Недержавне соціальне страхування

3) цінні папери, емітентами яких є інститути спільного інвестування, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

4) векселі;

5) похідні цінні папери.

Пенсійні активи не можуть формуватися за рахунок коштів, отриманих на підставах, що суперечать законодавству. Пенсійні активи не можуть бути предметом застави і повинні використовуватися лише на цілі, передбачені статтею 48 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення». На пенсійні активи не може бути звернене стягнення за зобов'язаннями засновників пенсійного фонду, роботодавців-платників, осіб, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, адміністратора, зберігача такого фонду та страхової організації, з якою укладено договір страхування довічної пенсії учасником відповідного пенсійного фонду або договір страхування ризику настання інвалідності чи смерті учасника фонду.

Формування пенсійних активів здійснюється шляхом пенсійних внесків фізичними та юридичними особами. Для того, щоб до недержавного пенсійного фонду почали надходити внески, вкладник повинен укласти з адміністратором недержавного пенсійного фонду пенсійний контракт.

Розмір пенсійних внесків визначає вкладник недержавного пенсійного фонду у пенсійному контракті.

Адміністратор надає вкладнику та учаснику фонду:

- примірник укладеного з вкладником пенсійного контракту,

- пам'ятка з роз'ясненнями основних положень пенсійного контракту (далі - пам`ятка),

- копія зазначеної в пенсійному контракті пенсійної схеми,

- витяг з основних положень статуту пенсійного фонду та (або) на вимогу вкладника фонду - копію статуту пенсійного фонду,

- інформація про адміністратора, осіб, які здійснюють управління активами, та зберігача пенсійного фонду, яка включає їх реєстраційні реквізити (номер, дата видачі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, код за ЄДРПОУ), банківські реквізити та реквізити відповідних ліцензій (номер, дата видачі, строк дії ліцензії, найменування органу, що її видав).

Вкладник фонду, що є одночасно його учасником, може в односторонньому порядку розірвати пенсійний контракт, укладений з ним особисто, або вимагати зміни його умов.

У випадку дострокового розірвання пенсійного контракту вкладник повинен:

- або укласти новий пенсійний контракт із іншим фондом;

- або укласти договір зі страховою організацією;

- або відкрити в банку пенсійний депозитний рахунок;

- або одержати одноразову пенсійну виплату, якщо за законом та умовами пенсійного контракту в нього є таке право.

При цьому пенсійні кошти, накопичені на рахунках вкладника, передаються в іншу фінансову установу за рахунок самого вкладника, тобто їхня сума буде зменшена на суму витрат, пов'язаних з перерахуванням таких коштів.

У випадку якщо на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду перебувають кошти, перераховані на його рахунок іншими вкладниками, такі кошти можуть бути вилучені з пенсійного фонду тільки після розірвання пенсійних контрактів з такими вкладниками.

Якщо учасник пенсійного фонду припиняє трудові відносини з роботодавцем-вкладником, він зобов'язаний розірвати контракт із фондом та укласти новий з адміністратором іншого фонду, страховою організацією або банком. При цьому за перерахування коштів на новий рахунок платить сам учасник. Якщо ж трудові відносини припиняються внаслідок ліквідації, перепрофілювання, реорганізації, банкрутства або скорочення штату підприємства, витрати на переведення коштів бере на себе роботодавець.

Пенсійні внески до пенсійного фонду сплачуються у розмірах та у порядку, встановлених пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних схем. Зазначені в пенсійному контракті розміри сплачуваних до пенсійного фонду пенсійних внесків можуть змінюватися відповідно до умов обраних пенсійних схем.

Пенсійна схема є невід'ємною частиною пенсійного контракту, а умови та порядок пенсійного забезпечення, викладені в ній, є обов'язковими для виконання вкладником, учасником та Адміністратором Фонду. Пенсійну схему розробляють із дотриманням вимог Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та інших нормативно-правових актів з питань недержавного пенсійного забезпечення. Пенсійний фонд може використовувати кілька пенсійних схем. Встановлення мінімально гарантованої норми прибутку за будь-якою пенсійною схемою забороняється. Вкладники пенсійного фонду мають право вільного вибору пенсійної схеми, а також мають право на заміну пенсійної схеми, але не частіше одного разу на шість місяців.

Загалом усі пенсійні схеми, які використовуються у недержавному пенсійному забезпеченні можна поділити на три види:

1. Пенсійні схеми зі встановленими внесками («defined contributions», DC) - схеми, де наперед визначаються розміри пенсійних внесків. Рівень пенсійних виплат визначається накопиченою сумою та отриманим інвестиційним доходом на накопичені пенсійні активи. Таким чином, ризики пов'язані з розміром виплат несе особа, на користь якої здійснювались внески.

2. Пенсійні схеми зі встановленими виплатами («defined benefits», DB) - схеми, де встановлюється гарантований рівень виплат (як правило, у вигляді відсотку від заробітної плати за певний час із можливістю врахування інших параметрів, напр. стажу). Ризики несе платник (роботодавець), який гарантує додаткове покриття пенсійних зобов'язань перед учасником (отримувачем виплат) у разі недостатності накопичених активів та(або) невдалого інвестування.

Якщо для порівняння названі дві схеми уявити у вигляді рівняння з однією невідомою, то в першому випадку (встановлені внески) невідомими є пенсійні виплати, а в другому (встановлені виплати) - внески.

3. Гібридні (змішані) схеми - містять елементи двох попередніх.

Внески за страхуванням ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду сплачуються у порядку, визначеному пенсійним контрактом.

Рада пенсійного фонду має право встановити мінімальний розмір пенсійних внесків - 10 відсотків мінімальної заробітної плати у розрахунку на один місяць. Розмір пенсійних внесків до корпоративного або професійного пенсійного фонду, що сплачуються за кошти засновників цих фондів і роботодавців-платників, може визначатися у колективному договорі. Засновники корпоративних та професійних пенсійних фондів і роботодавці-платники можуть пропонувати учасникам фондів укладення договору страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду, обов'язкового для всіх учасників фонду, відповідно до визначеного порядку укладання такого договору та розміру внесків на такий вид страхування. Загальний розмір страхових внесків, які сплачуються за таким видом страхування, не може перевищувати одного відсотка розміру пенсійного внеску, сплачуваного засновником або роботодавцем-платником за кожного учасника. Внески за цим видом страхування сплачуються у порядку, визначеному пенсійним контрактом. Роботодавець, який здійснює перерахування внесків до відкритого пенсійного фонду від імені своїх працівників - учасників цього пенсійного фонду, може здійснювати внески по добровільному страхуванню ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду. Розмір таких внесків не може перевищувати одного відсотка внесків, сплачуваних відкритому пенсійному фонду за кожного учасника, за умови, що пенсійний фонд надає можливість придбати цей вид страхування як складову частину пенсійного контракту. У разі прийняття фізичною особою рішення щодо накопичення частини обов'язкових страхових внесків у пенсійному фонді на умовах, визначених законодавством, розмір таких пенсійних внесків встановлюється згідно із законодавством про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Максимальний розмір пенсійних внесків за пенсійними схемами недержавного пенсійного забезпечення не обмежується. Пенсійні внески сплачуються лише у національній валюті України, а у випадках, передбачених законодавством України, в іноземній валюті за офіційним обмінним курсом Національного банку України, що діяв на момент сплати, шляхом готівкових та (або) безготівкових розрахунків. Юридичні особи сплачують пенсійні внески лише у безготівковій формі. Пенсійні внески сплачуються шляхом зарахування відповідних грошових сум на поточні рахунки пенсійного фонду у зберігача.

Управління пенсійними активами здійснює компанія з управління активами, яка діє на підставі договору (угоди), укладеного з недержавним пенсійним фондом.

Пенсійні активи, що накопичуються у пенсійному фонді, можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності фонду, виконання зобов'язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов'язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення, а саме:

1) інвестування з метою отримання доходу на користь учасників фонду;

2) виконання договорів виплати пенсії на визначений строк, укладених з учасниками пенсійного фонду, та для здійснення одноразових пенсійних виплат;

3) оплати договорів страхування довічної пенсії та договорів страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду, укладених із страховою організацією;

4) оплати послуг професійного адміністратора, включаючи оплату рекламних та агентських послуг, пов'язаних з функціонуванням пенсійного фонду, та витрат на оприлюднення інформації про його діяльність;

5) сплати винагороди за надання послуг з управління активами пенсійного фонду;

6) оплати послуг зберігача;

7) оплати послуг з проведення планових аудиторських перевірок недержавного пенсійного фонду;

8) оплати послуг торговців цінними паперами (посередників), витрат на ведення обліку та перереєстрацію прав власності на активи пенсійного фонду;

9) оплати інших послуг, здійснення яких прямо передбачено Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» або нормативно-правовими актами з питань недержавного пенсійного забезпечення та на оплату яких можуть бути використані пенсійні активи.

Управління та розміщення активів провадиться відповідно до затверджених статутами пенсійних схем та інвестиційних декларації.

Напрямки та ліміти інвестування пенсійних активів визначає сама компанія з управління активами, але в межах, передбачених Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» (табл. 8).

Крім того, Рада недержавного пенсійного фонду може встановити додаткові обмеження щодо складу та структури пенсійних активів, включивши їх до інвестиційної декларації фонду. Набір інструментів для формування інвестиційного портфеля фонду досить широкий, однак і обмежень, встановлених Законом, теж вистачає.

Таблиця 8. Обмеження щодо інвестування пенсійних активів в Україні

№ з/п	Об'єкт інвестування активів фонду	Максимальний відсоток інвестування пенсійних активів Фонду в об'єкт інвестування (% від загальної вартості пенсійних активів фонду)
1.1.	Банківські депозитні рахунки та ощадні сертифікати банків	40
1.2.	Депозитні рахунки та ощадні сертифікати одного банку	10
2.	Цінні папери, а саме:
2.1.	Цінні папери одного емітента (крім випадків, передбачених нижче)	5
2.2.	Цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України	50
2.3.	Цінні папери, доходи за якими гарантовано Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами	20
2.4.	Облігації підприємств, емітентами яких є резиденти України	40
2.5.	Акції українських емітентів	40
2.6.	Цінні папери іноземних емітентів	20
2.7.	Іпотечні цінні папери	40
3.	Об'єкти нерухомості	10
4.	Банківські метали	10
5.	Інші активи, а саме:
5.1.	Активи не заборонені законодавством України	5

Серед дозволених вкладень - цінні папери (акції та облігації підприємств, іпотечні цінні папери, облігації державних та місцевих позик), нерухомість, банківські депозитні рахунки, банківські метали, інші незаборонені активи. При цьому придбавати за рахунок пенсійних коштів акції та облігації підприємств дозволяється лише з числа тих, що пройшли лістинг та постійно торгуються на фондовій біржі. Якщо цінний папір перебував у лістингу, а пізніше був з нього виключений, у компанії з управління активами є два місяці для приведення портфеля фонду у відповідність. В інших випадках компанія з управління активами має 30 днів для приведення складу та структури активів у відповідність вимогам законодавства.

З метою мінімізації ризиків забороняється інвестувати в цінні папери одного емітента більше 5% пенсійних активів. Усього в акції дозволяється вкладати не більше 40% загальної вартості пенсійних активів, як, до речі, і в корпоративні облігації. Цікаво, що найбільшу частку активів (до 50%) Закон про недержавне пенсійне забезпечення дозволяє інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано КМУ. Найпопулярнішим напрямком інвестування пенсійних активів залишається їх розміщення на банківських депозитних рахунках. За даними Держфінпослуг станом на 1 жовтня 2008 р. 57% активів недержавного пенсійного фонду було розміщено на депозитах, при тому, що кожний недержавний пенсійний фонд має право тримати на банківських депозитних рахунках лише до 40% активів, при цьому не більше 10% у зобов'язаннях одного банку. Справа в тому, що чинне законодавство відводить 18 місяців з дати реєстрації недержавного пенсійного фонду як фінансової установи для приведення структури його активів у відповідність до вимог законодавства. Тому, у деяких недержавних пенсійних фондах переважна частина активів або навіть всі розміщені на депозитах. Майже позбавлені вибору об'єктів для інвестування і ті недержавні пенсійні фонди, які працюють більше 1,5 року, але мають невеликі активи. Їм фактично залишаються лише банківські депозити. ДКЦПФР дозволяє подовження 18-місячного терміну, відведеного для приведення структури активів у відповідність до вимог законодавства та інвестиційної декларації, але вже в індивідуальному порядку - за письмовим зверненням компанії з управління активами до ДКЦПФР. Тож, вкладникам недержавного пенсійного фонду слід мати на увазі, що якщо обраний ними фонд ще не виконав вимоги Закону до диверсифікації активів, це збільшує ризики його учасників та зменшує потенційні прибутки майбутніх пенсіонерів.

При, здавалося б, великому різноманітті передбачених Законом про недержавне пенсійне забезпечення «кошиків» для вкладання пенсійних активів насправді можливості фондів скромніші. Так, дозволом вкладати до 10% загальної вартості активів в об'єкти нерухомості на 1 жовтня 2008 р. недержавним пенсійним фондом взагалі не скористалися, що можна пояснити надто високими цінами на нерухомість та відносно невеликими обсягами пенсійних активів. А дозволені Законом цінні папери іноземних емітентів (до 20% загальної вартості активів) залишаються недоступними з огляду на необхідність отримувати на кожну інвестицію індивідуальну ліцензію НБУ згідно з вимогами Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Цікаво зазначити, що у розвинених країнах зазвичай відсутні кількісні обмеження на інвестування пенсійних коштів, принаймні щодо таких напрямків як акції, що включені до лістингу провідних фондових бірж, нерухомість, облігації та банківські депозити. Такі обмеження кожний фонд встановлює виходячи із вимоги для управляючого діяти розсудливо та обачливо. Проте, «їхні» фонди не вважаються через це ненадійними. В українських умовах для уникнення зловживань обмеження слід встановлювати в законодавчому порядку.

Отриманий від інвестування пенсійних активів дохід йде на покриття витрат фонду, пов'язаних з недержавним пенсійним забезпеченням, решта становить прибуток (збиток), який повністю розподіляється між учасниками фонду пропорційно сумам, накопиченим на їхніх індивідуальних пенсійних рахунках на день розрахунку - принаймні 1 раз на місяць. Оскільки інвестиційний портфель фонду складається із різних видів активів - інструментів з фіксованою доходністю (облігації, банківські депозити) та інструментів з нефіксованою дохідністю (акції, банківські метали, нерухомість), доходність фонду змінюється з місяця на місяць. Проте, саме завдяки довгостроковій перспективі роботи недержавного пенсійного фонду вартість інвестицій в інструменти з нефіксованою дохідністю (перш за все в акції, які є найдоступнішими для недержавного пенсійного фонду в Україні) має найбільший потенціал зростання і значного «обігравання» інфляції. Яскравим прикладом є минулорічне значне падіння цін на акції, чим скористалися низка недержавних пенсійних фондів для поповнення своїх інвестиційних портфелів. Неминуче зростання цін на ці інструменти у довгій перспективі принесе учасниками таких фондів максимальні прибутки. Дізнатися про стан свого індивідуального пенсійного рахунку, на якому обліковуються внески та частина інвестиційного прибутку (збитку), розподіленого на користь учасника недержавного пенсійного фонду, учасник може з виписки, яку один раз на рік йому зобов'язаний безоплатно надавати адміністратор фонду, а частіше - на письмовий запит за плату. Таким чином, Закон надає кожному учаснику можливість контролювати роботу фонду. Якщо учасник вже почав отримувати пенсію з недержавного пенсійного фонду, на початок кожного фінансового року він отримує безоплатно (або на будь-яку іншу дату - за плату) інформацію ще й про обсяг здійснених йому виплат та суму вартості послуг, наданих такому учаснику та оплачених ним.

2.5 Пенсійні програми та пенсійні виплати у системі недержавного пенсійного страхування

Одним з основних напрямів використання пенсійних активів недержавного пенсійного фонду є здійснення пенсійних виплат. Відповідно до умов пенсійних схем, що використовуються пенсійними фондами, та пенсійних контрактів можуть здійснюватися такі види пенсійних виплат:

- довічна пенсія;

- пенсія на визначений строк;

- одноразова пенсія.

Розміри пенсійних виплат визначаються виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника пенсійного фонду, тривалості виплати та формули розрахунку величини пенсії на визначений строк згідно з методикою, затвердженою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Пенсійні виплати здійснюються у грошовій формі в національній валюті України. Адміністратор планує обсяг грошових коштів, необхідних для здійснення пенсійних виплат учасникам фонду відповідно до укладених пенсійних контрактів, та надає відповідну інформацію особам, що здійснюють управління пенсійними активами цього фонду в порядку, визначеному договором про управління активами.

Підставою для здійснення пенсійних виплат пенсійними фондами є:

1) досягнення учасником фонду пенсійного віку, визначеного відповідно до чинного законодавства;

2) визнання учасника фонду інвалідом;

3) медично підтверджений критичний стан здоров'я (онкозахворювання, інсульт тощо) учасника фонду;

4) виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі України;

5) смерть учасника фонду.

Пенсійний вік, після досягнення якого учасник фонду має право на отримання пенсійної виплати, визначається за заявою учасника фонду, форма якої встановлюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, крім випадків, коли пенсійний вік визначається пенсійним контрактом відповідно до закону, що встановлює обов'язковість відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення для окремих категорій громадян. Пенсійний вік, що визначається учасником фонду, може бути меншим або більшим від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, але не більше ніж на 10 років, якщо інше не визначено законами.

У заяві учасника фонду, де визначається дата настання його пенсійного віку з дотриманням обмежень, встановлених цією частиною статті, учасник фонду зобов'язаний зазначити вид обраної ним пенсійної виплати. Заява подається адміністратору пенсійного фонду не пізніше ніж за два місяці до настання пенсійного віку, визначеного учасником фонду. Учасник фонду має право змінити визначений ним пенсійний вік шляхом подання про це заяви адміністратору не пізніше ніж за 15 робочих днів до настання визначеного ним пенсійного віку. У разі набуття учасником пенсійного фонду права на отримання пенсії з інвалідності за системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування виплата пенсії за рахунок коштів пенсійного фонду допускається раніше настання пенсійного віку, визначеного чинним законодавством. У цьому разі учасник фонду має право визначити свій пенсійний вік після настання інвалідності без урахування обмежень, встановлених частиною другою цієї статті, та подати заяву адміністратору.

Довічні пенсії (довічні ануїтети) виплачуються учасникам пенсійних фондів страховими організаціями, з якими учасники уклали договір страхування довічної пенсії, за рахунок грошових коштів, перерахованих страховій організації. Договір страхування довічної пенсії укладається між учасником фонду та страховою організацією відповідно до законодавства про страхову діяльність з урахуванням вимог, передбачених Законом України «про недержавне пенсійне забезпечення» та пенсійним контрактом, після настання пенсійного віку. Для укладення договору страхування довічної пенсії учасник фонду подає страховій організації довідку адміністратора про обсяг належних йому пенсійних коштів. Учасник фонду повідомляє адміністратора про обрану ним страхову організацію та подає письмову заяву про перерахування до цієї страхової організації належних йому пенсійних коштів. Учасник пенсійного фонду має право перерахувати до страхової організації свої пенсійні кошти повністю або частково. Страхова організація розраховує розмір довічної пенсії, який зазначається в договорі страхування довічної пенсії, на основі актуарних розрахунків згідно з сумою, що визначена особою, яка укладає договір, та довідкою, виданою адміністратором пенсійного фонду, про наявність у такої особи цієї суми пенсійних коштів. У разі перерахування до страхової організації грошових коштів для оплати договору страхування довічної пенсії у сумі, що не відповідає сумі, визначеній у заяві особи, яка придбає довічний ануїтет, розмір довічної пенсії повинен бути скоригований відповідно до актуарних розрахунків протягом трьох днів після отримання грошових коштів від пенсійного фонду.

Страхова організація зобов'язана надати учаснику фонду, з яким укладено договір, письмове повідомлення про надходження грошових коштів від пенсійного фонду та їх розмір протягом семи робочих днів після їх отримання, а також про скоригований розмір довічної пенсії у разі проведення такого коригування. Для забезпечення виплати довічної пенсії страховою організацією адміністратор зобов'язаний на підставі заяви учасника фонду про перерахування пенсійних коштів страховій організації забезпечити перерахування відповідній страховій організації пенсійних коштів, що належать учаснику пенсійного фонду, протягом п'яти робочих днів після отримання заяви. Пенсійні кошти перераховуються страховій організації у сумі, визначеній в заяві учасника пенсійного фонду, виходячи із суми, облікованої на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду на день настання визначеного ним пенсійного віку.

У разі несвоєчасного перерахування пенсійних коштів учасника фонду страховій організації адміністратор за власний рахунок сплачує учаснику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в розрахунку на один день від суми, що підлягає перерахуванню, за кожний день прострочення платежу. Порядок обчислення суми пенсійних коштів, їх перерахування встановлюються Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

У разі коли сума пенсійних коштів, що підлягає перерахуванню страховій організації, не досягає розміру мінімальної суми пенсійних накопичень, встановленого Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, учасник фонду (а в разі його смерті - спадкоємці) має право отримати належні йому пенсійні кошти як одноразову пенсійну виплату.

Страхова організація зобов'язана відшкодувати збитки особі, з якою укладено договір страхування довічної пенсії, пов'язані з недотриманням страховою організацією умов такого, згідно із законодавством. Порушення адміністратором або страховою організацією, з якою укладено договір страхування довічної пенсії, встановленого пенсійним контрактом або договором страхування довічної пенсії, порядку оплати договору страхування або виплати відповідної пенсії, не може бути підставою для будь-якого обмеження права учасника фонду на належні йому пенсійні кошти та обумовлені виплати.

Виплата пенсії на визначений строк здійснюється адміністратором пенсійного фонду:

1) за бажанням учасника пенсійного фонду, який має право на отримання пенсійних виплат відповідно до його заяви;

2) на вимогу учасника фонду (з дня виникнення у нього права згідно з умовами пенсійного контракту на страхування довічної пенсії, якщо придбання довічного ануїтету може негативно вплинути на розмір пенсійних виплат).

Пенсія на визначений строк розраховується виходячи із строку не менш як 10 років від початку здійснення першої виплати. Протягом періоду виплати пенсії на визначений строк учасник пенсійного фонду у будь-який час може:

1) перейти до іншого пенсійного фонду з метою подальшого отримання пенсії обраного виду. При цьому пенсійний фонд, до якого перейшов учасник, продовжує виплату такої пенсії протягом строку, що залишився;

2) укласти із страховою організацією договір страхування довічної пенсії з оплатою такого договору за рахунок пенсійних коштів, які обліковуються на його індивідуальному пенсійному рахунку в пенсійному фонді.

Для отримання пенсії на визначений строк учасник пенсійного фонду подає адміністратору заяву. У разі укладення договору про виплату пенсії на визначений строк з іншим пенсійним фондом учасник фонду подає адміністратору обраного пенсійного фонду копію виписки з індивідуального пенсійного рахунку, та копію заяви адміністратору пенсійного фонду, в якому накопичувалися пенсійні кошти учасника.

На підставі поданої заяви учасника фонду такі пенсійні кошти повинні бути перераховані до обраного ним пенсійного фонду протягом п'яти робочих днів після отримання заяви. У разі порушення зазначеного строку адміністратор пенсійного фонду сплачує учаснику фонду пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в розрахунку на один день від суми, належної до перерахування, за кожен день прострочення платежу, у порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Пенсійна виплата може здійснюватися адміністратором пенсійного фонду одноразово на вимогу учасника фонду в разі:

1) медично підтвердженого критичного стану здоров'я (онкозахворювання, інсульт тощо) або настання інвалідності цього учасника;

2) коли сума належних учаснику фонду пенсійних коштів на дату настання пенсійного віку учасника не досягає розміру мінімальної суми пенсійних накопичень, встановленого Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України;

3) виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі України.

Пенсійна виплата здійснюється одноразово спадкоємцям учасника фонду адміністратором пенсійного фонду. Для отримання пенсійної виплати, що здійснюється одноразово, учасники фонду, а у разі смерті учасника - його спадкоємці, подають адміністратору заяву та документи, які підтверджують їхнє право на отримання цієї виплати. Пенсійна виплата, що здійснюється одноразово, визначається виходячи із суми пенсійних коштів, які обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду на день подання заяви на отримання такої виплати. Пенсійна виплата, що здійснюється одноразово, провадиться протягом 5 робочих днів після отримання відповідної заяви та необхідних документів. У разі порушення строку, визначеного частиною третьою цієї статті, адміністратор за власний рахунок сплачує отримувачу пенсійної виплати, що здійснюється одноразово, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в розрахунку на один день від суми, що підлягала виплаті, за кожний день прострочення платежу, у порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Пенсійні кошти, накопичені за час перебування у шлюбі одним з подружжя у пенсійному фонді, страховій організації чи на пенсійному депозитному рахунку, є спільним майном подружжя, якщо інше не передбачено шлюбним контрактом. У разі розподілу пенсійних коштів у зв'язку з розірванням шлюбу кожна із сторін визначає відповідно пенсійний фонд, страхову організацію чи банківську установу, яка має право на відкриття пенсійного депозитного рахунка, для передачі належної їй частини пенсійних коштів та письмово повідомити про це адміністратора, страхову організацію та банківську установу, з яких передаються пенсійні кошти.

Пенсійні кошти успадковуються особою (особами), які є спадкоємцями власника таких коштів згідно з цивільним законодавством України. У разі ненадходження чергового внеску від учасника фонду, застрахованої особи або особи, яка відкрила на свою користь пенсійний депозитний рахунок, адміністратор пенсійного фонду, страхова організація або банк повинні з'ясувати причину такого ненадходження. Якщо надходження внесків припинено у зв'язку із смертю учасника фонду, адміністратор зобов'язаний письмово повідомити державну нотаріальну контору за місцем проживання учасника фонду протягом 10 робочих днів після отримання інформації про смерть такого учасника фонду. Повідомлення надсилається за рахунок пенсійних коштів, що належали померлому учаснику фонду, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, зобов'язаний протягом двох місяців після закінчення строку для прийняття спадщини подати адміністратору заяву про оформлення права на спадщину. Успадковані пенсійні кошти виплачуються спадкоємцям як одноразова пенсійна виплата. Адміністратор, страхова організація або банківська установа здійснює одноразову пенсійну виплату спадкоємцям у строки, визначені чинним законодавством, якщо протягом цього строку не було накладено заборону на здійснення виплати згідно із законодавством.



3. Стан та розвиток інших видів недержавного соціального страхування (страхування на випадок хвороби, страхування від нещасного випадку на виробництві)

Недержавне соціальне страхування в Україні здійснюється переважно у формі особового страхування. За винятком недержавного пенсійного страхування, страховиком при цьому виступають страхові компанії, які на підставі укладеного страхового договору страхують від різного роду соціальних страхових ризиків.

Згідно із Законом України «Про страхування» до добровільного (недержавного) особового страхування належать такі види:

страхування життя;

страхування від нещасних випадків;

страхування додаткової пенсії;

медичне страхування;

страхування здоров'я на випадок хвороби;

страхування медичних витрат.

1. Страхування на випадок хвороби. Страховим ризиком у цьому випадку є раптове виникнення у застрахованої особи під час дії договору страхування захворювання, що належить до одного із нижчезазначених класів хвороб:

- інфекційні хвороби;

- новоутворення;

- хвороби ендокринної системи;

- хвороби крові та кровотворних органів;

- психічні розлади;

- хвороби нервової системи;

- хвороби системи кровообігу;

- хвороби органів дихання;

- хвороби органів травлення;

- хвороби сечостатевої системи;

- хвороби шкіри та підшкірної клітковини;

- хвороби кістково-м'язової системи.

Договір добровільного страхування на випадок хвороби може бути укладений щодо ризиків настання:

- тимчасової втрати працездатності або розладу здоров'я застрахованої особи внаслідок захворювання;

- стійкої втрати працездатності застрахованої особи (встановлення їй інвалідності І, ІІ чи ІІІ групи) внаслідок захворювання;

- смерті застрахованої особи внаслідок захворювання.

Як правило, договір страхування за погодженням сторін укладається щодо певної комбінації цих ризиків. Перелік ризиків, що включені до договору страхування, суттєвим чином впливає на розмір страхового внеску.

Страхова сума визначається у договорі страхування, в межах якої страховик зобов`язується здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку. Розмір страхової суми визначається за згодою сторін. Страховий тариф - це розмір страхового внеску (плати за страхування), визначений у відсотках від страхової суми. Страховий тариф залежить від переліку обраних ризиків, професійної ризиковості, терміну страхування, інших умов страхування. Розмір річного страхового тарифу за договорами добровільного страхування на випадок хвороби знаходиться у діапазоні від 0,5 до 12%.

У разі тимчасової втрати працездатності Застрахованої особи внаслідок захворювання страховик здійснює страхову виплату у розмірі від 0,05 до 0,7% (конкретний розмір визначається у договорі страхування) страхової суми за кожний день непрацездатності. У разі розладу здоров'я застрахованої особи виплата визначається за таблицею страхових виплат (таблиця із зазначенням діагнозу захворювання та відповідний йому % від страхової суми). У разі встановлення застрахованій особі групи інвалідності внаслідок захворювання страховик здійснює страхову виплату, розмір якої визначається у відсотках від страхової суми.

Наприклад:

від 90 до 100% - у разі встановлення застрахованій особі І групи інвалідності;

від 60 до 80% - у разі встановлення застрахованій особі ІІ групи інвалідності;

від 40 до 60% - у разі встановлення застрахованій особі III групи інвалідності.

Конкретний розмір страхової виплати та її обмеження визначаються договором страхування. У разі смерті застрахованої особи страховик виплачує вигодонабувачу або спадкоємцям застрахованої особи 100% страхової суми.

2. Страхування від нещасного випадку на виробництві. Основною метою добровільного страхування від нещасних випадків є відшкодування збитків, нанесених життю і здоров'ю застрахованого внаслідок нещасного випадку, що не може бути відшкодовано за обов'язковими видами особистого страхування від нещасних випадків.

В Україні добровільне страхування від нещасних випадків на підставі своїх індивідуальних умов та правил страхування здійснює більшість страхових компаній, занесених до Державного реєстру страховиків.

Страхування від нещасних випадків включає:

- індивідуальне страхування;

- страхування дітей та школярів;

- страхування робітників і службовців за рахунок підприємств та організацій;

- обов'язкове страхування пасажирів;

- державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців, працівників митних, контрольно-ревізійних, податкових, правоохоронних органів;

- державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту під час виконання службових обов'язків і т. п. (ст. 7 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування»).

Страхувальниками можуть бути як юридичні особи, так і дієздатні громадяни, котрі уклали зі страховиками договори страхування. Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування від нещасних випадків третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав та обов'язків страхувальника згідно з договором страхування. Одночасно страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум, а також замінювати їх до настання страхового випадку.

Важливими умовами страхування громадян від нещасних випадків є: обмеження терміну страхування; обмеження віку страхувальників; обмеження обсягу страхової відповідальності, обумовленої наслідками нещасних випадків, які сталися із застрахованим у період дії договору; настання нещасного випадку в період дії договору страхування, зміст якого обумовлений діючими правилами страхування (виплати здійснюються за його наслідки, а не за фактом нещасного випадку); пропорційний розмір виплати страхової суми залежно від ступеня втрати здоров'я, працездатності або часу лікування; обумовлений перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку; обумовлений термін виплати страхової суми; визначення трирічного строку давності з дня прийняття страховиком рішення про страхову виплату або відмову у виплаті для звернення страхувальника з приводу виплати страхової суми за втрату здоров'я внаслідок нещасного випадку.

До страхових випадків відносяться: смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку, травмування застрахованої особи внаслідок нещасного випадку. Кожна страхова компанія визначає свій перелік страхових подій. В одних він може бути ширшим, в інших навпаки - порівняно обмеженим.

Не можуть бути застрахованими особи, що визнані в установленому порядку недієздатними, інваліди і та непрацюючі інваліди II групи, а також хворі на тяжкі нервові та психічні захворювання і СНІД. Є вікові обмеження.

Правила страхування також обумовлюють випадки, що не належать до страхових. Це, зокрема, стосується травмування застрахованого у зв'язку із вчиненням ним дій, у яких слідчими органами або судом установлені ознаки умисного злочину, або травмування застрахованого, причиною якого стали його дії, пов'язані з керуванням транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння; травми або смерть, пов'язані з умисним заподіянням собі тілесних пошкоджень, та інші.

Професія, при визначенні групи ризику, є вирішальною. Залежно від ступеня ризику за тією чи іншою професією може бути обумовлено кілька груп ризику, на які поділяються застраховані. У випадку, що розглядається, таких груп, наприклад, три.

Перша група - службовці, інженерно-технічні працівники та інші категорії громадян, що безпосередньо не зайняті у процесі виробництва, умови праці яких не пов'язані з підвищеним ризиком щодо одержання травми; артисти драматичних та музичних театрів, артисти естради, балету та танцювальних ансамблів; працівники банків (крім осіб, які зайняті інкасуванням та перевезенням грошей); працівники побутового та комунального господарства; педагогічний персонал позашкільних дитячих закладів, викладачі та студенти інститутів, технікумів; домогосподарки; медичні працівники; працівники торговельної мережі та харчування; працівники пошти та телеграфу; службовці бібліотек; персонал готелів; двірники; кіоскери; працівники преси.

Друга група - решта категорій працюючих (робітники, службовці, працівники сільського господарства та інші), безпосередньо зайнятих у процесі виробництва; особовий склад аеродромного обслуговування; інкасатори та касири; працівники ветеринарних лікарень; газоелектрозварники; слюсарі; робітники обробної промисловості; кустарі; робітники харчової промисловості; поліграфічних підприємств; пожежна охорона; військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ (крім працівників карного розшуку, ДАІ, водіїв); робітники будівельної, машинобудівної, скляної промисловості; працівники сільського господарства; робітники транспорту (крім повітряного); робітники електростанцій та експедицій.

Третя група - особи, праця яких пов'язана з особливим ризиком, щодо настання нещасного випадку: працівники карного розшуку, ДАІ, цивільної авіації; випробувачі автомашин і літаків; артисти цирку, які виконують трюки на канатах, трапеціях, акробати, гімнасти, а втом ото гонщики, дресирувальники диких звірів, наїзники коней, каскадери; водії транспортних засобів; у гірничодобувній промисловості (особи, які виконують роботи в підземних умовах, бурильники нафтових і газових свердловин; ті, чиїм місцем роботи є гірнича і газорятувальна служба; працівники, пов'язані з виробництвом, зберіганням, випробуванням вибухових, отруйних речовин; водолази; особи, чия робота пов'язана з мисливством, рибальством у морях і океанах, верхолазними, покрівельними роботами; монтажники бетонних, залізобетонних конструкцій; кранівники; рятувальники гірничих і водно рятувальних станцій).

Тарифи при страхуванні громадян від нещасних випадків, що сталися як під час виконання застрахованим своїх службових обов'язків, так і поза роботою, застосовуються залежно від групи ризику, до якої належить застрахований та виду страхування (повний страховий захист, чи захист лише на виробництві). Тарифи встановлюються на підставі актуарних розрахунків і коливаються в основному від 0,5 до 1,5%.

При страхуванні від нещасних випадків працівників страхувальника - юридичної особи - може надаватися групова знижка обчисленого страхового платежу залежно від кількості застрахованих.

У разі страхування дітей віком до 16 років може застосовуватися спеціальний тариф. Коли йдеться про страхування туристів і осіб, котрі їх супроводжують, а також спортсменів, договори можуть укладатись на термін до 1 року з відповідними коригуваннями тарифу. Залежно від ступеня ризику застосовуються як підвищувальні, так і знижувальні коефіцієнти.

Факт укладення договору страхування посвідчується страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування і видається після сплати страхувальником страхового платежу шляхом безготівкових розрахунків - через бухгалтерію підприємства чи організації, з рахунку в Установі банку або готівкою - до каси страховика або страховому агентові.

Якщо страхувальник - юридична особа, то оформлюється Договір страхування відповідної форми у двох примірниках. До кожного договору додається список осіб, які приймаються на страхування, із зазначенням розміру страхової суми для кожної особи. Список засвідчується підписом керівника та печаткою. Один примірник договору зберігаєтеся у страхувальника, другий - у страховика. За згодою між страхувальником і страховиком страховий поліс може видаватись кожному застрахованому.

Якщо страхувальник - фізична особа, то на підставі заяви про страхування після сплати страхового І платежу страхувальникові видається страховий поліс, копія якого зберігається у страховика.

Договір страхування укладається на обумовлений термін - в основному це - один рік, але термін може бути більшим або меншим.

Страхувальникам, яким протягом дії; договору страхування, укладеного на термін один рік, не проводилися виплати за страховими випадками, при складанні нового) договору на такий самий термін страховий платіж може зменшуватись. Така пільга стимулює безперервний страховий захист.

Договір страхування набирає чинності з 0.00 годин дня, зазначеного як початок дії договору страхування, але не раніше надходження страхового платежу на розрахунковий рахунок страховика або не раніше наступного дня п після сплати платежу готівкою страховому агентові (інспекторові), і закінчується о 24.00 годині дня, зазначеного в договорі с страхування (страховому полісі) - як закінчення дії договору страхування.

Крім закінчення терміну дії договору і його дія припиняється також у разі: виконання страховиком зобов'язань п перед страхувальником у повному обсязі; несплати страхувальником страхових х платежів у встановлені договором строки; виїзду застрахованого на постійне місце проживання за межі України; смерті застрахованого; ліквідації страховика - юридичної о особи в порядку, установленому законодавством України; прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; інших випадках, передбачених законодавством України.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактичних страхових виплат, що були здійснені за договором страхування.

При достроковому припиненні дії договору страхування за вимогою страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактичних страхових виплат, що були здійснені за договором страхування.

Про настання страхового випадку страхувальник, застрахований або вигодонабувач письмово повідомляє страховика, тільки-но це стане можливим, але не пізніше одного року від дня настання страхового випадку.

Для одержання страхової виплати у зв'язку зі страховим випадком подаються такі документи: заява встановленої форми; страхове свідоцтво (договір чи поліс); свідоцтво (або копія) про смерть застрахованого в разі його смерті; довідка лікувального закладу, в якій встановлено характер розладу здоров'я застрахованої особи; акт про нещасний випадок або документ від компетентних органів, який підтверджує факт нещасного випадку; паспорт отримувача (або документ, що посвідчує особу); для спадкоємців - також свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріальною конторою.

Термін виплати страхової суми обумовлюється правилами (умовами) страхування. В більшості це - шестиденний або семиденний строк.

Страхова виплата в разі смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку здійснюється в розмірі 100% страхової суми.

У разі травмування застрахованої особи внаслідок нещасного випадку виплата проводиться у відсотковому відношенні відповідно до таблиці розмірів страхових виплат у зв'язку із страховими випадками. Страхова виплата в розмірі 100%, відповідно до зазначеної таблиці, проводиться у деяких випадках при ушкодженні нервової системи, спинного мозку, очей, органів травлення, що призвело до тяжких наслідків та при ампутації верхньої кінцівки чи кисті або єдиної нижньої кінцівки.

Страховик може відмовити у виплаті страхової суми у випадках навмисних дій страхувальника або застрахованого, спрямованих на настання страхового випадку; подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей, необхідних для укладення договору страхування; повідомлення страхувальником про настання страхового випадку після того, як минув один рік від дня настання страхового випадку без поважних на те причин або створення страхувальником перешкод у визначенні обставин, характеру нещасного випадку.

На таких же умовах здійснюється добровільне страхування від нещасних випадків дітей шкільного віку та учнів спеціальних навчальних закладів і військовослужбовців, але з урахуванням певних особливостей, їх особливості полягають ось у чому.

У разі страхування дітей шкільного віку та учнів спеціальних навчальних закладів, застрахованими можуть бути діти віком від 6 до 17 років, а страхувальниками - як батьки, так і родичі дитини, з якими вона проживає, або її опікуни (піклувальники). Можуть укладатися й договори колективного страхування учнів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, професійно-технічних училищ, середніх спеціальних навчальних закладів.

Розмір тарифної ставки для страхування дітей залежить від строку страхування. Може надаватись також знижка розміру страхового тарифу.

У разі страхування військовослужбовців застрахованою особою може бути будь-яка фізична особа, котру призвано на строкову службу до Збройних сил України, інших військових формувань, що передбачені чинним законодавством України, а також фізична особа, яка навчається у військовому навчальному закладі системи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України або у вищому навчальному закладі, який має військовий підрозділ. Також може бути застрахованою інша особа, яка входить до офіцерського складу Збройних сил України або інших військових формувань і проходить строкову службу чи понадстрокову або за контрактом. Розмір страхової ставки залежить від програми страхового захисту.

Останнім часом широкого застосування набуло добровільне страхування громадян, що виїжджають за кордон, від нещасних випадків або на випадок раптового захворювання («асистанс»), чи надання іншої допомоги.

Особливістю цього страхування є те, що укладені договори страхування можуть бути комплексними і діють за межами України та не розповсюджуються на країну постійного проживання застрахованого або країну, громадянином якої він є.

Найважливішим елементом страхування громадян, що виїжджають за межі України, є страхування невідкладної допомоги, де мова йде не просто про відшкодування збитку, а про надання послуги в формі негайної допомоги. Останнім часом до цього може залучатись і технічна допомога на дорогах при поломці автомобіля.

У першому випадку йдеться про те, що страхувальник самостійно оплачує медичні послуги, а при поверненні до своєї країни на підставі поданих документів отримує від страховика відшкодування витрат, включених до страхового покриття, що не завжди влаштовує страхувальника.

Саме тому більшого поширення набуло страхування громадян, котрі виїжджають за кордон, у сервісній формі.

Гарантом цієї форми страхового захисту громадян є можливість цілодобового зв'язку з оперативним центром і наявність у розпорядженні оперативного центру розгалуженої мережі постачальників послуг, які можуть забезпечити страхувальників повним комплексом послуг - від невідкладної допомоги та госпіталізації до повернення у свою країну. Звичайно, оперативні центри і постачальники послуг утримуються не кожною страховою компанією, а обмеженою кількістю вузькоспеціалізованих організацій - страхових або сервісних компаній.

Стосунки, у тому числі й розподіл витрат між страховиком і компанією - організатором надання послуг, визначається на договірних умовах, де передбачається як оплата за надані послуги організатору, так і порядок оплати медичних послуг.

Розмір страхової суми встановлюється в твердій валюті за згодою між страхувальником і страховиком. Розмір страхового внеску визначається за тарифними ставками страховика, які залежать від строку страхування, набору страхових випадків, географічної зони та страхової суми. При страхуванні туристів можуть застосовуватись знижені тарифні ставки. Це обумовлюється меншим обсягом гарантій, що їм надаються.

Особливістю страхування власників кредитних карток є те, що застрахованою особою може бути будь-яка фізична особа - власник пластикової банківської картки, незалежно від громадянства та віку, а розмір страхової суми та платежу залежить від типу картки. При цьому для власника кожної картки обумовлений певний набір страхових подій.

Різновидом добровільного страхування громадян від нещасних випадків, що виїжджають за кордон, є страхування на умовах «Річний поліс». Договір страхування укладається на один рік на необмежену кількість поїздок за кордон, але за умови, що кожна з поїздок триватиме не більш як один місяць, з визначенням певного розміру страхової суми на кожну поїздку.

Існує багато інших особливостей страхування громадян від нещасних випадків, але вони мають здебільшого місцевий (регіональний) характер і не набули широкого застосування.



Список використаної літератури

соціальний страхування недержавний актив

1. Аверьянова Е. Пенсионное и социальное страхование: практ. рук. / Аверьянова Е., Артемьева Л., Бударина Л. - Днепропетровск: Баланс-Клуб, 2008. - 175 c.

...