Діяльність публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Донецький державний університет управління

Кафедра фінансів, обліку та аудиту і банківської справи

Звіт з виробничої практики

Студент(ка), Шиллер Марина

Маріуполь 2017

Зміст

Вступ

1. Банківська система: сутність і принципи побудови

1.1 Функції і роль банківської системи в економіці держави

1.2 Особливості побудови банківської системи в Україні

1.3 Національний банк - головний елемент банківської системи України

2. Аналіз фінансово-господарської діяльності банку

2.1 Загальна характеристика та структура управління

2.2 Аналіз ліквідності балансу

2.3 Аналіз ділової активності

2.4 Аналіз кредиторської та дебіторської заборгованості

2.5 Аналіз фінансової стійкості

3. Шляхи удосконалення роботи банківської системи України, вирішення проблеми банків-банкрутів

3.1 Вирішення проблем банківської системи країни

3.2 Пропозиції щодо удосконалення процедури ліквідації банків та їх наслідків

Висновки

Список використаних літературних джерел

Додатки

Вступ

Банківська система є основною складовою кредитної системи країни. Під нею розуміють сукупність різних видів банків та небанківських інститутів в їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в певний історичний період. Банки складають невід'ємну рису сучасного грошового господарства, їх діяльність тісно пов'язана з потребами відтворення. У сучасному суспільстві банки не тільки організовують грошовий оборот і кредитні відносини. Через них здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівля-продаж цінних паперів та ін.

Банк - це автономне, незалежне кредитна установа, що має статус юридичної особи та здійснює діяльність в сфері надання фінансово-кредитних послуг. Банк є самостійним господарюючим суб'єктом, що діє на принципах господарського розрахунку. Специфіка полягає в тому, що банки працюють в сфері обміну, а не з сфері виробництва. Головним в їх діяльності є організація кредитно-грошового процесу і монетарна політика.

Нині діюча дворівнева банківська система змінила існувала в СРСР ієрархічну (однорівневу) банківську систему. І в даний час в країні функціонує Національний банк України - структура, створена в 1991 р і представляє верхній рівень банківської системи і ціла мережа комерційних банків, склад і чисельність яких істотно змінюється в часі. Діяльність банківської системи регламентується Законом «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

Досить важко зазначити, як і коли виникли перші банки. Справа в тому, що сьогодні банки - це універсальні фінансові установи, які виконують до 300 видів різноманітних послуг. Оскільки ці операції та послуги виникли не в один час і не в одному місці, то стає важко зазначити, коли виникла банківська справа. Найдавнішими вважаються операції по збереженню грошей. Цим займалися або церковні заклади, або приватні особи. Слід зазначити, що в деяких випадках вже в давньому світі нараховувались відсотки за внесені гроші або власність. Окремо виникла потреба в обігу грошей. В Середині століття торгівля велася монетами різних країн, міст і навіть приватних осіб.Всі монети мали різну вагу, форму і номінал. Тому потрібні були фахівці, які мали б вести облік. Ці фахівці розміщувалися зі своїми конторами там, де була найбільш розвинена торгівля. Люди, які займалися операціями заощадження і переміщенням грошей, розуміли, що зібрані багатства не використовуються. Якщо хоча б деяку частину від цих коштів віддавати в тимчасове використання, тоді можна було б отримувати з цього вигоду. Таким чином, виникли позичкові (кредитні) операції, в основі яких лежала видача грошей на строк з обов'язковим поверненням та сплаті відсотка. Запорукою при цьому були будинки, кораблі, дороге і цінне майно і т.д. Всі ці операції спочатку існували окремо, а тільки поступово вони об'єднувались в організації, які ми звикли називати банками. Слово "банк" в перекладі з італійського "banco" означає стіл. У Великобританії капіталістична банківська система виникла в ХVII столітті, до речі банкіри вийшли з середовища майстрів золотих справ або купців.

У нашому суспільстві банки виконують різноманітні види операцій. Вони не тільки організовують грошовий обіг та кредитні відносини. Через них здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівля, продаж цінних паперів, а в деяких випадках управління власністю та посередницькі послуги.

Банківська система держави нагадує кровоносну систему людського організму, бо являє собою єдину систему, підпорядковану одній головній меті -- забезпечувати ефективний обіг фінансових ресурсів у державі. Від того, наскільки раціонально організована банківська система, наскільки вона відповідає економічній політиці держави, етапу розвитку економіки, залежить ефективність руху фінансових ресурсів і, в свою чергу, розвиток економіки.

Відповідно до досліджень теоретиків економічної науки, економічний розвиток суспільства зумовлений його історичним розвитком. На стан народного господарства впливають не лише економічні, а й природно-географічні, національно-історичні та інші передумови. Отже, структура банківської системи як частина економічної системи є результатом історичного розвитку. Однак банківська система не перебуває в статичному стані -- вона постійно розвивається, як і економічні відносини у суспільстві.

На зразок побудови банківської системи високорозвинутих країн світу, Законом України "Про банки і банківську діяльність" передбачено створення та функціонування дворівневої банківської системи України.

Перший рівень представлений Національним банком України з центральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а також розрахунково-касовими центрами в містах і районах. Другий рівень представлений комерційними банками.

Проблемі оптимізації світової грошово-кредитної системи як взагалі, так і в умовах України, було приділено чимало уваги в публікаціях вітчизняних економістів та спеціалістів з країн СНД. Так, багато питань стратегічного та прикладного змісту знайшли відображення в численних працях О.Васюренка, А.Вожжова, А.Гальчинського, А.Дробязка, О.Дзюблюка, В.Козюка, В.Міщенка, В.Новицького, Ю.Пахомова, О.Петрика, О.Плотнікова, А.Поручника, Ю.Прозорова, М.Савлука, Н.Савченка, В.Стельмаха, В.Усоскіна та інших авторів.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси банківської системи в Україні.

Таким чином, метою виробничої практики є вивчення банківської системи України та її ролі в розвитку економіки. Для цього необхідно вирішити такі завдання: по-перше, визначити сутність банківської системи, по-друге, її місце і роль в економіці держави, по-третє, охарактеризувати рівень її розвитку в Україні, включаючи розгляд її основного елемента - Національного Банку України.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

визначити суть і структура банківської системи;

охарактеризувати види і функції комерційних банків та Національного банку України;

дослідити структуру банківської системи України;

проаналізувати розвиток банківської системи України.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема банківської системи України.

Об'єктом дослідження є основи та загальні риси розвитку банківської системи Україні.

Предметом дослідження виступає суть і структура банківської системи.

В ході дослідження методологічних засад функціонування сучасної банківської системи застосовувався критичний синтез класичних теорій і новітніх поглядів на місце і роль банківської системи в контексті економічного розвитку, діалектичний метод, насамперед такі його елементи, як принцип суперечності, системно-структурний підхід, принцип історизму, кількісно-якісний аналіз, методи індукції та дедукції.

1. Банківська система: сутність і принципи побудови

1.1 Функції і роль банківської системи в економіці держави

Роль і значення для економіки держави банківської системи проявляється в її специфічних цілях і функціях.

Головною метою діяльності окремих банків є отримання прибутку. Що стосується банківської системи, то ця мета не просто не збільшується пропорційно кількості банків, які входять в систему, а взагалі переміщується на другий план, залишаючись лише метою окремих банків. На перше місце в системі виходять цілі [8]:

* забезпечення громадського нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків з громадськими інтересами;

* забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки.

Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно могутнім він не був. Тільки скоординоване об'єднання їх в систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх реальним.

Не менш виразно проявляється відмінність функцій банківської системи як самостійної структури від функцій окремих банків.

Банківська система здатна виконувати три такі функції:

* трансформаційну;

* створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);

* забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).

Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Проте, вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, які входять в систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації - більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків. Це зумовлюється двома обставинами [11]:

* по-перше, в трансформаційний процес активно включається центральний банк. Як банк банків він активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Через механізми рефінансування (кредитні аукціони, кредитування через «облікове вікно», «ломбардне вікно», пряме кредитування окремих банків і т.п.) центральний банк трансформує ресурси грошового ринку і за термінами, і за розмірами, і за ризиками, і в регіональному аспекті, та ще й у великих масштабах, ніж окремі комерційні банки. Він завершує трансформаційні процеси в межах всього грошового ринку, розпочаті безпосередньо комерційними банками;

* по-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Вбудовані в систему, вони отримують можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками. Якщо банк, як, наприклад, Ощадбанк України, спеціалізується на депозитних операціях, то в складі системи він може запропонувати мобілізовані кошти банкам, які виконують кредитні операції. Спільно, як складові системи ці банки можуть забезпечити весь комплекс трансформації грошового капіталу на ринку.

Функція створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей [7].

Це ключова функція банківської системи. В її виконанні беруть участь усі ланки системи - центральний банк, все банки другого рівня. Вона стосується всіх напрямків банківської діяльності, перш за все кредитний.

Ця функція банківської системи якісно відрізняється від аналогічної функції окремого банку. Кожен окремий банк потенційно здатний брати участь у формуванні пропозиції грошей і зацікавлений розширювати цю свою діяльність, оскільки вона дає йому додаткові доходи. Але тільки система може визначити межі цієї діяльності, які адекватні попиту на гроші, і ввести в ці межі емісійну функцію кожного банку. Це досягається методами та інструментами грошово-кредитної політики центрального банку, реалізацію якої забезпечує система в цілому.

Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високим ризиком банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, містять в собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розладу усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи. Тому кожен окремий банк не може виконувати стабілізаційну функції, а скоріше на оборот [4].

Як посередники на грошовому ринку, банки функціонують переважно за рахунок чужих капіталів - акціонерного капіталу, залучених коштів вкладників і позик інших банків. Тому вони перебувають під постійним контролем і тиском з боку великої кількості клієнтів і акціонерів, дії яких визначаються не тільки економічними розрахунками, а й чутками, очікуваннями, припущеннями. Тому над банками постійно висить загроза паніки, яка може викликати обвальне вилучення депозитів і банкрутство, якщо цей процес своєчасно не зупинити. Крім того, під тиском своїх кредиторів і власників банки змушені вкладати капітали в високоприбуткові, але низьколіквідні активи, ризикуючи втратити довіру вкладників і викликати паніку. Забезпечити високу довіру до банків - завдання не тільки окремих банків, а й усієї банківської системи.

Банки - не тільки посередники на ринку, а й підприємства, які можуть «заробляти гроші», надаючи позики своїм клієнтам. Це, напевно, найбільш високорентабельний вид виробництва, і над банками постійно витає великий «спокуса» «заробити» і запропонувати грошей більше, ніж у них для цього є підстав і чим це потрібно для ринку. Це положення стосується комерційних і центральних банків. Проте, така поведінка визначається не гонитвою за прибутком, а економічної або політичної ситуацією, яка склалася в країні.

Як посередники грошового ринку, банки повинні брати на себе всю відповідальність перед інвесторами за економічні ризики своїх позичальників. Банки потенційно, завдяки широким масштабам своєї діяльності, здатні розосередити ці ризики і максимально пом'якшити їх для інвесторів. Проте, реального успіху в цьому можна досягти лише за умови, що ця задача буде вирішуватися зусиллями всієї банківської системи. Тільки банківській системі в цілому під силу створити діючий механізм страхування банківських ризиків і банківських депозитів.

Виконання банківською системою стабілізаційної функції проявляється двояко: у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, які регламентують діяльність усіх її ланок - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків з одного боку; з іншого - в створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

На цій підставі створюються спеціальні механізми забезпечення стабільності банківської діяльності, які включають [11]:

* страхування банківських ризиків, перш за все кредитних;

* страхування банківських депозитів, перш за все фізичних осіб;

* створення внутрішньобанківських резервів для покриття збитків від кредитних ризиків;

* створення механізму обов'язкового резервування банківських депозитів; банківський кредиторський ліквідність

* централізоване встановлення економічних нормативів по тих напрямках банківської діяльності, які пов'язані з найбільшими ризиками;

* створення централізованого нагляду і контролю за банківською діяльністю;

* створення механізму централізованого рефінансування комерційних банків;

* узаконення різних механізмів централізації банківського капіталу (створення консорціумів, картелів, трестів, концернів, холдингів).

Консорціум - тимчасове добровільне об'єднання декількох банків для спільного виконання певних операцій, які окремому банку не під силу (кредитування великих проектів, розміщення великих емісій цінних паперів і т.п.). Після досягнення мети можуть розпадатися. Кожен банк зберігає юридичну самостійність. Подібний характер має і синдикат.

Картель являє собою укладення угоди між декількома великими банками щодо проведення єдиної політики на грошовому ринку (відсоткової, кредитної, дивідендної та т.п.). Самостійність банків зберігається. Концерн є об'єднанням декількох банків під керівництвом одного з них, який став власником контрольного пакету акцій інших банків. У такому об'єднанні самостійність банків істотно обмежується, хоча вони залишаються акціонерними товариствами. Банківським холдингом зазвичай називають концерн, до складу якого, крім банків, входять небанківські фінансові посередники (страхові, фінансові, лізингові компанії тощо). Трест - це монопольне об'єднання банків шляхом злиття їх власності. Форма власності перетворюється з акціонерної в пайову, а окремі банки втрачають юридичну і економічну самостійність і керуються з одного центру як філії.) [8].

У цих заходах виявляється організаційно-правове забезпечення стабілізаційної функції банківської системи. Кожен з них може бути реалізований лише в межах системи і є специфічним інфраструктурним елементом, який перетворює сукупність банків в якісно нове явище - банківську систему.

1.2 Особливості побудови банківської системи в Україні

Формування банківської системи України розпочалося з проголошенням незалежності і виходом зі складу СРСР в 1991 р До цього часу в Україні не було необхідних передумов для

існування самостійної банківської системи. Більшість банківських установ, які діяли на її території в кінці 80-х років, були самостійними банками, а філіями союзних банків. Вони входили до складу банківської системи СРСР і управлялися з союзного центру. Сама союзна банківська система була далеко не ринковою, і тому після проголошення курсу на перебудову з 1988 р почалося активне її реформування, в тому числі і на території України. Проте, завдання створення закінчених банківських систем в кожній союзній республіці за часів існування Союзу не ставилося, хоча йшлося про формування центральних банків у кожній з республік. Зокрема, вже в 1990 р почалася розробка проекту Закону України «Про банки і банківську діяльність». Але найімовірніше малося на увазі реорганізувати сам союзний центральний банк (Держбанк СРСР), щось на зразок Федеральної резервної системи США, а не створити самостійні банківські системи в кожній республіці.

Початок формування в Україні власної банківської системи ринкового типу був покладений Законом «Про банки і банківську діяльність», прийнятим Верховною Радою 20 березня 1991 У основу розвитку банківської системи України цим Законом були покладені принципи, загальновизнані у світовій практиці [1]:

* дворівневу побудову;

* чітке функціональне розмежування між банками першого і другого рівнів;

* функціонування банків другого рівня на комерційних засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;

* ліквідація монополії держави на банківську справу, можливість створення комерційних банків різних форм власності, лібералізація банківської діяльності;

* організація державного контролю і нагляду за банківською діяльністю і накладення цього завдання на центральний банк;

* незалежність центрального банку від державних органів виконавчої влади;

* формування загальносистемної інфраструктури забезпечення банківської діяльності та ін.

На сформованої цим Законом правовій та концептуальній основі банківська система України за короткий термін пройшла складний, але досить результативний шлях розвитку. Найвагомішіми є результати в інституційно-структурному її розвитку.

До середини 1994 року відкриття банку в Україні можна було порівняти з відкриттям приватного підприємства або товариства. Як наслідок, число комерційних банків до кінця 1992 року перевищило 90. У 1992 році їх було вже 130, а в 1993 році - 207. Протягом трьох наступних років, кількість банків досягла 230 і стабілізувалася на цьому рівні. У той же час три з п'яти великих державних банків - "Промбудбанк", "Житлосоцбанк", "Агропромбанк" - були перетворені в акціонерні компанії - "Промінвестбанк", "Укрсоцбанк", а також банк "Україна". 1992-1993 років характеризуються як період створення банків "нової хвилі". У цей період в результаті прогресуючого розвитку спільних підприємств, малих підприємств і акціонерних компаній створюються банки зі значною часткою приватного капіталу.

Народногосподарське значення банківського сектора України особливо помітно знизилося в 1994-1995 роках. Одна з ознак цього етапу - низький рівень банківського менеджменту. Це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків. Протягом 1994 року збанкрутували 12 банків. У 1995 році 20 банків були переведені в стан оздоровлення. Протягом 1996 року збанкрутували 45 банків (пряме банкротсва), а 60 прибували в стані оздоровлення (приховане банкротсва). За даними Національного банку України, кількість проблемних банків становили 28. На початку 1998 року 23 банки проходили процедуру санації, 16 підлягали закриттю, 12 - визнані банкрутами.

Наведені цифри свідчать про зростання в українській банківській системі кількості випадків некредитоспроможності. У період 1994-1995 років відбувалася зміна акціонерів багатьох банків, здійснювався продаж і перепродаж комерційних банків та їх філій.

Стабілізація рівня інфляції прискорила процес банкрутства комерційних банків. Головними недоліками банківської системи України залишалися [8]:

недостатність запасів капіталу в більшості банків;

контроль процентних ставок через ставку рефінансування НБУ;

доступ держави до безплатних кредитів;

привілейований режим роботи для окремих комерційних банків;

недостатнє дотримання принципів, що діють для банківської діяльності;

недостатність конкуренції у кредитній сфері.

На перший період (з 1992 до 1997) в Україні діяли 15 комерційних банків з змішаним капіталом, серед яких 5 банків мають 100% іноземного капіталу і зареєстровані як українські суб'єкти господарювання. Це "Кредит Ліоніс" (французький капітал)), "Сосіете Генерала" (французький капітал), Депозитно-кредитний банк (польський капітал), ING Bank і "Кредит Свісс". Решта 12 банків мають лише частину іноземного капіталу у своїх статутних фондах. Крім того, в даний час в Україні працюють 22 представництва закордонних банків.

Розміщення банків на території держави вкрай нерівномірне. У Києві та Київський області діють 78 банків, в Харківській і Одеській - по 15, в Донецькій - 14, в АР Крим та Дніпропетровської області - 12, у Львівській - 10. У той же час у Вінницькій і Кіровоградській областях взагалі немає комерційних банків. Табл. 1.1 показує динаміку становлення банківської системи України.

Таблиця 1.1 Динаміка розвитку банківської системи України протягом 1992-1997 років [13]

	1992	1993	1994	1995	1996	1997
Зареєстровані банки:	130	207	228	230	229	229
Державні	0	0	2	2	2	2
відкриті акціонерні компанії	0	0	96	119	125	128
закриті акціонерні компанії	0	0	63	47,2	52	51
товариства з обмеженою відповідальністю	0	0	67	59	50	48
Банки, які функціонують	0	0	220	210	188	189
Банки з іноземним капіталом:	0	0	12	12	14	15
зі 100% іноземним капіталом	0	0	1	1	2	3
Банки, які ліквідний	5	6	13	0	8	1

Що стосується інфраструктури банківської системи, то помітні успіхи досягнуті в формуванні механізму міжбанківських розрахунків, міжбанківського валютного ринку, ринку міжбанківського кредитування та рефінансування комерційних банків, у створенні системи банківського регулювання і контролю.

Певні успіхи досягнуті і в функціональному розвитку банківської системи. НБУ як центральний банк в основному опанував досить складний механізм монетарного регулювання і досяг помітних успіхів у стабілізації національних грошей, організовано провів у вересні 1996 р завершення грошової реформи. Позитивний досвід НБУ накопичив і в інших напрямах діяльності - в регулюванні валютних відносин, обслуговуванні державного боргу, організації банківського обліку відповідно до світових стандартів, у нормативно-правовому та методичному забезпеченні діяльності комерційних банків і т.п. Значно розширилася сфера функціонування комерційних банків, і вони накопичили цінний досвід роботи не тільки на традиційних напрямах, а й в нових для них сферах діяльності - на фондовому і валютному ринках, на ринку міжбанківських кредитів, у взаємовідносинах з центральним банком, у банківському менеджменті тощо.

Проте, формування банківської системи України постійно натикалося на серйозні перешкоди, які не тільки гальмували цей процес, а й нерідко просто повертали його назад. Йдеться перш за все про глибоку системну кризу, яку переживає економіка України протягом усього перехідного періоду. Вона проявилася в тривалому скороченні реальних обсягів виробництва, в хронічній розбалансованості державного бюджету, в глибокому льоду неплатежів (на початок 2000 р взаємна заборгованість господарюючих суб'єктів перевищила річний обсяг ВВП), в небувало високої інфляції, яку пережила Україна в 1992-1994 рр., і в обумовленому нею падінні рівня монетизації економіки. Всі ці процеси приводили до втрати грошових капіталів підприємницькими структурами, насамперед у малому і середньому бізнесі, згортання цього дуже важливого для розвитку банківської системи сектора економіки, посилення таких негативних для банківництва процесів, як бартерізація, тінізація і доларизація економічних відносин та відплив вільних капіталів за кордон, падіння ефективності виробництва (на початок 2000 р близько 60% підприємств усіх галузей економіки працювали збитково) [10].

При таких обставинах в Україні вкрай повільно розвивався попит на посередницькі послуги банків, а потім не було економічних передумов для належного розвитку банківської системи. Тому, незважаючи на помітне зростання основних кількісних показників її діяльності, в цілому рівень розвитку банківської системи України, особливо на тлі банківських систем розвинених країн, є досить низьким. Це підтверджується викладеними нижче даними, які характеризують якісну сторону функціонування банківської системи України.

Недостатнім залишається рівень капіталізації комерційних банків. Загальна сума власного капіталу всіх комерційних банків України на 1 січня 2000 р становила 1116,4 млн. Дол. США. В середньому на один банк припадає 6,85 млн. Дол. США. На тлі провідних банків світу капіталозабезпеченість українських банків настільки мала, що жоден з українських банків не ввійшов до списку першої тисячі банків світу, який був опублікований англійським журналом «Тhе Ваnkеr» в 1994 р Ситуація не змінилася і на початок 2000 р Найбільший за цим показником банк України - Промінвестбанк - мав на початок 2000 р 128,4 млн. дол. США власного капіталу, в той час як останній банк з тисячного списку вже в 1994 р мав 125,0 млн. дол. США. Тому українським банкам буде важко конкурувати з іноземними не тільки на світовому ринку, а й всередині України, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку [10].

Вирішити цю проблему адміністративним тиском на банки (збільшенням мінімального розміру статутного фонду, посиленням вимог щодо капіталізації прибутків тощо) неможливо, оскільки прибутковість банків в останні роки постійно знижується, привабливість банківського бізнесу для інвесторів зменшується та й необхідні для цього внутрішні грошові капітали залишаються обмеженими. Вирішити проблему капіталізації банків можливо лише на шляху прискорення ринкової трансформації економіки, зростання її ефективності, оздоровлення державних фінансів і підвищення прибутковості банків.

Низька кредитоспроможність переважної частини підприємств-позичальників, низька капіталізація банків, недостатній рівень їх менеджменту спричинюють надзвичайно високу ризикованість банківської діяльності, підвищену недовіру до банків, особливо з боку сімейного сектора економіки, ускладнюють підтримку їх ліквідності. Все це послаблює посередницьку роль і трансформаційну функцію банків і банківської системи в цілому. Банки не в змозі належним чином задовольняти попит на позичкові капітали, насамперед з боку суб'єктів реального сектора економіки, які постійно відчувають глибокий дефіцит грошей як платіжних засобів і як капіталу. 3 іншого боку, всі економічні суб'єкти, в яких з'являються вільні грошові кошти, не можуть їх надійно розмістити і віддають перевагу конвертації в іноземну валюту, інвестуванню в тіньову економіку або переведення за кордон.

В таких умовах на банки здійснюється могутній тиск з боку органів банківського регулювання, перш за все НБУ, з тим щоб утримати їх ліквідність, підвищити довіру до них, реанімувати їх потужну посередницьку роль. Для цього використовуються найбільш «жорсткі» заходи - надзвичайно висока норма обов'язкового резервування та часті її зміни, пряме обмеження рефінансування банків та окремих видів їх діяльності, встановлення надзвичайно великої кількості економічних нормативів га жорсткого контролю за їх дотриманням і т.п .. Все це не тільки негативно впливає на розвиток окремих банків, а й послаблює внутрішньо-системний механізм їх взаємодії та консолідації, спричинює певне протистояння між першим і другим рівнями системи, між великими і малими банками і т.п.

Глибокий довготривалу кризу державних фінансів теж негативно впливає на формування банківської системи, гальмує формування суто ринкового механізму банківського регулювання, становлення цивілізованих взаємовідносин між самими комерційними банками. НБУ змушений переважну частину свого сеньyoража направляти на монетизацію бюджетного дефіциту, обмежуючи до мінімуму рефінансування комерційних банків. Через штучне завищення процентної ставки по облігаціях внутрішньої державної позики банки змушені свої ресурси спрямовувати переважно в державні цінні папери як найбільш дохідні активи, обмежуючи кредитування реальної економіки. Посилюється залежність банківської системи від діяльності урядових структур, а отже від короткострокових, часто суб'єктивних факторів, яка послаблює системні основи в банківській діяльності.

В умовах високої інфляції НБУ змушений протягом тривалого часу (1994-2000 рр.) Проводити жорстку рестрикційну грошово-кредитну політику, яка теж не сприяло формуванню банківської системи ринкового типу. 3 одного боку, така політика стримує процес ремонетизації економіки, формування вільних грошових капіталів, грошового ринку, який звужує економічну базу посередницької діяльності банків. А з іншого боку, НБУ змушений часто переходити на «ручне» керівництво грошовим ринком, застосовуючи найбільш жорсткі, а то і прямі адміністративні заходи монетарного регулювання, за які інтереси монетарної політики не відповідають інтересам комерційних банків.

Таблиця 1.2 Основні показники банківської системи України за 2000-2005 [13]

Із загальної чисельності	2000	2001	2002	2003	2004	2005
1	2	3	4	5	6	7
Кількість банків за реєстром на кінець року	195	189	182	179	182	186
Кількість банків, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій (на кінець року) і подають звітність	154	153	157	157	160	163
З них банки за організаційно-правовою формою господарювання:
акціонерні товариства:	137	136	136	133	132	133
Відкриті	99	95	94	94	92	92
Закриті	38	41	42	39	40	41
товариства з обмеженою відповідальністю	17	17	20	24	28	32
кооперативні	-	-	1	-	-	-
Банки з іноземним капіталом:
кількість банків	31	21	20	19	19	23
статутний капітал, млн. Грн.	725	946	1046	1152	1630	3602
в тому числі зі 100% іноземним капіталом, млн. грн.	225	265	365	414	689	1056
Кількість банків, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій (на кінець року)	149	149	153	156	158	162
крім того, кількість інших фінансово-кредитних установ, яким дана ліцензія на здійснення банківських операцій	1	1	1	1	1	1
Статутний капітал діючих банків, млн. Грн	3666	4576	6003	8116	11605	16111
Кількість банків, виключених з Державного реєстру (за період)	9	9	12	8	4	-

З наведеної таблиці добре видно, як іноземний капітал поступово захоплює вітчизняні банки. Ця обставина може мати двоякі наслідки: з одного боку, кошти банків захищені в разі внутрішньої нестабільності, але вони абсолютно беззахисні перед світовими катаклізмами з іншого боку.

Всі ці обставини можуть настільки ослабити банківську систему України, перш за все її другий рівень, який коли процес ринкової трансформації завершиться і почнеться етап економічного зростання, українські банки не зможуть адекватно виконувати свою посередницьку місію в нових умовах. І тоді неминучим буде широкомасштабне проникнення в Україну іноземних банків, витіснення національного капіталу з цієї сфери іноземним. Така перспектива вимагає прискореної розробки наукової концепції розвитку банківської системи України на перспективу, узгодженої з вищестоящими органами законодавчої і виконавчої влади країни. Відсутність такої концепції протягом 10-річного періоду формування банківської системи України теж була гальмуючим фактором цього процесу.

Функціональна специфіка діяльності банків зумовлює необхідність організаційно-правового виділення їх у певну самостійну, відносно замкнуту структуру, яка називається банківською системою.

Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного об'єднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується по заздалегідь передбаченої концепції, в межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Прийнятий в 1991 р Закон України «Про банки і банківську діяльність» [1] перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, згідно з яким банківська система України повинна бути дворівневою, встановив, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв'язків між ними.

Тому більш правомірним є визначення банківської системи як законодавчо визначеної, чітко структурованої і субординований сукупності фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємопов'язані в самостійну економічну структуру.

Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне спрямування:

по відношенню до окремих банків як її структурних елементів;

по відношенню до інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською.

Банківську систему необхідно розглядати по відношенню до інших системним структурам, з якими вона взаємодіє і створює як підсистема більш загальне утворення - економічну систему в цілому. Це, зокрема, бюджетна система, податкова система, валютна система, торгова система і т.п. Порівнюючи банківську підсистему з іншими, можна виявити в ній риси, які спільні для них усіх, що підтверджує її системний характер, а також суто специфічні риси, які підкреслюють її банківську специфічність.

До таких загальних рис можна віднести [8]:

об'єднання багатьох однотипних елементів, які підпорядковуються однаковим цілям. У банківській системі такими елементами є окремі банки;однаковість цілей усіх банків виявляється в боротьбі кожного з них за прибутковість і ліквідність;

динамічність системи. Банківська система постійно розвивається, адаптуючись до зміни економічної ситуації в країні. Так, з початком ринкової трансформації економіки України адаптувала свою банківську систему відповідно до вимог ринку і продовжує її вдосконалювати в міру побудови ринкової економіки: зростає кількість банків, удосконалюються методи банківської діяльності, розширюється коло їх операцій і т.п.;

закритість системи. Банківська система є системою «закритого типу», що проявляється в концентрації уваги її суб'єктів переважно на специфічній діяльності, пов'язаної з грошовою сферою. Наприклад, банкам в Україні заборонено займатися виробничою діяльністю, торгівлею, страховою справою і т.п. З іншого боку, суб'єктам інших систем заборонено займатися суто банківською діяльністю. Більше того, великий обсяг банківської інформації є по закону банківською таємницею і не може розголошуватися або передаватися в інші системи. Разом з тим ця закритість є досить відносною. Адже банки функціонально постійно взаємодіють з іншими системами, зазнають впливу з боку останніх і самі проникають в сфери їх функціонування;

саморегуляція системи. Банківська система має здатність до самонастроювання, саморегулювання: якщо один з банків банкрутує, його «нішу» негайно займають інші банки; якщо змінюється економічна ситуація в країні, банки негайно адекватно змінюють методи діяльності, як це сталося в Україні в період гіперінфляції 1992-1994гг., коли всі банки перетворилися в універсальні, щоб вижити.

До специфічних рис, які характерні тільки для банківської системи і виділяють її з ряду інших, можна віднести [8]:

дворівневу побудову;

поглиблене, централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому;

централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів;

наявність загальносистемної інфраструктури, яка забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;

гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, який входить в систему.

На другому рівні банківської системи перебуває решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками.

В зарубіжних країнах комерційними називають тільки частину банків другого рівня. Переважно це банки, які виконують весь комплекс базових операцій і створені на акціонерній основі. Крім комерційних, у кожній країні виділяється цілий спектр інших банків - кооперативних, приватних, спеціалізованих тощо.

На відміну від центрального комерційні банки покликані обслуговувати економічних суб'єктів - учасників грошового обороту: фірми, сімейні господарства, державні структури. Саме через ці банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, які випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як фундамент всієї банківської системи, вершиною якої є центральний банк.

Банки другого рівня є економічно самостійними, рівноправними, що конкурують між собою на грошовому ринку. Вони юридично і економічно самостійні і будують свою діяльність на комерційних засадах з метою отримання прибутку. Заради прибутку вони обслуговують своїх клієнтів, зазнаючи при цьому великі ризики: кредитні, процентні, валютні тощо. Дворівневість банківської системи характеризується також чітким законодавчим розмежуванням прав і обов'язків кожної ланки системи, а також небанківських фінансових посередників.

У багатьох країнах центральному банку надано право ліцензування банківської діяльності, право встановлювати економічні нормативи діяльності комерційних банків, здійснювати тією чи іншою мірою нагляд і контроль за банками. З іншого боку, закони обмежують права центральних банків у комерційній діяльності, забороняють, зокрема, їм обслуговувати господарську клієнтуру. Цим комерційні банки захищаються від конкуренції з боку більш сильного - центрального - банку, забезпечуються їхні права як банків другого рівня.

Централізоване регулювання банківської діяльності як специфічна ознака банківської системи визначається насамперед її регулятивною функцією. Певний вплив на цю ознаку має також емісійна функція банківської системи.

Проблема ризиків - одна з найбільш складних і загрозливих у банківській діяльності. Втрати від ризиків - це не тільки збитки окремих банків, а й втрати багатьох їх клієнтів - юридичних і фізичних осіб, це потрясіння всієї економічної системи. Тому боротьба з ризиками - це завдання не тільки окремих банків, а й усієї банківської системи. Ця обставина закріплено в банківському законодавстві всіх країн, яке передбачає систему заходів щодо нормування, обмеження, страхування та контролю банківської діяльності. Реалізація цих заходів покликана забезпечити стабільну, безперебійну роботу кожного банку другого рівня і здійснюється під наглядом та за участі центрального банку і інших законодавчо уповноважених органів.

Централізоване регулювання руху банківських резервів зумовлюється насамперед емісійною функцією банківської системи.

Всі комерційні банки зобов'язані зберігати свої вільні резерви (кошти) на рахунках в центральних банках, а останні мають право контролювати і регулювати рух коштів за цими рахунками. При появі у комерційних банків надмірних резервів, які загрожують надмірним зростанням пропозиції грошей і порушенням кон'юнктури ринків, центральний банк має право частину їх заблокувати, підвищити норму обов'язкових резервів і, звузивши цим можливості комерційних банків, надавати кредити та створювати нові депозити. Якщо ж потрібно збільшити обсяги банківських резервів і розширити кредитні можливості комерційних банків, центральний банк знижує цю норму і навіть може надавати останнім у позичку додаткові резерви. В такому випадку у комерційних банків збільшується кредитний потенціал, можливості створювати нові депозитні гроші, які призводить до збільшення пропозиції грошей.

Створення єдиного для всіх банків, замкнутого на центральний банк і регульованого ним механізму руху банківських резервів є визначальним організаційно-правових ознакою банківської системи як особливої структури. Наявність загальносистемної інфраструктури, яка має міжбанківське призначення, забезпечує координацію та об'єднання зусиль банків як суб'єктів - посередників грошового ринку.

Мова йде про створення мережі міжбанківських розрахункових центрів (розрахункових палат, клірингових центрів), системи міжбанківського валютного ринку, ринку міжбанківського кредиту, міжбанківського зв'язку, центрів технічного і технологічного обслуговування, інформаційних та навчальних центрів, створення міжбанківських фондів страхування депозитів, загальних банків даних щодо кредитоспроможності позичальників і т.п. Важливим елементом такої системостворюючої інфраструктури є банківські асоціації, спілки га інші об'єднання. Самі не будучи банками і не обмежуючи прав банків-членів, вони виконують різноманітні функції в інтересах усіх банків: представляють і захищають спільні інтереси комерційних банків перед центральним банком, урядом, парламентом; організують інформаційне, консультаційне, правове обслуговування банків-членів і т.п. [9]. Звичайно, кожна інша система, яка функціонує в економіці, теж має свою певну інфраструктуру, і в цьому розумінні банківська система не є винятком. Проте тільки в банківській системі інфраструктура є надзвичайно складною, багатопрофільною, життєво необхідною для функціонування окремих банків. Без деяких її елементів виконання банками окремих операцій буде вкрай неефективним, а то і просто неможливим. Так, в перші роки формування банківської системи в Україні не було єдиного механізму міжбанківських розрахунків, внаслідок чого розрахунки між підприємствами - клієнтами банків неймовірно затягували, а нерідко просто зривалися, внаслідок чого вони несли значний збитки. Зараз в банківській системі створений і діє механізм централізованих міжбанківських розрахунків на базі електронних технологій, які дає можливість все міжгосподарські розрахунки здійснювати негайно, в режимі реального часу.

Гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості системи з децентралізацією економічної самостійності та відповідальності банків як її окремих елементів - ще одна відмітна риса банківської системи. Звичайно, проблеми подібного поєднання централізованого управління з децентралізацією відповідальності мають місце і в інших системах. Проте, ніде вони не проявляються так гостро і масштабно, як у банківській системі, де вся відповідальність перед інвесторами і вкладниками повністю покладається на банк, а можливості прийняття адекватних управлінських рішень його керівництвом істотно обмежуються нормами системного управління. Ця суперечливість постійно проявляється в реальній дійсності.

Особливо яскраво вона проявилася в США, які мають високорозвинуту банківську систему. Банківська право тут виявилося однією з найбільш складних і суперечливих сфер господарського права, а банківська діяльність контролюється і регулюється більш ретельно, ніж будь-яка інша галузь економічної діяльності. У 80-ті роки в США почався рух за дерегулювання (послаблення регулювання і контролю) банківської діяльності, було прийнято кілька законів, які послабили банківські обмеження, спростили управління нею на рівні банківської системи.

Подібні тенденції можна спостерігати і в інших країнах. Сучасне банківське законодавство, незважаючи на об'єктивні процеси консолідації банків в систему, все більше уваги приділяє гарантуванню кожному банку економічної самостійності, рівних можливостей доступу на грошовий ринок, свободи конкуренції, свободи вибору клієнтів і т.п. Без цього тенденції до інтеграції в систему можуть привести до перетворення банківської системи в єдиний банк (монобанк), що монопольно обслуговуватиме грошовий ринок, підпорядкувавши його своїм інтересам. При наявності зазначених гарантій банківська система не тільки не обмежує діяльності окремих банків, а й істотно підвищує посередницький потенціал кожного з них на грошовому ринку і їх загальну роль в економіці. Отже, банківська система - це не механічна сукупність багатьох окремих банків, але це і не єдиний банк, який керується з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова структура, яка забезпечує своїми особливими методами та інструментами функціонування грошового ринку і економіки в цілому.

1.3 Національний банк - головний елемент банківської системи України

Створення нової банківської системи в Україні на основі державних банків почалося в 1991 році з прийняттям Закону "Країни" Про банки і банківську діяльність ", згідно з яким було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає верхній і нижній рівні, а також визначено, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв'язків між ними.

В результаті дезінтеграції колишнього Радянського Союзу українське відділення Державного банку СРСР змушене було прийняти рішення про розподіл асигнувань, оскільки союзний банк не підготував плану кредитів на початок 1991 року. На базі українського республіканського відділення Державного банку СРСР було створено Національний банк України (НБУ). Вже влітку 1991 року інструкції союзного Державного банку не мали зобов'язуючої дії в Україні, а 25 грудня 1991 року Державний банк СРСР був офіційно ліквідовано і НБУ став центральним банком України.

Законом передбачається функціонування дворівневої банківської системи, в якій НБУ діяв би як центральний банк, а решта банки здійснювали б комерційні банківські операції.

НБУ - це банк першого рівня. Він виконує традиційні функції, які характерні для центрального банку держави: це емісійний та розрахунковий центр держави, банк банків і банкір уряду. НБУ не є незалежним. Він підпорядковується Верховній Раді та Кабінету Міністрів України.

З прийняттям закону "Про національний банк" (травень 1999 року) до України став чітко визначено статус центрального банку, розмежовані його функції від функцій комерційних банків.

Отже НБУ - це: єдиний емісійний центр країни, він володіє монопольним правом на емісію банкнот, організацію та регулювання грошового обігу;

банк банків. Він не займається кредитно-розрахунковим обслуговуванням інших банків і кредитних закладів, не видає кредитів комерційним банкам, не організовує механізм міжбанківського кредитування;

банк уряду. НБУ займається кредитно-розрахунковим обслуговуванням уряду - є його касиром, здійснює операції по обслуговуванню внутрішнього державного боргу. Є фінансовим консультантом і т.і. національний банк проводить аукціони по розміщенню державних облігацій уряду України, займається їх погашенням і виплатою відсотків за ними, слідкує за касовим виконанням бюджету комерційними банками;

провідник офіційної грошово-кредитної політики, зазначає мету і напрямок грошово-кредитної політики, які пов'язані з забезпеченням стійкості національної грошової одиниці. Він здійснює регулювання курсу національної грошової одиниці щодо валюти інших держав шляхом валютних інтервенцій на відкритому ринку;

керуючий золотовалютними резервами держави;

представник інтересів держави в міжнародних фінансово-кредитних організаціях.

На НБУ покладаються функції контролю за виконанням комерційними банками законодавства з банківської діяльності, за дотриманням економічних нормативів. Він здійснює державну реєстрацію банків і кредитних установ, а також ліцензування банківських операцій, встановлює для них єдині правила проведення операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації та коштів.

Однак стратегічною метою і найважливішим обов'язком НБУ є створення сприятливого середовища, в якій діють комерційні банки та інші фінансові установи. Це означає, що основною метою діяльності НБУ є:

1) захист і забезпечення стабільності валюти України;

2) розвиток і зміцнення банківської системи;

3) забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків. Надійна платіжна система, яка задовольняє потреби юридичних і фізичних осіб в безпечному та ефективному переказі коштів - передумова успішного розвитку ринкової економіки кожної країни;

4) встановлення і підтримка конкурентного середовища;

5) стимулювання використання нових інструментів грошово-кредитної політики.

Значним досягненням стало введення системи електронних міжбанківських платежів. Ще одним прогресивним кроком є впровадження електронної пошти, завдяки якій НБУ може отримувати щоденний баланс банківської системи.

2. Аналіз фінансово-господарської діяльності банку

2.1 Загальна характеристика та структура управління

Банк ВБР був створений порівняно недавно і за ці кілька років його спіткали як швидкі злети, так і падіння. Сьогодні докладніше про долю банку, акціонером і власником якого є А. Янукович - син колишнього гаранта України. Природно, під час правління якого, банк ВБР Україна процвітав. Більш того, як стверджується в одній зі статей, дана банківська організація виросла за два з половиною роки в 13 разів. Зараз же банк чекає більш сумна доля, вірніше, вона вже його наздогнала. Так як з 27 листопада 2014 року під «Всеукраїнському Банку Розвитку» було введено тимчасову адміністрацію. У зв'язку з тим, що Національний банк України визнав організацію неплатоспроможною. Але давайте повернемося до витоків історії і подивимося, як все починалося.

Історія створення і діяльності «Всеукраїнського банку Розвитку»

Отже, офіційно банк почав свою діяльність практично у загострення кризової економічної ситуації - в квітні 2009 року. Тоді нікому невідомий банк займав 157 місце в списку українських банків. На той момент у ВБР було тільки чотири відділення: два в столиці і два в Донецьку. Але, до слова сказати, банк уже на початку шляху добре себе зарекомендував і показав свою амбітність і прагнення зайняти лідерську позицію. Відзначимо, що спочатку у ВБР це не дуже виходило. Але все змінилося, коли в Україні змінився президент.

...