Управління доходами банку АТ "Ощадбанк"

- страхування кредитних операцій;

- достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;

- аналізу кредитоспроможності позичальника.

Нормування кредитів має дві форми. Перша застосовується тоді, коли банк відмовляється надати позику позичальнику на будь-яку суму, навіть за умови, що позичальник погоджується платити вищу процентну ставку. Друга має місце тоді, коли банк готовий надати позику, але обмежує її розмір до суми, яка менша за ту, що хотів би отримати позичальник. Банк виходить з того, що саме ті, що готові платити найвищі процентні ставки,-- це індивіди та фірми з найризиковішими інвестиційними проектами.

Диверсифікація - це спосіб мінімізації кредитного ризику на рівні загального портфелю банківських позик. В основі такого управління може лежати розпорошення виданих банком кредитів, згрупованих за певними якісними критеріями -- величини, строків, наявності забезпечення, виду позичальників, їх галузевої належності, форми власності, фінансового стану та низки інших, що загалом дозволяє банку знизити ризик можливих втрат, пов'язаних із кредитною операцією. Диверсифікація позикового портфеля є найбільш простим і дешевим методом хеджування ризику неплатежу по позиці.

Контроль за використанням кредиту. У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору.

Разом з тим, законодавством передбачена можливість відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки, яке може надати банк у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини за умови вжиття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником і банком, який є невід'ємною частиною кредитного договору.

Страхування - це ефективна система щодо зменшення впливу кредитних ризиків, що передбачає такі варіанти: самострахування, яке активно впроваджувалось через формування та використання резервів по кредитних операціях та страхування, за яким страхувальник шляхом сплати премії забезпечує собі або третій особі, в разі настання події, обумовленої договором, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності.

Забезпечення - це система виконання позичальником інтересів банку, що дозволяє банку у разі неповернення позики повністю або частково компенсувати витрати по кредитних операціях. Забезпечення може бути різних видів: застава (майно, майнові права, цінні папери); гарантії і поручительства (банків, суб`єктів господарювання); і інше (свідоцтва страхових компаній, вимоги за заробітною платою).

Кредитоспроможність характеризує рівень фінансово-господарського становища клієнта, на основі якого банківський працівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання одержаних коштів, здатність і готовність повернути їх у відповідності з умовами угоди. Становище клієнта на ринку визначається шляхом аналізу продукту, що виробляється ним, факторів виробництва. структури споживачів та постачальників конкуренції, терміну діяльності, обсягів реалізації, рентабельності та інших факторів, які можуть вплинути на ділову активність підприємства [56].

Таким чином, поліпшення якості управління кредитними ризиками є передумовою підвищення ефективності банківської діяльності та конкурентоздатності банків. Система управління кредитними ризиками формується відповідно до кредитної політики банку.

Також в даний момент для України суттєвим є валютний ризик.

Валютний ризик банку становить небезпеку валютних втрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти стосовно іншої (у тім числі національної). Він виникає переважно у випадку наявності відкритої валютної позиції. Валютна позиція банку (ВП) визначається рівнем збалансованості між обсягом вимог банку за певною іноземною валютою чи банківським металом (ВВ) та обсягом зобов'язань за тою ж іноземною валютою чи банківським металом (ВЗ) (формула 3.1.). Валютна позиція банку може бути відкритою або закритою і розраховується окремо за кожною іноземною валютою та банківським металом, що входять до мультивалютного портфеля банку.

ВП = ВВ - ВЗ (3.1)



Валютна позиція банку є відкритою, якщо обсяг вимог банку за певною іноземною валютою чи банківським металом не збігається з обсягом зобов'язань за тією ж іноземною валютою чи банківським металом (ВВ ? ВЗ). Існують два види відкритої валютної позиції банку:

а) довга відкрита валютна позиція (ВВ > ВЗ) - обсяг вимог банку за певною іноземною валютою чи банківським металом перевищує обсяг зобов'язань за тою ж іноземною валютою чи банківським металом (показник валютної позиції банку має знак “плюс”);

б) коротка відкрита валютна позиція (ВВ < ВЗ) - обсяг вимог банку за певною іноземною валютою чи банківським металом є меншим від обсягу зобов'язань за тою ж іноземною валютою чи банківським металом (показник валютної позиції банку має знак “мінус”).

Якщо обсяги вимог і зобов'язань банку за іноземними валютами чи банківськими металами співпадають між собою (ВВ = ВЗ), то валютна позиція за цими валютами чи банківськими металами є закритою, а валютний ризик банку вважається мінімальним. У такій ситуації валютного ризику майже немає, оскільки зміна курсу однієї іноземної валюти чи банківського металу щодо іншої однаково позначається як на вартості вимог банку у цій валюті чи банківському металі, так і на вартості зобов'язань у них. А це не призводить ні до втрат, ні не спричиняє доходів банку внаслідок зміни валютного курсу іноземної валюти чи вартості банківського металу.

Збалансованість вимог і зобов'язань у іноземній валюті та банківських металах, як за сумами, так і за термінами, є одним із методів управління валютним ризиком. Теоретично можливість узгодити усі вхідні та вихідні грошові потоки банку в іноземній валюті та банківських металах існує, але практично досягти такої відповідності дуже складно. Особливо це стосується сучасних умов нестабільності в економіці, а також враховуючи, що банки оперують значними обсягами валютних коштів не тільки для своїх потреб, а й за розпорядженням клієнтів для обслуговування їхньої діяльності.

Підтримуючи відкриту валютну позицію, банк може отримати прибутки чи зазнати збитків унаслідок зміни валютного курсу чи вартості банківського металу з огляду на таку залежність:

- довга відкрита валютна позиція забезпечує прибутки при підвищенні курсу іноземної валюти чи вартості банківського металу і завдає збитків при їх зниженні;

- коротка відкрита валютна позиція забезпечує прибутки при зниженні курсу іноземної валюти чи вартості банківського металу, але завдає збитків у разі підвищення їхнього курсу.

Валютна позиція визначає розмір валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості вимог і зобов'язань в іноземній валюті чи банківських металах. Чим більший абсолютний розмір валютної позиції, тим більший валютний ризик існує в банку, і навпаки. Для мінімізації валютних ризиків банку необхідно контролювати відкриту валютну позицію не тільки за окремими валютами та банківськими металами чи їх групами, а й загальну відкриту валютну позицію банку, яка розраховується в гривневому еквіваленті як абсолютна сума валютних позицій банку за усіма іноземними валютами та банківськими металами, що є в портфелі банку.

Розмір можливих прибутків чи збитків при управлінні валютним ризиком банку залежить від розміру валютної позиції та змін у валютних курсах і вартості банківських металів. Залишаючи валютну позицію відкритою, банки можуть активно “грати” на валютних курсах і отримувати прибутки спекулятивного характеру. Такі прибутки супроводжуються підвищеним валютним ризиком. Чим більший ризик приймає банк, тим більший прибуток він може отримати від “гри” на валютних курсах. Але, за несприятливих змін на валютному ринку, втрати, спричинені прийнятим валютним ризиком, також будуть значними. Обмеження рівня валютного ризику означає зменшення можливостей отримання як прибутків, так і збитків [61].

Управління валютною позицією банку необхідно здійснювати на двох рівнях - стратегічному та оперативному. Стратегічний рівень полягає в обмеженні розміру відкритої валютної позиції загалом по банку шляхом визначення її граничної межі як певної частки від капіталу, а оперативний - у прийнятті поточних рішень щодо величини валютної позиції та безперервному моніторингу за її станом як за відокремленими структурними підрозділами (філіями) банку, так і по банку як юридичній особі загалом. Саме таке розмежування завдань дає можливість контролювати валютну позицію і, за необхідності, швидко вживати адекватних заходів.

Банки, як учасники валютного ринку, повинні самі визначати той рівень валютного ризику, який вони мають змогу приймати з метою отримання прибутків. Але банківський бізнес полягає в наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов'язаний з необхідністю проведення цих операцій. Банк повинен відігравати роль посередника між клієнтами і валютним ринком. Тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відображає нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. З метою підтримки власної економічної безпеки та стабільності функціонування банкам необхідно утримуватись від спекулятивних операцій шляхом обмеження розміру відкритої валютної позиції.

На валютну позицію банку впливають усі банківські операції, які проводяться з іноземною валютою та банківськими металами. Зокрема до них належать такі основні:

- купівля та продаж іноземної валюти та банківських металів; - поточні та строкові операції, за якими виникають вимоги і зобов'язання в іноземних валютах та банківських металах, незалежно від способів і форм розрахунків;

- одержання та сплата іноземної валюти чи банківських металів у формі доходів, витрат та нарахування процентних доходів і витрат;

- надходження коштів у іноземній валюті до статутного капіталу банку;

- погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

- купівля та продаж основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

- інші операції з іноземною валютою та банківськими металами [57].

Хоча кожна з перелічених операцій впливає на валютну позицію банку, але не усі вони однаковою мірою можуть бути використані для регулювання її розміру, оскільки потребують часу, підготовчої роботи і не завжди проводяться з ініціативи банку. В умовах нестабільності, коли курси іноземних валют та вартість банківських металів змінюються дуже швидко і важко визначити напрям зміни, банки повинні мати у своєму розпорядженні дієвий інструментарій впливу та добре володіти методами управління валютною позицією. Перед банком постає завдання постійного управління валютним ризиком через регулювання величини та виду (закрита/відкрита, довга/коротка) валютної позиції за різними валютами та банківськими металами.

Управління валютним ризиком за допомогою регулювання валютної позиції банку може здійснюватися як методами натурального (природного) хеджування, так і на основі штучного хеджування. При натуральному хеджуванні проводиться структурне балансування вимог та зобов'язань в іноземній валюті та банківських металах за строками і сумами, тобто здійснюється структурне балансування валютних потоків, зміна строків валютних платежів (випередження та відставання), дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті тощо. Методи штучного хеджування передбачають обмеження розміру валютної позиції шляхом проведення позабалансових операцій, зокрема таких, як строкові валютні угоди.

Головні заходи щодо зниження валютних ризиків банку мають бути проведені до того, як відбудеться несприятлива зміна курсу валют, або в компенсації збитків від подібної зміни за рахунок паралельних угод з валютами, курс яких змінюється у протилежному напрямку. Основними методами зниження валютних ризиків банку є:

- лімітування відкритої валютної позиції по банку загалом, за його філіями (регіональними управліннями) та за окремими валютами і банківськими металами, а також постійний моніторинг відкритої валютної позиції за усіма цими напрямами;

- структурне балансування активів і пасивів (кредиторської та дебіторської заборгованості) - дотримання такої структури активів і пасивів, яка дає змогу перекрити збитки від зміни валютного курсу прибутком, отриманим від цієї ж зміни за іншими позиціями банку;

- надання кредиту в одній валюті, з умовою його погашення в іншій, з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого у кредитному договорі (дає змогу застрахуватися від можливого падіння курсу валюти кредиту), а також зміна валюти виконання зобов'язання під час дії договору;

- маніпулювання термінами платежу - необхідно використовувати у разі проведення операцій з іноземною валютою, коли банк, очікуючи майбутніх змін валютних курсів, має змогу вимагати від дебіторів прискорення або затримки розрахунків до моменту підвищення чи зниження вартості іноземної валюти, яке є вигідним для банку;

- форвардні валютні угоди - укладання строкових договорів між банком і клієнтом про купівлю-продаж іноземної валюти за фіксації суми угоди та форвардного обмінного курсу на конкретну дату в майбутньому;

- ф'ючерсні валютні угоди - відрізняються від форвардних тим, що другою стороною є не клієнт, а клірингова палата ф'ючерсної біржі. Такі угоди є значно надійніші щодо їх вчасності і повноти виконання;

- валютні опціони - дають покупцеві право (а не зобов'язання, як при форвардних чи ф'ючерсних угодах) купівлі або продажу обумовленої суми валютних коштів за фіксованим курсом на визначену дату чи протягом встановленого періоду;

- “валютний кошик” - використання набору валют (з урахуванням пропорцій), курси яких, як правило, змінюються у протилежних напрямках, взаємно врівноважуючи наслідки зміни у котируваннях, цим забезпечують сукупну стабільність “кошика”;

- страхування ризику фінансових втрат унаслідок зміни курсу валют у страхових компаніях;

- самострахування - розмір можливого збитку від зміни валютного курсу необхідно включати у ціну послуг і використовувати для створення страхового фонду;

- диверсифікація активів банку у різних іноземних валютах [56].

Точне визначення майбутніх змін у валютних курсах та вартості банківських металів є доволі складним завданням. Прогнозування валютного курсу потребує застосування сучасних технологій, кількісних методів аналізу, високого рівня підготовки кадрів. У процесі прогнозування валютних курсів та вартості банківських металів необхідно брати до уваги не тільки результати розрахунків, а й такі чинники, як поточні умови валютного ринку, результати аналізу кривої дохідності цінних паперів, співвідношення попиту і пропонування на валютних ринках, прогнозування швидкості, напряму та величини зміни процентних ставок [45].

Рівень валютного ризику банку залежить не тільки від власної валютної позиції, яка може бути обчислена досить точно, але й від ринкової кон'юнктури, прогнозування якої є достатньо складним завданням. Зарубіжний досвід показує, що навіть в розвинутих країнах зі стійкою економікою, банки останнім часом віддають перевагу стратегіям мінімізації ризиків через обмеження величини валютної позиції. Такої моделі поведінки необхідно дотримуватись і українським банкам, адже нестабільність зовнішніх умов породжує додаткові ризики, враховувати які досить складно.

Можемо зробити висновок, що одним з найважливішим ризиком в банківській діяльності є кредитний ризик - ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.

Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність належних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, який приймає рішення про кредитування, та інші обставини.

Валютний ризик, що становить небезпеку валютних втрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти стосовно іншої (у тім числі національної).

Рівень валютного ризику банку залежить не тільки від власної валютної позиції, яка може бути обчислена досить точно, але й від ринкової кон'юнктури, прогнозування якої є достатньо складним завданням.

Отже, в банківській діяльності кредитний та валютний ризик займають значну роль і тому їх мінімізація досить важлива та дозволяє знизити витрати на покриття збитків від кредитної діяльності та валютних операцій, що в свою чергу підвищує дохідність банківської установи.

3.3 Оптимізація витрат банку як засіб підвищення його дохідності

На сьогоднішній день у теорії та практиці фінансового менеджменту недостатньо уваги приділяється проблемам комплексного управління витратами банку, реалізація заходів якого має забезпечувати ефективне використання всіх наявних ресурсів банку з найменшими втратами для нього. Така ситуація зумовлена традиційною пріоритетністю у завданнях банку забезпечення його прибутковості, ліквідності і платоспроможності. Однак, на нашу думку, в умовах низької капіталізації банківської системи та наявності ризикової динаміки стійкого збільшення витрат саме ефективне управління витратами банками може стати дієвим шляхом поліпшення фінансового стану банківського сектора.

При цьому управління поточними витратами банку може базуватися на одному з двох підходів:

- оптимізація поточних витрат, що передбачає здійснення будь-яких витрат, які визнані доцільними з позиції їх окупності;

- мінімізація поточних витрат, що припускає економію на будь-яких можливих статтях планованих витрат і попередню диференціацію їх за рівнем пріоритетності та необхідності.

Проте, на нашу думку, оптимізація є більш ефективною, ніж мінімізація витрат, оскільки припускає якісне зниження витрат із збереженням можливостей перспективного розвитку. Вона являє собою процес формування витрат таким чином для банку, що задовольняє заданим критеріям, які виражають стратегію розвитку банку [6].

Отже, доцільно розглянути визначення поняття «оптимізація». В економічній літературі поняття «оптимальність» широко використовується та застосовується з різними економічними категоріями і процесами, наприклад кредитний портфель, портфель цінних паперів тощо. Виходячи із загального розуміння «оптимальний» ( від лат. optimus ? найкращий) означає найбільш прийнятний [61].

Що стосується поняття оптимального управління витратами, то його можна визначити як вибір управлінських параметрів, які б забезпечили найкращий спосіб, з точки зору заданого критерію, формування витрат банку. Таке управління передбачає, що всі його інструменти, тобто планування, аналіз і контроль витрат, співпрацюють таким чином, щоб інтереси кожного підрозділу узгоджувались із загальною стратегією банку і направлялись на вибір оптимальних шляхів реалізації плану використання ресурсів [19].

Спираючись на той чи інший підхід, у якості основних методів оптимізації витрат банку можна визначити наступні:

- планування витрат;

- управління тарифною політикою;

- пряме скорочення витрат;

- проведення банківського моніторингу;

- оптимізація податкової бази шляхом планування.

При цьому оптимізацією витрат банку є процес формування витрат найкращим чином для банку при заданих критеріях, узгоджених із стратегію банку. Критеріями оптимізації витрат банку може бути:

- отримання найбільших доходів при запланованому рівні витрат;

- отримання запланованих доходів при найменших витратах;

- отримання найбільших доходів при найменших витратах.

Для визначення стратегії управління витратами банкам необхідно обрати напрямок, за яким пропонується здійснити оптимізацію витрат. У залежності від стану внутрішнього і зовнішнього середовища як варіанти можуть бути обрані такі напрямки:

- добір комбінацій факторів виробництва, що максимізує обсяги надання банківських послуг при обмеженні витрат, передбачається орієнтація на оптимізацію поточних витрат, що базується на практичній реалізації витрат, що визнані необхідними з позиції їх окупності чи інших критеріїв;

- добір комбінацій факторів виробництва, що оптимізує витрати при стабільних обсягах надання банківських послуг та передбачає економію на всіх можливих статтях запланованих витрат і попередню їх диверсифікацію на декілька категорій: об'єктивно необхідні та ті, що підлягають раціональній мінімізації [16].

Обидва напрямки можуть бути використані з довгостроковою перспективою, що відрізняє їх від напрямків, які мають короткочасну дію та істотно уповільнюють економічний розвиток комерційних банків (зниження обсягу надання послуг при зниженні витрат, збільшення обсягів доходів при загальному зниженні витрат). Проте для практичного впровадження в банках більш прийнятною є остання методика, її реалізація сприяє обґрунтованому та об'єктивному аналізу і оцінці витрат банку, оскільки диверсифікація дозволяє згрупувати витрати за їх «операційною ефективністю». Під останньою розуміють властивість використання ресурсів банку з найбільшою економічною віддачею, тобто з найменшими витратами.

Оптимізація витрат банку може бути досягнута за допомогою таких прийомів:

а) Перегляд існуючої технології надання послуг. Насамперед - це перегляд технологічного циклу з метою скорочення часу, впровадження повністю автоматизованих форм надання послуг; аналіз і оцінка роботи персоналу тощо.

б) Дослідження структури витрат та її оптимізація шляхом підвищення питомої ваги витрат, на які менеджер може впливати ? так званих контрольованих витрат;

в) Заміна технологічного устаткування. Внаслідок такої заміни прискорюється обслуговування клієнтів, підвищується якість послуг, розширюється їх асортимент;

г) Розробка нових видів послуг і вдосконалення ринкової стратегії, яка базується на поліпшенні основних процесів банківської діяльності: формуванні продукту, цін, системи збуту і комунікаційної політики [13].

З метою поліпшення показників ефективності діяльності банку необхідно нівелювати витрати, які негативно впливають на неї. Перш за все, доцільно виділити причини та передумови виникнення непродуктивних витрат, що дасть змогу виявити непродуктивні напрямки діяльності банку і функції його співробітників, наслідки їх впливу на загальну ситуацію. У систематизованому вигляді ці дані можна представити на схемі.

Проблеми, пов'язані із неефективним розподілом повноважень між працівниками на практиці супроводжується втратами внаслідок неповноцінного використання потенціалу співробітників, недостатньої їх кваліфікації, низького ступеня ознайомлення із посадовими правами та обов'язками, необґрунтованого переміщення співробітників по підрозділах, посадах, завданнях, територіальних підрозділах.

Недосконала технологічна організація бізнес-процесів передбачає, передусім, її невідповідність реальним потребам, понесення витрат часу, грошей, клієнтів від відсутності тих або інших видів діяльності в банку.

Що ж стосується низької автоматизації бізнес-процесів, то вона зумовлює дублювання операцій, зайві комунікації співробітників, непотрібні узгодження й прийняття рішень, що не приводять до підвищення якості послуг.

Таким чином, з'ясували, що більшість із перелічених витрат банку є причиною неформалізованості бізнес-процесів банку, тобто відсутності чіткої структурованості діяльності банку та функцій його співробітників. Тому вважаємо, що наступним кроком є необхідність розробки технології оптимізації бізнес-процесів. Зазначимо, що у банку налагодження і реалізація механізму управління витратами включає наступну послідовність кроків.

а) Опис організаційно-штатної структури банку

На даному етапі визначається організаційна структура банку: склад та ієрархія підрозділів, а також склад штатних посад підрозділів. На основі аналізу організаційної структури будується фінансова структура, тобто структура центрів фінансової відповідальності зі стандартною класифікацією по доходам, витратам, прибутку й наділенням відповідних керівників повноваженнями по прийняттю рішень.

б) Опис бізнес-процесів

Передбачає визначення функцій, що беруть участь у розробці банківських продуктів і послуг. Здійснюється за допомогою процесу функціональної декомпозиції.

У банківській практиці розрізняють наступні методики опису бізнес-процесів:

- через дерево бізнес-процесів ? передбачає розробку ієрархічної структури бізнес-процесів з виділенням процесів 1-го, 2-го і n-го рівнів;

- через відділи ? передбачає опис організаційної структури банку, виділення відділів і опис їх діяльності в рамках різних бізнес-процесів, зведення всіх схем бізнес-процесу у загальну.

Незважаючи на методику побудови опис функцій ґрунтується на виділенні значних функції, з їх подальшим дробленням. Цей процес продовжується до того рівня деталізації, що відповідає потребам банку.

в) Розподіл функцій між співробітниками банку

Виконання кожної функції делеговано співробітникам визначених підрозділів. Делегування повноважень забезпечує підвищення значимості оперативного планування, аналізу і контролю за витратами, а також сприяє формалізації функцій відповідальних виконавців, що є запорукою швидшого і якіснішого виконання операцій [50].

Відповідно, витрати на кожну функцію розраховуються з витрат, віднесених на співробітника, і частки часу, що співробітник витратив на виконання даної функції. Необхідно одержати розподіл бізнес- і обслуговуючих функцій між співробітниками банку, що їх виконують.

г) Формування лімітів і форм робочого часу

Відмітимо, що для обмеження реалізації прав відповідальних виконавців центрів фінансової відповідальності на прийняття рішень відділом бюджетування банку повинна бути розроблена система лімітування, яка є важливим елементом системи управління банківської діяльності. Приклад індивідуальних лімітів на прийняття рішень наведено у додатку Л.

Незважаючи на те, що не всі банківські операції можливо пронормувати, підвищення їх стандартизованості та автоматизації значно спрощує розрахунок норм. Цього прагне будь-який банк, адже висока якість і швидкість проведення операцій являється однією із переваг у конкурентній боротьбі [39].

З метою контролю за часом виконання тієї або іншої функції співробітниками банку щомісяця заповнюється спеціальна форма. Після консолідації даних по всіх підрозділах банку формується матриця, де крім ознак виконання співробітниками визначених функцій, указується ще і кількісні характеристики функцій.

д) Опис баз розподілів

Бази розподілів являють собою перелік характеристик підрозділів банку, що задають правила переносу сум на кожному з етапів розподілу загально-банківських витрат на вартість продуктів і послуг. Наприклад, для розподілу витрат банку на оренду це може бути площа, що її займає підрозділ банку, або кількість співробітників підрозділу.

е) Опис алгоритмів розрахунків

Необхідно розробити алгоритми розрахунків виходячи з того, що фактичний облік витрат здійснюється по методу функціонально-вартісного аналізу за наступною технологією:

- облік прямих витрат за співробітниками;

- перенесення загальнобанківських витрат на співробітників;

- перенесення повних витрат співробітників на функції пропорційно базам розподілу;

- одержання вартості банківських продуктів на основі собівартості функцій.

Аналітиками банку повинні бути виділені рівні перерозподілів.

ж) Проведення розрахунків

Розрахунки по методу функціонально-вартісного аналізу досить трудомісткі - схеми перерозподілів розрахунки являють собою досить складну послідовність перенесення сум з підрозділів на співробітників, зі співробітників на функції і т.д.

з) Аналіз результатів розрахунків

За результатами розрахунків можливо виявити найбільш витратні операції банку. Це, у свою чергу, сприяє розробці оптимальної структури бізнес-процесів і функцій, що, нарешті, забезпечує зниження банком вартості своїх продуктів [61].

Наразі зазначимо ряд переваг, які можна отримати від впровадження вище наведеної технології організації бізнес-процесів у банку:

- підвищення прозорості діяльності банку на всіх рівнях;

- зниження витрат, підвищення якості і ефективності бізнес-процесів;

- можливість створювати додаткові структурні підрозділи банку;

- можливість комплексного розвитку банку з подальшою оптимізацією бізнес-процесів, організаційної структури та удосконаленням системи управління витратами банку;

- зменшення залежності від персоналу, правильний відбір кадрів, підвищення ефективності роботи співробітників [37].

Таким чином, питання оптимізації витрат банку було досліджене через комплекс заходів стосовно оптимізації бізнес-процесів.

Досить актуальним завданням із позиції забезпечення ефективного управління витратами є впровадження системи моніторингу витрат. Зауважимо, що в переважній більшості банків відсутні спеціалізовані підрозділи із обліку та аналізу банківських витрат, які могли б повноцінно реалізовувати функцію їх оптимізації. Крім того, існуюча система банківського моніторингу в частині прибутковості діяльності банків акцентована переважно на відслідковуванні динаміки та структури доходів, що свідчить про однобокість сучасної практики фінансового менеджменту. Оптимізувати прибутковість неможливо, спираючись на дослідження лише одного фактора її формування.

Удосконалюючи систему банківського моніторингу, можна запропонувати диференціювати його на такі самостійні етапи:

- ретроспективний аналіз структури витрат в розрізі окремих підрозділів банку;

- вивчення та оцінка ефективності витрат у порівнянні із показниками дохідності окремих операцій [43].

При цьому головним завдання цієї підсистеми банківського моніторингу має бути пошук ефективних шляхів подолання несприятливих ситуацій на 64

основі використання методів і способів оптимізації витрат у процесі наступного прогнозування поточних і перспективних витрат банку.

Враховуючи, що економічну доцільність деяких різновидів банківських витрат не завжди можна прорахувати, рекомендується вводити в технологію управління ними такі елементи:

- для комерційного та технічного напрямів - попередній аналіз аналогічної роботи банків-конкурентів з метою підтвердження їх рентабельності;

- для витрат із забезпечення власної безпеки банку - постійне зіставлення ресурсів, що виділяються на ці цілі, із потенційно можливими втратами в разі реалізації можливих загроз;

- для витрат невиробничого характеру - використання жорстких лімітів за відповідними статтями;

- для поточних витрат регіональних підрозділів банку - здійснення централізованого фінансового контролю з використанням служби внутрішнього аудиту.

Оптимізуючи свої витрати банк може з більшим ступенем вірогідності реалізувати головну мету управління витратами - досягти необхідних результатів діяльності банку найбільш економічним способом [55].

Ряд вчених вважає, що управління процесами формування доходів і витрат повинне розглядатися як єдине ціле, тому що ці процеси пов'язані між собою. Тому в банках з метою оптимізації розподілу витрат та формування доходів використовується організація бізнес-планування доходів і витрат.

Для української економіки характерні значні коливання, що відбуваються на фінансовому ринку навіть за короткий проміжок часу (сезонні, інфляція, зміни у фінансово-кредитній політиці, бюджетний процес та ін.). Тому процес управління доходами і витратами в банках, що здійснюється за допомогою бізнес-планування і покликаний оптимізувати витрати, повинен включати адекватні принципи реагування на відхилення, які з'являються в процесі виконання бізнес-плану:

- якщо доходи значно нижчі від плану або витрати значно вищі від бізнес-плану, останній повинен бути переглянутий до значення, яке може бути сприйняте і досягнуте. В іншому випадку виконавець заздалегідь погодиться з невдачею;

- якщо доходи нижчі від плану, а витрати вищі від плану, допомога і некаральна оцінка результатів, як правило, призведуть до поліпшення показників;

- якщо доходи на рівні або трохи вищі від бізнес-плану, рівень прагнення збільшиться при збільшенні доходів бізнес-плану до рівня досяжного результату;

- якщо доходи і витрати вищі від плану, необхідно враховувати те, чи дотримуються виконавцем співвідношення між загальною сумою доходів і загальною сумою витрат, і якщо це так, проводити об'єктивну корекцію планових завдань [4].

Оптимізація витрат банків полягає у встановленні прозорих і ефективних механізмів фінансового менеджменту, бізнес-планування і банківського моніторингу, спрямованих на підвищення ефективності банківської діяльності з урахуванням дилеми надійності, ліквідності - прибутковості.

Отже, оптимальним управлінням витратами є вибір управлінських параметрів, які б забезпечили найкращий спосіб, з точки зору заданого критерію, формування витрат банку. При цьому оптимізацією витрат банку є процес формування витрат найкращим чином для банку при заданих критеріях, узгоджених із стратегію банку.

Оптимізація витрат банку може бути досягнута за допомогою таких прийомів: перегляду існуючої технології надання послуг, дослідження структури витрат, заміна технологічного устаткування. Внаслідок такої заміни, розробка нових видів послуг і вдосконалення ринкової стратегії, яка базується на поліпшенні основних процесів банківської діяльності.

Непродуктивні витрати негативно впливають на показники ефективності діяльності, тому існує необхідність у виділенні причин їх виникнення, це - неефективний розподіл повноважень між працівниками, недосконала технологічна організація бізнес-процесів, слабка автоматизація бізнес-процесів.

Досить актуальним завданням із позиції забезпечення ефективного управління витратами є впровадження системи моніторингу витрат. Головним завдання підсистеми банківського моніторингу є пошук ефективних шляхів подолання несприятливих ситуацій на основі використання методів і способів оптимізації витрат у процесі наступного прогнозування поточних і перспективних витрат банку.

Також з метою оптимізації розподілу витрат та формування доходів використовується організація бізнес-планування доходів і витрат. Процес управління доходами і витратами в банках, що здійснюється за допомогою бізнес-планування і покликаний оптимізувати витрати, повинен включати адекватні принципи реагування на відхилення, які з'являються в процесі виконання бізнес-плану.

Отже, оптимізація витрат банків полягає у встановленні прозорих і ефективних механізмів фінансового менеджменту, спрямованих на підвищення ефективності діяльності банку.



Висновки

Під час дослідження теоретичних та практичних засад управління доходами банку було з'ясовано, що доходи банку є збільшенням економічних вигод по сукупності господарських операцій, крім операцій з реалізації додатково кількості акцій, які призводять до збільшення суми активів банківської установи без відповідного збільшення суми його зобов'язань або зменшення суми зобов'язань банківської установи без відповідного зменшення суми його активів. Слід зазначити, що дохід банку залежить від норми прибутку за кредитними та інвестиційними операціями, розміру комісійних платежів, стягнутих банком за послуги, а також від обсягу і структури активів.

Система управління доходами банку включає в себе планування доходів банку, контроль за виконанням планів та аналіз доходів банку. Планування доходів банку базується на використанні трьох основних систем: стратегічне планування доходів банку, поточне та оперативне планування доходів банку.

В процесі поточної діяльності може виникати розходження між запланованими та фактичними показниками. Для своєчасного виявлення відхилень та відповідного реагування на них здійснюється контроль за виконанням фінансових планів та бюджетів.

Система аналізу доходів банку включає: аналіз структури та динаміки; порівняльний аналіз; факторний аналіз; аналіз на основі принципу дзеркальності; коефіцієнтний аналіз; аналіз беззбитковості в системі аналізу витрат.

Основними органами управління доходами банку є: спостережна рада, Правління банку, тарифний комітет, фінансово аналітичний відділ, служба внутрішнього аудиту, керівники бізнес-напрямків та центрів прибутку.

Результати дослідження практики управління доходами в ПАТ «Ощадбанк» дали змогу зробити наступні висновки.

Згідно даними про результати аналізу діяльності АТ «Ощадбанк» в 2015 році банк отримав 27 299 млн. грн.. з них 18 374 млн. грн.. процентні доходи та 2 131 млн. грн.. комісійних доходів. В період з 2013 року по 2015 рік темп приросту доходу становив 110,04%. У результаті динамічних змін статей доходів банку, найбільшу питому вагу в їх структурі займають процентний (67%) та комісійний дохід (7,8%), що зумовлено специфікою банківської діяльності. Структура доходів банку є наслідком політики банку у сфері дохідних операцій: оскільки кредитний портфель становить майже 41% активів, то і процентні доходи є основними.

При цьому в 2015 році витрати банку становили 39 569 млн. грн., а їх темп приросту становив 222,72%. Провівши темп приросту доходів і витрат банку бачимо, що хоч динаміка збільшення доходів за два роки становить 109,91%, що є позитивним результатом, але динаміка витрат становить 222,72%, що, в свою чергу, перевищує динаміку доходів на 112%. Це призводить до того, що у 2014-2015 роках банк зазнав досить значних збитків в розмірі 12 270 млн. грн.., які були покриті за рахунок акціонерів банку.

Найбільшу питому вагу в активах банку займають кредити, надані клієнтам та дорівнює 41,15% (2015 рік) та інвестиції, наявні для продажу як становлять 29,78% (2015 рік). Загальний темп приросту активів за 2013-2015рр. дорівнює 56,44%.

Структура доходів банку є наслідком політики банку у сфері дохідних операцій: оскільки кредитний портфель становить майже 41% активів, то і процентні доходи є основними.

В процесі дослідження було виявлено, що банк має значні резерви підвищення ефективності своєї роботи за рахунок оптимізації структури активів, зобов'язань та капіталу, раціоналізації власних витрат (в першу чергу, загально-адміністративних), а також покращення системи планування в банку.

Одною з центральних та гострих проблем розвитку банківських установ є незначна увага до кредитних ризиків враховуючи який обсяг займає кредитний портфель банку, також значною проблемою є валютні ризики банку. Так в 2015 році збитки від операцій з валютою становили 4 867 млн. грн.., що становить 39,67% всіх збитків банку. Також не достатньо приділяється увага оптимізації витрат банку, так процентні витрати в 2015 році дорівнюють 12 473 млн. грн.., а операційні витрати 4 256 млн. грн..

Також основою управління витратами в банку є їх планування. Для цього встановлюються суми та склад витрат банку в плановому періоді за структурними підрозділами та в цілому в банку.

Також ми довели, що раціоналізації витрат підлягають ті з них, в результаті здійснення яких банк не отримає доходу, оскільки продукт чи послуга не реалізовуються. Після дослідження причин їх виникнення і можливих наслідків була запропонована методика проведення оптимізації неефективних витрат банку на оптимізації бізнес-процесів. У рамках запропонованого підходу були розглянуті основні етапи її реалізації, переваги та наслідки впровадження. Визначили тісноту зв'язку процесу оптимізації витрат і формалізації бізнес-процесів банку. Наголосили на необхідності проведення комплексу цих заходів з метою підвищення прозорості, контрольованості діяльності банку на всіх рівнях, зниження часу і витрат, підвищення якості і ефективності функціонування.

банк фінансовий кредитній валютний



Список використаних джерел

1. Зайцева, І. П. Сутність та значення основних бюджетів комерційного банку / І. П. Зайцева // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - №2.

2. Божко, В.П. Об оценке структуры доходов коммерческого банка/ В.П. Божко, Е.О. Шигимага // Економіка. Фінанси. Право. - 2008. - № 10.

3. Про організацію бухгалтерського обліку і звітності в банківських установах України [Електронний ресурс]: положення, затверджене постановою Правління НБУ від 30 грудня 1998 р. № 566.

4. Стойко О. Я. Банківські операції / О. Я. Стойко., 2008.

5. Карчева, Г. Системний аналіз ефективності діяльності банків України / Г. Карчева // Вісник Національного банку України. - 2006. - № 11.- C.12-17.

6. Парасій - Вергуненко, І.М. Аналіз банківської діяльності / І.М. Парасій - Вергуненко: навч. метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2007.

7. Облік і аудит в банках: навчальний посібник / [О. Г. Коренєва, Н. Г. Славянська, Н. Г. Євченко, О. В. Карпенко]; за ред. О. Г. Коренєвої, Н. Г. Славянської. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2008.

8. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» [Електронний ресурс]. - 1995.

9. Гагаріна, С. А. Деякі аспекти організації управлінського обліку в комерційних банках / С. А. Гагаріна // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 5 - 2007.

10. Желтоносов, В.М., Спружевникова, М.К. Эволюция форм доходов коммерческого банка на современном этапе/ В.М. Желтоносов, М.К. Спружевникова // Финансы и кредит. - 2006. - № 6.

11. Алфьорова, І. Дослідження економічної сутності бюджетування та фінансового планування / І. Алфьорова // Економіка. - 2010. - № 3.

12. Голов, С. Ф. Управлінський облік: навч. посіб. / С. Ф. Голов. - К.: Лібра, 2006.

13. Про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України [Електронний ресурс]: інструкція, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 27. 12. 2007 р. № 480

14. Ковбасюк, М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств / М.Р. Ковбасюк. - К.: Видавничий дім «Скарби», 2008.

15. Квасницька, Р. С. Бюджетування як інструмент управління діяльністю вітчизняних банків/ Р. С. Квасницька, І. В. Хаврусь // Вісник Хмельницького національного університету. - 2010. - № 3.

16. Кіндрацька, Л. М. Фінансовий та управлінський облік у банках: навч. посіб. /Л. М. Кіндрацька. - К.: КНЕУ, 200. - 816 с.

17. Кравченко, О. В. Напрями організації управлінського обліку в банку / О. В. Кравченко // Економічні науки. - 2010. - № 7.

18. Финансовый менеджмент: теория и практика / под ред. Е.С. Стояновой. - Москва: Перспектива, 2008.

19. Ткачук, Н. Фактори впливу на дохідність акціонерного капіталу банку після операцій злиття і поглинання / Н. Ткачук // Банківська справа. - 2010. - № 4.

20. Табачук, Г. П. Управлінський облік у банках: навч. посіб. /Г.П. Табачук. - К.: УАБС НБУ, 2007. -ISBN 978-966-368-038-5.

21. Про банки і банківську діяльність [Електронний ресурс]: Закон України від 7.12.2000 № 2121-ІІІ.

22. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні [Електронний ресурс]: закон України № 996-XIV від 16 липня 1999 р.

23. України від 16 липня 1999р № 996-XIV // Урядовий кур'єр - 2009. - № 3

24. Про систему управління ризиками АТ «Ощадбанк»: положення, затверджене рішенням Правління АТ «Ощадбанк» від 11 серпня 2009 року 24. - Б. м.: Б. в., 2009.

25. Про управління ліквідністю АТ «Ощадбанк»: положення, затверджене рішенням Правління АТ «Ощадбанк» від 14 жовтня 2009 року 31 - Б. м.: Б. в., 2009.

26. Рекомендації по складанню установами АТ «Ощадбанк» планового балансу: положення, затверджене рішенням Правління АТ «Ощадбанк» від 23 квітня 2009 року № 21 - Б. м.: Б. в., 2009.

27. Примостка Л. О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та: монографія / Л.О. Примостка. - К.: КНЕУ, 2006.

28. Кравченко, О. В. Напрями організації управлінського обліку в банку/ О. В. Кравченко // Економічні науки. - 2010. - № 7.

29. Облік і аудит в банках: навчальний посібник / [О. Г. Коренєва, Н. Г. Славянська, Н. Г. Євченко, О. В. Карпенко]; за ред. О. Г. Коренєвої, Н. Г. Славянської. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2007.

30. Панова, Г.С. Анализ финансового состояния коммерческого банка/ Г.С. Панова. - М.: Финансы и статистика, 2007.

31. Любунь, О.С., Грушко, В.І. Фінансовий менеджмент у банку / О.С. Любунь, В.І. Грушко. навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий дім «Слово», - 2008.

32. Рычик, В. Заходите, мы открыты / В.В. Рычик // Банковская практика за рубежом.- 2008.- №6.

33. Рябчук О. В. Аналіз доходів та витрат (при аудиторській перевірці)/ О. В. Рябчук //Банковский аудитор. - 2006. - N 1.

34. Снігурська, Л. Методичні підходи до аналізу та витрат банку /Л. Снігурська // Економіст. - 2008. - N 12.

35. Степанова, С. В. Анализ деятельности коммерческого банка:организация и основные направления / С. В. Степанова // Банковский менеджмент. - 2007. - N 10.

36. Таран, Т. А. Використання ринкових методів оцінки в управлінні комерційним банком/ Т. А. Таран // Фінанси України. - 2004. - N 12.

37. Ткачук, В.О. Имидж, репутация, паблисити / В.О.Ткачук //Банковский менеджмент.- 2008.- №3.

38. Ткачук, Н. Фактори впливу на дохідність акціонерного капіталу банку після операцій злиття і поглинання/ Н. Ткачук //Банківська справа. -2010. - N 4.

39. Шибиволюк, 3.1. Аналіз банківської діяльності: навч. посібн.- К.: Знання, 2006.- 311.- ISBN 234-066-766-623-8

40. Яровой, О. Как банк может привлечь новых клиентов /О.В.Яровой // Банковскийменеджмент.- 2008.- №2.

41. Черкасов, В.Е. Финансовый анализ в коммерческом банке / В.Е. Черкасов. - М.: Инфра-М, 2006.

42. Чумаченко, Н.Г. Развитие управленческого учета в Украине / Н.Г. Чумаченко // Світ бухгалтерського обліку: - 2007. - № 10.

43. Чумаченко, М.Г. Управлінський облік - важлива ланка реформування бухгалтерського обліку / М. Г. Чумаченко // Регіональні перспективи. - 2008. - № 2.

44. Шандова, Н.В. Методичні аспекти організації управління витратами / Н.В. Шандова // Фінанси України. - 2006. - №12.

45. Щибиволок, З.І. Аналіз банківської діяльності: Навч. посіб. / З.І. Щибоволок. - К.: Знання, 2006.

Размещено на Allbest.ru

...