Банк як елемент економічної системи

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва та архітектури

Кафедра економічної теорії

Реферат

на тему «Банк як елемент економічної системи»

Виконала: студентка 3-го курсу

Підчищаліна Н.О.

Перевірила:

Філіпова Н.В.

Київ-2016

Зміст

1. Історія виникнення банків. Поняття «Банк»

2. Становлення та розвиток банківської системи України

3. Сутність та структура банківської системи

4. Структура та функції банківської системи України

5. Сучасний стан банківської системи України

6. Огляд ситуації стосовно ПАТ «Приватбанк»

7. Світова банківська система

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Сучасні банки відіграють важливу роль у суспільстві, оскільки вони:

1) забезпечують передачу грошового капіталу зі сфер накопичення у сфери використання;

2) завдяки банкам діє механізм розподілу та перерозподілу капіталу за сферами і видами діяльності;

3) забезпечують економію суспільних витрат обігу;

4) раціоналізацію всіх процесів обігу товарів і капіталів;

5) сприяють подальшому зростанню концентрації виробництва та капіталу;

6) через банки мобілізуються великі капітали, необхідні для інвестицій, розширення виробництва тощо.

Роль банків суттєво змінюється в умовах подальшого розвитку ринкової економіки. Вони стають надзвичайно важливими суспільними інституціями, від діяльності яких значною мірою залежить економічне благополуччя держави, країни загалом і кожної людини зокрема. Функції банків усе більше виходять за межі простого фінансово-кредитного посередництва.

Вони стають важливим механізмом проведення державної грошово-кредитної політики, а через неї -- впливу на всі основні економічні процеси в суспільстві.

Нині банки перетворилися на «фінансові супермаркети», які пропонують широкий спектр послуг для юридичних і фізичних осіб -- від обміну валют до кредитування гігантів української промисловості [1].

Мета роботи: порівняння банківської системи України із системами розвинених країн світу, визначення її проблем та окреслення можливих шляхів їх вирішення.

Завдання роботи: огляд сучасного стану банківської системи України, її порівняльний аналіз з провідними світовими системами, висвітлення історичних аспектів формування банківської системи загалом і української зокрема.

Актуальність роботи: останнім часом в Україні погіршилася політична і економічна ситуація через неоголошену війну, а тому роль такого провідного елемента економіки, як банківська система, зросла; важко прогнозувати, але суб'єктивно платоспроможність українців не зростає, отже банківські послуги стають дедалі актуальнішими для населення та промисловості.

міжбанківський золотовалютний монетарний

1. Історія виникнення банків. Поняття «Банк»

Банк -- (від італ. banco - контора) - кредитно-фінансова інституція, що акумулює кошти, здійснює залучення та нагромадження вільних грошових коштів (вкладів) юридичних і фізичних осіб (пасивні операції), а також здійснює платіжні грошові операції та операції з цінними паперами. Проводить кредитування організацій, підприємств і населення (надає кредити, позики) [3].

Слова, що були схожі за звучанням зі словом bank та позначали різні поняття зі сфери грошового обігу, ввійшли до більшості європейських мов практично одночасно -- в епоху швидкого розвитку торгівлі в середньовічній Європі, яка тоді ще не знала сучасного поділу на національні держави.

Словом bancheri в Генуї в XII ст. називали міняйла, а стіл, на якому він розкладав свої монети, називався banco. Старофранцузьке слово banque та італійське bancа декілька сотень років тому означали одне й те саме -- "лавка міняйли". Слова banquier та bankier у французькій та німецькій мовах позначають власника капіталу, що має можливість одноосібно визначати стратегію і тактику використання фінансових ресурсів.

Виникнення банків і банківської справи історично пов'язано з потребою ринку в посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торговельних операціях. Потреба в розвитку банківських послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей як універсального товару перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продажу. Між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку посередниками виступали, з одного боку, перекупники, купці або система торговельних послуг, а з іншого -- міняйли, банкіри та фінансово-кредитна система.

У Стародавній Греції банкірів називали "трапезитами". Більшість із них за походженням були іноземцями та рабами-вільновідпущениками, які згодом ставали громадянами. Характерною особливістю ведення банківських операцій того часу був низький розвиток їхнього юридичного оформлення. У суді велике значення мали репутація і слово банкіра, а також зізнання свідків. Трапезити здійснювали обмін монети, приймали вклади, проводили безготівкові розрахунки, надавали кредити під заставу рухомого та нерухомого майна. Середній процент за позику становив 10--20 %.

Держава не втручалася у діяльність трапезитів, майже не регулювала розмір процентів і не користувалася послугами приватних банкірів. Державними банками були храми. Вони залучали вклади, надавали довгострокові кредити, проводили операції з державними коштами. Храми були надійним місцем для збереження цінностей. Злодії боялися Бога і, з поваги до вівтаря, не грабували. Вклади, недоторканність яких гарантувалася шанобливим ставленням до релігії, перетворили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефеський) у своєрідні банківські установи. У храмі Артеміди в Ефесі накопичувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполлона в Дельфах концентрувались вільні грошові кошти всієї європейської Греції.

Перші банкіри зрозуміли, що накопичені грошові багатства можна віддати в тимчасове користування або самостійно відкривати торговельні та ремісничі підприємства, маючи від них значну користь. Насамперед, вони почали видавати кредити під заставу. Заставою при цьому були кораблі, товари, а в деяких випадках -- будинки, дорогоцінні речі та навіть люди (раби). Отже, почали здійснюватися перші операції зі залучення капіталу, а потім і розміщення його з певною вигодою.

Стародавній Рим запозичив банківську справу в Греції. Банкіри обмінювали та перевіряли монети, приймали вклади, видавали кредити, проводили безготівкові розрахунки. В їхню діяльність активно втручалася держава. Операції, а також грошові розрахунки здійснювалися у Стародавньому Римі менсаріями. Характерними ознаками ведення банківництва у Стародавньому Римі були високий рівень організації діловодства та детальна правова регламентація банківських операцій. Римським банкірам приписують введення в економічну науку понять "дебет" і "кредит", використання прибутково-видаткової та головних книг, надання їх як доказів у суді.

Попередниками банків в Італії були середньовічні міняйли -- представники грошового капіталу; вони приймали грошові вклади купців і спеціалізувались на обміні грошей різних міст і країн. Із часом міняйли стали використовувати ці вклади, а також власні гроші для надання кредитів та отримання процентів, що означало перетворення міняйлів у банкірів.

У XVI--XVII ст. купецькі гільдії деяких міст (Венеції, Генуї, Мілана, Амстердама, Гамбурга, Нюрнберга) створили спеціальні жиробанки для здійснення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами-купцями. Жиробанки вели розрахунки між клієнтами в спеціальних грошових одиницях, виражених у певних вагових кількостях благородних металів. Свої вільні грошові кошти жиробанки надавали в кредит державі, містам і привілейованим зовнішньоторговельним компаніям.

В Англії банківська система виникла в XVI ст., причому перші банкіри вийшли із майстрів-золотарів чи купців. Польсько-Литовська держава, а згодом і Річ Посполита не мали банківської системи в сучасному розумінні цього поняття. Але кредитні відносини, які є необхідним підґрунтям розвитку економіки, в XIV--XV ст. уже перебували на досить високому рівні розвитку. Окремо існувало християнське та єврейське банківництво.

У XVI ст. у Польщі паралельно з економікою розвивався й централізований кредит. Ломбардні операції здійснювали переважно єврейські фінансисти, яким найчастіше доводилося мати справу з християнським населенням. У XVH ст. існували установи, де укладали кредитні угоди.

Кредитні відносини на польських землях у XVII ст. були децентралізованими. Водночас у сільській місцевості, де позичкові каси забезпечували потреби громади в грошах і зерні, вони розвивались досить активно. У містах великими капіталами оперували загальні банки, створені європейською спільнотою. XVII ст. стало періодом концентрації банківських капіталів у Польщі та їх проникнення в міжнародну економіку.

У Київській Русі також існували досить розвинені кредитні відносини, які охоплювали вітчизняних та іноземних купців та державну скарбницю. Аби уникнути суперечок та обмеження рівня процентів, у збірнику законів "Руська Правда" були статті, які регламентували відповідні положення. Просте населення обслуговували лихварі-євреї. На українських землях формування банківської системи пов'язують із появою мережі установ Державного банку Російської імперії. У 1860 р. його контори відкрили в Києві, Харкові, Одесі, а також відділення у Полтаві.

Сформована фінансово-кредитна система України XIX -- початку XX ст. охоплювала: державні, іпотечні, акціонерні, приватні, сільські, міські, громадські банки, товариства взаємного кредитування, позичково-ощадні каси, ломбарди.

За часів СРСР суттєвого розвитку банківської справи не відбулося. Причина -- повна підконтрольність банків державі.

Після проголошення незалежності в Україні було створено дворівневу банківську систему, що спричинило стрімкий розвиток недержавних (комерційних) банківських установ. Водночас банки почали швидкими темпами нарощувати спектр фінансових послуг, щоби привабити нових клієнтів. Саме в останні десятиліття з'явилися міжнародні грошові перекази, виплата зарплати за допомогою пластикових карток тощо [1].

2. Становлення та розвиток банківської системи України

Створення банківської системи України розпочалося з проголошенням незалежності і виходом зі складу СРСР у 1991 р. До цього часу в Україні не було необхідних передумов для існування самостійної банківської системи. Більшість банківських установ, що діяли на її території Радянського Союзу наприкінці 80-х років, були не самостійними банками, а філіями союзних банків.

Після проголошення курсу на перебудову з 1988 р. розпочалося активне реформування банківської системи СРСР.

Законодавчим підґрунтям формування власної банківської системи був Закон України "Про банки і банківську діяльність", прийнятий 20 березня 1991 року Верховною Радою України, який визначав правові основи банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності.

18 вересня 1991 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про створення потужностей з виготовлення національної валюти і цінних паперів". Згідно з цією постановою Національний банк створив дирекцію з будівництва необхідних об'єктів і вся відповідальність за організацію роботи по виготовленню власних національних грошей і купонів покладається на Національний банк України.

Одночасно з формуванням Національного банку України проводилась робота по створенню другого рівня банківської системи - комерційних банків.

У 1991-1992 рр. була проведена велика робота, в результаті якої створено дворівневу банківську систему: на першому рівні - Національний банк України з територіальними обласними відділеннями, а на другому - банки.

До кінця 1992 року банківська система України практично була сформована, завершився перший етап розвитку фінансово-банківської системи України - етап її формування та становлення. З переходом на ринкові засади діяльності українські банки трансформувались з вузькоспеціалізованих в універсальні комерційні фінансові установи, радикально розширили спектр своїх послуг, поліпшили якість обслуговування клієнтів, вдосконалили банківські технології.

На сьогодні банківська система України є ключовою частиною фінансової системи країни, важливим елементом господарського механізму, де реформування розпочалося раніше інших секторів економіки.

Функціонування банківської системи України як системи ринкового типу знаходиться в процесі розвитку і вимагає її подальшого вдосконалення.

Механізм функціонування банківської системи постійно змінюється і залежить від обґрунтованого і ефективного визначення змісту діяльності банківської системи України, який розкривається в її головних напрямках. До таких напрямків належать:

Ш закріплення фінансової стабілізації та зміцнення купівельної спроможності національної грошової одиниці;

Ш здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси;

Ш забезпечення купівельної спроможності національної валюти;

Ш підтримка короткострокової ліквідності комерційних банків НБУ;

Ш стимулювання процесів збільшення вкладів населення;

Ш зростання кредитної активності комерційних банків;

Ш стимулювання інвестиційної активності в діяльності КБ;

Ш скорочення питомої ваги готівки в обігу;

Ш покриття дефіциту державного бюджету;

Ш підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;

Ш поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів.

Дворівнева побудова -- ключовий принцип побудови банківських систем у ринкових економіках, їх вирішальна якісна ознака, що відрізняє їх від інших систем. Однорівнева побудова можлива лише в тоталітарних економіках, де достатньо створити один державний банк, і він може здійснювати на адміністративно-командних засадах і емісійно-касову функцію, і кредитно-розрахункове обслуговування господарської клієнтури, як це було в СРСР [5].

Размещено на http://allbest.ru

Банківська система України

3. Сутність та структура банківської системи

Банківська система є складовою частиною кредитної системи держави. Для нормального функціонування банківська система має відповідати таким вимогам.

1. У країні має бути достатня кількість діючих банків і кредитних установ. Систему слід розглядати як таку, що систематично розвивається і постійно кількісно та якісно змінюється.

2. У системі не має бути зайвих елементів. У цьому секторі економіки мають бути відсутні банківські установи, які не розпочали виконання банківських операцій у встановлені строки, які діють без належним чином оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій, або утворені не у відповідності до чинного законодавства та акту засновника про створення.

3. У країні функціонує центральний банк, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці. Важливе значення має індекс незалежності центрального банку від уряду, який складається із таких елементів: система призначень функціонерів центрального банку, взаємовідносини з урядом, конституційне закріплення за центральним банком функції цінової стабільності, монетарне фінансування бюджетного дефіциту, монетарні інструменти.

4. Поряд із центральним банком діють найрізноманітніші комерційні банки, які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні зв'язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб.

5. У країні діють банки і кредитні установи, які не лише обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а й сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.

6. Банківська система є складовою більш широкої системи - економічної системи держави.

Таким чином, банки органічно вплетені у загальний механізм регулювання господарського життя, тісно взаємодіють із бюджетом і податковою системою, системою ціноутворення, з політикою цін і прибутків, з умовами зовнішньоекономічної діяльності. Банківська система взаємодіє з економікою, активно впливає на соціальну сферу, що проявляється в накопиченні коштів населення і підприємств, сприяючи зростанню рівня життя. Проте банківська система - не механічне об'єднання різних банків, а специфічна економічна структура, яка має особливе призначення і виконує спеціальні функції в економіці.

Банківська система є законодавчо окресленою, чітко структурованою сукупністю фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи проявляється в її функціях, а саме:

а) створення грошей і регулювання грошової маси;

б) трансформаційна функція;

в) стабілізаційна функція.

Важливою функцією банківської системи є функція створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь всі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки), вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.

Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів господарювання і передаючи їх іншим, мають можливість змінювати (трансформувати) величину і строки грошових капіталів та фінансові ризики.

Крім зазначених функцій банківська система також виконує стабілізаційну функцію, тобто функцію забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку. Для банківської діяльності характерний високий ступінь ризику і банки працюють в умовах постійної чи підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства. Ось чому боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки, виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Виконання банківською системою стабілізаційної функції забезпечується: шляхом прийняття законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність всіх ланок банківської системи, та створенням належного механізму контролю й нагляду за дотриманням як чинного законодавства, так і діяльності банків. [4].

Банківська система - це сукупність взаємопов'язаних фінансово-кредитних установ (банків), які функціонують в межах єдиного фінансового механізму певної країни у визначений історичний період. Банківська система є підсистемою фінансової системи конкретної держави.

Загалом у світовій практиці виділяють два основних типи побудови банківської системи:

-- однорівнева банківська система;

-- дворівнева банківська система.

Однорівнева банківська система притаманна, як правило, економічно слаборозвиненим і тоталітарним країнам. За такої побудови передбачається наявність тільки горизонтальних зв'язків між банками, універсалізація їх операцій і функцій, тобто вся мережа банківських установ держави перебуває на одному ієрархічному рівні, виконуючи при цьому приблизно однакові функції та надаючи однаковий спектр банківських послуг.

Дворівнева банківська система є більш застосовною у світовій практиці фінансового будівництва, вона існує в більшості країн світу, і складається з таких рівнів:

Верхній рівень представлений центральним банком, який є емісійним, кредитним, розрахунковим та касовим центром держави (наприклад, в США - Федеральна резервна система, в Україні - Національний банк України).

Нижній рівень включає систему комерційних банків, які функціонують для здійснення кредитних, депозитних, розрахункових та інших операцій за дорученням своїх клієнтів - фізичних та юридичних осіб.

У дворівневій банківській системі взаємовідносини між банками будуються у вертикальному та горизонтальному напрямку. Вертикаль уособлює відносини між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, та підпорядкованими йому комерційними банками. Горизонталь, в свою чергу, визначає відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками. Регулювання банківської системи країни покладено на центральний банк, який є в більшості випадків державним органом і відповідає за монетарну (грошово-кредитну) та валютну політику держави або спільноти держав (Європейський центральний банк).

На центральний банк покладаються наступні функції:

- формування та здійснення монетарної політики;

- регулювання грошової маси, що передбачає також монопольне право емісії грошей (національної валюти);

- формування та проведення валютної політики;

- формування, зберігання та, при необхідності, використання золотовалютних резервів;

- ведення єдиного казначейського рахунка;

- ведення рахунків для здійснення міжбанківських розрахунків;

- банківський нагляд за стабільністю банківської системи;

- забезпечення функціонуючої системи банківських розрахунків.

Комерційні банки є на сьогодні найбільш універсальними фінансовими установами, які виконують основний набір кредитно-фінансових операцій. Через різноманіття можливих структур кредитних установ і банківських професій дати точне і повне визначення поняття "банк" важко.

Зробити аналіз організаційної структури кредитної установи і порівняння з організацією інших суб'єктів підприємницької діяльності можна по-різному, залежно від підходу.

1) Традиційний підхід до аналізу передбачає вичленення основних елементів структури банку. Метою такого дослідження є встановлення важливих аспектів взаємовідносин між найважливішими структурними елементами: керівництвом, відділами, філіалами тощо. Завдяки цьому можна зрозуміти суть ієрархічних зв'язків між різними групами персоналу, які створюють і надають банківські послуги.

2) Інший підхід до аналізу використовує поняття грошових потоків. За допомогою потоків простежується весь цикл банківських операцій через різні відділи, аж до кінцевого споживача; він допомагає виявити слабкі місця в такому циклі з точки зору контролю і ефективності.

Внаслідок величезної кількості організаційних, історичних або індивідуальних аспектів, які наявні в різноманітних кредитних установах, єдиної всезагальної організаційної схеми, застосовної до будь-якого банку, не існує [6].

4. Структура та функції банківської системи України

Банківська система України, як і у більшості країн світу, має два рівні. На першому - НБУ та його організаційна структура, на другому рівні - комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфер діяльності з відповідною мережею установ (філії, відділення). У ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" зазначено, що банківська система України складається з НБУ та інших банків, а також філій іноземних банків, які створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону.

Перший рівень банківської системи України представлений НБУ, який відповідає за підтримання стабільності національної грошової одиниці та функціонування банківської системи. НБУ, як і центральні банки країн з ринковою економікою, виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, органом монетарного та валютного регулювання економіки. Він впливає на всі сфери економічного життя країни.

НБУ, будучи головним банком держави, є координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни. НБУ зберігає кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів, організує розрахункове обслуговування центральних органів влади, здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених законодавством випадках також за рахунок Державного бюджету України, бере участь в обслуговуванні державного боргу шляхом розміщення державних цінних паперів, їх погашення та виплат доходу за ними.

НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів державної влади, у своїй діяльності підзвітний Президентові України та Верховній Раді України, в межах їхніх конституційних повноважень.

Як центральний банк держави НБУ здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме: визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків; процентну політику; рефінансування комерційних банків; операції з цінними паперами на відкритому ринку; депозитну політику; управління золотовалютними резервами; регулювання імпорту й експорту капіталу.

НБУ має виключне право на емісію національної валюти, встановлює правила введення її в обіг, зберігання і перевезення грошових знаків, організовує інкасацію, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.

НБУ, виконуючи функцію банку банків, забезпечує функціонування платіжної системи, організує міжбанківські розрахунки, виступає для комерційних банків своєрідним кредитором в останній інстанції, здійснює кредитування (рефінансування) банків з метою підтримки їх ліквідності шляхом надання ломбардних та стабілізаційних кредитів, проведенням операцій РЕПО.

Як орган банківського регулювання і нагляду НБУ здійснює державну реєстрацію і ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, установлює стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках.

Важливу роль відведено НБУ як органу валютного регулювання і валютного контролю, який видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії та письмові дозволи на проведення операцій із валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.

НБУ є юридичною особою, має статутний капітал, який перебуває у державній власності, печатку із зображенням Державного Герба України, займається господарською діяльністю.

НБУ має відокремлене майно, закріплене за ним на праві повного господарського відання.

Отже, діяльність НБУ скерована на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування і розрахунків у народному господарстві.

До другого рівня банківської системи України належать комерційні банки, які можуть бути різними за формами власності, спеціалізації та сферами діяльності.

У ринковій економіці комерційним банкам належить велика роль, вони акумулюють значну частину кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, залучення депозитів, розрахункове обслуговування, займаються випуском і розміщенням цінних паперів та ін.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, які діють в різних секторах ринку позикового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, їх часто називають "супермаркетами фінансового ринку".

У сучасних умовах спостерігаються тенденції розмежування функцій та операцій комерційних банків з метою універсалізації їх роботи, підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків.

Різноманітність послуг, що надаються комерційними банками, не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій. Кожен банк визначає сферу своєї діяльності, виходячи із потреб клієнтури, яку він обслуговує. Проте існує ряд основних, базових функцій комерційного банку, які дають змогу зарахувати даний фінансовий інститут до установ банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.

Банківська система України як сектор економіки розвивається дуже динамічно. Перехід до ринкових відносин відбувався тут досить швидко і процес демонополізації став реальним, проявилася конкуренція.

Сучасна банківська система країни це сфера різноманітних послуг: від традиційних депозитно-позикових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до найновіших форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, що використовуються банківськими установами (лізинг, факторинг, траст тощо).

Банківська система України становить органічну частину загальноекономічного комплексу і безпосередньо взаємодіє з економікою країни в цілому. її завдання - відігравати значну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливання капіталів, накопичення коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва.

Ефективність банківської системи країни багато в чому залежить від процесу її реструктуризації, проведення належної державної політики у сфері банківської діяльності.

До цілей державної політики в банківській сфері належать:

- уникнення надмірної концентрації економічної влади, обмеження прояву монополізації і захисту економічної конкуренції в банківській діяльності;

- забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитній політиці держави;

- підтримання політики достатньої концентрації банків з мстою посилення їхньої конкурентоспроможності;

- забезпечення дотримання законів і правил, що передбачають високий рівень ведення банківської справи;

- задоволення потреб суспільства в одержанні різноманітних банківських послуг;

- запобігання наслідкам можливих криз у банківській системі;

- забезпечення спроможності банків задовольняти потреби і законні інтереси своїх клієнтів; стимулювання високого рівня ефективності і прибутковості.

З метою реалізації цілей державної політики в банківській сфері 14 липня 2000 р. прийнято Указ Президента України № 891/2000 "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень" .

Прийнятий Указ визначив головні правила стратегії і тактики розвитку банківської системи країни, а саме:

- удосконалення правового регулювання банківської діяльності;

- забезпечення стабільності гривні, виконання банками важливої функції - кредитування суб'єктів господарювання та громадян, зростання довіри населення до вітчизняних банків.

На виконання зазначеного Указу було затверджено низку заходів, спрямованих на зміцнення банківського сектору економіки, серед яких підготовка і прийняття низки законів та розроблення Комплексної програми розвитку банківської системи України.

У підготовленій Кабінетом Міністрів України за участю НБУ Комплексній програмі визначено стратегічні цілі подальшої розбудови вітчизняної банківської системи та інструменти, які спроможні забезпечити фінансові потреби економічного зростання. Наведено також стислий огляд стану банківської системи України з аналізом існуючих проблем, визначенням основних принципів подальшого розвитку банківського сектора за такими напрямами:

- зростання рівня концентрації банківського капіталу;

- стимулювання припливу іноземного капіталу;

- створення умов для збільшення обсягів кредитування реального сектора економіки; організація та забезпечення ефективної діяльності Українського банку реконструкції та розвитку, універсальних та спеціалізованих банків;

- зміцнення ресурсної бази комерційних банків;

- розвиток конкуренції на ринку банківських послуг;

- удосконалення системи нагляду за діяльністю банків;

- врегулювання в установленому порядку процедури банкрутства банків;

завершення гармонізації норм бухгалтерського обліку та звітності за міжнародними стандартами та рекомендаціями Європейського Союзу;

удосконалення порядку реалізації заставленого майна з метою захисту інтересів кредиторів;

удосконалення банківського законодавства: стимулювання зростання обсягів грошових вкладів населення та розширення гарантій збереження цих вкладів тощо.

Реалізація Комплексної програми розвитку банківської системи України сприяла створенню належних організаційних, правових і методичних умов для успішного виконання завдань, які стояли перед банківською системою.

На основі Програми інтеграції України до Європейського Союзу, схваленої Указом Президента України від 14.09.2000 p., Президентом України розроблені Концептуальні засади розвитку України на 2002-2011 роки, які стосуються і вітчизняного банківського сектора.

Стабільності та підвищенню ефективності діяльності банківської системи сприятиме і поглиблення реформ у банківській сфері сучасної України. Насамперед йдеться про розроблену і затверджену НБУ Стратегію розвитку банківської системи України на 2006-2010 pp., в якій визначено основні цілі, пріоритети і магістральні шляхи подальшої розбудови банківської системи України, ключові проблеми законодавчого забезпечення її оптимального функціонування. Стосовно перспектив банківської системи України йдеться насамперед про її зміцнення, підвищення стійкості до криз, посилення довіри населення до вітчизняних банків, активізацію діяльності щодо залучення коштів з мстою їх трансформації у кредити для реального сектора економіки, поглиблення інтеграції банківської системи України у світовий фінансовий простір [4].

5. Сучасний стан банківської системи України

Ситуація в банківській системі не є однорідною. Частина банків працює краще аніж інші.

Рейтинг банків від Forbes, розрахований на основі даних фінансової звітності банків станом на 1 липня 2015 року визначив, які з них демонструють кращі показники життєздатності. Так провідні позиції зайняли польський Кредобанк, американський Сітібанк, державний Ощадбанк, австрійський Райффайзен Банк Аваль, французькі Укрсиббанк та Креді Агріколь Банк. При розрахунку рейтингу використовувалися кількісні фінансові показники, серед яких - індикатори ліквідності, рентабельності, капіталізації, з урахуванням якісних факторів безперебійності платежів, підтримки акціонерів і ризиків країн їхнього походження. Мета рейтингу - знайти банки з високою внутрішньою здатністю вистояти в період системної нестабільності [2, 11].

Лідерами рейтингу життєздатності банків, що працюють в Україні, який було складено Forbes за результатами першого півріччя 2016 року, стали французький Credit Agricole, австрійський Райффайзен Банк Аваль, німецький ПроКредит Банк, голландський ІНГ Банк Україна і поки ще італійський UniCredit Bаnk.

Ці банки опинилися в п'ятірці лідерів за комбінацією таких кількісних показників надійності, як ліквідність, рентабельність, достатність капіталу, а також якісних факторів безперебійності платежів, підтримки акціонерів та ризиків країн їх походження. Рейтинг складено на основі даних фінансової звітності станом на 1 липня 2016 року. Мета рейтингу, як завжди, незмінна - відфільтрувати банки з найвищою внутрішньою здатністю пережити період системної нестабільності.

З моменту складання попереднього рейтингу перелік надійних покинули дві фінансові установи: Фідобанк і «Хрещатик», які перебували в нижній частині рейтингової таблиці. Навесні обидва банки було виведено з ринку як неплатоспроможні, вчергове підтвердивши якість рейтингової методики.

Зауважимо, що збільшення кількості досліджуваних банків у новому рейтингу - з 27 до 30 - має технічний характер через корекцію методики відбору. Цього разу замість банків із ринковою часткою більше 0,5% ринку учасниками рейтингу життєздатності банків Forbes стали ТОП-30 найбільших банків за обсягом активів, які контролюють понад 94% банківського ринку [12].

Станом на 01 квітня 2016 року ліцензію Національного банку України мали 111 банківських установи (в т.ч. 43 банків з іноземним капіталом). З початку 2016 року кількість функціонуючих банківських установ скоротилася на 6, а за підсумком 2015 року - на 46 (із 163 станом на 01.01.2015 р.).

Загалом, на дату написання огляду, з початку 2014 року в наслідок погіршення платоспроможності до 73 банківських установ було запроваджено тимчасову адміністрацію.

В цілому, щодо 71 банку вже було прийнято рішення про ліквідацію. Щодо 8 банківських установ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію було прийняте без попереднього запровадження тимчасової адміністрації.

Також, 01.06.2016 р. Правління Національного банку України вперше прийняло рішення про надання згоди на ліквідацію та відкликання ліцензій за ініціативою власників щодо двох банківських установ (ПАТ «Фінанс Банк» та ПАТ «Інвестиційно-Трастовий Банк») НБУ вів роботу по приведенню структур власності ПАТ «Фінанс Банк» та ПАТ «Інвестиційно-Трастовий Банк» до вимог прозорості. Контролер банків був встановлений, проте не виявив бажання займатись банківською діяльністю та обрав шлях самоліквідації фінансових установ [4].

Національний банк України за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняв рішення від 27 вересня 2016 року № 302-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Державний земельний банк".

ПАТ "Держзембанк" віднесено до категорії неплатоспроможних 26 липня 2016 року відповідно до вимог статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність". У банку не були розміщені вклади фізичних осіб, тому навантаження на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відсутнє [10].

За підсумками 2015 року чисті активи банківської системи України скоротились на 4,7% (62,46 млн. грн.) до 1 254,39 млрд. грн.

Кредитна активність банківських установ залишається низькою, що обумовлено скороченням ресурсної бази, погіршенням кредитоспроможності позичальників та високим рівнем невизначеності щодо подальшого економічного розвитку, що, в свою чергу, змушує банківські установи більш прискіпливо відноситись до фінансового стану потенційних позичальників або й взагалі призупинити на деякий час кредитування.

Незважаючи на зменшення обсягу валютних кредитів (в доларовому еквіваленті), внаслідок суттєвої девальвації гривні з початку 2014 року, частка валютних кредитів в кредитному портфелі залишається суттєвою (56.1%). При цьому, близько 1/5 валютних кредитів були надані населенню (в т.ч. значна частка валютних кредитів була надана ще в 2008-2009 рр. на придбання і будівництво нерухомості).

З огляду на девальвацію національної валюти та враховуючи суттєву частку валютних кредитів в клієнтському кредитному портфелі банків, обсяг простроченої заборгованості протягом 2015 року збільшився на 57% (77 млрд. грн.) та станом на початок поточного року складав 213,39 млрд грн., що відповідає 22,1% клієнтського кредитного портфеля [15].

На думку НРА «Рюрік» обсяг неробочих кредитів (станом на початок 2015)

є значно вищим, враховуючи той факт, що наразі банківські установи намагаються максимально реструктурувати наявну проблемну заборгованість. При цьому, очікується подальше деформування резервів під сумнівні до повернення активи, враховуючи продовження бойових дій на сході України.

Причинами вилучення строкового ресурсу з боку суб'єктів господарської діяльності є обмеженість доступу до кредитних ресурсів, враховуючи також зростання вартості кредитного ресурсу. При цьому, значна кількість підприємств втратили власні кошти внаслідок введення до банківських установ тимчасової адміністрації та подальшої ліквідації.

У випадку ж з фізичними особами, вилучення строкових депозитів відбувалось на фоні зниження реальних доходів населення за одночасного підвищення рівня інфляції, що у свою чергу, призводить до підвищення витрат на споживання, а також прагнення громадян зафіксувати власні заощадження шляхом конвертації їх в іноземну валюту. Однак, на відміну від минулого року, сальдо операцій з іноземною валютою з фізичними особами було додатнім, що зумовлено не зниженням попиту на іноземну валюту, а зниженням реальних доходів громадян за одночасного зростання рівня інфляції, що у свою чергу, зумовлює збільшення витрат [2].

За жовтень 2015 року загальний обсяг збитку діючих банків становив «мінус» 3,7 млрд гривень. Проте, за жовтень у порівнянні з вереснем збиток скоротився на 39% (за вересень 2015 року - «мінус» 6,1 млрд гривень). «На зменшення обсягу збитку головним чином вплинув прибуток від

торговельних операцій, який за жовтень становив 3,2 млрд гривень (16,5% доходів банків за жовтень)».

Крім того, в жовтні платоспроможні банки отримали максимальний за 8 місяців чистий комісійний дохід - 2 млрд гривень. Також дещо збільшився чистий процентний дохід - до 4,4 млрд гривень за жовтень 2015 року.

«Головним чинником отримання банками збитків залишаються значні обсяги відрахувань у резерви - за жовтень поточного року банками було сформовано резервів на загальну суму 9,8 млрд гривень (42,8% від витрат за жовтень).

Проте слід зауважити, що темпи нарощення банками резервів поступово уповільнюються», - повідомляє НБУ.

Станом на 1 листопада 2015 року 79 банків отримали прибуток на загальну суму 3,9 млрд гривень, в тому числі за жовтень - 78 банків на загальну суму 0,7 млрд гривень [2].

28 вересня 2016 р. Національний банк України видав двом банкам 555 млн гривень рефінансування. Про це йдеться у повідомленні регулятора.

"Національний банк повідомляє, що 28 вересня відбувся черговий кількісний тендер з рефінансування банків, за результатами якого задоволено заявки 2 банків в загальній сумі 555 млн гривень за процентною ставкою у розмірі 17% річних", - йдеться у повідомленні.

При цьому Нацбанк не уточнив, які саме банки отримали рефінансування.

Нагадаємо, платоспроможні банки за перше півріччя 2016 року зменшили заборгованість перед НБУ за кредитами рефінансування на 36,5% [8].

6. Огляд ситуації стосовно ПАТ «Приватбанк»

З 2014 року дніпропетровський "Приватбанк", який належить олігархові Ігорю Коломойському та його другу молодості Геннадію Боголюбову, постійно в центрі уваги. Останнім часом банк все частіше згадують перші особи країни -- від президента до голови НБУ.

Питання майбутнього банку вже давно перейшло у політичну площину і для його власника Ігоря Коломойського це один з головних важелів для впливу на діючу владу. Адже "Приватбанк" -- це пів-України вкладників, які здатні влаштувати нову революцію, якщо відібрати у них заощадження. Хоча почасти цей банк був створений згаданими бізнесменами для фінансування своєї ж ФПГ, і фактично виконував функцію "заправки" для підприємств групи. ЕП пропонує читачам оцінити реальні розміри "Приватбанку", щоб зрозуміти, чим може обернутися падіння цієї "махини". Ймовірні наслідки, до речі, тільки підтверджують той факт, що у банкрутстві найбільшого банку в країні не можуть бути зацікавлені ні влада, ні сам власник. Для обох сторін це "вовчий квиток".

Частка в активах, грошах бізнесу, населення та боргах НБУ: Приватбанк" -- номер один багато в чому. 21% активів всієї банківської системи -- це "Приватбанк". Ще більше частка -- на рахунках і депозитах до запитання населення -- близько 35%.

Проте це не найбільш вражаюча цифра. За підрахунками Фонду гарантування вкладів, балансова вартість активів банків-банкрутів наближається до 500 млрд гривень. Активи одного "Приватбанку" -- більше половини цієї суми.

Коли банк став занадто великим: Активи "Приватбанку" росли значно швидше порівняно з всією банківською системою. Це стало очевидно після першої фінансової кризи 2008-2009 років. Для дніпропетровського банку криза якраз була часом збільшення його частки на ринку. Для додаткової інформації дов. Додаток 2.

За останні 10 років банківський бізнес в Україні виріс в чотири рази, тоді як "Приватбанк" -- майже у вісім. Банк перетворюється в ще більшого монстра.



Дані: Фінансова звітність банків за 1 кв 2016 року на сайті НБУ

Не зважаючи на це, претензій з боку Антимонопольного комітету бути не може, адже банк органічно виріс до таких розмірів. "Приватбанк" нікого не купував, і ні з ким не зливався.

До нього не можна застосувати антимонопольне законодавство. Більше того, "Приватбанк", насправді, має не менше підстав для того, щоб поскаржитися в АМКУ. Наприклад, на те ж саме Міністерство фінансів, яке створює штучні умови для переходу бюджетників, яких чимало у тому ж самому "Приватбанку", у державні банки.

Ймовірно, що саме через такі "вселенські" масштаби "Приватбанку" відносини дітища Коломойського і Боголюбова з Національним банком повинні нагадувати "суцільний компроміс".

Напевно, тому регулятор і влада крізь пальці дивляться на деякі невирішені проблеми банку. Ніхто не хоче ускладнювати ситуацію. Переговори про поділ банку на роздрібний і корпоративний бізнес, і майбутню націоналізацію так ні до чого і не призвели.

В інтерв'ю ЕП в квітні цього року інвестбанкір Сергій Будкін відзначав, що власникам банку вигідно знаходитися в стані постійних переговорів з нинішньою владою. Поки йдуть переговори, позиції президента і уряду на тлі поточної кризи тільки слабшають.

Загалом до "Приватбанку" є дві ключові претензії.

У "Приватбанку" величезний борг перед Національним банком. Фінансування видавали ще в 2014 році, коли НБУ очолював нинішній міністр економіки Степан Кубів. Як виявилося, через два роки "Приватбанк" все ще винен НБУ 26 млрд грн. Сторони тільки недавно домовилися про розмір платежів з виплати боргу. Через наявність рефінансування і стабкредитів від НБУ у "Приватбанку" є ряд обмежень. Наприклад, він не має права нарощувати активи. Викручується банк як може, наприклад, створюючи р2р кредитні продукти, коли гроші залучаються не на баланс банку, а під фінансування приватних проектів.

Ще одна велика проблема "Приватбанку", на яку регулятор уже неодноразово звертав увагу, це велика кількість кредитів "пов'язаним особам" -- компаніям, які пов'язані із власниками банку. Частка "інсайдерських" кредитів банку перевищує 25% за офіційними даними, а ліміт не більше 20%. Експерти вважають, що реальний обсяг інсайдерських кредитів в системі сьогодні є набагато більшим, ніж показує офіційна статистика. Звідси і низька якість застав банку за проблемними кредитами [14].

7. Світова банківська система

Після Другої світової війни розлад міжнародної і національних валютно-кредитних систем, а також вкрай складне становище в народному господарстві країн, що воювали, зумовили необхідність мобілізації національних фінансових ресурсів цих держав і впровадження колективних заходів для ліквідації наслідків війни. З цією метою на Міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН, що відбулася в 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США), було ухвалено рішення про створення кредитних інститутів глобального значення, а саме: Міжнародного валютного фонду (далі - МВФ) як спеціалізованого органу ООН - для відновлення і стабілізації міжнародної і національних валютно-фінансових систем і Міжнародного банку реконструкції і розвитку (далі - МБРР) - для сприяння приватному капіталу в розширенні інвестиційного кредитування.

У процесі стабілізації національних економік європейських країн, розширення міжнародних економічних зв'язків та інтернаціоналізації господарського життя у світі відбувалися зміни в діяльності МВФ і МБРР. Ці міжнародні організації стали більше приділяти уваги організації допомоги країнам з подолання кризових явищ, які виникали під час структурних перебудов їх економіки, а також значно розширили фінансове сприяння країнам, що отримали державну незалежність, з метою прискорення темпів їх економічного розвитку. Крім того, збільшилось коло питань у валютно-кредитній сфері як на міжнародній арені, так і в окремих регіонах, які необхідно було вирішувати світовому співтовариству. Також цей процес викликав потребу у створенні регіональних банків довгострокового кредитування.

У результаті, якщо в довоєнні роки існував лише Банк міжнародних розрахунків у Базелі (Швейцарія), то на сьогодні функціонує система міжнародних валютно-кредитних організацій як глобального (Світовий банк), так і регіонального характеру (Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Європейський банк реконструкції і розвитку тощо).

Нині налічується декілька тисяч міжнародних організацій, що функціонують на користь забезпечення політичної, економічної стабільності і суспільного добробуту в усьому світі.

Інституцій на структура міжнародних фінансових відносин також включає численні організації, які займають важливе місце в системі міжнародних економічних зв'язків. їх створення - це результат пошуку ефективних засобів для вирішення надзвичайних або кризових ситуацій в усьому світі.

Можна виділити декілька об'єктивних причин виникнення даних кредитних систем:

* посилення взаємозалежності між державами, що виявляється в нових формах суперництва у сферах економіки, політики, культури;

* розвиток міждержавного регулювання світових господарських зв'язків, у т.ч. фінансових відносин;

* необхідність сумісного вирішення проблем нестабільності світової економіки, включаючи світову валютну систему, світові ринки валют, кредитів, цінних паперів, золота;

* проведення загальної політики макроекономічної перебудови, викликаної дією докорінних змін у структурі світової економіки, прискореним розвитком ринків капіталу та їх тенденцією до інтеграції.

Цілями створення міжнародних фінансових інститутів є:

* вивчення і вживання заходів з найбільш важливих питань міжнародних фінансів і світової економіки;

* здійснення міждержавного фінансового і валютно-кредитного регулювання;

* колективна розробка і координація стратегії й тактики світової валютно-кредитної та фінансової політики;

* забезпечення стабілізації валют;

* усунення торговельних бар'єрів і сприяння широкому товарообміну між державами;

* дослідження додаткових можливостей приватного капіталу для розвитку технологічного й економічного прогресу.

Залежно від цілей і ступеня універсальності можна виділити три основні типи міжнародних фінансових і валютно-кредитних установ:

1) організації, які регулюють суперечливу цілісність усесвітнього господарства, забезпечуючи в цілому безперебійне функціонування фінансово-валютних відносин;

2) механізми налагодження співпраці між країнами, розгляд і винесення ухвал з міжнародних спірних питань;

3) організації, що забезпечують збір, вивчення і аналіз інформації щодо актуальних фінансових та валютно-кредитних проблем, розробку рекомендацій щодо їх усунення [7].

Останнім часом банківська система України на межі краху, оскільки не виконує своїх реальних функцій. Тому доцільно проаналізувати банківські системи деяких країн світу з метою отримання досвіду реорганізації банківської системи України.

Однією з найстабільніших банківських систем світу є банківська система Швейцарії. Швейцарія - важливий світовий фінансовий центр (Цюріх - третій після Нью-Йорка і Лондона світовий валютний ринок). Кілька десятків років Швейцарська Конфедерація входила в список офшорних зон.

...