Банківська система України

- нерівномірність розподілу переваг від глобалізації в розрізі окремих галузей національної економіки;

- можлива деіндустріалізація національних економік;

- можливість переходу контролю над економікою окремих країн від суверенних урядів в інші руки, зокрема до сильніших держав, ТНК або міжнародним організаціям;

- можлива дестабілізація фінансової сфери, потенційна регіональна або глобальна нестабільність обумовлена взаємозалежністю національних економік на світовому рівні. Локальні економічні коливання або кризи в одній країні можуть мати регіональні або навіть глобальні наслідки.

5,5 % заощаджень.

22. Основи діяльності Міжнародного валютного фонду

МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі в 1944 році. Його Статут набув чинності в 1945 році, а практична діяльність розпочалася в 1947 р.

До головних цілей МВФ належать:

- сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері;

- сприяння розширенню міжнародної торгівлі, росту зайнятості та покращенню економічних умов країн-членів;

- надання допомоги країнам-членам шляхом видачі позик і кредитів в іноземній валюті для врегулювання платіжних балансів; стабілізації валютних курсів;

- консультаційна допомога з фінансових і валютних питань країнам-членам;

- здійснення контролю за дотриманням країнами-членами кодексу поведінки в міжнародних валютних відносинах.

МВФ здійснює регулювання валютно-розрахункових відносин між державами-членами, надає їм фінансову допомогу у випадку виникнення валютних труднощів шляхом надання короткотермінових позик в іноземній валюті.

Основні напрями діяльності Міжнародного валютного фонду охоплюють:

- міжнародне співробітництво у валютній сфері, яке здійснюється шляхом підтримки загальної системи розрахунків та системи розрахунків за спеціальними правами запозичення;

- фінансову допомогу країнам-членам, яка здійснюється відповідно до розробленого механізму й фінансової політики;

- консультаційну й технічну допомогу з надання консультацій з питань валютних операцій, удосконалення фінансових систем країн-членів, координації технічної допомоги як у межах МВФ, так і в співробітництві з іншими міжнародними організаціями.

23. Основні групи зовнішніх ризиків

Зовнішні банківські ризики - виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності, тобто ризики, пов'язані зі станом світового фінансового ринку, розвитком національної економіки, політики тощо. До зовнішніх ризиків належать:

- політичний ризик - можливість виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку банку, що є наслідком державної політики, політичної нестабільності в країні тощо;

- ризик країни - виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника і пов'язаний з небезпекою втрат банку внаслідок того, що держава не захоче або не зможе виконати свої зобов'язання перед іноземним кредитором або інвестором з причин, що не належать до звичайних банківських ризиків, які виникають у зв'язку зі кредитуванням і інвестуванням;

- правовий ризик - виникає у разі непередбаченої зміни чинного законодавства, що регулює банківську діяльність, а також у разі відсутності законодавчого регламентування тих чи інших банківських операцій;

- соціальний ризик - випливає з нерівномірного розподілу доходів серед населення, можливих ідеологічних і релігійних розбіжностей, національних конфліктів тощо;

- економічний ризик - пов'язаний зі зміною економічної ситуації в країні, зокрема, до нього можна віднести: нестійкість валютних курсів, інфляцію, неплатоспроможність чи банкрутство клієнтів банку, зміну ціни товару після укладання контракту, помилки в документах чи оплаті товарів, зловживання клієнтів та розкрадання ними валютних коштів, виплату за підробленими банкнотами тощо.

24. Основні завдання банківського регулювання та нагляду

Банківське регулювання та нагляд здійснюються з метою забезпечення стабільності банківської системи.

Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави визначається суспільною природою банків. Банки функціонують як приватні структури, мета діяльності яких -- отримання максимального прибутку. Водночас вони виконують суспільно корисні і необхідні функції, що робить регулювання та нагляд за їхньою діяльністю обґрунтованим і необхідним завданням.

Основними завданнями банківського регулювання та нагляду є такі:

-- забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;

-- захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства;

-- створення конкурентного середовища у банківському секторі, завдяки якому знижуються процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології;

-- забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектору в цілому і кожного банку окремо. Підвищення відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжнародної банківської практики;

-- підтримання необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

25. Основні типи організаційних структур в банках

Крім різноманітної класифікації, за якою комерційні банки можуть поділятися, вони різняться також і своєю організаційною структурою. Організаційна структура включає структуру самого банку, кількість відділів, спеціалізацію служб, склад керівництва, розподіл повноважень тощо.

Виділяють основні принципи побудов організаційних структур банку:

1) пірамідальний;

2) географічний;

3) функціональний;

4) спеціалізованих профіт-центрів;

5) холдинг-компаній;

6) матричний.

Пірамідальний принцип побудови структури банку характеризується простотою вертикальних зв'язків, прямим та безпосереднім підпорядкуванням відділів вищому керівництву банку. Як правило, така структура притаманна при відсутності активної боротьби конкуруючих установ, нерозвиненості або повної відсутності філіальної системи.

Особливістю географічного принципу є те, що відбувається поділ реалізації стратегічних і тактичних завдань. Так, якщо стратегічні проблеми вирішуються в головному представництві банку, то рішення тактичних питань передається за місцем розташування регіональних філіалів банку. Завдяки цьому відбувається розширення географії банківської діяльності. Одна з альтернативних схем, яка забезпечує розподіл функцій та посилення ролі відділень банку, має назву географічної структури.

При функціональному принципі побудови комерційного банку структура управління організована на чіткому поділі функцій акумулювання ресурсів і способів їх використання. Основна перевага даного принципу полягає у чіткості поставлених завдань кожному структурному елементу.

У комерційних банках, побудованих за принципом про* фіт-центрів, створюються спеціалізовані профіт-центри, які надають клієнтам набір певних фінансових операцій та послуг, що мають свої служби, апарат управління, калькуляцію витрат та отриманого прибутку.

У банківських холдинг-компаніях досягається надзвичайно висока ступінь спеціалізації. Якщо організаційна структура побудована за даним принципом, то філіали холдингу володіють статусом юридичних осіб, на відміну від попереднього випадку. Банківський холдинг, відповідно до особливостей акціонерного капіталу, може контролювати небанківські фінансово-кредитні установи, які входять та взаємопов'язані з банківською діяльністю, а саме: іпотечні, фінансові, страхові, лізингові, факторингові компанії, страхові, пенсійні та інвестиційні фонди, інформаційні центри, аудиторські фірми. Тобто комерційний банк у даному випадку є власником мінімум 25 відсотків інших компаній і завдяки цьому бере участь у контролі їх діяльності.

26. Пасивні банківські операції та їх характеристика

Пасивні операції -- це операції з мобілізації ресурсів банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування: а) власних, б) залучених (депозитних) та в) позичених (недепозитних) ресурсів банку.

Операції з формування власних ресурсів охоплюють операції:

-- з формування статутного капіталу банку;

-- з формування резервного капіталу банку;

-- з формування страхового капіталу банку;

-- з формування іншого капіталу банку спеціального призначення, який створюють за рахунок банківського прибутку і використовують відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою банку;

-- пов'язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

Операції з формування залученого капіталу називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних, фізичних осіб, банків, які зберігаються на різноманітних рахунках (строкових і на вимогу).

Пасивні депозитні операції можна класифікувати:

1) за категорією вкладника:

-- операції зі залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб -- на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;

-- операції зі залучення тимчасово вільних коштів фізичних осіб -- на поточні, депозитні рахунки;

-- операції зі залучення тимчасово вільних коштів банків-кореспондентів -- на кореспондентські та депозитні рахунки;

2) за строком:

-- операції зі залучення тимчасово вільних коштів на рахунки на вимогу (поточні, бюджетні, кореспондентські) з метою подальшого використання для поточних розрахунків;

-- операції зі залучення тимчасово вільних коштів на строкові депозитні рахунки для зберігання протягом обумовленого договором періоду.

Крім мобілізації власних та залучених ресурсів, банки можуть використовувати можливості міжбанківського ринку капіталів, а також залучати кошти інвесторів через емісію та розміщення власних незабезпечених боргових зобов'язань.

Пасивні кредитні операції -- це операції банку, пов'язані з отриманням кредитів на міжбанківському ринку (в інших банках та в НБУ).

Банки в Україні можуть отримувати кредит в інших банках на визначених договорами умовах строком від одного дня (кредити овернайт) до кількох місяців.

Пасивні інвестиційні операції -- це операції банку, пов'язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов'язань. Банки можуть емітувати облігації, які поповнюють банківські ресурси коштами інвесторів на строк обігу цих цінних паперів.

27. Правила управління банківськими ризиками

Правила управління банківськими ризиками:

-усі види ризиків взаємопов'язані;

-рівень ризику постійно змінюється під впливом динамічного оточення;

- ризики, на які наражаються банки, безпосередньо пов'язані з ризиками їхніх клієнтів;

- банкіри повинні намагатися уникнути ризиків навіть більше, ніж інші підприємці , оскільки вони працюють не з власними, а з чужими грошима.

Комплекс дій з управління ризиками має забезпечити досягнення таких завдань:

-ризики мають бути зрозумілими та усвідомлюватися банком та його керівництвом;

- Ризики мають перебувати в межах толерантності, установлених спостережною Радою банку;

-рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням

Діяльності банку;

-рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими;

-Очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик;

-величина капіталу має відповідати розмірам ризиків , на які наражається банк;

-Стимули для досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику .

28. Принципи управління ризиками

Управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру має здійснюватися на основі таких принципів:

* принцип прийнятності ризику, який полягає у визначенні й досягненні у державі соціально, економічно та технічно обґрунтованих нормативних значень ризиків для населення, навколишнього природного середовища, об'єктів економіки;

* принцип превентивності передбачає максимально можливе і завчасне виявлення небезпечних значень параметрів стану чи процесу та ініціювальних подій, які створюють загрозу виникнення надзвичайних ситуацій, і вжиття конкретних заходів, спрямованих на нейтралізацію цієї загрози та (або) пом'якшення її наслідків;

* принцип мінімізації ризику, згідно з яким ризик надзвичайної ситуації необхідно знижувати настільки, наскільки це можливо, добиватися досягнення розумного компромісу між рівнем безпеки і розміром витрат на її забезпечення;

* принцип повноти, відповідно до якого ризик для життєдіяльності людини чи функціонування будь-якого об'єкта є інтегральною величиною, яку треба визначати з урахуванням усіх загроз виникнення аварій і (або) надзвичайних ситуацій та людського чинника;

* принцип адресності, який полягає в тому, що ризиком має управляти той, хто його створює;

* принцип плати за ризик, відповідно до якого розмір плати за ризик залежить від потенційної небезпеки техногенних об'єктів і має бути тим більшим, чим більший можливий збиток;

* принцип вибору доцільного значення ризику, відповідно до якого суб'єкт управління ризиком забезпечує в межах від мінімального до граничнодопустимого таке значення ризику, яке він вважає доцільним, виходячи з наявних у нього економічних, технічних, матеріальних ресурсів та існуючих соціальних і політичних умов; суб'єкт господарювання, вибираючи доцільне значення ризику, гарантує певний рівень безпеки для населення та сплату страхових виплат, якщо аварія сталася;

* принцип обов'язковості інформування полягає в тому, що кожен суб'єкт управління ризиком зобов'язаний регулярно надавати органам державної влади та місцевого самоврядування реальні значення ризиків;

* принцип свободи інформації, відповідно до якого необхідно враховувати громадську думку при вирішенні питань про будівництво та експлуатацію існуючих небезпечних підприємств.

29. Причини,за яких НБУ може відмовити банку у ліцензії

Національний банк України може відмовити в державній реєстрації банку у разі, якщо:

1) порушений порядок створення банку;

2) установчі документи банку не відповідають законодавству України;

3) поданий неповний пакет документів, необхідних для державної реєстрації банку, або ці документи не відповідають вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність" чи нормативно-правових актів Національного банку України;

4) у Національного банку України є докази, що підтверджують відсутність бездоганної ділової репутації чи відсутність задовільного фінансового стану принаймні одного із засновників, що мають істотну участь у банку;

5) професійна придатність та ділова репутація голови виконавчого органу і головного бухгалтера банку, а також членів виконавчого органу банку не відповідають вимогам Національного банку України.

Про неповноту поданого пакета документів та/або про невідповідність професійної придатності та ділової репутації голови правління (ради директорів) та головного бухгалтера Національний банк України зобов'язаний повідомити уповноваженим особам банку не пізніше місячного строку з дати подання документів.

Про відмову у державній реєстрації банку Національний банк України приймає мотивоване рішення. Засвідчена Національним банком України копія рішення про відмову в реєстрації банку надсилається уповноваженій особі банку рекомендованим листом або вручається під розпис. Відмова у державній реєстрації банку не може бути здійснена з інших підстав, крім зазначених вище.

30. Рефінансування банків

Рефінансування - кредитні ресурси Національного банку України, що видаються банку для підтримки ліквідності (здатність банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами в будь-який час).

У яких випадках НБУ надає рефінансування банку?

Коли виникають розриви в часі по ліквідності банку. Наприклад, у разі одночасного дострокової вимоги великим числом клієнтів своїх вкладів, які банк не може повністю перекрити за рахунок інших джерел залучення коштів.

Що дозволяє рефінансування?

У Нацбанку підкреслили, що рефінансування дозволяє:

-- Забезпечити ліквідність банку для безперервності здійснення розрахунків в економіці; -- Здійснювати регулювання грошово-кредитного ринку за допомогою кредитного та процентного каналів.

Чим кредит рефінансування не є?

Рефінансування не може розглядатися як постійне джерело грошових ресурсів для банків (ресурсної бази), так як ресурсною базою банків можуть бути тільки залучені кошти клієнтів і кошти акціонерів.

За якими принципами надається рефінансування?

-- Тільки в межах встановлених Національним банком грошових обмежень і обсягів:

-- Обсяг регулюючих операцій визначається на підставі аналізу ситуації на ринку;

-- Індивідуальні рішення приймаються тільки за наявності висновку про відповідність цільовим завданням грошово-кредитної політики НБУ.

-- Тільки платоспроможним банкам:

-- Банк повинен виконувати свої грошові зобов'язання і не мати простроченої заборгованості за кредитами Нацбанку.

-- Під надійне забезпечення (виняток -- овернайт без забезпечення):

-- Перевага при виборі забезпечення з рефінансування є у державних облігацій уряду та фінансових інструментів з урядовою гарантією;

-- Залежно від ліквідності інструменту / об'єкта застави визначається можливий розмір кредиту від вартості застави.

-- На платній основі -- за користування кредитами рефінансування стягується обґрунтована плата:

-- Кредит рефінансування видається за ставкою не нижче, ніж облікова ставка.

Хто видає його банкам?

Згідно з українським законодавством, НБУ є кредитором останньої інстанції для банків, які звертатися до нього за кредитами можуть у разі, коли інші джерела залучення коштів не перекривають його потреб для своєчасного повернення грошей клієнтам.

31. Ризики при впровадженні банками нових технологій

Ризик впровадження нових продуктів -- це ймовірність не досягти запланованого рівня окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій чи технологій. Цей вид ризику є складовою маркетингових ризиків і супроводжує діяльність банку, пов'язану з розробкою і впровадженням нових банківських продуктів і послуг з метою розширення клієнтської бази, виходом на нові сегменти ринку тощо. У банківській діяльності, як і в інших видах бізнесу, постійно точиться конкурентна боротьба за клієнтів та ринки збуту з метою досягнення найвигідніших для банку умов. На цей процес відчутно впливають численні маркетингові ризики, одним із проявів яких і є ризик впровадження нових продуктів.

32. Роль банків у суспільстві

В ринковій економіці банківська справа набуває надзвичайної ваги в суспільному житті. Банки різних рівнів своєю діяльністю глибоко проникають у всі сфери економіки, активно обслуговують і впливають на всі економічні та соціальні процеси в країні.

Комерційні банки- кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів.

Банки займають досить вагоме місце в економіці будь-якої країни. Тому вивчення функцій банків, їх роль в економці є вкрай потрібним, особливо для України.

Акумулювання вільних коштів і перетворення їх в капітал визначає роль банків як основних фінансових інститутів, що стимулюють процес нагромадження в господарстві. Стимули до нагромадження і заощадження грошових ресурсів формуються на основі гнучкої політики банків, що пропонують власникам коштів зручну форму зберігання грошей у вигляді різноманітних депозитів, які приносять дохід у формі проценту. Сконцентровані таким чином ресурси перетворюються на позичковий капітал, що використовується банками для надання кредиту підприємствам. Використання кредиту забезпечує розвиток виробництва та збільшення споживання, тобто загальний економічний розвиток суспільства.

Банки беруть на себе відповідальність за своєчасне і повне виконання доручень своїх клієнтів по здійсненню платежів. З цією метою застосовуються найбільш сучасні форми обчислювальної техніки і комунікацій, які дозволяють в оптимальні строки проводити розрахунки та забезпечують надійний контроль за їх здійсненням.

Основними функціями комерційних банків, що визначають їх суть та роль у кредитній системі, є: прийом депозитів від юридичних та фізичних осіб; кредитування підприємств і населення; організація та здійснення розрахунків у господарстві; випуск кредитних знарядь обігу. Усі функції тісно пов'язані між собою та дозволяють комерційному банку виступати у якості органа, що емітує платіжні засоби для обслуговування усього кругообороту капіталу в процесі виробництва й обігу товарів.

33. Статутний капітал банку: характеристика, джерела формування

Статутний капітал являє собою вартість вкладів акціонерів (засновників, учасників) банку, внесених з метою формування його активів для початку чи подальшої банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників та кредиторів банку.

Виходячи з такого визначення, а також функцій, які виконує власний банківський капітал і які притаманні й найважливішій його складовій -- статутному капіталу, видається за доцільне системно підійти до розгляду механізму формування статутного капіталу (рис. 1).

Процес формування статутного капіталу створюваного банку має ряд особливостей, основними з яких є: 1. Організаційно-правова форма створюваного банку, яка визначає порядок формування статутного капіталу через безпосереднє вкладення інвесторами коштів та майна або залучення через відкриту чи закриту підписку на акції. Згідно з чинним законодавством банки можуть створюватись як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативні банки.

2. Статутний капітал банку формується тільки за рахунок власних коштів засновників, акціонерів (учасників) у грошовій формі в національній валюті України та у вільно конвертованій іноземній валюті (для нерезидентів). Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, а також коштів, джерела походження яких не підтверджені. 3. Мінімальний розмір статутного капіталу для банків установлюється законодавчо. НБУ має право встановлювати для окремих банків, залежно від їх спеціалізації, диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче розмірів, передбачених законодавчо. 4. Слід розрізняти зареєстрований та незареєстрований статутний капітал. Виокремлюють також сплачену та несплачену частини статутного капіталу.

34. У чому полягає ефективність банківської системи

Економічна ефективність - це інтегроване поняття, яке комплексно характеризує банківську діяльність та вимірюється за співвідношенням певних показників. При цьому слід зазначити, що економічну ефективність функціонування банківської системи доцільно розглядати через оцінку конкурентних позицій кожного банку на ринку банківських послуг та визначення відповідності ефективності банківської діяльності ефективності інших галузей економіки.

Сутність ефективності банківської діяльності полягає у розв'язанні таких конфліктних цілій: «одержання оптимального прибутку - підтримання на достатньому рівні ліквідності - забезпечення надійності (мінімізація ризиків)» за умови забезпечення належного виконання функцій, покладених на банківську систему.

Ефективність банківської діяльності розглядається на трьох організаційно-функціональних рівнях її прояву - система банків другого рівня, окрема банківська установа та структурний підрозділ банку.

Розгляд поняття ефективністю функціонування банківської системи передбачає виокремлення факторів, що її визначають. При аналізі банківської ефективності зазвичай береться до уваги вплив специфічних особливостей окремих країн на діяльність їх банків, зокрема, структура економіки, характер макроекономічної політики, специфіку структурних і інституційних реформ у фінансовому секторі, інші особливості.

На рівень ефективності банків впливає структура власності в банківському секторі, основні зміни в операційній діяльності, питома вага банків на ринку депозитів, капіталізація банків.

Для розрахунку кількісних параметрів ефективності банківської системи використовують систему показників:

Показники операційної ефективності:відношення величини витрат до величини доходів за відповідний період; відношення величини витрат до середньорічної величини активів; щорічна динаміка величини витрат; відношення комісійного доходу до середньорічної величини активів; відношення процентного доходу до середньорічної величини активів;

Показники рентабельності:рентабельність чистого прибутку; рентабельність власного капіталу; рентабельність активів; загальна рентабельність.

35. Фактори , що визначають банківську конкуренцію

В умовах стабільного зовнішнього середовища на комунікаційний комплекс банку основний вплив виявлятимуть конкурентні фактори та фактори, пов'язані з життєвим циклом банківських послуг.



36. Форми контролю,які здійснює НБУ,їх коротка характеристика

Форми контролю, які здійснює НБУ:

Початковий контроль здійснюється з метою чіткого й повного визначення вимог для отримання ліцензії на проведення банківських операцій. Проводиться на стадії державної реєстрації банків та їх філій і дає змогу ще до вирішення питання стосовно відкриття банку впевнитися у його майбутній надійності. Основною метою початкового контролю є допущення на фінансово-кредитний ринок країни лише таких банків, умови діяльності яких відповідають установленим НБУ обов'язковим вимогам і не створюють загрози інтересам їх клієнтів.

Попередній контроль здійснюється з метою додержання вимог розумного (з оптимальним ризиком) ведення справ, заборони або обмежень окремих видів діяльності, відрахувань від резервів страхування активних операцій банків, які гарантують безпеку та стабільність банку і захист інтересів його клієнтів.

Поточний контроль проводиться шляхом інспектування, здійснення комплексних і тематичних перевірок поточної діяльності банків та їх установ (ревізії на місцях), а також розроблення і вжиття заходів щодо їх організаційного закріплення. Під час інспектування перевіряються: законність здійснюваних операцій; стан бухгалтерського обліку; діяльність служби внутрішнього банківського аудиту; достовірність звітів; відповідність законодавству локальних актів банківської установи тощо.

Перевірки поділяють на: планову (інспектування), спеціальну (інспектування) та тематичну (інспектування). Комплексним інспекційним перевіркам підлягають банки, які здійснюють банківську діяльність на підставі банківської ліцензії. Філії банків підлягають тільки тематичним і спеціальним перевіркам за окремими рішеннями НБУ. Інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, підлягають тематичним перевіркам. Планова інспекційна перевірка банку (юридичної особи в цілому, включаючи окремі перевірки філій) здійснюється не частіше від одного разу на рік. Про проведення планової перевірки НБУ зобов'язаний повідомляти банк не пізніше ніж за 10 днів до початку цієї перевірки.

37. Функції власного капіталу банку

- захисна функція пов'язана з тим, що розмір власних банківських ресурсів повинен забезпечувати захист вкладників і кредиторів шляхом виплати їм компенсацій у випадку виникнення збитків або банкрутства банку, а також підтримувати платоспроможність банку при загрозі появи збитків за рахунок створених резервів;

- оперативна функція має допоміжний характер і особливо важлива в період утворення нового комерційного банку, тому що за рахунок власного капіталу фінансується придбання (будівництво, оренда) необхідних для банку приміщень, їх обладнання меблями, оргтехнікою і комп'ютерними системами тощо;

- регулятивна функція тісно пов'язана з діяльністю НБУ щодо контролю за додержанням обов'язкових нормативів регулювання діяльності комерційних банків, в основу розрахунку яких покладено розрахункову величину власного капіталу (регулятивний капітал).

38. Функції системи банківського нагляду на рівні

Система банківського нагляду на рівні відповідних департаментів банківського нагляду Національного банку України та відділів банківського нагляду при територіальних управліннях Національного банку України виконує такі функції:

-- реєстрація банків та ліцензування банківської діяльності;

-- здійснення контролю за дотриманням банками вимог щодо регулятивного капіталу та економічних нормативів;

-- проведення інспекційних перевірок банків;

-- визначення рейтингових оцінок діяльності банків на основі оцінки ризиків;

-- застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства;

-- здійснення контролю за проведенням заходів реорганізації та припинення діяльності банків;

-- запобігання використанню банківської системи для легалізації кримінальних доходів та фінансування тероризму;

-- координація інформації щодо банківського нагляду.

39. Характеристика ліцензії типу В для офшорних банків

Банківська ліцензія типу В, забороняє банківське обслуговування резидентів країни реєстрації банку, дозволяє усі або майже всі банківські операції з нерезидентами за кордоном в іноземних валютах. Зазвичай вона видається строком на 1 рік, і її дія продовжується на наступний термін, якщо офшорний банк не порушує вимог місцевого банківського регулювання. Вимоги щодо статутного капіталу і ліцензійного збору для банків з ліцензією типу В зазвичай менш жорсткі, ніж для першокласних банків. Більшість офшорних банків реєструються і працюють за ліцензією типу В.

Розрізняють такі різновиди ліцензії типу В:

1) офшорні банки з повною ліцензією типу "В" ("необмежені" банки) - дозволяє їм займатися банківськими та / або трастовими операціями за межами країни, в якій вони розташовані;

2) офшорні банки з обмеженою ліцензією типу "В" ("обмежені" банки) - вони можуть мати справу тільки з тими іноземними особами або корпораціями, які вказані в їх ліцензії.

40.Які банківські операції мають право здійснювати банки на підставі банківської ліцензії

На основі банківської ліцензії банки мають право здійснювати наступні банківські операції:

1. прийняття вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2. відкриття і ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

3. розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик.

За наявності банківської ліцензії банки мають право без отримання письмового дозволу здійснювати такі операції та угоди:

· надання гарантій і поручительств;

· факторинг;

· лізинг;

· послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів;

· випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

· випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням;

· надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати такі операції:

· операції з валютними цінностями:

· емісію власних цінних паперів;

· організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

· здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

· здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

· здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

· перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

· операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

- з інструментами грошового ринку;

- з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

- фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

· довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

· депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Размещено на Allbest.ru

...