угоди РЕПО, депозитні сертифікати, позички в євровалюті та механізм рефінансування операцій комерційного банку центральним банком.

Підтримання ліквідності за рахунок зовнішніх джерел супроводжується підвищеним ризиком зміни відсоткових ставок. Це означає, що вартість такого підходу може виявитися як нижчою від вартості застосування інших прийомів, так і значно вищою. Часто банки змушені запозичати кошти за невигідною ціною або в період, коли зробити це непросто. Крім того, банкові, який має проблеми з ліквідністю, важче знайти кредитора, а отже, плата за позику у вигляді процентів відчутно зростає.

Необхідною умовою застосування стратегії запозичення ліквідності є високий ступінь розвитку фінансових ринків, що дає змогу в будь-який час і в будь-яких обсягах позичати ліквідні кошти. У цілому ця стратегія оцінюється як досить ризикована. Найчастіше такий підхід використовують великі міжнародні банки, іноді повністю задовольняючи потребу в ліквідних коштах саме в такий спосіб.

Завдання аналітичної підтримки стратегії запозичення ліквідності:

o прогнозний аналіз потреби банку у ліквідних коштах через порівняння вхідних та вихідних грошових потоків;

o прогнозування стану фінансових ринків та прогнозний аналіз вартості підтримки ліквідної позиції;

o інваріантний аналіз різних джерел запозичення ліквідних коштів за такими параметрами, як доступність, відносна вартість, відповідність строків залучення та тривалості потреби в ліквідних коштах, правила регулювання, обмеження на використання;

o вибір оптимального варіанта підтримання ліквідної позиції та обґрунтування управлінських рішень.

У разі застосування стратегії збалансованого управління ліквідністю частина попиту на ліквідні засоби задовольняється за рахунок нагромадження високоліквідних активів, а решта -- за допомогою проведення операцій запозичення коштів. Основною перевагою такого підходу є гнучкість, що дає змогу банку вибирати найвигідніше поєднання різних джерел поповнення ліквідних коштів залежно від економічних умов та змін у ринкових цінах. Слід відзначити, що через високу вартість стратегії трансформації активів і значну ризикованість стратегії запозичення більшість банків зупиняють свій вибір саме на цьому компромісному варіанті.

Аналітична підтримка цієї стратегії управління ліквідністю є найскладнішою і включає цілий комплекс завдань:

o аналіз стабільності ресурсної бази банку з урахуванням диференціації джерел фінансування;

o визначення за результатами аналізу оптимального для банку ступеня відповідності джерел фінансування та напрямів розміщення активів;

o аналітичне обґрунтування оптимального співвідношення між накопиченням високоліквідних активів та можливостями їх запозичення на ринках;

o прогнозний аналіз потреби у ліквідних коштах та прогнозування стану грошових ринків як з погляду динаміки відсоткових ставок, так і з погляду доступності джерел поповнення ліквідності;

o інваріантний аналіз напрямів підтримання ліквідної позиції банку;

o аналітичне обґрунтування доцільності укладення попередніх угод про відкриття кредитних ліній з імовірними кредиторами з метою зниження ризику незбалансованої ліквідності.

Інформаційні джерела аналізу ліквідності. Основними джерелами аналізу ліквідності є щоденний та місячний баланс банку. Використовуючи дані щоденного балансу, НБУ контролює виконання обов'язкових нормативів ліквідності кожним банком окремо.

Оскільки на показники ліквідності банку впливають різноманітні чинники, зокрема такі, як якість активів, структура пасивів, достатність капіталу, фінансовий стан позичальників, то в процесі аналізу, крім балансу, можуть використовуватися й інші доступні інформаційні джерела, які поділяють на:

o 1) внутрішні;

o 2) зовнішні: інформація, одержана безпосередньо від клієнтів та контрагентів банку; офіційні повідомлення: рейтинги, статистичні дані, повідомлення засобів масової інформації, інформація про операції банку на відкритих ринках, біржах, у позабіржових системах.

Під внутрішніми інформаційними джерелами розуміють внутрішньобанківську інформацію, яка закрита для сторонніх осіб. Внутрішньобанківська інформація: звітність про депозитну діяльність банку, звітність про стан кредитного портфеля банку, звітність про портфель цінних паперів, звітність про формування резервів на покриття ризиків за активними операціями, кредитні договори, інформація про прострочені, пролонговані та реструктуризовані кредити, минула інформація про повернення кредитів позичальниками, дані про рух коштів за рахунками клієнтів.

Зовнішні джерела інформації поділяються на первинні та вторинні. Первинними інформаційними потоками є: офіційні пові-домлення та інформація, одержана від клієнтів: фінансові звіти позичальників та емітентів цінних паперів, кредитні заявки, офіційні повідомлення про реструктуризацію цінних паперів, повідомлення клієнтів про наміри дострокового вилучення депозитів, офіційні повідомлення про злиття, реорганізацію чи банкрутство клієнтів чи контрагентів, прохання позичальників про пролонгацію чи реструктуризацію кредитів, попередження про зняття коштів з клієнтських рахунків. Відмітною рисою вторинних джерел інформації є її загальносуспільна доступність.

Зовнішні джерела інформації мають велике значення в процесі прогнозування ліквідності. Різноманітність цієї інформації (яка часто є неформальною) забезпечує об'єктивність та різнобічність аналітичного процесу. Крім того, інформація, одержана на ринку, є досить оперативною, оскільки ринок реагує на певні зміни ще до того, як ці зміни знайдуть відображення в офіційних матеріалах (фінансовій звітності позичальника, рішеннях суду, офіційних звітах тощо). Об'єктивно і точно прогнозувати потребу в ліквідних коштах на перспективу банк може за допомогою комплексного аналізу всіх інформаційних джерел.

2. Аналіз коефіцієнтів ліквідності

Першим етапом аналізу ліквідності є виявлення того, наскільки банк дотримується нормативів ліквідності, встановлених Національним банком України (НБУ). Встановлення нормативних вимог щодо ліквідності, обов'язкових для кожної банківської установи, є звичайною практикою центральних банків ряду країн. Це дає змогу здійснювати контроль за ліквідністю банків та підтримувати необхідний рівень ліквідності банківської системи в цілому. Здебільшого з цією метою застосовується метод коефіцієнтів, який дає можливість не тільки оцінити рівень ліквідності окремого банку, але й здійснювати порівняльний аналіз ліквідності різних за розмірами банків.

Метод коефіцієнтів дає змогу виявити кількісний зв'язок між різними рахунками, групами та розділами балансу. У такий спосіб визначають питому вагу окремих балансових рахунків чи груп рахунків у загальному обсязі активів (пасивів) або окремих груп та розділів балансу. Одержані значення порівнюються з нормативними значеннями або аналізуються в динаміці.

Зазвичай у практиці для регулювання та аналізу ліквідності банку центральні банки застосовують кілька коефіцієнтів ліквідності. Очевидним є те, що одним коефіцієнтом простіше керувати як комерційному банку, так і центральному. Проте система багатьох коефіцієнтів дає змогу центральному банку гнучкіше проводити свою політику резервних вимог, наприклад, змінювати рівень вимог для однієї категорії депозитів і залишати його без зміни для іншої. Це посилює ефективність управління ліквідністю банківської системи з боку центрального банку. Також система багатьох коефіцієнтів є більш прийнятною, тому що дає змогу враховувати різні рівні коливання, які притаманні різним категоріям депозитів, і навпаки, передбачає диференціацію ступеня ризику ліквідності для активів.

Подібна практика діє і в Україні. НБУ своєю постановою від 28 серпня 2001 р. № 368 затвердив Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків України, якою для банків установлено такі нормативи ліквідності:

o норматив миттєвої ліквідності;

o норматив поточної ліквідності;

o норматив короткострокової ліквідності.

1. Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів. Він визначається як відношення суми коштів у касі (Ка) та на кореспондентських рахунках (Кр) до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками (Пз):

.

До зобов'язань, що обліковуються за поточними рахунками, належать кошти до запитання інших банків, розміщені в банку (у тому числі кошти НБУ), кошти бюджетів, кошти до запитання юридичних та фізичних осіб, кошти на клірингових та транзитних рахунках.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше 20 %.

2. Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку. Він визначається як відношення активів первинної та вторинної ліквідності (А) до зобов'язань банку з кінцевим строком погашення до 31-го дня включно (З):

.

До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу Н5 належать готівка в касі, банківські метали, кошти на кореспондентських рахунках і строкові депозити в НБУ та інших банках, боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані НБУ, інші боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, надані кредити.

До зобов'язань належать кошти до запитання і строкові депозити інших банків та клієнтів, кошти бюджетів України, кредити, одержані від НБУ та інших банків, цінні папери власного боргу, емітовані банком, субординований борг банку, зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, ава лів, зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення нормативу Н5 з 1 січня 2003 р. має бути не менше ніж 40 %.

3. Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів і визначається як співвідношення ліквідних активів (Ал) до короткострокових зобов'язань (Зк) зі строком погашення до одного року:

.

До ліквідних активів при розрахунку цього нормативу відносять готівкові кошти, банківські метали, кошти на кореспондентських рахунках і короткострокові депозити в НБУ та інших банках, короткострокові кредити, що надані іншим банкам.

До зобов'язань належать кошти до запитання та короткострокові депозити інших банків і клієнтів, кошти бюджету України, короткострокові кредити, одержані від НБУ та інших банків, короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком, зобов'язання за всіма видами гарантій, порук, авалів, зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше 20 %.

Після аналізу дотримання банком нормативів ліквідності, встановлених НБУ, доцільно проаналізувати динаміку змін показників ліквідності (табл. 2, 3).

Таблиця 2 аналіз динаміки окремих статей активів та пасивів банку

Показник	1-й період, тис. грн	2-й період, тис. грн	Відхилення
			абсолютне, тис. грн	відносне, %
1. Активи банку	121 870	260 945	139 075	114
У тому числі:
короткострокові	114 166	252 173	138 007	121
З них: строком погашення до 31 дня	52 292	79 354	27 062	52
кошти в касі та на коррахунках	35 617	48 525	12 908	36
2. Пасиви банку	97 325	187 825	90 500	93
У тому числі:
короткострокові	95 091	137 767	42 676	45
З них:строком погашення до 31 дня	88 661	86 547	-2114	-2
кошти на поточних рахунках клієнтів	76 974	55 937	-21 037	-27

Таблиця 3 аналіз дотримання нормативів ліквідності комерційного банку, %

Норматив	1-й період	2-й період	Норматив	Відхилення від нормативу
	Методика розрахунку	Значення	Методика розрахунку	Значення		1-й період	2-й період
Н4		46,27		86,7	>20	+26,27	+66,7
Н5		128,76		291,37	>40	+88,76	+251,37
Н6		54,99		57,60	>20	+34,99	+37,60

Як показують розрахунки, ліквідність установи банку, що аналізується, протягом періоду підвищилась. Усі нормативи ліквідності банком дотримуються і значно перевищують установлені значення.

Однак таку ситуацію не можна вважати цілком позитивною. Значне перевищення банком нормативних значень коефіцієнтів ліквідності свідчить про те, що банк працює дуже обережно, а тому занадто багато своїх коштів вкладає у високоліквідні активи, які зазвичай є менш дохідними, ніж активи з більшим строком вкладення коштів. Отже, банк з погляду отримання доходу неефективно використовує запозичені на ринку фінансові ресурси. Це було характерно для нього в першому періоді і ще помітніше в другому періоді, що, зазвичай, повинно турбувати керівництво і власників банку.

Аналіз банківської ліквідності за методом коефіцієнтів є традиційним підходом до оцінювання рівня забезпеченості банку ліквідними коштами. У процесі аналізу, крім нормативів НБУ, можуть додатково використовуватись й інші коефіцієнти, що характеризують ліквідність банку та чинники, які на неї впливають.

Один з таких коефіцієнтів ґрунтується на понятті запасу ліквідності. Він визначає відношення заборгованості за кредитами до суми вкладів. Використання цього показника викликане припущенням, що кредити є найменш ліквідним активом серед тих, що приносять дохід. Збільшення значення цього коефіцієнта означає погіршення ліквідності комерційного банку. Основним недоліком цього коефіцієнта є те, що він зовсім не дає уявлення ні про строки погашення кредитів, ні про якість кредитного портфеля.

Ще одним коефіцієнтом, котрий пов'язаний з поняттям запасу ліквідності, є відношення ліквідних активів до сумарних активів банку. Цей коефіцієнт показує, якою повинна бути мінімальна частка ліквідних активів, з тим щоб банк не втрачав своєї ліквідності й одночасно зберіг достатній рівень дохідності.

Найбільш цінним у зарубіжній практиці вважається коефіцієнт швидкої ліквідності, або відношення грошових коштів, цінних паперів та дебіторської заборгованості до поточних зобов'язань. Цей коефіцієнт ще дістав назву «acid test» (у переносному значенні -- серйозне випробування). Цінність його полягає в тому, що в ньому не враховуються ті короткострокові активи, ліквідність яких може бути поставлена під сумнів.

З метою здійснення контролю за ліквідністю банку коефіцієнти порівнюються з нормативними або середніми значеннями. Доцільно також вивчити стан банку порівняно з конкурентами. Для цього аналізу значення коефіцієнтів ліквідності банку можуть порівнюватись з аналогічними показниками інших банків, середньо-галузевими показниками або з рівнем, який визначений банками на підставі практичного досвіду.

Результати порівняльного аналізу дають змогу виявити загальні тенденції зміни ліквідності банку відносно тенденцій, які склалися у банківській системі. Порівнюючи показники різних банків, необхідно враховувати однотипність банків, тобто не можна порівнювати універсальний банк, наприклад, з інвестиційним, оскільки вони виконують різні операції і різний рівень їх ліквідності визначається саме різним характером операцій, а не рівнем менеджменту. Так само, порівнюючи банки, що належать до різних країн, треба брати до уваги рівень нормативів ліквідності, встановлений центральними банками цих країн, тобто різний рівень ліквідності може скластися не через різні підходи цих банків до управління ліквідністю, а через різні вимоги центральних банків до ліквідності.

Взагалі аналіз ліквідності за допомогою коефіцієнтів є найпростішим підходом до оцінки ліквідності банку. Основним його недоліком є статична оцінка ліквідності (станом на певний момент часу), що не дає можливості врахувати динамічну природу ліквідності. Тому в країнах з високим рівнем розвитку банківської справи банки намагаються вимірювати свою ліквідність через аналіз потоку грошових коштів, який повинен визначати час та обсяг потенційних потреб у фінансуванні.

3. Аналіз якості активів банку з погляду їх ліквідності

Стан ліквідності комерційного банку залежить від структури і якості портфеля активів. Під ліквідністю активів розуміють їх здатність швидко та без суттєвої втрати вартості перетворюватися в грошову форму.

За ступенем ліквідності банківські активи поділяють на три групи.

1. Високоліквідні активи -- це такі активи, які перебувають у готівковій формі або можуть бути швидко реалізовані на ринку. Це -- готівкові кошти, дорожні чеки, банківські метали, кошти на рахунках в інших банках, державні цінні папери. У міжнародній практиці до складу високоліквідних активів можуть включатися банківські акцепти, векселі та цінні папери першокласних емітентів.

2. Ліквідні активи -- це такі, які можуть бути перетворені в грошову форму протягом певного періоду часу (наприклад 30 днів). До цієї групи відносять платежі на користь банку з термінами виконання в зазначений період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, дебіторська заборгованість, інші цінні папери (крім високоліквідних), які обертаються на ринку.

3. Низьколіквідні активи -- це прострочені, пролонговані та безнадійні кредити, ненадійна дебіторська заборгованість, цінні папери, які не обертаються на ринку, господарські матеріли, будинки, споруди та інші основні фонди.

Визначення ступеня ліквідності та віднесення кожної із статей активу до певної групи дає змогу банку оцінити наявні ліквідні кошти та виявити резерви ліквідних активів. З метою уникнення критичних ситуацій та максимально чіткого прогнозування тенденцій у зміні банківської ліквідності застосовують аналіз структури активів банку за ступенем їх ліквідності.

Структура активів банку (зокрема попит на кредити), а також структурні зрушення в ресурсній базі банку формуються під впливом певних чинників. Вплив чинників вивчають, розподіливши їх за такими групами:

o трендові -- показують довгостроковий середній темп зро-стання кредитів та депозитів, який екстраполюється на майбутнє;

o циклічні -- відтворюють коливання ділової активності в країні протягом одного економічного циклу;

o структурні -- виявляють загальні тенденції зміни в структурі активів та ресурсної бази по групі чи системі банків;

o сезонні -- визначають зміни у стані кредитів та депозитів протягом певного періоду (тижні, місяці) порівняно із середньорічним;

o випадкові та надзвичайні, пов'язані з особливостями діяльності клієнтів.

Аналіз проводиться за допомогою статистичних методів на базі ретроспективної інформації.

Тренди застосовуються для визначення довгострокової потреби банку у ліквідних коштах. Теорія побудови трендів базується на використанні аналітичної інформації за досить тривалі періоди (від кількох десятків до ста років), з кількома економічними ци-клами. Певна кількість окремих економічних циклів та тривалість періоду аналізу дає змогу згладити вплив другорядних факторів і виявити найзагальніші зміни в суспільстві чи на ринках, на яких банк проводить свою діяльність. У країнах з нестабільною економікою побудова довгострокових трендів ускладнена, а іноді і втрачає сенс через брак необхідної кількості даних числових рядів, високих темпів інфляції, зміни національної валюти, значного впливу політичних катаклізмів.

Аналіз динаміки показників у межах одного ділового циклу дає можливість виявити циклічні зміни. Стадія зростання ділової активності характеризується тим, що попит на кредити, як правило, збільшується вищими темпами, ніж депозитна база, тому банк мо же відчути додаткову потребу в ліквідних коштах. Очевидно, що під дією одночасного підвищеного попиту на грошові ресурси та зниження пропонування відсоткові ставки зростають. А отже, для підтримання ліквідності банк вимушений буде кожного разу залучати кошти під вищу ставку та на короткий термін. Якщо в період економічного піднесення строки розміщення активів банку істотно перевищують строки залучення зобов'язань, банк може зазнати збитків унаслідок підвищення процентного ризику. Залучення банком коштів на триваліші строки (а отже, за нижчою ставкою), а розміщення на коротші дає змогу підвищити прибутки та уникнути проблем з ліквідністю в періоди зростання.

Передбачаючи стадію спаду ділової активності, банку слід у відповідний спосіб підготуватися і заздалегідь реструктурувати баланс, бо всі описані процеси відбуваються у зворотному напрямі. Якщо активи розміщувати на довші строки (це дає змогу фіксувати вищу ставку на триваліший період і отримувати вищі доходи), а ресурси залучати на коротші строки, то прибуток банку зростатиме на цій фазі економічного циклу.

Недоліком даного методу є підвищення ризику незбалансованої ліквідності. Одночасно банку потрібно мати на увазі, що в періоди спаду ділової активності попит на кредити значно знижується, тоді як пропонування депозитів збільшується. Виявлення та врахування впливу циклічних чинників на динаміку кредитів і депозитів дає змогу банку точніше прогнозувати потребу в ліквідних коштах на всіх стадіях ділового циклу.

Щодо України, то можливість проведення трендового та циклічного аналізу ускладнена. Така ситуація пов'язана з низкою макроекономічних та політичних факторів, що притаманні історії нашої країни. Так, в Україні немає даних для побудови числових рядів, які використовуються для проведення трендового аналізу (тривалість періоду має бути принаймні 30 років).

Структурні чинники відображають зрушення у споживанні, інвестиційному процесі, розвиток науково-технічного прогресу, зміни в чисельності населення та рівні зайнятості. Для виявлення їх впливу структура активів або ресурсної бази по банківській системі в цілому (чи групі банків) аналізується в динаміці. Виявлені структурні зрушення порівнюються з аналогічними даними конкретного банку та враховуються в процесі формування стратегії управління ліквідністю.

Доцільно проводити такий порівняльний аналіз як у розрізі окремих груп банків, так і за даними банківської системи в цілому. В нашій країні залежно від величини активів виділяють чотири групи банків: найбільші (активи понад 1300 млрд грн), великі (активи понад 500 млн грн), середні (активи понад 200 млн грн), малі (з активами менше 200 млн грн). У різних групах банків структурні зрушення в активах чи пасивах можуть різнитися. В процесі аналізу доцільно порівнювати структуру показників окремого банку з середніми значеннями аналогічних показників по тій групі банків, до якої він належить. Аналіз дасть змогу банку визначити своє місце та динаміку відносно інших банків та точніше спрогнозувати майбутню потребу в ліквідних коштах. Аналіз структурних зрушень в активах проводять у розрізі основних статей (табл. 4).

Таблиця .4 Аналіз динаміки та структури активів українських банків у розрізі основних статей, %

Показник	2005 р.	2006 р.	2007 р.	Відхилення від попереднього року
Грошові кошти	3,04	2,85	4,21	-0,19	1,36
Кошти в НБУ	8,77	11,34	5,81	2,57	-5,53
Кошти в інших банках	20,95	19,27	10,56	-1,68	-8,71
Цінні папери на продаж	7,0	4,82	8,20	-2,18	3,38
Інвестиційні цінні папери	0,36	0,38	0,51	0,02	0,13
Кредитний портфель	42,40	47,60	63,23	5,19	15,64
Основні фонди	9,98	8,40	7,14	-1,57	-1,27
Інше	7,51	5,33	1,73	-2,17	-3,6

Кредитний портфель українських банків (табл. 4) має стійку тенденцію до збільшення, а отже, і потреба в ліквідних коштах зростає. У процесі аналізу кредитного портфеля та депозитної бази кожного окремого банку виявляється вплив на ліквідність сезонних чинників. Залежно від особливостей, притаманних діяльності клієнтів банку, складу клієнтури банку, регіональних особливостей та специфіки ринкової ніші конкретного банку вплив сезонних чинників буде відчутним або ж непомітним. Метою такого аналізу є з'ясування змін та закономірностей у стані кредитів та депозитів банку протягом певного періоду (тижні, місяці) порівняно із середньорічними показниками.

Додаткова потреба в кредитах та вилучення депозитів значною мірою залежать від сезонних чинників. Особливо вплив сезонних чинників відчувається, якщо більшість клієнтів банку -- сільськогосподарські підприємства. Такий банк відчуває потребу в ліквідних коштах навесні внаслідок зростання попиту на кредити та значне зниження залишків на рахунках клієнтів. Восени, після продажу урожаю, обсяг депозитної бази зростає, а попит на кредити, навпаки, знижується.

Відчутні сезонні коливання в попиті на високоліквідні ресурси та їх пропонування відчувають і ті банки, які працюють з підприємствами харчової та переробної промисловості, будівельними компаніями, туристичними фірмами. Впливу сезонних чинників на ліквідність можна уникнути через галузеву та портфельну диверсифікацію клієнтської бази. За умови існування в банку подібної роду сезонної залежності, пов'язаної з діяльністю одного або кількох типів клієнтів, аналіз сезонних потреб у ліквідних коштах є необхідною умовою успішного функціонування.

Дані ретроспективного аналізу дають можливість банку досить точно визначити вплив сезонних чинників на ліквідність. Під час аналізу обчислюються показники, що характеризують попит на кредити та стабільність ресурсної бази банку в межах певного часового періоду (як правило, кварталу). Порівняння показників, розрахованих за даними різних періодів протягом року, дає змогу банку виявити інтервали пікової потреби в ліквідних коштах та завчасно скласти план дій щодо підтримання ліквідності.

У процесі аналізу ліквідності доцільно оцінювати як структуру і динаміку активів, так і стан зовнішнього середовища: рівень розвитку ринків, на яких обертаються ці активи, законодавчі обмеження. За умови обертання банківського активу на ліквідному, активно діючому ринку та за відсутності або незначної кількості законодавчих обмежень ліквідність банку підвищується. І навпаки, активи, які не можуть бути досить швидко перетворені в гроші через продаж їх на ринку, що спричинено неактивністю та вузькістю ринку (невелика кількість учасників, незначні обсяги, законодавчі обмеження тощо), не варто розглядати як ліквідні засоби.

Особливістю цього виду аналітичної роботи є необхідність здійснення моніторингу (постійного стеження за станом) усіх ринків, на яких обертаються активи банку. Рівень ліквідності активів може змінюватися досить швидко, що прямо пов'язано з динамічністю фінансових ринків, імовірністю виникнення економічної кризи як в окремій країні, так і поширенням паніки на всі світові ринки. Такі фактори суттєво впливають на ліквідність банківських активів і не можуть бути проігноровані банком, хоча і незначною мірою піддаються прогнозуванню. Значення аналізу стану фінансових ринків зростає, коли банк застосовує стратегію примусової трансформації активів і планує задовольнити потребу в ліквідних коштах через продаж активів до настання термінів їх погашення.

На рівень ліквідності банку впливає якість активів та рівень ризику, який пов'язується з кожним конкретним видом активів. Метою проведення аналізу є визначення ймовірності вчасного повернення коштів банку. Результати такого аналізу дають змогу оцінити безперебійність автоматичного перетворення активів у ліквідну форму у зв'язку з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів, сплати процентів за наданими кредитами, повернення дебіторської заборгованості, одержання дивідендів від пайової участі в інших підприємствах та ін.

Аналіз якості кредитного портфеля банку є необхідним етапом оцінювання банківської ліквідності, оскільки найвищий ризик притаманний кредитним операціям банку. На потребу в ліквідних коштах певною мірою впливає надійність позичальників, адже кредити, які вчасно не повертаються і вимагають реструктуризації, погіршують ліквідну позицію банку. Якщо питома вага прострочених, пролонгованих і безнадійних кредитів значна, то, визначаючи потреби ліквідності, необхідно брати до уваги не лише строки повернення коштів, а й імовірність таких надходжень.

Визначаючи реальну вартість ліквідних активів, банк має спиратися на принцип консерватизму та обережності. Особливо це стосується портфеля цінних паперів. Методи оцінювання портфеля цінних паперів з позицій ліквідності значною мірою залежать від виду портфеля. Цінні папери, що входять до інвестиційного портфеля банку, не є засобом підтримання ліквідності. Такі папери купуються банком на весь період дії з метою отримання стабільного доходу у вигляді процента, платежу за купоном чи дивіденду. Вартість цінних паперів, що входять до інвестиційного портфеля, обчислюється за методом дисконтування майбутніх грошових потоків. Цінні папери в портфелі на продаж купуються банком на короткий термін з метою вкладення тимчасово вільних коштів. Вартість цих паперів визначається їх поточною ціною, яка може бути як вищою за ціну купівлі (банк отримує прибуток), так і нижчою (банк зазнає збитків).

Нині в комерційних банках України створюється резерв на відшкодування збитків від операцій з цінними паперами (Постанова правління НБУ від 30 грудня 2000 р. № 629). Грошові надходження від цінних паперів мають враховуватися не за їх балансовою оцінкою, а за ринковою ціною (для паперів, які мають активний ринок) або за розрахунковою вартістю (для паперів, які не мають активного ринку). Керуючись принципами консерватизму, банки повинні застосовувати песимістичні оцінки як щодо суми надходжень, так і щодо термінів реалізації цінних паперів чи одержання доходів за ними.

4. Аналіз ресурсної бази банку з позицій ліквідності

Важливим чинником, що впливає на банківську ліквідність, є структура та стабільність ресурсної бази банку.

Аналіз структурних зрушень розпочинають з оцінки стабільності ресурсної бази банків та виявлення загальних тенденцій, що мають місце в банківській системі. Узагальнюючою характеристикою стабільності ресурсної бази є співвідношення власного капіталу та зобов'язань банків, яке аналізується в динаміці (табл. 5).

Таблиця 5 Аналіз динаміки та структури пасивів українських банків за 2001--2007 рр., %

Показник	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Зобов'язання	77,3	79,2	82,6	83,3	2,1	5,34	0,69
Власний капітал	22,7	20,8	17,4	16,7	-2,1	-5,34	-0,69

Розрахунки свідчать про систематичне зростання частки зобов'язань у структурі пасивів українських банків з відповідним зниженням частки власного капіталу. Це означає, що зі зростанням обсягу загальних активів банку питома вага власного капіталу істотно знижується навіть за умови збільшення його абсолютної величини. Така тенденція є закономірною, адже в розвинених країнах частка власного капіталу в загальних пасивах банків становить близько 8--10 %. З позиції ліквідності подібні структурні зрушення свідчать про те, що проблеми аналізу та ефективного управління ліквідністю з часом стають для банків все актуальнішими.

Для підвищення ефективності управління ліквідністю доцільно проаналізувати динаміку структурних зрушень за основними статтями зобов'язань по банківській системі в цілому (табл. 6). Це дасть змогу банку оцінити загальні тенденції, що мають місце у банківській системі, та врахувати їх під час прогнозування потреби в ліквідних коштах.

Таблиця 6 Аналіз динаміки та структури зобов'язань українських банків за 2003-2007 рр. У розрізі основних статей, %

Показник	2003	2004	2005	2006	2007	Відхилення від попереднього року
Коррахунки банків	2,2	3,8	7,2	3,4	4,5	-0,4	3,4	-3,8	1,1
Кредити одержані	22,3	\19,3	13,0	11,3	12,8	-3,0	-5,7	-1,7	1,5
Кошти клієнтів	57,9	58,6	63,9	62,6	66,1	0,7	5,3	-1,3	3,5
Кредитори	15,6	18,3	15,9	22,7	16,6	2,7	-2,4	6,8	-6,1
Усього	100	100	100	100	100	--	--	--	--

Проаналізувавши дані, наведені в табл. 6, можна зробити висновок, що в структурі зобов'язань банків найбільшою є питома вага коштів клієнтів. Частка кредитів, одержаних на міжбанківському ринку, протягом останніх років знижується. Водночас підвищується частка залишків на кореспондентських рахунках інших банків, що свідчить про розширення мережі кореспондентських зв'язків українських банків. Це дає змогу банкам отримувати дешеві, але водночас нестабільні джерела коштів. Подібні структурні зрушення в банківській системі в цілому мають братися до уваги кожним банком під час вибору стратегії управління ліквідністю.

Клієнтська база кредитних установ за своїм складом неоднорідна, тому наступним етапом є аналіз її структури з погляду співвідношення мінливих (кошти до запитання) та стабільних (строкові рахунки) зобов'язань. З метою аналізу стабільності клієнтської бази визначається питома вага основних вкладів у загальній сумі зобов'язань. Порівняння складу та структури клієнтської бази окремого банку з аналогічними показниками по банківській системі в цілому чи з середніми значеннями по групі банків дає змогу оцінити вплив структурних зрушень на стан ліквідності та застосувати відповідні методи управління (табл. 7).

Таблиця 7Аналіз динаміки і структури клієнтської бази банку, %

Рахунки клієнтів	2000 р.	2001 р.
	Середні значення по банківській системі	По банку	Відхилення	Середні значення по банківській системі	По банку	Відхилення
До запитання	58,3	49,6	-8,7	67,9	61,5	-6,4
Строкові	41,7	50,4	8,7	32,1	38,5	6,4

Результати аналізу даних (табл.7) свідчать, що в банку клієнтська база стабільніша порівняно з банківською системою в цілому, оскільки питома вага строкових вкладів у структурі клієнтських рахунків у банку на 6,4 % вища, ніж по системі. Водночас банк не зміг подолати загальної тенденції зниження стабільності клієнтської бази, яка мала місце протягом періоду, що аналізується. Так, рівень строкових вкладів, які є найбільш стабільними зобов'язаннями, знизився в банку на 11,9 % (38,5 - 50,4), тоді як у банківській системі -- на 9,6 % (32,1 - 41,7). Загалом клієнтську базу банку можна оцінити як досить стабільну.

Ліквідність банку залежить, насамперед, від стабільності ресурсної бази. Тому постійний аналіз ресурсної бази банку з погляду стабільності та ймовірності зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків розглядається як необхідний етап процесу управління банківською ліквідністю. Для оцінювання рівня стабільності ресурсної бази окремого банку використовують такі показники:

o рівень осідання грошових коштів за рахунком, %;

o середня тривалість зберігання коштів на рахунку, дні.

Показник рівня осідання грошових коштів за рахунком обчислюється як відношення різниці між залишками коштів на рахунку на кінець та на початок періоду до суми загальних надходжень за рахунком за той самий період:

де Ро -- рівень осідання коштів на рахунку, %;

ДКп, ДКк -- залишки коштів на рахунку на початок та на кінець періоду відповідно, грн;

Н -- сума надходжень за рахунком протягом періоду, грн.

Показник середньої тривалості зберігання коштів на рахунку обчислюється як відношення середніх залишків коштів на рахунку до середнього обороту за ви дачею коштів у розрахунку на кількість днів у періоді:

,

де Т -- середня тривалість зберігання коштів на рахунку, дні;

ДК -- середній залишок коштів на рахунку за період, грн;

П -- середньоденний оборот за видачею коштів з рахунку, грн;

Д -- кількість днів у періоді.

Ці показники аналізуються в динаміці та за кожним рахунком або видом зобов'язань банку (коррахунки інших банків, поточні рахунки, кошти в розрахунках, кошти для розрахунків платіжними картками, цільові кошти до запитання та ін.), що дає змогу виявити загальні тенденції зміни стабільності ресурсної бази банку та точніше прогнозувати потребу в ліквідних коштах.

Виконувати такий аналіз можна лише за умови існування відповідного оперативно-інформаційного забезпечення, яке містить дані про надходження та платежі за всіма клієнтськими рахунками. Інформацію доцільно надавати у вигляді графіків вхідних та вихідних грошових потоків на відповідний період -- декаду, місяць, квартал. За наявності відповідного програмного забезпечення банк може проводити детальніший аналіз. Для цього до розрахунку наведених показників беруться не лише залишки коштів на початок та на кінець періоду, а й щоденні залишки та надходження за рахунком.

Основним джерелом формування ресурсної бази для багатьох українських банків є залишки коштів до запитання юридичних осіб. Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності, через які здійснюються розрахунки за проведеними операціями, мають найбільшу питому вагу в структурі коштів до запитання. Особливістю поточних рахунків є те, що на них практично завжди є залишок грошових коштів, не використаний самим клієнтом. Ці кошти можуть бути використані для підтримання ліквідності та проведення активних операцій, оскільки вони є дешевим джерелом грошових ресурсів для банку.

Банк має проаналізувати рівень стабільності тимчасово вільних грошових коштів своїх клієнтів з метою ефективного їх використання та уникнення надлишку ліквідних коштів. Методику аналізу розглянемо на прикладі руху коштів за поточним рахунком підприємства -- клієнта банку.

У табл. 8 наведено дані про стан надходжень та залишків на поточному рахунку підприємства протягом кварталу з помісячним поділом, що дає змогу проаналізувати не лише середні значення показників, а й їх динаміку.

Таблиця 8Аналіз рівня осідання грошових коштів на поточному рахунку підприємства, тис. Грн

Показник	І місяць	ІІ місяць	ІІІ місяць	Усього
Надходження за період	840	968	1056	2864
Кількість днів у періоді	21	22	22	65
Середньоденні надходження	40	44	48	44
Сума залишків за період	105	181	264	550
Середньоденний залишок	5	8,2	12	8,5
Оборот за видачею коштів	735	787	792	2314
Середньоденний оборот	35	35,8	36	35,6
Рівень осідання коштів, %	12,5	18,6	25	19,3
Тривалість зберігання, днів	3	5	7	15

Отже, протягом кварталу на рахунок підприємства надійшло 2864 тис. грн, а оскільки в кварталі було 65 робочих днів, то середньоденне надходження коштів становило 44 тис. грн (2860 : : 65 = 44). Аналіз динаміки рівня середньоденних надходжень за місяцями свідчить про постійне підвищення цього показника, що позитивно оцінюєть...