Банківська система як елемент сучасної ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економічна теорія»

на тему № 40 «Банківська система як елемент сучасної ринкової економіки»

Виконала: студентка 2 курсу 3 групи

денної форми навчання факультету ресторанно-готельного

та туристичного бізнесу Пукайло Неля Олександрівна

Науковий керівник: асистент Іщенко Олена Олександрівна

КИЇВ 2014



План

Вступ

1. Економічна сутність банківської системи

2. Механізм функціонування та функції банківської системи

3. Особливості державного регулювання банківської системи України

4. Аналіз стану банківської системи в Україні та її розвиток

5. Проблеми та напрями вдосконалення банківської системи України

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми дослідження. Розвиток банківської системи є досить важливим завданням ефективного функціонування сучасної ринкової економіки. Перспективи розвитку економіки залежать від обсягів кредитних ресурсів, які формуються та перерозподіляються банківською системою. Одним із важливих напрямів реалізації цих завдань є забезпечення стійкої та ефективної діяльності банківських установ.

Банківська система в Україні не відповідає багатьом вимогам сучасної ринкової економіки внаслідок її низької капіталізації, залежності від іноземного банківського капіталу, наявності великої кількості проблемних банків, відсутності галузевих банків, використання неефективних методів регулювання центральним банком, діяльності банків другого рівня, що не сприяє вирішенню проблем переходу до інноваційного розвитку галузей економіки. У свою чергу, це вимагає розроблення підходів до обґрунтування певних засад розвитку банківської системи у сучасній ринковій економіці.

Окремі теоретико-методологічні аспекти банківських систем висвітлені у працях як зарубіжних, так і вітчизняних науковців, серед яких варто виділити: О. Барановського, О. Бойченка, О. Богданова, І.Бритченка, О. Васюренка, О. Вовчак С. Веллера, В. Гейця, Н. Гражевську, П. Геффрона, І. Волошка, О. Дзюблюка, Дж. Графа, В. Доброва, О. Другова, О. Лаврушина, В. Рисіна, В. Міщенка, А. Мороза, С. Науменко, М. Савлука, Дж. Сінкі, К. Спренкля, О. Сугоняка та інших. Зокрема, питання вдосконалення управління та регулювання банківською системою досліджено у працях Р. Бернда, , Д. Годано, І. Горячек, В. Грушка, Ед. Доллана, С. Дубової, Б. Едвардса, Г. Карчевої, В. Кротюка, Ж. Матука, І. Плужникова, А. Симановського, С. Реверчука тощо; співвідношення державного регулювання та ринкового механізму регулювання розглянуто К. Губаревим, Л. Дмитриченко, Г. Левісом, Р. Торренсом, А. Хансеном, С. Хоружим та іншими вченими.

Мета і завдання дослідження. Метою нашої курсової роботи є обґрунтування теоретичних, науково-методологічних підходів та розроблення практичних рекомендацій щодо розвитку банківської системи у структурі сучасної ринкової економіки.

Досягнення поставленої мети обумовило необхідність розв'язання наступних завдань:

узагальнити сучасні підходи до визначення сутності поняття «банківська система»;

охарактеризувати теоретико-методологічні аспекти банківської системи;

проаналізувати стан та динаміку розвитку банківської системи України;

визначити основні засади побудови механізму державного регулювання банківської системи в Україні;

з'ясувати проблеми та напрями вдосконалення банківської системи України.

Об'єктом дослідження є закономірності розвитку банківської системи у структурі сучасної ринкової економіки.

Предметом дослідження виступають теоретико-методологічні та практичні засади банківської системи.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою моєї курсової роботи є об'єктивні фундаментальні положення сучасної економічної теорії. У процесі дослідження я використовувала як загальнонаукові так, і спеціальні методи пізнання: аналізу та синтезу - для визначення сутності поняття «банківська система» та вивчення її складових і функцій; порівняльного аналізу - для дослідження особливостей банківської системи; логічного узагальнення - для виділення етапів формування та розвитку банківської системи України; графічний метод та метод побудови аналітичних таблиць - для наочного зображення результатів дослідження та методи економіко-математичного моделювання.

Інформаційну базу дослідження становлять Закони України, постанови Правління Національного банку України, офіційні статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Національного банку України та окремих банківських установ, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених-економістів.

банківський державний система україна



1. Економічна сутність банківської системи

Фінансово-кредитна система є важливим елементом функціонування економічної системи. Особливо зростає значення та роль фінансово-кредитної системи в умовах трансформації економіки. Кожна із вказаних складових (фінансова система та кредитна система) має свою сферу впливу та принципи функціонування, складні внутрішні та зовнішні зв'язки. Проте найважливішим є їхня взаємодія. Вона визначає ефективність господарювання і національну безпеку країни.

Складною і однією з найважливіших категорій товарно-грошових відносин є кредит і механізм його реалізації - кредитні відносини. В економічній літературі кредитна система виражена двояко:

- як сукупність кредитних відносин, які ґрунтуються на визначених формах і методах кредитування;

- як сукупність функціонуючих фінансово-кредитних установ.

Сучасна кредитна система складається з двох секторів [3].

Рис. 1.1 Структура сучасної кредитної системи

Безумовно, головною ланкою кредитної системи будь-якої країни є банківська система, що являється невід'ємною складовою сучасної ринкової економіки. Вона займає надзвичайно важливе місце у суспільному житті. Банки різних рівнів своєю діяльністю глибоко проникають у всі сфери економіки, активно обслуговують і впливають на всі економічні та соціальні процеси у країні. Банківська справа забезпечує ринкову систему механізмами та інструментами реалізації її здатності до саморегулювання, а державі дає можливість ефективно впливати на економіку для реалізації всіх громадських інтересів. Тому в ринкових умовах із банківською системою постійно стикаються, по суті, всі члени суспільства - чи звичайні фізичні особи, чи підприємства, чи державні та законодавчі органи влади, чи безпосередньо працівники банків.

Поняття банківська система, як і більшість визначень в економічній теорії , не є єдиним і сталим. У міжнародній практиці найбільш поширеною є думка про те, що банківська система - це сукупність взаємопов'язаних фінансово-кредитних установ (банків), які функціонують в межах єдиного фінансового механізму певної країни у визначений історичний період. Як зазначає Савлук М. І. [2]: «Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків». Під банківською системою, на його погляд, слід розуміти «законодавчо визначену, чітко структуровану сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю».

Необхідність формування банківської системи визначається двома групами причин:

пов'язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами - забезпечення сталості грошей та стабільності роботи банків;

пов'язаних з функціонуванням грошового ринку та забезпеченням збалансованості між попитом та пропозицією на грошовому ринку [3].

На хід розвитку банківської системи впливає ряд макроекономічних і політичних чинників. Серед них можна виділити такі, як ступінь зрілості товарно-грошових відносин; громадський і економічний порядок, його цільове призначення і соціальна спрямованість; законодавчі акти; загальне уявлення про сутність і роль банку в економіці.

У практиці відомо декілька типів банківської системи [4]:

розподільча централізована;

ринкова;

система перехідного періоду.

На відміну від розподільчої системи банківська система ринкового типу характеризується відсутністю монополії держави на банки. Кожен суб'єкт відтворення різних форм власності (не тільки державної) може створити банк.

Банківська система перебуває у стадії перехідної системи, коли вона містить компоненти ринкової банківської системи, проте їх взаємодія ще недостатньо розвинена. Відомо, що та або інша система так чи інакше походить з попередньої, тому містить риси минулого. Ринкова система, що виникла з централізованої системи, проходячи становлення в умовах перехідного періоду, повинна бути наповнена ринковою ідеологією. У складі елементів банківської системи та їх взаємодії обов'язково мають враховуватися особливості й умови ринкової економіки.

Банківську систему можна представити як сукупність частин, підпорядкованих єдиному цілому. Це означає, що її окремі частини (різні банки) пов'язані таким чином, що можуть за необхідності замінити один одного (у випадку ліквідації одного банку, вся система не перестане бути дієздатною - з'являється інший банк, який може виконувати банківські операції і послуги).

Але для ефективної роботи банківської системи недостатньо самих лише банків, їм потрібна належна інфраструктура, що включає:

міжбанківські розрахункові центри;

системи міжбанківського зв'язку;

центри технічного та технологічного обслуговування банків;

інформаційні та навчальні центи для кадрів банківської системи;

створення міжбанківських фондів страхування депозитних вкладів;

банківські об'єднання, асоціації, союзи тощо.

Сучасні банківські системи, такі як у Швейцарії, Німечиині, США, Франції, Україні та інших державах, складаються з Національного банку країни та комерційних банків.

У найбільш загальному значенні банком прийнято називати фінансову установу, що спеціалізується на акумулюванні ресурсів і управлінні ними шляхом здійснення розрахункових, посередницьких, кредитних та інших фінансових операцій. Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність» (від 15.02.2011р.), банк -- юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків [1]. Отже, банк з економічної точки зору - це особливий кредитний інститут, що спеціалізується на акумулюванні тимчасово вільних коштів і розміщенні їх від свого імені з метою отримання прибутку.

Комерційний банк - кредитно-фінансова установа, яка залучає і накопичує вільні грошові кошти підприємств, організацій, населення, а також здійснює випуск цінних паперів, кредитування народного господарства і населення на умовах платності, зворотності і строковості. Саме через ці банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, які випливають із грошово-кредитної політики Центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як фундамент усієї банківської системи, вершиною якої є Центральний банк.

Класифікацію банків проводять за декількома ознаками [3].

Ознака класифікації	Види банків
Право власності	державні
	приватні
	кооперативні
Спектр виконуваних операцій	універсальні
	спеціалізовані
Територіальна ознака	міжнародні
	національні
	регіональні
	міжрегіональні
	муніципальні

Рис. 1.2 Класифікація банків

Державні банки - це переважна більшість центральних банків, а також окремі комерційні банки, що повністю націоналізовані, або ті, в яких держава володіє контрольним пакетом акцій. Приватні - можуть бути створені у будь-якій організаційно-правовій формі. У міжнародній практиці домінує акціонерна форма. В Україні поряд з цією формою активно створюються комерційні банки у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю. Кооперативні банки, як правило, створюються за галузевою ознакою, наприклад у сфері сільського господарства. Своєю діяльністю охоплюють незначну територію - у межах області, певного регіону.

Універсальні банки - це банки, що виконують усі види депозитних, кредитних та розрахункових операцій, а спеціалізовані - це ті, діяльність яких обмежується кількістю виконуваних операцій за функціональною, галузевою чи клієнтською ознакою.

Отже, сутність банківської системи - це не механічне повторення суті банків, які її утворюють, а якісно новий, вищий рівень економічних відносин, що характеризуються взаємодією банківських установ, визначаючи їхню роль в економіці як цілісної системи. Водночас важливо зауважити, що і сама банківська система є складовою ширшої системи -- економічної. Тому діяльність банків не повинна розглядатися у відриві від виробництва і обігу матеріальних і нематеріальних благ, а ефективний розвиток банківської системи має поєднуватися з успішним реформуванням усіх інших сфер життєдіяльності суспільства й економіки.



2. Механізм функціонування та функції банківської системи

Механізм функціонування банківської системи у структурі сучасної ринкової економіки змінюється і залежить від обґрунтованого та ефективного визначення змісту діяльності банківської системи, який розкривається в її головних напрямах та функціях. Сам спектр функцій банківської системи досить широкий, адже включає операції як Центрального банку, так і комерційних банків, а механізм функціонування цієї системи - складний процес.

Загалом у світовій практиці виділяють два основних типи побудови банківської системи:

однорівнева банківська система;

дворівнева банківська система.

Однорівнева банківська система притаманна, як правило, економічно слаборозвиненим і тоталітарним країнам. За такої побудови передбачається наявність тільки горизонтальних зв'язків між банками, універсалізація їх операцій і функцій, тобто вся мережа банківських установ держави перебуває на одному ієрархічному рівні, виконуючи при цьому приблизно однакові функції та надаючи однаковий спектр банківських послуг.

У дворівневій банківській системі взаємовідносини між банками будуються у вертикальному та горизонтальному напрямку. Вертикаль уособлює відносини між Центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, та підпорядкованими йому комерційними банками. Горизонталь, в свою чергу, визначає відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками [5]. Тобто, перший рівень складає Центральний банк, а другий - кредитні установи або комерційні банки. Більшість систем, що зустрічаються у світі, відносяться до такого виду.

Однорівнева система зустрічається рідко, але все ж таки стає реальною тоді, коли країна не має Центрального банку, або коли має, але в цій країні діють виключно такі Центральні банки.

Метою функціонування банківської системи є, перш за все, забезпечення ефективного грошово-кредитного регулювання економіки, кредитно-розрахункового обслуговування господарського обороту, а також стабільної діяльності банківських установ.

Банки виконують операції, носячи в основному грошовий характер. Вони приймають грошові внески, видають грошові кредити, здійснюють грошові розрахунки в готівковій і безготівковій формах.

Банківська система покликана виконувати три основні функції.

Рис. 2.1 Функції банківської системи

Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб'єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, банки мають можливість змінювати строки грошових капіталів, їх розміри та фінансові ризики. Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Але не можна вважати, що трансформаційна функція банківської системи є сумою таких функцій різних банків. Вона являється набагато масштабнішою.

Це зумовлюється двома обставинами [2]:

в трансформаційний процес активно включається Центральний банк, що активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Центральний банк трансформує ресурси грошового ринку і за строками, і за розмірами, і за ризиками, і в регіональному аспекті, та ще й у більших масштабах, ніж окремі комерційні банки. Він завершує трансформаційні процеси в межах усього грошового ринку, розпочаті безпосередньо комерційними банками;

система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Умонтовані в систему, вони дістають можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками. Якщо банк спеціалізується на депозитних операціях, то в складі системи він може запропонувати мобілізовані кошти банкам, що виконують кредитні операції. Спільно, як складові системи ці банки можуть забезпечити весь комплекс трансформації грошового капіталу на ринку.

Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей.

Це ключова функція банківської системи. У її виконанні беруть участь усі ланки системи - Центральний банк та всі банки другого рівня.

Ця функція банківської системи якісно відрізняється від аналогічної функції окремого банку. Кожний окремий банк потенційно спроможний брати участь у формуванні пропозиції грошей і зацікавлений розширювати цю свою діяльність, оскільки вона дає йому додаткові доходи. І тільки система може визначити межі цієї діяльності, що адекватні попиту на гроші, і ввести в ці межі емісійну функцію кожного банку. Це досягається методами та інструментами грошово-кредитної політики Центрального банку, реалізацію якої забезпечує система в цілому.

Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, приховують у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розладу усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи. Тому кожний окремий банк не може виконувати стабілізаційної функції, а скоріше навпаки.

Виконання банківською системою стабілізаційної функції проявляється у таких напрямах:

у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок - від Центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

На цій підставі створюються спеціальні механізми забезпечення стабільності банківської діяльності, які включають [2]:

страхування банківських ризиків, передусім кредитних;

страхування банківських депозитів, насамперед фізичних осіб;

створення внутрішньобанківських резервів для покриття збитків від кредитних ризиків;

створення механізму обов'язкового резервування банківських депозитів;

централізоване встановлення економічних нормативів з тих напрямів банківської діяльності, які пов'язані з найбільшими ризиками;

створення централізованого нагляду і контролю за банківською діяльністю;

створення механізму централізованого рефінансування комерційних банків;

узаконення різних механізмів централізації банківського капіталу (створення консорціумів, картелів, трестів, концернів, холдингів).

Функції Національного Банку України визначає Закон України «Про Національний Банк України» (від 06.07.2010р.) [7] (дод. А).

Національний банк виконує безліч різноманітних функцій, найважливішими з яких є [6]:

розроблення та реалізація державної грошово-кредитної(монетарної) політики;

функція банку банків;

фінансове обслуговування держави;

зберігання централізованого золотовалютного запасу;

нагляд та контролю за діяльністю комерційних банків.

Банки - це особливі економічні інститути, що акумулюють грошові кошти, надають кредити та здійснюють розрахунки на грошовому ринку. Саме таке визначення дають банку з економічної точки зору. Комерційні банки також часто розглядаються у двох аспектах - широкому та вузькому. У широкому розумні комерційний банк - це будь-який банк, що функціонує на другому після центрального банку рівні банківської системи. У вузькому - це банк, який виконує набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання прибутку [3].

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи (дод. Б):

пасивні операції;

активні операції;

послуги.

Функції комерційних банків в Україні визначено Законом України «Про банки та банківську діяльність».

Основними операціями комерційних банків є:

приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

операції з валютними цінностями;

емісія власних цінних паперів;

організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

надання гарантій та інших зобов'язань від третіх осіб, як передбачають їх виконання у грошовій формі;

придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

лізинг;

послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Отже, банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють завдання та функції окремих банків, тобто банківська система - це не поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а спеціально вироблена концепція, у межах якої відводиться певне місце кожному окремому банку.



3. Особливості державного регулювання банківської системи України

Система банківського регулювання та нагляду функціонує у всіх країнах світу. Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави зумовлюється тим, що банки виконують суспільно-корисні та необхідні функції (розрахунково-касове обслуговування юридичних і фізичних осіб, збереження грошових заощаджень тощо). З іншого боку, в умовах ринку між банками йде жорстка конкурентна боротьба, що змушує їх підвищувати ризик своїх операцій, що, своєю чергою, може призвести до банкрутства. А крах банківської установи наносить шкоду не лише його власникам, але й суспільству загалом. Саме ці загрози зумовлюють необхідність державного регулювання банківської системи.

Державне регулювання банківської діяльності в ринковій економіці здійснюється, насамперед, у рамках самої банківської системи і відображається у впливі на комерційні та на центральні банки.

Державне регулювання комерційних банків - це комплекс заходів, яких вживають відповідні державні органи для підтримання стабільності та ефективності банківської діяльності, обмеження негативних наслідків та різноманітних ризиків. Головною метою регулювання банківської сфери є підвищення рівня надійності, стабільності банківської системи в цілому та захист інтересів кредиторів і вкладників [8, c. 301].

Функції регулювання та банківського впливу у різних країнах світу виконує центральний банк держави або міністерство фінансів чи незалежне агентство. Центральний банк є основою фінансово-кредитної системи, чинним законодавством на нього покладається обов'язок стежити за станом і стабільністю фінансового сегмента економіки. Загалом у світі надають перевагу опосередкованому економічному регулюванню банківських операцій, встановлення прямих заборон або лімітів здебільшого не допускається.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють:

використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;

ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві й регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;

застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і на проведення центральними банками ефективної монетарної політики.

Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації. До превентивних заходів належать:

вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його

адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;

вимоги щодо ліквідної позиції банків;

вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (наприклад, установлення для банків нормативів, що регламентують максимальний розмір кредитів на одного позичальника, ризик «великих» кредитів);

обмеження для банків на деякі види діяльності (наприклад, на інвестиції в корпоративні цінні папери) тощо.

Протекційні заходи застосовуються для захисту від уже існуючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, банкрутство банку. До протекційних заходів, зокрема, належить:

створення і функціонування систем гарантування банківських депозитів:

вимоги щодо формування банками резервів для відшкоду­вання можливих втрат від проведення активних операцій тощо.

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків -- від моменту створення банків до моменту їх ліквідації з метою регулювання їхньої діяльності.

Моніторинг здійснюється шляхом постійного спостереження за дотримання банком установлених стандартів, лімітів концентрації, індикативних значень, встановлених як щодо кредитної організації в цілому, так і щодо кожної банківської операції. Моніторинг банківських ризиків передбачає своєчасне інформування про виявлені негаразди та відповідне реагування на них і є базою для прийняття обґрунтованих рішень щодо мінімізації виявлених ризиків. Дієвість моніторингу визначається оперативністю і якістю інформаційних звітів, які готуються службою внутрішнього банківського контролю, та налагодженою системою зворотного реагування на виявлені відхилення.

Національний банк України є суб'єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання і нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму щодо банків, платіжних організацій та членів платіжних систем, що є банківськими установами.

Основою законодавчої бази у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму є:

Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризм";

Закон України "Про банки і банківську діяльність";

Кримінальний кодекс України;

Кодекс України про адміністративні правопорушення.

14 травня 2003 року було затверджене постановою Правління Національного банку України Положення про здійснення банками фінансового моніторингу.

Головною метою цього положення було запобігання використанню банківської системи для легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму з допомогою загальних вимог НБУ, зокрема щодо порядку:

виявлення та реєстрації банками фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, стосовно яких є достатні підстави підозрювати, що вони пов'язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму;

ідентифікації, вивчення та класифікації клієнтів з урахуванням установлених банком критеріїв ризиків;

надання банками Державній службі фінансового моніторингу України інформації відповідно до вимог законодавства України з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

забезпечення управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму;

зупинення, поновлення фінансових операцій та виконання рішень (доручень, запитів) Державної служби фінансового моніторингу України;

погодження призначення та звільнення відповідального працівника банку.

У світовій практиці існують різні моделі інституційної побудови системи банківського регулювання та нагляду, проте для всіх їх дуже важливо, щоб центральний банк або інші банківські регулятивно-наглядові органи мали всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ними завдань. Крім того, ці повноваження мають бути передбачені на законодавчому рівні [9, c. 123].

В економічній літературі зустрічаються різноманітні критерії класифікації видів регулювання діяльності комерційних банків.

Вирізняють три основні види економічних методів регулювання: податкові, нормативні і корегуючі. Для центрального банку держави оптимальними є нормативні та корегуючі методи, для фінансових органів - податкові.

В Україні згідно із Законами України “Про банки і банківську діяльність” і “Про Національний банк України ” функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ [1,7].

Одне з ключових завдань НБУ по керуванню грошово-кредитними відносинами - це забезпечення надійності і підтримка стабільності банківської системи, що дозволяють уникнути руйнівних для економіки банкрутств банків.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.

Нормативно-правові акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України [10, c. 67].

Регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює у двох основних формах - адміністративне та індикативне регулювання [11, c.82].

Адміністративне регулювання включає такі заходи:

реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

нагляд за діяльністю банків;

надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Основними складниками індикативного регулювання є:

засоби впливу, пов'язані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності:

встановлення обов'язкових економічних нормативів;

визначення норм обов'язкових резервів для банків;

встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

засоби впливу непрямого характеру:

визначення процентної політики;

рефінансування банків;

кореспондентські відносини;

управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-про­даж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці.;

операції з цінними паперами на відкритому ринку;

Індикативне регулювання банківської діяльності включає такий важливий елемент, як встановлення з боку НБУ для банків обов'язкових економічних нормативів. Їх призначення - захист інтересів вкладників і кредиторів та забезпечення фінансової надійності банків.

Усі нормативи, залежно від сфери банківської діяльності, яку вони регулюють, ділять на п'ять груп, до кожної з яких входять кілька економічних нормативів:

нормативи капіталу:

мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1);

адекватності регулятивного капіталу (Н2);

адекватності основного капіталу (Н3);

нормативи ліквідності:

миттєвої ліквідності (Н4);

поточної ліквідності (Н5);

короткострокової ліквідності (Н6);

нормативи кредитного ризику:

максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

великих кредитних ризиків (Н8);

максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);

максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

нормативи інвестування:

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11);

загальної суми інвестування (Н12);

норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), Н13/1, Н13/2.

Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н7, Н8, Н11, Н12, Н13 є регулятивний капітал банку; для Н3 - основний капітал; Н9, Н10 - статутний капітал [12, с. 138 - 140].

Національний банк України у 2013 році здійснював державну регуляторну діяльність у відповідності до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта Національного банку України та Методики відстеження результативності регуляторного акта Національного банку України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України (від 14.04.2004 № 471).

Протягом 2013 року державна регуляторна діяльність Національного банку України спрямовувалась на підготовку, прийняття та відстеження результативності регуляторних актів. При здійсненні державної регуляторної політики Національний банк України дотримується принципів доцільності, адекватності, ефективності, збалансованості, передбачуваності, прозорості та врахування громадської думки

Згідно із Планом підготовки проектів регуляторних актів у 2013 році Національним банком України було заплановано розроблення 5 проектів нормативно-правових актів, що відповідають ознакам регуляторного акту, з яких два проекти було прийнято (постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Змін до Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті» від 18.11.2013 № 458; постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок проведення перевірок щодо дотримання об'єктами нагляду вимог законодавства України з питань діяльності платіжних систем в Україні» від 09.12.2013 № 503), а всі інші були розроблені та на даний момент знаходяться на погодженні (проект постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок реєстрації платіжних систем, учасників платіжних систем та операторів послуг платіжної інфраструктури»; проект постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Змін до Положення про електронні гроші в Україні»; проект постанови Правління Національного банку України «Про внесення змін до Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням»).

Крім того, у 2013 році було прийнято постанови, прийняття яких було заплановано у 2012 році:

постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок видачі небанківським фінансовим установам ліцензії на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків» від 26.02.2013 № 57;

постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Змін до Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні» від 03.06.2013 № 191.

Прийняття вищевказаних регуляторних актів було здійснено з метою досягнення наступних цілей:

удосконалення порядку здійснення безготівкових розрахунків в Україні;

удосконалення порядку ведення банками рахунків клієнтів;

удосконалення питання здійснення нагляду (оверсайту) платіжних систем та систем розрахунків; удосконалення порядку перевезення валютних цінностей та інкасації коштів у банківських установах України [13].

У загальному вигляді банківський нагляд зводиться до виявлення правопорушень і їх усунення, запобігання високого рівня ризикованості, з'ясування того, наскільки діяльність банків відповідає встановленим правилам [11, с.103].

Отже, під регулюванням банківської діяльності розуміють, насамперед, розробку та видання уповноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються на чинному законодавстві й визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Такі закони та інструкції формують певні рамки поведінки банків, що сприяють підтримці надійної й ефективної банківської системи.

Регулювання здійснюється з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, притаманні банківській діяльності. Саме тому воно відіграє важливу роль у функціонуванні банківської системи, а також впливає на подальший розвиток банківської діяльності та стану економіки в цілому.



4. Аналіз стану банківської системи в Україні та її розвиток

Розвиток банківської системи України починається з 1991. Саме тоді наша країна стала на шлях ринкових трансформацій. Упродовж років незалежності вона пройшла певні етапи: пожвавлення, розквіт, спад, стагнацію, кризу [15].

Досліджуючи еволюцію банківської системи незалежної України, науковці-фінансисти не є одностайними у виокремленні етапів її розвитку; зміст і хронологічні межі подають по-різному.

Як на мій погляд, розвиток банківської системи України можна представити у наступній періодизації.

Перший етап - формування незалежної банківської системи. Бере початок від 20 березня 1991 року, з часу ухвалення Закону України «Про банки і банківську діяльність». Цей етап характеризувався повномасштабною перереєстрацією та реорганізацією банків, скорочення державного капіталу у банківському секторі; розвитком приватного банківського капіталу; роздробленістю банків; початком залучення іноземного банківського капіталу внаслідок низької довіри населення до банківських установ.

Другий етап - становлення банківської системи. Припадає на 1992-1993 роки, коли створювалися банки «нової хвилі» («Аваль», «Інко», «Відродження», «Трансбанк» та інші). Характерні ознаки цього періоду - зростання тіньових оборотів у банківському секторі, відплив капіталу за кордон, відсутність належного законодавчого забезпечення діяльності банків, несформованість систем гарантування вкладів фізичних осіб та захисту кредиторів.

Третій етап (1994 - вересень 1996р.) - це період банкрутства банків. У 1994 році стали банкрутами та було ліквідовано 11 банків; у 1995р. - 20, серед яких були найбільші комерційні банки - «Інко», «Відродження», «Економбанк», «Лісбанк»; у 1996р. - 45банків стали банкрутами, а ще 60 опинилися в стані прихованого банкрутства. У цей період на кредитно-фінансовому ринку розпочинають працювати іноземні банки та їх представництва (їх було зареєстровано 14).

Четвертий етап (вересень1996 - 1997рр) - стабілізація банківського ринку та впровадження національної одиниці. У цей час розвиток банківського капіталу відбувався повільними темпами. Впродовж цього етапу діяло 227-229 банків. У 1997 році за участю іноземного капіталу функціонувало 22 банківські установи, серед яких 6 банків із 100-відсотковим іноземним банківським капіталом. Від 1996 року до фінансової кризи 1998 року капітал банків збільшився на 41%. Кошти населення, вкладені в банки, становили 2,9% від ВВП.

П'ятий етап - зниження ділової активності банків. Цей період припадає на період світової фінансової кризи(1998-1999рр.). Національний Банк України прагнув за допомогою підвищення рівня капіталізації забезпечити стабільність банківської системи. Проте, рівень капіталізації був недостатнім. Про це свідчить показник відношення власного капіталу банків України до ВВП, який становив на той час 4,3%. Його вважали найнижчим у Європі. Для порівняння - у країнах Центральної Європи він становив 40%, а у розвинутих країнах - 80%. Після фінансової кризи банківська система України відновлювалась досить динамічно. Цьому сприяла тривала економічна стабільність і прискорені темпи економічного зростання.

Шостий етап (2000 - 2004рр.) - розквіт банківської системи. Підвищилася фінансова стабільність кредитних установ; покращилась якість активів; зросла капіталізація банків; зменшилися ризики діяльності банківських установ. Кількість банків, статутний капітал яких перевищував 5млн. євро, збільшилося з 38 до 57; іноземні інвестиції в капітал банків росли з 2001 року на 37%, а у 2002 році - на 41%. У 2004 році, незважаючи на складнощі, зумовлені політичною ситуацією в країні, банківська система розвивалась динамічно і продовжувала демонструвати позитивні зміни. 2004 рік став найприбутковішим. Прибуток досягнув 1,4 млрд. грн., обсяг кредитів, виданих банками, становив 70 млрд. грн., хоча темпи кредитування зменшилися з 2003 року від 61,2% до 32%. Чисті активи зросли на 34% (до 134,5 млрд. грн.), обсяги вкладів населення - на 28,5% (до 41, 6 млрд. грн.).

Сьомий етап (2005 - вересень 2008р.) - накопичення ризиків - характеризується збільшенням фінансових потужностей установ. У цей період відновлюється банківська система України після політичної кризи. Це підтверджує зростання питомої ваги у ВВП балансового капіталу, загальних активів та зобов'язань вітчизняних банків. Зокрема, від 2005р. до 2008р.частка банківського капіталу У ВВП зросла майже удвічі і на 01. 01. 2008р. сягнула 9,8%, а частка загальних активів банків у ВВП - 86,8% [16].

Аналізуючи зобов'язання банків за залученими коштами, необхідно зауважити планомірне зростання частки зобов'язань у ВВП країни. З 2005 р. частка зобов'язань банків за коштами, залученими на рахунки суб'єктів господарювання та фізичних осіб, у ВВП зросла майже утричі і сягнула 74,3%. У період з 2005 р. до 2008 р. помітно пожвавилася діяльність іноземних банків на території України. Кількість банків за участю іноземного капіталу зросла майже удвічі і станом на 01. 01. 2008 р. становила 47 банків із 198 зареєстрованих, зокрема, 17 - із 100-відсотковим іноземним капіталом. Частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків за період 2005 - 2007 рр. зросла від 19,5 до 35% [17, с. 87 - 89].

Динамічний розвиток банківського сектору відбувався на тлі сприятливого макроекономічного середовища. Зі зростанням ресурсної бази банки активно здійснювали кредитні операції. Обсяги надаваних кредитів (2006 - 2007 рр.) зросли майже втричі, більше половини припадало на кредити, надані в іноземній валюті( на 01. 01. 2008 - 52%). Це було пов'язано із нижчими процентними ставками за кредитами в іноземній валюті порівняно з національною, нерозвиненістю вітчизняної фінансової системи, особливістю структури ресурсної бази вітчизняних банків. Упродовж 2007 р. зберігалася тенденція випереджаючи темпів зростання довгострокових кредитів, які збільшилися на 85,7% (на 134 млрд. грн.) і досягли 292 млрд. грн.

Зростання кредитних і валютних ризиків, нераціональна структура ресурсної бази, відсутність належного рівня менеджменту та стратегій управління ризиками призвели до загрозливого стану справ у банківській системі.

Восьмий етап розвитку банківської системи - глибокий (криза) - розпочався з вересня 2008 р. і тривав до січня 2011р.

Основні показники діяльності банківської системи за 2008 - 2010рр. свідчать про значну її вразливість до чинників макроекономічної нестабільності. Постійна зміна кон'юктури та непердбаченість економічної політики тільки гальмували потенціал банківської системи у соціальному векторі розвитку економіки.

Криза значно послабила спроможність банківської системи у розширеному відтворення економіки. Найбільших збитків банківська система зазнала у 2009 р. (-38450 грн.). У 2010 р. сукупні збитки українських банків склали 13027 млн. грн., що на 58,6% менше, ніж у 2009 р.

У 2010 р. частка активів у ВВП знизилася до 86,7%, частка кредитів - 69,5%, частка зобов'язань - до 74,1%. Частка кредитів у сукупних активах станом на 01. 01. 2011 р. становила 64,8%, станом на 01. 01. 2010 р. - 70,9%. Що ж стосується зобов'язань українських банків, то їх сукупний обсяг у 2010 р. склав 804,4 млрд. грн., що на 51,1 млрд. грн. (+6,7%) більше, ніж у 2009 р. Протягом 2010 р. спостерігається зменшення коштів банків і зростання коштів клієнтів - фізичних і юридичних осіб.

У 2010 р. сукупний обсяг власного капіталу українських банків складав 137,7 млрд. грн., що на 17 млрд. грн. (14,6%) більше, ніж у 2009 р. Нарощування статутного капіталу забезпечувалося за рахунок інвестицій вітчизняних та іноземних інвесторів [18, с. 2 - 7]. Збереження тенденції до збільшення капіталу за рахунок коштів вітчизняних інвесторів посприяло підвищенню ефективності використання ресурсів банківських установ, зміцненню їх фінансового стану і якості активів, що дало можливість дещо розширити обсяги кредитування національної економіки у 2011 та 2012 рр.

Дев'ятий етап розвитку вітчизняного банківництва - післякризове відновлення банківської системи (з січня 2011р. - донині). Після повільного зростання кредитування та відчутного відновлення депозитної бази у 2010 році банківська система була готова до динамічного розвитку. Однак, упродовж 2011 року загальний обсяг кредитування збільшився лише на 10%, що було повільніше ніж зростання ВВП. Жорстка валютно-кредитна політика НБУ та проблеми з ліквідністю банків у Європі вплинули на вартість фінансування українських банків. Це спонукало банки до підвищення кредитних ставок.

У 2011 р. простежувалася позитивна динаміка прибутковості банківського сектору, оскільки плавно відновлювалося кредитування реальної політики. І хоча система задекларувала збитки, вони скоротилися на 40,8% до 7,708 млрд. грн. [19]. Покращення прибутковості торкнулося усієї системи. При цьому 144 банки отримали прибутки, а найбільша частка збитків (53%) припала тільки на дві фінансові установи - «Укрсисббанк» і «Укргазбанк». Однак жорстка звужувальна грошово-кредитна політика й обмежене кредитування стримували ріст прибутків банківських установ.

Упродовж року характерним для банків була надмірна чутливість до системного ризику, що обумовлювалася складним операційним середовищем і регуляторною базою, низьким рівнем довіри внутрішніх інвесторів до банківських установ, обмеженими можливостями запозичень на зовнішніх ринках, ризиками в окремих галузях економіки.

2012 рік був для вітчизняної банківської системи складним, але в цілому успішним. Діяльність банківського сектору України характеризувалися стабільним припливом коштів до банків, зростанням ринку банківського кредитування скороченням простроченої заборгованості за кредитами, нарощуванням капіталу банків, виходом на прибутковий рівень діяльності після трьох збиткових років.

За станом на 01.01.2013 в Державному реєстрі банків було зареєстровано 176 банків, у тому числі два - державні (АТ «Ощадбанк» і АТ «Укрексімбанк»).

Кількість банків за участю іноземного капіталу, які діяли в України, за 2012 рік не змінилась і становила 53 банки, з яких 22 - зі 100% іноземним капіталом.

За станом на 01.01.2013 в Україні діяло 242 із 246 зареєстрованих філій, 19 454 відділення та 18 представництв українських банків, із яких 10 діяло на території України та 8 - за кордоном.

Співвідношення основних показників діяльності банків протягом 2012 року змінились незначною мірою [13]. За 2012 рік доходи банків збільшилися порівняно з 2011 роком на 5,4% (на 7,7 млрд. грн. і на 01.01.2013 становили 150,4 млрд. грн. Основною статтею доходів, як і раніше, були процентні доходи. Переважну частину цих доходів становили доходи від кредитування суб'єктів господарської діяльності (75,7 млрд. грн. або 64,4%). Комісійні доходи банків зросли порівняно з попереднім роком на 14,6% (на 2,7 млрд. грн.), а їхня частка - на 1,2% до 14,1% [20].

У 2012 році банки підтримували політику мінімізації та оптимізації витрат. Витрати банків порівняно з попереднім роком зменшилися на 3,3% (на 4,9 млрд. грн.) - до 145,5 млрд. грн. Процентні витрати (найбільша стаття витрат) збільшилася порівняно з 2011 роком на 14,6% (на 8,7 млрд. грн.) - до 68,2 млрд. грн., а їхня частка зросла на 7,3% до 46,8%. Загальн адмінстративні витрати зросли на 8,6% (на 2,9 млрд. грн.) - до 37,3 млрд. грн., що становило 25,6% [13].

Після трьох років збиткової дільності банківський сектор вийшов на прибутковий рівень. Водночас за станом на 01.01.2013 збитковими залишилися 19 банків, загальна сума збитків яких становила 3,5 млрд. грн. (на 01.01.2012 збитки мав 31 банк на загальну суму 13,8 млрд. грн.). Співвідношення витрат банків та його доходів за підсумками 2012 року становило 96,7% (порівняно зі 105,7% у 2011 році).

Отже, дослідивши тривалий розвиток банківської системи України, можна зауважити певну закономірність. Протягом останніх п'яти років доходи банків зростали [].

Рис. 4.1 Зміна доходів банків України протягом 2009-2013 рр.

За останні 5 років не було визначено жодної закономірності щодо витрат.

Рис. 4.2 Зміна витрати банків України протягом 2009-2013 рр.

Проаналізувавши доходи та витрати банків, можна визначити прибутковість чи збитковість банків у нашій країні.

Рис. 4.3 Зміна прибутковості українських банків протягом 2009-2013рр.

На сьогоднішній день рівень розвитку банківської системи є недостатнім, що спричиняє ряд проблем для функціонування не тільки банківського сектору, а й національної економіки.

Загальна кількість діючих банків, що мають ліцензію НБУ, станом на 01. 03. 2014р. становить 182 банки та 2 банки, що перебувають на стадії реорганізації [14]. Розміщення банків досить різноманітне , але більшість заходяться у центрі та на сході країни (дод. В).

Банківська система є відкритою та залежною від загальних тенденцій розвитку національної та всесвітньої економіки. Саме це робить її чутливою до зміни зовнішнього та внутрішнього середовища, що особливо гостро відчувається зараз у зв'язку із політичною ситуацією України. Це проявляється у скороченні ВВП та реальних доходів населення, збільшенні безробіття та прискорення темпів інфляції. Негативний вплив політичної ситуації в Україні на банківську систему дозволяє оцінити такий показник, як кількість банків, що знаходяться у стадії ліквідації: станом на 17. 03. 2014р. він становив 10 банків [14].

Динаміка грошово-кредитного ринку України в лютому 2014 року відчувала суттєвий негативний вплив суспільно-політичного напруження. Загальний обсяг депозитів у національній валюті в лютому зменшився на 5,1 % - до 392,0 млрд. грн. (з початку року на 7,2 %), у тому числі фізичних осіб - на 7,6 % (з початку року на 7,9 %) - до 233,5 млрд. грн., юридичних осіб - на 1,1 % (з початку року на 6,1 %) - до 158,6 млрд. грн.

...