Банківська система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Становлення та розвиток банківської системи України

2. Банкрутство банків як приклад впливу банківської системи на економічний розвиток

3. Безготівкова емісія НБУ

4. Визначення і правовий статус Центрального банку

5. Визначення НБУ згідно із Законом України «Про Нац. Банк України

6. Елементи та підсистеми системи управління ризиками

7. Завдання НБУ у запобіганні фінансовим кризам

8. Індикатори оцінки стабільності банківських установ

9. Класифікація банківських операцій

10. Класифікація банківського ринку

11. Коротка характеристика грошово-кредитної політики центрального банку

12. Моделі взаємодії органів державної влади і центральних банків

13. Моделі корпоративного управління

14. Надати класифікацію банківських послуг за ознаками

15. Назвати види банків і дати їм характеристику

16. Назвати і дати коротку характеристику основних груп банківських функцій

17. Назвати основні переваги офшорних банків

18. Назвати склад фактів управління банком і дати їм коротку характеристику

19. Назвати функції банківської системи і дати їм коротку характеристику

20. Назвати функції банківської системи і дати їм характеристику

21. Негативні наслідки глобалізації в банківському секторі

22. Основи діяльності Міжнародного валютного фонду

23. Основні групи зовнішніх ризиків

24. Основні завдання банківського регулювання та нагляду

25. Основні типи організаційних структур в банках

26. Пасивні банківські операції та їх характеристика

27. Правила управління банківськими ризиками

28. Принципи управління ризиками

29. Причини,за яких НБУ може відмовити банку у ліцензії

30. Рефінансування банків

31. Ризики при впровадженні банками нових технологій

32. Роль банків у суспільстві

33. Статутний капітал банку: характеристика, джерела формування

34. У чому полягає ефективність банківської системи

35. Фактори , що визначають банківську конкуренцію

36. Форми контролю,які здійснює НБУ,їх коротка характеристика

37. Функції власного капіталу банку

38. Функції системи банківського нагляду на рівні

39. Характеристика ліцензії типу В для офшорних банків

40. Які банківські операції мають право здійснювати банки на підставі банківської ліцензії

1. Становлення та розвиток банківської системи України

Сукупність усіх банківських установ, що функціонують у країні, перебувають у тісному взаємозв'язку між собою, утворюють банківську систему -- специфічну економічну й організаційно-правову структуру, яка забезпечує функціонування грошового ринку та економіки загалом.

Стабільна банківська система, що динамічно розвивається, -- неодмінна передумова стійкого економічного зростання. У сучасній економіці банківська система має величезне значення завдяки зв'язкам цієї системи з усіма секторами економіки. Найважливіші функції банків полягають у забезпеченні безперебійного грошового обігу капіталу, в наданні можливостей отримання необхідного фінансування підприємствами, державою, приватними особами, а також створенні сприятливих умов для вкладання коштів із метою нагромадження заощаджень у національній економіці. Розвиток ринкових відносин в економіці України об'єктивно зумовлює підвищення ролі банківського сектору. Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було здійснене з прийняттям у 1991 р. Закону України "Про банки та банківську діяльність". Але фактично діяльність комерційних банківських установ на території України почалась раніше. Умовно можна виділити кілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи:

1988--1990 - Створення прототипу системи українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР

1991 -- І півріччя 1992 - Перереєстрація українських комерційних банків та початок формування банківської системи України як незалежної держави

II півріччя 1992 -- 1993 - Розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного та політичного суверенітету

1994--1996 - Розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами

1997--1998 - Розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово-економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою зі заходами щодо її структурного реформування

1999 -- донині - Розвиток банківської системи в умовах реструктуризації економіки, падіння дохідності банківських операцій, укрупнення та консолідації капіталу банків

Перший етап в історії створення українських комерційних банків був пов'язаний зі спробою державного (директивного) реформування банківської системи СРСР при здійсненні курсу на перебудову економіки, проголошеного радянським урядом. На цьому етапі українські комерційні банки реєструвались у Москві як:

-- комерційні банки, що були створені на основі установ Державного банку СРСР та продовжували діяти зі статусом державних банків (Промбудбанк, АІЇБ "Україна", Укрсоцбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк);

-- галузеві та відомчі комерційні банки (Монтажспецбанк, Укрснаббанк, Трансбанк);

-- філії великих російських комерційних банків (Інкомбанк, "Столичний" та ін.);

-- державні та кооперативні комерційні установи, що мали право здійснювати фінансово-кредитну діяльність.

У 1991 p., одразу після проголошення незалежності України, почався другий етап -- перереєстрація комерційних банків в Українській республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. При цьому в більшості комерційних банків відбулись істотні зміни у складі їх учасників. Державні комерційні банки (Промінвестбанк, АПБ "Україна", Укрсоцбанк) були акціоновані клієнтами та персоналом банків. Цей етап характеризувався прийняттям Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 20 березня 1991 p., за яким українська банківська система була побудована відповідно до принципу двоступінчатості, що добре зарекомендував себе в країнах із ринкової економікою, й передбачає чітке розмежування сфер діяльності Національного банку України і комерційних банків. Уже до кінця 1991 р. кількість банків перевищувала 90.

Третій етап в історії розвитку банківської системи України вважається періодом створення банків "нової хвилі", коли більшість із них створювались як "кишенькові" банки підприємств або приватних осіб і мали змогу розвиватися порівняно безперешкодно. Вони залучали значний приватний капітал, капітал спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, а також кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів. Протягом 1993 р. в Україні було створено близько 100 дрібних, так званих кишенькових, комерційних банків такого типу.

Четвертий етап характеризується початком проведення радикальної економічної реформи на основі застосування монетарних методів управління економікою. Протягом 1994--1996 pp. Національний банк України (НБУ) встановив та ввів у практику єдині правила діяльності українських банків. Завдяки ефективним діям НБУ уряду в цей період удалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін та падіння виробництва. Факт фінансової стабілізації в економіці України у другій половині 1996 р. визнаний експертами в усьому світі. Підтвердженням цього факту служить грошова реформа, що була вдало проведена у вересні 1996 р. Другою ознакою успішного здійснення економічних перетворень стала зацікавленість українською економікою з боку міжнародних фінансових організацій. За період 1994---1996 pp. в Україні було зареєстровано 14 представництв іноземних банків та банків з участю іноземного капіталу. Кількість банків у 1995 p. становила вже 230 і на цьому рівні стабілізувалась на наступні 2--3 роки.

2. Банкрутство банків як приклад впливу банківської системи на економічний розвиток

Прикладом впливу банківських систем на економічний розвиток можна навести таке явище, як банкрутство банків. В історії цивілізацій банкрутство банків спричинило страшні економічні наслідки. Ділова активність значно зменшувалася, що призводило до падіння рівня споживання і виробництва. Історія доводить, що банкрутство банку в основному зумовлюється трьома загальними причинами.

По-перше, банк може втратити частину своїх активів. Якщо ця частина буде критичною для задоволення вимог кредиторів і банк не буде у змозі отримати додаткові резерви, то очевидно, що він збанкрутує. Під втратою активів виділяють списання активів і падіння цін на активи банку.

По-друге, банк може бути не в змозі виконати свої зобов'язання, таким чином порушивши основний принцип сутності банківської діяльності - обернення неліквідних активів банку в ліквідні зобов'язання. Невиконання банком своїх зобов'язань у той чи інший момент часу, що зумовлене недостатністю готівкових коштів, має назву неліквідності. Саме неліквідність банків у банківській системі є одним із небезпечних проявів, що може привести до дестабілізації економічного розвитку країни.

По-третє, комерційний банк може вести збиткову діяльність. У певний момент часу банк може накопичити таку суму збитків, що у нього буде недостатньо активів для погашення Його зобов'язань.

Але банкрутство банків має поодинокі випадки і стосується невеликих банків, не може призвести до погіршення економічного розвитку країни, оскільки це може виявитися проявом жорсткої конкурентної боротьби у банківській системі. Якщо йдеться про великий системоутворюючий банк, то його банкрутство прямо може вплинути на диспропорції економічного становища в державі.

Таким чином, рівень впливу банків на темпи економічного розвитку у державі визначають такі параметри, як відкритість банківської системи, рівень вільних резервів, рівень обов'язкових резервів, стратегія банків щодо рівня надлишкових резервів, попит на готівкову форму розрахунків. Будь-які зміни норми обов'язкового резервування можуть значним чином вплинути на фінансову стабільність, зокрема можливі катастрофічні зміни в обсягах депозитів і розмірах банківського кредиту.

Вплив банків на темпи і пропорції економічного розвитку необхідно розглядати як з мікро-, так і з макроекономічного погляду. Банкрутство комерційного банку може мати не лише обмежений негативний ефект на певну сукупність кредиторів. Банкрутство одного банку може зумовити, у свою чергу, відтік депозитних вкладів з інших банків. А відтік вкладів поставити під загрозу банківську систему загалом, тому що резервів інших банків може не вистачити для задоволення зростаючого відтоку вкладів.

3. Безготівкова емісія НБУ

Процедура емісії безготівкових грошей суворо регламентована. Випуск коштів здійснюється через три канали:

- валютний (гроші випускаються/вилучаються шляхом здійснення Національним банком України операцій з купівлі/продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку);

- кредитний (кошти випускаються шляхом здійснення Національним банком підтримки ліквідності банків через механізми рефінансування. При цьому кошти випускаються на зворотній основі під відповідне забезпечення (яке надається Національному банку в заставу) та на визначений термін (від 1 до 365 днів в залежності від інструменту рефінансування), після якого повертаються до Національного банку і вилучаються з обігу);

- фондовий (кошти випускаються/вилучаються шляхом здійснення Національним банком України операцій з купівлі/продажу на відкритому ринку державних цінних паперів).

Що забезпечується отриманням Національним банком еквівалентного обсягу іноземної валюти або ліквідних фінансових інструментів, завдяки чому за потреби через ці ж канали відбувається вилучення коштів з обігу.

В залежності від ситуації на грошово-кредитному ринку структура емісійних операцій може зазнавати змін. Так, у періоди стійкого перевищення пропозиції іноземної валюти над попитом в структурі випуску грошей в обіг превалював валютний канал. В 2008 році ситуація змінилася. Через загострення ситуації на фінансовому ринку, починаючи з жовтня минулого року через валютний канал переважно відбувалося вилучення грошей з обігу, оскільки Національний банк проводив операції з продажу іноземної валюти. Одночасно відбувався відплив коштів з депозитних рахунків банків, що зменшувало їх ресурсну базу. За таких умов Національний банк збільшив обсяги підтримки ліквідності банків через механізми рефінансування, що збільшило частку кредитного каналу в структурі емісійних операцій.

Безготівкову частину монетарної бази банки зазвичай активно використовують для надання кредитів. При цьому фактично відбувається створення нових грошей. Адже значна частина отриманих в кредит коштів після їх використання позичальниками знову попадають на рахунки клієнтів в банках. Останні, в свою чергу, використовуються ці кошти для надання нових кредитів.

4. Визначення і правовий статус Центрального банку

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Місія - Забезпечення цінової та фінансової стабільності з метою сприяння сталому економічному розвитку України.

Цінності: Патріотизм, Професійність, Прозорість, Порядність,Партнерство.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених Законом України "Про Національний банк України" випадках - також за рахунок Державного бюджету України.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.

Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню та підтримки цінової стабільності в державі.

Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цінової стабільності та стабільності банківської системи.

5. Визначення НБУ згідно із Законом України «Про Нац. Банк України»

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Місцезнаходження Ради Національного банку України, Правління Національного банку України та центрального апарату Національного банку - місто Київ.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті.

Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.

6. Елементи та підсистеми системи управління ризиками

Система управління ризиками складається з таких елементів і підсистем:

- управління активами і пасивами;

- реалізація кредитної політики;

- встановлення нормативів і лімітів;

- ціноутворення продуктів і послуг;

- управлінський облік і фінансовий аналіз;

- вимоги до звітності та документообігу;

- організація інформаційно-аналітичної служби;

- розподіл повноважень у процесі прийняття рішень;

- моніторинг;

- аудит;

- служба безпеки.

Згідно статті 44 (Управління ризиками) Закону України «Про банки та банківську діяльність», банки створюють постійно діючий підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку. Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Процес управління ризиками складається з таких етапів [99]:

1- ідентифікація - усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

2- квантифікація - вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;

3- мінімізація - зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;

4- контроль та моніторинг - здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв'язку.

7. Завдання НБУ у запобіганні фінансовим кризам

В умовах кризи Національний банк України повинен ретельно вивчати й аналізувати досвід реформування операційних структур в інших країнах, удосконалювати механізм функціонування міжбанківських ринків і розподіл ліквідності, тому що саме він відіграє велику роль у запобіганні фінансовим кризам. Завданнями для НБУ та інших регулюючих органів за цих умов мають стати:

· розширення спектру й умов прийняття заставного забезпечення (розміщення застави в кількох центральних банках і, можливо, у різних валютах);

· стимулювання іноземних інвесторів до сприяння розвитку української економіки;

· збільшення кількості контрагентів, які мають право на одержання ліквідності в кризових ситуаціях;

· розробка заходів щодо мінімізації потенційних фінансових ризиків, привнесених у роботу банківської системи іноземним капіталом;

· розглядання термінів погашення наданої ліквідності для окремих груп фінансових установ;

· удосконалення координації діяльності органів нагляду за фінансовим сектором.

Окрім того, для розвитку вітчизняних банківських установ та з метою забезпечення їх стабільності необхідно здійснювати централізацію фінансової інфраструктури навколо банківської системи, а саме: створювати сприятливі законодавчі умови для розвитку фінансових груп, до складу яких, крім банків, входитимуть інвестиційні фонди, страхові організації, система недержавного пенсійного забезпечення.

8. Індикатори оцінки стабільності банківських установ

Індикатори фінансової стійкості - це показники поточного фінансового стану і стійкості фінансових установ країни та їх контрагентів із сектору нефінансових корпорацій та сектору домашніх господарств.

Виділяють такі основні індикатори: достатність капіталу, якість активів, прибуток та рентабельність, ліквідність, чутливість до ринкового ризику, а також вихідні дані для їх складання. Індикатори фінансової стійкості дають уявлення про ринки, на яких здійснюють свою діяльність фінансові установи.

Індикатори фінансової стійкості розраховуються і поширюються для використання в макропруденційному аналізі. Такий аналіз містить оцінку та контроль за сильними сторонами та вразливими місцями фінансових систем з метою підвищення фінансової стійкості, зокрема зниження імовірності краху фінансової системи.

Міжнародний валютний фонд передбачає компіляцію та поширення країнами 40 індикаторів фінансової стійкості: 25 індикаторів для сектору депозитних корпорацій (із яких 12 основних) і 15 індикаторів для клієнтів сектору депозитних корпорацій.

9. Класифікація банківських операцій

Згідно зі ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", здійснювати банківські операції мають право тільки юридичні особи, які мають банківську ліцензію. Усі банки незалежно від форми власності, величини капіталу та спеціалізації виконують:

-- операції зі залучення тимчасово вільних грошових коштів у депозити (депозитні операції);

-- операції, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтів (розрахункові та касові операції);

-- операції з кредитного обслуговування клієнтів (кредитні операції).

Класифікація:

1. Залежно до специфіки банківської діяльності:

а) специфічні банківські операції (традиційні);

б) неспецифічні банківські операції (нетрадиційні).

2. Залежно до плати за надані операції І послуги:

а) платні;

б) неплатні.

3. Залежно від порядку формування і розміщення фінансових ресурсів банку:

а) активні;

б) пасивні.

4. Залежно від суб'єктів, яким надаються банківські операції:

а) для юридичних осіб;

б) для фізичних осіб.

5. Залежно від руху матеріальних продуктів:

а) пов'язані з рухом матеріального продукту;

б) чисті банківські операції.

Традиційні банківські операції поділяють на три типи виконуваних операцій: 1) депозитні; 2) кредитні; 3) касово-розрахункові.

Нетрадиційні банківські операції -- це операції з надання в користування сейфів, консалтингових послуг, довірчих (трастових) операцій тощо. Водночас, усі банківські операції, можуть бути об'єднані за функціональними ознаками у відповідні групи операцій, ключовими серед яких є:

1. Кредитні операції -- це операції з надання банком позичальнику в тимчасове користування вільних грошових ресурсів на умовах платності, забезпеченості, поворотності, строковості та цільового характеру.

За допомогою засновницьких операцій банки беруть безпосередню участь у створенні нових господарських суб'єктів.

2. Розрахунково-касові операції включають надання таких послуг, як зберігання коштів клієнтів на відповідних рахунках, отримання платежів на користь клієнтів та здійснення грошових переказів за дорученнями власників коштів, прийняття готівкових коштів для зарахування на рахунки клієнтів та видача готівки з цих рахунків через операційну касу банку.

3. Інвестиційні операції -- це операції з вкладання фінансових ресурсів у різноманітні корпоративні та державні цінні папери, інші боргові зобов'язання шляхом придбання цих фондових цінностей на фондових біржах й організованому позабіржовому ринку.

4. Депозитні операції -- це операції зі залучення тимчасово вільних коштів юридичних та фізичних осіб на рахунки різних типів: поточні, бюджетні, вкладні, ощадні, кодовані тощо.

5. Міжбанківські операції -- операції з недепозитного залучення ресурсів на міжбанківському ринку: отримання кредитів від центрального банку, позик, одержаних від інших комерційних банків; операції з надання позик банкам та розміщення депозитів у центральному банку.

6. Емісійні операції -- операції банку, пов'язані з формуванням власного капіталу та недепозитного залучення фінансових ресурсів, що здійснюється через випуск банківських акцій, облігацій, векселів та інших боргових зобов'язань.

7. Комісійні операції -- це різноманітні консультаційні, інформаційні, аудиторські, облікові, реєстраторські, кастодіальні, трастові послуги, від здійснення яких банки отримують дохід у вигляді комісії.

8. Посередницькі операції -- це послуги банків із розміщення цінних паперів емітентів на первинному фондовому ринку, брокерські та дилерські послуги за операціями з фондовими цінностями, іноземною валютою, інші види операцій на грошовому ринку, в яких банки виступають як посередники, поєднуючи інтереси різних сторін фінансових угод.

За економічною сутністю всі операції комерційних банків можуть бути класифіковані як:

-- активні;

-- пасивні;

-- комісійно-посередницькі.

Активні операції -- це операції з розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання доходу, забезпечення діяльності й підтримання необхідного рівня ліквідності (кредитні, засновницькі, інвестиційні, міжбанківські). До активних ще відносять операції з придбання необлікових активів (приміщень, обладнання, технічних засобів тощо) та формування касових залишків і залишків коштів на кореспондентських рахунках банків. Пасивні операції пов'язані з формуванням власного капіталу та ресурсної бази банку, забезпечують проведення активних операцій з метою досягнення запланованих показників дохідності та є запорукою ліквідності й платоспроможності. До пасивних операцій належать емісійні, депозитні та міжбанківські операції (у частині отриманих позик).

9, Комісійно-посередницькі послуги -- це операції консультаційного характеру, що виконуються банками за рахунок їх високої інформативності, глибоких професійних знань персоналу, володіння новітніми технологіями, а також операції, де банки діють за рахунок та в інтересах клієнтів. До цієї групи включені операції, які приносять банкам дохід, але не потребують додаткового залучення та використання наявних ресурсів.

10. Класифікація банківського ринку

Ринок банківських послуг являє собою сукупність пропонованих для продажу банківських послуг. Це обумовлює виділення у його структурі певних сегментів, що відповідають окремим групам банківських продуктів:

- ринок кредитних послуг;

- ринок інвестиційних послуг;

- ринок розрахунково-касових послуг;

- ринок депозитних послуг та інших.

1. За географічним охопленням можуть бути виділені:

- локальний ринок (формується у межах міста або району).

- регіональні ринки (охоплюють територію однієї або кількох суміжних областей).

- загальнонаціональний ринок (функціонує в межах окремої національної економіки).

- міжнародні ринки (представленні як глобальним загальносвітовим ринком, так і ринками банківських послуг на рівні окремих міждержавних об'єднань).

2. За перспективами розвитку:

- безперспективний ринок, операції на якому необхідно припинити;

- основний ринок, на якому реалізується переважний обсяг банківських продуктів;

- додатковий ринок (на якому може бути реалізований незначний обсяг продукту);

- зростаючий ринок, що характеризується достатньо високими темпами нарощування збуту банківських послуг;

- потенційний ринок, який має перспективи росту, але потребує для цього певних ресурсів і зусиль (модифікація продукту, розширення збутової мережі, заходи стимулювання збуту тощо);

- непостійний ринок, який характеризується значними перепадами в обсягах збуту.

3. За типами споживачів банківських послуг виділяють:

- ринок суб'єктів господарювання (корпоративний ринок);

- ринок фізичних осіб (домогосподарств);

- урядовий ринок;

- ринок фінансового-кредитних інститутів.

11. Коротка характеристика грошово-кредитної політики центрального банку

Грошово-кредитна політика -- це сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, які проводить держава.

Розроблення і реалізація грошово-кредитної політики -- це основна функція центрального банку.

Основними типами грошово-кредитної політики є:

-- політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих грошей") -- весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується, згідно з динамікою економічного циклу, стисненню обсягів грошової та кредитної емісії;

-- політика грошово-кредитної експансії (політика "дешевих грошей") -- забезпечення доступності для суб'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.

До цілей грошово-кредитної політики можна віднести:

-- стратегічні -- можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави;

-- проміжні -- досягнення такого стану деякими економічними змінними, що сприятиме досягненню стратегічних цілей;

-- тактичні -- мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Суб'єктами грошово-кредитної політики є: банківська система -- центральний банк і комерційні банки; урядові структури -- Міністерство фінансів або казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи.

Для грошово-кредитного регулювання центральний банк використовує такі інструменти грошово-кредитної політики:

-- здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;

-- регулювання резервної норми комерційних банків;

-- зміну норми банківського процента;

-- рефінансування комерційних банків;

-- валютне регулювання.

Операції на відкритому ринку -- це здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів.

Коли центральний банк купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, він здійснює таким способом додаткову грошову емісію. При цьому, в зв'язку зі зростанням резервів, збільшується кредитний потенціал комерційних банків.

Обов'язкові резерви -- це частина (норма в процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно з чинним законодавством або зі встановленими нормативними актами, має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку.

Змінюючи норму обов'язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей і банківського кредиту.

Облікова ставка процента формується на основі надання центральними банками позик комерційним банкам.

Рефінансування комерційних банків здійснює центральний банк шляхом регулювання попиту на свої позички з боку комерційних банків з урахуванням зміни їх асортименту, обмеження цільового призначення, лімітування обсягів окремих позичок тощо.

Валютне регулювання центральний банк застосовує у разі планового зменшення маси грошей в обігу, при ньому він продає на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призводить до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, при збільшенні маси грошей в обігу центральний банк купує відповідну масу іноземної валюти.

12. Моделі взаємодії органів державної влади і центральних банків

Держава грає головну роль у формуванні органів управління центрального банку. Взаємодії центральних банків з органами державної влади можуть бути умовно подані у вигляді моделей:

1. центральний банк - агент міністерства фінансів і провідник його грошово-кредитної політики;

2. центральний банк незалежний від уряду, що самостійно проводить грошово-кредитну політику;

3. проміжна модель, у рамках якої використовуються принципи взаємодії виконавчої влади з центральним банком при визначеному ступені його незалежності.

13. Моделі корпоративного управління

У світовій практиці існують дві базові моделі корпоративного управління - англо-американська і японо-германська.

В основі англо-американської моделі лежить уявлення про спочатку конфліктної суті інтересів різних сторін, яка повинна бути знята системою зовнішніх противаг, і про пріоритет інтересів приватного власника. Основні інвестори - це індивідуальні власники, наслідком чого є значна розпорошеність акціонерного капіталу. У Німеччині та Японії економіка є соціально-орієнтованою, в якій різні соціальні групи активно співпрацюють, щоб підвищити добробут всієї нації. Принцип "взаємозумовленості", що лежить в основі цієї концепції, накладає громадські обов'язки на приватну власність. Капітал у цих країнах досить сконцентрований і традиційно належить організаціям-акціонерам.

У США і Великобританії основним способом фінансування є акціонерне фінансування. Тому в англо- американської моделі переважають зовнішні механізми контролю корпорацій, насамперед, через фондовий ринок, загрозливий масовим відходом акціонерів, що значно підвищує витрати отримання нового капіталу, а також загрожує активізацією ринку корпоративного контролю і можливістю поглинання іншою корпорацією. Здатність ринку здійснювати функції контролю пов'язана також з існуванням строгих законодавчих норм у США, що зобов'язують корпорації публікувати відомості про своє фінансове становище, що є джерелом вичерпної фінансової інформації та сприяє проведенню цілеспрямованого моніторингу та оцінки діяльності корпорацій.

У японо-німецької моделі основними механізмами контролю є внутрішні механізми і насамперед це рада директорів. У країнах з японо-германської моделлю переважають "дружні" злиття і поглинання, ринок корпоративного контролю досить обмежений.

Англо-американська модель націлена на підтримку високої гнучкості управління, на пристосування компанії до великої мобільності зовнішнього середовища, інновації і достатню ризикованість проектів. На відміну від цього, японо-германська модель характеризується великою стабільністю внутрішніх і зовнішніх для компанії факторів, низькими ризиками банкрутств і руйнівних "конфліктів інтересів".

Відсутність системи зовнішнього контролю в країнах з ринками, що формуються пояснюється в тому числі і браком часу для формування фондового ринку і відповідного законодавства, що підвищує значення ради директорів як механізму внутрішнього контролю діяльності корпорації. Але функціонування ради директорів і його роль в країнах з ринками, що формуються має істотну відмінність від ролі рад директорів у країнах з японо-германської моделлю корпоративного управління. Члени ради директорів у зростаючих економіках не можуть спертися на банки чи інших інституціональних інвесторів і на їх експертну допомогу в оцінці роботи компанії, і вони не можуть розраховувати на те, що банки самі стануть здійснювати функції контролю та нагляду незалежно від ради. У японо-німецької моделі інтерес банків до управління корпораціями пов'язаний з їх участю в акціонерному капіталі, а в країнах з економікою, що розвивається участь банків у формуванні капіталу корпорації обмежена. Тому логічно, що на етапі формування повноцінної системи ринкових відносин самофінансування є найважливішим джерелом капіталу для розвитку підприємств. Ринки акцій і облігацій також не грають основної ролі у забезпеченні капіталу.

14. Надати класифікацію банківських послуг за ознаками

Банківські послуги класифікують за різними ознаками:

1. Залежно від руху матеріального продукту:

-- послуги, пов'язані з рухом матеріального продукту (наприклад, розрахунково-касове обслуговування);

-- чисті послуги (наприклад, консультаційні).

2. Залежно від контингенту споживачів:

-- послуги юридичним особам;

-- послуги фізичним особам.

3. Залежно від відображення послуги у балансі:

-- балансові;

-- позабалансові (операції, що певний час не відображаються в балансі, поки не будуть відображені в прибутках або збитках банку).

4. Залежно від плати за надання послуг:

-- платні;

-- безоплатні.

5. Залежно від можливості обліку платних послуг і можливості визначення розміру плати:

-- послуги, розміри яких підлягають обліку (розрахунково-касові, кредитні, валютні);

-- послуги, аналоги яких є у відповідних тарифах (консультаційні);

-- послуги, вартість яких не може бути встановлена об'єктивно (як правило, надаються банками в пакеті з платними товарними послугами).

15. Назвати види банків і дати їм характеристику

Розрізняють два основних різновиди банків, які створюють рівневість у банківській системі - за системотворенням або за характером: центральний (емісійний) та комерційні банки.

Центральний банк - основний банк країни, що є емісійним центром, здійснює грошово-кредитну політику, регулює кредитні та валютні відносини, контролює діяльність комерційних банків, зберігає валютно-грошові резерви країни.

Комерційні банки - банки з різною формою власності, що виконують різноманітні види банківських операцій, які можна звести до трьох основних груп: пасивні (залучення коштів), активні (розміщення ресурсів) та розрахунково-касові.

За функціями, що виконують банки, поділяють на дві основні групи: універсальні та спеціалізовані.

Універсальний банк - кредитна установа, що здійснює усі основні види банківських операцій (депозитні, кредитні, фондові, інвестиційні, довірчі, розрахункові) та надає банківські послуги всім клієнтам незалежно від галузевої належності.

Спеціалізовані банки - комерційні банки, що виконують грошові та інші операції і надають фінансові послуги за певними напрямами банківської діяльності.

У свою чергу, спеціалізовані банки поділяються залежно від основних функцій, що вони виконують (ощадні, інвестиційні, інноваційні, іпотечні, клірингові та інші банки).

Ощадний банк - спеціалізований банк, основна діяльність якого полягає у проведенні депозитних операцій та кредитуванні населення.

Інвестиційний банк - спеціалізований банк, що здійснює інвестиційну політику шляхом купівлі акцій. Ресурси банку формуються за рахунок продажу власних акцій. Як правило, вони не проводять депозитні операції з населенням.

Інноваційний банк - спеціалізований банк, який здійснює інвестиційну політику, операції з кредитування венчурного капіталу, надає кредити підприємствам на оновлення основних фондів (обладнання), реалізацію науково-технічних програм.

Іпотечний банк - банк, який спеціалізується на операціях з надання довгострокових кредитів під заставу нерухомості, в основному на будівництво житлових і виробничих споруд, під порівняно високі процентні ставки.

Кліринговий банк - є членом розрахункової (клірингової) палати, надає банківські послуги - розрахунки за відкритими у ньому рахунками, супровід важливих комерційних проектів, придбання і реалізація цінних паперів тощо.

16. Назвати і дати коротку характеристику основних груп банківських функцій

Банк - це інститут ринкової економіки,що виконує у сукупності 3 основні функції: посередництво в кредиті,депозиті та розрахункових операціях.

Функції:

Посередництво в кредиті. Безпосередньому здійсненню кредитних зв'язків між підприємствами перешкоджає невідповідність величини пропонованого в позику капітала з попитом на нього, а також невідповідність строку вивільнення грошового капіталу із строком на який він потрібний позичальнику. Крім цього пряме кредитування одним підприємством іншого пов'язано з небезпекою неплатоспроможності позичальника. Посередництво банків в кредиті усуває вказані труднощі. Акумулюючи вклади різної величини і на різні періоди часу банки мобілізують грошові капітали в розмірах, які дозволяють здійснити кредитування позичальників в необхідних обсягах і на необхідний строк. Крім цього банки мають більш широкі можливості по визначенню стану платоспроможності позичальника.

Посередництво в платежах спочатку виконувалось грошово-торговими мінялами, потім ця функція перейшла до банків. Банки здійснюють грошові платежі по дорученню клієнтів, приймаючи гроші на рахунки, і ведуть облік усіх грошових надходжень та видач. Централізація платежів в банках сприяє зменшенню витрат обігу.

Створення кредитних засобів обігу. Джерелом банківських кредитів є не тільки тимчасово вільні кошти і капітали, але і так звана депозитно-чекова емісія. Остання відбувається шляхом видачі позик у обсягах, які перевищують суми на вкладах. Отже, банки виконують важливу роль в заміщенні повноцінних грошей різними кредитними інструментами, створюючи депозити і випускаючи кредитні гроші.

17. Назвати основні переваги офшорних банків

Офшорний банк - це банк, зареєстрований в одній з офшорних зон (зазвичай маленькі острівні держави).

Як основні переваги офшорного банку можна виділити:

1. Низькі засновницькі й адміністративні витрати. У офшорних країнах ці величини значно нижчі ніж у звичайних. Для більшості бізнесменів це єдина можливість заснувати іноземний комерційний банк, оскільки інші умови неприйнятні із-за високих вимог до капіталу, персоналу, репутації та бізнес-плану банку. Заснувавши офшорний банк, великі компанії та банки можуть зменшити свої витрати і можливості для бізнесу збільшуються.

2. Численні податкові пільги у країнах реєстрації (тільки разовий реєстраційний збір, щорічний ліцензійний збір і невеликий податок на прибуток).

3. Повне звільнення операцій від місцевого валютного контролю і безперешкодне відкриття та ведення валютних рахунків як в країнах їх реєстрації, так і за кордоном.

4. Підвищена конфіденційність операцій офшорних банків і їх клієнтів. Дозволяється використовувати інститут номінальних директорів, допускається випуск акцій на пред'явника при створенні офшорних банків. Практично у всіх міжнародних офшорних фінансових центрах забезпечена конфідеційність банківських рахунків.

5. Офшорні банки вільні від дотримання суворих норм місцевого банківського регулювання. Для них не обов'язково у примусовому порядку купувати казначейські зобов'язання центрального банку або уряду країни реєстрації.

6. Мультивалютна маневреність внесків. Глобальний характер ОББ дозволяє розосереджувати активи вкладників за кордоном у декількох сприятливих та стабільних юрисдикціях і тим самим додатково захищати ці активи від знецінення, конфіскації та ризиків.

7. Доступ до міжнародної мережі банківських кореспондентських рахунків. Використовується для міжнародного перерозподілу капіталів і проведення різноманітних фінансових операцій.

8. Доступ до міжнародного кредитного ринку. Доходи офшорного банку від валютних операцій, участі в наданні синдикованих кредитів на грошовому ринку, операцій з цінними паперами і внесками можуть бути захищені від високих ставок податків, що застосовуються відносно звичайних банків і фінансових установ.

18. Назвати склад фактів управління банком і дати їм коротку характеристику

Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментами: -- структурою управління банком; -- структурою його функціональних підрозділів та служб. Згідно з положеннями Закону України «Про господарські товариства» структура управління акціонерними і пайовими комерційними банками є такою:

Вищим органом акціонерного та пайового банку є загальні збори акціонерів (учасників). Збори вирішують стратегічні завдання в діяльності банку: · визначення основних напрямів діяльності банку, затвердження планів його діяльності та звітів про їх виконання; · обрання та відкликання членів спостережного, виконавчого та контрольного органів банку; · затвердження організаційної структури банку, а також внутрішніх положень, що регламентують виконання банківських операцій; · внесення змін до статуту банку; · затвердження річних результатів діяльності, порядку розподілу прибутку та покриття збитків; · прийняття рішення про додатковий випуск акцій (для акціонерного) чи встановлення розміру та порядку внесення учасниками додаткових вкладів для збільшення статутного капіталу пайового банку; · створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій, представництв та затвердження їхніх статутів і положень; · прийняття рішення про припинення діяльності банку; · інші питання, що належать до компетенції загальних зборів акціонерів (учасників) за статутом банку. Загальні збори скликаються щорічно, не пізніше ніж через місяць після складання балансу банку за звітний рік. Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні. Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового -- дирекція. Правління банку (дирекція) вирішують усі питання його поточної діяльності, які не належать до виключної компетенції зборів акціонерів (учасників). Роботою правління керує голова правління, а дирекції -- генеральний директор, які обираються чи призначаються згідно зі статутом банку. Ні голова правління акціонерного банку, ні генеральний директор пайового банку не можуть бути одночасно головою загальних зборів акціонерів (учасників). Контроль за діяльністю правління (дирекції) комерційного банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується загальними зборами акціонерів (учасників). Члени ревізійної комісії обираються зі складу акціонерів (учасників) за винятком посадових осіб. Згідно з положенням НБУ «Про кредитування» вітчизняні комерційні банки зобов'язані приймати рішення про видачу кредиту колегіально. З цією метою вони можуть створювати кредитний комітет, який виконує функції контрольного органу. Комерційні банки за рішенням зборів акціонерів (учасників) створюють спостережний орган з метою загального керівництва роботою банку і контролю за роботою правління та ревізійної комісії. Таким органом є рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка захищає інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів. Управління розрахунково-касового обслуговування здійснює відкриття та ведення рахунків клієнтів, безготівкові розрахунки, видачу та приймання готівки через каси банку. Валютне управління створюється в комерційних банках, що мають ліцензію на здійснення валютних операцій. Управління філіями створюють комерційні банки, що мають філії. Банки як юридичні особи мають у своїй структурі служби, що не виконують суто банківських операцій. Це -- бухгалтерія, управління кадрами, юридичний відділ, адміністративно-господарський відділ, відділ аналізу та статистики, відділ експлуатації ЕОМ. Серед таких служб деякі створюються в обов'язковому порядку з ініціативи самого банку або за вказівкоюНБУ. Так, створення підрозділу внутрішнього аудиту є однією з обов'язкових умов для отримання ліцензії на здійснення банківських операцій, а службу безпеки банки формують з власної ініціативи.

19. Назвати функції банківської системи і дати їм коротку характеристику

Банківська система -- це не довільне явище, а складова частина кредитно-грошової системи, елемент економічного базису суспільства, яка розвивається за законами ринкової економіки.

Функції банківської системи України

Виділяють наступні специфічні функції банківської системи України:

а) створення грошей і регулювання грошової маси;

б) трансформаційна функція;

в) стабілізаційна функція.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції приймають участь всі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки), і вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.

Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів господарювання і передаючи їх іншим, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й строки грошових капіталів та фінансові ризики.

Банківська система також виконує стабілізаційну функцію, тобто функцію забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку. Для банківської діяльності характерна висока ризикованість і банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, тому боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи.

20. Назвати функції банківської системи і дати їм характеристику

банк україна банкрутство капітал

Банківська система -- це не довільне явище, а складова частина кредитно-грошової системи, елемент економічного базису суспільства, яка розвивається за законами ринкової економіки.

Функції банківської системи України

Виділяють наступні специфічні функції банківської системи України:

а) створення грошей і регулювання грошової маси;

б) трансформаційна функція;

в) стабілізаційна функція.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції приймають участь всі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки), і вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.

Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів господарювання і передаючи їх іншим, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й строки грошових капіталів та фінансові ризики.

Банківська система також виконує стабілізаційну функцію, тобто функцію забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку. Для банківської діяльності характерна висока ризикованість і банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, тому боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи.

21. Негативні наслідки глобалізації в банківському секторі

Глобалізаційні процеси найчастіше зустрічаються в розвинених країнах і викликають серйозні побоювання в світі, що розвивається. Це пов'язано з тим, що переваги глобалізації розподіляються нерівномірно. Сучасні глобалізаційні процеси розгортаються, перш за все, між промислово розвиненими країнами і лише в другу чергу охоплюють країни, що розвиваються.

Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному і інтернаціональному рівнях. Відбувається не вирівнювання доходів, а швидше їх поляризація. В її процесі країни, що швидко розвиваються, входять в коло багатих держав, а бідні країни все більше відстають від них.

Замість того щоб знищувати або ослабляти прояви нерівності, інтеграція національних економік в світову систему, навпаки, підсилює їх і робить у багатьох відношеннях гострішими.

Глобалізація призводить до поглиблення неоднорідності, до виникнення нової моделі світу - світу 20:80, суспільства однієї п'ятої. 80 % всіх ресурсів контролює так званий "золотий мільярд", який охоплює лише п'яту частину населення планети (зокрема США і країни Західної Європи - 70 % світових ресурсів). 20 % процвітаючих країн розпоряджаються 84,7 % світового ВНП, на їх громадян доводиться 84,2 % світової торгівлі і 8 З 1960 року розрив між багатими і бідними країнами більш ніж подвоївся, що статистично підтверджує неспроможність всяких обіцянок справедливості в наданні допомоги країнам, що розвиваються.

Розвинені країни, використовуючи глобалізацію в своїх інтересах, прагнуть закріпити існуючий статус-кво. Великі побоювання викликає бажання США підсилити однополярність світу.

Неоднорідність світу виявляється і в наступних даних: всього лише 358мільярдерів володіють таким же багатством, як і 2,5мільярда осіб, разом узяті, майже третина населення Землі.

В умовах глобалізації можливий прояв руйнівного впливу, пов'язаного з цим процесом, що може призвести до розриву традиційних зв'язків усередині країни, деградації неконкурентоздатних виробництв, загостренню соціальних проблем, агресивному проникненню чужих даному суспільству ідей, цінностей, моделей поведінки. Як проблеми, глобалізаційних процесів у всіх країнах, можна назвати:

...