Організація роботи ПриватБанку

Размещено на http://www.allbest.ru

ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Приватбанк є найбільшим банком країни і визнаним лідером банківської системи України.

Важливою умовою ефективної роботи Приватбанку є вибір оптимальної організаційної його структури для успішного здійснення функцій управління, максимального задоволення інтересів клієнтів у різноманітних банківських послугах з метою досягнення банком основних стратегічних цілей. Зважаючи на те, що вибір організаційної структури банку залежить від його стратегічних цілей і необхідності ефективного вирішення важливих завдань спеціалізації і концентрації, на практиці дедалі частіше застосовується змішаний підхід до побудови організаційної структури банку. Організаційна структура банку визначається: -- структурою органів управління банком; -- структурою функціонування підрозділів і служб банку. банк корпоративний фінансовий касовий безготівковий

Незалежно від принципу, на який ор'єнтується банківське законодавство, комерційні банки в кожній країні істотно відрізняються по набору операцій та послуг, що надаються. Одні з них виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. Такі банки прийнято називати універсальними.Інші банки виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі на ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки. Такі банки називають спеціалізованими. Спеціалізація може бути функціональною, коли банки зосереджуються переважно на виконанні окремих операцій, наприклад, іпотечних, інвестиційних тощо, та глузевою чи секторовою, наприклад, ощадні, сільськогосподарські, інноваційні банки.

В організаційній структурі банку реалізуються його завдання, безпосередньо пов'язані з виконанням поставлених перед банком цілей: кредитування, інвестування, трастові, розрахунково-касові операції, міжнародні розрахунки, а також депозитні та валютні операції. Кількість відділів банку залежить від розміру і характеру діяльності банку, обсягів та складності банківських операцій і різноманітності наданих клієнтам послуг. Організаційна й управлінська структура Приватбанку регламентується його статутом. У ст. 16 Закону України “Про банки і банківську діяльність” зазначено, що статут банку повинен містити такі відомості: найменування банку; його місцезнаходження; організаційно-правову форму; види діяльності, які має намір здійснювати банк; розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій, кількість акцій, що купуються акціонерами; структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень; порядок реорганізації та ліквідації банку; порядок внесення змін-та доповнень до статуту банку; розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку; порядок розподілу прибутків та покриття збитків; положення про аудиторську перевірку банку; положення про органи внутрішнього аудиту банку.

Залежно від прийнятого принципу побудови комерційних банків в країні будуть переважати спеціаалізовані чи універсальні банки.В Україні за набором операцій, що виконуються, переважну кількість комерційних банків можна віднести до категорії універсальних. Причини переважання універсального характеру банків України слід шукати в тому, що формувння їх припало на затяжну смугу інфляції. Щоб максимально диверсифікувати свої ризики, що набули в умовах інфляції загрозливого характеру, навіть ті банки , що сворювалися як спеціалізовні, згодом змушені були значно розширити коло своїх операцій. Статус спеціалізованих в Україні зберегли тільки державні банки - Ощадбанк та Укрексімбанк, оскільки від ризиків в умовах інфляції їх захищала державна форма власності.

Найчастіше, у світовій праактиці, зустрічаються такі спеціалізовані банки:

іпотечні - займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва під заклад земельних ділянок (іпотеки), іншими довгостроковими позичками під заклад нерухомості;

будівельні ощадні банки (каси) - займаються довгостоковим кредитуванням житлового будівництва;

інвестиційні банки (компанії) - займаються мобілізацією довгострокового позичкового капіталу шляхом випуску власних боргових зобов'язань та розміщення його в цінні папери корпорацій і держави;

банки підтримки - створюються державою чи за участі держави для фінансування цільових програм, які вимагають особливої підтримки;

гарантійні банки - такі банки беруть на себе зобов'язання погашати за певних умов борги підприємств, що відкриває останнім доступ до банківських позичок;

розрахункові (клірингові) банки (палати).

Виходячи з досвіду західних країн, всі універсальні банки можна об'єднати в 3 групи: комерційні банки; ощадні банки; кооперативні банки. Відрізняються між собою ці групи банків правовою формою, набором клієнтури та цілями діяльності.

Організаційна структура управління Приватбанком

Виділено 3 рівні управління, що виконують різні функції:

1-й рівень (вищий) - Head-office (Головний офіс), розташований у м. Дніпропетровськ. Головний офіс є вищим підрозділом системи Приватбанк, що має повну господарсько-економічну й адміністративну самостійність і діє на підставі Статуту Приватбанку. У Головному офісі розробляються продукти і технології та здійснюється управління системою банку. Керування Головним офісом і системою Приватбанк у цілому здійснюється Правлінням банку, який очолює Голова Правління Приватбанку.

2-й рівень (середній) - Middle-office (Головні регіональні управління, Регіональні управління, Самостійні філії, що розташовані у всіх регіонах України, а також за її межами). У регіональних відділеннях знаходяться всі представники підтримувальних напрямків регіональних підрозділів.

3-й рівень (нижчий) - Front-office (відділення гр. Ф, А, Б, В, Г, Д). У Front-office знаходяться співробітники бізнес-напрямків, які ведуть операційну роботу, у тому числі по обслуговуванню клієнтів.

Окрім цього, у системі ПриватБанку існують дочірні банки - Москоприватбанк (м. Москва, Росія), банк «Паритате» (м. Рига, Латвія).

На різних рівнях організаційної структури існують Бізнес-напрямки та Підтримувальні напрямки.

Бізнес-напрямки (забезпечують приплив коштів до банку):

* напрямок “Роздрібний бізнес”;

* напрямок “Кредитні карти та зарплатні проекти”;

* малий та середній бізнес;

* бізнес по роботі з торговельними підприємствами;

* бізнес споживчого кредитування;

* бізнес обслуговування індивідуальних VIP-клієнтів;

* центр електронного бізнесу;

* бізнес галузевих рішень;

* інвестиційний бізнес;

* казначейство;

* бізнес бюджетування комерційних та промислових підприємств;

* бізнес крупних та VIP-клієнтів;

* бізнес обслуговування клієнтів;

* приватInternational.

Підтримувальні напрямки (забезпечують підтримку основних життєвих процесів Бізнес-напрямків):

* напрямок “Внутрішній аудит”;

* back-office;

* служба безпеки;

* бухгалтерія;

* фінансовий моніторинг;

* фінанси та ризики;

* напрямок трудових ресурсів (HR) ;

* інформаційні технології;

* загальний маркетинг та реклама;

* психологічна служба;

* розвиток регіональних підрозділів;

* управлінські технології та стратегічний менеджменту;

* внутрішній контроль та Fraud-менеджмент;

* юридична підтримка.

Органами управління банку є:

* Загальні збори акціонерів банку;

* Наглядова Рада Банку;

* Правління Банку;

Органами контролю Банку є:

* Ревізійна комісія Банку;

* служба внутрішнього аудиту Банку;

Керівниками Банку є Голова та члени Наглядової Ради Банку, Голова, його Заступники та члени правління Банку, головний бухгалтер Банку, його заступники, керівники відокремлених структурних підрозділів Банку.

Склад Наглядової ради:

1. Голова Наглядової ради

2. член Наглядової ради

3. член Наглядової ради

Наглядова Рада Банку обирається загальними зборами у складі не менше ніж 3 особи. Повноваження членів Наглядової Ради дійсні з моменту їх затвердження рішенням загальних зборів Банку і діють протягом трьох років. Після закінчення трирічного терміну, повноваження членів Наглядової Ради Банку дійсні до прийняття загальними зборами Банку відповідного рішення.

Без рішення Загальних зборів акціонерів повноваження члена Ради припиняються:

1. За його бажанням за умови письмового повідомлення про це Банку за два тижні.

2. В разі неможливості виконання обов'язків члена Ради за станом здоров'я.

3. В разі набрання законної сили вироком чи рішенням суду, яким його засуджено до покарання, що виключає можливість виконання обов'язків члена Ради.

4. В разі смерті, визнання його недієздатним, обмежено дієздатним, безвісно відсутнім, померлим.

Голова та члени Наглядової Ради обираються з числа акціонерів Банку або їх представників.

Член Наглядової Ради, який є представником акціонера - юридичної особи або держави, не може передавати свої повноваження іншій особі. Обрання членів Наглядової Ради Банку здійснюється виключно шляхом кумулятивного голосування.

Наглядова Рада є органом, що здійснює захист прав акціонерів Банку, і, в межах компетенції, визначеної Статутом Банку та законодавством, контролює та регулює діяльність Правління. Члени Наглядової Ради не можуть бути членами Правління Банку та Ревізійної комісії Банку.

Засідання Наглядової Ради є правочинним, якщо в ньому беруть участь не менше двох членів Наглядової Ради. На засіданні Наглядової Ради кожний член Наглядової Ради має один голос. Рішення Ради приймається простою більшістю голосів. У випадку рівності голосів, голос Голови Ради є вирішальним.

Наглядова Рада може приймати рішення шляхом проведення заочного голосування (опитування).

Протокол засідання Наглядової Ради оформляється не пізніше ніж протягом п'яти днів після проведення засідання.

Основні функції та операційна робота Наглядової ради:

1. Затвердження в межах своєї компетенції положень, якими регулюються питання, пов'язані з діяльністю Банку.

2. Підготовка порядку денного загальних зборів, прийняття рішення про дату їх проведення та про включення пропозицій до порядку денного, крім скликання акціонерами позачергових загальних зборів, затвердження форми і тексту бюлетенів для голосування на загальних зборах.

3. Прийняття рішення про проведення чергових та позачергових загальних зборів відповідно до Статуту Банку та у випадках, встановлених Законом України «Про акціонерні товариства».

4. Прийняття рішення про продаж раніше викуплених Банком акцій.

5. Прийняття рішення про розміщення Банком інших цінних паперів, крім акцій.

6. Прийняття рішення про викуп розміщених Банком інших, крім акцій, цінних паперів.

7. Затвердження ринкової вартості майна у випадках, передбачених законодавством.

8. Обрання та припинення повноважень Голови і членів Правління.

9. Затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди.

Вищим органом управління Банку є Загальні збори акціонерів Банку (далі - загальні збори). У Загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості акцій, власникам яких вони є. Брати участь у Загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами.

У Загальних зборах Банку можуть брати участь особи, включені до переліку акціонерів, які мають право на таку участь, або їх представники.

Загальні збори акціонерів як вищий орган Банку вправі розглядати та вирішувати будь-які питання діяльності Банку.

До виключної компетенції Загальних зборів належить:

1. Визначення основних напрямків діяльності Банку та затвердження звітів про їх виконання.

2. Внесення змін та доповнень до Статуту Банку.

3. Прийняття рішення про збільшення та зменшення Статутного Капіталу Банку.

4. Обрання Голови та членів Наглядової Ради, затвердження умов цивільно-правових договорів , трудових договорів (контрактів), що укладатимуться з ними, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання договорів (контрактів) з членами Наглядової Ради.

5. Прийняття рішення про припинення повноважень Голови та членів Наглядової Ради, крім випадків встановлених законодавством.

6. Обрання Голови та членів Ревізійної комісії, прийняття рішення про дострокове припинення їх повноважень.

7. Розподіл прибутку і визначення порядку покриття збитків.

Правління банку - виконавчий орган банку, який здійснює керівництво його поточною діяльністю. Правління підзвітне загальним зборам акціонерів Банку і Наглядовій раді Банку та організовує виконання їх рішень.

Голова та члени Правління обираються Наглядовою Радою строком на три роки. У випадку, якщо після закінчення трирічного строку повноважень Голову та членів Правління не переобрано, вони зберігають свої повноваження до прийняття відповідного рішення Наглядовою Радою.

Функції Правління:

* організація та керівництво оперативною діяльністю Банку, забезпечення виконання рішень загальних зборів і Наглядової Ради;

* затвердження положення про структурні підрозділи Банку;

* затвердження стратегічних, бізнес-планів та бюджетів Банку в цілому, його підрозділів та звітів про їх виконання;

* прийняття рішень про вчинення значних правочинів, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить менше 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності;

* прийняття рішень по розпорядженню рухомим та нерухомим майном, грошовими коштами Банку в межах граничної суми;

* затвердження поточних планів діяльності Банку та заходів, необхідних для вирішення його завдань;

* затвердження щорічного кошторису, штатного розкладу та посадових окладів співробітників Банку (крім членів Правління), встановлення показники, розміри та строки їх преміювання;

* надання на затвердження загальним зборам акціонерів річного звіту та балансу Банку;

* прийняття рішення про отримання і надання довгострокових кредитів;

* здійснення формування фондів, необхідних для статутної діяльності Банку;

* утворення підрозділів, необхідних для виконання цілей та завдань Банку;

* надання відповідних доручень керівникам відокремлених підрозділів;

* організація ведення бухгалтерського обліку та звітності в Банку;

* прийняття рішень з інших питань, пов'язаних з поточною діяльністю Банку;

* прийняття рішень про вступ (вихід) до складу учасників (засновників) суб'єктів господарювання та про придбання (відчуження) корпоративних прав (часток, паїв, акцій) в їх статутних капіталах, якщо сума складає менше 10 відсотків вартості активів Банку за даними останньої річної фінансової звітності та/або не перевищує граничну суму;

* визначення організаційної структури та чисельності працівників Банку, затвердження економічних нормативів з праці і розмірів видатків на утримання і розвиток Банку;

* визначення організаційної структури та чисельності працівників відокремлених підрозділів Банку.

До складу Правління Банку належать:

* Голова Правління ПриватБанку

* Генеральний заступник Голови Правління банку

* Перший Заступник Голови Правління банку

* Перший Заступник Голови Правління банку

* Перший Заступник Голови Правління банку

* Заступник Голови Правління банку

* Заступник Голови Правління банку

* Заступник Голови Правління банку

* Заступник Голови Правління банку

* Заступник Голови Правління банку

* Заступник Голови Правління банку

* Заступник Голови Правління ПриватБанку

* Заступник Голови Правління ПриватБанку

* Заступник Голови Правління ПриватБанку

* Головний бухгалтер банку

* Керівник Департаменту фінансового моніторинґу

Ревізійна комісія ПАТ КБ «ПриватБанк» є органом, який здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Банку, відокремлених підрозділів Банку.

Ревізійна комісія здійснює свою діяльність шляхом проведення планових та позапланових перевірок документації Банку, а також службових розслідувань по фактах виявлених порушень. Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам.

Члени Ревізійної комісії обираються загальними зборами виключно шляхом кумулятивного голосування з числа фізичних осіб, які мають цивільну дієздатність, та/або з числа юридичних осіб-акціонерів, у складі не менше ніж три особи строком на п'ять років.

Повноваження Ревізійної комісії:

1. Контроль дотримання Банком законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України.

2. Внесення на Загальних Зборах або Наглядовій Раді пропозицій щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції Ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності Банку та захисту інтересів клієнтів.

Функції Ревізійної комісії:

* виконання встановлених Загальними зборами планів та основних напрямків діяльності Банку;

* виконання рішень Правління з питань фінансово-господарської діяльності та їх відповідність чинному законодавству і Статуту Банку;

* виконання рішень по усуненню недоліків, що виявлені попередньою ревізією;

* контроль за станом розрахунків по акціях з акціонерами, дотримання прав їх власників щодо правил розподілу прибутку, переваг і пільг у придбанні акцій нових емісій;

* дотримання порядку, передбаченого установчими документами, по оплаті акцій акціонерами;

* вжиття Правлінням заходів по недопущенню непродуктивних витрат, а у разі їх наявності -- вжиття відповідних заходів до безпосередніх винуватців;

* вірність розрахунків і дотримання термінів перерахувань до бюджету податків;

* вірність визначення розміру статутного капіталу Банку і відповідної кількості акцій, що випускаються, рух статутного капіталу;

* використання коштів резервного та інших фондів Банку, що формуються за рахунок прибутку;

* розгляд звітів внутрішніх i зовнішніх аудиторів та приготування відповідних пропозицій загальним зборам;

* контроль за станом каси і майна Банку.

Служба внутрішнього аудиту - самостійний структурний підрозділ банку, який є органом оперативного контролю Наглядової ради.



КОРПОРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ

Принципи корпоративного управління

Банк здійснює свою діяльність з урахуванням комерційних інтересів клієнтів і сприяє економічному розвитку та укріпленню фінансової системи.

Банк у своїй діяльності керується Законами України, виконує вимоги нормативних актів НБУ, застосовує єдині правила бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації та комп'ютеризації, подає в НБУ звітність та інформацію в установлених ним об'ємах і формах. Банк додержується економічних нормативів, установлених НБУ.

Банк гарантує всім акціонерам реалізацію їх прав в об'ємі, передбаченому законодавством України.

Принципи (кодекс) корпоративного управління товариства не розміщено у звязку з відсутністю.

Система Корпоративного управління

Фінансова дисципліна

Діяльність банку підлягає перевірці аудиторськими фірмами, що уповноважені відповідно до законодавства на здійснення таких перевірок. Фінансова звітність, яка надається в НБУ, щорічно перевіряється аудитором, який має сертифікат НБУ на аудиторську перевірку банківських установ.

Взаємини банку з місцевими органами влади та керування, правоохоронними та податковими органами здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Цілісність

У своїй діяльності банк враховує інтереси та сприяє попередженню конфліктів між зацікавленими сторонами: акціонерами, керівництвом, інвесторами, персоналом і клієнтами банку, а також діалогу та відкритій дискусії між Правлінням і Наглядовою радою банку.

Організаційна структура банку включає всі необхідні форми контролю для побудови ефективного та злагодженого механізму зі сторони акціонерів, Наглядової ради, Правління, Ревізійної комісії, Служби внутрішнього аудиту над різними напрямками діяльності банку. Розділення повноважень, компетенцій і підпорядкованості органів керування, а також принципи їх взаємодії, що закріплено в Статуті банку та положення про органи керування.

Більш детально з основами діяльності органів керування банку можна ознайомитися на сайті в розділах, що присвячено відповідним органам.

У своїй роботі члени органів керування банку уникають конфлікту інтересів.

У разі виникнення потенційного конфлікту інтересів, наявності економічної або фінансової зацікавленості в угоді, керівники банку зобов'язані своєчасно сповістити про це Наглядову раду.

Ухвалення рішень стосовно операцій з пов'язаними особами входить у компетенцію Наглядової ради банку, яка забезпечує проведення таких операцій на ринкових умовах.

Банк здійснює діяльність відповідно до високих стандартів професіональної поведінки, які закріплено в Кодексі корпоративної етики, з якими можна ознайомитися на веб-сайті.

Органи керування:

· Загальні збори акціонерів - найвищий орган управління банку.

· Наглядова рада банку - обирається Загальними зборами акціонерів з числа акціонерів або їх представників.

· Правління банку - виконавчий орган банку, який здійснює керівництво його поточною діяльністю.

Органи контролю:

· Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю банку, філій і представництв.

· Служба внутрішнього аудиту - самостійний структурний підрозділ банку, який є органом оперативного контролю Наглядової ради.



КЛАСИФІКАЦІЯ БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ І ПОСЛУГ

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи:

пасивні операції;

активні операції;

послуги.

Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для забезпечення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання запланованого доходу. Сформовані в результаті пасивних операцій кошти становлять переважну частину всіх ресурсів банків, що визначає важливу роль цих операцій в їх дїяльності.До пасивних операцій належать:

формування власних коштів.

депозитне залучення коштів;

недепозитне залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позички НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань;

Активні операції - це розміщення банками власних та залучених коштів з метою одержання доходу та забезпечення своєї ліквідності. Вони тісно пов'язані з пасивними операціями. Розміщуючи кошти в активи, банки постійно слідкують за тим, щоб частина коштів залишалася у вигляді обов'язкових та вільних резервів, щоб тривалість вкладень в активи відповідала тривалості залучення коштів в пасиви.До активних операцій належать:

кредитні операції;

інвестиційна діяльність;

формування касових залишків та резервів;

формування інших активів.

Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов'язання позичальників повернути кошти та сплатити проценти у встановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків. Позички банків - важливе джерело грошових коштів для бізнесового і споживчого секторів економіки.

Разом з тим кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків - ризик неповернення позичок. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходів щодо запобігання кредитних ризиків: ретельно перевіряти здатність позичальника повернути позичку (його кредитоспроможність), вимагати забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією), створювати резервні фонди тощо.

За користування наданими в позичку коштами банки стягують з позичальників плату у вигляді процента, який є важливим джерелом доходів банків.

Залежно від тривалості обороту коштів, сформованих позичальником за участю банківських позичок, та від окупності прокредитованих банками проектів, банківські кредити поділяються на короткострокові (до 1-го року), середньо- та довгострокові (відповідно до 3-х та більше 3-х років). Зі строком кредиту тісно пов'язаний ризик його неповернення - чим довший строк, тим вищий ризик. Тому по середньо- та довгострокових кредитах банки встановлюють більш високі процентні ставки ніж по короткострових. Але й цей захід не завжди захищає банки. В умовах інфляції, коли ймовірність ризиків істотно підвищується, банки взагалі перестають надавати спочатку довгострокові, а потім і средньострокові кредити.

Вкладення в цінні папери. Хоч банківські кредити - важливий доходний актив, висока їх ризиковість примушує банки не вкладати всі свої кошти в позички, а знаходити їм більш надійне застосування. Таким високодоходним та менш ризиковим об'єктом банківських вкладень є цінні папери.

Як свідчить світова банківська практика, вкладення коштів у цінні папери мають істотні переваги перед іншими активними операціями, вони зокрема дають банкам можливіть:

забезпечити підвищення доходності, оскільки деякі види цінних паперів мають значно вищий рівень доходу ніж позички;

забезпечити підвищення ліквідності, оскільки деякі цінні папери мають високу ліквідність і в банківському портфелі цінних паперів навіть виконують роль вторинного резерву;

забезпечити диверсифікацію ризиків, оскільки банки можуть тримати в своїх портфелях багато видів цінних паперів різних емітентів;

вивести частину своїх доходів з-під оподаткування, оскільки для доходів від деяких цінних паперів в окремих країнах встановлене пільгове оподаткування;

проникнути в капітал інших корпорацій, в т.ч. банків.

Банківський портфель цінних паперів за їх призначенням можна розділити на дві частини: - група короткострокових цінних паперів; - група середньо- і довгострокових цінних паперів.

Кожна з цих груп має своє особливе призначення. Перша покликана забезпечувати підвищення ліквідності і стійкості банку, тому є по суті запасом його вторинних резервів (первинним резервом є запас готівки в касі банку та кошти на його рахунках в інших банках). До таких паперів звичайно відносять короткострокові зобов'язання держави та інших високорейтингових емітентів (казначейські облігації і векселі, депозитні сертифікати, короткострокові муніципальні облігації, комерційні векселі, банківські акцепти і векселі тощо). Всі вони високоліквідні і не несуть в собі істотної загрози кредитного ризику.

Цінні папери другої групи слугують об'єктом банківського інвестування і мають своїм призначенням підвищення доходності банку, оскільки рівень доходності залежить від тривалості вкладень. Вони також сприяють підвищенню якості балансу банку, оскільки можуть бути використані як заклад для одержання позичок на міжбанківському ринку. Купівля таких паперів звичайно називається інвестиційними операціями. До них належать: купівля довгострокових державних облігацій (нот), муніципальних облігацій (нот), акцій, корпоративних довгострокових облігацій.

Довготривалі строки цінних паперів другої групи роблять їх менш ліквідними і більш ризиковими. Тому в деяких країнах обмежуються права банків вкладувати кошти в окремі види таких паперів. Так, в США всім банкам заборонені інвестиції в корпоративні акції та облігації. В Німеччині ощадним банкам заборонено купувати акції корпорацій. В Україні вкладення банків у корпоративні цінні папери були значно обмежені - десятьма процентами їх власних статутних фондів. З лютого 1996 р. це обмеження було скасоване.

При оцінці цінних паперів, як об'єкта банківських вкладень, слід враховувати такі моменти:

державні цінні папери більш ліквідні і менш ризикові ніж корпоративні;

серед державних цінних паперів зобов'язання центральних органів влади більш ліквідні і менш ризикові ніж місцевих органів (муніципалітетів);

більш високодоходні цінні папери звичайно менш ліквідні і більш ризикові;

цінні папери з фіксованим доходом (державні, муніципальні, корпоративні) піддаються меншим ризикам, ніж папери з перемінним доходом, оскільки по них гарантується виплата фіксованого доходу і повернення номінальної вартості.

Формування касових залишків і резервів, як один з видів активних операцій банків, спрямоване на забезпечення їх ліквідності. Касові залишки та залишки коштів банків на їх рахунках в центральному та інших комерційних банках - найбільш ліквідні активи, що становлять первинні резерви банківської ліквідності. За рахунок цих коштів банки постійно готові задовольнити раптові спроби клієнтів забрати свої вклади. Якщо банкам це вдається, вони можуть попередити ажіотажний натиск з боку вкладників, запобігти паніці і стабілізувати ситуацію. Тому нагромадження таких резервів кожним банком є обов'язковим і держава навіть встановлює мінімальні норми обов'язкових резервів для комерційних банків.

Вказані активи є не тільки резервом ліквідності, а й резервом кредитних ресурсів на випадок раптового підвищення попиту на кредит. За рахунок цих коштів банк завжди спроможний видати позичку своїм клієнтам - в межах вільного резерву і якщо це йому вигідно. Разом з тим слід запам'ятати, що цей вид активу не приносить банкам доходу. Тому вони стараються мінімізувати його обсяг.

Крім операцій, пов'язаних .з формуванням банківських пасивів і розміщенням коштів в активи, банки займаються багатьма іншими видами діяльності, які об'єднують в окрему групу, що дістала назву банківських послуг. Характерною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банкам не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність з надання послуг банки здійснюють як правило в процесі виконання звичайних пасивних і активних операцій. Єдине, що для цього додатково потрібно, - це високий професійний потенціал працівників банків та високі банківські технології. Доходи від послуг банки одержують не у вигляді процентів, а в формі комісійних виплат. Банківські послуги - надзвичайно доходний, майже безризиковий вид діяльності. Тому він швидко розвивається.

Сучасні банки західних країн можуть надавати сотні різноманітних послуг юридичним та фізичним особам. Всі їх можна згрупувати в декілька великих груп:

Гарантійні послуги. Надаються у вигляді обіцянки банку своєму клієнту здійснити в майбутньому будь-які дії на його прохання. Такі обіцянки можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов'язань по торгових угодах (виставити акредитив, акцептувати вексель тощо) і по фінансових угодах (дати гарантію по банківській позичці, виставити акредитив стенд-бай тощо);

Посередницькі послуги. Як посередники банки можуть виступати в багатьох видах операцій на грошовому ринку: в операціях з цінними паперами, у валютних операціях, в кредитних операціях, в розрахункових операціях тощо. За дорученням емітентів банки можуть розміщувати їх цінні папери на первинному фондовому ринку. На вторинному ринку банки можуть виступати як звичайні брокери по купівлі-продажу цінних паперів. Звичайні брокерські послуги банки широко надають суб'єктам валютного ринку, купуючи та продаючи валюту за їх дорученнями. Посередницькі послуги в кредитних операціях банки можуть надавати у випадках, коли самостійно не можуть надати клієнту позичку і змушені залучати до задоволення його прохання інші банки;

Консультаційні, інформаційні, аудиторські послуги, ведення обліку тощо.

Трастові (довірчі) послуги. Як довірені особи своїх клієнтів, банки можуть надавати широке коло послуг - по управлінню майном, по зберіганню цінностей, з продажу і купівлі майна, цінних паперів тощо; по стягуванню доходів від цінних паперів та інших цінностей і майна.

Банки України тільки починають освоювати сферу послуг. Зараз широко надаються розрахунково-касові, трастові, консультаційні та інші послуги. Затримка розвитку банківських послуг відбувається як з вини банків (далеко не всі послуги вони можуть надавати), так і з вини їх клієнтів (не пред'являють попиту на них).

ОРГАНІЗАЦІЯ ФІНАНСОВОЇ РОБОТИ БАНКУ

Відділення складається з наступних відділів і секторів:

1. Кредитний відділ - здійснює кредитування юридичних і фізичних осіб на підставі розроблених головним офісом нормативно-методичних матеріалів.

2. Бухгалтерія - підрозділяється на три сектори: операційний сектор, виконує функції по обслуговуванню безготівкових розрахунків клієнтів банку; сектор міжфіліальних оборотів (МФО) - по обслуговуванню кореспондентських рахунків безготівкового обігу через систему S.W.I.F.T. банкових філій; внутрішньобанківська бухгалтерія - по обслуговуванню не зв'язаних із клієнтами операцій.

3. Каса відділення - обслуговує готівковий обіг і складається з трьох кас: денна каса - обслуговування юридичних осіб по прийому готівки і видачі готівки на виробничі цілі. Каса перерахування - здійснює перерахування готівки, формує грошові пачки і здає їх у грошове сховище.

4. Відділ пасивних операцій - здійснює залучення депозитів суб'єктів господарювання і прийом внесків у населення.

5. Відділ валютних операцій займається діяльністю, пов'язаною з обслуговуванням валютних рахунків юридичних осіб.

6. В організаційну структуру відділення входять 4 сектора, серед яких - сектор по цінним паперам, сектор аналізу і господарської діяльності, сектор автоматизації і зв'язку, сектор маркетингу.

У загальному вигляді управління банківськими фінансами включає такі рівні:

1. Стратегічний рівень. Максимізація ринкової вартості кожної фірми розглядається як пріоритетне завдання, мета фінансового менеджменту. Найвиразнішим показником роботи компанії, у тому числі й банку, є ринкова ціна її акцій. Банки не є винятком із цього правила, оскільки більшість комерційних банків належать до акціонерних і їхні власники зацікавлені в зростанні вартості акціонерного капіталу та відповідних доходів. На зміну ринкової вартості акціонерного капіталу впливає два основні чинники - чистий прибуток і рівень ризику банку. Вартість акцій банку зростатиме, якщо очікується підвищення дивідендних виплат у майбутньому або за сталої прибутковості знижується рівень ризику, який бере на себе банк. Менеджери можуть працювати, маючи на меті збільшити майбутні доходи банку чи знизити ризиковість операцій аби підвищити вартість акцій банку. Тому і вибір стратегій управління фінансами банку незначний - їх лише дві. Першу спрямовано на максимізацію прибутків, не виключаючи при цьому можливості зазнати збитків, а отже, вона є стратегією підвищеного ризику. Друга має на меті мінімізацію ризиків і стабілізацію прибутків. У такий спосіб банки вимушені постійно балансувати між прибутковістю і ризиком, вибираючи одну з цих альтернативних стратегій. Вибір найраціональнішої стратегії управління є індивідуальним і залежить передусім від настроїв, сподівань і преференцій власників (акціонерів) банку.

Стратегія максимізації прибутку передбачає свідоме прийняття ризику, характеризується спекулятивними тенденціями і реалізується через застосування незбалансованих підходів до управління активами і пасивами банку (які не передбачають вирівнювання окремих статей балансу за обсягами чи строками). Основне завдання управління за такого підходу - недопущення ситуації переростання допустимого ризику в катастрофічний, який загрожує самому існуванню банку і може призвести до банкрутства.

Стратегію мінімізації ризику вибирають тоді, коли рівень прибутковості банку задовольняє керівництво та акціонерів, а основною метою є стабілізація фінансових результатів. У цьому разі мета досягається за допомогою таких прийомів управління активами і пасивами банку, як відповідність строків та обсягів активів і зобов'язань, чутливих до змін відсоткової ставки (фіксація спреду); імунізація балансу; утримання закритої валютної позиції; формування збалансованого портфеля цінних паперів; проведення операцій хеджування та страхування ризиків та ін. Зрозуміло, на практиці досягти повної відповідності активних і пасивних статей балансу неможливо, але ця стратегія потребує передусім максимально можливого узгодження балансових позицій. Завдання банківського менеджменту полягає в тому, щоб забезпечити ефективну реалізацію вибраної банком стратегії.

На цьому рівні управління банківськими фінансами орієнтуються на ринкову оцінку власного капіталу банку. Результати фінансової діяльності банку оцінюють у координатах "прибутковість - ризик" за допомогою укрупнених показників, таких як співвідношення між власним капіталом, зобов'язаннями та активами банку, конкурентний рівень прибутку на активи (ROA) та прибутку на капітал (ROE). Показники, що характеризують банківські ризики, теж модифікуються залежно від особливостей управлінського процесу. Ризик банку у довгостроковому аспекті характеризується показником мультиплікатора капіталу (МК), який розраховують як відношення активів банку до його капіталу. Що вищим є значення мультиплікатора капіталу, то ризиковішою визнається фінансова структура банку. Традиційним інструментарієм дослідження є методика декомпозиційного аналізу прибутку на власний капітал, відома в теорії корпоративних фінансів як модель Дюпона. Менеджмент банку може використовувати методику декомпозиційного аналізу в процесі фінансового планування. Цей підхід застосовують для визначення цільового рівня прибутку, необхідного для досягнення наперед заданих параметрів фінансової діяльності банку (ROE і ROA) за фіксованої фінансової структури (МК).

2. Тактичний (портфельний) рівень. На цьому рівні об'єктом управління є окремі банківські портфелі, кількість і склад яких визначається необхідним рівнем деталізації. З погляду інформаційного забезпечення в основу класифікації портфелів найзручніше покласти ті самі ознаки, за якими класифіковано балансові рахунки в Плані рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України. Однак класифікаційну ознаку вибирають залежно від мети управлінського процесу, а тому не обов'язково пов'язувати її тільки з бухгалтерськими рахунками. Вибір методів управління портфелями не залежить від рівня деталізації управлінських процедур, а визначається специфікою того чи іншого виду портфельних активів (кредити, цінні папери, реальні інвестиції, валютні кошти та ін.). Особливістю цього рівня управління банківськими фінансами є прийняття управлінських рішень щодо кожного окремого банківського портфеля. У такому разі портфелі розглядаються в координатах "дохідність - ризик" ізольовано, без урахування взаємозв'язків з іншими портфелями. Управлінські рішення спрямовано на пошук оптимальної структури та складу кожного банківського портфеля. Зрозуміло, за умови формування всіх портфелів за принципом максимізації дохідності та обмеження допустимого ризику вартість капіталу банку за інших однакових умов зростатиме. Проте автономне управління банківськими портфелями не дає змоги оптимізувати загальну структуру балансу та фінансові показники діяльності банку.

3. Оперативний рівень. Завдання оптимізації загальної структури балансу та фінансових показників діяльності банку вирішується на рівні оперативного управління фінансовими потоками банку. На цьому рівні застосовують методи інтегрованого управління балансом банку, об'єднані назвою «управління активами і пасивами банку» (УАП). Оперативне управління активами і пасивами пов'язане передусім із щоденним управлінням банківським балансом, яке здійснюється з позицій оцінювання співвідношення "прибуток - ризик". Цей підхід базується на виявленні інтегральних показників, які характеризують співвідношення активів і пасивів банку. Інтегральні показники одержують через «згортання» окремих показників і розглядають як загальносистемні характеристики. Прибутковість характеризується традиційними для банківської діяльності показниками (прибуток, маржа, спред) і похідними від них - чиста процентна маржа, чистий спред, маржа прибутку та ін. Показники прибутковості за своїм економічним змістом є інтегральними, оскільки розраховуються «згортанням» доходів і витрат (і в грошовому вимірі, і у відсотках).

ОРГАНІЗАЦІЯ КАСОВОЇ РОБОТИ В БАНКАХ ТА ОПЕРАЦІЙ З БЕЗГОТІВКОВИМИ РОЗРАХУНКАМИ

“Операційний день банку” (ОДБ) - програмне забезпечення, яке обслуговує внутрішню поточну діяльність банку (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо). Іноді ОДБ включає внутрішню платіжну систему (ВПС) банку.

Бухгалтерський облік - це визначена система постійного, безперервного, взаємопов'язаного документального контролю за господарською діяльністю підприємства (у тому числі і банку) в грошовій формі. Предметом бухгалтерського обліку є стан власних (капітал) залучених коштів(пасиви) та їх розміщення в кредитні та інші активні операції (активи).

ВПС - програмно-технічний комплекс із власними засобами захисту інформації, який експлуатується банком і здійснює платіжний обіг між підрозділами банку та іншими банківськими установами. Головне завдання ОДБ - ведення всіх рахунків бухгалтерського обліку, включаючи розрахункові і кореспондентські рахунки клієнтів. Усі зміни в рахунках здійснюються на підставі первинних документів. Для ОДБ первинним є грошовий документ у паперовому чи електронному вигляді, що ініціює платіж. Це може бути розпорядження на платіж, касовий або меморіальний ордер, платіжне доручення, реєстр назарахування чи списання та ін.

Денна і вечірня каса

Важливим напрямом діяльності банків є касові операції. Вони полягають у прийманні готівки від клієнтів, зарахуванні її на рахунки, збереженні прийнятих коштів та видачі готівки на вимогу клієнтів. Особливо важливим і відповідальним для банку є своєчасне і повне задоволення вимог клієнтів на видачу готівки. Від цього залежить довіра клієнтів до банку, їх можливість вільно розпоряджатися своїми коштами, своєчасно виконувати свої зобов'язання з оплати праці та інших платежів, що здійснюються готівкою.

Касові операції мають велике значення для самих банків, для їх клієнтів і для банківської системи загалом. Так, приймаючи готівку від клієнтів -- юридичних та фізичних осіб, банки збільшують свої резерви, за рахунок чого розширюють активні операції та забезпечують зростання своїх доходів. Видаючи готівку клієнтам, банки стягують комісійну плату, яка поповнює їхні доходи. В операціях з готівкою банки можуть надавати своїм клієнтам чимало додаткових послуг (з інкасації, самообслуговування тощо), які також дають додаткові доходи.

Клієнти банків через касові операції надають своїм грошовим коштам депозитну форму, що сприяє їх кращому збереженню та використанню, одержанню додаткових доходів за рахунок депозитних процентів.

Банківська система, регулюючи касові операції, залучає готівку у внутрішньобанківський обіг. Завдяки цьому вона збільшує свої резерви та скорочує витрати на готівковий обіг, поліпшує структуру грошової маси, підвищує урегульованість і прозорість грошового обігу, обмежує використання грошей для обслуговування тіньових доходів.

Касове обслуговування клієнтів банки здійснюють через спеціальний підрозділ -- операційну касу, в складі якої можуть створюватися кілька окремих кас: прибуткова, видаткова, вечірня каси, каса перерахунку. Крім цього, обов'язково створюють сховище для зберігання грошей.

Для здійснення касових операцій установи банків організовують, насамперед, прибуткові каси, які здійснюють приймання готівки від клієнтів, при цьому касир оформляє прибутковий касовий ордер та видаткові каси, які здійснюють видачу готівки, при цьому касир оформляє видатковий касовий ордер ,які він заносить до Журналу-реєстру прийнятих та виданих касових ордерів.

Бучанське відділення має об'єднану касу, тобто прибутково-видаткову, оскільки обсяг виконуваних операцій замалий, щоб створювати окремі каси. Ведення каси супроводжується записами в Головній книзі та Журналі-реєстрі прийнятих та виданих касових ордерів. Відділення банку здійснює інкасацію виручки клієнтів інкасаторською службою, то воно створити, крім прибуткової каси, ще й касу перерахунку, в якій перераховується вміст інкасаторських сумок. Банки можуть організовувати також вечірні каси для приймання від клієнтів виручки, яка надходить після закінчення операційного дня банку. Вечірні каси не здійснюють видаткові операції.

Операції з готівкою

Касові операції банку полягають в тому, що вони здійснюють прийом від клієнтів готівки, її видачу з кас банків, а також організацію обігу готівки між клієнтом і банком.

Кошти на виплати, пов'язані з оплатою праці та виплатою дивідендів (доходу), всі підприємства та індивідуальні підприємці мають одержувати виключно з кас банків. При цьому ними повинна забезпечуватись систематична і повна сплата податків та обов'язкових платежів до державних цільових фондів. Підприємства, що мають готівкову виручку, зобов'язані здавати її до банку для зарахування на їх рахунки.

Здавання виручки може здійснюватися шляхом:

а) безпосередньої передачі коштів самим клієнтом до кас установ банку, які можуть бути денними і вечірніми;

б) інкасації виручки інкасаторським апаратом НБУ або комерційних банків;

в) здачі готівки на підприємство зв'язку і подальшим переказом її на поточні рахунки підприємств.

Як було зазначено вище, підприємствам дозволяється тримати готівку у своїй касі в межах встановлених лімітів залишку готівки. Такі ліміти встановлюються банком усім підприємствам, які мають рахунки в банку і здійснюють операції з готівкою, щорічно протягом першого кварталу. Ліміт регламентує залишки готівки в касі на кінець робочого дня.

Колективні сільськогосподарські підприємства, колгоспи, селянські спілки самостійно визначають розміри готівки, що може постійно знаходитися в їх касах, з відповідним повідомленням банку, що їх обслуговує.

Готівка, видана під звіт на відрядження, але не витрачена, має бути повернена до каси підприємства не пізніше трьох робочих днів після закінчення відрядження, а готівка, видана на будь-які інші цілі, - десяти робочих днів з дня видачі її під звіт і здана до каси банку не пізніше наступного дня.

У разі неповернення у зазначений строк готівка, починаючи з наступного дня, включається до суми фактичного залишку готівки в касі на кінець дня, і одержана сума порівнюється із встановленим лімітом залишку готівки в касі.

Приймання готівки касами підприємств проводиться за прибутковими касовими ордерами, видача - за видатковими касовими ордерами або належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Прибуткові касові ордери або видаткові документи реєструються бухгалтерією в журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів. Усі надходження і видачі готівки в національній валюті підприємства обліковують у касовій книзі, відділення зв'язку - у касовому щоденнику. Підприємства торгівлі, громадського харчування та сфери послуг здійснення розрахунків з населенням проводять із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів або товарно-касових книг.

Кожне підприємство, що має касу, веде одну касову книгу, аркуші якої мають бути пронумеровані, прошнуровані й опечатані сургучною або мастиковою печаткою.

Записи в касову книгу виконуються касиром відразу після одержання або видачі грошей за кожним прибутковим касовим ордером чи видатковим документом. В кінці кожного робочого дня касир підбиває підсумки операцій за день, виводить залишок грошей у касі на наступне число і передає до бухгалтерії другий відривний аркуш (копію записів у касовій книзі за день) з прибутковими і видатковими документами під розписку в касовій книзі. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства.

Видача грошей з каси, не підтверджена розпискою одержувача у видатковому документі, як вмотивування залишку готівки в касі не приймається. Ця сума вважається нестачею і стягується з касира. Готівка, не виправдана прибутковими касовими ордерами, вважається надлишком каси і зараховується у дохід підприємства.

Безготівкові розрахунки

Оскільки Бучанське відділення займається лише мінімальними операціями по безготівкових розрахунках, а саме переказ готівки та операції з картками, розглянемо це питання на прикладі філії Київське ГРУ ПАТ КБ Приватбанк.

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту.

В системі юридичних і економічних наук виділяється таке поняття, як спосіб безготівкових розрахунків.

Спосіб безготівкових розрахунків у широкму розумінні - це економічно і фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Спосіб розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб"ектами своїх грошових зобов"язань один перед одним. різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб"єкти використовують два основних способи платежу:

- перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них.

- зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.

Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашені грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб.

Критерії вибору способу платежу пов'язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновасті, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.

В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні таварооміні операції з передачею права власности на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції - це форми натурального заліку взємних вимог.

У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як - попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до видвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

Види безготівкових рахунків

1) Платіжне доручення -- розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача.

2) Платіжні вимоги-доручення-- це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

Верхня -- вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

нижня -- доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, яка проставлена у рядку «сума до оплати літерами».

3) Чеки - встановленої форми грошовий (фінансовий) документ, який містить безумовне письмове розпорядження чекодавця (власника рахунку у фінансовій установі) про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми.

4) Акредитив - це грошове зобов'язання банку, за дорученням і за рахунок його клієнта-імпортера, здійснити оплату на користь експортера, або забезпечити платіж іншим банком, у межах певної суми та у визначений строк проти документів, що супроводжують акредитив.

Розрізняють такі їх види:

Відзивні - ануляція або зміна умов без повідомлення експерта;

Безвідзивні - ануляція або зміна умов з повідомленням експерта.

Покриті - резервуються валютні кошти шляхом відкриття депозиту у виконуючому банку.

Непокриті - валютні кошти не резервуються.

5) Вексель - це письмове боргове зобов'язання встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (векселетримача) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу після закінчення встановленого строку. Векселі бувають простими і переказними.

...