Банківське кредитування фізичних осіб

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

з банківської справи

Банківське кредитування фізичних осіб

Зміст

Вступ

1. Організація кредитної діяльності банку

1.1 Розробка кредитної політики банку

1.2 Сутність, види принципи банківського кредитування

1.2.1 Споживчі кредити

1.2.2 Кредитні ліміти

1.3 Ліміти повноважень в процесі кредитування фізичних осіб

1.4 Правове регулювання та нормативи кредитної діяльності

1.5 Порівняльний аналіз споживчого кредитування в банках США, Франції та України

2. Практика банківського кредитування фізичних осіб

2.1 Етапи кредитного процесу

2.2 Методи оцінки кредитоспроможності позичальника

2.3 Форми забезпечення повернення банківських позик

2.4 Процентні ставки за кредитами

2.5 Бухгалтерський облік споживчих кредитів

2.6 Робота з проблемними кредитами

2.7 Практичні аспекти кредитування населення

2.7.1 Технологія видачі кредитів населенню для купівлі житла

2.7.2 Технологія видачі кредитів населенню для купівлі автомобілів

2.7.3 Технологія видачі кредитів населенню для купівлі товарів довгострокового користування

2.8 Кредитний ризик. Заходи щодо мінімізації втрат від кредитного ризику

2.9 Контроль кредитної діяльності банку

3. Шляхи покращення банківського кредитування фізичних осіб

3.1 Розмежування функцій в кредитному процесі

3.2 Рекомендації щодо застави

3.3 Іпотека в Україні, перспективи розвитку

3.4 Концепція кредитування фізичних осіб під заставу дорогоцінних металів за участю ломбарду

3.5 Споживчий кредит та забезпечення житлом населення України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит.

Кредит (від лат. creditum - позика, борг) - одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого - такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості.

Об'єктивні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів у фінансуванні їх господарської діяльності від наявності (надлишку або нестачі) вільних ресурсів залежать від багатьох факторів, серед яких: капіталомісткість виробничої діяльності; сезонність виробництва; співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обігу продукції, коливання цін на неї; оберненість дебіторської заборгованості та ін. У зв'язку з цим з'являється можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів одних господарюючих суб'єктів за рахунок тимчасового надлишку коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієї можливості необхідні відповідні економіко-правові умови.

З одного боку, сама природа кредитної угоди зумовлює необхідність майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе зобов'язань. З іншого, обов'язкова умова виникнення кредитних відносин - це збігання інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, термін кредитування, рівень процентної ставки, наявність альтернативних варіантів фінансування та розміщення коштів.

Останнім часом процес удосконалення кредитних відносин в Україні прискорився. Поштовхом до цього стало прийняття 21 грудня 2000 року нової редакції Закону. "Про банки і банківську діяльність" та підготовка низки важливих законопроектів, зокрема проекту Закону "Про банківський кредит", який нині очікує розгляду у Верховній Раді.

Кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його власністю. За таких обставин безумовне цільове використання позичальником позики є| вельми проблематичним: якщо він саме і як власник позики має право робити з позиченими коштами все, що заманеться (тобто і не повертати їх), то, виходить, банк не вправі ні проконтролювати, ні вплинути на позичальника як щодо цільового використання позички, так і щодо стягнення боргу та відсотків. Однак практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують у правах користування позикою: по-перше - її терміном, по-друге - умовою цільового використання.

Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, наведеному в статті 2 нового Закону України "Про банки і банківську діяльність": "Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми". Як бачимо, в цьому законі кредит уже не ототожнюється із грошовими (або матеріальними) коштами (як, скажімо, у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" чи в проекті Закону "Про банківський кредит"), а розглядається як зобов'язання, що випливають (відповідно до статей 4 та 151 Цивільного кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто кредит розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як такі, що не суперечать йому.

Організація кредитування позичальників комерційними банками насамперед залежить від кредитної політики, яку проводить держава в особі своєї головної кредитної установи - центрального банку, і лише в другу чергу - від тактики і стратегії банку-кредитора. З огляду на це принципи організації кредитування, відображаючи суб'єктивний підхід центрального банку країни, змінюються відповідно до кредитної політики останнього.

Таким чином, як економічна категорія кредит - це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості. Суб'єктами кредитної угоди можуть виступати будь-які юридично самостійні господарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній формі.

Об'єкт кредитної угоди - позикова вартість, відокремлення якої пов'язано з характером руху від кредитора до позичальника та від позичальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вартості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника - покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості.

Отже, з урахуванням цих важливих аспектів дійдемо висновку, що кредит - це насамперед економічна категорія, якою передбачається акумулювання тимчасово вільних коштів бюджету, централізованих державних позабюджетних фондів, суб'єктів господарювання і населення, які потім надаються позичальникам (державі, юридичним і фізичним особам) на засадах повернення, строковості, сплати, цільового використання та реального забезпечення.

Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції в економіці. Визначення і трактування окремих функцій кредиту залежить від методологічних підходів до аналізу кредитних відносин. Так, на макроекономічному рівні виділяються перерозподільча функція та функція заміщення готівкових коштів кредитними засобами. Очевидно, що ринковий механізм перерозподілу кредитних ресурсів мас цілу низку переваг перед іншими способами розміщення грошових коштів. По-перше, обсяг кредитних ресурсів за своїм потенціалом значно перевищує, наприклад, обсяг ресурсів, які розподіляються через бюджетну сферу. По-друге, поверненість кредиту дозволяє надавати ресурси в позику багатократно, що також розширює можливості функції перерозподілу. Нарешті, не можна не виділити перевагу оперативності ринкового розподілу кредитних ресурсів порівняно з тією ж бюджетною сферою.

При більш детальному розгляді кредитних відносин можна обґрунтувати виділення більшої кількості функцій, зокрема:

- акумуляцію тимчасово вільних ресурсів;

- розподілення залучених коштів між позичальниками;

- емісійну;

- контрольну та ін.

Практичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами Національного банку України. Так, згідно з Положенням НБУ “Про кредитування”, затвердженим постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р., кредит - це позичковий капітал банку у грошовій форм,, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

1. Організація кредитної діяльності банку

1.1 Розробка кредитної політики банку

Незаперечним є твердження, що правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).

Як відомо, стратегічне управління банком передбачає наявність довгострокового бачення пріоритетів його розвитку, вироблення концепції, дальності у тому числі й у сфері кредитної діяльності. Банки, котрі культивують стратегічний підхід до управління, виробляють власну внутрібанківську культуру кредитування і на її основі вибудовують методологію й процедуру роботи. Цю культуру чи, краще сказати, філософію кредитної діяльності, називають кредитною політикою банку.

Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації.

Кредитна політика визначає структуру управління, а також порядок і правила здійснення кредитної діяльності банку. Кредитна політика визначає:

1. Цілі кредитної діяльності. Провідною метою кредитування слід вважати забезпечення достатнього рівня прибутковості банку від операцій із надання кредитів.

2. Принципи кредитування. Крім традиційних принципів поворотності, строковості, забезпеченості, платності, у сучасних умовах особливої важливості набувають принципи дотримання цільового характеру використання позики, обережності й здорового глузду.

3. Пріоритети банку в кредитній діяльності. У цьому контексті важливо задекларувати:

-цільові групи при наданні кредитів. Зокрема, банк серед своїх пріоритетів може визначити кредитну підтримку вітчизняних великих чи середніх підприємств або ж окреслити як важливий сегмент ринок кредитування фізичних осіб, малого бізнесу.

- преференції щодо кредитування окремих позичальників критеріїв визначення. Йдеться про клієнтів, які належать до категорії VIР чи так званих системних клієнтів.

- Об'єкти і суб'єкти, які не підлягають кредитуванню банком. Недоцільно надавати кредитні послуги клієнтам, проти яких порушено справу про банкрутство, які мають прострочену заборгованість за кредитами й сплатою процентів, майно яких перебуває у податковій заставі.

4. Політику у сфері забезпечення наданих кредитів. Як відомо, жодна із форм забезпечення позик не може повністю захистити банку від можливих втрат. На нашу думку, внаслідок тих умов, які склалися в економіці України, та зважаючи на наявні проблеми із захистом прав кредиторів перевага при кредитуванні має надаватися заставі рухомого і нерухомого майна Кредитна політика окреслює чинники, котрі впливають на розмір процентної ставки за наданими банком кредитами, а також розподіл повноважень у процесі кредитного ціноутворення. Як відомо, процентна ставка за кредит складається із ставки залучення ресурсів чи базової ставки, а також надбавки за ризик. Право визначення розміру надбавки доцільно делегувати керівникам територіальних структурних підрозділів банку, виходячи із конкретних умов позики, тоді як мінімальний розмір процентної ставки має доводитися комітетом з управління активами та пасивами банку (у деяких банках це є компетенцією правління).

Нині загальноприйнятою є думка, що перегляд кредитної політики має здійснюватися не рідше як один раз на рік. Насправді умови роботи українських банків змушують їх вдаватися до коригування своєї кредитної політики значно частіше. Це зумовлює необхідність створення в банку спеціальної структури - комітету з кредитної політики, підпорядкованого спостережній раді банку.

Серед внутрішніх документів, котрі регламентують діяльність банку у сфері кредитування, особливе місце належить інструкціям (положенням), які визначають послідовність здійснення процедури кредитування, порядок проведення роботи з позичальниками й розподіл обов'язків між підрозділами банку в процесі надання, супроводу і повернення кредиту. Подібний документ, який можна умовно назвати положенням про кредитування, фактично визначає систему реалізації завдань, окреслених у меморандумі про кредитну політику.

Кредитна інструкція - це опис послідовних дій з реалізації конкретної кредитної процедури. Інструкція, що відповідає окремій кредитній процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов'язаних кроків із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень. Наприклад, інструкції можуть визначати, які повинні бути етапи процедури оформлення кредитної документації, які необхідно зробити кроки з відстежуванням кредитної історії або яких заходів необхідно вжити для мінімізації частки проблемних кредитів у портфелі банку.

Іншим внутрішньобанківським документом, який визначає методи реалізації кредитної політики є стандарти кредитування.

У стандартах кредитування мають бути відображені такі основні моменти:

- порядок збирання та аналізу фінансової інформації;

- вимоги щодо забезпечення кредитів, гарантій та поручительства;

-правила організації кредитного процесу;

-порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;

-вимоги щодо оформлення кредитної документації;

-зразки документів (кредитна угода, договір застави, поручительства тощо).

Розробка внутрішньої кредитної політики потребує від керівництва банку чіткого формулювання цілей кредитування і визначення, наскільки вони збігаються із загальною політикою і стратегією банку.

Отже, в цілому кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.

Але сама по собі кредитна політика, як би якісно вона не була розроблена, ще не гарантує забезпечення виконання встановлених параметрів діяльності банку та запланованого рівня ефективності кредитних операцій. Суттєве значення має організація робіт з підбору кадрів та управління ними, а також оптимальна функціональна побудова організаційної структури кредитного підрозділу комерційного банку.

1.2 Сутність, види принципи банківського кредитування

Банківські кредити поділяються на види за такими ознаками:

1. За терміном використання розрізняють кредити:

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові - понад три роки. З участю короткострокового кредиту формується, в основному, оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є поточні грошові надходження. З участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника.

2.За забезпеченням кредити поділяються на забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації) та незабезпечені (бланкові).

3.За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів - стандартні і з підвищеним ризиком. До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними. Кредити з підвищеним ризиком - це ті, які не мають забезпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.

4.За методом надання розрізняють банківські позички, які клієнти одержують: одноразово; перманентно; гарантовано.

Одноразові позички - це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта. Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Гарантовані позички бувають двох видів:

- з попередньо обумовленою датою видачі;

- з видачею у міру виникнення в ній потреби.

Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком зобов'язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило, кварталу).

5.Щодо способу повернення розрізняють позички, що повертаються:

- поступово (в розстрочку);

- водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

- відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

- на вимогу кредитора;

- з регресією платежів.

Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно відповідно до встановленої позичальником кредитної лінії. Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Особливі умови повернення передбачаються при застосуванні окремих видів кредиту, зокрема контокорентного, за овердрафтом, під заставу векселів тощо. Особливість тут полягає в тому, що повернення позички здійснюється за ініціативою не позичальника, що є загальною нормою, а банку шляхом зарахування поточних надходжень коштів безпосередньо на позичковий рахунок. На вимогу кредитора стягуються позички у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, строковість або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої обов'язкової інформації, що має надаватися банку. З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов'язання третьої особи.

6.За строком повернення банківські позички поділяються на:

- строкові;

- до запитання;

- прострочені;

- відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. Позички до запитання, або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку позичку на першу вимогу банку. Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Відстрочені, або пролонговані - це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час.

7.За характером визначення процента банківські позички бувають:

- з фіксованою процентною ставкою;

- з плаваючою процентною ставкою.

Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку і позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам. Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. У цих ситуаціях відповідно до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і прив'язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з урахуванням ситуації на кредитному ринку.

8.За способом сплати процента розрізняються банківські позички:

- з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);

- з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

За переважною більшістю банківських кредитів процент сплачується через певний час після видачі (як правило, через місяць). Це - звичайні позички. На відміну від них надання дисконтного кредиту передбачає утримання процента (дисконту) одночасно з видачею позички.

9.За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:

- надаються одним банком;

- є синдикованими (або консорціальними);

- є паралельними.

Найпоширенішими є позички, які надаються одним банком. Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає позичку. Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами:

1. Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час. Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички.

2. Принцип забезпеченості позичок означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.

3.Принцип платності. Означає, що віддача позикових коштів здійснюється на визначених кредитним договором умовах оплати банку процентного доходу за користування кредитними ресурсами. Вартість, надана кредиторам у позичку, має зростати, створюючи його прибуток. Зазначений прибуток кредитора у вигляді позичкового відсотка і є платою позичальника за надану йому в тимчасове користування позичку.

4.Принцип повернення кредиту. Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов'язується в обумовлений термін повернути позичені кошти в повному обсязі, включаючи плату за користування ресурсів і всі можливі нараховані штрафні санкції.

5.Принцип цільового використання. Цільове кредитування передбачає наявність об'єкта, мети або предмета кредитування, тобто того, заради чого й виникають кредитні відносини між банком та позичальником. Для фізичних осіб це потреби:

1. Купівля товарів довгострокового користування (меблі, побутова техніка);

2. Купівля транспортних засобів;

3. Купівля товарів народного споживання;

4. Цільові потреби (лікування, навчання, відпочинок);

5. Будівництво;

6. Благоустрій дачних ділянок, житлових будинків, квартир);

7. Купівля

- індивідуальних житлових будинків;

- дач;

- гаражів;

- квартир.

8. Реконструкція і капітальний ремонт:

- індивідуальних житлових будинків;

- гаражів;

- дач.

9. Купівля обладнання для інженерного обладнання будинку, квартири;

10. На освоєння землі.

6.Принцип територіальності. При кредитуванні фізичних осіб використовується територіальний принцип, згідно з яким рішення про видачу кредиту (встановлення кредитного ліміту) приймається на уповноваженому рівні, а виконання рішення здійснюється на локальному рівні в підрозділах банку.

Фізичним особам кредити надаються у 2-ох формах:

1. Споживчий кредит.

2. Кредитний ліміт.

1.2.1 Споживчі кредити

Споживчі кредити є однією з форм надання кредитів фізичним особам. Споживчий кредит видається лише в національній валюті фізичним особам-резидентам України для купівлі споживчих товарів і послуг і повинен бути повернутий відповідно до умов кредитного договору. При цьому споживчі кредити поділяють:

1. Кредити на поточну діяльність.

2. Кредити в інвестиційну діяльність.

Комерційні банки України кредитують населення, розробляючи свої положення про споживчий кредит. Розміри кредитів визначаються, виходячи з вартості послуг та товарів, що є об'єктами споживчого кредитування. Процентна ставка залежить від ринку позикових капіталів, облікової ставки НБУ, процентної ставки, що нараховується при формуванні банком кредитних ресурсів. Питання, пов'язані з видачею кредитів населенню, вирішуються на підставі кредитних договорів, які укладаються індивідуальними позичальниками з банком за місцем постійного проживання, за винятком кредитів на будівництво і купівлю житлових будинків, які видаються за місцем забудови чи місцезнаходженням будинку.

Кредити на будівництво, капітальний ремонт, купівлю житлових будинків, садових будиночків надаються в розмірі 75% їх кошторисної вартості в межах розмірів, що встановлюються банками України залежно від рівня цін, на термін, що не перевищує 10 років.

Для одержання кредиту позичальник подає такі документи:

*індивідуальна заява;

*паспорт або документ, що його заміняє;

*довідка з місця праці (пенсіонер - пенсійне посвідчення) та інші документи для визначення кредитоспроможності;

*документи, що підтверджують забезпечення кредиту (гарантію, поруку, договір страхування або застави майна);

*документ, що підтверджує право на пільговий безпроцентний кредит;

*інші документи, які вимагають банки, щоб зменшити кредитний ризик.

Разом з тим, для одержання кредиту:

*на будівництво індивідуального житлового будинку позичальник подає завірений у встановленому порядку витяг із рішення місцевих органів влади про виділення земельної ділянки під забудову, проект будівництва з кошторисною вартістю, що завірений архітектором;

*на будівництво надвірних будівель - довідку місцевої адміністрації про те, що позичальник є власником житлового будинку без надвірних будівель;

*на будівництво, капітальній ремонт садових будиночків - довідку з правління садівничого кооперативу про членство в ньому;

*на придбання квартири в житловому кооперативі - довідку про членство в житловому кооперативі.

Рішення про видачу кредиту приймається на засіданні кредитного комітету і оформляється протоколом. Після одержання дозволу з позичальником укладається кредитний договір. У кредитному договорі вказують: статус обох сторін, мету і суму кредиту, умови його видачі і погашення, форми забезпечення кредиту, розмір процентної ставки за кредит та порядок її сплати, перелік звітних документів, права та обов'язки обох сторін.

Банки при кредитуванні населення охоче приймають, як форму забезпечення, заставу майна позичальника. Майно, прийняте в заставу, має бути власністю клієнта і страхується за рахунок позичальника. Договір застави завіряється нотаріально. Формами забезпечення споживчого кредиту також можуть виступати: застава цінних паперів, емітованих банком, гарантія і порука іншої фізичної чи юридичної особи.

Погашення основного боргу і процентів за кредитом здійснюється позичальником у терміни, встановлені строковим зобов'язанням, що оформляється клієнтом при одержанні кредиту. Сума погашення повинна надходити в банк до 15 числа платіжного місяця погашення кредиту. Розмір щомісячного платежу заборгованості розраховується як відношення суми кредиту до терміну користування ним за договором. Проценти за користування кредитом погашаються, виходячи з фактичної суми процентів, розрахованих на залишок боргу за час користування кредитом, і погашаються щомісяця, одночасно з черговим платежем.

Крім інвестиційних кредитів, установи комерційних банків надають населенню кредити на поточні потреби для:

*придбання предметів тривалою користування (меблі, побутова техніка);

*оплати лікування, навчання відпочинку;

*купівля товарів народного споживання;

Кредитний договір і строкове зобов'язання оформляються після подання протоколу із засідання кредитного комітету.

1.2.2 Кредитні ліміти

Кредитні ліміти установлюються фізичним особам за умови дотримання принципів забезпеченості, поверненості, терміновості і платності. Кредитні ліміти надаються у формі поновлюваної кредитної лінії, тобто сума ліміту може бути використана частинами.

Взаємини сторін регламентуються "Договором про відкриття та обслуговування картрахунку", а також додатковими угодами. Рішення щодо надання кредитного ліміту приймається органом керівництва банку (кредитним комітетом) у межах делегованих йому повноважень.

Основою погашення кредитного ліміту є поточна і майбутня фінансова стабільність клієнта (стабільність рівня доходів).

Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається з:

--комісії, яка стягується з торговельної організації при сплаті рахунків за відпущені власнику кредитної картки товари;

--щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо вона стягується);

--процентів за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту кредитування.

Банк жадає від Позичальника забезпечення кредитного ліміту відповідно до законодавства Україну й у прийнятній для банку формі. Як забезпечення Банк приймає заставу, поручительство й інші форми зобов'язань, прийняті банківською практикою. Банк як забезпечення кредитних лімітів розглядає наступні види забезпечення:

*Застава майнових прав за договором про депозитний внесок (фінансове покриття);

*Гарантії і поручительства платоспроможних підприємств;

*Застава нерухомості, транспортних засобів;

*Застава майнових прав;

Банк може встановити кредитний ліміт на картку клієнта при наявності:

- коштів клієнта на депозитному рахунку в банку;

- коштів поручителя на депозитному рахунку в банку;

- ощадного сертифікату банку.

Банк і володар депозитного рахунку оформляють договір застави майнових прав на депозит і договір-доручення, в якому власник депозиту доручає банку у випадку непогашення заборгованості по кредитному ліміту здійснити погашення заборгованості з коштів, що знаходяться на депозитному рахунку. При наявності сертифікату Банк та клієнт підписують договір про передачу на збереження сертифіката і договір-доручення.

Погашення кредитного ліміту здійснюється клієнтом шляхом внесення коштів на картку в готівковому чи безготівковому вигляді.

Встановлення кредитного ліміту

Звертання в банк

-доведення до відома

клієнта вимог банку

Надання в банк

необхідних

документів

-Аналіз кредитоспроможності,

забезпечення,

попереднє заключення

Узгодження (при необхідності)

з: юридичною службою

безпеки

Кредитним відділом

-Прийняття рішення

в межах повноважень

Службова записка

на ДПК про

встановлення ліміту

Встановлення ліміту в

карточній системі

Моніторинг кредитного ліміту

Контроль за виконанням-Нарахування і списання

клієнтом правилплати за користування

користування картоюлімітом, інших комісій

-Розподіл доходу між

Головним банком і

Філіалом.

-Представлення щомісячних

виписок по рахунку

“Безнадійні” рахунки

Підготовка матеріалів поУзгодження і закриття

закриттю за рахунок страхового заборгованості за рахунок

резервурезерву

Отже, як бачимо, використання кредитних лімітів є досить простим і зручним для клієнтів банку.

1.3 Ліміти повноважень в процесі кредитування фізичних осіб

Повноваження можуть делегуватися наказом (розпорядженням) по Головному офісу. Під делегуванням розуміється передача повноважень на прийняття рішення по проведенню банківських операцій. Люба посадова особа, якій встановлено ліміт повноважень, може передавати частину своїх повноважень своєму підлеглому.

Проте навіть у випадку передачі частини своїх повноважень підлеглій особі відповідальність в повному обсязі лежить на посадовій особі, яка має встановлений ліміт повноважень.

При передачі лімітів повноважень є обмеження:

- передача повноважень підлеглій особі не повинна перевищувати 50 % встановленого ліміту повноважень;

- забороняється передача повноважень на прийняття рішення по операціям, які проводяться з клієнтом вперше;

- забороняється передача повноважень на прийняття рішення по видачі споживчих кредитів, а також порук.

Рівні прийняття рішення.

При проведенні банківських операцій, пов'язаних з ризиком , банк використовує наступні рівні і максимальні ліміти повноважень:

Таблиця 1.

Рівень прийняття рішення комітетами банку	Ліміт повноважень для прийняття рішення
Рада Засновників Банку	> $1000000
Кредитний Комітет Головного Банку під керівництвом Голови Правління	$300000-$1000000
Кредитний комітет Головного Банку під керівництвом Першого Замісника Голови Правління	$300000-$700000
Малий Кредитний Комітет Банку	до $300000
Регіональні структури	Відповідно до таблиці “Ліміти повноважень регіональних структур”

При проведенні банківських операцій, пов'язаних з ризиком, банк використовує наступні рівні і максимальні ліміти повноважень при кредитуванні фізичних осіб.

1. Ліміти повноважень регіональних структур при проведенні банківських операцій, пов'язаних з ризиком при проведенні операцій з фізичними особами під поруку юридичних осіб або фінансове покриття

де Н8 - норматив НБУ - 25 % від суми власних коштів, але не більше 500000 дол. США.

Таблиця 2.

Рівень прийняття рішення	Регіональні структури відповідно до рейтингу
	А	Б	В	Г	Д
Кредитний Комітет за участю Керівника	Н8	Н8	0,9·Н8	0,8·Н8	-
Кредитний комітет без участі Керівника	0,7·Н8	0,6·Н8	0,4·Н8	-	-
Керівник регіонального підрозділу	0,5·Н8	0,5·Н8	0,5·Н8	-	-
Замісник керівника регіонального підрозділу	0,25·Н8	0,25·Н8	0,15·Н8	-	-

2.Ліміти повноважень регіональних структур при проведенні операцій споживчого кредитування населення.

Таблиця 3.

Рівень прийняття рішення	Регіональні структури відповідно до рейтингу
	А	Б	В	Г	Д
Кредитний Комітет за участю Керівника	0,3·Н8	0,3·Н8	0,27·Н8	0,24·Н8	0,1·Н8
Кредитний комітет без участі Керівника	0,21·Н8	0,18·Н8	0,12·Н8	0,1·Н8	0,05·Н8
Керівник регіонального підрозділу	0,15·Н8	0,15·Н8	0,15·Н8	0,05·Н8	-
Замісник керівника регіонального підрозділу	0,075·Н8	0,075·Н8	0,045·Н8	0,03·Н8	-
Начальник кредитного підрозділу	до $5000	до $3000	до $2500	до $1000	-
Начальник відділу (експерт)	до $1000	до $7500	до $500	до $300	-

У випадку, коли запропонована операція перевищує ліміт повноважень керівника, то він повинен передати рішення питання на проведення операції вищестоячому керівництву. У випадку, коли запропонована операція перевищує ліміт повноважень першого керівника регіонального підрозділу, то рішення питання на проведення операції надається керівництву Головного Банку.

Допускається сумування лімітів повноважень посадових осіб при колегіальному прийнятті ними рішень, але на суму, яка не перевищує ліміт повноважень вищестоячої посади.

Рішення про проведення банківської операції, пов'язаної з ризиком, незалежно від розміру операції, обговорюється колегіально Кредитним комітетом, Малим Кредитним Комітетом, Кредитною комісією і оформляється протоколом.

Відповідальність за проведення банківської операції, пов'язаної з ризиком, оформлення документів відповідно до діючого законодавства, проведення роботи з позичальником щодо повернення кредиту і процентів за його використання, покладається на особу, яка прийняла рішення і підписала кредитний договір та інші документи, пов'язані з проведенням даної операції на основі рекомендацій Кредитного Комітету.

Рішення про проведення операції приймається керівником відповідно до ліміту повноважень, на основі рекомендацій Кредитного Комітету, якщо за нього проголосувало більшість присутніх членів Комітету. У випадку якщо кількість голосів розділилась порівну, то вирішальним являється голос Голови Комітету. Всі члени Комітету при голосуванні мають по 1 голосу, за винятком Голови, який має 2 голоси.

В протоколі Комітету фіксується інформація про:

- прийняття рішення на проведення банківської операції, пов'язаної з ризиком (назва позичальника, сума кредиту, термін операції, ставка кредитування);

- посадову особу, яка уповноважена підписувати кредитний договір, ордер-розпорядження та інші фінансові документи, а також договори, що забезпечують кредитний договір.

У випадку, коли власний ліміт керівника, якому доручено підписання договору, є недостатнім для здійснення операції, керівник може надати йому повноваження на підписання конкретного договору та фінансових документів на основі довіреності.

Банк, в особі Голови правління (керівника регіонального управління чи філіалу), може доручати право підписання фінансових та інших документів, пов'язаних з прийняттям рішення про проведення банківської операції, пов'язаної з ризиком, надаючи постійне доручення для осіб, уповноважених на підписання, а в окремих випадках може надавати і разове доручення.

Перелік документів у відповідності до лімітів повноважень керівника по прийняттю рішення про кредитування, підписання договорів та інших документів, які візуються уповноваженими особами вказано у додатку 1.

Структура Кредитного Комітету Банку включає в себе:

- Кредитний комітет Головного Банку - це найвищий орган прийняття рішення по всім питанням, які стосуються кредитування. Кредитний Комітет створений з метою здійснення стратегії Банку в області кредитування, координації дій різних підрозділів, формування збалансованого диверсифікованого кредитного портфелю. Малий Кредитний комітет Головного банку - це орган оперативного управління процесом споживчого кредитування в регіональних структурах, у відповідності до делегованих йому повноважень.

Малий Кредитний Комітет створюється при індивідуальному бізнесі, як орган ухвалення рішення з питань споживчого кредитування фізичних осіб. Основними задачами Малого Кредитного Комітету є:

- Формування пропозицій по своєчасній актуалізації Кредитної політики Індивідуального бізнесу.

- Забезпечення конкурентноздатності банку і завоювання лідируючих позицій на ринку банківських кредитів фізичним особам.

- Розгляд, оцінка і визначення припустимого рівня кредитних і інших банківських ризиків, що входять у компетенцію Комітету.

Основною функцією Комітету є моніторинг реалізації кредитної політики Індивідуального бізнесу, а саме:

- контроль дотримання вимог Положення НБУ "Про Кредитування";

- огляд цінової політики фінансового ринку;

- визначення пріоритетів кредитної політики Регіонального підрозділу;

- контроль рівня ризиків кредитного портфеля фізичних осіб;

- твердження і контроль виконання заходів щодо зниження частки проблемних кредитів.

Рішення Комітету являються правомірними, якщо в роботі засідання приймають участь не менше 2/3 складу і за нього проголосувало не менше 2/3 присутніх членів Комітету. Члени Комітету несуть персональну відповідальність за позицію, зайняту ними при обговоренні (голосуванні) певних питань.

Склад Комітету:

1.Голова Комітету - Керівник індивідуального бізнесу;

2.Заступник Голови Комітету - Заступник Керівника індивідуального бізнесу;

3.Відповідальний секретар - Начальник відділу споживчого кредитування й активних операцій;

4.Начальник підрозділу заощаджень й кредитування приватних осіб;

5.Начальник відділу кредитних карт підрозділу пластикових карт;

6.Співробітник департаменту безпеки.

7.Юрисконсульт.

Обов'язкові теми засідань.

1.Огляд динаміки й тенденцій до зміни процентних ставок й котирувань при кредитувань фізичних осіб.

2.Моніторинг кредитного портфеля:

-Зміна стану крупних й довгострокових кредитів:

1.4 Правове регулювання та нормативи кредитної діяльності

Парадоксально, але факт: головна сфера банківської діяльності - кредитування - в Україні фактично не має спеціального законодавчого забезпечення. Нині правовідносини в галузі кредитування регулюються окремими положеннями глав 32 і 33 Цивільного кодексу України та підзаконними актами, зокрема Положенням "Про кредитування", затвердженим постановою Правління Національного банку України № 246 від 28 вересня 1995 р. Також кредитна діяльність банку регулюється різного роду інструкціями.

Зокрема, в указі Президента України "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України ті підвищення її ролі у процесах економічних перетворень", прийнятому 14 липня 2000 року, Кабінету Міністрів України (за участю Національного банку) було доручено розробити і внести до 1 грудня 2000 року на розгляд Верховної Ради України законопроект про кредитування, в якому рекомендувалося передбачити механізми захисту прав та інтересів кредиторів, посилення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне виконання своїх зобов'язань.

Серед основних чинників, які зумовлюють необхідність невідкладного прийняття Закону "Про банківський кредит” виділяють такі:

-в Україні триває процес "розбудови" правової держави та громадянського суспільства, економічною підвалиною яких може бути лише ринкова економіка. Одним із її пріоритетів якраз і є створення законодавчої бази для розвитку ринку кредитних ресурсів, а також сприятливих умов для залучення коштів у економіку України;

- у процесі трансформації української економіки введено в дію чимало нормативно-правових актів щодо кредитування. Деякі з них недостатньо обґрунтовані, а деякі - суперечать один одному;

- за міжнародними зобов'язаннями, зокрема, згідно з Угодою про партнерство і співробітництво України з Європейським Союзом, наша країна має узгодити вітчизняне чинне законодавство, у тому числі регулювання кредитних відносин, із європейськими стандартами. Пропонований законопроект у цілому наближає регулювання кредитних правовідносин в Україні до європейського.

Основу законопроекту становить принцип законодавчих гарантій і юридичних умов захисту прав кредитодавців (тобто банків). Реалізація цього принципу може створити передумови для досягнення стратегічної мети - забезпечення захисту прав вкладників, поліпшення юридичних умов для розвитку - ринку кредитних ресурсів, удосконалення державного регулювання та контролю за наданням банківських кредитів.

Зокрема, законопроектом передбачено встановити кваліфікаційні вимоги до суб'єктів кредитних відносин, у тому числі стосовно кредитоспроможності кредитодавця та платоспроможності позичальника. Згідно з проектом банківський кредит може надаватися лише за умови дотримання цих вимог. Окреслено також вимоги щодо переддоговірних відносин між кредитодавцем і позичальником, які, зокрема, стосуються таких зобов'язань суб'єктів кредитних відносин, як реалізація комплексу заходів із перевірки платоспроможності позичальника, зобов'язання кредитодавця щодо запобігання кредитних ризиків, перевірка наявності реального та адекватного забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань згідно з кредитним договором, обмеження надання пільгових умов кредитування.

У законопроекті чітко визначено механізми надання банківського кредиту, контролю за його цільовим використанням та погашення кредиту, а також процедуру стягнення заборгованості позичальника за кредитним договором.

Ще одним законом, який регулює кредитні відносини і стосується забезпечення наданих банком кредитів являється закон України “Про заставу”.

Чималу роль в процесі кредитування відіграє Постанова Правління НБУ “Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” і звичайно, закон України “Про банки і банківську діяльність”.

Нормативи діяльності комерційних банків - сукупність законодавчих та підзаконних актів, виданих Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів та НБУ.

Норма - відносна величина, що показує питому вагу одного показника щодо іншого.

Норматив - абсолютна величина, вторинна щодо норми. Вона визначається розміром встановленої норми та обсягом діяльності певного об'єкта. Вимоги до нормативів кредитної діяльності комерційних банків:

*нормативи кредитної діяльності мають бути гнучкими, зважаючи на сам характер кредитних операцій;

*нормативи повинні захищати банки від критичного перевищення лімітів залучення коштів, що майже завжди стає причиною збитків, а часом і банкрутства;

*нормативи мають запобігати локалізації надання кредитів, хоча б у якій формі воно здійснювалося.

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" з метою захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності банків НБУ встановлює для всіх комерційних банків такі обов'язкові економічні нормативи щодо кредитної діяльності:

Максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8) розраховують за формулою:

де Зс - сукупна заборгованість за позичками, міжбанківськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника на 100 відсотків суми виданих для нього позабалансових зобов'язань; К - капітал банку.Нормативне значення Н8 не повинно перевищувати 25%, тобто загальна сума зобов'язань будь-якого позичальника (фізичної чи юридичної особи, у тому числі банку) перед банком у результаті надання останнім одного або кількох кредитів не повинна перевищувати 25% капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків (Н9) встановлюється як співвідношення сукупного розміру великих кредитних ризиків та капіталу комерційного банку (у відсотках):

,

де Ск - сукупний розмір великих кредитів, наданих комерційним банком з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку.

Рішення про надання великого кредиту має бути оформлене відповідним висновком кредитного комітету комерційного банку та затверджене його правлінням. Максимальне значення нормативу Н9 не може перевищувати 8, тобто загальний розмір великих кредитів не повинен перевищувати 8-кратний розмір капіталу банку. Якщо сума всіх великих кредитів перевищує 8-кратний розмір капіталу банку щонайбільше на 50%, то вимоги до платоспроможності подвоюються (до 16%). Якщо ж відсоток такого перевищення перевищує 50%, то вимоги потроюються, тобто значення показника платоспроможності банку має бути щонайменше 24%.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій і поручництв, наданих одному інсайдеру (Н10), розраховують за формулою:

,

де Рк - сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі міжбанківських), поручництв, врахованих векселів та 100% суми позабалансових вимог щодо одного інсайдера комерційного банку. Максимальне значення нормативу Н10 може перевищувати 5%.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій і поручництв, наданих усім інсайдерам (Н11), розраховують за формулою:

,

де РК - сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі міжбанківських), поручництв, урахованих векселів та 100% суми позабалансових вимог щодо всіх його інсайдерів. Максимальне значення цього нормативу не повинно перевищувати 40%, тобто сукупний розмір наданих банком позик, поручництв, урахованих векселів та 100% суми позабалансових вимог щодо всіх його інсайдерів не повинен перевищувати 40% капіталу банку.

Норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик (Н12) розраховують за формулою:

,

де МБн -- загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських позик. Максимальне значення цього нормативу не повинно перевищувати 200%.

Норматив рефінансування (Н13):

,

де МБо - загальна сума отриманих комерційним банком міжбанківських кредитів; ЦК - загальна сума залучених централізованих коштів. Максимальне значення цього нормативу не повинно перевищувати 300%.

Норматив інвестування (Н14|) характеризує використання капіталу банку для придбання часток акціонерних товариств, підприємств, недержавних боргових зобов'язань і розраховується за формулою:

,

де Кін - кошти комерційного банку, які інвестуються на придбання часток акціонерних товариств, підприємств, недержавних боргових зобов'язань; ЦП - цінні папери в портфелі банку, призначені на інвестиції; Ва - вкладення в асоційовані компанії. Максимальне значення цього нормативу не повинно перевищувати 50 % капіталу банку.

1.5 Порівняльний аналіз споживчого кредитування в банках США, Франції та України

У банках ринкових країн набув широкого розвитку споживчий кредит, який прискорює реалізацію товарів широкого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення, підвищує його життєвий рівень. Суб'єктами кредитування є фізичні особи. У ролі кредиторів виступають комерційні банки, ощадні каси й асоціації, ломбарди, кредитні спілки, підприємства і організації. Об'єкти споживчою кредитування - це витрати, пов'язані із задоволенням потреб населення для купівлі товарів в особисту власність, а також виграти інвестиційного характеру на будівництво і підтримку нерухомості.

Грошові споживчі кредит за термінами погашення класифікуються на:

* кредити на виплати;

*револьверні (відновлювальні) кредити;

*кредити одноразового погашення.

Кредити на будівництво житла виділені в окрему категорію і мають назву іпотечних кредитів, надаються вони під заставу нерухомості. Кредит на виплат платежу передбачає погашення його процентів за ним щомісяця рівними частинами. Терміни погашення таких кредитів - від двох до п'яти років, суми кредиту залежать від об'єкта кредитування, кредити надаються під забезпечення гарантів. У країнах Західної Європи і США кредити на виплат поділяються на прямі і непрямі банківські споживчі кредити. При прямому кредитуванні укладається договір між банком і позичальником. При непрямому - посередник має договір з банком, одержує кредит від банку та передає його споживачеві.

У групу револьверних кредитів включають кредити, надані позичальником за єдиним активно-пасивним поточним рахунком у вигляді овердрафту чи кредитною карткою. Надання овердрафту здійснюється під забезпечення ощадним вкладом чи цінними паперами або без забезпечення шляхом видачі чекової книжки.

Схема 2. Кредитні відносини при наданні револьверного кредиту

Доходи за цей кредит банки отримують із процентів, що стягуються з торгівельних підприємств за оплату торгівельних рахунків, процентної суми за кредит і плати за картку.

Третя група кредитів кредити одноразового погашення характерні тим, що погашення боргу і процентів за ним здійснюється одночасно. Ці кредити називаються бриджинг-позики.

Крім вказаних кредитів, індивідуальним позичальникам надають також обліковий короткостроковий кредит (дисконт векселя), кредит з індивідуальними умовами для придбання дорогих товарів, навчання дітей, персональні позики студентам тощо.

Банкам України доцільно використовувати досвід зарубіжних країн для здійснення споживчого кредитування.

Метою аналізу кредитоспроможності приватних позичальників є оцінка кредитних ризиків, які дещо відрізняються від ризиків при кредитуванні юридичних осіб. Більшість споживчих кредитів невеликі за розмірами, у той же час собівартість операцій відносно висока, тому банки змушені збільшувати кількість позичальників, щоб покрити власні витрати на кредитування.

У США й інших ринкових країнах існують спеціальні юридичні норми і правила, що регулюють використання споживчих кредитів. Кредитори не мають права здійснювати дискримінацію потенційних позичальників: за расовими, релігійними ознаками, національністю, сімейним станом, статтю, якщо останні задовольняють основні критерії відносно кредитних ризиків. Однак кредит може отримати тільки громадянин даної країни. Найчастіше вивчення кредитоспроможності індивідуальних позичальників здійснюється за бальною системою оцінки надійності клієнтів. У таблицях подано типові для американських, французьких, англійських банків класифікаційні бальні оцінки для визначення надійності позичальника (див. Дод. 2 і Дод. 3). За критеріями першої таблиці відмовляють у кредиті позичальникові, якщо він набрав менше ніж 13 балів. При отриманні ним близько 30 балів розглядають пропозицію про надання кредиту з великим ризиком. За критеріями другої таблиці найвигіднішим є позичальник, який одержує більше ніж 510 балів, а якщо сума балів менша за 380 - то банк відмовляє позичальникові у видачі кредиту.

...